Попередня         Головна         Наступна





РИМСЬКІ ДІЯННЯ


В українських рукописах XVII—XVIII ст. ми не раз зустрічаємо окремі оповідання й групи оповідань з так званих «Римських діянь» — дуже популярного на Заході в часи середньовіччя збірника «Gesta Romanorum», що утворився приблизно в XIII ст. і служив для повчального читання, а також був збіркою прикладів для проповідників. Сюжети оповідань «Gesta Romanorum» узято з античних авторів, із збірників східного походження, з фольклору; дія штучно перенесена в часи Римської імперії, і імена дійових осіб стилізовані під римські. Виклад сюжету кінчається «моралізацією» — повчальним висновком, часто душе штучно пристосованим до змісту оповідання.

Мінливий склад збірника штучно об’єднаних оповідань різного походження, змісту й розміру привів до виникнення багатьох західних редакцій з різним числом і складом оповідань. Окремою редакцією, вибіркою з повного латинського тексту, є польський переклад (39 оповідань замість майже 200 латинських), надрукований приблизно в половині XVI ст. і передрукований кілька разів протягом XVII—XVIII ст. Західноруський переклад одного з таких польських видань дійшов до нас тільки в пізніших російських копіях. Українські проповідники XVII—XVIII ст., користуючись для казань прикладами з «Римських діянь», зверталися безпосередньо до польських або латинських оригіналів. Але ми знаємо кілька рукописів з українськими перекладами окремих оповідань або цілих груп оповідань «Римських діянь» з польського оригіналу, наприклад, шість оповідань у збірнику казань і історичних творів українських письменників XVII ст., складеному сенецьким міським писарем

Філіпом Федоровичем у 1693 р. Досить ранню (1660 р.) переробку-скорочення польського оригіналу оповідання про папу Григорія знаходимо в енциклопедичному збірнику шаргородського священика Григорія, де воно значно схематизоване (зокрема зовсім випущено діалоги дійових осіб).

Наведені нижче тексти взяті: перший («Приклад о досконалости») з рукописного збірника 1693 р. Б-ки АН УРСР, Мих. № 1734, другий («Исторія о преподобном Григорію) — з тексту Шаргородського збірника 1660 р., рукопис Унд. № 527.








РИМСКІЕ ДЂЯНІЯ

Приклад о досконалости, о цесару єдном и о ковалЂ ФоцЂ



Тыт цесар был барзо можный, в РимЂ пановал, которий был установил такое право, абы день сина первородного его от всЂх был свяшчен; а хто бы колвек дня того не святил, теди того смерти предати повелЂл. А гдиж тое право всЂм было обявлено, теди тот Тит цесар узвавши майстра своего именем ВЂргилиуша, и рече ему: «Майстре Виргилиушу, уставилем собЂ едно право, але вЂм же будут преступовати люде. Не буду ли я мЂти якого преповЂданя 1 на тих проступъцов, претож ведлуг 2 твоеи мудрости учини якую реч, през которую могл би ся довЂдати тых проступцов». Рече ВиргилЂуш: «Учиню то, кролю милий, яко ми кажеш» Теди Виргилиуш постановил єдин слуп 3 посред мЂста и учинил чорнокнижницкую мудрость, же той образ всЂ проступки таемний того дня повЂдал цареви. И так през оскарженя того образа много людий стинано.



 1 провіщення 2 по 3 стовп



Был в том же мЂстЂ РимЂ един ковал именем Фока, которий того дня яко и иншого завше робил, А гди єдного дня лежачи на ложку своем розмишлял, иж так много людей чрез той образ погинуло, теди вставши рано пошол до того образа, а пришедши рек ему: «Образе, през твое оскаржене много людий погинуло, але єсли ти мене оскаржиш, шлюбую богу, иж твою голову стовку тобЂ молотом». А то рекши пошол до дому и робил. Теди цар послал ведлуг звичаю своего до образа слуг, аби ся дознали о тых, єсли хто проступил. А гдиж слуги пришли ку образу, стали его питати. Рек им образ: «Приятели милий, поднесЂте очи свои и прочитайте, що на моим чолЂ написано». Теды они узрЂли на челЂ его три речи написано: часи ся премЂняют, а люде ся погоршают; а хто нинЂ буде правду повЂдати, мусит биюшчему голову наставити. А кгди тое писмо прочитали, рекли слупови: «А чомуж то так єст?» Рек зас слуп: «ИдЂте а повЂжте цесарови, что єсте читали». Шедши теди слуги повЂдали то все цесарови своему. Слишавши то цесар, повелЂл своим рицером, абы узявши свои зброй пошли ку образу, а єсли бы противился хто слупови, абы єго взявши к нему привели. Теди рыцери, пришедши до слупа, и рекли ему: «Цесар приказал, абыс повЂдал тых, котрие протїв уставу его чинять проступоване и которий тобЂ грозят». ОтъповЂдал им слуп рекучи: «ВозмЂте Фоку коваля; той єст, которий завше устави царскии преступает, а мнЂ хочет молотом голову збити». Теды рицери, поймавши Фоку коваля и превєли его пред цесара. Видячи Тит цесар Фоку приведенного рек ему: «Шчо то слишу о тобЂ? Чему уставу мою переступаеш, а надто ешче образови грозиш?» Рече Фока: «Пане милий! Я тоєи устави здержати не могу, бо на кождий день мушу мЂти осм пЂнязей, которих набыти не могу кром роботи». Рекл ему цесар: «Про шчо то осм пЂнязей, повЂж ми». Рек ему Фока: «Кождого дня през рок повинен есми ворочати осм пЂнязей, которих з молоду позичал; але и я два позичаю, а два трачу, а два накладаю». Рекл ему цесар: «ПовЂж ми явно, абых зрозумЂл». Рекл ему Фока: «Пане милий, рач 1 мене послухати: два пЂнязи повинен єсми давати отцу моему, бо гдиж есми был малим дитятком, отец мой на каждий день два пЂнязи на мене накладал, а тепер отец мои есть убогий, претож я ему тепер знову тии два пЂнязи ворочаю. А другие зас два пЂнязи синови моєму позичаю, которий ходит до школи, а если бы ся мнЂ пригодило быти убогим, абы и мнЂ син мои такоже ворочал, як я на кождый день чиню отцу моему. Другие зас два пЂнязЂ на кождый день трачу на жону мою, которая ми ест завжды противна, хитра и своеволна, а шчо колвек еи дам, то все трачу. А остатние два пЂнязЂ накладаю сам на себе на поживлене, так теж и до твоего скарбу. А иначеи не могу их достати, тилко през роботу мою. Претож, цесару справедливый, правое скаранье 2 о мнЂ дай». Рекл єму цесар: «Милий Фоко, добре ся еси виправил; иди, от сего часу роби вЂрно». Потом тот цесар помер, а Фока ковал для своеи мудрости от всЂх цесаром ест обраный, которий царствовал барзо мудре и царством справовал, а будучи стар, доконал в покою живота своего. Потом по его смерти вималювано его межи иншими цесарми и написано маючи над головою своею осм пЂнязеи...






История о преподобном Григорій, котрий ся роділ от двох рожоних, от брата и сестри


Кроль был нЂкоторий Паркус, которий сплодивши и виховавши дЂток двое, сына и дочку, и помер. На столици же его зостал сын, котрий и сестру свою при себЂ ховал. Потим позайзрЂвши красотЂ еи и блуд с нею сотворил, а видячи потим юж бременну, встидался и жаловал того барзо; за чим оставивши еи на мЂсцу, поручил в опеку едному князю до пріизду своего и сам ихал до Святои земли, и абы тая реч без него як потаенна была. Породила царевна сына без брата своего, а не хотячи его згубити казала вробити чолнок з верхом и там дитя вложивши поставила ему под голови злота пятдесят фунтов, а в ногах сребра сто фунтов из написом таким, же кто бы найшол отроча сые, вЂдай же то ест от брата и сестри спложенно и не ест крещенно, а мает при собЂ суму тую для того, же бысть сребро узял собЂ, а злото ховал на науку ему. Такое писаніе вложила царевна сынови своему в челнок и накривші засмолила плачучи и на море пустити казала. По сем зараз и вЂсть ей пришла, же брат ей и муж в ЗемлЂ святой помер, през що упала зараз у великий жаль и фрасунок 3. Припровадивши тое тЂло поховали, и сама зостала на царствЂ.



 1 удостой 2 кару 3 смуток



Князь нЂкоторий будунский слал до неи, хотячи еи за жону собЂ мЂти. Она отповЂла: «до смерти мужа не хочу мЂти», бо ховала покуту в сердцу своем. Оний князь розгнЂвавшися казал маетност ей плюндровати и пустошити, котрои зневаги и невпокою много лЂт терпЂла. Тая теди судина албо чолнок, плаваючи по мору, божіим произволеніем приплинул под един монастир. Там игумен, стоячи на брезЂ, чолник той обачил и казал рибытвам припроводити, а гди узял и отворил, уйзрЂл отроча з писаніем и скарбом. Тое прочитавши, казал дитя окрестити, и назвали именем Григорий. Дал его до хованя едному рибитвЂ, и там виховавшися ходил и до науки, а потим довЂдавшися от мачохи своей, же не ест их сын власный, тогди пытал игумена з плачем о родичах своих, котрий му показал писаніе властное матки его, же ест спложоный от брата и сестри; що он уйзрЂвши начал плакатися грЂхов родичов своих и ишол до Святой земли для покути, а гди ся трафило, же пришол до отчизни своей; в том градЂ отпочивал на господЂ едной и пытал господаря, кто бы был паном мЂсту тому. Он повЂдЂл му порядне, як помер кроль старий и як кролевич зоставши по нем помер у Святой земли; тилко сестра его панна тепер зостает ту при майстатЂ кролевском, але в великом небезпеченст†и нагабаню 1 от злосливих князей. Григорий то чуючи, а не знаючи, же то его отчизна и матка его пануе в ней, рЂк: «я заправди естем рыцер не подлЂйший. Если ми заплатят добре, понял бым ся тое вспокоити»; що учувши господар ознаймил старостЂ и паней, чому ради были всЂ и на то зезволили 2, зачим Григорий рицер зобравши войско ишол противко неприятеля и лацво 3 звЂтяжил и успокоил оное царство и славу великую отримал.



 1 турботі 2 згодилися 3 легко



Видячи его мужество преложонные намовляли царевну, матку его власную, бы его приняла за малжонка 1 собЂ для оброни городов своих, чого не рада была позволити и мусЂла. Понял рицер Григорий матку свою за жону собЂ и мешкал з нею. МЂл тиж при собЂ оний лист матчин, с котрим на море был пущен, бо му игумен на отходЂ той лист отдал, котрого нЂкому не вказувал, тилко сам завше в коморЂ читовал и плакал. Що потим узнавши пани довЂдовалася о секретах его, и вигодивши без него шукала в коморЂ спряту 2 его и найшла писаніе тое, котрое уйзрЂвши познала и прочитавші омдлЂла и з страху упала. А гди челядь скочивши до пана призвали, пришла к собЂ и з плачем просила его, з котрих бы был краев и роду. ОтповЂл по правдЂ, же его игумен един виховал в монастири, котрий найшол на мори в чолнику засмоленном з тим писаніем. Чуючи то пани его заволала з горким плачем: «О наймилший пане, поистиннЂ ты естесь сын мой единий, а муж и пан мой. Ты естесь сын брата моего и мой. То мое писаніе при тобЂ». То учувши Григорий вдарился в перси, начал болЂзненно ридати, мовячи: «О, горе ж мнЂ, жем ся на свЂт уродил, на пагубу души своей». Там упадку своего плакалися много и иніе с ними. Потим матка хотЂла отийти на покуту, зоставуючи Григория на царст†своем, котрій рЂк: «Зостан ти, матко моя, якесь и первЂй была, а я сам пойду на покааніе», и пожегнавши ся 3 отишол. Пришол до едного граду и ночовал в едного рыбитви, котрий випытавши его справи и волЂ, запровадил морем до едной високой скали и в той запер его и замкнол мовячи: «Тут же спасайся, аж бог на тя вспомнит». Отходячи ж рыбитва до дому своего и вкинул ключ от того замку в море. И гди жил там Григорий аж през 17 лЂт, трафилося в РимЂ, же епископ умер; и голос тогда чули нЂкотории з неба: «Шукайте ми Григорія, мужа богобойного, той пастирем будет вам». И зараз посланно по розних странах пытаючи такого. А гди бог на то годил, пришли послове и до того града и до господи, где Григорий ночовал у рибитви. Там ся розмовили и учули от рібитви о таком пелгримЂ, котрого свЂдом был; тогож дне рыбитва рыби ловил и найшол в рибЂ ключі, котріе вкинул в море, з чого ся всЂ дивовали бозской спра†и ихали пилно до оной скали высокой. Там одомкнувши найшли мужа святого Григорія молящася и поклонивши ся ему реч свою ознаймили и з собою до Рыму его взялі, и там был архиепископом богобойним и святобливим, котрого честное житіе уславилося на всЂ тіе краи, иже многіе з далеких краев приходили ку нему благословенія просячи и розрЂшенія. Котрого там чуючи и оная пани мати его пришла собЂ также на отпуст, не знаючи, же там сын ей архиепископ. Там сповЂдалася пред ним всЂх грЂхов своих. а гди тое чуючи святитель познал матер свою власную, котрую и за жону собЂ мЂл, не могл утерпЂти, начал плакати жалосне, мовячи: «Ах мнЂ грЂшному! Матко моя наймилшая, жено и приятелко моя! Я естем заправди сын и муж, котрий покуту взялем за грЂхи наши, а тепер знову оглядаю тебе. БлагодарЂмож бога спасителя своего, котрий грЂхи наши отпустил». Она тое учувши, упала пред ним, много плачучи и ридаючи. Потим хвалила бога, и радовалися всЂ таким справам бозским. И там посвященна была на иночество и отданна в паніенский 4 монастир на службу богу.



 1 за чоловіка 2 схованку 3 простившися 4 жіночий






















Попередня         Головна         Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.