Попередня         Головна         Наступна





«ИЗБОРНИКИ» СВЯТОСЛАВА


До найстаріших пам’яток писемності в Київській Русі належать два т. зв. «Изборники» 1073 і 1076 рр.— обидва переписані для київського князя Святослава Ярославовича.

Збірник 1073 р. є очевидна копія з болгарського оригіналу, що являє собою переклад з грецького, зроблений для болгарського царя Симеона (кінець IX — початок X ст.); ім’я Симеона в післямові нашого збірника просто замінено на Святослава. Склад збірника енциклопедичний, про що свідчить уже його заголовок: «Събор от мног отьць: тълкованія о неразумных словесах в еуаггеліи и в апостолЂ и в инЂх книгах вкратцЂ съложено на память и на готов отвЂт» (тобто «Збірник, складений з творів багатьох отців церкви, тлумачення незрозумілих слів в євангелії і в апостолі і в інших книгах, складений коротко для пам’яті й для готової відповіді»). Але зміст збірника ще енциклопедичніший: поруч із статтями церковно-догматичними в ньому є список книжок «истинных и ложных» (канонічних і апокрифічних), уривок з популярного «поученія» Іоанна Златоуста «о злых женах», стаття Єпіфанія Кіпрського про чудодійну силу дорогоцінного каміння, довідки календарного й історичного характеру, роз’яснення філософських понять про істотне й випадкове, про рід і вид, стаття Георгія Хуровська з питань стилістики — про тропи і фігури і т. д. Рукопис прикрашений мініатюрами, на першій з яких бачимо князя Святослава з родиною.

Збірник 1076 р. не такий різноманітний щодо змісту; в ньому маємо статті релігійно-моральні: про молитву, про піст, про читання книжок, поучення багатим, поучення Ксенофонта і Феодори дітям та ін. Припускають, що збірник складено в Київській Русі упорядником, який дбав про красу форми викладу, і що частина творів, які входять у збірник,— оригінальні. Можливо, у складанні збірника брав участь митрополит Іларіон, автор «Слова о законЂ и благодати». «Изборник» 1073 р. виданий «Обществом любителей древней письменности» (СПБ, 1880), «Изборник» 1076 р.—Шимановським (Варшава, 1887) А.



 А Див. також найновіше дослідження і публікацію тексту в книзі «Изборник 1076 года. Издание подготовили В. С. Гольшенко, В. Ф. Дубровина, В. П. Демьянов, Г.Ф. Нефедов. Под редакцией С. И. Коткова. Издательство «Наука», М., 1965». (Примітка наукового редактора).










«ИЗБОРНИК СВЯТОСЛАВОВ» 1073 р.




Георьгия Хуровьска о образЂх


Творьчьстии образи суть 27: инословиє, прЂвод, напотрЂбиє, приятиє, прЂходьноє, възврат, съприятиє, сънятиє, именотвориє, сътворение, въименомЂстьство, отъимениє, въспятословиє, округлословиє, нестатък, изрядиє, лихорЂчье, притъча, приклад, отъданиє, лицетворъє, сълог, поруганиє, вид, послЂдословие А. Толк:


1. Инословиє 1 убо єсть: ино нЂчто глаголюшти, а ин разум указаюшти: яко же єже є речено от бога к змий: «проклята ты и от всЂх звЂрии». Слово бо акы змии єсть, на диявола же инорЂчьнЂ змьємь нарицаєма разумЂваєм.

2. ПрЂвод 2 же єсть слово, от иного на ино прЂводимо. Имать же образы четыри: или бо от съдушьныих на несъдушьная прЂводиться, или от несъдушьныих на съдушьная. От съдушьныих убо на съдушьная, яко же се кто царя пастуха наричеть людьм: пастух бо истовоє овьчии єсть, оба же єста съдушьна — и цЂсарь, и овьчии пастух. От бездушьныих же на бездушьная, яко же се кто угль съкрыв в пепелЂ, глаголе: сЂмя огньноє сънабъдЂвъся; или речеть: мног изливається из дрЂва пламы; єже бо лиятися мокриим сълучяється. От съдушьныих на бездушьная: єгда кто высоту горьную врьх или главу сущу нарицає; врьх бо и главу о съдушьныих истовоє нарицаеть. От бездушьныих же на съдушьная, яко же се речено є: море видЂ и бЂжа; єже бо видЂти о съдушьныих истовоє глаголеться.

...12. Отъимениє 3 же єсть єгда от одрьжаштиих одрьжимая от имене наричем. По реченууму: накажетеся вси судяштеи земли, рекъше суштиим в земи, или от живуштиих идеже живуть.


 А Перелічені такі тропи і фігури: алегорія, метафора, зловживання, прийняття, зміна порядку слів, поворот, протиріччя, сполучення, ономатопея, порівняння, антономасія (заміна одного імені другим), метонімія, найменування від протилежностей, перифраз, еліпсис, плеоназм, гіпербола, парабола, приклад, повчення, персоніфікація, уподібнення, іронія, попередження.

 1 алегорія  2 метафора 3 метонімія



...24. Поруганиє 1 же є слово лицемЂрньно от супротивьнааго супротивьноє явлениє являя; поруганиє же образі 4: поруганиє, похухнаниє 2, поиграние 2, посмьяниє 2. И поругание єсть слово с укоръмь глаголемо, якоже се бы кто бЂгуни смЂяся речеть: доблии храбър єсть; похухнаниє же єсть слово потяжьбьно с иныимь похухнании, яко же се бы зълЂ увязъша речем похухнавъше носъмь: добро дЂло издрядьно сътворил єси друже и мудра мужя.



 1 іронія

 2 різні види іронії









« ИЗБОРНИК СВЯТОСЛАВОВ» 1076 р.


1. Слово ...о четіи святих книг. Добро єсть, братиє, почитаньє книжноє, паче вьсякому хрьстьяну: блажени бо, рече 3, испытаюштии съвЂдЂния єго, вьсЂмь сердцьмь възиштють єго. Чьто бо рече: испытаюштеи съвЂдЂния єго. Єгда чьтеши книгы, не тъштися бързо иштисти до другыя главизны, нъ поразумЂи, чьто глаголють книгы и словеса та, и тришьды обраштяяся о єдинои главизнЂ. Рече бо: в сьрдьци моемь съкрых словеса твоя, да не съгрЂшу тебЂ. Не рече: усты тъчью изглаголах, нъ и в сьрдьци съкрых, да не съгрЂшу тебЂ. И поразумЂвая убо истиньнЂ писания, правим єсть ими. Реку же: узда коневи правитель єсть и въздьржяниє: правьдьнику же книгы. Не съставить бо ся корабль без гвоздии, ни правьдник бес почитания книжьнааго: и яко же плЂньником ум стоить у родител своих, тако и правьдьнику о почитаньи книжьнЂмь. Красота воину оружиє и кораблу вЂтрила, тако и правьднику почитаниє книжьноє. Отъкрыи бо, рече, очи мои да разумЂю чюдеса от закона твоєго...



 3 сказано (так відзначають цитати в старих пам’ятках)



То мы, братия, поразумЂим и послушаим разумьныма ушима, и поразумЂим силу и поучениє святых книг. Послушаи ты житья святааго Василия и святааго Іоанна Златоустааго и святааго Кирила філософа и инЂх мног святыих, како и ти съпьрва, повЂдають о них рекуште, измлада прилежааху святъх книг, тоже и на добрая дЂла подвигнушася. Вижь, како ти начятък добрыим дЂлом поучениє святыих книг, да тЂми, братия, и сами подвигнЂмъся на путь жития их и на дЂла их, и поучаимъся въину 1 книжьныим словесьм, творяще волю их якоже велять, да и вЂчьныя жизни достоини будем, в вЂкы аминь.

2. Ксенофонта ... ежє глагола к сынома своима. Аз, чядЂ, реку вама. ЧловЂчя жития отити хоштю. ВЂста бо, како в житии семь жих без лукы 2, како от вьсЂх чьстьн бЂх и лубим, не сана ради велика, нъ норовъмь великъмь.



 1 завжди 2 лукавства



Не укорих никого же, ни вередих, и никого же не оклеветах, ни завидЂх никомуже. Ни разгнЂвахъся ни на когоже, ни на мала, ни на велика. Не оставих церкве божия вечер, ни заутра, ни полуднє. Не прЂзьрЂх ништиих, ни оставих страньна и печяльна, не прЂзьрЂх никъгда же, ниже в тьмьницах заклучении, потрЂбьная им даях, ниже в плЂньницЂх избавих. Не помыслих на доброту чужю... Тако и вы живЂта, чядЂ мои, да и ваю бог ублажить и длъголЂтьна явить и сътворить. Убогыих посЂштяита, въдовицЂ заштиштаита, немоштьныя милуита, и осужяшыя бес правьды изьмЂта. Мир имЂита с всЂми. Паче же вьсЂх, иже в пустыни и в печерах и в пропастьх земльныих, добро творита. Поминаита манастыря, чьрноризьць стыдитася и чьтЂта, и милосрьдуита. Матери же ваю чьсть отъдаита, и вьсе добро сътворита єи, да господа узьрита, радуюштяся, и о томь веселитася в вЂкы. Вьсе, єлико имата златъмь и сребръмь и ризами, неимуштиим подаита, и в работЂ суштяя акы своя чяда лубита, и уныя милуита, и старыя свободы съподобита, пищу им до съмрьти дающя. И с проста реку: єже мя видЂста творяштя, и вы творита да спасетася и съподобитася святних. Матере не забываита, волу єи творита и послушаита с страхъмь господньмь. ВЂдЂ бо, яко дЂло господнє дЂлаета, заповЂди господня хранита, и бог мира сего буди с вама. Аминь.








Ізборник Святослава 1073 року (уривок, переклад С. Бондаря).
Ізборник Святослава 1076 року (уривки).

Запаско Я. П. Ізборник Святослава 1073 та Ізборник 1076. Опис рукописів.




Попередня         Головна         Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.