[Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). — Нью-Йорк, 1956. — С. 374-375.]

Попередня     Головна     Наступна





ЕКСКУРС IV

УКРАЇНСЬКИЙ СЕНТИМЕНТАЛІЗМ



1. Окремі твори, що ми їх розглянули в попередньому відділі — передусім повісті Квітки, але також „Наталку Полтавку“ іноді дослідники характеризували як „сентиментальні“, розуміючи це слово не в сенсі психологічному, а історично-літературному, як певну літературну течію (Зеров). Це визначало зближення з російським „сентименталізмом“ школи Карамзіна.

Школа Карамзіна була специфічно російським з’явищем: до її прикмет належала певна мовна реформа — знищення чи послаблення мовних відмін поміж різними літературними ґатунками; літературні ґатунки залишилися ті самі, що й в клясицизмі, лише сентименталісти плекали інші з цих ґатунків, аніж клясики (поетичний лист — „послання“, ідилію, подорож), занепали оди, але була навіть сентиментальна трагедійна традиція — напр., Озеров; інша була й ідеологія, в якій відбилися впливи різних форм західнього „передромантизму“ та „міщанського роману“. Сполучення цих елементів у певну цілість було особистим витвором Кармзіна та декого з його літературних прибічників. Але ідеологічно російський „сентименталізм“ майже нічого не прийняв з ідей европейської передромантики, в кожному разі, нічого з її основних ідей.

2. Чи можливо прикладати характеристику російської „сентиментальної школи“ до Квітки та почасти до Котляревського? Мені здається, неможливо. Частина оповідань Квітки — травестійно-анекдотичні. „Салдацький патрет“, „Купований розум“, „Пархімове снідання“, „Підбрехач“ написані в традиції зовсім не сентиментальній. В інших є чуттєвий елемент, чутливі сцени, але немає сентиментального стилю, „чутливого“ змалювання подій з суб’єктивними виявами почуття самого автора (напр., виклики „ах!“, „уви!“ і т. д.). Немає елементів „передромантичної“ похмурости („оссіянізму“), немає „перифрастичного“ стилю карамзінської школи (замість „сонце“ — „денне світило“, замість „кінь“ — „ца шляхетна тварина, яка...“ і т. д.), немає детальних та іронічних описів (вплив Стерна в школі Карамзіна). Може єдине, що наближує Квітку до російського сентименталізму, це любов /375/ до моральних сентенцій, але ця риса не чужа і клясицизмові. Християнський світогляд того самого типу зустрінемо і в Квітки і в декого з російських сентименталістів, але це не може бути основою для літературного зближення. Моралізм Квітки характеристичний радше для передкарамзінської доби.

Оповідання Квітки тече плинно, образи заокруглені, вираз точний, хоч і трохи примітивний. Це все ще цілком у традиції клясичної прози. Самостійне відкриття Квіткою селянської тематики зовсім не наближує його до російського сентименталізму, де нічого подібного не було. Чутливість Квітки найскоріше випливає з української народної вдачі та пісенної традиції. Ще ближче зв’язані „сентиментальні“ елементи у Котляревського з цією традицією, хоч не треба цілком відкидати можливих впливів російського сентименталізму.

3. Російський сентименталізм приніс мовну і стилістичну реформу російської літератури. Тому цілком природне виділення цього — хоч і не широкого — напряму в окремий відділ в історії російської літератури. В історії української літератури немає потреби утворювати з кількох творів Квітки та одного твору Котляревського окремого літературного напряму. І Квітка і Котляревський, якщо вони дійсно, невеликою мірою, підлягали впливам російського сентименталізму або відповідних західніх течій, мабуть, навіть не помітили усій відмінности цих течій від їх власної, в основі клясичної літературної традиції, так само як не звертали уваги Гулак-Артемовський або Білецький-Носенко, переспівуючи баляди Бюрґера чи Ґете, що цей ґатунок зовсім чужий їх власній клясичній поетиці... Українська література того часу була літературно мало диференційована історик літератури не повинен штучно побільшувати цієї диференціяції, утворюючи для десятка поетів кілька різноманітних рубрик.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.