Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Чижевський Дмитро. Українське літературне бароко. — К., 2003. — С. 225-243.]

Попередня     Головна     Наступна





9. Ґербовна поезія



Той окремий ґатунок емблематичної поезії, який ми коротенько розглянемо в цій главі, не залишився без уваги дослідників. Та дослідники не лише зібрали досить матеріалу для характеристики цього ґатунку, а навіть дали майже повну характеристику його поетичної форми. З огляду на ту вичерпливу характеристику, що її подали С. Ґолубєв та В. Отроковський 1, ми можемо обмежитись на підведення підсумків дослідження та мусимо додати лише деякі окремі замітки. /226/

Ґатунок, про який ми говоримо, є «ґербовна поезія». Це — вірші до ґербів тих осіб, міст та вельможних родів, якими так часто прикрашені українські стародруки. Що ці «ґербовні вірші» є лише певною відміною емблематичних віршів, побачимо легко, придивившись в дальшому до змісту цих віршів. Щоправда, ґербовні вірші мають на Україні значно старшу традицію, аніж емблематичні. Але ґерби яко емблеми зустріваємо вже на початку емблематики в часи Ренесансу, та найрізноманітніші спроби зв’язати витовмачення ґербів з емблемами знайдемо на Заході з самих початків ґеральдики 2.

Українська ґербовна поезія знає в першу чергу витовмачення усього, що ми бачимо на ґербі або «клейноді», як звичайно висловлюються автори українських ґербовних віршів, як емблему певних чеснот тієї особи, якій присвячено друк та вірш або усього роду цієї особи. На початку розвитку української ґербовної поезії зустріваємо здебільша досить загальні та постійні формули (вже звернено увагу на постійну риму: клейноти :: цноти). Але ґербовні вірші, при всій обмеженості своєї тематики, є досить добрим симптомом розвитку стилю барокової поезії: з часом вже не здовольняє традиційний зміст витовмачення. До того в українських ґербах досить часті більш-менш складні, але, що тут головне, мало зрозумілі геометричні фіґури: нав’язуючись до них, фантазія автора віршів має змогу подати дотепне, нечекане, «сенсаційне» витовмачення (пор. далі вірші на ґерб Долматів). Витовмачення клейнодів цілком відповідає традиції емблематичних віршів. Ми зустріваємо тут ті самі типи віршів, що ми їх бачили серед емблематичних віршів; лише — в протилежність до емблематичних віршів — клейнод мусить хоч би згадуватись в віршах 3; якби автор просто перейшов до вихвалення особи, міста або роду, втратилась би основна риса ґербовного вірша; між тим при емблематичних віршах іноді самий малюнок заміняв одну частину вірша, та автор міг говорити лише про те, що символізується цим малюнком. Зате досить часті в ґербовних віршах «додатки» до самого витовмачення клейнода: це головне побажання особі, місту або роду, яким присвячені вірші, побажання усього ліпшого в цьому та майбутньому житті. Ці побажання іноді приймають форму моральних або реліґійних приписів; автор не стільки бажає добра особі або роду, скільки висловлює надію, що українське суспільство (найбільше церква) буде мати добро від дальшого життя та діяльності особи або роду.

Окремі випадки ставили автора перед важкими проблемами. Коли на початках ґербовного віршування зустріваємо в значній мірі традиційні формули, в пізніші часи вже неможливо було просто переписувати чи переспівувати ті самі вірші в відношенню до іншої /227/ особи. Ба більше, навіть коли нові вірші було присвячено тій самій особі або тому самому роду, автори здебільша вибирають якусь нову тематику: так при новому оспівуванні клейнода Могилів Т. Земка відривається вже зовсім від ґерба та виходить не з символіки клейнода, а з імені «Петро» в його значенні «камінь», «скеля». Тут маємо власне вже перехід від ґербовної поезії до чистого панеґірика. В важких випадках не дається вже витовмачення усіх окремих елементів клейнода, а після їх вичислення автор просто так само перераховує «цноти» особи або роду, які він оспівує, та обмежується вказівкою на те, що сенс їх «не тайний нікому».

Можливо, що певні труднощі зустрівали авторів ґербовних віршів теж і в зв’язку з новим смаком 18-го віку. Розвиток ґербовних віршів де в чому нагадує розвиток української епіґрами взагалі: коли в 16 — 17-му вв. можливі були довгі розвинені епіґрами, вже кінець 17-го віку показує нам, що автори та читачі бажають мати коротеньку дотепну формулу, так що в Сковороди епіґрама навіть зливається з штучним прислів’ям. Подібний розвиток до стислості, афористичності бачимо і в ґербовних віршах 18-го віку.

Зразки ґербовної поезії маємо вже з кінця 16-го в. — великий вірш Г. Смотрицького на клейнод князів Острозьких 4. Цей вірш складається з 6-ти строф по 10 рядків. Перша строфа є своєрідним вступом про значення клейнода:


Зри сія знаменія княжате славнаго,

их же съдръжитъ домъ его от вЂка давнаго,

И разумЂй, яко не туне, и не безъ причины,

о чомъ властнЂи и ширЂи повЂсть ти кто иныи,

Но яко достоить дЂлатель своея заплаты,

нещадяще здравія никоея оутраты,

КрЂпко побЂждалъ различныхъ съпостат полки,

и разгонялъ с короны драпЂжныа волки.

И еще можетъ,

а ще богъ поможет.


Дальші 4 строфи викладають окремі частини клейнода Острозьких: двох «рицарів», зірки, хреста. Наведемо, як приклад, строфу про зірку:


Въсіяла звЂзда ясно от востока,

послЂдуя пръвои, възвЂщенеи от пророка.

И приводить от Прьсиды трехъ цареи съ дары,

поклонитися съ вЂрою цареви над цары.

Твоя звЂзда нынЂ томуже послЂдуе цареви, /228/

хотя всЂхъ сътворити жители раеви.

И убываетъ луна ветхаго завЂта,

сіяетъ бо солнце неприступнаго свЂта,

в немже ходя, не поткнется,

но паче спасется.


Емблематичний характер цієї строфи цілком ясний. Так само збудовані і три інших строфи (2, 3 та 5 цілого вірша), що присвячені витовмаченню інших елементів клейнода. Вірш закінчує строфа, що висловлює побажання автора князеві Констянтинові-Василеві Острозькому:


Великоя глубины богослова княже съименныи,

да сподобить тя Господь Богъ вЂнецъ пріяти нетленныи.

Въ здравіи же телеснЂм благообразно долгоденьствовати,

и въ царствіи небесном съ избранными радостно лико(в)ствовати.

Яко всЂмъ по чину представилъ еси божественное писаніе,

истиннаго Бога и правды его в похвалу и познаніе.

Да всякъ читаяй благолЂпно благодаритъ създателя,

и да не забываетъ достойна мзды своея дЂлателя.

Иже благую часть избираетъ,

от него ся не отнимаетъ.


Разом з побажаннями князеві автор згадує спеціально і привід самого вірша: друк Острозької Біблії 1581 р., — привід вірша згадують часом і інші автори ґербовних віршів.

Можливо, що цей вірш можна было б назвати «одою», як називає Перетц трохи пізніший вірш А. Римші (1588) кн. Льву Сапізі. План цього вірша 5 з 34-х рядків, той самий, що і вірша Г. Смотрицького; спочатку загальне міркування про значення клейнодів (pp. 1 — 12):


Хочешъ же ся присмотрет геръбомъ праве значнымъ,

заразъ можешъ познати, иж суть в дому зацнымъ.


Далі слідує виклад емблем клейнода (pp. 13 — 30), наводимо їх в скороченні:


Зъдавна славныхъ Сапегов тые зъ предковъ своихъ

Заквитывали въ цнотахъ, знат въ лилияхъ троихъ.

При которих зъ оружъемъ конъны воинъ стоить

Знакомъ того иж ся зъ нихъ ни одинъ не боить

Служить своимъ сподаремъ, ку кождой потребе,

Не литуючи скарбовъ, ни самого себе...

— — — — — — — — — —

Въ тыхъ же геръбехъ посредку есть стрела зъ крестами /229/

Двема, а третій блиско, осажонъ лунами.

Тые знакомъ ижъ они болшъ для хрестиянства

Клали здоровье свое, несмотречы паньства,

Смотрижъ выше узришъ тамъ над гельмомъ 6 коруну,

Котрая дасть знать, иж там Богъ фортуну

И цноту зъ силънымъ мужъствомъ сполне коронуе,

Чого у нихъ ани моль ни ржа не попсует...


Закінчується вірш побажаннями: (pp. 31 — 34):


Живете жъ Сапегове, вси въ многие лета,

Ваша слава слыт будет, покуль станеть света.

Подавайтежъ потомъкомъ, што маєте зъ предъковъ,

Вежеи ваших цных справ весть светь полонъ светъковъ.


Римші належить і ще одна ґербовна ода (32 рядки) — вірш «на гербы» «Теодора Скоумина, воеводы новгородского»; цю оду автор сам, як і попередній вірш, зве «епикграмма» 7.1 її план той самий, що і попередніх віршів. Різниця лише в тому, що міркування про значення клейнодів подано не лише на початку вірша (pp. 1 — 2), але і після витовмачення самого клейнода (pp. 27 — 30):


Не простымъ людемъ гербы зъ неба посылают,

Яковый Скуминове въ своим дому мають...

— — — — — — — — —

Вер ми, гербовъ не дають въ дому седящому,

Але зъ татарами въ полю часто гулящому,

Не зъ голою рукою, зъ шаблею острою,

Завжды будучы готовъ до смертного бою...


Витовмачення емблем ґерба складається з порівняння місяця та зорі зі славою шляхетського роду, трьох рік з «плаванням» Скуминів на службі «господару... и отчызне милой», лише коротко згадані інші два поля ґерба, про які лише довідуємось, що


Тыхъ достали предкове его. на свободе

Будучи, а цнотою оныхъ доставали...


Головною рисою, що відрізняє ґербовні вірші від інших емблематичних, є та більша свобода, з якою може витовмачувати автор ґербовних віршів емблеми, що входять в склад клейнода: рицарі, стріла, хрести, місяць, корона, зорі, річки — все лише теми для вільних варіацій на тему рицарської шляхетської «цноти»; а там, де витовмачення заводило б занадто далеко, автор навіть може обійти емблеми мовчанкою. Так зробив, до речі, той самий Римша в коротенькому віршу Остапові Воловичу: /230/


Што д†стрЂлы, што врубы, што лелеи значат,

то вси люди мудрые вельми гораздъ бачать,

Которыхъ зацный тотъ дом за ґербъ уживаетъ,

вЂрь мнЂ, иж тамъ господу цнота свою маеть.


З кінця 16-го віку ґербовні вірші тягнуться безпереривним шерегом аж до кінця барокової епохи. Може, найцікавіше поглянути, як варіюють вірші на ті самі клейноди та витовмачення тих самих емблем. Поглянемо на чотири різних вірша на ґерб князів Острозьких. В «Листі Мелетія, святЂйшаго патріарха Александрійскаго, до велебного епископа Ипатія ПотЂя...» (Дерманський монастир, 1605) знайдемо навіть серію з трьох віршів, з яких кожний викладає одну з емблем клейнода 9: «На крест въ гербЂ», «О томъ што на кони», «На мЂсяцъ и звЂзды» — такі окремі назви мають ці три вірші. Ось вони:


На крест въ гербЂ

О крестъ, пред тымъ вЂрныхъ забивано,

Кгды в ихъ серцахъ вЂры добывано.

А кто вытръвалъ при вЂры в сталости,

Крестъ потомкомъ доховалъ в цалости.

Тымъ ся здавна Острозских дом хвалит,

Моцно стоитъ, иншій кто ся валитъ.

То гербъ предковъ его стародавныхъ,

Влодимера и потомковъ славныхъ.


Носій клейнода, отже, порівнюється в вірності з св. мучениками — Смотрицький порівнював Острозьких з Константином Великим: згадка про вірність (не лише християнську, а і конфесійну, «православну») була цілком на місці р. 1605!


О томъ што на кони

Тоутъ Георгій змію оубиваеть,

Обронцею Бога тотъ домъ маетъ.

Кгды звЂтязства святыхъ в гербЂ носитъ,

На обронЂ божой маетъ досыть.


Тут вже світська тема — побіда над ворогами під такою самою обороною Божою, яку мав св. Георгій. Смотрицький оспівував обох кіннотчиків в клейноді Острозьких інакше — він говорив про символіку духовної побіди:


Боди бо, князе избранный, мысльнаго сопостата (строфа 2)

ОтсЂкаи, Константине, мракъ идолскія лести (стр. 3). /231/


На мЂсяцъ и звЂзды

МЂсяць, звЂзды на небЂ сличные,

Такъ в томъ дому цноты обличные,

Которыми яснЂй солнцы свЂтитъ,

А звлаще, кгды на вЂрЂ ихъ клЂтитъ (?).


Автор тут не вийшов поза межі загального порівняння небесних світил з «цнотами», в той час як Смотрицький підкреслив в цих емблемах реліґійний момент.

Іншу тематику подає вірш на клейнод Острозьких, вже єдиний, з «Октоїху» (Дерманський монастир, 1604) 10:


Крестъ гербомъ тому належить, кто рыцаремъ есть дознаный,

Царю Константину за звЂтязство въ гербЂ есть приданый,

Не для того ижъ былъ славный, имЂлъ широкое паньство,

Лечъ ижъ ним звЂтяжал противныхъ и опустилъ поганство.

ЗвЂздами былъ ему написанный на высокомъ небЂ,

Toe дом Острозскихъ трое в своемъ слушнь маетъ гербЂ.

Крестъ, звЂзды и мЂсяцъ, ижъ естъ и телесне и духовне,

Звытяжца тыхъ обоих непріятелей невымовне.

Оузброенный рыцеру, з голымъ мечемъ, готовый до бою,

Абы отчизна и речъ посполитая была въ покою,

На проудкомъ кони с копЂею и з мечемъ стоишъ в гербЂ,

Такъ тя видано пред тым в полю, каждый то носить ве лбЂ.

Для тыхъ теды двохъ причинъ того меча оуживай,

Домовыхъ звадъ оутЂкай, приватныхъ кривдъ занедбавай.

Ово згола: альбо ты звЂтяж, альбо оумри смЂле

За речъ посполитую, абы тя споминано миле.


Вірш сполучує власне всі три емблеми в єдність: хрест, мовляв, було св. Константину «написано» на небі зорями; цей «ґерб» Константина є символом побіди — «телесне и духовне» над «противними» та «паганством»; рицар має боротися проти цих обох ворогів. Це цікавий приклад спроби якось перемогти ту розірваність сюжетів, до якої звичайно змушує поета ґерб з різноманітними емблемами.

Інший автор подає мініатюрний ґербовний вірш («ЛЂкарство на оспалый оумыслъ чоловічій». Острог, 1607) 11; але і в цій мініатюрній формі автор зумів кинути навіть слово про значення клейнодів:


Гербъ каждый цноты дому выражаетъ,

Звлаща кгдыся вь чомъ Богъ не ображаетъ.

На кони рицаръ з мечемъ значить мезъство,

А крестъ, мЂсяцъ и звЂзды — набоженство. /232/

То первое в томъ дому каждый бачить,

Моудрый признаетъ, глупый, яко рачитъ.


Зустріваємо нарешті і вірш, який взагалі не говорить конкретно про емблеми клейнода і наближається, отже, до певного типу емблематичних віршів, що взагалі не говорять про зміст емблеми, а лише про її сенс взагалі; як згадано, в ґербовних віршах звичайна є все ж хоч згадка про клейнод; автор цього вірша починає з міркувань про загальне значення клейнодів, щоб, згадавши про клейнод Острозьких, перейти зразу до вихваляння їх «цнот» («Часословъ», Острог, 1612) 12:


Сличное злото нЂкгды бы не сіяло,

Кгды бы ему солнце промени не взычало.

От него теды вдячную сличность мает,

Простый кроушец многоцвЂтным ставает.

Такъ тежъ и славою нЂхто не сіает,

Кгды ей огонь цноты не разжигает.

Але як предки тіи много помагают,

Так не менше и дЂлности высвЂдчают,

Котрыми певныи знаки выслугуют

И цным потомком за клейнот зоставуют.

Тых еси 13, о квите, в дому княжат Острозских,

Котрых з славных продков мают, з даров бозских.

ГдЂ бачим знаки богатырского мензства

Веспол с цнотами, полными набоженства.

Не продкуют тоут кгрецкіи Ахиллесы,

НЂ оныи лвосилныи Геркулесы.

Острозскіи бовЂмъ пляц им заступают,

Котріи в Савромматех с кролми ровняют.


Не менш численні варіанти різних ґербовних віршів маємо для клейнода Могили.

В «Євхаристеріоні» (Київ, 1632) 14 зустріваємо такий вірш:


Стемма Ясновелможныхъ Могиловъ

О Орле, тожъ высоко наддеръ вылЂтаешъ,

Гды на гербъ цных Могилов Короны вкладаеш,

Не толко того свЂта знакъ владзы Монарховъ,

Але тежъ и Духовныхъ оздобу Ексарховъ.

Позволяю (бось годенъ), продкуй в томъ КлейнотЂ,

Пристоит абысь служилъ ихъ такъ свЂтлой цнотЂ.

ВЂмъ жесь нЂгдыс(ь) срогіи звыклъ громы носити,

Теперъ срогость в ласкавость часъ южъ отмЂнити. /233/

Орле, пилнуй Презацныхъ Могиловъ Короны,

Бо тотъ знакъ всей Церкви есть знакомъ обороны.


Цей вірш цікавий і тим, що автор обмежується лише на дві емблеми (орел, корона) з численних та складних емблемах клейнода Могили, і тим, що автор звертається до орла, і — нарешті — тим, що автор торкається особистої долі Петра Могили як того факту, що він, представник вельможного роду, зробився «екзархом», так і його ролі як оборонця православної церкви на Україні.

Більш традиційний характер має вірш в «Євфонії» (1633) 15:


Мусить то быт(ь) Валечный Домъ, котрому з Неба

ВЂкопомне Фортуна сличность дала Феба.

Ото в томъ ГербЂ слонце не теперъ з Луною

СвЂтит Ясне Велможным Могиламъ в покою.

СвЂтит Олимпъ з ЗвЂздами, Марсъ тутже складает

Тарчи свои при Крестах: снат Могиловъ знаетъ.

Або то разъ Белліона ихъ дознала силы,

Нераз ся прислужили Сіону Могилы.

Еслис(ь) коли был Петромъ, теперь, Петре, славы

Доказуй, Кды през тебе прагнетъ Русь направы.

Азажъ Θронъ Митрополіи недодасть охоты,

Марсъ не трафит, ты з Неба вшак достанеш цноты.


Цей не дуже вдалий вірш (з значними полонізмами мови і поза межами звичайної ґербовної термінолоґії, в якій деякі полонізми — «цноти», «ме(н)зство» і т. д. зробились звичайними) цікавий і своїми численними античними міфолоґічними ремінісценціями, і спробою витовмачити як не всі, то хоч би значну частину емблем ґерба Могил. Знову не бракує і мотивів, що зв’язані з особою самого Петра Могили.

Але з трохи ранішого часу маємо і зразки коротеньких віршів на клейнод Могили; віршів, що цей клейнод лише згадують: так в «Імнолоґії» 1630 р. 16 читаємо:


Тыи твои ПресвЂтлыи, видячи Клейноты,

Отче Архимандрита, Кто на твоЂ цноты

Ведлугъ свЂта и Духа Кто ся не здумЂетъ,

Хиба кому ку Ближнимъ заздрость в сердцу крЂетъ.


Або з «Поученій аввы Дороθея» (1628) 17:


Крук, голова в коронах, новина, остоя,

Елита знакъ и мечЂ, войны и покоя,

Значать твои дЂлности, к тому набоженство,

О цный Петре, з котрогось взят на преложенство. /234/


Автор останнього вірша, Тарасій Земка, написав і чи не єдиного цього типу вірша до ґерба, що взагалі виходить зовсім не з емблем ґерба, а з імені Могили — Петро («Служебникъ» 1629) 18:


Петра — скала, Петръ — Камень, от Петры тоеи

БЂ Връховный Апостолъ: иже от своеи

ИсповЂди нареченъ, многимъ Петромъ быти

Даде и Христа Сыномъ Божіимъ оучити.

От него же ты, отче ВсепреподобнЂйшій,

Петре Архимандрите, Пастырю ЧестнЂйшій,

Имя пріемъ, и хотя сердцемъ и оустнами

Христа исповЂдати Богомъ присно с нами,

Сеже в Евхаристіи: повелЂ издати

Литургіаръ: еяже ради благодати

Дасть ти Христос Сынъ Божій ясти свое ТЂло,

Кръвъ пити, Петромъ же быт(ь) на той ПетрЂ цЂло.


Інші цікаві варіанти маємо у віршах на ґерб Долматів — поперше, в друку «БесЂдъ» Іоанна Златоустого та «ДЂяній» з р. 1624 19; складний ґерб Долматів ставив авторові віршів не одне важке завдання; ось як вони тут розв’язані:


Пятирог то з ЗвЂздою, в том ГербЂ есть знаком,

Же иный Долмат ясным был в змыслЂ пятераком:

Рыцеръ з ужем мудрое сvмвол есть сталости,

Шабли — цнот богословских и в ВЂрЂ цалости.

Трубы значат Науки, которые коханемъ

Чтилъ в животЂ, а в смерти оздобил наданем.

В твой прето, Константіне, дочасности конецъ

Тую Псалтир мій от насъ, до вЂчности Гонецъ.


Друга передмова до того самого видання подає інший вірш нам вже відомого автора, Тарасія Земки:


Зацный клейнотъ Долматовъ, и въ церкви Презацныхъ,

И в Речи Посполитой оуслугою значныхъ,

Христіанству што служить, все то в собЂ маетъ,

Гды своими гранями в гербЂ объясняетъ.

Под ЗвЂздою пяторогъ смысловъ пятеракихъ

Знакъ позвЂрхнихъ и внутрнихъ: же ихъ от вшелякихъ

Ховаючи завше злобъ, Святыхъ шолъ стопами,

Которым при ХристЂ зовутся ЗвЂздами.

Рыцеръ, оужа хибкою держачи рукою,

Значить, же былъ наполненъ мудростю святою: /235/

Котрую Панъ залецилъ зъ межи наукъ многихъ,

Жебъ по смерти кождый мЂлъ дроуговъ от оубогихъ.

ШаблЂ трои, вЂры знакъ правой въ Ісуса, —

Рыцерское оружье, же ему покуса

Не шкодила жадная, гды онымъ противныхъ

ВЂру, Любовъ, Надежу мЂлъ рыцеровъ дивныхъ.

Трубы значать ПроповЂдь, в которой ся кохалъ,

И для той голосу Типографіи далъ,

Жебы трои явыки троими трубами

Типомъ на свЂтъ плынула якобы оустами.

С тыхъ мЂръ, о Константіне, тыи ти БесЂды

Церковъ даетъ, зычачи, жебысь на обЂды

Небесныи былъ прошонъ, и тамъ чествованый,

За тотъ банкетъ Науки, всЂмъ от тебе даный.


Це, здається, найліпший ґербовний вірш Тарасія Земки: в ньому сполучене витовмачення окремих частин ґерба (усі чотири поля) з подякою покійному шляхтичу за пожертву та побажаннями для нього усяких благ в небесному царстві.

Але третій вірш на клейнод Долматів з другої передмови до «Толкованія» на Апокаліпсис Андрія Кесарійського (1625 р.) 20 є найориґінальніший. Він, залишаючи на боці усі емблеми ґерба, зупиняється лише на загадковому «пятирогу» та обмежується на приклади п’ятериць зі Св. Письма (п’ять каменів в тобольці Давида, п’ять ран Христових):


Пять Каменій мЂлъ Давидъ в пастушей тоболи,

Гды, чинячи Саоула Кроля досытъ воли,

Шолъ противко срогого смЂле Голіада,

Ісраильского вЂрне боронячи стада.

Пятериця Правицы Пять Каменій мЂла,

Маючого пять Духовъ гордости забила.

И ты, о цный Григорій в Зацности Долмате,

Фамиліею славный по всей Сауроммате,

В своемь Гелме шляхецтва того Пяторога

За знак собЂ маючи, взивай ено Бога.

Певна будетъ, Же Пять Рань помнячи Христовыхъ,

МЂти будешъ Пять змысловъ ку битвь готовыхъ.

А якъ естесь ку Врагомъ телеснымъ валечный,

На всЂ боки концами страшный и безпечный,

Такъ дасть ти Богъ, гды к Орθодоксіи ся вернешъ,

Всихъ валчачыхъ на цноты снадне встечъ обернешъ. /236/


Ми вже згадували, що з часом ґербовні вірші починають ставати все коротшими. Цей процес, як ми вже бачили на прикладі вірша Римші О. Воловичеві, не є процесом простим. В кожнім разі, з часом довгі вірші майже заникають, а серед коротших зустріваємо досить вдалі. До коротших віршів належить з раніших, напр., вірш «На Гербъ Силного Войска... Запорозкого» (з віршів «На жалосный погребъ Зацного Рыцера Петра Конашевича Сагайдачного...», 1622) 21:


Кгды мензства запорозцовъ Кролеве дознали,

Теды за гербъ такого имъ Рыцера дали,

Который ото готовъ ОйчизнЂ служити,

За волность еи й свой животъ положити,

И якъ треба землею албо тыжъ водою,

Вшеляко онъ способный и прудкій до бою.


Цей вірш (Касіяна Саковича), щоправда, і не вимагав довгих витовмачень, бо ґерб запорозького війська, як бачимо його в друку 1622 p., має лише одну фіґуру.

Майже таке саме просте завдання стояло перед Т. Земкою, коли він писав вірш на клейнод Копистенських 22:


Яко звЂзда оу мудрыхъ цноту прозначаетъ,

И яко мЂсяцъ взвышъ по острый погоды знакъ маетъ,

Такъ тежъ мЂсяцъ и звЂзда в Копыстенскихъ дому

ВЂры и цнотъ ижъ знакомъ, не тайно никому.


Той самий автор написав і довший вірш на той самий клейнод 23, тут він трохи ширше подає натяки першого коротшого вірша:


В Копистенских КлейнотЂ МЂсяц из ЗвЂздою,

Архімандріте Печерскій, славны тобою,

Жесь отмЂнилъ свЂтъ в Духа и всЂхъ освЂчаешъ

ПроповЂдю, Книгами и Житьемъ сіаешъ,

СвЂтячи якъ нЂгдысь Копистенскій Міхаилъ,

Стрый твой, гды на Премыслской Епископіи жилъ.

МЂй же МЂсяц, Захаріе, Богородицу в цнотахъ,

Преподобныхъ зась ЗвЂзды, абы в твыхъ роботахъ

ВЂра Православна и дЂтокъ цвиченье

На ратунокъ ближнему, церкви вспоможенье

И МЂсяцъ и ЗвЂзды оуставне сіали,

Копистенскихъ въ особЂ твоей высловляли.


Вірш, мабуть, писаний самим Могилою на ґерб кн. Корибут-Вишневецьких («Хрест Христа Спасителя...», 1632) 24: /237/


ЛуносвЂтлым Клейнотам Корибутовъ славныхъ

ВЂрне служит Фортуна, а служит з лЂт давныхъ.

Што Юно, што Апольліо, што Харитесъ мЂли,

Все то в Гербъ того Дому пристойне зложили.

Тут ест(ь) Луна, ту Кресты, ту Марсова справа.

О значна Савроматомъ з Вышневецкихъ слава.


Тут власне ніякого витовмачення емблем немає; воно подано лише між іншим; хрести ніякого витовмачення не потрібували, два місяці влучно зв’язані з традиційною вже темою слави, якої символом є для поетів світила небесні («ЛуносвЂтлым Клейнотам»), рицар на коні та дві шаблі лише згадані в короткому виразі — «Марсова справа», волова голова взагалі не згадана. Цікаві міфолоґічні прикраси вірша.

«Учительное євангеліє» 1637 р. подає вірш на клейнод Стеткевичів (теж, мабуть, Могили) 25:


Видитъ в том КлейнотЂ свой Клейнот Церковъ наша,

Же и отчизна видить — то оздоба ваша,

Стеткевичеве; а тожъ теперь южъ всЂмъ явно,

Гды Церковъ, отчизна васъ хвалить недаремно.

Бо стрЂла и Котвица с Крестом ся скупили,

Мечъ острый, МЂсяци и гроты ся зявили,

С котрыхъ СтрЂла, Котвица ку Церкви жарливость,

Мечъ, гроты ку отчизнь вашу кажуть милость.


Ще коротше присвята (І. Старушича) кн. Святополк-Четвертинським («Казане погребовое», 1641 р.) 26:


Не тайна — Четвертенских княжат в полю слава,

Не тайна в Церкви Всходной и в отчизнЂ справа.

СвЂдчит Шабля, Рыцеру, и бокъ твой одкритый,

Же всюды Четвертенских Дом ест(ь) знаменитый.


Короткий і вірш на ґерб Д. Балабана («Столпъ», 1658) 27. Так само і вірш на клейнод Обідовських («Виноградъ Христовъ», 1698 p.) 28:


ЗдЂ Орелъ ОбЂдовскихъ прекрасный въ позорЂ

Зъ дорогими каменьми возлетаетъ горЂ.

Для чегожъ? Бо домъ оныхъ то зъ натуры маетъ,

Сокровище нещадно въ небо пресылаетъ.


Так само і вірш на ґерб І. Кроковського (намет) з «Алфавіта духовного» 1710 р. 29:


Древнему Ізраилю Кровом Облакъ бяше,

Егда в обЂтовану землю пут(ь) творяше. /238/

НынЂ же Церкви святой Наметъ родовитый

ВмЂсто Облака от зноя — Покров знаменитый.

Зде да витает грядый в Сіон вЂчной славы,

Под Кровом пут(ь) прохладен, кто благій ест(ь) нравы.


На той самий клейнод ще коротше оспівується в 1714 p. («Діалогием Духовный...») 30:


СЂнь сія многимъ милость премногу являет

И ВсЂмъ витающым в ней любима бывает,

Оубо и Варлааму добро здЂ в ней быти,

Іоасафа на СЂнь достойно блажити.


В емблематичній збірці «Іфіка ієрополітика» 1712 р. такий самий мініатюрний вірш на клейнод Скоропадських 31:


Жизнь наша брань ест(ь), воинствуем въ мірЂ,

Терпяще в Любви, НадеждЂ и ВЂрЂ;

Да раздруши же вражія предЂлы,

Суть нам в посолст†Скоропадских стрЂлы.


Що ґербовна поезія не була лише зовнішньою поверховою властивістю присвят друкованих (та писаних) творів, що вона належала до важливих ґатунків української барокової поезії, про це свідчить між іншим той факт, що відгуки ґербовної поезії зустріваємо і в творах інших ґатунків. Так навіть в реліґійній пісні 32:


Крестомъ спасется, зійдетъ зъ гроба тЂло,

А душам дарует оздобу цЂло.

На том падолЂ и на вЂки вЂковъ

Крестъ христіаномъ завше гербнимъ знакомъ.


Тут, щоправда, хрест є ґербом лише символічно. Але в пісні Самбірській Богородиці згадується, здається, олень з ґерба міста 33:


Гербовный елень жаждаше,

Ко источнику вхождаше,

НынЂ скачет, выгравает,

Егда воды много мает

В новосамборской церкви... 34


Відгуки ґербовної поезії зустріваємо і в проповіді. Так Радивиловський охоче говорить про шляхетність та клейноди святих, патріархів: Бог дав Аврааму «за клейнот шляхетства звЂзды» («Огородок» 1676, стор. 1020), Діва Марія має свої «ґерби» (363), «звичайная, чимъ кто на войнЂ побЂдит своего непріятеля, тое ему и за гербъ давати; /239/ наприкладъ, если побЂдитъ стрЂлою, дают ему за гербъ стрЂлу, если копіею, дають ему копію, если мечемъ, дают ему за гербъ мечъ. Святый Архистратигъ Михаилъ, ижъ на оной валечной першой въ небЂ зъ Люциферомъ потребЂ набылъ мечемъ звЂтязства, прето... дано за гербъ мечъ» (404). Та й «ґерби» усіх християн, про які співав автор цит. духовної пісні, знайдемо у Радивиловського: Хрест — «то нашъ клейнотъ, то гербъ шляхетства нашего» (452), Христос «розныи намъ гербы, виражаючіи тайны збавення нашего, а свою крЂпость зоставил» (35), — в останньому місці зустріваємось з загальним переконанням, що ґерб має емблематичний, символічний характер. Згадує ґерби і Стефан Яворський в своїх проповідях — між іншим «гербъ Христа» є «агнец» 35.

Нарешті вживається ґербовна поезія і в драмі. Так в «Образі страстей міра сего» (на жаль, невідомого року) 36 дія закінчується тим, що на сцену 13 янголів виносять знаряддя мук Христових. Але ті вірші, що відчитують янґоли, ніякого відношення до великодньої драми не мають; це ґербовні вірші, мабуть, на клейноди благотворителів тієї школи, в якій драму було виставлено, або присутніх на виставі вельможних осіб. Ось ці вірші:


Ангелъ 1 (съ бичемъ)

ГорЂ живій во вишнихъ, безначальній Боже,

Вся претерпевій за ни — кто зрещи возможе, —

Напражен яко стрЂла на крестЂ змираетъ.

Даждь, да стрЂла отъ лука до неба измЂряетъ.


Очевидно, мається на увазі якийсь ґерб з стрілою (можливо, якась відміна польського ґерба «Luk»).


Ангелъ 2 (съ розгой)

Владыко Христе, царю, отъ раба проданній,

Льстивымъ лобзаніемъ онеправдованій!

Даждь сердцу горящему, стрЂлами пронзенну,

Любовію разженну, къ тебЂ вознесенну

Быти.


На клейноді мало бути серце, що палає вогнем, пробите стрілами (на українських ґербах часто).


Ангелъ 3 (съ поврозомъ)

Вотще оклеветуемъ предъ злимъ судіею,

Христе, твоя страсть есть волею своею.

Даждь стрЂлЂ, мечу, ужу дЂйствовати,

Свишше луна и звЂзда да будуть сіяти. /240/


Тут маємо справу з якимось складним ґербом: п’ять його емблем згадано в вірші (стріла, меч, уж, місяць, зоря).


Ангелъ 4 (съ гвоздемъ)

Пріемъ удареніе, Христе незлобивій,

Въ ланиту отъ воина, долготерпеливій,

Даждь двомъ стрЂламъ, кресту и лунЂ, увЂнчаннимъ

Лавромъ цнотъ родовитыхъ, въ небЂ быть названнимъ.


Ангелъ 5 (съ клЂщами)

Судимый неправедно, Христе, от неправа

Судища Пилатова, прегордого нрава,

Осуди грЂхъ по плоти, крестнія держави,

Даруй кресту и лунам небеснія слави.


Хрест та місяці (два чи більше) маємо на кількох українських ґербах.


Ангелъ 6 (съ молотомъ)

НынЂ обнажается небо одЂваяй

Облаки, вся единым словом составляяй.

Даждь сердцу плотяну, стрЂли уязвленну,

Любовію возльтеть къ тебЂ обнаженну.


Типова епіґрама з повтором (обнажається, обнаженну) та з антитезою (обнажається — одЂваяй). Клейнод ніби подібний, що і в янґола 2-го, але серце без полум’я.


Ангелъ 7 (съ тростію)

Къ столпу привязанный, разрЂшая узи

ГрЂховнія, Ісусе, на земномъ семъ крузи,

Даждь покорЂ во мирЂ непреодоленну

Быти во крЂпости и въ сили нетленну.


Тут ґерба не описано. Можливо, що автор мав справу з одним з тих геометричних ґербів, які робили не малу трудність поетам ґербовних віршів (як «пятирог» Долматів).


Ангелъ 8 (съ губою)

Біенія претерпЂ къ столпу привязанній

Ти, женише церковній, ангеловъ избранній,

Избери сердце себЂ, стрЂлами раненно,

Крестомъ и короною горЂ украшенно.


Ґерб, що його описано в віршу, нагадує деякі українські ґерби, зокрема Полуботків. /241/


Ангелъ 9 (съ драбиною)

Христе, крестомъ страданій весь обремененій,

ТяжцЂ стенешъ подъ игомъ креста уязвленій.

Даждь кресту въ средь луни ясно просіяти,

Стрілою же и мечемъ враги побЂждати.


На ґербі, отже, місяць з хрестом, стріла та меч.


Ангелъ 10 (съ вЂнцомъ)

Винограде мисленній,

Оцтомъ напоенній,

Даждь сердцу гербовному, крести знаменанну,

ЛЂлеи огражденну, свишше увЂнчанну

Короною, на ней же топор и десница,

Да будетъ нань взираяй Христова зЂница.


Для опису не находжу паралелів серед мені відомих українських ґербів: серце з хрестами, а над щитом корона з рукою, що тримає топор, — такий має бути цей ґерб. Але що тут описується ґерб, ясно вже зі слів «сердцу ґербовному».


Ангелъ 11 (со слупомъ)

Христе, слово отчее, коимъ просвЂщаешъ

Словомъ, ко Богу-Отцу когда испущаешъ

Духъ свой, даждь низпущенну орлу возлЂтети,

На камени сидящу тріехъ Тройцу зрЂти.


На клейноді, мабуть, був орел, що сидить на камені. Також і такий ґерб мені невідомий.


Ангелъ 12 (съ поврозомъ)

Преклонивый колЂнЂ къ молитвЂ, смиренній

Агнче Божій, сине отчь, отъ ангела вкрипленній,

Вопери гербовнихъ птицъ горЂ возлЂтати,

Славою ДунЂновъ домъ въ семъ миру плавати.


Тут, напевно, йде мова про клейнод Дуніних-Борковських, в ґербі яких дійсно є «гербовна птиця» — лебідь.


Ангелъ 13 (съ крестомъ)

Страсть претерпЂвій,

Въ гробЂ пребывій,

Воста яко спя женихъ отъ чертога,

Порази враги; воспять одесную Бога /242/

СЂде; велЂчествія даждь миръ вожделенній,

Да будетъ мечь въ руцЂ крестъ непреодоленній.


Ґерб, про який йде мова, мабуть, меч в руці.

Описання ґербів тут неясне та, власне, витовмачення їх немає. Отже, ці вірші — на межі ґербовної поезії. Вони в значній мірі писані стилем епіґрам (повторення: «неправедно», «неправа» — 5, «избранній», «избери» — 8, «крестомъ», «креста», «кресту» — 9, «слово», «словомъ», «испущаешъ», «низпущенну» — 11; антитези: «живій» — «змирает» — 1, «привязанный» — «разрЂшая» — 7. Вони свідчать про улюбленість та розповсюдженість ґербовних мотивів в українській літературі і поза межами цього спеціального та дрібного ґатунку барокової поезії.












1 Пор. С. Голубєв. Описаніе и истолкованіе дворянскихъ гербовъ. — «Труды Кіевской Духовной Академіи», 1872, кн. X та В. Отроковський. Тарасій Земка, южнорусскій литературный дЂятель XVII в. («Сборникъ ОтдЂленія Русскаго Языка и Словесности Рос. Академіи Наукъ», том XCVI, 2). СПб., 1917, стор. 30 — 51.

2 Наведення ґеральдичної літератури завело б нас занадто далеко. Українські (та почасти білоруські) ґербовні вірші видано: у Голубєва (цит. стаття), у Перетца. ИзслЂдованія и матеріалы (цит.) I, 2, прилога II (тут вірші лише до виходу в світ ґраматики М. Смотрицького), у Ф. Тітова. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні. К., 1924 (тут вірші лише з київських стародруків). У Перетца подані вірші на такі ґерби: Балабана, Войни, Воловича, Дривинського, Корецького (2 вірші), м. Львова, Мамонича, Могили, Огинського (2), Острозького (4), Пузини, Сапіги (2), Соломирецького, Чарторийського, Ярмолинського; у Тітова: Балабана (2), Ґоліцина, Долмата (3), Замойського, Корецької, Корибута, Копистенського (2), Кроковського (2), Могили (6), Проскури, Плетенецького (2), Стеткевича, Скоропадського, Тризни, Четвертинського (2), Запорозького Війска; у Голубєва і в ін. місцях ще кілька дальших (до літ. пор. мої вказівки в Zeitschrift f. slav. Philologie, XIII (1936), 1 — 2, 54 — 55).

3 Лише згадки про «клейнод», напр., в виданнях Часослова. Острог, 1612; Книги І. Златоустого «о священст※. Львів, 1614; «Зерцала Богословія» Кирила Транквіліона-Ставровецького. Почаїв, 1618 та ін.

4 Цит. за Перетцем. ИзслЂдованія и матеріалы. I, 1, СПб., 1900, стор. 66 та далі. Єдина зміна орфоґрафії, яку роблю, це те, що власні імена пишу з великої літери.

5 Там само, 73 н.

6 Виправляю «сельмомъ», як друкує Перетц, на «гельмомъ».

7 Там само, стор. 74 н.

8 Там само, стор. 72.

9 Там само, I, 2, ч. 5.

10 Там само, ч. 4.

11 Там само, ч. 6.

12 Там само, ч. 9.

13 Виправляю «есть», як друкує Перетц (доповнюючи дві останніх літери), на «еси».

14 Тітов, цит. стор. 292. /243/

15 Тітов, 307.

16 Там само, 238.

17 Там само, 191.

18 Там само, 198.

19 Там само, 94, 103.

20 Там само, 145.

21 Там само, 38.

22 Там само, 145.

23 Там само, 175.

24 Там само, 270.

25 Там само, 340.

26 Там само, 363.

27 Там само, 419.

28 Там само, 485.

29 Там само, 502.

30 Там само, 511.

31 Там само, 518.

32 М. Возняк. Матеріяли до історії української пісні і вірші. Львів, 1913 — 25, стор. 535.

33 Там само, 522.

34 Чистович, цит. твір, 24 — 25.

35 Рєзанов, III, 387 — 9. Пор. мою замітку в Zeitschrift für slavische Philologie, XI (1934), 1 — 2, стор. 24 — 26. На ґербовний характер цього місця звернув вже увагу Н. Петров, цит. твір, видання 1911, р. 35.

36 В моїй цит. замітці я згадую кілька українських ґербів, подібних до описаних в віршах, за «Малороссійскимъ Гербовникомъ» В. Лукомського та В. Модзалевського (СПб., 1914). Безсумнівне встановлення ґербів за описами дуже важке, цит. праця не є повна, до того могли при виставі мати на увазі ґерби духовних осіб, міста тощо. Тому я зараз залишаю питання про ідентифікацію ґербів одвертим, чекаючи на думку спеціалістів української ґеральдики. Вважаю можливим лише вказати на ґерби Полуботка, Дуніних-Борковських та на польський ґерб «лук», бо в цих трьох випадках йде про відомі українські родини (Дуніни названі в тексті п’єси) та про безумовну згоду опису з ґербом («лук»). В усіх інших випадках можемо встановити лише приблизну подібність.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.