Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Чижевський Дмитро. Українське літературне бароко. — К., 2003. — С. 35-57.]

Попередня     Головна     Наступна





2. З історії української епіґрами



Епіґрама — старий ґатунок поезії. Лише в останньому столітті, коли романтична теорія поезії розруйнувала старі форми, відмовилась від старих ґатунків, «жанрів», що жили до того більше тисячоліття, слово «епіґрама» прийняло новий сенс, зокрема в слов’янських літературах. Найбільше вплинув на зміну сенс цього слова в російській літературі: «епіґрама» — це невеликий сатиричний, ущіпливий та уїдливий віршик, що спрямований проти якоїсь особи, якогось з’явища, якоїсь літературної чи політичної течії тощо. Російська література дала велику силу класичних епіґрам, — до них належать, крім тих, які — часто без достатньої основи — приписувано Пушкіну, в першу чергу епіґрами С. Соболевського. Традиція такого типу епіґрам не нова — вона йде до Лессінґа та французів, а ще глибше до старих «класиків» цього типу віршів — напр., до Льоґау або латинського епіґраматика, анґлійця Дж. Овена. Але епіґрама за старою традицією зовсім не мусить мати сатиричного характеру. Стара епіґрама вимагала лише сконцентрування думки в двовірші (що часто поширювався до чотирьох рядків), писаного пентаметром (або «Alexandrina»). Ця остання зовнішня вимога часто відкидалась, бо античний метр не був звичайним. Але, напр., в німецькій літературі епіґрами в старому сенсі цього слова писали не лише Шіллер та Ґете, а й Гельдерлін, Кляйст, Плятен, Ґрільпарцер, Рюкерт, Меріке, Геббель 1.

В українській поезії 17 — 18-го вв. епіґрама існувала. Вона, розуміється, мусила відкинути старий латинський свій розмір та вживати звичайного і (майже виключно 13-складового) силабічного вірша. Відмовившись від зовнішньої старої форми, епіґрама утримала свій зміст та свою внутрішню будову. Щоб подати в межах двох рядків певну думку, треба її стиснути, афористично загострити, а може, ще й оперити її, як стрілу, певними словесними та стилістичними засобами. Так нова епіґрама утворилась та розповсюдилась. Може, до епіґрам (почасти поширених до розміру віршів) треба віднести вірші — хоч би окремі — ієромонаха Климентія, до епіґрам належать так розповсюджені в старій Україні «ґербовні» вірші 2, епіґрами писав (чи перекладав) Величковський, один з найбільших майстрів української поезії 17-го віку 3, окремі епіґрами розкидано по прозаїчних творах, напр., по повчальній «Діоптрі» 4, окремі епіґрами знайдемо у численних поетів, що їх імена нам відомі, а почасти й невідомі... Епіґрамами є 67 віршів збірника «Іфіка ієрополітика», які не раз передруковували (1712 р. та пізніше), епіґрами писав Сковорода 5. Які були особливі ознаки української барокової епіґрами? Про це ми можемо собі скласти уявлення на підставі епіґрам самих. Дві головних риси залишились для епіґрами, коли відпала її стара ритмічна /36/ будова: це певні словесно-стилістичні засоби та афористичне «згущення», концентрація думки.

Щодо першої ознаки епіґрами, то й стара епіґрама та епіґрама західного барока, латинська та в народних мовах, знала два основних засоби, які підвищували естетичну якість невеликого, мініатюрного вірша. Це повторення певних слів, зокрема тих, на яких робиться притиск, лоґічний «наголос», які найтісніше зв’язані з думкою, що її влито в форму епіґрами. По-друге, це певні співзвуччя, словесні гри, внутрішня рима чи асонанс, або алітерація.

Щодо повторення певних слів, то їх знала новітня латинська епіґрама. Візьмемо кілька віршів одного з найславніших новолатинських епіґраматиків, Овена 6.


I, 48. Ad Philopatrum

Pro patria sit dulce mori licet atque decorum;

Vivere pro patria dulcius esse puto.


Тут в обох рядках повторено ті самі слова (в тексті підкреслені мною). Коли ми визначимо ці слова числами, можемо легко скласти «схему» повторень; тут вона буде 1.2/1.2 (косою рискою відділяємо рядки один від одного). Поруч з повтореннями в епіґрамі маємо протиставлення (антитеза): mori — vivere.

Ще приклад:


III, 145. Bonum Transcendens

Transcendit Genus omne Bonum nullisqae; tenetur

Finibus; est igitur nullus in orbe Bonus.


Схема цієї епіґрами подібна: 1.2/2.1. Не бракує й схем складніших:


III, 161. Sensus, Ratio, Fides, Caritas, Deus

Nil sensus ratione carens; ratio fidei expers;

Nil sine amore fides, nil amor absque Deo.


або:


III, 174. Justificatio

Justificant hominem sua facta fidesne fidelem?

Justificat solus facta fidemque Deus.


Схеми цих віршів: 1. 2. 2. 3 / 1. 4. 3. 1. 4 та 1. 2. 3 / 1. 2. 3.

Або зовсім складні схеми з повторенням кількох слів. Наприклад:


III, 191. Socrates

Nil scis, unum hoc scis; aliquid scis et nihil ergo?

Hoc aliquid nihil est: hoc nihil est aliquid.


Схема його: 1. 2. 2. 3. 2. 1 / 3. 1. 1. 3. /37/

Буває й «несиметрична» будова, несиметричне розположення повторень в обох рядках. Прикладом може бути епіґрама:


XI, 16. In Baldinum

Edidit indignos in lucem luce, libellos

Baldinus, dignos attamen igne libros.


Схема її: 1. 2. 2. 3 / 1. 3.

Ці схеми перейняли й німецькі епіґраматисти. Нам вистарчить кількох прикладів. Приклади з Льоґау 7:


I, 337. Von einem Trunckenbold

Wann einen Bacchus-Knecht ich voll von Weine schaw /

Ist solche Saw halb-Mensch / und solcher Mensch halb Saw.


Зі схемою: . /1. 2. 2. 1.


I, 346. Ueber den Tod eines lieben Freundes

Mein andrer Ich ist tod! О Ich, sein andrer Er

Erwünschete, daß Ich Er/Er aber Ich noch wär.


Схема: 1. 1. 2 / 1. 2. 2. 1.


I, 393. Armut und Blindheit

Ein blinder Mann ist arm / und blind em armer Mann,

Weil jener keinen sieht / und keiner den sieht an.


Схема: 1. 2. 2. 1 / 3. 4. 3. 4.

Льоґау, зокрема, часто вживав повторень в епіґрамах реліґійного характеру (69 епіґрам I, 901 — 969). Можливо, що традиційний характер предмета викликав у автора стремління надати епіґрамам більш традиційну форму. Обмежимось лише одним прикладом:


I, 847. Wer /wie die Welt wil /fischt / fischt listig in der Nacht;

Und wann er viel verbringt / so hat er nichts verbracht;

Wer dann / wie Gott wil /fischt/ fischt redlich an dem Tage

Und fängt auch / daß sein Schieff den Fischzug kaum ertrage.


Схема: 1. 1 / 2. 2 / 1. 1 / 1.

Епіґрамами є й вірші славетного «Херувимського мандрівника» Анґела Сілезія. Лише кілька прикладів» 8:


II, 1. Die Lieb’ ist über Furcht

Gott fürchten ist sehr gut / doch ist es besser lieben /

Noch besser über ‘Lieb’ in ihn sein aufgetrieben.


Схема: 1. 2 / 1. 2. Поруч з повтореннями антитеза: fürchten — lieben.


II, 3. Mensch in Gott/Gott in Menschen

Wenn ich bin Gottes Sohn /wer es dann sehen kann/

Der schauet Mensch in Gott und Gott in Menschen an.


Схема: 1/2.1.1. 2. /38/


VI, 17. Eine Begierde löscht die andere aus

Je mehr ein Mensch sich freut auf zeitlich Ehr’und Gut/

Je weniger hat er zu ew’gen Dingen Mut.

Je mehr hingegen er wart’t auf die ew’gen Dinge/

Je mehr und mehr wird ihm das Zeitliche geringe.


Схема: 1.2.3/1.4/1.2.4/1.2.3.

Немає сумніву, що ці повторення надають ясності ходу думок та роблять епіґраму гострішою, «пікантнішою». Повторення не повинні робити притиск безумовно на важливих поняттях вірша, вони лише не мають підкреслювати цілком випадкове, побічне. Та навіть і при підкресленні побічних, випадкових слів поет може мати якусь певну мету: центральна думка може своєрідніше виступати на тлі притиснених, наголошених побічних, припадкових слів.

Я хочу тут проаналізувати кілька українських епіґрам, що належать власне до зовсім іншого типу, аніж сучасні. Це епіґрами панеґірично-молитовні. Пізніше звернемо увагу на ще один тип панеґіричних епіґрам, на епіґрами «ґербовні», тут зупиняємось над епіґрамами реліґійними. Тепер видана ціла низка епіґрам такого типу, сполучених в «Вінці». Такі «Вінці» іноді друковано: так 1689 р. видані Києво-Печерською Лаврою при панеґірику царям Іванові та Петрові та царівні Софії, «Вінці» епіґрам Іоанну Предтечі, апостолу Петрові та Софії, Премудрості Божій. В драмі «ДЂйствіе на страсти Христовы списанное» в хід драми вставлено 5 «Вінців» Христу 9.

«Вінець» складається з тринадцяти епіґрам, з яких остання є лише закінченням, кінцівкою усієї групи епіґрам. Сім «Вінців» з часу до 1690 р. видав 1929 р. Перетц 10. Ці сім ґруп епіґрам мають велику цікавість завдяки своїй формальній викінченості та й завдяки їх авторам, — як здається, ними були Дмитро Туптало-Ростовський» та Гаврило Домецький 12, а зрештою і завдяки їх легкій приступності. «Вінці» ці присвячені I (далі цитую за номером «Вінця» та номером епіґрами) — дванадцяти святам Христовим, II — дванадцяти святам Богоматері, III — «ангельськимъ силамъ», IV — святій Варварі, V — святому Миколі, VI — Іоанну Предтечі 13, VII — «страстем Христовым». Серед епіґрам цих «Вінців» зустрічаємо нам вже з латинських та німецьких прикладів знайомі стилістичні засоби, в першу чергу повторення. Повторення, як побачимо, далеко не єдиний можливий засіб оформлення певного змісту в епіґрамі, але в «Вінцях», виданих Перетцем, цей засіб переважає над усіма іншими.

В першу чергу зустріваємо епіґрами з повторенням лише одного слова 14. Ось приклади 15:


I, 5. Преображенія свЂтъ явлей на θаворЂ,

даждъ ми зрЂти тя въ свЂтЂ на небеси горЂ. /39/


Повторене єдине слово «світ», але поруч з цим повторюються і поняття, передані різними словами: «явлей» — «даждъ зрЂти» та «θаворъ» — «гора».


I, 10. Низпославый от отца духа в тройчном свЂти,

утЂшеніе дажд ми духовно имЂти.

II, 7. Стоявшая при крестЂ душею язвленна,

дажд ми о крестЂ мысль от сердца сокрушенна.

II, 10. Положеніе чтущу пояса твоего,

Препояши ми немощъ силою от него.

II, 11. Покрывающа вЂрных честнымъ омофоромъ,

Прійми мя под твой покровъ зде и вышнимъ дворомъ.

II, 12. Похвалная с побЂды даной над каґаном,

даждъ побЂду над бЂсом и над бЂсурманом.

III, 4. Серафими, огнем мя любве раждезЂте,

да всем серцемъ возлюблю бога, помозЂте.

III, 11. Архаггелы, мнЂ тайны спасенны 16 вЂщайте,

глас Архаггельскій на судъ зовущъ в мысль 17 влагайте.

III, 12. Аггелы, храняще на земли живущихъ,

молю, сохранЂте мя от всЂхъ бЂдъ грядущихъ.


Схема усіх цих епіґрам та сама. 1/1. Зустріваємо і повторення одного лише слова за несиметричними схемами:


II, 2. Рожденная от ветхой утробы неплодной,

дажд души ми неплодной быти доброплодной.


Схема повторення 1 / 1. 1.


III, 8. Силы, нышняго силу явЂте въ мнЂ чудну,

оживЂте умершу душу мою блудну.

III, 10. Начала, да над страстми умъ мой началствуетъ,

наставте тако, да грЂехъ во мнЂ не царствуетъ.


Схема в обох та сама: 1.1/.


III, 5. Херувvми, свЂтомъ мя разума о бозЂ

просвітите, да узрю свЂтъ в горнемъ чертозЂ.

III, 9. Власти, сподобЂте мя над бЂсомъ побЂды,

да мною не владЂют властей темных бЂды.


Схема обох епіґрам: 1/1.1.

Зустріваємо і дворядкові епіґрами з повторенням двох різних слів: /40/


I, 4. Крестивыйся во Іердани 18, явлей в бозЂ тройцу,

даждъ крещшуся мнЂ, да чист явлю ти ся творцу.


Тут маємо паралелізм повторень в обох рядках: 1.2/1.2. Те саме і I. 3.


I, 1. Спасенія нашего ради въплощенный,

Ісусе даждъ, да буду во плоти спасенный.

I, 6. В Іерусалимъ на царство вшедый на осляти,

смирив плоть мою, внійди в душу царствовати.

II, 1. Зачатая без грЂха о божія мати,

молю, дажд ми безгрЂшно житіе зачати.

II, 5. Рождшая бога 19 сына при дЂвьства 20 печати,

дажд, да буду печатлЂн в сына благодати.


Тут маємо «перехресну» схему розположення повторень: 1. 2 / 2. 1.

Зустріваємо нарешті і несиметричний порядок повторень двох слів:


II, 3. Воведенная в церковъ въ трехъ лЂтехъ в даръ тройци,

дажд ми входомъ во церковъ вход в храмъ вышній творци.


Схема: 1 / 2. 1. 2. Повторюються й поняття: церковъ, храмъ.

Нарешті маємо повторення і трьох слів:


I, 2. ОбрЂзание плоти пріемый пречистой,

дажд, да страсть ся обрЂжетъ плоти ми нечистой.

I, 7. Страдавый за грЂшных, мертвъ бывъ и погребенный,

даждъ, да буду ко страстемъ грЂха умерщвленный.


Схема паралельного повторення: 1. 2. 3 / 1. 2. 3. Але зустріваємо й інші схеми:


II, 6. Очищенія законъ творша въ стрЂтеніи  21,

очисти ся от стрЂтеня во беззаконіи.

II, 4. Заченшая спаса въ день благовЂщенія,

благовЂсти зачатый мнЂ день спасенія.


Схеми: 1. 2. 3 / 1. 3. 2 та 1. 2. 3 / 3. 1. 2.

Ще різноманітніші схеми зустріваємо в чотирьох останніх «Вінцях», які складаються з чотирирядкових епіґрам. Повторення лише одного слова теж зустріваємо (IV, 9; VI, 5; VII, 3), але таке повторення не має вже, здається, композиційного значення. Зате часті повторення 2 — 5 слів. Ось приклади: /41/


IV, 12. Блажен градъ Кіевъ хранящъ святое ти тЂло,

еже болнихъ врачуетъ и хранитъ в нем цЂло.

Хранима тЂломъ в храмЂ вожда силъ небесныхъ,

с ним мя всЂхъ бЂдъ душевныхъ храни и тЂлесных.


Схема: 1. 2 / 1 / 1. 2 / 1. 2.


V, 6. Сокрушивый идоловъ поганскихъ божницы,

при царЂ КонстантинЂ изшедый с темницы,

Помози ми крушити гриховныя нравы,

да будетъ в мнЂ храмъ токмо христу царю славы.


Схема: 1 / 2 / 1 / 2. Тут і повторення понять: божницы, храмъ.


VII, 4. Ісусе на судити біенный в ланиту,

за безстудіе моих устъ студом покрыту:

Дажд ми на праведномъ ти судЂ не постидно

зрЂти не отвращенно лице свЂтовидно.


Схема: 1 / 2. 2 / 1. 2 /. Інші епіґрами з повторенням двох слів 1. 2: V, 1; V, 2; VI, 2; VI, 3; VI, 12; VII, 1; VII, 6.

Часте і повторення трьох слів:


V, 5. За исповЂданіе догматъ христіанскихъ

страдавый во узилищахь от царей поганскихъ,

Дажд, да буду союзомъ христовымъ плЂненный,

а от узъ царствующа грЂха раздрЂшенный.


Схема: 1 / 2. 3 / 1 / 2. 3.


VI, 4. Оудаливыйся здЂтска на труды в пустыню,

растый тЂломъ и духомъ во всяку святыню,

Не удали растущей помощи твоея

от пустыни плод благихъ дЂлъ души моея 22.


Схема: 1. 2 / 3 / 1. 3 / 2.


VII, 8. Ісусе осужденный бывый на смерть крестну,

тогда сущу безчестну, нынЂ зЂло честну:

Дажд ми грЂшнику лютой смерти жало стерти,

не пасть в безчестнЂйшій судъ вЂчныя смерти.


Схема: 1. 2 / 3. 3 / 2 / 3. 1. 2. Тут маємо цікавий приклад того, як слова, що повторювались в перших трьох рядках, повторюються в тісній сполуці одне з одним в останньому рядку, — таким чином автор дає своєму віршу певну загострену кінцівку. Інші приклади епіґрам з повторенням трьох слів: VI, 10; VI, 11; VII, 11; VII, 12.

Ми бачили, що і при трьох повтореннях можлива паралельність в з’явленні опірних слів: 1. 2. 3. 1. 2. 3. Це можливо навіть при чотирьох повтореннях: /42/


V, 4. До церкви к молбамъ утрнимъ первый шед, избранный

на санъ пастирский, судомъ вышняго вЂнчанный,

Помози в молбамъ тЂмже мнЂ утреневати,

да ускору в чертозЂ вышнемъ ся вЂнчати.


Схема: 1. 2 / 3. 4 / 1. 2 / 3. 4. Цілком подібну схему має й епіґрама V, 9. Подібна (1 / 2. 3. 4 / 1 / 2. 4. 3.) є і схема епіґрами:


VI, 7. Покаянія дЂломъ и словомъ учивый,

Христу уготовляя путь, многихъ крестивый,

В покаяніи и мнЂ даждъ слезы излити

и к души моей Христу путь уготовити.


Але зустріваємо й значно складніші схеми:


V, 12. От востока на западъ чтем тя пренесенна,

да зрить западь въ восточной вЂри тя спасенна.

Моли той святой вЂрЂ сохраненной быти,

в ней до запада смертна мнЂ спасенно служити.


Схема: 1. 2 / 2. 1. 3. 4 / 3 / 2. 4. Інші вірші з повторенням чотирьох понять; V, 9, 10, 11; VII, 2; VI, 10; IV, 4, 7, 8, 11.

Нарешті приклади на повторення п’яти слів:


V, 3. Путешествіе ко гробу Христову творивый,

морю кротость, жизнь мертвцу тогда возвративый,

Скажи ми путь, да с Христомъ терпя спогребуся,

укропи страсть, даждъ, да живъ богови явлюся.


Схема: 1. 2. 3 / 4. 5 / 1. 3. 2 / 4. 5. Себто будова майже паралельна.


V, 7. Арія злочестива єресь побЂдивый,

в Никеи Христа бога честь правословивый,

Помози ми бисовску прелесть побЂждати,

правовЂрними дЂлы бога прославляти.


Схема: 1. 2 / 3. 1. 4. 5 / 2 / 4. 3. 5.

Поруч з уживанням повторень, дуже улюблений засіб епіґрами є гра слів, себто вживання слів з різним значенням, але з подібною або й тотожною звуковою формою. Алітерація чи внутрішня рима, асонанс чи співзвучність певної ґрупи звуків у слові, — це все служило тій самій меті, що повторення слів, — приданню мініатюрному твору певної зовнішньої гостроти та пікантності. Латинська епіґрама стоїть в цьому відношенні завдяки довгій традиції, а може й особливій здібності латинської мови до словесної гри, безумовно перед епіґрамами в усіх інших мовах. Для нас цікаві можуть бути приклади з того ж впливового та багато читаного Овена: проста гра словами з різним значенням: /43/


VIII, 96. Bellum

Solis militibus bellum res bella, videtur;

Militibus solis omnia bella bona.


Рівність звуку завдяки сполученню слів:


VIII, 115. Adamas

Mittendi sidos Adamantes sunt ad amantes,

Solo adamante polit durum adamanta faber.


Гра словами, що базується на випадковій подібності власного ймення до якогось слова:


IX, 9. In Tomasinum

Scripserunt Asini laudes hoc tempore multi;

Legimus et laudes, o Tomasine, tuas.


Вживання слів, що починаються з тієї самої літери (або ґрупи літер), тут з «d»:


VI, 66. ΔΕΛΤΩΤΟΝ

Humanae vitae scopulos ante omnia Deltas

Tres fuge: Divitias, Daemons, Delicias.


Приклад на різноманітні співзвучності в одній епіґрамі:


VI, 80. Aequitas mortis

Flumina fluminibus distant. Sic nos quoque nobis,

Dum sumus in rita nos, fluviique ria.

Ingressis pelagum sapor amnibus omnibus idem,

Mors omnes homines aequat, ut aequor aquas.


Майже не зустріваємо евфонічних словесних грашок у Льоґау, крім анаґрам, — утворення нових слів з перестановки літер певного слова; але анаґрами здебільша не розраховані на слух, але на зір. Лише зрідка зустріваємо співзвуччя, а не повторення. Наприклад:


I, 278. Zweyerley Leben

Wer nach der Seele lebt / der lebt ein göttlich Leben /

Wer nach dem Leibe lebt / lebt wilden Thieren eben.


Але тут співзвуччя базується почасти на синтаксі, на однаковій будові речень.


I, 755. Geitzige Huren

Wer Hund und Huren wil zu Freunden haben /

Der muß sich rüsten mit Geschenck und Gaben. /44/

В цій епіґрамі вже дійсна співзвучність слів різних пнів.

Більше евфонічних елементів в епіґраматичних творах Анґела Сілезія, — але це вже не мовні грашки (традиція знала цілі списки співзвучних слів та користалась з них), а глибоке проникнення в дух мови, завдяки якому ґеніальний поет, зливаючись з мовною стихією, не ззовні формує її, а дає їй жити за власними ритмічними законами, що самі ведуть до евфонізації поетичної форми.


I, 52. Die Gleichheit Gottes

Wer unbeweglich bleibt in Freud’ /in Leid/in Pein/

Der kann nunmehr nicht weit von Gottes Gleichheit sein.

III, 136. Dem Geist sei aufgespannt /dein Herze leer und rein /

Demütig deine Seel’/ so wirst du heilig sera.


Тут скупчено слова з співзвучністю дифтонга «ei» (та «eu»), по 8 разів.


I, 70. Die Liebe

Die Lieb’ ist unser Gott / es lebet all’s durch Liebe:

Wie selig wär’ ein Mensch/ der stets in ihr verbliebe!


Співзвучання слів «Liebe», «lebet» та «verbliebe», на якому базується ця епіґрама, одночасно переводить нас в сферу семантики, бо Анґел Сілезій зближує ці слова не лише зовнішньо, а і за їх значенням.


III, 116. Das geistliche Opferzeug

Mein Herz ist ein Altar /mein Will’ ist’s Opfergut/

Der Priester meine Seel’ / die Liebe Feu’r und Glut.


Тут маємо внутрішню ритмізацію обох рядків, що і тут переводить читача в сферу понять, між якими проведено порівняння.


III, 141. Wir sollen’s Gott wieder sein

Gott / der bequemt sich uns / er ist uns / was wir wollen;

Weh uns / wenn wir ihm auch nicht werden / was wir sollen.


Тут маємо алітерацію на «w», причому дивним чином вжито алітерації у словах, що не мають в епіґрамі яко такій центрального значення.

Суту гру словами подає, напр., епіґрама Мошероша:


Der Heuchler

Lingit lingua, corde mordet,

vorue are, hinten care!


Цілий шерег співзвуч зустрінемо і в наших українських епіґрамах: «страшный» не лише римується зі «страстный», але має співзвучність /45/ і у початку слова зі своєю римою (I, 12); «успеніе» перекликається з «ко сну, «от сна», маючи з цим словом і спорідненість значення (II, 8). Слова, що не мають між собою по значенню нічого спільного, співзвучать в епіґрамі II, 12:


Похвалная с побЂды даной над каґаномъ,

даждъ побЂду надъ бЂсомъ и над бЂсурманомъ.


Те ж саме в епіґрамі III, 8:


Власти, сподобЂте мя над бЂсомъ побЂды,

да мною не владЂютъ властей темных бЂды.


В «Вінцю» св. Варварі вжито її ймення для гри слів:


IV, 1. Варваромъ родителемъ рожденная ДЂво,

терна злого цвЂтъ благій себе явльша живо,

Варваро, черна в титлЂ, красна в вЂрЂ, в дЂлЂ,

дЂлъ злыхъ варваръ храни мя на душЂ и тЂлЂ.


Або:


IV, 13. Сице кто богомудру Варвару вЂнчаетъ,

побЂды на безбожныхъ варваровъ да чаетъ,

На болЂзнь цЂлбы, на смерть готовости дара

сподобить вЂнчанная симъ вЂнцемъ Варвара,


причому до гри словами приєднується, завдяки три рази вжитим словам зі пнем «вЂн-», ще шестикратна алітерація на «в».

Так само в «Вінцях» св. Миколі теж гра з його йменням:


V, 13. Сице кто Мvрликійска пастира вЂнчаетъ,

въ благословени мир ликуя взимаетъ...


Складна гра зі складними словами з «благо-» в епіґрамі VI, 1: слова «благодати», «благостинЂ», «благость» співзвучать одне з одним, до чого ще приєднується гра словами «зачатый» та «начну» та співзвучність слова «благодати » з «даждъ»(на жаль, епіґрама трохи зіпсута: розмір її неправильний, рядки нерівної довжини) 23.

Обмежимось цими прикладами 24. Ці засоби прикрашення, правда, ще старші в українській поезії, аніж «Вінці». Ми знайдемо їх вже в синаксарях «Тріоди Цвітної» 1631 р. 25 Деякі з них в нам вже знайомому стилі епіґрам. Наведемо приклади. Повторення слів майже в усіх синаксарях, перероблених з старослов’янського тексту на «модерний»:


СредЂ Учителей ставъ Ісусъ научает

В Среду Праздниковъ, яко Посредникъ являетъ. /46/

Воду Жено пришедши тлЂнну почерпати:

Черплешъ Живу, могущу душу омывати.


До повторення слова тут приєднується алітерація, а крім того, «тлЂнну» має до себе лоґічну антитезу в «душу»:


СвЂтодатель от свЂта иже сияеши,

От рождества слЂпа днесь Слово въочаеши.


Тут знов до повторення слова приєднується антитеза між «слЂпа» та «въочаеши».


Да дыхание Духа всяко похваляетъ

Господа 26 имъ же всякъ дух вражій исчезаетъ.


Або сполучення повторення та алітерації в епіґрамі-синаксарі:


Учениця от ВЂры Несут Спасу Мvры:

Аз же якоже Мvры, ПЂсній несу мЂры.


Повторення та евфонія вживалися не лише в синаксарях та в епіґрамах «Вінців». Зустрінемо їх і в інших творах, епіґраматичних та неепіґраматичних. Синаксарі та епіґрами «Вінців» належать до одного й до того самого ґатунку епіґрами, до епіґрам молитовних або ліпше панеґірично-молитовних. Ми бачили, що й у Льоґау в епіґрамах спорідненого ґатунку повторення зустрічаємо найчастіше. Але так є і в інших українських епіґрамах та неепіґраматичних віршах реліґійного характеру — по меншій мірі зі старших часів української барокової поезії, десь до 1700 року.

В тому самому збірнику, з якого Перетц видрукував «Вінці», що нас досі займали, знайдемо маленький «маріянський» вірш, що весь збудовано на повтореннях слів «діва» та «мати» 27:


Пред рождествомъ неврежденна

ДЂва Богу соблюденна

Во рождествЂ; хощешъ знати,

Кто сія есть дЂва-мати?

По рождеству паки чиста —

Сице всегда дЂва иста,

Матеремъ и дЂвамъ слава,

ВЂнцы увЂнчанна глава;

На руку же имать сына

Мати-дЂва та едина.

ДЂво, чистоту ми дати

Изволь, храни же мя мати. /47/

Але цей віршик можна ще вважати поширеною епіґрамою. Інший вірш з того самого збірника 28 є «БесЂда человЂка съ Богомъ», цікава вже тим, що вся вона направлена проти протестантської науки про оправдання вірою. Формально цілий вірш (24 рядки) збудований на повтореннях слів як трьох головних «вЂра», «дЂла» та «спасеніе», так і шерегу інших, що в багатьох випадках повторюються, лише в 2 — 3-х сусідніх рядках. Випишемо лише останні слова Божі:


О многоглаголиве невЂро, не вЂси,

яко и в тЂхъ словесех оправданный нЂси!

Без вЂры невозможно спасатися нЂкому,

то истина; но вЂра, не поможет злому,

Аще при вЂрЂ добрыхъ дЂлъ не сполняетъ;

апостола моего слыши, что вЂщаетъ.

ВЂра без дЂлъ мертва есть, якоже и тЂло

не движется без душЂ: вЂру живитъ дЂло.

ВЂра и добродЂтель суть то двое крыла,

на двоихъ тЂхъ вся висить спасения сила.

Не можетъ еднимъ криломъ птица понестися, —

Невозможно самою вЂрою спастися.

Должна птица обЂма крилома лЂтати, —

долженъ человЂкъ вЂру и дЂла стяжати.

ВЂруеши, яко есмъ вседержитель,

вЂруй же, яко красна въ вЂрЂ добродЂтель.

И вЂра красна в дЂлехъ, не красно без вЂры

дЂло, и вЂра безъ дЂлъ не красна без мЂры.

Якоже скотъ без шерсти, и нива без класовъ,

и древо без отраслій, и глава без власовъ,

Лампада без елея, и без душЂ тЂло,

тако и вЂра без дЂлъ не красна всецЂло.

ТЂм при вЂри покажи свою добродЂтель

тогда аз возлюблю тя, богъ твой и содЂтель.


Схема вірша: 1 / . / 1. 3 / 1 / 1. 4. 2 / . / 1. 2. 5 / 6. 1. 2 / 1. 4. 2. 7. 8 / 7. 3 / 8. 9 / 1. 3 / 9. 8 / 1. 2 / 1 / 1. 10. 1. 4. 2 / 1. 10. 2. 10. 1 / 2. 1. 2. 10 / . / . / 6. 5. 1. 2. 10 / . 1. 4. 2 / 2.

Думаю, що лише повна неуважність до формальної сторони віршів та навіть до їх змісту привела Перетца до того, що він видрукував 4 дуже характеристичні епіґрами як один суцільний вірш із 4-х строф. В дійсності кожна строфа є самостійна епіґрама. Бо в 1, 2 та 4-й «строфах» автор звертається до Богоматері, в 3-й — до Христа, — отже, єдності змісту немає. Композиційної єдності теж немає. Натомість у «строфах»-епіґрамах 2 — 4 маємо дуже типові для епіґрам повторення: /48/


1. Не убоюся в ночі падежа:

ДЂва пречиста добра ми надежа;

И посреди тми, аще есть со мною,

ЗасвЂтить солнцемъ, звЂздами, луною.

2. О зачатіи божіаго сына

радуйся, дЂва, чистая едина.

Аз же о тебЂ радоваться буду,

Егда печали тобою избуду.

3. Сердце ми, Христе, аду есть подобно:

Страстемъ, яко бЂсом, жилище удобно.

Сей ад разорша, раждени ми страсти 30,

Воскреси душу, не даждь ей болшъ пасти.

4. Божія сына родиши без мужа,

Ногами главу попираешъ ужа:

Ужа грЂховна снЂдает мя жало —

Сіе попери, бы мя не снЂдало.


Схеми епіґрам: 2-ї: . / 1 / 2. 1 / 2: 3-ї: 1 / 2 / 2. 1 / .; 4-ї: . / 1. 2 / 2. 3 / 1. 3. Думаю, що це доводить епіґраматичний характер окремих «строф» цього ніби суцільного вірша. Навряд чи можна припустити, що цей вірш є такий самий довший вірш з повтореннями, який ми процитували вище з «БесЂды человЂка съ Богомъ». Бо ж там ми мали повторення, що проходили крізь цілий вірш, в наших 4-х епіґрамах є лише два слова, що повторюються в різних «строфах»-епіґрамах: «дЂва» та «божія (божіаго) сына». Але ці вирази цілком природно належать до лексичного складу «маріянських» віршів, якими є епіґрами 1, 2 та 4. В кожнім разі вони не можуть переконливо свідчити про належність трьох «маріянських» епіґрам (між якими стоїть 3-тя, звернена до Христа) до одного й того самого твору.

Розуміється, будова епіґрами не базується цілком та виключно на формальних елементах: на повтореннях та співзвучних слів. Вони лише підтримують її «внутрішню будову», що зумовлена відношенням тих понять, які стоять в центрі ходу думок епіґрами. Поняття не мусить визначатись тим самим словом (напр., «вознесыйся» та «возыйти» — I, 9 або «крестивый» та «омый» — VI, 8). В епіґрамах треба за повтореннями та співзвуччями шукати основних понять. В усіх епіґрамах «Вінців» таких основних понять кожен раз по два: перше відноситься до Христа, Богоматері, відповідного святого, друге — до людини. Відношення цих обох понять (що їх ми визначатимемо великими літерами) може бути в епіґрамі в першу чергу або відношення подібності, — в такім випадку обидві частини епіґрами, що говорять про того, кому «Вінець» присвячено, та про людину, /49/ стоять одна до одної в відношенні паралелізму: якщо відношення між поняттями — відношення несхожості або протилежності, то відношення між обома частинами епіґрами — відношення антитетичне. В «Вінцях» елемент паралелізму неодмінно мусить бути присутній, — інакше не було б ніякої підстави зв’язувати між собою панеґіричну та молитовну половину епіґрами. Лише іноді паралелізм ослаблюється, пересуваючись з центрального поняття на побічні.

Ось приклад прозорого паралелізму; те саме поняття (А = царствовати) — в обох рядках епіґрами.


I, 6. В Іерусалимъ на царство вшедый на осляти,

смири плоть мою, внійди в душу царствовати.


Але паралелізм іноді, як сказано, переноситься на побічні елементи поняття чи образу:


I, 10. Ниспославый от отца духа в тройчном свЂтЂ,

утЂшеніе дажд ми духовно имЂти.


Тут поняття А: «ниспослання духа», поняття Б: «духовно утЂшеніе» паралелізм встановлюється через через об’єкт «духа» та атрибут «духовний». Не мусимо, одначе, вважати такі епіґрами за «менш вдалі», «менш мистецькі», — часто навпаки, паралелізм між дуже далекими поняттями, що зближуються лише завдяки їх атрибутам, саме й викликає почуття дотепності, гостроти епіґрами (найліпші приклади в перекладах Величковського) 31.

Лише рідко в «Вінцях» зустрінемо епіґрами антитетичні. Здебільша антитеза лише приєднується до паралелізму. «Святе» та людське завше якось неподібні одне одному. Ось добрий приклад:


I, 2. ОбрЂзаніе плоти пріемый пречистой,

даждъ, да страсть ся обрЂжетъ плоти мнЂ нечистой.


Паралелізм базується на понятті «обрЂзаніе» (А), антитетика приєднується до основного паралелізму через протиставлення «пречистой» — «нечистой» (Б — Б); схема епіґрами А + Б А — Б.

Зустріваємо і цілком антитетичні епіґрами, але зрідка:


II, 9. Положеніе ризы чтушу ми твоея,

облещи душу нагу въ благодать ея.


«Положеніе ризы» та «облеченіе нагой души» знаходяться в відношенні сутної протилежності. Або ще прозоріше:


VII, 8. Ісусе осужденный бывый на смерть крестну,

тогда сущу безчестну, нинЂ зЂло честну: /50/

Дажд ми грЂшнику лютой смерти жало стерти,

не пасть в безчестнЂйшій судъ вЂчныя смерти.


Ці три типи: паралелізм основних понять (див. I, 3, 4, 8, 9, 12; II, 1, 2, 3, 11, 12; IV, 2 і т. д.), паралелізм побічних понять (II, 4, 5, 6, 7; IV, 5, 8, 12; V, 12; VI, 2, 10, 12; VII, 1, 4, 6), антитетика (найрідше — II, 8, 10; V, 5; VI, 4; VII, 3, 7, 9) — головні типи епіґрам «Вінців». Лише «Вінці» «аггельскимъ силамъ» (III) обмежуються на вживання повторень, їх внутрішня структура — проста коротенька молитва; лише в деяких випадках в межах цієї молитви зустрічаємо паралелізм (III, 12) або антитетику (III, 9).

Українська епіґрама не залишилась з часом статична. Її історичний розвиток можна буде детально з’ясувати лише тоді, коли весь матеріал епіґрам буде приступний та, зокрема, коли буде оброблена історія поетики 17 — 18-го вв. в Київській Академії. Бо, безумовно,теорія поетики на Україні в 17 — 18-го вв. керувала розвитком поетичної практики. Але і на підставі неповного матеріалу, який вже видано або який відомо зі стародруків, можна бачити, що старий стиль епіґрами, з яким ми познайомились на матеріалі «Вінців», не залишився типовим для української епіґрами надалі.

Ціла ґрупа епіґрам належить Дмитрові Тупталу, автору кількох наших «Вінців». В тому самому Збірникові видруковані довші (8 — 16 рядків) епіґраматично-панеґіричні вірші «ієромонаха Димитрія», як себе називав Дмитро Туптало яко поет 32. Одна з цих епіґрам «От святаго Ніла глава 58» 33 запровадить через цілий вірш повторення тих самих двох слів:


Брат вопроси отца:

Падохъ блаженне, что творити маю?

Востани чадо. — Но в тожде впадаю 34

— От тЂх же встани. — Паки падохь зЂло.

— Паки востани, остави зло дЂло.

— То доколь будет сицевыя брани!

— До скончанія, по падежи встани.

Елико паднешъ, толико потщися,

от паденія встани, не лЂнися,

Да всегда встающъ богомъ обрЂтенный

в чесом обрЂтенъ, в том будешъ сужденный.


Схема: 1 / 2. 1 / 2. 1 / 2 / . / 1. 2 / 1 / 1. 2 / 2. 3 / 3. Ще один вірш з Патерика, глава 13, збудовано на повтореннях. Дальший вірш, підписаний «ієромонахом Димитріем» («О преподобномъ Лаврентіи Печерском»), обмежується лише на 2 повторення в 8-ми рядках (такий самий характер має і вірш з Патерика [глава 97], що не підписаний /51/ Дмитром Тупталом, але, мабуть, йому теж належить: 3 повторення у 12-ти рядках), в дальшому вірші, підписаному Дмитром («Преподобному Антонію Печерському») — лише 2 повторення в 16-ти рядках, до того обидва («Кіевъ», «пещера») занадто тісно зв’язані з фактичним боком вірша, щоб робити враження стилістичного елементу твору. Дуже нечисленні повторення ще в одній епіґрамі того ж збірника 35.


НынЂ мати на лонЂ храни сына спяща,

ДонелЂ не зришъ его на крестЂ висяща.

Ото ангелъ тяжкій одръ — кресть во снЂ являетъ:

на тымъ новый Соломонъ всмерть уснути мает.


Дмитро Туптало писав і епіґрами з досить обмеженою кількістю повторень. 1689 p., побувавши в Рудні, він написав вірш «На образъ БогородицЂ Рудницкія» 36:


ИдЂже творяшеся желЂзо отъ блата, —

тамо ДЂва вселися, дражайшая злата,

да людемъ жестокія нравы умягчаетъ

и желЂзныя къ Богу сердца обращаетъ.


Головна вага вірша (епіґрами) не в повторенні слова «желЂзный», а в протиставленні понять «жельзо» — «злато», «жестокія» — «умягчаетъ» та в побічних антитезах: «ДЂва» — «злато», «желЂзо» — «блато». Внутрішня будова починає панувати над формальною, зовнішньою. Те ж саме в епіґрамі — напису Дмитра до другого тому Міней (1695) 37.


Ісусу Единому премудРОму богу

МалОумНый воздАю от всЂХъ славу многу.

Давшему И сію МнЂ ИсТоРІЙ спасенныхъ

списать вторую книгу в честь слугъ божественныхъ.


Тут, правда, маємо ще формальний елемент «для ока» — це анаґрама ймення «Ієромонах Димитрій», що складається з великих літер; але повторення усього одне 38. Отже, центр ваги пересунено на зміст. З 18-го віку маємо цілу збірку епіґрам, «Іфіку ієрополітику» 1712 р. Правда, ці епіґрами «емблематичні» 39, себто — підписи до емблематичних малюнків. Малюнки переносять вагу зі слова на образи та поняття. Але лише 14 епіґрам з 66 мають повторення слів, та й те досить скупі (вірші: 1, 2, 10, 13, 16, 18, 23, 29, 32, 35, 39, 40, 55, 61). Ось приклади:


18. Хотяй господа истинно любити,

в страсЂ господни потщися ходити, /52/

сію бо любовъ страхъ господень родитъ,

яко вЂтръ пламенъ з углія изводитъ.


Схема: 1. 2 / 3. 1 / 2. 3. 1 /..


29. Море есть жизнь: та грозни имать волны,

не вси же добрЂ плавати доволни,

присЂдяй книгамъ, сей добрЂ плаваетъ,

знаетъ бо вЂтры и волны онъ знаетъ.


Схема: 1 / 2. 3 / 2. 3 / 1.


39. Огнь во тмЂ свЂтлъ есть, въ мразЂ согрЂваетъ,

огнь смрадъ губитъ, а злато очищаетъ,

любовь такова: свЂтитъ бо и грЂетъ,

вся чиста чиститъ, все зло въ ней истлЂетъ.


Схема: 1. 2. 3 / 1. 4 / 2. 3 / 4. 4.


55. Птичникъ на поли уловляетъ птицы,

въ домъ чуждій хищникъ влагаетъ десницы,

трудъ имать птичникъ и хищникъ трудится,

кій трудъ полезншій, то въ день об’явится.


Схема: 1. 1 / 2 / 3. 1. 2. 3 / 3.

Інші схеми простіші. Більшість епіґрам або безпосередньо звертається до емблематичних малюнків: малюнок та вірш тоді стоять в відношенні паралелізму між собою або, коротенько описуючи або згадуючи малюнок, вірш узгляднює лише образи та поняття, не піклуючись про традиційну формальну відбудову вірша.

Характеристичне поставлення Сковороди до епіґрам. В його раніших віршах зустріваємо також епіґраму (43) 40:


Скажи мнЂ кратко мужа мудра дЂло.

Имьй свЂтъ въ умЂ и здравіе тЂла.


Повторень немає. Співзвуччя має одне «му- му-». До епіґрами Сковорода додає її латинський ориґінал (або переклад). Тут традиція сильніша — співзвуччя виразне («Sanam mentem» або «mens sana» — «Sanaque membra»), є повторення:


Dic mihi breviter, quae sortis summa beatae?

Sanam mentem habeas } Sarcaque membra vide.

Sit mens sana tibi }


Інша епіґрама Сковороди має більш традиційний характер 41:


Все лице морщишь, печалей всегда ты.

Се ли ты можешь жизнею назвати?

Тот суще живет, кто весела зрака /53/

Будучи, свЂтлу * жизнь ведет без мрака.

А кто печален, безпрестанно тужит,

Того мертваго смерть протяжна душит.



* Виправляю «свЂтлу» з видрукованого «світла».



Схема цього вірша: 1 / 2 / 2 / 2 / 1 / 3. 3. До того вірш повний внутрішніх антитез: жизнь — смерть, печален — весела зрака, свЂтлу — мрака та парадоксальне «мертваго смерть... душит». Ще більшої досконалості досягнув Сковорода в своїй привітальній епіґрамі білгородському єпископу (мабуть, І. Миткевичу — вірш тоді можемо датувати пізнішим роком 1760 — 4) 42:


In natalem Bilgrodensis episcopi

Scilicet innumeris obnoxia vita periclis

Те tamen optamus vivere posse diu.

Vive diu vitam, Pastor, nobisque tibique,

Aut tibi si renuis vivere, vive aliis.

Vive diu felix, et ad ipsum plaudite vive,

Alme Parens, nobis nam tua vita lucrum est.


Схема: 1 / 2. 1. 3. / 1. 3. 1. 2 / 2. 1. 1 / 1. 3. 1 / 2. 1.

Але Сковорода писав і довші латинські вірші з тією саме епіґраматичною технікою: повтореннями слів. Характеристичні і привітання Сковороди його вихованцю Василю Томарі (18 рядків, повторено 6 різних слів 20 разів), а найбільше ще довший вірш «De umbratica voluptate» (22 рядки, 8 слів повторено 28 разів), де цікава теж гра словами umbra та bruma, гра, яка, може, базується на розповсюдженій — не знаю, чи старій — епіґрамі


Si brumam vertas, noctescens gignitur umbra:

nam bruma noctes longior umbra nigrat 43.


Раніші твори Сковороди повстали, мабуть, десь коло 1755 р. В пізніших його творах 80-х років зустріваємо маленькі вірші (що, можливо, повстали й раніше), які носять виразний епіґраматичний характер 44. Повторення тут лише припадкові. Більшість віршів нагадують приказки. Ось приклади:


Жесток и горок труд

Быть жителем небес;

Весел и гладок путь —

Жить, как живет мір весь 45.


Тут, правда, маємо ще і однаково ритмізовані рядки 1 та 3:


Святыня страждет без утЂх,

А злость вездЂ свой зрит успЂх. /54/

Кая польза быть святым?

Жизнь удачнЂе всЂм злым 46.


Інші епіґрами кладуть вагу лише на зміст та його конструювання, зі зовнішніх особливостей епіґрами залишається лише ритмізація речення, в двох випадках (ч. 2 та 9) співзвуччя, а в двох — (3 та 4) повторення:


1. Яко злость трудна и горька,

Благость же легка и сладка 47.

*

2. Елико что нужнЂе,

Толико удобнЂе 48.

*

3. Чемъ большее добро,

ТЂмъ большимъ то трудом

Ограждено, как рвом 49.

*

4. Покой воду пьет,

А непокой мед.

*

5. Кому меньше в жизни треба,

Тот ближая всЂх до неба.

*

6. Не то орел, что лЂтает,

Но то, что легко сЂдает.

*

7. Не то скуден, что убогой,

Но то, что желает много.

*

8. Сласть ловит рыбы й звЂри 50,

И птиц, вышедших изъ мЂры.

*

9. Лучше мнЂ сухарь с водою,

Нежели сахар с бЂдою 51.

*

10. Не то око, что яснЂет.

Но то, что не отемнЂет 52.


Зустріваємо і в цих останніх творах Сковороди епіґрами, старовиннішого типу 53:


Излій на мя, Боже, со Небеси росу,

Да красный плодъ тебЂ принесу как розу.


(варіант: плодъ — грозд — стор. 523).

Друга епіґрама того ж типу — навіть переклад з латинського 54:


Inveni Portus. Satana, Саго. Munde, valete!

Sat me jactastis. Nunc mihi certa quies.


Сковорода перекладає:


Се мнЂ гавань! Прочь бЂжи 55, Сатана, плоть, мыре!

Полно мнЂ волноваться. Здравствуй, святый мире!


І тут немає повторень, як немає їх, правда, і в латинському ориґіналі. Але для нас найважливіше, що в своїх епіґрамах нового типу Сковорода вже зовсім не вживає традиційних засобів барокової поетики епіґрами 56. Хоч він і багато має зв’язків з бароковою поетичною традицією, але в деяких пунктах він виступає як рішучий /55/ реформатор. До таких пунктів належить і епіґрама. Щоправда, відмовлення від традиційної формальної будови вимагає ще більшої уважності до будови внутрішньої 57.






1 Пор. збірку німецьких епіґрам 19-го віку: Deutsche Epigramme. Herausgegeben von Hugo von Hofmannsthal. München, 1923.

2 Їм буде присвячена окрема глава цих «Нарисів».

3 Див. далі главу 3.

4 В моїх руках видання могилівське 1698 р.

5 Про це див. далі в цій главі.

6 Цитую за виданням: Бреслав, 1668.

7 Льоґау цитую з ориґінального видання: Бреслав, без року (1654).

8 Анґела Сілезія цитую на виданням Елліґера, том 1.

9 Тітов. Матеріали для історії книжної справи... Київ, 1924, стор. 88; «Вінці» у Рєзанова. Драма українська, III, 1926, стор. 90 та далі.

10 Перетц В. Н. ИзслЂдованія и матеріалы по исторіи старинной украинской литературы, 1929 (Сборник ОРЯиС, 1; 3). Далі цитую яко «Перетц» .

11 Н. Петров — див. Перетц, 79.

12 Отчетъ Имп. Публ. Библ. 1884, I, 107 — 113. Про Домецького ще — Шляпкін. Св. Димитрій Ростовскій. СПБ., 1891, стор. 166.

13 Чи тут маємо той самий «Вінець», що його було видрукувано 1689 р. (див. прим. 9), сказати, на жаль, не можемо.

14 За «те саме» слово вважаємо слово, що утворене від того самого пня, якщо це походження цілком ясно для мовної свідомості.

15 Перетц, 80 — 91, цитую за нумерами «Вінців» та віршів в них. Правопис змінюю, залишаючи без уваги не вживані зараз літери («омегу», «пси», «кси», «юси»). Інтерпункцію кореґую. На поправки в тексті завше вказано.

16 Можливо теж читання «спасення».

17 Виправляю «мысли» на «мысль», бо інакше матимемо в рядку 14 складів..

18 З розміру віршів ясно, що «Іе» автор рахував за один склад, отже, читав «є»

19 У Перетца помилково «бгіа».

20 Виправляю «дЂвьст※ на «дЂвьства».

21 Пишу «стрЂтеня» = «стрЂтеніа» замість «стрЂтена».

22 У Перетца «в плод», очевидно, помилково.

23 Перетц, 87. Простіші «Вінці» з драми «ДЂйствіе на страсти Христовы». Повторення в них не так численні. Повторень немає в 13 епіґрамах (I, 3, 4; II, 1, 2; III, 12; IV, 1, 5; V, 1, 3, 8, 9, 11, 12), повторюється лише одне слово в 27 епіґрамах (I, 1, 2, 5, 7, 8, 10 — 12; II, 5, 6, 9 — 12; III, 4, 6, 7, 9 — 11; IV, 2, 3; V, 2, 4 — 7; в епіґрамі II, 12 одне слово повторено 4 рази), два слова повторюються в 9 епіґрамах (I, 6; II, 3, 4; III, 1, 2, 5, 8; IV, 4; V, 10), три повторення лише в двох епіґрамах (I, 9 та III, 3). Нагадаємо, що від 4-го «Вінця» залишилося лише 5 епіґрам.

24 Пор. ще епіґрами вище в тексті.

25 Перетц, 20 — 55, зокрема 48 — 9.

26 У Перетца «Господня» (49).

27 Перетц, 98.

28 Там само, 75 — 79, цитую стор. 77.

29 Там само, 97.

50 Там само, «рожденими».

31 Див. главу 3-ю «Нарисів».

32 Возняк (Іст. укр. літ. III. Львів, 1924) вважав, що «нема жодних підстав». /56/ щоб ототожнювати «ієромонаха Димитрія» з Тупталом. Крім старої традиції, достатньою підставою є вірш Туптала в другому томі Міней (1698), який анаґраматично подає ймення автора «Ієромонах Димитрій» (Тітов, цит. твір, стор. 452). Немає ніякої можливості припустити, що Туптало вжив би був цієї анаґрами, якби інші вірші, підписані ім’ям «Ієромонах Димитрій», та в ті часи вже дуже розповсюджені, не належали йому самому. Вже в «РунЂ орошенномъ» (1680) Туптала є анаґрама, але трохи інша: «Ієромонах Димитри Савич»:

ІжЕ в РукЂ инОгда преобразованна,

Мати сОтворшаго НАсъ всЂХ здЂ написанна,

Душевно И МыслИю Ту книжку пРИмЂте

САми с Внимающе И другимъ проЧтЂте.

Дальші вірші в тексті із Перетца, стор. 103 — 5.

33 Це оповідання знаходиться також в інших збірках.

34 Вірш є, очевидно, діалоґом. Одділяю речення «брата» та «отця» рисками.

35 Перетц, 99.

36 Пор. Шляпкін, стор. 190.

37 Тітов, цит. 452.

38 Туптало писав і інші словесні грашки-вірші, напр., акростих «Іисусе мой прелюбезный», вірші в листі від 11. XII 1707 р. Пор. примітку 32.

39 Про них див. мою книгу «Філософія Г. С. Сковороди». Варшава, 1934, стор. 26 — 49 та брошуру «Деякі джерела символіки Г. С. Сковороди». Прага, 1934 (відбитка з «Праці Українського Високого Пед. Інституту ім. М. Драгоманова у Празі», т. II). Пор. також Zeitschrift f. slav. Philologie, XIII (1936), стор. 55 — 6. Перетц виписує зі Збірника, що він його видав, один безумовно емблематичний вірш: «На образ юноши красящагося, ему же смерть тайно послЂдуетъ» (107), але з інших чотирьох подає лише назви або початки «На образ старца, держащего клепсидру», «Хто колвекъ схочетъ на мой образъ поглядати», «Зри изображеніе видимого вЂка», «Злый зле стриждетъ образ сей тре намъ являетъ» (107). «Іфіку...» цитую за рукописною копією 1745 р. з маєтку Галльського сирітського дому (див. мою статтю в Ztschft f. sl. Phil., XVI [1939], стор. 35, прим. 4).

40 Багалій, II, 294.

41 Епіґраму Багалій в своєму виданні (II, 290) видрукував помилково як продовження перекладу уривка з Овідія. Вона не має з Овідієм нічого до діла.

42 Про це див. в главі 6 та 7-й.

43 Обидва вірші видруковано у Б., II, 298 — 9, 301.

43 Про це див. далі главу 6.

44 Бонч-Бруєвич, 421.

45 Там само.

46 Там само, 142.

47 Там само.

48 Там само, 442.

49 Там само, 443.

50 Виправляю «и» на «й».

51 Бонч-Бруєвич, 482, теж і дальші вірші.

5: Там само, 193.

53 Там само, 520.

54 Там само.

55 Виправляю замість «бЂжи!» — «бЂжи», можливо, що ще ліпше «бЂжитъ». Невідомо, чи Сковороді належить епіґрама (що її надписано на одному з його листів до Ковалинського — 35, Багалій, I, 71 — якоюсь чужою рукою):

Кто лжет, чего не видЂл, что донеслось в уши

болтает, сих бережися. О се зліи души. /57/

Це ніби переспів гораціївського:

Fingere qui nec * visa potest, commissa tacere

Qui nequit, hic niger est, hunc tu, Romane, caveto. (Sat. 1, IV, 84 — 5)

Епіґрама з enjambement нагадує деякі з епіґрам Величковського (див. главу 3).

56 Варто уваги, що німецький реліґійний епіґраматик другої половини XVIII в. G. Teerstegen майже не знає повторень та має лише дуже мало співзвуч. Залишаю тут на боці питання, поскільки барокова поетика епіґрами йде до античних зразків, напр., до Авзонія та Марціала, — пор. у Марціала, напр., епіґрами: I, 13, 29, 32, 47; II, 3, 4, 7, 9, 12 і т. д. Повторення в кожнім разі у Марціала лише в окремих епіґрамах.

57 До теорії епіґрами є барокова праця, на жаль, не дуже послідовна та не дуже глибока: М(agister J. G.) M(eister). Unvorgreiftliche Gedanken Von Teutschen Epigrammatibus. Leipzig, 1698. Цінні замітки до внутрішньої структури епіґрам Ангела Сілезія у B. von Wiese. Die Antithetik in den Alexandriner des Angelus Silesius. — «Euphorion», 1928. 29, стор. 503 — 22.



* В нових виданнях маємо «non».










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.