Попередня         Головна         Наступна





ВАРЛААМ ТА ІОАСАФ


Дуже поширена в літературах середньовічного Сходу і Заходу, перекладена на багато мов, повість про Варлаама й Іоасафа близько підходить до популярної літератури «житій святих». Ця християнізована переробка легенд про Будду, пізніше приписана Іоанну Дамаскіну (VIII ст.), розповідав про перехід до християнства індійського царевича Іоасафа проти волі його батька царя Авеніра при допомозі пустинника Варлаама. Розмови і диспути дійових осіб пересипані притчами з моралізуючим висновком.

Ще до середини XIII ст. повість була перекладена у східних слов’ян з грецької мови. Після того, поширюючись, не раз перероблялися як повість у цілому, так і окремі її притчі, що ввійшли в склад багатьох релігійно-повчальних збірників.

В 1637 р. виходить Кутеїнське видання повісті; процес християнізації твору в цій українізованій обробці пішов ще далі; в тексті помітно відбився як церковний, так і світський побут XVI—XVII ст.

Посилання на історію Варлаама й Іоасафа, на окремі її притчі можна зустрінути не раз в українській проповіді XVII—XVIII ст., побожні пісні про Іоасафа ввійшли до складу збірників XVIII ст. (наприклад, до т. зв. «Богогласника»), в усну творчість. Відгомін старовинної повісті, зокрема її притч, зустрічається в художній літературі навіть XIX ст.: така, наприклад, поема Ів. Франка «Притча про життя» —своєрідна переробка «Притчі про еднорожця» (див. нижче), з новим ідейним усвідомленням традиційних образів.

Наведені нижче тексти взято з таких джерел: оповідання про юність Іоасафа, «Притча про скрині», «Притча про солов’я» і «Притча про еднорожця» — з видання «Гісторія албо правдивоє выписанїе святаго Іоанна Дамаскина о житїи святых преподобних отец Варлаама Іоасафа и о наверненью індіян. Старанем и коштом іноков общежителного монастыра Кутеенского ново з грецкого и словенского на рускїй язык преложена... Року 1637 іюля 22 дня»; «Притча о богатых от болгарских книг» — з рукописного збірника «Ізмарагд» XV ст. з українськими елементами в мові (Бібліотека АН УРСР, збірник Михайлівського монастиря, № 1646); «Притча про трьох друзів» і «Притча про царів» — з Крехівського рукопису XVI ст.: І. Франко, «Варлаам і Йоасаф» («Записки Наук. товариства ім. Шевченка», т. VIII, 1895).






ГІСТОРІЯ... О ЖИТІИ... ВАРЛААМА І ІОАСАФА



[У індійського царя Авеніра, язичника, народився син, названий Іоасафом. Бажаючи довідатися про його майбутню долю, цар кличе астрологів і чує від одного з них, що царевич поширюватиме жорстоко переслідувану в індійському царстві християнську релігію. Щоб уберегти Іоасафа від будь-яких сторонніх впливів, цар збудував для нього палац із садом, обгороджений високим муром, оточив його всякою розкішшю, щоб, розкошуючи в сучасному, душа його не зверталася до майбутнього життя й не помишляла про бога. Царевич, проте, незабаром починав томитися в своїй розкішній тюрмі й після невідступних прохань дістає від батька дозвіл виходити].





Глава 5 [Юність Іоасафа]


Сын зась кролевскій, о котором ся почало мовити, в палацу для него збудованом, так мешкаючи, же жаден до него не могл дойти, аж до взросту млоденчоского 1 прышол (в том часЂ в вшелякой так муринской, як и перской науце выцвичившися 2), был мудрый и розсудный, и во всЂх цнотах 3 значный. Над то єще прыроженые нЂяше квестіи 4 задавал научителем своим, так же ся и сами они довтипови 5 млоденца и острому розумови, дивовали: Кроль теж сам оздобной 6 твари 7 єго и ростропности здумЂвал 8 ся. Росказовал зась пры нем мешкаючим, абы ся старали, жебы згола 9 ничого о тых речах, которые в том животЂ смутные суть, не вЂдал, иже смерть тые дочасные утЂхи пресЂкает. Леч на прожной надЂи ся садил, и як в прыповЂсти ся обносит, в небо стрЂляти покушался. Яким абовЂм способом смерть рожаеви 10 людскому может быти невЂдома; претож ани того млоденца вЂдомости ушла. АбовЂм маючи розум быстрыи и выцвиченый, сам в собЂ уважал, што бы до того отца привело, же до него всЂм пристя боронил и не допускал: бо сам през себе знал, иж ся тое кром отцевского росказаня не дЂяло, єднак еж самого спытати боялся.


[Один з учителів розповідає Іоасафові про переслідування християн в індійському царстві і про пророцтво астрологів при народженні царевича, ніби він мав нахил до християнства. Царевич умовляє батька, щоб дозволив йому виходити з палацу].


[Цар] зараз знаменитый кони, и рыцерству своєму, ведлуг 11 кролевскои годности, наготоватися росказал, и оному, колко бы раз проежчатися захотЂл, позволил. Тым зась, которие ся при нем бавили, пилне росказал, абы стерегли, жебы ся ему ничого шпетного 12 пред очи не наражало, але все, што бы было красного, и веселого, и вдячного, тое єму указовали, и розные игры вымышляли, абы такими речами мысль свою забавлял и утЂшал.



 1 юнацького 2 вивчившися 3 доброчесностях 4 питання 5 дотепності 6 красивій 7 обличчю 8 дивувався 9 зовсім 10 родові 11 згідно 12 потворного, поганого



Кгды теды таким способом кролевскій сын часто проежчался, одного дня, за неосторожностю слуг, двох мужей обачил, з которых один был трудоватый, а другїй слЂпый, которых обачивши, и на умыслЂ засмутившися, от тых, которые при нем были, штобы зась, и якие бы так чудные дивовиска были, довЂдовался. Они зась, иж того, што ся єму пред очи натрафило, утаити не могучи, уломности 1 людские быт повЂдили, которые з зепсованои матерыи и телесных злых вилкготностїи 2 на люде звыкли припадати.


[Царевич замислився й засмутився; дізнавшись, що люди старіють і вмирають він думає про недовгочасне й гірке життя людини.

Посланий богом пустинник Варлаам іде проповідати Іоасафу християнську релігію. В образі купця він приходить в палац царевича й починає бесіду, вживаючи в ній для наочності притчі — оповідання, що виражають якусь моральну ідею в алегоричній формі].






Глава 6 [Притча про скрині]


Был абовЂм некгдысь великій нЂякій и знаменитый кроль, которому кгды на золотом возЂ, з немалым рыцерством, маестатови єго кролевскому годным, єхал; придалося двох мужей, в ошарпаном и шпетном одЂнью, на твари худых и барзо блЂдных, поткати. Кролеви теды вЂдомо было, иж з утруженя телеснаго и з працы живота, богу посвечоного, тЂло свое так высушили. Як прето их обачил, з воза продко порвавшися до земли припавши, оным поклонился, а за тым повставшы, барзо любовне облапил и поздоровил. Сенаторове зась єго и преложоные о то за зле мЂли, розумЂючи тот учинок противный быти маестатови кролевскому, але иж жаден з них явне о тое карати єго не смЂл... Росказал зась з дерева уробить чтыры скрыни, з которых д†отвсюль золотом оправивши, и смердячіе трупіе кости в оные накидавши, золотыми замками их замкнул; другіе зась двЂ, смолою и клеєм обмазавши, и дорогого камЂня, и знаменитых перел, и вшеляких пахнучих олЂйков наклавши, и волосяными поврозами обвезавши, сенаторов своих, от которых для ушанованя оных мужей был штрофованыи, до себе прызвал, и пред ними тые чтыри скрыни поставил, абы шацовали, як много бы тые, и як много бы зась овые стояли. Они зась тые позолоченые, великое цены годные быть повЂдали, слушне або вЂм рекли, жебы в них кролевскіе корони и клейнотн были хованые, смолою зас и клеем обмазаные, подлые и жадной цены не годные быть повЂдЂли. Кроль зась им повЂдЂл: И я тое вЂдалем, жесте так мЂли речи, абовЂм телесными очима на видомые речи смотрите. Але не так маєте чынити, леч внутрними очима, люб цену, люб подлост и шпетность внутр будучую, усмотровати треба. И зараз позолоченые скрыни одомкнути росказал, з которых тяжкій и прикрый смрод выступил, и брыдкіе речи в оных видЂтися дали. За чим повЂдЂл кроль: То кшталт тых людей ест, которые свЂтных и коштовных шат заживают, и для великои славы и можности над мЂру ся выносят, внутр еднак смердячих костей и злостей суть полные. Потом зась смолою и клеем обмазаные розвязати казал, всЂх будучих на тот час, ясностю и вдячною вонностю речій, в них положеных, утЂшил и повЂдЂл им: ВЂдаетеж, кому тые скрыни подобньте суть: покорным оным и взгорженым мужем, и подлым одЂнем прыбраным, на которых вы позверховный габит 3 смотрячи, за взгарду и зелживост тосте ми почитали, жемся пред ними до земли поклонил.



 1 недосконалості 2 рідин 3 одяг, вигляд



Я зась их годность и піенкност души, очима духовными уважаючи, з дотыканя ся оных славы доступилем и над вшелякую корону и оздобу кролевскую заднЂйшых быть розумЂлем. Таким прето способом их завстыдил, и жебы на видомых речах не ошукивалися, научил, але на внутрніе пилное око мЂли.






Глава 10 [Притча про солов’я]


...Балвохвалцы 1 єдному ловцеви сут подобны, которїй кгды солов’я, барзо малую пташечку поймал и нож взял абы єго зарЂзал и з’Ђл, той маючи собЂ позволеную мову, речет до ловца: штож тобЂ человЂче, з моеи смерти за пожиток будет; ани бовЂм мною твое чéрево наполнити зможеш; але єсли мя выпустиш, троякую науку тобЂ подам, которои єсли будеш постерегати, великих пожитков по ввесь вЂк свой дознаєш. Он зась єго словам задивовавшися, обецал тое учинити, и єсли бы што нового от него послышал, зараз мЂл єго выпустити. Обернувшися затым соловЂй речет человЂку: ни́кгды о тую реч не покушайся, которои доступити не можеш; ни́кгды речи прешлои не жалуй; речи неподобной николи не вЂр. Тые три науки заховай, а добре ся с тобою дЂяти будет. Он зась тых слов розуму и мудрости задивовавшися, єго з силда отвязавши выпустил. А соловЂй хотячи досвЂдчити, єсли бы он тых слов слышаных от него силу зрозумЂл, и якій з оных пожиток взял, по повЂтру лЂтаючи, речет до него: бЂда тобЂ человЂче, иж ничого в собЂ не маєш розсудку, якійжесь скарб сего дня стратил; бо єсть в моем че́ре†перла, болшая над яйце струсее; што он послышавши, велде ся зафрасовал и жаловал, же соловЂй з рук єго ушол; и знову єго поймат кусячися, рекл: пойди, прошу, до дому моего и кгды тя значне учестую и людскость покажу, потом з почестю тебе отпущу. Соловей зась єму повЂдЂл: тепер ясне вЂдаю, ижесь глупый и безрозумный, абовЂм принявши з охотою што тобЂ было речено и вдячне выслухавши, ничогос з тых слов пожитку не одержал. Упоминалем тебе абовЂм, абысь речи прошлои не жаловал, а тось ся для того зафрасовал, ижем з рук твоих вымкнул, будучи жалем знятый для речи прешлои. Научилем тя, абысь ся о тую реч не кусил, котрои дойти не можеш, а єднак поймати мене важишъся, не могучи дороги моеи постигнути. До того и тое повЂдЂлем тобЂ, абысь речи неподобной никгды не вЂрил: а ты єднак, абы перла болшая взросту моего в чере†моем была, увЂрилесь; и не мЂлес с так много розсудку, абысъ зрозумЂл, иж я ввесь не естем так великій як яйце струсЂе: яким же способом тое тЂлце так великую перлу вмЂстити бы могло.


[Так і ідолопоклонники з глупоти поклоняються справі власних рук].






Глава 12 [Притча про єднорожця]


...Тих, которые... в телесных роскошах уставичне зоставают, а душам своїм голодом гинути... допускают, человЂкови, от срокгого 2 єднорожца утЂкаючему, подобных быти розумЂю, которїй голосу єго и страшного рыканя не могучи сътерпЂти, моцне, абы не был от него пожертый,



 1 ідолопоклонники 2 лютого, дикого



утЂкал; а з прудкостю бЂгучи, в великій нЂякїй ров впал, и летячи за дерево нЂякое руками ся ухопил и оного ся моцно держал, на стопню нЂяком ногами опершися, розумЂючи затым же в покои зостал и вшелякого небезпеченства вшол. Глянувши теды обачил д†мыши, одну бЂлую, а другую чорную, дерева оного, за котрое ся был ухопил, корень уставичне 1 подгрызаючїє, и праве 2 до конца оное подтинаючие. А затым позрЂвши в глубокїй ров, страшного смока 3 обачил, на самом везренею огнем дышучого и срокго на него погледаючого и страшною пащекою полкнути 4 прагнучого. И знову на стопень тот, на котором ногами ся опирал, взглянувши, обачил четырех аспидов головы з стЂны выникаючые; к горЂ зась пойзрЂвши, мало штось меду з галузок дерева оного каплючого обачил. Прето о небезпеченствах тых, которыми з всЂх сторон был огорненый и стисненый, понехавши мыслити, то ест, як єго зверху єднорожец, велце срожачися, шукал пожерети; на долЂ зась окрутный смок полкнути єго прагнул; и як дерево тое, которого ся держал, прудко вже мЂло быти подгризеное; ноги зась як на слизком и непевном ступеня держалися; тых, мовлю, так великих небезпеченств запомнЂвши 5, на малой оного меду солодкости коштованю себе забавил. Тое подобенство ест о тых, котрые роскошами дочасного живота ошукиваются...


[«Выклад»: однорожець — смерть; ров — світ, повний зла и смертельних пасток; дерево — життя людини, яке наближають до смерті дві миші — день і ніч; чотири аспіди — чотири слабі й непевні елементи, що з них складається людське тіло; змій —пекло; краплі меду — утіхи цього світу, що заважають людині піклуватись про своє спасіння].





Притча о богатых от болгарских книг


Человек нЂкій хожааше на полЂ чистЂ, не бЂ на полЂ том ни дебри 6 ни леса; узрЂ грядуща к собЂ лва с верблюдом і абіє печален быв, нача тужити, не имЂя гдЂ сокрытися звЂреи тых; и поскочи по полю и найде кладязь глубок, яко и дна кладязю нЂ видЂти, и ста над ним. ЗвЂрем же паче приближающимся к нему, он пустися в кладяз тои. И бЂста дваи древа растуща от боку кладязя того: єдино сребрено имЂяше листвїє, а другоє златои. ЛетЂи же паде на сребренЂ дре†и ухватись за вЂтвїи, сЂде ту. ВъзрЂвь же горЂ, видЂ лва с верблюдом стояща. И тамо сЂдящю єму, грълица прилетааше, смоковь носящи, а иногда рожькы и ягоды винныа. Онь же прїимь ядаше. И плакаше о немь грълица та. И пакы врань прилЂтааше, угль горящь нося, помЂтааше нань, а иногда ящерци и жабы. Он же видЂвь почюдися. И съзрЂвь долу видЂвь двиЂ мыши грызущи корень древу тому: єдина чръна, а другая бЂлая. И видЂв долЂ близь злато древо растуще, а в ысподе под древомь змии страшень и огнем дышюще на аспиды и єхыдны злыи. Онь же видяше то, яко живота єму нЂсть уже нї исхода ис кладязя того, небреже того всего ни убояся несмысленыи и начала торзати 7 сребреное листвїє и класти в надра 8 своа, и тужааше, скорбя да бых паль на златоє древо.



 1 безперервно 2 майже 3 змія 4 поглинути 5 забувши 6 яру 7 рвати 8 пазуху



И нача мыслити в сердци своємь, и пустись нань, и летЂ в дно, в злыя оно скоропїа, и оглушї и змии свистанїем своимь. Того ради безумныи злЂ погыбе.


[Тлумачення притчі: поле — світ; верблюд — старість; лев — смерть; колодязь — бажання багатства; миші — день і ніч; горлиця — ангел, що приносить добрі помисли; ворон — диявол; змій, скорпіони і єхидна — вічна мука скупим і немилосердним, неситим людям].





[Притча про трьох друзів  А]


...Подобни сут възлюбшеи сего мира красоту и сладости єго насыщшеся, паче будущих благъ мимотекущаа и немощнаа изволиша, человЂку три друга имящу, в них же бо двою с любовію чтяше и вЂло любовію даже и до съмерти ея ради подвизаяся и ея же рады бЂды тръпя глаголаше, на третіем же много небреженіе имяше, ни чьсти сподоби его ни любве, якоже достоаше, мало нЂкое или ничтоже рещи нань творяше друга богу. В єдинь от дніи пріидоша к нему старЂйшіи нЂціи и грозници воини, тъщащеся скоростію великою сего вести к царю, слово да дасть имже єсть длъжен тмою таланть. Уныну же єму бывшу искааше помощника, да заступит єго к страшному цареву отвЂту. Тек же убо к пръвому всЂх искрънему другу глагола: съвЂдаеши ли, о друже, яко выну 1 полагах душу тебе ради. НынЂже трЂбую помощи днесь одръжащаа мя ради бЂды и нужа. Како убо исповЂх, заступити ли мя и каа ми будет надежда, о друже възлюбленне? ОтвЂщав убо он глагола: нЂсмь тебе друг, человЂче, ни съвЂдаю, кто ты еси, ины бо имам три другы с ними веселитися и другіа на (?) и прочеє сътворити. Се дам ти сукляници двЂ, да имаши я на пути; не будет никоея же плъзы инояже ни какоа же почаи от мене надежда. Сіа услышавъ он и недоумЂя ся о отвЂтЂ сем и еяжє помощи надЂаше ся от него. И тече к другому и глагола к нему: помниш или, о друже, колико пріят от мене чести добрых и учиненій. Днесь в печаль въпадыи и в напасть великую трЂбую поспЂшителя. Како убо, можеш ли с мною потрудити ся о сих разумЂю? Другь же отвЂща: не праздную днесь с тобою потрудитися, в печали бо і азь и в напасти въпад в скръби есмь. Обаче мало с тобою поиду, аще и на плъзу ти не буду и скоро обращуся от тебе своими пекіися. Тъщамаже рукама възвратився оттуду человЂк тъ о всЂх недоумЂвая, рыдая себе суетнЂи надежди неразумных своих другь и непомысльныя страды своея, ихже онЂх ради притръпЂ. Таче иде к третіему своєму другу, ємуже никогдаже угоди ни обещника своєму веселію никогда же сътвори ни зва, и глагола к нему осрамленным лицем и долу зря: не имам усть разверсти к тебЂ; съвЂдый истинно, яко помниши мене никогдаже добро сътворшу ти, аще и дружбу приложих к тебЂ, но зане напасть ять мя лютаа, никакоже весма обрЂтох от друг моих надежда спасенію моєму; приидох к тебЂ помоляся, аще ти възможно єсть малу нЂкую помощь да подаси ми, не отрЂцай ся не помня моего неразуміа. Онь же рече тихом лицем и с радостію подоба есть друга своего искръняго, глаголя тя суща, и малое помня добродЂаніе твое с прилежаніемь днесь въздаваю ти, и азь умолю тебе ради царя,



 1 завжди

 А У Крехівському рукопису, за яким наводимо тут дві притчі, повість має такий заголовок: Изьображеніє душеполезное из утръняя ефиопьскыя страны, глаголемыя инъдійскыя страны, в святый град прЂнесено Іоанном мнихом, мужем честным и добродЂтелным, сущаго от монастыря святаго Савы. Господи благослови!



не бойся убо ни устрашай ся! Азь преже тебе дойду к царю и не прЂдам тебе в руцЂ враг твоих. Дръзаи, взлюбленне друже, и не буди в скръба и печали. Тогда умоливъсЂ 1 он глаголаше с слъзами: увы мнЂ, како преже поплачуся о любви же на непамятивою дружбу оною и лъживою или врЂдумия своего поплачу и недоумЂваніа еже к искрънему своєму и истинному показах другу.






[Притча про царів]


...Град великій нЂкіи слышах, егоже граждане обычаи тако имЂаху от дрЂвних въспріймати чюжа нЂкоего мужа ни разумЂюща о законЂ града того ни обычаи их весма свЂдуща, и сего царя поставляху у себе, и вся власть пріемшу ему и своя воля невъзбранимо дръжа, дондеже скончася єдино лЂто, таче вънезаапу в тыя дни и сущу ему обилію безъпрестани, мнящу же ему в царст†в вЂкы пребывати, и въсташа нань и царьскую одежду сънемше с него, нага поругаша по всему граду, и на онЂм шествованіе послаша его далече в великій нЂкіи островь пустыи, в нем же ни пища имЂя, ни одежа или возвращеніа к тому. ПослЂдствующу же обычаа града того поставлен быстъ нЂкыи муж в царствіе, тое же разума много имы и промышленіа в себЂ. Да такоже не въсхыщень будет, єже вънезаапу бывшю ему обилію и иже прЂжє єго царствовавшіим изгнанном, в печали имяше душу, подвиже нЂкако убо о себЂ добрЂ исправит. УвидЂ нЂкым премудрым свЂтилником 2 и дрогым 3 добрым обычаи града того и якъли любо в том же остро†быти єму. Отвръз сокровища своя, ихже и єще в области имяше и невъзбранно требованіе, и възем злато и сребро и камык честных и веліих множество, и вЂрным своим рабом послану быти. Скончавшу же ся, рече, иному лЂту, въставше граждане яко и пръваго царя нага на озЂмьствованіе послаша. Прочіи убо неразумніи цари в злЂ и в гладЂ прЂбывааху, сь же богатства оного прЂже пославыи в обиліи выну живяше и пищу неизьидому имяше, избывь убо невЂрных гражан онЂх злых, хваляше добраго совЂта друга своего.



 1 можливо, «умиливъся»  2 помилково замість «съвЂтником» 3 помилково замість «другом»






















Попередня         Головна         Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.