Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна             Примітки





Висновки


Польський історик Людвік Кубаля (1838—1918) подав свою відому характеристику Богдана Хмельницького. Він писав: «Територія його влади майже звідусіль мала відкриті границі. Не розпоряджав він, як Кромвель, вишколеною інтелігенцією і засобами старої і сильної держави: війна, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами — все треба було створити і все лягало на його плечі. Мусив добирати і вчити людей, доходити до найменших подробиць. А коли його військо не вмирало з голоду, коли мав зброю, гармати, амуніцію, добрих шпигів і надійних агентів, коли не бракувало йому ніколи грошей — то се його персональна заслуга, котрої йому можна було позаздрити, і то не тільки у нас, у Польщі». Далі він подає ще таке: «Як скрізь, так і тут повний скарб, добре господарство й фінансова незалежність. Міг сказати про себе, що більше дає, ніж бере. Бо побори на Україні не були ані великі, ані прикрі. Тільки чужоземні купці платили більші податки від привезених і вивезених товарів. Зате здобич гетьмана була величезна» 385.

Як бачимо, Кубаля слушно пояснює «чудо» Хмельницького його розумінням економічних проблем. На жаль, досі не було спеціальних праць, які займалися б різними економічними аспектами його політики. Я у своїй монографії сконцентрувала увагу на одній частині проблеми, а саме: на економічних зв’язках України часів Хмельницького з Молдавією. Тут відразу постало питання ставлення Великого Гетьмана до справ торгівлі і до міст як головних чинників торговельних справ.

Уже на початку своєї діяльності гетьман Хмельницький мав своє бачення проблеми міст і міщан. Це був період його війни з польською владою, де його союзниками стали татари, економіка яких базувалася на грабунку. Хмельницький не хотів допустити знищення міст і міщан. Тому він вів тривалі переговори і переконував міщан, що в їхніх інтересах заплатити йому викуп. Так було під Львовом, де переговори йшли від 1 до 11 жовтня 1648 р. 385, також під Замостям. Збереглося шість листів Богдана Хмельницького до Замостя 387, виданих між 6 та 15 листопадом 1648 р. 7 листопада він послав до міщан Замостя аж три листи 388. У 1650 р. Богдан Хмельницький пише три листи до пограничних московських воєвод, два до путивльських (№ 106 від 27.VII та № 126 із 11.XII) та один (№ 124 із 28.XI) до білгородського про врегулювання торговельних відносин 389. Для характеристики наводжу тут уривок із листа № 106: «Писалес до нас, же воєвода осколский, без відомсти осударя православного, купцей наших заграбил, а тепер ти пишеш, же осудар православний росказал воєводі оскулскому повертат нашим купцом вернут. А ми также, забраноє у ваших купцов роскажемо вернут ведлуг грамоти вашоє: они нашим купцом вернут повинни, вашим теж в цілости росказалисмо отдат і купцом нашим зєхат на тую справу» 390.

5 вересня 1649 р. Хмельницький видає універсал ніжинському купцеві Гнату Івановичу на вільну безмитну торгівлю: «Дали єсмо сего нашого універсалу Ігнатові Івановичови для вшелякоє оборони, сурово приказуючи, аби оному, яко чоловікови купецкому, з яким — колвек товаром, так до Ніжина єдучому, яко і где би колвек міл єхати, нихто не важився жадноє кривди і перенагабаня чинити і жеби бил всюда доброволне, безмитне і в цілости зо всіми своїми річами пропусчоний, іначей не чинечи» 391.

Ми не знаємо, хто був Гнат Іванович, але його походження із Ніжина дає можливість зробити припущення, що він був грек і належав до Грецького купецького братства, котре вдало торгувало з Туреччиною та Молдавією. Цьому братству Хмельницький, очевидно, за його внесок до українського Військового Скарбу, видав 12 травня 1657 р. універсал, в якому сказано: «Доносимо до відомости, іж ми приохочуючи греков купцов, аби в сторону нашу з розними товарами приєжджаючи, вигодою людем били, ... аби, яко звичай єсть в чужих краях, сами межи собою в справах купецких вшелякиє справи розсужали і челядь викрочную судили і подлуг заслуг карали; а єсли би кто з полковников наших албо з інних предложонних важился неналежне в тоє втручать і трудность яковую додавать, такового ми срокго будемо карать» 392.

Справа грецьких купців була дуже важливою для Б. Хмельницького, бо півтора місяця пізніше (26.VI 1657 р.) він видає ще спеціальний універсал двом купцям-грекам Павлу і Степану Юрієвичам, «аби гандле по містах і містечках украінних і всюди з отбиром старих і набирем свіжих товаров, безмитне волно єм было отправовать» 393.

З того універсалу довідуємося, як конкретно він регулював дії купців: грецькі купці мали сплатити відповідну суму грошей до Військового скарбу; як приклад, див. його універсали із 8 травня 1654 р. і 6 червня 1657 р. (№ 452), і жодна інша інституція — міська чи козацька, не повинна від них вимагати жодного мита чи виплати. Хмельницький пише: «Сурове навпоминаєм, аби оних так по дорогах, гостинцах безпечне пропущали, яко на місцу зостаючим і гандле одправуючим найменшоє перешкоди не чинили, подачок неслушних не вимагали, а поготовю шарпанини і неслушного здірства ділать не важилися, але аби оддавши екзакторови нашому належачую повинность, до жадного розних екзакцій плаченя примушани не били». Далі довідуємося, що грецькі купці могли їхати без перешкод у торговельних справах до чужих країв, а саме «в Польщу, Литву, на Білую Русь або до Волох (Молдавії)» 394.

У XVI—XVII ст. все ще існували внутрішні митні застави. На українських землях митниці міська та козацької адміністрації вимагали від чужоземних купців податок, який сплачувався грішми, за перевезення товарів, прогін худоби, за користування шляхами, мостами тощо. Це було, наприклад на Правобережній Україні, так зване цло (прикордонне мито), шляхове, мостове, гребельне, перевозне, ярмаркове тощо. Отже, купець на своєму шляху підлягав багатьом митним зборам. Універсал Хмельницького був дуже вигідний купецтву. Воно сплачувало один раз належну суму до Військового скарбу і мало свободу від усіх місцевих митних інстанцій. З другого боку, оті купецькі податки наповнювали важливу бюджетну статтю Військового скарбу гетьманської України.

Універсал Богдана Хмельницького, який уповноважив («дав екзакцію скарбовую») Остафію Стаматаєнку, купцеві грецького походження на службі Богдана Хмельницького, збирати податки з іноземних купців до Військового скарбу, став предметом того аналізу у IV розділі цієї монографії.

Збереглися ще три універсали Хмельницького про заборону чинити утиски ніжинським міщанам 395.

Після Переяславської угоди Хмельницький дбав, щоб правління Олексія Михайловича підтвердило права і привілеї українських міст, котрі користувалися самоврядуванням на підставі магдебурзького права. Він послав відповідні листи до царя у справі Києва (5 січня 1654 р.) 396 та Переяслава (27 лютого 1654 р.) 397

Коли українське військо зайняло частину Білорусі, Богдан Хмельницький зразу включив нові території у сферу української торгівлі. Ось так універсалом 25 березня 1657 р. він дозволив київським купцям «поневаж порт сотворилсе, вгору люб самим іти, люб своїх факторов посилат до Бихова і где — колвек залоги наші зостают, з вшелякими лекгумінами і купецкими речами сухим путем і водою, як хто может. Пилно теди жадаєм і приказуєм, жеби без вшелякого задержаня і гамованя всюди пропусчано так самих, яко і факторов їх, мит жадних торгових і подачок аби у них не витягано» 398.

Старий Бихівський «вільний порт» зв’язував торгівлею Дніпро з Балтійським морем через Західну Двину. Також Хмельницький взяв під захист місто Слуцьк, а це через Німан з’єднувало Дніпровий шлях із Балтійським морем.

Зацікавлення Богдана Хмельницького шляхом до Балтійського моря можна зрозуміти, взявши до уваги його візію торгівлі на Чорному морі, що викладена в його морській конвенції з Туреччиною у липні 1648 р., про що йдеться у VI розділі цієї монографії.

Як підкреслювалося вище, Хмельницький мав особливий інтерес до Львова. Коли восени 1655 р. гетьман знову почав облогу Львова, він чотирнадцять разів протягом одного місяця (з 23 вересня по 22 жовтня) звертався до «моїх ласкавих панів членів магістрату міста Львова» (Moi łaskawi pp. majestratowie miasta Lwowa), щоб не допустити зруйнування міста 399.

Вже зверталася увага, що Хмельницький «не мав ворожих намірів щодо Львова та його жителів...». Нагадуємо, що в свої молоді роки він жив та навчався у Львові 400.

У щоденнику львівського підкоморія В. М’ясковського читаємо під 2 лютим 1649 р., що Хмельницький заявив: «Виб’ю з ляцької неволі нарід весь руський», а крім того, назвав Львів, Холм і Галич своїм князівством 401.

Проте була ще одна причина, чому Хмельницький цікавився Львовом. Як підкреслювалося вище, Львів у його часи був найбільшим містом та торговельним центром українських етнічних земель. А його добробут насамперед зростав від успішної торгівлі, був пов’язаний із молдавським та турецьким ринками. Як державний муж, перед яким стояли важливі фінансові завдання, про що теж згадував Л. Кубаля, Хмельницький бачив їх розв’язання у підпорядкуванні собі як Львова, так і Молдавії. Щоб зрозуміти проблему українсько-молдавської торгівлі у часи гетьманування Богдана Хмельницького, треба було подати тогочасний економічний огляд Молдавії XVI—XVII ст. та її зв’язки із сусідами, Волощиною та Трансільванією, що зроблено вперше в українській історіографії. Оскільки тут йдеться про достатистичний період економічної історії, не можна було назвати конкретних цифр доходів із імпорту та експорту обох країн. Замість того описово подаються можливості таких економічних трансакцій.










Попередня     Головна     Наступна             Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.