Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна





Я. Р. Дашкевич.

УКРАЇНСЬКА БОПЛАНІАНА



Усвідомлення того, що творчість Гійома Левассера де Боплана — це початок нового періоду в науці про Україну, входило в науку поступово, через використання його «Опису України» та карт при вирішуванні конкретних наукових завдань. Працю Боплана часто використовували по-споживацькому, переважно вириваючи з неї окремі факти, потрібні для пояснення тих чи інших явищ, подій, обставин, і рідко захоплювалися його творчістю в цілому. Масивне аналітичне використання Боплана перешкоджало охопленню цілої його спадщини — та й бурхливої біографії — в єдиному синтетичному ракурсі. Тому й наш нарис про українське бопланознавство — це в основному огляд складних переплетінь найрізноманітніших дослідницьких питань, для вирішення яких потрібний був французький військовий інженер з «Описом України» та картами. На першому плані тут такі проблеми, як історія козацтва, етнографія українців, історичні географія, топографія та картографія з ономастичними, іконографічними, геодезичними екскурсами. Проблему джерелознавчого характеру становить видавнича історія «Опису України», карт Боплана та його послідовників. Менше притягала біографія Боплана, для вивчення якої на Україні джерел не збереглося. Боплана згадують, цитують, використовують сотні дослідників. Автор не ставив перед собою завдання скласти їх перелік. Та поряд із звичайними споживачами Бопланової спадщини були вчені, для яких Боплан і його твори стали предметом вдумливого, різнобічного і тривалого використання. Таким дослідникам, захопленим Бопланом, приділено найбільше уваги.

На Україну спершу потрапили Бопланові карти. Потрапили з практичних військових міркувань. У другій половині XVII ст., в період Руїни, з постійними воєнними кампаніями, без докладних («спеціальних») карт Боплана та його наслідувачів обійтися було важко. На початку XIX ст. в архіві Сєнявських у Меджибізькому замку збереглися пошматовані від постійного вживання клаптики Бопланових карт 1.



1 Там відкрив їх А.Скальковський. Див.: Скальковский А. Опыт статистического описания Новороссийского края. — Одесса, 1850. — Ч. 1. — С. 5. Замок був власністю Сєнявських до 1726 p.



Літописець Григорій Грабянка (помер 1738) натякав на своє знайомство з картами воєводств, які були підготовлені послідовниками Боплана. Пишучи близько 1710 р. про межі козацьких земель, літописець згадав, що їх «яснЂе землемЂры на маппах свЂту явили, положивши в предЂлах их воеводство кіевское, черниговское, брацлавское и подольское, гдЂ текут /210/ ДнЂстр, Буг, ДнЂпр, Десна и Суж, а оттуда по Черное море» 2. Відомості про примірник опису на Україні сягають початку XIX ст. Ця книжка була в Яготині, у бібліотеці князя Миколи Рєпніна (1778 — 1845), малоросійського генерал-губернатора та історика-любителя 3.

Якщо початком нового етапу української національної історіографії вважати 20 — 30-ті роки XIX ст., то треба визнати, що ще раніше від істориків України, які працювали поза її межами, надходили різноманітні згадки, бібліо- та мапографічні дані, вказівки про велику цінність Бопланової спадщини як історичного джерела. Вони надходили як з Росії, так і з Заходу. В Росії, зокрема, працювали німецькі історики-академіки Академії наук в Петербурзі Герард-Фрідріх Міллер (Мюллер; 1705 — 1783) та Арон-Хрістіан Лерберг (1770 — 1813). Перший чітко відрізняв карти Боплана від карт його наслідувачів, про що згодом часто забували 4; другий — широко використав Бопланів опис порогів 5. 1825 р. з'явився скорочений виклад змісту частини «Опису України» 6,



2 Цитуємо за Літописом Ф. Туманського. Див.: Летописец Малыя России // Российский альманах. Град св. Петра, 1798. — Ч. 2. — С. 17 — 18. Пор.: Грабянка Г. ДЂйствия презЂльной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, с поляки, за найяснЂйших королей полских Владислава, потом и Казьмира в року 1648, отправоватися начатой и за лът десять по смерти Хмелницкого неоконченной, з разних лЂтописцов и из діаріуша, на той войнЂ писанного, в градЂ Гадячу, трудом Григорія Грабянки, собранная и самобитних старожилов свЂдетельстви утвержденная; року 1710. — К., 1854. — С. II. Окремі карти Київського, Брацлавського і Подільського воєводств видали під іменем Боплана його епігони. Дехто з дослідників вважав, що була ще Бопланова карта Чернігівського воєводства, однак досі таку карту не знайдено. Пор.: Ляскоронский В. Иностранные карты и атласы XVI и XVII вв., относящиеся к Южной России. — Киев, 1898. — С. 18; Jabłonowski A. Rec. Kwartalnik Historyczny. — Lwów, 1900. — T. 14. — S. 119. — Рец. на кн.: Ляскоронский В. Иностранные карты и атласы...

3 Маркевич H. История Малороссии. В 5 т. — М., 1843. — Т. 5. — С. 91.

4 Див.: [Müller G.-F.] Nachricht von Land- und Seekarten, die das Russische Reich und die zunächst angränzende Länder betreffen // Sammlung russischer Geschichte. — St.-Petersburg, 1761. — Bd. 6. — St. 1, — S. 20-25.

5 Див.: Lehrberg A. C. Beschreibung des untern Dnjepers und seiner Wasserfälle zur Erläuterung der ältesten Nachrichten // Lehrberg A.-C. Untersuchungen zur Erläuterung der ältesten Geschichte Russlands. — St.-Petersburg, 1816. — S. 317-382; a також репринт (Лейпціг, 1969). Рос. переклад: Лерберг А. X. Исследования, служащие к объяснению древней русской истории, — СПб., 1819. — С. 263-320.

6 О Крыме и украинских козаках в XVII веке. Соч. инженера Боплана, находившегося в службе польских королей Сигизмунда III, Владислава IV и Иоанна Казимира // Северный архив. — СПб., 1825. — Ч. 15. — № 11. — С. 321-338.



а незабаром після цього й повний його переклад, що вийшов з-під /211/ пера Федора Устрялова (1808 — 1872), брата відомого історика Миколи Устрялова (1805 — 1870), який, мабуть, брав участь у складанні реальних приміток до перекладу 7. Переклад Устрялова, далекий від вимог, які в наш час ставлять перед перекладачами історичних джерел, тобто позбавлений документальної докладності, на тривалий час наклав відбиток на українську історіографію майже до кінця XIX — початку XX ст., коли з'явилися кращі переклади, виготовлені в Києві. Французьких оригіналів на Україні було мало (у другій половині XIX ст. по одному примірнику в Києві, Одесі та Львові; доля яготинського примірника невідома). Передруків французького тексту, здійснених князем Августином Голіциним малотиражним бібліофільським виданням 8, не набагато більше. Дослідники їх майже не використовували, вважаючи переклад Устрялова бездоганним і черпаючи з нього також окремі помилки, які, по традиції, зберігаються в літературі й досі.

Згадки надходили також з Заходу. Австрійський історик Йоганн-Хрістіан фон Енгель (1770 — 1814) в «Історії України та українських козаків» визначив значення «Опису України» як одного з найважливіших джерел для висвітлення історії козацтва, простежив історію різних видань Боплана та часто використовував його текст 9. Польська історіографія початку XIX ст. також зробила свій внесок у дослідження Боплана. Письменник, історик, громадський діяч Юліан Нємцевич (1758 — 1841) опублікував перший польський, зрештою неуважний, переклад «Опису України» та зменшену репродукцію двох аркушів «Спеціальної» карти України, що також сприяло ознайомленню зі спадщиною французького автора 10.

На такому фоні почалося використання і вивчення спадщини Боплана в українській історіографії.



7 Описание Украины. Сочинение Боплана / Пер. с франц. Ф. У[стрялова]. — СПб., 1832.

8 Description de l'Ukrainie depuis les confins de la Moscovie jusqu'aux limites de la Transylvanie par le chevalier de Beauplan. Nouvelle edition publiée par le prince Augustin Galitzin. — Paris, 1861.

9 Engel J.-Ch. von. Geschichte der Ukraine und der ukrainischen Cosaken wie auch der Königreiche Halitsch und Wladimir. — Halle, 1796. — S. 5, 63 — 64, 125, 128 etc.

10 Beauplan. Ciekawe opisanie Ukrainy polskiej і rzeki Dniepru od Kijowa aż do miejsca gdzie rzeka ta wrzuca sic do morza // Niemcewicz J. U. Zbiór pamiętników historycznych о dawnej Polszce [W 5 t.]. — Warszawa, 1822. — T. 3. — S. 336-406, тара. (Друге видання: Лейпціг, 1839). Довкола джерельної цінності репродукованої карти точилася дискусія — Нємцевича звинувачували в поганому копіюванні оригіналу. Див.: Ляскоронский. Гильом Левассер-де-Боплан. — С. V; Кордт. Материалы. — Вып. 2. — С. 23; Барвінський Б. «Україна» Боплана // Стара Україна (Львів). — 1924. — № 1. — С. 14. /212/



Дмитро Бантиш-Каменський (1788 — 1850), починаючи працювати над «Історією Малої Росії з часів її приєднання до Російської держави за царя Олексія Михайловича» (перше видання 1822 p.), ще не знав про Боплана. Для другого видання книги він вже широко використав «Опис України:»: багато разів наводив уривки, інколи значні,у власному перекладі (особливо у XI, XIII, XIX розділах при опису сухопутних та морських походів козаків, селянських злиднів, будівництва Кодацької фортеці, вигляду Києва, знищення Черкас польським військом 1637 p., побуту та воєнної тактики татар). Саме Бопланові, писав Бантиш-Каменський, «ми зобов'язані докладними відомостями про запорожців, цих хоробрих кіннотників, так само відважних на морі, перед якими дрижали разом з Тавридою різні турецькі країни» 11. Вчений відзначив пропольську тенденційність Боплана, його окремі помилки (про патріархат у Києві, козацького адмірала). Йому не подобалися скептичне ставлення Боплана до духівництва й перекручені назви місцевостей. До першого тому «Історії» Бантиш-Каменський додав (є у 2 — 4 виданнях) репродукцію «Генеральної» карти, перекладеної на російську мову. До цієї карти історик вніс деякі власні додатки, а дещо й пропустив, що пізніше спричинило не одну помилку 12. Після Бантиш-Каменського праці Боплана використовуються у кожному дослідженні, присвяченому історії козацтва.

Ізмаїл Срезневський (1812 — 1880) докладно аналізував і коментував кілька конкретних свідчень Боплана — про «запорозьку країну», про харчування козаків, козацьку раду, острів Скарбницю Військову, Кодак тощо 13. Навіяні романтизмом, лише деякі з тверджень Срезневського витримують історичну критику. Аполлон Скальковський (1808 — 1898) залишався вірним Бопланові протягом десятиріч наукової діяльності.



11 Бантыш-Каменский Д. История Малой России. [2-е изд.]. — В 3 т. — М., 1830. — Ч. 1. — С. XIII. Історик помилявся, бо Боплан писав про козаків, у першу чергу, як про піхотинців (трете видання. — M 1842; четверте — СПб.; К.; X., 1903).

12 Про помилки див.: Падалка Л. В. К карте Боплана о заселении полтавской территории во второй четверти XVII века. — Полтава, 1914, — С. 3; Фоменко В. Г. Про деякі неточності в окремих дослідженнях з історії запорізького козацтва // УІЖ. — 1967. — № 2. — С. 160.

13 Срезневский И. И. Запорожская старина 1500 — 1640. — Харьков 1833. — Ч. 1, [вып.] 2. — С. 9, 40-46, 59-63, 68-69, 74-75, 84-88; [вып 1 3 — С. 138 — 141.

14 Скальковский А. Очерки Запорожья // ЖМНП. — СПб:, 1840 — Ч. 25, март. — С. 197.



Так, у «Нарисах Запоріжжя» Скальковський використав опис для пояснення етнонімії, вживаної козаками: Москва (Росія), Москалі (росіяни) 14, в «Історії Нової Січі» він обґрунтовував географічні та інші реалії авторитетом «Опису України» і карт, використав /213/ останні у багатьох історичних нарисах 15. Скальковський високо ставив розповіді Боплана про «побут козацтва, його боротьбу з ногайцями і поляками» 16.

Микола Маркевич (1804 — 1860) в переліку джерел до «Історії Малоросії» на першому місці поставив Боплана. Він базувався на «Опису України» та «Генеральній» карті, визначаючи межі України, пишучи про стародавність міста Черкас, висвітлюючи питання про повинності селян, колонізаційну діяльність Конєцпольського, будівництво фортеці Кодак. Ж.-Б. Шерера, автора «Анналів Малої Росії» (Париж, 1788) він характеризував як плагіатора Боплана 17.

Новий напрям у використанні та інтерпретації Боплана розпочав історик-географ, професор Рішельєвського ліцею в Одесі Пилип Брун (1804 — 1880). У численних аналітичних дослідженнях, присвячених топографії Північного Причорномор'я, він часто користувався спадщиною Боплана. Брун намагався уточнити місце, де козаки ховали човни від турків, ідентифікував місцевість під назвою Семенів Ріг 18, робив спробу визначити шлях повернення запорожців через Азовське море на річку Самару 19, коментував відомості про Аслан-городок і Куяльницький лиман 20. Його притягали такі бопланівські сюжети, як ліси над Самарою та дика вишня над долішнім Дніпром 21,



15 Скальковский. История Новой Сечи (1885). — С. 35, 100, 105, 289 та ін. (Перше видання — Одеса, 1841; друге — Одеса, 1846).

16 Скальковский. История Новой Сечи. — С. 105. Порівняйте бібліографії (неповні) інших праць Скальковського: Біднов В. Аполлон Скальковський як історик Степової України // Науковий ювілейний збірник Українського університету в Празі. Присвячений панові президентові Чеськословенської республіки проф. др. T. J. Масарикові для вшанування 75-их роковин його народження. — Прага, 1925. — Ч. 1. — С. 354 — 356; Оксман Е. [Рецензія] // Наука на Україні, — Харків. — 1927. — № 2/4. — С. 361 — 366. — Рец. на ст.: Біднов В. Аполлон Скальковський...

17 Маркевич Н. История Малороссии. — М., 1842. — т. 1. — С. 8, 30, 115, 124, 130, 132, 144, 152; 1843. Т. 5. — С. 8 — 9, 89, 91 та ін.

18 Брун Ф. Донесение о поездке к устьям Буга и Днепра // ЗООИД. — Одесса, 1863. — Т. 5, отд. П. — С. 990 — 991. Передрук в кн.: Брун. Черноморье. — Ч. I.

19 Брун Ф. Следы древнего речного пути из Днепра в Азовское море // ЗООИД. — 1863. — Т. 5, отд. I. — С. 109 — 110, 129, 155. Передрук в кн.: Брун. Черноморье. — Ч. I.

20 Брун Ф. Судьбы местности занимаемой Одессой // Труды Одесского статистического комитета. — Одесса, 1865. — Вып. 1. — С. 37, 42 — 43. Передрук в кн.: Брун. Черноморье. — Ч. 1.

21 Брун Ф. Опыт соглашения противуположных мнений о Геродотовои Скифии и смежных с нею землях // Древности Геродотовои Скифии. — СПб., 1872. — Вып. 2. — С. ХСІ, XCVI, CXIII. Виправлений франц. варіант в кн.: Recueil d'antiquités de la Scythie. — SPb., 1873. — 2me livr. — P. I — CXX. Передрук в кн.: Брун. Черноморье. — Ч. 2.



Кічкаська переправа 22, /214/ острів Кашеварниця 23 і т. д. В історико-географічному плані інтерпретував Боплана також археолог Платон Бурачков (1815 — 1894), торкаючись питань про Дніпрові переправи і пороги, водно-сухопутний шлях Азовське море — Самара, про Чорний ліс на «Генеральній» карті тощо 24. Бурачков належав до тих дослідників, які сумнівалися, чи Боплан (і козаки) міг плисти через пороги проти течії. Це питання, що викликало чималу суперечку, залишається дискусійним досі.

В кінці 60-х років XIX ст. в українській історіографії було зроблено першу спробу визначити значення «Опису України» та роль його автора як творця джерела першорядного значення. Професор Ніжинського ліцею Іван Лашнюков (1824 — 1869) включив аналіз праці Боплана у лекційний курс. Він зробив висновок, що Боплан «знав, без сумніву, польську і малоросійську мови, обслідував Дніпро від Києва до сьогоднішнього Олександрова, проїхав через українські степи, відвідав усі відомі тоді міста, бачив козацтво у всьому його блескові та чув оповідання козаків про їх походи і подвиги [...] Безпристрасно і цілком правдиво говорить про вибори королів, про права польського дворянства і про жалюгідне становище руського народу в Польському королівстві. Та, що особливо важливе у творі Боплана — це топографічний опис України» 25. Професор Київського університету Пилип Терновський (1838 — 1884) вмістив Бопланів опис Києва, за перекладом Ф. Устрялова, у збірці матеріалів до топографії цього міста, ілюструючи розповідь вирізкою з карти одного з бопланівських епігонів 26.


22 Брун Ф. Черноморские готы и следы долгого их пребывания в Южной России. // Брун. Черноморье. — Ч. 2. — С. 217_218.

23 Bruun P. Zur Geschichte und Géographie der Insel Chortitza // Odessaer Zeitung. — Odessa, 1879. — Nr. 279 — 280. Переклад в кн.: Брун. Черноморье. — Ч. 2. — С. 217 — 218.

24 Бурачков П. Заметки по древней географии Новороссийского края. (Письма к проф. Ф. К. Бруну...) // Известия РГО. — СПб., 1875. — Т. 11 вып. 3. — С. 188; вып. 5. — С. 303, 305 — 306, 309 — 310, 317 — 318; Бурачков П. Заметки по исторической географии южнорусских степей // КС — 1886. — Т. 14 (апрель). — С. 663 — 664, 675, 680 — 681.

25 Лашнюков И. В. Очерки русской историографии // Университетские известия, — Киев, 1872. — №6. — С. 13 — 18. Передрук: Лашнюков И. В. Пособие к изучению русской истории критическим методом Киев, 1874. — Вып. 2, отд. 2. — С. 65 — 70. Цитата зі с. 65.

26 Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. — Киев, 1874. — Отд. 2. — С. 44 — 48, табл., іл.



70-ті роки XIX ст. стали немов цезурою в українському бопланознавстві. Саме відтоді на арену історичної науки починають один за одним виходити дослідники, що присвятили Бопланові чималу частину наукового доробку: В. Антонович, Д. Яворницький, В. Ляскоронський, В. Кордт. Діяльність цих істориків, /215/ що використовували методи наукового позитивізму, по-новому висвітлила не лише «Опис України», який вже широко використовували в дослідницькій практиці, але й до тих пір маловідому діяльність Боплана як найвидатнішого картографа пізньосередньовічної України 27.

Професор Київського університету Володимир Антонович (1834 — 1908) не раз повертався до бопланівської тематики і допомагав своїм учням заглиблюватися в неї. Він відчував недоліки перекладу Ф. Устрялова та почав підготовляти власні варіанти окремих фрагментів, наприклад, опису морських походів козаків 28. В університетських лекціях він так характеризував «Опис України»: «Це один з найсерйозніших закордонних творів про Південну Русь. В ньому немає недокладностей і легковажності. Автор спостережливий. Він з усіх боків вивчає середовище, а його розповідь відзначається дріб'язковістю і докладністю. В першу чергу він описує географію країни, кордони, до яких тягнеться держава. При цьому описує Дніпро з його порогами, з усіма островами та з первісним поселенням Запорожжя на цих островах. Потім у нього йде флора і фауна. Для нас найцінніша частина його твору етнографічна, в якій автор докладно розповідає про звичаї та обичаї мешканців. Якщо він навіть не говорив місцевою мовою, то, в кожному випадку, з цитат у творі видно, що розумів її. Він зобразив приголомшливу картину суспільних і політичних відносин в країні. Ставлення селян до дворян показує, що країна напередодні великого політичного руху: на селянах лежать важкі суспільні й державні повинності й одночасно вони перебувають у становищі цілком безправних» 29.

Учениця, пізніше дружина Антоновича Катерина Мельник (1859 — 1942), науковий співробітник Академії наук УРСР, заново переклала Боплана 30. Антонович редагував переклад, додав вступ, 64 примітки, 2 рисунки 31.



27 Нагадаємо, що на Східній Україні вся українська література до 1905 — 1907 pp. могла друкуватися тільки російською мовою.

28 Исторические песни малорусского народа с объяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова [у 2 т.]. — Киев, 1874. — Т. 1. — С. 23 — 24, 55 — 61, 206 — 208.

29 Подаємо уривок з унікального літографованого примірника: Антонович В. Б. Источники для истории Юго-Западной России. Лекции 1880 — 1881 гг [К.,] 1881. — С. 77 (примірник Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР).

30 Боплан. Описание Украины. 1630 — 1648 // Мемуары. — Вып. 2. — С. 294 — 388.

31 Про роль Антоновича в підготовці видання див.: Mельник-Антонович К. До видання І тому творів В. Антоновича // Антонович В. — Твори: Повне видання. — Київ, 1932. — T. 1. — С. XIII.



«Найбільше достоїнство записок Боплана, — писав Антонович, — полягає в тому, що він, як чужоземець, не був особисто зацікавлений в козацько-шляхетській /216/ суперечці, що розгорілася на його очах, і тому передає її мотиви цілком об'єктивно, без упередженої думки про те, щоб винищити або принизити цю чи іншу сторону. Крім цього, він посідав значний рівень цивілізації, який змушував його дивитися на описані факти з точки зору гуманної загальнолюдської справедливості, до якої не. могли дійти його сучасники, польські мемуаристи» 32. До такої вдумливої характеристики Боплана важко щось додати навіть у наш час. Пишучи про козаків у науково-популярному жанрі, Антонович постійно використовував «Опис України» Боплана 33. В особистій бібліотеці Антоновича зберігалося 4 карти, автором яких було позначено Боплана (це були пізніші переробки Мосеса Пітта та Йоганна Янсона ван Васберга). Антонович передав їх для публікації своєму учневі В. Ляскоронському.

Ознайомлення з працями Дмитра Яворницького (1855 — 1940), з 1929 р. академіка АН УРСР, доводить, що він вивчив «Опис України» майже напам'ять, часто-густо цитуючи в численних працях з історії запорозького козацтва та топографії Запорозьких вольностей (тобто території, безпосередньо підпорядкованої Запорозькій Січі). Яворницький сумлінно наводив відомості Боплана про топографію, рослинний і тваринний світ Подніпров'я, про звичаї, одяг, озброєння, способи ведення воєнних дій козаків і татар. На праці Яворницького, особливо історико-топографічного характеру, можна дивитися як на своєрідний коментар до «Опису України». Для цього він підбирав паралелі або доповнення з інших джерел, досліджуючи, як змінювалася топографія згаданих Бопланом місць протягом наступних двох з половиною століть. Таким чином, Яворницький використовував «Опис України», готуючи свою першу топографію Запорожжя 34, що згодом розрослася у фундаментальне історико-географічне дослідження про Запорозькі вольності 35. У скороченому вигляді воно увійшло до першого (вступного) тому «Історії запорозьких козаків» 36.



32 Мемуары. — Вып. 2. — С. 289 — 290.

33 А[нтонович] В. Початки козацтва: (Після відчитів В. А. написав Л. Д.) — Львів, 1895. Брошура складена на підставі літографованих лекцій: Антонович В. История малорусского козачества. — Киев, 1882; [Антонович В.] Бесіди про часи козацькі на Україні. — Чернівці, 1897. Про інші праці Антоновича див.: Ткаченко М. Бібліографія праць В. Б. Антоновича та праць про нього // Антонович В. — Твори. Т. 1. — С. LIX — ХС.

34 Эварницкий Д. И. Топографический очерк Запорожья // КС. — 1884. — Т. 9, май. — С. 49 — 50; июнь. — С. 179, 191; июль. — С. 417 — 418 та ін. Відбиток під заг. Число и порядок Запорожских сечей с топографическим очерком Запорожья. — Киев, 1884.

35 Эварницкий. Вольности (1890; 2-е доп. вид. — СПб., 1898). Посилання на Боплана через кожних кілька сторінок.

36 Эварницкий. История. — СПб., 1892. — Т. 1. (2-е випр. і доп. вид. — М., 1900) з частими посиланнями на Боплана. Український переклад див.: Жовтень (Львів). — 1988. — № 4. — С. 12. /217/



«Опис України» як важливе джерело проходить також через інші праці Яворницького — про Хортицю, про запорозькі старожитності й легенди, про історію Новоросії 37. Яворницький зробив багато для популяризації «Опису України». Як не дивно, але з карт Боплана і його наслідувачів він знав лише «Генеральну» і чотири регіональні — й на їх підставі робив висновок про великі недокладності й прогалини у відомостях Боплана про територію Запорожжя. Яворницький пояснював це тим, що сам Боплан не доходив Дніпром навіть до Хортиці, а у розповідях опирався лише на своїх інформаторів 38. На початку XX ст. Яворницький відійшов від запорозької тематики, можливо, під впливом суворої критики, яка, однак, не стосувалася тих місць, в яких він використовував Боплана 39. Зрештою, Яворницький, найкращий знавець історичної топографії Запорожжя, не включив до використаних ним джерел карти Дніпра, приписувані Бопланові. Свій нарис про Дніпрові пороги, виданий пізніше 40, Яворницький побудував на рівні знань кінця XIX ст.

Не викликає сумніву, що ентузіазм Антоновича у вивченні спадщини Боплана значно вплинув на напрям досліджень професора Ніжинського ліцею Василя Ляскоронського (1860 — 1928), який неодноразово дякував вчителеві за поради і допомогу. Праці Ляскоронського стали важливим кроком вперед українського бопланознавства. Однак, як і Яворницькому, йому не вдалося довести дослідження до кінця. Та й цілий ряд надто категоричних висновків Ляскоронського виявився передчасним, чого часто не враховують ті, кому доводиться користуватися його працями.



37 Эварницкий Д. И. Остров Хортица на реке Днепре: (Из поездки по запорожским урочищам) // КС. — 1886. — Т. 14, январь. — С. 42; також відбиток; Эварницкий Д. И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. — СПб., 1888. — Ч. 1 — 2; Эварницкий Д. И. Очерки. Про інші праці Яворницького див. бібліографії у кн.: Гапусенко І. М. Дмитро Іванович Яворницький. — К., 1969. — С. 43 — 54; Шубравська М. М. Д. I. Яворницький: Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. — К., 1972. — С. 234 — 245.

38 Эварницкий Д. И. Карты Украины и Запорожья и планы р. Днепра. // Труды XIII Археологического съезда в Екатеринославе (1905). — М., 1908. — Т. 2. — С. 51 — 53.

39 Див., напр.: Житецкий И. [Рецензия] // КС. — 1888. — Т. 23, ноябрь. — С. 36 — 48. — Рец. на кн.: Эварницкий Д. И. Запорожье в остатках старины... Ч. 1 — 2. — СПб., 1888; Ястребов В. [Рецензия] // КС. — 1891. — Т. 32, февраль. — С. 352 — 356. Рец. на кн.: Эварницкий Д. И. Вольности запорожских Козаков... СПб., 1890; Лазаревский А. [Рецензия] // ЧИОНЛ. — Киев, 1896. — Кн. 10, отд. 4. — С. 3 — 23. — Рец. на кн.: Эварницкий Д. И. История запорожских Козаков. — Т. 1 — 2. — СПб., 1892 — 1895.

40 Яворницький Д. І. Дніпрові пороги. Альбом фотографій з географічно-історичним нарисом. — X., 1928.



Вже у перших виступах на бопланівську тему Ляскоронський висунув думку, що у 1648 та 1650 pp. побачило світ два /218/ атласи України Боплана, причому друге видання становило збільшені частини «Генеральної» карти 41. Це твердження не відповідало правді. Після пошуків у Кенігсберзі та Парижі Ляскоронський дещо змінив свої погляди (він ознайомився з «Спеціальною» картою), але продовжував вважати, що репродуковані ним карти Подільського і Брацлавського воєводств та Покуття з «атласу» Антоновича — це праці самого Боплана, а не, як це було насправді, його наслідувачів. Ляскоронський докладно описав різновидності «Генеральної» карти, які, на його думку, додавалися до «Опису України» у виданнях 1650 і 1660 рр 42. Рецензуючи монографію Ляскоронського, Никандр Молчановський (1858 — 1906) вказав, що метод праці Боплана над картами вимагає дослідження. Він навів приклад, що на помилки в карті, гравійованій В. Гондтом (Гондіюсом) на основі Бопланової, вказував граверові 1651 р. шведський дипломатичний агент Й. Маєр, який тільки що повернувся з подорожі до Криму 43. Інші рецензенти критичних зауважень не висловлювали 44.

Ляскоронський продовжував свої дослідження. У фундаментальному Блавіановому атласі, що зберігався у бібліотеці Київської духовної академії, він знайшов шестисекційну карту Дніпра з маргінальними рисунками і текстами з «Опису України» Боплана 45, потім репродукував карту Київського воєводства (як і карти інших воєводств та Покуття), знову вважаючи її Боплановою, хоча це було пізніше амстердамське наслідування 46.



41 Ляскоронский В. Г. Данные об атласе Боплана XVII в. // ЧИОНЛ. — 1896. — Кн. 10. — С. 37 — 39; Ляскоронский В. Г. О гравере XVII в. Гильоме Гондиусе и его картографических трудах относительно Южной России, произведенных по чертежам и планам Левассера де-Боплана // ЧИОНЛ. — 1896. — Кн. 11. — С. 5 — 7.

42 Ляскоронский В. Г. Иностранные карты и атласы XVI и XVII вв., заключающие в себе данные для истории Южной Руси // ЧИОНЛ. — 1896. — Кн. 11. — С. 30 — 33; Ляскоронский В. Г. Иностранные атласы и карты XVI и XVII вв., относящиеся к южной России // ЧИОНЛ. — 1898. — Кн. 12. — С. 97 — 137; також перевидання окремою книжкою (К., 1898). Відомості про друге видання 1903 р. (див.: Мельник-Антонович К. Василь Григорович Ляскоронський (некролог) // Записки історично-філологічного відділу УАН. — К., 1929. — Кн. 24. — С. 386) не підтверджуються.

43 M[олчановский] Н. [Рецензия] // КС. — 1898. — Т. 62, сентябрь. — С. 89. — Рецензия на кн.: Ляскоронский В. Иностранные атласы и карты... Киев, 1898; Архив Юго-Западной России. — Киев, 1908. — Ч. 3. — Т. 6, — С. 41.

44 Jabłonowski A. [Rec.] // Kwartalnik Historyczny. — Lwów, 1900. — T. 14. — S. 119. — Рец. на кн.: Ляскоронский В. Иностранные атласы и карты... — Киев, 1898.

45 Ляскоронский В. Г. Блавианов атлас второй половины XVII в. // ЧИОНЛ. — 1899. — Кн, 13. — С. 116 — 121.

46 Ляскоронский В. Г. Бопланова карта Киевского воеводства // ЧИОНЛ. — 1899. — Кн. 13, отд. 3. — С. 144.



Після подорожей до Голландії /219/ і Англії Ляскоронський підсумував свої спостереження у великій монографії про Боплана, включивши до неї новий переклад «Опису України» та репродукції раніше опублікованих ним чотирьох регіональних і одної «Генеральної» карт 4?. Готуючи це видання, Ляскоронський користувався порадами М. Владимирського-Буданова та В. Антоновича. Однак сьогодні ставлення до праці Ляскоронського може бути двояким: з одного боку, він дав найкращий російський переклад «Опису» з детальним коментарем (102 примітки, деякі з них перетворилися у невеликі історичні екскурси), а з іншого : — поглибив ряд власних помилок- відносно карт, вперто вважаючи пізніші регіональні переробки «Спеціальної» карти Боплана оригінальними творами французького картографа. Не дуже зрозуміло, чому, працюючи за кордоном, Ляскоронський не зумів використати як слід оригінальні «спеціальні» карти. Так чи інакше, його аналіз (зокрема ономастичний) карт стосується не Боплана, а його епігонів. Тому й розгорнуті критичні зауваження В. Кордта на адресу Ляскоронського 48 можна вважати цілком справедливими. Ляскоронський висловив необгрунтоване припущення, що граверні дошки «Спеціальної» карти були продані польському королю, який і тиражував карти під час турецько-польської війни. Бопланівську тематику Ляскоронський синтезував у лекціях з історичної географії України, які, однак, залишилися в рукопису 49.

Веніамін Кордт (1860 — 1934) — директор бібліотеки Київського університету, в радянський час завідуючий відділом Всенародної бібліотеки України — присвятив вивченню Боплана більш, як три десятиріччя. Починав він з републікації карти України, доданої до «Опису України» 1660 р. 50 Через 10 років Кордт надрукував коротке повідомлення про праці Боплана, в якому чітко визначив, що було три видання «Опису України» — перше, без згадки України . в заголовку, друге — в Руані 1660, третє — в Парижі 1661 р. Не менш чітко він визначив зміст його картографічної спадщини: «Генеральна» карта України, «Спеціальна» восьмиаркушева карта України (примірник цієї рідкісної карти він розшукав у Дрездені), карта Польщі, триаркушева карта Дніпра 51.



47 Ляскоронский. Гильом Левассер-де-Боплан.

48 Кордт. Материалы. — Вып. 2. — С. 23.

49 Ляскоронский В. Историческая география Украины. — Киев, 1923 // Центральна наукова бібліотека ім. В. Вернадського АН УРСР, від. рукописів. — Ф. 90. — Спр. 465 — 466. Географія впорядкована за регіональним принципом. Дату «1923» подає К. Мельник-Антонович у згаданому вище некролозі Ляскоронського (пор. з виноскою 42).

50 Кордт. Материалы. — С. 15, табл. 32. Про рецензію А. Яблоновського див. виноску 44 (с. 116 — 118).

51 Кордт В. Боплан и его труды по картографии Южной России // ЧИОНЛ. — 1911. — Кн. 22, отд. 1. — С. 85 — 87. Всі згадані карти Кордт републікував 1910 р. (див. виноску 53). /220/



Одночасно у великому атласі факсимільних репродукцій Кордт передрукував усі розшукані ним карти (тоді він ще не знав про прижиттєві різновидності Бопланових карт та про Гондтові пробні відбитки, про які стало відомо набагато пізніше), дав їх докладну характеристику. Правда, і тут не обійшлося без складностей — карту Польщі він публікував не з оригіналу, а з Данкертівського перевидання. Кордт дав найповнішу, як для свого часу, біографію Боплана. Він дедуктивно встановив, що Боплан нормандець (бо порівнював у «Опису України» клімат України з нормандським; пізніше це припущення підтвердилося) та поставив питання, на яке частково відповіли пізніші дослідники, про . можливі подорожі Боплана до Центральної Америки і на Мадагаскар. Деякі джерелознавчі проблеми, висунені Кордтом, зокрема про можливі книжні джерела «Опису України» (Блез де Віженер, М. Бронєвський, С. Сарніцький), ще залишилися остаточно не розв'язаними. Кордт спростував звістку польського бібліографа К. Естрайхера про перше видання «Опису України» 1640 р.52, що спричинила чималу плутанину в науковій літературі. Він повідомив про руанський примірник 1660 p., що знаходився у бібліотеці Київського університету з підправленою датою «1673» 53. Кордт ще двічі повертався до бопланівських сюжетів. Він дав стислу біографію Боплана та бібліографію його праць, остаточно висловлюючись за три прижиттєві видання «Опису України» (Руан, 1650; Руан, 1660; Париж, 1661). Стримано висловив своє захоплення французом трохи чудернацькою українською мовою, яка, зрозуміло, не легко давалася прибалтійському німцеві: «З Боплана, коли судити з його книги, була людина інтелігентна й освічена; він подає в ній не лише етнографічний й географічний нарис України, ба, й замітки про її підсоння. Мало не кожна сторінка його праці править за довід, що з нього був чудовий спостережник. Він жваво цікавився усім, що його оточувало. Своєю книгою він збудував собі міцного пам'ятника. Побоювання, що він висловив їх наприкінці своєї книги, начебто він, як військовий, що всеньке життє своє працював над земляними укріпленнями, лив гармати й палив порох, можлива річ, писав не досить гарно — безпідставні» 54. Критика відзначила, що Кордт, по суті, дав «маленьке дослідження» про Боплана 55.



52 Estreicher К. Bibliografia polska. 140000 druków. — Kraków, 1891. — T. 12, — S. 423.

53 Кордт. Материалы. — С. 16 — 26, табл. 1 — 9, 25 — 26, 30 — 32, 34 — 36, 38 — 40.

54 Кордт В. Чужоземні подорожні по Східній Європі до 1700 p. — К., 1926. — с. 97 — 101.

55 Курц Б. [Рецензія] //Україна (Київ). — 1927. — № 21. — С. 207. — Рец. на кн.: Кордт В. Чужоземні подорожні... К., 1926.



Републікуючи 8 карт України і Польщі з кінця XVII — початку XVIII ст., Кордт зумів рельєфно показати велетенський вплив Боплана на пізнішу картографію 56. /221/ Докладні й обгрунтовані дослідження Кордта стали золотим внеском не лише в українське, але й у європейське бопланознавство.

Початок XX ст. зробив надзвичайно популярним Боплана в українській науці, вивівши «Опис України» і карти за межі історичної проблематики. Професор Київського політехнічного інституту Микола Максимович (1855 — 1928), передруковуючи у фундаментальній монографії про Дніпро великі фрагменти «Опису України», дійшов висновку з точки зору гідротехніка: «Опис Дніпра в книзі Боплана цікавий у історичному відношенні, однак ще важливіший у науковому відношенні для вивчення топографії Дніпра. Боплан дивився на Дніпро очима інженера, тому у своєму опису він дає деякі технічні вказівки, а всі важливіші місця подає з докладнішими математичними визначеннями» 57. Етнограф і краєзнавець Яків Новицький (1847 — 1925) з автопсії уточнював Бопланові відомості про розташування татарської переправи через Дніпро, доповнював відомості про окремі острови (Таволжаний, Кашеварницю), а також наводив думку лоцманів, що Боплан просто хвалився — він не міг плисти через пороги проти течії та ще й користуватися кермом на ріці, всіяній каменями 58. Професор Київського університету Михайло Владимирський-Буданов (1838 — 1916) докладно проаналізував карти Боплана (та приписувані йому) з точки зору історичної демографії у праці про населення України кінця XVI — першої половини XVII ст., яка залишилася ненадрукованою 59.



56 Кордт В. Матеріали до історії картографії України. — К., 1931. — С. 3 — 10, 15; табл. 1 — 3, 5 — 6, 11 — 12, 20 — 21.

57 Максимович Н. И. Днепр и его бассейн: История и гидрография реки. Современные материалы по гидрологии Днепра и его главнейших притоков. — Киев, 1901. — С. 105 — 119 (цитата зі с. 105).

58 Новицкий Я. С берегов Днепра: (Очерки Запорожья). Путевые заметки и исследования // Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. — Екатеринослав, 1905. — С. 67, 77 — 78, 140 — 142. 3 лоцманами та Новицьким можна сперечатися, бо Боплан міг їхати під час весняної повені (про це вперше говориться у кн.: Лерберг А. X. Исследования... — 1819. — С. 275), а, крім цього, Дніпро у XVII ст. з ще не вирубаними лісами над притоками був повноводнішим, ніж у XX ст. Крім цього, з анотації на карті Литви М.-Х. Радвіли (Радивила) 1613 р. можна довідатися, що князь Д. Вишневецький, рятуючись разом з козаками від татар, які облягали Січ, добрався човнами через пороги до Черкас. Див.: Кордт. Материалы. — Вып. 2. — Табл. 15.

59 Владимирский-Буданов М. Ф. [Население Юго-Западной России от Люблинской унии до середины XVII в.] (ЦДІА УРСР у м. Києві. — Ф. 840, оп. 1. — Спр. 6 — 9). Архівісти надали праці умовну назву «Работа по колонизации Украины». Насправді даний рукопис є продовженням праці Владимирського-Буданова „Население Юго-Западной России от 2-ой половины XV в. до Люблинской унии (1569 г.)“ (Архив Юго-Западной России. — Ч. 7, т. 2. — С. 1 — 210). Можливо, що рукопис готувався як передмова до /222/ «Архіва» (Ч. 7, т. 3), де було вміщено іншу полемічну статтю історика. Пор. також: Боряк Г. В. Адміністративно-територіальний поділ України першої половини XVI ст. у висвітленні істориків-викладачів Київського університету XIX — початку XX ст. // Історичні дослідження: Вітчизняна історія. — К., 1981. — Вип. 7. — С. 82.




Військові історики передрукували фрагмент з Бопланової праці про кримських татар 60. Історик-краєзнавець Лев Падалка (1859 — 1927), який ще в київські студентські роки написав реферат про Боплана 61, досліджував, на підставі його карт і картографічних праць епігонів, заселення Полтавщини в другій чверті XVII ст. Падалка виправляв назви на картах, встановлював нові назви початку XX ст., а цей матеріал намагався перевести на бопланівську картографічну першооснову 62. Відірваний від наукових центрів Падалка не володів продуманою науковою методикою, за що його гостро критикував у своїй рецензії (місцями, незаслужено суворо) професор Одеського університету Іван Линниченко (1857 — 1926) 63.

На східногалицький науковий історичний центр бопланівська проблематика поширилася пізно, що було пов'язано зі змістом «Опису України», який західноукраїнських земель майже не торкався. Все ж професор Львівського університету, пізніше академік АН УРСР та АН СРСР Михайло Грушевський (1866 — 1934), пишучи фундаментальну «Історію України-Руси», не міг пройти повз Боплана, але в політичній історії козаччини для нього знайшлося незначне місце — бо й політичних подій в «Опису України» відбито небагато. Грушевський, однак, докладно виклав опис побуту і звичаїв козаків, використовуючи для цього великі коментовані ним же фрагменти «Опису України». Ці уривки він переклав особисто на підставі видання А. Голіцина 1861 р. 64 За визначенням Грушевського, «мемуари Боплана «Description d'Ukranie», xoч небагато дають про самі події, малюють загальну обстанову українського життя саме з свого часу. (Боплан пробув на Україні від початку 1630-х рр. до самої Хмельниччини)» 65.



60 Крымские татары. (По Гильому Левассеру де-Боплану) // ВИВ — Киев, 1909. — № 1/2. — С. 89 — 100.

61 Падалка Л. В. Боплан об Украине // ДАК. — Ф. 16, оп. 471 — Спр. 389.

62 Падалка Л. В. Прошлое полтавской территории и ее заселение: Исследование и материалы с картами. — Полтава, 1914. — С. 60 — 63, 183 — 188; Падалка Л. В. К карте Боплана о заселении полтавской территории во второй четверти XVII века. — Полтава, 1914.

63 Линниченко И. А. Критическая оценка сочинения: Л. В. Падалка. Прошлое полтавской территории... — Полтава, 1914; Одесса, 1916.

64 Грушевський М. Історія України-Руси. — T. 7 — С 297 — 302, 480, 584.

65 Грушевський M. Історія України-Руси. — T. 8, ч. 1. — С. 321.



Проте саме з львівськими вченими пов'язаний свіжий погляд на працю Боплана як на іконографічне і топонімічне джерело, що засвідчує поширення /223/ назви «Україна» у першій половині XVII ст. на значну територію. Богдан Барвінський (1880 — 1958), в радянський час завідуючий відділом Львівської бібліотеки АН УРСР, підійшов до «Опису України» і карт саме з такої точки зору. Барвінський доводив, що назва «Україна» охоплює в Боплана, а також у його картографічних епігонів (де є термін «Велика Україна»), майже всі етнічні українські землі: «За Бопланом — «Україна» се вже не якесь пограниччя, не саме Подніпров'я, а великі земельні простори від Московщини аж до Семигорода» 66. Ідею про такий саме зміст поняття «Україна» у працях Боплана Барвінський проніс через багато своїх досліджень і науково-популярних нарисів 67, а коли під час польської окупації Східної Галичини (після 1919 р.) виникла необхідність захищати національне ім'я народу, аргумент про Бопланове визначення поняття був покладений Барвінським в основу документів міжнародного значення 68. Історик зробив багато для популяризації Бопланової праці українською мовою. В додатку до «Історії українського народу» він вмістив уривок про побут і подвиги козаків 69, а в серії «Історична бібліотека «Просвіти» випустив (анонімно) збірку великих коментованих фрагментів «Опису України» 70.



66 Барвінський Б. Польська персоніфікація «України» з 1644 р. // ЗНТШ. — Львів, 1914. — Т. 121. — С. 127.

67 Барвінський Б. Історичний розвій імені українсько-руського народу. — Львів, 1909; Барвінський Б. Звідки пішло ім'я «Україна»? — Відень, 1916. — С. 13 — 16 (друге видання: Вінниця, 1917); Барвінський Б. Наше народне ім'я: (Україна, українці, український). — Львів, 1916. — С. 11 — 16; Барвінський Б. Історичні права українського народу до його народного імені. — Відень; К., 1918; Барвінський Б. Україна: (Кілька причинків до значення сеї назви). — Львів, 1923; Барвінський Б. Велика і Мала Україна: (В справі устійнення обласної словні українських земель). — Львів, 1925.

68 Про пам'ятне письмо Наукового товариства ім. Шевченка у Львові з приводу заборони польською кураторією Львівського шкільного округу національного імені українського народу. — Львів, 1923. (Також в перекладі французькою та німецькою, мовами.) Меморіал підписали, зокрема, пізніші академіки АН УРСР К. Студинський та В. Гнатюк.

69 Боплан. Оповідання про вдачу, життя-буття та хоробрі діла козаків // Барвінський Б. Історія українського народу. 2-е попр. і доп. вид. — Львів, 1922. — С. 130 — 132.

70 Дніпрові пороги. Опис України і Дніпра коло 1640 p.: Із споминів Г. Боплана. — Львів, 1925. Барвінський помилково (використовуючи К. Естрайхера) датував перше видання «Опису» 1640 р. (пор. виноску 86). Завдяки цьому, а також стилістичному збігу текстів у виданнях 1925 і 1922 pp. «Історії українського народу» встановлюється упорядник видання.



Видана масовим тиражем книжечка швидко розійшлася серед широкого кола читачів. Барвінський добре розумів французького автора і рекомендував його звичайними словами: «Боплан був чоловік чесний і благородний. Хоч сам був шляхтич і хоч був на службі польського короля, бачив /224/ якими неправдами жиє польська шляхта на Україні і не вагався остро виступити проти панських насильств [...] Але, з другої сторони, бачив хиби нашого народу і писав про них просто, не скриваючи нічого, але з жалем, що такий завзятий народ так марнується. За його правдиве слово про наших ворогів і нас самих заслужив собі Боплан на се, щоби ми пригадали собі його «Опис України» 71. Не вирішуючи остаточно питання про те, чи малюнки на картах бопланівських епігонів походять від самого Боплана чи ні, Барвінський зайнявся іконографією зображених там народних типів 72.

Ще в дореволюційний час «Опис України» дочекався фахової оцінки видатного географа, професора Одеського університету Гаврила Танфільєва (1857: — 1928). «Автор, — писав він про Боплана, — дає багато цінних відомостей про південноруські степи, їх рослинність (між іншим, про степову вишню, степовий мигдаль) і тваринне населення. В його часах в українських степах ще водився байбак (Arctomys bobac, тепер лише в одному місці Костянтиноградського повіту Полтавської губ. і далі на схід), сайга (тепер лише за долішнім Доном і далі на схід) та дикий кінь (зник біля середини XIX ст.). Боплан згадує, між іншим, озеро Куяльник (лиман біля Одеси), яке тоді славилось своїм рибним багатством — воно, очевидно, ще не встигло сильно обміліти. Тилігул уже був відрізаний від моря пересипом, але також був багатий на рибу. Боплан спостерігач дуже обережний, він скептично ставився до багатьох, загальноприйнятих тоді, понять. Деякі місця його книги, що стосуються Київської лаври, перекладач (Ф. Устрялов. — Авт.) не наважився перекласти російською мовою, а помістив їх серед додатків як в оригіналі. Описи ...відзначаються великою достовірністю» 73.



71 Дніпрові пороги... — С. 3.

72 Барвінський Б. Покутські опришки на ритовинах XVII і XVIII ст. // Барвінський Б. Д-р Юліан Целевич і його наукова діяльність на полі української історіографії і етнографії в світлі давнішніх та новіших дослідів. — Львів, 1927. — С. 253 — 265; Barwiński B. Opryszki w slownictwie ludowym і na rycinach z XVII і XVIII w. // Ziemia Czerwieńska. — Lwow, 1936. — Nr. 2. — S. 230 — 242.

73 Танфильев Г. И. География России [В 3 ч.]. — Одесса, 1916. — Ч. I. — С. 51 — 52. Довкола дикої вишні в степах велася полеміка (дехто вважав, що йдеться про терен).



Важкі роки громадянської війни не зменшили зацікавлення Бопланом з боку вчених. Доцент Кам'янець-Подільського університету, а згодом професор Полтавського інституту народної освіти Павло Клепацький (Клепатський, 1885 — 1936) звернув увагу на етнографічний аспект «Опису України»: «Головний інтерес праці полягає в населенні (українськім) — його норовах, звичаях і суспільних відносинах. Без сумніву, ця остання, етнографічна частина — найкоштовніша в «Опису» Боплана [...] Взагалі ж про Боплана треба сказати, що він — спостерігач уважний і письменник сумлінний: на нього цілком можна /225/ здатися». Карти цікавили Клепацького, в першу чергу, як демографічне джерело. «Карти Боплана, зроблені на підставі його особистих зарисів і помірів надзвичайно старанно і докладно, — писав він, — є дуже важним, одиноким в своїм роді джерелом для історії заселення України в протяг першої половини XVII ст.» 74. Інший професор Кам'янець-Подільського університету (пізніше Варшавського університету) Василь Біднов (1874 — 1935), пишучи про Дніпрові пороги, часто використовував «Опис України» 75.

Якщо, свого часу, Яворницький сумлінно використав працю (але не карти) Боплана для топографії Подніпров'я, то у 20 — 30-ті роки систематичним дослідженням Бопланової спадщини в цілому щодо території Бузько-Дністрового межиріччя зайнявся доцент Одеського університету Федір Петрунь (1894 — 1963). На відміну від багатьох попередників, він різко негативно характеризував французького інженера: «Боплан в своїм «Описі України» та в своїх мапографічних творах був яскравим представником настрою та бажаннів польської керуючої кляси (див. присвяту королеві Яну-Казимиру). В цім відношенні він був спадкоємцем низки польських публіцистів. Але, крім імперіалістичної тенденції, прагнення до експансії, Боплан перейняв та використовував в літературних творах [ідеї] польських діячів і [також] фактичний матеріал» 76. Петрунь зробив висновок, що Боплан особисто не бував південніше річки Кодими і відносно цих територій користувався відомостями місцевих мешканців, можливо використовував «Опис Тартарії» М. Бронєвського (складений 1579 р.). В пізніших працях, використовуючи Боплана, Петрунь не заперечував цінність записаного ним фактичного матеріалу 77. Однак дослідженням спадщини Боплана Петрунь займався недовго (не без зовнішнього впливу). Володіючи великими знаннями з історичної топографії Північно-Західного Причорномор'я, він виклав усі зібрані відомості в кількох рукописних дослідженнях, знищених невігласами після смерті автора 78.



74 Клепатський П. Огляд джерел до історії України: (Курс лекцій, читаних протягом 1919 акад. р.). Вип. 1. — Кам'янець на Поділлю, 1920 — С. 132 — 134.

75 Біднов В. Дніпрові пороги. Топографічні відомості. — Катеринослав, 1919.

76 Петрунь Ф. Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі українського пограниччя. Замітки про Бронєвського та Боплана // Журнал науково-дослідних катедр м. Одеси. — Одеса, 1926, — Т. 2 (1925/6). № 2. — С. 91 — 103 (цитата з с. 102).

77 Петрунь Ф. Нове про татарську старовину Бозько-дністрянського степу // Східний світ (Харків. — 1928. — № 6. — С. 155 — 171); Петрунь Ф. Українські степи за ранньої татарської та литовської доби. Замітки і зауваження // Полуднева Україна. — К., 1930. — С. 150 — 160 (єдиний збережений примірник з бібліотеки Ф. П. Максименка).

78 Відомості від професора Одеського університету С. Я. Борового. /226/



Чимало істориків вирішували при допомозі праць Боплана окремі конкретні питання. Професор Одеського університету, пізніше академік АН УРСР Михайло Слабченко (1882 — 1952) реконструював таким чином сітку торговельних шляхів України 79. Керівник Археографічної комісії УАН Микола Ткаченко (1892 — 1965) використовував «Опис України» і «Спеціальну» карту, досліджуючи минуле Уманщини 80. Професор Одеського інституту народної освіти Микола Загоровський (1893 — 1934) враховував дані карт Боплана при вивченні Причорноморських лиманів 81. В регіональному плані — для історії заселення Кам'янеччини — використовував карту Боплана професор Кам'янець-Подільського інституту народної освіти Володимир Геринович (1883 — 1946) 82. У 30-х роках у Києві на підставі паризького перевидання 1861 р. був підготовлений високоякісний український переклад праці Боплана (автора перекладу встановити не вдалося). Великі фрагменти перекладу публікувалися, в багатотомній хрестоматії джерел з історії України 83.

Нові сторінки українського бопланознавства написав Ілько Борщак (1895 — 1959) — викладач Національної школи живих східних мов у Парижі. Під час громадянської війни він переїхав до Франції, де розгорнув широку роботу по розшуку в архівах та бібліотеках матеріалів про різноманітні аспекти українсько-французьких контактів. Йому вдалося натрапити на невідомі науці відомості про Боплана. Вперше він згадав про них у ювілейних нарисах, присвячених французькому авторові 84, що викликали наукову полеміку.



79 Слабченко М. Е. Организации хозяйства Украины от Хмельнищины до мировой войны. Ч. 1: Хозяйство Гетьманщины в XVII — XVIII ст. — Одесса, 1923. — Т. 3. Карта.

80 Ткаченко М. Гуманщина в XVI — XVII вв. // ЗІФВ. — К., 1927. — Кн. 11. — С. 27, карта.

81 Загоровский Н. А. Лиманы Северного Причерноморья на картах прошлых столетий // Вісник Одеської комісії краєзнавства при УАН. — Одеса, 1929. — Ч. 4/5 (секція вивчення природних багатств). — С. 41.

82 Геринович В. Товтри Західного Поділля. — Кам'янець-Подільський, 1930. — Карта (надруковано ремісничим способом 100 прим.).

83 Боплан Г. Опис люду України. Опис нападу татар на Україну. Морські походи козаків. Київ у другій чверті XVII ст. Становище селян середнього Наддніпров'я // Історія України в документах і матеріалах / Склали М. Н. Петровський і В. К. Путілов. — К., 1941. — Т. 3. — С. 65 — 66, 72 — 80, 109 — 110 (видання рідкісне, більшість тиражу загинула під час війни).

84 Борщак І. Гійом Левассер де Боплан, 1672 — 6.XII. — 1923 [!]. (З нагоди 250 років його смерті) //ЛППМ. — Берлін, 1923, — Кн. 1. — № 1. — С. 8 — 10; Борщак І. Бопланіана // ЛППМ. — Берлін, 1924. — Кн. 2. — № 17. — С. 258.



Б. Барвінський вказав на бібліографічні та інші прогалини у дослідженнях Борщака, але, з іншого боку, не цілком критично сприйнявши повідомлення К. Естрайхера (про яке вже згадувалося вище), намагався довести, що перше видання «Опису /227/ України» було надруковано в Руані 1640 p., a після нього було ще три (Руан, 1651; Руан 1660; Париж, 1661) 85. Про новознайдену бопланіану Борщак звітував Українській Академії наук у Києві, повідомляючи, одночасно, що він підготував переклад Бопланової праці українською мовою 86. І цей переклад, і перевидання тексту 1660 p., яке Борщак підготував як черговий том своєї «Bibliothèque franco-ukrainienne» (її він почав видавати після другої світової війни в Монтрей-су-Буа) 87, так і не побачили світу. Невеликі відкриття зробив Борщак, досліджуючи твори і листування Вольтера. Він встановив, що «Опис України» був одним з джерел Вольтерової «Історії Карла XII, короля Швеції» (1731) 88, а сам Вольтер вважав Боплана прихильником Польщі (лист до Шуазеля, 1767) 89. Борщак, без сумніву, зібрав унікальний матеріал про українськофранцузькі зв'язки, серед яких належне місце зайняв Боплан. Але у важких умовах еміграції йому вдалося опублікувати лише частину своїх знахідок. Підсумком досліджень про Боплана слід вважати нарис, що увійшов до великого огляду про Україну в західноєвропейській літературі. У ньому Борщак прийняв тезу Барвінського про чотири видання «Опису», виправляючи, однак, рік першого видання з 1640 на 1650, як це робив Естрайхер 90. Борщак був не лише істориком, але й публіцистом, що відбилося на його наукових працях. Тому висловлювання його про Боплана вимагають критичної перевірки.

Серед еміграційних істориків було ще кілька прихильників творчості Боплана. Професор Українського університету в Празі Сергій Шелухин (1864 — 1938) працював у тому ж руслі, що й Б. Барвінський, вивчаючи зміст, який у поняття «Україна» вкладав Боплан 91.



85 Барвінський Б. «Україна» Боплана // Стара Україна. — Львів, 1924. — № 1. — С. 14. Помилку Барвінського (не згадуючи про нього) спростував В. Кордт 1926 р. (див. вище).

86 Борщак І. Звідомлення з дослідів в архівах Західної Європи, прислане Українській Академії наук у Києві // ЗНТШ. — 1924. — Т. 134 — 135. — С. 241 — 248.

87 Borschak É. Huit mois à la Santé. Journal (1940 — 1941). Montreuilsous-Bois, 1946. — P. 4 de couv.

88 Борщак I. Вольтер і Україна: (За невиданими документами) // Україна. — К., 1926. — Кн. 1. — С. 35, 40.

39 Пор.: Sichynsky W. Ukraine in Foreign Comments and Descriptions from the VIth to XXth century. — New York City, 1953. — P. 136.

90 Borschak É. L'Ukraine dans la littérature de l'Europe Occidentale // Le Monde Slave. — Paris, 1935. — № 2. — P. 299 — 305; також відбиток окремою книжкою.

91 Шелухин С. Украинцы, русские, малороссы. Открытое письмо г. Шульгину и его единомышленникам // Украинская жизнь. — М., 1916. — № 7/8. — С. 64; Сhеlоukhіne S. Les termes Russie, Petite-Russie et Ukraine // Tyszkiewicz M. Documents historiques sur l'Ukraine. — Lausanne, 1919. — P. 59 — 72; також англійською мовою; Шелухин С. Назва України. — Відень, 1921; Шелухин С. П. Звідки походять назви «русини, Русь, галичани, малороси, українці». До курсу історії українського народу під керівництвом Н. Я. Григорієва додаткові лекції. — Прага, 1928 (літографоване видання); Шелухин С. Назва Підкарпаття Україною // Ювілейний альманах Союзу підкарпатських руських студентів у Празі 1921 — 1931. — Прага, 1931, — С. 40 — 42; Шелухин С. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів. — Прага, 1936 — 1937.



У Шелухина були цікаві ідеї, але викладав /228/ він їх хаотично, часом з дозою фантазії. Граф Михайло Тишкевич (1857 — 1930) опублікував невелику збірку карт, серед них також карту України Боплана в переробці Й.-Б. Гоманна 92. Професор Українського університету в Празі, мистецтвознавець та історик Володимир Січинський (1894 — 1962), готуючи одне за одним кілька видань хрестоматійного вибору чужоземних джерел про Україну, поступово збагачував і поширював розділ про Боплана. Одночасно він поглибив власне розуміння «Опису України», його значення для джерелознавства України 93. Численні видання «Чужинців про Україну» Січинський ілюстрував матеріалами зі спадщини Боплана — картами, іконографією «Опису України» і карт, титульними сторінками стародруків (для кожного видання підбирав інші ілюстрації) : Заслуговують на увагу кінцеві підсумки досліджень, зроблені в останньому англійському виданні вже немов з точки зору зовнішнього спостерігача: «Він (Боплан. — Авт.) був першим вченим післяренессансної Європи, що глянув на Україну як на самостійну географічну та політичну цілість, що мала свій індивідуальний природний, економічний і культурний характер. Його прекрасний «Опис України» можна назвати першою українською географією. Його карти України стали моделей для західноєвропейської картографії до початку XVIII ст. Врешті, саме Боплан познайомив західний світ з українською визвольною боротьбою XVII ст. та з іменем України» 94. Січинський торкався також питання про зміст терміну «Україна» 95.



92 Tyszkiewicz M. Cartes de l'Ukraine par G. Levasseur de Beauplan (1650), J.-Bapt. Homann (1716) et Nicolas Visscher (1735) publiées d'après les originaux appartenant à la Bibliothèque de l'abbaye d'Einsiedeln. — Lausanne, 1919 (відбиток з праці цього ж автора, згаданої у виносці 92).

93 Січинський В. Чужинці про Україну: Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань про Україну за десять століть. — 2-е випр. і значно доп. вид. — Прага, 1942. — С. 63 — 70. Перше празьке видання: Вступ до українського краєзнавства / У 2 ч. — Ч. 2. — Прага, 1937, — С. 57 — 119. Перше львівське видання у двох тиражах — першому (1938), конфіскованому польською цензурою, та другому (1939) з купюрами. Є ще одне українське видання (Аугсбург, 1947), французьке: Les trangers parlent de l'Ukraine. — Mons, 1949.

94 Sichynsky V. Ukraine in Foreign Comments and Descriptions from the VIth to XXth century. — New York City, 1953. — P. 67 — 88.

95 Січинський В. Назва України. — Аугсбург, 1948. /229/



В кінці 20-х — на початку 30-х років у львівському науковому середовищі розпочалося вивчення карт Боплана з геодезичної точки зору. Роман Яцик, досліджуючи ступінь докладності на «Спеціальній» карті, встановив, що Бопланові визначення географічної широти і довготи різних об'єктів (середня помилка в довготі 16΄, в широті 12΄) були, як для середини XVII ст., дуже докладні, не гірші, а в багатьох випадках навіть кращі, як в тогочасній західноєвропейській картографії 96. З висновками Яцика не погодилися польські історики картографії, зокрема К. Бучек 97, але внесені ними корективи мало змінили загальну картину. Іван Крип'якевич (1886 — 1967), академік АН УРСР, висловив думку, що Боплан вивіз з собою матеріали до іконографії міст України і Криму і що ці рисунки потрапили на сторінки таких ілюстрованих видань, як «Суапеае» (перше вид. Аугсбург, 1687) та «Kleine Tartarey» (Аугсбург, 30-ті pp. XVIII ст.) 98. Однак Боплан не бував на берегах Чорного моря, а аналіз гравюр згаданих видань доводить, що зображення міст фантастичні. Сумнівно, щоб сумлінний Боплан міг везти з собою такий неаутентичний матеріал. Цілком зрозуміло, що Крип'якевич використовував «Опис» як джерело у працях з історії козаччини, ілюструючи їх фрагментами Бопланових і залежних від нього карт (зокрема, в монографії про Б. Хмельницького) 99.



96 Jасуk R. Мара Ukrainy Beauplana // Ksiega pamiątkowa XII Zjazdu Lekarzy і Przyrodników Polskich w roku 1925. — Warsawa. 1926. — T. 1. — S. 120 — 121; Jacyk R. Stopień dokladności na mapachXVII w. // Pamiętnik II Zjazdu Stowianskich Geograiów і Etnografów w Polsce w r. 1927. — Kraków, 1930. — T. 2. — S. 282 — 283; Jacyk R. Analiza тару Ukrainy Beauplana // Polski Przegląd Kartograficzny. — Lwów, 1931. — T. 5. — №35. — S. 66 — 91.

97 Buczek K. Ze studiów nad mapami Beauplana // Wiadomości Słuzby Geograficznej. — Warszawa, 1933. — N 1. — S. 20 — 23.

98 Крип'якевич І. Забуті види України XVII — XVIII ст. // Українська книга. — Львів, 1937. — № 1. — С. 18 — 20. Пор.: Ковальський Н. П., Мыцык Ю. А. «Cyaneae» — немецкое сочинение конца XVII в. и его сведения по истории славян // Вопросы германской истории и историографии. — Днепропетровск, 1975. — Вып. 3. — С. 138; Мыцык Ю. А. Записки иностранцев как источник по истории Освободительной войны украинского народа 1648 — 1654 гг. — Днепропетровск, 1985. — С. 39.

99 Крип'якевич I. П. Богдан Хмельницький. — К., 1954. — С. 43, 80, 104, 238 та ін. Пор. також: Кізлик О. Д. Іван Петрович Крип'якевич: Бібліографічний покажчик. — Львів, 1966 (бібліографія праць не повна).



Нігілістичне ставлення до серйозних історичних досліджень у республіці на початку 30-х років болюче відбилося також на джерелознавстві, включаючи вивчення і використання спадщини Боплана. Минуло понад 25 років, поки бопланівська тематика, спершу несміливо і часом з дивними формулюваннями, почала з'являтися на сторінках наукових праць. Втрачено було спадкоємність історіографічної традиції, і багатьом авторам здавалося, що саме вони починають /230/ відкривати Боплана. Здобутки попередників забулися або їх свідомо замовчували. Доцент Київського університету Віра Павлова намагалася довести, що відомості для карт Боплан, значною мірою, запозичив з російських карт, зокрема з «Большого чертежа» 100, та що карти Боплана, мовляв, просто чомусь «прийнято вважати оригінальними» 101. Павлова цілком ігнорувала ту обставину, що карти Боплана складалися на підставі геодезичних вимірювань, а тогочасні (та й пізніші) російські — за принципом інтинераріїв (шляхових карт). Володимир Голобуцький, колишній співробітник Інституту історії АН УРСР, відновив значення «Опису України» як історичного джерела 102. Павло Жолтовський (1904 — 1986), співробітник Музею етнографії та художніх промислів АН УРСР у Львові, повернувся до карт як до іконографічного джерела 103. Але про повне відродження бопланознавства ще важко було говорити: протягом 60 — 70-х років про Боплана, по суті, не було сказано жодного свіжого слова, його недооцінювали та й писали про нього скупо і неохоче 104.

Лише в кінці 70-х — на початку 80-х років у дослідженні спадщини Боплана відбулися певні зрушення. Микола Кравець присвятив «Описові України» змістовну лекцію 105. На підставі нової закордонної літератури було підведено підсумки картографічних досягнень Боплана — вони виявилися набагато більшими, ніж вважалося раніше, хоча б, за часів Кордта 106. Праці про Боплана зайняли відповідне місце в історіографії українського картознавства XIX — початку XX ст. 107.



100 Павлова В. П. Картографическое изучение территории Украины. (Исторический обзор): Автореф. дис. ... канд. географ. наук. — Киев, 1954. — С. 4.

101 Павлова В. П. Картографічне вивчення території західних областей в період до возз'єднання їх з Радянською Україною // Географічний збірник. — К., 1960. — Вип. 3. — С. 180; Павлова В. П. Територія України на іноземних картах XVI — XVII вв. // Вісн. Київ. ун-ту. Сер. геології та географії. — 1963. — № 5, вип. 2. — С. 97.

102 Голобуцкий В. А. Запорожское казачество. — Киев, 1957. — С. 46, 53 — 55, 88, 89, 110 та ін., також дві карти Дніпра.

103 Жолтовський П. M. Визвольна боротьба українського народу в пам'ятках мистецтва XVI — XVIII ст. — К., 1958. — С. 18 — 21.

104 Пор.: Марченко M. I. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). — К., 1959. — С. 42.

105 Кравець M. M. Щоденник Еріха Лясоти та «Опис України» Гійома Левассера Боплана як джерело з історії України: (Методична розробка для студентів). — Вінниця, 1978. — С. 12 — 20.

106 Дашкевич Я. Р. Територія України на картах XIII — XVIII ст. // Історичні дослідження: Вітчизняна історія. — К., 1981. — Вип. 7. — С. 90 — 91.

107 Дашкевич Я. Р. Середньовічні карти України в дослідженнях кінця XVIII — початку XX ст. // Історичні дослідження: Вітчизняна історія. — К., 1985. — Вип. 11. — С. 85 — 90.



Ярема Кравець підготував новий український переклад «Опису /231/ України», призначений для широких читацьких кіл. Він був опублікований у скороченому вигляді як журнальний варіант 108. Автор передмови до перекладу Ярослав Ісаевич також сприяв популяризації твору Боплана серед російських читачів 109. Марія Вавричин дала огляд картографічних праць Боплана і перелік карт, збережених у радянських колекціях (правда, до них вона помилково залічила репродукції Ю. Нємцевича, повиривані з польського перекладу «Опису України» 1822 р.), та підготувала проект атласу репродукцій усіх Бопланових карт 110.

Виникли деякі нетрадиційні підходи до спадщини Боплана. Микола Крикун, порівнявши південні межі Брацлавського воєводства за картами і територією справжнього заселення, зробив висновок, що Боплан включив до воєводства територію, на яку реальна влада Польщі не поширювалася 111. Геннадій Боряк, аналізуючи відомості про Київ за «Описом України» та картами, звернув увагу на реалістичне панорамне зображення міста 112. Відновилося регіональне вивчення карт. Людмила Анохіна працювала над Вінниччиною 113, Ольга Діденко — над Уманщиною 114.



108 Боплан Г. Л. де. Опис України... / Пер. з фр. Я. Кравець // Жовтень. — Львів. 1981. — № 4. — С. 54 — 88. Принципи даного перекладу викладено в ст.: Кравець Я. І. «Опис України...» Боплана — видатна історична пам'ятка // Українська археографія. Сучасний стан та перспективи розвитку. Тези доповідей респ. наради. Грудень, 1988 р. — К., 1988. — С. 75 — 76.

109 Ісаєвич Я. Боплан і його «Опис України...» // Жовтень. — Львів, 1981. — № 4. — С. 89 — 90; Чтоб вовек едины были / Сост. Я. Д. Исаевич. — М., 1987. — С. 343 — 344, 350 — 376. Фрагменти «Опису України» подаються за уточненими перекладами К. Мельник-Антонович і В. Ляскоронського.

110 Вавричин М. Карти українських земель Г. Боплана в бібліотеках і архівах СРСР // Бібліографічна інформація і сучасність: Зб. наук. праць. — К., 1981. — С. 116 — 127; Вавричин М. Г. Карти України Гійома Левассера де Боплана // Жовтень. — 1981. — № 4. — С. 89 — 94; Вавричин М. Г. Про видання атласу «Україна на картах Г. Боплана» в рамках серії «Картографічні джерела до історії України» // Українська археографія... Тези... — С. 240 — 243.

111 Крикун М. Г. Границі і повітовий поділ Брацлавського воєводства в XVI — XVIII ст. // Історичні дослідження: Вітчизняна історія. — К., 1983. — Вип. 8, — С. 91.

112 Боряк Г. В. Гійом де Боплан: «Це давнє місто розмістилося на плато». Київ на картах XV — XVIII ст. // Київ. — 1985, — № 1. — С. 154 — 155.

113 Анохіна Л. С. Поділля на картах Г.-Л. Боплана // Тези III Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції (4 вересня 1985 p.). — Вінниця, 1985. — С. 63 — 64.

114 Діденко О. П. Уманщина на картах Г. Боплана // Історико-географічне вивчення природних та соціально-економічних процесів на Україні: Зб. наук. праць. — К., 1988. — С. 84 — 89.



Заново передруковано російський переклад «Опису України», хоча незрозуміло, чому для цього підібрано найнедосконаліший з /232/ існуючих — переклад Ф. Устрялова 115, зрештою, без оригінальних приміток. На Україні вперше Сергієм Білоконем впорядковано біобібліографію Боплана 116.



115 Боплан Г. Л. де. Описание Украины // Архіви України. — К., 1988. — № 2. — С. 62 — 76; № 4. — С. 50 — 63. Котляр M. Ф. Передмова // Гійом Левассер де Боплан і його «Опис України» // Архіви України. — 1988. — № 2. — С. 59 — 62.

116 Білокінь С. Бібліографія києвознавців. К., 1985. — Вип. 5. — С. 4 — 6.



Незважаючи на помітне пожвавлення українського бопланознавства у 80-х роках, досі ще відчуваються негативні наслідки легковажного ставлення до історичних джерел в минулому, коли для історичної науки було втрачено кілька десятків років. Кількісний ріст публікацій автоматично не підвищив їх якість. В результаті, нам сьогодні не так просто досягти того рівня, якого, вивчаючи спадщину Боплана, добилися зарубіжні дослідники (маємо на увазі, хоча б, критичне видання «Опису України» на підставі усіх прижиттєвих видань і повний корпус карт, працю над яким завершують Д. Ф. Ессар та А. Б. Пернал). Однак незалежно від цього всього ми врешті усвідомили, що Боплан, завдяки. «Описові України» й картам, навічно залишається в суспільно-політичній історії України та в цілому ряді суміжних історичних і неісторичних дисциплін. Прийшло розуміння того, що Гійом Левассер де Боплан був не просто військовим інженером, якого авантюристична вдача привела на Україну, а справжнім фундатором західноєвропейського українознавства. З його іменем назавжди пов'язане поширення імені нашої Батьківщини в Західній Європі. А багатогранність Бопланової спадщини — певна запорука того, що до постаті Великого Француза повертатимуться не раз українські дослідники багатьох поколінь.


Я. Р. Дашкевич.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.