Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Чижевський Дмитро. Українське літературне бароко. — К., 2003. — С. 122-129.]

Попередня     Головна     Наступна





6. Рештки підручника поетики Сковороди



Значну цікавість викликали страчені твори Сковороди. До них належать ті твори Сковороди, що їх цитував в своїй статті Хіждеу. Багалій переконливо показав, що існування цих творів сумнівне 1. А власне, з поданого Багалієм матеріалу та його арґументації видко, що він лише з великої делікатності (в науці непотрібної) не висловився так різко, як це вимагали обставини: «твори Сковороди», /123/ що їх цитує Хіждеу, ніколи не існували, «цитати» з них вигадав сам Хіждеу. Не дивлячись на переконливу арґументацію Багалія, дехто з авторів, що пише про Сковороду, цитує уривки з цих міфічних творів аж досі 2. Інші твори, яких ми не знаємо, згадували дослідники життя та творчості Сковороди, до яких ми можемо ставитися з довір’ям: до них належать в першу чергу І. І. Срезневський та Г. Данилевський 3. Але і в їх списках можливі помилки та непорозуміння 4. Найважливіше джерело для нас — це список творів, що склав сам Сковорода, та що прийняв до свого життєпису Сковороди Ковалинський 5. Хоч в цьому списку деяких нам відомих творів Сковороди немає, але в ньому є і деякі, що їх ми не знаємо. Це три ориґінальних твори (мабуть, діалоґи: «Неграмотний Марко» (4), «БесЂда I: Сіон» (11), «БесЂда II: Сіон» (12) та по меншій мірі чотири переклади 6. Та Ковалинський згадує ще один твір Сковороди, це «Разсужденіе о поезіи и руководство к искуству оной», яке Сковорода склав за часів свого професорування в Переяславській семінарії 7, отже, року 1753 — 4 8, Бонч-Бруєвич в своєму виданні творів Сковороди умістив на окремій сторінці назву цього твору 9, додавши примітку: «Рукопись эта написана Г. С. Сковородой в 50-х годах XVIII вЂка. До сего времени она нигдЂ не найдена. Предназначалась для прочтенія какъ курсъ въ Переяславской семинаріи». Багалій кидає в своїй останній книзі про Сковороду думку, що частина пісень «Саду» написана «напевне, тоді, коли (Сковорода) викладав піїтику у Переяславському та Харківському колеґіумі» 10. Залишивши на боці неточність такого датування (бо в Переяславі Сковорода був 1753 p., в Харкові — за власним свідоцтвом» — 1760, 1763 — 64 рр.), мусимо нагадати, що Сковорода в Харкові піїтики не викладав. Але пісні «Саду» навряд чи підійшли б як зразки для викладів піїтики. Я гадаю, що ми маємо інші рештки викладів піїтики Сковороди: його різні вірші, що заховались нам в рукопису з маєтку Ковалинського 12.

«Разныя стихотворенія» зветься цілий відділ віршів в виданні Багалія 1894 р. Тут маємо 10 слов’яно-українських віршів 13 та 6 латинських 14. З латинських вірш на 12-й день народження учня Сковороди Василя Томари написано напевне в Кавраях, селі Томарів, де Сковорода мешкав з перервою з 1754 р. до 1759 р. Ґратуляційна епіґрама на день народження білгородського єпископа має належати до харківських років Сковороди. Серед останніх латинських віршів — один, як ми вже бачили 15, є відписом оди Мурета. Останні три можуть належати Сковороді: маленький вірш («Brutos affectus carnis») є безумовно віршем Сковороди, бо в ньому читаємо варіанти виразів, які міг подати лише автор; вірш про св. Причастя /124/ або про вічність довший та оброблений; останній «De umbratica voluptate» може бути зразком новолатинського технічно викінченого вірша, маємо в ньому численні повторення (8 слів) та вжито тут відомої анаґрами «umbra» : «bruma». Ще досконаліший з пункту погляду барокової латинської поетики є другий вірш (про вічність), — в ньому знаходимо не лише численні повторення (одне з головних місць серед них займає те саме слово umbra), але й інші словесні грашки — і повторення слів, що походять від того самого пня (latere та latitare), і повторення в тому самому рядку різних ґраматичних форм того самого слова (capio capiens, vides videtur, sanctum sancta, potui et possunt), і обернення словесних конструкцій (Et fugiens remanes et remanendo fugis), і анафори (з «hoc», «si», «et fueris»), і епіфори (umbra est, tua est), і алітерації (si sires, valui vitiosa, linguunt linquere, mentem meam), і співзвуччя іншого типу (luce duce), цілий вірш закінчує рядок: «Da mihi velle mori! da mihi amare mori!» Чи належить цей вірш Сковороді? Не знаємо. Але цей вірш, так само, як і обидва інших, могли бути зразками латинського технічно викінченого стилю, зразками, що дуже добре надавались для підручника.

Але ще більше ймовірності, що українські вірші Сковороди з «Разных стихотвореній» є зразки з його підручника поетики. Чи мусив Сковорода написати — мабуть, в латинській мові — цілий підручник (руководство)? Це непевне. Він міг викладати в латинській мові або в україно-слов’янській, подаючи лише означення та формульовки в наперед виробленій формі і не маючи цілого рукопису. Але те, що він мусив мати закінченим при викладах, були зразки різних ґатунків поезії. В «Разных стихотвореніях» і знаходимо таке зібрання різних ґатунків. Для такого зібрання прикладів, що було звичайне в підручниках поетики 16, дуже надавались і переклади (за традицією, наводили і латинські та й польські вірші) 17.

Справді, що знаходимо в «Разных стихотвореніях»? По-перше, «оди»: світсько-моралістична ода Мурета (вірші 31 та 35) 18 в перекладі Сковороди, духовна ода на різдво Христове того самого Мурета (33) та ода Горація (39). Три вірші носять назву «Fabula» — себто віршоване оповідання. Одна з них (34) має темою сучасність та дає до того зразок техніки діалоґа («Старичек нЂкій Филарет в пустынЂ...»), друга та третя мають античні теми: оповідання про Талеса, що, дивлячися на зорі, впав до ями (42), та оповідання про Тантала на гостинах у Зевса (44), який підвісив над його головою великий камінь:


Тантал сидячи все смотрит умилно,

Все воздыхает, хоть всем обильно, /125/

Все лицо морщит, страх трет его члены.

Трясевицею будто пораженни.

Что за причина? Сверху сквозь хоромы

Низпущен висит камень преогромній

Над саменькою его головою,

Не дает ему сидіти в покоЂ.

Боится бЂдный, как себЂ порушит,

На власЂ висит, вот вот в прах сокрушит.


Ці дві останні «Fabula» найскорше нагадують байки, та їх сюжети вживано в новолатинській поезії: дуже подібну до першої байку зустріваємо в «Gabrielis Faerni Cremonensis fabulae centum...» (сама тема є вже серед байок Езопа — ч. 72 19, де, щоправда, говориться просто про «астролога», без імені, але Сковорода міг знати ім’я Талеса та відповідний анекдот про нього з Платона) 20; оповідання про Тантала знаходимо в збірці емблематичних віршів 21 «Emblemata Horatiana...», Вена (Венуса) 22, якого Сковорода міг знати і з інших його творів 23, і тут маленька різниця — у Венуса над головою Тантала висить меч, а не камінь.

Знаходимо в збірці Сковороди і епіґрами (43, 36а 24, може, ще 32). До одної з них Сковорода додає латинський текст, друга є чи не єдиним у Сковороди зразком епіґрами традиційного типу з повтореннями. Третя збудована на анафорі:


Трудно покорити гнЂв и прочіи страсти,

Трудно не отдать себе в плотяные сласти,

Трудно от всЂх и туне снести укоризну,

Трудно оставить за Христа отчизну,

Трудно взять от земли ум на горы небесны,

Трудно не потопитись в міра сего безднЂ.

Кто может побЂдить всю сію злобу древну,

Се царь властитель, крЂпок чрез силу душевну.


Два вірші є панеґіричні: нам вже знайомий переклад з Овідія «Похвала астрономіи» (36) та знаменитий, завдяки згадці про Богдана Хмельницького, вірш «De libertate» (37):


Что то за вольность? Добро в ней какое?

Ины говорят, будто золотое.

Ах, не златое: если сравнить злато,

Против вольности еще оно блато.

О когда бы [же] мнЂ в дурни не пошитись 25,

абы вольности не мог как лишитись. /126/

Будь славен во вЂк, о муже избранне,

Волности отче, герою Богдане.


Отже, панеґірики з абстрактною та конкретною темою. Далі маємо тут два «канти», перший з них (38) Сковорода пізніше (?) ужив яко частину одної з «пісень» «Саду» (1) 26. Другий (40) ще типовіший (друкуємо його з встановленням порушеної в вид. Багалія строфічної схеми):


Кто мнЂ дасть слезы, кто дасть мнЂ нынЂ дождевны? 27

Кто дасть мнЂ моря? Кто дасть мнЂ рЂки плачевны?

Да грЂх рыдаю

И омываю

Во многоводних

В слезах несходных,

Не почивши.

Изсушил очи адскій грЂхов моих пламень;

Сердце ожесточенно, как адамант камень:

НЂсть мнЂ ток слезній,

Дабы болЂзны,

Жгущи внутрь уду,

Можно оттуду

Изблевати.

Ты, источников в горах раздергшій проходы

И повЂсивый горЂ превыспренни воды,

Зрак вод наполни,

Да льют довольны,

Сердцу коснися,

Да ощутися 28,

УтЂх отче...


Нарешті маємо і зразок драматичної техніки. Це розмова між «мудрістью» та людиною: «Разговор о премудрости» (41), в якому маємо добрий приклад (як, до речі, і в «Фабулі» 1-й) техніки діалоґа. Розмова починається репліками по 4 рядки, продовжується репліками по одному рядку, а нарешті (рядок 23 — 30) репліки починаються іноді серед рядків та іноді складаються з одного-трьох слів. Останні 8 рядків — закінчення розмови — говорить людина (в вид. Багалія на початку р. 25-го треба додати «ЧеловЂк», бо це говорить людина, звертаючись до мудрості). Такі розмови з алегоричними постатями зустріваємо в старій українській драмі на кожному кроці 29.

Можливо, що до цієї ж ґрупи віршів належать і переклади «порівнань» з «Енеїди» Верґілія (45), в яких подано зразки хоч би лише /127/ одного типу з великої епіки, репрезентованої в старій Україні, наприклад, спробою перекладу Тассо 30.

Гадаю, що така різноманітність віршів, серед яких до того кілька перекладів та кілька незакінчених віршів (переклад з Мурета; на кінці другого канта Сковорода сам ставить кілька крапок; може, незакінчена і ода про «вільність»), може, найліпше походити від того, що «Разныя стихотворенія» є не що інше як рештки «руководства» Сковороди, себто зібрання прикладів з цього «руководства».

Що вірші, про які говоримо в цій главі, дійсно повстали раніше, аніж вірші «Саду», на це вказує вжиток в них традиційних силабічних розмірів. Поруч з сапфічною строфою маємо тут 13- та 11-складові рядки з римуванням сусідніх рядків. Бездоганні 13-складові силабічні вірші маємо в вірші 32-му, «Фабули» писано 11-складовими рядками, так само оду до вільності. Складні розміри лише в кантах, де вони були традиційні. Строфічні схеми їх такі 31:

(38) — 5А/5А/8б/8б/6в/6в/4Г/4Г/6д — 8а/8а. 1/8б/8б/6в/6в/5Г/4Г/6д.

(40) — 13а/13а/5б/5б/5в/5в/4г.

Подібні схеми зустрінемо досить часто в українській драмі: ось приклади з Кониського: 13а/13а/5Б/5Б/6в/6в/7г 32, або з драми аноніма: 11а/11а/5б/5б/7с 33, або зі страченої трагедокомедії В. Лащевського: 13а/13а/5б/5б/5в/5в/4г 34. Бували і канти з дуже довгими строфами, як у Кониського, — 23 рядки — початок схеми: 11 а/9а/6Б/6Б/11в/9в/6г/6г/6д/6д/6е/... 35

Щоправда, і ці вірші Сковороди, які ми, здається, маємо право звати його «ранішими віршами», мають певні ориґінальні риси (рими), про які ми будемо говорити в наступній главі.

Здається, що в раніших віршах Сковороди перед нами якісь рештки його «руководства» поетики. Бо тут ми маємо зібрання прикладів на головні ґатунки віршованої поезії. Якщо переглянемо вірші уважно, зможемо найти досить матеріалу і для характеристики тропів та фіґур. Чи було у Сковороди написано дійсно «руководства», а не лише вірші до нього, сказати важко. Ковалинський говорить в кожнім разі і про «разсужденіе о поезії», себто про якийсь теоретичний трактат. Вірші мали б належати до «руководства к искуству» поезії. Але, можливо, що, розглянувши ближче віршовані твори Сковороди, побачимо, в чому міг полягати зміст його «разсужденія». Щодо обсягу його поетики, то якщо ми можемо вважати «Разныя стихотворенія» решками підручника Сковороди, нам найперше кинеться в вічі, що серед прикладів цих немає (за виїмком одної епіґрами та латинських віршів) прикладів тих грашок, які так типові для поезії барока. Але навіть і це не доводить, що він не зупинявся ані на фіґурних, ані на «ракових» віршах, ані на віршах з /128/ «луною» (carmen echicum) і т. д. Міг він вживати, як це часто робилось, і чужих прикладів. Рештки підручника Сковороди, на жаль, майже нічого певного не можуть сказати нам про те, що він приймав зі старої традиційної поетики. Що він хотів вести нового, це ми можемо хоч почасти встановити шляхом аналізу його віршів.










1 Див. видання творів Сковороди Багалія, вступ, стор. LXVII — LXXI; його саме книгу про Сковороду 1926 p., стор. 230 — 234.

2 Пор. напр., окремі статті І. Мірчука.

3 И. С. р. з. к.: Отрывки изъ записокъ о старцЂ Г. Сковороді в «Утренней ЗвЂздЂ», Х., 1833, 67 — 92 та Г. П. Данилевський (О. Халявський) в«Основі», 1862 p., 8 та 9, пізніше передруковано в «Украинской старинЂ» Данилевського.

4 Про це Багалій. Твори Сковороди, XIV, XLVI — XLVII, та його саме цит. книга, 228 — 230, 234 — 5.

5 Видання Бонч-Бруевича, 41 — 2.

6 Там само; Багалій, цит. книга, стор. 226 — 7.

7 Видання Бонч-Бруєвича, стор. 5.

8 Багалій, стор. 239 подає як найпізнішу дату рік 1758, але це, очевидно, друкарська помилка (пор. стор. 49).

9 Бонч-Бруєвич, стор. 50.

10 Багалій, 271.

11 Пісня 27 «Саду», примітка Сковороди; у Багалія — неточно — дати на стор. 60.

12 Пор. вступ Багалія до вип. 1894 p., стор. CXXIV прим. 3 та стор. CXII.

13 В «Науковому Збірнику в 30 річницю наукової праці проф. д-ра І. Огієнка» (Варшава, 1937) я подав пропозицію перенумерувати вірші Сковороди (стор. 185 та далі). Подаю тут мою нумерацію віршів;

31 — стор. 286 — 7 (перших 16 рядків).

32 — 287, рядки 17 — 24.

33 — 287 — 8, In natalem Jesu.

34 — 288 — 9, Fabula.

35 — 280 (останніх 2 рядки) — 290.

36 — 200, Похвала астрономіи, 12 рядків.

36а — 290, рядки 31 — 6.

37 — 290 — 1, De libertate.

38 — 291, Блажен...

39 — 291 — 2, Oda Horatiana.

40 — 292 — 3, Кто дасть...

41 — 293 — 5, Разговор о Премудрости.

42 — 294, Fabula.

43 — 294, Epigramma.

44 — 294 — 6, Fabula de Tantalo.

45 — 207 — 8, Similitudines.

14 Про лат. вірші збираюсь подати окрему розвідку.

15 Глава 5.

16 Див. далі главу про поетику київської школи.

17 Див. там само.

18 Глава 5.

19 У мене видання : Лондон, 1743.

20 Платон: Теетет, 174. А.

21 Про емблематичні вірші див. нижче спеціальну главу 9. Пор. мої праці: Філософія Г. С. Сковороди. Варшава, 1934, стор. 34 — 49 та Деякі джерела символіки Сковороди. Прага, 1934.

22 У мене видання: Амстердам, 1684. Тантал на стор. 69.

23 Пор. мою книгу про Сковороду, стор. 42 — 4, 46 — 7, 201, 210, 212.

24 Пор. про них в главі 2.

25 «Же» треба, набуть, викреслити, бо це слово, не змінюючи речення, збільшує кількість складів в рядку над розмір вірша — 11 складів. /129/

26 Див. главу 7.

27 Заміняю «слез» на «слезы», бо до цього слова відноситься дальше «дождевны» (множина); читання «слез» псує розмір: 12 замість 13 складів.

28 Видруковано «ощутится», мабуть, помилково.

29 Пор. Рєзанова. Драма українська, III, 159 та далі «Мудрость предвЂчная», драму 1703 p., в якій виступає «Мудрость».

30 Перетц. ИзслЂдования и матеріалы (цит.), II, 1937, де описано рукопис та подано уривки тексту.

31 Даю тут схеми, відповідно з текстом Багалія та його поділом на рядки. Лише в першій строфі першого канта у Багалія поділ на рядки помилковий.

32 Рєзанов, цит. VI, 160.

33 Там само, III, 247.

34 ББ. 435.

35 Рєзанов, VI, 162 та далі. Пор. ще 171 — 3, 177 та далі.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.