[Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). — Нью-Йорк, 1956. — С. 488-490.]

Попередня     Головна     Наступна





ЕКСКУРС V

„БІДЕРМАЄР“ ТА „НАТУРАЛЬНА ШКОЛА“ НА УКРАЇНІ



1. В останні десятиліття в німецькій історії літератури оброблено нове поняття, запозичене з образотворчого мистецтва — „бідермаєр“. Дискусія про це поняття ще не закінчена, і через це, деякі його риси що стоять під знаком питання та не цілком з’ясовано, які саме письменники належать до цієї течії. В кожному разі — основні риси — „бідермаеру“, репрезентованого головне в австрійській літературі, є риси „пізньоромантичні“, це певна форма романтики, яку визначають, або як „міщанську романтику“, або як „романтику старечу“. Головні ідеологічні мотиви романтики в літературному бідермаєрі слабшають та зникають. Замість індивідуалізму та революційного пориву маємо тут повагу до „надіндивідуального порядку“ в державі, релігії, звичаях, ухил до традиції; замість живої спраги, яку може задовольнити лише весь світ, — спокійне збирання, колекціонування. Замість різкости, поривчастости романтики, — м’якість, спокій; замість стремління до крайнього, навіть поза межі нормального та дозволеного, — пошану, покору, смирення як основні чесноти людини; мова стає спокійнішою, правильнішою, поміркованішою, статичнішою. Крім цих основних рис, дослідники називали й інші — до того такі, що стоять в певному протиріччі одні з одними: ідилічний характер та „розірваність“, песимізм, сум та прагнення спокійної, м’якої краси. Називали деякі риси, характеристичні лише для окремих письменників, як напр., повагу до античности, що певною мірою була втрачена романтикою і т. д. Типові представники стилю бідермаєр є Улянд, Штіфтер, А. Дросте-Гюльсгоф, Ґрільпарцер, Ґ. Келлер, О. Людвіґ. Вказано на існування споріднених з’явищ у чеській та словацькій літературах.

2. Була спроба (І. Панькевич) ввести розділ „бідермаєр“ і до історії української літератури. Конкретно вказано на певні м’які тони М. Шашкевича та на одне (!) оповідання М. Устияновича. Лише безпідставний здогад, висловлений про споріднений характер творчости Квітки, Гулака-Артемовського, Метлинського. /489/

Я вважаю за непотрібний спеціяльний розділ про „бідермаєр“ в історії української літератури. Не лише тому, що до нього потраплять нечисленні та невизначні письменники, але головне тому, що й ці письменники не дуже для „бідермаєру“ характеристичні. В той час, як на Заході (у німців) „бідермаєр“ є реакцією на романтику, з’явищем „протверезіння“ після захоплення романтичними ідеями, відходу від них, — на Україні не було ніякого ґрунту для такої реакції проти романтики, а зокрема не було такого ґрунту в особистому розвитку окремих поетів. Важко говорити для України і про „обміщанення“ романтиків. Окремі конкретні риси поезії бідермаєру зустрінемо, щоправда у поодиноких поетів: не лише в Шашкевича, але й в мелянхолійних ліриків — Петренка, Забіли, Чужбинського, С. Метлинського, в початках Щоголева, у повістярів М. Устияновича та почасти й О. Стороженка. Гулак-Артемовський та Квітка — взагалі не романтики, А. Метлинський — послідовний романтик, усі троє з бідермаєром не мають нічого спільного. До того риси стилю бідермаєр постали у українських поетів не шляхом органічного розвитку, а шляхом простого запозичення — у Шашкевича з австрійської літератури; у інших зі споріднених з бідермаєром російських поетів, але головне з — для бідермаеру зовсім не типового антитрадиціоналіста та „байроніста“ — Лермонтова. Але поруч стилістичних запозичень з літератури бідермаєру маємо в згаданих українських поетів значні впливи зовсім не „бідермаєрівської“ романтичної поезії, насамперед, Шевченка. Одже, стиль „бідермаєр“, стиль великою мірою обмежений на німецьку літературу та літератури, що перебували під її безпосереднім впливом, залишив в українській літературі лише незначний слід.

3. Далеко ближче до української літератури стояла інша, російська форма розкладу романтики — т. зв. „натуральна школа“. Одна з основних ідей романтики — думка про два світи, між якими стоїть людина. Романтика спочатку малює обидва світи один поруч одного або лише „вищий“, „неземний“ світ. Натуральна школа почалася зі спроб малювати лише один нижчий земний“ світ. Змальовували його романтики з рисами переважно від’ємними, як карикатуру, ґротеск. Основні риси цього натуралістичного стилю як стилю пізньоромантичного та переходового до реалізму (назви „натуралізму“ пізніше вживали для визначення зовсім інших течій) є перебільшення в змалюванні неґативних рис дійсности, рис, що характеризують зокрема її порожнечу, нікчемність; метафори, порівняння натуралізму /490/ спрямовані здебільша „до низу“, — напр., люди здебільша негарні, порівнюються з тваринами, а то й мертвими річами; пейзажі часто похмурі, сумні та прозаїчні — дощ, мряка і т. д., міста сірі, брудні; одяг старий, полатаний, роздертий; натуралісти охоче описують детально „низьке“ — як люди їдять, п’ють, нюхають табаку. Мова дійових осіб безпорадна, примітивна. З натуралістичної літератури фантастика зникає або з’являється на тлі надзвичайно сірої прози життя. Хоч натуралізм не проходить і повз серйозні трагедії, але трагедії ці здебільша життьові, герої цих трагедій — люди буденні, сірі, звичайні, бідні, нещасні. Натуралісти залюбки пишуть твори без „героїв“, побутові, „фізіологічні“ нариси. Основоположником російської натуральної школи був українець М. Гоголь, головне в своїх „петербурзьких“ оповіданнях, а серед його найвидатнших послідовників — і українці, напр., у своїх російських творах Гребінка та Куліш. На Заході споріднені з натуралізмом деякі останні оповідання Е. Т. А. Гофмана („Берлінські оповідання“), статті та повісті Ж. Жанена, почасти Бальзака, а найбільше перші романи Ч. Діккенса. Цікаво, що ці ж стилістичні риси є в повісті на українську тему польського письменника Крашевського („Уляна“ 1843), що стояв між романтикою та реалізмом.

4. Натуралізм українських письменників обмежується виключно на їх творах російською мовою. З цього погляду цікаво, що не лише Куліш (у 50-ті роки) писав російські „натуралістичні“ оповідання, а й російські повісті Шевченка мають чимало рис стилю „натуральної школи“. Цей стиль, що позначився і на перших творах Тургенева та Достоєвського, майже не знайшов вдалих відгуків у віршованій поезії, за вийнятком поезій Некрасова. Деякі риси пізніх поезій Шевченка можна ще пояснити впливом „натуральної школи“; деякі відгуки її, а саме, почасти під впливом Некрасова, зустрінемо і в віршах Ст. Руданського. Але є ще менше підстав виділяти „натуральну школу“ в окремий розділ української історії літератури, аніж це є з „бідермаєром“.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.