Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





Розділ другий

ДЖЕРЕЛА ТА ЇХ АНАЛІЗА




Хоч документальні матеріяли з поодиноких європейських архівів, що відносяться до Мазепи та його доби, були вже опубліковані, всеж таки автор цих рядків уважав за відповідне дати перегляд їх. Один із найстарших дослідників козаччини, Д. Бантиш-Каменський зібрав матеріяли, що їх видав О. Бодянський п. н. Источники малороссийской истории, Москва, 1859, т. II (відносяться до 1691-1722 років). Бодянський видав рівнож збірку документів п. н. "Переписка и другия бумаги шведскаго короля Карла XII, польскаго Станислава Лещинскаго, татарского хана, турецкого султана, генерального писаря Ф. Орлика, и Киевскаго воеводы Иосифа Потоцкаго на латинском и польском языках", у книзі Чтения в Императорском Обществе Истории u Древностей Российских при Московском Университете (1848, т. III).

Рівнож В. Антонович надрукував збір матеріялів п. н. "Содержание актов о казаках на правой стороне Днепра", Архив Юго-Западной России, (т. II). Матеріялами з московських державних архівів користувався М. Костомаров у своїй уже згаданій праці про Мазепу та мазепинців 1 але, на жаль, він не завжди вірно їх цитував. Давніше опублікований і зовсім новий документальний матеріял з московського та київського архіву використав О. Оглоблин у своїй критичній, нами вже згаданій, праці про Мазепу та його добу.

Зі Шведського Державного Архіву у Стокгольмі (Riksarkivet, Cossacica I, II,) матеріяли, що відносяться до козаччини, опублікували Н. Молчановський у Київській старині (1903, т. 80), в Архиве Юго-западной России, (1908, т. VI, ч. 3), в Українському Археографічному Збірнику п. н. "Матеріяли з Стокгольмського Архіву до історії України другої половини XVII — поч. XVIII вв." (1930, т. III, с. 17-55). Оригінальними документами не тільки з Державного Архіву в Стокгольмі, але теж із Воєнного Королівського Архіву та з Архіву Університету в Упсалі, користувалися відомі вже дослідники мазепинської доби Б. Крупницький, Б. Кентржинський, О. Субтельний та інші.

Матеріяли, що відносяться до часів Мазепи в Австрійському Державному Архіві (Haus, Hof -u. Staatsarchiv, Russland 1-20), тобто звіти О. Плеєра, австрійського посла в Москві (1692-1718), деякі листи німецького дипломата на російській службі, Г. Ф. Гуйссена, та документи з Австрійського Воєнного Архіву опублікував частинно (в уривках) С. Томашівський у своїх статтях: "З донесень австрійського посла Плейера в Москві 1708-1709 рр.", та "Мазепа й австрійська політика", ЗНТШ, (1909, т. 92, с. 242-245). Звіти Плеєра за 1708-1709 роки в цілости опублікував автор цих рядків у додатку до своєї вже згаданої праці про Мазепу у тодішніх німецьких джерелах, ЗНТШ, (1963, т. 174). Автор цих рядків теж у перше опублікував лист Мазепи до цісаря Йосифа I, 2 що його знайшов у "Райхсадельсамт-і" у Відні. Слід згадати, що російський історик Н. Устрялов опублікував звіти Плеєра до 1707 року у своїй книзі История царствования Петра Великого, Ст. Петербурґ (1858-1863, т. II, і т. ІУ, ч. 2). Щоправда, звіти Плеєра після 1708 року були зібрані в манускрипті п’ятого тому, який досі друком не появився. 3

Матеріяли з колишнього Пруського Тайного Державного Архіву Preussisches Geheim-Staatsarchiv, Berlin-Dahlem, Rep. XI, Russland 19a, себто звіти Г. Й. фон Кайзерлінґа, пруського посла в Москві (1702-1711) опублікував та опрацював Б. Крупницький у своїй праці "З донесень Кайзерлінґа 1708-1709 рр.", ПУНІ (1939, т. 47, с. 24-35). До цих матеріялів у Пруському Тайному Архіві, що відносяться до доби Мазепи, слід зачислити щоденник та звіти пруського педставника, підполковника Д. Н. фон Зільтмана при головній шведській кватирі, що були перекладені на шведську мову та опубліковані в "Щоденниках каролинських вояків", 4 які з черги переклав на українську мову С. Томашівський у вже згаданій праці "Із записок Каролинців про 1708-9 р". 5

Йоган Ґеорґ Корб, секретар австрійського посольства у Москві (1698-1699), хоч коротко згадує про Мазепу у своєму щоденнику Diarium itineris in Moscoviam..., виданому 1700 або 1701 p. у ВІДНІ, але опис життя в тодішній Москві, зокрема при царському дворі, кидає багато світла, на обставини в яких доводилось Мазепі працювати з царем. До речі, на протест російського посла, увесь наклад щоденника був знищений.

Дуже цінні, об’єктивні та авторитетні відомості про обставини в Україні, про козаків та про Мазепу знаходимо у звітах та спогадах одного з найвизначніших англійських дипломатів того часу, лорда Чарлса Вітворта (1675-1725), надзвичайного посла в Москві (1704-1710). Закінчивши студії в Кембріджі, він уже від ранньої молодости готувався до дипломатичної служби, так що недаром один із найвизначніших англійських істориків, Джон Макей, сказав, що Вітворт "був найкраще приготований до дипломатичної праці". Англійський уряд посилав Вітворта у складні дипломатичні місії до Австрії, Голляндії, Прусії, Росії та Франції. 6 Звіти Вітворта знаходяться в Public Record Office, State Papers Russia (SPR) 91, T. 4-6.; з далі незначними винятками були опубліковані п. н. "Дипломатическая переписка английских послов и посланников при русском дворе, "Сборник императорского русского историческаго общества", далі Сборник, СПБ, 1884, т. 39, і 1886, т. 50.

Не менш цінні й цікаві відомості про козаків, передусім про Мазепу, знаходимо у звітах неофіційного англійського представника при шведській армії, капітана Джеймса Джеффрейса (1679-1739). Джеффрейс народився у Стокгольмі як син англійського полковника на службі шведського короля Карла XI. Сімнадцятирічний, 1697 р. він записався до унівеситету в Дубліні, де 1701 р. отримав ступінь бакалавра. 21-річний Джеффрейс поступив на дипломатичну службу, спочатку як секретар англійського амбасадора Джона Робінсона в Стокгольмі, з яким подорожував до Польщі й Саксонії. 1706 р. його іменовано капітаном, щоб 1707 р. за згодою Карла XII, він вступив як доброволець до шведської армії (насправді ж як неофіційний представник свого уряду). У битві під Полтавою попав до полону, але завдяки заходам Вітворта цар дозволив йому виїхати до Англії, куди він приїхав щойно на початку 1710 р. 1711 р. англійський уряд вислав його зі спеціяльною дипломатичною місією до шведського короля в Бендерах, звідки він подався з Карлом до Штральзунду. Від 1719 до 1721 рр. був надзвичайним послом при царському дворі, хоч 1719 р. мусив виїхати до Ґданська, зберігаючи свій титул. У Ґданську пробув як англійський резидент до 1725 р. Повернувшись до Англії, він поселився в маєтку свого батька. Підчас подорожі закордон, Джеффрейс помер 1739 р. 

Звіти Джеффрейса знаходяться в Англійському Архіві (Public Record Office, SP Sweden 95, T. 17), що їх опублікувала англійська дослідниця доби Карла XII, Р. М. ґаттон (Ragmhild M. Hatten, "Captain James Jeffreyes Letters to the Sekretary of State, Whitehall, from the Swedish Army, 1707-1709", Historiskt Magasin, Vol 25, No. l, 1953, pp. 32-85). Шведський історик Е. Карлсон надрукував дальші звіти Джеффрейса П. H. "Kapten Jeffreryes bref till engelska regeringen fran Bender och Adrianople 1711-1714, fran Stralsund 1714-1715," Historiska Handlingar, (Vol. 16, No. 2,1897).Звіти з Петербургу були опубліковані у Сборнику (61, с. 458-590).

Деякі документальні матеріяли з архіву французького Міністерства Закордонних Справ (Ministere Relation Exterieures, Archives, донедавна: Ministere des Affeires Etrangeres) і тодішної французької преси про Мазепу та його добу опублікував Борщак у вже згаданій розвідці. Рівно ж французький історик К. Й. Нордман долучив до своєї дисертації про Карла XII й Мазепу уривки зі звітів французьких дипломатів у Польщі та Швеції та з тодішньої французької преси (Claude J. Nordmann, Charles XII et l’Ukraine de Mazepa, Paris 1958).

Одним із перших французьких дипломатів, що особисто познайомився з Мазепою в Москві 1689 р., був Фой де ля Невіль (Foy de la Neuville). Відносно його біографії існує неясність. У французькому біографічному довіднику подано, що Фой де ля Невіль — це псевдонім Адріяна Байє (Adrien Baillet) Байє народився, 1649 р. у де ля Невіль, студіював теологію в духовній семінарії у Бове (Beauvais) і, після закінчення студій, 1676 р. був висвячений на священика. Від 1680 до 1714 р. працював у бібліотеці в Лямяніон (Lamoignon). Biн був автором каталога, що складався з 32 томів і багатьох інших праць. Біографічний нарис закінчується так: "Байє користувався псевдонімом де ля Невіль..." По його смерти в 1714 р. появилася 1715 р. його книжка Relation curiouse et nouvelle de Moscovie... 7

У цьому життєписному нарисі виразно зазначено, що Байє був теологом і літературним критиком (theologien et critique litteraire); немає згадки, щоб він був на дипломатичній службі закордоном. Фой де ля Невіль виразно зазначив у вступі до своїх спогадів, що з’явилися вперше 1698 р., а не в 1715 р., що він перебував у Варшаві і на доручення французького амбасадора й польського короля вибрався в дипломатичну місію до Москви. У життєписі Байє немає ніякої згадки, щоб він їздив до Польщі, Росії або іншої країни. З уваги на це, можна сумніватися, що Адріян Байє і Фой де ля Невіль — це ті самі особи.

Одним із французьких дипломатів, що добре визнавалися в українських справах, був без сумніву Жан Казимир де Балюз (Jean Casimir de Baluze). Балюз народився 4 серпня 1648 р. у Варшаві як син придворного польської королеви Марії Людовики, був хрещенником польського короля, який при охрещенні надав йому свої імена — Ян Казимир. Балюз виховувався при королівському дворі у Варшаві як паж, але вищу освіту отримав у Парижі. З кінцем 1703 р. французький король посилає його до Москви для торговельних переговорів і посередництва Людвика XIV у мирних переговорах між Петром I а Карлом XII. Цар однак не погодився на французькі пропозиції. Щоб докладніше довідатися про пляни царя, Балюз у дорозі з Москви вступив на початку 1704 р. до Батурина відвідати гетьмана, якого він знав ще з королівського двору у Варшаві. Про ці відвідини й розмови з Мазепою Балюз написав дуже цікавий лист, що його опублікував Борщак у додатку до своєї статті "Мазепа людина й історичний діяч", ЗНТШ т. 152, 1933, (с. 28-30).

Наприкінці лютого 1704 р. Балюз повернувся до Варшави, де був секретарем французького посольства. У 1710 та 1711 роках французький король посилає його знову до Росії, щоб переконати царя, аби він вибрав Людвика XIV за посередника у мирних переговорах із Карлом XII, який висловив свою згоду на це французькому амбасадорові у Константинополі. Одначе цар відмовився від французького посередництва і Бапюз у половині травня 1711 р. виїхав з Росії до Львова, де жив до 1713 р. У цьому році повертається до Варшави, де помер 26 квітня 1718 р. 7a

Іншим французьким дипломатом, що добре визнавався в тодішніх українських справах був маркіз Жан-Люї д’Юссон де Боннак (Jean-Louis d’Usson Marquis de Bonnac), що народився 1672 p. у Боннаку. Отримавши відповідну освіту, Боннак служив спочатку у французькій армії, де дослужився ступеня капітана. 1696 р. переходить він, до дипломатичної служби, дістаючи спочатку посаду секретаря у французькій амбасаді в Копенгазі, де його дядько був амбасадором. Від 1697 р. до 1701 р. дістає різні дипломатичні місії. У вересні 1701 р. уряд посилає його до Лівонії, щоб там зустріти Карла XII й бути посередником поміж Швецією та Польщею. Не побачивши шведського короля в Лівонії, Боннак удається до Риґи, а звідти до Ґданська, де в дорозі затримує його литовський пільний гетьман Г. Оґінський. Після перевірення достовірности, Оґінський звільняє його і Боннак нарешті зустрічає шведського короля у Варшаві. Тут залишається як французький посол при ставленникові шведського короля, Ст. Лещинському, до 1710 р. Тоді ж повертається назад до Парижу. Від 1711 до 1736 рр. виконує посольські функції в Еспанії (1711-1713), в Туреччині (1713-1717) знову в Парижі, від 1727 до 1736 р. у Швайцарії, 1736 р. повертається назад до Парижу, де й помирає 1 вересня 1738 р. Одна частина його дипломатичної кореспонденції знаходиться в архіві французькогр Міністерства Закордонних Справ, друга в Національній Бібліотеці в Руен. 8

Спорадично про українські справи згадує теж у своїх звітах французький дипломат у Швеції, Жак де Кампредон, (Jacques de Campredon), що народився 23 жовтня 1646 р. в Ондізі (Anduze). Отримавши відповідну освіту, на двадцятому році життя поступає до Міністерства Закордонних справ. 1693 р. іменовано його послом до Данії, 1697 р. до Голляндії, у 1698 зустрічає Боннака, який бере його до Риґи, щоб розшукати гольштинського герцоґа, з допомогою якого французький уряд сподівався створити шведсько-французький союз. Кампредон по довших розшуках знайшов герцоґа, але він не міг йому в тій місії допомогти. У травні 1702 р. іменовано його послом до Швеції, де перебував до липня 1707 р. У цьому ж році переїзджає зі Стокгольму до Рисвіку (Швеція), де займається шпигунством на користь Франції. У 1717 р. повертається до дому.

1721 р. уряд посилає його до Петербургу переговорювати у справі шведсько-російського миру. У Петербурзі перебуває п’ять років (1722-1727). У червні 1728 р. повертається до Парижу, де помер у травні 1729 р. 

Жан Віктор барон де Безенвапь (Jean Victor Baron de Besenval), 3 походження швайцарець, народився 1671 р. у Солєрі (Soleure) Швайцарія, генерал і дипломат на французькій службі, теж добре визнавався в українських справах і досить часто згадував Мазепу у своїх звітах. Безенваль вступив до французької армії 1689 р. в ранзі капітана, брав участь у війні, 1704 р. був підвищений до ранги генерала бригади. 1707 р. Людовик XIV посилає його як надзвичайного посла до Карла XII та Станислава Лещинського, щоб вони погодилися з Петром I і приступили до союзу з Францією проти Англії, однак його місія не увінчалась успіхом. 1710 р. був іменований маршалом, але французький уряд дав перевагу його дипломатичним здібностям і послав його вдруге до Варшави, де він перебув як французький посол від 1713 до 1721 р. Повернувшись з Варшави, жив у Парижі, де помер 11 березня 1736 р. 9

Крім уже згаданих французьких дипломатів, надзвичайних послів маркіза Ф. де Герона, маркіза Ж. де Бонака (який з початку був при головному штабі Карла XII), секретаря французької амбасади у Варшаві Ж. де Балюза, були ще такі французькі агенти: Жак Марон, що працював як секретар у коронного гетьмана Адама Сенявського; Пилип Гроффей, секретар у литовського підскарбія Венедикта Сапіги, Клявдій Марті, кореспондент і комісар французької королівської воєнної фльоти у Ґданську. Вони мали зв’язок із дипломатами, збирали відомості й доносили до амбасади.

Тодішня Польща складалася з великих магнатських лятифундій, що творили малі державки в державі. Така державка, подібно до королівського двору, мала свою урядничу єрархію, військо, власну "чужоземну експедицію" (ekspedycja cudzoziemska) на зразок міністерства закордонних справ, що провадила власну політику з подібними державками та з урядами чужих держав. Хоч таке міністерство не мало офіційного характеру, воно приймало чужоземних представників, вело дипломатичну кореспонденцію, приготовляло інструкції для власних дипломатів.

На чолі тих "міністерств" були секретарі, переважно чужинці, які часто не відзначалися лояльністю супроти своїх хлібодавців. Вони брали хабарі від політичних противників своїх хлібодавців, або чужих дипломатів, давали їм бажані інформації, часто впливали або провадили власну політику, що не була згідна з тою, якій служили. Звичайно наставлення тих секретарів до Польщі було негативне, до поляків ставились вони з погордою, принаймні їх легковажили.

У загальному їхня праця була шкідлива для польської дипломатії та політики взагалі. Майже кожна політична партія чи конфедерація в Польщі уважала, що має право провадити свою зовнішню політику, не звертаючи при тому уваги на офіційну політику польського уряду чи на становище самої країни. Ясно, що таке політичне безладдя мусило провадити до анархії.

Найбільше дипломатичних місій у Польщі мала Росія, понад 80; дальше йшла Англія та Прусія, що тримали по 35, за ними — Австрія, Данія, Франція та Швеція, які спромогались на 20 до 30 місій кожна. Однак самі цифри й кількість місій не запевняли успіху. Поважні впливи при королівському дворі у Варшаві здобували і дипломати таких держав, що не мали численних місій. До впливових дипломатів у Варшаві того часу слід зарахувати російського посла кн. Григорія Ф. Долгорукого, австрійського посла чеського походження, Франца Карла графа Братислава фон Мітровіца та французького посла Жана Віктора барона де Безенваля.

При цій нагоді можна б ще згадати, що польські жиди теж могли висилати свої посольства закордон у своїх особистих справах. До речі, польський історик Збіґнєв Вуйцік прийшов до висновку, що в часі Великої Північної Війни та опісля у Польщі було більш як 350 дипломатичних місій. 

Важливими історичними джерелами щодо зв’язків Мазепи з Карлом XII без сумніву були спогади шведських очевидців та офіційних історіографів Ґ. А. Нордберґа та Ґ. Адлерфельта.

Ґеорґ А. Нордберґ (Georg A. Nordberg) написав двотомову працю Konung Karl XII: Historia, Stockholm 1740. Цей твір був перекладений на французьку й німецьку мови: (Histoire de Charles XII, roi de Suede, A la Haye 1744, 2 Vols.; Leben und Thaten Carl des XII, Königs in Schweden, Hamburg 1745, 1746, 1751, 3 Vols. (У третьому томі вміщено досить детальну біографію Нордберґа та його ґравюру.)

Не менш цінним джерелом для вивчення подій того часу є щоденник другого шведського наочного свідка, офіційного історіографа Ґустава Адлерфельта (Gustav Adlerfeit), Histoire militaire de Charles XII, roi de Suede, Amsterdam 1740, 4 Vols. Його щоденник був перекладений у той самий час на англійську й німецьку мови: The military History of Charles XII, King of Sweden London 1740, 3 Vols., Leben Carls des XII., auf dessen Befehl geschrieben mit Anmerkungen erläutet und fortgesetzt, Frankfurt-Leipzig 1740-1742, 3 Vols. Його твір рідною шведською мовою появився щойно 1919 р. в Стокгольмі. (Біографія Адлерфельта подана в передмові до першого тому).

Ґ. Адлерфельт народився 1671 р. в родині королівського урядника на одному з передмість Стокгольму. Після закінчення середньої школи він студіював в університеті в Упсалі. 1697 р. подорожував по Англії, Данії, Голляндії, Німеччині та Франції. Повернувшись додому, вступив на королівську службу як каммерюнкер дістаючи доручення провадити від 1700 р. детальний щоденник. Довів його до 27 червня 1709 р. до дня своєї смерти (згинув від ворожої кулі під Полтавою). Щасливим збігом обставин його щоденник не загинув. Його врятував віртемберзький принц Максиміліян Емануель, який був на службі шведського короля. Після звільнення з полону забрав із собою також цей щоденник. Оскільки по дорозі Емануель нагло помер (25 вересня 1709 р. в Дубні на Волині), щоденник Адлерфельта завіз до Штуттґарту духовник і секретар Емануеля, Йоган Вендель Барділі, який і передав його зі всіма речами принца його мамі. Мама ж, у свою чергу, переслала щоденник вдові Адлерфельта до Стокгольму. Згодом син Адлерфельта переклав його на французьку мову і видав, як згадано, в Амстердамі. Рівно ж треба згадати, що він додав до писання свого батька теж спогади одного анонімного шведського майора, який, дуже критикуючи тоді живих ще шведських генералів, зі зрозумілих причин волів свого прізвіща не подавати. Шведська історіографія знає, хто він був, і його правдиве призвіще вже устійнене: а саме цим "невідомим чи пак анонімним майором" був секретар королівської польової канцелярії — Петро Шенстрем. (Peter Schönström). У всьому творі дуже багато цінного й цікавого матеріялу про Мазепу та козаків, бо як Адлерфельт так і Шенстрем мали нагоду бачити козаків, Мазепу та його старшину. Зокрема у спогадах Шенстрема є цінні відомості про українсько-шведські договори з 1708 та 1709 років.

Рівно ж цікавим і цінним джерелом для пізнання подій того часу є спогади вже згаданого німецького очевидця, духовника й секретаря вюртемберзького принца Максиміліяна Емануеля, Й. В. Барділі Des Weyland Durchl. Printzens Maximilian Emanuels Hertzogs in Württemberg und Obristen über ein schwedisches Dragoner. Regiment, Reisen und Campagenen durch Teutschland, in Polen, Lithauen, roth- und weiss Reussland, Wolhynien, Severien und Ukraine. Nebst der Reise-Beschreibung von Pultawa durch das Desert Dzike Pole nach Bender und durch Wallachey und Moldau nach Teutschland..., Stuttgart 1730. Повним виданням його спогади з’явилися 1739 та 1755 р. у Франкфурті-Ляйпціґу. Спогади Барділі надруковано теж у французькому перекладі в Амстердамі 1740 р. Барділі, будучи в головній шведській кватирі, бачив і знав Мазепу, досить багато написав про нього, як і про козаків, звичаї та обряди в Україні.

Барділі народився 1676 р. в Ройтлінґені біля Штуттґарту, студіював теологію в Університеті в Тібінґені, де осягнув ступінь магістра. Від 1703 р. був польовим капеляном вюртемберзького принца Максиміліяна Емануеля, від 1708 р. — команданта шведського полку драгунів. Будучи капеляном, Барділі бував у польовій квартирі Карла XII і, як сам пише у щоденнику, "не одне чув і бачив". Барділі згадує, що бачив Мазепу. Повернувшись додому, він дістав посаду професора історії в колегії у Штуттґарті, від 1730 р. став парохом у Гербрехтлінґені та радником на вюртемберзькому дворі. Барділі помер 29 серпня 1740 р. 10

Вірогідність спогадів Барділі хвалив уже син знаного шведського історика й учасника походу на Москву Ґустава Адлерфельта, у передмові до Історії Карла XII, шведського короля. 10а

Без сумніву, спогади Барділі як історичне джерело мають вартість, не тільки тому, що автор був очевидцем, але передусім завдяки об’єктивності. Барділі як німець не був зацікавлений у шведах, ані в козаках, але писав так, як чув і бачив. Треба одначе згадати, що до другого (1730) та третього (1739) видання спогадів Барділі був доданий шведський реєстер дороги Мазепи й Карла XII від Полтави до Бендер; пізніше він був долучений до спогадів Ґ. Адлерфельта. 11 Цей детальний щоденний реґістер по прибутті шведського короля до Бендер був відісланий до Стокгольму, звідки у відписі дістався до Гамбур\у, де місцевий видавець, Самуель Гейль, додавши різні несенітниці, видав його в 1714 р. п. н. "Опис подорожі від Полтави через дике поле до Бендер"; його додано до пізніших видань спогадів Барділі.

Коли в писаннях Адлерфельта, Нордберґа й Барділі є мало відомостей про життя Мазепи перед його переходом на сторону шведів, то багато більше біографічних подробиць про нього можна знайти в життєписі під наголовком: Des Grossen Herrens, Czars und Grossfürsten von Moscau, Petri Alexewitz, des gantzen grossen, kleinen und weissen Reusslandes Selbsthalters, etc., etc., etc., Leben und Thaten aus besonderen Nachrichten beschrieben, mit schönen Kupfern geziert..., von J. H. v. L., Frankfurt und Leipzig 1710, 2 Vols.

У цій праці про "життя й подвиги Петра Алексеєвича" є справді багато цікавих, але часом баламутних історій про родинні обставини Мазепи. Тут явно москофільський показ і, можна сказати, однобічний. Хитрий автор, не знаючи який буде остаточний вислід війни (а вона ще не була закінчена), не хотячи наразитись на небезпеку зі сторони шведського короля на випадок шведської перемоги, уважав за безпечніше заховатися правдоподібно під ініціялами "Й. Г. ф. Л.".

Д. Олянчин уважає, що під цим криптонімом міг писати "лише голляндський барон Henrik L. von Huyssen"". Свої студії з титулом доктора він закінчив у Страсбурзі 1689 р. На службу цареві Петрові I вступив 1702 р., будучи спочатку учителем його сина Олексія, а відтак таємним радником, "Свій погляд про те, що автором наведеного твору про Петра I був Гуйссен, обґрунтовую тим, — пише Олянчин, — що в тому творі є дуже багато мови про його перебування при московському дворі. Окрім того, Й. Хр. Аделюнґ каже (Fortsetzung und Ergänzungen zu Christian Gottlieb Jöchers Gelerhrten-Lexico, Ляйпціґ 1787, т. II, c. 209), що цар Петро I 1717 р. доручив Гуйссенові писати й історію і що він її навіть сам заплянував. А коли так, тоді цар Петро I доручав йому писати про нього не 1717 р., а ще десь 1707. Бо після її появи в 1710 р. і по змістові не було ще потреби в якійсь новій історії про того царя писати. Її автором, що заховався під криптонімом J. H. v. L., був ніхто інший, як лише Г. Л. Гуйссен." Так закінчує свою думку Олянчин. 12

З цим поглядом Олянчина можна повністю погодитися, але з одним тільки застереженням, а саме, що Гайнріх фон Гуйссен був не голляндського а німецького походження, оскільки він народився в місті Ессені. 12а

Про особу Гуйссена та його діяльність на російській службі писав 1747 р. данський вчений Петро ван Гавен, що деякий час був духовником при Данському посольстві в Петербурзі. Повертаючи 1742 р. додому, ван Гавен познайомився на кораблі з Гуйссеном, який коротко перед своєю наглою смертю підчас подорожі не лише розповів багато цікавих подробиць зі свого побуту при московському дворі, але й залишив свої спогади та записки. На основі цих матеріялів як і особистих спостережень (був теж у Москві та в Азові), ван Гавен (van Haven) написав: Nye of forbedrede Efterraetiningen от det rusisske Rige, що з’явився 1747 р. в Копенгазі у двох томах. (Я користувався німецьким перекладом: Anton Friedrich Büsching, „Unterschiedene Abschnitte aus neuen verbesserten Nachrichten von dem Russischen Reich, welche zu Kopenhagen in zweyen Theilen gedruckt worden, "Magazin für die neue Historie und Geographie, Halle 1776, Vol. X, pp. 279-364). У СВОЇХ споминах Гуйссен між іншим занотував, що він дістав від царя доручення вистаратися у Відні для Мазепи титул князя, про що мова йтиме дальше.

Не менш цікаві й дуже цінні спогади німецького підполковника Филипа Й. фон Штраленберґа (1677-1747). Philip Johann von Strahlenberg, Das Nord- und Oestliche Theil vom Europa und Asia. In so weit solches das ganze Russische Reich mit Sibirien und den grossen Tatarey in sich Begreifet, in einer Historisch-Geographischen Beschreibung der alten und neuen Zeiten, und vielen ändern unbekanten Nachrichten vorgestellt, Stockholm 1730, 2 Vols. Штраленберґ брав участь у поході Карла XII на Москву, попав під Полтавою в полон, де перебував тринадцять років. У своїх спогадах автор подає короткий розвиток козаччини та причини, які спонукали Мазепу перейти на сторону шведів. Його спогади належать сьогодні до бібліографічної рідкости.

У мемуаристиці про Велику Північну Війну на увагу заслуговують цікаві спогади швайцарського кіннотчика у шведській армії Христофора Ґасмана, муляра з Альбіс-Ріден, Curiose Nachricht von den Reisen Christoph Bassmanns, des Steinmetzen von Albis-Rieden. Der in Sächsischen und Schwedischen Kriegs-Diensten gestanden, bey Pultawa gafangen, nach Moskau, Casan, Astrachan unter die Kalmuken und andere Tartaren Gefürt worden. Fehrners, eine Reise über die Caspische See und in Persien gethan und endlich A. 1724 nach 22 jährigen Abwiesen nach Hanse gekommen, Zürich 1725. 13 Як видно з довгого наголовка, Ґасман брав участь у походах шведського короля, починаючи від Німеччини, у Прибалтиці, в Польщі та в Україні. Він описує битву під Полтавою (після якої у піднаголовку хибно зазначено, що він попав до полону), утечу Карла XII та Мазепи до Бендер, підчас якої попав до російського полону, в якому перебував 16 років. У тому часі він бував у Московшині, Казані, Астрахані, на Кавказі, в Персії, їздив по Каспійському морі, немало бачив, пережив та був свідком багатьох подій. Повернувшись із полону 1724 р., Ґасманом зацікавився місцевий парох, Беат Вердмюлєр який зредагував його спогади. У вступі Вердмюлєр пише, що Ґасман — це чесна і глибоко віруюча людина, яка не мала причини "вигадувати байки". Ґасман, із природи інтелігентний і вдумчивий спостерігач, у своїх спостереженнях і заввагах та в оцінці подій і людей дуже об’єктивний, хоч старається виправдати намагання шведського короля, супроти якого дуже лояльний. Розповідь Ґасмана вказує на те, що він дуже скромний і не хвалиться своїми подвигами, як це "звикли робити інші вояки". Зі спогадів Ґасмана можна зробити висновки, що він визнавався не тільки у військових, але теж у релігійних, економічних і політичних справах. Його безсторонна оцінка подій і людей — достовірне історичне джерело, гідне уваги дослідників.

Хоч німецький офіцер у шведській армії Е. Науендорф у своїх спогадах Egedius Nauendorf, Eigentlicher Bericht, oder wahrhaftige Beschreibung zu welcher Zeit s. Königliche Maj. zu Schweden nach der Pultawischen Action in der Türckey by Bender angerommen, und wann Sie wieder aus seihigen Landen gangen und in Teutschland glücklich arriviret sind..., Strahlsund 1715. Не пише багато про Мазепу, однак його завваги про життя козаків та шведів у Бендерах кидають яскраве світло на тодішні взаємини між шведами й козаками з одного боку та місцевим населенням з другого.

Багато цікавого, хоч уже відомого матеріялу, про історичний розвиток козаків, повний життєпис Мазепи та його політичну діяльність подав учасник тодішних подій, шведський полковник

Карл Ґустафсон Клінґспор (1665-1742) у своїх спогадах, що їх на англійську мову з оригіналу переклав Джон Ґейд. 13а Читаючи їх, створюється враження, що або полковник Клінґспор, або перекладач узяли дещо з раніших праць, написаних про Карла XII, тому вони тратять свою вартість як історичне джерело.

Спогади вище згаданого французького дипломата, Фой де ля Невіля з 1689 р., що рівночасно з’явилися й англійською мовою (1699), заслуговують на увагу не тільки тому, що де ля Невіль був одним із перших, хто так би мовити, познайомив Західню Европу з Мазепою, але передусім з уваги на дуже цікаві спостереження відносно релігійного, товариського, морального й родинного життя в тодішній Москві.

На увагу заслуговують критичні завваги ад’ютанта шведського короля, польського генерала Станислава Понятовського, до праці про Карла XII з під пера Вольтера, що кидають немало цікавого світла на перебіг битви під Полтавою. 14

Цінні відомості про характер Мазепи подав сучасний йому вже згаданий французький учений, Жан Руссет де Міссі (1686-1762), що під псевдонімом Івана Івановича Нестезуранова написав книжку про царювання Петра I. Слід згадати, що хоч автор писав свою працю на основі російських джерел, він старався бути об’єктивним.

Досить точні відомості про життя Мазепи подав голляндський єврей Ісаак ле Лонґ (1683-1760) у своїй шеститомовій історичній праці про Карла XII. 14а

Не менш важливі спогади англійських авторів, що згадують Мазепу та козаків, ґенерал Патрик Ґордон (1635-1699) шотляндського походження, що був на службі, польського та шведського королів, а від 1661 р. на царській службі, є типовим тодішнім професійним вояком, який служив там, де давали більше грошей. Його спогади за роки 1655-1698 мають 1227 сторінок (кварто) ще й досі знаходяться в Архіві Радянського Міністерства Закордонних Справ і повністю не опубліковані, за винятком частинного перекладу на німецьку мову, що його зробили д-р. М. Поссельт та кн. М. А. Оболенський. 15. ґен. Ґордон жив в Україні, воював проти Дорошенка, себто проти турків, де відзначився, за що згодом був підвищений до ранги генерал-майора, якийсь час був воєнним комендантом з осідком у Києві, брав участь у першому кримському поході й був очевидцем вибору Мазепи на нового гетьмана над р. Коломаком. Усе це детально описав у своїх споминах. Цей опис подав Костомаров у своїй уже згаданій монограції. Спогади Ґордона мають неабияку вартість, бо він записував усе, що бачив або чув без особливих почувань. Такі напр. його описи страти стрільців у Москві чи тортурування однієї жінки, де не висловлено ніякого співчуття.

У своїй історії Петра I, коротку біографію Мазепи помістив зять Патрика Ґордона, Олександер Ґордон (1669-1752), теж із Шотляндії, що теж дослужився до ранги генерала на царській службі. О. Ґордон згадує, що одного разу московські старшини його образили і він за це побив шістьох росіян, за що чекала на нього сувора кара. Цар, вислухавши, не тільки що не покарав його, але ще й підвищив до ступеня майора. Цього О. Ґордон цареві ніколи не забув і, хотячи йому віддячитися, збирався написати монографію, а вийшов панегірик. Крім того, багато прізвищ і назв місцевостей так перекручено, що не можна розпізнати, хто і що. О. Ґордон поповнив основну похибку; замість написати свої спогади прагнув дати історичну наукову працю, до якої ніяк не був підготований, і через те його спогади не мають тієї вартости, що писання його тестя.

Доцільніше зробив інший англійський старшина, військовий інженер, капітан Джон Перрі (1670-1732), що працював за своєю професією в Росії від 1698 до 1712 р., багато бачив і чув і те описав у своїх спогадах. 17 Він згадує також про козаків, російський гніт в Україні, що було на його думку причиною, чому Мазепа вирішив перейти на шведську сторону. Це викликало з боку Москви сильні репресії, в першу чергу, варварське знищення Батурина та вимордування не лише військової залоги, але й невинного цивільного населення. Хоч капітан Генрик Брус і згадав ім’я Мазепи, лише один раз у своїх спогадах, 18 він порушив справу лояльности Мазепи та молдавського господаря Кантимира, що заслуговує на окрему увагу.

Окрім уже згаданої історії воєн шведського короля, Дефо написав ще, правдоподібно на замовлення, неупереджену історію життя й діяльности Петра Алексеєвича... 19 Якщо у своєму писанні про Карла Дефо ставиться до Мазепи з подивом і пошаною, то, пишучи про Петра, не щадить на адресу гетьмана таких епітетів як "здрадник", "бунтівник" і т. д. Як уже сказано, Дефо не був ні у Швеції, ані в Росії, його книжки мають радше публіцистичну, ніж наукову чи джерельну вартість.

У прихильному світлі про життя Мазепи після битви під Полтавою написав швайцарський учений, професор університету в Марбурзі й Базелі, член Французької Королівської Академії Наук, Яків Хр. Ізелін (1681-1737) у своїй енциклопедії. 20 Цю біографію Мазепи помістив Й. Цедлєр у своїй "Великій, повній, універсальній енциклопедії всіх наук і мистецтв...", 21 дослівно переписавши з енциклопедії Ізеліна. Цей життєпис Мазепи носить компіляторський характер (Ізелін подає джерела), але з уваги на те, що обидві ці енциклопедії були довгий час підручним джерелом інформації, вони ліпше й достовірніше подавали життя Мазепи, тому й заслуговують на увагу.

Давши короткий огляд мемуаристичної літератури того часу, перейдемо тепер до тогочасної преси. Як першоджерело її не можна рівняти до докуметів чи спогадів, однак у цьому випадку вона така цікава й гідна уваги, що не лише допомагає відтворити умови та обставини тодішнього політичного життя, але теж подекуди вияснює ролю, яку відіграв Мазепа у час Великої Північної Війни.

Початки західньоевропейської преси сягають кінця 15 ст. Вона розвинулась щойно наприкінці 17 та на початку 18 ст. Тодішня преса своїм зовнішним виглядом нагадували скорше книжку, ніж сьогоднішну газету або журнал. До речі, в той час не було великої різниці між газетою та журналом у формі чи змісті, хіба тільки те, що газета з’являлася два рази на тиждень, журнал виходив раз у місяць.

Видавцями звичайно були керівники поштових станиць — джерело тодішніх новинок і відомостей, що самозрозуміле. Редакторами та співробітниками часописів і журналів були з правила люди з університетською освітою, дуже часто навіть професори університетів, отже, їхня преса мала радше науковий, ніж політичний характер. Видавці мали дозвіл видавати часописи й журнали, вони відповідали за зміст. Цензура була сувора, а ще суворіші були кари, включно з вироком смерти. Написати щось образливе навіть про ворожого монарха, уважалося дуже поважною провиною, тож не диво, що видавці уникали політичних і контроверсійних питань. Звичайно видавці друкували новини про факти чи події без ніяких коментарів, себто так, як їх діставали від своїх кореспондентів чи співробітників, які не підписувалися під своїми кореспонденціями чи статтями. Траплялося й так, що деякі несовісні видавці переписували з газет, що скоріше виходили в світ, змінюючи при тому деякі слова. 22 Якогось окремого закону про охорону авторських прав не було.

Відомості про Україну та про козаків проходили на Захід, у зв’язку з дописами про Туреччину, через Рим, Венецію, Відень, та Авґсбурґ, або прямо з Києва через Львів чи Варшаву, або з Москви через Риґу, Кеніґсберґ чи Вільно. Крім постійних кореспондентів у вище згаданих містах, видавці більших журналів і часописів висилали окремих звітодавців, які звітували про воєнні чи інші надзвичайні події.

Окрім цього, цар висилав на захід спеціяльних агентів, яких завданням було дбати про те, щоб чужинецькі, зокрема німецькі часописи писали прихильні відомости про Москву. Вони самі мали готові статті чи дописи або давали редакторам відповідні матеріяли. Це було потрібне для Москви з різних причин. У тодішній час Москва мала опінію примітивної країни, тому царському урядові потрібно було прихильних статтей у західньоевропейській пресі, щоб виробляти собі добру публічну опінію.

Уже від 1516 p. існував регулярний поштовий зв’язок між Віднем, Нюрнбергом, Брюсселем, як також між Венецією і Нюрнбергом. Рівно ж водні шляхи, як напр., машрут на ріці Райн, був цінним для пересилання вісток.

Тодішня швидкість заслуговує теж на увагу. Напр., із Франкфурту над Майном до Ляйпціґу вершники перевозили пошту за два і пів дня. Регулярна й добре наладнана комунікація, що з року в рік удосконалювалась, допомагала розвиткові преси в Західній Европі.

Тому що преса підлягала суворій цензурі, а видавці нарахувались на високі кари, вони воліли скоріше друкувати про сусідні країни, ніж про свою власну. Напр., хто хотів бути добре поінформований про політичне життя в Англії, міг знайти інформації в голляндській пресі й навпаки. Тому й не диво, що англійська преса радо друкувала закордонні новини, користуючись німецькими і голляндськими часописами, або прямими кореспонденціями з Німеччини й Голляндії, а навіть із Варшави. Слід при тому зазначити, що англійська преса, відмінно від німецької була невтральною та об’єктивною в оцінці подій тодішньої східньої Европи, хоч користувалась у великій мірі інформаціями з німецької преси, що в свою чергу одержувала відомості про Мазепу та Україну часто безпосередньо з московських джерел.

Подавши загальний і короткий нарис розвитку та стан тодішньої західньоевропейської преси, 23 перейдемо до обговорення поодиноких нам відомих тодішніх часописів у Західній Европі, що цікавилась Україною та присвячували увагу подіям на сході Европи.

Дуже багато уваги особі Мазепи присвячувала тодішня австрійська преса, до якої слід зарахувати такі почитні віденські двотижневники: Пост-теґліхер Меркуріюс, 24 що його від 1703 до 1714 р. видавав віденець Й. П. Седлемаєр і Вінерішес Діяріюм, 70 що належить до тих рідкісних часописів, що втримались до сьогоднішнього дня. Вінерішес Діяріюм почав виходити 8 серпня 1703 р., а від 1780 р. виходить під зміненою назвою Вінер Цайтунґ як урядова газета. Слід підкреслити, що віденська преса була добре поінформована про тодішні події в Україні, бо Відень був одним з важливіших центрів Східньої Европи. Інформаціями з Відня користувалась не тільки німецька, але навіть англійська преса.

Не менше уваги особі Мазепи й козакам присвячувала теж німецька преса.

З тодішньої численної німецької преси треба згадати ще й такі журнали: впливово-популярний франкфуртський журнал Театрум Европеум, 26 (повний заголовок займає майже цілу сторінку фоліо), про який німецький учений С. Монцамбано-Пуфендорф (1632-1694) писав, що це "найважливіший журнал того часу". 27 Історично-популярний нюрнберзький журнал Ной-ерефнетер гісторішер Більдep-Заль, 26 був такий почитний серед тодішнього німецького громадянства, що у французькому перекладі служив як підручник для пруського наслідника Фридриха Вільгельма. 29

До дуже популярних журналів того часу належав і ляйпціґський політичний журнал Ці Европеїше Фама, 30 що за редакцією спритного видавця й редактора С. фон Шітца (1657-1729) дуже добре розвивався, але стояв під сильним московським впливом. 31 У той самий час виходив у Ляйпціґу журнал подібний до Европеїше Фама, що своїм наголовком Вступ до сьогоднішої історії 32 нагадував радше книжку, ніж часопис. На увагу заслуговує історично-популярний гамбурзький тижневник Гісторіше Ремарко, 33 що його редагував Петро Амвроз. Легман (1663-1729), викладач Гамбурзького університету.

Можна ще згадати менш відомі часописи: 35 Ляйпціґер Пост Цайтунґ чи Берлінер Дінстаґ Фама або Вехентліхе Реляціонен у Галлє, що були відомі зі своїх москофільських симпатій і писали про Мазепу односторонньо. їх треба оцінювати як місцеві, моловажні газети компіляторського характеру.

Ім’я Мазепи, як пише І. Борщак, появлялося на сторінках урядової французької газети Gazette de France виписки з якої він помістив спочатку у своїй статті "Шведчина в тогочасній французькій пресі", Українські вісти, ч. 36, Париж 1927, та у його розвідці "Мазепа..." Про козаків і гетьмана писав теж брюссельський Журнал Relations Veritables.

Багато уваги Мазепі присвячувала тогочасна англійська преса, до якої слід зарахувати такі лондонські журнали : Модерн Гісторі..., 35 Монслі Реджістер..., 36 Дженерал Вью оф Ворлд ..., 37 3 лондонських тогочасних часописів, що появлялися два-три рази на тиждень, навіть щоденно, треба згадати Лондон Ґазетте  38 офіційний двотижневик не тільки тодішнього але й сьогоднішного (у зміненій формі) англійського уряду, що почав свою появу під назвою Оксфорд Ґазетте (16 листопада 1655 р.) тому що уряд із причини пошести в Лондоні переїхав до Оксфорду. Коли ж наступного року уряд переїхав назад до Лондону, переїхала туди й редакція, поновивши попередню (5 лютого 1666 р.) Виходила вона в світ під наглядом підсекретаря стану Й. Вільямсона. Лондонська Ґазета, яка ще й тепер виходить, поміщує не так політичні статті, як урядові повідомлення й часто оголошення про товариське життя урядових кіл.

Окрім Лондонської Ґазети, на увагу заслуговує перший англійський щоденник Дейлі Курант, 39 на сторінках якого було поміщено багато цікавих вісток про козаків і Мазепу. Цей лондонський щоденник появлявся заходами С. Буклея, видавця уже згаданого місячника Монтслі Реджістер, від 11 березня 1702 р. до 1735 р.

Про Мазепу згадували ще в таких лондонських газетах: Постмен..., 41 Флаінґ-nocm...42 та в інших подібним "пост" наголовками. Причиною, чому бгато тогочасних лондонських часописів послуговувалося словом "пост", було те, що між видавцями була велика конкуренція. Кожен хотів якнайбільше продати своїх газет; оскільки напр., Пост-бой мав ліпшу репутацію, ніж інші часописи, що своїм виглядом поміж собою не різнилися, охоче уживали назву "пост".

Як це всюди буває, крім солідних часописів, не бракувало в Лондоні видавців, що просто відписували з інших часописів, подекуди змінюючи деякі слова. До таких газет належить, між іншим, Бритиш Аполло..., 43 який, хоч писав про Мазепу, всі ті відомості переписував, напр., із Дейлі Курант, тому вони окремої вартости, як історичне джерело, не мають.

На окрему увагу заслуговує один із найстарших часописів на американському континенті — Бостон Ньюс-Леттер. Видавцем і редактором цієї газети в Бостоні був Джон Кемпбел (1653-1728), з походження шотляндець, що прибув до Бостону в 1695-1698 роках. Від 1702 р. був керівником пошти в Бостоні. З уваги на те, що поштовий уряд, подібно як і в Европі, був джерелом усяких новин, за прикладом англійської преси, заснував 1702 р. Бостон Ньюс-Леттер, що з перервами виходив до 1774 р. 45 Кемпбел звичайно використував пресу, хоча потребував два місяці часу, поки приходила нова пошта з Англії. Він скрупульозно нотував всі новинки та друкував їх у своєму часописі.

Познайомивши загально читача з доступними тогочасними джерелами, уважаю, що моєю метою не є писати біографію чи оцінку Мазепи, але радше представити, як чужинці в Західній Европі писали про гетьмана та як його оцінювали, на скільки тодішня оцінка відповідає історичним фактам та історичній правді.

Докладну біографію та радше негативну оцінку діяльности Мазепи написав Микола Костомаров (1817-1885) Мазепа u Мазепинцы, що є, так би мовити, канвою для всіх інших монографій про гетьмана. Вона була надрукована вперше в журналі Русская Мысль, 1882-1884. Рік пізніше перевидана в Исторических монографиях, т. XVI, та в 1905 р. як шостий том Полного собрания сочинений Н. И. Костомарова. На українську мову переклав її Олександер Барвінський й її надруковано в 1895-6 рр. у Руській історичній бібліотеці у Львові. Костомаров користувався джерелами з російського архіву, мемуарами учасників Великої Північної Війни й між іншими працями таких істориків як Йоган Християн фон Енгель, 46 Дмитро Бантиш-Каменський 47 та інших.

До Костомарова українська історія була недосліджена, "перебувала, можна сказати, в хаотичному стані, була заступлена силою вигадок, фіктивних гіпотез, фантастичних вигаданих тез, — цілу масу котрих містила в собі улюблена, в свій час поширена в спиках і нарешті видрукована (1846) Історія Русов... Попередниками Костомарова були властиво тільки Д. Бантиш-Каменський і М. Максимович... Костомаров пішов по стопах Бантища-Каменського, збираючи й видаючи архівні матеріяли, на підставі яких писав він і свої історичні монографії", писав Володимир Антонович. 48 Досліджуючи минуле України, Костомаров звернув головну увагу на козацьку добу, в якій, на його думку, найяскравіше виявилися творчі сили українського народу. Всупереч офіціяльній російській історіографії, він пікреслював органічний зв’язок козацької доби через литовсько-польський період із Києвом. Не погоджуючись з тезами офіційної російської історіографії, він від її традиційних історичних поглядів, на жаль, повністю на звільнився. 49

Опираючись на ідеях Кирило-Методіївського братства, Костомаров стояв на федеративно-республіканському становищі. Він уважав, що "дві руські народности зливалися в вищу національну єдність русского народа... Для нього, як і для старої історіографії, політична українська історія кінчалася з об’єднанням українства з Росією. В характеристиках української народности він наголошує на нездатність її до політичного життя; український індивідуалізм тягнув до федералізму, але не міг повністю організувати його, українська стихія приводила або до розкладу грамадських зв’язків або у вир змагань, які вертіли колесом народне історичне життя. Через те українське плем’я мусіло зійти зі сцени, уступаючись у першенстві другому — великоруському, з його практицизмом і політичним тактом, що дало йому змогу створити єдиновласну сильну державу." 50

Михайло Грушевський, не погоджуючись із Костомаровим, уважав, що його погляди були "виразним пережитком старої історіографії". 51 Одначе, як слушно завважив Д. Дорошенко, "не зважаючи на ці хиби ідеології Костомарова, його твори мали величезне значення для пробудження інтересу до рідної історії і розвитку національної свідомости на Україні і в Галичині". 52

Хоч Костомаров умів відтворювати побут і життя певної доби, пишучи детальну монографію про Мазепу, однак він показав гетьмана в негативному світлі. Костомаров схарактеризував його як польського пана, кар’єриста, еґоїста, що в першу чергу керувався своїми особистими інтересами, а не добром України, яку хотів віддати Польщі; тому український нарід не пішов слідами гетьмана. 53 Костомаров називає Мазепу "злощасним зрадником", що вже навіть після битви під Полтавою допомагав шведам утекти до Туреччини. 54 Він із притиском підкреслює, що "зраду Мазепи ніяк не можна ідентифікувати з українським (в ориґіналі "малоросійським ‘) народом, який протягом двадцяти років не любив гетьмана, якого особу охороняли російські "стрелыцы" й солдати 55 У народніх піснях нарід зображав Мазепу навіть не як людину, але як якусь "погану істоту чи прокляту силу", писав Костомаров. 56

Така негативна оцінка Мазепи тим більше дивна і незрозуміла, бо Костомаров був свідомий того, що джерела з російського архіву однобічні й непевні. У своєму листі до Олександра Лазаревського з 23 вересня 1877 р., Костомаров писав: "...з якого роду джерелами я маю діло? З реляціями гетьманів, їх висланців, московських урядників... Щирости тут буває мало, а часто й свідома брехня або ігноранція". 57 Більше того, Костомаров користувався історією України вже згадуваного угорсько-німецького історика Й. Хр. фон Енґеля, який позитивно схарактеризував Мазепу: "Коли взяти під увагу взаємини Мазепи й Петра та як останній з ним обходився, коли це все буде належно висвітлене, то тоді майбутній історик зможе лекше вирішити, — на гробі Мазепи має бути напис Юди чи Помпея...тому шведські історики не єдині, що виправдали похід Мазепи проти Росії." 58

Негативна оцінка Мазепи випливає з історично-політичної філософії Костомарова, який писав свою монографію не для доказу своєї вірности царському урядові та ради примирення російського уряду з сучасним українським рухом, як це твердить радянський історик А. Козаченко, 59 але як дослідник-народник, що давав перевагу етнографічним матеріялам над документальними джерелами. Будучи під впливом російської історіографії, яка представляла Мазепу як польського шляхтича та "зрадника", Костомаров не охопив усіх аспектів діяльности гетьмана, напр, культурної, що багато заважила на його політиці.

Тому треба прийняти погляд Бориса Крупницького (1894-1956), що причиною такої негативної оцінки Мазепи було те, що Костомаров був під впливом т. зв. старшої школи у шведській історіографії, якої представником був А. Фріксель, що вперше оцінив негативно свойого короля Карла XII й Мазепу. 60 У свою чергу, під впливом Костомарова, негативно про Мазепу написав Е. Карлсон. Інший шведський історик, А. Єнсен, автор монографії про Мазепу (1909), представив гетьмана як великого еґоїста. Слід відзначити, що представники т. зв. нової школи, К. Галлендорф, А. Шіллє та інші, опираючись на історичні факти, писали про події того часу об’єктивно, отже і про Мазепу, але згадували його діяльність побіжно.

Хоч дивно це звучить, але перший, хто виступив в обороні Мазепи після появи монографії Костомарова, був...російський єзуїт, о. Мартинов. Він написав знамениту рецензію, що була надрукована у французькому науковому історичному журналі, — вона ще й сьогодні заслуговує на те, щоб її зацитувати: М. Костомаров осуджує Мазепу без жалости й найкатегоричніше... Але чому властиво Костомаров думає, що Мазепа хотів піддатися Польщі, безсилля якої він знав й яка була ненависна українцям? Що він міг зробити польському королеві такі обіцянки, це цілком імовірне, але він міг їх зробити, щоби краще заховати свою гру. Це був із боку Мазепи політичний хід, дипльоматичний підступ... Ні, подібно Богданові Хмельницькому, Мазепа в дійсності мав амбіцію зробити Україну незалежною державою і він вибрав для цього момент якнайсприятливіший. Росія конала під ударами ворожих армій, Швеція тріюмфувала, Польща була в агонії. Союз із Швецією не представляв жадної небезпеки для політичної свободи України... Спроба Мазепи знищити всяке чужинецьке панування на Україні дійсна й щира." 61

Хоч немає сумніву, що монографія Костомарова сьогодні вже перестаріла, але свого часу він немало причинився до негативного погляду не тільки серед тодішнього українського громадянства, але передусім у Західній Европі, тому що його монографія була перекладена на французьку та англійську мови. 62

До речі, щойно Федір Уманець (1841-1908) своєю монографією "Гетьман Мазепа", СПБ, 1897, започаткував зміну оцінки діяльности Мазепи. Використавши доступні йому джерела, Уманець на основі історичних фактів показав, що Мазепа був українським патріотом і перейшов на шведську сторону не задля особистих мотивів, але щоб поліпшити долю України, яка за Петра I зазнавала особливого гніту, що стверджують чужинці у своїх листах, звітах та споминах, (там же, с. 455).

І. Борщак і Р. Мартель написали 1931 р. книжку про життя Мазепи, 63 що скоріше нагадує історичну повість, ніж монографію. Натомість на увагу заслуговує його вже згадана розвідка про життя й діяльність Мазепи, як також праця "Україна в західньоевропейській літературі". 64

З черги, на увагу заслуговує німецькомовна монографія Б. Крупницького 65 в якій, крім досі опублікованих джерел, використано німецькі та шведські. Рівно ж його розвідки про Мазепу, опубліковані У двох ювілейних томах — Мазепа, ПУНІ, 1938-39, теж заслуговують на окрему увагу — для нашої праці були вони цінними джерелами.

Англійською мовою про життя Мазепи написав Клеренс А. Менінґ 66 радше історичну повість, що відзначається гарним стилем.

Докладну біографію та критичну анапізу внутрішної як і зовнішноі політики Мазепи зробив у найновішій праці визначний дослідник цієї доби, Олександер Оглоблин (1899—), у вже згаданій нами монографії Гетьман Іван Мазепа та його доба, ЗНТШ, т. 170. Ця монографія тим цінніша, що автор використав не тільки досі опубліковану чужинецьку бібліографію та джерела, але й досі ніде не опубліковані матеріяли з Державної Публічної Бібліотеки УРСР та "Государственного Архиву феодально-Крепостнической эпохи" (ГАФК).

Досить велику монографію шведською мовою написав Богдан Кентржинський — Мазепа, Стокгольм, 1962. Тут використано дуже багато архівного матеріялу.

Цінним вкладом у вивчення доби Мазепи є дві праці Ореста Субтельного, 67 професора Йоркського університету в Канаді. У першій книжці він опрацював п’ятдесят чотири листи Мазепи до Адама Миколи Сєнявського, белзького воєводи й коронного польського гетьмана, 1704-1708. Вони допомагають краще розуміти українсько-польські взаємини того часу. Використавши значну історичну літературу, зокрема французькі й турецькі документи, Субтельний написав у другій книжці про діяльність мазепинців на еміграції, зокрема про гетьмана Пилипа Орлика та його сина Григора, генерала у французькій армії.

З праць англійською мовою треба згадати контроверсійний ессей англійського історика з Кембріджу Л. Р. Левітерр-а, 68 дуже добру монографію про Карла XII англійської дослідниці з Лондону P. M. Гаттон, яка присвятила багато уваги особі Мазепи й позитивно оцінила його діяльність, 69 та простору працю про Петра I американського історика Роберта Массі, який підкреслив, що цар погано поводився з козаками та українським цивільним населенням і що метою політики Мазепи було визволити Україну; одначе він таки назвав гетьмана "зрадником". 70

Для кращого розуміння взаємин Мазепи з польськими міро дайними колами надається працю визначного польського історика Збіґнєва Вуйціка Історія польської дипломатії.  71












Примітки


 1 Докладніше про матеріяли, що їх зібрав Костомаров, див. Іван Kpип’якевич, Археографічні праці Миколи Костомарова, ЗНТШ, (1918), тт. 126—127.

 2 Mackiw, T. "Mazepas Fürstentitel im Lichte seines Briefes an Kaiser Josef L," Archiv für Kulturgeschichte, Vol. XLIC, No. 3, (1962), pp. 354—356.

 3 Докладніше про це див. Ю. P. Kлокман, "Неизданный том истории царствования Петра Великого," Н. Г. Устpялова, Полтава, сборник статей, издательство Академии Наук СССР, Москва 1959, с. 311—322.

 4 Quennerstedt, A. Karolinska Krigares Dagböker, Lund 1900—1918, Vol. III, у слід за K. Галлєндорфом (С. Hallendorf, Karl XII, och Lewenhaupt 1708, Upsala 1902), H. Villius, (Karl XII: s ryska fälttag, Källstudier, Kund 1951) i G. T. Westin, (Dagböker som källor för Karl:s ryska fälttag, Karolinska Förbundets Arsbok, 1953), дійшли до висновку, що "Щоденники Каролинських Вояків," за винятком пруського та англійського представників, не завжди об’єктивні і залежно від обставин показують тенденційність; докладніше див. О. Haintz, König Karl XII, von Schweden, Berlin 1958, Vol. I, p. 219.

 5 ЗНТШ., 1909, т. 92, c. 66—92.

 6 Докладніше про життя Вітворта див.: Charles Lord Whitworth, An Account of Russia as it was in the Year 710, Strawberry Hill 1758, pp. 1—20; Dictionary of National Biography, Vol. XXI, pp. 161—2.

 6a Historiskt Magasin, Vol. 35, No. l, (1953), pp. 8—27.

 7 Dictionaire de Biographie Française, Paris, 1941, Vol. IV, pp. 1266—8.

 7a Dictionaire de Biographie Française, (далі D.B.F.), Paris, 1951, Vol. V, pp. 26—28.

 8 D. B. F., Vol. VI, pp. 968—969.

 8a D. B. F., Vol. VII, pp. 1006—7.

 9 D. B. F. Vol. VI, pp. 308—9.

 9a Wójcik, Z. Historia dyplomacji polskiej, 1572—1795, Warszawa 1982, Vol. II, pp. 422—435.

 10 Jöcher, G. Chr., Allgemeines Gelehrten Lexikon, Leipzig 1750, Vol. I, p. 784.

 10a Adelfelt, G., op. cit., Vol. I, p. XI.

 11 Adelfelt, G., The Military History of Charles XII, King of Sweden, written by the expres Order ofhis Majesty... То which is added an exact Account of the Battle of Pultowa, with a Journal of the King’s Retreat to Binder, London, 1740, Vol. III, pp. 227—342. 12 Олянчин, Д., Тетьман Іван Мазепа в освітленні творів Ґеорґа Нордберґа та Ґустава Адлєрфельда," Християнський голос, 20 липня 1958 р., ч. 29, (стаття ч. 3).

 12а von Glümer, H., "Heinrich Huyssen, ein Essener Stadtkind als Gelehrter und Diplomat im Dienste Peters des Grossen," Beitrage zur Geschichte von Stadt und Stift Essen, 1911, Heft No. 33. Устpялов, там же т. IV, ч. I, ч. 183; Письма u бумаги императора Петра Великого, т. III, с. 879.

 13 Ці спогади, що хибно вийшли під іменем Басмана, перевидано п. н. Die Reisen Christoph Gassmans, 1702—1724. Zusammengetragen von Beat Werdmüller. Neu hereausgegeben und erläutert von Michel Jeremijev, Bern: Jahrring der Paul Haupt, 1966. Єреміїв у своїй статті "Нове про гетьмана Мазепу" хибно подав в українській і німецькій транскрипції "Гасман — Hassman," Український історик, т. IV, ч. 1—2 (1967), с. 64.

 13a Klingspor, Carl, Gustafson, Charles the Twelfth, King of Sweden, trarislated from the manuscript by John A. Gade, Boston — New York 1916.

 14 Remarques d’un seigneur Polonais sur l’histoire de Charles XII, The Hague 1741; я користувався англійським перекладом: S. Poniatowski, Remarks on M. de Voltaire’s History of Charles XII, London 1741.

 14a le Long, Izaak, Het Leven van den Heihaften Carel den XII, Koning der Sweden..., Amsterdam 1721, 6 vols.

 15 Tagebuch des Generals Patrick Gordon während seiner Kriegsdienste unter den Schweden und Polen vom Jahre 1655 bis 1660 und seines Aufenthaltes in Russland vom Jahre 1661—1699 zum ersten vollständig veröffentlicht durch Fürst M. A. Obolensky und Dr. M. C. Posselt, Vol. I, Moskau 1849, Vols. II i III, St. Petersburg 1851—53. На основі цього нім. перекладу видав шкотський діяч Joseph Robertson Passages from the Diary of General Patrick Gordon, Aberdeen 1859.

 16 Gordon, A., The History of Peter the Great, Emperor of Russia, Aberdeen 1755, 2 vols.

 17 Perry, John, Captain, The State of Russia ander the present Czar, London 1716.

 18 Memoirs of Peter Henry Bruce, a. Military Officer in the Service of Prussia, Russia, and Great Britain, Dublin 1783.

 18 (Defoe, Daniel), An Impartial History of the Life and Actions of Peter Alexowitz, the Present Czar of Muscovy; From bis Birth down to Ms present time, written by a British Officer in the Service of the Czar, London 1728.

 20 Iselin, Jacob, Christian, Neu-vermehrtes Historisch- und Geographisches Allgemeines Lexikon..., Basel 1726, 4 vols.

 21 Zedler, J. H., Grosses vollständiges Universal-Lexikon aller Wissenschaften und Künste..., Halle u. Leipzig 1739, vol. XIX.

 22 Тодішні видавці нарікали на плагіяторів. Для характеристики наведемо жаль і скаргу видавця нюрберзького журналу Neu-Eröffneter Historischer Bilder-Saal, Vol. V.: "... Das einzige was man hier noch anzufügen vor nöthig erachtet, ist eine Ermahnung an die unchristlich und gewinnsüchtige Buchführer und Buch-Verleger, die da vermeyenen ihren Vortheil zu suchen, wann sie anderer Werke entweder ganz bloss und platt nachdrucken oder doch in andere Wege durch Uebersetzung derselben in andere Sprachen, Bezeichnung mit ändern Tituln, auch wol mit Herausgebung einiger neuer Schriften auf eben solchen Schlag den Verschleiss derselben hemmen und stocken."

 23 Bingel, H., Das Theatrum Europaeum, ein Beitrag zur Publizistik des XVII. u. XVIII. Jahrhunderts, (Dissertation), Berlin 1909; E. Consentius, Die Berliner Zeitungen, Berlin 1904; J.Kirchner, Die Grundlagen des deutschen Zeitschriftwesens, Leipzig 1928, Vol. I, ; L. Salomon, Geschichte des deutschen Zeitungswesens, Oldenburg — Leipzig 1900; R. E. Prutz, Geschichte des deutschen Journalismus, Hannover 1845, Vol. I,; A. Andrews, The History of British Journalism, London 1859, Vol. I,; J. Grant, The Newspaper: Its Origin, Progress and Present Position, London 1871, Vol. I,; S. Morison, The English Newspaper, some account of the Physical Development of Journals Printed in London between 1622 and the Present Day, Cambridge 1932; F. L. Mott, American Journalism, New York 1950; C. S. Bridham, History and Bibliography of American Newspapers 1690—1820, Worchester 1947; E. V. Zenker, Geschichte der Wiener Journalistik von den Anfängen bis zum Jahre 1848, Wien u. Leipzig 1892.

 24"Mit Römis. Kays. Majest. Allergnädigsten Special-Privilegio ist der Post-tägliche Mercurius, oder eine besondere Post-tägliche "Relation, von den wichtigsten in Europa vorgehenden Affairen und Actionen..."

 25 Wiennerisches Diarium, Welches alles, was von Tag zu Tag so wohl in dieser Residentz Stadt Wienn, als in der gantzen Welt remarquables und neues...

 26 Theatrum Europaeum, oder ausführliche und wahrhaftige Beschreibung aller und jeder denckwürdiger Geschichten..., Frankfurt a. M. 1617—1738, 21 vols.

 27 von Monzamban o-P ufendorf, Severinus, Die Verfassung des Deutschen Reiches, Berlin 1922, p. 3; cf., Hermann B i n g e l, Das Theatrum Europaeum, ein Beitrag zur Publizistik des XVIII. Jahrhunderts, Berlin 1909, (Dissertation).

 28 Neu-eröffneter Historischer Bilder-Saal; kurtze deutliche und unpassionierte Beschreibung der Historiae Universalis, Nürnberg 1699—1765,17 vols., (далі "Більдерзаль").

 29 Allgemeine Deutsche Biographie, Vol. XIV, pp. 43—44.

 30 Die Europäische Fama, welche den gegenwärtigen Zustand der europäischen Höfe entdecket, Leipzig 1702-1729, 64 vols.

 31 Büsching. Fr., op. cit., p. 319; cf., Fr. Duckmeуer, "Korbs Diarium Itineris in Moscoviam und Quellen, die es ergänzen", Historische Studien, Berlin 1910, No. 10, p. 82.

 32 Einleitung zur heutigen Historie, Leipzig 1710.

 33 Historische Remarques über die neuesten Sachen in Europa, Hamburg 1699-1708.

 34 Leipziger Post-Zeitung, Berliner Dienstag Fama, Wöchentliche Relationen.

 35 Modern History, or the Monethly Account of all Considerable Occrences, Civil, Ecclesiastical, and Military; with all Natural, and Philosophical Productions and transactions, with Allowance, London 1687-1688.

 36 The Monthly Register, or Memoirs of the Affairs of Europe, London 1704.

 37 A General View of the World, or the Marrow of History, London 1700.

 38 The London Gazette, published by Authority.

 39 The Daily Courant.

 40 The Post-Man; and the Historical Account.

 41 The Flying-Post: or the Post-Master.

 42 The Post-Boy, i. e., An Historical Account with the Freshest Advices, Foreign and Domestick.

 43 The British Apollo: or Curious Amüsements for the Ingenious. То which are added the most Material Occurences Foreign and Domestick.

 44 The Boston News-Letter.

 45 Brigham, C., History and Bibliography of American Newspapers, 1690-1820, Worchester, 1947. Vol. I, pp. 328-9;

 46 von Engel, J. Chr., Geschichte der Ukraine und der ukrainischen Kosaken..., Halle 1796.

 47 Каменський, Бантиш, Д., История Малой России, Москва 1822 (перевидано 1830, 1842, 1903).

 48 Антонович, В., "Костомаров как историк", Киевскал старина (1885). т. V, XXX-XXXI.

 49 Доpошенко, Д., Микола Іванович Костомаров, Ляйпціґ 1924, с. 84-5.

 50 Там же, с. 86-7.

 51 Грушевський, М., "Українська історіографія і М. Костомаров", Літературно-науковий вісник, 1910, т. V, с. 223.

 52 Дорошенко, там же, с. 87.

 53 Костомаров, там же, с. 640.

 54 Костомаров, там же, с. 706.

 55 Костомаров, там же, с. 714.

 56 Kостомаров, там же, с. 715.

 57 Лазapевський, О., Очерки..., Київ 1872, т. 1, с. 104, цит. Борщак, "Мазепа", с. 3.

 58 Engel, op. cit., p. 322.

 59 Козаченко, А. И., "Полтава в украинской дворянско-буржуазной историографии", Полтава. Сборник статей. Москва: Академия Наук СССР, 1959, с. 335.

 60 Kpупницький, Б., "Мазепа у світлі шведської історіографії", ПУНІ, т. 46, с. 84.

 61 Revue des Questions Historiques, Paris 1884, Vol. 35, No. 1-2, пор. Бopщак, там же, с. 3.

 62 de Vogüé, Melchior, E., "Mazeppa: La legende et l’Histoire", Revue des Deux Mondes, (1881), Vol. 48, pp. 320-351; з французького перекладу на англійську мову: J. Міllington, The True Story of Mazeppa, London 1884, i C. M. Anderson, "Mazeppa as known in Legend and History", A Czarevitch of the Eighteenth Century, London 1923, pp. 169-239.

 63 Borščak, E. — R. Martel, La Vie de Mazeppa, Paris 1931.

 64 Borščak, E. "L’Ukraine dans la littérature de l’Europe occidentale", Le Monde Slave, 1933-1935.

 65 Krupnyckyj, B., Hetman Mazepa und seine Zeit, 1687-1709, Leipzig 1942.

 66 Manning, C. A., Hetman of Ukraine: Ivan Mazepa, New York 1957.

 67 Subtelny, O., On the Eve of Poltava:The Letters of Ivan Mazepa to Adam Sieniawski, 1704-1708, New York: The Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the USA, 1975; The Mazepists, New York:East European Monographs, Boulder distributed by Columbia University Press, 1981.

 68 Lewitter, L. R., "Mazeppa", History Today, Vоl. VII, No. 9, (1957), pp. 590-6.

 69 Hatton, R. M., Charles XII of Sweden, New York 1968, p. 240.

 70 Massie, R. K., Peter the Great, His Life and World, New York 1980, p. 459.

 71 Wójcik, Z., Historia Dyplomacji Polskiej, 1572-1795, Warszawa 1982, Vol. II.













Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.