Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





Текстъ № 3.


Къ варіанту 287 Синодальной редакціи анонимнаго Сказанія о свв. кнн. БорисЂ и ГлЂбЂ.


(Окончаніе списковъ AMG).

Рукопись Моск. Синод. библ, № 637, 1459 г.; л. 144 об. (Обозначепіе списка А).





Варіанты изъ Лаврент. (исходн.) и Ипатъевскаго (исходн.) списковъ лЂтописи (Обозн. ЛJ).

1 ЛJ — есть же могыла ого въ пустыни тои (J - нЂтъ тои) и досего дне (J — сихъ днии)

2 смрадъ золъ. се же Богъ показа на показаніе...

3 Л — доб. сии еще

4_4 ЛнЂтъ (въ Радз. и Акад сп. естъ, нo выпущ. слово „бывшее”)

5 Л — тако же зло убийство (JРадз, Акад. — братоубійство)

6_6 — нЂтъ.



*) ПримЂчаніе I. Въ виду того, что текстъ отъ А до слЂд, А близокъ къ паримійнымъ чтен. о свв. Б. и Гл., мы приводимъ здЂсь варіанты и изъ нихъ по спискамъ; изданному въ П. Собр. Р. ЛЂтоп., т. I обозн. П и Иваничской минеЂ. 1547 г. (изд. въ Чт. Общ. Нест. лЂтоп. 1900 г., кн. XIV, отд. 3, стр. 61 — 62 Г. К. Бугославскимъ; обозначено чрезъ И).






Варіанты:

1 ИПJЛ — мстій

2 ИПJЛ — прія

3 ИПдоб. брата своего

4 ПJЛнЂтъ

5 ИПдоб. а Святополкъ обое вЂдая се

5-а Л — бЂ

6 ИПдоб. обою сею горши быс ему мука

7 ИЛнЂтъ

8 JЛИП — вредъ

9 JЛИП — язву

10 ИПнЂтъ

11 И — ибо Ламехъ

12 МJЛ — Енохова

13 JЛИПМGZ — женЂ ею (И — его)

14 вездЂ сеи;

14-а Л — Авимелехъ (Радз., Ак. — Ламехъ)

15 П — иже ся родич отъ прелюб.

16_16 JЛИПэтихъ смвъ нЂтъ и въ париміи по рукоп. И. Пуб. библ. Q. І. р. 13. 1271 года и Солов. библ. № 518. 1494 года.

17 Идоб.: яко ж Авимелехъ сынъ Гедеоновъ уби братію свою

18 ИПнЂтъ

19 И — нЂкаа жена

20 ЛМG — жернова

20_21 ИП

22 JЛИПнЂтъ

23_23 JЛИП(такь же въ Соловецк. рук. и И. П. Б. 1271 года)

17_21 ЛJ — тако и сь бысть

22 вездЂ И

25_25 Эти мова въ М на поляхъ; въ ИП (Сол. и И. П. Б. нЂтъ)

24 JИП (также Солов. и И. П. Б.) — доб. пришёдъ.



**) ПримЂчаніе II. Отсюда, начинается вставка въ спискЂ Z Чудовской редакціи, которую также сравниваю съ текстомъ А.



А] Отсюда прекращается близость съ паримійнымъ и лЂтописнымъ текстомъ.











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.