Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Чижевський Дмитро. Українське літературне бароко. — К., 2003. — С. 129-163.]

Попередня     Головна     Наступна





7. Сковорода яко реформатор віршування



Життєпис Сковороди, що написав Ковалинський, розповідає, як Сковорода стратив свою кафедру в Переяславській семінарії: «Сковорода имЂлъ основательнЂе и обширнЂе знанія въ наукахъ, нежели каковыя тогда были въ училищахъ провинціальныхъ, написалъ разсужденіе о поезіи и руководство къ искуству оной такъ новымъ образомъ, что єпископу показалось страннымъ и несообразнымъ прежнему старинному обычаю. Епископъ приказалъ перемЂнить и преподавать по тогдашнему обыкновенному образу ученія. Сковорода, увЂренъ будучи въ знаніи своемъ и точности дЂла сего, не согласился перемЂнить и отставить написанныя имъ правила для поезіи, которыя были простЂе и вразумительнЂе для учащихся, да и совсЂмъ новое и точное понятіе давала объ оной. Епископъ требовалъ отъ него письменнаго отвЂта образомъ судебнымъ черезъ консисторію, для чего онъ не выполнилъ повЂленія. Сковорода отвЂствовалъ, что онъ полагается на судъ всЂхъ знатоковъ въ томъ, что разсужденіе его о поезіи и руководство, написанное имъ, есть правильное и основанное на природЂ сего искуства. При том в объясненіи прибавилъ латинскую пословицу: „Alia res sceptrum, alia plectrum“, то-есть иное дЂло пастырьскій жезлъ, а иное пастушья свирЂль. Епископъ преобратя незнаніе свое въ непослушаніе его и сомнЂніе о учености своей въ гордость и высокоуміе его, далъ своеручное повелЂніе на докладЂ консисторіи слЂдующее: не живяше посреди дому моего творяй гордыню. Посему Сковорода выгнанъ былъ изъ училища переяславскаго не съ честію. Сей былъ первый опытъ твердости духа его» 1.

Треба сказати, що в цьому оповіданні не все ясно. Сковорода, мовляв, викладав якусь загальноприйняту чи по меншій мірі /130/ розповсюджену теорію віршування, єпископ цю теорію ніби з незнаття відкидав. Дальше загострення конфлікту відогралося вже, як здається, на ґрунті іншому: особистої образи єпископа за уразливий латинський дотеп Сковороди в офіціальному папері. Ця справа нас не повинна дуже цікавити: віддалено Сковороду було за порушення субординації, а не за його теорію поезії. Конфлікт лише почався з теорії поезії. Розуміється, «впертість» Сковороди дуже характеристична для нього. Але подібні конфлікти на ґрунті порушення субординації розігрувалися (та ще через 45 років) і в Європі: як відомо, Фіхте мусив відійти з [енського університету на ґрунті суперечок про його нібито «атеїзм», — лише і Фіхте було віддалено, — та ще при участі нікого іншого як Ґете! — з кафедри за порушення ним усіх форм ввічливості не тільки урядових формальностей, а зовсім не за «атеїзм» Щось подібного було і зі Сковородою: в його дотепі була певна образа єпископа, якому підлягала семінарія; Сковорода міг попереду обмежитись спробою роз’яснити єпископу, в чому власне суть нової теорії віршування, а лише потім можна б було почати боротьбу за право вільного наукового думання.

Вже старшим дослідникам впадало в очі, що єпископом, за усіма даними, зовсім не була людина неосвічена, а навпаки, культурна, бувший проф. філософії в Київській Академії Іван Козлович, якому, до речі, Сковорода присвятив одну з пісень свого «Саду» (26) 2. Багалій — без всяких підстав — навіть усомнився в тому, чи єпископом, що віддалив Сковороду, дійсно був «освічений навчатель Академії по філософії» Козлович 3. Ще Снєґірьов зробив спробу пояснити справу тим, що Сковорода, мовляв, був прибічником теорії віршування Тредьяковського та Ломоносова, єпископ вище «ямбів Ломоносова» ставив «силабічні вірші Симеона Полоцького» (та додаємо: усієї української поезії в часи Сковороди) 4. Ерн, виходячи з твердження Снєґірьова, якого він не перевірив, дуже вихваляє Сковороду за його «науковий та естетичний смак» 5. Пізніші дослідники, здасться, усі поділяють погляд Снєґірьова. Але ж справу дуже ускладнює одна обставина: якщо Сковорода дійсно прийняв теорію Тредьяковського та Ломоносова, то треба запитати, чому він не переводив її в своїй поетичній практиці. Бо якщо переглянемо вірші Сковороди (а вірші «Саду» та, мабуть, і значна частина віршів, що їх Сковорода порозкидував у своїх прозаїчних творах, написані напевне пізніше, аніж відбувся конфлікт з єпископом), ми не знайдемо в них ніякого слідування теоріям Тредьяковсього та Ломоносова та не помітимо навіть наближення до них! Або Сковорода лише в теорії дотримувався тонічного віршування, а на практиці йшов за старими зразками? Це щось дуже неподібне до усього, що ми про /131/ Сковороду знаємо. До речі, слідувати практиці Тредьяковського та Ломоносова в році 1754 було вже можливо, але теорія Ломоносова залишилась в рукопису, теорія Тредьяковського з’явилась в переробленому вигляді, про який тут тільки й може йти мова, лише 1752 р. 6, навряд чи могла вже дійти до Переяслава та навряд Сковорода мав вже час розробити на її підставі цілий підручник («руководство, написаиное имъ», — каже Ковалинський). Вірші Сковороди назовні — типові вірші українського барока. себто вірші силабічні; в них немає суворого чергування наголосів, що його вимагає «тонічне» віршування. До того, Сковорода вже довгі роки після конфлікту цитує уривки силабічних віршів українських поетів (Кониського, Прокоповича, Лащевського) 7 та вихваляє їх; немає ніякого сліду якогось незадоволення його київською поетичною школою. Говорячи про страту київської бібліотеки через пожежу, він висловлює своє повне співчуття поетичній діяльності киян 8. Не маємо ніякої підстави вважати ці суди Сковороди нещирими... З цих судів слідувало б, що Сковорода пізніше відмовився від теорій московських реформаторів вірша, які він ніби визнавав та навіть проповідував в Переяславі...

Мені здається, єдиний шлях до з’ясування питання, в чому саме полягали ті нововведення Сковороди, що так обурили Івана Козловича, в тому, щоб розглянути вірші Сковороди самі. В першу чергу ті його вірші, що він, дуже ймовірно, написав, як ми бачили. перед конфліктом та що, дуже ймовірно, як ми доводили, входили в склад «руководства» Сковороди, а потім і вірші «Саду» та всю іншу поетичну спадщину його.

По-перше, подивимось на те привітання, яке Сковорода написав з приводу приїзду єпископа до Переяслава. Цей вірш написано 8- та 9-складовими силабічними віршами. Ані «ямбів», ані інших тонічних розмірів ми в ньому не знайдемо. Зате кидається в вічі інша риса, що стоїть в різкій протилежності до традиційних правил силабічного віршування: це рима вірша. Українські силабічні вірші припускали, як і польські, власне, лише жіночу риму. Для польської мови з її наголосом на передостанньому складі це було цілком природно, для української — це була норма, що не викликалась ніякими об’єктивними обставинами. Але чоловічу риму припускали в українськім, як і в польськім вірші лише як «варіант» жіночої, — в польській в тих випадках, якщо рядок закінчувався односкладовим словом, в українській, очевидно, це було можливо і в інших випадках; хоч встановити дійсний наголос в старих віршах іноді досить важко, — в західноукраїнських віршах слова перенаголошувались іноді надзвичайно сміливо, щоб тільки дістати жіночу риму (пор., /132/ напр., вірші «Богогласника»). Ясніше стоїть справа лише в окремих творах літератури XVIII віку. До них належать, напр., твори Кониського. В його «Воскресеніи мертвых» (1746 p.) зустріваємо в «Кантах» чоловічі рими. Але поруч з ними на тому самому місці строфи можливі й жіночі закінчення; досить порівняти дві перших строфи першого «Канта» 9:


Два рази слЂпъ, кто впред на смерть не взирает;

Два рази глупъ, кто востать по смерти не чает 10.

Посмотри, мой другъ,

На солнечній кругь:

Ввечеру заходит,

Поутру восходит, —

Пойдешъ и ти в той же слЂдъ.

Війди на степъ и поле, посмотри на ниви,

Испитай, что дЂется с твоими засЂви:

Гніют зимою,

Растут весною, —

Так и ти истльешъ,

ПослЂжде имЂешъ

Ожить по прежнему цЂлъ.


Строфічна схема цих строф: 13а/13а/5Б/5Б/6в/6в/7Гта 13а/13а/5б//5б/6в/6в/7Г. В 3-му та 4-му рядках в першій строфі чоловічі, в другій жіночі рими. Подібне в другому канті тієї самої драми, де в першій строфі маємо чоловічі рими (разсудить :: заложить), але в 2-й та 3-й строфах на цих самих місцях — вже жіночі (лишуся :: преселюся, лукава :: слава). Теж саме зустрінемо і раніше (напр., у Климентія або в «Віршах праздничных и обличительных») та й пізніше (напр., в «Богогласнику»). Чоловіча рима є лише «факультативним варіантом» нормальної жіночої рими. Симеон Полоцький, віршуючи за українськими зразками в Москві, теж уникав чоловічих рим; вони зустріваються в нього в невеликій кількості, але, напр., в Псалтирі на них він іноді не ставить знака наголосу (так саме як і на дактилічних римах); ніби автор вимагав якоїсь «централізації» чоловічих закінчень при вимові віршів. Нагадаємо до цього, що, як наші підрахунки показали 11, найбільші майстри українського вірша часів барока зовсім не вживали чоловічих рим, а найбільше таких рим зустріваємо в поетів-дилетантів, Климентія та Онуфрія, — останній, до речі, як здається, є в багатьох випадках лише перекладчиком 12, та перекладчиком досить невмілим.

Від цієї нормальної практики українського барокового віршування Сковорода радикально відхиляється в своєму привітанні /133/ «єпископу Івану Козловичу, входящему во град Переяслав на престол єпископскій 1753 года» 13. Усі тридцять закінчень цього вірша чоловічі! Строфічна схема його: 8А/9А/8Б/9Б/8В/9В. З 15-ти рим лише З збудовано на односкладових словах, себто відповідають нормальним чоловічим римам староукраїнської поезії, в 3-х випадках 2-х чи 3-складове слово римується з односкладовим. В 9-ти випадках маємо чоловічі рими з кількаскладових слів. Ніяке перенаголошення тут не врятувало б справи, бо дійсно римуються тут лише останні склади: пор. поспЂшай :: увЂнчай, приход :: народ, Переяслав :: дознав, смотри :: озари, небес :: словес, Христу :: нечистоту, страстей :: врачей, оригинал :: поступал. Можливо, що не випадково у Полоцького зустріваємо при чоловічих римах ще співзвучність також і передостанніх складів, напр.: небесá :: чюдесá, егó :: сегó, небЂ :: к тебЂ, своя :: твоя, еси :: небеси, сломилъ éсть :: сокрушилъ éсть, дЂлесá :: чюдесá, дадé :: ядé, искусихъ тя :: обличихъ тя, истребилъ бымъ :: возложилъ бымъ, тебé :: себé, сохранить тя :: защититъ тя. Полоцький ніби вважає обов’язковою ознакою рими співзвучність двох складів, наголос має для нього лише підрядну роль (зустріваємо в нього, хоч і не часто, римування слова з чоловічим та з дактилічним закінченням). Кияни, очевидно, дуже старалися добитися «добрих» віршів. Кількість виїмків, себто чоловічих рим, у відомих мені збірках київського друку з часом все зменшується. У «ВЂршахъ на жалосный погребъ... Петра Конашевича Сагайдачного...» (1622 р.) маємо в 692 рядках 46 чоловічих рим (щоправда, лише в двох віршах кількість чоловічих рим більша: в вірші XIII їх 6 на 76 рядків, в вірші XIV — 11 на 96 рядків, — якщо вірші належать окремим авторам, що ними вони підписані, то це, очевидно, індивідуальна власність, а то й невміння цих авторів), себто 13% всіх рим. В «Vмнологіі» (1630 p.) на 264 рядки усього 7 чоловічих рим, себто 5%. В «ΕΥΧΑΡΙΣΤΗΡΙΟΝ’і» (1632 p.) ні одної чоловічої рими на 448 рядків, те саме в «ΕΥΦΩΝΙ’і» (1633 p.), де ні одної чоловічої рими на 188 рядків! «Іфіка ієрополітика» (1712 р.) на 268 рядків немає ані одної чоловічої рими 14.

Отже, привітання Сковороди, що, безумовно, або було передано єпископу в писаній формі, або ж було прочитано при святочній зустрічі, а потім таки дісталося до рук єпископа в рукопису, могло у знавця українського віршування, яким мусив бути колишній професор Академії, викликали певне здивування своєю незвичайністю та викликати питання, як ставиться професор піїтики в Переяславській семінарії, що це привітання написав, до норм української тодішньої поетики. Гадаю, що такий був початок конфлікту /134/ Сковороди з там самим єпископом, якого він так урочисто вітав в березні 1753 року.

В «Пісні 26-й» зустріваємо лише один раз дуже типові для Сковороди «приближні», «нечисті», чи як їх ліпше звати без пейоративного відтінку, — «неповні» рими, себто римування слів, яких закінчення не цілком тотожні. В нашому випадку це дух :: круг. Навряд чи ця одна рима могла притягнути до себе увагу архієрея, якби навіть він був надзвичайно суворим представником старої школи.

Я, як ми вже про це говорили, вважаю, що вірші, які видрукував Багалій під назвою «Разныя стихотворенія», здебільшого належать до «руководства» теорії поетики Сковороди. Приклади бували звичайно в підручниках. Коли дійсно Сковорода подав на перегляд Козловича свій підручник, то приклади в цьому підручнику мусили вразити єпископа. Щоправда, чоловічі рими маємо серед віршів усього в 23 випадках 15. Але в протилежність до звичайного припадкового вжитку чоловічих рим маємо тут цілий вірш в 40 рядків, в якому вжито лише чоловічих рим. Це «Разговор о премудрости: мудрость и человЂк». Він не з найліпших віршів Сковороди 16, але він кидається в вічі своїми римами. Схема його дуже проста 12А/12А/12Б/12Б і т. д. Римуються й односкладові слова: жить :: быть, прочь :: ночь, так :: врак, і односкладові слова з кількаскладовими: назвать :: мать, вЂк :: человЂк, назвал :: дал, открой :: мой, живуть :: тут, меня :: дня, бородой :: твой, глаз :: далась, другой :: твой, і нарешті кількаскладові слова між собою: сама :: дума, сторонах :: словах, весна :: одна, живіошь :: поіошь, глупца :: отца, роднЂ :: однЂ, она :: безтолковщина (!), вріошь :: поіошь. Наводимо типові початкові рядки вірша:


Любезная сестра иль как тебе назвать?

Доброты всякой ты и стройности ты мать,

Скажи мнЂ имя ты, скажи свое сама;

ВЂть всяка без тебе дурна у нас дума...


Інший вірш з раніших з чоловічими римами Сковорода прийняв пізніше до свого «Саду» чи, ліпше мовити, переробив для свого «Саду». Цей вірш увійшов до 1-ї пісні «Саду» («складеної», як замічає Сковорода, 1757 p., себто, мабуть, переробленої) як строфи 3 — 4. Тут почасти чоловічі рими лише факультативні 17. Схема строф: 5А.5А/8б/8б/6в.6в/4Г..4Г/6Д та 8а.8а.1/8б/8б/6в.6в/4Г.4Г/6Д. Тут ніби такий самий факультативний вжиток чоловічих рим, як ми бачили в прикладах з Гр. Кониського.

В кожнім разі 40 чоловічих рядків в одному вірші могли обурити /135/ вірного послідовника київської традиції. А в тексті «руководства» мало бути ще обґрунтування цього «новаторства»!

Але не менш мало обурити єпископа ще й інше новаторство Сковороди в римі. Це вже згадані «неповні рими». Окремі типи їх зустріваємо в старій українській поезії. Зокрема, напр., рими типу « — и» :: « — ий» або « — ы» :: « — ый». Але Сковорода в 359-х рядках своїх віршів подає — в кожному окремому творі — найрізноманітніші типи таких рим.

Подамо їх огляд. Звернемо увагу на те, що в староукраїнській поезії відповідно до вимови «ы» римувалося з «и», але також «Ђ» з «і» та з «и» (отже, також «Ђ» з «и»), дивним чином, досить рідко, але вживалася і рима «Ђ» :: «е». Ми будемо визначати кожну шелестівку літерою «Т», кожну голосівку літерою «А». Тоді дістанемо такі схеми римів Сковороди:

1. АТА :: АТАй (або ТА :: ТАй). Приклади: ревно :: древной, главо :: дыравой, сЂдовласый :: во своаси, преясны :: пріужасній, полній :: волны, убогой :: немного, пренебрегати :: проклятій, слезній :: болЂзны, солодкій :: глотки, сладкогласны :: прекрасный, рики :: дикій 18, минутЂ :: лютій, полномочпо :: восточной. Це є майже єдиний тип неповних рим, що їх вживали українські поети 17-го та початку 18-го віку.

2. Другий тип рими з паляталізованою та непаляталізованою шелестівкою: AT :: АТь. В раніших віршах зустріваємо їх усього один раз: живуть :: тут. Можливо, що це помилка.

3. Ніби варіант цього типу рими є рима АТА :: АТьА (або АТА :: АТ’А). Тут маємо: неволю :: молью, чудна :: полудня, фигура :: буря, орання :: избранна, прибора :: моря, затула :: пуля. Деякі з цих рим можуть бути в дійсності точні, а відрізняються лише ґрафічно (напр. р :: рь). Але і ця ґрафічна різниця не припускалась в старшій поезії.

4. Дальший тип рими — римування дзвінких та глухих шелестівок (Д :: Т). Отже, різні типи: AТ :: АД, АТА :: АДА або й AТ :: АДь. Ось приклади: далась :: глаз, ради :: взяти, Пруса :: Француза, носа :: францоза, вздохи :: порогЂ.

5. Дуже важливий тип рими АТА :: АТАх, що хоч є надзвичайно рідко, але зустріваємо і в старшій поезії. У Сковороди в раніших віршах: градом :: стадо, пріемлют :: землю, поможет :: Боже, восходит :: походы.

6. Сковорода припускає і подвоєння шелестівки: АТА :: АТТА (з усіма можливими варіантами, як АТА :: АТТАй або навпаки). Приклади: старинній :: чины, страны :: страмній, отмЂнно :: колЂно, избранне :: Богдане.

7. Сковорода припускає різні варіації шелестівок та їх ґруп: /136/ отже — АТТА :: АДТА, АТА :: АТхА, АТТА :: АТ’ТА йти. Наприклад: предовольно :: полной, высокомЂстной :: звЂздной, хоромы :: преогромній.

8. Нарешті можуть варіювати і голосівки: ATA :: ATE, ATA :: АТЕй, ТАА :: ТАЕ, наприклад: учены :: совершенной, дЂла :: тЂло, головою :: покоЂ.

Неповні рими утворють цілих 25% рим в раніших віршах Сковороди. Розуміється, це не могло не звернути на себе увагу знавця київської поетики. Більшість вигаданих Сковородою типів неповного римування цілком нові. До того вони скупчені в кількох віршах в надзвичайній кількості — в оді з Мурета 1,9 маємо на 8 римів 4 неповних, в «Fabula» (34) на 34 рими — 11 неповних, в трьох з перекладів з «Енеїди» на 2 — 4 рядка по одній і т. д. Це надає таким віршам характеру «поетичних експериментів». І тут якесь «обґрунтування» Козлович міг вважати за потрібне. Ми побачимо, що якраз неповні рими цілком «виправдали себе» в новітній українській поезії (Шевченко). Про це згодом.

Сковорода, як здається, стримів взагалі замінити традиційне римування якимись ширшими співзвуччями. Бо у нього і в випадках повних і неповних рим маємо дуже часто ще алітерації або інші типи співзвуччя поміж останніми словами рядків. Для нього характеристичні рими:


палает :: почитает,

сласти :: страсти,

древну :: душевну,

предовольно :: полной,

сЂдину :: сыну,

оставил :: оправил,

сЂдовласый :: свояси,

на бойкЂ :: напойкЂ,

совЂта :: свЂта,

набратій :: нанятій,

преясній :: пріужасній,

страны :: странній,

герои :: гноЂ,

пренебрегати :: проклятій,

сторонах :: словах,

у меня :: у дня,

пресмЂшно :: преутЂшно,

словáми :: ногáми,

полномóчной :: востóчной,

вознесéнны :: бездéнны,

мудрости истой :: мір не чистой,

мучен злóю :: мила покóю,

сіонских рáди :: совЂт взяти,

горы небéсны :: сего бéзднЂ,

укоризну :: отчизну,

усмиряет :: примиряет,

пустынЂ :: густынЂ,

спосóбній :: преподóбній,

древéсних :: небéсних,

праздніе чéсты :: приманчивы лéсты

замишляет :: поспишает,

восхóдит :: похóды,

грунт убóгій :: греческих немнóго,

открóй :: то мóй,

живýть :: и тýт,

роднЂ :: однЂ,

Далóло :: Апóлло,

хорóмы :: преогрóмній,

головóю :: покóЂ,

порýшит:: сокрýшит, /137/


і т. д. Можна говорити про те, що Сковорода шукав «опірних» звуків (голосівок та шелестівок) поперед рими. І ця риса остільки загальна в «Разных стихотвореніях» Сковороди, що навряд чи можна вважати її випадковою, і треба думати, що він якось обґрунтував і її як потрібну реформу.

Як розвинувся конфлікт Сковороди з єпископом, ми вже знаємо. А що Сковорода не відмовився від своєї теорії вірша, що полягала, як ми бачили, в новій теорії рими, про це ми довідуємось з його дальшої збірки творів, з «Саду божественныхъ пЂсней, прозябшего из зерн священнаго писанія». Кілька з них датовані. 26-та пісня на прихід Козловича до Переяслава, мабуть, належить до найстарших (1753); 1-ша пісня «сложенна 1757 льта»; 14-та «обновленна в 1782 льтЂ»; 19-та «сложенна 1758 г. в степах переяславских»; 24-та «претолкована малороссійским діалектом в 1765 годЂ»; 25-ту присвячено «отцу Гервасію Якубовичу, отходящему из Переяслова в БЂлгород... в 1758 годЂ»; «Carmen», що стоїть без номера між піснями 26-ю та 27-ю, «выображенна... 1760 года»; 27-ма присвячена єпископу Іосафу Миткевичу, та Сковорода сам згадує в примітці, що він працював «в вертоградь сего истиннаго вертоградаря Христова» (в Харківському колеґіумі) в pp. 1760 та 1763 — 4, — написана пісня з приводу відвідин єпископа в харківському «вертограді», отже, в один зі згаданих років; 29-та пісня «сложенна 1785 года, сентемвр. 17 дня в селЂ Великом БурлукЂ»; 30-та «сложенна во время открытія Харьковскаго намЂстничества», себто 1780 р. 19 Отже, Сковорода писав вірші в кожнім разі до 1785 р. Якщо навіть вважати, що окремі вірші Сковорода написав раніше 1753 p., це нічого не змінить в нашій характеристиці його поезії.

Звернемо спочатку увагу на строфічну будову поезій «Саду». Характеристичне для них є, що Сковорода будує досить складні строфічні схеми, дуже часто з внутрішніми римами (римуються або середина та кінець того самого рядка, або середини двох сусідніх рядків). Рими обох типів — чоловічі та жіночі — для Сковороди цілком рівноправні. З виключно жіночими римами написано пісні — 6, 8, 14, 15, Carmen, 29-ту, виключно чоловічими — 2, 3, 9,10, першу строфу 22-ї, 26, мішані жіночі та чоловічі закінчення маємо в піснях — 1, 5, 7, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 23, в 2-й та 3-й строфах 22, 24, 25, 27, 28, 30-й, дактилічні та жіночі закінчення маємо в пісні 4-й, в якій рефрен кожної строфи (що не римується) має чоловіче закінчення. Отже, традиційні виключно жіночі рими мають лише 6 пісень (з них двоє датованих 14 — 1782 р. та 29 — 1780 p.), цілком незвичайні виключно чоловічі рими маємо в 5-ти піснях (з них датована лише 26-та, що написана 1753 p.), мішані закінчення — в /138/ 20-ти піснях. Лише в одній з пісень з мішаними закінченнями Сковорода вживає поруч з жіночими та чоловічими римами також дактилічних та — дуже характерно — теж не припадково, а як і чоловічі, завше на тім самім місці строфи (в першім рядку).

Не позбавлене цікавості завдання переглянути за порядком строфічні схеми усіх віршів «Саду» 20. Зробимо це тут 21.

1. Перша пісня має 6 строф. Строфічна одиниця є власне подвійна строфа, бо схеми строф 1, 3, 5 та 2, 4, 6 різні. Ось вони: 1:5А.5А/8б/8б/6в.6в/4Г.4Г/6д. — 2:8а.8а.1/8б/8б/6в.6в/4Г.4Г/6д. Ця схема витримана без відхилень, лише в 1-му рядку 6-ї строфи бракує останнього односкладового слова, що стоїть поза римами.

2. Має теж 6 строф. Пісня вся збудована на внутрішніх римах. Строфічна схема: 7а.7Б/7а.7Б/6в.7г/6в.7г. Вже в першому рядку с відхилення від схеми: 7а.6Б. Вважаю, що треба читати не «всЂ», а «усі», 2-й рядок 3-ї строфи теж неправильний: «Омый всЂ членов роды, / дабы возлетЂть до небес», схема 7а.8Б, але тут, очевидно, треба виправити «возлетЂть» на «взлетЂть». Неправильний і рядок 2-й 5-ї строфи: «Пусть летит невЂж враг черный; / ты в горній возвысись град», отже, 8а.7Б. Мабуть, слово «враг» є лише поясняльною глосою до малозрозумілого «невЂж». Не треба, розуміється, усюди шукати можливих поправок та їх робити. Але в той час, як інші українські поети духовних пісень (автори пісень «Богогласника», наприклад) не дуже дбали про правильність свого силабічного розміру 22, у Сковороди помічаємо надзвичайну його витриманість. Отже, спроби зрозуміти, як сам автор міг скласти той чи інший рядок, витримуючи розмір, необхідні та в кожнім разі природні. Іноді і не суворо правильний рядок може звучати цілком добре, — найліпший приклад маємо в першому рядку 1-ї строфи.

3. Пісня базується на виключно чоловічих римах, кожна з її 8-ми дворядкових строф має внутрішні рими. Схема: 7А.7А/7Б.7Б. Не витримано розмір лише в 5-й строфі, що взагалі ліпше вважати строфою з іншою схемою, аніж робити спроби її виправляти. Ця строфа мас схему: 8А.8А/8Б.7Б.

4. Шість чотирирядкових строф четвертої пісні усі збудовані на внутрішніх римах. Схема окремих строф: 7а.7а/8б 8б/4в.4в/10Д. Лише рядок 2-й третьої строфи не відповідає схемі: «РЂшит в послЂдня лЂта / печать новаго завЂта», — тут ритм (7б.8б) порушено і для вуха; мабуть, треба виправити «рЂшит в послЂдняя лЂта...». Вірш в цілому надзвичайно ритмічний. Але цей ритм збудовано не на наголосах, як в тонічному вірші, а виключно на синтаксичному паралелізмі в будові окремих одиниць, — це можна добре бачити в другій строфі. /139/

5. Різдвяна пісня, як і попередня, має 3 семирядкові строфи. Їх схема: 8а/7Б/8а/7Б/8в/8в/7Г. Неправильний рядок 4-й 3-ї строфи: «Из под Христа сЂно ядим»; очевидно, треба виправити «З под Христа сЂно ядим» (у Сковороди й в інших випадках маємо «з» = «с» або «і» 23).

6. Пісня присвячена хрещенню Христовому. 4 чотирирядкових строфи. Схема: 13а/13а/15б/13б. Цікавий неправильний рядок 2-й у 2-й строфі: «Предитечу Іоанна ко Христу пустите», в ньому 14 складів, скоротити його на один склад «Предтечу» замість «Предитечу» вимагала б навіть звичайна форма цього слова. Але вірш не звучить тоді добре: основа цього — певна подібність ритмічних початків обох рядків в їх теперішній формі: — — ' — — — ' та — — ' — — — ' — . Про роль, яку грають в віршах Сковороди однакові ритмічно початки віршів, будемо говорити далі. Неправильний 3-й рядок 3-ї строфи, що має 16 замість 15-ти складів: «Сей есть сын мой возлюбленный, отец из облак вЂщаше». 3-й рядок в усіх строфах не звучить дуже добре. Отже, чи треба тут замінити «из» на «з», сказати важко, — ритмічного враження від рядка така поправка не поліпшує.

7. Великодня пісня з досить складним ритмом. 6 чотирирядкових строф мають внутрішні рими. Схема: 7а.5Б/7а.5Б/6В/5В.5д. (в 4-й строфі: 5Д). Вірш належить до найкращих пісень Сковороди. Ми ще повернемось до нього, аналізуючи пісні «Саду» зі сторони їх змісту.

8. Теж великодня пісня. Написана українською сапфічною строфою. Схема для неї звичайна, рими теж традиційні — жіночі. Усі 5 строф витримують схему без змін: 11а/11а/116/56. В 11-складових рядках після 5-го складу — звичайна цезура. Ліричний характер вірша в деяких строфах не витримано.

9. Три восьмирядкові строфи з виключно чоловічими римами. Схема: 10А/9Б/10А/9Б/10В/9Г/10В/9Г. 1-й рядок третьої строфи неправильний, він має 11 складів, ніякої поправки дати, здається, неможливо. А до того рядок в цій формі звучить поруч з дальшими цілком добре:


Тот на восточный, сей на вечерній край

Плывет по щастіе со всЂх вЂтрил,

Иной в полночной странЂ видит рай,

Иной на полдень свой путь открыл...


10. Виключно чоловічі рими має і пісня 10-та, знаменита «Всякому городу свой нрав и права». Схема її витримана бездоганно в усіх 6-ти строфах: 10А/10А/10Б/10Б/10В/10В. /140/

11. Знову складну строфічну схему має теж одна з найліпших пісень Сковороди, 11-та. Усі три її строфи написані без відхилень за схемою: 8а.7Б/8а.7Б/13В/13В/8Д.

12. Довша (9 строф) пісня відома завдяки її ліричному початку:


Не пойду в город богатый. / Я буду в полях жить.

Буду вЂк мой коротати, / гдЂ тихо время бЂжит.

О дубрава! о зелена! / о мати моя родна!

В тебЂ жизнь увеселенна, / в тебЂ покой, тишина.


Два останні рядки — рефрен, що повторюється без змін при перших 8-ми строф та трохи змінюється в останній. Строфічна схема вірша збудована на внутрішніх римах: 8а.7Б/8а.7Б/8в.7Г/8в.7Г. Вона витримана без відхилень.

13. Так само і наступна пісня малює, поруч з внутрішнім станом автора, природу. Схема усіх шести стоф: 8а/8а/6Б.7Б. Вона не витримана в першій строфі, що має схему: 8а/9а/6Б.7Б.

14. Пісня, яку Сковорода зве «древняя малороссійская», що лише «обовленна» 1782 року, має традиційні жіночі рими. Її 9 строф мають по 4 рядки: 8а/8а/8б/8б.6в. В 8-й строфі бракує 6в, в сьомій цей рядок має чоловіче закінчення (але теж традиційне — односложне слово). Маленькі відхилення не піддаються коректі: у строфі 5-й 2-й рядок має усього 7 складів (з чоловічим закінченням!), останній рядок вірша: 8б.7в.

15. Коротенька, усього дві строфи по 7 рядків, пісня 15, «Великой субботь». Схема строф така: 11а/11 а/116/11б/8в/8в/6г; закінчення виключно жіночі. Другий рядок другої строфи має 12 складів, мабуть, і тут треба виправити «Из» на «З».

16. Знову на внутрішніх римах вибудована пісня 16 з трьох чотирирядкових строф. Схема: 5А.8б/5А.8б/14в/13в.

17. З трьох п’ятирядкових строф складена пісня 17, схема строф: 10а/10а/8б/8б/6В. Ухилів від схеми немає, як і в попередній пісні.

18.18-та пісня — знаменита «Ой ты, птичко жолтобоко», що відома народною закраскою мови. Цей вірш чи не перший український вірш, що перекладено на російську мову поетом-земляком Сковороди, В. Капністом 24. Строфічна схема її 3-х восьмирядкових строф: 8а/8а/8б/8б/8в/7Га/8в/7Г. В першому рядку третьої строфи треба виправити розмір (7а замість 8а), замінивши або «ж» на «же», або «мнЂ» на «менЂ».

19. Знову пісня з лірично-песимістичним настроєм (як пісня 8). Три шестирядкових строфи побудовані на численних внутрішніх римах: 7а.7Б/7а.7Б/4в.4в.4в/8г.5Д/8г.5Д/4в.4в.4в. В цій строфі, як бачимо в 5-му рядку, перша половина має 7 складів замість 8-ми. /141/ Може, треба замінити «с» через «из». В останньому рядку цілого вірша останнє слово («чадом») вже не римується з попередніми «скука :: мука», через це вірш дістає кінцівку.

20. Пісня складається з 4-х семирядкових строф, схема яких бездоганно витримана: 8а/7Б/8а/7Б/9В/9В/8Г.

21. Довга пісня з 12-ти п’ятирядкових строф з досить складною строфічною схемою. Три останні рядки — рефрен, що в другій половині пісні трохи змінюється вперше, а в двох останніх строфах вдруге; перші шість строф малюють шукання «щастя», останні шість — досягнення. Строфічна схема: 7А.6б/7А.6б/8В/8В/13г. В рефрені другої половини пісні схема міняється: 7А.6б/7А.6б/8в/8в/13г.

22. Знову одна з найліпших пісень Сковороди, зокрема її перша суворо-похмура строфа, з анапестичними початками кількох рядків. Три восьмирядкових строфи. Схема: 12А/9Б/12А/9Б/10В/9Г/10В/ 9Г змінюється в 2-й та 3-й строфах: 12а/9Б/12а/9Б/10В/9Г/10В/9Г. Можливо, що в 6-м рядку 3-ї строфи треба викинути перше «И», тоді схема і цієї строфи буде дотримана. В рядку 1-му 3-ї строфи одного складу забагато; мабуть, помилка «опустился» замість «пустился», що й дає єдиний можливий сенс.

23. Чотиристрофічна пісня. Строфи восьмирядкові з рядків дуже нерівномірної довжини: 8а/7Б/8а/7Б/12В/13Г/12В/13Г. Варіант, може, бути лише в рядках 6-му та 8-му другої строфи, де закінчення (рідкий випадок у Сковороди, — в протилежність цілій українській традиції, зокрема в Західній Україні, де залюбки вживають слів, в яких можливі різні наголоси) можуть мати різні наголоси: года :: плода. Та власне незвичайний тут жіночий наголос ніби ліпше підходить до ритму рядків:


Лутче один день свят от безбожного года,..

Лутче в ползЂ десять лЂт, неж весь вЂк без плода.


Отже:

' — — ' ' ' / — — ' — — ' —

' — ' — ' — ' / ' ' ' — ' —


П’ятий рядок другої строфи має 14 складів.

24. «Переклад» оди «римського пророка Горатія» (II, 16), про який ми вже говорили. 10 дворядкових строф. Строфічна схема: 8а.7Б/8а.7Б. Ухилів від схеми немає.

25. «ПЂснь отходная» на від’їзд о. Гервасія Якубовича з Переяслава. 5 п’ятирядкових строф. Строфічна схема: 8а/8а/8б/8б/5В.5В. В п’ятому рядку третьої строфи бракує одного складу.

26. Вже нам знайома ода о. Івану Козловичу. Нагадуємо її /142/ строфічну схему: 9А/9Б/8А/9Б/8В/9В. Ухил лише один: в першім рядку другої строфи «Граде печальний Переяслав!» 9, а не 8 складів. Може, треба читати «Град», — і в першому рядку останньої строфи маємо замість вокативу номінативну форму: «Христе, источник благ святой!»

«Carmen» Сковороди, що написав його за латинським ориґіналом, який теж, можливо, є його твором, має 8 рядків цілком традиційної схеми 13а/13а/13б/13б/...

27. Теж привітання, як і пісні 25, 26, єпископу Іоасафу Миткевичу на його відвідини Харківського колеґіуму. 5 восьмирядкових строф. Сковорода робить спробу римувати через два рядки, але треба сказати, що рими не чуємо добре. Строфічна схема: 8А/8б/8В/8А/8б/8В/9Г/9Г. В 2-му рядку першої строфи маємо 9 замість 8-ми складів. «Виправити» рядок навряд чи можливо. Неритмічність рядку не помічаємо, бо відповідний рядок маємо лише через два рядки.

28. Знову одна за змістом найцікавіших пісень Сковороди. 10 чотирирядкових строф. Схема — бездоганно витримана — досить складна, з внутрішніми римами: 7А.7А/8б/8б/6В.6В.

29. Лірична пісня, яка за настроєм нагадує пісні 8-му та 19-ту. Схема п’яти п’ятирядкових стоф проста: 8а/8а/6б/6б 8в. В першій строфі римує теж останній рядок з першими двома. Перший рядок першої строфи має один зайвий склад (9 замість 8-ми). Можлива поправка «буря» замість «бури вихр» псує ритм, рядок звучить недобре: «Чолнок мой буря шатаєт». Мабуть, підтримує цей «неправильний» ритм ритмічна однаковість закінчень обох перших рядків: ’ — ’ — , яка б зникла при зміні.

30. Пісня зі складною схемою: 6а.6Б/6а.5Б/7в.7в/5Г/7д.7д/5Е. Чотири шестирядкові строфи. В одному випадку (строфа друга) закінчення Г = Е. В першій строфі замість «Г» маємо «г», себто жіноче закінчення, така зміна схеми у Сковороди рідка (пор. ще пісню 22-гу та, може, 23-тю). В останній строфі видруковано — очевидно, помилково — «за малой части». Останні рядки, що давали привід до різних міркувань про ставлення Сковороди до християнства, в дійсності зв’язані з традицією отців церкви 25.

Перше питання, що викликає у нас цей матеріал, це питання про чоловічі рими Сковороди. Як бачимо, за схемами вони вживаються систематично, вони належать до строфічних схем, а не є лише варіантами жіночих рим. Їх відсоток досягає тут небувалої кількості: 45! Ми вже бачили, як стоїть справа в старшій українській поезії. Власне поети-дилетанти (Климентій, Онуфрій) вживали іноді досить багато чоловічих рим, але цей вжиток є скорше показчиком їх невміння дотриматись норми, аніж наміру. Сковорода, по-перше, /143/ урівноправнює чоловічі рими. Який це рішучий крок в історії віршування, показують суперечки коло чоловічої рими в інших слов’янських народів: сумніви Тредьяковського 26, полеміка в польській літературі, коли Круліковський (1817!) виступив в обороні чоловічої рими 27, яка, щоправда, може грати в польській мові — через закон польського наголосу — лише підрядне значення. Навіть в українській поезії чоловічої рими, здається, й пізніше не вживано так рясно, як у Сковороди 28.

До наведеного вище 29 матеріалу додамо ще кілька дат: викликає цікавість вжиток чоловічих рим у поетів, що їх цитує Сковорода: Прокоповича, Лащевського, Кониського. В 412 рядках віршів Прокоповича 30 маємо усього 6 чоловічих рим, отже, — 3%. В «Трагедокомедії» Лащевського 31 на 317 рядків усього дві (!) чоловічі рими, отже — 1,3%. З тих уривків віршів Лащевського, що заховав нам лише Сковорода (в «Брані архистратига Михаила») п’ять строф та початок шостої з «Трагедокомедії» Лащевського «Гонимая церковь» — ББ. стор. 436 — 7, три строфи зі змінами — мабуть, Сковорода цитує з пам’яті — повторено в «Потопі зміїному» ББ. 419: в «Брані» трохи дальше — стор. 438 — ще уривок з «Побідної пісні» Лащевського з того самого його твору 32 маємо чоловічі рими лише в «Побідній пісні», типовому канту з драми. Схема рим: 4А.4А/4б.4б/8в/8в/4Г.4Г/5Д.5Д/8е/8е/6ж 6ж. Чоловічі рими в кантах зустріваємо. як ми бачили, і в Кониського. У «Воскресеніи мертвыхъ» Г. Кониського 33 на 639 рядків 18 чоловічих рим, отже — 5,6%. Так віршували найліпше вишколені поети київської школи, сучасники Сковороди. В «Комедії на успЂніе Богородицы» та «Комедії на Рождество Христово» Дмитра Туптала 34 маємо на 2837 віршів 25 чоловічих рим, себто 1,8 відсотків! До того з 20-ти чоловічих рим в «Комедії на Рождество Христово» 12 знаходяться в сценах з пастухами, що обіймають 180 рядків: очевидно, чоловічі рими вважались більш придатними для «низкого стилю», для народних сцен. В сценах з «пастырями» чоловічих рим — 13%. Натомість в більш народному (та зле захованому) «Слові о збуренню пекла» 35 маємо на 518 рядків 61 чоловічу риму (кілька рим, може, є випадковими, бо римування в п’єсі не стійке; але маємо в кожнім разі чоловічі закінчення, — текст в рукопису наголошено), отже, 23%, кількість, що її зустріваємо лише ще в одного з найслабших поетів українського барока, ієромонаха Онуфрія.

До того, як я вже підкреслив, чоловічі рими Сковороди не є варіантами жіночих: вони не базуються на односложних словах або. ліпше сказати, вживають також і односложних слів, але ні в якім разі не переважно односложних. З чоловічих закінчень, що /144/ римуються, в віршах «Саду» (488), маємо усього 35% таких, що утворені односложними словами; якщо навіть будемо вважати «традиційними» римами усі, в яких хоч одне із слів є односложне, то й тоді дістанемо усього 49%, — отже, більше половини усіх чоловічих рим утворені без якої-будь участі односложних слів!

Власне не менш «сенсаційний» характер поруч з цими незвичайними римами мають «неповні рими» Сковороди в його «Саді». Вже в раніших віршах він досягнув в цьому відношенні певної майстерності. В «Саді» збільшено значно кількість типів та зроблено спроби вибудувати цілі вірші на «неповних» римах. Придивимось до типів рим Сковороди в віршах «Саду».

1. Неповні рими типу АТА :: АТАй є, розуміється, і тут, але вони далеко не мають такої кількісної переваги, як це було в раніших віршах. Дамо їх спис: печали :: малый (2 рази), нравы :: познавый, угодій :: выгоды, тЂло :: нецЂлой, богатый :: коротати, воззвавый :: славы, суровый :: терновый, скорый :: горы. Ось і усе.

2. Зате тип AT :: АТь, себто тип рими з паляталізованою та непаляталізованою шелестівкою, репрезентований надзвичайно численно. Тут знайдемо: Господь :: род, отсель :: орел (2 рази), отсель :: сел, небес :: днесь, разлучит :: наскучить, отбЂжит :: жить, крест :: честь, смысл :: мысль, любовь :: козлов, путь :: тут, создал :: сталь, любовь :: каков, манер :: повЂрь, амур :: дурь (Сковорода, щоправда, пише «дуръ»), царь :: пожар, печаль :: встал, тяжкосерд :: твердь, жить :: бЂжит, ухватить :: острит, молчат :: мать, елень :: зелен, гортань :: харран, лЂт :: сЂть, день :: сквернен, степень :: блажен, древес :: весь, любовь :: таков, царь :: дар, шар :: царь. Щоправда, деякі з цих «неповних» рим є «неповні» лише орфоґрафічно (депаляталізовані в живій вимові закінчення, як-от «любовь», «царь»). Але й для того, щоб ввести такі «псевдонеповні» рими у вжиток, потребна була жива думка, почуття мови та реформаторський смілий дух. Але ціла низка інших (зокрема на — т :: — ть, — н :: — нь і т. ін.) рим є дійсно неповними римами, що їх Сковорода, очевидно, свідомо стримів ввести до української поетики.

3. Зустрінемо і рими типу АТА :: АТьА або АТА : : АТ’А. Тут знаходимо: звЂря :: мЂра (3 рази), морю :: скору, морю :: гору, броня :: стЂна, небеса :: вся, пора :: заря, бездЂлья :: дЂла.

4. Римування дзвінких та глухих шелестівок (AТ:: АД) Сковорода вживає і у віршах «Саду»: воздух :: вкруг, дух :: круг, глаз :: нас, слЂд :: свЂт, нож :: хорош, вид :: благословит, друг :: мук, брат :: ад, живот :: род. Поруч з цим маємо AT :: АДь: назад :: взять, також АТА :: АДА: проклята :: ада, Кифа :: олива, бЂжу :: глашу, проклята :: измлада, /145/ рады :: снЂдати, бесЂдЂ :: совЂтЂ. Знаходимо й риму АТТА :: АДТА: вЂтра :: ведра, або АТТА :: АТДАй: твердый :: смерти.

5. Риму АТА :: АТАх, що грає пізніше немалу ролю в українській поезії, Сковорода, зокрема, плекає, вживаючи її на важливих та підкреслених місцях: шутя :: людям, свободы:: родит, заря :: зрят (2 рази), косо :: волосов, нивах :: нежива, лучи :: улучит, летает :: быстряе, отрадо :: радость. Рима цього типу варіює, сполучаючись з традиційним — А — :: — Ай — : оставить :: здравый, пресладкій :: гадких.

6. Зустріваємо знову й римування простої та подвоєної шелестівки (АТА :: АТТА): Іоанне :: Іордане, зелена :: увеселенна, окіяна :: обаянна.

7. Сковорода вживає іноді різноманітних варіацій шелестівок та їх ґруп : АТ’ТА :: АТТА — полно :: довольно, AT :: АхТ — крест :: воскрес, мір :: вихр, адамант :: град, АТТ :: АхТТь — крест :: персть, АТТАй :: АДА — небесной :: слезы.

8. Нарешті можуть варіювати і голосівки АТи :: АТу і т. д.: головою :: кровю, благодатію :: ходатаю.

9. Навіть рими з додатком одної голосівки припускає Сковорода: AT :: АТу — аде :: яд.

10. Нарешті зустріваємо співзвуччя типу скорше асонансу, аніж рими: народ :: гроб або верба :: вода.

17% усіх рим Сковороди є неповні. Що ж торкається до різноманітності типів, то, здається, ні у кого з його попередників не знайдемо навіть приблизно такого багатства типів. У Прокоповича серед 206 рим усього 18 неповних, з них 15 типу АТА :: АТАй по одному разу зустріваємо: драгое :: каковои, поманит :: обманет, подражатель :: смотритель (можливо, що це помилки видавців). У Лащевського зустрінемо поруч з 10 римами типу АТА :: АТАй один раз риму — истуканны :: страны (лише ґрафічно неповна), один раз — неприступном :: купно. У Кониського знайдемо поруч з 20 римами АТА :: АТАй кілька рим типу АТТА :: АТА — Гипомена :: уязвлена, Гипомена :: обличенна, многоцЂнній :: чини, изгнанній :: страни; поодинокі є такі рими, як — міру :: ділу, дишет :: ищет. Туптало рідко вживає рими типу АТА :: АТАй. Поруч з ґрафічно неповними римами: сердце :: мордерца, солнца :: конца знаходимо в нього «рими», що є власне відмовленням від рими: дЂла :: дЂва, чертоги :: хоры, але також рими типу АТА :: АхТА: умилнЂ :: нинЂ, умилнЂ :: дивно, подиву гідна є рима — подЂнеш :: прьеш. Ці поодинокі неповні рими не дають нам права вважати старших сучасників Сковороди його попередниками в реформі рими. Ніхто з них не вийшов поза межі припадкового вжитку неповних рим, ніхто з них не вийшов поза рамки вжитку кількох традиційних типів /146/ неповної рими. Сковорода був дійсним реформатором. Зокрема кинеться нам у вічі ця його роль, якщо ми придивимось до вжитку неповних рим у класиків українського вірша, зокрема в Шевченка.

Щоправда, не ті самі типи неповних рим, що Сковорода, любив Шевченко, але усі типи Сковороди в нього зустріваються. Найчастіше типи АТА :: АТАй та ATA :: ATАх. Але переглянемо приклади за порядком (використовую частини «Кобзаря») 36. Треба ще звернути увагу на те, що різниця між ненаголошеними «є» та «и» лише орфоґрафічна.

1. химерний :: зверне, брате :: багатий, високе :: одинокий.

2. та 3. здається, найрідші у Шевченка: поборюсь :: Гус.

4. AT :: АД і її варіанти: знаєш :: заміж, пташка :: тяжко, шукайте :: найде, город :: голить і т ин.

5. Найулюбленіша неповна рима Шевченка — АТА :: АТАх або АТи :: АТух: дівчина :: загинув, схилить :: могилі, люди :: нудить, сиротина :: тином, витають :: краю, літає :: співають, небораки :: плакать.

6. АТА :: АТТА; рідка рима: попідтинню :: хатини, булла :: здригнули.

7. AT :: АхТ і варіанти: заховав :: розмахавсь, серця :: сміється, гирло :: затопило, Спасе :: впасти, вранці:: байраці, веснянку :: шинкарку, шинку :: горілку, Гуса :: стрепенувся і т. д.

8. Любить Шевченко і варіації і олосівок: породила :: затопили, мови :: слово, полі :: долю, очі :: хочу, брови :: мову, остило :: могила, ласкаве :: славу; сполучені вони зі змінами шелестівок: плаче :: козачім, свекрухи :: послухай, заплачуть :: бачить, водою :: загоїть і т. д. (пор. ще 5.).

9. Нерідкі і неповні рими, що власне вже перестають бути римами, та є асонансами, досить далекими співзвуччями: кличе :: дише, прощі :: очі, робиш :: ходиш, буде :: любе, плата :: плакать, ладу :: лагодь, молодоі :: гості, вишні :: вийшла, кватирку :: дитину, кормилом :: хвилях і т. д.

В кожнім разі, як не різні неповні рими Сковороди та Шевченка, але ми не можемо не визнати, що Сковорода якось підійшов до тієї проблеми, яка, очевидно, була основою для української рими. Рима Шевченка не досліджена вичерпливо. Гадаю, що таке дослідження ще ясніше покаже нам, в чому значення Сковороди в історії української рими.

В зв’язку з вживанням неповних рим знаходиться і той факт, що у Сковороди надзвичайна кількість неґраматичних рим (про що ми вже коротенько згадували). Не треба ще спеціально згадувати про /147/ те, як неґраматична рима підвищує враження вільності та легкості вірша.

Неповна рима і в «Саду» дістає часто опірні згуки перед власною римою. Якщо в період барока взагалі звертали увагу на «евфонію» віршових рядків на їх початку (акростихи, анафори), то Сковорода переносить вагу на останні слова рядків 17. Щоправда, в «Саді» у нього більше традиційних анафор та трохи менше співзвуч в останніх складах перед римою, аніж в «Разных стихотвореніях». Ось приклади типових алітерацій останніх слів та інших типів співзвуч.


участный :: угасный,

страстям :: сластям,

заря :: зрят,

отсель :: орел (2 рази),

снижайтеся :: сближайтеся,

жжется:: живется,

прошла :: пришла,

вЂщаша :: ваша,

нивах :: нежива,

создал :: сталь,

лжей :: людей,

воздух :: вкруг,

слЂд:: свЂт,

ведра :: вЂтра,

бесЂды :: бЂды,

вездЂ :: водЂ,

безбЂдно :: безнавЂтно,

Іоанне :: Іордане,

глубинЂ :: голубинЂ,

горою :: головою,

пучина :: кручина,

безчестна :: прелестна,

видит :: ненавидит,

День приходит :: ДЂва родит,

всЂ нЂмы :: не вЂмы,

мырских мнЂній :: мырских имЂній


і т. д. Часто вживає Сковорода для рими слів, що якимось чином (етимолоґічно) зв’язані одне з одним (видит :: ненавидит — лише один з численних прикладів). Але в «Саді» він звертається часто і до іншого евфонічного засобу: до повторення того самого (або дуже подібного) слова на початку рядків, — до анафори. Ось приклади: по три рази він повторює — «Се» (пісня 14, строфа 6), «Даждь» (15, 2), «О» (15, 1), «Не» (20, 1 та 23, 3), «Сколько» (26, 4), по чотири рази — «Всяк» (10, 1), «Будто» (23, 1), «Лутче» (23, 2), «Знаю» (23, 4), п’ять разів повторено «Ах» (12, 1 — 2). Беру тут лише приклади, в яких Сковорода повторює те саме слово не лише в тій самій пісні, але і в тій самій строфі.

Крім анафори, зустріваємо дуже часто повний синтаксичний паралелізм початків сусідніх рядків. Такі рядки, як,


Пройшли облака. Радостна дуга сіяет.

Пройшла вся тоска. СвЂт нам блистает...


типові. На синтактичному паралелізмі базується часто ритм поезій Сковороди 38.

Зате неповні рими, дуже часті неґраматичні рими, синтактичний /148/ паралелізм початків приводять Сковороду до того, що він дуже рідко вживає переносів (enjabement), які, як ми вже бачили в попередніх главах, були у декого з українських барокових поетів досить часті. Найчастіше його рядки закінчує який-будь знак перетину. Найбільше в нього віршів, в яких взагалі немає ані одного переносу: до таких належать пісні 1, 2, 3, 4, 8, 10, 11, 12, 13, 15, 16, 17, 19, 20, 21, 24, Carmen, 28; в кількох віршах маємо лише «слабі» переноси, себто такі, в яких розрив, розподіл синтактичної конструкції поміж двома рядками добре замасковано якимись засобами, це пісні 7, 14, 23, 25, 29. 30. І лише в кількох піснях маємо дійсні переноси, це пісні 5, 9, 18, 26, 27. Маємо, наприклад, такі переноси: «не довольно / вмЂстить», «на вечерній край / плывет», «в мужа совершенца / взросши», «ястреб над головою / висит», «языком / исцЂлит», «враг страстей / превозвышает», «но вскорЂ / весь плод духовный принесет»; «буду тихо / коротати», «приносит / пастырь», «готов мир благовЂстить»... Трохи частіші переноси в «Разных стихотвореніях». Є вони і в перекладах із Мурета (але виключно слабі), є окремі переноси і в «фабулах»: 34 — тут і сильні переноси: «сискав вЂрна / по перью друга», «учены / стороны», «что два шрама / на щекЂ?», «шматок носа / приличен», «не поможет / теперь уже» (тут маємо, щоправда, розмову двох осіб, де переноси належали до традиційних засобів драми), 44 — «на небесны стравы / просил», «сквозь хоромы / низпущен» й ін. Зустріваємо переноси і в перекладі з Овідія (36), — тут вони сильні «вси земніи здори / оставя», «весела зрака / будучи» — та з Горація (39), але тут лише поміж передостаннім та останнім, коротенькими рядками, і з Верґілія (45), де переноси наймайстерніші в Сковороди:


3. ...Когда хищны волки, коих в темную ночь лютій

Глад слЂпо вигнал з язвин, дома ж племя само

Ждет, зЂвая несито; чрез огнь, чрез смерть прямо

БЂжим на явную смерть...

4. ...Так как кто меж терніем невзначай ногами

Наступит змію, и вдруг зблЂднет отбЂгая... 39

5. ...как когда збЂжатся вЂтры полномочно,

Бурним вихром з запада, юга и восточной

Стороны, трещат лЂсы, Кипят вознесенны

Волны и с пЂском рвутся выспр мЂста безденны.

6. . . . . . . . . . . . . . .

А слизку грудь подняв выспр, взор яростномечній

Кидает, сичит с устен язик треконечній.


Отже, Сковорода міг, коли хотів, вживати дуже смілих та влучних переносів! В «Разговорі» (41) маємо переноси, що, як вже сказано, в /149/ драматичній формі традиційні. Теж саме в «Канті» (40), якого коротенькі рядки обов’язково вимагають переносів. Можливо, що мала кількість переносів в віршах «Саду» з’ясовується тим, що Сковорода призначав свої пісні для співу: як відомо, він був музика, співець в Петербурзі, добре грав на флейті, яку ніби навіть удосконалив, компонував (йому приписувано навіть церковні співи) 40, про свій «Carmen» він сам пише «Выображенна сія мелодіа». І свій «Антифон» (54) Сковорода зве «мелодією». Чи слово «мелодія» лише переклад латинського «Carmen»?.. Характеристично, що найбільш переносів зустріваємо в віршах привітальних (25, 26, 27), які, очевидно, читали, а не співали.

Цікаво, що Сковорода скупчує в тому або іншому вірші більшу кількість своїх улюблених нових засобів віршування. Ми вже бачили, що він має вірші, написані на виключно чоловічі рими. Гармонії складів перед римою вжито в «Carmen», де з 8-ми рядків 6 вживають цього засобу «інструментовки». В окремих віршах скупчені неповні рими певних типів: в пісні 7-й з 18-ти рим половина неповних різноманітніх типів, в пісні 8-й з 10 рим три неповних, в першій строфі пісні 9-ї з 4 аж три неповних рими, усі типу AT :: АТь, з 12-ти рим вірша 10-го «Всякому городу» 4 неповних рими, усі того ж типу AT :: АТь, в 11-й пісні в кожній строфі одна з обох рим неповна, теж типу, улюбленого Сковородою AТ :: АТь, в пісні 16-й з 9-ти рим 4 неповних, в пісні 1-й дві неповних рими (з 8-ми), обидві типу АТА :: АДА. Це робить дуже ймовірним, що Сковорода певні з своїх пісень утворив яко «експериментальні вірші», яко спроби систематичного вжитку того або іншого з своїх «винаходів». До речі, і в раніших віршах маємо теж скупчення неповних рим. Як ми вже говорили, маємо в першій «фабулі» (34) з 34-х рим 11 неповних, маємо в перекладі з Горація з 20-ти рим 8 неповних, в перекладі різдвяної оди Мурета з 8-ми рим половину неповних; третя строфа цілком побудована на неповних римах, може, це здалося самому Сковороді забагато, бо він до тексту:


Там под Виθліемским градом

Пастухи, пасуще стадо...


додає варіант з нормальною римою:


Виθліемска возль града,

Там пастырскій сонм берег стада...


Ми чули вже, що Снєґірьов, а за ним і інші дослідники творів Сковороди твердили — без усяких підстав, — що Сковорода прийняв теорію вірша Тредьяковського та Ломоносова. Ми не зустрінемо в /150/ дійсності у Сковороди ніяких ямбів або трохеїв, що були характеристичні для першого часу російського тонічного віршування. Все ж є кілька віршів, що змінюють наголос за певною майже тонічною закономірністю, — але теорія вірша не знає «майже»! Сковорода порушує правильні чергування наголосів в своїх віршах. Окремі рядки трохеїчного або ямбічного типу зустрівались і в старшій силабічній поезії: і старі поети почували потребу ритмізування мови. Але характеристичного правильного чергування наголошених га ненаголошених складів не було. Немає його і у Сковороди: з пункту погляду тонічного віршування наголоси його віршів такий самий «хаос», як у силабічній поезії взагалі. Але є кілька віршів, в яких закономірність зміни наголосів досить велика.

«Разговор» має майже ямбічний розмір. Кількість наголосів в окремих складах його 40 рядків 41 така склад: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

кількість наголосів: 4 37 5 28 5 37 5 36 4 22 3 40

Всі приклади цілком правильних ямбічних рядків:


У греков звалась я Софія в древной вЂк...

Скажи, живешь ли ты и в хинских сторонах?..

Сестра моя родна, как точно ночь у дня...

И лжет она всегда, хотя одной роднЂ?..

ВЂть я возлЂ тебе, как возль свЂта ночь.

Чтоб диких мог твоих охотно слушать врак...


До «майже тонічних» віршів Сковороди належить і «Всякому городу». Тут — майже правильний (каталектичний) дактиль; кількість наголосів (рахуємо лише основні рядки, без «рефрена»):

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

24 2 3 24 3 5 22 3 1 24

В цьому випадку можемо навіть говорити про «правильний» дактиль, бо і в нормальних точних віршах зустріваємо склади, що мали б бути ненаголошені, але дістають все ж наголос. Щоправда, їх звичайно буває менше, аніж у Сковороди. Ось правильний дактилічний рядок з пісні 10-ї:


Тот непрестанно стягает грунта...


Вже значно менш відповідає нормальній будові трохея пісня 24-та — тут бракує надзвичайно багато наголосів, а головне наголошено забагато складів, що не мусили б мати наголосу:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

14 5 16 2 14 2 20 0 9 4 20 0 12 1 20 /151/

Ось рядки майже правильно трохеїчні:


Кажется живут печали / по великих больш домах;

Больш спокоен домик малый, / естли в нужных сыт вешах.

Ах ничем мы недовольны: / се источник всЂх скорбей!

Разных ум затЂев полный — / вот источник мятежей!


З інших пісень ані одна не наближається до тонічного вірша. Ще до «найправильніших» належить пісня 21-ша (лише основні рядки, без рефрену):

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

17 3 3 21 12 0 24 23 0 8 7 24 0

Отже, розмір мусив би ніби бути: ' — — ' — — ' / ' — — — ' — .

Ритм, що майже цілком відповідає цій схемі, мають якраз перші рядки вірша (строфи 1 — 2):


Щастіе, гдЂ ты живеш? / Горлицы скажите!

В полЂ ли овцы пасешь, / голуби взвЂстите!

Щастіе! ГдЂ ты живешь? / Мудрыи скажите!

В небЂ ли ты пиво пьеш? / Книжники взвЂстите!


також строфа 4:


Щастія нЂт на земль; / щастія нЂт в небЂ;

Не заключилось в углЂ; / индЂ искать требЂ.


Ухилів забагато, щоб можна було цей вірш взагалі назвати тонічним. В інших віршах немає і такої мінімальної правильності. Мені здається, одначе, що певна правильність у Сковороди є як в останніх складах, що римуються, так, крім того, — іноді — і в початкових рядках віршів. Важко сказати, оскільки це є намір Сковороди, оскільки така ритмічна правильність залежить просто від того синтактичного паралелізму початків рядків, про який ми вже говорили.

По меншій мірі кілька пісень мають часто цілком правильні ритмічно (тонічно) початки — по 2 — 3 — 4 склади, До таких пісень належать, напр., пісня 2-га, в якій перші два рядки кожної строфи мають майже правильний ямбічний початок: — ’ або — ’ — ’. Напр.: «Оставь, о дух мой... Оставь земны печали... Омый... Она только небесным... Спьши...». Ще правильніші ямбічні початки в багатьох рядках пісні 3-ї: «Весна... Уже сады... БЂжи... БЂжи... Душа моя... Душа его... Всегда сей сад... Всегда весною... О Боже мой... Невинность мнЂ... Душа моя... Питай мене... Убій во мнЂ...» В пісні 11-й ямбічних початків 10 на 12 рядків. Більше половини ямбічних початків і в пісні і 6-й. Пісня 25-та має здебільшого трохеїчні /152/ початки: ’ — або ’ — ’ або навіть ’ — — — ’. Ось кілька початків: «Ђдеш, хощеш... Ђдь же весел... Будь тебе... Тихи, жарки... Путныи исчезнут... Спите подорожны... Да несут... Облаки... Радуйся страна... Пріймеш мужа... Брось завистливые». Поруч з цими рядками (13 з 20-ти) початки самих різних типів. Дактилічні початки (’— —’) має пісня 26-та (коло 15-ти з 30-ти рядків): «Наши желанія... Сладостью тЂло и... ЦЂлый подвигл... Граде печальний (?).. Часто сиротство... Сколько честнЂйшій... Сколько земнаго... Сколько душевных... Паствы его...» і т. д. Анапестичні початки теж зустріваємо. В пісні 22-й їх кілька, та вони вражають слух: «Распростри... И конец... Наблюдая... От лица.. И его... Возлюби... То зачем... Ибо знаєш... И число...». Чергуються вони з трохеїчними (’— —’) в вірші 24-м: «О покою... За тобою... Чтоб могли... Поудержмо... Вить печаль...». З анапестів починається пісня 9-та. Багато їх в вірші 13-м: «Не пойду... О дубрава... Города... Ворота... Не хочу (4 рази) (?).. Ни чегó (?).. Нищета...» 42. Але завше у Сковороди поруч з кількома початками рядків певного ритму знаходимо також початки зовсім інших типів: тієї загальності закону наголосу, яку маємо в тонічному вірші, у Сковороди немає.

Отже, здається, що Сковорода — мабуть, за слухом — ритмізував початки окремих рядків. Часто зустріваємо подібні собі початки лише в одній строфі, іноді в 2 — 3 сусідніх віршах. Часто навіть цілі рядки мають певний ритм, що повторюється 2 — 3 навіть 4 рази в сусідніх рядках, щоб потім уступити місце іншому ритму (при тій самій кількості складів, бо вірш Сковороди залишається в основі силабічним, кількість складів, а не наголос — є в ньому конститутивним чинником). Чотирма рядками майже того самого ритму починається пісня 12-та; початок:

— — ' ' — — ' — /

Не пойду в город богатый / Я буду в полях жить.

Буду вЂк мой коротати, / гдЂ тихо время бЂжит...

Города славны, высоки/не море печалей пхнут.

Ворота красны, широки / в неволю горьку ведут...


Але цей ритм повертається в дальших 14-ти рядках лише принагідно:


Не хочу Ђздит за море / не хочу красных одежд .. (?)

Ничего я не желатель / кромЂ хлЂба да воды.. (?)

Нищета мнЂ есть пріятель; / давно мы с нею сваты...


Двома рядками одного й того самого ритму починається пісня 7-ма: /153/


' — — ' — ' — / — — ' — '

Кто ли мене разлучит / от любви твоей?

Может ли мнЂ наскучить / дивный пламень сей?


Повторюється ритмічна схема в обох перших рядках пісні 30-ї:

' — ' — ' — / — — ' — '

Осень нам проходит, / и весна прошла,

Мать козленка родит, / как весна пришла...


Але далі цей ритм зникає. Розуміється, як бачимо на останньому прикладі, часто синтактична структура речень підтримує однаковість ритму (хоч синтактичний паралелізм зовсім не вимагає однаковості наголосів). Але навіть як вважати, що Сковорода свідомо стримів до певної однаковості ритму віршів, не маємо ніякої підстави вважати його вірші в якимось сенсі віршами тонічними.

Ритмізація початків вірша є власне протилежна тому розвитку, що пізніше зустріваємо в російському тонічному вірші та й в українському, поскільки він від російського залежить; там якраз перші 2 — 3 склади кожного рядка («анакруза») мають порівнююче вільний наголос та іноді (вже у Державіна, часто у Лермонтова) навіть мають несталу кількість складів!

Нам залишається ще глянути на вірші, що розкидані в прозаїчних творах Сковороди 43. Епіґрами залишимо тут на боці 44. Всі вірші Сковороди, що їх знаходимо в прозаїчних творах, трохи сумнівні, бо в деяких випадках Сковорода сам посилається на їх авторів, відомих чи невідомих 45, можливо, що і в інших випадках це цитати. Переглянемо вірші ці за порядком.

(46). Вірш в 56-му листі Сковороди до Ковалинського 46 складається з 3-х восьмирядкових строф. З тексту листа не ясно, чи є це виправлені Сковородою вірші Ковалинського або його власний твір (можливо, що вірші Ковалинського, про які Сковорода сповіщає, що він їх надсилає, було прикладено до листа на окремому аркуші паперу, що не заховався). Строфічна схема: 8а/7Б/8а/7Б/7В/7В/8г/8г. Схема витримана без ухилів. Звертають на себе увагу рими: «Яко :: всякой», «лстивы:: велеречивой». Обидві ці риси: чоловічі та неповні рими ми, розуміється, можемо чекати також і від учня Сковороди Ковалинського, як від самого Сковороди. Належність вірша Сковороді залишається сумнівною.

(47). В діалоґу «Двоє» знаходим два віршики, що, мабуть, належать до одного вірша (за змістом). Схема: 8а/8а/8б/8б/6а. Це варіант з вірша 14-го «Саду», строфи 4 та 7-ма.

В «Брані архистратига Михаила» маємо низку віршів. Перший з них (48) складається з двох чотирирядкових строф. Схема їх різна: /154/ 6Л/6Б/6А/6Б та 8А/8А/7Б/7Б з типовими для Сковороди чоловічими римами. До того частина рим неповні: «труд :: путь», «небес :: весь» та вжито типових для Сковороди співзвуч: «утЂх :: успЂх», «святым :: всЂм злым».

(49). Другий — строфа з якогось «маріянського» гімну. Схема: 11а/11а/5б.5б/5в/5г.5г/5в. Належність вірша Сковороді непевна.

(50). 7 рядків вірша з того ж діалоґу. Схема 11а/11а/116/11б/8в/8в/6г.6г. Належність вірша Сковороді непевна.

(51). Пісня багача з того ж діалоґу. 12 рядків за схемою: 12А/12А/12Б/12Б/... Усі рими чоловічі! Для Сковороди типові: «богат :: лад», «пригож :: грош», «мать :: веселят». Вірш написано, мабуть, спеціально для діалоґу.

(52). Пісня лицемірів з того ж діалоґу. Три семирядкових строфи. Перша та друга мають схему 8а/8а/8Б/8Б/8в/8в/6Г, третя трохи змінену: 8А/8А/8б/8б/8в/8в/6Г. Типова для Сковороди рима: «позлащенны :: пЂній» (АТТА :: АТАй), крім цит. слів мають співзвуччя перед римою ще «прославим:: поставим». Вірш, мабуть, теж написано Сковородою спеціально для діалоґу.

(53). Три уривки з того ж діалоґу. Схеми їх: 7А/7А/5Б.5Б/8в/8в, 5а.5а/9б та 8а/8а/8б/8б. В першому чоловічі рими. Він, мабуть, належить Сковороді, про два дальших судити з певністю не можемо.

(54). «Антифон» з того самого діалоґу. Сковорода сам вказує в примітці, що це його власний твір. Схема: 8а/8а/8б/8б/4в.4в/5г/5г/8д/8д/6е.6е/6ж.6ж. Типова для Сковороди рима «десница:: держится».

(55). Останній вірш з «Брані» це за Сковородою «старая малороссійская» пісня. Можливо, що вона перероблена Сковородою. В інших списках вона, здається, невідома. Три строфи за схемою: 8а/8а/6б.6б/в. Незвичайних рим та закінчень немає.

(56). Шість рядків з діалоґу «Пря бЂсу с Варсавою». Розмір: 11а/11а/11б/11б/11в/11в. Найскорше це є поширена епіґрама:


Кто хощет в мірЂ жизнь блаженно править,

О, да совЂты мірски всЂ оставит.

Мір есть превратный. Он грядет руками,

Пад ниц на землю, по горЂ ногами.

СлЂпый слЂпаго в слЂд водяй с собою

Падут, ах! оба в ров глубок з бЂдою.


Типові для епіґрами повторення. Рима — «править :: оставит» вказує, можливо, на авторство Сковороди. Правда, Сковорода говорить про цю епіґраму: «нЂкто из благочестивих воспЂвает», але, може, він думає при цьому про тему вірша, не про його віршову форму. /155/

(57). Вірш в 10 рядків з «Благодарного Еродія». Розмір традиційний: 1 За/1 За/136/136/... Неповна —але теж традиційного типу-рима «сЂти :: несытый».

(58 — 59) 47. 6 епіґрам (видруковано вище 48). Крім чого шестирядковий уривок (59) розміру 8а/8а/... Одна з епіґрам (розміру 8а/8а) має риму «убогой :: много». Друга епіґрама має чоловічі рими — розмір 5А/5А.

(60). «ПЂснь Рождеству Христову», віршований діалоґ: «Пастыри мили». Цікавий розмір та порядок рим. Тому що цей діалоґ друковано з помилками в поділі на рядки, передруковуємо його тут цілком з поправками 49:


1. Вопрос: Пастыри мили!

ГдЂ вы днесь были?

ГдЂ вы бывали?

Что вы видали?

2. В.: Кое ж оттуду

Несете чудо?

И нам прорцыте,

БлаговЂстите.

3. В.: Кія палаты

ИмЂет тое,

Ах! всеблаженно

Чадо Царское?

4. В.: Мягка постель ли?

В красном ли ложи

Сей почивает

Чудный Сын Божій?

5. В.: Кія там слуги

От домочадцов

ИмЂет тое

Милое Чадцо?

6. В.: Кую же той дом 1

Вкушает пищу?

Раз†имЂет

Трапезу нищу?

7. В.: Музыка там ли

Модна и лестна

ОтвЂт: Грядем днесь из Виθлеема,

Из града уничиження,

Но днесь блаженна.

О.: ВидЂли мы вновь рожденно

Отроча свято, блаженно,

Владыку всЂм нам.

О.: Вертеп выбит под скалою

И то простою рукою.

Се чертог Его!

О.: В яслях Мати кладет траву,

Ту ж перину и под главу.

Се Царска кровать!

О.: Овцы и мулы с ослами.

Волы и кони с козлами.

Се домочадцы!

О.: Пища в зеллЂ, в млекЂ, в зернЂ.

Се стол ранній и вечерній,

В том чудном домЂ.

О.: Пастырскій сонм на свирЂлках

Хвалит его на сопьлках


1 Читаю «же» замість «ж» — таким чином утримується розмір. /156/


Увеселяет

Царя небесна?

8. В.: Кія же ризы?

Мню, златотканны,

У сего сына

Маріи Панны.

Препростым хором.

О.: Баволна и лен и волна;

Сим нищета предовольна

В наготЂ своей.


Лики поют совокупно

О, нището! Блаженна, Святая!

Дверь нам отверзи твоего рая 1,

Кій бЂс сердце украл наше?

Кій нас мрак ослЂпил даже

Чуждатись Тебе!

О, нището! О, даре Небесный!

Любит тебе всяк муж свят и честный.

Кто с тобою раздружился,

Тот в ночи токмо родился,

НЂсть сугубый муж.

Мір сей являет вид благолЂпный,

Но в нем таится червь неусыпный.

Сія пещера убога 2

Таит блаженнаго Бога

В блаженном сердцЂ.

Ах! блага ярость есть паче смЂха,

Яко в лицЂ злом тайна утЂха,

То бо нищета снятая,

ИзвнЂ яра, внутрь златая.

Во мирной душЂ.

Горе ми мире! СмЂх внЂ являеш,

Внутрь же душею тайно рыдаеш.

Украсился ты углами,

Но облился ты слезами

В нутрЂ день и нощь.

Зависть, печаль, страх, несыта жажда,

Ревность, мятеж, скорб, тяжба и вражда

День и нощь тя опаляют,

Как сіонскій град плЂняют

Душевный твой дом.



1 В виданні ББ помилка «роя».

2 Читаю «сія» замість «се». /157/



Возвеселимся, / а не смутимся

Днесь непрестанне, / всЂ христіане!

Там, гдЂ Бог наш нам родися

И пеленами повися,

Хвала день и нощь.


Строфічна структура діалоґу трохи варіює: Питання 1 — 2: 5а/5б/5б. — Відповідь 1: 8а/8б/5б.

Питання 3 — 8: 5а/5б/5в/5б. — Відповідь 2 — 4, 8: 8а/8а/5Б.

Відповідь 5 — 7: 8а/8а/5б.

Пісня :10а/10а/8б/8б/5В.


Остання строфа пісні має внутрішні рими: 5а.5а/5б.5б/8в/8в/5Д. Пісню, здається, перероблено з польської мови. Типові для Сковороди рими: «оттуду :: чудо», «ложи :: Божій», «домочадцов :: Чадцо», «зернЂ :: вечерній», «волна :: предовольна», «наше :: даже». Співзвуччя перед римою: свирЂлках :: сопЂлках, раздружился :: родился, опаляют :: плЂняют.

(60а). Вірш з листа до Ковалинського, що з’являється вступом до діалоґу «Потоп зміин», 12 рядків (у Бонч-Бруєвича видруковано з невірним поділом на рядки). Схема 8а/8а і т. д. Сковородинська рима «ищезнет :: блеснет».

(61). Дві епіґрами з діалоґу «Потоп зміин» 50.

(62). Псальма «Ах, ушли мои лЂта» 51, що її не друковано в зібраннях творів Сковороди. Ця псальма попала до «Богогласника», де її мову полонізовано (претеритум « — лем» і т. ін.). В різних друках та рукописах розмір їі не витримано: в чотирирядкових строфах схема 8а/8а.., але кількість складів в рядках хитається. Може, текст її зіпсуто. Для Сковороди таке хитання незвичайне. Типових для Сковороди рим в ній немає. Схожість з іншими піснями Сковороди, щодо змісту, лише дуже загальна 52. Псальму можна віднести лише до сумнівних творів Сковороди 53.

Як бачимо, і в віршах з прозаїчних творів Сковороди маємо почасти ті самі властивості рими, що в інших творах Сковороди. В деяких випадках це може бути навіть критерієм для більш певного встановлення авторства цих творів. Майже певним можна вважати, що вірші 48, 51, 52, 53, 60 — дійсно твори Сковороди.

Мені здається, мій аналіз показав з повною певністю, що Сковорода цілком свідомо виступив яко реформатор українського вірша. Сковорода стримів урівноправити чоловічу риму з жіночою, що значно менш рішуче зробили 15 років перед тим російські реформаторі, про яких Сковорода, мабуть, нічого не знав або знав дуже мало. Це урівноправлення цілком прийняте українською /158/ поезією, починаючи з Котляревського. Сковорода ввів до вжитку «неповні рими»; виходячи з припадкового їх вживання в старій українській поезії, він утворив значну кількість типів неповної рими. І ця реформа цілком прийнята в новітній українській поезії, безумовно, головним чином, завдяки її вжитку у Шевченка (у Котляревського вжиток неповних рим обмежений). Щоправда, як здається, пізніше розповсюджені не зовсім ті типи, що їх любив Сковорода. Але його думка була плідна. Цього цілком досить, щоб визнати за Сковородою почесне місце в історії українського віршування. Але історія українського вірша та української літератури скоро після часів Сковороди пережила таку загальну не реформу, а революцію, що реформаторські спроби Сковороди було забуто. І справді, кому треба було повертатись до творів літератури 17 — 18-го віків після обновлення української літературної мови Котляревським? Сковорода належав до небагатьох старих українських письменників, яких ще дехто читав і за часів нового розквіту нової української літератури. Читав, одначе, цікавлячись вже не формою, а лише змістом. Реформи Сковороди навряд чи мали якийсь вплив на розвиток нового українського вірша. Не мали, не дивлячись на те, що цей новий вірш пішов в питанні про риму тими самими шляхами, що їх ясно бачив Сковорода вже три чверті століття перед тим. Розуміється, і зараз твори Сковороди цінні для нас — в першу чергу своїм змістом. Але не треба забувати і того, що Сковорода був майстром форми української прози та вірша, та треба нарешті звернути увагу на його реформаторські спроби, що обійшлись йому так дорого на початках його життєвого шляху.

Який же сенс реформи Сковороди в цілому? Щодо введення у вжиток чоловічих рим, то його значення зрозуміле нам без доказів: для української мови (як і для українсько-слов’янської мови Сковороди) немає ніякого сенсу обмежуватись на рими жіночі; введення чоловічих рим надзвичайно збагатило український вірш. Пізніша українська поезія, нічого не знаючи про реформу Сковороди, вживала чоловічі рими без обмежень, йдучи за прикладом російської поезії. Чоловіча рима надзвичайно збагатила можливості будування різноманітних строф. Що Сковорода вживає чоловічої рими не принагідно, а систематично — це, розуміється, його заслуга. Вжиток неповних рим це не є таке саме безсумнівне придбання українського віршування. Розуміється, якщо вживати неповних рим поруч з повними, можна досягнути більшої легкості римування. Але введення неповних рим належить до тих реформ, які може провести з успіхом лише великий поет: повна та неповна співзвучність можуть однаково подобатись та бути однаково мелодійними та /159/ принадними. Справа є лише в конвенції, яку прийнято в поезії певного народу або в певній поетичній школі. В українській поезії неповні рими прийнялись завдяки Шевченкові та, безумовно, зв’язані з традицією народної пісні. В російській поезії потрібні були творчі зусилля видатних поетів, Блока та Маяковського, щоб змінити стару конвенцію, що знала лише повну риму, — між тим для російської мови з її «аканням» (та взагалі редукцією голосівок), з заслабленням голосних приголосних на кінці слова, вжиток неповних рим значно природніший, аніж для української. Неповна рима, як і повна, має естетичну вагу та може викликати ті самі почуття естетичної насолоди у читача чи слухача віршів: при повній римі обдивовують мистецтво, з яким поет знаходить в різних формах слів тотожні закінчення при неповних римах (якщо їх вже прийнято до вжитку), так саме захоплюються вмінням знайти подібні, але не тотожні рими: досить лише свідомо поставитись до витонченості шевченківських неповних рим типу ATA :: ATАх. Чи знайшла б реформа Сковороди прихильників та загальне визнання, якби українська поезія не відхилилась від свого старого шляху, сказати важко. Не маємо винуватити Козловича, якщо він обурився на Сковороду за неповні рими: пригадаємо, що Мережковський — представник того самого поетичного напрямку (символізму), до якого належав і Блок, зовсім не зрозумів його неповних, «нечистих» рим та страшенно нападав на них, — на такі самі неповні рими, що їх того часу вже більше ніж півстоліття вживали українські поети, йдучи шляхом Шевченка! Що торкається спроб Сковороди збагатити риму ще різними співзвуччями поперед самою римою, то тут немає сумніву, що такі спроби завше є великим успіхом поетичного вміння. Ще більше значення треба надати сковородинським спробам якось ритмізувати силабічний вірш: шляхом цієї ритмізації український силабічний вірш міг сам собою прийти до якоїсь тонічної системи, мабуть, іншого типу, аніж російська, — не забуваймо, що якраз нова реформа російського віршування (згадані Блок та Маяковський) привела власне до знищення старого російського тонічного вірша. Тредьяковський ввів в російську поезію тонічну систему, ритмізуючи, поперше, закінчення слів перед цезурою в силабічному рядку 34. Сковорода почав ніби з ритмізації початків рядків. Хоч та система вірша, якою користувався Сковорода, і не вдержалась в українській поезії, але з історичного пункту погляду вона мала можливості дальшого розвитку. Сковорода зробив рішучий крок в напрямі до нової системи українського віршування, крок, який, як мені здається, мав багато виглядів на успіх. Що його реформа не знайшла розповсюдження, — не його вина. /160/













1 Твори Сковороди, видання Бонн-Бруєвича (далі цитую ББ), стор. 4 — 5.

2 Твори, видання Багалія (цитую Б), II, 280.

3 Багалій. Г. С. Сковорода, український мандрований філософ. Х., 1927, стор. 48.

4 Снегирев. Украинскій философъ Г. С. Сковорода. — «Отечественныя Записки», 1823, чч. 42 — 43.

5 Вл. Эрн. Сковорода. Москва. 1911, стор. 69.

6 Пор. найліпший зараз виклад реформи російського вірша Бонді в вид. творів В. К. Тредьяковского. Москва — Ленинград. 1935. Невдалою спробою натягнути реформу Тредьяковського до понять німецької поетики є праця A. Adamczyk’а Grundfragen der russischen Versgeschichte. I. Trediakovskij und die Reform. Breslau, 1940 (бреславльська дисертація).

7 Вірш Кониського «Чиста птица, голубица» Сковорода цитує в діалоґу «Двоє» (ББ. 207), два канти зі страченої «Трагедокомедії» Варлаама Лащевського в діалоґу «Брань архистратига Михаила с сатаною» (ББ. 434 — 6, 438), вірші Прокоповича — в тому ж самому діалоґу («Епінікіон», ББ. 439) та в останньому своєму творі «Потоп зміин» (ББ. 529). На авторство цитати з Кониського та другої цитати з Прокоповича вказав я (в Zeitscrift f. slav. Philologie, XI [1934], стор. 22 та в «Науковому збірнику» на пошану проф. І. І. Огієнка. Варшава, 1937, стор. 187).

8 Цитуючи другий кант Лащевського, Сковорода додає примітку: «О, пламень, поядшій Кіевскую бібліотеку, такія и толикія манускрипти, коликую гибель сотворил еси?».

9 В. Рєзанов. Драма українська, том VI (1929), стор. 160 (далі цитую як Рєзанов).

10 В рукописах «груп». Виправляю на «глуп», в сенсі «сліпий».

11 Дав. вище главу 4-ту.

12 Мені вдалося встановити, що вірш Онуфрія «Весна» є лише дуже невдалим перекладом з «Lutnia Apollinowa» Лазаря Барановича. Ось обидва тексти:

Єромонах Онуфрій. Весна (Перетц: Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы, I, 1926, 143):

Весна нЂмъ малимъ дожчемъ землю полие,

Звичайно вЂтромъ легкимъ перво вЂе.

Зъ теплихъ краевъ пташки прилетаютъ,

Внетъ 1 намъ гласи свои заспЂваютъ.

Земля тилко ся трохи дожчемъ умие,

Що зимЂ змерзло 2 на весні ожие.


1 В рукопису «Въ немъ» Перетц виправив на «внеть».

2 В рукопису «змерзла», поправка Перетца, поправка ця не потрібна, як віднесемо «змерзла» до «земля».


А ось ориґінал Л. Барановича (цитую за лекціями І. Шляпкіна про історію літератури Юго-западной Руси з р. 1909 — літоґрафічне видання — стор. 385):

Wiosna nim miłym dżdżem ziemie poleje

Zwyczajnie wiatrem tęgim naprzód wieje,

Z cieplych ptaszęta krajów przylatają,

Wnet nam głosami swemi zaspiewają...

Дальші рядки не мають вже схожості з віршем Онуфрія. Про можливість, що й дальші вірші Онуфрія є перекладами, — див. мої замітки в «Lesefruchte», частина VIII, Zeitschrift für Slav. Philologie, XVII (1940), 1, стор. 7.

13 Див. в додатку «Сад божественных пЂсней...», ПЂснь 26. Сковорода датує вірш 1750 р., але Козлович, за вказівкою М. Петрова, прибув до Переяслава 7 березня 1753 р. (ТКДА. 1912, XII). /161/

14 Три перших видання цит. за передруком у Тітова (цит.), «Іфіку» за галльським рукописом (згадано вище). Звертаю увагу на те, що в київських виданнях маємо усюди знаки наголосу (в галльському рукописі їх немає).

15 В моїх статтях в Zeitschrift f. slav. Philologie, XIV (1937), стор. 333 та в цит. збірнику Огієнка, стор. 180 — прикра помилка, — кількість чоловічих рим в «Разных стихотвореніях» подана у 28%, в дійсності їх 14%.

16 В вірші є певна кількість русицизмів, але вони зустріваються у Сковороди в невеликій кількості усюди.

17 Див. в пролозі «Сад...», ПЂснь 1, строфи 3 і 4.

18 Виправляю незрозуміле «риви», що до того не римується з «дикій», на «рики».

19 Багалій, цит. книга, стор. 271.

20 В збірнику Огієнка на стор. 179 я подав таблицю рим пісень «Саду»; тому що статтю, не дивлячись на усі мої домагання, друковано без моєї коректи, маємо в цій таблиці 6 друкарських помилок (малі літери замість великих та ін.). Друкарські помилки в схемах пісень 2, 7, 14, 19, 20, 30.

21 Тексти віршів див. у пролозі: «Сад божественных пЂсней...».

22 Пор. тексти та аналізи текстів у М. Возняка. Матеріали до історії української пісні і вірші, 1 — 3. Львів. 1913 та далі, також в книзі С. Щеглової. Богогласник. Київ, 1918.

23 Див. «з»: пісня 20, строфа 4, рядок 6; пісня 27, 3, 3; також 30, 4, 2; вірш 35, рядок 17 і 39, рядок 28.

24 Про переклад Капніста див. мої статті в Zeitschrift für slav. Philologie, XIV (1937), 337 — 346 та в збірнику Огієнка, стор. 172 — 176. Пісню обговоримо детально, говорячи про мову укр. барокового письменства.

25 Епікура вихваляють і Григорій Назіянський, і Климент Александрійський (Cant. X, De virtute 785 — 95; Stromata IV, 23), як це вказав вже А. Лебедев (Вопросы философіи и психологіи, 1895, 27, стор. 173 та далі) — пор. мою книгу Філософія Сковороди. Варшава, 1934, стор. 168, 170).

26 Див. цит. статтю Бонді.

27 Пор. праці про історію польського вірша: Łoś. Wiersze polskie w ich dziejowym rozwoju. Краків, без року, 182 та далі. K. Wóycicki. Forma dźwiękowa prozy polskej i wiersza polskiego. Варшава. 1912, 182.

28 Менша кількість чоловічих рим у Котляревського (за схемою строф «Енеїди» — 40%) й у Шевченка. Знавець української новітньої поезії О. Бурґгардт запевняв мене, що в новітній укр. поезії кількість чоловічих рим порівнююче невелика, та в кожнім разі менша, аніж в російській.

29 Див. в главі 3.

30 Прокоповича цитую за вид. С. Венґерова. Русская поэзія, том 6, за виданням в «Вирши» Беркова (цит. вище),«Епінікіон»» за друком Перетца в «ИзвЂстия ОРЯиС», VIII (1903), 1, стор. 85 — 92, емблематичні вірші (про які буде мова в главі 9) за виданням Перетца в «Историко-литературныя изслЂдованія и матеріали», I, 2 (1909), стор. 193 — 196.

31 Рєзанов, VI, 137 — 151.

32 Багалій (цит. книга), стор. 283 запевняє, що «ПобЂдная пЂснь» Лащевського знаходиться в тексті його драми «О тщетЂ міра сего». Там її в дійсності немає (пор. Резанова, VI, 57 та далі, 137 та далі).

33 Там само, 153 — 184.

34 Рєзанов, V, 189 — 238 та IV, 90 — 145.

35 Там само, I, 141 — 163.

36 Кобзарь в варшавському вид. Творів Шевченка; переважно вжито Чигиринського Кобзаря.

37 Є нагальна потреба дослідити евфонічні засоби старої української поезії. Див. мої замітки в дальших главах. /162/

38 Тут, як і в інших випадках, Сковорода, можливо, йде за прикладом старожидівської поезії, яка вживала синтактичного паралелізму як засобу ритмізувати мову: пор., зокрема Псалтир.

39 Читаю «змію» замість «змія», — див. в главі 5.

40 Ковалинський оповідає: «Любимое, но не главное упражненіе его была музыка, которою онъ занимался для забавы и препровождалъ праздное время. Онъ сочинилъ духовные концерты, положа нЂкоторые псалмы на музыку, такъ же и стихи, пЂваемые во время литургіи, которыхъ музыка преисполнена гармоніи простой, но важной, проницающей, плЂняющей, умиляющей. Онъ имЂлъ особую склонность и вкусъ къ акроматическому роду музыки. Сверхъ церьковной, онъ сочинилъ многія пЂсни въ стихахъ и самъ игралъ на скрипкЂ, флейтраверЂ, бандорЂ и гусляхъ, приятно и со вкусомъ». З цим зв’язані легенди про церковні пісні в укр. церкві, ніби складені Сковородою. І. І. Срезневський твердить, що в Петербурзі Сковорода склав мелодію «Іже херувими», яка і «досі вживається» (1834) по церквах на Україні; Г. К. Квітка додає до цього, що ноти цього співу було розіслано з Петербурга по всіх церквах України; крім того, мовляв, Сковорода склав ще веселий та урочистий спів воскресних канонів, який ніби розійшовся по всій Росії (та в часи Квітки ніби звався сковородинським). Проф. Карпов, як він розповідає, сам чув коло 1850 р. в Києві серед духовенства співи кантів Сковороди на його ж мелодії. Матеріал у Багалія, стор. 40 — 41, 91, 190, 287 — 8. Нагально потрібне оброблення цього матеріалу фахівцем з історії музики. Розповідали і про «удосконалення» флейти Сковородою.

41 Нагадую, що вираховувати відсоток наголосів з огляду на численні енклітики та проклітики укр. мови не легко та результати підрахунку трохи хитливі. Табличка наголосів в віршу 34 в Zeitschrift f. slav. Philologie, XVI (1939), стор. 345 неповна, при підрахунку я пропустив один рядок.

42 Складне питання, як наголошував Сковорода: «не хочý», «ни чегó» або «не хóчу», «ни чéго». Див. деякі замітки про це в главі про мову. Думаю, що наголос «не хочý», «ни чегó» у Сковороди звичайний.

43 Я подав (в збірнику Огієнка, стор. 187 — 180) пропозицію нумерувати вірші Сковороди з його прозаїчних творів. Нагадую тут її (подано число та стор. з вид. ББ):

46 — Багалій, I, 92,

47 — ББ. 193,

48 — 421,

49 — 423,

50 — 426 — 7,

51 — 427 — 8,

52 — 429 — 30,

53 — 431,

54 — 439,

55 — 439,

56 — 448,

57 — 468,

58 — 482,

59 — 482 та 193,

60 — 490 — 1,

60а — 495,

61 — 520,

62 — див. прим. 49.

Усі інші вірші в прозаїчних творах цитати або з інших авторів, або з пісень «Саду».

44 Див. вище главу 2.

45 Про відомих авторів див. вище примітку 7. Про невідомих — аналіз віршів 55, 56.

46 Багалій, І, 92.

47 До ч. 59 треба порівняти ще стор. 193 вид. ББ.

48 Глава 2.

49 Головна поправка — в правильному розподілі тексту на рядки. Замітки до розподілу на рядки інших віршів я подав в статті в збірнику Огієнка, за Перетцем (ИзвЂстія, цит. стор. 119) діалоґ є перерібкою польського ориґіналу. Варіант цього самого вірша знаходимо і в чеській літературі: у Божана «Slaviček rajski», 1719 /163/ (передрук в книзі Zd. Kalista. České baroko. Прага, 1941, стор. 56 — 7). Отже, треба б дослідити міжнародні мандрівки та зміни цього твору.

50 Див. про другу в главі 2-й. Перша — переклад розповсюдженого латинського ориґіналу, що його наводить і Сковорода (66, 528 та В. Срезневский. Письма Сковороды къ свящ. Я. Правицкому. СПБ., 1894, лист від 4. 8. 1788).

51 Про неї див. М. Петрова. Очерки изъ исторіи старинной укр. литературы, К., 1830, стор. 19; Перетц. ИзслЂдования и матеріалы (цит.) I, 1, стор. 347; Перетц в «ИзвЂстіях», цит. 112; Возняк, цит. книга, т. II. стор. 387; С. Щеглова. Богогласникъ, цит. стор. 254 та далі, там і тексти; новий текст з Підкарпаття у Ю. Яворського. Материалы для истории старинной песенной литературы в Подкарпатской Руси. Прага, 1934, стор. 278.

52 Неправильні є зближення у книзі Щеглової, цит.

53 Див. ще главу 8-му.

54 Треба прийняти на увагу, що реформу Тредьяковського в її первісній формі прийняв і земляк Сковороди, проф. Харківського колеґіуму Витинський (пор. напр., Г. Гуковский. Русская литература XVIII века. Москва, 1939, стор. 64); судити про можливу роль віршів Витинського як джерела інформації Сковороди про реформу Тредьяковського можна, розуміється, лише маючи в руках самі вірші; мені вони неприступні. Гр. Кониський, познайомився з рос. тонічним віршем, але реформи Ломоносова не зрозумів (див. Петров, цит. глава IV).










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.