Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Байки в українській літературі XVII-XVIII ст. / Підг. тексту В. І. Крекотня. — К., 1963. — С.3-4.]

Попередня     Головна     Наступна





ВІД УПОРЯДНИКА



Характер цієї праці найточніше визначає хороше, але рідко чомусь тепер вживане слово «причинки». Мета її полягає в тому, щоб, зібравши увесь доступний матеріал, який стосується історії жанру байки в українській літературі XVII — XVIII ст., та, в міру можливості, його проаналізувавши, поставити проблему і зробити перші кроки по шляху до її розв’язання. Дальші розшуки, безумовно, приведуть до нових знахідок, які доповнять і покращать загальну концепцію, загальну картину. Але суть її вони навряд чи зможуть змінити. Це дає моральне право публікувати працю в такому вигляді. Тим паче, що дальші знахідки можуть бути переважно випадковими, і чим більше людей зацікавиться справою, тим для справи буде краще. Зацікавити ж цією проблемою, привернути до неї належну увагу громадськості — одне з основних завдань книжки.

Байки в цьому виданні розміщуються за тими джерелами, з яких їх добуто. Відповідно до цього вони поділяються на шість основних груп: 1) Байки з риторик та поетик, 2) Байка І. Галятовського, 3) Байки А. Радивиловського, 4) Байки з «Іфіки Ієрополітики», 5) Байки Л. Гвіччіардіні, 6) Байки Г. Сковороди. Порядок груп зумовлюється природою та хронологією відповідних джерел. На першому місці поставлені байки, які мають характер навчальних зразків і вправ. Потім ідуть байки з репертуару прикладів тогочасних ораторів, байки з моралістичних та белетристичних збірників і, нарешті, байки Сковороди.

Байки, писані латинською мовою, наводяться в оригіналах і супроводжуються перекладами на сучасну українську мову. Байки, писані староукраїнською (у всіх її різновидах) та польською мовами, наводяться тільки в оригіналах.

Староукраїнські тексти публікуються за правилами, затвердженими Сектором давньої російської літератури Інституту російської літератури (Пушкінського дому) АН СРСР для монографічних досліджень-видань пам’яток давньої російської літера-/4/тури 1, з відповідним пристосуванням до особливостей української мови XVII — XVIII ст.

Текст передається сучасним шрифтом із заміною літер, відсутніх в українському алфавіті. З останніх зберігається «ять» та «єри». «Ксі» замінюється на кс; «псі» — на пс; «омега» — на о; «ук» та «оу» — на у; йотований «аз» та «юс малий» — на я; йотоване «єсть» — на є; «юс великий» — на у; «єр» в кінці слів пропускається, а в середині зберігається. Титла розкриваються відповідно до написання тих самих слів у даному рукопису; виносні літери вносяться в рядок. Літери-цифри передаються арабськими цифрами. Пунктуація впроваджується відповідно до змісту текстів та правил сучасної орфографії. Вживання великих і малих літер уніфікується згідно з сучасним правописом. Назви персонажів байок пишуться з великої літери. Тексти розбиваються на абзаци, відповідно до змісту. Пряма мова при публікації текстів виділяється з допомогою абзаців і тире, при цитуванні текстів — подається в рядок і береться в лапки. Заголовки і всі інші частини тексту, введені при публікації, беруться в прямі дужки. Пропуски в текстах, зроблені при публікації, позначаються трьома крапками, взятими в ламані дужки.

Латинські та старопольські тексти передаються без відступів від орфографії оригіналів — уніфікується лише вживання великих і малих літер, вводиться розподіл на абзаци, уточняється пунктуація, пряма мова в латинських текстах дається в рядок і береться в лапки; титла розкриваються, виносні літери вносяться в рядок.

У примітках подаються основні відомості про рукописи та книжки, в яких знайдено відповідні тексти; при наявності відмінних списків однієї і тієї ж редакції сюжету наводяться цікаві з літературознавчого погляду різночитання (фонетичні та орфографічні розбіжності при цьому не враховуються); зазначаються джерела, на які посилаються старовинні українські автори, використовуючи той або інший сюжет; вказуються паралелі до виявлених оповідань серед байок Езопа, Федра та Бабрія і найголовніші обробки тих самих сюжетів в українському фольклорі та пізнішій українській літературі до Леоніда Глібова включно.

Хочеться висловити щиру подяку співробітникам Відділу рукописів та Відділу стародруків ДПБ АН УРСР за допомогу у розшукуванні старовинних текстів; а також всім товаришам, які так чи інакше сприяли удосконаленню цієї роботи, особливо ж Н. А. Литвинову, котрий брав участь в розшифровці, перекладанні та редагуванні використаних в ній латинських текстів.



1 Див.: Р. П. Дмитриева. Проект серии монографических исследований-изданий памятников древнерусской литературы. Труды Отдела древнерусской литературы Института русской литературы (Пушкинского дома) АН СССР, т. XI. Изд-во АН СССР, М. — Л., 1955, стор. 495. /5/










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.