[Байки в українській літературі XVII-XVIII ст. / Підг. тексту В. І. Крекотня. — К., 1963. — С.179-196.]

Попередня     Головна     Наступна





ПРИМІТКИ



АРХЕОГРАФІЧНІ ПРИМІТКИ ТА РІЗНОЧИТАННЯ



РИТОРИКИ І ПОЕТИКИ


Використані нами рукописні риторики та поетики XVII — XVIII ст. зберігаються у Відділі рукописів ДПБ АН УРСР у Києві. Про шифри цих пам’яток та прийняті тут скорочені позначення друкованих описів відповідних колекцій див. у примітці на стор. 10.

Байки, виявлені в риториках та поетиках, розміщено в хронологічній послідовності. Відступи від хронологічного принципу допускаються лише тоді, коли є кілька обробок одного і того ж сюжету. В цьому разі всі вони подаються під роком найстаршого тексту, а в межах сюжету — в хронологічній послідовності. Це дає можливість бачити життя сюжету на українському грунті протягом ряду років.

1. [Лев і Лисиця]. Варіант А. Поетика. З книг Митрофана Довгалевського. Рукопис в 4-ку на 176 арк., Петров (Мих.), № 501, датується 1696 р. Див. арк. 151 зв. — 152.

Варіант Б. Поетика Іларіона Ярошевицького, читана в Києво-Могилянській академії. Рукопис в 4-ку на 209 арк., Петров (Сем.), № 241, датується 1702 р. Див. арк. 206.

Пор.: Езоп, Байки, Переклад з старогрецької Ю. Ф. Мушака, Редакція тексту і примітки Є. М. Кудрицького. Перекладено за виданням: Corpus fabularum Aesopicarum, edidit A. Hausrath, Lipsiae, 1956 — 1957, Держлітвидав, Київ, 1961, стор. 149; Далі: Езоп; Федр, Бабрий, Басни, Издание подготовил М. Л. Гаспаров. Изд-во АН СССР, М., 1962. Далі: (відповідно) Федр, Бабрій. Федр, стор. 84. Бабрій, стор. 131 — 132; Українські народні байки, т. I — II, Зібрав Володимир Гнатюк, «Етнографічний збірник», Видає етнографічна комісія наукового товариства ім. Шевченка, т. XXXVII — XXXVIII, Львів, 1916, № 14. Далі: Гнатюк; Приказки, Скомпонував Павло Білецький-Носенко, В чотирьох частях (шістнадцяти книгах), К., 1871, кн. VI, № 16. Далі: Білецький-Носенко.


2. [Злодій та його Мати]. Поетика Іларіона Ярошевицького, див, примітку до байки 1 (Б).

Пор.: Езоп, стор. 208, Бабрій, стор. 170 — 171.


3. [Селянин, Журавлі і Чапля]. Варіант А. Поетика Іларіона Ярошевицького, див. примітку до байки 1 (Б).

Варіант Б. Риторика Веніаміна Багацького, читана в Києво-Могилянській академії. Рукопис в 4-ку на 416 арк. (Риторика Багацького займає арк. 1 — 214), Петров (Сем.), № 253, датується 1720 — 1721 рр. Див. арк. 206.

Пор.: Езоп, стор. 204, Бабрій, стор. 96.


4. [Сільська Миша і міська Миша]. Варіант А. Поетика Іларіона Ярошевицького, див. примітку до байки 1 (Б).

Варіант Б. Поетика Феофана Прокоповича, читана в Києво-Могилян-/182/ській академії 1705 р. Короткий віршований виклад сюжету. Автором обробки є, очевидно, сам Феофан Прокопович. Наводиться за вид.: Феофан Прокопович. Сочинения. Под редакцией И. П. Еремина. Изд-во АН СССР, М — Л., 1961, стор. 267 — 268.

Варіант В. Там же. Поширений віршований виклад Горація. Наводиться за тим же вид., стор. 268.

Варіант Г. Поетика Георгія Кониського, читана в Києво-Могилянській академії 1746 — 1747 рр. Байку виявлено у примірнику цієї поетики, який міститься серед інших статей у рукописному збірнику в 4-ку на 179 арк. Петров (Соф.), № 693. Поетика займає арк. 1 — 92, 95 — 114. Див. арк. 45 — 46. Автором обробки є Гуго.

Пор.: Езоп, стор. 288; Федр, стор. 71; Бабрій, стор. 135; Білецький-Носенко, кн. I, № 9.


5. [Коник і Мурашка]. Варіант А. Поетика Іларіона Ярошевицького, див. примітку до байки 1 (Б).

Варіант Б. Риторика Веніаміна Багацького, див. примітку до байки 3 (Б).

Варіант В. Віршований виклад польською мовою. Поетика Варлаама Новицького (?), читана в Києво-Могилянській академії. Рукопис в 4-ку на 169 арк. Петров (ЦАМ), № 424, датується 1735 р. В колекцію надійшов від Івана Самойловича 24 жовтня 1783 р. Див. арк. 18 — 20.

Варіант Г. Віршований виклад староукраїнською мовою. Виявлений у двох списках: 1) Збірник поетик і риторик другої чверті XVIII ст. Рукопис в 4-ку на 369 арк. Петров (Лавра), № 326. Поетика Тихона Олександровича, читана в Києво-Могилянській академії 1743 — 1744 рр. Див. арк. 116 — 118. Текст байки за цим списком опублікував О[рест] Л[евицький] («Басня о стрекозе и муравье в южнорусской редакции 1743 года», «Киевская Старина», т. LXXIX, 1902, № 10 (октябрь). Документы, известия, заметки, стор. 1 — 4); 2) Список тієї ж поетики датований 1 вересня 1744 р. Рукопис в аркуш на 258 арк. Петров (Лавра), № 327. Див. арк. 86 — 87. За основний обирається текст рукопису Петров (Лавра), № 326 як менше попсований.

Різночитання за рукописом Петров (Лавра) № 327; 1__1 А посля стал вЂтр. 2__2 Оних. 3__3 Корм ти. 4 Пош. 5__5 К тебЂ мою. 6__6 немає. 7__7 Живу себЂ в любезной свободЂ. 8 Пребывали. 9 пропущено. 10 И. 11, 12 в рукопису: утружденій, зеленій — явна описка, виправлено на підставі тексту з рукопису № 327 і варіанта польською мовою з поетики 1735 р.

Варіант Д. Збірник Тимофія Колісниченка. Рукопис в 4-ку на 275 стор. Петров (ЦАМ). № 437, датований 1758 — 1759 рр. В колекцію надійшов від Івана Самойловича 24 жовтня 1783 р. Див. початок рукопису.

Пор.: Федр. стор. 86; Бабрій, стор. 147 — 148; Леонід Глібов, Твори, т. I, За редакцією Ів. Капустянського та М. Плевака, ДВУ, 1927, № 53. Далі: Глібов.


6. [Змія та Оса]. Поетика 1709 р. З книг Серапіона Копцевича. Петров (Лавра), № 308. Див. першу чверть рукопису.

Пор.: Езоп, стор. 227.


7. [Лев, Ведмідь, Осел і Заєць]. Риторика 1718 р. Рукопис в 4-ку на 308 арк. (риторика 1718 р. займає арк. 1 — 189), Петров (Мих.), № 511. Див. арк. 101 — 102.


8. [Шуліка, Яструб і Орел]. Риторика 1718 р. Див. примітку до байки 7.


9. [Рибалки і Каменюка]. Риторика Наркиса Гармашенка. Рукопис в 4-ку на 115 арк. Петров (Соф.), № 680, датується 1719 р. Див. арк. 42 зв. і далі.

Пор.: Езоп, стор. 34. /183/


10. [Лев і Жаба]. Риторика Наркиса Гармашенка, див. примітку до байки 9.

Пор.: Езоп, стор. 148.


11. [Осел і Юпітер]. Там же.

Пор.: Басни Езоповы, переведенные с греческого Иваном Мартыновым, Книга, I, СПб., 1823, № 45. Далі: Мартынов; Бабрій, стор. 180; Байки Радивиловського в цьому виданні, № 13. Далі: Радивиловський; Білецький-Носенко, кн. VI, № 19.


12. [Миші і Кіт]. Там же.

Пор.: Езоп, стор. 93; Федр, стор. 38 — 39; Білецький-Носенко, кн. IX, № 7.


13. [Ліси і Німфи]. Там же.


14. [Кінь, Олень і Людина]. Риторика, читана в Києво-Могилянській академії. Рукопис в аркуш на 131 арк. Петров (Лавра), № 328, датується 1744 р.

Пор.: Езоп, стор. 229; Федр, стор. 39; Білецький-Носенко, кн. XI, № 7.


15. [Орач і Вдова]. Виявлено у збірнику Тимофія Колісниченка, див. примітку до байки 5 (Д). Пор.: Федр, стор. 62.


16. [Селянин і Ослики]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 280.


17. [Батько і Сини]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 70; Бабрій, стор. 109.


18. [Подорожні і Ведмідь]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 80; Федр, стор. 51 — 52; Бабрій, стор. 181; Іфіка Ієрополітика, № 1; Білецький-Носенко, кн. VII, № 13; Левко Боровиковський, Твори, Упорядкування і примітки С. А. Крижанівського, Г. А. Нудьги, Вступна стаття С. А. Крижанівського. Серія «Бібліотека поета», Вид-во «Радянський письменник», К., 1957, стор. 148. Далі: Боровиковський.


19. [Очерет і Маслина]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 230; Бабрій, стор. 105; Білецький-Носенко, кн. I, № 21; Глібов, № 96.


20. [Осел і Вовк]. Там же. Пор.: Езрп, стор. 195.


21. [Лисиця і Лев]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 31.


22. [Лисиця і Вовча Голова]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 47; Федр, стор. 10; Білецький-Носенко, кн. XV, № 3.


23. [Хвалько]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 53.


24. [Козеня і Вовк]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 110. Сковорода, [«Козеня і Вовк»].


25. [Син, Батько і Лев]. Там же. Пор.: Бабрій, стор. 146.


26. [Півень і Перлина]. Там же. Пор.: Федр, стор. 32; Байки Гвіччіардіні в цьому виданні, № 9. Далі: Гвіччіардіні. Харківський цикл байок Сковороди в цьому виданні, № 22. Далі: Сковорода, «Басни Харьковскія»; Білецький-Носенко, кн. I, № 19; Боровиковський, стор. 144; Глібов, № 61.


27. [Вовк та Ягня]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 162; Федр, стор. 7; Бабрій, стор. 124; Гнатюк, № 23; Гвіччіардіні, № 25; Білецький-Носенко, кн. I, № 10; Глібов, № 26.


28. [Ворона і Лисиця]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 134; Федр, стор. 12 — 13; Бабрій, стор. 120; Гнатюк, № 279, 286; Білецький-Носенко, кн. I, № 2; кн. IV, № 7; Глібов, № 55. /184/


29. [Лев і Звірі]. Там же. Пор.: Федр, стор. 15; Білецький-Носенко, кн. VII, № 2; Глібов, № 62.


30 [Собака і Осел]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 105; Федр., стор. 61 — 62, 72; Бабрій, стор. 143; Білецький-Носенко, кн. VII, № 20.


31. [Лев і Миша]. Там же. Пор.: Езоп, стор. 157; Федр, стор. 72 — 73; Бабрій, стор. 133 — 134; Гнатюк, № 16; Білецький-Носенко, кн. II, № 11, Боровиковський, стор. 170; Глібов. № 17.


32. [Плід Гір]. Там же. Пор.: Федр, стор. 48; Гвіччіардіні, № 15; Білецький-Носенко, кн. V, № 17; Євген Гребінка, Твори в п’яти томах, т. I, Упорядкування, підготовка текстів, вступна стаття та примітки С. Д. Зубкова, Держлітвидав, К., 1957, стор. 57 — 58. Далі: Гребінка.


33. [Олень і Мул]. Там же. Пор.: Федр, стор. 23 — 24; Гвіччіардіні, № 34.


34. [Ластівки і Лебеді]. Риторика XVIII ст. Рукопис в 4-ку на 205 арк. Петров (Сем.), № 274. Див. арк. 64 зв. — 69. Цей аполог автор риторики запозичує з творів Григорія Назіанзина. Ним Григорій Назіанзин переконував намісника Целюзія в тому, що слід уникати марної слави.

Пор.: Бабрій, стор. 151, 175 — 176; Радивиловський, № 2; Білецький-Носенко, кн. IX, № 10.










ІОАННІКІЙ ГАЛЯТОВСЬКИЙ


Проповіді Іоаннікія Галятовського дійшли до нашого часу у чотирьох друкованих книжках. Перша з них — «Ключ разумЂнія священником законным и свЂцким належачый, от недостойного ієромонаха Іоанникіа Галятовского, ректора и ігумена монастыря братского кіевского...» (1 + 252 + 1 арк.), вийшла з друкарні Києво-Печерського монастиря 1659 р. і містила в собі 32 казання, на господські та богородичні свята. 1660 р. тією ж друкарнею було видано другу книжку проповідей Галятовського — «Казаня приданыи до книги Ключ разумЂнія названои...» (1 + 149 + 1 арк.), яка являла собою доповнення першої і містила в собі 14 проповідей на дні пам’яті святих. 1663 р. львівський друкар Михайло Сльозка без відома автора механічно перевидав обидві ці книжки, оправивши їх разом, під заголовком: «Ключ разумЂнія священником законным и свЂцким належный от превелебнаго в ХристЂ Іоаникія Галятовского, ректора и игумена монастира братского киевского...» (6 + 248 + 140 + 1 арк.). Нарешті, 1665 р. у друкарні того ж Михайла Сльозки сам Галятовський здійснив останнє видання своїх проповідей «з поправою і придатками» — «Ключ разумЂнія священником, законником и ляиком належачій. З поправою и придатками от недостойного ієромонаха Іоаникіа Галятовского, ректора и ігумена братства кіевского...» (6 + 532 + 16 арк.). Всього у цьому виданні міститься 44 проповіді на господські та богородичні свята, 16 проповідей на дні пам’яті святих та 4 «погребових» проповіді.

Крім езопівської байки про Орла і Стрілу серед прикладів казань Галятовського є ще дві байки, запозичені з біблії — байка про те, як дерева обирали собі царя (так звана «притча про терен») та байка про війну між деревами і морем, а також три притчі, які за своїм характером наближаються до жанру байки — про дроворуба, котрий намагався забрати одразу всі нарубані дрова; про водоноса, котрий, набираючи зі студні воду, виливав її у діряву діжку; про будівничих, котрі намагалися внести у церкву колоду, тримаючи її впоперек дверей. Всі ці сюжети — відгомін традицій першого, староруського періоду в історії української байки.


[Орел і Стріла]. Ключ разумЂнія, 1659 р., арк. 209 зв. — 210. Ключ разумЂнія, 1665 р., арк. 312 зв. — 313. Оскільки Ключ 1663 р. механічно /185/ відтворює Ключ 1659 р., то його в даному разі до уваги можна не брати. Джерело сюжету Галятовським не вказане.

Друкується за текстом Ключа 1665 р.

Різночитання за текстом Ключа 1659 р.: 1) теды, 2 — 2) же моє ж пЂрє орлеє Орла бєт мене.

Пор.: Езоп, стор. 256; Бабрій, стор. 161; Білецький-Носенко, кн. II, № 5.











АНТОНІЙ РАДИВИЛОВСЬКИЙ


Проповіді Радивиловського дійшли до нас у двох рукописних та двох друкованих збірниках.

Найраніший з них — рукописний «Огородок» 1671 р. — розпадається на два томи, оправлені в дерево і шкіру.

Перший том має 5 чистих ненумерованих аркушів; 8 ненумерованих аркушів, перший з яких зайнятий титулом і (на звороті) малюнком на тему успіння богородиці, дальші 3 — посвятою книги богородиці, наступні 5 сторінок — зверненням до читачів; на двох сторінках подано зміст тому, остання сторінка (зворот восьмого аркуша) — чиста; 1524 нумеровані сторінки, зайняті проповідями («словами»); між сторінками з текстом проповідей трапляються чисті ненумеровані сторінки; 2 чисті ненумеровані аркуші; 55 сторінок з нумерами від 1823 до 1878, зайнятих предметним покажчиком до тому; 3 ненумеровані чисті аркуші; 21 ненумерований аркуш з текстом проповідей (зворот останнього з них чистий) і, нарешті, 89 чистих ненумерованих аркушів.

Всього у першому томі міститься 128 проповідей на господські та богородичні свята.

Другий том рукописного «Огородку» має 4 чисті ненумеровані аркуші; 6 ненумерованих аркушів, перший з яких зайнятий титулом і (на звороті) малюнком; 1850 нумерованих сторінок, зайнятих проповідями; між сторінками з текстом проповідей трапляються чисті ненумеровані сторінки; 26 ненумерованих сторінок з текстом проповідей і, нарешті, 76 чистих аркушів, з яких останні 30 розграфлені, очевидно, для такого ж предметного покажчика, як і в першому томі.

Всього у другому томі міститься 159 проповідей на дні пам’яті святих та богородичні і господські свята.

Друкований «Огородок» 1676 р. має 26 сторінок, на яких розміщений титул, а на звороті його вірші на честь богородиці, посвята лаврському архімандриту Інокентієві Гізелю, передмова до «чительника православного», оглав проповідей, надрукованих у книзі, і вірш на честь Ісуса Христа під малюнком на тему його воскресіння з мертвих; 1128 сторінок, зайнятих проповідями («словами»); 3 сторінки з віршованим вихідним записом і переліком друкарських помилок.

Всього у друкованому «Огородку» міститься 129 проповідей на господські та богородичні свята, дні пам’яті святих та різні випадки з людського життя.

Рукописний «Вінець» має 1 ненумерований аркуш, на звороті якого міститься запис XVII ст. про смерть і поховання Антонія Радивиловського та про відписання ним цієї збірки своїх проповідей Пустинно-Микільському монастирю; 1615 нумерованих сторінок (новочасна пагінація), з яких стор. 1 зайнята титулом, стор. 2 — чиста, стор. 3 — 14 містять посвяту книги Ісусові Христу, стор. 15 — чиста, стор. 16 — 20 містять звернення до читачів, стор. 21 — 22 — чисті, а решта зайнята проповідями («словами»); між сторінками з текстом проповідей трапляються чисті нумеровані сторінки; 33 чисті ненумеровані сторінки.

Всього в рукописному «Вінці» міститься 126 проповідей на господські свята, дні пам’яті святих та неділі, а також на випадки з людського життя (п’ять слів «часу війни»).

Друкований «Вінець» 1688 р. має 20 аркушів, на яких розміщені титул, /186/ а на звороті його вірші, запис про вихід книги, вірші з поясненням малюнка на титулі, посвята книги Ісусові Христу, посвята книги царям Іоану та Петру і царівні Софії, передмова до «чительника православнаго» з поясненням заголовку книги і характеристикою її змісту, оглав книги; 543 аркуші, зайняті проповідями («словами»).

Всього у друкованому «Вінці» міститься 115 проповідей на господські свята і недільні дні.

Надалі при посиланнях на перший і другий томи рукописного «Огородка», друкований «Огородок», рукописний «Вінець» та друкований «Вінець» застосовуються (відповідно) такі скорочення: I р. Ог.; II р. Ог.; Ог.; р. В.; В.

Рукописні збірники проповідей А. Радивиловського зберігаються у Відділі рукописів ДПБ УРСР: Шифри їх такі: I р. Ог. — I, 5544; II р. Ог. — I, 5545; р. В. — I, 5546. Див. також Н. И. Петров, Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве, вып. II (Рукописи Киевского Пустынно-Никольского монастыря), М., 1896, № 560.


1. [Соловей и Орел]. II р. Ог., стор. 714 — 716. Джерело Радивиловським не вказане.

Пор.: Пліній Старший, Природнича історія, кн. X, р. 74. Малорусские народные предания и рассказы, Свод Михаила Драгоманова, К., 1876, стор. 386, Гнатюк, № 266, 311.


2. [Ластівки і Лебеді]. II р. Ог., стор. 18 — 20. Цей сюжет Радивиловський запозичує з творів Григорія Назіанзина (див. посилання в тексті байки). Див. примітку до байки 34 з риторик і поетик.


3. [Лис і Журавель]. I р. Ог., 4 ненумерована сторінка; р. В., стор. 998 — 1001; В., арк. 349 зв. — 350 зв. Джерело, вказане Радивиловським: «Іоак[им] Камер[аріус]. Книга фабул». Камераріус, стор. 18. Цю байку Радивиловського вперше опублікував М. Марковський за текстом В. у своїй праці «Антоній Радивиловский, южнорусский проповедник XVII в.» (К., 1894, стор. 115). Завдяки цьому її згадують у багатьох оглядах історії давньої української літератури та в спеціальних працях про тих чи інших українських байкарів, і насамперед про Г. Сковороду. Див., напр., «Історія української літератури», т. I, Вид-во АН УРСР, К., 1954, стор. 117. Д. І. Багалій, Український мандрівний філософ Гр. Сав. Сковорода, ДВУ, 1926, стор. 291. Друкується за текстом В.

Різночитання з інших текстів: 1 I р. Ог.: немає. 2__2 I р. Ог.: немає. 3 I р. Ог.: запрошуєт. 4__4 I р. Ог.: немає. 5__5 I р. Ог. немає. 6__6 I р. Ог.: Для кесарей, царей, князей, велмож, богатых, мддрых має инный стол; для слуг зас, убогих, недолужних, слЂпых, хромых инный. Кесарей, царей, князей, велмож и прочіих... р. В.: Иншій он стол маєт для цесарей, царей, князєй, велмож, боляр, богатых и мудрых людей, иншій зас для слуг, яко то убогих, недолужных, слЂпых, хромых. Цесарей, царей, князей, велмож, боляр и прочіих тым подобных... 7__7 I р. Ог.: простых, недолужных; р. В.: простых и недолужных. 8 I р. Ог.: немає. 9__9 I р. Ог.: немає. 10__10 I р. Ог.: ово згола, болше в нем; р. В.: ово згола, болш в нем. 11 I р. Ог. і р. В.: нижли. 12 I р. Ог. і р. В.: вижу. 13__13 I р. Ог. і р. В.: немає. 14 I р. Ог. і р. В.: немає. 15 I р. Ог.: і поливку якуюс; р. В.: поливку якуюсь. 16 I р. Ог. і р. В.: плыской. 17__ 17 I р. Ог. і р. В.: Шарпаєт неборас Журав долгим своим дзюбасом, неспоро єму. 18__18 I р. Ог. і р. В.: А Лис як лепчет, так лепчет. 19__19 I p. Ог.: немає. 20 I р. Ог. і р. В.: Журав. 21_21 I р. Ог.: то отдати. 22 I р. Ог. і р. В.: єго. 23 I р. Ог. і р. В.: немає. 24__24 I р. Ог.: же доказал и таковым вымислом Лисови штуку за штуку отдал; р. В.: же уже своєго доказал, же Лисо†штуку за штуку отдал. 25__25 I р. Ог. і р. В.: в той шкляной банЂ. 26__26 I р. Ог.: смачно барзо. 27__27 I р. Ог.: Журав поживаєт потравы; р. В.: Журав уживаєт потравы. 28 р. В.: Лис-неборас. 29__29 I р. Ог.: немає. 30__30 I р. Ог.: неборас-Журав жалосне заволаєт; р. В.: Журав жалосне заволаєт. 31__31 I р. Ог. і р. В.: завше з Лисом трудная справа, 32__32 I р. Ог.: Что поткало, братіє, на банкетЂ Журавя от Лиса; р. В.: Слухачу православный, що поткало на бан-/187/кеті Журавя от Лиса. 33__33 I р. Ог.: хочай то свЂт подчас. 34 I р. Ог.: немає. 35 I р. Ог. і р. В.: немає. 36 I р. Ог. і р. В.: чести. 37 I р. Ог.: немає. 38 I р. Ог. і р. В.: плыской. 39 I р. Ог.: немає. 40 I р. Ог. і р. В.: житія своєго. 41__41 I р. Ог.: утрапієня якого. 42__42 I р. Ог.: єго; р. В.: того банкету єго. 43__43 I р. Ог.: немає. 44 I р. Ог. і р. В.: уживаєт. 45 I р. Ог.: немає. 46__46 I р. Ог.: немає. 47 р. В.: немає. 48__48 I р. Ог.: немає. 49__49 I р. Ог.: бо скоро по чести; р. В.: наприклад, по чести. 50 I р. Ог.: немає. 51__51 I р. Ог. і р. В.: з благородія в худородіє, з славы в неславу. 52__52 I р. Ог.: немає. 53__53 I р. Ог. і р. В.: як лепчет, так лепчет, то єст, як себЂ пріяєт, так пріяєт, як богатієт, так богатієт. 54 I р. Ог.: немає. 55 I р. Ог. і р. В.: Журав. 56 I р. Ог.: немає. 57 I р. Ог.: немає. 58 I р. Ог.: так он сердце. 59 I р. Ог. і р. В.: прагненми. 60 Ір. Ог.: инных. 61__61 I р. Ог.: немає. 62__62 I р. Ог.: немає; р. В.: яко Журав. 63__63 I р. Ог. і р. В.: Люб так, люб овак, завше з свЂтом, як з Лисом, трудная справа.

Цю байку з В. скопійовано у збірнику половини XVIII ст., Рукопис у 8-ку на 123 арк. Львівська бібліотека АН УРСР, Відділ рукописів, АСП № 213, арк. 9 — 9 зв.

Пор.: Федр, стор. 17; Бабрій, стор. 174; Народные южно-русские сказки, в. I, Издал И. Рудченко, К., 1869, № 17; Народные русские сказки А. И. Афанасьева в трех томах, т. I, ГИХЛ, М., 1957, № 33; Гнатюк, № 319, 322, 323; Білецький-Носенко, кн. I, № 17; І. Франко, Коли ще звірі говорили, № 3.


4. [Дерева і Сокирa]. р. В., стор. 1462 — 1463. В., арк. 541 зв. Джерело Радивиловським не вказано. Друкується за текстом В.

Різночитання з тексту р. В.: 1__1 то обясняю фабулою. 2__2 розмаитые сентенціи албо зданя выдавали. 3 жебы нам шкодити не могла. 4 немає. 5 мовит. 6 немає, 77 немає. 8 на том. 9 фабулу. 10 през.

Цю байку з В. скопійовано у львівському рукописному збірнику АСП № 213 (див. примітку до байки 3), стор. 10 — 10 зв.

Пор.: Федр, стор. 79; Гребінка, стор. 62.


5. [Вдова і Курка]. I р. Ог., стор. 774 — 775. Джерело Радивиловським не вказане. Камераріус, стор. 111. Пор.: Езоп, стор. 73.


6. [Гуси і Журавлі]. I р. Ог., стор. 413; р. В., стор. 278; В., арк. 95 — 95 зв. Джерело Радивиловським не вказане. Камераріус, стор. 50 — 51. Друкується за текстом В.

Різночитання з інших текстів: 1 I р. Ог.: же; р. В.: же тыи, 2__2 I р. Ог.; немає. 3 I р. Ог.: немає. 4__4 I р. Ог.: же были легки. р. В.: же были легкими. 5 I р. Ог.: немає. 6 I р. Ог.: же. 7 I р. Ог.: зосталися. 8__8 р. В.: не дЂєтся ж. 9__9 I р. Ог.: Братіє возлюбленныи, свЂта сего коханкове посполу з Христом тепер, яко братя, на єдином пасутся полю. Приходит до них пташник, то єст діавол. 10__10 I р. Ог.: ПослЂдующіи Христу Спасителеви; р. В.: Христу Спасителю послЂдуючіи 11 I р. Ог.: легки. 12 I р. Ог. і р. В.: през. 13 I р. Ог. і р. В.: през. 14__14 I р. Ог.: немає. 15__15 В р. В. слова яко журавлЂ взяті в рамку (очевидно, викреслені). 16__16 I р. Ог.: немає. 17 В р. В. після слова коханкове ідуть слова яко гуси, взяті в рамку (очевидно, викреслені). 18 I р. Ог.: немає. 19 I р. Ог.: обтяжоны; р. В.: обтяженыє. 20 I р. Ог. і р. В.: богатствы. 21 I р. Ог., поймаными; р. В.: поймани.

Пор.: Езоп, стор. 244; Бабрій, стор. 179; Гнатюк, № 252.


7. [Смоквоїдка і Дрозд]. Варіант А: В., арк. 182 — 183. Варіант Б. I р. Ог., стор. 560 — 564; р. В., стор. 544 — 547. У всіх випадках Радивиловським джерело не вказане. Варіант Б. друкується за текстом р. В.

Різночитання з тексту I р. Ог.: 1 немає. 2__2 обжирство. 3__3 кгды выступок обжирства пануєт. 4 все, что. 5__5 силно. 6 а. 7__7 немає. 8__8 вси цноти обаляются. 9__9 Другое зло, же латво в сЂты діаволскіи такіе впадают, которыє тЂло своє роскошными потравами тучат, нЂколи не заховуючи посту; уходят зас оных, которыи тЂло своє сухотами кормят, которыє в пост /188/ на грыбках и на огурках перестают. 10__10 Єст фабула такая. 11 матици. 12 ягоды. 13 и заволавши Дрозда. 14__14 начто древа неурожайныи рвеш. 15__15 тоє нещасливоє хврастіє. 16 вандруй. 17__17 я в край далеко жизнЂйший тебе запроважу. 18 матицу. 19 пришли. 20__20 нЂчого не збывало, что бы обжирству недоставало. 21__21 немає. 22 обойзрится. 23 немає. 24 немає. 25 замкненыи. 26 немає. 27 роскошами. 28__28 так и далей буду. 29__29 обжирству. 30 немає. 31 немає. 32 худоє. 33__33 Пудмо ж до выкладу тоєй фабули. 34 немає. 35__35 радо ся тучити на высменитых потравах и напоях. Хронится нензды, завше очи свои оборочаєт на фЂкги, то єст на лакотки, на смачныи и добрыи потравы. 36 немає. 37 яко. 38__38 Часто показуєт души, нЂбы ФЂкгоидка Дроздови фЂкги, лакотки пред очи. 39__39 в той пустынЂ свЂта. 40 немає. 41 немає. 42 немає. 43__43 немає. 44__44 ПослЂдуй мнЂ. 45 мой. 46__46 Як много єст, что соизволяют, а мало, чтобы, обачивши здраду, постерегши, же, як много тЂло в сЂтки діаволскіи людей загнало, рекли з Дроздом. 47__47 немає.

Пор.: Езоп, стор. 100.


8. [Яструб і Кокошка болотна]. Ог., стор. 493 — 495. Джерело Радивиловським не вказане.

Цю байку згадує Д. І. Багалій («Український мандрівний філософ Гр. Сав. Сковорода», ДВУ, 1926, стор. 291 — 292), зазначаючи, що «з нею схожа притча Сковороди про убогого жайворонка». Пор.: Глібов, № 81.


9. [Жінка і Чоловік-п’яниця], р. В., стор. 804 — 806. В., арк. 276 — 276 зв. Джерело Радивиловським не вказане. Друкується за текстом В.

Різночитання з тексту р. В.: 1 роскоши, 2__2 и проч... 3 філіозоф. 4__4 которыє были грЂхи. 5 фабула. 6 немає. 7 през. 8 през. 9 любо. 10 ю. 11 завше. 12 потым. 13 немає. 14 старого. 15 єстесь. 16 по гробах мертвым. 17 приноси. 18 немає. 19 мнЂ от тебе. 20 того. 21 покармЂ. 22 невЂста. 23 юж. 24 призвычаєнє ся. 25 немає. 26 обернуло. 27 албо кто. 28__28 не тылко з фЂгур писма святого, з учителей церковных, з прикладу історичного, але и з фабулы значне ся... 29__29 трудно-трудно.

Пор.: Езоп, стор. 260; Білецький-Носенко, кн. IX, № 9.


10. [Вугляр і Білильник]. р. В., стор. 900 — 901; В., арк. 312 зв. — 313. Джерело Радивиловським не вказане. Камераріус, стор. 35. Друкується за текстом В.

Різночитання з тексту р. В.: 1 а. 2 приведено, принесено. 3 немає. 4__4 касаися пеклЂ. 5 точен єму. 6__6 откуль Златоуст святый. 7 немає. 8 фабула. 9 речет. 10 пожитечная. 11 фабула. 12 тебе компан. 13 бавит. 14 ходит. 15__15 взываєт. 16__16 єму компанЂи. 17 немає. 18 в том мЂти.

Пор.: Езоп, стор. 49.


11. [Фалес і Жінка]. В., арк. 447. Джерело Радивиловським не вказане.

Пор.: Езоп, стор. 59; Бабрій, стор. 185; Байка Сковороди [Фалес і Баба] в цьому виданні; Боровиковський, стор. 193.


12. [Лев, Осел і Лисиця]. I р. Ог., стор. 40 — 41; р. В., стор. 31 — 32; В., арк. 4 — 4 зв. Джерело Радивиловським не вказане. Камераріус, стор. 47. Про цю байку згадують: О. В. Вадковський (див.: Антоний, еп. Выборгский (О. В. Вадковский), Из истории христианской проповеди, СПб., 1892, стор. 431), М. Костомаров (див.: Н. И. Костомаров, Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей, Отдел 2, выпуск 5, очерк 9, СПб., 1874, стор. 378. Друкується за текстом В.

Різночитання: 1 р. В.: себЂ. 2__2 I р. Ог.: Лев Христос Спаситель називаєтся и в неровности подЂлу, бо что єму власне належит, того жадному не позволяєт и овшем на таковых, яко Лев, срожится. 3 I р. Ог. і р. В.: фабула. 4 I р. Ог.: же єдинаго. 5 I р. Ог.: братерство. 6 I р. Ог. і р. В.: в том. 7 I р. Ог.: немає. 8__8 I р. Ог.: же бы то. 9 I р. Ог.: незлый. 10 I р. Ог. і р. В.: он, яко гордый. 11_11 I р. Ог.: ровняючися до Лва. 12 р. В.: того. 13__13 I р. Ог.: немає. 14__14 I р. Ог.: немає. 15 р. В.: ударил. 16__16 I р. Ог.: же ся ровнял до инших, ударил на него и розшарпал. 17__17 I р. Ог.: росказал потом. 18__18 I р. /189/ Ог.: постерЂгши, же за подвышенє ся Осел животом запечатовал, мало собЂ зоставивши, все Лво†позволила. 19 I р. Ог. і р. В.: ю. 20__20 I р. Ог.: кто бы єй научил тоєи науки. 21 I р. Ог.: отповЂдила. 22__22 р. В.: который зас, онои Лисици разума наслЂдуючи, мало себЂ. 23 р. В.: таковых он. 24__24 I р. Ог.: ровным способом чинит и Христос Спаситель, же которыи ся єму през думу з оным Люцифером ровняют, тым ся он спротивляєт <...> А которыи, оной Лисици наслЂдуючи, всю чест и славу отдают Христови, таковым, яко Лев покорной ЛисицЂ, перебачаєт...

Цю байку з В. скопійовано у львівському рукописному збірнику АСП № 213 (див. примітку до байки 3, стор. 2 зв. — 3). Пор.: Езоп, стор. 156; Бабрій, стор. 185; Білецький-Носенко, кн. I, № 6; Глібов, № 66.


13. [Осел та Іовіш]. I р. Ог., стор. 1368 — 1369. У тексті Радивиловський посилається на Езопа. Камераріус, стор. 48. Див. примітку до байки 11 з риторик і поетик.


14. [Орля і Горобець], р. В., стор. 248 — 249; В., арк. 83 — 83 зв. Джерело Радивиловським не вказане. Друкується за текстом В.

Різночитання з тексту р. В.: 1__1 немає. 2__2 єст фабула о Орляти. 3__3 немає. 4 немає. 5 в тексті р. В. спочатку було «приганяло», це слово підкреслене, а над ним надписано «досаждало». 6 вышей. 7 Врабієви. 8 у тексті р. В. спочатку було «приганяло», це слово закреслене, а над ним надписано «досаждало». 9 Після слова «сЂдало» до слова «иж»: «БынамнЂй, бо само Орля для того не лЂтало». 10 иж. 11 приганяют. 12 постерЂгаєт. 13 приганяючих. 14 немає. 15 теды. 16 змышленне.


15. [Пастух, Лев і Олень]. Ог., стор. 156. У тексті Радивиловський посилається на Езопа.


16. [Подорожні і Явір]. В., арк. 465 — 465 зв. Джерело Радивиловським не вказане. Пор.: Езоп, стор. 186.


17. [Рак і Раченята], р. В., стор. 1020 — 1021. В., арк. 357 — 357 зв. Джерело сюжету, вказане Радивиловським: «Ювеніаліс, Сатыр. 14». Друкується за текстом В.

Різночитання з тексту р. В.: 1 през. 2__2 сам господар албо господынЂ. 3 сут роспасаніи. 4 оттул. 5 господар албо господинЂ. 6__6 Єсли господар и господынЂ сут паршивыми, то паршами от ных заражаются и челядка. Єсли господар и господынЂ будут пяници, обжирци, чужоложники, вшетечники, кривоприсяжци, дранЂжци, то певне и домовыи их такими ж, при них жіючи, зостанут. 7 фабула. 8__8 оно на тоє так. 9 прозбу. 10 алит. 11 нижли. 12 родителей и прародителей. 13 и отца.

Пор.: Езоп, стор. 292; Бабрій, стор. 135; Гвіччіардіні, № 4; Білецький-Носенко, кн. VII, № 7.


18. [Осел, Лев і Вовки], р. В., стор. 29 — 31. У тексті Радивиловський посилається на св. Кирила.

Пор.: Езоп, стор. 158; Федр, стор. 11 — 12; Білецький-Носенко, кн. II, № 19.


19. [Пава і Гава]. Варіант А.: Ог., стор. 248 — 249. Варіант Б.: II р. Ог. стор. 391 — 392. Джерело Радивиловським в обох випадках не вказане. Камераріус, стор. 45 — 46.

Пор.: Езоп, стор. 233.


20. [Лис і Козел], р. В., стор. 1421 — 1422. Джерело Радивиловським не вказане. Камераріус, стор. 108.

Пор.: Езоп, стор. 29 — 30; Федр, стор. 42; Бабрій, стор. 160 — 161; Гнатюк, № 82; Білецький-Носенко, кн. VI, № 20.











ІФІКА ІЄРОПОЛІТИКА


«Іфіка іерополітіка или філософія нравоучителная символами и приуподобленіи изясненна к наставленію и ползЂ юным благословеніем всечестнаго господина отца Афанасія Миславского, архімандріта печерскаго, тщаніем /190/ и трудами братіи» вперше була видана «накладом монастирским» в Києво-Печерській лаврі 1712 р. (9 + 174 + 2 арк.) і кілька разів перевидавалася (СПб., 1718; СПб., 1724; Львів, 1760; М., 1796). М. Возняк вказує на існування, крім православних, також уніатських її перевидань (Історія української літератури, т. III, Львів, 1924, стор. 99). Він же відзначає, що ця книжечка «в’яже не тільки східні й західні частини України, але й старе письменство з новим». Про це свідчать виписки з «Іфіки», зроблені Маркіяном Шашкевичем (там же, стор. 100). Тексти байок в усіх відомих нам виданнях «Іфіки» ідентичні. Друкуємо їх за київським виданням 1712 р.


1. [Подорожні і Ведмідь]. Арк. 101. Див. примітку до байки 18 з риторик і поетик. Див. також: Возняк, т. III, стор. 100.


2. [Селянин і Гадюка;]. Арк. 103 зв. — 104 зв. Цікавим моментом історії цього сюжету на українському грунті є те, що байку про Селянина і Гадюку розповів Богдан Хмельницький польським послам 1655 р., обгрунтовуючи неможливість примирення між тогочасними Україною та Польщею. Про це свідчить один з польських послів, історик Грондський (див.: Н. И. Костомаров, Богдан Хмельницкий, т. III, 1884, стор. 216 — 219). Цій байці присвячено спеціальну розвідку М. Драгоманова «Байка Богдана Хмельницького» (в кн.: «Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство», т. II, Львів, 1900, стор. 1 — 24. Вперше опубліковано в «Северном Вестнике», СПб., 1886, № 3). Див. також: І. Крип’якевич, Варіант байки Хмельницького (про варіант у «Іфіці ієрополітиці») ЗНТШ, т. LXVIII, Miscellanea; Возняк, т. III, стор. 100. Пор.: Федр, стор. 76; Бабрій, стор. 156; М. Rej, Zwierzyniec, IV, ч. 41., H. Oesterley, Cesta Romanorum, cap. 141. Гнатюк, № 358; І. Франко, На святоюрській горі.











ЛОДОВІКО ГВІЧЧІАРДІНІ


Український переклад книжки Лодовіко Гвіччіардіні «L’Hore di ricreatione» дійшов до нас у трьох списках, жоден з яких не є його оригіналом.

Перший список найповніший. Це окремий рукопис із колекції Церковно-Археологічного Музею при Київській духовній академії. Зараз він зберігається у відділі рукописів ДПБ АН УРСР в Києві. Петров (ЦАМ), № 441. За заголовком іде «Дедикація СіятелнЂйшему и высокородному Господину Графу Іогану Адолфу фон дауну наслЂднику фалкштейскому, оберштейскому и орогскому», підписана видавцем: «Матіас Смитц». Після цього йде текст, що обривається на середині 365 оповідання (за рахунком переписувача, насправді 366а). Рукопис в 4-ку (15,5 см × 20,5 см) має 3 чисті ненумеровані аркуші, 119 списаних нумерованих аркушів (новітньої пагінації) і 3 чисті ненумеровані аркуші — таким чином, всього в рукопису 125 аркушів. Рукопис писано одним почерком, дуже чітким українським скорописом XVIII ст. з значними слідами російського впливу. І. М. Каманін датував цей почерк 60 — 70 роками XVIII ст. Водяні знаки на папері рукопису близькі до знаків зразків паперу 50 — 60 років XVIII ст. Оправлено рукопис у дошки, обтягнені шкірою; на передньому боці оправи витиснене золотом зображення розп’яття і апостолів, по краю — витиснена золотом рамка; на спідній дошці — запис власника: «От книг Герасима монаха Святія Афонския Афанасиевския Великия Лавры Горы» теж українським скорописом, але кінця XVIII ст. (Див.: О. М Маслова, стор. 102 — 105). Рукопис є дуже недосконалою копією перекладу. Культурний рівень переписувача невисокий — на це вказують численні помилки й описки. Мова рукопису — типова для XVIII ст. літературна російська мова, насичена старослов’янізмами, латинізмами, полонізмами та українізмами. Фонетичні її риси вказують на українське походження переписувача. Ця обставина, а також український тип письма дозволяють стверджувати українське походження даного списку. /191/

Другий список являє собою п’ять аркушів витягів з повного тексту. Аркуші ці озаглавлено так: «ВимЂтки з забавних часов Лудовика Гвициардина». Вони входять до складу дуже різноманітного щодо характеру статей збірника 60 — 70 років XVIII ст., знайденого С. І. Масловим на Прилуччині. Рукопис в 4-ку на 329 арк. (21,6 см × 16,5 см), писаний різними почерками, українським скорописом, майже весь на однаковому папері, оправлений в новочасну оправу, що замінила дуже попсовану старовинну оправу. Збірник об’єднує окремі зшитки, заповнені різними особами. Перші 50 зшитків становили раніше одну цілість: всі вони перенумеровані однією рукою (внизу першого аркуша кожного зшитку) і містять в собі «слова» та статті духовного змісту. Далі матеріал збірника урізноманітнюється, наприкінці ж ідуть переважно витяги й перекази, іноді дуже короткі, із книг світського змісту. Збірник завершується конспектами (по півсторінки кожен) «амурних исторій» та романів. Всі зшитки належать приблизно до одного і того ж часу: 60 — 70 років XVIII ст. На це вказують водяні знаки на папері. Всі витяги, джерела яких пощастило встановити, роблені з видань 60-х років. На арк. 270 зв. читається дата: «1762 года іюля 7». На ті ж роки вказує і характер письма. Отже, і «Вимітки» слід датувати тими ж 60 — 70 роками XVIII ст. Де він знаходиться зараз — невідомо. Серед рукописів з колекції С. І. Маслова, які зберігаються у Відділі рукописів ДПБ АН УРСР, його немає (див. С. И. Маслов, Еще четыре проповеди Георгия Конисского, К., 1910, стор. IV — VI. Відб. з «Чтений в Историческом Обществе Нестора-летописца при университете св. Владимира», кн. XXII, вып. 1-2; О. М. Маслова, стор. 105 — 108). «Вимітки» займають у збірнику аркуші 315 — 320. Таким чином, вони являють собою список «Забавных часов», сучасний відзначеному вище або трохи пізніший від нього. Мова «Виміток» яскраво виявляє українське походження їх укладача. Коли ж зважити ще на типово український почерк рукопису, а також на ту обставину, що знайдено його на Прилуччині, то українське походження «Виміток» стає безсумнівним.

Третій список теж являє собою витяги з повного тексту і входить до складу рукописного збірника мішаного змісту. Збірник цей належав Церковно-археологічному музею при Київській духовній академії, але ні в описі М. Петрова, ні в описі О. Лебедєва відзначений не був. Зараз він зберігається у Відділі рукописів ДПБ АН УРСР (Муз. Рук. 185 — Муз. Рук. 188). Збірник писано в 4-ку (20,4 см × 16 см) на 10 ненумерованих аркушах + 467 нумерованих, судячи з почерку, самим укладачем. Оправлено його у старовинну шкіряну з золотим тисненням оправу. По обрізу книжки видавлено візерунок. Писано збірник різним чорнилом почерком кінця XVIII ст. Через пізній час жодних національних особливостей в письмі відзначити не можна. Старих записів немає. Тільки новим чорнилом, почерком другої половини XIX ст., іде по аркушах підпис: «Сія книга принадлежит Подольской Епархіи Литинскаго УЂзда Села Зиновинец Священнику Константину Феодоровичу СтрЂльбицкому». На підставі паперу рукопис доводиться відносити до часу після 1781 р. Під першою статтею збірника стоїть дата: «1789 год, марта 10 д. переписано», але ця дата стосується, мабуть, тільки цієї статті. Хронологія видань, виписки з яких заповнюют.ь збірник, показує, що найпізніше з них датується 1779 роком. Видання 50 — 70-х років представлені численними витягами, виписок із книжок 80-х років немає. Це дозволяє припустити, що збірник навряд чи писався пізніше 80-х років XVIII ст. Світський елемент тут рішуче переважає над церковним. Читань релігійного характеру тут зовсім мало. Значно більше виписок філософсько-морального змісту. Домінують виписки із суто літературних творів: зразки з риторики Ломоносова, його ж оди, вірші Тредьяковського, Хераскова, переклади з Горація, витяги з «Книги о человЂке» Попа, монологи з комедій Мольєра, моралізаторські повісті на зразок творів «Сила человЂческих пристрастій», «О неиспитанных судбах божіих», «ПовЂсть о СентонЂ, показывающая, что слЂдствіи худых дЂйствій происходит часто от худых мыслей» тощо, нарешті, анекдоти і сентенції, то вкраплені серед серйозніших виписок, то зібрані в цикли, іноді навіть під спільним заголовком, і пронумерова-/192/ні по порядку. До таких належать «Забавные Исторіи» (арк. 239 зв. — 259), що складені із статейок, запозичених «из науки щасливым быть», «из Абата Белегарда», «из Граціана», «Епиктета», «Марка Аврелія», «Роллена», «Кв. Курція», «СвЂтской Школы» і т. д. До таких циклів належать також «Разніе примЂры» (арк. 267 — 268), «Еще некоторіе подобія» (арк. 298 зв. — 299) із зазначкою «из разных авторов» та «Подобія» (арк. 302 — 302 зв.). Серед цих циклів містяться й витяги із «Забавных часов» (арк. 228 зв. — 288). Вони мають заголовок «Забавніе часы» без зазначення імені автора. Усіх оповідань з Гвіччіардіні 40. Не зважаючи на блискуче знання російської мови, укладач збірника не може заховати свою національність. Він, безумовно, українець (див.: О. М. Маслова, стор. 108 — 113).

Збіг низки статей усіх трьох списків свідчить, що всі ці списки зробле» но з одного і того самого перекладу. Отже, час виготовлення обох старших списків — 60 — 70-ті роки — визначає terminus ante quem виникнення цього перекладу. Жодних інших даних для його датування немає.

Зіставивши мовно-стилістичні особливості «Забавных часов» з Мовно-стилістичними особливостями подібних пам’яток петровської та катерининської доби. О М. Маслова відносить появу перекладу на 60-ті роки XVIII ст. Детальне порівняння українського та німецького тексту показує, що переклад здійснювався безпосередньо з німецької мови. Через це полонізми і українізми, якими насичена мова перекладу, вказують на національність перекладача і дозволяють визнати цей переклад за явище української літератури. Такий висновок підкреслюється тією обставиною, що всі три відомі списки перекладу зв’язані з Україною (див. О. М. Маслова, стор. 113 — 117).

Байки Л. Гвіччіардіні друкуються за списком Петров (ЦАМ), № 441, Тільки в чотирьох випадках наводяться варіанти за іншими списками.


1. [Дві молитви]. Варіант А. № 1, арк. 2. Варіант Б. Муз. Рук. 185 — Муз. Рук. 188, № 1, арк. 228 зв. Пор.: Бабрій, стор. 100; Білецький-Носенко, кн. XIV, № 5.


2. [Лисиця і Курка]. № 9, арк. 3 зв. Пор.: Езоп, стор. 27, 287; Федр, стор. 85; Бабрій, стор. 140.


3. [Пес і Лев]. № 16, арк. 5 зв.


4. [Рак і Раченя]. № 27, арк. 8 зв. Див. примітку до байки 17 Радивиловського.


5. [Шлунок та інші частини тіла]. № 43, арк. 12 зв. — 13. Пор.: Федр, стор. 80; Сковорода, Басни Харьковскія, № 4, 8; Білецький-Носенко, кн. VIII, № 12.


6. [Миша і Лев]. № 56, арк. 16 зв.


7. [Лисиця і Щілина]. № 70, арк. 20 зв. — 21. Пор.: Езоп, стор. 44; Бабрій, стор. 123.


8. [Вовк і Журавель]. № 89, арк. 27 — 27 зв. Далі одне слово нерозбірливо. Пор.: Езоп, стор. 163; Федр, стор. 10; Бабрій, стор. t26; Білецький-Носенко, кн. VI, № 7.


9. [Півень і дорогоцінний Камінець]. № 107, арк. 31 зв. Див. примітку до байки 26 з риторик і поетик.


10. [Ріка і Джерело]. № 115, арк. 33 зв. — 34. Пор.: Боровиковський, стор. 143, 196.


11. [Ластівка і її Мати]. № 116, арк. 34.


12. [Звірі, Птахи і Риби]. № 125, арк. 36 зв.


13. [Лев, Вовк і Лисиця]. № 133, арк. 39 зв. — 40, Пор.: Езоп, стор. 253; Білецький-Носенко, кн. VII, № 4.


14. [Вовк і Вівці]. № 151, арк. 46. Пор.: Езоп, стор. 160; Федр, стор. 79; Бабрій, стор. 126; Білецький-Носенко, кн. VII, № 1. /193/


15. [Гора-породілля]. № 155, арк. 47, Див. примітку до байки 32.


16. [Ластівка і Птахи]. № 161, арк. 48 зв. — 49. Пор.: Езоп, стор. 58; Федр, стор. 73; Білецький-Носенко, кн. I, № 8.


17. [Муха і Мурашка]. № 193, арк. 59 — 59 зв. Пор.: Федр, стор. 48 — 49; Гнатюк, № 376; Сковорода, Басни Харьковскія, № 27; Глібов № 46, 94.


18. [Кішка і Півень]. № 199, арк. 61 — 61 зв. Пор.: Езоп, стор. 37.


19. [Подорожні і Юпітер]. № 202, арк. 62 зв.


20. [Вовк і Вівчарки]. № 204, арк. 63 — 63 зв. Пор.: Езоп, стор, 206.


21. [Голуб у Тенетах]. № 209, арк. 64 зв.


22. [Зайці, Орли і Лисиці]. № 213, арк. 66.


23. [Півень, Пес і Лисиця]. № 222, арк. 69. Пор.: Езоп, стор. 252.


24. [Орел, Птахи і Павич]. Варіант А. № 252, арк. 80. Варіант Б. Муз. Рук. 185 — Муз Рук. 188. № 22, арк. 232.


25. [Вовк та Ягня]. № 262, арк. 84 — 84 зв. Див. примітку до байки 27 з риторик і поетик.


26. [Селянин і богиня Цереза]. № 270, арк. 86 зв. — 87.


27. [Лисиця і Леопард]. № 274, арк. 88. Пор.: Езоп, стор. 33.


28. [Пастух, Вівці і Вовк.] Варіант А. № 284, арк. 92 — 92 зв. Варіант Б. Муз. Рук. 185 — Муз Рук. 188. № 25, арк. 233. Пор.: Білецький-Носенко, кн. XIV, № 5.


29. [Птахи і Ворона,]. № 293, арк. 95 зв.


30. [Чапля і Лебідь]. Варіант А. № 306, арк. 99 — 99 зв. Варіант Б. Муз. Рук. 185 — Муз. Рук. 188. № 33, арк. 234 зв. — 235.


31. [Їжак і Кролик]. № 318, арк. 103 зв. — 104. Пор.: Білецький-Носенко, кн. XVI, № 1.3.


32. [Лисиця, Пес і Заєць]. № 324, арк. 106.


33. [Дрозд і Пташник]. № 338, арк. 111 — 111 зв.


34. [Олень, Мисливець, Віл, Слуга і Господар]. № 352, арк. 115 — 116. Див. примітку до байки 33 з поетик і риторик.


35. [Ящірка і Ящірята]. № 363, арк. 119.











ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА


Кілька байок Г. Сковороди не входять до циклу «Басен Харьковских». Вони писалися або як окремі самостійні твори, або як приклади у філософських творах письменника і датуються різними роками.


1. [Фалес і Баба]. Друкується за автографом, який міститься в четвертому томі зібрання автографів Сковороди М. І. Ковалінського. Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 86, № 24, арк. 75. Рукопис не датований. Вважають, що, як і більшість віршів Сковороди, зібраних Ковалінським, ця байка була написана в 60-ті роки XVIII ст. (Григорій Сковорода. Твори в двох томах. Редакційна колегія: Академік О. І. Білецький, член-кореспондент АН УРСР Д. X. Острянин (відповідальний редактор), член-кореспондент АН УРСР П. М. Попов. Упорядники І. А. Табачников, І. В. Іваньо, Вид-во АН УРСР, К., 1961, т. II, /194/ стор. 565. Далі: Сковорода, 1961). Вперше ця байка була опублікована у виданні: Сочинения Григория Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем, Харьков, 1894, стор. 294. Далі Сковорода, 1894. Помилки, допущені у цій публікації, відзначені у виданні: Сковорода, 1961, т. II, стор. 565. Див. примітку до байки 11 Радивиловського.


2. [Козеня і Вовк]. Обидва варіанти (обидва автографи — латинський та український) цієї байки виявив І. А. Табачников разом з автографом твору Сковороди «Алфавит или Букварь Мира» (див. примітку до байки «Басня о Котах») на стор. 70 — 71. Байка зберігається у Відділі письмових джерел Державного історичного музею в Москві. Шифр рукопису: Щ 193/91. За свідченням самого Сковороди, байку було написано 1760 р. у Харкові. Є підстави вважати, що автограф її належить до 1785 — 1787 рр. Це підтверджується аналізом паперу та характером правопису. Отже, він являє собою авторський список (поновлення) твору (див. Сковорода. 1961, стор. 571). Байка приєднана до «Алфавіту» не випадково. Про це свідчить така приписка Сковороди: «Сія о музыкантЂ ВолкЂ казка успЂла до того, что пастырь добрый Іоасаф Миткевич больше 40 отроков и юнош освободил от училищнаго ига во путь природы их, ревнуя человЂколюбію, не тщеславію. Сему и аз, ревнуя, написах книжицу «Алфавит Мира». Друкується за вид.: Сковорода, 1961, т. II, стор. 93 — 98. Див. примітку до байки 23 риторик і поетик.


3. [Басня о Котах]. Вжита Сковородою як приклад у творі «Разговор, называемый Алфавит или Букварь мира», який був написаний у другій половині 1774 р. Автограф «Алфавіту» знайдено І. А. Табачниковим у Відділі письмових джерел Державного історичного музею в Москві. Шифр рукопису: Щ 193/91. Рукопис має 72 пронумеровані друкованими цифрами аркуші, оправлені в зошит. Папір його різний, російський, без цифрових філіграней, належить до 70-х років XVIII ст. За цим автографом «Алфавіт» вперше опубліковано у вид.: Сковорода, 1961, т. I, стор. 316 — 370. Байку про Котів див. на стор. 338 — 339. У цьому ж виданні подано відомості про інші списки «Алфавіту» та його попередні публікації, а також різночитання та помилки (по відношенню до автографа) списку Лебедев (ЦАМ), № 326, який до цього часу вважався за основний, та публікацій «Алфавіту» у виданнях творів Сковороди 1894 та 1912 рр. Байка про Котів друкується за вид.: Сковорода, 1961, т. 1, стор. 338-339.










БАСНИ ХАРЬКОВСКІЯ


Автограф циклу не відомий. Найраніший список: Лебедев (ЦАМ), № 326. Рукопис у 4-ку на 16 арк., оправлений у картон. На першій ненумерованій сторінці дата: «1774 год». Зберігається у Відділі рукописів ДПБ УРСР у Києві. За цим списком «Басни Харьковскія» були опубліковані з деякими помилками у вид.: Сковорода, 1894, стор. 151 — 174.

Другий список описано О. С. Грузинським у статті «Критичні замітки до твору Сковороди «Басни Харьковскія» (Записки ІФВ ВУАН, кн. XIII і XIV, 1927 р., стор. 378 — 385). Список цей зберігався у Ніжині. Де він знаходиться зараз — невідомо. Список являє собою «старенький на вигляд зшиток старого паперу з такою самою старенькою паперовою оправою. Папір має водяні знаки марки «РФС-я», а також рік — 1783. Отже, своїм зовнішнім виглядом, а також хронологічними вказівками рукопис — цілком сучасний Сковороді і дуже автентичний, бо на ньому ми бачимо сліди якогось виправлення, можливо, навіть виправлення самого Сковороди. Треба зазначити, що і письмо двох останніх сторінок рукопису деякою мірою нагадує Сковородину маніру писати» (Грузинський, стор. 384). Текст ніжинського рукопису чимало скорочений проти тексту видання 1894 р., а отже, і списку Лебедев (ЦАМ), № 326. Байку «Собаки и Волк» в ніжинському списку перенесено на кінець циклу. /195/

Третій список раніше зберігався у рукописному відділі ДБЛ (М. 903/2), а зараз зберігається у Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 86, № 23). Рукопис малого формату на 21 арк., оправлений у картон. На звороті другого аркуша запис: «Лектор Григорей Сковорода, Баб[аи] 1774 года, пятдесятница». Запис наприкінці рукопису свідчить, що список було виготовлено у Острогожську 1795 р.

Четвертий список, з паперів Із. І. Срезневського, датований XIX ст. Це копія на 10 арк., зроблена із списку, який належав Е. М. Філомафицькому. Зберігається він в архіві АН СССР в Ленінграді (ф. 216, оп. 3, № 1063).

«Басни Харьковскія» вперше були опубліковані 1837 р. у виданні Московського попечительного комітету «Человеколюбивого общества» під назвою «Басни Харьковскіе Г. В. Сковороды». Друкуються за списком Лебедев (ЦАМ), № 326. Найістотніші разночитання списку Інституту літератури див. у вид.: Сковорода, 1961, т. II, стор. 573 — 577.

«Басни Харьковскія» були написані Сковородою в 60 — 70-ті роки XVIII ст. Перші 15 байок письменник створив після залишення Харківського колегіуму, десь біля 1767 р. Решту байок циклу він дописав в Бабаях «наканунЂ пятдесятницы» 1774 р.

Циклові передує лист — посвята П. Ф. Панкову (ім’я адресата встановлюється на підставі свідчення Сковороди у творі «Пря БЂсу со Варсавою» та відомостей, поданих у ніжинському списку. Див.: Сковорода, 1961, т. I, стор. 471; Грузинський, стор. 384):


Любезный пріятель!

В седмом десяткЂ нынЂшняго вЂка, отстав от учителской должности и уединяясь в лежащих около Харькова лЂсах, полях, садах, селах, деревнях и пчелниках, обучал я себе добродЂтели и поучался в бібліи; притом, благопристойными игрушками забавляясь, написал полтора десятка басень, не имЂя с тобою знаемости. А сего года в селЂ Бабаях умножил оные до половины. Между тЂм, как писал прибавочные, казалось, будто ты всегда присутствуеш, одобряя мои мысли и вмЂстЂ о них со мною причащаясь. Дарую ж тебЂ 3 десятка басень, тебЂ и подобным тебЂ.

Отческое наказаніе заключает в горести своей сладость, а мудрая игрушка утаевает в себЂ силу.

Глупую важность встрЂчают по виду, выпроважают по смЂху, а разумную шутку важный печатлЂет конец. НЂт смЂшняе, как умный вид с пустым потрохом, и нЂт веселЂе, как смЂшное лицо с утаенною дЂлностью. Вспомните пословицу: «Красна хата не углами, но пирогами».

Я и сам не люблю превратной маски тЂх людей и дЂл, о коих можно сказать малороссійскую пословицу: «Стучит, шумит, гремит... А что там? Кобылья мертва голова бЂжит». Говорят и великороссійцы: «Летала высоко, а сЂла недаліоко», — о тЂх, что богато и красно говорят, а нечево слушать. Не люба мнЂ сія пустая надменность и пышная пустошь, а люблю тое, что сверху ничто, но в серіодкЂ чтось, снаружи ложь, но внутрь истина. Такова рЂчь и человЂк назывался у еллин σιληνός, картинка, сверху смЂшна, но внутрь благолЂпна.

Друг мой! Не презирай баснословія! Басня и притча есть то же. Не по кошельку суди сокровище, праведен суд суди. Басня тогда бывает скверная и бабія, когда в подлой и смЂшной своей шелухЂ не заключает зерно истины, похожа на орЂх свищ. От таких-то басень отводит Павел своего Тимофея (I к Тим., гл. 4, ст. 7). И Петр не просто отвергает басни, но басни ухищренныя, кромЂ украшенной наличности силы Христовой не имущіе. Иногда во вретищЂ дражайшій кроется камень. Пожалуй, ражжуй сіи Павловскіи слова: «Не внимающе іудейским баснем, ни заповЂдем человЂк, отвращающих от истины». Как обряд есть без силы божіей — пустошь, так и басня, но без истины. Если ж с истиною, кто дерзнет назвать лживою? «Вся убо чиста чистым, оскверненным же и невЂрным ничто же чисто, но /196/ осквернися их ум и совість» (К Тіт., I). Сим больным, лишенным страха божія, а с ним и добраго вкуса, всяка пища кажется гнусною. Не пища гнусна, но осквернися их ум и совЂсть.

Сей забавный и фігурный род писаній был домашній самим лучшим древним любомудрцам. Лавр и зимою зелен. Так мудріи и в игрушках умны и во лжЂ истинны. Истина острому их взору не издали болванЂла так, как подлым умам, но ясно, как в зерцалЂ, представлялась, а они, увидЂв живо живый ея образ, уподобили оную различным тлЂнным фигурам.

Ни одни краски не изъясняют розу, лілію, нарцысса столько живо, сколько благолЂпно у их образует невидимую божію истину тЂнь небесных и земных образов. Отсюду родились hieroglyphica, emblemata, symbola *, таинства, притчи, басни, подобія, пословицы... И не дивно, что Сократ, когда ему внутренный ангел, предводитель во всЂх его дЂлах, велЂл писать стіхи, тогда избрал Езоповы басни. И как самая хитрЂйшая картина неучоным очам кажется враками, так и здЂсь дЂлается.

Самое солнце всЂх планет и царица бібліа из тайнообразующих фігур, притчей и подобій есть богозданна. Вся она вылЂпленна из глинки и называется у Павла буйством. Но в сію глинку водхнен дух жизни, а в сем буйст†кроется мудрЂе всего смертнаго. Изобразить, приточить, уподобить значит то же.

Прійми ж, любезный пріятель, дружеским сердцем сію небезвкусную от твоего друга мыслей его воду. Не мои сіи мысли и не я оные вымыслил: истина есть безначальна. Но люблю — тЂм мои, люби — и будут твои. Знаю, что твой тЂлесный болван далеко разнится от моего чучела, но два разноличныи сосуды одним да наполнятся лікером, да будет едина душа и едино сердце. Сія-то есть истинная дружба, мыслей единство. Все не наше, все погибнет, и саміи болваны наши. Одни только мысли наши всегда с нами, одна только истина вЂчна, а мы в ней, как яблонь в своем зернЂ сокрыемся.

Питаймо ж дружбу. Прійми и кушай с Петром четвероногая звЂри, гады и птицы. Бог тебЂ да благословляет! С ним не вредит и самій яд языческій. Они не что суть, как образы, прикрывающіи, как полотном, истину. Кушай, поколь вкусиш с богом лучшое.


Любезный пріятель! Твой вЂрный слуга, любитель священныя библіи

Григорій Сковорода.

1774. В селі Бабаях, наканунЂ 50-тницы.



1. Собаки. Пор.: Глібов, № 12.

3. Жаворонки. Пор.: Езоп, стор. 246; Федр, стор. 22 — 23; Бабрій, стор. 137; Сковорода, Басни Харьковскія, № 13.

4. Голова и Тулуб. Див. примітку до байки 5 Гвіччіардіні.

6. Колеса часовіи. Пор.: Білецький-Носенко, кн. IV, № 18.

8. Голова и Тулуб. Див. примітку до байки 5, Гвіччіардіні.

13. Орел и Черепаха. Див. примітку до байки «Жаворонки».

16. Жабы. Пор.: Езоп, стор. 62; Глібов, № 73.

22. Навоз и Алмаз. Див. примітку до байки 26 з риторик і поетик.

24. Крот и Линкс. Пор.: Гнатюк, № 137; Білецький-Носенко, кн. XI, № 16.

27. Пчела и Шершень. Див. примітку до байки 17 Гвіччіардіні.

29. Старуха и Горшечник. Оповідну частину цієї байки Сковорода наводить також у творі «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни (Разговор дружескій о душевном мирі)», Сковорода, 1961, т. I, стор. 241 — 242.

Різночитання тексту «Разговора»: 1 Баба. 2__2 отвЂчать. 3__3 она и сама.


* Ієрогліфіка, емблематика, символіка (лат.). /197/















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.