Попередня     Головна     Наступна




Частина Четверта

ПЕРШІ КРОКИ УТВОРЕННЯ І РОЗВИТКУ ШИРОКОЇ ПРАВДИ



І.


Як утворилася Широка Правда?

З попередних міркувань можна вже запримітити, що за вийнятком поодиноких статтей, текст Правди від початку аж до кінця має вигляд суцільного твору, який складається із двох частин: 1-а частина (статті 1-52), і 2-га частина (статті 53-121). Тільки п’ята редакція тексту цій Правди на прикінці першої частини розширилася на нових 17 статтей, але й ці статті не були ставлені відокремлено, а радше суцільно вміщені між першою і другою частинами твору.

Що ці дві частини Правди вважалися окремими підрозділами доказують: (1) редакція 6-а і текст сп. 78, де текст Правди якраз у межах цих частин є переставлений: на місці першої частини стоїть друга і навпаки; (2) велика кількість списків першої і другої редакції в яких кожна частина Правди стоїть під окремим розділом із окремим їх почисленням; (3) в кожнім спискові всіх редакцій кожна частина міститься під окремим заголовком: для першої Правда Роусьская або Роуская — а для другої частини: Оуставъ ВолодимЂрь Всеволодичя або А се оустави Володимир чи Оустав Володимера князя і т.д. Не дивлячись не це, Широка Правда протягом всієї своєї історії оставалась постійним і незмінним твором у поодиноких статтях, їх послідовності, кількості, порядкові і характерові статтейного формулювання. Виходячи з цього, я вважаю її кодексом суцільним, b самого початку витвореним в тій самій кількості статтей (крім 5-ої редакції) і в основі в тім самім порядкові. Через це саме, припущення про якесь „наростання статтей”, як про це гадали Мрочек-Дроздовський, Карський, а за ними і В. Чернов, не може бути переконливе.

Щодо самого повстання Широкої Правди, то майже всі дослідники ставили її утворення в залежності від Короткої Правди. Але, поставивши їх обі поруч себе, неоднаково виводили їхню ґенезу. Деякі, як Еверс, Поґодін, Тобін, Калачов, Мрочек-Дроздовський, Серґеєвич, Владимирський-Буданов, Максимейко й інші вважали що Широка Правда ґенетичне вийшла із Короткої, яка своєю чергою походить від Правди Ярослава. Інші дослідники, як Карамзін, Розенкампф, Дубенський, Ключевський, Соболевський, Карський і т.д. — навпаки, Коротку Правду вважали пізнішою пам’яткою, що була витворена b Широкої Правди, як її скорочення. Нарешті В. Чернов підносить третю гіпотезу що обидві Правди, Коротка і Широка, повстали незалежно одна від одної, та вийшли від якогось третього джерела їм обом спільного.

Отже маємо три різні а то й протилежні теорії. Якже ж тоді бути історикові права? Якого погляду йому притримуватися? Безперечно, та теорія є сильнішою яка збудована на тривкіших підвалинах. На жаль жодна із вищенаведених позицій не спирається формально на міцних підвалинах конкретного доказового матеріялу, критично провіреного. В тайм випадку історик права мусів би суб’єктивно вибирати цю чи ту гіпотезу, та на її підставі відтворювати історичну реальність чи дійсний стан правової свідомости стародавних часів. Наукова система яка збудована в цілості на суб’єктивних підвалинах рідко відтворює історичну правду чи дійсний стан минулого, а тільки здогадний якщо не фальшивий. Доказом цього є фіктивна реконструкція правового життя українського народу у княжих часах збудована М. Максимейком в його численних студіях про Руську Правду; ця реконструкція обезцінюється помилково припущеними підвалинами. Щоб уникнути зайвих гіпотез, треба критично переглянути всі три згадані теорії, поставивши перед собою завдання їх перевірити на основі самого тексту Правди. Починаю з найдалі йдучої гіпотези, ц. що Руська Правда Коротка й Широка утворились незалежно одна від одної, вийшовши із третього їм спільного джерела. Для вирішення цієї проблеми треба виділити всі спільні статті обох Правд і порівняти, зіставивши поряд статтей з Короткої — їм відповідні статті з Широкої. Такий порівняльний підхід у цьому питанні є безпрецедентний в науці.




КОРОТКА ПРАВДА

(список Академічний)


ШИРОКА ПРАВДА

(список Синодальний)


1. Правда Роськая. Оубьеть моужь моужа то мьстить братоу брата или сынови отца любо отцю сына или братоучадоу любо сестриноу сынови аще не боудеть кто мьстя то 40 гривенъ за головоу аще боудеть роусинъ любо гридінъ любо купчина любо лбетникъ любо мечникъ аще изъгои боудеть любо словенинъ то 40 гривенъ положити за нь


1. Правда роусьская. Ажь оубьєть моужь моужа то мьстити братоу брата любо отцю любо сыноу любо браточадоу любо братню сынови оже ли не боудеть кто єго мьстя то положити за головоу 80 гривенъ аче боудеть княжь моужь или тивоуна княжя аче ли боудеть роусинъ любо гридь любо коупець любо тивоунъ боярескъ любо мечникъ любо изгои любо словенинъ то 40 гривенъ положити за нь


2. Или боудеть кровавъ или синъ надъраженъ то не искати емоу видока человЂкоу томоу аще не боудеть на немъ знаменіа никотораго же то ли пріидеть видокъ аще ли не можеть тоу томоу конець оже ли себе не можеть мьстити то взяти емоу за обидоу 3 гривнЂ a лЂтцю мьзда


29. Оже придеть кръвавъ моужь.

Оже придеть крьвавь моуже на дворъ или синь то видока ємоу не искати нъ платиті ємоу продажю 3 грив. Или не боудеть на немь знамения то привести ємоу видокъ слово противоу слова а кто боудеть началъ томоу платити 60 коунъ аче же и кръвавъ придеть или боудеть самъ почалъ a выстоупять послоуси то то ємоу за платежь ωже и били


3. Аще ли кто кого оударить батогомъ любо жердью любо пястью или чашею или рогомъ или тылеснію то 12 гривнЂ аще сего не постигнуть то платити емоу то тоу конець


25. Аже кто кого оударить батогомь любо чашею любо рогомь любо тылЂснию то 12 гривнЂ

26. Не тьрпя ли противоу томоу оударить мечемь то вины ємоу в томь нЂтоуть


4. Аще оутнеть мечемъ а не вынемъ его любо роукоятью то 12 гривнЂ за обидоу


23. Аже кто оударить мечемь не вынезъ єго или роукоятью то 12 гривне продаже за обидоу


5. Оже ли оутнеть роукоу и ωтпадеть роука любо оусохнеть то 40 гривенъ

6. Аще боудеть нога цЂла или начьнеть храмать тогда чада смирять


27. Аще ли оутнеть роукоу и ωтпадеть роука или оусъхнеть или нога или ωко или не оутнеть тъ полъ виры 20 гривенъ а томоу за вЂкъ 10 гривенъ


7. Аще ли перстъ оутнеть которыи любо 3 гривны за обидоу


28. Аже пьрстъ оутнеть кыи любо то 3 гривны продаже а самомоу гривна коунъ


8. А во оусЂ 12 гривнЂ а въ бородЂ 12 гривнЂ


67. Ω бородЂ. А кто поръветь бородоу a выиметь знаменьє a вылЂзоуть людьє то 12 гривнЂ продаже аже безъ людии а въ поклепе тω нЂтоу продаже.


9. Оже ли кто вынезь мечь а не тнеть то тьи гривноу положить



24. Оже ли вынезъ мьчь а не оутнеть то гривноу коунъ

30. Аже оударить мечемь а не оутнеть на смерть то 3 гривны а самомоу гривна за раноу


10. Аще ли ринеть моужь моужа любо ωт себе любо к собЂ 3 грівнЂ а видока два выведеть или боудеть варягъ или колбягъ то на ротоу


3. Аще ли кто кого оударить батогомъ любо жердью..


31. Или пьхнеть моужь моужа любо к собЂ любо ωт себе любо по лицю оударить или жердЂю оударить а видока два выведоуть то 3 гривны продаже оже боудеть варягъ или колбягъ тЂ полная видока вывести и идета на роту


11. Аже ли челядинъ ськрыется любо оу варяга любо оу кольбяга а его до три дни не выведоуть а познають и въ третіи день то изымати ємоу свои челядинъ а 3 гривнЂ за обидоу


32. О челядЂхъ. Аже челядинъ съкрыється а закличють и на тьргоу а за три дни не выведоуть єго а познаєти и третии день тъ свои челядинъ пояти а ωному платити 3 гривны продаже


12. Аже кто поЂдеть на чюжемъ конЂ не прошавъ єго то положити 3 гривнЂ


33. Оже кто въсядеть на чюжь конь. А оже кто въсядеть на чюжь конь не прашавъ то 3 гривны


13. Аще поиметь кто чюжь конь любо ωроужіе любо портъ а познаеть въ своемь мироу то взяти емоу свое а 3 гривнЂ за обидоу


34. Аче кто конь погоубіть или ороужиє или портъ а заповЂсть на тьргоу и послЂдь познаєть въ своємь городЂ своє ємоу лицемь взяти а за обидоу платити ємоу 3 гривны


14. Аще познаєть кто не ємлеть его то не рци ємоу мое нъ нци емоу тако поиди на сводь гдЂ єси взялъ или не поидеть то пороучника за пять дніи

15. Аже гдЂ възыщеть на дроузЂ проче а ωн ся запирати почнеть то ити ему на изводъ пред 12 человЂка да аще боудеть обидя не вдалъ боудеть достоино емоу свои скотъ а за обидоу 3 гривнЂ


35. Аже кто познаєть своє что боудеть погоубилъ или оукрадено оу него что или конь или портъ или скотина то не рьци се моє нъ поиди на сводъ кдЂ єси възялъ съведитеся кто боудеть виноватъ на того татьба снидеть тъгда онъ своє възметь а что боудеть съ нимъ погыбло тоже ємоу начнеть платити


16. Аще кто челядинъ пояти хощеть познавъ свои то къ ономоу вести оу кого то боудеть коупилъ а тои ся ведеть ко дроугомоу даже доидеть до третьего то рци третьемоу вдаи ты мнЂ свои челядинъ a ты своего скота ищи при видоцЂ


36. О сводЂ. А оже боудеть во ωдиномь городЂ то иті истьцю до конца того свода боудеть ли съводъ по землямъ то ити ємоу до третьяго свода а что боудеть лице то томоу платити третьємоу платити коунами за лице а съ лицемь ити до конца сводоу а истьчю жьдати прока a кдЂ снидеть на конечняго то томоу все платити и продажю


17. Или холопъ оударить свободна моужа a бЂжить въ хоромъ а господинъ начнеть не дати єго то холопа пояти да платить господинъ за нь 12 гривнь а за тымъ где єго налЂзоуть оудареныи тои моужь да бьють єго


65. А се ωже холопъ оударить. Аже холопь оударить свободна моужа а оубЂжить въ хоромъ а господинь єго не выдасть то платиті за нь господиноу 12 гривнЂ а за тЂмъ аче кдЂ налЂзЂть оудареныи ть своєго о истьча кто же єго оударилъ то Ярославъ былъ оуставилъ и оубити нъ сынове єго оуставиша по ωтци на коуны любо и бити розвязавше или взяти гривна кунъ за соромь


18. А иже изломить копье любо щитъ любо портъ а начнеть хотЂти ero деръжати оу себе то пріати скота оу него а иже єсть изломилъ аще ли начнеть примЂтати то скотомъ емоу заплатити колько далъ боудеть на немь


122. 145 Ω копьи. Иже изломить копьиє другу любо щитъ любо портъ да аще оу себе начнеть держати то прияті скота оу него иже что єсть изломилъ аще ли начнеть скотомъ примЂтати єму заплатити предъ чадию или начнеть вЂдати колко будеть далъ на немь


Правда оуставлена роуськои земли єгда ся съвокоупилъ Изяславъ Всеволодъ Святославъ Коснячко ПеренЂгъ Микыфоръ Кыянинъ Чюдинъ Микула

19. Аще оубють огнищанина въ обидоу то платити за нь 80 гривенъ оубыици а людемъ не надобЂ а въ подъЂздномъ княжи 80 гривенъ


2. По Яросла†же пакы съвъкоупивъшеся сынове єго Изяславъ Святославъ Всеволодъ и моужи ихъ Къснячько ПеренЂгь Никифорь и ωтложиша оубиєниє за головоу нъ коунами ся выкоупати а ино все яко же Ярославъ соудилъ тако же и сынове єго оуставиша


20. А иже оубьють огнищанина в разбои или оубиица не ищоуть то вирноє платити в неи же вири  144 голова начнеть лежати


3. Ω оубииствЂ. Аже кто оубиєть княжа моужа въ разбои а головника не ищоуть то вирьвноую платити въ чьєи же вьрви голова лежить то 80 гривенъ паки людинъ то сорокъ гривенъ


21. Аже оубіють огнищанина оу клЂти или оу коня или оу говяда или оу коровьЂ татьбы то оубити въ пса мЂсто а то же поконъ и тивоуницю


40. О татьбЂ. А оже оубьють кого оу клЂти или оу которои татьбы то оубьють въ пса мЂсто оже ли и додьржать свЂта то вести и на княжь дворъ...


22. А въ княжи тивоунь 80 гривенъ

23. А конюхъ старыи оу стада 80 гривенъ яко оуставилъ Изяславъ въ своем конюсЂ єго же оубилЂ Дорогобоудьци


11. О княжи отроцЂ. Аже в княжи ωтроцЂ или въ конюсЂ или въ поварЂ то 40 гривенъ

12. А за тиоунъ за огнищный и за конюшии то 80 гривенъ


24. А въ сельскомъ старостЂ княжи и в ратаинЂмъ 12 гривнЂ

25. А в рядовници княжЂ 5 гривенъ


13. А въ сельскомъ тиоунЂ въ княжи или в ратаинЂмь то 12 гривнЂ

14. А за рядовича 5 грив тако же и за боярескъ


26. А въ смердЂ и въ хопЂ 5 гривенъ


16. А за смердии холопъ 5 гривенъ а за робоу 6 гривенъ


27. Аще роба кормилица любо кормилицъ 12


17. А за кормилица 12 грив и за кормилицю хотя си боуди холопъ или роба


28. А за княжь конь иже тои c пятномъ 3 гривнЂ а за смердЂи 2 гривнЂ за кобылоу 60 рЂзанъ а за волъ гривноу а за коровоу 40 рЂзанъ а третякь 15 коунъ а за лоньщиноу полъ грівнЂ а за теля 5 рЂзанъ за яря ногата за боранъ ногата


45. Пакы ли лица не боудеть а боудеть былъ княжь конь то платиті за нь 3 гривны а за инЂхъ по д†гривнЂ. А се оуроци скотоу. Оже за кобылоу 60 коунъ а за волъ гривноу а за коровоу 40 коунъ а за третьякоу 30 коунъ а за лоньщиноу полъгривны а за теля 5 коунъ а за свинью 5 коунъ а за порося ногата а за овьцю 5 коунъ а за боранъ ногата а за жеребець ωже не всЂдано на нь то гривна коунъ а за жеребя 6 ногатъ а за коровиє молоко 6 ногатъ то ти оуроци смьрдомъ соже платять князю продажю


29. А оже оуведеть чюжь холопъ любо робоу платити ємоу за обидоу 12 гривнЂ


30. Аще же пріидеть кровавь моужь любо синь то не искати ему послоуха


38. А князю продаже 12 гривне въ челядинЂ или оукрадьше


31. А иже крадеть любо конь любо волы или клЂть да аще боудеть єдинъ кралъ то гривноу и тридесятъ рЂзанъ платити емоу или ихъ будеть 18 то по трі гривнЂ и по 30 рЂзанъ платити моужеви


41. Аже крадеть кто скотъ въ хлЂвЂ или клЂть то же боудеть ωдинъ то платити ємоу 3 гривны и по 30 кунъ боудеть ли ихь много то всЂмъ по 3 гривны и по 30 коунъ платити


32. A въ княжЂ борти 3 гривнЂ любо пожгоуть любо изодроуть


75. А се ω борти. Аже борть подътнеть то 3 продаже а за дерево полъ гривнЂ


71. Аже разнаменаєть бърть то 12 гривнЂ


33. Или смердъ оумоучать a безъ княжа слова за обиду 3 гривны a въ огнищанінЂ и в тивоуницЂ и въ мечници 12 гривьнЂ


78. О смЂрдЂ. Оже смердъ моучить смьрда безъ княжя слова то 3 гривне продаже а за моуку гривна коунъ аже ωгнищанина моучить то 12 гривне продаже а за моукоу гривна


34. А иже межоу переореть любо перетесъ то за обидоу 12 гривнЂ


72. Аже межю перетнеть борътьноую или ролЂиноую розореть или дворноую тыномь перегородить то 12 гривнЂ продаже


35. А оже лодью оукрадеть то за лодью платити 30 рЂзанъ а продажи 60 рЂзанъ


79. Аже лодью оукрадеть то 7 коунъ продаже а лодию лицемъ воротити а за морьскоую лодью 3 гривны а за набоиноую 2 гривне а за челнъ 8 коунъ а за строугъ гривна


36. А въ голоубЂ и въ коуряти 9 коунъ а въ оуткЂ и въ гоусЂ и въ жера†и въ лебеди 30 рЂзанъ а продажи 60 рЂзанъ


81. А за голоубь 9 коунъ а за коуря 9 коунъ... а за оутовь 30 коунъ а за гоусь 30 коунъ а за лебедь 30 коунъ а за жеравь 30 коунъ


37. А оже оукрадоуть чюжь песъ любо ястребъ любо соколъ то за обидоу 3 гривны


81. Аже кто оукрадеть въ чеєи перевесе (сп. 72: чии песь) или соколъ или ястрявъ то продаже 3 гривны продаже а господиноу гривна


38. Аще оубьють татя на своемъ дворь любо оу клЂти или оу хлЂва то тои оубитъ аще ли до свЂта держать то вести его на княжь дворъ а оже ли оубьють а люди боудоуть видЂли связанъ то платити в немь


40. О татьбЂ. А оже оубьють кого оу клЂти или оу которои татьбы то оубьють въ пса мЂсто оже ли и додьржать свЂта то вести и на княжь дворъ оже ли оубиють и а оуже боудоуть видЂли людиє сьвязана то платити в томь 12 гривне


39. Оже сЂно крадоуть то 9 коунъ а въ дровехъ 9 коунъ


82. А в сенЂ и въ дровЂхъ 9 кунъ а господиноу колико боудеть возъ оукрадено то имати ємоу по 2 ногатЂ за возъ


40. Аже оукрадоуть овъцоу или козоу или свинью а ихъ боудеть 10 одиноу овьцоу оукралЂ да положать по 60 рЂзанъ продажи а хто изималъ томоу 10 рЂзанъ


42. О татьбЂ же. Аже крадеть скотъ на поли или овци или козы или свиньє 60 коунъ боудеть ли ихъ много то всЂмъ по 60 кунъ


41. А ωт гривни е мечникоу коуна а в десятиноу 15 коунъ а князю 3 гривны а ωт 12 гривноу ємъцю 70 коунъ а в десятиноу 2 гривнЂ а князю 10 гривенъ



42. А се поклонъ вирныи вирникоу взяти 7 вЂдоръ солодоу на недЂлю тъже ωвенъ любо полотъ или д†ногатЂ а въ средоу рЂзаноу въже сыры в пятницю тако же a хлЂба по колькоу моугоуть ясти и пшена а куръ по двоє на день конЂ 4 поставити и соути имъ на ротъ колько могоуть зобати а вирникоу 60 гривенъ и 10 рЂзанъ и 12 вЂверици а передЂ гривна или ся пригоди в говЂніе рыбами то взяти за рыбы 7 рЂзанъ тъ всЂзъ коунъ 15 коунъ на недЂлю а борошна колько моугоуть изъясти до недЂли же вироу вироуть вирници то ти оурокъ Ярославль


9. А се покони вирьнии. А се покони вирнии были при Яросла†вирьникоу взяти 7 вЂдеръ солодоу на нелЂлю оже ωвьнъ любо полоть или 2 ногатЂ а въ средоу коуна оже сыръ а въ пятничю тако же а коуръ по двоє на день a хлЂбовъ 7 на недЂлю а пшена 7 оубороковъ а горохоу 7 оубороковъ а соли 7 голважень то то вирникоу съ отрокомъ а кони 4 конемъ на ротъ соути ωвьсъ вирникоу 8 гривенъ а 10 коунъ перекладьная а метелникоу 12 векши а съсадная гривна

10. О вирахъ. Аже боудеть вира въ 80 гривенъ то вирникоу 16 гривенъ и 10 коунъ и 12 вЂкше а переди съсадная гривна а за головоу 3 гривны


43. А се оурокь мостниковъ. Аще помостивше мостъ взяти ωт дЂла ногата а ωт городници ногата аще же боудеть ветхаго моста подтвердиті нЂколико доскъ или 3 или 4 или 5 то тое же


97. А се оуроци мостьникоу. А се мостникоу оуроци помостивъше мостъ взяти от 10 локотъ* по ногатЂ аже починить моста ветхаго то колико городень починить то взяти ємоу по кунЂ ωт городне а мостьникоу єхати самомоу сь ωтрокомъ на двоу коню взяти 4 лоукна ωвса на недЂлю a Ђсти что можета


* — сп. 73: Взяти ωт дЂла от 10 локотъ по ногати















II.


Із такого наочного поставлення спільних статтей обох Правд поруч себе і сконстатування в конкретнім прикладі повторення тієї самої статті в обох Правдах до деталів і навіть специфічно-однакових висловів, як наприклад: то оубьють въ пса мЂсто (статт. 40 Широкої Правди) — то оубити въ пса мЂсто (статт. 21 Короткої Правди), або: то не рчи се моє но йди на сводъ гдЂ єсть взялъ (статт. 35 Широкої Правди за сп. 72) — то не рци ємоу моє нъ рци ємоу тако поиди на сводь кдЂ єси взялъ (статт. 14 Короткої Правди); до однакового повторення всіх чисель грошових і інш.; до повторення ймен: Коснячко, Переніг, Микифор і т.д. в статтях 18-ій Короткої і 2-гій Широкої Правди, — із всього цього я пересвідчуюсь у найстислішім розумінні, що тексти обох Правд стоять у генетичному звязку і безпосередній залежності між собою. На моє повне переконання В. Чернов свою гіпотезу не тільки не вивів із текстольоґічного студіювання Правди, але навіть і не продумав своєї тези до кінця, щоб бути за неї відповідальним. Коли два факти тяжко піддаються дослідженню ґенетичного звязку і причинової залежности між собою а дослідникові не бажається починати довготривалу аналізу, то в такому випадкові найлекше довільно припустити якийсь невідомий „X”, щоб ним прикрити свою недоведену позицію. Таким невідомим ні в історії, ні в стародавній письменницькій традиції джерелом забрукував свою хистку позицію В. Чернов, і вона просто валиться коли підійти до неї з конкретним матеріялом.

Але, коли відносно легко збити погляд В. Чернова щодо ґенези тексту Короткої і Широкої Правди, то далеко тяжче це зробити з двома дальшими тезами між собою цілковито протилежними: (а) Широка Правда вийшла із Короткої; (б) Коротка Правда вийшла із Широкої. Спробую тепер критично розібратися в цих двох протилежних твердженнях. Почну із перегляду систематизації спільних статтей в обох теоріях: (1) чи існує в них основна система в слідуванні статтей одна за одною? (2) Коли існує, то за яким принципом у тексті кожної Правди? (3) Яка їх взаємочинність?

Про систему в послідовності статтей обох кодексів докладно писав Мрочек-Дроздовський, що визнав історичну систему „наростання” статтей в Короткій Правді і систему ЇХ упорядкування за принципом: від більшої ваги злочину до меншої та від більшої вартости об’єкту, що ліг в основу тої чи другої статті; але в основі принцип розпреділення матеріялу по статтях в обох кодексах однаковий, і в ньому помітно що кодекс Широкої Правди в головній частині йде за текстом Короткої Правди: статті 1-65 викладаються головним чином за Правдою Ярослава (перша частина Короткої Правди), а статті 72-96 містять у собі Правду Ярославичів (друга частина Короткої Правди). 146

Сергеєвич відкидає будь яку систему в кодифікації Правди. Він вважає що складач Правди не систематизував права в залежності від цих чи тих його родів, ґатунків і т.п.; раз так, то даремно шукати в ній якоїсь системи. 147

Максимейко, навпаки, визначає стислу систему в Широкій Правді. На його погляд статті слідують за собою в такому порядкові: (1) інтереси особи (порушення особистих інтересів людини); (2) рухомі речі (з боку посягання на них; з боку цивільних угод); (3) нерухоме майно (земля, сільсько-господарські угіддя); (4) родина (батьки і діти, подружжя, опіка); (5) рабовласництво і його правні основи. 148

З цього бачимо, що й про систему Правди існують два протилежні погляди. З них найбільшої уваги заслуговує погляд Максимейка, бо він оснований на фактичнім студіюванні Правди.

Із визначення спільних статтей обох кодексів я бачу, що кодекс Короткої Правди за вийнятком трьох статтей (19, 30, 41) цілком покривається із відповідними статтями кодексу Широкої Правди — себто всі статті Короткої Правди містяться і в Широкій Правді. Отже наростає проблема узгляднити систему Короткої Правди в цілому: а вона полягає в тому, що ховає в собі властиво дві окремі системи: (1) хронольоґічну: перша частина старша, бо містить ніби то „Правду Ярослава” (статт. 1-18); друга частина молодша, бо містить ніби то „Правду Ярославичів” (статт. 18-43); (2) предметну, і то в кождій зокрема частині Короткої Правди. В першій частині (Правда Ярослава): карне право — статті про (а) вбивство, (б) пошкодження тіла (каліцтва), (в) образу особи, (г) втечу холопа, (ґ) крадіж рухомого майна, (д) злочини проти прав на майно, (е) попсовання річей; в другій частині (Правда Ярославичів): (i) карне право — (а) вбивство, (б) крадіж рухомого майна, (в) порушення прав на нерухоме майно й покарання злочинця, (г) останні статті перебиваються статтею з (ii) цивільного права: про переорання межі (ст. 34); (ґ) від ст. 41 до 43 йдуть статті, що стосуються до всієї Короткої Правди і повязують обидві частини між собою, — це статті про карні грошеві покути (віри) і податки (уроки).

Для наочного порівнання системи послідовности статтей в Широкій Правді виписую їх в тому порядкові, як вони слідують за собою в самім тексті Широкої Правди (лише ті, що покриваються з статтями Короткої Правди), а над ними ставлю числа відповідних статтей з Короткої Правди:


Коротка -


1


18


20


42


42


22


23


24


25


26


27



9


Широка -


1


2


3


9


10


11


12


13


14


16 17


17


23


24


Коротка -


3


5


7


2


9


3,10


11


12


13


14,15


16


29


21


Широка -


25


27


28


29


30


31


32


33


34


35


36


38


40


Коротка -


38


31


40


28


17


8


34


32


33


35


37, 36


39


43 18


Широка -


40


41


42


45


65


67


72


75


78


79


81


82


97 122



В послідовності статтей Широкої Правди я бачу ту саму систему, Що й у кожній частиш Короткої Правди, а власне: (а) статті про вбивства (1-3, 11-14, 16-17); (б) про пошкодження тіла й образи (23-31); (в) про крадіж (32-35, 36, 38, 40-42, 45); (г) далі статті, як і в другій частині Короткої Правди йдуть мішані: спочатку про відповідальність рабовласника за вчинки челядина (ст. 65), про образу особи (67), з Цивільного права про переорання межі (72), про пошкодження речей (75), карні вчинки смерда (78), знова про крадіж (79, 81). Але є й різниця: (1) стаття про різні оплати: судові налоги, штрафи (кари) і т.д. в Короткій Правді вміщені наприкінці її (статті 41, 42, 43), а в Широкій Правді розміщуються після кожного відповідного відділу, як вира (карна грошова покута за вбивство: ст. 9, 10), як продажа (карна покута за каліцтво), урок (всі інші карні відшкодовання): статті 45 і 97. (2) Відомо, що Коротка Правда в кожній частині заховує окрему систему послідовності статтей, а обидві її частини між собою повязуються

(а) хронольоґічною послідовністю статтей (старша хронольоґічно частина йде першою, а пізніша — за нею), (б) статтями про судові й карні оплаті, що перенесені на кінець, як обов’язкові для Короткої Правди в цілому: цей порядок статтей що таксують різні оплати в Широкій Правді пересистематизовується, і містяться вони після кожного відповідного відділу статгей — віри (9, 10) містяться після статтей про вбивство, продажі (ст. 45) містяться після інших карних учинків; уроки (ст. 97), на кінці Правди. Той самий порядок статтей Короткої Правди в Широкій пересистематизовується: статті про вбивство з обох частин Короткої Правди збираються до однієї громади і складають перший відділ статтей карного права про вбивство (ст. 1, 20-27 Короткої Правди), інші карні статті першої частини Короткої Правди (ст. 2-7, 9-16) виступають аж після 27-ої і т.д. Таким переміщенням заховується той самий принцип що спостерігається в розміщенні статтей в середині кожної частини Короткої Правди.

Вже цей зверхний перегляд порядку статтей дає мені можність запримітити деяку залежність тексту Широкої Правди від тексту Короткої. Власне Широка Правда, пересистематизовуючи плян двох рядів (хронольоґічного і предметного) Короткої Правди, йде глибше у своїй клясифікації статтей, надає їй одного, вищого, принципу, і цим робить дальший крок в ґенезі своєї внутрішної системи. Подивімся на нього ближче.

Друга частина Короткої Правди починається заголовком: Правда оуставлена роуськои земли єгда ся съвъкупилъ Изяславъ Всеволодъ Святославъ Коснячко ПеренЂгъ і т.д. Широка Правда, переміщуючи статті другої частини Короткої Правди на початок свого кодексу, переносить цей заголовок, надавши йому нової стилізації, ніби вони вдруге збиралися вже для нових законодатних цілей: По Яросла†же пакы совокоупишася (знова зібравшись) сыно†его Изяславъ Святославъ Всеволодъ и моужи ихь Коснячко Перенигъ Никифоръ і т.д. Х

Інший приклад: стаття 42-га Короткої Правди А се поконъ (помилково: поклонъ) вирныи закінчується — то ти оурокъ Ярославль; таке саме привязання цієї статті до імені Ярослава заховується і в Широкій Правді, але знов таки відповідно стилізується вже в минулім часі: а се поконы вирнии были при (інш. сп.: по) Яросла†(стаття 9). Така перестилізація цих історичних екскурсів в Широкій Правді свідчить, що наслідування відбулось власне від Короткої Правди до Широкої, а не навпаки.

Цих прикладів ще не досить, щоб лише на них будувати тезу походження Широкої Правди із Короткої. Необхідно звернутись до тексту формулювання самих статтей. Для цього беру такі додаткові приклади:


(1) Стаття 2-га Короткої Правди починається: Или боудеть кровавъ или синъ надъраженъ то не искати ємоу видока человЂкоу томоу. Стаття 30 в другій частині цієї самої Правди повторює цей початок 2-гої статті: Аще ли приидеть кровавъ моужь или синь то не искати ємоу послоухь, і на цьому ця стаття 30-а кінчається. В Широкій Правді в статті 29 читається: Аще придеть кровавъ моужь на дворъ или синь то видока ємоу не искати. Вдумуючись в конструкцію 29-ої статті Широкої Правди, я прийшов до висновку що ця остання стаття контамінувала обидві статті з Короткої Правди — початок із ст. 30, а кінець із статті 2-гої.


(2) В статті 10-ій Короткої Правди читається: Аще ли ринеть моужь моужа любо оть себе любо кь собЂ З гривнЂ а видока два выведеть. А в статті 3-ій тої самої Правди маємо: Аще ли кто кого оударить батогомь или жердью. В статті 31 Широкої Правди знаходеться слідуюче речення: Яже попхнеть моужь моужа любо кь собЂ любо от себе а любо по лицю оударить а видока два выидоуть али жердью оударить то 3 гривны продажи. (сп. 72). Щоб зрозуміти конструкцію цієї статті, яка містить у собі два суперечні моменти: (а) лише боротьби і (б) бійки, наведу ще такі статті:


ст. 3-я Короткої Правди — Аще ли кто кого оударить батогомь или жердью или пястью или чашею или рогомь или тылеснию... (сп. Арх.) Ст. 25-а Широкої Правди: Аже кто кого оударить батогомь любо чашею любо рогомь любо тылеснию (сп. 3). З останного прикладу видно що Широка Правда із ст. 25-ої випускає слова жердью і пястью, переносячи їх до статті 31 як нові вислови цієї статті (по лицю оударить і жердью оударить). Це показує що стаття 31 Широкої Правди є контамінована з двох статтей Короткої Правди — частково із 10-ої, як теж із 3-ої, і збудована недоладно. Зате із 25-ої статті Широкої Правди наведені поняття взагалі випускаються як непотрібні. Отже в цих статтях (25-а, 31-а) процес запозичення відбувся лише від Короткої Правди до Широкої а не навпаки.


(3) Стаття 21-а Короткої Правди подає: А иже оубиють огнищанина оу клЂти или оу коня или оу говяда или оу коровьи татбЂ то оубити за (сп. Акад. въ) пса мЂсто. (сп. Арх.) Далі в 38-ій ст. Короткої Правди написано: Аще ли оубиють татя на своємь дворЂ или оу клЂтЂ или оу хлЂва то той оубить й єсть аще пакы держать єго до свЂта то вести єго на княжь дворь сице ли оубиють єго а люди видЂли связана то платити вь немъ. (Арх. сп.)


До цих обох статтей Короткої Правди є в Широкій Правді паритетна 40-а стаття: Иже кого оубють оу клЂти или оу которои тадбЂ то оубьють во пса мЂсто оже ли додержить свЂта то вести на княжь дворь ожи ли оубити и а оуже боудеть людьє видили связана то платити вь немь 12 гривни. (сп. 72). Текстольоґічна аналіза яскраво підтверджує Що 40-а стаття Широкої Правди витворилася із об’єднання 21-ої і 38-ої статтей Короткої, синтетизуючи а навіть узагальнюючи їхні дані: конкретне конь, говяда, і корова ранішої пам’ятки передані словом которои („яка небудь” крадіж).

Хоч цих прикладів було б досить для вияснення залежности Широкої Правди від Короткої, проте для остаточного переконання не від речі навести ще й протилежний приклад, представляючи ніби то контамінацію однієї статті Короткої Правди із двох статтей Широкої. Цей протилежний приклад міг би, на перший погляд, привести до твердження що так само легко довести походження Короткої Правди із Широкої, як це вже доводили деякі дослідники й навіть великі авторитети (Соболевський, Ключевський, Карський). Тут мова про статтю 42 Короткої Правди, що покривається із статтями 9 і 10 Широкої.

Про ці статті в їх паралєльній сукупності писав свого часу Владимирський-Буданов, у примітці своєї Хрестоматії: „Стаття 42-га цілковито попсована переписувачами; правильніші цифри щодо кар находяться в 7-ій статті У Карамзінського списку.” 149 А до статті 9-ої Карамзінського списку (ч. 80) той же дослідник додав: „Ця стаття пояснує 42-гу статтю Академічного списку. Хоч обі статті передають один і той самий „закон” Ярослава, вони виявляють деякі різниці. Грошеві кари на користь „вірника” такі: від звичайної віри (40-гривенної) йому належалося 8 гривень, від подвійної віри (80 гр.) — 16 гривень (гл. наступну ст. /себто 10-ту — Л.Б./) В тому чи другому випадку вірник після приїзду в місто чи волость діставав 1 гривню „приїздну”, а при від’їзді 10 кунь „від’їздних”. Опріч вірника від кожної віри (і звичайної і подвійної) метельник отримував 12 вікшів. В статті 42-гій Академічного сп. місце про грошеві платності вірникові попсоване переписувачами (замість 16 маємо 60 гривень; не вказані платності із подвійної віри) і укладене скорочено: не вияснене значіння 10 різань (в Карамзінському сп. — кунь), себто „від’їздної” платности, і 12 вівериць (вікшів), себто платности в користь метельника”. 150

На мою думку, стаття 42-га Короткої Правди не є попсована, як гадає Владимирський-Буданов; навпаки, речення побудовані правильно, думка передається ясно і послідовно, висловлена протоколярно-короткими реченнями без деталів і розяснень. Зі всього видно що той, хто її складав, добре собі давав справу про податки й налоги і висловлювався короткою і зрозумілою фразою. Для переписувача ця стаття також не викликала жадних сумнівів, хіба що число 60 гривень в одних списках і 6 гривень у інших приводило до деяких вагань. Це число легко встановлюється у всіх списках спілним числом 6, яке було в оригіналі Короткої Правди і читалось „6 гривенъ” а не „16 гривенъ” як гадає Владимирський-Буданов, бо в Короткій Правді подвійної віри ще не існувало. Якже ж ця стаття переломилася в думці автора кодексу Широкої Правди?

Перш за все, автор розширив цю статтю ампліфікаціями, і здеталізував та розяснив по своєму призначення гривень, різань та „вівериці”. Коли в Короткій Правді всі 6 гривень и 10 рЂзанъ и 12 вЂверици йшли на користь вірника, то в Широкій Правді 6 гривенъ були підвищені до 8 гривень, а 12 вЂкши призначались для „метельника”, а 10 коунъ перекладьная. Зміст статті 42-гої не змінився, а скорше заплутався недоладною складністю речень. Отже, щоб думка була яснішою і навернена до її попереднього сенсу в ст. 42-гій Короткої Правди, автор додає нову статтю О вирахь (10-ту), в якій розцінює податок вірний на подвійну віру в 80 гривень (як вже зазначувалося, цієї подвійної віри Коротка Правда ще не знала); і тоді подвоюється з 8 гривень на 16 тільки самої покути. Всі інші датки (10 кунь, 12 вікшів) залишаються ті самі, але метельника вже немає. Що це значить? А значить що все йшло до рук вірника, так як було і в Короткій Правді. Таким чином в ст. 42-гій не видно контамінації, а стаття 10-а, навпаки, навертає до попередного сенсу і змісту ст. 42 те, що було порушено в статті 9-ій. Процес розбиття ст. 42 Короткої Правди на дві статті в Широкій показує, що стаття 42 Короткої Правди є первісна, а статті 9 і 10 Широкої Правди вийшли тільки від неї. Ще один доказ цього останного є те, що вираз Короткої Правди (вирникоу взяти 7 вЂдоръ солодоу на недилю тоже ωвень или полоть) став менше зрозумілим в Широкій Правді через заміну слова тоже на оже (сп. 8, 72, 73), на да (сп. 80 і ін.), на же (списки Мірила Правдивого і Кормчих Книг), або через механічне його попсовання (опущенням т). При свідомій зміні повстає льоґічна помилка: тоже — лучний додаток (також); заміна його на оже (дієприкметник із значінням „коли”) викривлює попередний сенс речення.

Коли би треба було дальших прикладів на доказ, що текст кодексу Широкої Правди вийшов із Короткої, то можна вказати на такі статті (перше число-стаття Короткої, друге — Широкої): 28 — 45; 20 — 3; 14 і 15 — 35; 24 і 25 — 13 і 14; 37 — 81; 43 — 97 і інш. Крім того, вже наведених прикладів досить щоб пересвідчатись, що основне ядро кодексу Широкої Правди творилося із майже всіх статтей (за виключенням 19, 30, 41) Короткої Правди. Ці статті були скореговані і пересистематизовані на підставі подібного принципу, але не в послідовності двох частин в злуці, а радше в пляні нового суцільного кодексу Широкої Правди.

Наведу останний приклад — 18-а стаття Короткої Правди і 122-га стаття списка 72-ого Широкої. 151



18. А иже изломить копиє ли щитъ или портъ а начнеть хотЂти єго держати оу себе то прияти скота оу него а иже єсть изломилъ аще ли начнеть примЂтати то скотомь ємоу заплатить колко далъ (Л.Б. — долг) боудеть на немъ (Арх. сп.)



122. Ω копьи. Иже изломить копьиє дроугоу любо щитъ любо портъ да аще оу себе начнеть держати то прияти скота оу него иже что єсть изломилъ аще ли начнеть скотомъ примЂтати ємоу заплати предъ чадию или начнеть вЂдати колко боудеть далъ на немь




Ця стаття в Короткій Правді складає орґанічну цілість її першої частини у всіх списках. В тексті Широкої Правди ця стаття міститься в самім кінці її й то тільки в однім її спискові Пушкінськім (сп. ч. 72), текст якого на підставі мого текстольоґічного вивчення виявляється разом із текстом сп. 73 — найстарший. Отже ця стаття була в ориґіналі Широкої Правди, в тексті першої її редакції, хоч мабуть не у всіх списках. Ця стаття від Широкої Правди відпала дуже рано і вже з нею не звязувалася. Нелегко зрозуміти як ця стаття могла попасти до Короткої Правди і стати її орґанічною частиною після того як її виключено із Широкої Правди, якщо остання справді старша від Короткої. Долю цієї статті можна пояснити тільки тим, що текст Широкої Правди є пізніший і стаття 122-га в тексті цієї Правди скоро стала зайвою.

Та коли прирівняти самий текст цієї статті в обох Правдах, то дається помітити, що текст Короткої Правди є старший і непопсований, а Широкої — пізніший. В другій частині сенс речення явно викривлений. Аще ли начнеть примЂтати то скотомь смоу заплатити колко долг боудеть на немь — цей ясний і зрозумілий вислів Короткої Правди став менше зрозумілий та непотрібно розширений в Широкій Правді: Аще ли начнеть скотомъ примЂтати. Ємоу заплати предъ чадию или начнеть вЂдати колко боудеть даль на немь.

Цей приклад додатково підтримує моє основне твердження, що тільки Широка Правда вийшла із Короткої, а не навпаки. Отож погляд тих дослідників які вважали, що старшою є Широка Правда помилковий, і з тексту Правди не випливає. Ш Натомість правдивою є теза тих учених котрі вважали (хоч і без достатних доказів) що старшою є Коротка Правда, а Широка Правда орґанічно вийшла з неї. Ця теза підтверджується всім текстольоґічним матеріялом Правди.





III.


Після устійнення, що головне ядро Широкої Правди вийшло з Короткої Правди, виникає чергове питання: як із основного тла Короткої Правди нова кодифікація збільшилася до розмірів Широкої Правди, за найраніший текст якої можна вважати вміщений в правничих збірниках типу збірника Пушкінського XIV-ого ст. (сп. 72). Про повстання Правди взагалі, а зокрема Широкої Правди серед дослідників переважає думка, що вона складалась поступнево, розростаючись через додавання поодиноких статтей. Вже Розенкампф вважав, що Правда складалась в різні часи; богато статтей на його думку ніщо інше як приговори і постанови судів княжих, владичних та боярських. „Ці статті”, розяснує автор, „були витворені не тільки княжею волею, але й загальним голосом народнього правосуддя; вони були відомі усім верствам, зберігалися у пам’яті заприсяжених людей та інших членів суспільства; переходили вони таким чином і без письма від одного до другого в своїм точнім виді, а в Кормчу ввійшли в той час коли духовенство брало участь в судівничій владі. Тоді, при чинності церковних судів, тіуни і дяки списували приговори один від другого в міру того як вони ставали відомі. Все це виходить із самих списків Кормчих Книг, писаних наказом князів і за благословенням владик”. 152

Приблизно ту саму думку що й Розенкампф висуває й Полевой: (1) Руська Правда — збірник законів складених в різні часи і з різних джерел різними людьми; (2) Руська Правда це є збірник складений у Новгороді різними посадниками в різні часи; (3) цей збірник доповнювався і змінювався, але основа його дуже давна. 153 До цих догадок Розенкампфа і Полєвого приєднується й Калачов, висловлюючи свої власні погляди докладніше в зв’язку із своєю критикою Поґодіна: „Вся ця Правда (мова про Синодальний список 1282 р.) видається нам також збірником, утвореним, можливо, з допомогою інших попередних того самого рода збірників, які складалися із різних законодавчих постанов, звичаїв і практичних випадків, не тільки часів Ярослава, Ізяслава і Мономаха, але з одного боку — старших, а з другого — новіших; останні через відмінність їхнього змісту (відносно первісних) зайняли місце переважно у другій половиш цієї Правди”. 154 Думку поступневого творення Широкої Правди підтримував Мрочек-Дроздовський, а Карський, як вже згадувалося, цього переконання був і в році 1930-ім. 155

Крім погляд про т.зв. хронольоґічне напластування Правди були ще інші здогадки. Нейман припускав поступневе творення тільки Короткої Правди. Щодо Широкої Правди, то цей автор висунув такий здогад:

„Після збірників статтей, об’єднаних в порядкові тільки хронольоґічнім, стали братися до складання збірників в порядкові змісту чи річевім, де до головного означення першого закону додавали також пізніші постановки, що стосувались до того самого об’єкту. Правда, строго-систематичної форми в нім не притримувались; навпаки, як нові означення предметів, що ще не підійшли до погляду законодавців, так і постанови, що до тих предметів відносились, і які раніше означувались тільки почасти, а не вповні; ці обидві катеґорії статтей містили однаково одну біля одної в порядкові хронольоґічнім без усякого змістового розподілу одних і других на основі родових і ґатункових тямок. Такий власне збірник складає так звана Правда XIII ст. (наш список ч. 8 — Л.Б.)”. 156

З іншого становища розбирає це питання Серґеєвич: „стаття 4-я, 157 говорячи про інший, після смерти Ярослава, з’їзд його синів, і 65-а визначаючи час (смертю князя Святополка) створення уставу Володимира Мономаха щодо процентів — направляє на домисел, що автори цих статтей були сучасниками згадуваних у них подій. Виникає питання — чи це були окремі особи, чи одна й та сама? Однакове окреслення часу подій смертю попередного князя в 4-ій і 65-ій статтях, дає підставу думати, що обидві статті написані однією рукою. Та чи можливо таке прийняти? Крайний реченець коли міг відбутися другий з’їзд Ярославичів це рік 1072-1073-ий. Перший рік коли, після смерти Святополка, Володимир міг скласти свій устав щодо процентів, це 1113-ий. Обидві події на які відсилається Правда розділені 40-літним промежутком. Це такий час, якого легко може обняти пам’ять одної людини. Якщо б авторові Правди в 1073-ому р. було 25 літ, то в 1113-ому він би їх мав лише 65; він міг би бути свідком обох подій і сам записати свої спогади. Таким чином не існує і найменшої невідповідности приписувати авторство Широкої Правди, праці одної і тої самої людини. Проте немає потреби думати що вона працювала над цим впродовж цілого свого життя від 25-ліття аж до похилої старости. Богато вірогідніше припустити, що цей чоловік приступив до своєї роботи в уже поважному віці, після смерти Святополка. Узброєний досвідом многих літ, він захотів доповнити старі Правди. В цій праці йому не раз доводилось звертатися до подій своєї молодости.” Про це свідчать статті 4 і 88. Щ „Та і ввесь кінець Широкої Правди в жодний спосіб не можна розуміти як нове право, що виринуло в XII ст. Напримір, ми там знаходимо статтю про то що сестри не можуть бути спадкоємницями якщо брати їхні ще живуть. Це, очевидно, споконвічний народний обичай. Такими ж є і многі правила щодо рабів вміщені на самім кінці Правди. Стаття про спадковість, позичена із Еклоґи також не новість XII ст.; візантійське право було предметом запозичення ще від Володимира Святого, і записана в Правді практика це, очевидно, практика XI-ого віку. Утворення Широкої Правди мусить бути віднесене до самого початку XII-ого ст.; а новий матеріял включений до неї, поза невиликими вийнятками, ніяк не молодший XI ст. В 20-их і 30-их роках XII-ого ст. ориґінал Правди міг уже вступити в обіг, і стати предметом переписування.” 158

Щоб вирішити котрий із викладених трьох припущень найближче підходить до дійсности, треба точніше проаналізувати це питання, не спускаючи з ока конкретний матеріял тексту Правди.

В третій частині своєї праці я старався довести, що текст Широкої Правди який ввійшов до збірника законів Пушкінського типу є найстарший, представляючи читання близькі до ориґіналу Широкої Правди, і заповнюючи собою перші сторінки збірника. Разом із Правдою і безпосередно після неї йдуть статті т.зв. Судебника царя Константина (відомий теж як „Закон судний людемь”); за Судебником йде стаття „о городскыхь мостехь...поплата” а за останною витяг із законів Мойсеєвих, т.зв. „Избрание отъ закона богомь даного израильтяномь Муисеомь о судЂ и о правдЂ”. Всі ці старі закони поруч Руської Правди вміщені тут у відмінних редакціях в порівнянні із текстом найстаршої „славяноруської” Кормчої Книги. Цей факт поновної редакторської праці цілого збірника свідчить про якусь законотворчу ревізію всього дотогочасного юридичного матеріялу, крім церковних уставів Св. Володимира і Ярослава Мудрого. 10 На думку Розенкампфа, вже за часів Ярослава був створений найстарший збірник законів, до якого ввійшли обидва вищезгадані церковні устави, перекладні статті, а серед останних і Судебник царя Константина. 159 Це був перший збірник законів, але в нім Руської Правди ще не вміщено.

Сам факт про який свідчить Розенкампф (хоч мабуть не всі вичислені подробиці) цілком можливий, бо часи Ярослава в культурнім і державно-творчім розумінні були незвичайно продуктивні. Про це згадують літописи, всі історичні студії про Ярослава і його добу, та досліди над літописами й над цілою тогочасною літературною спадщиною, а особливо роздуми Істріна про хроніку Георгія Амартоля, 160 чи Карського в передмові до свого видання Руської Правди. 161

Анальоґічним культурним і державно-творчим піднесенням визначалась доба Володимира Мономаха. Історик цієї епохи пише: „Вступлення Володимира до Києва видвигало дім (рід) Всеволода на перший план з великою силою, тому що до своїх володінь Володимир тепер прилучив також і всю „Київську волость”, себто Київське і Турівське князівство. В тому ж році Володимир береться до впорядковання в Київській землі церковних справ...” 162 В іншому місці той самий дослідник зазначує: „Під кінець свого життя Володимир міг споглянути на положення свого роду в Руській землі з почуттям сильного вдоволення. Йому належали кольосальні простори..” 163 За його князівства вся церковна політика була в його руках; в територіяльнім смислі князь робив великі переміщення єпископських катедр. Наприклад „до Переяславської катедри, як це вже показувалось вище, тяжіла тепер щодо церковної адміністрації вся колишня Ростовська катедра, і ще не відкрита Смоленська, і це виразно видно із уставної грамоти Ростислава Мстиславовича”. 164 „Розміщення катедр представлялося б нам”, пише той самий автор, „в моменті смерти Мономаха, у слідуючім виді: на півночі Новгородська катедра, на сході — Переяславська, на заході — Володимирська”. 165

Про політику Володимира Мономаха М. Грушевський писав так: „У внутрішній політиці Мономаха найбільш інтересний факт це його закони, заведені до Руської Правди. Завдячуючи київський стіл економічним розрухам, він звернув на сю справу увагу на початку свого князювання. В Руській Правді ширшої редакції читаємо: Мономах по Святополку скликав свою дружину на Берестовім, між ними тисяцьких — київського, білгородського й переяславського, був відпоручник і Олега Святославича, і тут постановили закон, що при дуже високих процентах капітал немає звертатись. Про третинний (чотиромісячний) процент ухвалено: коли хто позичає гроші на третинний процент, то як кредитор візьме відсотки два рази, може взяти назад свій капітал; коли ж хто візьме три рази відсоток (за третю третину) то не може жадати капіталу”. 166 Тут автор має на увазі статтю 53 (на підставі Троїцького списку). „Друга постанова”, пише М. Грушевський далі, „уставляла нормальний річний процент — 10 кун від гривни (хто бере річно 10 кун на гривну, має право на самий капітал); звичайно, рахуючи 50 кун на гривну, достають 20 — процентовий нормальний відсоток, але монетна система давньої Руси досі не вияснена докладно”.

„Отже сі закони”, продовжує М. Грушевський, „звернені проти надужить капіталістів. Припускають, що Мономаху належать також закони про банкротів... і про закупів.. Се має свою правдоподібність”, додає вчений, „бо сі закони наступають по законі про проценти в великій масі кодексів і мають з ним певні внутрішні звязки: вони нормують претенсії до банкротів і ограничують відповідальність закупів перед їх кредиторами, взагалі беруть їх в оборону від несправедливих претенсій кредитора — „господина”. В сих законах проявляється теж — коли не печаливість про інтереси суспільносте, то уважливість на її бажання й нарікання, що взагалі характеризує Мономаха в його поглядах на адміністрацію, як він їх подав у своїй науці дітям: не позволяйте „сильним” нищити людей, самі розсудіть справу вдовиці; своєю заслугою він уважає тим що „не позволив сильним скривдити ані худого смерда, ані вбогої вдовиці”. «Переїздячи по своїх землях”, радить він, „не позволяйте своїм служащим (отрокам) кривдити ні своїх, ні чужих, ні в селах, ані на полях, аби вас не кляли”. В його науці дітям є певна гуманність, особливо напр. в забороні убивати „хоч невинного, хоч винного, ані самому убивати, ані казати убити... Але ще більше тут сеї уважливості, котрою каптував Мономах суспільність”. 167

Щодо законодавчої діяльності Володимира Мономаха, то ще в 40-их роках XIX ст. підносились голоси вчених про те, що ціла друга частина Широкої Правди є „устав” князя Володимира. 168 Про це точніше буде далі, але ми справді не маємо закидів проти законодавчої діяльности цього князя; навпаки, все говорить про його велику ініціятиву в усіх ділянках державного управління.

Доба Володимира Мономаха, бурхлива політично з внутрішного і міжнародного становища, була насичена тенденціями реформ, організаційних плянів, нормативних взаємовідносин, з’їздів князів, князя та його дружини, тенденціями все централізувати, всім керувати самому, навіть церковним життям, що після церковних уставів попередних князів, було автономним, на все класти свою печатку: на відносини до монастирів, до владик, до митрополита. Навіть літописання (друга редакція „Повісті временних літ” створена у Видубицькім монастирі, а не в Печерській лаврі за традицією попередних часів) творилося під знаком і печаткою політики Всеволодовичів та династії Володимира Мономаха; все життя Мономахового правління йшло під знаком „науки дітям”, що пронизувала всю психіку цього великого князя — вихователя свого народу.

Зовнішня політика Мономаха виявилась на найстислішім зближенні його дому з домом Грецького імператора; культура, політика, законодавство, церковне керівництво — все це було насичено візантійськими взірцями.

Найкраще поставити державно-орґанізаційне життя можна перш за все через реформу законодавства. Устав князя Володимира Святого не був у дусі глибокого централіста Володимира Мономаха. Руська Правда Коротка вже не відповідала духові часу; вона потребувала основної ревізії статтей, нової, кращої, системи і великого поповнення та поширення на інші ділянки суспільного життя. Хоч печатка діда Ярослава мала великий авторитет для внука, який толєрував традицію свого роду, — все таки його законодавче діло з доповненнями синів, серед яких був і батько Володимира Мономаха, Всеволод, вже не в силі було служити потребам напруженої, ненастанної реорґанізаційної та реформаторсько-войовничої політики Володимира. Таким чином, дух його правління вимагав нового збірника законів, розширеного і централізаційного, то зокрема нового кодексу Правди. Ініціятива була дана самим князем на з’їзді у Берестовім після смерти Святополка разом із дружиною і тисяцькими. Був заслуханий голос з місця і був зроблений початок законодавчої праці до унормування взаємовідносин сильних і богатих до бідних і підлеглих (економічно і соціяльно). Були почуті потреби місцевих представників влади і населення — лише треба було це все опрацювати, об’єднати найважніше з того, що санкціонувалося адміністративною і судовою практикою.

Так у всіх ділянках державної роботи — в зовнішній політиці, в боротьбі з ворогами (Половцями) і в унормовуванні внутрішнього життя: (1) князь подає ініціятиву нового освітлення його політики і відносин до князів його попередників — твориться новий текст „Повісті временних літ” з переглядом і переоціненням діяльности як предків так і сучасників династії Мономаха, в прихильному дусі до неї, і ця тенденція доводиться до 1116-ого року, до князівства самого Володимира, і в тому сенсі продовжується далі. Цей новий дух політичної ідеольоґїї підносить ігумен Видубицького монастиря

Сильвестр. 169 (2) Князь перенесенням мощів свв. Бориса і Гліба вдруге, щоб заслонити перше перенесення попереднього князя (противного роду), вибудуванням церкви цим свв. братам „на ЛЂтЂ” „идеже св. Бориса кровъ пролЂяна бысть”, дає ініціятиву уваги до своїх предків-мучеників. Внаслідок цього з’являються аж три твори про Бориса і Гліба: (а) проложне сказаніє, (б) житійний переказ, і (в) паремійне чтеніє. Особливо яскравим є житійне сказаніє, дуже позитивне супроти Мономаха і його роду. В усіх нових творах відчувається виразна тенденція їх протиставити знаменитому Чтенію преподобного Нестора. (3) Нарешті, через започаткування князем на з’їзді в Берестові нових законів, підсказаних самим життям, подається Ініціятива до перегляду цілого законодавства часів Володимира, Ярослава та Ярославичів — твориться новий збірник законів, в якому оновлений кодекс Руської Правди знаходиться в найстислішім поєднанні із Судебником царя Константина, та витягом із книг Мойсеєвих, що унормовують церковне життя. Визначається якась потайна чи символічна гармонія світського українського із церковним візантійським, що так ішли в парі через усе володіння Володимира Мономаха. Правда в тім збірникові законів займає найчільніше місце. Так повстає за дозволом князя та може і з благословення владики (Володимир протягом всього свого князювання був у доброзичливих взаєминах з митрополитом Миколаєм, Никифором, Микитою — по національності греками) кодекс Широкої Руської Правди в злуці з поширеним Судебником царя Константина. 170 Якже ж ця нова кодифікація Руської Правди була переведена?





IV.


Твердження деяких дослідників про поступневе напластування статтей як процес творення кодексу Широкої Правди — я вже відкинув. Широка Руська Правда не є вислідом якогось несвідомого народно-культурного розвитку. Після докладного студіювання тексту Широкої Правди, я переконуюся, що цей кодекс Руської Правди був актом свідомо творчим, наслідок ініціятиви однієї людини і акт опрацювання одного інтелєкту та однієї волі в дусі нової доби, такої піднесеної і творчої якою була доба князя Володимира Мономаха.

Ініціятива до такої законодавчої кодифікації безперечно вийшла від самого князя Володимира. Розроблена вона була у Київі, а може навіть Я у Видубицькім монастирі, під проводом і доглядом такого високого інтелєкту яким був інтелєкт ігумена Сильвестра. Він міг у дусі нової моральної і політичної ідеольоґічної лінії спонукати до опрацювання збірника законів і зокрема Правду. В його оточенні легко могло повстати стремління пересистематизувати схему Короткої Правди внісши туди всі статті самого князя, доповнивши його початок перегляду правничих норм у новім кодексі ще його політично-моральним духом, ставши на захист інтересів найупослідженіших: холопів, закупів, смердів, дітей сиріт, удовиць і т.д.

Коли я в третій частині своєї студії зазначив, що Широка Правда повстала в кінці XI або на початку XII ст., то цим я не суперечав теперішньому твердженню. Автор нового кодексу не брав нові статті із голови, не творив їх в час кодифікації, а брав із попередних судових рішень та попередньої судової практики, притягаючи для своєї праці судові протоколи та постанови. Але з того всього він вибирав і стилізував наново лише те, що було найнеобхіднішим у сучасності і що їй не суперечило. Отже поодинокі статті у свої концепції вироблювались з практики в процесі карного й цивільного права ще задовго до кодифікації; але сама кодифікація, вибір і стилістичне опрацювання цих поодиноких статгей відбулися на самім початку XII ст. Року 1118, ігумен Сильвестр вже був єпископом Переяславським, і правив катедрою в найулюбленішій і найбільшій волості князівства Володимира Мономаха. До цієї катедри Володимир приєднав нові територіяльні частини: бувшу катедру Ростовську, та майбутню Смоленську. Ці величезні простори та нові землі потребували великого хисту в їх переорґанізації та управлінні. Посилаючи туди Сильвестра, свого найбільшого прихильника і найкращого співробітника, Володимир Мономах видно був певний в орґанізаційних і керівничих здібностях нового єпископа. Його певність базувалась на великих здібностях Сильвестра як адміністратора, орґанізатора тих підвалин держави Мономаха, які йому були найбільш потрібні, а такими здібностями були: його інтелектуальний авторитет, адміністративна активність живого політика та орґанізаційно-судова творчість. Все це в особі Сильвестра об’єднувалось. Новий збірник законів став такою підвалиною до скріплення в одне ціле великих територій Володимирової великодержави та заведення в ній порядку і спокою.

Що нового вніс кодифікатор до основного мною вже визначеного кістяка з Короткої Правди? Незвичайно багато. На сорок статгей із Короткої Правди новий кодекс розрісся майже втроє, до 122 статгей. Перш за все автор доповнює рядом статгей карний відділ: статті 4-8, що розяснували різні випадки коли платиться т.зв. „дика віра”; ст. 15 визначувала грошову покуту за вбивство ремісника чи ремісниці, про яких у попередньому кодексі і не згадувалось — вона поставлена на чолі цілої низки подібних статгей (15, 16, 17). Статті 18-19 визначали дійсний судовий процес у карних справах, коли злочинець не був захоплений на місці злочину; визначалась кількість свідків, порядок подавання коли свідків не було, інших доказів. Стаття 20 розяснує, що обидві сторони мусять платити однакові судові витрати, бо суд працює для них обох. Статті 21 і 22 вносять ідею вищого суду коли немає свідків, або коли злочин такий великий, що присяга (рота) чи вода не є достаточними; тоді вводиться іспит желізом. У судових справах проти порушення права власности вводяться способи доказів відповідно до ціни судової позви: менше двох гривень — рота; від двох гривень до пів гривні золотом — вода; вище пів гривні золотом — желізо. Реліґійний характер Божої кари (суду Божого) в цій статті яскраво показаний. Новою є частина статті 35-ої про поток для конокрада: конокрадство й тоді рахувалось в українському населенні найтяжчим злочином. Цілком зрозуміла й кара — викинення злочинця із його суспільства. Статті 38 і 39 доповнюють статті про звід. Стаття 43 трактує про крадіж хліба чи пашні. Ст. 46 — про холопів-злодіїв, що не є відповідальні за свої вчинки, бо є несвобідні. На цьому кінчається карне право.

Стаття 47 розяснує порядок судового процесу проти того хто позичив гроші, і не віддає. Ст. 48 вказує на те, що між людьми купецького стану при позиках договора не потрібно; обмежується лише присягою. Ст. 49 визначає порядок переховування чужого майна. Статті 50, 51, 52, 53 трактують про проценти і найкоротші терміни позик (не менше як на 4 місяці). Статті 54 і 55 — про банкротів і боржників: беруться у захист від експлуатації та надужить. Статті 56-62 і 64 присвятуються унормуванню відносин між землевласником і закупом. Ст. 66 трактує що свідками можуть бути лише свобідні особи. Статті 68-71 — про грошові покути за вибиття зуба, крадіж бобра, про сліди злодійства, про крадіж чи знищення знаків власности борті. Ст. 72 цілковито перероблена із статті 34 Короткої Правди; вона деталізує різні випадки порушення межі; про це і в статті 73. Ст. 74 трактує збори продажі, тоді як у Короткій Правді нормувалися лише збори віри; додається новий тип грошових покут. Ст. 76 унормовує бджолярство. Ст. 77 визначає порядок переслідування злодія. Ст. 80 доповнює статті про крадіж птиці. Ст. 83, кара „на поток на грабеже дом его” за підпал току і хати. Ст. 84 — кара за поранення коня або іншої скотини. Ст. 85 розяснує всі строгості кари, коли свідки є свобідними; холопи за свідків не виступають; а коли й виступають, то лише для того, щоб розпочати суд. Статті 86-87 розяснують уроки від присяги залізом і такси їх для різних службових осіб.

Стаття 88 урівнює перед судом жінку, за вбивство якої та сама відповідальність, що і за вбивство чоловіка. Ст. 89 трактує убивство холопа, як і інше рухоме майно власника. Статті 90-95, 98-106, 107 трактують про спадщину після смерти батька, мужа і т.д. Тут визначаються статті найголовніші із спадкового права і родинного; відокремлюються вони лише статтями 96, 97, 108 про різні оплати „городнику”, „мостнику” і судові, та про оплати з присяги, як карні, так і судові.

Останний цикль статтей (110-121) трактує про холопство; що спричинюється до холопства (ст. 110), коли не зможе відробити борг (із закупа), про втечу холопа і різні пільги під час його розшуків, про переховування втікачів-холопів; які наслідки коли другою стороною при договорі — холоп; про крадіж втікачем-холопом, і т.д. Про ранно відпалу статтю 122-гу вже говорилося (див. ст. 93).

Всі додані статті Широкої Правди розподілюються у дві категорії: одні доповнюють або розяснують статті що перенесені із Короткої Правди; другі — цілком оригінальні. Серед останних, найцікавіші ті що підносять нові форми правного життя і свідомости: з цього становища заслуговують особливої уваги статті про закупів, смердів, і холопів. Коли перші цілком підлягають судовій і правній охороні їх особистих і маєткових інтересів і прав, та виявляється тенденція полегшити їх становище, то холопи трактуються майже нарівні з рухомим майном власника. З цього можна бачити, що інститут рабства тоді ще вповні був діючим і правна та моральна свідомість не стояла ще на тій висоті, щоб і холопів уважати за людей. Така була ситуація не лише в Україні, але і скрізь в Европі.

В новім кодексі підноситься також цікавий і важний інститут спадкового права, зокрема спадкового права смердів (селян), які все таки трактуються нарівні з іншими свобідними верствами. Цікаво ще й те, що конокради і палії, як злочинці, трактуються майже нарівні із убивцями; сильною є й охорона приватного майна. Особливо яскраво в новім кодексі виявляється тенденція визначення такси різних оплат службових осіб, та грошових покут і податків до державної скарбниці, чи скарбниці князя. Видно, що адміністративно-судова орґанізація і законодавство йшли впарі з налогами та державними податками, як доходи князя й його адміністративного апарату. Це був другий нерв (перший: охорона спокою, майна, захист інтересів підданих) державного будівництва на чисто феодальних основах — попасу князя та його урядників і слуг з добробуту смердів. З цього боку Широка Правда: (1) тіснішим кільцем законів охоплює населення, щоб його в своїх інтересах краще підбити під свою владу; (2) глибше проникає у всі закутки соціяльного життя; (3) вище підносить ідею правового устрою; (4) яскравіше висвітлює морально-правні відносини; (5) визначає вище і розглядає докладніше обопільні права і обов’язки громадян до себе і до державного княжого апарату. Цим усім Широка Правда є незрівняно вищий і дальший крок у розвиткові староукраїнського права і правної свідомости, аніж була в ту пору Коротка Правда.

Підводячи підсумки всього визначеного, я підкреслюю слідуючі з них як найголовніші:

(1) Кодекс Широкої Правди є твір одного автора і був утворений на основі кодексу Короткої Правди.

(2) 3 Короткої Правди автор цілком взяв аж 40 (із 43) статтей, що склали головне тло Широкої Правди.

(3) До цього тла автор додав багато нових статтей, що або доповнювали і розяснували статті, запозичені з Короткої Правди, або визначали нові правові норми, маєткового, родинного і спадкового права.

(4) Ця Правда була виготовлена з ініціятиви Великого Київського князя Володимира Мономаха, і в дусі його політики.

(5) Головним її духовим творцем був ігумен Сильвестр, що був правою рукою Мономаха.

(6) Час утворення Широкої Правди припадає перед 1118-им р., коли Сильвестр ще не був єпископом Переяславським.

(7) Широка Правда носить на собі печать централізаційної політики Великого Князя.

(8) Нові статті були запозичені переважно із звичаєвого права та судово-адміністративної практики того часу.

(9) Широка Правда була видатною появою на ті часи, і визначала високий рівень законодавчої творчости і правової свідомости її творців. АА








Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.