[Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди. — Харків, 2004. — С. 25-28.]

Попередня     Головна     Наступна

I. ВСТУП

1. Проблематика

Може, ні про одного філософа у світі не висловлено таких розбіжних думок, як про Сковороду. Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді ¹, який, як це загально визнано, — є найцікавіша постать історії українського духа. В цих працях — можна сказати без перебільшення — висловлено, напевне, не менше, ніж 250 різних поглядів на Сковороду, на те, чим він був, чим він є та може бути для української культури. Ми не хочемо тут робити катальоґу цих розбіжних думок, а лише звести кілька основних із цих розбіжних поглядів докупи.

Сковороду вихваляли, як творця оригінальних думок ² та робили цілком несамостійним мисленником, що лише повторює чужі ідеї та слова ³. На думку одних, він є цілком несистематичний ⁴, та навіть хаотичний ⁵ письменник, инші вважають його за теоретика ⁶ та «вченого», що «розвязував» наукові питання (на жаль, не вказують, які саме) ⁷. Знов инші гадають, що він переважно етичний мисленник ⁸ або навіть «мудрець», що свою мудрість здійснив у свойому житті,

¹ Книга Багалія подає й найповнішу бібліографію творів про Сковороду (стор. 377-393). Ця бібліографія обіймає 222 назви, але не цілком повна (зр. рецензію П. Прокофєва в «Современныхъ запискахъ», Париж, 1926, том 29, стор. 508 й далі); від виходу праці Багалія вийшло ще коло 30 праць про Сковороду (огляд їх до 1929 р. я подав у часописі «Der Russische Gedanke», 1929, I, та в моїй книзі «Філософія на Україні. Огляд історіографії питання», 2 видання, частина I, Прага, 1929).

² Найбільше — Ерн, цит. праця, стор. 29, 331 і далі. Перевищену оцінку Сковороди в викладах Ерна в «Московскомъ Психологическомъ Общест※ висміює Андрей Бєлий — «да, господа, — что Кант! Философ отличнейший — Сковорода!».

³ У всіх тих, що шукають «впливів» на Сковороду. Пор. про таких дослідників у Вол. Залозецького в «Записках Чину св. Василія Великого», III, 3/4, стор. 618.

⁴ Ф. Кудринський «Философъ безъ системы» («Кіевская старина» 1898, 1-3); І. Мірчук. Сковорода, замітки до історії української культури, Прага, 1925; Г. Г. Шпет. Очерк истории русской философии, том I, Петербург, 1922, стор. 66 і далі.

⁵ Вражіння повного хаосу дістанемо від праці Д. Олянчина «Н. Skovoroda. Der ukrainische Philosoph des XVIII. Jahrhunderts», Berlin — Königsberg, 1928.

⁶ Багалій, Ерн, В. Петров (див. далі).

⁷ Багалій, стор. 138 й passim.

⁸ О. Лотоцький. Забытый реформаторъ жизни, «ВЂстникъ знанія», 1905, ч. 4; також О. Єфименкова, С. Русова, А. Ізмайлов (див. нижче).

але теоретично не /26/ обґрунтував та не сформулував . У метафізиці він є, мовляв, моніст ¹⁰, дуаліст ¹¹, матеріяліст ¹². У етиці він був, мовляв, релятивістом, що визнавав лише норми, значні тільки для одної окремої людини ¹³; з другого боку, писали про Сковороду, як про представника «абсолютної» етики ¹⁴. Сковороду вважали за рішучого прибічника православної філософії, що думав та почував цілком церковно ¹⁵; инші ж твердили, що Сковорода — релігійний скептик, а то навіть протихристіянський та атеїстичний письменник, або єретик та сектант ¹⁶. Сковороду звязували і з найрізноманітнішими філософічними традиціями: з Сократом ¹⁷, Плятоном ¹⁸, Арістотелем ¹⁹, стоїками ²⁰, Плотіном ²¹, отцями Церкви ²², Спінозою ²³, Мальбраншем ²⁴, Хр. Вольфом ²⁵, філософією просвічености (французька просвіченість, Раймарус),

⁹ Г. Данилевський. Украинская старина, Харків, 1866. Цей самий пункт погляду виявився в полеміці між В. Крестовським та Костомаровим (1861).

¹⁰ Багалій.

¹¹ Ф. Зєлєноґорський у «Вопросы философіи и психологіи», 1894, ч. 23 та 24. В останніх часах М. Гордієвський у збірнику «Памяти Сковороди», Одеса, 1923.

¹² Стаття М. Яворського в брошурі — Д. Багалій та М. Яворський. Український мандрований філософ Сковорода, Харків, 1922. Ця теза обґрунтована Яворським у цілком недостатній спосіб.

¹³ Загально розповсюджена думка! Вийняток творять лише праці В. Петрова.

¹⁴ В. Петров.

¹⁵ М. Краснюк у «ВЂра и разумъ», 1901, чч. 8, 9, 10, 11. Ця праця не була мені приступна. Зміст її зреферований, напр., у Багалія, 333. Також А. С. Лєбєдев у «Вопросы философіи и психологіи», 1894, ч. 27, стор. 170 і далі.

¹⁶ Багалій, напр., 180, 254 та passim; М. Яворський, М. Сумцов — Бюлетень Музею ім. Сковороди в Харкові, Харків, 1926-1927, ч. 2-3, стор. 68 і далі. Силу приміток присвячує доказові цієї тези у своєму виданні творів Сковороди Бонч-Бруєвич: на жаль, ці примітки наводять не лише думки, що вже тому не можна вважати за позичені сектантами в Сковороди, бо вони є думки євангельські, але й загальнолюдські думки (зр. розрізнення «душі» та «духа»). Ми не вважаємо за потрібне давати детальну критику фантастичних конструкцій Бонч-Бруєвича.

¹⁷ Зєлєноґорський, Мірчук.

¹⁸ Зєлєноґорський, Ерн.

¹⁹ Зєлєноґорський. Цікаво, що Шпет (op. cit.) відкидає усякий звязок Сковороди з Сократом, Плятоном та Арістотелем.

²⁰ Зєлєноґорський, Ерн.

²¹ Той самий. Без дальшого обґрунтування — Б. Яковенко «Очерки русской философіи», Берлін, 1922, стор. 11.

²² Краснюк, op. cit., Лєбєдєв — лише окремі замітки; Ерн, op. cit.

²³ Єфименко «Философъ изъ народа» («Книжки недЂли», 1894, ч. 1, стор. 7-30. Її саме: «Вопросы философіи...», 1894, ч. 25, стор. 219 і далі). Ця тема вичерпно освітлена моїм студентом покійним др. Я. Огородником, «Науковий збірник Українського Педагогічного Інституту в Празі», том II, 1933.

²⁴ Невидрукований виклад проф. В. В. Зіньківського на засіданні Української Академії Наук у Київі 1918 року.

²⁵ Багалій, Мірчук, А. Ковалівський, «Червоний шлях», 1923, ч. 1, ст. 226.

та навіть із мисленниками, що /27/ жили по Сковороді — з Шеллінґом, Геґелем та Гербартом ²⁶! Цей ряд імен ми могли б продовжити та поповнити іменами менш відомими... Так само розбіжно оцінювали й ролю Сковороди в українській духовій історії: він є, мовляв, представник народньої традиції та «народній філософ» (навіть «філософ із народу») ²⁷, але для инших він останній представник традиції «київської школи» (що зовсім не була «народня») ²⁸, він національно свідомий носій українського елементу ²⁹, або ж — представник русифікаційних або антинаціональних тенденцій ³⁰... І цей ряд оцінів можна було б продовжити. Так саме різно оцінювали й релігійність Сковороди: він був містик — твердили одні (причому саме слово «містика» різні досліджувачі розуміли різно), він не був містик — твердять инші з такою самою певністю ³¹. Так само стоїть справа і з особистим характером Сковороди: він наскрізь емоціональний духовий тип, він раціоналіст ³² — такі розбіжні думки дослідників і в цій точці ³³!

Що можна зробити з цим хаосом думок? Чи не базується ця розбіжність оцінів, інтерпретацій на тому, що Сковорода був дух, який усе приймав, усе сполучував, — або ліпше усе змішував, усе зливав у одне? Чи не був він один із тих, що не є нічим певним, бо хоче бути всім заразом? Чи не значить це, що він був лише куріозом, а ніяк не чудом у історії українського духа? Але як тоді зясувати внутрішню єдність його особистосте та його життєвого шляху? Як зясувати його глибокий вплив на сучасників та той факт, що українська духова історія все, як зачарована, повертається до «Сковородинства»?..

²⁶ Багалій, 365; М. Безобразова в «Archiv für Geschichte der Philosophi», 1913; Сковорода стоїть під рубрикою «Впливи Шеллінґа та Геґеля» в книзі К. Güttier. Einleitung ins Studium der Philosophie des Auslandes, 1921; про вплив Гербарта (!) говорить рецензент книги Олянчина в «Philosophisches Jahrbuch der Görresgesellschaft», 1931, I.

²⁷ Єфименко, op. cit., Багалій.

²⁸ П. Житецький, «Киевская старина», 1899, ч. 11, стор. 136 і далі. Почасти також М. Сумцов, op. cit.

²⁹ Багалій, Сумцов.

³⁰ Починаючи від Хіждеу, а що навіть сфальшував уривки з містичних творів Сковороди, щоб — довести його російський патріотизм («Телескоп», 1835, чч. 5 та 8), — пор. Багалій у передмові до вид. творів Сковороди, XVII-XXV. В останній час уривками, що наводить Хіждеу, користувався, напр., І. Мірчук. На жаль, оцінював Сковороду як русифікатора й П. Куліш.

³¹ Ерн, op. cit., вважає Сковороду за містика, проти нього дуже рішуче — Багалій, стор. 94, 112, 166 та ин. Це питання обговорюємо детально далі.

³² Сковорода — представник емоціонального типу — за Ерном, «Перевага розуму у Сковороди» — за М. Сумцовим, op. cit., стор. 68 і далі, 72 і далі.

³³ Далі я не цитую тих праць, що висувають якісь твердження без ніякого обґрунтування — передусім праць Безобразової та Олянчина.

Я гадаю, що всі ці питання можна розвязати, якщо вважно шукати в ідеях Сковороди внутрішньої єдности, що випливала б не з якихось /28/ на нього впливів, а виникала б із глибини його власного духа. І тоді ми без великих труднощів знайдемо в історії людського духа й його «духових братів», що споріднені з ним не припадковими паралелями думок, а єдністю в розумінні світу та життя.

Ми побачимо в цій праці, що думки Сковороди зустрічаються найчастіше з ідеями т. зв. «німецької містики» (Екгарт, Тавлєр, Сузо, Себастіян Франк, Валентин Вайґель, Якоб Беме, Ангел Сілєзій) ³⁴. За цими визначними представниками релігійної та філософічної думки стоять містики середньовіччя (св. Бернгард, Гуґо від св. Віктора, Бонавентура), отці Церкви (передусім т. зв. «Ареопаґітики») та представники античного плятонізму (Плятон, Філон, Плотін). Ми не шукаємо за «впливами» цих мисленників на Сковороду — це не завдання історика духа! Тому ми в окремих випадках наводимо й паралелі з мисленників, що жили по Сковороді (напр., Баадер). Нам цікава «спорідненість» цих мисленників зі Сковородою. Але, як побачимо далі, ми не можемо звільнитися від вражіння, що Сковорода знав твори декого з цих письменників, — занадто наочні схожости з ними в деяких пунктах системи його думок. Тому нам треба буде освітлити й питання, кого міг знати або, ймовірно, знав Сковорода зі згаданих споріднених із ним мисленників...

Цим шляхом ми йдемо в кожній главі. Спершу дослід системи думок Сковороди. Далі — спроба визначити його місце в історії української та всесвітньої думки.

³⁴ Майстер Екгарт — 1260 — 1327, цитую його твори за вид. Pfeiffer-a, 1857 та Büttner-a, Єна, 1921; Тавлєр — 1300-1361, видання «Predigten», Єна, 1922-1923; Сузо — 1295-1366, цитую видання творів В. Лємана, Єна, 1922-1923; Себ. Франк — 1499-1542, цитую «Paradoxa» за вид.: Єна, 1909; инші твори за оригінальними вид., В. Вайґель — 1533-1588; Я. Беме — 1575-1624, цитую видання: Амстердам, 1682; Ангел Сілєзій — 1624-1677, цитую книгу та число вірша його «Херувимського мандрівника»; Фр. Хр. Етінґер — 1701-1782; Йог. Мих. Ган — 1758-1819.

Попередня     Головна     Наступна