Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна             Примітки





РОЗДІЛ III
Характер трансакцій торгівлі




§ 1. Гроші


У торговельних операціях купецтва Молдавії та України середини XVII ст. простежується грошова форма обігу або сумісництво грошової і товарної форми. Якщо у покупців не вистачало необхідної кількості металевих грошей, то вони йшли на бартер чи розраховувалися за вироби частково грошима, а частково товарами.

Про існування названих форм обігу свідчать документальні джерела, наприклад, постанова львівської тарифної комісії про продажні ціни у Львові на привезені з Молдавії так звані «волоські товари» від 25 червня 1633 р. 158

Характерною особливістю товарно-грошового господарства Молдавії було існування на ринку іноземної валюти та фахових міняйлів. У цей період країна не мала своєї грошової системи, в обігу знаходилися польські, угорські, італійські і переважно турецькі монети 159. У Османській Порті циркулювали срібні таляри 160, які грали велику роль у її васальній території — Молдавії, угорські золоті (угії), потроники (дрібна срібна монета) і срібні турецькі аспри (вага 1,1 г).

У цей період, крім грошей, у Молдавії були поширені й інші види обігу: гроші — скот, мішана монета, тобто сумісництво грошової і товарної форми обігу для проведення певної торговельної операції 161. Чому існували останні два види обігу? Оскільки Молдавія не мала своєї грошової системи, то у покупців не завжди знаходилася необхідна кількість металевих монет. З цих причин покупці йшли на звичайний товарообмін або розраховувалися частково грошима і товаром. Таким першим загальновизнаним грошовим товаром був молдавський скот. Три види засобів обігу використовувалися при розрахунках у середині XVII ст. під час зовнішньоторговельних операцій

Молдавії зі Львовом та іншими західноукраїнськими містами. Головна роль усе ж належала грошовому обміну. В середині XVII ст. грошовий обмін зі Львовом відбувався на Левкові таляри, аспри, золоті і червоні дукати 162. Наприклад, львівський купець Миколай Слоневський посилає у 1671 р. З 000 талярів левкових у Чернівці для викупу поташу. Гроші були передані представнику господаря і чернівецьким митникам 163. Компанія львівських купців на чолі з Миколаєм Новікусом у 1657 р. постачала Вільгельму Ардешу, купцеві із Брод, поташ і фініфть з Молдавії за таляри Левкові 164. У 1672 р. Молдавський господар отримав від уповноваженого львівського купця Балабана мито за кілька сот бочок поташу 165. У розписці господар відзначає, що отримав «450 червоних золотих, потім 500 левкових талярів (срібні), по-третє, 70 червоних золотих згідно закону про мито на користь господаря за вивіз за кордон поташу і фініфті — по червоному золотому з кожної бочки поташу і по червоному золотому з лашта фініфті» 166. Якщо виходити із розрахунку один золотий за бочку поташу, то можна зробити висновок, що йдеться про велику партію цього товару, вивезеного з Молдавії до Львова. Такими ж грошовими одиницями вели оптову торгівлю поташем — срібними талярами, червоними золотими — разом купці Миколай Новікус, Петрашко Вільдмен і Ян Кілем у 1654 р., що орендували у Молдавського господаря Стефана Георгіца (Георгія Штефана) 3 буди для виробництва поташу 167. Золото стало грошовою одиницею в Європі тільки у XVII ст., тому ціна золотої монети була більш стійкою. З кінця XVI ст. в документах, які віддзеркалюють торгівлю Молдавії зі Львовом, згадується про обмін купцями срібної монети (талярів) на червоні золоті, у боргових записах чітко обумовлюється кількість (срібних) талярів, яку необхідно дати за червоний золотий. Але через відсутність у грошообігу Молдавії необхідної кількості золота срібна монета (тобто таляр) залишалася основною грошовою одиницею. Наявність у грошообігу різних видів валюти призвела в Молдавії процвітання кас по обміну грошей. Наприклад, 1 золотий у середині XVII ст. дорівнював більш 200 аспрам. Так у Яссах існувала ціла вулиця міняйлів 168. Вони займалися також лихварством, брали 20% річних і 4% місячних від купців, які потребували обміну валют. Міняйлами були заможні купці, наприклад, ясський торговець Николай Доместико (середина XVII ст.) — багатий купець і водночас міняйло. Ясські пиргарі відзначали, що «коли приходив час вносити данину в господарську казну, вони міняли у Доместико червоні золоті і навпаки на таляри...» (Подградская Е. М. Торговые связи Молдавии со Львовом в XVI—XVII веках. — С. 184).




§ 2. Бартер


Торгівля Молдавії зі Львовом відтворювалася, крім грошового обміну, шляхом прямого товарообміну — обмінювалися товари однакової вартості один на інший. Молдавський скот як грошовий товар був одним із засобів обігу у торговельних операціях, і тільки в окремих випадках — шкіра і вино. Молдавські купці розраховувалися скотом, коли закуповували сукна у купців зі Львова, дорогоцінні товари, свої ж борги вони погашували скотом.

Траплялися випадки, коли вартість закупленого товару покривалася частково скотом і металевими грошима. Купці зі Львова обмінювали свої товари на молдавський скот, сап’ян або на «волоське вино».

Так львівський купець Симон Ханел у 1657 р. взяв у одного краківського купця різні ювелірні вироби і дорогоцінне каміння для того, щоб виміняти потім у Молдавії і Туреччині на скот і вино 169. Ось борговий запис 1567 р. волоських купців Петря із Лапушни, Івана Параски і Драгамана із Ясс, які продали партію биків Касперу Казимлеку, торговельному агенту львівського купця Мелхера Хасса. Вартість биків повинна бути погашена сукнами і частково грошима 170. Молдавська шкіра стала одним з засобів обігу, тобто використовувалася як грошовий товар. У 1650 р. львівський купець Стадницький притяг до суворої відповідальності сучавського купця Тороша Антоновича, який згідно договору, укладеному у Снятині 8 жовтня 1649 р., повинен був доставити йому «700 телячих і волових шкір... у 1650 р. за тиждень до Львівського ярмарку св. Агнесси», але договірних обов’язків Антонович не виконав, і львівський купець на цьому багато втратив 171. Про те, що купці зі Львова обмінювали свої товари на сап’ян, який був грошовим товаром, розповідається у борговому записі, виданому у 1620 р. львівським купцем Самуїлом Докторовичем Зерику Поповичу із Сучави. У документі значиться, що Попович заборгував йому значну суму «за 2 копи сап’яну, у яких було 720 шкір» 172. Група львівських купців у 1621 р. везла до Молдавії сукна, після реалізації яких вони отримали кошти для закупівлі молдавського сап’яну 173. Відомий львівський купець середини XVII ст. Андрій Стрелецький протягом багатьох років закуповував у Молдавії сап’ян. Зокрема, купець у 1621 р. привіз до Молдавії велику партію сукна, після реалізації його він закупив тут сап’ян 174.

У 1655 р. львівський купець Бедрос Лусикович подав скаргу на свого компаньйона, який затримав у себе «найкращі шкіри» — «200 жовтих сучавських сап’янів» — і за них не розрахувався 175.




§ 3. Мішані розрахунки


У половині XVII ст. в торговельних операціях купецтва Молдавії і України документи засвідчують мішані розрахунки, тобто товаром і грошима. Якщо у покупця не було необхідної кількості металевих грошей, вони розраховувалися частково грошима, а частково товарами.

Існування мішаних форм обігу засвідчено в документальних джерелах ще з кінця XVI ст. і тривало в середині XVII ст. З показань, даних у львівському суді у 1589 р., видно, що купець С. Шольц закупив у великих молдавських скотопромисловців Сими Варси і Никореша за 4 410 талярів партію биків, вартість яких він зобов’язався покрити «частково грошима, частково товарами» 176. З показань, даних у 1614 р. у львівському суді Ієронімом Отвиновським, в Ясси прибув з сукном купець Криштоф Тригер зі Львова. При продажу свого товару він «частину сукна продав за гроші, а частину обміняв на биків» 177.

Існував обмін сукна та інших товарів, які обмінювали західноукраїнські купці в Молдавії на молдавський сап’ян: ось купець із Замостя 1652 р. придбав у Яссах в якогось болгарина велику партію сап’яну і покрив вартість купленого товару чотирма сороками соболів і певною сумою грошей 178. У середині XVII ст. торгові люди зі Львова привозили до Молдавії хутро, котре вони закуповували в основному у московських купців, які доставляли на Україну соболів, куниць, вивірок, чорнобурих лисиць 179.

У 1622 р. львівському купцю Іоанісу Теофілу молдавський господар був винен 1666 1/2 червоних золотих за хутро соболів 180. Великі закупки цінного хутра молдавськими господарями були обумовлені не тільки особистими потребами, але суть у тому, що це хутро відправлялося як подарунки султану і його турецькому оточенню, від якого залежало їх перебування на молдавському престолі. Хутром у Молдавії торгували у 1623 р. і купці інших західноукраїнських міст, зокрема Замостя 181. Таким чином, у торговельних операціях купців Молдавії та України середини XVII ст. грошовий обмін переважав. Водночас існував прямий товарообмін з використанням скота як грошового еталону, так і мішаних розрахунків.

Така система була пов’язана з конкретно історичними умовами. Низький рівень товарно-грошових відносин у Молдавії пояснювався тим, що не вистачало грошей для ведення широких торговельних операцій. Цю нестачу покривали гроші-товар: скот, сап’ян, волоське вино. Такі форми розрахунку задовольняли обидві сторони партнерів — як Україну, так і Молдавію.




§ 4. Кредит


Система закупівлі товарів у кредит посідала значне місце в економічних відносинах Молдавії зі Львовом. В Молдавії (в Яссах) у XVII ст. міняйли брали 20% річно або 4% місячно від позиченої суми грошей (див.: История Молдавской ССР. — Т. 1. — С. 178). Налагодженою системою продажу сап’яну в кредит користувалися львівські і молдавські купці, які брали участь у реалізації молдавського сап’яну на ринках Західної України. Незважаючи на те, що ми маємо скупі документальні дані, які збереглися 182: 1584 р. — 150 штук сап’яну, 1595 р. — 371, 1620 р.— 720, 1621 р. — 1300, 1652 р. — 1450, але й вони свідчать, що в кінці XVI ст. — до середини XVII ст. значно зріс вивіз сап’яну до Львова. У 1658 р. великі партії сап’яну закуповували в Яссах львівські купці Захаріаш Ємирович і Домінік 183.

Системою продажу молдавського хутра в кредит користувалися львівські і молдавські купці. Документально засвідчена у 1620 р. закупівля львівськими купцями в кредит у Молдавії лисячого хутра 184. За допомогою тієї ж системи у 1637 р. купці з Молдавії привозили до Львова хутро лисиць, видр, бобрів і котиків 185.

В описі товарів, які залишилися у 1653 р. після смерті львівського купця Маторковича, названо 2 бунти молдавських лисячих спинок 186. В описах речей після смерті кількох львівських купців згадуються різні вироби молдавських хутровиків і кушнірів, зокрема молдавські коміри і кожухи 187. У XVII ст. вірменські купці, що жили у Львові, поставляли у кредит молдавські кожухи на львівський ринок та інші західноукраїнські міста 188.

Закупівля товарів у кредит відтворювалася подвійно: або особа, яка закупила товар у кредит, видавала на ім’я продавця борговий запис, де вказувалася сума боргу, терміни його погашення, або кредитору видавали закладний запис з вказівкою суми боргу, строків його погашення і залишали під заклад різні предмети, які потрібно було повернути після повного розрахунку по закладному запису. Про значення кредиту для підтримки постійних торговельних зв’язків Молдавії зі Львовом свідчать показання групи львівських купців під час судового процесу 1621 р. Купці заявили, що вони були пов’язані комерційними справами з молдавськими, мултянськими і турецькими купцями, про що свідчать розписки і боргові записи молдавських купців на 10 000 золотих. Цікаві їх дослівні заяви: «Без подібних акцій торгівля не може існувати. Ми також зосталися боржниками у молдавських купців на велику суму грошей» 189. Система кредитування діяла дуже строго, зокрема і проти осіб, які не виконували боргових зобов’язань. Дійовою мірою була конфіскація товарів і майна недисциплінованого боржника. Наприклад, в 1649 р. в Молдавії закуповував товари Герард Грекієм, торговельний агент львівського купця Милкопа Хадзелвича. Пізніше «кредитори затримали у нього в Молдавії товарів на 25 000 золотих» 190.

Боргові записи на великі суми, такі як 10 000 золотих, кредит львівського купця в Молдавії на суму 25 000 золотих, свідчать про обсяги кредитування, з однієї сторони, і, з другої, що є доказом постійних торговельних зв’язків між Львовом і Молдавією.




§5. Кругова порука


Широке розповсюдження отримали торговельно-фінансові операції через посередництво довірених осіб, оскільки при наявності великих торговельних зв’язків купці не завжди могли особисто вести свої справи у ході міжнародного торговельного обміну.

Принцип солідарної відповідальності всіх підданих України щодо підданих Молдавії повсюдно застосовувався у зовнішньоторговельних відносинах. Наприклад, українські купці несли відповідальність один за одного, тому що на випадок невиплати боргів одним із їхніх співвітчизників належне їм майно могло бути конфісковано в країні кредитора 191.

Документи свідчать, що кругова порука за принципом належності купецтва до певної держави практикувалась як щодо молдавських купців, які торгували на ринках західноукраїнських міст, так і щодо торгових людей цих земель, які вели комерційні операції на ринках Молдавії.

У Львові в 1621 р. була затримана група молдавських, мултянських і турецьких купців для стягування грошей, які заборгували львівським купцям їхні співвітчизники. Львівські купці домагалися секвестру на всі товари. Тоді молдавський господар затримав якогось львівського купця, що їхав із Туреччини, і повідомив до Львова, «що цей львівський купець буде відпущений тільки тоді, коли будуть визволені затримані молдавські купці» 192. Після здійснення взаєморозрахунків затримані купці, як молдавські, так і львівські, були звільнені. У цьому ж році у Львові з групи молдавських купців були взяті гроші і товари на суму 4 000 золотих для погашення боргу їхнім співвітчизникам. Тоді в Молдавії затримали львівського купця з товарами і грошима на 15 000 золотих 193. Під час судового процесу у Львові з’ясувалося, що львівські купці отримали від своїх молдавських партнерів боргові записи і розписки на суму в 10 000 золотих. Вони визнали, що заборгували молдавським купцям велику суму грошей. Суд зобов’язав взаємно погасити свої борги для того, «щоб торгівля продовжувалася, як було раніше» 194.

У Молдавії практикувалося теж поручництво. Молдавський господар сам іноді поручався за великих купців.

Львівський купець у 1654 р. Аслон Емирович послав до Ясс свого представника Мадзараки Кристофоровича, який, крім продажу й закупівлі товарів, повинен був отримати у ясського купця Секери згідно боргового запису 500 талярів. Молдавський господар Георгій Стефан засвідчив повноваження Мадзараки як торговельного представника Аслона і тим самим застеріг ясського купця, котрий ставив під сумнів правомірність вимог львівського агента, від можливості ухилитися від виплати по борговому запису 195. Це було своєрідною порукою молдавського господаря Стефана Георгіци, який засвідчив, що Мадзараки дійсно був повноважним агентом львівського купця 196. Система поручництва гарантувала виконання боргових записів і тим сприяла подальшому торговельному розвитку між Україною і Молдавією.




§ 6. Контрактове оформлення торговельного обміну


Купці з Молдавії і Львова та західноукраїнських міст, крім безпосередньої закупівлі товарів на ярмарках і ринках, укладали контракти про постачання товарів згідно вказаного у договорі місця і в конкретні часові терміни. Контрактове оформлення торговельного обміну було вигідним як для постачальника, так і для покупця. Перший отримував гарантію на збут свого товару, що було важливо, коли є продукти, які швидко псуються. Одночасно він був застрахований від коливань цін, таким чином міг розраховувати на твердий прибуток. Покупця задовольняло укладання контракту, бо це забезпечувало поставку товару у певній кількості і в усталені строки, а це було особливо важливо, адже в середньовіччя ярмарки відбувалися у конкретні терміни. Таке контрактове оформлення поставок товарів з Молдавії до Львова і засвідчено в середині XVII ст.

У 1647 р. у своїх показаннях перед Войтовським судом гданський купець Оффман заявив, що йому відомо про ведення торгівлі з Молдавії львівськими купцями Докою і Коєратом і що він особисто знає від «пана Дока, що пан Коєрат зараз повернувся із Ясс, де уклав контракт на купівлю поташу у молдавського господаря [Васіле Лупула]» 197.

У 1652 р. львівський купець Ісак Лазарович доставив у строк на Снятинський ярмарок ясському купцю Гаргашу 3 фасси кіс згідно укладеного контракту 198. Між львівським купцем Абрагамом Юробинським і ясським купцем Брусіотою у 1653 р. було укладено контракт, за яким останній зобов’язався доставити першому 30 підвод анісу по 13 1/2 левкових талярів за кантар 199.

Згідно договору з молдавським господарем Стефаном Георгіцею у 1657 р. компанія львівських купців Миколая Новикова, Івангулема Попона та інших виробляла у Молдавії поташ. Це ж об’єднання львівських купців у свою чергу було пов’язане контрактом про поставку молдавського поташу з купцем Вільгельмом із Брод 200.

У контрактах, крім вказаних строків доставки товарів і його вартості, обумовлюється валюта, в якій проводитимуться розрахунки по торговельній операції. У вищезгаданому контракті від 1653 р. оплата анісу повинна була вестися з розрахунку 3 таляри золотих за 2 таляри левкових 201.

Замовник при укладенні контракту звичайно вносив завдаток, що й обумовлювалося. Таку 1650 р. львівський купець Стадницький поскаржився до суду на сучавського купця Хороша Ахантовича, з яким уклав контракт на поставку 700 телячих і волових шкір. Стадницький вніс «завдаток в кілька десятків золотих», але сучавський купець порушив строки поставки вказаного товару 202.

У торговельному контракті обов’язково обумовлювалася якість доставленого товару, який повинен точно відповідати зразкам постачальника при укладенні акції. Замовник вимагав, щоб товар було йому поставлено до відкриття певного ярмарку для більш вигідних умов реалізації товарів. Якщо умови контракту не виконувалися щодо терміну доставки товару (йдеться про першочергове значення ярмаркової торгівлі), то замовник мав великий матеріальний збиток, і тоді він від недисциплінованого постачальника вимагав компенсації за матеріальні збитки або притягав його до судової відповідальності. Зокрема в 1650 р. львівський купець Стадницький пред’явив позов сучавському купцю Торошу Ахантовичу, котрий, згідно контракту, повинен був йому доставити 700 шкір «за тиждень до Львівського ярмарку» 203, але він цього не виконав. Львівський купець мав значні збитки, тому повинен був діставати необхідні шкіри в іншому місті 204.

Отже, контрактове оформлення товарообміну значно полегшувало торгівлю між Львовом і Молдавією. Купцеві потрібно було мати при собі відповідні зразки товару. Після того, як продавець з замовником уклали контракт, вони відправляли товар у заздалегідь зазначене місце за встановленою ціною у певний термін, чітко обумовлений договором. Тоді замовник не витрачав часу на пошуки товарів, на їх доставку тощо, а отримував уже товар у певний термін і такої якості, яка його задовольняла. При контрактовому оформленні реалізації товарів ризик у торгівлі зменшувався до мінімуму. У середині XVII ст. це була нова взаємовигідна форма товарообміну між Львовом і Молдавією.










Попередня     Головна     Наступна             Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.