Попередня         Головна         Наступна





ПЕРЕДНЄ СЛОВО



Не надто вдячне завдання синові писати про твір, редагований, а великою мірою і писаний батьком. Але нагода настільки знаменна, що я роблю це з величезним задоволенням.

Генеза твору коротко така. Коли у зв’язку з економічною кризою 1929 р. чехо-словацький уряд припинив фінансову підтримку українських вищих шкіл у Чехо-Словаччині, Українська господарська академія в Подебрадах вирішила перейти на заочне навчання, щоб якось урятувати своє існування. Її розрахунок був на Галичину, де самоосвіта та позаочне навчання були досить поширені. У зв’язку з цим перейменували Академію на Український технічно-господарський інститут позаочного навчання (УТГІ) і почалася підготовка до видання ряду лекцій для студентів не лише технічно-господарського профілю, а й гуманітарного. У той час керівництво Інституту і дійшло згоди з моїм батьком у справі збірника лекцій, присвячених українській культурі, якого фактично до того часу не було. Існувала, щоправда, «Українська культура» проф. І. Огієнка, яка складалася з 52 лекцій, котрі він читав у Кам’янець-Подільському університеті (Катеринослав; Ляшщіг, 1923), але той курс є лише, доказом, наскільки українство і українська наука розвинулися за наступне десятиліття. Коли вже кінчалася праця над подєбрадським виданням, у Львові 1937 р. вийшла велика «Історія української культури» (перевидана в Канаді 1964 р.).

Батько зв’язався зі своїми друзями, знайомими та колегами по Українському вільному університеті (УВУ) в Празі (дехто з них на початку 30-х років уже не жив у Чехо-Словаччині: Д. Дорошенко перебував у Берліні, О. Лотоцький та В. Біднов — у Варшаві, Д. Чижевський — у Галле, однак усі вони так чи інакше залишалися пов’язаними з УВУ). Д. Антонович запланував курс, поділений на 30 лекцій, і почалася копітка праця, яка мала вийти 1934 р., а насправді вийшла аж 1940. У мене є власний примірник мого батька, позначений на обкладинці 1934 р., а над заголовком напис: «Курси українознавства при Українській господарській академії в Ч. C. P. Випуск IV». Деякі поправки його рукою включені в це видання. Однак це фактично те саме видання, що й 1940 р. Пояснення щодо історії виходу книги подав мій батько у «Заключенні» до курсу лекцій. Згодом подебрадське видання перевидав УТГІ 1947 р. в Регенсбурзі, куди Інститут переїхав внаслідок воєнних подій. Третє видання (Мюнхен, 1988) вийшло на цей раз уже друком (усі попередні друкувалися на циклостилі), на гарному папері, але, на жаль, лише з двома таблицями ілюстрацій і без іменного покажчика.

У той час, коли починалася праця над складенням курсу цих лекцій, автор цього слова був ще підлітком, а коли ціла праця вийшла остаточно друком, він уже був студентом перед закінченням університету. І хоч інтереси молодої людини тили тоді в іншому напрямку, все ж добре пригадую часте листування батька зі співробітниками, його нервове напруження, коли замовлені лекції не приходили на час і стримувалася праця, а найяскравіше пригадую, як настирливо мій батько шукав ілюстраційний матеріал, без якого він собі не уявляв підручника «Українська культура». Найбільше він переживав, що не міг знайти потрібних йому ілюстрацій або знаходив їх у зовсім поганих копіях, які тоді ще, на жаль, були нормальним явищем.

Батько був би дуже вдячний теперішнім упорядникам і видавцям, коли б мав змогу ознайомитися з новим ілюстраційним матеріалом цього видання. А найбільше він би радів із того приводу, що книга, над якою трудилися тодішні кращі знавці даних ділянок культури, тепер виходить новим виданням для українського читана на його рідній землі, адже ж Україна тоді була для політичного емігранта хіба що далекою і недосяжною мрією. Ось чому видання «Української культури» в Києві — це великий, хоч і посмертний, тріумф усіх авторів і співробітників збірної праці за редакцією Д. Антоновича. Сьогодні з них уже нікого немає в живих.



МАРКО АНТОНОВИЧ

Монреаль, березень 1992 р.








Текст пам’ятки публікується за виданням: Українська культура. Збірник лекцій за редакцією проф. Дмитра Антоновича. Український Технічно-Господарський Інститут позаочного навчання в Подєбрадах (Чехія). Подєбради, 1940 (На правах рукопису).

Текстологічна обробка матеріалу торкалася передусім орфографії, пунктуації та почасти лексики, які по можливості наближені до загальноприйнятих норм. Зроблено ряд фактологічних та інших уточнень. Усунуто поділ лекцій на частини та їх нумерацію, пов’язані зі специфікою позаочного навчання; те ж стосується і контрольних запитань до студентів. З огляду на широкий читацький загал куповано нечисленні підпорядкові примітки, що мають вузькоспеціальне значення. Списки використаної літератури в кінці лекцій упорядковано за сучасними вимогами — за винятком тих раритетних джерел, які повністю розшифрувати не вдалося. Оскільки ілюстраційний матеріал подєбрадського видання якісно репродукувати неможливо, пропонується багато в чому нова й ширша підбірка, що охоплює основні види образотворчого мистецтва. — Прим. упор.














Попередня         Головна         Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.