[Чижевський Дмитро. Українське літературне бароко. — К., 2003. — С. 28-34.]

Попередня     Головна     Наступна

ЧАСТИНА ПЕРША

1. Поезія барока

До недавніх часів термін «барок» вживався для зазначення лише з’явищ образотворчих мистецтв: архітектури, малярства, скульптури. Поезія (а в значній мірі і музика) тих самих часів були в значній мірі широкому загалу майже не знані. Так було, зокрема, в усіх слов’ян. Поезію 17 — 18-го віків вважали з’явищем підупаду. Щоправда, з неґативної характеристики цілої епохи робили окремі виїмки: окремі письменники, поети, проповідники вважались якимись «світлими пунктами» на загальному темному тлі. Ці письменники притягали до себе увагу якимись об’єктивними якостями своєї творчості, а іноді імпонували своєю безсумнівною, хоч незрозумілою величністю. Такі окремі постаті були навіть серед представників слов’янських літератур: в українців досить широке визнання знайшов Сковорода (хоч, як ми ще матимемо нагоду вказати, цінили його не за те, що в його творах дійсно можна було знайти  ¹, у чехів — Коменський, якого вважали якимсь виїмком серед панування католицької реакції та поетичні якості творів якого досить часто неґували ². В Анґлії цінили Мільтона, у Франції — великих драматурґів, у Німеччині — Фрідріха фон Шпеє та Анґела Сілезія (обмежуючись часто лише частиною його творів), іноді додавали до них ще Абрагама від св. Клари, в творах якого знаходили подиву гідний та ґротескний стиль народного промовця, в Іспанії — Кальдерона та Лопе де Веґа, в Італії — Тассо, в Голландії — Йоста фан ден Фонделя або Лейкена ³. Але цих письменників вважали якимись — до речі, незрозумілими — виїмками з загального підупаду поезії та робили усіма силами спроби зв’язати їх з якимись традиціями, що лежали поза межами «часу підупаду»: іноді вважали їх запізненими представниками минулих часів (зокрема Ренесансу), іноді якимись пророцькими попередниками пізнішого розвитку.

Поставлення до поезії барока рішуче змінилось щойно по війні. По-перше, якось помітили зв’язок поезії (та музики) часів барока зі /29/ з’явищами образотворчих мистецтв тих самих часів. Мало того, помітили, що всі сфери духовного життя, не тільки мистецтво, а і наука, і філософія, і реліґія, і політика, та й самий тип людини часів барока мають виразні риси схожості одні з одними. Помітили, що існують «люди барока» (Хлєндовський) ⁴, що й філософія Спінози (Гебрард) ⁵ або Лейбніца (Манке, Шмаленбах) ⁶ та Коменського (Манке) ⁷ якимись рисами своєї «структури» нагадують мистецтво тієї доби, в яку жили ці мисленики. Помітили, що й реліґійне почуття епохи має в собі щось «барокового»: виявом свідомості цього факту були означення барока як «мистецтва протиреформації» (напр., Вайсбах) ⁸. Але помітили також, що і поезія часів барока підлягає тим самим структурним законам, що й інші мистецтва!

Навряд чи можна сказати, що означення принципів стилю барокової поезії наближається до якихось остаточних формулювань, до якоїсь остатньої ясності та прозорості. Навпаки, спочатку саме ніби вже встановлене поняття барока в образотворчих мистецтвах, в архітектурі, скульптурі, малярстві зробилося — під впливом порівнявчих студій над образотворчими мистецтвами та поезією, під впливом заінтересування новим літературним та духовно історичним матеріалом — неясним, змінливим... Лише помалу підготовується протягом двох десятиліть новий синтез поняття «бароко». Характеристичні риси цього складного і надзвичайно змінливого стилю, як здається, легше схопити «почуттям», «інтуїцією», аніж розумом, ніж теоретичним пізнанням. До того кожен дослідник підходить до характеристики «барокового стилю» з якогось іншого боку, — від якогось іншого мистецтва, від іншої країни, своєї чи чужої, від іншої реліґійної сфери, реформаційної чи протиреформаційної, від іншої ґрупи письменників, від іншого «жанру» поетичних творів (епосу, лірики, драми). 17-й вік — вік великого розмаху, вік універсальних устремлінь, вік великих людей — чи має дослідник ґарантію, що риси, що їх він вважав характеристичними для епохи в цілому, не є лише індивідуальні риси того чи іншого індивідуального з’явища, що, може, саме стоїть лише на периферії неймовірно широкої, велетенської сфери культури барока? Потрібні синтетичні спроби, в яких би кожному з’явищу, кожному індивідууму було вказане його місце в системі барокової культури. Але час для таких всеохопливих синтетичних спроб ще не прийшов. Маємо й досі лише окремі нариси окремих сфер та перші ластівки майбутніх синтезів (найважливіша з них — книга Шнюрера) ⁹.

По наших окремих нарисах ми знову повернемось до проблеми означення барока. Зараз цікаво зупинитись лише на одному пункті: на радикальній зміні оцінок стилю барока. Нові праці над поезією /30/ барока привели до цілком нової оцінки цієї поезії. Раніше — та навіть ще і по війні — зустрічаємо в працях, присвячених літературі барока, на кожному кроці вказівки на «неґативні риси», на від’ємні якості поезії барока. Чого тільки не закидали дослідники бароковій поезії: «неприродність», переобтяженість дрібницями, «штучність», скомплікованість, нездорову витонченість, а щодо змісту — іґнорування «реального» життя, неуважність до інтересів народних мас, темність та незрозумілість, непотрібне схематизування, змальовування залюбки огидного, скрайній натуралізм тощо... Цей список «вад» барокової поезії ми могли б продовжити. Але зараз — на початку нашої праці — досить звернути увагу на ілюзорний характер багатьох закидів: що таке «нездорове» в мистецтві? Лише те, що не подобається критикові або його сучасникам; що таке «реальність»? Бароковій поезії закидали нереальність, «нежиттєвість» лише тому, що сучасні критики мають інші поняття про реальність, інший масштаб «життєвості», аніж поети та письменники 17-го віку — атеїст 19 — 20-го віків, розуміється, вважатиме «нереальним» поетичне оброблення проблем християнської містики, але для св. Терези, Хуана від св. Хреста або Анґела Сілезія «реальність» земного є реальністю цілком другорядною, а багато речей, зображенням яких захоплювались «натуралісти» та «реалісти» 19-го віку, є взагалі нереальністю — тому немає дива, що містичні поети барока звертались в першу чергу до «дійсної» або «абсолютної», «безумовної» реальності, до Бога та божественного; скрайній натуралізм барокових поетів, напр., в зображеннях еротики або смерті, зв’язаний з конвенціями часу, а почасти з потребою сильних вражень у читачів часу загального неспокою та боротьби, яким був 17-й вік; нарешті щодо закидів, які торкаються «перебільшеної» витонченості технічних засобів поезії барока (схематичність, «штучність», скомплікованість), то розвиток літератури з кінця 19-го віку показав наочно, що інтенсивне вживання технічних засобів є з’явище, яке має тенденцію повторюватися в розвитку мистецтва, і зараз ми не можемо вважати ті течії, що вживають технічних «кунстштюків» маловартними (пор. новітній символізм в поезії). До цієї теми ми повернемось. Дослідження барокової поезії привело до того, що оцінки змінились часто в протилежні. Ті риси барокової поезії, що їх раніше дослідники ганили, нові дослідники почали оцінювати позитивно; певна ґрупа дослідників взагалі ухиляється від оцінок, але стримить до відкриття в поезії барока її власної поетики, і поетика барока з’являється перед нами як витончена, досконала система, хоч би її закони та норми і не відповідали смаку нашого часу або — ще менше — смаку 19-го віку. Найдовше — та навіть почасти ще й сьогодні — залишається в /31/ світлі неґативної оцінки поезія пізнього барока: німецьке пізнє бароко або окремі течії барокової поезії, як італійський «маринізм», або іспанський «ґонґоризм», або французький «преціозний» стиль... ¹⁰ Зате виявилося нечекано, що дехто з великих поетів, з тих поетів, яких вчора ще лише літературне блюзнірство могло зарахувати до «несмачної» течії літературного барока, що дехто з цих поетів є або типовий представник поезії барока, або по меншій мірі з літературним бароком має значну спорідненість — так риси барока знайдено в французьких драматурґів або в Шекспіра».

З найбільшим запізненням прийшла нова оцінка поезії барока та навіть саме поняття «літературний барок» до історії слов’янських літератур. Найліпше досліджена була поезія польського барока: довгий шерег творів 17-го віку по меншій мірі видано або добре описано та зроблено приступними широкому загалу дослідників та читачів через численні цитати з невиданих або забутих творів. Але майже не зближували поезії польського барока з відповідними явищами Заходу, основи для загальної оцінки польської поезії 17 — 18-го вв. яко поезії барокової не заложили. Школа Перетца та окремі дослідники з надзвичайною впертістю довгі роки досліджували поезію українського барока, не дивлячись на загальну неґативну оцінку поезії барока з боку української соціально-політично орієнтованої критики (С. Єфремов тощо). Але школа Перетца свідомо ухилялась від усяких оцінок, вважаючи, що треба вивчати усякі і усі літературні явища (газетні романи тощо), — для інтересентів, що цікавились працями школи Перетца, не залишалось сумніву, що література ця була слабенька. Поезію польського барока використовували для характеристики культурно-історичних з’явищ. А українське барокове письменство не послужило і для цього; лише в окремих випадках вживано хроніки як історичні джерела, не зупиняючись на їх літературних якостях, а деякі твори вживали історики реліґійно-церковної боротьби. Щоправда, дехто — головне сам Перетц — використав українську поезію для історії віршової форми та подав деякі замітки до стилю окремих творів або ґруп творів. Найбільш характеристична історія дослідження чеської барокової поезії: дуже численні твори барокової (переважно католицької) літератури було описано ще в «Історії чеської літератури» Юнґмана ¹². Але в загальній схемі історії чеської літератури всі численні — та як показало пізніше дослідження повновартні — твори зовсім не узгляднювано. Схема літературного розвитку залишалась завше та сама: чеська література переживала, мовляв, по Білій Горі часи підупаду; «живі сили» літературної творчості були лише в межах єванґелицьких рухів, які майже всі розвивались поза межами країни; вся католицька література була /32/ виявом підупаду — подиву гідного збочення літературного смаку та зіпсуття чеської мови; письменники чеського католицького барока були бездарні віршороби та безпорадні прозаїки. Надзвичайно змістовна та цікава праця брненського Ст. Соучка (1929) про «Раковницьку різдвяну гру» ¹³ не викликала великого зацікавлення. Лише публікації проф. славістики Ольмюцького теолоґічного факультету Й. Вашиці ¹⁴ та відданого аматора старої чеської поезії Вілєма Бітнара ¹⁵ звернули увагу, по-перше, католицьких кіл Чехії, а потім і ширшого загалу та — чи не в останню чергу? — істориків літератури на художні якості та національне значення деяких перевиданих Вашицею текстів, зокрема поезій Фр. Бриделя, який безумовно заслуговує на ім’я «великого чеського поета». Немало спричинився до успіху наново відкритої поезії чеського барока і ґеніальний літературний критик Ф. Кс. Шальда, що цікавився поезією барока і раніше. З р. 1930, коли Вашиця почав свої публікації текстів та статей, проминуло якихось 8 — 9 років, і дивним чином, без усякої боротьби, загальна оцінка чеської поезії епохи барока змінилась радикально, змінилась у власну протилежність! 17-й вік, «темно» (назва популярного роману Їраска), був безумовно часом політичного пригнічення, але, як це стало ясно зараз, також часом інтенсивного культурного життя, яке, щоправда, обмежувалось певними, в першу чергу католицькими колами, але витворило немалі цінності літературні та мистецькі. Новіші оцінки ліпших чеських істориків літератури та критиків (Арне Новак, Ф. Кс. Шальда) ¹⁶ не залишають ніякого сумніву в тому, що оцінка чеської барокової поезії цілковито змінилася. Ще 1936 р. Празька університетська бібліотека могла влаштувати виставку барокової літератури як ілюстративного матеріалу до роману Їраска «Темно». В зв’язку з виставкою барокового мистецтва та концертами чеської барокової музики влітку 1938 р. поезія чеського барока з’являється вже як «перлина національної культури»! Дозволяю собі нагадати, що одна з перших рецензій на публікації Вашиці, та до того рецензія, що підкреслювала значення праць Вашиці та високо оцінила поетичні якості виданих ним творів Бриделя, з’явилась в українській мові ¹⁷. Нова оцінка чеської барокової поезії привела до того, що й літературно-історична обробка поезії Ю. Трановського, «словацького Лютера», в зв’язку з трьохсотлітнім ювілеєм його пісенника в 1936 р. випала в дусі нової оцінки поезії барока (найцінніша праця Я. Віліковського) ¹⁸. Нова обробка барокової поезії в літературі південнослов’янській є ще справою майбутнього; поки маємо лише перші початки нової оцінки (почасти вже Мурко 1927 p., пор. обговорення теми в історії словінської літератури Ф. Кідріча) ¹⁹. /336/

Праці Й. Вашиці мають певне основоположне значення і поза межами історії чеської літератури. Виходячи почасти зі «структуралізму» або «функціоналізму» празького лінґвістичного гуртка ²⁰, Вашиця радикально змінює оцінку тих рис барокової поезії, що раніше їх характеризували неґативно. Стилістичні риси, що їх оцінювали як «несмачні», «дивацькі», переобтяження творів елементами технічної поетичної обробки і т. д., а почасти і ті мовні елементи, що їх вважали «ґерманізмами», «вульґаризмами», засміченням мови, «помилками» проти законів чеської мови, Вашиця оцінює в світлі мовних та стилістичних норм тих часів та зв’язує свою оцінку з тими функціями, які ці окремі елементи стилістичної та мовної практики виконували в ті часи в літературних творах, в рамках барокової поезії, в певному літературному жанрі та в певному літературному творі. Більшість закидів, що їх робило старше дослідження творів чеського барока, базується, як виявляється при такому аналізі, на непорозуміннях; на незрозумінні принципів барокової поезії та неуважності, з якою ставились до її власних норм, що відхиляються, розуміється, від норм нашого часу та на іґноруванні тих завдань, які ставили бароковим поетичним творам їх сучасність та їх автори, а до цих завдань, в першу чергу, належить здібність «робити враження», впливати, доходити до свідомості н є наших сучасників, а «людини барока», сучасників барокових літературних творів. До творів 17 — 18-го вв. неможливо прикладати мірки мовні та стилістичні 20-го віку! Основоположне значення праць Вашиці лежить в пізнанні цього джерела помилок в дослідженні та оцінці барокової поезії старими дослідниками. Праці Вашиці радикальніше змінюють наші погляди на поезію барока, аніж усі інші слов’янські праці на цю тему (напр., польські праці Ю. Кжижановського) ²¹ та й переважна більшість західноєвропейських праць.

Ми спробуємо на своєму місці, в кінці цих нарисів, підводячи підсумок їх висновкам, прикласти критерії «структуральної» історії літератури до оцінки української барокової поезії.

¹ Досить згадати головну літературу про Сковороду, яку я коротко обговорюю в першій главі моєї книги «Філософія Г. С. Сковороди», Варшава, 1934, стор. 5 — 8, щоб бачити, як дослідники проходили повз власне центральні проблеми творчості українського філософа.

² Ще 1937 р. заслужений дослідник духовних пісень Коменського А . Шкарка не бачить ніяких поетичних якостей у прозаїчних творах Коменського (див. Komenský — básník duchovných písni. — Archiv pro bádáni o životě a spisech J. A. Komeského, XIV [1937], стор. 11 — 12). пор. мою статтю «Analecta Comeniana», III, що має з’явитись в часописі «Kyrios» в цім році.

³ Пор. огляд барокової поезії Заходу в книзі В. Черні. O básnickém baroku. Прага, 1937 та мою рецензію в «Kyrios», III (1938), 3, 246 — 7./34/

⁴ «Людина барока», напр., K. Chlędowski. Rom. II. Die Menschen des Barock. Німецьке видання 1919 p.

⁵ G. Gebhardt. Rembrandt und Spinoza. Kantstudien, XXXII (1927), стор. 161 — 181.

⁶ H. Schmalenbach. Leibniz. 1923; D. Mahnke. Der Barock-Universalismus des Comenius в Zeitschrift für Geschichte der Erziehung und des Unterrichts, XXI (1931), 2, 4; XXII (1932), 2.

⁷ D. Mahnke, op. cit.

⁸ W. Weisbach. Der Barock als Kunst der Gegenreformation. Berlin, 1921, Його саме: Die Kunst des Barock... 1924.

⁹ Загальний огляд культури барока дав з католицького пункту погляду G. Schnürer. Katholische Kirche und die Kultur in der Barockzeit. Paderborn, 1937. Раніше найвизначніша книга Б. Кроче . Storia della Etá Barocca in Italia. Bari, 1929. До політичної ідеолоґії слов’янського барока багато цінного матеріалу дає R. Brián. Barokový slavizmus. Lipt sv. Mikuláš, 1939. Ще чеський збірник: Baroko. Прага, 1934.

¹⁰ Див., наприклад, одну з глав відомого старшого покажчика бібліоґрафії німецької літератури Goedecke, який наводить пізніх сілезьких поетів під назвою «Verfall der Dichtung»; в цій главі зустріваємо таких визначних поетів, як Hofmann von Hofmanswaldau, Lohenstein, Chr. Gryphius, Abschatz й ін.

¹¹ Теми про Шекспіра ми доторкнемось в главі про драму. Пор. O. Walzel. Shakespeares dramatische Baukunst (Shakespeare-Jahrbuch. LII [1916]), тепер ще огляд — J. Albrecht. O problemu barokovosti v Shakespearově díle dramatickém (Časopis pro mod. filol. 23 [1938], стор. 33 та далі, 152 т. д., 254 т. д., 310 т. д.).

¹² Юнґман в 2-му виданні своєї історії чеської літератури 1849 р. подає для періоду 1620 — 1774 pp. 1677 назв книжок, значно більше половини їх належить представникам переважно католицької барокової літератури.

¹³ St. Souček. Rakovnická vánočni hra. Brno, 1929.

¹⁴ Пор. найбільше статті Вашиці, що зібрані в книзі: J. Vašica. České literární baroko. Praha, 1938. Пор. до цього мої огляди в «Zeitschrift f. slavische Philologie», XI (1934), XII (1935), XV (1938), XVII (1941), де подані назви дрібніших публікацій та, зокрема, публікацій текстів.

¹⁵ V. Bitnar. O českém baroku slovesném. Praha, 1932 (1934). Його саме: Postavy a problémý českého baroku literárniho. Praha, 1939. Пор. мою рецензію, що має з’явитись в «Kyrios».

¹⁶ Пор. А. Новак. Přehledné dějiny literatury české. Прага, 1936 та далі (з’являється випусками), стор. 123 — 207, зокрема початок глави, з цим варто зрівняти характеристику того ж періоду в старших виданнях тієї самої книги Шальда. O literárním baroku cizím a domácím «Šaldův zápisník», VIII (1936), 3, 71 — 77, 4/5, 105 — 126, 6, 167 — 182, 7/8, 231 — 246.

¹⁷ Моя рецензія в «Дзвонах», 1932, 4, стор. 306 — 8.

¹⁸ Віліковський. Duchovni poesie Třanovského. — Jiři Třanovský. Sborník k 300. výroči kancionálu Cithara Sanctorum. Братислава, 1936. стор. 66 — 126 (збірник з’явився також як окреме число часопису «Bratislava», X, 1 — 2).

¹⁹ Пор. огляд проблеми в належних місцях та у вступі нової історії словінської літератури: F. Kidrič. Zgodovina slovenskega slovstva. Ljubljana, 1938.

²⁰ Одна з останніх та важливіших праць: J. Mukařovský. Estetická funkce, norma a hodnota jako sociálni fakty. Praha, 1936.

²¹ Пор. в цікавій, але де в чому сумнівній книзі J. Krzyżanowski. Od średniowiecza do baroku. Warszawa, 1938, статті «Barok na tie prądów romantycznych», 7 — 53; «Wielkość i małość literatury wieku XVII», 124 — 143;«Ze studiów nad Sarbiewskim», 286 — 322. /35/

Попередня     Головна     Наступна