Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна             Примітки





РОЗДІЛ V
Львів — основний центр молдавсько-української торгівлі




§ 1. Товари


Найважливішими молдавсько-українськими торговельними партнерами середини XVII ст. були Львів, в якому у 1650 р. жило 33 275 мешканців, та молдавська столиця Ясси, де у 1650 р. мешкало близько 40 000 чоловік 230.

До XVI ст. головним торговельним партнером Молдавії вважався семигородський центр Брашов. У середині XVII ст. його місце зайняв Львів — багате місто, уславлене 3 000 фаховими ремісниками, згуртованими у 30 цехів під керівництвом 500 майстрів 231. Тому вчені Молдавії, що займаються історикоекономічними питаннями, обирають Львів як тему своїх досліджень. Одна з останніх таких праць — це монографія О. М. Подградської «Торговые связи Молдавии со Львовом в XVI—XVII веках» 232. Торгівля з Молдавією була прибутковою справою як для Львова, так і для самого купецтва та інших західноукраїнських міст. Складське право, яким користувалося місто, збільшувало прибуток для місцевого купецтва. Першим із західноукраїнських міст складське право на молдавські товари отримав Львів. У 1460 р. король Казимир надав місту абсолютне право складу. У документі підтверджується, що головний склад повинен бути на всі часи у Львові 233 і щоб жоден купець його не обходив, незалежно звідки він прибув. Сторожі львівського складу були розставлені на всіх придорожніх місцях і стежили, щоб купці не обходили склад і виплачували відповідне мито. Усередині XVII ст. товарообмін між обома партнерами — Львовом і Молдавією — не обмежувався грошовими надходженнями від митного збору.

Молдавія на середину XVII ст. залишалася аграрною країною, незважаючи на відомий розвиток ремесел, тому потребувала різних виробів, які поставляло на молдавський ринок переважно місто Львів 234.

Документи підтверджують, що продаж ремісничих виробів на молдавському ринку був систематичним явищем. Як один з найбільших торговельно-ремісничих центрів Львів вів із Молдавією торгівлю ще з другої половини XVI ст. Постійний розвиток спеціалізації ремісничого і промислового виробництва Львова був однією із основних йому притаманних рис. Тому на середину XVII ст. у Львові налічувалося більше 120 різних ремесел 235. Наприклад, ремісники, які виробляли металовироби у середині XVII ст., організовувалися у такі цехи: слюсарів, ковалів, зброярів, годинникарів, котельників, голкарів, майстрів по виробництву ножів, мечів, ливарників 236. На першу половину XVII ст. у Львові існували окремі цехи майстрів золотих справ, шевців 237, шапкарів 238. Дуже розвинуте було шкіряне виробництво за вузькими спеціальностями: дубильники, чоботарі, хутровики, кушніри, поясники, сідельники.

У харчовій промисловості значну роль посідало виробництво солоної і копченої риби із сировини, яку привозили з України і Молдавії. До харчових промисловиків входили цехи м’ясників, пекарів, солодоварів, пивоварів, медоварів 239. Особливо Львів був уславлений ювелірними виробами. Львівські майстри золотих справ виїжджали на тривалий час до Молдавії, наприклад, для виконання важливих замовлень для дому господаря 240. Львівські торговці і ремісники постачали промислову продукцію до Молдавії. У свою чергу вона була для Львова не тільки постачальником сільськогосподарської продукції і деяких ремісничих виробів, а що найважливіше — постійним споживачем цих виробів.

У зв’язку з поглибленням суспільного розподілу праці торговельні зв’язки між Львовом і Молдавією, засновані на взаємовигідному паритеті, обміну ремісничої продукції на сільськогосподарську, змінювалися. Про це свідчить великий список львівських товарів, що користувалися великим попитом на молдавському ринку, зокрема металевих виробів. У цей час, крім заліза, міді, свинцю, сплаву для відлиття дзвонів, до Молдавії вивозилися і цінні метали 241. Для аграрної Молдавії дуже важливе значення мали львівські металеві вироби засобів праці — коси, ножі, цвяхи.

Так Констянтин Лападати з Ясс у 1655 р. закупив у Ярославі (на захід від Львова) у Соломона Хромого «на тисячу золотих коси... з якими відправився у Молдавію» 242.

У 1650 р. Ісак Лазарович із Львова, згідно контракту, доставив «З фаси кіс Гаргашу, вірменину із Ясс» 243. Велика кількість різних тканин зі Львова поступала на молдавський ринок, зокрема сукна і шовки. Так у 1620 р. група львівських купців везла до Молдавії сукна, після реалізації яких гроші пішли на купівлю молдавського сап’яну 244. Львівський купець Андрій Стрелецький у 1621 р. вів у Молдавії велику торгівлю сукном, а на виручені гроші також закуповував молдавський сап’ян 245.

У середині XVII ст. дорогими львівськими тканинами торгували молдавські митники, що були водночас й великими купцями.

На користь цього свідчить документ від 1614 р. про те, що молдавський митник Кондим Вранаш уклав контракт з Андрієм Торошовичем зі Львова про поставку йому 280 поставів тканини, яка називалася каразия 246. Львів був одним з найбільших постачальників імпортних тканин до Молдавії.

У 1611 р. «за бажанням молдавського господаря» молдавський митник Зані уклав договір із львівським купцем Напсталиком про доставку 343 поставів різних тканин 247. Молдавські господарі та їхній двір у середині XVII ст. продовжували користуватися послугами львівських купців. Ці факти свідчать, що на середину XVII ст. Львів ввозив до Молдавії багатий асортимент тканин для потреб двору, армії, феодалів, простого населення. Адже в Молдавії вони не вироблялися. У середині XVII ст. зі Львова до Молдавії у великій кількості вивозилися шапки і кайма 248.

Торгові люди зі Львова привозили до Молдавії хутро, яке закуповували у російських купців, що доставляли на Україну хутро соболів, куниць, вивірок, чорнобурих лисиць 249. Велику частину цього хутра, переважно соболів, львівські купці у свою чергу привозили до Молдавії, де їх купував господар і молдавський двір. Наприклад, у 1622 р. львівському купцю Іоанісу Теофілу молдавський господар винен був 1666 1/2 червоних золотих за хутро соболів 250.

У середині XVII ст. тривала слава Львова як виробника ювелірних виробів, дорогоцінного каміння, посуду, що створювалися львівськими золотих справ майстрами. Широкі торговельні операції в цей час вів львівський купець Норберг Мурат 251.

Зі Львова до Молдавії ввозили папір сучавські купці 252. Львівське ставропігійське братство зробило великий внесок не тільки в налагодження культурних зв’язків Львова з Молдавією, а й в розвиток економічних відносин середини XVII ст. 253 Зокрема, братство закуповувало для Молдавії такі товари, як папір, металевий сплав, бронза тощо, які нерідко виробляли самі члени братства 254.

Аналіз документального матеріалу середини XVII ст. про українсько-молдавські торговельні зв’язки засвідчує, що товарообмін відтворювався головно львівськими купцями і в невеликій мірі молдавськими.

Багаточисельні документи підтверджують, що Молдавія торгувала зі Львовом та іншими західноукраїнськими містами переважно молдавським скотом і продуктами тваринництва. Попит на сільськогосподарські товари із Молдавії до Львова був великим іще тому, що Львів забезпечував подальший експорт цих товарів у західноєвропейські країни.

Як правило, молдавський скот закуповували оптовики. Купціоптовики переганяли скот з Молдавії до Львова у двох напрямках — на Львів через Снятин і Кам’янець. Якщо скот йшов по шляху до Снятина, то стоянка його була біля річки Прут, якщо до Кам’янця — то на Дністрі. Саме на цих стоянках купці перераховували скот 255. У 1632 р. переганяв биків із Молдавії великий львівський скототорговець Ісак Нахманович 256. На польських землях з часом встановлювалися скотоперегонні тракти. Зі Львова такі тракти проходили через Жовкву, Томашів, Замостя, далі на Гданськ, через Ярослав, Ланцут, Краків, Олькуш — до Сілезії, а звідти через Ополе і Вроцлав — до Німеччини 257. Про торговельні акції ми дізнаємося з судових матеріалів, оскільки тексти договорів не збереглися.

Великі партії молдавського скоту львівські купці поставляли до Гданська, де частина його йшла для забезпечення населення, а решта відправлялася за кордон. Актовий матеріал того часу показує, що у 1653 р. група львівських купців гнала «гурти биків» з Молдавії у Гданськ через Чернівці 258.

Молдавські купці невеликими партіями переганяли молдав-

ський скот на ринки Львова, ймовірно, що для харчування населення торговельно-ремісничих центрів 259.

У митному списку іноземних товарів, які ввозилися з Молдавії до Львова в 1633 р., ми відзначаємо молдавські волоські бики вищої, середньої і нижчої якості 260, відповідно від цього встановлювалася і їхня ціна.

Продаж скоту проводився молдавськими купцями із Ботошан, Ясс, Сучави на великому українському ярмарку у Львові. Скотний ярмарок у Львові відбувався двічі на рік, перший — починався 21 січня, другий — 13 червня, тривали вони по два тижні; в ярмарку брали участь молдавські купці 261. Торгівля биками налічувала приблизно 40 000 голів. Закуплені бики направлялися в Сілезію, Саксонію, Гамбург, Бургштадт. Таким чином, у середині XVII ст. головною статтею молдавської торгівлі зі Львовом був скот. Наведені документи свідчать, що з Молдавії переважно до Львова направлялася велика кількість скота, що складало найбільш доходну статтю зовнішньої торгівлі Молдавії. Крім скота, з Молдавії на львівський ринок поступав такий продукт скотарства, як тваринний жир, про що говорить митний список 1633 р. 262

«Волоське вино» або «молдавське» користувалося великим попитом не тільки у Львові, а й в інших західноукраїнських містах. Львівські купці самі приїздили до Молдавії за цим вином. Відомий в цей час львівський купець Ян Муратович торгував волоським вином у великій кількості на суму в кілька сот золотих, як свідчить опис його майна 263. У Львові були досить місткі погреби, де зберігалося волоське вино, також були винні склади, в яких велася оптова торгівля цими винами 264.

Новою статтею молдавського експорту у середині XVII ст. були мед і віск. Одним з прикладів може бути закупівля львівським купцем Іонісом Теофілом воску в Молдавії 265.

Віск, який поступав із Молдавії у сирому вигляді до Львова, перетоплювався і відливався у форму кола, на якому відбивали міську печатку. Оскільки для потреб Львова воску було забагато, то львівські купці такий цінний сільськогосподарський продукт експортували до західноєвропейських країн.

Збереглося кілька цікавих документів про вивіз меду з Молдавії до Львова середини XVII ст. 266

Вивозили із Молдавії до Львова також волоські горіхи, як розповідають документи XVII ст. Тому королівська влада у 1657 р. видала новий поштучний тариф, у якому, крім інших молдавських товарів, називалися волоські горіхи. Поштучний збір з них складав 12 грошей з підводи 267. Цей факт засвідчує, що волоські горіхи доставлялися в Україну у великій кількості, оскільки митний збір брався з підвод.

Продаж товарів проводився купцями на великих українських ярмарках у Львові, Снятині, Язловці, Коломиї, Ярославі 268. До Львова приїздили купці різних національностей, тому виникла потреба у перекладачах. Саме функція перекладача була львівською монополією. За всі торговельні трансакції, у яких перекладач брав участь, він мав з кожних 400 золотих, що купець отримував за реалізацію товару, один золотий 269. Розмір плати за перекладацьку роботу у Львові залежав від того, якими були відносини з Туреччиною. Якщо купці не могли з тих чи інших причин приїздити зі своїми товарами до Львова, то відкупівельна плата була нижчою 270. Цей факт свідчить, що контингент іноземних купців, які приїздили до Львова, був значним.

У 1621 р. Львів домігся привілею, який давав львівській міській касі право збирати поштучний митний збір з усіх купців, за винятком шляхти. Цей привілей гласить, що митний збір у розмірі 6 грошів збирається в усі пори року і з усіх видів тари як: діжі, скрині, в’язки, вузли, штуки, бочки, посудини 271. Так даний на відкуп поштучний збір з 1624—1630 рр. приніс місту дохід у розмірі 22 468 золотих. Відкупівельник заробив за цей період 2152 золотих 272.

Деякі корективи в систему поштучного збору були внесені у 1627 р.: поштучний збір залежав від товару, який містила в собі тара. Проілюструю для прикладу: з бочки меду брали 20 грошів, з бочки солоної риби — 6 грошів, з бочки вина — 12 грошів. До нового положення поштучного митного збору було внесено спеціальну статтю про «волоських» купців, спрямовану на підвищення митного збору з молдавських товарів. У статті говорилося: «До волоських купців, греків і персів повинен бути інший підхід, з них слід брати поштучний збір, що буде більш вигідно» 273. Наприклад, якщо молдавський купець віз бочку білуги, то з нього можна взяти поштучний збір з виду тари, тобто 6 грошів, або з виду товару, — тобто з бочки білуги — 12 грошів. У цьому випадку вигідніше друге. Якщо купець віз у бочці оселедці, то більш вигідним було брати поштучний збір з виду тари, оскільки він складав 6 грошів з бочки, в той час як збір від різновидності товару, тобто оселедців, складав би тільки 3 гроші. Таким чином, наведена як приклад стаття з положення 1627 р. свідчить про збільшення доходів міста за рахунок митного податку з товарів, які привозили з Молдавії або які поступали до Львова транзитом через молдавські землі 274.

Львів був зацікавлений у прибутках від торгівлі з Молдавією, оскільки торгівля з Молдавією у середині XVII ст. давала великі прибутки, які налічували тисячі голів скоту, сотні бочок вина та інші місцеві і східні товари; але торгувати у середньовіччі було нелегко.

Протягом другої половини XV ст. греки, що втратили в 1453 р. свою Візантійську державу, поволі перебрали у свої руки торгівлю Османської імперії. Звідти вони поширювали свій вплив на васальні держави Османів. Уже близько 1526 р. існують на Волощині грецькі купецькі братства. У Семигороді з 1577 р. греки почали діставати торговельні привілеї, а в 1636 р. грецьке купецьке братство отримало загальний торговельний привілей 275. Воєвода Васіле Лупул (1634—1653) підкреслено підтримував грецьких купців, чим настроїв проти себе місцеве боярство.

Слід пригадати, що невдовзі перед своєю смертю Б. Хмельницький надав вигідні привілеї грецькому купецькому братству у Ніжині (12 травня 1657 р.) 276.

Незважаючи на складність торговельних стосунків, бо на кожному кроці підстерігали побори, все-таки купцям торгівля молдавськими та західноукраїнськими товарами приносила великі бариші. Власне тому вони й розраховувалися з королівськими і місцевими владами за багаточисельними статтями митних податків, що ними обкладалися завезені купцями товари. Це було вигідно не тільки властям Львова, а й самому купцеві західноукраїнських міст. Складське право, яким користувалися Львів, Кам’янець, Луцьк, значно підвищило прибутки місцевого купецтва, чим і можна було пояснити боротьбу інших західноукраїнських міст за складське право торговельно-ремісничих центрів західноукраїнських земель. Товарообмін між Україною і Молдавією через основний центр — Львів досягає у середині XVII ст., як свідчать документи, свого апогею. Для обох партнерів ці економічні взаємини не обмежувалися грошовим надходженням від митних поборів. Український торговельно-ремісничий центр Львів був водночас надійним постачальником ремісничих виробів, котрі так потребувала аграрна Молдавія. Адже Львів на середину XVII ст. став більш розвинутим центром, беручи до уваги капіталістичні відносини, які розвивалися, і революцію цін в Європі. Власне, ці партнерські відносини особливо підтримували львівські купці, тому вони і навчали краще торгувати свого близького сусіда — Молдавію. Торгові люди Львова та інших західноукраїнських міст закуповували у Молдавії велику кількість скота й інших сільськогосподарських продуктів, отримували великі прибутки, і це призвело до зростання попиту на ці товари. Молдавія була зацікавлена у збільшенні виробництва і у великих поставках на зовнішній ринок, насамперед до України. Молдавський літописець середини XVII ст. Мирон Костин підкреслює прибутковість систематичної торгівлі з Україною скотом і сільгосппродуктами. «Повна золотом країна, в яку в ті часи з Молдавії потоком йшли торговельні бики, коні, мед, а Молдавія із тої країни привозила золото і срібло» 277.

Торгівля зі Львовом й іншими західноукраїнськими містами, а також попит на молдавські сільськогосподарські товари сприяли розвитку товарно-грошових відносин і внутрішнього ринку Молдавії. Львів — як центр торгівлі молдавським скотом і сільськогосподарськими товарами — задовольняв не тільки потреби України, а й західноєвропейських країн, чим вводив Молдавію до загальноєвропейського ринку. Таким чином, сукупність трьох факторів визначали вигоду торговельних відносин Молдавії з Україною: по-перше, грошові доходи від митних податків; по-друге, Львів і західноукраїнські міста були центром з розвинутим ремісничим виробництвом і головно постачальником ремісничих виробів до аграрної Молдавії; по-третє, Львів як торговельний центр з іншими західноукраїнськими містами був багатим ринком збуту для сільськогосподарської продукції Молдавії. Власне тому львівські купці ці партнерські взаємини ініціювали, а молдавський господар Васіле Лупул підтримував львівсько-молдавську торговельну політику своїми привілеями, а опісля Б. Хмельницький своїм позитивним ставленням до Львова.




§ 2. Імпорт молдавський і український


Молдавія в цілому на середину XVII ст. значно розширила контингент імпортованих львівських товарів за рахунок ввозу металів: дахового заліза, міді, олова, сплаву для дзвонів, дорогоцінних металів, металевих виробів: ножів, кіс, серпів, цвяхів.

Про систематичну торгівлю цими товарами між Україною і Молдавією маємо документи з середини XVI до середини XVII ст. Зокрема, у 1544 р. молдавському господарю Олександру Лапушняну королівськими властями було дозволено без виплати мита вивезти десять, а при необхідності і більше центнерів олова і міді. Українським митникам приписувалося не чинити опору вільному ввозу цих металів до Молдавії 278. Цьому ж господарю королівськими владами було дано дозвіл на закупівлю і вивіз зі Львова 25 тисяч листів дахового заліза 279 для будівництва Слатинського монастиря. Крім заліза, олова і сплаву для відлиття дзвонів, дозволялось вивозити із західноукраїнських міст до Молдавії цінні метали 280. У 1598 р. королівські влади доручили Петру Ольшовському збирати митний збір з купців, що везли в Молдавію золото і срібло. Кошти від цього митного збору йшли на будівництво замку у Снятині 281.

У 1679 р. сучавські купці продовжували вивозити із Львова коси 282. У 1617 р. львівський купець Ян Сахнович у Молдавії продав кілька сот ножів 283. Молдавія імпортувала у XVII ст. різноманітний асортимент тканин з України через львівських купців.

Торгівлею з Молдавією полотном, сукном та іншими тканинами займався купець Сембек. Зокрема, у 1610 р. він доставив до Молдавії для продажу 135 локтів полотна 284. У 1633 р. Стефан Адамович, купець із Замостя, подав скаргу на Ієроніма Бринкіна, з яким вів спільну торгівлю сукном у Молдавії 285. Львівські купці торгували також імпортними тканинами. У 1673 р. львівський купець Олександр Балабан відправив до Молдавії для продажу «40 поставів англійського сукна» 286. У середині XVII ст. єврейські купці зі Львова їздили до Молдавії торгувати не тільки сукном, полотнами, а також шапками, каймою 287.

Молдавія через львівських торгових людей закуповувала хутро соболів, куниць, вивірок, чорнобурих лисиць. Засвідчено документом від 1618 р., що львівський купець вірменин Бапсока торгував у Молдавії соболиним хутром 288. Архівні матеріали стверджують про імпортування Молдавією скляних і фарфорових виробів.

У 1622 р. ясський купець грек Михаїл уклав договір із львівським фурманом Станіславом про доставку йому в Ясси великої партії фарфору. Фурман взяв на себе зобов’язання доставити вказаний товар у Ясси, не спричинивши купцю жодних втрат 289.

Молдавія імпортувала зі Львова ювелірні вироби. В документах першої половини XVII ст. згадуються срібні кубки, замовлені якимось молдаванином 290. За дорученням львівського купця Норберга Мурата його посередник Давид Серепкович здійснював великі торговельні операції з ювелірними виробами у першій половині XVII ст. Молдавський двір замовляв львівському купцю перли, срібні келихи на великі суми, наприклад 1140 талярів 291.

До висновків про молдавський імпорт з України слід додати, що більш широким став асортимент товарів, зокрема тканин, які привозили львівські купці. Новим явищем стало привезення різних сортів простого полотна, яке призначалося для молдавських селян і міщан. Наведений документальний матеріал свідчить про розвиток процесу товарно-грошових відносин у Молдавії. Торгівля між двома партнерами проводилася металевими грошима, а також шляхом прямого товарообміну. Товари однакової вартості обмінювалися один на другий. Молдавські купці в окремих випадках розраховувалися скотом, шкірою і волоським вином. Коли закуповували у львівських купців сукна, коштовності та інші товари, то скотом виплачували свої боргові зобов’язання. Попит молдавського населення задовольнявся шляхом ринкових закупівель. Найбільше ремісничих і промислових товарів Молдавія імпортувала з України, яка надавали їй найнижчі імпортні тарифи. Згадаймо універсал гетьмана Б. Хмельницького від 28 квітня 1654 р. Продукція львівських ремісників широко була представлена в Молдавії, зокрема виробництвом ювелірних виробів. Різноманітний асортимент ремісничих виробів задовольняв не тільки потреби молдавського господаря, боярства, а й соціальних низів. Для перших призначалися дорогі імпортні сукна і шовки, ювелірні вироби та інші предмети розкошу; для простого населення — товари першої необхідності: тканини, коси, ножі. Провідна роль у торговельному партнерстві належала львівським купцям.




§ 3. Львівський імпорт з Молдавії та його реекспорт


Україна імпортувала з Молдавії скот і сільськогосподарську продукцію у середині XVII ст. Львівські торговці переганяли із Молдавії десятки тисяч голів скота, в основному молдавських биків 292, до Львова 293. Звідти вони доставляли їх до Середньої та Західної Європи 294. Львівські купці, як правило, обмінювали свої товари на молдавських биків, сап’ян, волоське вино. Зовнішньоторговельні операції партнерів здійснювалися у більшості металевими грошима. Щоб уявити собі економічні рамки українського імпорту, звернемося до постанови львівської тарифної комісії про продажні ціни у Львові на привезені з Молдавії так звані «волоські товари» від 25 червня 1633 р. 295 Саме ці товари складали у середині XVII ст. український імпорт, який переважно привозився із Молдавії. Це були молдавські бики або воли вищої, середньої якості, волова шкіра, сап’ян молдавський, цінні породи риби: осетрові, білуга, стерлядь, чорна ікра, дунайські оселедці, коропи, волоські горіхи, мед, віск, аніс, поташ, фініфть. Про деякі важливі статті українського імпорту, які ще не висвітлені в монографії, піде мова. Через відсутність сукупності відповідних документів не можу створити цілісної картини, але згадую окремі факти, які самі дають певне уявлення. Молдавія продовжувала постачати в Україну поташ. Оптову торгівлю поташем у 1654 р. вели купці Миколай Новікус, Петрашко Вільдмекі, Ян Кілем, які орендували у молдавського господаря три буди для виробництва поташу і вивозили з Молдавії десятки бочок 296.

Компанія львівських купців на чолі з Миколаєм Новікусом у 1657 р. постачала Вільгельму Ардешу, купцеві з Бродів, поташ і фініфть з Молдавії 297. Торгівлею поташем займався навіть молдавський господар. Львівський купець Балабан сплатив йому мито за кілька сот бочок поташу 298. Господар у своїй розписці пише, що отримав від цього львівського купця «450 червоних золотих, потім 500 левкових і 70 червоних золотих за звичаєм, згідно чого всі, хто вивозить за кордон поташ і фініфть, зобов’язані платити йому мито по червоному золотому з кожної бочки поташу і по червоному золотому від лашту фініфті» 299. Деякі львівські купці випалювали у Молдавії поташ десятками років у великих кількостях, наприклад, купець Красовський, що вивіз з Молдавії у 1666 р. через Язловець 200 возів поташу 300. Молдавські господарі через посередництво львівських купців продавали поташ у Гданськ. Васіле Лупул у 1653 р. передавав львівському купцеві Миколі Новікусу 185 бочок поташу і 50 лаштів фініфті 301 для продажу їх у Гданську, взамін просив закупити йому різних товарів — сукна, атласу 302.

Акцизна книга міста Замостя за 1656—1657 рр. подає дані про закупівлю цим містом у Молдавії осетрини і білуги 303. У списку «волоських товарів» 1633 р. молдавська риба згадується у таких різновидах: білуга, короп, стерлядь, дунайські оселедці 304. У 1671 р. до Львова привіз підводу риби купець із Ботошан 305. Отже, можна зробити висновок, що молдавська риба вивозилася на ринки Львова та інших західноукраїнських міст у багатому асортименті й у великій кількості.

Як же були організовані митні пункти в Молдавії для вивезення імпортних товарів? У Яссах знаходилася головна митниця 306. Ми не маємо даних про існування складського права в середині XVII ст. в Молдавії, як в Україні, для купівлі імпортних товарів. Але молдавський господар сповіщав українських, польських та інших іноземних купців, що вони можуть їздити до Молдавії тільки такими дорогами: на Чернівці, Хотин, Сороки, а якщо порушуватимуть це правило, то їхні товари будуть конфісковані.

Молдавські міста, які знаходилися на шляху українських торгових людей, отримували великі прибутки від торгівлі. Зокрема, український купець повинен у молдавському місті орендувати торговельне приміщення, вносити плату за терези, ринкові і ярмаркові побори, за навантаження і розвантаження товарів, за послуги перекладача 307.

Річна відкупна ціна за оренду головної митниці Молдавії Ясси в кінці XVI ст. досягла 40 000 талярів 308. Це була велика сума, якщо врахувати на середину XVII ст. ціна найвищої якості молдавського бика становила 17 талярів, середньої якості — 12 талярів, а нижчої — 7 талярів 309. У середині XVII ст. молдавський господар Васіле Лупул підтверджував львівським купцям усі попередні торговельні привілеї, «заплативши своє правдиве мито за старим законом і за старим складом» 310. Молдавський господар стежив за тим, щоб митний збір збирався з усіх транзитних товарів. Якщо будь-який купець не сплатив мито, то в нього конфіскували частину товарів. Молдавський господар у 1631 р. послав скаргу до Львова на купчиху Розу і вимагав, щоб у неї були конфісковані привезені нею товари, оскільки вона не заплатила в Молдавії митного податку за 150 адріанопольських коврів по 50 флоринів, 10 штук парчі по 50 флоринів 311. Серед українського списку імпортованих з Молдавії товарів до Львова були вироби шкіряного і хутрового промислу: лисяче хутро, видри, бобра, волові шкіри, жовтий волоський сап’ян і заячі шкіри 312. У списку товарів, які залишилися у 1653 р. після смерті львівського купця Маторковича, згадані 2 бунти волоських лисиць (спинки) 313.

У митному списку товарів, складеному від 1633 р., які вивозилися з Молдавії до Львова під назвою haba, значиться сукно домоткане 314. У чому тут річ? Львівським купцям було вигідніше вивозити цей товар із сусідньої Молдавії, ніж виробляти в себе вдома. Дорогі західноєвропейські і східні тканини задовольняли потреби вищих верств населення Польщі та інших країн Європи, куди їх привозили кмітливі львівські купці.

З документів середини XVII ст. дізнаємося, що ясські купці постачали до Львова також войлок 315, тонкорунні вівці 316. Продаж молдавського скота проводився молдавськими купцями із Ботошан, Ясс, Сучави та інших міст Молдавії на великих українських ярмарках — у Львові, Снятині, Язловці, Коломиї, Ярославі 317. Скотопригонні ярмарки були в Хотині і Чернівцях. Скот з Молдавії переганявся на Україну, де жваво торгували молдавським скотом у першій половині XVII ст. 318 Важливою статтею українського імпорту першої половини XVII ст. була сіль.

У зв’язку з тим, що Наддніпрянщина; була відділена від галицьких солеварень, українські купці їздили по сіль у Валахію і Молдавію. Ми розглядаємо маловідомий матеріал. Перш за все треба з’ясувати хронологічну послідовність у відкритті копалень у Валахії, щоб знати, куди ж їздили українські купці за сіллю. Це такі копи, як Окнем Мар, Окна Мике, Телега, Гитиора, Тейшани, Сленик. Боротьба угруповань молдавських бояр Беленів проти Шербана Кантакузино призвела до закриття копальні Гитиора. Два століття боярство боролося проти селянських общин за соленосні землі, тому тут був відсутній на соляних промислах технічний прогрес; у помісті господаря знаходився соляний промисел Окнем Мар (волость Вилча). Добували сіль вільні селяни як повинність щодо господарського дому, тобто безплатно. Адже від цього залежала продуктивність праці і ціна на сіль.

По ліву сторону Олта, де добували сіль працею кріпаків і вільних людей, робітники отримували за свою працю жалування — це була перша форма грошової оплати праці в Молдавії.

Існувала ще форма народного видобування солі, що знаходилася на поверхні землі, в волостях Бузеу, Римникул, Серет і Салча. Населення користувалося правом добування солі в обмеженій кількості 319.

Такий промисловий товар, як сіль, у великій кількості вивозили з Молдавського князівства українські купці в Україну.

Весільна подорож Тимоша Хмельницького з Розандою Лупулівною в 1652 р. була використана ним і для економічних справ: велику кількість солі (400 возів) було закуплено в Молдавії для України 320. У цьому ж році сіль привіз із Ясс якийсь шляхтич чи козацький старшина і супроводив до Умані 150 возів молдавської солі 321.

Таким чином, український імпорт товарів з Молдавії дає право стверджувати, що торгівля не тільки приносила великі бариші купцям, а й була суттєвою статтею доходів казни Молдавського князівства. Адже держава регламентувала ведення зовнішньоторговельних операцій. Прибутки не могли повністю сприяти розвитку економіки країни; господарський престол в Молдавії купувався в Туреччині, і треба було платити великий харач, який складав у першій половині XVII ст. за часів правління Васіле Лупула близько 75 000 талярів 322. Кошти від митних поборів йшли не тільки для купівлі престолу, а й для власного збагачення, тобто молдавські господарі не пускали в оборот митні прибутки, що, безперечно, сприяло б економічному розвитку країни. Власне, ось чому молдавські господарі підтримували купців у торговельних зв’язках останніх з закордоном. Митні кордони між Україною і Молдавією заважали вільному розвитку торгівлі, оскільки вони уповільнювали створення стабільного і багатого внутрішнього ринку.












Попередня     Головна     Наступна             Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.