Попередня         Головна         Наступна





ЩОДЕННИК ЯКОВА МАРКОВИЧА  А


 А Цей підрозділ (вступна стаття і уривки з щоденника Якова Марковича) підготував член-кореспондент АН УРСР, доктор філологічних наук, професор П. М. Попов спеціально для цього, 3-го видання «Хрестоматії».



Маркович Яків Андрійович (1696—1770), український письменник XVIII от. — автор єдиного в своєму роді щоденника, який він вів протягом рівно половини століття (з 1717 і до 1767 рр.) на тодішній українській літературній мові з ознаками північно-українського діалекту (суль зам. сіль, принюс і т. ін.).

Я. Маркович походив з української старшинської сім’ї, спорідненої з гетьманськими родами.

У 1720-х роках він був наказним лубенським полковником, а в 1740-х роках —генеральним підскарбієм. Учився в Киево-Могилянській академії під безпосереднім керівництвом ректора Феофана Прокоповича, з яким підтримував дружні стосунки майже все життя. Академію закінчив 1713 р. Писав вірші і промови слов’яно-українською, латинською і польською мовами. Мав власне велике зібрання книг, які ретельно читав. Був читачем таких книг давньої української літератури, як «Синопсис», приписуваний Інокентію Гізелю, «Liutnia Apollinowa» Лазаря Барановича, «Alkoran Mahometów» Іоанікія Галятовського. З філософської літератури читав Декарта, Буддея, Бекона. Згодом засвоїв французьку мову і був читачем тодішньої західно-європейської газетної й журнальної преси, а також творів Фенелона, Роллена, Вольтера та ін.

У своєму визначному щоденнику Я. Маркович дав широку картину життя, побуту, економіки, класових відносин, загальнокультурних і літературних інтересів тодішньої козацької старшини.

Щоденник Я. Марковича виданий був спочатку в Москві 1859 р. онуком автора (незадовільно), потім О. М. Лазаревським в Києві в 3-х томах (К., 1893—1897) і В. Модзалевським у 1913 р. в Києві — Львові (IV-й том). Повністю ця дорогоцінна пам’ятка досі ще не опублікована.





ТЕКСТИ З ЩОДЕННИКА Я. МАРКОВИЧА



1725 г. А

І.

1. июнь.


Отехавши от п. п. Миклашевских, заехали до прилучан п. п. Федора Горленка и прочіих, где книжку писанную лЂтописную о козаках взялисмо для прочитання. Гасло било у нас Марія. З обозу ГамалЂев визивали их козаки наших на вкулачки, и когда наши вийшли бытись с ними, то при наших побЂда осталася и заледво розогнать возмогли оних от того бою.

Книжку тую, позиченную лЂтопись, читаючи начиталисмо:

1, что козаки от рЂчки прозиваемой Козара назвались, первей козарами, а потом, з временем, прозвани козаками. 2, князи их козарстій обладали кіевскою и другими странами, а взимали дань от двора, по бЂлковой шкурЂ, а от плуга по шелягу. 3, Гедим Б, вел. князь литовскій, подбил под свою область Кіев и другіе сторони и намЂстником там своим оставил князя Голшанского. 4, 1471 року, КазЂмир четвертій, король полскій, княженіе кіевское на воеводство перемЂнил. 5, 1516 року, за Жигмунта первого, короля полского, всЂ жители малороссійскіе стали козаками зватись.





1725 г.

II.

Септевр мЂсяц 26. Понеделок.


Сегодня за противною погодою простоялисмо до вечора, а перед вечером дожч за вЂтром пройшол, а послЂ оного вЂтер учинился нам полезній, чего ради, поднявши парос, рушилисмо, и часов з 4 пройшовши, знову сталисмо на якорЂ, за отмЂнившимся вЂтром. Лоцман росказовал о звЂздЂ повижей води стоячой, близ которой 2 звЂзди яснЂйшіе от других стоят, якую звЂзду по татарску зовут темир казин, то есть желЂсній гвоздь, потому что всегда она на полунощной странЂ без перемЂни стоит неподвижно; да он же сказовал о Степки Рагозину В бунтовщику, что он з Дону побЂгши и в Янку собравшись з другими, морем прийшол до Гиляни и там ращу вирубавши и бывши в МазондранЂ, заехал и до рЂки Кури, где жестокая ему била баталЂя з Бакинцями; оттуду пріехавши в Астрахань и болш себЂ собравши товарищей, пошол был в гору, але там от войск государевих побежден и посля в МоскЂ казнен.



 А Друкуємо за виданням «Дневник генерального подскарбія Якова Марковича (1717—1767 гг.), над. «Киевской старины», под ред. Ал. Лазаревского, часть первая (1717—1725) К., 1893.

 Б Гедим, великий князь Литовський це — безперечно, Гедимин.

 В Стенка Рогозин не — Степан Разин, якого автор щоденника називає «бунтовщиком» і зазначає, що він покараний на смерть в Моске (очевидно, описка, замість у Москві).



Переводилем пЂснь Якопонія А латинскую: cur mundus mulitat sub vana gloria etc»... на вЂрши рускіе, нижей писанніе:



Чому свЂт о сла†стоит нестатечной,

А сталости его не видно безпечной?

Так падает сила его без отмЂни,

Як утло начинне, здЂланое з глини.

На ліоду лЂтерЂ болш вЂрь начертанной,

НЂж свЂта бЂдного обманЂ убранной.

Облудний, в заплатЂ, видом добротливий,

Але в рЂчЂ самой есть завше зрадливий.

Болше повЂрити можно шклу утлому,

НЂжели бЂдному щастю свЂтовому.

Ложное оно есть, як во снЂ в марности

Омилно в милости и в своей сладости.

Скажи, где Саломон шляхетне врожоний,

Албо где Самсон есть вож незвитяжоний,

Албо Авесалом, лицем доброзрачний,

Албо Іонофан, оний барзо вдячний?

Где подЂлся цесар властію високій,

Албо тот богатий в роскошах глубокий.

Скажи, где Тулліуш, оратор вимовний,

Албо Аристотель, филозоф верховний?

Як барзо славних премного бывало

Духовних пастирей, царств силних немало.

Сколко монарх силних на свЂтЂ живало,

А во мгнению ока всЂх уже не стало.

Короткое свято, свЂт в сла†хорошій,

Як тЂнь есть людская, так его роскоши,

Да еще ж лишают и вЂчной заплати

И проводят людей во ад погибати

О прах! о земля! о нощ! о червей потрава!

Чему так хлюбишся человЂча славо?

Не знаешь всяк утро будеши ли жити,

Чини добро, поколь можешь чинити!

Так мирская слава висока здается,

В писаній святом цвЂт селний зовется,

Як листя легкіе, те вЂтер звЂвает,

Так житте людское скоро ищезает.

Не называй своим, що можешь втеряти,

Що свЂт дает тебЂ, намЂрен отняти.

Помишляй вишняя, сердцем в небЂ живи,

Щастлив єсть человЂк, свЂт марний презрЂвий.




 А Йдеться про похід російських військ і українських та донських козаків на Кавказ проти татар (турків). 1725 р. Яков Маркович разом з Миклашевським, Горленком, Гамалієм і Дорошенком були учасниками цього походу. Під час походу Маркович читав козацький літопис і переклав тодішньою українською літературною мовою латинський вірш Якопонія. Море, про яке згадує Яков Маркович,— Каспійське, в яке військо ввійшло через Астрахань.




Під 1744 р., 20 березня і далі, опис подорожі цариці Елизавети Петрівни у Київ через Глухів А


ВидЂл я кошію письма от А. Г. Разумовского до Бибикова, что сверх тЂх лошадей, которых вся малороссийская старшина своих собственных усовЂтовала поставить для приезда ея величества, подобно еще столько же, т. е. 4 тысячи [подвод], а под свиту ея величества надобно 15 тысяч, и сіе собрать надлежит с обывателей.

Май 14. Михайлу послал рЂчь до великого князя [сочиненную] на случай его приезда.

18. Ночь была ясна и тиха, к свЂту з значительным морозом. Внука моя Маруся з весилля приехала.

19. Купили ульев 50 по 6 коп.

30. Писал я по-польски до Мейера в Москву с нареканием за неполучение нами газет, исправно, по-недЂльно.

29. Лилия бЂлая расцвЂла.

Июль, 3. Указом сената велено: 1) подводы и прочия потребности для проезда ея величества должны быть готовы к 12 сего июля; 2) в Малороссии на всякому стану иметь подвод по 800, ...

Слух носится, что высокомонарший выезд из Москвы в Киев имЂет быть около 15 июля.

7. В хуторЂ кушали и ночевали; косари косили траву. (.....)

Август 5.

В лагерЂ обЂдали мы заранЂ, наджидая прибытия ея величества.

В 4 часу с полдня встрЂтили мы ея величество. Изволила милостиво сие принять и быть в нашем наметЂ и ПЂШО всЂ наши команды пройти, а посЂ, ставши в коляску, приЂхать к Ясмани и по ту сторону села в палатках ночевать, а мы по сию сторону Ясмани ночевали...

6. Рано ея величество изволила подняться с ночлега и в Глухов Ђхать с церемониею.

Около кареты старшина и бунчуковые с обнаженными саблями Ђхали. Епископ Черниговский ея величество у ворот поздравлял. Потом государиня изволила пЂшо итти до монастыря дЂвичьяго, гдЂ слушала обЂдню и предику Черниговского архиерея...

Потом изволила кушать, а послЂ того изволила веселиться с танцами наших жен, польскими и козацкими А.



 А Уривки подано з книги: «Дневные записи Якова Марковича. Издание Александра Марковича. Часть 2. М., 1859. У цьому виданні мова автора русифікована.












Попередня         Головна         Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.