Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна             Примітки





Вступ


Предметом пропонованої монографії є українсько-молдавські економічні зв’язки середини XVII ст.

Час гетьманування Богдана Хмельницького охоплював усього дев’ять років, які у переважній більшості були заповнені воєнними подіями на території України, що не все сприяло веденню торгівлі. Однак саме тоді з’явилися важливі законодавчі універсали гетьмана, які регулювали і через те зміцнювали економіку його держави.

Також на спеціальну увагу заслуговує складена в той час морська конвенція між Туреччиною та Україною (Військом Запорізьким), яка хоч не зреалізувалася на практиці, все-таки досліджується як унікальний акт візії економічної і мілітарної єдності країн Чорноморського ареалу.

Щоб зрозуміти події 1648—1657 рр., зокрема ті, що стосуються торговельних взаємин, треба дати огляд основ економічних зв’язків, таких як процеси урбанізації в обох країнах (міста, магдебурзьке право, торговельні шляхи), торги, ярмарки, складське право, митні побори і привілеї, подати характер тодішніх торговельних трансакцій (гроші, бартер, кредит, кругова порука тощо), дослідити товари імпорту та експорту з обох сторін. Крім того, треба було хоча б загально вивчити торговельні зв’язки Молдавії з іншими наддунайськими країнами — Волощиною і Трансільванією та з Туреччиною.

Оскільки джерела дійшли до нас дуже нерівномірно (на одній території більше, на іншій — менше; в одному часі більше, в другому — менше) і тому, що тут йдеться про достатистичний період, не можна було дотримуватися хронологічного порядку, а треба було концентрувати увагу на самому описі проблем, подаючи сюжети докладніше там, де вони засвідчені в джерелах. Тим-то хронологічні рамки є доволі пливкі, але в основному — це друга половина XVI — середина XVII ст. як своєрідні провісники епохи Богдана Хмельницького і сама названа епоха.

Богдан Хмельницький дуже цікавився Молдавією. Він був там з двома походами (1650, 1652), а в 1653 р. послав туди сина Тимоша, якого перед тим оженив із Розандою, дочкою молдавського воєводи Васіле Лупула. Незважаючи на те, що Тиміш загинув у битві за Сучаву у 1653 р., Богдан Хмельницький продовжував цікавитися Молдавією. З одного боку, він листувався вже у тому ж році із Стефаном Георгіцею, який прогнав Лупула з Молдавії і був винуватцем смерті Тимоша (Документи Богдана Хмельницького 1648—1657). — № 218. — C. 305—306. — Вересень 1653 p.), а з другого — вів переговори у 1654 р. в Чигирині з претендентом на молдавський престіл Мігаєм (Михайлом) Петрашкевичем, плануючи оженити його у червні з Розандою Лупулівною, вдовою по Тимоші, а восени того ж року — з однією із своїх молодших сестер (див.: Дашкевич Я. Клан Хмельницького — легенда чи дійсність? // Україна в минулому. — Київ—Львів, 1992. —Т. 2.—С. 85).

Молдавія граничила з Україною, як її південно-західний сусід. Але молдавські воєводи мали подвійну підлеглість. З одного боку, вони були васалами Речі Посполитої (Польщі, від 1387 р.), а з другого — Османської імперії (Туреччини, від 1456 р.).

Богдан Хмельницький, який повстав проти Польщі, чітко усвідомлював: поки молдавський воєвода Васіле Лупул співпрацюватиме з Польщею, його південно-західний фланг опиниться під загрозою. Тому він використовував дипломатичні та воєнні засоби, аби тому зарадити.

З другого боку, молдавські воєводи були васалами Османської імперії і як такі визнані османською імперською структурою повноцінними васалами-князями.

Богдан Хмельницький від початку свого повстання був зв’язаний з тим колом через свій союз із кримським ханом Іслам-Гіреєм III. Тому у Богдана Хмельницького виникли династичні плани, пов’язані з Молдавією.

Нарешті, третій момент — економічно Молдавія була багатою країною з чисельними містами. Ще у 1408 р. молдавський воєвода Олександр Добрий уклав умову з представниками львівського купецтва щодо їх торгівлі у своїй країні, надаючи їм значних привілеїв при перевезенні товарів через молдавські міста.

Відтоді встановилися тісні зв’язки між Львовом і Молдавією. Львів, найважливіший молдавський торговельний партнер, був найбільшим містом на українській території і мав великий прибуток із своєї торгівлі з Молдавією. Це все не могло не цікавити Великого Гетьмана, котрий, як буде розкрито в цій праці, спрямовував особливу увагу на економічні справи і Львів.

Богдан Хмельницький мав особливий інтерес до Львова (а також і до Кам’янця-Подільського). Хоч Львів перебував під Польщею, він був для нього містом своїм, «руським» (українським). На першому році визвольної війни гетьман підійшов до міста і почав його облогу, але, боячись зруйнувати його, він вступив у переговори зі Львівською Міською радою. У своєму універсалі, зверненому до Міської ради (він звелів його також послати до Кам’янця-Подільського), гетьман жадав, щоб Міська рада «не мала жодної злоби ні до своїх підданих, ні до нашої руської (української) релігії (lubo do naszej religii ruskiej żadnej złości nie myśląc; Документи Богдана Хмельницького. — №31. — C. 85—87. — Острог. —12 грудня 1648 р.). Кілька місяців перед своєю смертю Хмельницький спеціальним універсалом дав наказ Запорозькому Війську ставитися до львівських міщан як до своїх людей. Ось що він писав: «Суворо приказуєм... аби ся з людьми міста Львова як з власними нашими обходилися, до вшелякого гандлю і купецтва, не чинячи перешкоди» (Документи Богдана Хмельницького. — № 432. — С. 563—564. — Чигирин. — 9/19 березня. — 1657). Як бачимо, важливу роль у такому ставленні до Львова відігравало розуміння його торговельного значення і використання того економічного потенціалу для своєї держави. Хмельницький як політично зацікавлений підданий Корони польської знав її економічні структури, насамперед центри торгівлі.

У році 1633-му на коронаційному соймі було ухвалено встановити так звані «такси» для збирання торгових податків, а саме списки всіх привезених закордонних товарів із вказівкою їх цін у краях, звідки ці товари були імпортовані, а також розміри нових цін, тобто дозволену ціну для продажу у Польщі.

З цього документа довідуємося, що Польща того часу мала чотири центри для закордонних товарів, кожен із окремими сферами: Познань — для імпорту із країн Прибалтики, Пруссії, Помор’я; Люблін — для товарів із Москви та Ліфляндії; Краків — для товарів з Угорщини і Шлеську; Львів — для товарів із Туреччини та «Волох» (Молдавії).

Збереглися тільки дві «такси», краківська і львівська; вони були видані Вільгельмом Рольним у 1897 р., докладніше про львівську «таксу» йдеться далі.

Хмельницький, який провів деякий час у турецькому полоні, особисто знав проблеми Османської держави, з якою, повставши проти Польщі, ввійшов у зв’язок посередній (через Крим) і безпосередній (з османськими правителями). Маючи Молдавію (васала Османів) своїм південно-західним сусідом, він був зацікавлений, власне, Львовом — вікном у торгівлю з Молдавією.

Торгівлю Львова з Молдавією XVI—XVII ст. трактували досі побіжно як у загальних працях з історії України, так і у спеціальних з історії торгівлі України чи епохи Богдана Хмельницького (Грушевський Михайло. Історія України-Руси. — К., 1906 (починаючи від 6-го тому); Крип’якевич Іван. Богдан Хмельницький. — К., 1954; Шиян Раїса. Торгівля міст Руського і Белзького воєводства у XVI — першій половині XVII століття // ЗНТШ. — Львів, 1994. — Т. 228).

Із румунських праць треба назвати насамперед монографії Н. Йорги (Niculae Jorga) 1 та спеціальний огляд Л. Лер (Lia Lehr) 2.

Із праць польських істориків особливо важливі монографії і статті таких учених: Stanisław Kutrzeba 3, Jan Rutkowski 4, W. Rusiński 5 та Roman Rybarski 6.

Історією торговельного життя у Львові раннього часу спеціально займався Іван Крип’якевич, класична праця якого про Львівську Русь у першій половині XVI ст. (Львів, 1907) повернулася до українського читача у 1994 р. із цінним доповненням, а саме: витягами із досі не опублікованих актів з архіву Львівської Міської ради (ф. 52, оп. 2).

Крім того, ще важливими лишаються праці Владислава Лозінського про львівських золотарів 7 та про патриціїв і міщан Львова XV— XVII ст. 8; загальні праці про львівську торгівлю Станіслава Левицького 9 та Люції Харевічової 10, а також монографія Романа Зубика 11 про тогочасне фінансове господарювання Львова.

Спеціально торгівлею між Львовом і Молдавією займалися Люція Харевічова 12 та Олена Подградська; остання видала в Кишиневі у 1968 р. монографію на цю тему 13. Це дуже цінна праця, оскільки базується головно на аналізі інформацій Львівських Міських актових книг (насамперед ф. 52, оп. 3), які я використала при написанні своєї монографії. Однак авторка трактує торгівлю Молдавії зі Львовом як складовою частиною Речі Посполитої, не беручи до уваги зміни, які принесла революція Богдана Хмельницького. Також торговельні зв’язки інших, не західноукраїнських міст (наприклад, Києва, Чигирина) залишилися поза її увагою.

Про міста та чисельність їх населення для України див.: Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. — К., 1954. — С. 294—321, а також праці Г. Швидько і М. Крикуна 14, для Молдавії — збірну працю И. А. Котенко, Н. А. Мохова, П. В. Советова 15. Для дослідження міст Молдавії, зокрема торговельних шляхів, особливо важливі праці Н. Йорги 16, «История Молдавской ССР» (Кишинев, 1965. —Т. 1.) та історичні атласи, польський 17 і турецький 18.

Крім того, цікавою є все ще розвідка І. Крип’якевича про українські шляхи у XVII ст. та дослідження А. Дзюбінського 19 про польсько-турецькі шляхи. Розвитком ремесла у Львові займався Степан Білецький 20, а в Молдавії Штефан Олтеану 21.

Складське право було предметом вивчення Станіслава Левіцького 22.

В українсько-молдавській торгівлі займали важливе місце вірменські та єврейські купці: внесок перших досліджували Н. К. Кривонос 23 та M. Zakrzewska-Dubasowa 24.

Загально про роль єврейських купців у польській торгівлі писав Ignacy Schiper 25, а спеціально торгові справи євреїв Львова досліджував Меїр Балабан 26.

Про роль купців із німецьких колоністів — «сасів» писали Hugo Weczerka (Молдавія) 27, Otto Fritz Jickeli (Трансільванія) 28.

Дані про торгівлю молдавськими биками є у працях таких авторів, як Maurycy Horn 29 та Z. Gulden i L. Stępkowski 30.

Щодо метрології я переважно послуговувалася працями Ярослава Ісаєвича 31 і Володимира Зварича та Валентина Шугаєвського 32.

Основна архівна база до історії торгівлі Львова із Молдавією — це фонд 52 ЦДІА України у м. Львові, що обіймає книги актів Міської ради XVI—XVIII ст. Вони писані латинською, польською та німецькою мовами.

Інформація про них є у 3-му томі путівника, який підготував Karol Badecki 33.

Міська рада, створена у Львові в 1378 р., мала у своїй компетенції адміністративні, фінансові та судові справи міста. Отже, там віддзеркалювалося економічне життя міста, тобто проблеми мешканців міста, що займалися торгівлею після фінансової реформи у Львові 1519 р.

До фонду 52 ввійшли книги різних інституцій Міської ради Львова, такі як акти Міської ради, акти міського суду (війт та 12 лавників), акти Войтовського суду (війт мав право також судити самостійно) та акти Вірменського суду, оскільки у Львові у торгівлі (насамперед зі Сходом) важливу роль відігравали вірмени, які мали свій окремий суд.

Митні побори здавалися Міською радою в оренду приватним особам, відразу після надання місту права на ті побори в 1621 р., і залишилися аж до 1668 р. Тому за ті роки докладні дані про митні побори («реєстри поштучної каси») в досліджуваний період подаються тільки спорадично.

Після Львова головне місце у торгівлі з Молдавією посідав Кам’янець-Подільський, отже, найважливіші дані знаходяться в актових книгах магістрату того міста. Вони тепер зберігаються в ЦДІА України в Києві (ф. 132).

На жаль, український державний архів гетьманської держави загинув у пожежі столичного Батурина у 1708 р.

Деякі документи, що мають відношення до пропонованої теми, збереглися у РДАДА в Москві у відділі Польських справ (ф. 79).

Багато документів було опубліковано у XIX та XX ст. українськими, польськими, румунськими та російськими дослідниками. Тут насамперед слід назвати відомі збірники: «Документи Богдана Хмельницького», зібрані Іваном Крип’якевичем та Іваном Бутичем, збірник законів Речі Посполитої «Volumina Legum», львівські документи, зібрані у корпусі «Akta grodzkie i ziemskie...», 25 томів (Львів, 1868—1935), «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России», 15 томів (K., 1863—1892), «Архив Юго-Западной России» — 35 томів у восьми серіях (K., 1859—1914), багатотомні збірки документів до історії Румунії (Молдавії та Волощини); давніше зібрана Євдосієм Гурмузакі (Hurmuzaki, 1812—1874) і видана в Бухаресті у 19-ти томах (починаючи з 1876 р.) із додатковими томами: Documente privatoare la istoria Romanilor та нове видання Румунської Академії, починаючи від 1966 р. (не закінчене) у двох серіях: Documenta Romaniae Historica. A. Moldova та В. Ţǎra Românescǎ. Крім того, ще слід назвати збірники документів зі специфічними цілями, такі як виїмки і реєстри із львівських архівів, зроблені Н. Йоргою в 1900 p. (Relaţiile comerciale ale Ţerilor noastre cu Lembergul), тексти торговельних привілеїв Львову, виданих господарями Молдавії, у збірниках: Costǎchescu Mihai. Documente moldoveneşti înainte de Ştefan cel Mare. — Iaşi. — 1932. — T. II; він же. Documente moldoveneşti dela Bogdan voevod. — Buc., 1940, та Bogdan Ioan. Documentele lui Ştefan cel Mare. — Buc., 1913. — T. 2.

Варто згадати збірники документів із польських архівів, що стосуються історії Румунії, зібраних Іллею Корфусом (Ilie Corfus), один — для XVI ст., другий — для XVII ст.: Documente privitoare la istoria României culese din arhivele polone: Secolul al XVI-lea. — Buc., 1979, та Secolul al XVII-lеа. — Buc., 1973.

Заслуговує на увагу збірник документів до історії Семигороду та Валахії, виданий Андрієм Вересом (Veress): Documente privitoare la istoria Ardealului, Моldovei şi Ţǎrii Romîneşti. — Buc. 1919—1930. — 2 томи.

Із польських спеціальних джерельних публікацій треба назвати в першу чергу збірник документів про молдавські справи за Ягайлонів Олександра Яблоновського у «Źródła dziejowe» (Варшава, 1878. — T. 10) та цікавий, затверджений соймом у 1633 р. список митних товарів, що їx ввозили із Молдавії і Туреччини; його видав Wilhelm Rolny (Dwie taksy towarów cudzoziemskich z roku 1633 // Akademia Umiejętności. Archiwum Komisji Prawniczej. —Kraków, 1897. —T. 5. — C. 548—574).












Попередня     Головна     Наступна             Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.