Попередня     Головна     Наступна             Примітки





Передмова



Пропонована монографія кандидата історичних наук Лариси Гвоздик-Пріцак має свою цікаву історію. Авторка писала її під керівництвом бл. пам’яті Федора Павловича Шевченка, а після його смерті вона працювала під моїм керівництвом. До того часу я давав їй деякі поради в оцінці кримських та турецьких справ.

У своїй дисертації вона всебічно (наскільки це дозволяли джерела) висвітлила основні витоки економічних, власне, молдавсько-українських торговельних зв’язків даного періоду і прийшла до двох головних результатів. По-перше, що ці зв’язки були специфічними і базувалися на дуже цікавому трикутнику: Львів—Молдавія—династія Васіле Лупула. Вона підкреслювала політичні аспекти цих зв’язків — плани Хмельницького включити Львів до своєї держави, пов’язати ту державу з Молдавією під спільною династією Хмельницькі—Лупули.

Другий момент — це економічний. Хмельницький дуже високо оцінював торгівлю як базу економіки своєї держави, якою завідував Військовий скарб під його особистим керівництвом. Але рамки дисертації не дозволяли авторці зробити наступні кроки у тому напрямі. Коли вона вирішила опублікувати свою дисертацію, я їй порадив, щоб вона почала вивчати дискусійну проблему: чи за часів Богдана Хмельницького існували два скарби — Державний і Військовий, чи тільки один?

Я порадив їй насамперед глибоко вивчити відповідне дослідження Івана Крип’якевича. Простудіювавши ту працю і перевіривши її висновки, залучивши новий, джерельний матеріал, вона повністю підтвердила тезу Крип’якевича, що існував тільки один Військовий скарб, і тим самим зняла непевність цієї важливої проблеми.

Одначе її не задовольнила спроба І. Крип’якевича зреконструювати бюджет держави Богдана Хмельницького. Доходи, які відтворив учений, були дійсно такі незначні, що не можна було зрозуміти, як Б. Хмельницький зміг роками оплачувати свою армію, дипломатичну службу тощо.

Коли ми разом читали лист від 22 жовтня 1650 р., написаний польським великим коронним гетьманом Миколою Потоцьким, який особисто добре знав економічні можливості України того часу, про те, що Богдан Хмельницький отримував зі своєї території більш ніж п’ять мільйонів золотих польських доходу, стало зрозуміло, що тут і криється розгадка проблеми.

Тепер авторка почала перевіряти цю інформацію, яку досі ще ніхто не досліджував. І вона мала щастя. Ключем стала інформація (із липня-серпня 1657 р.) полковника Київського полку про те, скільки він зібрав доходів зі свого полку. (В документі, написаному в Москві, помилково замість полку анахроністично вжито термін «воєводство».) В цей спосіб можна було авторитетно отримати конкретну інформацію про те, яка кількість доходів збиралася з одного полку. Помноживши ту суму на 16, що відповідало кількості полків за Богдана Хмельницького, авторка дістала конкретну суму, яка збігається в основному з даними гетьмана Миколи Потоцького, зокрема з його інформацією, скільки він збирав із Брацлавського воєводства. Подібним методом вона визначила суму приблизних доходів до Військового скарбу від міжнародної торгівлі. Тепер ще раз підтверджувалися Ті висновки щодо великої ваги торгівлі у формуванні позитивного бюджету Богдана Хмельницького.

На підставі інформацій із переяславських документів 1654 р. було вже відносно легко реконструювати витрати Богдана Хмельницького на армію.

Витрати Польської Речі Посполитої і Московської держави в дипломатичних відносинах з Кримським ханством у першій половині XVII ст. подали авторці ідею, як можна гіпотетично зреконструювати кошти на дипломатичну службу Богдана Хмельницького.

Також новим у її монографії є характеристика взаємин Української держави з Туреччиною та Кримським ханством. При цьому вона виявила всю складність взаємин між володарями різних релігій і державними традиціями.

На спеціальну увагу заслуговує оцінка автором Богдана Хмельницького як меркантиліста із чітким планом мати доступ до торгівлі, тобто до торговельних шляхів як до Чорного, так і до Балтійського морів.

У такій новій ситуації треба було з’ясувати, як ці нові здобутки авторки включити до її кандидатської дисертації. Я порадив їй поділити нову монографію на дві частини. У першій — подати дисертацію з деякими поправками й уточненнями, а в другій — аргументувати свої відкриття, які органічно і логічно пов’язані з дисертацією.

Я не маю сумніву, що історики доби Богдана Хмельницького, і не тільки її, позитивно оцінять цю відважну реконструкцію основ держави Великого Гетьмана.


Омелян Пріцак










Попередня     Головна     Наступна             Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.