[Колінгвуд Р. Ідея історії / Пер. з англ. О. Мокровольський. — К.: Основи, 1996. — С. 5-6.]

Попередня     Головна     Наступна





Ян ван дер Дуссен

ПЕРЕДНЄ СЛОВО



«Ідея історії» — це, безперечно, найвідоміша книга Колінгвуда. Від своєї появи в 1946 році вона привертає до себе велику увагу, і в подальших дискусіях на тему філософії історії, які розгорталися після Другої світової війни, ця книга по суті ніколи не переставала відігравати визначну роль. Можна навіть сказати, що її оприлюднення стало чільним внеском у відродження інтересу до філософії історії — предмета, що первісно асоціювався зазвичай із німецькими філософами, які творили на зламі XIX сторіччя: Дільтеєм, Віндельбандом та Ріккертом. Численні передруки й переклади «Ідеї історії» є ще одним свідченням її постійного впливу на читацьку публіку.

У цьому переглянутому виданні «Ідеї історії» первісний текст лишається незаторкнутим. Однак до нього додано новий матеріал із досі неопублікованих рукописів Колінгвуда, який став приступним лише недавно. Ось таким чином стане можливим вивчати погляди Колінгвуда на філософію історії в контексті його основної праці, написаної на цю тему.

Перше видання «Ідеї історії» здійснив по смерті автора його учень Т. М. Нокс. Цей останній додав до книги свою передмову, де розглянув Колінгвудову філософію історії в широкому контексті його філософських поглядів та їх розвитку. Однак подальші дослідження філософії Колінгвуда виявили деякі важливі невідповідності в тих тлумаченнях, що їх додав Нокс у своїй передмові. Тож постала потреба в новій передмові, де були б узяті до уваги ті дослідження Колінгвудової філософії історії, що провадилися протягом наступних десятиріч.

У цій новій передмові я пояснюю, як здійснювалось оприлюднення «Ідеї історії», а також характеризую спосіб, у який видав книгу Нокс. За цим іде короткий огляд того, як була прийнята «Ідея історії». Оскільки для належного підходу до Колінгвудової філософії потрібно ставити /6/ її у відповідний контекст, мусить бути розглянутий розвиток його ідей у цій царині. У зв’язку з цим я зробив також спробу схарактеризувати природу нових, доданих рукописів за 1926, 1927 та 1928 роки.

Ця нова й трохи задовга передмова до нашого переглянутого видання «Ідеї історії» є особливо необхідною з огляду на той досить складний спосіб, у який народилася ця книга. У зв’язку з цим особливо треба зважити на те, що по суті це — композиція внесків Колінгвуда до філософії історії, які розтяглися в часі від 1926 до 1939 року. Аби це було чітко видно, до змісту первісного видання «Ідеї історії» додано дати написання її частин.

Я певен, що виступаю від імені всіх читачів, коли висловлюю вдячність місіс Терезі Сміт, дочці Колінгвуда, за дозвіл опублікувати його досі неоприлюднені лекції на тему філософії історії в цьому переглянутому виданні «Ідеї історії». Я переконаний, що таке розширення книги привітають не тільки дедалі більший гурт учених та студентів, що цікавляться здобутками Колінгвудової думки, а й філософи та історики взагалі. Відколи вперше оприлюднено «Ідею історії», вона постійно має широке коло читачів: і я переконаний, що це переглянуте видання багато дасть як новому поколінню шанувальників Колінгвуда, так і тим, хто знайомий із першим виданням книги.

Особливу подяку годиться висловити видавництву «Оксфорд Юніверсіті Пресе» за оприлюднення «Ідеї історії» в її нинішньому вигляді й особливо — місіс Анджелі Блекберн та місіс Франсіс Морфі, які, співпрацюючи з місіс Терезою Сміт, так багато зробили, аби це видання стало дійсністю.

Також хочу скористатися цією нагодою, щоб висловити мою особливу подяку Мартійнові Баккеру, Мар’єтові Дерксу, Лео тен Гагу, Аніті Гендрікс, Рікові Петерсу та Германові Сіміссену, всім членам гурту, друзям та студентам Колінгвуда, з якими я не тільки обговорював протягом кількох років численні аспекти Колінгвудової філософії, але які допомагали також редагувати рукописи.

І, нарешті, я хотів би подякувати Девідові Баучеру та професорові Дрею за їхню неоціненну допомогу в тому, щоб моя англійська зазвучала більш-менш стерпно, та за їхні критичні зауваження.


В. Я. в. д. Д.

Геерлен.

Липень 1992 р.














Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.