Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня         Головна         Наступна





ЛАЗАР БАРАНОВИЧ


Лазар Баранович народився в 1620 р. Є звістки, що вчився він у Віленській, Київській і Калішській колегіях. З 1642 р. почав викладати граматику й риторику в Київській колегії. В 1647 р. став ректором колегії в Гощі на Волині, в 1650 р.— ректором Києво-Могилянської колегії, а в 1657 — чернігівським і новгород-сіверським архієпіскопом. В 1674 р. заснував у Новгород-Сіверську, а потім у Чернігові друкарню. Почав організацію в Чернігові колегії на зразок Киево-Могилянської. Помер у 1693 р. Лазар Баранович відомий як автор багатьох творів, написаних віршами («Лютня Аполлонова», «Життя святих», «Вінець божої матері» та ін.) і прозою. З останніх найбільш відомі два великі збірники проповідей: «Меч духовный» (1666 р.) і «Трубы словес проновЂдных» (1674 р.). Два уривки з цього останнього збірника ми тут подаємо.






ТРУБЫ СЛОВЕС ПРОПОВЂДНЫХ

(1674 р.)



Слово первое на воздвиженіе честнаго креста господня


Аще аз вознесен буду от земля, вся привлеку к себЂ.

Словеса суть бога слова, написанная от богослова святаго и євангелиста Іоанна...

Вышшее креста, или высота, восток єст, глубина же или нижайшее, запад єст. Рог десный єст сЂвер, шуий же єст полудне. Крест єст сокрушеніе сердца: понеже богу не лучше работаем, должны єсмы имЂти страданіе. Яко не толико укараемъся о господЂ єлико должны єсмы: и сіє єст глубина креста. Яко не толико хвалим и любим тя, єлико благость твоя требует, и сіе єсть высота. Яко нЂсмы толико вЂрны, да быхом иных к твоей хвалЂ привлекли, и сіе єст широта. Яко не всегда хвалу твою проповЂдуем, и сіе єсть долгота. Да возможете разумЂти с всЂми святыми, что широта и долгота, и глубина и высота; аз сія Павла словеса тако разумЂти навыкох: в широтЂ добрыи дЂла любве. В долготЂ же терпЂніе даже до конца. В высотЂ же надежду небесныя мзды. В глубинЂ непостыжимыя божія совЂты. Древо крестное бЂ прежде в проклятій. Православный слышателю, бяше сей глагол о нем: проклят всяк висяй на древЂ, бЂ разбойников казнь лютая, днесь паки крестное древо вездЂ возносится. Поставленнаго на горЂ ГолгофЂ поставляют христіане на церквах, аки на горЂ ГолгофЂ; архіерей на мітрах, на персЂх, в руках. Православныи царіе на вЂнцах царских. Воини на знаменіих воинских. на оружіях. КрЂпціи грады на столпах и градовых вратах высочайшее мЂсто дают. ВсЂ христіане возносят єго, знаменающе на челЂх своих, яко печать бога живаго. Єгда Христос вознесеся на древо, отъять проклятіе от креста: сый сын благословеннаго ублагослови крест благословенныя плоти своея прикосновеніем. Омы кровію на крестЂ и очисти вся нечестія наша. Вся привлече ко кресту, вознесен быв на нем по обЂщанію: аще аз вознесен буду от земля, вся привлеку к себЂ.

И вы всЂ их же любов Христова собра, привлечени єсте к Христу вознесенному на крестЂ: возносЂте мысль вашу, обЂма вас привлекает к себЂ рукама, в отверстом копіем сердци гнЂзда не возбраняет. Всяка к умершему на кресте Христу да прійдет плоть, всЂх бо Христос привлекает, глаголя: аще аз вознесен буду от земля, вся привлеку к себЂ...






Слово третее на рождество пресвятыя богородицы


Рождество твое, богородице дЂво, радость возвЂсти всей вселеннЂй, церковь божественная воспЂвает в тропарЂ.

Радость землЂ: раждаетъбося яже породит сего, иже проклятую землю шествіем своим освятит, терніе єже аки проклята породи, в вЂнец себЂ вземлет.

Радость водЂ: породитъбо сего, иже будет ходити по водам, и освятит воды, да будут превышше небес, покажет нам путь водою к царствію: иже не отродится от воды и духа, не внійдет в царствіе небесное, яко дожд с небесе на руно снійде.

Радость воздуху, очистит бо шествіем своим воздух: радуйся, лЂствице небесная, по нейже снійде бог.

Радость огню, сія бо невЂста вожжет свой свЂтилник, и обрящет изгибшую драхму.

Радость небу, родитъбося родити имущая сего, иже исполнит паденія на небеси, иже человЂком мЂсто праздно низпадших аггел исполнит.

Радость аггелом, родитъбося, к нейже посланы архаггелы будут, радость єй благовЂствующіи: яко родит сего, о єгоже имени поклонитъся колЂно небесных.

Радость пророком, их же пророчествіе иеполнитъся в Ісаїи: се дЂвая родит. Радость пророком, якоже родит пророчица: се бо отнынЂ блажат мя всЂ роды.

Радость апостолом, родитъбося, яже породит избравшаго апостолы. Не вы мя избрасте, но аз избрах вы. Посадит же на дванадесяти престолах судити вселенной.

Радость мучеником: родитъбося, яже породит Христа, за єгоже мученицы кровь проліют глаголюще: Кто ны разлучит от любве Христовы? Скорб? Или гоненіе? Или глад? Или нагота? Или меч?

Радость исповЂдником: родитъбося, яже породит вЂнчающаго исповЂдников: аще кто исповЂсть мя пред человЂки, исповЂм єго и аз пред отцем моим, иже єст на небесех.

Радость пустынником и пустынницам: родитъбося, яже породит духом веденнаго в пустыню и постящагося дній четыридесят и нощій.

Радость дЂвственником и дЂвственницам: родитъбося, яже породит сама дЂвая. Радуйся дЂвство и рождество сочетавшая. Чужде єст дЂвам матерем быти, и странно дЂвам дЂти раждати: єдина будет носити на гла†вЂнца, на руках младенца.

Радость преподобным; преподобним радованіе.

Радость святителем: родитбося яже родити имат пастырем и святителем началника. Сама же им и омофоры содЂлати имат, яко содЂла Лазару.

Радость патріархом, Аврааму, Ісааку и Іакову: родитъбося яже родити имат бога Аврааму, Ісааку и Іакову.

Радость черноризцем: родитъбося яже родити имат черноризцем наставника, иже обнища богат сый, сине чистоту возлюби, яко из чистыя лЂвици родитися изволи: послушлив бЂ даже до смерти.

Радость проповЂдником: родитъбося яже породит имущаго проповЂдати приближившееся царствіе и покаяніе.

Радость вдовам: родитъбося яже породит Христа, иже сира и вдову пріемлет, иже от вдовы пріят д†лептЂ.

Радость гробом, аду: родитъбося яже породит испразднившаго гробы и ад.

Радость древам, родитъбося яже породит, ємуже рождшемуся земля дасть вертеп, умирающему дасть на крест древо, от певга, кипариса и кедра. Умершемуже дасть камень на гроб.

Радость горам: родитъся яже породит, о немъже поет Давид: и высоты гор того суть; и о ней: гора божая, гора тучная, гора усыренная...













Попередня         Головна         Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.