Попередня     Головна     Наступна

САД ПОЕТИЧНИЙ

ВИРОЩЕНИЙ ЗАДЛЯ ЗБИРАННЯ КВІТІВ І ПЛОДІВ ВІРШОВАНОГО І ПРОЗОВОГО СЛОВА В КИЇВСЬКІЙ МОГИЛЯНО-ЗАБОРОВСЬКІЙ АКАДЕМІЇ ДЛЯ БІЛЬШОЇ КОРИСТІ УКРАЇНСЬКОМУ САДІВНИКОВІ І ЙОГО ПРАВОСЛАВНІЙ БАТЬКІВЩИНІ БІЛЯ ЙОРДАНСЬКОГО І МАРІЙСЬКОГО МОРІВ У РОЦІ, В ЯКОМУ ОСОБЛИВО ЧУДОВЕ МІСТО ДАЛО НАКАЗ [ЗДОБУТИ] ЗБРОЄЮ ОЗОВ, 1 ВЕРЕСНЯ 1736.

HORTUS POETICUS

LEGENDI GRATIA FLORES ET FRUCTUS LIGATAE ET SOLUTAE ORATION1S IN ALMA KIJOVIENSI ACADEMIA MOHILOZABOROWSCIANA IN MA1US ALIMENTOM ROXOLANO ABDOLONIMO EIUSQUE ORTHODOXAE PATRIAE PENES IORDANICUM ET MARIANUM PONTUM PASTINATUS ANNO QUO EXIMIE LECTA URBS GLADIIS OZOV IUSSIT UT ANNO CALENDIS 8BRIS 1 1736 ANNO.

СЛОВО

до сучасних садівників поезії

Після важкого чотирирічного обробітку поля класичної будови благородним лемешем праці тепер нехай нам уже буде дозволено вступити в чарівний сад поетичного мистецтва. Сучасний поет [пише]:

«Часто пісні нам полегшують працю нестерпно мозольну:

Сили в поезії більш, ніж в усіх інших мистецтв».

І здалось мені, що цілком справедливо це мистецтво можна назвати чарівним; я ж бо справді не мав гадки називати його скорботним або сумним (як інші), а вважав за доцільніше назвати його садом, який прикрашують не чужі квіти чару, які в негоду від несподіваних вітрів втрачають життєздатність, в’януть і зовсім гинуть; [садом] яскравим, але не таким, що насичує жадібні очі звабливою різноманітністю розмаїтих кольорів, ані таким, що веселить та втішає наші почуття якоюсь життєдайною амброзією, але [таким садом], що завдяки [своїй] внутрішній силі та значенню міститься біля Йорданського та Марійського морів ласки і, викоханий та прикрашений, приносить неймовірну насолоду, що випливає з повчальних квітів. Бо ж він, живлячись природним Єлисейським чаром, |2зв.| породженим буйною силою квітів, пахне ще приємнішим ароматом і дихає [ще більшою] свіжістю. Цей сад, безперечно, принесе втіху скорботним душам, спонукатиме байдужих на прекрасні /28/ вчинки, а оцінивши належно добродійства, надихатиме на ще більші подвиги, стримуватиме жорстоких, викриватиме зарозумілих, віддаватиме хвалу чесним, затаврує ганьбою нечесних і, крім того, не тільки із своїх сучасників, разом з наглядачем царських садів, але й з нащадків майбутніх поколінь зробить та підготує працьовитих садівників.

«Завжди поетам усім віддавалась пошана священна,

Часто багатства такóж щедро давалися їм».

Адже в садах, природно, завдяки росі та дощам виростають різнорідні рослини, і чим густіший та щедріший впаде на них дощ, тим пишніші й чарівніші виростають квіти. І якщо до такого саду забажає підійти ваша душа і не тільки поглянути на дуже красиві поетичні квіти, але й взяти з них певну користь (бо ж саме споглядання не приносить задоволення, якщо немає з нього якоїсь користі), то прикладіться до цього родючого або радше повчального саду всім своїм тілом і намагайтесь окропити його не водою, а власним потом. Лише тоді, без сумніву, ви прочитаєте щонайприємніші поеми та зберете плоди. Тому, передусім, входячи до повчального саду цього мистецтва, будьте благочестивими та уважними садівниками. Адже ж цей сад — не казковий сад поганських божеств, звідки сам Юпітер, як каже легенда, зірвав золоте яблуко, а це сад — |3| марійський, у якому таємнича, тому що божественна, квітка породжує життєдайні плоди для голодних. Але щоб хтось крадькома та по-грабіжницькому не зривав квітів і не збирав плодів, то ми, за звичаєм інших, цей наш сад обведемо подвійною огорожею.

Перша огорожа охопить поетичні квіти, об’єднавши тут найрозкішніші плоди. Друга ж обгородить найкорисніші плоди Туллієвої Свади ¹. Також, як вко-/29/рінився в нас шкільний звичай, конче потрібно помістити в огорожі й більш корисні вступні відомості. їх корисно пізнати, тож оволодіймо ними, входячи до середини саду, за допомогою небесних світил і садівника всього світу та спасителя нашого господа Христа, під керівництвом святого Рафаїла, під покровительством найсвітлішого та найблагороднішого владики великого Рафаїла Заборовського, з ласки божої архієпіскопа Київського, Галицького й Малої Русі, найвизначнішого протектора і найщедрішого покровителя славної Київської академії, що ще раз піднялась угору.

А ти, допомоги чиєї ми ласкаво благаємо, найнепорочніша садівнице назаретської квітки, найблаженніша діво Маріє, прибудь зі своїми лілеями та трояндами і, даючи нам насолоду, допоможи в цьому річному труді. І того, хто народився з непорочного й незасіяного поля твого лона й неосяжний щодо своєї божественності і проник в усі його закутки, |3зв.| щоб зірвати спасенний цвіт для людської природи, ти проси, щоб він своїм божественним запахом і ясністю відвернув нас від помилки. А щоб ми не здалися [читачеві] простими та непривабливими, то нехай він нас прикрасить, оздобить і наповнить чаром.

Вірш-заспів

Ритмами славні діла оспівати я маю на думці,

Аж дотепер доведу, пастирю — поміч моя.

Форму взяв вірша й для учнів, достойних квітучої праці,

А не для себе ось цей сад я плекаю тепер.

Їм Рафаїла ім’я було захистом завжди надійним:

Ліки цілющі усім славне ім’я це дає.

Лавром твоє увінчаю чоло я, твій раб недостойний.

Вір: І Всевишній Арбітр Твій не покриє раніш. /30/

ВСТУП

до поетичного саду

Розташування і будову всесвіту відповідно охоплює замкнуте коло. Навіть герой Гектор, запалений Марсовим шалом, недарма озброюється і натягає на свої плечі стальну кольчугу. Людська турбота цілком закономірно оточує повсякчас великі та славні міста валами і мурами, щоб їх не знищила або не спалила в раптовому нападі піднята рука Марса чи мистецтво Беллони. Тому ми, |4| найвірніші садівники, теж віддаймо наш поетичний сад під опіку найсвітлішого цінителя Рафаїла. Присвятімо й доручімо цей сад йому. Адже, роблячи так передбачливо, найбезпечніше та найщасливіше зберемо плоди, якщо за його допомогою виплекаємо сад нашого мистецтва. А щоб він розвіяв убогість нашого незнання та наситив спрагу жадоби мудрості, ми під керівництвом Рафаїла, покровителя тих, хто відчиняє двері поезії, приступімо нарешті до розповіді про квіти і плоди, завдяки яким ми дійдемо до визначення, суті, походження, переваги, значення, завдання, предмета, форми, призначення, користі, поділу й до цілого твору поетичного мистецтва, задля якого ми й робимо цей виклад.

ОГОРОЖА ПЕРША
ЯКА ОБІЙМАЄ ПОЕТИЧНИЙ САД, АБО САМУ ПОЕЗІЮ ВЗАГАЛІ

Раніш ніж я розповім про поеми й поетичні вправи, то доцільно тут, у саду, спочатку дати пояснення поезії взагалі або загальних поетичних настанов, щоб на підставі попереднього загального вивчення поезії було нам легше зрозуміти окремі квіти.

КВІТКА ПЕРША
Про вступні поняття поетичного мистецтва

Тут, у першій квітці, яка щойно пускає паростки, назвемо п’ять плодів, наповнених знанням: перший плід — про визначення та суть поезії, другий — |4зв.| про походження, третій — про перевагу і значення, четвертий — про завдання, предмет і форму поезії, п’ятий — про призначення, користь і про поділ її, що й залишилось дослідити.

ПЛІД ПЕРШИЙ

Про визначення та суть поезії

Попереднє дослідження кожної речі завдяки докладнішому пізнанню її суті вимагає, передусім, пізнати й дати визначення її назви. Тому й ми, намагаючись дати правильне визначення назви та суті поезії, насамперед, повинні розглянути саму назву.

ВИЗНАЧЕННЯ НАЗВИ ПОЕЗІЇ

Відносно назви, що таке поезія, то я відповідаю: поезія, поема і поет — це грецькі терміни, які походять від слова ποιω або ποιετν, з якого випливають ποίησις, ποίημα, ποιητη̃σ, які означають видумку, творіння й наслідування. Звідси також пішла назва «поет», яка означає того, хто видумує, творить і наслідує. Поет зображує якусь річ правдоподібною й оспівує віршем. Та з цього не випливає, що крітське слово «видумка»-неправда стосується поета і поезії, /34/ як вважає простий народ, бо те, що ви, поети, видумуєте, не є неправдою і не суперечить здоровому глуздові. Поет, як каже крітянин, завжди видумує або створює якусь річ згідно з правилами логіки.

ВИЗНАЧЕННЯ СУТІ ПОЕЗІЇ

Щодо змісту або суті поезії, або що таке поезія, то різні автори подають неоднакове визначення залежно від своїх природних здібностей. Одні подають таке визначення: «Поезія — це мистецтво, яке зображує вчинки людей і описує їх у формі вірша для життєвої науки». Інші ж так визначають: «Поезія — це мистецтво добре писати вірші», а ще інші дають поезії таке визначення: «Поезія — це мистецтво зображувати який-небудь предмет метрично з правдоподібним |5| вимислом». Це останнє визначення правильніше і зрозуміліше, ніж попередні. Адже ж воно пояснює поезію найбільш виразно, бо завдяки термінові «мистецтво» поезія узгоджується з іншими науками, які складаються з певних і до кінця безпомилкових настанов. Слова «який-небудь предмет» вказують на те, що поезія може зображати не тільки вчинки людей, але й будь-яку річ, яка існує реально або яку можна видумати. Поняття «з правдоподібним вимислом» свідчить, що поет неодмінно зобов’язаний щось видумувати та зображувати його правдоподібним, бо, як повчає Арістотель, вимисел — це душа поезії ². Інакше поет не буде поетом, а тільки віршописцем, між якими є певна різниця.

РІЗНИЦЯ МІЖ ПОЕТОМ І ВІРШОПИСЦЕМ

Віршописець описує у віршовій формі готову річ, справжню й історичну, а поет у своєму вірші зображує річ, яку він сам видумав. /35/

Терміном «метрично» сама [поезія] відрізняється від усіх інших мистецтв, бо тільки вона одна зображує метрично, тобто у віршовій формі, а не створює свого твору прозовою мовою. Таким чином, пояснивши терміни нашого визначення, ми вже знаємо і стверджуємо, що воно є правильним, відповідає визначуваному [поняттю], і всі його можуть прийняти, бо найближчим родом має поняття «мистецтво», а видовою відмінністю — термін «метрично». Проте заради цікавості, наслідку та бажання заперечити можна виступити проти терміна визначення «метрично» таким чином: дане визначення поезії суперечить її поділові, отже, воно неправильне. Доводиться притому антецедент: твори поділяються на віршові і прозові. А дане визначення завдяки термінові «метрично» виключає прозові твори. Отже, воно суперечить своєму поділові. Відповідаю: заперечую антецедент, розрізняючи доведення: коли твори поділяються |5зв.| на віршові у власному розумінні і прозові у невласному розумінні та завдяки акциденції, то я погоджуюсь з більшим [засновком]; коли ж твори поділяються на прозові у власному розумінні, то я тим самим заперечую більший [засновок]. Розрізняю також менший [засновок]: коли дане визначення своїм терміном «метрично» виключає ясно прозу як таку, то я погоджуюся з меншим [засновком]; коли ж дане визначення терміном «метрично» виключає всю прозу абсолютно і без винятку, то я заперечую менший [засновок] і логічний висновок. Терміни поділу будуть зрозумілі тільки на підставі діалектичного міркування з волі божої. Ми ж у визначенні подали терміни «метр» і «правдоподібний вимисел», тому що ці два елементи входять до складу поняття «поезія», один з яких усунувши, вже не буде поезії, а тільки історія або голі вірші. /36/

ПЛІД ДРУГИЙ

Про походження поезії

Навіть вельми вчені люди, досліджуючи питання походження поезії, не мають одностайної думки. Одні твердять, то поезія бере свій початок від сина Юпітера Аполлона, який вважався богом поетів, пророків та авгурів і першим автором віршів. Інші ж [виводять] її від Гомера, Мусея, Ліна, Орфея, Гесіода, Амфіона, які були найдавнішими та найвидатнішими грецькими поетами, а ще інші — від Пієрія, що, як говорить легенда, був першим автором поезії і навчав своїх дев’ять дочок муз, яких від його імені називали пієридами. Тому його вважають батьком муз, бо вони від імені свого батька дістали назву «пієриди». Лише деякі [вчені] висловлюють думку, що поезія бере початок від євреїв, а ще інші — від єврейського вождя Мойсея, який створив новий гімн ³. Нам же відносно походження |6| поезії не варто багато роздумувати. Якщо ж інші знання та науки, які користуються пошаною, були винайдені дивним генієм та розумом людей при божій допомозі, то чому б ми мали помилитися, коли скажемо та наполягатимемо, що поезія бере початок від самого творця світу, а потім, після створення першої людини — Адама, нашого пращура, перейшла до нього, а від нього, завдяки праці, — до інших і аж до нас.

З цього, очевидно, випливає певна суперечність [між вищесказаним] і загальновідомою приказкою, яка говорить: «Поетами народжуються» ⁴, тобто, що вони начебто можуть творити й складати вірші без допомоги та сприяння поетичного мистецтва, а спираючись тільки на природні здібності. Цю хибну версію Горацій разом із Стобеєм та Арістотелем сміливо за-/37/перечує, заявляючи: «Чого я не вивчав, того, признаюся, не знаю» ⁵. Отже, без знання [поетичного] мистецтва не досить самих природних здібностей. Це також [підтверджує) Арістотель: «Мистецтво удосконалює природні здібності і доповнює те, чого їм не вистачає». Отже, і я, приєднуючись до думки цих письменників, вважаю, що ані природні здібності без [знання поетичного] мистецтва, ані мистецтво без природних здібностей не може створити поета. Цю думку повторює Горацій:

«А щодо мене, то праця без щедрої жилки, як бачу,

Й здібність незріла, та що ж вони в силі зробити окремо?

Спільної й дружньої праці одне вимагає і друге» ⁶.

ПЛІД ТРЕТІЙ

Про перевагу і значення поезії

Милозвучний та дійсно правдивий енкомій перевазі та значенню поезії виголосив той, хто нею свідомо займався. |6зв| Поезія — божественна справа. Адже ж граматика має відповідний порядок слів, подібний до [порядку] збройних сил, астрономія займає недосяжну висоту завдяки своїм зорям, спливає медовими солодощами слів ораторське мистецтво, але набагато більше чутливо-ніжною є поезія, що наслідує людські вчинки, яка, наче другий бог, кує в людських душах замінні субстанції речей, бо ж найвірніші помічники її Аполлон, Гесіод, Мусей, Лін, Орфей, Пієрій, Гомер, Амфіон і майже всі античні поети, а також філософи, теологи вважались богами, як про це свідчить поет: /38/

«Бог сам витає у нас, і зв’язки у нас з небом могутні,

Дух цей з безмежних небес завжди приходить до нас.

Звуть нас святими пророками, бо про богів в нас турбота,

Інші вважають, що в нас завжди живе божество» ⁷.

А що ж уже тут думати та говорити про саму володарку [поезію], що панує в усьому, яка, очевидно, царів зарахувала до вчителів, а скіпетри — до пер, відклала знаряддя своєї праці? Я не маю наміру перераховувати тут сприяння їй більшості вождів, а візьму тільки одного Александра Македонського, якому в одному можна дивуватись, що з дорогоцінної здобичі Дарія призначив дуже дорогу шкатулку із золотом та гемами для зберігання гомерівських псем, вважаючи це місце достойним такого скарбу ⁸. Рідко той, хто перебуває з поезією в дружніх стосунках, здобуде авторитет у цієї володарки, священної своїм красномовством, якщо не захопиться достатнім та відповідним їй прославлянням. |7|

ПЛІД ЧЕТВЕРТИЙ

Про завдання, предмет і про форму поезії

ПРО ЗАВДАННЯ ПОЕЗІЇ

Завдання поезії двояке: видумувати й видумане викласти у віршованій формі. Поет тоді видумує, коли, використовуючи фігури прозопопеї та етопеї, надає видуманим предметам, наче справжнім, і неживим, наче живим, властивостей живих істот або приписує якому-небудь явищу якусь особливу при-/39/чину, чи то бога або муз, чи говорить про Дуже визначних поетів, вважаючи їх взірцем для наслідування.

ПРО НАСЛІДУВАННЯ

Наслідувати — означає робити одну річ на зразок іншої. Існує два види наслідування: природи і твору. Наслідування природи — це правдоподібне зображення якоїсь речі, розуміється, якщо певна особа зображується як якась дійсна особа, як це буває в діалогах, коли цар (наприклад, Соломон, Давид, Мойсей, Ілля і т. д.) вводиться як справжній. Наслідування твору — це подібність у підборі або розподілі матеріалу, у його мовностилістичному опрацюванні, коли, очевидно, в якій-небудь ділянці науки або мистецтва її працівник наслідує в своїй роботі іншого [працівника] або щодо предмета, якщо веде мову про подібний предмет, або щодо способу [зображення], коли інший предмет зображується подібним способом, або щодо слів, якщо майже тими самими словами передає свою думку. Таке наслідування спільне для всіх наук. Йому дається ось яке визначення: наслідування в творчості — це подібність у доборі та розподілі матеріалу або в його мовностилістичному опрацюванні. Або ще: наслідування — це зображення іншої речі, або, як вважає Платон, це зображення образів. |7зв.|

ПРО ЗАВДАННЯ ПОЕТА

Завдання поета — пізнати різні роди віршів, щоб, пишучи їх, вправлятися в них і говорити поетично згідно з цим [правилом]:

«Слід розрізняти своє і народне, церковне і світське». /40/

ПРО ПРЕДМЕТ ПОЕЗІЇ

Предмет поезії двоякий: речі, які підходять або можуть підійти для поетичної видумки, і самі вірші, які виражають цю поетичну видумку. Дехто називає це предметом найближчим і предметом дальшим. Найближчий предмет [поезії] — це самі вірші, а дальший — це речі, які можна оспівати у віршах. [У зв’язку з цим] Овідій так висловлюється про поетичну свободу:

«Поле безмежне поетам дає поетична свобода.

В’яже історія їх; віри словам не давай».

Подібно до цього про поетичну свободу говорить Ювенал:

«Сотні собі слів бажати — це право поетам належить;

Сто уст і сто язиків у віршах вони можуть вживати».

ПРО ФОРМУ ПОЕЗІЇ

Форма поезії — це розташування та поєднання віршових стіп згідно із змістом вірша, якого він роду, або: форма поезії — це правдоподібність у метричному наслідуванні. Адже один і той самий матеріал, тобто всі речі, що однаково придатні для ораторського мистецтва і для історії ⁹, поезія робить різними, коли вона їх [ці речі], не зважаючи, якими вони є або бувають, але зважаючи на те, якими вони можуть бути, описує метрично згідно з їх природними особливостями, бо ж оратором не вважається той, хто наслідує правдоподібно, а тільки той, хто говорить логічно та влучно, щоб переконати, ані істориком, який подає тільки дійсні факти. /41/

ПЛІД П’ЯТИЙ

Про призначення, користь і поділ поезії |8|

Призначення поезії, як вважає Арістотель ¹⁰, — це користь і виправлення звичаїв. Воно буває трояке, а саме: повчати, хвилювати і розважати. Про це Горацій пише так:

«Радість чи користь приносити завжди всі прагнуть поети;

Справи приємні в житті оспівать або також поважні...

Цей собі славу здобув, хто з’єднав із приємним корисне» ¹¹.

Адже повчає поет тоді, коли свій виклад або річ, яку він зображує, подає з достатньою ясністю для всіх, як це випливає з євангельського вчення про спокусу ¹².

«Права рука спокушає тебе — то відріж її й викинь,

А як нога, то й її, каже Христос, теж відріж.

Ну, а якщо тебе вводить у гріх твоє правеє око,

Вирви негайно його, грішнеє око оце.

Всяку частину так тіла свого ти відріж, якщо треба,

Голову знімуть тобі медики і богослов».

Розважає поет тоді, коли своїм віршам надає гостроти або проникливої дотепності, яка є душею поезії, як це видно з прикладу про господа Христа, завдяки нагромадженню алегоричних визначень:

«Був виноградним кущем я, ніхто не зривав з мене ягід,

Був я потоком, ніхто з мене води не напивсь.

Деревом став я, ніхто не бажав собі тіні моєї.

Став я вожатим, ніхто слідом за мною не йшов. /42/

Фебом я став, і ніхто теж не сяяв від нашого світла.

Став пастухом, за моїм стадом ніхто не пішов.

Що ж мав робити Ісус, коли золото люблять всі дуже? |8зв.|

«Щоб полюбили мене, золотом стану», — сказав» ¹³.

Хвилює поет тоді, коли своєю поетичною мовою схиляє душі слухачів згідно із своїми намірами до різних почуттів, до корисних і почесних вчинків, до гніву, захоплення й співчуття. Ілюструємо це прикладом про найвизначнішого покровителя та наставника шкіл і владику, що піклується нашим народним благом:

«В Києві радість, радіє Паллада й танці виводить,

І в Академії теж радість учених усіх.

Славна вона і колонами гордими сяє щаслива:

Світло побачила знов, в темряві ж довго була.

Славне ім’я Рафаїл своє доблестю й честю прославив,

Також велику любов він у нащадків знайде.

Дай же нам, музо, його і у славі, і в щасті великім;

Навіть ці стіни шкільні з радості сяють тепер».

Можна виступити проти терміна «розважати», маючи на увазі, що розважати — це призначення риторики, а не поезії. Антецедент можна доводити таким чином: весь смисл, чи суть, риторики полягає тільки в тому, щоб розважати, отже, розважання — це призначення тільки риторики. Відповідаю: антецедент я розрізняю: якщо призначенням риторики є лише розважати не у власному й дальшому розумінні, то з таким антецедентом я погоджуюсь; якщо ж /43/ призначенням риторики є лише розважати у власному й найближчому розумінні, то цей антецедент я відкидаю. Для доведення додаю: якщо суть, або смисл, риторики полягає у самій лише поетичній насолоді, не зв’язаній з віршовою формою, то з цим я погоджуюсь; якщо ж суть, або смисл, риторики полягає у самій лише насолоді, пов’язаній з віршовою формою, то я заперечую антецедент і логічний наслідок доведення. На ясність термінів вкаже діалектичне міркування. |9|

ПРО КОРИСТЬ ПОЕЗІЇ

Користь поезії полягає в тому, що поет, слухач і читач з її допомогою добре пізнають латинську мову. Це відбувається різними шляхами.

По-перше, завдяки поезії читач добре вивчає латинську мову, коли пізнає різнорідні частини мови, читаючи прозу та поезію:

Hoc opus est rēgis, cur rĕgis illud opus.

[Царська це справа, чому саме ти нею керуєш].

У цьому прикладі rēgis — іменник, а друге rĕgis — дієслово, про що я довідуюсь на підставі користі поезії, тому що іменникові rēgis даю довгу квантитативність, а дієслову rēgis — коротку.

По-друге, завдяки поезії читач вивчає латинську мову, коли він вчиться пізнавати омонімічні слова:

Silva vetus cecĭdit ferro, quam nemo cecīdit.

In silvis lepōres, in verbis quaere lepōres. /44/

Pendĕre quid debet? Furtum hunc pendēre necesse est.

Oblitus decŏris, violat praescripta decōris.

Oblītus est vino, sed non oblītus amoris.

Et parēre uxorem decet et parēre marito.

Pōpulus a pŏpulo dum caeditur, est bene testor.

[Ліс цей дрімучий упав від заліза, ніхто ж бо не зрізав.

В лісі шукай ти для себе зайців, а в словах шукай чару.

Що тобі треба обдумати? Слід припинити крадіжку.

Зовсім забув він про честь, настанови краси зневажає.

Заплямував він вином вже себе, не забув про кохання.

Треба, щоб жінка родила і слухала теж чоловіка.

Добрий це знак, якщо люди рубають у себе тополі].

В останньому вірші перший іменник pōpulus означає вид дерева [тополя], а другий іменник pŏpulus — юрбу людей [народі, що я пізнаю на підставі корисності поезії, тому що іменник pōpulus — тополя має довгу квантитативність, а іменник pŏpulus — народ — коротку. Таке саме пояснення й інших слів [у наведених] віршах.

По-третє, завдяки поезії слухач добре пізнає латинську мову, коли довідується про походження та значення слів. Наприклад: edūco [виводити] з довгим передостатнім складом і edŭco [виховувати] з коротким. |9зв.|

По-четверте, завдяки поезії оратор добре засвоює латинську мову, коли вивчає властивості частин мови: /45/ час, спосіб і т. п. Наприклад: Iam ad limina scholastica venīmus, venĭmus enim, sed lento passu. [Уже до шкільного порога ми приходимо, але прийшли повільним кроком].

РІЗНИЦЯ МІЖ ПОЕТИЧНИМ МИСТЕЦТВОМ, ПОЕТОМ І ПОЕМОЮ

Додаю: поетичне мистецтво, поет і поема відрізняються одне від одного ось чим. Поетичне мистецтво (розуміється повчальне, тобто корисне, а так само й поема) — це норми і правила, що вказують, як писати. Поет — це сам творець, який згідно з своєю поетичною манерою пише свої твори, а поема — це сам твір, створений і видуманий згідно з правилами поетичного мистецтва.

ПОДІЛ ПОЕЗІЇ

Якби тебе хтось про це випадково запитав, то дай йому таку відповідь: поезія щодо предмета або матеріалу (а ним є всі речі) буває трьох видів: показова, дорадча і судова. Перша навчає хвалити або ганити, вітати, виявляти пошану, дякувати, друга навчає радити або відраджувати, заохочувати, вимагати, благати, втішати і, нарешті, третя — обвинувачувати і виправдовувати, жалітися, докоряти, погрожувати, підозрівати. Далі [поезія поділяється на] досконалу і недосконалу. Досконала — це така, в якій є поетичний вимисел і збережені всі інші правила, а недосконала — така, коли є тільки самі вірші без поетичного вимислу. Подібно до цього так само двояко можна сказати про поета. Знову ж іншою є природна, а іншою — штучна поезія. Природна /46/ поезія — це така, коли вірші складаються завдяки здібності та легкості таланту, а штучна, — коли ці вірші компонуються тільки згідно з правилами поетичного мистецтва. Крім того, іншою є поезія церковна, іншою світська. Церковна описує священні речі. Такими є церковні пісні, псалми і т. д. Світська поезія займається |10| світськими речами. З тих двох утворюється мішана поезія, яка частково описує та оспівує священні речі, а частково — світські. Далі, іншою є поезія етологічна, в якій описуються звичаї та життя, іншою — економічна, в якій розглядаються господарські справи, іншою — історична, що розповідає про характер і життя видатних людей, іншою — астрономічна, яка трактує про властивості зірок та про рух неба, іншою є та, що стосується добору матеріалу, його розподілу, мовностилістичного оформлення, запам’ятовування та виголошення згідно з п’ятьма частинами риторики, якими є: добір і розподіл матеріалу, мовностилістичне опрацювання, запам’ятовування та виголошення Ці частини близькі й до поезії. Та основний поділ поезії — це поділ на епічну, або епопею, трагічну, або трагедію, чи драматичну, комічну, або комедію, сатиричну, буколічну, землеробську, елегійну, ліричну та епіграматичну, про що з огляду на брак часу скажемо на своєму місці, а тут тільки про вступні поняття, щоб зберегти дорогий час для більш важливих речей. На цьому закінчуємо. /47/

Попередня     Головна     Наступна