Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня         Головна         Наступна





ЗАХАРІЯ КОПИСТЕНСЬКИЙ



Біографічні відомості про Захарію Копистенського дуже скупі. Гадають, що походив він із Західної України і вчився в школі Львівського братства. Про дальшу освіту відомостей немає, хоч Копистенський прославився великою ерудицією. В 1616 р. записався він до Київського братства; в 1625 р. став архімандритом Печерського монастиря після Єлісея Плетенецького, в гуртку якого визначився освітньою й видавничою діяльністю; помер у 1627 р. Крім «Палінодії», Копистенський написав «Книгу о вЂрЂ» (1619 р.), «Книгу о правдивой єдности» (1625 р.), дві проповіді, присвячені Єлісею Плетенецькому, ряд передмов до перекладів церковних книг, а також сам перекладав твори Андрія Крітського та інших церковних письменників. Написаний проти книги віленського уніатського архімандрита Льва Кревзи «Obrona jedności cerkiewnej» (1617 р.) великий трактат «Палінодія» (1619—1622 рр.), що складається з передмови і чотирьох частин, має на меті довести безпідставність католицького вчення про першість папи (1—2 чч.), спростувати твердження, ніби київська митрополія була в унії з Римом до Флорентійської унії (3 ч.) і довести незаконність Берестейської унії (4 ч.). Аналізуючи факти, Копистенський кожне твердження обґрунтовує документами і посиланнями на багатьох авторів (понад 100), виявляючи широке знання не лише богословської літератури, але й юридичної, а також історичної. Спокійний діловий тон трактату поєднується з патетичним (як в панегірику князеві К. Острозькому) або гостро сатиричним, часто з використанням народних порівнянь і прислів’їв, коли автор перелічує кривди, які чинять українському народові польські світські й духовні вельможі. Докладно спиняючись на поборах, відбираннях церков, наклепах, грошових карах, арештах, вбивствах і всяких інших утисках, Копистенський пророкує загибель шляхетській державі, що пригноблюй народи, які входять у її склад. Хоч «Палінодія» не була надрукована, проте мала велику популярність і вплинула на творчість пізніших українських письменників XVII ст.

Уривки з «Палінодії» подаємо за виданням Археографічної комісії: «Русская историческая библиотека», т. IV, «Памятники полемической литературы Западной Руш», кн. 1, СПБ, 1878.






ПАЛІНОДІЯ ИЛИ КНИГА ОБОРОНЫ


...Было теж и в Россіи нашей дидаскалов много, а который писма зоставили, не вспоминаючи старих, новых мяную пару якую: преподобного Артемія инока, который, споспЂшествующу ему господу, в Лит†от ереси аріанской и лютеранской многих отвернул, и през него бог справил, же ся весь народ русскій в Лит†в ереси тыи не перевернул; монах Стефан Зизаній, в грецком и словенском языку муж учоный велце; блаженный Леонтій Карпович, архимандрит вилеискій, муж богодухновенный, в языку греческом и латинском знамените бЂглый, оборонца благочестія; пречестной Виталій, архидіакон, учитель и любомудрец. А живых благодатіею божіею маємо з потребу.

В Моск†теж люде мудріи и богословове православныи, язык греческій знаючіи, о чом нам св. отец патріарха іерусалимскій кир Феофан повЂдал, который в Моск†на столици был завитавши от Іерусалима для навЂженья духовного и спасенія народов многих.


(Части II, роздЂлу XII, артикул 4).





... БарзЂй нас тое болит, же штò грекове от поган, тое мы, Русь, от вас, христіан костела римского, терпимо! ПрисмотрЂтеся, якосте православних христіан виленских, мЂнских, перемислских, могилевских, быховских, пинских, берестійских, полоцких, витебских и по иных мЂстах, з великих церквій выгнаных, в малій церковки втиснули! ПрисмотрЂтеся, як по многих повЂтах бЂдніи мЂщане, же им поотбирано в мЂстЂхцеркви, в домах, полях и лЂсах набожество свое христіанское отправуют! Присмотритеся еще и в том справедливости и сумнЂнью людій религіи римской, которыи, от нас обЂма руками гойній упоминки и дары беручи, обЂцуют покой и волности захованье, а еднак вмЂсто уищеня ся 1 в обЂтници приреченой 2, барзЂй на нас инстигуют 3, и декрета суровыи, якобы з найму, феруют 4.



 1 дотримання 2 даної обіцянки 3 підмовляють 4 ухвалюють



Мают то грекове над нас, ркомо вольных и правы обварованых, же в вЂрЂ и в набоженст†своем волность мают. Хто был в Константинополю и по инших мЂстах в Греціи на урочистыи свята, обачил бы свободу и волность, и веселе, и строй и безпеченство христіан таковое, же рекл бы кождый, иж тыи там христіане царствуют, и же в так великом их згромаженью, и в так свЂтлой их оказалости толко им цара не доставает. И которыи на то глядЂли, мовили в себЂ, же царство Константиново и царство Юстиніаново нынЂ видимо, в котором пресвЂтлом выдоку ж веселю, ено им діадиму носячого не доставало. А у нас в свято, як у попа, у мЂщанина и у хлопка обачено свЂтлое што на хребтЂ, так долго около того ходити будет пан, пани и урядник, же аж мусит збыти убогій худак! Але то меншая! Гды нам волность вЂры захована будет на свободЂ, як захована ест греком в неволи, которыи ведлуг давных своих христіанских прав, мают епископов, архіепископов, примасов, патріархов и весь нижшый причет церковный,— о подачки и о чинши стояти не будемо: дал за себе и за Петра, а в особЂ его за церков свою чинш Иисус Христос; будемо давати и мы, толко вЂры свобода нехай нам зоставает, якая зоставаеть братіи нашей греком.


(Части II, роздЂлу XII, артикул 6).





...Православный христіанине! маеш преложенный правдивый каталог и вывод всЂх митрополитов кіевских, и свячене их от патріархов константинополских, которіи всЂ в послушенст†их статечне тръвали. А овыи: Исидор, Григорій, Михаил Рагоза, Ипатій, Іосиф Веламин, также и единомысленныи их владыкове, иж суть выклятими от патріархов всходных, и рукою свЂтскою през кгвалт насажены, за митрополитов и епископов их не знаємо и знати не хочемо, и жадной повинности оным, яко латинныком, измЂнником и ворогом церкве всходной, патріархов святых хулником, не отдаемо и отдавати не будемо, богу нас покрЂплящему, заступленіем пресвятой богородицы, молитвами святых патріархов и всЂх отцев всходных! Аминь.

А поневаж прозрЂніем и благословеніем божіим от церкве всходной, то есть от греков и от церкве константинополской маємо вЂру, крещеніе, пастирЂ, митрополити, епископы, пресвитеры, святиню и святости, книги, науку, набожество и ввесь чин и обход церковный, пре то з ными вЂруемо, з ними держимо, и в едности правдивой з церковію всходнею пребываемо, и оной не отступуемо, за ню хотячи и мученичество подняти. А от костела латинского римского и от папежов з початку бог не благоволил россом ничего з поменених взяти, и продкове наши ничего не взяли, и мы не беремо, и не была и не ест воля божія, абысмо ся з латинниками лучили и едночили, поки костел латинскій не отступит и не отвержет всего того, о што от всходной церкве есть наганен и обличен...


(Части III, роздЂлу II, артикул 1).





...А то ест причина ... той мерзеной их уніи, або рачей апостасіи. Которою иж ся народ роскій зо всего серца бридил и их в том не наслЂдовал, они, видячи себе от своих парафіян отпущеными и зневажеными, з шляхтою, з панами и з княжаты мало што, або згола нЂчого почати не могши, зачали з мЂщаны, з людом посполитым и з священниками, пустили межи ных злого своего отступства злыи проповЂдники: кіи, посторонки 1, ланцухи, турмы, инквизиціи, мандати 2, баниціи 3 и иныи мученія и траненя и тым подобныи учителЂ, которыи бы тяжкою, и трудною до знесеня своего проповЂдію до наслЂдованя отступства их народ припутали.



 1 мотузки 2 накази 3 заслання



И кождый в своей діецезіи — почали пресвитеров инших от хлЂба отдаляти, инших ланцухами и турмани мордовати, а когорых през гвалт не подоляли, тых мандатами турбовали, баниціи на них выносили, церкви им печатовали, а затым або имали их и вязенем трапили, або то всей маетности проч с парафій выгоняли. МЂщан — также: одных от лавицы ратушной руговали, инших от цехов, других вязенем и окрутными темницами, без вшелякой милости и литости трапили, напрод в Берестю, в Пинску, в Красном Ста†и индЂ, а потом пришло до Вилня, до Полонка, до Витепска, до Орши, до Могилева и до инших мЂст бЂлоруских. И такою своею скрутною и нехристіанскою проповЂдію йдучи, гды видЂли, же и тым не вскурали, але им оны суровЂй на люд и на священники наступовали, тим ся они барзЂй ними брыдили и удалялися от них,—до иншей ся рады скрытой и превротной удали, который чловЂчій промысл, если бы божій особливый был не приступил, нЂгды бы забЂчи не могл...


(Части III, роздЂлу II, артикул 1).





...То теды ест, православный чителнику, велебная тая унія, або рачей обридлая апостасія и турбація, тыи суть причины еи и той поступок! А што бы были еи за скутки — всЂм суть на вЂдоку, же юж з той едности и згоды такая немаль народом тым — полскому, литовскому и рускому — едность и згода сталася, якая ест волком з овцами. Здарь, Христе цару, конец потЂшный, нЂж на якій заносится видимо. Амин...


(Части III, роздЂлу II, артикул 1).





...Даніил, князь великій росскій, ходил з ляхами на чехи воевати. Там всЂ небезпеченства полки росскій поносили так, же все звитяство Даніилови приписано. Услышавши то папеж римскій, послы свои и корону з титулом кролевства послал Даніилови, вЂншуючи а за так великую дЂлность и мужество оного уважаючи, годным его быти кролевского титулу узнавал. Которую то коруну, за поводом и порадою своих епископов, принял. Леч не от рук папежских, ани от его посла, ани от бискупов его корунован был, ани ся з костелом римским в вЂрЂ едночил, и през приняте тое коруны Даніил не отступовал вЂры, ено за почесть ко болшей своей сла†принял оную. Славныи бовЂм богатирове и от непріятелей и от невЂрных пріймали дары почетныи. И от турков хрестіянскіи кролеве пріймуют, ане юж за тим идет, абы и на секты их зезволяти мЂли!?.

...Припомяну еще вкоротцЂ о дЂлности россов Великой Россіи, як народ той яфето-росскій и доселЂ квитнет и прославляет его бог.

Іоан, цар Московскій, д†ордЂ татарскіи, Казань и Астрахань, взял и под свою моц подбил. А другая часть яфето-роского поколЂнья, з Малой Россіи выходячи, а на за-порогах живучій козаки — татары и мЂста турецкіи на мори чолном воюют, а на всЂх выправах военных кролей полских дЂлне, мужнє и преважне ся ставят, ач незычливыи вЂрЂ нашой козаком того не признавают. Леч нехай ся встидают посторонных! ВсЂ бовЂм посторонніи и сам той непріатель хрестіанского имене, татарове и туркове, признавают россом мужество. Опущаю давныи дЂлности, припоминаю нынЂшнюю в року 1621 з цесарем турецким и татарами войну под ХотЂнем в Волоской земли. На которой земли сам цесар турецкий

Осман притомный был з войском барзо великим. Як там напрод сам бог з своего великого милосердія кролевство и войско полское заховал, а заступ и оборону тую войском росским козаками выставил! Тое-то ест войско и той-то народ, который вЂру оную за Володимера, от греков принятую, держит, и который в послушенст†и благословеніи патріархи вселенского, архиепископа константинополского, статечне травет! А не выставил бог уніятов-отступников, кролевства ляцкого турбаторов, а наших преслЂдовников и мучителей! Были там за помочю божою на той войнЂ под ХотЂнем своим обозом козаки, живим и движучимся муром и баштами оборонивши! Весь свЂт и правое рицерство вЂдает свЂдоцство, як они там мужне, преважне и рицерско поступовали, як насилнЂйшим и накгвалтовнЂйшим турецким штурмом отпор валечный давали и вытримавали, так иж цесар, не доказавши своих замислов, зо встидом отступити мусЂл!..


(Части IV, роздЂлу I, артикул 1)





...Княжа острозское Василій Константинович рожай свой з благословенного яфето-роского поколЂня провадит: пресловутого Володимера, в святом крещеніи Василія, монархи великого, и Даніила, княжат росских, власный потомок;— сын пресвЂтлого Константина, княжати острозского, а великого гетмана великого княжства литовского, воеводы троцкого, в обоем высоце преславный — в дЂлности и правовЂріи,— первый межи княжати роскими, великій заступ и потЂха всего народу роского; мур желЂзный на Украйнах, страх и трепет татаром; слава и свЂча ясносвЂтлая кролевства полского, оздоба и окраса сеймовая, всЂх публичных зъЂздов око и сила потужная; — притомность двору и люду его наполняла дороги и мЂста: многополчный бовЂм свЂтлый и стройный поЂзд отправовати был звыкл; — урода Гекторова; красота лица и особы Іосифа Прекрасного;— постава вспанялая; муж обычаев царских, ласкавости и цнот побожных полный.

Двор свЂтлый и дородный: Гетфеом и гигантом подобныи мужеве, силныи такій около него, як нЂкогда у дЂда Херева и Фелефофіи, то ест отражаючіи и утЂшаючіи; Авраамскіи и Іаковы и Ісааковы почестныи особы пред обличностью его предходячіи и послЂдуючіи, як бы хто от старых оных вЂков хотЂл видЂти на востоку пресловутого монарху. Подобен в дЂлности, в мужествЂ, як Авенир и Самаія, Аннибалеви и Помпеушом. Ровен радою и розсудком Іафорови, Фемистоклесови, Артабанови и Велисарію з Нарсесом, и иным тым подобным. Згола — муж словом, силою, и дЂлом, цнотами и добродЂйствы преславный!

Найдовалися на дворЂ его и мовцы оному Димосфенесови ровныи, и Сафанове и иные розличныи любомудрцы. Найдовалися и докторове славшої, в греческом, славенском и латинском языках выцвЂчоныи. Найдовалися и математикове и астрологове превыборныи, межи которыми он презацный математик, философ и астролог, Ян Лятос, который календар новый славне зганил и пером доводне през друк показал, же єст омылный.

Пойдем же еще и до другой вышшей в богодухновенных похвалы: в православной кафолической вЂрЂ и набоженстве — продкуючій; — церковь велегласная и розличным сіяніем свЂтлая;— церкви и двор того княжати — полныи православных учителей евангелских и апостолских, полныи богословов истинных, от богословов Діонисія, Афанасія, Василія, Григорія Нанзіанского и Ниссенского, Іоанна Златоустого, Кирилла Александрійского, Іоанна Дамаскина и Феофилакта, и иных многых, и от соборов и от патріархов всходных знаючих богословію и вЂру правую; — был архіереев и священников велце шануючій, оборонца вЂры и церквій божіих; силный мур мЂдяный, от бога благочестію нашему поставленый в Россіи;— в вЂрЂ отчистой адамантова статечность. И то знаменитое добродЂйство церквам показал и учинил, же през магистерство типографіи книг богословских выдал не мало, през што церков Христова будуется не толко ту в Россіи, але и по иных краинах сполвЂрных нам народов.


(Части IV, роздЂлу II, артикул 3).










Див. також:

Захарія Копистенський. Палінодія іли "Книга оборони" (фрагменти)

Захарія Копистенський. Присвята ... князю Степану Яковичу Святополк-Четвертинському









Попередня         Головна         Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.