Попередня     Головна     Наступна




ПРИМІТКИ АВТОРА


1. П. Мрочек-Дроздовский, ИзслЂдованіе о Русской Правде, вып. II, Москва 1885, ст. XXXIX.

2. Н. Калачов, Предварительнія юридическія свЂденія для полнаго объясненія Русской Правды, Санктпетербург (СПБ) 1846. Друге видання: СПБ 1880.

3. В. Сергеевич, Лекціи и изслЂдованія по древней исторіи русского права: Русская Правда. 4-е изд., СПБ 1910, ст. 50.

4. Калачов 1880, ст. 72.

5. E. S. Tobien, Sammlung Kritisch bearbeiter Quellen der Geschichte des Russischen Rechtes. B.I.: Die Prawda Russkaia, Dorpat 1844.

6. H. Калачов, Текст Русской Правды на основаній 4-х списков разных редакцій, Москва 1846, ст. 43-48.

7. Мрочек-Дроздовский, ст. IX-XII.

8. Там же, ст. XIII-XXVII.

9. Там же, ст. XXVII-XXXII.

10. Сергеевич, ст. 60-74.

11. Там же, ст. 60.

12. Там же, ст. 61.

13. Там же, ст. 62.

14. Там же, ст. 63.

15. Там же, ст. 64.

16. Там же, ст. 64, примітка 1.

17. Там же, ст. 65.

18. Там же, ст. 66.

19. Там же, ст. 71.

20. Там же, ст. 80-86. Цю класифікацію списків та історію тексту Руської Правди зовсім прийняв до своєї капітальної студії Leopold K. Goetz. Див. Dos Russische Recht, t.I, Stuttgart 1910.

21. Я наводив погляди лише тих істориків права, що Руську Правду досліджували спеціально. Загалні курси Исторіи русского права я свідомо обминав, бо вони, як лише підручники, не подають нічого нового з історії тексту Руської Правди, а засновують свою інформацію на більш оригінальних студіях. Варта було ще навести позиції таких учених як (1) Н. Дювернуа, Источники права и суд в древней Россіи, Москва 1869; (2) R. Hube, “Historyja formowania Prawdy Russkoj”, як додаток до першого тому його Historyja prawa karnego Russkiego; , (3) M. Максимейко, Опыт критическаго изследованія Русской Правды, вип. I, Харьков 1914; але я цих студій у Празі не знайшов.

22. Калачов 1880: Введеніе, уступ II, ст. III-VIII.

23. Мрочек-Дроздовский, Передмова, ст. III.

24. В. Данилевич, „Слово перевесь в Русской Правды”, Сборник статей в честь граф. П.С. Уваровой, Москва 1916, ст. 116.

25. А. Соболевский, „Д†редакцій Русской Правды”, там же, ст. 17-23.

26. Н. Карамзин, Исторія государства российского, т. II, Санктпетербург 1818, ст. 46-65 (і примітки до них на ст. 65-108.)

27. Г. Розенкампф, ОбозрЂніе Кормчей книги, СПБ 1839, т. 141-159.

28. Д. Дубенский, Русскія достопамятности, т. II, Москва 1843, Передмова.

29. В. Ключевскій, Курс русской исторіи, т. I, Москва 1904, ст. 277.

30. Соболевский, ст. 20.

31. Там же, ст. 21.

32. Там же, ст. 22.

33. Е. Карский, Русская Правда по древнейшему списку, Ленинград 1930.

34. Списки: Троїцький, Пушкінський, Археоґрафічної Комісії, Кормчої збірника Ф. Толстого, Карамзінський.

35. Карский, ст. 8.

36. Там же, ст. 10.

37. М. Максимейко, „Система Руської Правди в її поширеній редакції”, Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права, вип. II, Київ 1926, ст. 50-73; „Про смердів Руської Правди”, Праці Комісії..., вип. III, Київ 1927, ст. 59-82; „Інтерполяції в текстові поширеної Руської Правди”, Праці Комісії..., вип. VI, Київ 1929, ст. 1-34; „Закупы Русской Правды”, Наукові записки науково-дослідної катедри історії української культури, Н. 6, Харків 1927, ст. 27-48.

38. М. Владимирский-Буданов, Обзор исторіи русскаго права, изд. 5, Киев 1907. Він же, Христоматія исторіи русскаго права, изд. 5, Киев 1899.

39. В. Чернов, „До питання про редакції Руської Правди”, Науковий збірник, т. XXXII, Київ 1929, ст. 3-19.

40. Чернов, ст. 18.

41. Там же, ст. 19.

42. В. Любимов, „Палеографическія наблюденія над Троицким списком Русской Правды”, Доклады АН СССР, Н. 6, Ленинград 1929, ст. 109-114.

43. С. Юшков, Руська Правда, Київ 1935, Сторінка наголовку.

44. Там же, ст. III.

45. В. Любимов, „Списки Правды Русской”, у Б.Д. Греков, гол. ред., Русская Правда, т. I, Москва-Ленинград 1940, ст. 30.

46. Сюди належать: (а) Текст і варіянти 50-ти списків, що зібрані в праці Калачева (ст. 79-138 першого видання 1846-ого р.; ст. 127-230 другого видання 1880-ого р. Див. прим. 2.) (б) Три нові списки Мрочека-Дроздовського — Румянцевський, Чудівський і Бєляєва, видані ним 1885-ого р. (див. вище, прим. 1). (в) Чотирнадцять нових списків видані Карським 1930-ого р. (див. прим. 33). Крім цих основних видань тексту Руської Правди, я користувався ще виданнями поодиноких списків: (1) К. Калайдович і П. Строев, Русскія достопамятности, т. I, СПБ 1815. (2) П. Строев, Софіевскій Временник, Москва 1820. (3) Д. Дубенский (див. прим. 28). (4) Н. Калачов (див. прим. 6). (5) B. Лазаревский і Я. Утин, Собраніе важнЂиших памятников по исторіи древняго русского права, СПБ 1859. (6) Новгородская лЂтопись по Синодальному харатейному списку, СПБ 1888. (7) Полное собраніе русских лЂтотсей, томи VI і XVI (видання Археоґрафічної Комісії). (8) М. Владимирский-Буданов Христоматія..., (див. прим. 38). (9) Б. Никольский, Христоматія по русской исторіи. (10) Р. Лащенко, Академічний список Руської Правди, Прага 1925. (11) Б. Греков (див. прим. 45). (12) С. Юшков (див. прим. 43). (13) М.Н. Тихомиров, Пособие для изучения Русской Правды, Москва 1953.

47. Цей список найраніше став об’єктом видань і наукових студій, і вважається неоправдано найдавнішим (що заховав найпоправніший текст) і найпопулярнішим у науці. Його вперше відкрив російський історик Татіщев у Новгородському літописові і р. 1738 подав ориґінал до Російської Академії Наук. Щойно р. 1767 його вперше опублікував Шлєцер, і спричинився до того, що він став об’єктом наукових студій аж до найновішого часу. Див. Греков ст. 67-73.

48. Раніше видання: П.И. Савваитов, ред., Новгородская лЂтопись по Синодальному харетейному списку, СПБ 1888. Тепер див. Греков, ст. 77-81.

49. Після Синодального сп. 1282 р. найпопулярніший серед видавців і дослідників був Троїцький список. Вперше був виданий Н. Калачовим (Текст Русской Правды, 1846). Після Калачова з його видання передруковували майже всі історики права (крім Владимирського-Буданова) і автори хрестоматій; але палеоґрафічний опис його вперше подав В. Любимов р. 1929 (див. прим. 42). Тепер, див. Греков, ст. 89-117.

50. Цей старинний список давно приваблював до себе особливу увагу видавців і дослідників. Вперше його текст був виданий р. 1815 К. Калайдовичем і П. Строєвим (Русскія достопамятности, т. I); потім перевидавали його: A. Kucharski, Pomniki Prawodawstw slowianstich, Warszawa 1838; J. Ph. Ewers, Das dlteste Recht der Russen, Dorpat 1826. Крім того з рукопису передрукував, змодифікував і доповнив варіянтами Н. Калачов у часто згадуваній праці. Позатим див.: І. Срезневский, Палеографический снимок текста Русской Правди по Новгородскій Кормчей книги XIII в., СПБ 1888; Мрочек-Дроздовский (див. прим. 1); Владимирский-Буданов 1899 (див. прим. 38); Карский (див. прим. 33); Юшков (див. прим. 43); Греков, 121-133 (найкраще видання).

51. Цей список був надрукований у III томі Продолженіе древней российской Библіофики (1788, ст. 16-45). Автор В. Крестінін переписав його з Кормчої книги написаної „стародавним гарним уставним письмом” але не визначив точніше часу. Список переховувався спочатку в Благовіщенській церкві Сольвичегодська, потім у приватного мешканця міста Архангельська. Тепер в Москві, рукопис ч. 798 Державного Історичного Музею: див. Греков, ст. 57, 201-209.

52. Текст цього списка був виданий Дубенським (див. прим. 28), з докладним і добрим на ті часи коментарем, примітками і варіянтами відомих йому списків Правди. Тепер див. Греков, ст. 277-292. Список покладений мною в основу тексту Руської Правди: див. Прилога.

53. Цей список дуже збігається із списком виданим Археоґрафічною Комісією в т.зв. „Додатках” до Новгородської літописи (див. прим. 46). В цім виданні і в праці Карського (прим. 33) подаються різні сторінки рукопису, в якім список Правди знаходиться і різні значки під якими вони групуються в каталозі. Я вважаю ці обидва списки за один і той самий. Див. Греков, ст. 295, 299-317.

54. Це один із найпопулярніших списків серед учених і дослідників Руської Правди. Вперше опублікував його Калачов (Текст 1846) і він уміщується майже в кождій хрестоматії з історії російського права. У Грекова (ст. 345-362) подані лише варіянти цього списка.

55. Список Оболенського вперше був опублікований Н. Калачевим (Текст 1846). Поодинокі статті з цього списка Калачов подає паралельно до свого звідного тексту Правди (див. примітка 2: 1846, 1880). Див. Греков, ст. 267-268, і варіянти на ст. 269-272.

56. Ч. 29 у Калачова. 30-тя стаття Грекова відповідає 24-ій ст. Калачова.

57. Калачов, Текст 1846.

58. Калачов 1880, ст. 193.

59. Там же. Списки що в Калачова зазначені числами 33 і 34, я тут і дальше зазначую числами: 70 і 71.

60. У Калачова 23-я (Текст 1846). В Троїцькому спискові Широкої Правди в цім виданні статті числяться Калачовим арабською нумерацією.

61. Нумерація звідного тексту в студії Калачова (1846, 1880) переведена римськими числами.

62. В цім прикладі я навів статтю із Синодального списка на підставі видання Грекова (ст. 124-125), щоб уникнути звідні модифікації в праці Калачова.

63. Калачов 1880, ст. 221.

64. Наводжу текст з видання Грекова, ст. 125. Див. також ст. 248 (і примітки 24, 30), ст. 269.

65. Після продажи додано на полі: бесчестіе емоу платити (див. Греков, ст. 248, примітка 25).

66. Греков, ст. 248, примітка 30.

67. Греков, ст. 269.

68. Розенкампф, ст. 151-152.

69. Греков, ст. 242.

70. Калачов, Текст 1846.

71. Розенкампф, ст. 151-152.

72. Калачов 1880, ст. 251.

73. Там же, ст. 220.

74. Греков, ст. 231, 262-263.

75. На жаль, Кормча Книга з текстольоґічного становища ще недосліджена; текст її ще не опубліковано в усій повноті. Студія Г. Розенкампфа із 1839, хоч єдина але так застаріла, що про Кормчу Книгу не дає потрібного уявлення, особливо щодо її тексту, змісту, та про порядок статтей. Отож тяжко щось більше сказати не мавши доступу до сховищ рукописів.

76. Мрочек-Дроздовский, ст. 2-31: Про слово Правда. Староруське поняття щодо права в його різних проявах. Правда — це право, правомірність, справедливість.

77. Тихомиров 1953, ст. 25-26.

78. Див. про це: (1) Н. Загоскин, Уставныя грамоты XIV-XVI ст., вип. I-II, Казань 1875-1876; (2) Владимирский-Буданов 1907, ст. 217-222; (3) М. Дьяконов, Очерки общественного и государственного строя ДревнейРуси, СПБ 1908, ст. 207-215.

79. Н. Павлов-Сильванский, Феодалізм у древней Руси (Сочинения, т. III), СПБ 1910, ст. 192.

80. Згадані праці Владимирського-Буданова і Дьяконова (див. прим. 78).

81. А. Сергеевич, Русскія юридическія древности, т. І, СПБ 1902, ст. 99-169, 179-189, 190-204, 205-272. Павлов-Сильванский 1910. Н. Павлов-Сильванский, „Людие кабальные и докладные”, Журнал Министерства Народного Просвещения, 1895 р., н. I.

82. Про давніші грошові розміри, див. Тихомиров 1953, ст. 22, 24, 82.

83. Калачов 1880, ст. 93-116.

84. Калайдович і Строев 1815, ст. 20 сл. (Передмова Калайдовича). Див. Греков, ст. 121-122.

85. Греков, ст. 137-147.

86. Там же, ст. 163.

87. Калачов 1880, ст. 97-103. Греков, ст. 146, 242.

88. Дубенский, ст. 3-4.

89. Я наводжу лише деякі варіянти, щоб не перевантажувати надмірно цю студію текстом із Правди.

90. Я тут розумію під архетипом найстарший текст тих багатьох ще для науки не знаних списків Правди. Свого часу, Строєв нараховував до 300 таких списків (Греков, ст. 15). Коли вони дійсно існують в архівних сховищах, то багато кілець цілого ланцюгу розвитку Правди ще залишаються невідкритими; але правдоподібне місце цих списків можна відгадати під час студіювання тексту.

91. Греков, ст. 142.

92. Там же, ст. 100.

93. Любимов 1929, ст. 112.

94. Див. прим. 46.

95. Розенкампф, ст. 7.

96. Калачов 1880, ст. 96.

97. Карский, ст. 21.

98. E.S. Tobien, Die Prawda Russkaja, das älteste Rechtsbuch Russlands, S. Petersburg 1844, pp. 23-24.

99. Переписано цей список у Новгороді з наказу князя новгородського Димитрія Александровича засобами архиєпископа новгородського Климента і покладено в Софійській соборній церкві 1282 р. Після завойовання Новгорода 1471 р. цей список опинився в Москві, і вже в часи великого князя Василя Івановича останний вручив його архиєпископові Макарію коли його відпустив до Новгорода 1526 р. наказавши цей список знова покласти в Софії.

100. Калачов 1880, ст. 65-66.

101. Tobien 1844.

102. Калачов 1880, ст. 66.

103. Мрочек-Дроздовский, ст. XXXIII-XXXIV.

104. Там же.

105. Сергеевич 1910, ст. 64.

106. Чернов, ст. 8.

107. Карский, ст. 21.

108. В списку 3 в дійсності написано так: то ти имь, а зверху дописано гда да і тоді виходило тогда дати имь (див. Греков, ст. 106, примітка (2а) 3 цією припискою Калачов прийняв цей вислів до свого тексту, як найпоправніший; так само прийняли і всі інші дослідники; але Любимов 1929 р. розкрив (див. прим. 42), що приписка гда да дуже пізнього часу (XVIII-XIX ст.). Первісний вислів сп. 3 тотожний із сп. 8.

109. Покищо не пояснюю, чому я вважаю їх старшими; про це докладніше буде далі. Загально: старший варіянт є той, що правильно передає сенс статті Правди, і заховує кращу і старшу форму мови.

110. Карский, ст. 8-9.

111. С. Шелухін, До вивчення Руської Правди, Прага 1930, ст. 1.

112. Сергеевич 1910, ст. 82, примітка 1.

113. Розенкампф, ст. 56.

114. Н. Суворов, Учебник церковного права, изд. 5, Москва 1913, ст. 172-173.

115. К. Калайдович, П. Строев, Законы великого князя Іоанна Васильевича, Москва 1819, ст. XI, XII, і примітка. Див. також Тихомиров 1953, ст. 17.

116. К. Калайдович, П. Строев, Словесный указатель для обозрЂнія Московской Синодальной (Патріяршей) библіотеки архиєпископа Саввы, ст. 212.

117. Любимов 1929, ст. 56.

118. Софійский Временник, Москва 1820.

119. Полное собраніе русских лЂтописей, т. V і VI.

120. Юшков 1935. Це його т.зв. 3-тя редакція: див. вище, ст. 24. У Грекова див. ст. 343-391.

121. Греков, ст. 347, 371.

122. Калачов 1880, ст. 114-115.

123. Заголовок: „Правда Русская, или законы Вел. кн. Ярослава Владимировича и Владимира Всеволодовича Мономаха сь преложенімь древнєго оных нарЂчія на употребительныя нынЂ, и сь обьясненіем словь и названій, изь употребленія вышедших”, СПБ 1792 г. Оцінку цього видання дав Н. Калачов (1880, ст. 5-6).

124. Дубенский 1843, ст. 120-121. Там же на стор. XI-XII Дубенський дав оцінку видання Болтіна.

125. Калачов 1880: варіянти тексту „Царського V” під звідним текстом Правди. Див. Греков, ст. 13, примітка 6, і ст. 61.

126. Див. студію О. Соболевського, „Язык Русской Правды”, Журнал Министерства Народного Просвещения, 1886, IV, ст. 374-375.

127. Цей пропуск у тексті сп. 75 ввів Є. Карського в блуд і є доказом, що вчений не досить уважно лагодив текст Правди до видання. В тексті сп. 8, в цій самій статті якої кінець я навів у 3-ім прикладі читається: то платити ємоу 3 гривны и по 30 коунь а оу него же погыбли (див. Греков, ст. 126, примітка /в/) боудеть ли ихь много то всЂмь по 3 гривны и по 30 коунь платити. Підкреслений мною вислів Карський бере в дужки й у відповідній примітці додає: „взяте в дужки А...погыбли перекреслене в оригіналі переписувачем; нема цього і в інших списках... (3, 4, 82, 45 — Л.Б.); одначе в А (себто в списку 75 — Л.Б.) мається і то в розширеній формі а у него же погыбло аже будеть лице лицемь вьзметь а за лЂто пополугривнЂ возметь... і т.д., Карський наводить дещо із статті 45. А далі автор додає: „очевидно при кодифікації Руської Правди в матеріялах були дані для подібної вставки”. В дійсності, ніякої вставки в тексті списку 75 немає і в матеріялах ніяких даних у переписувача 75-ого списка не було, а сталось ось що. Переписувач тексту сп. 75 пропустив статті 42, 43 і дещо статті 44 аж до вислову а оу него же погыбло то оже боудеть лице. І тоді він цей кінець 44-ої статті, починаючи з вищенаведеного вислову прилучує до статті 41-ої; звідси стаття 41 з кінцем статті 44-ої склали ніби розширену статтю, яку Карський і прийняв за статтю 41 поширену новою вставкою, не завваживши, що там у тексті сп. 75 бракувало майже при статті (42, 43, 44). Так від неуважности дослідника повстають нові теорії і гіпотези з приводу нових „даних для подібної вставки”. Див. також у Грекова, ст. 305 і примітка 29.

128. Див. про це докладну студію С. Шелухіна, До вивчення Руської Правди, зшиток 2-гий, Прага 1935, ст. 2-57.

129. А. Шахматов, Разысканія о древнЂиших русских лЂтописных сводах, СПБ 1908, ст. 215-216, 380-382.

130. Там же, ст. 507.

131. Там же, ст. 216, примітка 1.

132. Карский 1930, ст. 36, примітка до тексту.

133. С. Юшков цілком помилково текст списка 78 приплів до Пушкшського; тоді як він є вже контамінований, а в варіянтах є посередний між текстом списків 73 і 80, 84. Див. Греков, ст. 58, 323-341.

134. Дубенский 1843, ст. 120.

135. Мрочек-Дроздовский, ст. 163-164.

136. Владимирский-Буданов 1899, ст. 71-72, та примітки 134, 135, 136.

137. Карский 1930, примітка до тексту.

138. Максимейко, „Про смердів Руської Правди” (див. прим. 37), ст. 71-72.

139. Новгородская лЂтописъ по Синодальному харатейному списку, СПБ 1888, ст. 459.

140. Статті 91 та 98. Див. нижче ст. 138.

141. Новгородская лЂтопись... 1888, ст. 484.

142. Полное собрание русских лЂтописей, т. XV, 1885, ст. 141-142.

143. С. Кулбакин, Грамматика древного церковнославянского языка, Харьков 1918, ст. 187. Приклади у нього: доушя; ноуждя.

144. Поправлено із первісного вЂрнЂи. Див. Греков, ст. 71, примітка л.

145. Ця стаття міститься у всіх списках Короткої Правди і лише в одному спискові (ч. 72) Широкої, як остання його стаття.

146. Мрочек-Дроздовский, цит. праця.

147. Сергеевич 1910, ст. 99.

148. Максимейко, „Система Руської Правди в її поширеній редакції”, 1926, ст. 52.

149. Владимирский-Буданов 1899, ст. 35, примітка 22.

150. Там же, ст. 39-40, примітка 14.

151. Див. прим. 145.

152. Розенкампф, ст. 149-150.

153. Н. Полевой, Исторія русского народа, т. I, Москва 1830, ст. 256-257, 271-272; т. II, ст. 191.

154. Калачов 1880, ст. 55.

155. Карский, ст. 8-9.

156. J. Ph. Ewers et al., Studien żur gründlichen Kenntniss der Vorzeit Ruslands, Dorpat 1830.

157. За розподілом Грекова на статті, це буде стат. 2-га, а пізніше 53-я. Серґеєвич числить за своїм власним розподілом статтей Правди.

158. Сергеевич 1910, ст. 62-63.

159. Розенкампф, ст. 141-151.

160. Г. Истрин, Хроника Георгия Амартоля, Тт. I-II, Ленинград 1922-1923.

161. Карский, ст. 20.

162. М. Приселков, Очерки по церковно-политической исторіи Кіевской Руси X-XII вв., СПБ 1913, ст. 324.

163. Там же, ст. 330.

164. Там же, ст. 332.

165. Там же, ст. 335.

166. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. II, вид. 2-ге, Львів 1905, ст. 118.

167. Там же, ст. 119.

168. Про це докладно: (1) О. Попов, Русская Правда в отношеніи к уголовному праву, Москва 1841; (2) Е. Tobien, Die Prawda Russkaja, das älteste Rechtsbuch Russlands, S. Petersburg 1844.

169. Про це докладніше у Приселкова, ст. 318-327. Див. також А. Шахматов, Повесть временных лЂт, т. I, СПБ 1916.

170. Див. про це працю Т. Флоринського, „ДревнЂиший памятник болгарского права”, Сборник статей по исторіи права, посвящ. М.Ф. Владимирскому-Буданову, Киев 1904, ст. 404429.

171. Шахматов, Разысканія..., ст. 381.

172. Новгородская лЂтопись... 1888, ст. 83.

173. Калачов, Текст, ст. 1-5.

174. Лазаревський і Утін (див. прим. 46), ст. 47-51.

175. Н. Аристов, Христоматія по Русской исторіи, Варшава 1870, ст. 691-695.

176. H. Irechek, Zvod zakonuv slovanskich, Praha 1880.

177. Владимирский-Буданов 1899, ст. 23-35.

178. Шахматов, Разысканія..., ст. 380.

179. Мову цього списку дослідив Б. Ляпунов, ИзслЂдование о языкЂ Синодального списки 1-ей Новгородской лЂтописи, СПБ 1900. Про цю працю я часто згадую в шостій частині своєї студії. Автор у ній обмежився лише фонетикою і то тільки про ъ і ь в різних позиціях у слові.

180. Шахматов, Разысканія..., ст. 379-380.

181. Там же, ст. 515.

182. Владимирский-Буданов 1899, ст. 32, примітка 9.

183. Владимирский-Буданов 1907, ст. 96.

184. Сергеевич 1910, ст. 56-60.

185. Там же, ст. 61.

186. Там же, ст. 88-89.

187. Мрочек-Дроздовский, цит. праця.

188. Сергеевич, ст. 58-59.

189. Шахматов, Разысканія..., ст. 505.

190. Там же, ст. 506-507.

191. Там же, ст. 507. Див. теж його примітку ч. 1.

192. Там же, ст. 508. Див. теж примітку ч. 1.

193. Там же, ст. 507-508.

194. Там же, ст. 508-509.

195. Там же, ст. 619.

196. Там же, ст. 620.

197. Там же, ст. 616-620.

198. (a) “Beiträge zur russischen Grammatik”, Archiv für Slavische Philologie, VII (1884); (б) ИзслЂдованіе в области русской фонетики, Москва 1894; (в) K исторіи звуков русского языка, СПБ 1903; (г) Очерк древнЂишего періода исторіи русского языка, Петроград 1915.

199. „ИзслЂдованіе о языкЂ новгородских грамот”, ИзслЂдованіе по русскому языку, т. I. СПБ 1885.

200. (а) ИзслЂдованіе в области русской грамматики, Варшава 1881; (б) Лекции по исторіи русского языка, изд. 4, СПБ 1907.

201. (а) Критическія замЂтки по исторіи русского языка, СПБ 1889; (б) “Litauisch te: Slavisch тъ, ать”, Аrchive für Slavische Philologie, VI (1882).

202. Див. прим. 179.

203. K исторіи звуков русского языка, тт. I-II, Харьков 1876-1880.

204. Русскія достопамятности, т. I, Москва 1815.

205. Див. прим. 28.

206. „Изьясненіе нЂкоторых выраженій Русской Правды”, Журнал Министерства Народного Просвещения, 1839, кн. V.

207. Див. прим. 1.

208. „Язык Русской Правды”, Журнал Министерства Народного Просвещения, 1886, кн. IV, ст. 374-382.

209. Цей список Руської Правди надрукований у XVI т. Полное собрание русских лЂтописей. Студія Є. Карського друкувалась у Варшавские университетские известия, 1899, III, ст. 1-44.

210. Текст цій Правди вперше надрукував Н. Калачов: Текст Русской Правды, Москва 1846; потім С. Юшков: Руська Правда, Київ 1935, ст. 169-173; а тепер Греков, ст. 269-272.

211. Варіянти 22.27 і 22.37.

212. Варіянт 22.27. Див. Греков, ст. 283, 348, 124, 106, 150, 302.

213. Варіянт 22.37. Див. Греков, там же.

214. Див. Кулбакин (див. прим. 143), ст. 147; А. Лескін, Грамматика древне-болгарского (древне. церковно словянского) языка, друге видання в перекладі Н. Петровського, Казань 1915, ст. 176-177; W. Vondrak, Altkirchenslavische Grammatik, Zweite auflage, Berlin 1912, ст. 448-449.

215. Лескін, ст. 176, н. 99; ст. 173-174.

216. Яґіч (1899, ст. 32-33) ці обидві форми мьнє і мьнь, що давали дві форми в пам’ятках, ставить поруч жерца і жреца — від жрець, четца і чтеца — від чтець і т.д.; поруч дни (від день) вживалась і денью, льжає і легчає і т.д., хоч інші дослідники такого зіставлення не роблять (див. Соболевський, Шахматов, Ляпунов і інш.).

217. Варіянт 35.41. Див. Греков, ст. 125.

218. Варіянт 22.16. Див. Греков, ст. 124.

219. Ляпунов 1900, ст. 50-52.

220. Шахматов, Очерк... (див. прим. 199 г), ст. 19.

221. Таких суперечностей у праці Б. Ляпунова буде більше.

222. Ця форма є також і в Житії Теодосія Печерського XII ст., в пам’ятці, що повстала майже одночасно із оригіналом Широкої Руської Правди.

223. Сборник Харьковского историко-филологического общества, 1892, т. 4, ст. XII.

224. Ляпунов 1900, ст. 53-54.

225. Шахматов, Очерк..., ст. 255-256, н. 396.

226. В. Ягич, “Studien uber das altslov.-glagol. Zographer Evang.”, ст. 88-89, 93; В. Щепкин, „Разсужденіе о языкЂ Саввины книги”, ИзвЂстіе Академии Наук, т. III, кн. 2, ст. 452-458; В. Ягич, „Маріинское Четвероевангеліе”, ст. 426, 430-431; М. Козловский, „О языку Остромирова євангелія”, ИзслЂдованіе по русскому языку, т. I, ст. 40, 116-118; W. Vondrak, Altkirchen-slavische grammatik, 1912, ст. 400-401, 413-414, 419.

227. Ляпунов 1900, ст. 223.

228. Ляпунов 1900, ст. 224.

229. Ляпунов 1900, ст. 229-230; Шахматов (див. прим. 199), ст. 180-181; А. Кримський, Українська граматика, т. І, вип. 1, 1907, ст. 107-108; т. II, вип. 1, ст. 102. Цікаве помічення Міклошича, що вважає -мь в орудному відмінкові властивістю і для руських і для паннонських пам’яток, а не -мь: Сравнительная морфология словянских языков, рос. переклад, 1884, вип. 1, ст. 17.

230. В цьому випадку Потебня бачить не розяснення ь в е, а слоговий ь (АГ исторіи звуков русского языка, ст. 37).

231. Там же, ст. 37.

232. Ляпунов 1900, ст. 86-87, 103-105.

233. А. Потебня, ЗамЂтки о малорусскомъ нарЂчіи, 1870, ст. 68-69.

234. А. Соболевский, Очерки изъ исторіи русского языка, 1882, ст. 91.

235. V. Oblak, “Die Halbvokale und ihre Schicksale...” Аrchiv für Slavische Philologie, XVI, ст. 170 і далі.

236. А. Шахматов, ИзслЂдованіе дь області* русской фонетики, Варшава 1893, ст. 113.

237. Р. 1282.

238. Ляпунов 1900, ст. 65-70.

239. Карский 1930 (лист. 617 зворот, рукопису). Див. Греков, ст. 124 (варіянт 24.4).

240. Шахматов, Очерк... 1915, ст. 211.

241. W. Vondrak, Altldrchenslavische grammatik, ст. 83.

242. Соболевский 1882, ст. 3, 21, 27, 90; Шахматов, Очерк..., ст. 300.

243. Шахматов, Очерк..., ст. 299.

244. Там же, ст. 5-6, 299-300.

245. Ляпунов 1900, ст. 58; Шахматов, Очерк..., ст. 117.

246. С. Северьянов, Супрасльская рукопись, т. I. СПБ 1904, ст. 36.

247. Ляпунов 1900, ст. 58.

248. С. Кулбакин, Исторія русского языка, ч. I, „краткая фонетика”, Харьков 1909/1910, ст. 19.

249. А. Соболевский, Статьи по славяно-русскому языку, 1883, ст. 31; Ляпунов 1900, ст. 59; Соболевский, Лекции по исторіи русского языка, 1907, ст. 145.

250. “Altslovenische Studien”, див. Sitzungsberichte, 1900 p. т. 122. Про це також позитивна згадка в С. Кульбакіна (праця цит. у прим. 143), ст. 42. Міклошіч гадає, що Супрасльський рукопис довго переховувався „в Россіи”, і поправлений „безсомнЂнія русской рукой”: див. Сравнительная морфология словянских языков, 1884, в. 1, ст. 17.

251. Соболевский, Лекции... 1907, ст. 113.

252. Про здрібнілі ймення на -о див.: (1) С. Смаль-Стоцький і Т. Ґартнер, Grammatik D. Ruthen. (Ukr.) Sprachе, Wien 1913, ст. 215; (2) А. Кримський, Украинская грамматика, т. II, вип. I, 1907, ст. 53-57; (3) А. Шахматов, Курс исторіи русского языка, т. III, літер, вид., 1910/11, ст. 65.

253. С. Кулбакин, Украинский язык, краткий очерк исторической фонетики и морфологіи, Харків 1919, ст. 50. Ту саму думку заступає і В. Сімович: „Українські іменники чоловічого роду на -о в історичнім розвитку й освітленні”, Науковий збірник Українського Вищого Педагогічного Інституту, т. I, Прага 1929, ст. 311-312. А. Кримський заступає іншу думку: найстарші є форми Павло і Петро (Нариси з історії української мови, ст. 102). Цей погляд підтримують: (1) Ів. Огієнко, Курс украинского языка, Київ 1918, ст. 169; (2) К. Німчинов, Український язик у минулому і тепер, Харків 1926, ст. 62.

254. Греков, ст. 127. Варіянт 56.7.

255. Греков, ст. 130. Варіянт 61.5.

256. Там же. Варіянт 63.3.

257. Там же. Варіянт 64.30.

258. Греков, ст. 132. Варіянт 110.5.

259. Греков, ст. 223, примітка 9: списки Троїцький III, Музейський I, і Забєлінський.

260. Ізм. Срезневский, Матеріялы для словаря древне-русского языка.

261. В. Даль, Толковий словарь живого великорусского языка.

262. Див. прим. 1.

263. Русскія юридическія древности, т. I, СПБ 1902, ст. 99.

264. 1907, ст. 407; 1899, ст. 60.

265. Очерки... (див. прим. 78), ст. 102-104.

266. Див. прим. 208.

267. До вивчення Руської Правди, Прага 1930, ст. 34-44.

268. Там же, ст. 34.

269. Там же, ст. 37.

270. До вивчення Руської Правди, зшиток II, Прага 1934, ст. 56-63.

271. Карский 1930. Див. його словник Руської Правди.

272. Див. прим. 28.

273. Дубенский, ст. 85, примітка 158.

274. Там же, ст. 86, примітка 161.

275. Там же, ст. 89, примітка 178.

276. Там же, ст. 89, примітка 184.

277. Русскія юридическія древности, 1902, т. І, ст. 99.

278. „Закупы Русской Правды и памятников западно-русского права”, Сборник в честь М. Владимирского-Буданова, Киев 1904, ст. 10.

279. Leopold K. Goetz, Das russische Recht, t. III, Stuttgart 1912, ст. 270.

280. Ягич 1889 (див. прим. 201 а).

281. Vondrak 1912, ст. 279.

282. Там же, ст. 185.

283. Лескін 1915 (див. прим. 214), ст. 104, н. 51. VIII. Див. там же, ст. 216-217, н. 137.

284. Про це також Ягич 1889, ст. 67; Соболевский, Лекции..., ст. 143, 147-148.

285. Лекцій по фонетикЂ старословянского языка, 1888, ст. 201-202; також Ляпунов 1900, ст. 172-174, 286-287.








Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.