Попередня         Головна         Наступна





«ІОСИФ ПАТРІАРХА» Л. ГОРКИ А


 А Цей підрозділ (вступну статтю і уривки з драми «Іосиф патріарха» підготував для 3-го видання «Хрестоматії» кандидат філологічних наук, доцент Ф. Я. Шолом.



Лаврентій Горка (1671—20. IV 1737) — український письменник і вчений, освітній і церковний діяч України і Росії першої третини XVIII ст.

Народився у Львові в сім’ї козака із містечка Стайки. В юнацькі роки переїхав до Києва, закінчив Києво-Могилянську академію і працював викладачем в ній. За зразком піїтики Феофана Прокоповича в 1707—1708 рр. написав і прочитав студентам свій курс піїтики «Idea artis poёseos». У травні 1708 р. на сцені Києво-Могилянської академії була поставлена також його трагедокомедія «Іосиф патріарха».

Як і Прокопович, Лаврентій Горка належав до прогресивних діячів епохи, віи палко підтримував реформи Петра I, засуджував зрадництво Мазепи. 1713 р.

Л. Горка стає ігуменом Видубецького монастиря в Києві; 1721 р. його призначено архімандритом Воскресенського (Новоієрусалимського на Істрі) монастиря в Московській єпархії, а вже наступного 1722 року він бере участь у персидському поході як оберієромонах армії і флоту.

Після висвячення в сан астраханського єпіскопа (1723 р.) Лаврентій Горка протягом наступних п’ятнадцяти років займав єпіскопські кафедри в різних місцях Росії, крім Астрахані, з 1727 р. до 1731 р.— в м. Устюг; з 1731 до 1733 р.— в Рязані; з 1733 р. і до самої смерті (9 (20) квітня 1737 р.) — м. Вятка. Похований у місцевій соборній Троїцькій церкві. Лаврентій Горка мав велику і цікаву бібліотеку, книги якої (бл. 300) 1738 р. були передані до Московської слов’яно-греко-латинської академії. Л. Горка брав також активну участь в організації і роботі освітніх закладів Росії, так 1735 р. він реорганізував Вятську єпархіальну школу в семінарію тощо. Діяльність Л. Горки сприяла дальшому розширенню російсько-українського культурного єднання.

Трагедокомедія «Іосиф патріарха», один із списків якої вміщений в додатку до піїтики 1707—08 рр. «Idea artis poёseos» з власноручними помітками Л. Горки, є не тільки традиційною ілюстрацією до теоретичного курсу поетики, а й вносить чимало нового як у зміст, так і в форму шкільної вистави. Незважаючи на церковно-релігійний зміст і алегоричність викладу, драма в основному містить сатиру на українське панство; тут вперше в українській драматургії подано сатиричний образ вельможі-жінки, запроваджено хореографічні сцени з виступом хлопчаків-таицюристів.

«Іосиф патріарха» має чимало подібного з трагедокомедією «Владимір» Феофана Прокоповича: в ній також п’ять актів, такі самі алегоричні постаті — «БЂс плоти», «Прелесть» тощо, зв’язок з реальною дійсністю, хоч за змістом вона більш далека від українського грунту. Л. Горка подає біблійну історію прекрасного Іосифа якраз після того, як він потрапляє до Єгипту. Тому загальний фон — море, кораблі, «пустъши непроходимыя», верблюди, зрошення полів і нив борознами, танці 24 туземних дітей — «образ хору, як муринчики скакали» та інш.— все це повинно нагадувати природу і побут Єгипту, де, за біблійною легендою, має відбуватися дія.

Перша дія трагедокомедії розповідає про радість друга Іосифа з того, що прекрасний Іосиф (незважаючи на продаж в неволю і приречення на смерть братами) живе у Пентефрія і керує його маєтком.

У другій дії «вельможа, жена Пентефріева, наважденна от бЂса плоти, скверним желаніем бЂснуется», вона прогонить від себе «СовЂсть» і слухає тільки «Прелести», яка обіцяє підкорити їй серце Іосифа. Але Іосиф мужньо відкидає пропозиції «Прелести» про задоволення бажання «вельможи». Хор оспівує мужність Іосифа і визнає його прообразом Христа, що теж зазнав спокус диявола в пустині, а потім молився у вертограді.

У третій дії «Тайновидец» передає біблійне оповідання про замах «вельможи» на цнотливість Іосифа і про залишення ним верхнього одягу в руках дружини Пентефрія, яка, скориставшись цим, сама звинувачує Іосифа перед своїм чоловіком, зводячи на нього наклеп, ніби Іосиф зазіхав на її честь. Розгіваний Пентефрій жорстоко знущається з Іосифа, а потім садовить до темниці. Хор оплакує Іосифа, що служив прообразом Христа, а тепер невинно страждає і сходить в безодню.

Четверта дія розповідає про те, як «царь Фараон, видЂв во снЂ страшное видЂніе и зЂло о том смутився», велить своїм князям і боярам знайти у місті «звЂздочетцев», які могли б розгадати його сон. Коли ж у місті не знайшлося тлумачників страшного сну, тоді Фараон наказав скликати «звЂздочетцев» з усього Єгипту, обіцяючи тому, хто розгадає сон, великі почесті. «Вражда», боячись, щоб Іосиф не розгадав сну і не одержав почестей, робить наклеп на нього Пентефрію, нібито Іосиф після звільнення з темниці загрожує знищити Пентефрія і весь його дім. Але Пентефрій, що повірив наклепові, не встиг забити Іосифа, бо в цей час був викликаний до царя, у хорі 24 «младенци аравицстіи скачуще в своем ликованіи являгот, яко скорби я печали не токмо убогих ю богатых, но царей превеликих во дни ю в нощи, во снЂ и наявЂ, многовидно смушают и мучат».

У п’ятій дії цар збентежився, коли дізнався, що в усьому Єгипті не знайшлося людини, яка могла б вірно розтлумачити його сон. Цар обіцяє особливо вшанувати і піднести того тлумачника, який розгадає віщий сон.

Тоді виночерпій указує цареві на Іосифа, який вірно тлумачить сон, і цар його призначає другим царем Єгипту. Пентефрій і його дружина приходять на поклін до Іосифа, прилюдно каються у своїх гріхах і одержують прощення. «Хор и вкупЂ Епілог возвЂщает, яко Іосиф, от уз из темницы изведенній и престолом царским почтенний, прообразова Христа, воставша от мертвых и за пріятіе смерти славою и честію вЂнчанна, превишше же всЂх небес на божественном посажденна престолЂ». Перша, третя і четверта дії драми супроводжувалися виконанням трьох інтермедій, тексти яких, на жаль, не збереглися.

Трагедокомедія «Іосиф патріарха», написана книжною українською мовою з використанням розмовної мови, зв’язана була з тогочасною соціальною дійсністю; у ній, по суті, вперше в українській драматургії описано кохання, психологічно вмотивовано поведінку одного з перших на українській сцені жіночих персонажів. Драма «Іосиф патріарха» Л. Горки свідчить про новий етап (зв’язаний з виступом Ф. Прокоповича і його трагедокомедією «Владимір») у розвитку київської шкільної драми, а її вистава не під час релігійних (в даному випадку великодних) свят, а на другий день травневих рекреацій на лоні природи ще раз підтверджує той факт, що навіть церковно-релігійна за змістом шкільна драма змушена була наближатися до реального життя. Подаємо текст трагедокомедії (в уривках) за виданням: «Русские драматические произведения 1672—1725 годов. К 200-летнему юбилею русского театра собраны и объяснены Николаем Тихонравовым. Том второй, СПб, 1874».







ІОСИФ, ПАТРІАРХА,

СВОИМ ПРЕДАНІЕМ, УЗАМИ, ТЕМНИЦЕЮ И ПОЧТЕНІЕМ ЦАРСКАГО ПРЕСТОЛА ХРИСТА, СЫНА БОЖІЯ, ПРЕДАННАГО, СТРАЖДУЩАГО И ВОЗНЕСШАГОСЯ С СЛАВОЮ ПРООБРАЗУЮЩІЙ, В ПРЕСЛАВНОЙ АКАДЕМІИ КІЕВСКОЙ НА ПОЗОР РОССІЙСКОМУ ХРИСТОЛЮБИВОМУ РОДУ ОТ БЛАГОРОДНЫХ РОССІЙСКИХ СЫНОВ ДЂЙСТВИЕМ, ЕЖЕ ОТ ПОЕТОВ НАРИЦАЕТСЯ ТРАГЕДОКОМЕДІЯ, РОКУ 1708 МАЯ 25 ВО ВТОРНИК ПО СОШЕСТВІИ СВЯТОГО ДУХА ПОКАЗАННІЙ.




ДЂйствие 1


ЯВЛЕНІЕ 1


Во ЕгиптЂ друг Иосифов веселится, яко Іосиф, аще быст и на смерть уготованній и в работу от братіи проданній, но не погублен есть, и возвЂщает, яко в дому велможи Пентефрія добрЂ живет и всЂм его богатством владЂет.



О аще бы нам всегда благодать толику

Возможно в дому нашем имЂти, елику,

Без надежди живуще, обрЂтохом нинЂ!

Что бо ми лучше будет паче сей години,

Егда друг мой любимій, Іосиф прекрасній,

На смерть проданній, жив єсть, смертинепричастній?

То ми радость безмЂрну во утробЂ плодит,

То ми сердце и смисли внутрняя проходит.

Веселюся душею, сердцем же играю,

Аки би что згибшее паки обрЂтаю.

Сорадуйте ми ся днес, о друзи избранни,

Яко жив обрЂтеся Іосиф проданній!

Возиграйте в гори! Холми же високи

ИстощЂте з своих нЂдр сладостніе токи!

Торжествуй, ханааня земле, но вся годи,

Твои бо процвЂтают в чужих стравах плоди.

Красуйся, Іякове, зЂло утружденній

Старостію и плачем горким наполненній!

Се бо днес от очію твоею отяти

Хощет Бог слези, а слези радость дати.

Завист братоубійцов явится воскорЂ:

Покажет Той, иже зрит вся, живущій горЂ.

Явится и одежда, кровію окропленна

Не от Іосифа, но з козла убіенна.

Се бо аще и в раба син твой есть проданній,

Аще и на смерть уже быст уготованній,

Но той в Пентефріевом дому господствует,

Живет между велможи и всЂм обилует,

Над всЂм его богатством полну власть имЂет,

ДобрЂ устроевает и добрЂ владЂет,

Радуйтеся вси, иже правдою пожнете

И иже свЂт паче тмы зЂло возлюбисте,

Яко Бог неповинна отрока от смерти

Избавил, ниже подал братіи пожерти!

Веселися, Рувиме, яко исполнися

Твое желаніе: се брат не умертвися,

Но живет в ЕгиптЂ, вся имат благая,

Живет, бЂди и нужди ни мало не зная.

Плакал еси, егда и не обрЂл в студенци,

Се нинЂ ест славимій между иноземци.

«Без мене есть,— звал еси,— отрок погубленній!

Камо аз обращуся нынЂ болЂзненній?»

Рекл еси, о Іудо: «Брата не губити,

Но в работу продати: там волит умрЂти,

Ибо плоть ест наша и брат ест нам родній».

И се уже аки крин цвЂтет доброплодній,

ЦвЂтет между терніем и не увядает,

Болшею же славою себе украшает.

Того аз веселюся и свЂтло играю,

Яко друга моего жива созерцаю.

Аще бись, Іякове, видЂл сіе нинЂ,

Кую бись имЂл радость о погибшем синЂ

Твоем, понеже тебЂ прежде угашенній

СвЂт очію твоєю, нинЂ же возженній

СвЂтится во ЕгиптЂ и всЂм возвЂщает,

Яко в Пентефріевом дому обитает.






ЯВЛЕНІЕ 2


Зависть братоубійственная, наустившая братію погубити Іосифа, слишавши от друга Іосифова, яко жив ест Іосиф, лютЂет, проклинает Іосифа, и братію, и Пентефрію и день той, воньже не убіен ест Іосиф, и хощет всяким образом погубити Іосифа.




Зависть


БЂда мнЂ! О мнЂ бЂда, бЂда нестерпима!

0 лютЂ мнЂ! Мучит мя скорбь неутолима!

О горе! Что аз слишу? Что ти глаголеши,

Безумне? И якую то радость плетеши?

Кая радость, рци ми, днес? Рци ми глагол дерзкій,

Рци, что рекл еси. Жив ли ест Іосиф мерзкій?

Или гдЂ ест? Еще ли он по земли ходит?




Друг Іосифов


Живет в Пентефріевом дому, жизнь проводит

ДобрЂ и всЂм богатством его сам владЂет.




Зависть


Ни, ни! Ложній ест глагол твой: отнюд не имЂет

Жити нигдеже. И что ти всуе...




Хор

поазует непостоянство міра сего: како человЂков возносит и низвергает, изгонит, завидит и убивает; воспЂвает же Іосифовы бЂды, гоненія и скорби, яже в дому от братіи, в работЂ же от зависти претерпЂвает.



Хор, или пЂніе


Отверзи очи, мужу преизбранній,

И вижд, что творит свЂт непостоянній.

ГорЂ возносит, садит на престолЂ,

Но в скором часЂ повержет тя долЂ.

Не дасть ни мало безбЂдно пожити,

Но скоро хощет в ро†затворити

И вражду сЂет, зависть умножает

И многи смерти на тя зготовляет.

Ни плач, ни вопль мног его не преклонит,

Многих бо нужно з отчества изгонит.

БЂдами людей всегда исполняет,

Отца и матерь з чади разлучает;

З князми убогих посаждает честно.

Зри: и се утро низвержет тя лестно,

И в бЂдах хощет тя многих пожити

И многовидно хощет уморити.

Іосифа свЂт сей лукавій

Не терпяше жити во славЂ,

Воздвигл братію,

Еже смертію

Убити брата или в плЂнь предати.

Згубити мужа хотяху мнози,

Но той живет в дому велможи,

Живет з славою,

СвЂтит правою

ВсЂм человЂком вЂрою своею.




Тон иншій


Но ниже успЂют,

Ниже одолЂют ... зтерти:

Не дасть бо отрока

Десница висока ... смерти.

Аще и готова будет смерть ему безчестна,

Будет и в темници,

И в бЂдЂ велицЂ ... жити,

И вражду сокрушит,

И смерти раздрушит ... сЂти.

Вся бо та погибнут лютЂ и сила прелестна.





Интермедія





ДЂйствіе 2


ЯВЛЕНІЕ 1

Велможа, жена Пентефріева, наважденна от бЂса плоти, скверним желаніем, бЂеснуется.




Велможа


О бози превишніи, имущіи власти А

Пустити человЂка в бЂдах или в сласти

Пребивати! почто мя осгависте вину Б

В бЂдах и в слезах горких пожити едину?

Една ми скорб многія сотворила рани,

Но друга мя злой муцЂ предает во длани:

Друг отъиде далече; жив ли ест, не знаю;

Аз же, имущи мужа, вдовством погибаю.

Лучше ест з человЂки во мірЂ не жити,

Нежели желанних ми днес не получити! В



 А Біля цього рядка приписано: бЂс плоти уязвляет стрЂлою сердце велможи.

 Б Біля цього рядка: Плачет еелможа.

 В Біля цього рядка: ГнЂвается.



Ниже сон вожделЂнній, ниже нощ глубока А


 А Біля цього рядка: БолЂзнует.


РаздрЂшает лютую скорб мою. Жестока

Страсть язвит ми утробу, горЂет ми тЂло,

Внутр ми сердце палает, яко же огнь, зЂло

ВозгорЂвійся. НинЂ ни богом пожрЂти

Могу, ниже дЂлати руками: умрЂти

Хощу скоро, токмо да узру возлюбленна.

Пойду, пойду в слЂд его, побЂжу паленна...

Что твориш, окаянна? ГдЂ идеш безстудно?

О лютая жизнь моя! О время пагубно,

Время нещасливо! И кто может мя нинЂ

Утолити палиму в толь скорбной годинЂ?






ЯВЛЕНІЕ 2


Приходит совЂсть и хощет велможу отвести от скверного начинанія, но ничто же успЂвает: Велможа бо, не послушавши совЂта, совЂсть свою з безчестіем связует и в темницу на смерть вовергает.




СовЂсть


Велможная госпоже, красная невЂсто!

Послушай словес моих потребних, дай мЂсто

СовЂто†моему: отложи на страну

Суетную скорб твою. Се нинЂ связанну

Тщетною надеждою тебе разумЂю,

Еяже дЂлом отнюд не получиш. Сію

Верзи скоро от сердца: всяк бо кто в началЂ

Противится злу и вон страх изгонит, вмалЂ

Силнаго врага крЂпко связует; а иже

Повинется страстем, той сам не свой ест, ниже

Здравій, ни веселій ест, ниже долговЂчній.

ВЂм, что не един в люб†нечистой безличній

Бил, сухій, безобразній, наконец безчестно

И душу свою даде. Се ти аз нелестно

Глаголю: блюди, да не и ти таковая

От любви постраждеши, велми бо есть злая

Сія любов. Мниши ли, что се утаится?

Но ничто же ест тайно, еже не явится.

Знаети, якіе суть людскіе язики:

СтрЂли суть смертоносни, суть мечи велики.

Повстягни убо, молю, желаніе сіе,

Да не како впадеши в язики чужіе.




Велможа


Вся сія разумЂю, яже глаголеши;

Истинна убо суть зЂло, но, аще имеши

Ми вЂру, невозможно ми ест утолити

Сердца, еже отмещет здравія совЂти.

Мню, понудит мя ярость на горшое дЂло:

Ибо, егда корабля в бурнем морЂ, зЂло

Нагруженнаго, волни обійдут,— суетни

Там совЂти, суетни и труди, трепетни

ВсЂ там опустят руки; а корабль пространним

Путем в самую бездну з богатством собранним

Порнет со шумом, никто бо его можаше

Удержати. Се нинЂ такое ест наше

БЂдованіе: тщетни всЂ твои совЂти,

Любви бо распаленной тяжко угасити.




СовЂсть


Тяжко тим угасити, иже суть во власти

И иже не труждшеся почивают, страсти

Не укрощают, ядят доволЂ и піют,

К тому аще з богатством многую имЂют

Власть, силу и державу. Такій то вишше

МЂри горЂют, хотят еще преизлишше

Показати власть свою: бо кто может много,

Могти хощет, и еже не может; нЂкого

Не слушает, вся творит по своей си волЂ,

СверипЂет, лЂтает, поки будет в долЂ.

НЂсть сего безчинія во дворЂх убогих,

Идеже нЂсть свободи, ни сластей премногих.

ВЂжд убо, что достоит велможам творити,

К тому звол господина на памяти мЂти.




Велможа


Господин мой муж ми есть, любящій мя зЂло,

Мню, зхощет мя простити и покрити дЂло

Такое.




СовЂсть


Любов свою в лютій гнЂв претворит,

Аще токмо се увЂсть, и милость затворит,

И прощенія не дасть.




Велможа


Не твори ми труда.




СовЂсть.


Труда тебЂ не твору, по з любви от студа

И срама отвожду тя.




Велможа


Кій се срам или студ,

Чого сердце желает?




СовЂсть


Студ есть велій.




Хор

Младенци Аравицстіи скачуще в своем ликованіи являют, яко скорби и печали не токмо убогих и богатих, но царей превисоких во дни и в нощи, во снЂ и на я†многовидно смущают и мучат.


Младенци Аравицстіи (поют и скачут).


Танец.



Образ хору, як муринчикы скакали


 А Тут до рукопису додано схему з таким підписом: «Образ хору, як муринчикы скакали».


Всяка слава пребогата А

И порфЂра з чиста злата

В бЂдах опливает,

Покою не мает,

Аще людей многих,

Славних и убогих

В руках мЂет

И всЂми владЂет.

Мечта мала привЂдЂнна

Не дает сна вожделЂнна,

Но велми смущает,

ЗЂло устрашает

Нищих и богатих,

Сирот и мужатих,

Во снЂ дручит

И на я†мучит.


(По танцу интермедія).






ДЂйствіе 5


ЯВЛЕНІЕ 3

Іосиф, от уз изведенній, пред всЂми сенаторами толкует сон царе†и ради преизящнЂйшаго толкованія раздрЂшает скорб царскую.


Сенатор 4 вопрошает виночерпію:



Сей ли ест Іосиф?

Виночерпія отвЂтует:


Сей; сему сон скажЂте.




Цар


Разбійте на нем тія окови, дадЂте

Ему лучшу одежду. Слишахом ми, яко

Ти можеш позвати и стоякова ти всяко

Сонное видЂніе. Столкуй и нам, аще

Что можеши.




Іосиф


Бог един вишній, иже зраще

Будущое время и лЂта, яко силній,

Может, аще восхощет, дати толь обилній

Дар рабом своим и тЂм открити

Вся недовЂдомія тайни, извЂстити

Же что невозможно ест от спасенних его

Сокровищ кромЂ Бога.




Сенатор 1


Послушай сна сего.

Мняшеся цар быти близ рЂки; из нея же

Седм крав добраго взора исхождаху, яже

Добре сити и тучни тЂлесома бяху

И мало пасяхуся. По сих исхождаху

Другій седм крав, тЂлом и образом худи

И, ходяще з первими, воскорЂ на уди

Разторгше, крав избранних пожроша худія;

Ниже наситишася, изядше ситія

Крави, едначе бо всЂ худи худи бяху,

Еще бо и болшея снЂди требоваху.

Воспранув же цар от сна и воздрЂмав, паки

Уснув и се другій сон страшній видЂ: аки

Седм класов от еднаго стебла израстоша

Избраннія, полнія; по сих изникоша

И другія седм класов, вЂтром истонченни,

И поядоша первих, ниже насищенни

Быша. Сей сон сказахом многим, но никто же

Ниже в Келесиріи и ЛидЂ возможе

Нам его столковати, и то нас смущает

ЗЂло, яко не вЂми, что сон сей вЂщает.

Ты же по данной тебЂ божой благодати

Звол от сердца царскаго такую отяти

Скорб нуждную и скажи ясно, что ест сіе

Странное видЂніе.




Іосиф


Се близ градут дніе А


 А Проти цього рядка приписано збоку: «Святий Іосиф сон толкует».


Добри и весели и дніе скорби полни

И смерти лютой; седм бо лЂт будут доволни

Всякаго обилія, плодов земних, яже

Знаменуют добрих седм крав и класов. Таже

По сих другія седм лЂт, в та будет глад велій

И не будет на земли ни трави, ни зелій,

Ни хлЂба, ни воли на седм лЂт: то являют

Крави худіи, добрих изядшіи. Мают

Тое ж толкованіе и класи сухіи,

Полних пожершіи, а не ситіи; тіи

Бо седм лЂта плодніи прейдут, и забудет

Всяк по всей земли прежней ситости: не будет

Же знаяй обилія земнаго от глада,

Будущаго на седм лЂт, никая отрада

Готова будет гладним язиком. А яко

То имать непремЂнно быти, се еднако

Явленній двоякій сон о тойже единой

Вещи в кравах и в класах Бог являет. Иной

ВЂсти о таких снах нЂсть вЂрно глаголати.

НинЂ убо, великій цару, звол пріяти

СовЂт от мене, раба твоего: постави

ЧеловЂка разумна, да в твоей державЂ

Собирает плод житен седми лЂт обилних,

От нихъже се первое лЂто ест; и в силних,

И в богатих да хранят вся плоди, вся жита

И пшеницу, да будет доволство на лЂта

Оная злая, да тако отнюд не вредится

Гладом египетское царство.




Цар


Что вам мнится,

О князи: добрЂ ли он вЂщает?




Сенатор 1


Никто же

Лучше столкует.




Сенатор 4


Ни ввесь Египет возможе

Показати такаго мудра человЂка.




Сенатор 5


Аз же глаголю, яко нинЂшняго вЂка

Ни ввесь мір имат мужа тако совершенна,

Иже бы будущія имЂл откровенна

Таинства, нЂсть бо сіе дознати возможно

Разумом, что Бог своим си рабом неложно

Являет.




Цар


Но и аз во сердци моем маю

Великую отраду, ибо ощущаю

Духом нЂкую радость предивную з тоей

Его бесЂди: мнит бо ся ми, что из моей

Глави як тяжчайшій камень низверженній

Ест: так мя веселит толк его совершенній

И разум.







ЯВЛЕНІЕ 4

Цар Іосифа за толикую его премудрость повелЂвает облещи в царскія своя утвари и, возложивши ему гривну злату на выю, поставляет его вторим царем всему Египту и вдает под его власть совершенну все свое царство. Пентефрій же, видЂв сія, страха ради оттуду тайно вон исходит.




Цар


Понеже тя Бог явил такова

Мужа и нЂсть мудрЂйша над тебе, се нова

ТебЂ слава достойна ест: ти собирати

Имаши всяк плод житен и началствовати

Над всЂми людми; к сему же ты един буди

Первій во моем царст†и тебе вся люди

Яко цара втораго да славлят, не иним

Почтеніем, яко чтут мене; аз единим

Престолом болши буду от тебе. ДадЂте

Ми царскія утвари. Князи! облецЂте

И. Приступи ближае. Днесь тя поставляю

Втораго цара всего Египту и вдаю

Под твою власть все мое царство, и никтоже

Во всем ЕгиптЂ дерзнет что либо, егоже

Аще ти не схощеши А. И аз без твоея

Любвы не двигну в царст†ни руки моея.

ОтселЂ нарицайся спасителем міру, Б

Яко ты благодати небесной над мЂру

Исполнен еси: ибо достовЂрно сказал

Еси такую тайну, еяже не познал

Весь Египет и весь мір не знает; не знати

Же тоей, пришло бы нам з глада погибати В.



 А Проти цього і двох попередніх рядків приписано: Пентефрій, негодуя, со страхом и воплем вон исходит.

 6 Проти цього рядка: Іисус Христос.

 В Проти цього рядка: Зде Іосиф (во) царя поставлен.








ЯВЛЕНІЕ 5

Пентефрій, видЂвше, яко Іосиф, егоже он крЂпко оковал бяше желЂзом и хотЂл уже убыти, сотворен ест царем вторим, боится и зЂло смутится, повЂдает же велможи, яко Іосиф нечаянно Господь ест всему Египту; но велможа откривает ему злобную хитрость свою, како ея ради неповиннЂ страдал Іосиф, и обЂщевают от Іосифа прощенія себЂ испросити.




Пентефрій


О лютЂ нам ест нинЂ! О бЂда велика

Близ уже!




Велможа


Не буди то, господи!




Пентефрій.


Толика

Нам скорб настоит, яже, аще прійдет, всяко

Скончаватися требЂ.




Велможа


Кая то скорб тако

Люта?




Пентефрій


Не вЂси ли, что нинЂ сотворися

Во ЕгиптЂ?




Велможа


Не вЂм.




Пентефрій


Страх великій нам родися.




Велможа


Кій страх?




Пентефрій


Іосиф, раб наш, господин нам нинЂ

Ест и всему Египту; и се во единЂ

Чести з Фараоном днесь славно посажденній

СЂдит, яко цар, всЂми чтомій, возведенній

Бо ест на престол царскій. Аз же страха ради

Изійдох тайно, да не з тобою и чади

Нашими велит мя днесь погубити или

В изгнаніе послати.




Велможа


Ни, не бойся.




Пентефрій


Ни ли

Ти внимаеши, ниже познаеши бЂди

Сея?




Хор вкупЂ и епілог


ВозвЂщает, яко Іосиф, от уз из темници изведенній и престолом царским почтенній, прообразова Христа, возставша от мертвих и за пріятіе смерти славою и честію вЂнчанна, превишше всЂх небес на божественном посажденна престрлЂ.


Страшную тайну Бог нам показует,

Егда Іосиф Христа зобразует:

Дивній младенец, отрок всеблаженній,

З темници и уз дивно изведенній,

На престол, яко цар, взійде во славЂ

ВелицЂ и все во своей державЂ

ИмЂяше царство. Ему же вси князи

Воздаваху честь должную, а врази

З студом и з страхом своя прекланяху

Глави и эки цара почитаху.

Образ той Христа воскрешшаго бяше,

Иже вознесе в небо тЂло наше,

Иже одесних Бога посажденній

И божественнЂ славою почтенній,

Емуже з страхом ангельскіе хори

Премирних естеств со святих собори

ПобЂдную пЂснъ поют, як Богу,

Поклон и славу твораще премногу.

Того мы просим Христа, цара слави,

Да вам слишащим увЂнчает глави.














Попередня         Головна         Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.