Попередня     Головна     Наступна





Олександер ОГЛОБЛИН

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНИЦЬКОЇ ДУМКИ ДОБИ МАЗЕПИ*

[*Рукопис знаходиться в архіві О. Оглоблина в м. Кенті. Вперше надруковано у Вістнику ООЧСУ, 1955, ч.6 (80), с.10-15.]



Кінець XVII століття на Україні — блискучі й бурхливі часи Гетьмана Івана Мазепи (1687—1709) — позначився великим піднесенням українського політичного, економічного й культурного життя. Але «вічний мир», укладений між Московщиною й Польщею року 1686, який стверджував Андрусівський поділ України, і Коломацька угода українського уряду з Москвою р. 1687, що була дальшим кроком на шляху московського поневолення України, створили велику загрозу для Української Козацької Держави. Московсько-польський військовий союз, втягаючи Україну до антитурецької коаліції, загрожував їй повною ізоляцією, і, в дальших своїх наслідках, цілковитою загладою державної й національної самостійности України.

Цей контраст внутрішнього зросту України (зокрема Лівобережжя) і політичного поневолення її Москвою й (на Правобережжі) Польщею мусів викликати певну реакцію як з боку провідних українських кіл, так і серед широких верств української людности. Національні моменти переплітаються з соціальними й нарастає поважний історичний конфлікт, у процесі якого ідея Соборної Української державности, ущерблена в добу руїни антиукраїнською політикою Москви й Польщі, відроджується й новою силою наснажує український національно-визвольний рух, росте ідея нової Хмельниччини — на цей раз проти Москви.

Одним з яскравих виявів цього конфлікту було повстання Петра Іваненка (Петрика). 1

Петро Іванович Іваненко був полтавський уроженець, одружений з небогою генерального писаря Василя Кочубея, онукою полковника Полтавського Федора Жученка. Людина здібна, освічена й бувала, він був старшим канцеларистом Генеральної Військової Канцелярії й користувався довір’ям та прихильністю, як свого родича Кочубея, так і самого Гетьмана Мазепи, Петрик був добре обізнаний з тогочасною українською політикою. Переконаний український державник, Петрик розумів усю небезпеку для України з боку Москви й Польщі й вважав, що союз з Кримом (і, мабуть, Туреччиною) був би важливою, а на той час чи не єдиною ґарантією державної самостійности України. Є всі підстави думати, що Петрик був довіреною особою керівних українських кіл, з доручення яких він уклав союзний договір України й Криму 1692 року. На початку 1691 року посланий у службових справах до Гадяча й Полтави, він подався на Запоріжжя, де його незабаром було обрано на військового писаря. На весні р. 1692 Петрик вирушив до Криму й 26 травня, у Казикермані, склав угоду з Кримським Ханством, скеровану проти Московщини. Цей договір був укладений між двома «вільними державами» — Україною («Малоросійське Панство», або «Князівство Малоросійське, Київське й Чернигівське і все Військо Запорозьке») і Кримом («Панство Кримське»), на засадах рівности й обопільности зобов’язань. Перший пункт договору застерігав, що «Князівство Київське й Чернигівське з усім Військом Запорозьким і народом Малоросійським має бути увільнене, (цебто самостійне й незалежне) при всяких своїх вольностях». Територія Української Держави мала бути поширена й на Правобережжя. Пункт V договору казав про те, що «Чигиринська сторона з усіма містами (цебто Правобережжя, має бути під владою Князівства Малоросійського й Війська Запорозького, в тих межах, що Хмельницький завоював з ордами (Кримськими) від поляків», сюди мали переселитися також Слобідські полки, які складалися здебільшого з правобережних вихідців (п. IV). Договір застерігав основні політичні та економічні інтереси України та Запоріжжя (обопільне право торговельних стосунків між Україною і Кримом; право вільного мисливства, рибальства й добування соли на долішньому Дніпрі та інших річках; порядок дипломатичних та копсулярних зносин, тощо). Головною метою договору було, з військовою допомогою Криму, визволити Україну з-під московської влади. 2

Влітку того ж (1692) року до цієї угоди приєдналося й Запоріжжя, й Петрик, обраний гетьманом, за допомогою Кримського Війська, розпочинав збройну боротьбу проти Москви (походи 1692, 1693, 1694 і 1696 років).

Але акція Петрика не вдалася. Військова спілка з Кримом була дуже непопулярна серед української людности, надто-ж на півдні, який зазнав важких руйнацій підчас воєнних дій. Соціяльна програма Петрика, який виступав речником інтересів нижчих верств суспільства, була цілком не прийнятна для старший. Гетьман Мазепа, вражений ще гетьманатом Петрика, виступив проти нього разом з московським військом. Петрик не дістав також рішучої підтримки ні з боку Запоріжжя, ні навіть Криму, що спричинилося до військової поразки повстання. Це й вирішило долю цілої акції Петрика.

Після 1696 року Петрик залишається гетьманом т. зв. Ханської України (частина Південної України між Богом і Дністром, що входила до складу Кримського Ханства) й був ним (з деякими перервами) ще в 1711-1712 роках. На пашу думку це його мав на увазі Мазепа у своїй відомій «Думі іли пісні». 3


Жалься, Боже, України.

Що не вкупі має сини!

Єдєн живе із погани,

Кличе: «Сюда Атамани!

Ідім Матки ратовати,

Не даймо Єй погибати!


Дальша доля Петрика невідома.

Історія Петрикового повстання ще мало досліджена. Стара історіографія шукала в цьому передусім соціяльних моментів і взагалі не надавала йому належного значення. Документальні студії, розпочаті нами в половині 1920-х років, не могли бути завершені в совєтських умовах, й зібрані нами архівні матеріяли здебільшого залишилися неопублікованими. За останні роки маємо навіть спроби завернути історичну науку в цьому питанні на цілком хибний шлях.

Ще року 1925 український совєтський історик М. Яворський, без жадних підстав, висунув думку, що повстання Петрика вибухло «завдяки московським інтриґам» 4. З приводу цього ми писали тоді (р. 1927); «Повстання Петрикове настільки яскраво виявило антимосковські змагання українського суспільства, що вбачати тут московську інтриґу було б дуже необережно». 3

Це не перешкодило, однак, іншому історикові (вже не совєтському), Др. Миколі Андрусякові, кілька разів, аж до останнього часу, вперто повторювати, що «акція Петрика була водою на московський млин», зной-таки зовсім не турбуючися про будь-які докази на користь цього дивовижного твердження . 6

Спроба Др. Андрусяка пов’язати виступ Петрика з інтриґою московського воєводи кн. Василя Голіцина («Київ», Філяделфія, 1951, І «Самостійна Україна», Чікаго, Ст.-Пол, 1951, II, ст. 27) свідчить лише про незнання загально відомих фактів: Голіцин був засланий у вересні 1689 року і політична кар’єра його закінчилася назавжди, а Петрикова акція почалася щойно р. 1691.

Тим часом усі документальні матеріяли цілковито стверджують думку добре поінформованого сучасника, козацького історика Самійла Величка, що Петрик мав намір, «щось полезное сотворити і (Малую Росію), от владіния Московского віддалити» 7. Основна мета Петрика була — визволення України від усякого чужого панування, передусім з-під московського ярма. В численних універсалах, листах, відозвах, розмовах (тоді занотованих) Петрикових завжди повторюється цей головний мотив.

Наведемо кілька прикладів: В листі до Запорозької Січі з дня 18 травня р. 1692 Петрик писав: «Ми, взявши Господа Бога и Пречистую його Богоматір на поміч, незабаром підемо з ордами для відібрання від московської влади милої отчизни своєї України» 8. В іншому листі до Січи (12. VII. 1692) він пише: «Щоб ми більше нічієго ярма і московського, і польського не носили на своїх вольних шиях і не терпіли такої від ворогів своїх неволі, которая нас від Москви і від Ляхів потикает гірше, ніж від бесурманів» 9. А в Універсалі до людности Полтавського Полку з дня 29. XII. 1692 року Петрик заявляє: «А теє відайте, що ця війна на Москаля піднялася не для чого іншого, але для ваших вольностей і загального всенароднього посполитого добра...» 10.

Документ, що його тут подаємо — лист Петрика до Січі з дня 22 червня 1692 року — не тільки стверджує анти-московський характер Петрикової акції, але докладно й глибоко з’ясовує, як загальні цілі його політики, так і конкретні заходи її, зокрема щодо порозуміння з Кримом. Аналіза анти-української політики Москви в листі Петрика свідчить про високий рівень української національної свідомости й державницької думки того часу. Й мимоволі згадуються величні слова Гетьмана Мазепи, який казав П. Орликові (17.IX. 1707 р.): «Пред Всевідуючим Богом протестуюся й на тому присягаю, то я не для приватної моєї пользи, не для вищих гонорів, не для більшого збогачення ані для іних яких нибудь прихотей, але для вас всіх, под владою і рейментом моїм зостаючих, для жінок і дітей ваших, для общого добра матки моєї отчизни бідної України, всього Війська Запорозького и народу Малоросійського і для підвищення й поширення прав і вольностей військових, хочу тое при помочі Божій чинити, щоб ви з жінками й дітьми, і отчизна з Войском Запорожском так од московскої шведської сторони не погибли» 11.

Лист Петра Іваненка з дня 22. VI. 1692 року не був ще повністю й справно опублікований. Лише уривки (і то здебільшого в московському перекладі) було вміщено в працях М. Костомарова («Мазепа й Мазепинці») і Д. Яворницького («Источники для исторіи Запорожских Козаков», т. І).

Документ друкуємо тут повністю з фотокопії ориґіналу (властиво, тогочасної копії), що знаходиться в Московському Архіві Міністерства Закордонних Справ, у збірці «Малоросійскіе подлінниє акти» ч. 851 (836).











ПРИМІТКИ


 1 Докладніше про це — в наших працях; опублікованих у виданнях Української Академії Наук («Ювілейний Збірник на пошану акад. Д.І. Багалія», Київ, 1927. Записки Історично-Філософічного Відділу УАН», кн. XIX, XXIII, XXV) і передрукованих у збірнику УАН «Студії з Криму» (Київ, 1929. Крім того, див. наші розвідки: «Боротьба старшинських угруповань на Гетьманщині в кінці XVII ст. і виступ Петрика» («Записки Історичного та Філологічного Факультетів Львівського Державного Університету ім. І. Франка», т. I, Львів, 1940) і «Нові матеріали до історії повстання Петра Іваненка (Петрика), вид. УВАН, Авгсбург, 1949.

 2 О. Оглоблин. Ескізи з історії повстання Петра Іваненка, (Петрика). Київ, 1928. с. 21-24.

 3 Див. Гетьман Іван Мазепа: Писання, Краків-Львів, 1943, с. 28.

 4 М. Яворський: Нарис Історії України, ч. II, Катеринослав, 1925, с. 135. Розбивка скрізь наша.

 5 О. Оглоблин. Ескізи з історії повстання Петра Іваненка (Петрика), Київ, 1929. с. 4.

 6 М Андрусяк, Історія Козаччини (курс викладів), Мюнхен, 1946, с. 113.

 7 Літопис Величка т. III, Київ, 1855, с. 102-103.

 8 Московський Архів Міністерства Закордонних Справ. «Малоросійскіе подлінниє акти» (фотокопія в нашому архіві.)

 9 ібід.

 10 Московський Архів Міністерства Закордонних Справ, «Малоросійскіе подлинние акти», ч. 863/848/ (Фотокопія в нашому архіві). (Див. Літопис Величка. 111, 112.

 11 І. Борщак Мазепа, людина й історичний діяч. — «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка», т. 152, вип. I, Львів, 1933. с. 21, (окрема відбитка).











ДОДАТОК


МосцЂ Пане Отамане кошовый и все старшие и меншие славнаго Войска Запорозского Низовое Товариство.


Килко крот уже я нисал до ВашмосцЂ, добрих молодцов, славнаго Войска Запрозского, ознаймуючи, для яких я мЂр, оставивши писарский, з Божей лиски и вашеЂ мнЂ даный, уряд, прибилем до Казикермена 1, и о яких дЂлех, ку цЂлости и оборонЂ милой отчизны нашоЂ, Малой РуссиЂ, и васЂ, дорбрих молодцовЂ, Войска Запорозского, трактовати с Панством Кримским зачалем; о том, кончивши все дЂло обецалемЂ ознаймити ВашмосцЂмЂ, добрим молодцам, Войску Запорозскому; в тих теды листах моих о прибытию в Кримскую сторону и о зачатію мирного дЂла в кортцЂ ознаймилем ВашмосцЂмЂ, а тепер, окончивши, хвала Господу Богу, все дЂло доброе, о всем выразили ознаймую. АлбовЂм прибывши я з Батурина на Запороже, якЂ много часу при Вашмостех, добрих молодцах, пожилем, так завше старшим и меншим вам, добрим молодцам, виразне говорилем, в яком небезпеченст†найдуется Малороссийский Край наш, и до якого через ненавистных монархов приходит упадку отчизна наша. Гдыж тые монархове наши, межи которими мешканіе свое мЂмЂ, власне, як л†лютые пащоки своЂ роззявивши, хотячи нас коли колвек поглотити, сЂрЂч учинити своими неволиками; и не дивно ж кролеви Полскому, поневаж здавна мы его были подданые, а за Божіею ласкою и помощью, з ордами за Хмелницкого выбившися с подданства, такую ему учинили шкоду, од якоЂ он и до сих час не может поправитися, для чого всЂми силами цтаряет як бы моглЂ обпяти в подданство Малороссийский Край нашЂ и тую свою черезЂ нас учиненную одомстити шкоду. А хан Кримский за тое на нас враждует, иж мы ему и всему Панству Кримскому, в сусЂдст†мешкаючи, як з давных часов на полЂ и на водЂ чинили шкоду в людех и в набитках, так и тепер чинимо завше. Леч дивно Мосовским царям, которіе не через мЂчЂ нас обняли, але доброволне для вЂри христіянскоЂ продкове наши им поддалися. До того звЂвши наш край Чигиринский на ЗаднЂпрскую сторону 2, обсадилися нашими людми от всЂх сторон неприятелских, и отколь колвек неприятел войною прийдут, то наши городи и села попаливши и людей с потребу набравши, назад поворочают, а Москва завше за нашими людьми, як за стЂною, знайдует в цЂлости; и тим всЂм не контентуючися, старает всеЂх нас починити своими холопами и неволниками, для чего первей наших Гетьманов МногогрЂшного и Попвича 3, которие за нами стояли, забрали зовсЂм в неволю, а потом и нас всЂх хотіли загорнути у вЂчное свое подданство, але им Господь БогЂ, для невинних нашой братии душЂ, не допомоглЂ в досконалость привести их замисловЂ. Албо вЂм гды хотЂли, збуривши Крим, осадити ратными людми Казикерманские городки 4, а потом, загнавши наше войско из СЂчи, учинити по городах воеводы, але же не могли доказати, теди допустили тепершнему Его Милости Пану Гетману 5, подавати старшин городовой маетности, которая то старшина, поділившися нашею братиею, позаписовали собЂ и дЂтям своим у вЂчность, и тилко, що в плуг не запрагают, а вже, як хотят, збиткуют и робят, як неволниками своими. Для чего теди Москва нашим старшим тое чинити над нашими людми допустила, аби наши люде таким тяжким подданством оплошЂли, и якЂ схотят оные москалЂ доказовати над нами своих замисловЂ, то есть учинивши по городам воеводы своЂ, узяти нас в работу вЂчную, то жеби наши люде в том им не противилися, а поколь наши люде, через такие збытечные здирства и тяжари, аамыжичЂют и оплошЂют, они, москали, тим часом ДнЂпрЂ и Самар осадят своими городами, якож уже у ОрлЂ городЂ и на СамаррЂ в двох городах 6, Москву посадили, а сего лЂта над ДнЂпром, у ПротовчЂ и на СамарЂ на килкох мЂсцях городи чинити мЂли. До того зась и тое я вам, добрим молодцом, Войску Запорозскому, много кротне, прекладалем, же король Полский, маючи уразу на царей Московских, що не воевали Криму, хотЂл з Ордами йти на Москву и первей одобрати у свое подданство нашу Украину, а потом мЂл воевати Москву, чого если бы доказал, то чи гаразд бы было нашей УкраинЂ. Кдыж сами ви, добріе молодци, всЂ того добре свЂдомы, що чинилося За Чернецкого 9, и за инших пано†лядских, которіе розными часы з войсками полскими выходили войною на нашу Украину, і якіе чинили над нами мародерства. Чи не было нашей брати по палях и по полонках у водЂ, и чи не примушены были козацкіе жоны, абы свої дЂти парили у укропЂ; албо на морозЂ лиде чи не поливали ляхи водою и за холяви огню чи не сипали, так же худобы от людей жолнЂре чи отбирали. Чого ляхи оны не забули, але и тепер еще чи не будут над нами чинити. А если бы и Московскіе царЂ докончили с ханом Кримским своего миру, яко уже посла своего до Криму выправили, а нас, як ся вышше доложило, осадили над ДнЂпром и над Самарою своими городами, то чи не доказали бы своих замыслов, же первей нашы паны нас би притерли, а потом оны, москалЂ, як птаху пудскубеную, хоч и крила маючого безпечне взяли и вЂчными своими учинили неволниками. Бо если бы кроль Полский, албо царЂ Московские с ханом Кримским вЂчный покой утвердили, то до кого бы уже нам удатися, и хто бы нам в такой бидЂ додал помощы. Але, як тепер за Москвою нас будучих татаре берут у неволю и як хто хочет збыткует, так и тогды еще бы брали и збитковалиси и лЂпшей, а в городках Казикарменских знову давали бисте от звЂру и рибы десятину, а от соли и от козака по пул талера. Тое теды, як через увесь час житія своего в СЂчи всЂм Вашмосцем, добрим молодцом, Войску Запорозскому, перекладаючи, радилем много началным товаришом, аби и за такое дЂло хто ся взял и не дал от таких явных небезпеченст†прийти до остатнего упадку нашой милой отчизнЂ УкраинЂ. Але поневаж нихто з ВашмосцЂй за тое взятися и стояти за своими людми не схотЂлЂ, а вже час той приходил, що наша Украина мЂла бити заневолена, теди я, яко уже отца своего, жону, дЂти и тровных своих з маетком не подлым оставивши, для того прибылем до вас добрих молодцо†на Запороже, так тепер, взявши Господа Бога и Пречистую Его БогоматерЂ, христіянскую Заступницу, на помощЂ, взяемся за тое дЂло, которое ку цЂлости и охоронЂ милой отчизны нашей Малой РоссиЂ и для помноження волностей ваших, добрих молодцовЂ, Войска Запорозского, ...гается. А потом, прибивши до Казикармена, трактова...м о чиненю мира з беем, Его Милостю, Камел-Мур...ю 11. А потом, прибывши до Перекопу, тыЂ пункто и ...сягу, которіе в КазикерменЂ чинилем, з наяснЂйшим ...ом, Его Милостю, и зо всЂм Панством Кримским, на ...ные часи подтвердили есмо 12. Що очима своими по...цЂ ваши, Леско Сыса с товариством видЂли и вамЂ, ...им молодцомЂ, Войску Запорозскому, може уже ка.... Яко теди не для своеЂ отчизны и славы, БогЂ ви...ле для цЂлости и обороны Малороссийского наше... раю, и для помножена и охороны волностей войско... Войска Запорозского Городового и Низового и для ...й войсковой в ДнЂпрЂ добычи сее дЂло я зачалем, так жеби вам старшимЂ и меншим, добрим молодцом, славному Войску Запорозскому, все тое от мала и до велика было вЂдомо, посылаю я пункта и присягу свою до ВашмосцЂ, которіе, іменем всей Украины нашоЂ, МалороссиЂ и всего Войска Запорозского учинивши, далем Панству Кримскому, а Его Милость Камел-Мурза бЂй свои пункта и присягу которіе от усего Криму мнЂ далЂ, тут же посылаю. Зачим хотЂте Вашмосци, добріе молодци, Войско Запорозское, тые пункта от слова до слова в посполитой радЂ вычитать где так розумЂю, же ничого шкодливого собЂ и отчизни нашой милой не знайдете. А если бы хто з Вашмостей хотЂл мовити, для чего маемо воевати своих отцо†и теж маток, жон своих и приятелей; албо если спустошимо сей край наш, то где дЂнемося, и хто даст нам хлЂба, теди ни дай того Боже, абисмо воевали свою отчизну, и я вамЂ, добрим молодцем, прекладаю, же що то за добрий птах, который каляет и псует свое гнЂздо, и що то за добрый панЂ, который воюет свою отчизну. Гды теды прибудемо до Камянного 10, и ВашмосцЂ добріе молодцы, хто схочет з нами теперишней дорозЂ допомогти компаниЂ тут же из СЂчи прибудете, то будемо з вами мЂти пораду, куда з ордами повернемося, жебысмо городем своим и селам и людям, в них будучим, жадноЂ и найменшой не учинили кривды. Бо не для то есмо зачали тое дЂло, жеби воевали своих людей, але для того, абысмо при Божой помочи освободии их и себе от московскоЂ и пано†нашихЂ драпЂжной неволи. A якЂ за Божіим благословеніемЂ и помощию и за вашим войсковим вЂдомом и порадою кончитимется, тое зась вы, добрій молодцы, Войско Запорозское, яко розумные головы, сами уважите и розсудите, чи лЂпшей быти у неволи, чи лЂпшей на волЂ; чи лЂпшей быти чужим слугою, чи быти себЂ паномЂ; чи лЂпшей у москаля албо у ляха неволникомЂ мужикомЂ, чи лЂпшей волным козаком. Бо коли славноЂ памяти Гетман Богдан Хмельницкий з Войском Запорозским и з Ордами з лядского подданства выбився, чи не гаразд нашой УкраинЂ дЂялося, чи не было у козаков злата и срЂбра, так же сукон добрих и коней стадами, и товаров чередами, а коли засталисмо ся московскому царе†холопами, то горшей спустошена зостала наша Чигиринская сторона, а потом и перегнаних на сюю ДнЂпра сторону 11, то не у одного нашого брата не тылко худоби, але и постолов не стало, а болшая часть нашей братьЂ у московских городах зостала заневолена, и каждого року дают в мЂсто дни до Криму в тяжкую татарскую неволю, чого не треба много писать, поколько берут татаре в Московских слободах 12, и в наших городах, сами ви добріє молодцЂ знаєте, як сеЂ зимы в полку Переяславском, а перед тым, у полку Харковским, под Змиевом и инших мЂсцах. Тут же и тое ВашмосцемЂ ознаймую, же Его Милость Пан Гетман ЗаднЂпрский 13 c порады всЂх пано†полковнико†секретне прислал до мене чЂловека c таким словом, же скоро мы з Ордами до Самари наближимся, то мают всЂ от Москвы одстати и, з нами злучившися, ити воевати Москву; которий человЂкЂ тут тепер при мнЂ знайдуется, и я Вашмосцям, як даст Господь БогЂ прийти до Камянного, то вам покажу его; а що онЂ тут говорил под Присягою, тое чули ваши посланцЂ, и вашмоцемЂ, за своим до СЂчи прибитем, обширне з уст роскажет о всем. Зачим будте Вашмость ва всем певны и безпечны, и кому мило цнота и вЂра своя, и отчизна, для уволненія жон и дЂтей, и кревных своих от московскоЂ неволЂ, идите з нами, а хто хочет добиватися на рибЂ, на солЂ и на звЂру, той нехай идет у ДнЂпрЂ на Молочное на Берда 14, и на БугЂ рЂку, и гдЂ хто схочет, безпечно; тылко берЂте c Коша писма, жебы о вас вЂдало Панство Кримское, яко бы от вас Криму и городкам не било якоЂ школы, а од Криму и от городков вам не тилко найменшой кривди и шкоди не будет, але и волос з голови вашеЂ не згинет, a такЂ Солтан, Его Милость 15, наперед себе з ордами выправуючи Батирча Бея и мурзЂ скилко отпускает до вашмосцЂ и посланца одного Івана Щербака, а Якова Ворону мЂл отпустити, як сам за Перекоп выйдет, a вслЂд за Батирчатем беем идет и сам Салтан, Его Милость. Гды теды прибудет до Камянного Затону, там о всем устная будет мова и порада. А тепер и я низкой мой вашмосцям всем старшим и меншим, добрим молодцом, Войску Запорозскому посилаю покЂлонЂ.

З Акметчита 16, року 1692, іюня 22 дня.


Вашмосцим, добрим молодцам,

Войску Запорозскому,

зочливий приятель і до услугЂ готовЂ

Петро Іванович, в. р.













ПРИМІТКИ


 1 Казикерман (Гази-Керман, нині Борислав, турецька фортеця на дих долішному Дніпрі.

 2 Лівобережжя, «Край Чигиринський» — Правобережжя Надніпрянщина,

 3 Гетьман Іван Самойлович; (1672-1687).

 4 Турецькі фортеці на долішному Дніпрі: Казикерман, Мустріт (Нусрет) — Кер маи (Таванськ), Мубарек — Керман, Аслан (Іслам) — Керман (Ослам Городок) і Шинґирей (Шах-Керман, Саксагань).

 5 Гетьман Іван Мазепа (1687-1706)

 6 Фортеці Новобогородицька (1688) і Новосергіївська (1689)

 7 Стефан Чарнецький, гетьман польний коронний, ...кий полководець половини XVII ст. великий ворог ...тор Украини

 8 ...емаль — Мурза, бей Казикерманский.

 9 договір, укладений Петриком з Кримом 26.V.1692 р., датований нами в «Ювілейному Збірнику ВУАН на акад. Д.І. Багалія», Київ, 1927, с. 7720-744.

 10 Камяний Затон на Дніпрі, коло Никополя.

 11 т. зв. «великий згін» правобережної людности на Лівобережжя р. 1681.

 12 Слобідська Україна.

 13 Гетьман Іван Мазепа.

 14 Річки Молочні Води й Берда (коло Озівського моря).

 15 Калга — султан Девлет-Гирей, перший наслідник ханського престолу, згодом був кримським ханом.

 16 Акмечет, нині Симферопіль. О. Савко












Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.