Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня         Головна         Наступна





ДРАМАТИЧНА ЛІТЕРАТУРА



Багаті зародки театру в народних обрядах і іграх довгий час (до XIX ст.) лишалися невикористаними літературною драмою. Драма ця виникла на Україні як драма шкільна. Місцем її виникнення були братські школи Західної України, часом —епоха, коли розгорялася боротьба з польською шляхтою за соціальне і національне визволення.

Уже наприкінці XVI — на початку XVII ст. у школі Львівського братства виставлялися «комедії». «Комедії», треба гадати, були просто діалоги, декламовані школярами в церквах і школах з нагоди великих свят або яких-небудь значних подій церковного життя. Зразком таких діалогів можуть бути надруковані в Львові різдвяні вірші Памви Беринди (автора, виданого в 1627 р. в Києві «Лексикона», пізніше друкаря Києво-Печерської лаври). Ці вірші складаються з пролога, промов семи отроків, що прославляють свято, і епілога, що закликає вірних до радісної хвали богові. Виконавцями були учні, як видно з присвяти книжки, «котрая то през дЂток ест деклямована».

Кілька років пізніше син Памви Беринди Лукаш, учень Києво-Братської школи, виступав сам як декламатор серед своїх 20 товаришів, виконавців подібної ж декламації — віршів: «На жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска его королеєской милости Запорозкого!» (1622 р.). Автором цих віршів був Касіян Сакович, в 1622 р. ректор Києво-Братської школи (потім уніат, пізніше католик, автор ряду полемічних творів).

В 1631 р. вчитель Львівської братської школи Іоанікій Волкович надрукував «смутныи трены 1 в смутный день страстей Христа спасителя нашего» — під назвою Розмышлян’є о муцЂ Христа спасителя нашего при тым веселая радость з триумфалного его воскресеніа. Цей твір можна вже розглядати як першу відому нам спробу української драми на релігійну тему: тут є зображувані особи — три побожні Душі, Милость божія, десять Весников; у другій частині (що прославляє «тріумф» — воскресіння Христа) виступають Ангел, Милосердіе божіе, Разум, Память, Воля, Тріумф, Крест, Копіє, Трость, Гвоздіе (знаряддя мук Христових) та інші алегоричні фігури. Вірші виконуються по черзі учнями, прізвища яких зазначені в книзі (Георгієвич, Буневський, Лангіш, син «пана Гавріеля Марковича Лангіша, славного купца и мЂщаніна львовського»).



 1 голосіння, заплачна по мертвому (грецьке слово).



До початку XVII ст. належать і перші зародки майбутньої комедії. В польській духовній драмі якогось Якуба Гаватовича (Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна хрестителя, посланця божого, на п’ять актів поділена... написана Я. Гаватовичем, львівським бакалавром вільних наук і філософії. Виставлена в Кам’янці на ярмарку в день того ж Іоанна святого хрестителя р. 1619), написаній польською мовою, є дві вставні інтермедії, комічні сценки з українського народного побуту, де українська мова передана латинською транскрипцією. Чи був автором цих вставних сцен сам Гаватович, чи хто інший — встановити важко. У першій інтермедії наймит Климко спритно обдурює свого дурнуватого хазяїна Стецька, продаючи йому в мішку кота у вигляді спійманої ним лисиці; друга — «Найкращий сон» — сюжетом своїм зв’язана з усною народною творчістю (цей же сюжет пізніше опрацював Степан Руданський у віршах «Пан і Іван в дорозі»). Обидві інтермедії й своєю мовою, і своїм змістом надзвичайно цікаві як крок на шляху до народності й реалізму.

До першої половини XVII ст. можна віднести також драму великоднього циклу Слово о збуреню пекла (невідомого автора) — єдиний зразок старовинної української драми, що не відгонить шкільною вченістю й справляє враження народного театру. Видання й дослідження тексту належить І. Франкові (див. «Южно-русская пасхальная драма», «Киевская старина», 1896; «Слово про збуренє пекла», «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», т. 81, 1908.










РІЗДВЯНІ ВІРШІ ПАМВИ БЕРИНДИ А


 А Друкується за виданням: А. Сычевская, Памва Берында и его Вирши на рождество Христово и др, дни, К., 1912.



На рождество господа бога и спаса нашего Іисуса Христа вЂршЂ, для утЂхи православным христіаном. В ЛьвовЂ, в друкарни Братской. Року от въплъщенія господня 1616.


В Христа збавителя дня того нароженьє,

И в высокости бозского нас навеженьє;

Кролеве перскіє пана свЂта почтили,

Же го с троякими подарки привЂтили.

З миром, з кадилом, и з злотом го витаючи,

Богом и человЂком Христа вызнаваючи.

А иж я нендзный злота и сребра нЂмаю,

Ото чим могу, тым тя, пане мой, витаю:

Пане милостивый, и отче превелебныи,

Пастыру добрый, церкви Христовои потребный.

Веспол з велебным презвитерством мЂста Лвова,

Котрых рада к збудованю завше готова:

Речій, котрые бы ку хвалЂ божой были,

И людій до целю збавенья приводили.

Не взгоржаючи працею слуги твоєго,

Малый колос убогого жнива моєго:

Прійми о архіерею великій значный,

Яко в речах не похибне дЂльный, и бачный.

С честными мнЂ отцы презвитерми своими,

ВЂрными в всем съслужительми твоими

За коляду в щодрый день, книжечку тую,

Праздника зацного на памятку святую.

Котрая то през дЂток єст деклямована,

И для утЂхи на день тот, з друку выдана.

Претож єи нынЂ за коляду мЂную,

И за щодрый день с худобы спул офЂрую...




Пролог


Христос збавитель нынЂ с панны нароженый,

От бога отца ведлуг тЂла увелбеный,

НынЂ в вЂрных щасливе нехай завитает,

И радость в сердцу кожного з нас проквитаєт.

Котрый дня нынЂшнего дал нам дочекати

И с панны нароженьє его оглядати.

Тот як сам вЂдает нехай тоє в нас справит,

Же нас радости вЂкуистои набавит.

Гойная ласка нынЂ всЂм ся показала,

Котраа ся здавна от бога обецала,

Котрую на нас обфите выльляти рачил,

Кгдыж народ людскій в упадку не перебачил...




Вторый отрок


НынЂ Вифлеем, дом хлЂба, церковь Христова

ВсЂх нас гойне учтити будучи готова

ХлЂбом, котрый к нам з неба зышол невымовным

И напоєм живота вЂчного коштовным.

ВсЂх нас до купы вЂрных Христовых ззывает

И радость невымовную оповЂдаєт,

Котрую там ангели пастырум звЂстили

И их таковои радости домЂстили,

Котраа ся то в ВифлеемЂ показала,

Где панна сина над надЂю оглядала.

В ВифлеемЂ подлом телесне ся находит,

Бог з высокости неба на землю к нам сходит,

В вертепЂ нендзном в пелюшки ся повиваєт

И в яслех быдлят нерозумных спочиваєт.

Ось чудо страху полно, так невымовного,

Ось таємницо монархи збыть неровного,

Котрого небо нЂкгды не может змЂщати

И бы якій розум великости сстигати:

Того маленькій живот паненьскій змЂщаєт

И вертеп так нендзный телесне огортаєт.

Ось чудо над всЂх дивне з вЂку дивнЂишее,

Ось мЂстце над небо барзЂй коштовнЂйшее.

Котрый бовЂм на херувімох почиваєт,

Тот в вертепЂ и яслех тут перебываєт.

Того пастухове хентне венц навЂжают

И кролеве перскіє с подарки витают.

Ось справы, таємниц таких наполненые,

Ось ясли предивне з бога увельбеные,

У котрых вол и осел с покорою стоят

И над ізраиля лЂпше ся бога боят,

Тых и моцаръства небесные окружили

И чины ангельскіє гуфом оступили.

Пред вами ясли серафіми упадают

И боязню великою зняти бывают.

Як пред маєстатом оным божества огнистым

И от свЂтла троици святои пломенистым

С страхом пЂснь им присвоитую спЂваючи,

Слова всЂм нам потЂшныи выражаючи:

Хвала на высокостях богу нехай будет,

Котрому нЂкгды на хвалЂ его незбудет.

Иж ся покою нынЂ земля дочекала.

Котрая то так долго под прокляцтвом тръвала.

БовЂм всюды межи людми добрая воля:

ПЂснь нам тая от пастухов забръмЂла с поля,

Котрых не от речи здалобыся спытати,

Кгды бы их ту было обецне нам видати,

Котрых там они речій самовидци были

И що ся за таємниц очне насмотрили.

Иж бы то нам хотЂли о всюм ознаймити

И повЂстю всЂх нас гойне розвеселити.




Третій отрок


Ест ли ту кто с пастухов нех ся озывает

И о тых то речах с повЂстю выступает.




Четвертый отрок


Обецне з оных жаден ся ту не найдуєт,

А ни ся самовидец кто быти менуєт,

Але ово котрый не раз з ними ся зносил

И як товариства пильне о то просил,

Абы го о речах вЂдомым учинили,

Котрых ся они в ВифлеемЂ насмотрили,

Тот вам тот статечную справу может дати,

Що от пастырув Вифлеемских могл слыхати...















Попередня         Головна         Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.