Попередня     Головна     Наступна

КВІТКА ТРЕТЯ
Про поезію зокрема, або про види поезії

Ця квітка, як більша від інших, пояснює нам найкорисніші плоди згідно з особливим і специфічним поділом поезії, який ми подали в першій квітці. Адже людські дії, які насамперед є предметом поезії, є або героїчними й щасливими [діями] видатних людей, як наприклад: битва, перемога, і про них розповідає епічна поезія, або епопея, або визначними [подіями], але нещасливими, як наприклад: поразка, смерть, нещасні випадки, хвороба, і їх описує трагічна поезія, або трагедія. Події бувають також іноді смішні та гумористичні, як сміх, забави та інші сільські обряди. Вони описуються в комічній поезії, або в комедії. А про сільські роботи, як насадження дерев, сівбу, пише землеробська поезія, а про пастуші справи, як доглядати стада — буколічна, а про жорстокі вчинки та помилкові — сатирична. Болі, плачі, ридання, оплакування описує елегійна поезія, а радісні події, такі як похвали, дні народження, весілля, — лірична або епіграматична поезія, але предмет кожного виду поезії зображується іншим способом. З цих усіх видів першою і завдяки своїй перевазі, і порядку приходить на думку і лягає на папір епічна поезія, або епопея. /173/

ПЛІД ПЕРШИЙ |65зв.|

Про епічну поезію, або про епопею, та про її види

Оскільки епічна поезія виділяється між іншими видами своїми високими якостями, ми тут відведемо, насамперед, місце для походження, предмета і її призначення

Епічна поезія, або епопея, походить від грецького слова έπος, яке означає поетичну вигадку, властиву майже всім видам поезії, проте завдяки важливості й перевазі героїчної дії до епічної поезії відносять усі види, бо тільки вона одна називається епопеєю. Вона, по суті, є прекрасним наслідуванням знаменитих подвигів у гекзаметрах, вираженим у розповіді, яка збуджує в нас любов або прагнення до доблесті. Вона називається наслідуванням, тому що зображує не дійсність, а завдяки наслідуванню наближається до дійсності і через те теж близька до інших видів. Вказується «знаменитих подвигів», тому що тільки вона одна зображує героїчні подвиги, і то в гекзаметрах, чим і відрізняється від комедії, яка описує людські дії, але незначні, або незначних людей. Далі, додається «у розповіді», адже тільки вона одна користується розповіддю, вводячи особи, які ведуть між собою бесіду, а не як в театрі, чим і відрізняється вона від трагедії і комедії. Зазначається «для збудження прагнення до доблесті», бо вона, розповідаючи про визначні подвиги якогось героя та про його чесноти, тим самим надихає й інших на такі ж вчинки. Тим вона відрізняється майже від усіх видів поезії.

Зверни увагу, по-перше, на те, що предметом, або матеріалом, епічної поезії є тільки визначні подвиги, і то якогось видатного мужа. Як наприклад: у Вергілія — плавання Енея, в Лукана — Фарсальська /174/ війна між Помпеєм і Цезарем ⁵⁹. Цей матеріал двоякий: дійсний і недійсний. Перший — це такий, що береться з якоїсь історії, з церковної або світської, а другий — це щось нове, видумане або взяте з якоїсь історичної події, що трактується як видумана. |66|

Зверни увагу, по-друге, ще й на те, що героїчна поезія може тільки принагідно описувати вчинки богів та жінок, але береться видатна видумана подія або взята з історії, в якій поет не повинен вдаватися до видумування імен, що були раніше або пізніше, тому що скоріше він тим їх знеславить, ніж віддасть шану.

Призначення епопеї — це прагнення до доблесті, бо спогади та опис героїчних вчинків щасливого і хороброго мужа, які принесуть їх авторам у майбутніх поколінь похвалу та славу, запалять багатьох на такі самі подвиги, щоб подібними чеснотами здобути й подібну до їхньої славу, тому що не так слова, як приклади, особливо воєнні дії, повчають відважних і славних людей.

Зверни увагу, по-третє, на те, що епопея є трьох видів. Перший вид — проста епопея, яка так наслідує подвиги героїв, начебто вони відбулись без жодних перешкод. Другий — складна [епопея], в якій вишукуються перешкоди до наслідку, протилежного тому, про що в ній іде мова. Третій [вид епопеї] — це зображення характерів, де найчастіше виводяться характери і зображуються подвиги не такими, якими вони були в дійсності, а такими, якими їх могли зробити дійові герої.

Зверни увагу, по-четверте, на три частини епічної поезії, а саме: на визначення теми, звернення до божества і розповідну частину. /175/

1 Визначення теми — це коротке пояснення того, про що буде мова у поемі, або сам предмет, викладений в кількох словах, що поет задумує розповісти у великому творі. Так, наприклад, Вергілій, бажаючи описати війну та доблесть Енея, сказав про це в трьох словах, що потім розповів у великому творі, а саме: «Зброю і мужа оспівую» ⁶⁰. |66зв.|

Є три властивості визначення теми: короткість, ясність і простота. Перша полягає в тому, щоб тему виразити в кількох словах або віршах; друга — щоб не затемнювати вживанням другорядних слів, і третя — щоб не ускладнювати розуміння вживанням малозрозумілих та метафоричних слів, хоч можна подавати тему описово.

2. Інвокація — це звернення про допомогу до божества, або до святих, або до покровителів цього мистецтва, завдяки яким оспівуємо предмет. Як наприклад: до покровителів поетичного мистецтва — муз, Аполлона або, якщо пишемо про військові справи — то до Марса, Беллони, а якщо про пастуші — то до Церери, а якщо про сільськогосподарські — то до Сільвана. Проте краще зробить християнський поет, якщо звернеться до того, від кого приходить всяка допомога, тобто до трисвятого найбільшого бога, єдиного у своїй єдності і троїстого у своїй трійці, або замість музи — до найсвятішої богорівної. Наприклад: облишивши фіктивні божества та музи, попросимо допомоги у найблаженнішої діви.

Panno, nie ty co ławry nietrwalemy

Zdobisz wymyślonym czoło Helikonie,

Lecz mieszkasz między chóry niebieskiemi,

Przykry koroną nasze podle skronie.

[Музо, не та, що не прикрашаєш недовгочасними лаврами чоло на видуманому Геліконі, а та, що /176/ проживаєш між небесними хорами, увінчай вінком нікчемні скроні].

3. Наративна частина — це пояснення винайденої та обдуманої речі шляхом опису обставин, шляхом дегресій, введення розповіді, поетичної видумки, уподібнень і різних почуттів. Вона часто починається від пояснення причин видуманої речі. Як, наприклад, у Твардовського:

Co pierwsza była za przyczyna,

Teraz ycz rebelii, czyli która wina...

[Що було першою причиною,

Чи бунтарі, чи щось інше...]

Мовностилістичне опрацювання поеми є таким, як і в прозі, тому воно охоплює все те, що ми своєю думкою обіймаємо і подаємо для слухача усно або письмово. Проте таке мовностилістичне оформлення слід пристосувати до речей, які, якщо вимагають швидкості, то передаються короткими стопами, звичайно |67| дактилем, а якщо повільності або поважності, то довгими, а саме: спондеїчною або молоською стопою.

Запам’ятай тут: недоліком вважається, якщо в так званих леонінських віршах описуються героїчні вчинки, в яких середні або останні склади закінчуються подібно. Також вадою буде часте повторення однієї і тієї ж букви чи складу, або коли починаються слова від елізії. Особливо повинен турбуватися поет, щоб здобути у слухачів прихильність для читання, а собі славу.

ІСНУЄ ВІСІМ ВИДІВ ЕПІЧНОЇ ПОЕЗІЇ

1. Перший вид — це поезія на день народження, написана для вшанування цього дня героїчних синів. У ній поетові необхідно виразити радість і звер-/177/нутись до Люціни, просити для ювіляра несторівських літ, погрозити паркам, щоб не перервали життя, побажати ювілярові заслуг родичів та всього дому і на підставі давніх подвигів, родоводу та честі, розповівши про доблесні діла предків, оголосити його відважним і знатним, адже відважними народжуються: навіть і дикі орли не народжують лагідного голуба. Потім поет повинен хвалити новонароджене немовля на підставі того, за що хвалить він і батьків, та сказати, що немовля відносно чеснот дорівнює батькам, та ще навіть значно перевищить їх, і підтвердити це прикладами, аналогією, знаменнями, дійсними або видуманими, умовами часу, місця, імені, прізвиська і т. д. Усе це поет підтвердить і своїми побажаннями, і проханнями божественної допомоги.

2. Другий вид — весільна поезія, це поема на честь шлюбу знатних молодого і молодої, написана в гекзаметрах, в якій зображується Купідон або Венера, що спонукають молодого і молоду до взаємної любові. Також зображується бурхлива овація на честь їхніх божеств, святкова пишність, співи муз та пісні, що заохочують родичів, найближчих |67зв.| друзів, самого поета до танців, і привітання, випрошуючи [молодим] багато років, багатства та міцного здоров’я.

3. Третій вид — це енкомії, хвалебні поеми, в яких прославляється певний герой за якийсь подвиг. Такий енкомій в честь Стіліхона починає Клавдіан побажанням:

«Хай посилають всевишні ласкаво тобі, Риме, радість.

Успіхи хай же нові додають до старих ще постійно» ⁶¹. /178/

Або починається [енкомій] зверненням до воїнів, народів, часу, царства, слави, як, наприклад, у того ж Клавдіана:

«Глянь же ось, Риме, на мужа, якого вітають народи,

З просьбою також і ти до нього звертався...» ⁶²,

або зверненням до муз чи до Аполлона, або переліком фактів радості, користі, слави, застосовуючи тропи і фігури, уподібнення, порівняння. Як наприклад: порівняння з Ахіллом, Гераклом, Тесеєм, Аяксом, Ганнібалом, Гектором, левом, орлом, блискавкою, сонцем, вогнем і т. д.

4. Четвертий вид — прокляття, це поема, в якій засуджується хтось за злочини. У ній іде опис так само, як і в енкомії, але тільки замість похвал подається осуд, а також перелічуються злочини, шкода, до того ж висловлюється здивування, робиться уподібнення, порівняння із злочинцями, а також додається до цього із здивованими вигуками ще й усе те саркастичне, що тільки можна видумати. Наприклад, Клавдіан до Євтропія:

«Сором який для землі і для неба: в трабеї з’явилась

Баба у наших містах і ніжить віку знамено» ⁶³.

5. П’ятий вид — євхаристична поема, тобто така, що виражає подяку за вчинене добродійство. У ній той, кому вчинене добродійство, наскільки можливо, принижує себе, а того, хто його вчинив, вихваляє, причому неодмінно називає його добродійства золотими |68| оковами, що зв’язують вільні душі. Тут вживається порівняння: так золотоносний Ганг не збагачує своїх жителів, навіть так сонце не світить /179/ жителям землі, як сяйво твоїх добрих вчинків осліпило мене і т. д.

6. Шостий вид — потішна поезія, що виражає втіху для того, хто переносить горе. У ній говориться, що годиться зменшити журбу героїчної душі та викликати в ній надію на повернення втраченої речі.

7. Сьомий вид — патетична поезія; поема такого роду містить у собі настанови якогось мистецтва, як, наприклад, Горацієве «Поетичне мистецтво».

8. Восьмий вид — похоронна пісня, це твір, написаний на похорон якогось героя. У ньому поет описує плач і сльози друзів, воїнів, батьківщини героя, а також може оплакувати всі доблесті та користь, втрачені для рідної землі, і все це можна злагіднити хвалебним співом. Тут часто вживаються вигуки — звернення до смерті — або описується непостійність життя. Як, наприклад, у Твардовського:

Eheu, co tak swiętnego w oczach ludzkich było,

Żeby raz się zawziąszy do końca swieciło,

Albowiem nie zostali na swym fundamencie

Kowane piramidy w twardym diamencie.

Czas prętszym nad Pegasa leci kołowrotem,

Co w momęcie upłynie, gonić próżno potem.

[Ex, що таке видатне залишилось у людських очах, що його раз побачили і воно в них завжди буде? Не залишились же на своєму фундаменті піраміди, хоч вони з твердого діамантуї Час швидшим бігом летить, ніж Пегас, і що в цю мить мине, дарма його вже здоганяти].

Також для кращого розуміння епічної поезії наводимо як приклад поему про блаженну мученицю та небувалу покровительку святу Варвару, як вище ми вже зазначили ⁶⁴: /180/

«Тільки Всевишній проводить свої торжества урочисто

Й доблестю та похвалою прикрашує мужів достойних,

Саме тоді я звертаюсь до муз і не Марсову зброю, |68зв.|

Ні теж Беллону страшну, а красу надзвичайну та вчинки

Славнії діви святої Варвари, що стільки зазнала [5]

Мук незчисленних, оспівую віршем. У люті та гніві

Плем’я стигійське ⁶⁵ її по землі волочило багато,

Безліч знесла вона мук і теж задум жорстокого батька

З часу того, як по серця велінню, почувши небесний

Голос, пізнала священнії таїнства господа бога. [10]

Дай, благодатний наш отче, натхнення поетові красну

Діву цю, славну чеснотами, що стільки мук перенесла,

Тут оспівати словами не ніжними, а панегірик

Скласти хвалебний про ню, поможи ж мені в цьому, Всевишній.

Хочу сказати, як фурії церберам плем’я послали, [15]

Як потопили володарів в водах стигійського краю.

Парость священна богів, хоч отут, на землі, народилась,

Божим натхнена вченням, виголошує слово останнє

І від плутонівських вод відвертає жорстокого батька.

Просить його: «Мій спокою, красо ти моя невимовна, [20]

Ти одинокий і тільки ти можеш мене врятувати, /181/

Я, одинока дочка твоя, цими сльозами благаю:

Батьку ріднесенький, мій дорогенький, свою стримай руку.

Правду кажу я, повір же словам моїм, батьку достойний.

Вислухай ти це ласкаво: скажу я про речі правдиві, [25]

Вчення збагни це найвище, бо гострий у тебе є розум,

Світ залиши ти оцей, а прямуй до небесного царства, |69|

Справжня любов громовержця, а любов цього світу даремна,

Праця і всякий теж рід, що існує на світі оцьому,

Все це час знищить однаково, час, що всі речі руйнує, [30]

Радість божественна, ніжна границь і кінця теж не має.

Сонце пізнай ти оце, що всіма споглядає очима».

Батькове ж серце не зм’якло, пішов він на злочин жорстокий,

В гніві великім глухим він лишивсь на благання та сльози.

О безсердечносте люта, не знаєш ти зовсім любові! [35]

Шалом палає страшним, до костей його біль пробирає,

Мов ненаситний той вовк, що шукає скрізь здобичі нагло,

Гонить невинну й за те, що пішла за Христом, він терзає,

Гонить її по полях і розгніваний гонить усюди,

Там десь в печерах гірських дивовижних розшукує вперто. [40]

Втомлена сіла на камені милому й каже до батька:

«Батьку мій, чи ж ти достойний носити ім’я мого батька? /182/

О ти, гадюко, жорстокого тигра нащадку нікчемний!»

Він з голови рве волосся дівоче, червоне від крові,

Тягне безбожний прекрасне обличчя по гострім камінню [45]

Й по закривавлених скелях та руки її він ламає, [45]

Зовсім не дбає про ніжне вразливе дівочеє тіло.

Перший свій гріх заставляє блаженну згадати жорстокий,

Не помагає І це, тоді в лютість шалену впадає,

Хоч задоволений злочином першим, цього ще не досить; [50]

Наче той лев ненаситний, що виріс у темних печерах,

Страшно шаліє, коли його мучить голод жахливий, |69зв.|

Ледве він здобич свою пізнає, що попалась, нещасна,

Сильним ударом вбиває овечку, яка тут забігла

Й з темного грота не може вже вийти, попавши в щілину, [55]

Так він дочку свою мучив, щоб згинула в муках святая

Тільки почула про справу оцю благодатна Венера,

Серце жорстоке тирана заледве зворушити зможе,

З волі її ось Аврора вже шле пурпурове проміння,

День появляється швидко, увінчаний світлом яскравим. [60]

Тягнуть нещасну овечку, що кличе Христа зі сльозами.

О найстрашніша жорстокість, о безсердечність німая!

Голую водять її по широких вулицях міста,

Потім жорстоким мечем її груді відрізує батько, — /183/

Ще ось не бачив ніхто так страшного видовища в світі! [65]

Безліч в цю мить полилося і скарг, і погроз в її мові.

Раптом стихають жорстокі слова від мерзенного вбивства:

В лютість впадає Беллона страшна й подає згубну зброю,

Падає з пліч голова дорога від заліза лихого,

Змучена спина її у крові від бичів раненосних, [70]

Кров’ю стікає уся, а грішникам цим насолода!

Світ наш заледве чи зміг би цей біль перенести кривавий.

О пречудовая квітко душі, о прекрасна дівице,

Ти, божественне плем’я священне, велике потомство,

Доблестю перемагаєш своєю усі ти народи, [75]

Сутички Марса жорстокі сама ворогам ти готуєш, |70|

Ніжними робиш сама ти, дівице, кавказькії скелі.

Хоч уся зелень на полі багриться від крові твоєї,

Батька тортури тобі не страшні, ні теж зброя тирана,

Що захотіли змінити закони небесного руху. [80]

Йди ж тепер, батьку-тиране, до тіней страшних Ахеронту

Й глянь, що там смерть і твої лиходійства принесли для тебе,

Користь яку ти там з крові дочки будеш мати своєї,

Кубки які під землею готує тобі Лібітіна.

Ти ж нам, поетам, ласкава дівице, подай допомогу, [85]

Щоб незабутнє ім’я твоє ми вшанували достойно».

Постає питання: «Що таке поетична видумка?»

Відповідаю: поетична видумка — це вдале знаходження /184/

речей правдоподібних або тільки на зразок правдивих. Вона буває двояка: одна — художня й довша, яка міститься в усій поемі, а друга — коротша, яка міститься в кількох віршах

Друге питання: «Які достоїнства поетичної видумки?» Відповідаю: перше достоїнство, — щоб вона була вдала, тобто рідкісна, а не звичайна. Друге [достоїнство], — щоб вона була правдоподібною, тобто, щоб базувалась на певному, гідному похвали фундаменті. Трете, — щоб був зв’язок між речами, щоб речі не вражали наш слух їх неправильним та наївним зображенням. Тому поет повинен видумувати речі, які, хоч і не існують у природі, проте могли б існувати або, принаймні, правдопобідно траплятись, як це видно у Вергілія, який Енеєві приписав чимало видуманих подій, яких в дійсності не було.

Зверни увагу на відмінність між поетичною видумкою та алегорією. Алегорія дбає про всякого роду уявну подібність, |70зв.| якої зовсім не має видумка. Алегорія приписує неживим предметам властивості живих, а видумка приписує особам, начебто справжнім, певні вчинки, наміри, сни, властивості, громи, негоди, корабельні катастрофи, які є видуманими, замість дійсних та властивих якій-небудь особі. Згідно з цим, Овідій пише в «Метаморфозах», 2 ⁶⁶:

«Знову ступала весна по землі у віночку із квітів,

Теплеє літо ішло та несло гірлянди колосся,

Осінь ішла та ступала по гронах брудних винограду,

Йшла холодна зима, розпустивши біляве волосся».

Третє питання: «Що таке байка?» Відповідаю: байка — це неправдивий або видуманий твір, який, проте, виражає певну істину. Так, байки Езопа містять у собі певні повчання, які стосуються характеру лю-/185/дей. Байка буває двох видів: раціональна, або людська, що зображує мову або вчинки людини, яких не було й не могло бути. Другий вид — моральна байка, або аполог, що приписує людські вчинки тваринам і диким звірам. Як наприклад: розмова собаки з пастухом, вовка — з ягням, лисиці — з виноградом. До цих двох видів можна ще додати мішану байку.

Запам’ятай: байка і видумка, взята не у вузькому, а в широкому розумінні, — це одне й те саме, однак існує між ними теж відмінність. Поетична видумка має певну основу правдивості, і ця річ, на якій вона грунтується як на фундаменті, є теж наче правдивою. Байка ж цього не має. Як ми вже на початку вказали, поети не допускають неправди, коли пишуть, бо ж неправда — це витвір, який суперечить здоровому глуздові та мисленню, а поет видумує не всупереч законам логіки, а згідно з ними. Видумка, а також байка, може бути написана прозою, як це маємо в Езопа. |71|

ПЛІД ДРУГИЙ

Про трагічну поезію, або про трагедію

Трагічна поезія — це драматичний твір, що зображує в дії видатних людей, їхнє нещастя та горе, щоб викликати в слухача співчуття або ненависть. Кажемо «драматичний твір», тому що вона наслідує та показує характери й вчинки інших, і в ній розповідає не поет, а самі дійові особи. Крім того, вона ідентична з комічною й сатирівською поезією, тому що [і в комедіях, і в сатирівських драмах] розповідає не поет, а дійові особи. Кажемо «видатних людей», тому що вона наслідує вчинки людей, видатних своєю /186/ доблестю та славним походженням, як цісарів, царів, вождів або героїв У цьому останньому вона збігається з епічною поезією, яка також наслідує подвиги видатних людей. Далі, вказується, що «зображує в дії», тому що вона [трагедія] виводить на сцену видуманих осіб, у яких рухи, властивості, голос подібні до дійсних осіб, чим вона відрізняється від епічної поезії, яка завдяки самій лише прозопопеї вводить дійових осіб, що розмовляють між собою. Зазначається, що зображує «нещастя та горе», тому що саме вона, хоч і зображує видатні подвиги, проте не радісні, як епічна поезія, а сумні. Як наприклад: нещасливі випадки, хвороби, поразки, горе, смерть. Підкреслюється, «щоб викликати... співчуття або ненависть», бо саме тому трагедія наслідує печальні вчинки видатних людей, щоб, згадуючи їх, що таку-от і таку-от особу зустріло таке-от і таке-от горе, викликати в слухачів |71зв.| співчуття і ненависть до долі та нещастя. Тому глядач, виходячи з трагедії, повинен знати, чого слід боятись, а чого ні й чому щось треба вважати нещастям і горем.

Предметом, або матеріалом, трагічної поезії є певна видатна особа, дійсна або видумана, що потрапила в біду. Є п’ять умов вибору такої особи, яку називають головною, або протагоністом.

Перша умова, — щоб вона була видатною щодо походження, становища і відома своїм багатством, бо випадки з людиною незначною й без становища не викликають такого співчуття, тому що нікого з простих людей не можна вважати щасливим, а щастя вимірюється шляхетним походженням, посадою та багатством .

Друга умова, — щоб [головна особа] відзначалась усіма ознаками або, принаймні, була середньою між /187/ доброю і поганою, щоб викликала сильні почуття. Вона повинна також зменшувати те, що мучить. Бо ж ненависть викликає гнів, якщо чесна людина заслужить на це неслушно або якщо нечесна буде тим гордитись.

Третя умова, — щоб особа була простою, тобто не виводяться особи з різною долею, з яких одна потрапила із щастя в біду, а друга — з біди у щастя, проте можна виводити багато осіб, але таких, що загибель їхня була б однаковою.

Четверта умова, — щоб [головна особа] робила якнайменше умотивованих помилок, тобто, щоб не від неї самої випливали помилки та підступність, а від іншої, протилежної їй особи; наприклад, там вона робитиме помилки, де вважає, що чинить добро.

П’ята умова, — щоб [головна особа] не потрапила із щастя в біду через помилку, а сама помилка або зміна долі не повинні бути прямою причиною, а тільки випливати з інших, пов’язаних з цим причин. |72|

Частини трагедії — двоякі: частини якості і частини кількості.

Частин якості п’ять: фабула, характери, сентенції, театральна обстановка і музичне оформлення.

Фабула — це побудова людської видатної правдоподібної дії, спрямованої від щастя до нещастя. І саме вона, начебто жива істота, що має своє тіло та свої властивості, дає підстави відрізняти трагедію від інших видів поезії, тому що на підставі фабули пізнається поезія: чи вона є трагічна, чи комічна.

Характери, або мова, що описує характери, — це зображення дій із застосуванням фігури етопеї або розмов осіб із застосуванням прозопопеї, осіб, які до чогось прямують або чогось уникають. Тут слід зауважити: якщо є певна відповідність між діями, /188/ словами та особою, яка зображується наслідуванням, то це зображення або ця відповідність буде правдивою тоді, коли наслідок відповідатиме своїм причинам. Наприклад: якщо зображувана пиятика виражає такі дії, рухи, властивості й слова, які звичайно притаманні справжньому п’яниці. Так само і смерть художники зображують шляхом подібності до мертвої людини.

Сентенція — це повне розуміння нами якоїсь речі. Вона або утверджує просту річ, або вказує, що ця річ є або її немає.

Театральна обстановка — це все те, що впадає у вічі глядачів, тобто місце і розташування театру і сцени, дійові особи і декорації.

Музичне оформлення — це спів, виражений грою ліри або голосом; воно стосується хорега. |72зв.|

Частини кількості — це пролог, протасис, епітасис і катастасис.

Пролог — це виступ перед глядачами ще до постановки самої п’єси, в якому представляють поета, або пом’якшують обвинувачення, або розповідають сюжет, або все це разом.

Протасис — перша частина фабули, що включає зав’язку дії без оголошення закінчення і міститься в першому, а іноді і в другому акті.

Епітасис — це розвиток тих дій, які зображуються в протасисі.

Катастасис — остання частина, в якій закінчується фабула і яка є поверненням або до щасливого кінця, або до нещасливого. Вона завжди міститься в п’ятому акті.

Закінчення трагедії є завжди печальним, або сумним, навіть коли початок радісний.

Трагедія складається з актів, сцен і дійових осіб. /189/

Акт — це частина фабули, що містить у собі різні дії замість різноманітності частин. Актів у трагедії, як і в комедії, не буває більше, ніж п’ять, як про це свідчить Горацій:

«Хай же трагедія має не менш і не більш п’яти актів» ⁶⁷.

Перший акт обіймає тему, або предмет фабули, і називається прологом.

Другий акт вводить речі в дію і називається ексодом.

Третій акт подає перипетії і називається епісодієм.

Четвертий — вказує шлях, яким розплутуються перипетії.

П’ятий розв’язує ускладнені дії.

Акт складається із сцен, які є частинами акту. У сцені відбувається розмова між двома або більше особами.

Сцен не можна давати більше, ніж десять. |73|

Сцена складається з [виступу] однієї або більше осіб, яких може бути аж до 14. Ці особи виступають або один, або більше разів, то розмовляючи, то мовчки, і діють то явно, то поза сценою.

Мовностилістичне оформлення трагедії повинно мати якнайбільше тропів, фігур, слів, сентенцій, повинно бути емоційно насиченим. Смисл його виявляється вже в кількох рядках.

Трагедію пишуть ямбічним сенаром, а хорові партії — анапестичним гекзаметром, триметром або трохеями, як це видно з трагедій Сенеки.

ПЛІД ТРЕТІЙ

Про комічну поезію, або комедію

Комічна поезія, або комедія, виводить свою назву від грецького слова χωμωδία, яке складається з χωμος, що означає «село», та αίδω, тобто «співаю», або ж від /190/ Κωμος, який був богом веселих забав, співів, сороміцьких випадів, бенкетів і п’янливої розкоші.

Щодо суті, то комічна поезія, або комедія, — це веселий твір в діях, в які введені дійові особи, або наслідування низьких і звичайних дій, але не без краси та жартів. Ця поезія раніше була поширена тільки серед простих селян, а тепер також і серед більш освічених людей, завдяки своєму впливові та гумористичному змістові, що випливають з грубуватих та диких звичаїв селян.

[Комедія] відрізняється від трагедії п’ятьма факторами. По-перше, — предметом, тому що зображує справи низькі і прості, жарти і гумор, а трагедія — справи поважні і серйозні. |73зв.| По-друге, — дійовими особами, тому що в комедії виступають прості особи. Як наприклад: батько, литвин, циган, козак, єврей, поляк, скіф, турок, грек, італієць, а в трагедії — вожді, царі, герої і т. д. По-третє, — мовностилістичним оформленням. У комедії вживаються звичайні слова з гумористичним забарвленням, незначні фігури, а в трагедії — слова вишукані, метафоричні, фігури — особливо величаві. По-четверте, — емоціональністю. Комедія викликає незначні хвилювання, а трагедія — набагато сильніші. По-п’яте, — закінченням. Кінець комедії — веселий, хоч початок сумний. А в трагедії, хоч початок іноді є радісний, кінець сумний і явно трагічний.

У комедії стільки ж частин якості, як і в трагедії, а саме: фабула, характери, сентенції, театральна обстановка, музичне оформлення, але, передусім, треба видумати якусь веселу подію, яка називається фабулою.

Частин кількості також стільки, як і в трагедії, а саме: пролог, протасис, епітасис і катастасис. Також стільки є актів і сцен, як і в трагедії. /191/

Мовностилістичне оформлення комедії дається не в такому високому стилі, як у трагедії, і не в низькому, як у мімічній поезії, а в середньому між першою і другою, тобто легке, відповідне, забавне, ясне, мистецьке, прикрашене просто і скромно, характери відповідають дійовим особам, як про це [говорить] Горацій ⁶⁸:

«Кожного віку характер тобі ось відмітити треба,

Чар весь років і природи віддай, що міняється з часом». |74|

ПЛІД ЧЕТВЕРТИЙ

Про сатиричну, буколічну і землеробську поезію

1. Сатирична поезія [виводить свою назву] від грецького слова і означає те саме, що й слово «їдка». Це, по суті, жартівлива та їдка поема, винайдена для бичування чужих порочних характерів і написана в гекзаметрах або в ямбах. Сатиричною називається вона або від сатирів, лісових божеств, або від стрибкоподібного переходу в танці від одного предмета до іншого, або від надмірності, тобто вона насичена злослів’ями й насмішками, завдяки яким лікуються людські пороки.

Предметом, або змістом, сатири є певний ганебний вчинок, гідний зневаги та ганьби. Як наприклад: пияцтво, розбій, злодійство і т. д.

Призначення сатири — виправлення хиб. Адже коли деякі хиби не може виправити великий авторитет і гідність, то, пишучи поеми, в яких уміло та вдало викриваються вади порочних людей, можна їх легко виправити, бо сатира вже самим висміюванням виліковує рани недоліків. Сатира, за словами Понтана, — це медицина душевних хвороб, яка намагається знайти лікувальний засіб шляхом висміювання. /192/

Немає постійних частин сатири. Дуже часто відсутня інвокація, а вся поема — це розповідь, в якій дається певна оцінка пороків, викриваються лихі люди, малодушні, невдячні, ганебні, злодії, жадібні, п’яниці, ліниві, зухвалі, вказується на шкоду від їхніх пороків і на користь від чеснот або зображується сама дійова особа, наче на малюнку, з уяви. |74зв.|

Мовностилістичне оформлення сатири характеризується наявністю більш приємних слів і вдалих сентенцій, містить у собі витончені дотепи, щоб краще та важче вражати болячки пороків. [Сатира] вимагає простого, проникливого, влучного і дотепного розуму, дуже відповідних дотепних висловів. Першими авторами сатир були: Варрон, Теренцій, Горацій, Персій, Ювенал і Лукулл.

2. Буколічна поезія, або еклога, — це наслідування дій, яке виражає грубі звичаї, сільські та некультурні пастуші жарти. Буколічною вона називається від волопасів, або пастухів, тому що в цю поезію дозволяється вводити пастухів, які розповідають про свої пасовища. Цю поезію можна пристосувати і до ремісників та інших людей, що мають справу з простими речами.

Предметом буколічної поезії є прості пастуші справи, ліси, поля, збір винограду, худоба, плоди, струмки, гаї, тінисті місця, дерева. Форма [еклоги] має три частини: початок, розповідь та епілог. Еклога починається або інвокацією до лісових богів чи до музи, або підготовкою поета до співу, або його сумнівом, чи варто оспівувати такі незначні речі, або викладом самої теми. Дійові особи еклоги — це пастухи, рибалки, виноградарі, садівники, а також німфи, сатири. Тут звичайно поети розповідають і зображують минулі події як майбутні. Розповідь починається /193/ тоді, коли поет або в особі селянина описує якусь подію, або сам оспівує те, що повинні розповідати дійові особи. Після цього перераховуються події, або щось вихваляється, або обвинувачується. Тут можуть подаватись виступи по черзі, жарти, співи, радощі, |75| привітання, похвали, обіцянки, заздрощі та інші звички пастухів.

Мовностилістичне оформлення еклоги ніжне, лагідне, просте, з незначною кількістю фігур і тропів.

3. Землеробська поезія — це вірш, в якому описуються хліборобські і сільські справи. Такий вірш про бджіл написав Вергілій. У цій поезії, як і в буколічній, описується все просте та незначне.

ПЛІД П’ЯТИЙ

Про елегійну поезію

Елегійна поезія — це наслідування сумних подій в гекзаметрах і пентаметрах. [Назва] походить від грецького слова ελεος, тобто «смуток». Вона служить для зображення всього сумного, невеселого і згубного. Як наприклад: похоронні пісні, трени, оплакування померлих, плачі, скорботи і т. д. Поет пише:

«Тож розпусти ти, плаксива елегіє, брудне волосся,

Ах, саме звідси твоя назва ось буде така...» ⁶⁹.

Також:

«Назву елегії твори дістали, тому що кінцівка

Саме підходить така, кажуть, для віршів сумних».

Проте класичні поети вводять і речі радісні й бажані. Як наприклад: урочисті обіти, похвали, привітання, настанови, зневага, любов і все, що тільки /194/ затний видумати людський розум, як про це пише Горацій:

«В віршах нерівних ⁷⁰ раніше була лиш печаль і скорбота,

Потім прийшли ще і радість, і інші приємні бажання» ⁷¹. |75зв.|

Предмет елегії — це справи як сумні, так і радісні, як уже було сказано. Закінчення [елегії] гостре, і весь дотеп міститься не в усьому творі, а тільки в останніх рядках. Елегія не має точно визначених частин, крім поради або відраджування, що досягається розповіддю та аргументами. Є три види елегій: скорботна, або сумна, хвалебна й епістолярна.

Скорботна [елегія] — це наслідування сумних подій, які зображуються коротко, тропи вибрані, вживаються фігури такі, як розчленування, гіпотипозис, запитання, пауза, прозопопея, вигук, урочиста присяга, повторення, подвоєння, заклинання і т. д. У ній виражаються почуття болю, співчуття, журба, зневага і т. д., вживаються порівняння, уподібнення і т. д. [Така елегія] починається часто вираженням якогось почуття або від властивої речі, бо ж сама журба не любить багатослів’я, як це видно з прикладу про розп’ятого господа Христа:

«О, я нещасний, що свідком страждань став нестерпно жахливих,

Горе мені, що страшне бачу видовище це.

Бачу, ах, бачу й жахаюсь, і мова мене залишає,

Тонуть в потоках рясних сліз мої мокрі уста.

Серце німіє, і рана жахлива ятриться у грудях, [5]

Розум втрачаю, й від ран серце стискається знов.

Бачу, о земле, завмри, як камінь твердий уступає, /195/

Бачу: зникає вода, плачте, ах, царства, тепер. |76|

Серце тріщить, і любов випливає багряним потоком,

Тоне любов в джерелі божої крові моя. [10]

Колір втрачає обличчя, втрачає свій вигляд природний:

Скроні — не скроні тепер, щоки — не щоки його.

Кров’ю спливає усе, і на всьому скрізь кров червоніє,

В жилах бушує вона, також спливає із уст.

Море оце-то не з тих, звідки сходить вже Феб світлоносний, [15]

Море це знає, чия буде могила отут.

День цей смутний, день чорний — це образ правдивої ночі,

Ясного світла ім’я нищить цей пам’ятний день.

Чорний цей день: закриває схід світла страшна темінь ночі,

День цей скорботний — це брат фурії, Ночі він друг. [20]

День найсумніший, страшний, смертоносний, ганебний, підступний,

Хмарний, жорстокий, гидкий, темний, жахливий цей день.

Феб світлоносний зайшов, опустившись у річку багряну,

Тут і любов теж зайшла: скрила могила сумна.

Сцену любов закриває оцю і всі радощі разом, — [25]

З нею єднались вони, — щоб лиш страждання одні

Звали до віршів. Сльози хай ллються, щоб відізвався

Сум, що обмила любов, в світ свої звуки послав. /196/

Муки хай сцену завершать, на них відгукнеться із болем

Тільки поет сам, якщо батьківське горе страшне, [30]

Воля всевишніх така, і якщо тобі теж суддя неба

Й муза наказ свій дадуть, то ти вернися до сліз.

Слізка одна-одинока біжить по щоці, одна слізка, |76зв.|

Ціле обличчя оця слізка морозить одна.

Хай же наповнить сльозинка оця мову видом болючим, [35]

Хай вона також пливе поміж тужливі слова.

Ти висиш мовчки, нехай же говорить тоді моя муза.

Мовчки безмовна любов плакати з болю велить».

Хвалебна елегія — це наслідування радісних подій. Як наприклад: тріумф, щасливий випадок, почесть або щось подібне. У такій елегії когось або хвалять, або зневажають. У ній вживаються вибрані слова в прямому або в переносному значенні. Вона відзначається різноманітними емоціями. Як наприклад: бажання, радість, сумнів, оклик, а до того ще приходить вдала видумка, порівняння, приклади, сентенції, як це видно з прикладу про релігійний стан ⁷²:

«Віра — дар богові перший, то дар дорогий громовержцю.

Хто ж бо у силі твої блага назвати усі?

Неба перлина, чеснот нагорода, зоря порятунку,

Чи то ж у силі перо блага твої описать?

Божий ти дар для людей і обіти нові громовержця, [5]

В’ється божественна честь в тебе на скронях святих.

Блякнуть всі перли, та з сорому мовчки вони червоніють, /197/

Гасне також самоцвіт перед промінням твоїм.

Золото блідне, і блиск свій втрачають всі інші метали,

Як наша слава тобі гідну оцінку дає. [10]

Морем будь, хвилі якого колишуть дорожчу перлину,

Й змішує води у нім доблесть, чар німфа морська,

Небом будь, де золотить мене Феб ще ясніший, повірте,

Перлою будь, що любов нею ціну визнача, |77|

Яшмою будь, то й вона тобі навіть не дасть того чару [15]

Й променів також таких в собі не носить вона,

Навіть нехай мої груди оточують скелі кавказькі,

Перла небесна й тоді вартість знецінить твою,

Навіть якби мене води підземної Лети забрали,

Навіть тоді б я не зміг чару забути твого. [20]

Лютість нехай забирає з розбитого серця всі сили,

Серце любити й тоді буде щедроти твої.

Далі, о щедросте, дари пливуть нехай повним потоком,

Все ж я побачу й тоді, що ці дарунки — це гра,

Далі, о зорі, освічуйте сяйвом новим мої скроні, [25]

То я з презирством скажу: сяйво — нікчемний вогонь.

Зорі, країни й ти, земле, дарунки свої розсипайте,

Серцю моєму вони будуть байдужими теж,

Тільки релігія, тільки вона мені світло приносить,

Світло й безмежну любов — дари, мені дорогі». [30]

Епістолярна елегія — це віршований твір, що замінює мову до відсутньої людини про якусь річ. Якщо в ній описується радісна або сумна подія, то це буде скорботна елегія, а хвалебною буде [елегія] тоді, /198/ коли хтось зображує якусь річ тільки з хорошого боку. Елегія пишеться простими словами, часто [вживаються ] фігури, сентенції, як це читаємо в листі найблаженнішої діви Марії до Ісуса, який забарився в Єрусалимі ⁷³:

«В Єрусалим, де втратили ми тебе, радість, мій сину,

Шлю я листа ось тобі, вісника болю мого. |77зв.|

Перед тобою, Ісусе, страждань не таїть своїх мати,

Пише тобі ці слова, повні печалі і сліз.

Скаргу почувши, до мене спішить юрба боговірна, [5]

Поміч мені Гавриїл, знаний архангел, несе.

Та, о нещастя, побачив мене він тепер не такую, —

Бачив мене ще тоді, як зачала я тебе, —

Сяйвом яскравим моє освітив він похмуре обличчя:

Та почорніли мої щоки від горя і сліз. [10]

Саме прийшла оця звістка, що зійде мені сонце добре,

Іншою ж зовсім була вістка про втрату його.

«Миле, що робиш, архангеле, — я почала свою мову, —

Довгі страждання мої, скоро закінчаться вже?»

Тож я пишу, і так час коротаю я свій. Цього досить, [15]

Словом сказати одним слід їй, Марії, було.

Отже, пишу, заставляє ж любов, і, наскільки ось очі

Мокрі писати дають, пише перо оцей твір.

Скільки ти знайдеш у витерто-білих місцях ось поправок,

Перечитай, адже ж біль слів материнських у них. [20]

Сонце вже втретє оббігло наш світ, знов ніч проганяє /199/

Й сушить промінням своїм землю вологу воно,

Серце ж моє, та дарма, розривають зітхання постійно:

В Єрусалимі згубивсь — будуть тебе там шукать,

Сину. Нехай же кінчається лист мій останнім бажанням, [25]

Що б побажала собі, це я, як мати, скажу

Радо тобі: чи вернися до матері, сину, чи жити

Господа смертю вели там, куди й ти сам спішиш». |78|

Словом, всяке мовностилістичне оформлення елегії повинно бути старанне, спокійне, природне, ясне, цікаве, емоціонально-ніжне, повне співчуття, прикрашене запитаннями, вигуками, апострофами, прозопопеєю, відступами, а найкращу прикрасу дадуть повчальні відомості, приклади, уподібнення, антоніми, фабули, стародавні легенди, сентенції. Думка не повинна розтягуватись понад два вірші. В пентаметрі цезура повинна закінчуватись двоскладовим словом. Така елегія пишеться до 100 дистихів і більше, і не менше 30 віршів, щоб вона не видавалась епіграмою, яка іноді доходить до 20 віршів (хоч тоді менш вдала). Завжди [елегія] пишеться гекзаметром і пентаметром, і ніколи не може вживатись у ній тільки гекзаметр або тільки пентаметр, крім деяких, як читаємо у Вергілія, де надибуємо чотири пентаметри, які відносяться до одного гекзаметра:

«Вірші ці я написав, а хтось інший дістав нагороду.

Так не для себе, воли, ниву людську орете,

Так не для себе, пташки, гнізда свої ви в’єте,

Так не для себе, бджілки, носите мед звідусіль,

Так не для вас, вівці, теж руно, що носите ви». /200/

Подані далі слова належать якомусь поетові, коли він написав поетичний твір на честь Августа Цезаря, а інший потайки дістав його і передав Августові, за що одержав від останнього певну нагороду. Ось ці рядки:

«Цілу ніч дощ йшов, а вранці продовжились ігрища знову:

Цезар з Юпітером вдвох владу тут ділять усю» ⁷⁴. |78зв.|

ПЛІД ШОСТИЙ

Про ліричну поезію, або про оди

Лірична поезія найдавніша і найбільш поширена з усіх [видів поезії] Вона, передусім, процвітала в євреїв, тому що царський пророк записав на честь справжнього бога багато пісень, які називаються псалтирем. Ця поезія, або ода, що виводить свою назву від грецького слова ωδή, яке означає «пісня», визначається як наслідування радісних або сумних подій, що звичайно співались під акомпанемент веселих лір. Ця поезія називається ліричною від музичного інструмента ліри, під акомпанемент якої вона співалась.

Мелічна поезія виводить свою назву від слова μέλος [пісня], а її репрезентанти називаються меліками. Крім того, є ще дифірамб, в якому вживаються сентенції, повчання, здорова видумка, тропи, фігури і т. д., і як в героїчному вірші — велич, в буколічному — простота, в елегійному — ніжність і чутливість, у сатиричному і ямбічному — їдкість, у трагедії — смуток, у комедії — жарти, в епіграмі — влучність, у піндаровому — прославляння богів, так у ліричній поезії повинна відбиватися насолода завдяки квіту-/201/чим тропам, безлічі сентенцій, красивим словам, прекрасному поєднанню стіп.

Є три види од: показова, дорадча і судова. Показова ода — це поема, що співається на честь якоїсь людини. Вона інакше називається панегіриком, енкомієм, або хвалебною піснею Дорадча ода — це поема, написана з метою дорадити добро й відрадити |79| зло. Судова — це поема, написана з метою прокляття або викриття якоїсь вади або порочної людини. Види ліричної поезії різні з огляду на різний предмет.

Перший вид — енкомії, які пишуться на честь якогось добродійника або друга, як це видно з оди Горація (кн. I, ода 6):

«Меценате ти мій, царського роду внук,

О прикрасо моя, захисте мій міцний...»

Другий вид — це вітальна [поезія], в якій поздоровляємо з перемогою, або почестю, або з прибуттям. Приклад подає Горацій (кн. I, ода 35)

Третій вид — потішальна, яка приносить комусь втіху з приводу втрати майна, або відсутності друзів, або з приводу смерті когось, як це видно в Горація (кн II, ода 9), а також в Сарбєвського (кн. I, ода 2).

Четвертий вид — дорадча або відрадча поезія, яка щось радить або відраджує від чогось. Вона радить прямувати до добра або уникати зла, як видно в Горація (кн. II, ода 6).

П’ятий вид — підбадьорювальна або заохочувальна, яка містить моралізаторські настанови для здобуття доблесті, що підкріплюються сентенціями, прикладами, аргументами, як в Горація (кн. III, ода 3).

Шостий вид — прощальна, або пропемптична, це твір, в якому прославляється якогось добродійника або друга, як це видно в Горація (кн. І, ода 3). /202/

Сьомий вид — похоронна, або траурна, це твір, в якому вшановується смерть якогось добродійника або друга.

Восьмий вид — дифірамб, це пісня на честь Вакха, якого прославляли сп’янілі, що втратили панування над собою від вина. Вона складається з розв’язаних, сміливо поєднаних стіп і слів, що їх співають п’яні, не додержуючись |79зв.| віршового розміру та порядку віршів. Звідси, кажуть, що дифірамб співає той, хто непослідовно вживає вірші різного роду, користується словами й каталектичними стопами.

Дев’ятий вид — епос, в якому вживається позмінно два вірші: спочатку — довший, а після нього — коротший, бо коли є такі види віршів, взаємно зв’язані між собою так, що один не зрозумілий без прочитання попереднього, але не навпаки, то завжди потрібно перший «підперезати», а другий — «оперезати», тому й перший вірш називається проподиктичним, або вказівним, а другий еподиктичним, або доповнювальним.

Десятий вид — зловісний вірш, це вірш, повний проклять, заклинань, який передбачає все недобре. Як це видно в Сарбєвського «Про Ірода» і в Горація (кн. II).

Одинадцятий вид — сальний вірш, його виголошує багато хто або деякі з лихословів на свій смак.

Дванадцятий вид — пеан, це пісня на честь Аполлона.

Крім цих, є ще такі види:

Перший [вид]: якщо предмет простий, то зображується просто й лаконічно, як Горацієва 1 ода з І книги.

Другий [вид]: якщо розглядається якась думка шляхом подачі фабули або в якийсь інший непрямий /203/ спосіб, як в Горація (кн. I, ода 6). Видумка може бути в усьому вірші.

Предметом цієї поезії служить те саме, що й предметом елегії, тобто кожну річ можна зображувати таким чином.

Видумка в одах відрізняється від видумки в поемах, тому що поеми є довшими і дійові особи в поемах зображуються такими, |80| що щось зробили вони, а не поет, а в ліричних творах, треба думати, є навпаки.

Ліричний твір раніше складався з трьох частин: строфи, антистрофи і епода. Строфою називався вірш, [який декламували] люди, прославляючи богів, коли обходили жертовник зі сходу на захід. Антистрофа, якщо вони поверталися, йдучи із заходу на схід, а епод вони співали, сидячи в середині храму. Від цього всього тепер відмовились. Епод зберігся, але з іншим змістом, тому-то ода не має тепер цих частин і такої будови. Вона, як це видно з творів поетів, пишеться так:

Перший спосіб: якщо річ, про яку пишеш оду, зображуєш просто, як, наприклад, Горацій:

«Красномовний Меркурію, внуку Атланта» ⁷⁵.

Другий спосіб: якщо вставляється апострофа, або інвокація, або звернення чи то до муз, чи до Аполлона, чи до науки, чи до якоїсь видатної особи, чи то до самих предметів, як до саду, квітів, пера, триніжника і т. д., як це часто можна побачити в написанні од, які чим вдаліші, тим пишуться різноманітнішими способами добору матеріалу, як це видно у Сарбєвського (кн. «Епод», ода 1 та інші).

Третій спосіб: якщо вводиться ліричний інструмент, який дає натхнення поетові до співу, як Горацієва ода 1 (кн. III) і Сарбєвського (кн. I, ода 27). /204/

Четвертий спосіб: якщо береться алегоричний зміст. Наприклад: якщо називаєш якогось героя громом для ворогів або якогось друга сонцем.

П’ятий спосіб: якщо поет розмірковує сам з собою або з музою, або з якоюсь іншою особою про те, що він задумує оспівувати. |80зв.|

Шостий спосіб: якщо поет просить народ або сенаторів вислухати його, як Горацій (кн. III, ода 1).

Сьомий спосіб: якщо поет випробовує істинність своєї запропонованої думки на підставі істинності загальновідомого судження, як Горацій (кн. I, ода 22): «Чисте [веде] життя, не заплямоване злочином» (ода 3, кн. III) і Сарбєвський (кн. II, ода 7).

Восьмий спосіб: якщо поет наводить якийсь влучний парадокс. Як наприклад: земля не народжує ангелів, а небо — людей, отже, маємо протилежний зміст. Ми його перифразовуємо: небо народжує людей, а земля — ангелів. Так само: небо не терпить двох сонць, якби хтось твердив, що небо має два сонця і т. д.

Дев’ятий спосіб: якщо раніш, ніж подавати зміст, описується місце, час або інші обставини, які допомагають розкриттю змісту вибраного предмета, як у Горація (кн. I, ода 4).

Десятий спосіб: якщо поет пише, що він завдяки якомусь невідомому натхненню був спрямований або піднесений до небес і не знає, де він е, що говорить, що бачить. Цей спосіб написання од є найкращим і найбільш поширеним. Як, наприклад, у Сарбєвського (кн. II, ода 5).

Одинадцятий спосіб: шляхом відкидання протилежного.

Дванадцятий спосіб: [ода починається] від самої розповіді, як у Горація (кн. I, ода 34). /205/

Тринадцятий спосіб: шляхом прозопопеї. Наприклад: честь, зневажена якимсь святим, подає скаргу, або старанність обвинувачує або нарікає на лінощі, або батьківщина викриває недосвідченість воїнів, як це видно в Сарбєвського і в отця С...

Чотирнадцятий спосіб: [ода] починається з уподібнення або розподібнення, як у Сарбєвського (кн. V, ода 21); зустрічається також в інших місцях. |81| П’ятнадцятий спосіб: [ода починається] сильними емоціями, як у Горація (кн. «Епод», ода 5).

Стиль ліричної поезії повинен бути високим, багато тропів, сповнений руху. Він щодо написання важчий для поетів, ніж інші види поезії, тому що вимагає, щоб був найбільш відшліфованим, художнім, повним сентенцій і фантазії. Думка розтягується на кілька строф, і як в епіграмі кінець, так в оді початок треба писати якнайакуратніше. В одах, а найбільше в хвалебних, мають місце фігури, тропи, алегорія, плавність, стрункість, легкість слів, а в інших [видах од] більше підходять сентенції.

Запам’ятай, по-перше: в ліричній поезії (хоч треба сказати, що й в усякій поезії) до одного іменника не слід нагромаджувати багато прикметників. Також прикметник якогось іншого іменника нетерпимий без свого іменника між іншими іменниками, тому що спотворює і затемнює думку речення. Одночасно слід розглядати не тільки часокількість, але й плавність вірша, тому саме треба переставляти імена і дієслова. Адже ж нерозумно було б дбати про правильну часокількість вірша, а не турбуватись про витонченість, яка є найважливішим [фактором] у ньому.

Запам’ятай, по-друге: у Горацієвому вірші стиль мистецький, співзвучний, плавний, високий, що значно затемнює розуміння, розтягнутий, а в сапфічному /206/ вірші він повільний, плавний, спокійний і рівномірний.

Запам’ятай, по-третє: щоб ласкати вуха слухачів і щоб їм подобатися, треба користуватися винятковою кмітливістю, вмінням та особливими вправами і необхідно нагромаджувати приклади, казки, історії та все інше, про що вже згадувалося раніше.

ПЛІД СЬОМИЙ

Про епіграматичну поезію, її поділ і частини

Епіграматична поезія, або епіграма, виводить свою назву від грецького слова έπιγραφή, |81зв.| що по-латині звучить — inscriptio або superscriptio [напис]. Такі написи є на могилах, будинках, мавзолеях, пам’ятних місцях, скульптурах, колонах, кораблях, мурах, пам’ятниках перемоги, статуях, щитах, пірамідах, монументах і т. д. Ці написи пишуть учені поети, і епіграма — це свого роду поетичний твір.

Щодо суті, то епіграма — це коротка поема, в якій розповідається просто про якусь річ або особу, або зображується якась подія, або з протилежного виводиться якийсь дотеп, тобто [епіграма] має влучне закінчення. Називається вона поемою, бо її тепер пишуть скрізь переважно в гекзаметрах або пентаметрах, або іноді тільки в гекзаметрах. Як, наприклад, Марціал ⁷⁶:

«Касторе, все ти купуєш, а прийде пора, і все

збудеш».

Або тільки в пентаметрах, як цей [приклад] із святого письма: стою я біля входу:

«Хто в двері стукає там? О, це Ісус наш, заходь». /207/

Говоримо «коротка», бо вона складається з кількох дистихів. Уточнюємо: «в якій розповідається просто про якусь річ або особу», тому що пояснення повинно бути ясне й зрозуміле, і додається ще: «з протилежного виводиться якийсь дотеп», щоб виклад не був примітивний і грубий, а художній, мав логічний смисл, дивував і захоплював словами, бо мета поезії (як ми вже зазначили раніше) — це вчити, розважати і хвилювати.

Властивості епіграми символічно подаються в наступному вірші шляхом порівняння її з бджолою:

«Хай, мов бджола, епіграма кусає, хай має і жало. Хай також буде в ній мед, тілом хай буде мала» ⁷⁷.

Тут під бджолою розуміється епіграматичний твір, а під жалом — її влучний дотеп, під медом — художність або витонченість, бо ж мед визнається солодшим, ніж смисл Під «малою бджолою тілом» треба розуміти короткість щодо кількості слів і кількості віршів. Вона, очевидно, не повинна виходити за 10 віршів і може вміщуватися в одному вірші. |82| Найкраща епіграма та, що складається з двох віршів, як про це говорить поет:

«Ця епіграма правдива, що з двох складається

віршів.

Більшу ж — то книгою я, не епіграмою зву» ⁷⁸.

Епіграма з точки зору різноманітності матеріалу буває двох видів: по-перше, проста і складна.

Проста епіграма — це простий виклад про якусь річ або особу, або вислів без дотепного висновку, якою є ось ця про мертву людину: /208/

«Я вже до порту прибув. Прощавайте, надія і доля: Нащо здались ви мені? З іншими грайтесь

тепер» ⁷⁹.

Складна епіграма — це влучний виклад про якусь річ. Як, наприклад, ось ця про боржника:

Czemu to, co kto winien, długiem nazywają?

Bo długo pospolicie długów nie oddają ⁸⁰.

[Чому ж саме те, що винні, довгом зветься всюди?

Бо, звичайно, довгів довго не віддають люди].

Подібна до цього [епіграма] про Нерона — вбивцю матері:

«Хто ж би сказати посмів, що Нерон не з роду Енея:

Батька відніс сам Еней, матір відніс же Нерон» ⁸¹.

По-друге, епіграма — загадкова й емблематична.

По-третє, — по-мистецькому художня і включає в себе похвалу або осуд.

По-четверте, — моралізаторська, що містить у собі повчальний висновок. Як наприклад:

«Шлях ось до неба вузький, тому слід вибирати вузенький,

Також високий, тож слід йти крізь висоти хреста».

По-п’яте, — осудлива [епіграма], яка містить у собі звинувачення або виправдання, як ось ця:

«Горе тобі: святий хліб ти їси, а душа в тебе грішна,

Кубки у тебе брудні — все ж з Флегетонта ти п’єш». /209/

По-шосте, — жартівлива, яка містить у собі дотепний жарт. Як наприклад:

«Творять, видумують завжди художники й також поети.

Творять, видумують хай також для себе ціну». |82зв.|

По-сьоме, — ораторська і поетична [епіграми ]. Перша вважається більш величавою, а друга — легшою.

Частин епіграми є дві: сам виклад і влучний висновок. Виклад — це опис якоїсь речі в епіграмі, з якого випливає влучний висновок. Наприклад, про злодія:

Długie masz, panie, ręce, dosięgają wszędzie.

Gdy kluie często ryba, wnet bywa na wędzie.

[Довгі, пане, руки в тебе, дістають усюди.

Якщо часто клює риба, то й на гачку буде].

Так само про хитрого, шахраюватого і віроломного купця:

Kupiec przysięga, że swe ma dobre towary.

Choć że złe, iednak wprawdzie godzien on iest wiary.

[«Добрий в мене товар увесь», — купець присягає.

Вірить можна, хоч і часом поганий буває].

Також про нерозумного, що говорить не до ладу й неправду:

Można poznać mądrego od samego słowa,

Coś pięknie ięzyk gada, ale nie wie głowa.

[Можна пізнать розум швидко, із слова одного:

Язик гарно щось лепече, в голові ж — нічого].

Також про нічного бродягу:

W dzień spisz, a w nocy chodzisz y cóż to za zgoda,

Nie iesteś ty naszyniec, ale antypoda ⁸²

[Вдень ти спиш, вночі ходиш, яка є тут згода;

Нашим тебе не назвемо, тільки антиподом]. /210/

Також про мисливця, що ловить волів шнуром:

Dziwne tuta pasi ryby, że maią y rogi,

Węgorze są prawdziwe, czyli też minogi.

Szczęscie to nieomilnie służy ci w połowie,

Rzucasz sieci na ryby, ciągną się wolowie.

[Дивні риби пасе він тут, в яких є і роги,

Чи вугрі правдиві, може, чи також міноги.

Взялось щастя тобі завжди пополам служити:

Ставиш сіті ти на рибу — тягнеш волів ситих].

Тему з дотепним висновком можна трактувати історично і як розповідь, вживаючи апострофу, вводячи фіктивні особи або прозопопею, тобто якщо вводиться видумана дійова особа Добре було б, якби розповідь велась від першої або другої особи, хоч частіше [ведеться] від третьої. Спочатку слід уникати по-дитячому дотепних шляхів складання епіграм. Теми найчастіше беруться з таких обставин: хто? що? де? за допомогою чого? чому? яким чином? коли? |83| а також з родоводу, сентенції, подібності, історії, казки, приказки, звички, з походження імені або алегорії, з причини, наслідку і т. д. Наприклад, з наслідку про п’яниць, що падають на землю:

«Ну, та яка ж це у вас дивовижна пошана до Вакха? —

Честь віддаєте тоді, як на землі лежите»

Так само — шляхом вживання протасису і аподосису. Приклад про любимого гостя, якщо він рідко приходить:

«Рідкісне є дорогим», — так нам каже народне прислів’я.

Рідше у гості ходи — будеш дорожчим тоді». /211/

Така ж [епіграма] на підставі подібності до людини невисокого росту:

«Часто поети скорочують склад, що є довгий з природи,

Тож я коротким вродивсь, щоб скоротить не змогли».

Подібно до цього також на підставі причини. [Епіграма] про небезпечного апостола і христопродавця Іуду:

«Ти недостойний життя, недостойний теж смерті, Іудо:

Жити тобі — страшний гріх, гріх — і померти тобі» ⁸³.

Зверни увагу, що в епіграмі вживається переважно три роди вірша: елегійний, ямбічний і фалеків, як це видно у Баухусіуса. Іншими віршовими розмірами [епіграми] пишуться дуже рідко.

Тут виникає питання: з чого випливають дотепи або влучні висновки епіграм? Дотеп, про який передусім ведуть мову поети, — це слово у власному розумінні, а не в переносному і визначається по-різному. Насамперед, влучний вислів — це вдала й дотепна думка без очікування чогось, виведена з розповіді, або: влучним висловом називається заперечення логічного й утвердження нелогічного, або ще: влучний вислів — це узгоджене неузгодження або неузгоджене узгодження підмета й присудка.

Є два види влучних висловів: ораторський і поетичний. |83зв.|

Ораторський — це поважна й дозріла думка, що міститься в сентенції або в якомусь правдивому повчанні. Наприклад: на питання, чому святий дух /212/ зійшов у вигляді вогненних язиків ⁸⁴, по-ораторському даси таку відповідь: щоб спалити сухі терни гріхів, щоб запалити погасле світло пізнання віри, щоб очистити, мов золото, апостолів, вибраних для проповідування віри, щоб запалити світло ласки для людей, які перебувають у темряві гріхів.

Поетичний — це легка, витончена сатирична думка, що випливає з розповіді або з якоїсь звички [людини]. Таким є оцей [дотеп], що стосується носатої людини:

«Носа якщо задереш ти до сонця, роззявивши рота,

Зуби покажуть тобі, котра година тепер» ⁸⁸.

Подібний до цього вислів про бородатого:

«Зáріст, мов золото, а голова ще дорожча від нього.

Вірить не хочеш собі, рýдю, хай ствердить вогонь».

Такий самий теж про малодушного воїна:

Podagrą się wymawiasz od wojny, Pharsali,

Takich ci tam y trzeba, by nie uciekali.

[На війну подагра, — кажеш, — не пуска, Фарсале,

Саме там таких і треба, щоб не повтікали].

Також про одяг:

«Хочеш, щоб завжди чистенькою в тебе лишалась одежа,

То, перш за все, ти на ній не нароби жирних плям».

Також про карлика:

Jak dawnom cię nie widział, tak wielka odmiana,

Jużes urósł staremu wróblu po kolana. /213/

[Я тебе давно не бачив — сталась значна зміна:

Ти старому горобцеві підріс по коліна].

Так само про лисого:

Podobny łeb do jaja, tylko w tym różnica,

Ze iaio kurczę wyda, twa, nie wiem, co łbica.

[Мов яйце, чоло у тебе, та відмінність має:

Із яйця курчатко вийде, що з чола, — не знаю].

Влучний вислів є одним щодо словесного оформлення, а іншим — щодо змісту. |84| Влучний вислів щодо словесного оформлення — це думка, виведена з одного або двох омонімічних або подібних до них слів. Це здійснюється п’ятьма способами:

По-перше, — на основі етимології слова, коли якесь ім’я, завдяки своїй властивості давати чомусь назву, щось означає. Як наприклад: Іоанн означає ласку, Феодор — дар божий, Маргарита — дорогоцінний камінь. З цього виникає такий дотеп:

«Бідною бути хотіла б, сама ж ось себе посідає,

Тож Маргариті дарма бідну вдавати, кажу».

По-друге, — з амфіболії або омонімії, коли якесь ім’я, як таке, є одним, а значення, які воно має, різні. Наприклад, дотеп про золото:

Cum aurum instabili nomen deduxit ab aura,

Fluxaque nimisque fluens est utriusque fides.

[Що ж це, що золото назву дістало від змінного вітру?

Вітер пливкий, і пливке надто довір’я до них].

По-третє, — на основі метонімії, коли вживаються якісь звуки, або слова, або вислів, в яких є багато подібних складів або іноді подібні цілі слова. Наприклад, [дотеп] про розбійників: /214/

Latronum finis funis, mors ultima merces.

Furca capit fures, hinc, puto, nomen habent.

[Вбивців кінець — це мотузка, а смерть — це остання їм плата.

Вилами злодія б’ють, звідси і назва пішла] ⁸⁶.

Так само про світ на підставі метонімії цілого слова:

Mundus non mundat, sed mundus inąuinat, ergo,

Qui manet in mundo, quo modo mundus erit?

[Світ не очищує, отже, цей світ нас забруднює завжди.

Хто у цім світі живе, як же буть чистим йому?]

По-четверте, — на основі визначення, коли заперечується визначення якоїсь речі, або дається визначення, яке не відповідає якійсь речі, або коли на підставі визначення робиться якийсь несподіваний висновок. Так, хтось, пояснюючи в польському синоді непостійність, пожартував:

Est synodus nodus, patrum chorus integer aeger,

Conventus, ventus, sessio, stramen, amen.

[Вузол — синод і сенаторів хор, непорушний і хворий,

Сесія, вітер і збір, також підстилка, амінь].

По-п’яте, — на основі простої або непростої анаграми, коли із змішання букв або складів виникає якась нова думка через додавання, віднімання або переставляння |84зв.| букв або складів. Як наприклад: Barlaamus — almus ramus, Leontius — leo intus, sacramentum — mare sacrum, divus Nicolaus — vis, dic, Nilo, vas, virgo Maria — vir, mira, ago. /215/

Приклад цих імен:

Programma: sacramentum, mare sacrum; anagramma:

O sacramentum, mare sacrum, mergar in illo.

O utinam et peream totus amore maris

Programma: virgo Maria, vir, mira, ago; anagramma:

Mira facit, quia mira, potens, in virgine vires.

Vide tua, Atlas, sidera virgo refert.

[Слова: присяга, святе море; анаграма:

О, я клянуся, море святе, я ж топлюся у ньому.

О, щоб загинув я тут, так я його полюбив].

[Слова: діва Марія, муж, диво, роблю; анаграма:

Творить дива вона, чудодійна, могутня і сильна;

Глянь же, Атланте, твої діва зірки ось несе].

Дотеп, який полягає в змісті, — це вдалий висновок, зроблений мимо або проти сподівання. Основних способів виведення таких висновків є 16.

Перший спосіб — з визначення, яке пояснює суть або властивість якоїсь речі або особи, адже визначення — це речення, що пояснює природу речі, яка звичайно визначається. Таким є дотеп про назву, що визначає суть [людини]:

«Кажуть: людина — це розумом сильна тварина, та тіло

Слухать не хоче душі: виникло ж справді раніш».

Це визначення є суттєвим визначенням людини, тому що вона є твариною, могутньою розумом, а це є те саме, що й розумною [твариною]. З цього визначення, якщо ставлять запитання, чому не слухає тіло душі, виникає дотеп: тому що розум, або душа, щодо часу є пізнішим, ніж тіло, тому воно й не слухає його. /216/

Визначення буває багатьох видів: іншим є антономастичне, іншим — іронічне, іншим — метафоричне, іншим — алегоричне, іншим — протиставне, іншим — співвідносне, іншим — суттєве, іншим — описове. Приклади їх усіх додаю. Отже, хай буде дотеп з антономастичного визначення, в якому ім’я, що позначає народ, вжите замість загального, а саме: [слово ] «крітянин» замість [слова] «брехун»: |85|

«Кажуть одні, що людина вродилась крітянином. Дійсно,

Правду кажуть вони: надто брехлива вона» ⁸⁷.

Подібний до цього дотеп на основі метафоричного визначення про народження Христа:

«Хочеш ти знати дорогу, якою до неба ти зайдеш?

Нею до тебе сюди зійде Христос сам з небес».

Подібний до цього теж дотеп про сон:

«Справді, якщо сон є смертю, а смерть уважають сном люди,

То чим я більше в житті сплю, тим я менше живу».

Також на основі короткого метафоричного визначення про найблаженнішу [діву Марію]:

«Діва, дім, боже житло, також Кінфія, сонце і небо.

Вічну побожним слід дать плату, Маріє, усім».

Так само й на основі алегоричного визначення про скупого логіка і ритора-марнотратця:

«Я красномовство вивчаю», — сказав марнотратець сміливо.

«Логіку вчу», — відповів швидко ощадний йому. /217/

Стиснена завжди рука про скупого тут логіку свідчить,

Щедра — риторику вчить, завжди відкрита вона» ⁸⁸.

Так само на основі іронічного визначення про поганого граматика, що нічого не знає:

«Добрий із тебе граматик: знання твої — грамота тільки.

Літери знаєш усі, то й літератор вже ти».

Так само на основі протиставного визначення про голу людину:

«Слушно я, голий, сказав би, що ти — нерозумна тварина,

Бо ти двоногий, тому homo Platonis ⁸⁹ ти є».

Подібно до цього про грішника:

«Розумом сильна тварина — людина, і почуттями.

Розумом менше вона, ніж почуттями, живе. |85зв.|

Між почуттями і розумом часто існує незгода,

Бо, очевидно, людське тіло є старше душі».

Подібно до цього на основі співвідносного визначення про найсвятішу діву, увінчану зорями:

«Зорі блукають в просторі й кружляють у світі безмежнім,

А досягнувши твого, діво Маріє, чола,

Вже не блукають тоді; не літають теж в світі просторім,

Тільки до діви чола ледь доторкнуться вони».

Такий же приклад описового причинового визначення людини:

«Зміст же людини, який він? Хіба тільки розум слабенький

Й воля нікчемна, а що матеріальне? Ніщо! /218/

Не розглядай, отже, змісту й матерії разом, а тільки

Треба причину тобі й наслідок брати у ній».

Другий спосіб — на основі переліку частин, який вважається поділом якоїсь речі на окремі частини. Наприклад:

«Через Адамів гріх наша душа богословам дісталась,

Медикам — тіло людське, а ось юристам — майно».

Так само про якогось воїна-боягуза:

Biegły masz dowcip cny żołnierzu z trwogi,

Biegleyszą pamięć, naybiegleysze nogi ⁹⁰.

[Спритний дотеп твій, солдате, саме в час тривоги, Ще спритнішу пам’ять маєш, найспритніші ж — ноги].

Третій спосіб — на основі значення імені, коли якусь власну назву так пояснюють, що з такого тлумачення виникає забавний вислів, як ось цей про св. Стефана:

«Мученик перший — Стефан, якщо він є ясним віночком ⁸¹.

Ця, що каміння жбурля в нього, жорстока рука».

Четвертий спосіб — на основі етимологічної спорідненості слів, що походять від якогось одного [слова] й поєднуються по-різному. Цей спосіб пояснюється переважно фігурою слів, яка називається поліптотон, або зміною відмінків, як ось цей приклад про якогось студента: |86| /219/

Non sum, qui fueram, festivus eram puer ante,

Festorum valde nam studiosus eram ⁹².

[Вже не такий я, як був, а був я хлопець забавний,

Бо особливо тоді свята усі я вивчав].

Так само про чудотворного трисвятого нашого бога:

Miretur populus miracula, nil mihi mirum,

Praeter eum solus, qui facit illa, deus.

[З дива народ наш дивується, зовсім мені тут недивно:

Сам же, крім нього, господь творить оці чудеса].

Так само про царя:

Rex regnat solus, cur non regit omnia solus.

Qui regit et regitur, rectius ille regit.

[Цар сам царює, чому ж не керує усім він сам завжди,

Править бо краще, хто сам править і слухає теж].

Так само про життя:

Felicem vitam vis vivere, spernito vitam.

Vivit enim misere, cui sua vita placet.

[Хочеш щасливим життям собі жити, життям, отже, нехтуй,

Бо ж нещасливо живе, хто своє любить життя].

Так само про смерть:

Mortuus, ut vivas, vivus moriaris oportet,

Assuesce ergo prius, quam moriare, mori.

[Мертвий уже ти, щоб жити, живий ти помреш, бо так треба,

Отже, раніш, ніж помреш, треба вмирати звикать]. /220/

Так само про похвалу та взаємну любов. Тут прикладом етимологічної спорідненості нехай послужить руський вірш:

«Хвалят сего, кто хвалит, и люблят, кто любит.

Кто не хвалит, ни любит — хвалу, любов губит.

ТЂм даби бил хвалимій, всЂх хвали взаεмне,

І даби тя хвалено, всЂх люби пріεмне»

П’ятий спосіб — з роду і виду, коли про це, що стосується роду, кажуть, що воно стосується також виду і навпаки. Наприклад, про «солоне» та вірші:

«Збуджує спрагу «солоне» ⁹³ у тих, хто його споживає.

Хай в читача спрагу теж збуджують наші пісні».

Так само про чесноти богословів:

«Доблесть, природно, людська не в словах, а в ділах полягає. |86зв.|

Наші діла — не слова: віра, надія й любов».

Так само про доблесть і мистецтво:

«Доблесть, якщо хтось шанує правдиво й сприяє мистецтву,

Робить позмінно нехай це: то як зять, то як тесть».

Також про людину, яка уподібнилась до звірів, але протилежним способом:

«Бачу в тобі я рід і лиш не можу я виду пізнати,

Так бо тваринне життя глибоко в тебе ввійшло».

Шостий спосіб — з подібності, коли про протилежні та неподібні речі кажуть, що вони подібні, додавши /221/якусь несподівану причину, або наслідок, або властивість, як ось цей [приклад] про людину, подібну до землі:

«Наче земля, ця людина гордиться вже надто собою:

Розумом горда вона, горда горою ж земля».

Також про слова, подібні до стріл:

«Слів бережися солодких, неначе ворожих cтріл, друже,

Милі підлизи слова ранять, мов ворог, не менші»

Так само про господа Христа, що подібний до троянди:

«Зовсім недивно, мій Христе, що любиш колючки жорстокі:

Гарна троянда отам завжди захована в них».

Так само про кульгаву людину, схожу на елегійний двовірш:

«Завжди кульгає кульгавий та ще й налягає на ногу:

То, мов гекзаметр, пливе, то, мов пентаметр, ривком».

Так само про життя, схоже на мову:

«Наше життя, наче мову, прикрашують різні фігури:

Славне життя, і живем так, як говоримо ми».

Також про схід сонця, що подібний до воскресіння, і про захід, подібний до смерті: |87|

«Знай, що схід сонця від смерті тебе відвертає.

Зáхід його, пам’ятай, зáходом є теж твоїм». /222/

Також про доблесть, подібну до сонця:

«Як послідовність стійка проявляється в сонячнім русі,

Так проявляється теж доблесті сила в ділах».

Також про риторику, подібну до руки, і діалектику, подібну до битви:

«Наче рука, ця риторика, а діалектика ⁹⁴ — битва;

Хоч вона битви веде, пальму оратор бере».

Також про читання авторів, схоже на збирання меду:

«Наче бджола, ти повинен все взяти з книжок різнорідних,

Щоб з медоносних цих уст напій солодкий потік».

Також про підлабузника, що подібний до собаки:

«Геро, собака лестивий хвостом своїм крутить постійно:

В друга лестивий язик служить йому за хвоста».

Також про святого духа, що схожий на голуба:

«Як голуби прилітають частенько до чистих будівель,

Так і до чистих сердець дух святий сходить з небес».

Сьомий спосіб — з неподібності, коли про речі, відповідні й схожі в чомусь одному, кажуть, що вони подібні і в чомусь іншому, додаючи тут щось несподіване, як це видно з вірша про двох друзів та близнюків:

«Зовсім немає різниці в числі: ми одним є, хоч двох нас;

Тілом ви є близнюки — нас об’єднала ж душа». /223/

Так само про вісь і судового оборонця:

«Щоб суха вісь не скрипіла у русі, коломаззю мастять,

А оборонця також «мастять», аби не мовчав». |87зв.|

Так само про Мойсея і Сімеона, які були неподібними щодо можливості бачити бога:

«Жит не міг Мойсей, як не бачив сам господа бога:

А щоб побачить його, вмерти не міг Сімеон» ⁹⁵.

Так само про смерть, яку в святому письмі порівнюють із злодієм, проте вказується і на відмінність: «Злодій за кражу і вбивця за вбивство несуть якусь кару.

Смерть забирає ж у нас зовсім безкарно усе».

Восьмий спосіб — з усіх протилежностей, коли два судження, протилежні, суперечні, або заперечні, або відносні, утверджують або заперечують одну й ту саму річ. Наприклад, про давання милостині старцям:

«Хто зберігає багатство, його він, повірте, втрачає.

Скарби ж, повір, збереже, хто роздаватиме їх».

Тобто, хто береже багатство тільки для себе й не дає нічого бідним, то він його руйнує, тому що не матиме нагороди за них на небі, а хто його тут витрачає, подаючи милостиню старцям, той фактично його зберігає, бо в майбутньому житті матиме відплату за це.

Так само про вино:

«Кажеш: вино є добром, і тому його п’єш ти багато.

Будеш багато його пити — не буде добром». /224/

Так само про лікаря:

«Лікар себе почуває погано, коли я здоровий.

Знов, як погано мені, — краще для нього стає».

Приклад на протиставні, або протилежні, предикати, адресований родичеві:

«Ти ж і важкий, і легкий, і приємний, і також нестерпний.

Важко з тобою мені, важко й без тебе теж жить» ⁹⁶.

Приклад на диспаратні предикати До друга: |88|

«Те, що ти друзям даруєш, то доля не вирве ніколи. Матимеш скарби лиш ті, що подаруєш ти їм» ⁹⁷.

Ще приклад на протилежні предикати, що стосуються мови:

«Що ж бо є краще, ніж мова, що гірше від неї знайдеться:

Горе та радість вона, мед і отруту несе».

Приклад на відносні предикати, що [стосуються] сліпого і кривого:

«Поміч взаємну собі подають сліпий та кривенький:

Перший плечима — ногам, другий, де треба, — очам.

Як же уміло з’єднала обох їх любов із собою:

Різні обидва вони, разом — людина одна».

Приклад на заперечні предикати, [які стосуються] людських життєвих умов:

«Безліч шляхів є для смерті, на світ ми одним лиш приходим,

Безліч хвороб у людей, та порятунок один». /225/

Приклад на суперечні предикати, [які стосуються] всезнаючого й нікому не відомого бога:

«Хоч бог сам бачить усе, та його ніхто бачить не може:

Він проявляється скрізь, скрізь теж прихований він» ⁹⁸.

Такий самий приклад на протилежні предикати, які приписуються зрадникові Іуді:

«Ни живота, ни смерти не годен Іуда,

Жити бо и умрЂти тако не без стида».

Такий самий [приклад] на суперечні протиставлення, [що стосуються] божественної любові:

«Хто усе любить, крім тебе, Ісусе, нічого не любить.

Той тільки любить усе, хто, милий, любить тебе».

Такий самий [приклад] на відносні, [що стосуються] втілення Христа:

«Серце моє ти береш, то дай, Христе, своє мені серце,

Хай же живу я з твоїм, ти ж носи серце моє». |88зв.|

Дев’ятий спосіб — з додаткових засобів, які стосуються речі, особи, місця або посади і виражаються словами: хто, що, де і т. ін., як цей ось про лікаря:

Chcesz li, aby cię medyk skutecznie ratował,

Trzeba, byś mu wprzód ręce dobrze nasmarował,

On ci trunek opisze, ty mu szmarowanie,

Tym będzie zdrowsze u was lekarstw wykonanie.

[Якщо хочеш, щоби лікар лікував всі муки,

То змасти йому раніше добре його руки. /226/

Ліки він тобі припише, мазь йому ти милу,

То і ліки тоді більшу будуть мати силу].

Так само про судового оборонця:

Chcesz, abu szła nie skrzypiąc sprawa w trybunale,

Szmaruy że dobrze ręce praktykom, Michale.

Kto szmaruie, ten iedzie, więc y ty nie żałuy,

Żeby ięzyk nie skrzypiał, ręce dobrze szmaruy.

[Хочеш, щоб в суді йшла справа без скрипу та муки,

То, Михайле, усім суддям масти добре руки,

Хто ж бо маже, то той їде, масти і ти, друже,

Добре руку, аби язик не скрипів так дуже].

Десятий спосіб — з антецедента і консеквента, коли про те, що настає потім, кажемо, що воно передує, а про те, що передує, кажемо, що воно йде потім. Наприклад, про лису людину:

«Випало в тебе волосся усе вже спереду і ззаду.

Що ж ще втрачати тобі, голово лиса, тепер?»

Одинадцятий спосіб — з причини, яка викликає своєю силою те, чому вона служить причиною. Далі, є чотири види причини.

Матеріальна причина, — з якої виникає річ. Як, наприклад, із заліза — меч, із золота — чаша. Як ось цей [приклад]:

«Вір, що для творів твоїх особливо підходить ця тема —

Девкаліон; якщо ж ні, то Фаетона візьми» ⁹⁹.

Формальна причина — це така, що призводить до того, що дана річ точно обмежується та відокремлюється від інших речей. Так, наприклад, душа — це формальна причина людини, завдяки якій вона /227/ відрізняється від тварин, а саме: від лева, собаки, бика і т. д.

Спонукальна причина — це така, яка спричинює або, принаймні, допомагає виникненню чогось. Як |89| наприклад:

«Хай після цього не буде вже, хлопче, твоя старість світла:

Молодість світла тепер робить щасливим тебе!»

Фінальна причина — це те, через що або з приводу чого щось виникає. Як, наприклад, ось про Іуду, що висить на дереві:

«Знову недавно Іуда згрішив, як просив він Ісуса,

Щоб з цього дерева він, вражений громом, не впав».

Дванадцятий спосіб — з порівняння, коли протилежні речі порівнюються на підставі якоїсь подібності. Як, наприклад, життя порівнюють з рікою:

«Наче до моря ріка, так життя пливе наше до смерті.

Жити — це радість одна, справа страшна — помирать».

Так само про потоп і вино:

«Згинуло безліч людей і худоби колись від потопу.

Гинуть тепер від вина люди, неначе той скот».

Так само про сон і смерть:

«Все, що ми робимо, сни нам вночі назад повертають,

Все, що зробили вже ми, смерть забере це у нас». /228/

Так само про нерозумну людину?

«Зватись людиною важко: ось стовбур, до нього ще ноги,

Голову й руки додай, вийде людина тоді».

Тринадцятий спосіб — з натяку, коли звертаємось до мистецтва, наук, релігії, святого письма, прислів’їв, стародавніх переказів, легенд, родоводу, почестей, родин, з чого випливає якась пов’язана з цим думка. Як, наприклад, про св. Стефана:

«Збиті зі шляху вченням, іудеї жбурляють каміння.

Саме причиною це смерті Стефана було». |89зв.|

Так само про гроші:

«Втративши все, не забудь, що мішок берегти завжди треба.

Хоч він великий, проте зможеш наповнить його».

Так само про смерть логіка:

«Логік визначує завжди життя, а ось смерть його ділить,

Висновок роблять лише добрі про нього діла».

Так само про музиканта:

«Реквієм завжди він іншим співав, і спочив сам нарешті,

Те, що ти іншим співав, будуть співати тобі».

Так само про силу Вакха:

Bachus wszędy panuje, całym światem wtada.

«Co zban, to pan», — kto mówi, prawdziwie powiada.

[Скрізь у світі влада Вакха, він панує всюди.

«Що не жбан, то пан», — хто каже, це правдою буде]. /229/

Чотирнадцяте джерело — з парономазії, або гри слів [асонанс]. Як наприклад:

Non Marte, sed arte. Non telis cruentis, sed acutis argumentis. Non gradivi vagina, sed ingeniosa Tullii pagina [«Не міцною рукою, а розумною головою». «Не жорстоким знущанням, а глибоким переконанням». «Не твердими обкладинкáми, а дотепними Туллія сторінкáми»] — все це стосується чесних людей. Знов про святу Варвару:

«Я — то Варвара, а батько, о злочини, чи ж діоскур він?

Я — діоскура таки справжня, він — варвар страшний» ¹⁰⁰.

П’ятнадцяте джерело — з неочікуваної повчальної згадки, коли з якогось повчання, що стосується звичаїв, випливає жарт або дотеп, як про розп’ятого св. Петра завдяки алюзії до розп’ятого Христа:

«Чом же Христа ось униз, а Петра розп’яли вверх ногами?

— Йшов же на землю Христос, — в небо апостол Петро».

Шістнадцяте й останнє джерело — із зовнішніх місць.

По-перше, — із свідчення, яке буває двояким: божественним і людським. До божественного |90| свідчення належать оракули, знамення, пророцтва, священні книги, сновидіння. До людських свідчень належать сентенції, повчання видатних людей, символи, ієрогліфи, загадки, прислів’я і приказки.

По-друге, — з прикладів дійсних, видуманих та історичних.

По-третє, — з таблиць, або законів, до яких належать звичаї, договори, накази, підписи, печатка, /230/ присяга, передбачення, подарунки, суди, тортури. Як, наприклад, про лікаря Галена:

«Смертю суддя без вини та без свідків карати не може.

Ти ж можеш це без вини й також без свідків зробить».

По-четверте, — із загальновідомих висловів, які містять у собі думку народу, вчених. Звідси на підставі такого загальновідомого вислову вихваляється судовий оборонець:

«Зваж, коли той, що причину речей зміг пізнати, щасливий,

Ти ж — оборонець в суді, як же назвати тебе?» ¹⁰¹

Зверни особливу увагу, що коли ти поет і хочеш писати дотепні поеми, то тобі слід запам’ятати: по-перше, будеш подавати виклад якоїсь речі, то з нього треба зробити дотеп або дотепний висновок, що має назву зовнішнього джерела. По-друге, подавши виклад речі, слід видумати щось суперечне, що не відповідає описаній речі. Це називається неочікуване внутрішнє джерело. По-третє, слід звернути увагу на відповідне, що узгоджується з однією і другою описаною річчю, принаймні, щодо суті завдяки другорядним даним: даним особи, місця, часу, імені, походження, освіти, порівняння, символу, приказки, парономазії, спогадів, моралі, парадоксу, стародавніх переказів, байок, святого письма, божественних або людських законів, звичаїв, присяги, передбачення, назви, гіперболічного смислу, омонімії, метонімії і т. д. Це називається дотепним висновком речення. В цей спосіб створиш у дотеп про народження Христа. /231/ [Якщо запитають], чому світло або зоря з’явились на небі під час його народження ¹⁰², то слід так міркувати. По-перше, про Христа, що є предметом, який описуєш; потім звертаєшся до назв, які, як відомо, господь Христос одержав з волі божої, звідки насамперед походить вираз «втілене й скорочене слово», яке перед віками вийшло з уст бога-отця й оголошене в свій час усьому світові. По-друге, треба сказати про світлої що йому суперечить і чому саме ми завжди вночі користуємось світлом. А це тому, щоб ми не були в темряві, щоб не гнітила нас непроглядна ніч, коли ми хочемо займатись підготовкою до лекції, якщо маємо її виголосити або написати. Звідси з викладеного вище випливають такі дотепи:

«Світло засвічують в небі боги: прочитати ж без світла

Слова не можуть вони, хоч так коротке воно».

Також:

«Мешканець неба радає, що небо, немов земля наша:

Хай буде Кінфія, Феб і неодмінно зоря».

Також:

«Ніччю прийшов ось Христос, немов лист, що послав його батько.

Щоб прочитати його, шле замість свічки зорю».

Про багато джерел дотепів дізнаєшся, якщо прочитаєш чимало книг і застосуєш викладені правила. Та вже тепер хай буде [плід восьмий]. /232/

ПЛІД ВОСЬМИЙ

Про епітафію, емблему, символ, заголовок та ієрогліф

По-перше: епітафія — це надмогильний напис, віршовий |91| чи прозовий, або ще: епітафія — це похоронний твір, написаний віршем чи прозою. Добір матеріалу для епітафії різний, тому що пишеться у формі епіграми відповідно до обставин і предметів. Про епітафію дістаємо поняття на основі її будови, що саме в ній є конче потрібним. Побудова епітафії така: якщо [померлий] католик, то зверху ставиться титул D. O. M. ¹⁰³, під яким пишемо «і благочестивій душі», а далі подаються ім’я, рід, сім’я, батьківщина, батьки, заняття, заслуги небіжчика, знання, здібності і талант. Потім іде благання і, нарешті, нагадування про таку саму неминучість долі [кожного]. Тут також можеш подати докір смерті, яка забрала в батьків, друзів, рідних і батьківщини таку людину, або прокляття причині смерті, як, наприклад, війні, пошесті, і те, від чого небіжчик загинув. Стиль епітафії двоякий: прозопопея і розповідь, бо ж і сам поет говорить, вживаючи розповідь, і зображує інших осіб, які говорять, вживаючи прозопопею, і впереміжку [це він робить], бо говорить поет разом з музою, подорожнім, покійником і його доблестю. Говорить теж муза, або могила, або небіжчик, або його батьківщина.

Частини епітафії та її достоїнства такі самі, як і епіграми.

Запам’ятай: при написанні епітафій слід зберігати згадку про людину, якою була та особа, якій присвячується епітафія, яке заняття або яка її посада, що особливого вона зробила, яка її доля, яка смерть /233/ її забрала, якого роду або з якої сім’ї, молода чи стара, розумна чи ні, заслужена чи без заслуг. Проте інакше пишуть епітафію для вождя, інакше для мудреця, інакше для чоловіка, а ще інакше для жінки. Щодо царів та високопоставлених начальників, то слід подавати їх часту участь у керівництві державою, провінціями, помірковане ставлення до вчинків підлеглих, милосердя до бідних людей, хоробрість і військові здібності. Так само враховуються |91зв.| трофеї, перемоги, битви вождів, воїнів та інших видатних людей, які міста вони здобули, їх любов до батьківщини та до своїх воїнів, терпеливе перенесення спеки, холоду, походів, голоду, спраги в походах. На їхніх пам’ятниках зображують герби, їхні заняття, яким кожен з них займався за життя. Як, наприклад, на могилах хоробрих людей [зображують] орлів, левів, хоругви, вінки; на могилі хлібороба — плуг, на могилі рибалки — сіті, на могилі п’яниці — бочку, тому що іноді дозволяється поетам злегка пожартувати з покійних, як ось, наприклад, епітафія п’яниці:

«Їв я багато, і пив я багато, до того ж злословив.

В гріб це «багато» мене, друже, загнало.

Прощай!»

Так само польський вірш:

Tu pianica leży, ale tylko ciało,

Duszy nie wiem, iesli się do nieba dostała,

Ale tak pewnie w niebie jako y na ziemi

Zamykają dla zwady wrota przed pianemi ¹⁰⁴.

[Тут лежить п’яниця, але тільки тіло,

А душа, не знаю, чи в небо злетіла,

Та на небі, як на землі, ті самі манери:

Перед п’яним тут і там зачиняють двері ]. /234/

Ще приклад:

W browarze się urodził, w karczmie go okrzczono,

Zdechłego od gorzałki w gnoju pogrzebiono.

Gościu, maiąc tedy w czym dość chodzić żałobie,

Jesli płakać nie możesz, zaśpieway na grobie ¹⁰⁵.

[В броварні народився, в корчмі охрестили

І здохлого від горілки в гною схоронили.

Тож, прохожий, йдучи мимо, віддай честь жалобі,

Якщо плакати не можеш, заспівай на гробі].

Також рибалці:

«Дуже вугри вже радіють: немає в живих їх Андрія,

В гробі лежить, а як жив, безліч він їх половив».

Подібна до цього забавна епітафія вчителеві філософії:

«Вчитель в цій лежить могилі,

Двічі і тричі довів милий:

За целярент раз доводив,

Аж викликав в усіх подив,

Ферізóн ¹⁰⁶ узяв він двічі, |92|

Хай лежить на віки вічні» ¹⁰⁷.

Подібна до цього — якомусь прапороносцеві:

Byłem przedtym rotmistrzem, tu leżę w tym grobie,

Burdygan y chorągiew daię, Marsie, tobie,

Duszę bogu, ieżeli cudzemi wolami

Nie zajedzie do piekła z pany rotmistrzami.

[Був я ротмістром перше, в гробі оцім спочиваю,

Прапор свій і тачанку, Марсе, тобі посилаю, /235/

Душу богові шлю я, якщо чужими волами

Не з’їде до пекла з ротмістрами-панами].

Так само вчителеві граматики:

«Вчив я граматики, і багатьох я навчив за ті роки,

Провідміняти, однак, слова «могила» не вмів».

Подібно до цього — молодому поетові:

«Долі жорстокій поезія наша цілком невідома:

Паростки саме мого рано забрала життя».

Також злодієві:

Ten kradł ludzkie dobra, tu go pogrzebiono,

Smierć go mało wprzedziła, że nie powieszono.

Ta godność potkać miała tak zasłużonego,

Do nieba wszak nie puszczą, by nie ukradł czego.

[Крав людське добро він, і тут закопали,

Смерть прийшла трохи раніше, бо повісить мали.

За заслуги честь такую він здобув усюди,

Та до раю вже не пустять, бо й там красти буде].

Також розбійникові:

W tym grobie zbóyca leży, swieżo pogrzebiony.

Gościu, użal się nad nim, że nie obieszony.

Umarł, chytrey się umknął od swiatowey kary,

Pewnie, uciekł do piekła bez wszelakiej miary.

[Тут розбійник спочиває, щойно поховали,

Змилуйся над ним, прохожий: повісити мали,

Він помер і так уникнув кари світової,

Мабуть, сам утік до пекла без міри такої].

Також барабанщикові:

Tu spoczywa bembnista, czeka dnia onego,

Póki Michał zatrombi w pobudce na niego. /236/

Panie, ieśli nie w niebie, niech pod obłakami

Odpoczywa, a bembny pospołu chmurami.

[Тут лежить барабанщик, дня того чекає,

Поки йому Михаїл «побудку» заграє.

Біля хмар хай спочива, як не в небі, пане,

Разом з ним хай тут лежать також барабани]. |92зв.|

Так само людині, похованій у червоній тозі:

«Тут лежить сповитий в тогу, помолись за нього богу!»

Також дідусеві:

«Тут спочиває Дідавій, дідок він був дуже трухлявий,

Паном в житті був своїм, вмер і лишився таким».

Також лікареві Адріану:

Już to nie śmiech, gdy śmierć nam bierze y doktory.

A iakże tu może być dobrey myśli chory?

Tak żegnay, Adryianie, nie pomogą zioła,

Komu się na śmierć bierze, musi umrzeć zgołą.

[Це вже не сміх, коли лікарі помирають, а горе.

А як тут може бути доброї думки хворий?

Тож прощай, Адріане, й зілля не матиме сили,

Кому на смерть пішло вже, мусить йти в могилу ].

Кажу, по-друге: емблема — це фігурне зображення, яке одним своїм виглядом ясно передає характер і життя речі, яка мислить, грунтуючись на природних властивостях інших речей, які мислять. Емблема повинна бути вдалою, приємною для зору, помірною. Її предметом є якась річ, що мислить, дійсна або видумана, якій властиві характер, дії і подібність до речі, яку вона позначає. Вона доповнюється знаком або підписом для умовного позначення. Наприклад, /237/ якщо хочеш зобразити нерозумного і хвалькуватого юнака, то малюєш Ікара, який упав у море, коли йому розтопились крила, з таким написом: «Така його доля»; або якщо гордого, то малюєш Беллерофонта, який падає з коня, з таким написом: «Падає за власним бажанням»; або якщо людину стійку, то малюєш людину, яка стоїть прямо і має спрямований погляд до неба, з таким написом: «Нічим не зворушується», або натягнутий лук з написом: «Раптова загибель».

Запам’ятай, по-перше, що емблема — це власне малюнок і вона буває різноманітною. Одна природна, яка містить у собі опис природної речі. Наприклад, намальована |93| сталь з написом: «Між молотом і ковадлом не м’якне» Іншою є штучна [емблема], що містить у собі опис речі, зробленої якимсь фахівцем, а іншою — богословська, яка зображає якусь священну річ, а ще іншою — історична, яка має основу в історії.

Запам’ятай, по-друге: емблема складається з трьох частин: перша — це зображення, або малюнок, друга — напис, або заголовок, і третя — підпис, що пояснює весь предмет. У кожній такій емблемі повинні бути: протасис, в якому закладається подібність, і аподосис, що містить у собі предмет, який уподібнюється.

Запам’ятай, по-третє: емблема, здається, мало чим відрізняється від символу, хіба тільки одним написом, а саме: емблема має під малюнком якийсь вірш, що належить до неї, а символ — дуже коротенький напис, що є певним поясненням. Отож про нього.

Скажу, по-третє: символ походить від грецького слова αυμβάλλειν, тобто «зіставляю», «порівнюю» або «уподібнюю». Щодо суті, то символ визначається як фігурне зображення, що яскраво, однією рисою /238/ передає характер і життя речі, яка мислить, на основі її подібності до речі, яка не мислить. Він [символ] називається «фігурним зображенням», тому що символ не прямо, а переносно, очевидно, завдяки певній подібності, означає іншу річ, відмінну й протилежну йому. Наприклад, орел символічно означає не птаха, а царя або якогось керівника, і саме тому, що зображає фігуру, подібну характером до начальника. Так само голуб [означає] лагідну і миролюбну [людину], чайка — ненажеру, горлиця — людину, що кається, ворон — грішника.

Предмет символу такий самий, як і метафори, тобто це речі, що мають певну подібність між собою, хіба що відрізняються одне від одного тим, що в метафорі мають місце як речі, що мислять, так і речі, що не мислять, а для символу |93зв.| беруться лише речі, що не мислять, замість речей, що мислять. І, по-перше, — природні речі. Як наприклад: дерево, камінь і т. д. По-друге, — штучні речі й знаряддя праці. Як наприклад: плуг, якір, ліра, книга, бич. По-третє, — предмети неживі, фіктивні й казкові, які, хоч не існують у природі, однак тому, що зображаються на зразок дійсних речей, вони можуть бути подібними до справжніх. Наприклад: крилатий Пегас, колісниця Сонця, триголова Химера, триголовий Цербер, човен Ахеронта і т. д. По-четверте, — ієрогліфи не як такі, а як речі, що можуть бути подібними до природних або штучних, а якщо таких не знайдеться, то їх не можна використовувати в символі. По-п’яте, приклади речей, що не мислять: ритуал, чудеса, дивовижні речі, віщування, сновидіння, оскільки вони подібні до тих речей, для [зображення ] яких вони вживаються.

Зміст символу — це відповідність між річчю, яка не мислить, і річчю, яка мислить. У цій відповід/239/ності береться до уваги два фактори: подібне і неподібне, тобто предмети не ті, що цілком до себе подібні, як, наприклад, лев до лева, бик до бика, і не ті, що зовсім неподібні, як, наприклад, доблесть і порок, світло і темрява, а ті, що частково подібні і частково неподібні, як, наприклад, орел і цар, голуб і миролюбна людина і т. д.

Частин символу — дві: малюнок і заголовок, або напис.

Малюнок, або зображення, одним є у власному розумінні, а іншим — у переносному. Зображення у власному розумінні стосується художника, а в переносному — поета. Зображення — це те, що завдяки своєму видові позначає певні душевні властивості або на основі домовленості між людьми, або за своєю природою. Як наприклад: журавель за своєю природою означає пильність, плющ на основі домовленості означає товарне вино, а орел, як і за природою своєю, так і згідно з домовленістю означає владу.

Напис, або заголовок, — це ясне тлумачення поняття, яке міститься в |94| зображенні, бо кожне зображення [щось означає]. Як наприклад: очерет, що нахилився від подуву вітру, означає легкість думки. Достоїнств заголовка — чотири. По-перше, коли він короткий, тому-то неправильним є такий заголовок, який поміщено над орлом, поверненим до сонця: «Я мав надію на господа, не буду вічно з ним». Тут досить сказати: «Я мав надію на господа». По-друге, коли він завершений. По-третє, коли він ясний і зрозумілий. Як, наприклад, такий заголовок до хреста: «Цим знаком переможеш». Заголовок пишеться різними способами, і на протязі всіх часів його писали найчастіше в третій особі, рідше — в другій і найрідше — в першій. По-четверте, в заголовку слід /240/ уникати вказівних займенників, наприклад: «цей», «ось цей», «саме цей», а також порівняльних часток, наприклад: «як», «неначе», «не», «навпаки», «так», «настільки». Найкращим вважається заголовок, якщо пропустити порівняльні, уподібнювальні та вказівні частки, як, наприклад, у цьому заголовку до годинника: «Живе завдяки рухові» або «Зміцнює сили ходьбою».

Тут запам’ятай: оскільки заголовок стосується, власне, символу, як його частина, то він називається написом, який пояснює назву, тому даю більш зрозуміле визначення заголовка. Заголовок — це короткий зміст, який утверджує те, що намальований предмет чогось повчає, і пояснює коротко те, що містить у собі і що означає намальована подібність, або символ.

Видів символів — два: героїчний і моральний. Героїчним [називається] такий, що пишеться з метою [прославляння] чеснот якогось героя. Наприклад: недрімливий журавель з піднятою ногою із заголовком: «Хто стоїть на сторожі, той не спить» — означає предмет, що стоїть на сторожі. Подібно до цього сонце, яке пробивається крізь хмари, але не перестає світити, означає відважну людину, що б’ється з ворожими лавами. Моральний, або етичний, — це такий, що виражає як добрі, так і погані характери. Наприклад: коли павич розпускає свого хвоста, — це означає горду людину; булька на воді означає короткотривалість.

Джерел, звідки береться [матеріал] для символів, є чотири: порівняння, протиставлення, |94зв.| відчуження та алюзія.

З порівняння виводяться символи тоді, коли порівнюються дві різні речі завдяки якійсь якості або дії. Наприклад: орлиця споглядає сонце із заголов-/241/ком: «Сама сприймає сонце». Цей символ означає появу найблаженнішої діви, як це видно [з прикладу]:

«Наче орлиця, та діва радіє небесному сонцю. Сонце орлиця сприйма, діва ж — своє божество».

Так само кедр на високій горі із заголовком:

«На найвищому найвищий»:

«Пнеться ввись кедр височенний, та доблестю вища Марія,

Хмар доторкається кедр, діва ж ще вище — небес».

З протиставлення, або з протилежності, виводяться символи, коли беруть дві речі, які мають протилежні якості. Наприклад: сонце, що світить крізь хмари, троянда, яка цвіте між колючками, фенікс, який живе в полум’ї, ожина, що палає у вогні, або щось непорушне. Так і про непорочне зачаття діви [Марії]: «Часто з нечистого грунту вода пробивається чиста,

Бруду вона не несе, що залягає в землі,

Так ось і діва, хоча народилась від родичів грішних,

Чиста, й ганебного в ній зовсім немає гріха».

Так само троянда між колючками із заголовком:

«З колючок — без колючки»:

«Квітка господня з шипшини в саду навесні виростає,

Та для колючок її ніжна пурпура чужа.

З терну нащадків Адама зросла назаретська ось квітка,

Терном колючим був гріх, діва ж — троянда, однак». /242/

З відчуження виводяться символи, коли в якійсь 95. речі виявляється щось чуже H її властивостям, причинам, наслідкам і другорядним особливостям, начебто щось властиве та притаманне їй. Наприклад: жук на троянді із заголовком: «Дурням — смерть»; так само дерево платан із заголовком: «Сама тінь»; також крилатий шовкопряд, який виходить із свого кокона, з написом: «Знатніший в русі». Також подібно до цього про найблаженнішу діву, ласкаву матір, яка зображається як небесний лук із заголовком: «Не загрожує нікому». Це описує такий вірш:

«Діва й Тавманта дочка нешкідливим славляться луком:

Люті у тебе нема, діво, а в неї, бач, — стріл».

Так само шерсть Гедеона, змочена росою, з написом: «Роса тихо спадає з неба» ¹⁰⁸:

«Пада з Олімпу роса і зволожує шерсть Гедеона. Діва сховала Христа тихо на грудях в полі». Так само — вікно, через яке пробивається [проміння] сонця, із заголовком: «Крізь зачинене проходить»:

«Бачиш: проходить крізь скло золотисте проміння до хати,

Феб світлоносний його з воза свого посила. Діва, як скло, і проникнуть змогло в ню божественне світло,

І народила Христа, чесність зберігши свою».

Символи на основі алюзій виводяться тоді, коли робиться натяк, беручи до уваги узгодження або протиставлення слів або речей. Наприклад: бджоли [летять] до троянди із заголовком: «На запах поспішаємо». Так само бджоли, вигнані димом, з написом: /243/

«Задля блага — лихо»; також — камінь [з написом]:

«Від удару дає вогонь». Подібно до цього про найблаженнішу діву: оздоблений царський палац з написом: «Для царя — не для стада»:

«Царські палати золоченим муром оточує діва,

Захистом теж для Христа, наче стіною, була». |95зв.|

Так само про Ремору, яка затримує корабель, з написом: «В Реморі — зупинка»:

«Знаємо: слабнуть вже весла десь там на середині моря,

Робить зупинку малу від вантажу корабель.

Тут же надійна зупинка: судно зупинилось і бог теж,

Та про зупинку нема мови, бо діва везе».

Зверни увагу: малюнок символу, або зображення, взяте в переносному розумінні, може означати різні тлумачення. По-перше, буквальне, коли слова або зображення репрезентують саму річ, що саме є в ній. Наприклад: лев, людина, Єрусалим, вода. По-друге, містичне, або в невласному розумінні, що відбувається трьома способами: алегорично, метафорично і анагорично згідно з цим віршем:

«Буква написана вчить: алегорія — те, в що ти віриш,

Чистая містика все те, на що сам надієшся тільки».

Кажу, по-четверте, ієрогліф — це фігурне зображення, взяте з якоїсь створеної речі для зображення іншої на підставі домовленості.

Ієрогліф збігається з символом та емблемою в тому, що всі вони є фігурними зображеннями, а різняться між собою тим, що ієрогліфи не мають заголовків, які можуть бути в символах та емблемах. /244/

Предмет ієрогліфів — це природні речі, які не мають нічого спільного між собою, але щось означають на основі домовленості та за уподобанням авторів. Як наприклад: у єгиптян журавель означає пильність, змія — мудрість, обручка — вічність, око в поєднанні із скіпетром — передбачливість, пелікан — любов, ластівка — невдячність, лелека — добродійство, голуб — простоту, лев — хоробрість і т. д. |96|

ПЛІД ДЕВ’ЯТИЙ

Про загадки як поетичні твори

Загадка — це незрозуміле речення, що розкриває в собі відому річ, яку вона позначає загадковими натяками і подібностями як письмово, так і в малюнках або пластично. Вона називається «незрозумілим реченням» не відносно речі, яку слід розпізнати, а у відношенні до того, хто має її розв’язати. Говориться «загадковими натяками і подібностями», тобто вона описує якусь річ словами не в прямому розумінні, а в переносному шляхом опису властивостей. Додається «в малюнках або пластично», тому що загадки виражаються не тільки словами, усно або письмово, але й часто подаються в малюнках або в пластиці, як це буде видно із схем.

Загадки бувають трьох видів: перша виражається словами, друга — смислом, третя — малюнками. Загадка словами, або словесна, — яка містить у собі подібність, що виражає букви або склади. Ця загадка словами [зображається] двояко: буквами — гриф, складами — логогриф. Загадку буквами, або гриф, маємо тоді, коли замість букв ставляться інші подібні знаки, взяті з якої-небудь речі, які виражають один і той же смисл. Наприклад, слова «бог» і «Марія» /245/ саме так ставляться загадково за допомогою знаків, подібних до букв, з яких вони складаються.

Передусім, deus:

DEUS | «Лук я ношу на чолі, а за луком у мене тризубець,

Далі я ставлю подвійну дорогу, в кінці ж страшна змійка».

MARIA | «Тисячу маю спереду, а далі йде альфа й гарчання |96зв.|

Пса і ще стовп, а в кінці перша буква, — мене знають в світі».

Щоб легше зрозуміти цей спосіб, то подаємо далі вірші, які виражають кожну букву певними, подібними до них, знаками:

A

Альфа, Алфей величезний, і буква, і то початкова,

І голосний також перший, стоїть на початку будівлі,

В Азії є на чолі, перший голос малої дитини.

B

Грецька — це віта, й вітрила також, що до щогл їх чіпляють,

Кінфії дві обернули та до стовпа прив’язали,

Роги судна та бараняче бекання й також заїки.

C

Феба частина — воно і гачок, і півмісяця також,

Кулі земної одна половина, або ще півкола,

Яблука теж половина, і гак, сто, і куля розтята. |97| /246/

D

Лук з тятивою, п’ятсот, до стовпа прив’язаний місяць,

Гак, що прив’язаний ззаду стовпа, і богиня Діана,

Зігнута палка, за кінці прив’язана ззаду до жердки.

E

Друга буква царя, і тризубець Нерея морського,

Вила тризубі, тризубець, і зброя тризуба Нептуна,

Також Європи чоло, і звернена буква тринога.

F

Вила двозубі, двозубець і факел, чоло теж фалерна

Й Фабія, і до стовпа два поліна прив’язані, шоста

Буква, також до жердин двох піднятих прибита колона.

G

Кінфія з хвостиком, серп жниварський, і різальний камінь,

Місяця ще половина із шлейфом, який вниз спадає,

Гавра — гори це вершок, або перша теж буква Гелона.

H

Дві піраміди, або два стовпи, що об’єднані разом. |97зв.|

З’єднані разом два списи, і придих, а також драбина.

Жердки дві з’єднані, чи також вхід, що веде до садочка.

I.

Спис, і колона, колос, стовп, пеньок, стиль — письмове приладдя, /247/

Палка, портове судно, також палець, стріла, і вказівка.

Третій звук голосний, і жердина, і піка рівненька.

K

З’єднаний гак із жердиною, також прив’язані роги

Ззаду до жердки, і Кінфія, що до стовпа прив’язали,

Каппа у греків, в латинській абетці — це буква десята.

L

Це і коса, що повернута взад, і нога, і трикутник,

Також бандита чоло, та жорстокого лева обличчя,

І п’ятдесят, і блискучого місяця перша частина.

M

Тисяча, також триніжок, подвійне V, разом дві стежки,

З’єднані двічі, Меркурія лоб, голова теж Медузи, |98|

І п’ятдесят у слов’ян, і ще роги, сполучені разом.

N

Дах, теж дві жердки, що верх однієї сполучений з низом

Другої, теж голова нереїд, і обличчя Нерея,

Рівно ж число, і тринадцята буква [в латинській абетці].

O

Кінфія повна, і круг, голосний звук четвертий, і цифра,

Коло, гадюка, що хвіст з головою з’єднала докупи,

Колесо, сонце, і око, ще куля, і Місяця повня. /248/

P

Скіпетр, хоругва, і меч, що на кінчику яблуко в нього,

Верх пірамід, і Пріама чоло, також маски пенатів,

Палець з сільцем на кінці, і рука, що зігнута донизу.

Q

Коло: його, повернувшись, змія язиком лиже зверху,

Куля з хвостом, також перстень хвостатий, і Феб світлоносний

Промінь один посилає, і Кінфія роги з’єднала. |98зв.|

R

Кола четверта частина, гарчання собаки, і буква,

Перший у Римі, гадюка до пояса лізе, початок

Влади, і римлян чоло, і сімнадцята буква в абетці.

S

Лоб у Сатурна, кераст, що загнув свої кінці обидва,

Зігнутий гак з обох боків, змія, що хвоста закрутила,

Хвіст престрашної змії, що лежить, і гірлянди початок.

T

Лоб Тріптолема, і хрест, та немає вершечка у нього,

Зверху прямої колони прибите поліно коротке,

Палка прикріплена зверху до списа, а стовп — до колоса.

U

Це дві дороги, два пальці, страшного бика теж два роги, /249/

Ще й два ріжки молоденького місяця, скроні Венери,

П’ятий це звук голосний, і двадцята в алфавіті буква.

X

Піки дві довгі, що складені навхрест одна до одної,

Хрест це Андрія, в алфавіті буква двадцята, і перша, |99|

Двічі по п’ять означає, це хрест й голова Христа-бога.

Y

Це Піфагорова буква ¹⁰⁹, і передостання в абетці,

Шостий це звук голосний, і два шляхи, що йдуть від колони,

Роги причеплені зверху до палки, і Місяць зростає.

Z

Палка, розламана на три частини, й так само жердина

На три частини розрізана, буква остання, а перша

Буква Зенона, останній це звук у латинській абетці.

Силабічна загадка, або логогриф, — це опис складів якогось слова, здійснений шляхом [порівняння] його подібностей або властивостей з іншими речами. Такі загадки складаються шляхом додавання, або віднімання, або обернення, заміни, поділу, сполуки складів або слів.

Наприклад, шляхом додавання. [Загадка] про ліру:

«Троє — солодкі, а двоє говорять, всі разом співають.

Перше бджілкам миле, друге — людині, а третє — для ліри» ¹¹⁰. /250/

Так само шляхом віднімання. [Загадка] про ворону:

«В чорній одежі літає вона по лісах, а як знімеш

Голову тільки її, білою стане, як сніг» ¹¹¹.

Так само шляхом зміни букв:

«Прямо читатимеш назву мою — то в воді народилась,

Зміниш порядок у ній, — звір я рогатий тоді» ¹¹².

Загадка, що полягає в змісті або речах, це така, коли під загадковими, двозначними, |99зв.| омонімічними, а також алегоричними словами розуміється якась річ. Так, Філіппові Македонському, коли він задумав розпочати війну, на питання, чи переможе він богів, чи ворогів, дістав таку відповідь:

«Ти переможеш усе, якщо срібна у тебе є зброя».

Треба розуміти: ти переможеш усіх ворогів не зброєю, а золотом та сріблом.

Так само про сон:

«Хто я такий, то не знає ніхто, хіба очі закриє».

Так само про сонце:

«Справді не бачить нічого — земля ж завдяки йому бачить».

Так само про Адама:

«Ще я на світ не з’явивсь, як прийшла страшна смерть вже до мене,

Й перед народження днем смерть забирає мене».

Так само про Єву:

«В тебе яка була мати, яка ж то дочка одружилась?

Мати чиєю була? Батька також не було». /251/

Так само про душу:

«Я ані гіло, ні кості, а тільки я їх годувальник

Мовою, мовою я тисячу вигід несу».

Так само про воза:

«Гарно чотири подібні сестри так біжать по дорозі,

Наче б змагались вони, та однакова праця в них завжди.

Близько одна однієї біжить, та догнати не може».

Так само про дим:

«Сльози ллю завжди, та болю причини немає ніколи.

Шлях мій до неба веде, але вітер туди не пускає». |100|

Так само про корабель:

«Син я прекрасного лісу, швидкий і великий, несуся,

Завжди супутників сила юрбою мене супроводить,

Безліч доріг я проходжу, та сліду ніде не лишаю».

Так само про гадюк:

«Я народитись не можу, якщо не вб’ю матір раніше,

Вбила я матір свою, і мене така ж смерть теж чекає.

Те, що вчинив мій народження день, моя смерть переносить».

Так само про павука:

«Ткацьке мистецтво пізнати навчила Афіна-Паллада.

Рук в мене зовсім немає, — ногами роблю всю роботу». /252/

Так само про ліру:

«В лісі зросла я, коли ж мене гостра сокира рубала, Хоч і жива я, мовчала, а мертва співаю приємно».

Загадки в малюнках, або ребуси, [маємо] тоді, коли не пишуть слів або складів, а замість них малюють речі, позначені цими словами. Такі загадки бувають двох видів: одні — чисті, другі — мішані.

Чиста загадка в малюнках — це така, в якій усі слова зображуються малюнками, або пластично, не вживаючи при цьому жодної букви або складу. Наприклад, замість «C» можна намалювати місяць, замість «D» — лук, замість «O» — сонце і т. п.

Мішана, або комбінована, загадка — це така, коли між малюнками, що виражають певний зміст, вставляються слова, або склади, або букви, яких не можна передати ніяким малюнком. Замість слова adamas намалюй Адама і додай — as, замість Capricornus [Козерог] намалюй ріг козла, |100| замість suspendit ¹¹⁸ намалюй підвішену свиню, замість osmanus ¹¹⁴ намалюй рот і руку. Отже, нехай буде ребус про господа Христа, виражений таким віршем:

Fons, oculus, cor, clavis, flos, soi, ianua, Christus,

Agnus in orbe tulit pondera nostra crucem.

[Двері, ключ, око, Христос, джерело, квітка, серце і сонце.

Агнець у світі свій хрест зніс за всі наші гріхи].

Якщо хочеш передати ці вірші ребусом, то треба в першому вірші перше слово, а саме: «джерело», зобразити малюнком джерела, відповідно друге слово, «око», виразити намальованим оком, третє слово, а саме: «серце», — намальованим серцем і т. д. [Так /253/ само передаємо]: ключ, квітку, сонце, двері, Христа, ягня, круг, а саме: кулю, і хрест, дописуючи ті слова, які не можна намалювати. Ось ця ехема згідно з наведеним віршем:

Таким же прикладом нехай послужить загадковий вірш, |101| написаний слов’янською [давньоукраїнською] мовою, чергуючись із словами, буквами і складами. У цьому вірші виражений герб Заборовського:

«Диядима, крест c сердцем — герб εст Рафаила,

Ім же εго знамена, крестоносна сила». /254/

Цей вірш пластично можна зобразити так: спочатку намалюй корону, додаючи після неї склад «ма», далі хрест, потім серце, поставивши перед ним «с», а після нього «м», далі пиши слова «герб εст», після них намалюй владику й додай букву «а», а в другому вірші «Ім же εго знамена», далі намалюй хрест і допиши слова «оносна сила». Ясніше це видно в схемі:

Подібно до цього інший слов’янський ребус із значенням імені Рафаїла, який означає «медицину» або самого лікаря Рафаїла: |101зв.|

«На одрЂ лежа й тЂлом в душЂ боляй паче,

Остав теци к Рафаилу, сей ти εст врач врачев».

У цьому вірші встановлюється такий же процес і порядок, як і в попередньому. На початку намалюй хворого в ліжку та цілі слова «тЂлом в душЂ боляй паче». В другому рядку — людину, яка стоїть, підпершись палкою, і [додай] слово «теци» та букву «к» /255/ і ангела Рафаїла з ліками та [закінчи] словами «[сей ти εст] врач врачев», як це видно на схемі:

Загадка буває двояка: граматична і музична. Граматична загадка — це епіграма, в якій замість складів або слів виступають букви, що виражають цю саму думку. Такого роду загадки частіше й ясніше виражають слов’янські вірші, ніж латинські, як це видно на прикладі:

«Покой εст слово, добро мислЂтε,

Іжε от зεмля, люде живЂтε». |102|

Цей вірш пишеться так одними тільки буквами:

П εст С, Д, М,

І от З, Л, Ж. /256/

Подібний до цього інший мішаний вірш-загадка, в якому є теж склади:

«Бог С. І. ψ. Д. пЂть пріймуεт

За ψ. П. З. Л. он даруεт» ¹¹⁵.

Музичну загадку маємо тоді, коли замість букв виступають музичні ноти, які передають ту саму думку, [що й букви]. Отже, зробивши нотний стан з п’яти ліній, слід писати ноти на своїх місцях, а слова, склади або букви, які відносяться до нот, пишуться під ними. Таким є оцей музичний вірш, написаний гекзаметром і пентаметром, про безприкладного покровителя шкіл найславетнішого нашого владику Рафаїла:

Mire sola favet Musis virtus Raphaelis,

Ut quas restruxit, facta videre dedit.

[Доблесть сама Рафаїла дивно сприяє всім музам;

Дійсно він їх відновив, — вчинки побачити дав].

Якщо хочеш його виразити в нотах, пиши, отже, ноти «мі» та «ре» на своїх місцях, потім «соль» та «ля», а далі «фа» із складом -vel, і так слід робити й з іншими.

Схема гекзаметра

/257/

Цей пентаметр слід читати згідно з поданою раніше II вказівкою.

По-перше, зверни увагу на те, що, пишучи вірші, іноді можна використовувати загадки, складені з букв, тобто грифи та логогрифи, якщо хочеш затаїти щось секретно. Також можна таємно писати про які-небудь речі, застосовуючи сік лимона або краще цибулю. Якщо хтось захоче прочитати, то нічого не побачить на папері, хіба тільки наблизить до світла свічки.

По-друге, зверни увару на те, що можна писати ще загадки, в яких криються таємні речі, застосовуючи в них арифметичні числа, тобто замість букв слід вживати числа, а саме: позначаєш число, яке служить для передачі голосних, а приголосні пишуться без ніяких змін. Наприклад: замість «а» вживається 1, замість «е» пишуть 2, замість «і» — 3, замість «о» — 4, замість «u» — 5, замість «у» — 6. Практично побачиш ці вказівки, застосовані в такому вірші, що складається з гекзаметра й пентаметра:

C535s flctl 12g3s n4m2n t3b3 clrm3n2 m4nstrlt, M6tr4phln2s 2st 1uth4r 1p4ll4 sch4ll2.

[Cuius iacta legis, nomen tibi carmine monstrat; Mytrophanes est author, Apollo scholae].

[В вірші ім’я тобі вкаже, про вчинки чиї ти читаєш: Автор їх — це Митрофан, в школі він в нас —

Аполлон ].

По-третє, зверни увагу, що можна писати також вірші, застосовуючи астрономічні знаки. У них замість складів ставляться небесні планети, тому їх теж називають астрономічними віршами. Справді, небесні знаки інші для позначення місяців, а інші — для /258/ позначення планет. Для позначення місяців служать 12 таких знаків:

«Овен, Телець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терез теж сузір’я,

Знак Скорпіона, Стрілець, Козоріг, Водолій і ще Риби». |103|

Знаків планет є сім:

Сонце Місяць Марс Меркурій Юпітер Венера Сатурн

Для прикладу подається астрономічний вірш, в якому застосовуються знаки планет, або небесних світил:

Saturnus cum Martę, Venus, Sol bis duo signa,

Mercuriusve, Iovis, septima luna quibus. /259/

[Марс, і Сатурн, і Венера, і Сонце — чотири вже знаки,

Місяць, Меркурій й до них прийде Юпітер — всіх сім].

ПЛІД ДЕСЯТИЙ

Про захоплюючу і курйозну поезію, або про інші поетичні вірші

Ось у цих усіх інших поетичних віршах, що належать до захоплюючої і курйозної поезії, є своє особливе мистецтво як у написанні, так і в читанні. З огляду на незвичайну новизну й не менші вимоги |103зв.| і труднощі мистецтва в їх складанні, щоб розв’язати цей вузол, начебто скинути певну заслону, приступімо до цього, щоб ми не видавались бездарними, пропонуючи такі думки: хто, говорячи про захоплюючу і курйозну поезію, спеціально намагається підкреслити особливі труднощі, той розглядає їх, немов щось дитяче, а ми вказуємо скоріше на майстерність та працелюбність видатних людей, які тим займаються. Отже, тут радо зберімо, наскільки зможемо, ці мистецькі вірші, достойні, щоб їх знати, і, передусім, скажімо [про резонуючий вірш].

ПРО РЕЗОНУЮЧИЙ ВІРШ

Резонуючий вірш — це такий, в якому звучання і закінчення останнього складу таке саме, подібне чи однакове, як і звучання й закінчення передостаннього. /260/ Резонуючий вірш вважається гарним такий, в якому останнє слово, ціле або скорочене, повторюється з певним відгомоном. Звідси це повторення, або луна, може бути не тільки в кінці одного вірша, але й в кінці і в середині або на початку другого, продовжуючи попередній зміст вірша. Отже, луна — це голос, що розходиться між горами та лісами. Прикладом такого вірша нехай буде ось цей, про праматір Єву:

«Чом принесла заборонене яблуко саме ось Єва? Луна: «ва».

Що за причина була, що зірвала це яблуко Єва? Луна: «Єва».

Так само про св. Іоанна:

«Хоч тебе, хлопче великий, Предтечею всі називають, луна: «ають»,

Слушно не можеш тепер вже називатись малим. Луна: «лим».

Саме хоч ти і маленьким хлоп’ятком на зріст народився, луна: «ився», |104|

То перед господом ти, хлопче, великим вже став, луна: «став».

Також [вірш] на честь найславнішого архієпіскопа Рафаїла:

«Ти назови нам, луна, що живеш у долинах вузеньких

Пастиря славне ім’я. Чом так звучить? А луна: «учить».

Наші молитви всі сходяться в небі, і знов луна: «ебі».

Наш проводир — Рафаїл, повний любові. Луна: «бові». /261/

Муза моя йде за ним і співає. Луна: «кохає».

«Жий, отче», — зичить тобі наш Аполлон, а луна: «поллон».

Зверни увагу: хоч іноді в луні доводиться змінювати на початку або в середині склад або букву, проте кінець її повинен бути взагалі подібним. У цьому вірші для його особливої краси вживаються багато запитань, звертань, вигуків. Таким чином, крім латинських, найкраще можна скласти ще польський вірш, як ось цей про Ірода, що вчинив самогубство:

Ach, mnie obłudne ławry bardzo przestraszaią,

Niewinności do boga o pomstę wołaią,

Echo: niebo przenikaią.

Przybądźcie (proszę) wszyscy prymasy tu miłey,

Przybądźcie mnie na pomoc, wżyczcie swoiey siły.

Echo: już się straciły.

Tylko trudno widzę już z bogiem nie woiować,

Kiedy każą koniecznie z świata ustępować.

Echo: chcą krew wetować.

Ach, krew dzieci y niewinna, to mi dziś sprawiła,

Że haniebnie do pieklą żyć mnie wprowadziła.

Echo: pycha zradziła.

Wezera bowiem królował nad królmi bezpiecznie,

A teraz już czas przyszedł zaginąć koniecznie.

Echo: amen, giń wiecznie.

[Від облудних лаврів в серці у мене тривога,

Бо невинність помсти просить у самого бога.

Луна: в небо їй дорога. /262/

Тут, я прошу, йдіть до мене, всі примаси милі,

Всі прийдіть мені на поміч, свої дайте сили.

Луна: пішли до могили.

Тільки важко, знай же, з богом тепер воювати,

Як вже кажуть з цього світу тобі забиратись.

Луна: за кров плату дати.

Ах, невинна кров дітей всіх — саме це причина:

Жить до пекла я пішов за всі ці провини.

Луна: пиха моя винна.

Вчора я ще був царем, царі мені служили,

А сьогодні час прийшов лягти мені в могилу.

Луна: амінь, навіки в могилу]. |104зв.|

ПРО РИМОВАНИЙ, АБО ЛЕОНІНСЬКИЙ, ВІРШ

Римований, або леонінський, вірш — це такий, в середині та в кінці якого вживаються подібні [щодо звучання] слова. Він, передусім, служить для вираження певного повчання, як це видно з прикладів:

«Про майбутнє навіть, друже, уночі турбуйся дуже.

Вакх і гроші, всяк це знає, вдачу мудрих теж міняє.

Хто похвал собі бажає, дорогим його вважають.

Вчися леститись усюди, бо таких лиш люблять люди.

На обід пес, блазень, мухи перші там спішать щодуху.

Зміну ходи мимоволі викликає зміна долі.

Почесть дадуть — тоді всяк дується гордо бідняк.

Славу не смій ти топтать: важко вернути назад». /263/

ПРО ФІЛОМЕЛІЧНИЙ ВІРШ

Філомелічний вірш — це такий вірш, у якому в останньому рядку повторюється чимало речей, згаданих у попередніх, для уподібнення або порівняння. Як, наприклад, оцей про господа Христа:

«Як же приємний нарцис! Ароматом він пахне приємним,

Ніжні фіалки також дари приємні дають,

Блага приємні солодкий нектар по землі розсипає,

Мед теж солодкий пливе щедро з вощини струмком,

Миле все це, та миліший від меду, нектару, фіалки

Й також нарциса сам бог, що нам на землю зійшов».

ПРО ДОПОВНЯЛЬНИЙ ВІРШ

Доповняльним віршем називається такий, в якому пентаметр закінчується тими словами, якими починається гекзаметр, |105| як оцей:

«Гине так слава людська, немов дим розсівається в небі,

Мов легкий топиться лід, гине так слава людська.

Гине так слава людська і зникає небачено швидко,

Наче розносять вітри, гине так слава людська.

Гине так слава людська, немов день, коли ніч наступає,

Наче димок той з вогню, гине так слава людська.

Гине так слава людська. То марної чом прагнете тіні?

Слава ж з вітрами іде! Гине так слава людська». /264/

ПРО АСОНАНСНИЙ ВІРШ

Асонансним вважається такий вірш, у якому не тільки слова, але й рядки починаються з цієї самої букви. Як наприклад:

Credite, cultores, cultores, credite, cuncti,

Caelestis Christi casto caro creta cruore.

[Вірте, хто вірує в бога, хто вірує в бога, повірте,

Що відрізнялося тіло Христове чистою кров’ю].

ПРО ВІРШІ З ОДНАКОВИМ ПОЧАТКОМ І ЗАКІНЧЕННЯМ

Вірші з однаковим початком і закінченням — це таких кілька віршів, які починаються з одного й того ж самого слова і закінчуються однаковим словом:

«Слав: ось велика земля процвітає, і просять любові,

Слав: небеса ось сіяють, і зорі бажають любові».

ПРО ПАРИЛЕПТІАНСЬКИЙ ВІРШ

Парилептіанський вірш — це такий вірш, у якому пентаметр починається тим словом, яким закінчується гекзаметр. Наприклад:

«Хто кличе серце моє до безстрашних дерзань всіх? Це слава.

Слава безсмертна — це честь і честолюбності друг».

ПРО СПІВВІДНОСНИЙ ВІРШ |105зв.|

Співвідносним віршем називається такий, у якому окремі дієслова або прикметники відповідають своїм іменникам. Як, наприклад, [вірш] про господа Христа; /265/

Salvator, medicus rectorque es, parvule salve,

Nos sana atque regas morte, cruore, manu.

[Ти наш спаситель, керманич і лікар, здорове дитятко,

Нас ти від всього спаси: силу, кров, смерть відверни ].

Також:

«Дýші, серця, почуття світ спокушує, демон і тіло:

Перемагає їх тут підступ, багатство і блиск».

Сюди можна віднести також вірші з протилежними поняттями, в яких два вірші — протилежні щодо змісту, як це видно [з прикладу]:

«Розкіш Нехтуй

люби, правду,

вина безчесть

шануй, бога,

не молися сатані

святим всім, поклоняйся».

Також слов’янський вірш:

«Вознεнавиждь Гордих

трεзвεнних, почти,

люби смирεнних

пяниць отεрзи

зЂло, всεцЂло».

«Доблесть Завжди роби ти

безчесть, гріхи,

уникай ти помилок

небес, бажай

зневажай і чарки

всіх щасливих, поважай же».

Подібний до цього антитетичний вірш з протилежними іменниками:

«Чесність Вивчи

відкинь пісні,

і помилки запереч

шануй, і шукай,

і Христа ще бажай ти

відречися, земного». /266/

ПРО ОНОГРАМАТИЧНИЙ ВІРШ

Онограматичний вірш — це такий, в словах якого пропущені кінцеві букви, які доповнюються кінцевими буквами слів другого вірша Наприклад:

NascituR LabituR

i terriS n caeliS

hospeS ChristuS

sinE sinE

labE finE

creaturS beatuS

[Тут, на землі, народився, як гість, непорочно зачатий,

Згодом у небо зійшов він, Христос, безконечно щасливий ].

ПРО ПРОТЕЙСЬКИЙ ВІРШ

Протейським називається такий вірш, у якому, якщо змішати слова, зміст |106| залишається незмінним. Наприклад:

«Ти віроломно, Протею, надіявсь богів обдурити:

Цар, вождь, і сонце, закон, джерело, та ще світло, й надія,

Мир, і гора, непорушна теж скеля — Христос».

Також про найблаженнішу діву [Марію]:

«Стільки у тебе достоїнств, скільки зірок є у небі».

ПРО ЧОТИРИКУТНИЙ ВІРШ

Чотирикутним, або квадратним, вважається такий вірш, коли слова розташовуються так, що їх можна /267/читати в усіх чотирьох частинах, але розмір не змінюється:

Gemma Phoebus Terrarum Gloria Pauius

Phoebus sacratum fundit solamen ab astris

terrarum fundit nobis memorabile lumen

gloria solamen memorabile lumen amicum

Pauius ab astris lumen amicum fundit in orbem

Перлина Феб земель слава Павло

Феб священну посилає втіху від зірок

земель посилає нам пам’ятне світло

слава втіху пам’ятне світло друга

Павло від зірок світло друга посилає у світ

ПРО УЗГОДЖЕНИЙ ВІРШ

Узгоджений вірш — це такий, в якому слова, склади або букви можуть однаково служити двом рядкам. Як, наприклад, оцей [вірш] про бідного та багатого:

Papr ue Dis

amat

cael lux

um

con

temn quir

it

papr ue di s

honores.

[Pauper amat caelum, contemnit pauper honores,

Dives amat luxum, conąuirit dives honores].

[Любить бідняк небеса, і ненавидить почесті бідний,

Розкоші любить багатий, і почестей прагне багатий ].

Також слов’янський вірш:

Адам Ісус

пр

εступ авεд

ник,

небо

утрач отвεрз

аεт». |106| /268/

Ще латинський узгоджений віріїї, який ще називається інакше змієвидним:

Qu an di tri fu stra

os guis rus sticum nere vit.

H sań mi chri vul la [Quos anguis dirus tristicum funere stravit,

Hos sanguis mirus christicum yulnere lavit] ¹¹⁶.

[Тих, що змія їх жорстока загнала в печальну могилу,

Кров чудодійна із рани обмила їх по-християнськи].

Ще слов’янський вірш такого ж роду:

«Ест

Марія Арія

без полн

грЂха,

та то й

души

в рай вводит, в ад вводит».

Також про святе таїнство євхаристії:

Qui Qui

ca

pit ret

angeli

cum co

pas

tum to

ca

pit ret

ille sa

lutem lute.

[Qui capit angelicum pastum, capit ille salutem, Qui caret angelico pasto, caret ille salute]. [Хто споживає хліб ангельський, жде його вже тут спасіння,

Хто ж цього хліба не має, позбавлений також спасіння].

Подібний до цього [вірш ] про мудрого і нерозумного:

Plur Pauc

a

sap sc

it

sa insi

piens, qui semper sidera

quaer temn

it.

[Plura sapit sapiens, qui semper sidera quaerit,

Pauca scit insipiens, qui semper sidera temnit]. /269/

[Знає багато мудрець, що досліджує зорі невпинно,

Знає дурний не багато, що завжди ненавидить небо ].

ПРО РАКОВИЙ, АБО ЗВОРОТНИЙ, ВІРШ

Раковий, або зворотний, або назад читаний, — це такий вірш, який можна читати назад, причому він зберігає часокількісну будову стіп, або який щодо будови букв або цілих слів переходить іноді з одного роду вірша в інший. Наприклад, цей гекзаметр:

Sacrum pingue dabo, non macrum sacrificabo ¹¹⁷.

[Дам я офіру багату, а не приноситиму бідну].

Цей вірш, якщо його читати назад, матиме будову пентаметра:

Sacrificabo macrum, non dabo pingue sacrum.

[Бідну офіру я дам, щедрої не принесу].

Також з цього гекзаметра:

Patrum dicta próbo пес sacris belligerabo

[Схвальні батьківські слова, воювати не буду з святими] |107|

виходить пентаметр з протилежним змістом:

Belligerabo sacris, пес próbo dicta patrum.

[Слів не шаную батьків, виступлю проти святих].

Так само:

Laus tua, non tua fraus, virtus, non copia rerum,

Scandere te fecit hoc decus eximium ¹¹⁸.

[Слава твоя, а не підступ, і чесність твоя, а не гроші,

Змусили славну красу цю ось збагнути тепер]. /270/

З цього пентаметра, якщо його читати назад, вийде гекзаметр, а з гекзаметра пентаметр:

Ехітіит decus hoc fecit te scandere rerum

Copia, non virtus, fraus tua, non tua laus.

[Цю незвичайну красу збагнути заставили щойно

Гроші — нечесність твоя, підступ — неслава твоя ].

[Ще приклад]:

Conciliato patrem vel tibi summe matrem,

Matrem summe tibi vel patrem conciliato.

[Батька собі ти з’єднай, чи хоч би матір свою.

Матір ти хоч би свою або батька з’єднав вже для себе].

Подібно до цього з гекзаметра виходить пентаметр:

Petras una trahit vox metris imperiosa.

Imperiosa metris vox trahit una petras.

[Тягне каміння важке голос лиш однієї команди.

Голос команди один тягне каміння важке].

Також ще ось стопи йдуть назад, не змінюючи думки:

Docta tibi semper depromat carmina, vates.

Vates, carmina depromat semper tibi docta.

[Завжди у тебе, поете, бере він повчальнії вірші ].

Також:

Musa, mihi memora causas quo numine laeso ¹¹⁹.

Laeso numine quo causas memora mihi, Musa.

[Музо, якщо божество осквернили, згадай мені привід]. /271/

Зверни увагу: найкращий і рівночасно найважчий раковий вірш є такий, в якому всі букви, якщо їх читати назад, зберігають ту саму думку, яка міститься у вірші, якщо його читати прямо, як це видно з цих віршів:

Nemo te, nemo neget, o tege nomen et omen.

Rhodos tibi subito cotibus ibit odor.

Sis Nero fatali dono dilata forensis.

Te vel anas artem, non metra sana levet. |107зв.|

Otto tenet mappam madidam, mappam tenet Otto.

Signa te, signa, temere me tangis et angis.

Roma tibi subito motibus ibit amor ¹²⁰.

Me, rota salva, tene, terrae tenet aula satorem.

Aspice, nam raro mittit timor arma nec ipsa.

Si bene te tua laus taxat, sua laute tenebis.

Ore rubore bibes, ebibe, robur ero ¹²¹.

[Хай же тебе не відкине ніхто, скрий ім’я і знамення.

Ось тобі Родос, і тут прийде із гір аромат.

Будь ти Нероном, то качка, фатальний дарунок, не вірші

Хай же підкріпить тебе й також мистецтво твоє.

Мокру серветку тримає Оттон, він тримає серветку.

Ти ось хрестися, хрестися, мене зачіпаєш тим, мучиш.

Ось тобі Рим, і вже тут прийде до тебе любов.

Справний ти круг, то тримай же мене, сіяча земля держить.

Зваж же, бо рідко наш страх посилає саму тільки зброю.

Добре оцінить тебе твоя слава — своє все одержиш.

Пий, посиній, випивай, я ж таки буду міцним]. /272/

Також слов’янський вірш, в якому всі букви читаються назад:

Анна пита мя, я мати панна

Анна мы мати, я маты панна.

А цей вірш, якщо читати [його] назад, матиме такий зміст:

Анна пита мя и та мы манна

Анна дар и мнЂ сЂи мира данна ¹²³.

ПРО ВІРШ-ПЕРЕТВОРЕННЯ

Вірш-перетворення — це такий вірш, коли з одного слова, відкинувши, додавши або змінивши певні склади, виникне інше слово. Наприклад, із слова corpus [тіло]:

Orcus, opus, porcus, rus, crus, pus, cor, procus, os, cos,

Ros, porus, o cur, uro, spuo, spurco, ruo, caro, curo.

[Орк, твір, свиня, село, голінь, гній, серце, жених, уста, камінь,

Роса, брід, о чому, спалюю, плюю, забруднюю, падаю, м’ясо, піклуюсь].

ПРО КЕФАЛОНОМАСТИЧНИЙ ВІРШ

Кефалономастичним називається такий вірш, в якому початкові великі букви виражають якесь повчання або якусь думку Цей кефалономастичний вірш називається ще акростихом. Він буває навіть у дистиху, як це видно з такого [вірша], в якому виражений іменник eucharistia [євхаристія]: |108|

Eximius Vivit Caeli Нас Albedine Rector,

Inclusum Sacro Tegmine Iugis Ama. /273/

[Білістю неба милується завжди Всевишній владика.

Тож полюби ти оцей неба священний покров].

У багатьох дистихах буває так, що в одному рядку вживаються всі слова, які починаються з однієї і тієї ж букви, а в другому — з другої, і вони виражають певну назву або думку. В наведених віршах виражено слово deus [бог]:

Digna Excelsum Una Sola

Deo Errantes Uiris Salus

Dignis Erroribus Uirtus Superest

Donantur Excitat Uis vincit Sistendo

Dona Estque Uota Sede

Decusque. E, Uirorum, Secura.

[Богові люди достойні дарують достойні дарунки.

В тих, які збились з дороги, хвилює краса особлива,

Є у людей одна доблесть, і силі бажання коряться,

Тільки спасіння одне, якщо знайдеш безпечну обитель].

Так само вжиті у вірші слова Maria mater [мати Марія]:

Magnam te populus Angelus alloquitur modo Regno missus in has Iam timet ore micans Adsis nobiscum,

Matrem canit atque salutat, Alatus vocibus ecce Terras resonare salutem, E nervis Cerberus Orco, Regina, Tonantis in astris.

[Матір велику народ славословить в піснях і вітає,

Ангел крилатий до неї тепер промовляє це слово,

Посланий з неба на землю оцю, щоб віддати вітання.

Вже від страху тремтить Кербер в Аїді, тремтить його паща.

Будь же ти з нами, царице, серед зірок громовержця]. /274/

Так само одне слово Maria, яке фігурує у двох віршах:

Magni parentis Matri

Amor Archangelicum

Reserans Reddere

Indultibus Iussit

Astra Ave.

[Ось любов бога-отця відчиняє для праведних небо

Й «Аве» архангельське вже матері каже віддать].

Подібний кефалономастичний вірш, або акростих, написаний на честь найславнішого покровителя шкіл, найсвітлішого наставника, великого нашого владики Рафаїла Заборовського, ім’я та прізвище якого ясно показують початкові букви в обох віршах: |108зв.|

«Ритми подайте нам, музи, і струни настройте до ладу,

_ Пастиря вашого вже славить настала пора.

Амфіон, цей багатий талант, сюди хай прибуде,

_ Аполлон хай злетить, славний і вчений, з небес.

Форум небесних тут муз: Кліо, Талія і Мельпомена,

_ Совій Терпсіхора талант, щоб помогти, віддає,

А хороводи веде Ерато, Полігімнія — пісню,

_ Тут Калліопа, — їй скрізь шана, — й Уранія теж.

Їх славослів’я оце Рафаїлу, великому мужу.

_ Оди Евтерпа співа голосом ніжним своїм.

Личить радіти тепер їм, як пастир радіє з любові

_ Разом із музами: він — їх покровитель земний,

Зараз він більшу їм честь віддає, ніж Петро, покровитель /275/

_ Вірний, що був ним раніш. Музам ім’я своє дав

А їх зображення в школі поставив. Тож славте його ви

_ І йому шану ще більш гідну віддайте тепер,

Бо ж нехай зорі на весь світ сіяють яскравим промінням,

_ Всім про щасливий нехай успіх говорять вони,

Отже, для вас в барбітон хай вдаряють однаково пальцем,

_ А в струни вдарить сама радість, що спільна для всіх.

Рафаїла чоло хай прикрашують лавром звитяжним,

_ Так бо годиться, бо честь красить його вже давно.

Ось вже його величають небесні палати все більше,

_ Він, Рафаїл, усім честь, славу також принесе.

Вище всіх ставить його Михаїл, бо величний сан в нього

_ І через те, що раніш мав Михаїла ім’я. |109|

Славословити буде ім’я твоє, пастирю, муза,

_ Велич священну його хоче вона оспівать,

Кількість похвал отаку перечислить вона не є в силі,

_ А вже й потреби нема: в Києві повно робіт

І слідів праці його: зробив після Петра він багато,

_ Тож нехай Аргус тепер вже величає його

Й славить, бо муза в цім вірші його оспівати не зможе.

Богу ж лишайся служить, — вище за все це для нас».

Подібно до цього священне ім’я «Ісус» виражають такі вірші:

In rebus tantum bina est coniunctio mundI.

Erigit humana sensum laudare venustE /276/

Sola salus nobis et mundi summa potestaS

Venit peccatum pulchro dissohere fructU.

Summa salus cunctis nituit per saecula cunctiS.

Multos multa iuvant, Me vero musica tantuM.

Uoce sua cuncta Uendicat ac gemitU.

Salve supremi soboleS domumque tonantiS

Ipse favet Phoebus Iupiter ipse tibI

Condecorat tua laus Clarissima sidera doneC

Alta poli niteant Atria luce tuA.

[Тільки у світі зв’язок між речами існує подвійний.

Саме спасіння людське нас змушує розум хвалити,

Світу могутність найбільша на землю зійшла, щоб звільнити

Нас від гріха всіх, пославши дитя чудотворне, й найвище

Зараз для всіх тут нас, грішних, засяло спасіння навіки.

Безліч радіє з усього, мені ж дає музика втіху:

Голосом ніжним своїм радість приносить мені.

Радуйся, сину, що йдеш до царства Всевишнього бога,

Феб світлоносний тобі й також Юпітер сприя.

Слава твоя найясніші прикрашує зорі небесні,

Темінь небесна сія й грає промінням ясним].

Також про зрадника Іуду, ім’я якого виражене в усіх словах:

Impius, Inconstans Iudas, Infidus, Iniquus,

Uilis, Uanicrepus, Ueterator, Uappa, Uenenum, |109зв.|

Deductor, Discors, Delator, Dira, Dolosus,

Antitrifur, Atrox, Astutus, Apostata, Avarus,

Sanis Secutor, Stultus, Saevus, Sceleratus.

[Він, цей безбожний Іуда, хиткий, непостійний, невірний,

Хитрий, дешевий, непевний, негідна людина, отрута, /277/

Він теж лукавий, неясний, донощик, прокляття, підступний,

Злодій відомий, жахливий, брехливий, відступник, жадібний.

І переслідувач праведних, лютий, дурний, і розбійник].

Також ще один акростих, в якому розкидано виражені слова clavis portae aureae [ключ до золотих дверей].

Caelica sacratae dum Portae pellicit umbrA,

Lucida festinO sidera posco gradU,

Ardua non gressum taRdabit moenia splendoR

Virtuti cedeT clausaque porta meaE,

Iunctus votorum stipAt cum ternio rnembrA,

Sunt ternae clavEs, sunt trina fulcra viaЕ,

[Тільки священних дверей тінь небесна манить починає,

Зараз до ясних зірок кроком іду я швидким.

Стримать не зможуть ходи навіть стіни високі, й уступить

Доблесті сяйво, коли двері зачинені тут,

Бо всі молитви тепер підбадьорюють тіло потрійно,

Є три ключі тут і три шляху підпори також].

ПРО ДИФІРАМБІЧНИЙ, АБО ГЕРАЛЬДИЧНИЙ, ВІРШ

Дифірамбічний, або геральдичний, вірш винайшов якийсь фіванець, який першим, як кажуть, співав гімни. У цьому вірші він оспівував честь і славу якоїсь видатної особи, звертаючись до зірок, прапорів, гербів, стріл або й до цілого родоводу. Тому ми також, ідучи за твердженням цієї вченої людини, не погордуємо оспівати сапфічним віршем (адже ж дифірам-/278/бічний вірш пишеться різними віршовими розмірами) видатний рід найвизначнішого мецената і покровителя шкіл, найсвітлішого владику Рафаїла Заборовського, нашого найшановнішого наставника. Справжній герб цього великого владики виходить з сапфічного вірша. Отже, для ясності, звичайно, щоб кожен знав, як читати вірші у гербі, ми спочатку подамо його: |110|

Vade sacratum celebrare stemma,

Vade chordis musa sonare nomen,

Numen est Pastor Raphael benignus

Stemmate gaudens.

Sobrius, iustus, pius hic in orbe

Et manus cunctis miseris aperta,

Almus et vita moderatur aequa

Angelus unus.

Vivat et grate vigeat per annos

Magnus et faustus reputando facta,

Alta post scandat ioca sacra summi

Victor ab altis,

Pastor ab imis.

[Ти приходь цей славити герб священний,

Музо, ти приходь ім’я славословить грою,

Пастир Рафаїл — божество ласкаве.

Радий з герба він.

Він розумний, праведний, справедливий,

Щедрий для нещасних усіх у світі,

Наш патрон, життя він веде помірне,

Ангел неначе.

Хай він довгі роки живе в здоров’ї,

Славний і щасливий із вчинків добрих,

Хай до місць Всевишнього йде священних

Вірних звитяжець,

Пастир він бідних]. /279/

Цей вірш, з огляду на згаданий герб, починається від букви V, що стоїть нижче і пов’язана з вище та нижче [розташованими словами І. Його треба читати згідно з цим правилом: слід звернути увагу на те, що один вірш закінчується [тією самою] буквою, якою починається наступний. |110зв.|

«Це величавий твій герб: золотий хрест, достойна корона

Й серце; палає у нім сильна побожність твоя».

[Див. стор. 280].

ПРО ГРАДАЦІЙНИЙ ВІРШ |111|

Градаційний вірш — це такий, в якому описується якась річ від більшого до меншого або від меншого до більшого, начебто ступенюється за якоюсь шкалою. Наприклад:

«Золотої Що ж є дорожче? Та яшма. Від яшми що?

Чесність.

Що ж вже від чесності? Бог. Що ж ще від бога?

Ніщо».

Подібний до цього [вірш] про найблаженнішу Марію і найнепорочнішу матір:

«Мати, і діва, але вона, діва, це — матір квітуча.

Цвіт непорочності матері взяти звання не був в силі».

Також про свавільну жінку:

«Що ж від єхидни лютіше? Це тигр. А від тигра?

Це демон.

Що ж ще від демона є? Жінка. Від жінки?

Ніщо». /280/

/281/

ПРО АНАФОРИЧНИЙ ВІРШ

Анафоричним називаємо такий вірш, в якому окремі рядки починають виклад про описувану річ запитанням. Наприклад:

«Чим є життя? Воно — праця й жадоба страшна і злочинна.

Чим є життя? Лихо, горе тривожне і страх перед смертю.

Чим є життя? Воно — сцена й картина ось грішного світу.

Чим є життя? Це поїздка крізь моря страшні небезпеки.

Чим є життя? Воно — біг стрімголов, що бистріший від Евра.

Чим є життя? Це димок, що втікає з надутої кулі.

Чим є життя? Це заледве один день і бистра година.

Чим є життя? Воно — тінь або привид, пусте сновидіння».

ПРО ЕПІФОРИЧНИЙ ВІРШ

Епіфоричний вірш — це такий, в якому окремі рядки закінчуються начебто відповіддю. Наприклад: |111зв.| «В мене є сили і битви великі, та що ж мені з того?

Золота різного в мене багато і срібла, що з того?

Навіть якщо я з славетного роду походжу, що з того?

Хай мені служать численні когорти рабів, то що з того?

Колесо долі мене хай несе до зірок, то що з того?

Хоч би щасливим царем я був тисячу років, що з того?

Швидко минає це все, не лишається з того нічого.

Всяка людина хай богові служить — дорожче з усього» і т. д. /282/

ПРО ПІФАГОРІЙСЬКИЙ ВІРШ

Піфагорійський вірш, винайдений Піфагором, пишеться на зразок букви «у» [іпсилон] і читається знизу доверху, де він розходиться на дві частини: одна частина закінчує гекзаметр, а друга — пентаметр Для ознайомлення з |цим віршем] подається приклад на честь найяснішого нашого владики, ім’я якого, тобто «Рафаїл», виходить з початкових літер:

[Rebus in humanis alter sit, qui sua Musis

Acta benigna daret.

Praeter quae Raphael his munera praestitit almus

Ніс tamen omne decus.

Alter Petrus eis est laus, honor atque tributus,

Ergo, vigere simul]. /283/

[В справах людських одним був цей, який присвятив благотворні

Музам діяння свої,

Та Рафаїл, їх патрон, також дари приніс їм великі,

Він їх прикраса уся.

Першим для них був Петро ¹²³: це їх скарб, це їх честь, це їх слава,

Отже, хай разом живуть] |112|

ПРО ХРОНОСТИХ

Хроностих за змістом терміна означає час, тому що χρόνος [час] — це грецьке слово, а στίχος означає «вірш». Щодо суті, то хроностих — це опис року, в якому вживаються букви, що служать для позначення церковних цифр. Букви, якими позначаються церковні цифри, такі: M, D, C, L, X, V, I. Згідно з цими буквами, щоб хроностих вийшов хорошим, то у вірші [не слід їх вживати] ні замало, ні забагато, а лише стільки, скільки потрібно для вираження року. З них M означає 1000, D означає 500, C — 100, L — 50, X — 10, V — 5, I — 1. Решту букв, що позначають менші числа, можна вживати по дві, а то й більше для позначення числа, яке звичайно позначається однією буквою, що виражає більше число. Так, наприклад, замість M можна вживати два D, замість D можна вживати п’ять C, замість C — два L, замість L — п’ять X, замість X — два V, замість V — п’ять I. Для кращого розуміння цього подається такий приклад, що виражає 1737, про найславнішого нашого владику, найсвітлішого садівника і мецената шкіл, великого пана Рафаїла Заборовського:

ConDIIt eXIMIUs RaphaeL LUsUs KIIoVIae, vel

EDUXIt MUsas Raphael, qUIbUs alta CaterVa, vel

EVeXIt MUsas aUDaX Raphael LoCa PetrI. /284/

[«В Києві-граді завів Рафаїл знаменитий вистави»,

або

«Вивів всіх муз Рафаїл, яким то велика громада...»,

або

«Муз до висот цих підніс, що й Петро, Рафаїл сам сміливий»].

Також про настоятеля Печерської лаври, найшановнішого владику Іларіона Негребецького:

LaUra MoVet saLtUs sit DUX NehrebesCIUs Abbas, vel

LaUra trIUMphat pLUs DUX est NehrebesCIUs Abbas.

[«Лавра радіє: її настоятель — абат Негребецький...» або

«Лавра тріумфує: її настоятель — абат Негребецький»].

Ще інший приклад про морські судна, які плавали також по славній річці Борисфен:

KIIoVIae fLUUII gaUDent, Ubi CYMba, gaLerUs...

KIIoVIa UnDa CaUas sUMIt sIbI VULgo gaLerI.

[«В Києві ріки радіють, коли вже і кімба й галера...» або

«В Києві хвиля приймає човни, що звичайно галери...»]. |112зв.|

ПРО КАБАЛІСТИЧНИЙ ВІРШ

Кабалістичний вірш дістав свою назву від руського слова «кабала», тому що він вимагає великих зусиль, праці й досвіду в арифметиці. Щодо суті, то це є вірш, який виражає певний рік. В усіх словах цього вірша містяться арифметичні числа. Для яснішого розумін-/285/ня все-таки ставляться окремі букви, а яке число означає та чи інша буква в алфавіті, добре видно з наступної таблиці.

Пояснювальна таблиця букв [шляхом підставлення] числа:

A, B, C, D, E, F, G, H, I, K, L, M, N, O, P, Q, R, S, T, U, X, Y, Z.

1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90, 100, 200, 300, 400, 500.

Приклад кабалістичного вірша, який виражає рік 1737, про найславнішого нашого владику Рафаїла Заборовського, що вже сьомий рік щасливо займає митрополичу кафедру в Києві:

Kiiovia hic Raphael septenos se explicat annos, vel

Kiioviae fautor Raphael septem viget annos, vel

Kiioviae septies Raphael cum stemmate gaudet.

[«В Києві ось Рафаїл уже порядкує сім років», або

«В Києві вже Рафаїл-покровитель живе ось сім років», або

«В Києві гербом своїм Рафаїл вже радіє сім років»].

Ще один приклад кабалістичного вірша, що виражає рік 1737, в якому після смерті настоятеля Печерської лаври настоятелем її став найславніший і найшановніший Іларіон Негребецький:

Isto Abbas actus Laurae Nehrebescius anno.

[Року цього Негребецький вже став настоятелем Лаври]. /286/

ПРО ЧИСЛОВИЙ ВІРШ

Числовий вірш — це такий, в якому (про нього ми вже дещо згадали вище) будь-яка голосна залежно від свого порядкового місця означає певне конкретне число особи або речі. Таким є ось цей числовий вірш, завдяки якому можеш відгадувати, визначивши раніш три особи і три речі та яка особа і яку річ одержує. Наприклад:

PArvE, nEfAs AbsIs multum tErrIs, quIA vIvEs.

[Хлопче, це гріх — за життя залишати надовго країну].

А щоб практично в тебе добре виходило передбачення одержуваних речей, то зверни, по-перше, увагу ось на що. Спочатку встанови собі три особи, наприклад: перша особа — Петро, друга — Павло, третя — Іван. H Потім візьми собі три речі згідно із своїм бажанням, наприклад: перша річ — золото, друга — срібло, третя — мідь або щось інше. Щоб відгадати, яку з цих згаданих речей і яка особа одержить, то, коли ти не був при цьому, роби так. По-перше, нехай у тебе буде співучасник, який добре знає цей вірш, і тут слід йому добре запримітити, яка особа і яку одержує річ. По-друге, треба добре пам’ятати порядок осіб та речей, яка — перша, яка — друга і яка — третя. По-третє, ти не повинен бути присутнім тоді, коли особи одержують речі, але мусиш відійти недалеко, щоб не бачити, як вони їх одержують, а то інакше не буде що відгадувати. По-четверте, твій співучасник повинен бути присутнім при одержанні речей і, коли особи їх одержують, він повинен добре запам’ятати, хто і яку річ одержує, і коли ти ввійдеш, вказати тобі її, зробивши якийсь кивок або якимись іншими таєм-/287/ними знаками, до якого слова названого вірша відноситься це одержання речей. Ось, наприклад: якщо перша особа — Петро — одержує першу річ, тобто золото, друга особа — Павло — одержує другу річ — срібло, то [співучасник j повинен, користуючись якимсь знаком, вказати на перше слово вірша, тобто PArvE, в якому перша голосна А означає, що перша особа одержала першу річ, а друга голосна Ł вказує, що [друга] особа одержала другу річ. Отже, якщо перша особа — Петро — одержить другу річ, тобто срібло, а друга особа — першу річ, тобто золото, то тоді слід вказати на друге слово, а саме: nEfAs, в якому друга голосна Е вказує, що перша особа одержала другу річ, а голосна |113зв.| А означає, що друга особа одержала першу річ. Якщо ж справді перша особа — Петро — одержала першу річ — золото, а друга особа — Павло — третю річ, тобто мідь, то тоді якимсь знаком треба вказати на третє слово — AbsIs.

Зверни увагу, по-друге. В будь-якому слові згаданого вірша (крім multum, яке для цього не використовується) голосна, яка стоїть раніше і яка вона є по порядку й числу, таку вона вказує річ, яку одержала перша особа. Друга голосна в слові, яка б вона не була, своїм числом вказує на цю річ, яку одержала друга особа. А тому що про третю особу не було згадки і хто й коли її одержує, і яким чином ти її можеш відгадати, про те турбуйся найменше, адже ж третю особу й третю річ легко зможеш пізнати на підставі перших двох речей і того, хто їх одержав.

Зверни увагу, по-третє. Заради цікавості можна запропонувати й інші числові вірші, які використав один капітан корабля, в якого на кораблі було 30 чоловік: 15 католиків і 15 іновірців. Він, коли почалась на морі буря, щоб не затопити обтяжений людьми /288/корабель, дістав від старшого вказівку — викинути половину людей в море. Отже, щоб врятувати всіх католиків, а втопити всіх іновірців, він дав наказ, щоб кидати в море, беручи до уваги голосні продекламованих ним віршів, в яких кожна голосна, якою вона є по порядку в ряді голосних, означає стільки іновірців і католиків. Почавши |114| з католиків і додержуючись першого вірша, він вишикував їх так:

REx, DAphnI, cUm gEntE bOnA dAt sIgnA sErEnA.

[Добрі знаки дають, Дафнісе, цар і народ його добрий ].

У цьому вірші перша голосна E, яка є другою у ряді голосних, вказує тому на двох католиків. Наступна голосна А в другому слові є в ряді голосних першою і тому вказує на одного іновірця. Потім згідно з тим, якою по порядку [в ряді голосних] є наступна голосна, знов стільки католиків. Далі, згідно з порядковим числом наступної голосної, визначив таке ж число іновірців. Так робив він до кінця, додержуючись числа голосної, визначував спочатку католиків, а потім іновірців. Так він розподілив усіх католиків і іновірців. 15 іновірців завдяки числові 10 викинув, а католиків усіх зберіг неушкодженими. Якщо ти бажаєш цю хитрість простежити до кінця, то додержуйся вказаного порядку.

Ще другий вірш такого роду:

POpUIEAm vIrgAm mAtEr rEgInA tEnEbAt.

[Мати-цариця в руках своїх гілку тополі держала].

Вірш цей повчає, що раніш треба визначити католиків, а потім іновірців. Таким чином, згідно з числом і порядком голосних він вкинув у море іновірців завдяки числові 9. /289/

Ще третій вірш такого роду:

MAtEr AmArE vEtAns pEr clImAtA dIffErEt OrbEs.

[Мати є проти кохання: від клімату вдача залежить ].

У цьому вірші збережи такий самий порядок, який був у першому, а саме: раніш визначай католиків, а потім іновірців і завдяки числові 8 викидай їх у море.

Ще четвертий вірш такого роду:

CAstA dEI tImEAs nEc tE mAlE tOllIt Ad AstrA.

[Божу шануй непорочність, до зір тебе зло не підносить]. |114зв.|

Також у цьому вірші спочатку визначають християн, а потім іновірців і завдяки числові 6 викидають їх у море.

Ще п’ятий вірш такого роду:

FActI sAnctA fIdEs tIbI pEnsAt tEmpOrE fAmAm.

[Славу нехай принесуть тобі вчинки священні й достойні ].

Цей вірш вказує, що спочатку згідно з голосними треба визначити іновірців, а після них католиків, і завдяки числу 7 викидають їх, іновірців, у море.

Ще шостий вірш такого роду:

ЕссЕ rElAtA pArAtA pArEns mEA AmAtA EdIt OvA.

[Ось моя мати любима їсть яйця, — дали й готові ].

Знов завдяки цьому віршеві спочатку визначають іновірців, а потім християн і через число 5 викидають іновірців.

Справді й про інші речі старанний і допитливий /290/ поет дуже легко може скласти подібні до цих і зрозумілі приклади, в яких може розповісти про будь-яку річ. Проте, незважаючи на це, він завчасно поблідне від постійних занять арифметикою, інакше він не зрозуміє наведених прикладів без знання цього мистецтва та арифметики й застрягне, і вагатиметься у їх поясненні.

ПРО ВІДЦЕНТРОВИЙ ВІРШ, АБО ВІРШ-ЛАБІРИНТ

Відцентровий, або вірш-лабіринт (дехто називає цей вірш через неясність, заплутаність букв «солонським»), — це такий вірш, який іде від центра на всі боки Його можна писати будь-яким віршовим розміром: гекзаметром або пентаметром, адонійським диметром акаталектичним або ферекратейським героїчним триметром, або якимсь іншим віршовим розміром Він пишеться двома способами: по-перше, коли його початкову |115| букву пишуть у самій середині, від якої читають його вгору і вниз, вправо і вліво. По-друге, коли він, починаючись вгорі зліва, йде направо і вниз, звідки починається той же вірш і читає-/291/ться в двох напрямах, як це видно буде з наведених прикладів.

Отже, першим прикладом нехай послужить нам адонійський акаталектичний диметр, який починається з середини і читається на всі боки вгору і вниз, як про це свідчить ось цей [вірш]:

Numen honora. [Бога шануй же], |115зв.| (Див. стор. 290).

Другий вірш — ферекратів героїчний акаталектичний триметр, який складається із спондея, дактиля і спондея, починається в центрі й читається на всі боки, як і попередній. Таким є оцей вірш:

Sanctis gloria Christus. [Христос — слава для святих].

/292/

Третій героїчний вірш, або гекзаметр, починається з центра, яким є ось цей вірш про святого хреста:

hog signo Christi vinces omnes inimicos.

[Ти ворогів усіх знаком Христовим оцим переможеш]. |116зв.|

(Див. стор. 293).

Четвертий [вірш] також героїчний, або гекзаметр, починається з центра, яким є оцей:

Candida гех Russi, nomen tibi suscipe sacrum.

[Славна російська царице, візьми ім’я ти священне].

(Див. стор. 294).

П’ятий [вірш] — пентаметр — відноситься до попереднього і йде так: починається у верхній частині, де він бере початок, і читається на два боки. Ось він:

Anna, potens mundi, saecula longa petas.

[Анно, владарко землі, довгії роки царюй]. |117зв.|

(Див. стор. 295). /293/

/294/

/295/

/296/

ПІСЛЯСЛОВО |118|

до освіченого садівника повчального саду поетичного мистецтва

Зупинись тут, поете! Ось тобі вже епілог викладу викоханого саду, тобто поетичного мистецтва, яке розглядає й подає метрично як у загальних рисах, так і докладно більш змістовні квіти та дуже багаті плоди, Тому ти милостиво проси садівника небесних світил і всесвіту, який народився з непорочного, незасіяного й найчистішого садочка, щоб тобі дозволив щасливо закінчити також другу огорожу і приступити прозаїчною ногою до вельми корисних плодів Туллієвої Свади та прихильно й ласкаво дав підійти до рослин. Адже ж він — це таємнича квітка, яка, поширена через збирання рятівного чару людської природи, приносить спраглим життєдайні плоди. Він — садівник, безмежне й скорочене слово, повне, хоч без початку та без дозрівання насіння, захоплююче, хоч без кольору та форми, практичне, хоч без вказівок, дуже приємне й гарне, хоч без блиску та аромату, промовисте, хоч без красномовності, завершене, хоч без висновку, закінчене, хоч без кінця, розпочате, хоч без початку, якому, як спасителеві, що викупив нас від гріхів, та його найблаженнішій матері й найнепорочнішій діві хай буде хвала, честь і вічна шана.

Істинно син ти Всевишнього бога, син ти предвічний,

Христе всесильний, всього світу владико ти наш, |118зв.| /297/

Першу частину поетові ти вже дозволив скінчити.

Дай, милостиво прошу, також скінчити весь твір.

Праця — побожності плід і безмежна хвала в ній для тебе,

Тричі шанованій в нас, слава велика у ній тричі найкращій, найвеличнішій і найблаженнішій діві Марії, що непорочно зачала сина, і всім святим. |119|

Попередня     Головна     Наступна