Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





ОГОРОЖА ДРУГА
ЯКА МІСТИТЬ ДУЖЕ КОРИСНІ ПЛОДИ ТУЛЛІЄВОІ СВАДИ





Захопившись так дуже приємними солодощами та ароматом чарівних квітів поезії, ми, виходячи зі свого завдання, подали поетичні плоди, щоб ними користуватись, а не щоб на них дивитись, і ми багато доклали праці та витратили часу, щоб їх огородити повчальною огорожею, як уявною, так і письмовою. Тепер же будьмо надійними садівниками в збиранні плодів Туллієвої Свади, якими з божою допомогою довершимо майже весь сад. У цьому саду будемо користуватись дійсно небаченим і ще більшим чаром, адже ж, вийшовши з вузьких берегів і гротів поезії, увійдемо до обширного саду наставника Туллія і, вийшовши з коротеньких полів поетичного слова, щоб зібрати змістовні квіти, бо душа наша прагне читати багато, приступимо до вельми чарівного поля риторики, захистимо й підготуємо його. З цією метою хай буде [квітка перша].




КВІТКА ПЕРША
Про плоди риторики


У цій квітці пояснюється 6 плодів: перший — про тропи, другий — про фігури [слів і думок], третій — про періоди та їхні |119| частини, четвертий — про поділ та будову періоду, п’ятий — про деякі риторичні місця, шостий — про хрію та її частини. І насамперед [плід перший].




ПЛІД ПЕРШИЙ

Про тропи


Оскільки поетична краса, яка досягається не чимсь іншим, як тільки знанням та розумінням троп і фігур, полягає, головним чином, у словах та думках, то з цього виходить, що про них і слід повести мову. Отже, насамперед треба знати походження або назву тропа, яка походить не від якогось іншого слова, а лише від грецького τροπω або τρέπω, а це слово по-латині означає verto [повертаю]. Що ж до суті, то троп, на думку Кипріана Соарського, має таке визначення: це є зміна або перенесення власного значення слова або виразу на інше із збереженням суті, тобто із збереженням відповідності [значень]. Пояснімо визначення. Говоримо «[зміною значення] слова або виразу», тому що тропи бувають двох видів: слова і виразу, тобто кількох слів. Ось, наприклад, одного слова: «ниви радіють», «луки усміхаються», «листя шепоче», «кінь летить», «чесність сяє», «людина гавкає», /302/ «байдужість панує», «небо плаче». Також іменники: «джерело правди», «ріка красномовства», «корінь справедливості», «приклад непорочності», «жах ворогів», «громи вітчизни». Також прикметники: «золотий день», «сліпа ніч», «мертва старанність», «солодка |120| промова». Також прислівники: «говорить із смаком», «говорить солодко», «тисне міцно», «пише каліграфічно». Тропи виражаються такими чотирма частинами [мови]: дієсловом, іменником, прикметником і прислівником, а також багатьма словами. Як, наприклад, ось цей [вислів] св. Іоанна: «Вода, яку я дам йому, перетвориться в джерело води, що переходить у вічне життя». У цьому тропі вживаються метафоричні слова, а саме: «вода» і «джерело води, що переходить...».

Вказується [зміна] власного значення на інше, тобто [перенесення] свого природного значення на інше з метою досягнення додаткової особливої краси та привабливості. У визначенні сказано: «зміна... із збереженням суті», тобто зберігається подібність, відповідність, співвідношення, зв’язок, відношення і залежність [між прямим і переносним значенням], а це все називається тим середнім, завдяки якому щось одне має певне відношення до чогось іншого.

З поданого вище визначення випливає, як ми зазначили, що тропи бувають двох видів, тобто слів і думок. Тропів, які полягають у словах, є 7: метафора, синекдоха, метонімія, антономасія, ономатопея, катахреза і металепсис. Тропів, які полягають у думках, є 5: алегорія, іронія, перифраза, гіпербатон і гіпербола, про які говоритимемо і загально, і докладно, а, передусім, [скажемо про метафору]. /303/



ПРО МЕТАФОРУ

Метафорою називається перенесення власного значення одного слова на невласне з огляду на певну подібність. Наприклад: «людина палає гнівом». Але ж «палати», власне, стосується |120зв.| вогню, проте переноситься на людину через подібність та певне відношення, яке існує між розгніваною людиною і вогнем, що палає. Метафора здійснюється чотирма способами. По-перше, шляхом [перенесення значення] від живої речі на живу. Як наприклад: «скромний голуб», «гордий павич», «говірлива сорока», «людина, яка гавкає», «лисиця живе хитро», «розумний собака», «кінь, що летить», «лев — цар звірів», «повільний бик». По-друге, шляхом [перенесення значення] від неживої речі на неживу. Як наприклад: «солодка мова», «дорога чесність», «ріка красномовства», «ясність мови», «золоте сонце», «вогняний дощ», «ясне горе», «солодка порада», «золоті уста», «сніжна білість», «рожеві щоки», «блискуча слава». По-третє, шляхом [перенесення значення] від живої речі на неживу. Як наприклад: «сліпа ніч», «ангельська чесність», «говоряща земля», «жива вода», «розгніване море», «камінь росте», «ткати історію», «кувати фабулу», «соромлива троянда». По-четверте, шляхом [перенесення значення] від неживої речі на живу. Як наприклад: «ясна людина», «дорогий студент», «запальний воїн», «запеклий ворог», «залізна баба», «квітуча молодість», «розбита людина», «син — підпора батька».

Зверни увагу, по-перше: метафора вживається з трьох причин. По-перше, через крайню потребу, тому що є чимало речей, які не мають власних слів-визначень, тому їх називають переносними словами. Як наприклад: «виноградні грона переливаються /304/ блиском», «тверда людина», «важка жінка», «посіви відчувають спрагу», «горщик кипить», «Вакх шаленіє». По-друге, з огляду на посилення значення, бо, коли вживається власна назва, річ пояснюється не так широко. Наприклад, краще сказати «допустив помилку», ніж «помилився», також «розривається з ревнощів», ніж |121| «ревнує», або «запалений гнівом», ніж «розгніваний», «прибитий горем», ніж «нещасний», «страждає від хвороби», ніж «хворобливий», «обшарпаний прохач», ніж «старець». По-третє, внаслідок краси та чарівності, бо ж набагато краща, чарівніша та миліша мова, прикрашена переносними й метафоричними словами, начебто дорогоцінними перлинами, ніж звичайними простонародними словами, [вжитими] в прямому розумінні. Як наприклад: [краще сказати] «світло промови», ніж «гарна промова», «ріка красномовства», ніж «багата мова», «говорити із смаком», ніж «приємно».

Зверни увагу, по-друге: є чотири вади метафори. Перша [вада], коли видно більшу відмінність, ніж подібність якоїсь речі. Як наприклад: «дійшов до хвоста промови», або «обдаровую клієнта добродійствами», або «судна розгулюють по морю», або «тіло — сховище душі», або «камінь горя вражає моє серце». Друга [вада], коли подібність грунтується на маловідомих і маловживаних речах. Як наприклад: «чудовисько людини», «черево батьківщини», «нелюдська тварина», «харибда благ», «черево лиха», «прірва мудрості». Така метафора вважається шорсткою або грубою. Третя [вада], коли береться проста й вульгарна подібність, що зменшує значення [слова]. Як наприклад: «сонце — свічка світу», «дощ неба — неплодоносний», «гірський сніг — слина», «консул — візник держави», «бог — гончар людини», «Марія — захисток друзів». /305/ І, нарешті, четверта [вада], коли втрачається міра в порівнянні. Як наприклад: «вітри скачуть по полях, мов коні», «слова кидаються на мене», «котяться гори війни», «ворог знищив поле миру», H

Треба, щоб метафора була приємною, помірною, гарною, відповідною та достойною, яка найчастіше вживається в святому письмі, коли, наприклад, кажуть: «Христос — нащадок з коліна Іуди», «скеля», «наріжний камінь», «камінь, відірваний без допомоги рук», «дорога», «ворота», «світло світу», «правдива виноградна гілка», «добрий пастир» і т. п.

Зверни увагу, по-третє; хоч метафорою називається перенесення [значення слова] з певною подібністю, та проте вона відрізняється від порівняння, тому що метафора бере якесь слово абстрактно, замість якоїсь речі, а порівняння порівнює певну властивість речі, яку ми виражаємо за допомогою часток «так», «наче», «як», «наприклад». Якщо, приміром, скажеш: «чесність цвіте, наче лілія», або «він переміг, наче лев», то це буде порівняння. А якщо скажеш: «доблесть — лілія», «людина — лев», «молодь — весняний цвіт», «Іоанн — сонце пророків», «честь дає поживу мистецтву», «Зоїл — риторичний собака, що береже в серці підступну заразу», «рум’янець — колір чесності», то це буде метафора, про яку вже [сказано] досить.



ПРО СИНЕКДОХУ

Синекдоха, або дорозумлювання, — це пізнання якоїсь речі на підставі здогадів. Як наприклад: «поріг» або «стріха» — замість «дім», «громадянин» — замість «держава», «тварина» — замість «людина», «залізо» — замість «меч», «аврора» — замість «схід сонця», «ластівка» — замість «весна». /306/

Синекдоха здійснюється 8 способами:

Перший [спосіб], коли якась суттєва або окремо існуюча частина вживається замість цілого. Як наприклад: «мури» — замість «міста», «вісь» — замість «воза», малий військовий відділ — замість усього війська, «тоне кермо» — замість цілого корабля.

Другий [спосіб], коли ціле береться замість частини. Як наприклад: «несу джерело» або «вогонь», |122| «рубаю ліс» — замість «дерево», «маю гребінь із слона» — замість «із [слонової] кістки», «людина перетворюється в порох» — замість «тіло». Подібно до цього [сказано] в Матфія, XII: «Бо як Іона був у череві кита три дні й три ночі, так і син людський буде в серці землі три дні й три ночі» 124.

Третій [спосіб], коли однина вживається замість множини. Як наприклад: «ворог загрожує», «набирати солдата», «студент заповнює школу», «трупом вкривається поле», «малюнком прикрашують церкву», «дерево одягається в листя», «руський переміг ворога», «переможений шляхтич», тобто «перемогли польську шляхту».

Четвертий [спосіб], коли багато вживається замість чогось одного, або множина — замість однини. Як наприклад: «і ми колись процвітали, та цвіт цей недовгочасний». Подібно до цього також, коли говоримо з повагою, виявляючи людське ставлення: «сідайте», «їжте», «пийте, пане» і т. д. Подібно [вживається]» «мовчать красномовні Демосфени», «німіють видатні оратори Ціцерони», «непереможних Александрів перемогла смерть», «переможено Гераклів та Ганнібалів», а також: «ми, Цезар, наказуємо»; «ми, владика з божої ласки», «ми, вождь війська» і т. п.

П’ятий [спосіб], коли вживається вид або форма замість роду. Як наприклад: «борей» — замість «вітер», «Букефал» — замість «кінь», «понт» — замість /307/ «море», «розсудливість» — замість «достоїнство», «Іван» у скіфів — замість будь-якої «людини», «Ір» — замість «бідняк», «Крез» — замість «багач». Подібно до цього також: «ах, страждаю від ран, заподіяних моїми стрілами», «стріли» — це «роки», а також: «у поті твого чола будеш їсти хліб», тобто «їжу».

Шостий [спосіб], коли рід вживається замість виду, або загальне — замість |122зв.| часткового. Наприклад: «найбистріший птах» — замість «орел», «найлютіший звір» — замість «тигр», «злочин» — замість «розпуста», «доблесть» — замість «нікчемність». Подібно до цього Єву називають «матір’ю всіх живих», тобто «людей», а також [читаємо] в Іоанна, XII: «Коли вознесуся на небо, все заберу до себе» 125, тобто «всіх праведних людей».

Сьомий [спосіб], коли вживається сам матеріал замість матеріальної речі. Наприклад: «залізо» — замість «меч», «ніж», «серп», «спис», «піка», «срібло» — замість «гроші», «збіжжя» — замість «хліб», «виноградна ягода» — замість «вино». Подібно до цього [вживаємо]: «ріг висилає стрілу», «вожді одягаються в шовк, їхні ноги взуті в шкіру», тобто «в сандалії, в пурпуровий одяг з шовку».

Восьмий [спосіб], коли попереднє вживається замість наступного і навпаки. Наприклад: «худоба повертається додому» — замість «полудень» або «вечір», або «ластівки вже літають» — замість «весна настає», або «лелеки відлітають» — замість «настала осінь», або «вже треті півні заспівали» — замість «світає», «вже сходить Аврора», отже, «настає день», або «сонце хилиться до заходу», тобто «настає ніч». Подібно до цього [вживаємо] наступне замість попереднього: «була Троя», тобто «вже її немає», «жила людина», тобто «вже померла». /308/



ПРО МЕТОНІМІЮ

Метонімія — це перенесення, тобто вживання однієї назви замість іншої, якщо розуміється одна річ замість іншої, суміжної з нею. Як наприклад: «немає нічого спільного між музами і Марсом», тобто «немає нічого спільного між наукою і війною», тому що під час війни музи мовчать.

Метонімія здійснюється п’ятьма способами. |123|

По-перше, якщо зовнішня причина вживається замість наслідку, або винахідник — замість винайденої речі. Як наприклад: «тканина» — замість «одяг», «залізо» — замість «меч», «Церера» — замість «плоди», «Вакх» — замість «вино», «Мінерва» — замість «мудрість», «вождь» — замість «військо», «Вулкан» — замість «вогонь», «Аполлон» — замість «поет».

По-друге, коли наслідок береться замість причини. Як наприклад: «син — це радість» або «біль для батьків», або «ненавидить бог злочин», тобто «[ненавидить] злочинну людину»; подібно до цього Христа називають «нашим миром», «нашим життям», «воскресінням», «спасінням», тобто причиною миру, життя і спасіння. Також [говоримо]: «сліпа любов, яка осліплює людину», або «лінощі, які роблять людину лінивою», або «оп’яніння, яке забирає сили», або «вино, яке руйнує характер».

По-третє, коли форма береться замість змісту. Наприклад: «схвильований був увесь Єрусалим» — замість «громадяни». Ще приклад: «учена школа» — замість «студенти», або «свідком є церква» — замість «віруючі», або [приклад] із святого письма: «Горе тобі, Хоразін, горе тобі, Віфсаїда» 126 — замість «громадяни», або «багатомовні келихи, кого ви не зробили красномовним?», тобто «наповнені вином». Подібно /309/ до цього теж користувався метонімією господь Христос: «Якщо согрішить твій брат і не послухає тебе, то скажи церкві», тобто «громаді людей». Також псалмописець [пише]: «Небеса розповідають про славу бога» 127. Подібно до цього син-марнотратник [каже] до батька: «Согрішив перед тобою». Ще приклади на [вживання] змісту замість форми: «несу вогонь» — замість «лампади з вогнем», «подаю страву на стіл» — замість «блюдо», або «чіпляю меч до боку» — замість «піхву», або «вина прикрашують».

По-четверте, коли вживається річ, якою хтось володіє, замість її власника, та навпаки. Наприклад: «мій хліб тебе покарає», або «мій одяг скаже |123зв.| проти тебе», або «жадібного і скупого винуватим визнають їхні власні гроші». Подібно до цього теж приклади [на вживання] власника замість речі, якою він володіє: «горить Укалегон» — замість «[горить] його дім», «гордий християнин» — замість «земля», або «спустошений поляк» — замість «Польща», «грек пишається» — замість «уся Греція».

По-п’яте, коли ознака вживається замість речі, яку вона позначає, і навпаки. Як наприклад: «шаную твою сивину», замість «[шаную твою] старість», «меч» [вживається] замість «війна», «булава» — замість «вождь», «хрест» — замість «владика», «сурма» або «труба» — замість «похорону» або «маршу воїнів». Ще приклади [на вживання] речі, яку позначає якийсь знак, замість цього знака: «Я поцілував найблаженнішого чудотворця печерського Миколу» або «розп’ятого Христа», тобто їх зображення, або подобу. /310/



ПРО АНТОНОМАСІЮ

Антономасія — це заміна однієї назви іншою. Ця заміна завдяки зовнішній характеристиці визначає те, що характеризується менш вдало своєю назвою. Як наприклад: «Август» — замість «великий пан», «Катон» — замість «поважна людина», «Зоїл» — замість «наклепник», «Ахілл», «Гектор», «Аякс» — замість «відважна людина», «Сарданапал», «Елагабал» — замість «зніжена, невойовнича людина». Антономасія здійснюється шістьма способами. По-перше, коли власна назва вживається замість загального іменника. Як наприклад: «крітянин» — замість «брехун», «Епікур» — замість «шукач насолоди», «Крез» і «Мідас» — замість «багач», «Ір» — замість «бідняк», «Улісс» — замість «хитрун», «Терсіт» — замість «негарна людина», «Скірон» — замість «розбійник», «Іпполіт» і «Діана» — замість «непорочні», «Ескулап», «Меркурій» і «Хірон» — |124| замість «лікар», «Мінос», «Радаманф», «Арістід» — замість «судді», «Зевксіс», «Апеллес», «Праксітель», «Поліклет», «Лісіпп» — замість «скульптор», «Дедал» — замість «архітектор», «Полікрат» — замість «щаслива людина», «Поліфем» — замість «сліпий», «Нестор», «Мафусаїл» — замість «довголітні», або «довговічні люди», або «такі, що прожили багато років».

По-друге, коли загальний іменник вживається замість власного. Як наприклад: «поет» — замість «Вергілій», «філософ» — замість «Арістотель», «оратор» — замість «Ціцерон», «апостол» — замість «св. Павло».

По-третє, коли присвійний прикметник вживається замість власного іменника. Як наприклад: «оттоманський» або «сарацинський» — замість «турки», укра-/311/їнський — замість «козаки», «російський» — замість «московити».

По-четверте, коли патронім вживається замість власного імені. Як наприклад: «Пелід» — замість «Ахілл», «Пріамід» — замість «Гектор», «Атрід» — замість «Агамемнон», «кекропіди» — замість «афіняни», «ромуліди» — замість «римляни».

По-п’яте, коли замість власного імені вживається значення цього імені або етимологія. Як наприклад: «золоті уста» — замість «Золотоустий», «вінок» — замість «Стефан», «ласка» — замість «Іоанн», «безсмертний» — замість «Афанасій», «божий дар» — замість «Феодор».

По-шосте, коли назва якоїсь речі вживається замість її властивості, або народ — замість своїх нравів і звичаїв. Як наприклад: червоний колір — замість природної властивості троянди, твердість — замість природи каменя, солодкість — замість смаку цукру або меду, жорстокість — замість скіфів, розкіш — замість сибаритів. Сюди теж належить анаграма якого-небудь імені. Як [наприклад]: атог [любов] — замість Roma [Рим], Maria [Марія] — |124зв.| замість Miara [Miapa]. А також прикметники, які стосуються певних осіб з огляду на антономастичну красу. Як наприклад: «чарівна» — замість «Венера», «гарна» — замість «Діана», «найвідважніша» — замість «Беллона», «найнепорочніша» — замість «Юдіф» і «Есфір».



ПРО ОНОМАТОПЕЮ

Ономатопея — це утворення якоїсь речі або слова шляхом наслідування первісних звуків. Як наприклад: «поет» — це основне слово, а від нього /312/ утворюється слово «поетизує», «оратор» — «ораторствує», «філософ» — «філософствує». Також від «Петра» (як кажуть поети) утворюється «петрівщина», від «Павла» — «павлівщина», а також від слова «свідомий» — «свідомість», від «батьківщина» [patria] — «патріот», від «вірш» — «віршувати». Цей троп слід вживати в такому розумінні, коли якесь слово цілком позбавлене власного значення, однак поет чи оратор не повинен вигадувати нових слів, а повинен вживати від основних уже створені і прийняті. Як, наприклад, говорять: «сова пугукає», «яструб пищить», «ведмідь реве», «корова мукає», «вівця бекає», «собака гавкає», «змія сичить», «гуска ґеґоче», «вовк виє», «свиня хрюкає», «миша пищить», «кабан хрюкає», «бичок і козел мекають», «горобець цвірінькає», «курка кудкудакає», «бджола дзижчить», «лебідь гегає», «качка кахкає». Цей троп, якщо й буде вживатися дуже рідко і з належним обміркуванням, то його все-таки зустрічаємо частіше в поетів, ніж у ораторів.



ПРО КАТАХРЕЗУ |125|

Катахреза, або аналогічне вживання слів, — це найменування однієї речі, яка не має власної назви, назвою іншої, подібної речі. Як наприклад: «глава книги», «серце Кампанії», «ніжки стола», «горло бочки», «бік корабля». Подібно до цього теж [вживається]: «прочитав очима», де «прочитав» береться замість «побачив», а також — «горщик має вуха». Так само [читаємо] в Матфія, XI 128: «Сліпі бачать, криві ходять, глухі чують». Тут ідеться про тих, що стали спроможними бачити, як зробив Христос. Подібно до цього і в Іоанна, VIII: «Не покуштує /313/ смерті» 129, тобто не відчує її. Також вживається: «коротка пам’ять», «довга рада» або «корисна», «важка мова» і т. д.



ПРО МЕТАЛЕПСИС

Металепсис, або переставлення, — це розуміння однієї речі на підставі іншої, які пов’язані між собою в певному порядку й поступово. Як наприклад: «після нападу я тяжко захворів». Тут під нападом розумій удар, далі, за ударом, — шрам, за шрамом — рану, під раною розумій хворобу й біль. Подібно до цього господа Христа називають сином Авраама: під Авраамом [розумій] спочатку Ісаака, під Ісааком — Іакова, під Іаковом — Давида, під Давидом — іншого, і так аж до Іосифа. Так само ми називаємось синами Адама, начебто народжені від нього безпосередньо.



ПРО ТРОПИ ДУМОК

Ми вже ознайомилися з тропами одного слова, і тепер вже завдяки цьому ознайомленню треба перейти до [пояснення] тропів думок. Відоме є визначення цих тропів, дане сучасним поетом, яке звучить так: |125зв.| «Троп думок або мови — це перенесення властивого значення багатьох слів, зважаючи на певну подібність». Тропів думок, про які ми згадали вище, є п’ять: алегорія, іронія, перифраза, гіпербатон і гіпербола. Спочатку поговоримо [про алегорію].



ПРО АЛЕГОРІЮ

Сам термін «алегорія» означає по-латині inversio, а щодо суті, то вона є поєднанням простих метафор, тобто коли багато метафор поєднуються між собою, /314/ або: «Алегорія — це мова, в якій слова означають щось інше та зміст її означає теж щось інше». Як, наприклад, [читаємо] у Вергілія:

«Хлопці, закрийте канави: луги напилися досита» 130,

тобто перестаньте вже більше співати, тому що досить уже ми наслухались.

Так само в цього ж Вергілія:

«Вже ми проїхали відстань велику, й пора нам нарешті

Випрягти шиї запінених коней, які так парують» 131,

тобто слід розуміти, що ми довго працювали, і настав час відпочити.

Також польські приклади:

Ту panem iesteś, a my prosty chleb iadamy,

Ty z pełney beczki piesz, my drożdżey nie mamy.

[Ти — пан, а ми звичайний хліб всі споживаєм,

Ти з повної п’єш бочки — дріжджів в нас немає].

Також:

Jeżeli tobie rzeki wody dać nie mogą,

Do sadzawki próżno masz chodzić swoią nogą.

[Якщо води не можуть ріки дать досита,

Дарма тоді пішком вже до ставка ходити].

Ще приклад:

Jeżeli u bogatych iałmużny nie wprosisz,

Darmo do ubogich o ialmużnę głosisz.

[Якщо вже милостині не подасть багатий,

Дарма тоді у бідних вже її шукати]. /315/

Алегорія буває двох видів: чиста й нечиста, або мішана.

Чиста [алегорія] — це така, що складається з самих лише метафоричних слів. Як наприклад: «Палають весільні смолоскипи, але не без диму», тобто: «Чарівне весілля, але й у нього є |126| свої тривоги». Знову ж таки вислів «І ми колись цвіли, але цей цвіт був не тривалим» означає, що я був колись щасливим, а тепер вже не щасливий.

Нечиста, або мішана, алегорія — це така, що складається як з метафоричних слів, так і з слів, вжитих у прямому розумінні. Як наприклад: «Корабель республіки під керівництвом розумного керманича може бути безпечним серед виру бурхливих хвиль», тобто: «Республіка під керівництвом розумного правителя серед розбрату і чвар».

Зверни увагу, по-перше, що є три види алегорії: приказка, або прислів’я, або приповідка, загадка і притча, або байка.

Приказка, прислів’я, або приповідка, — це певний загальновідомий вислів, що відзначається якоюсь незвичністю. Як наприклад: «Свиня вчить Мінерву». Це означає: дурень повчає мудреця. Або: «У поганої ворони погане яйце» і «На поганому дереві погані плоди», тобто в поганого батька поганий син. Приказки дуже часто вживаються в святому письмі. Як наприклад: «Собака повертає до своєї блювоти» 132, тобто розбійник знову робить старі гріхи. Або: «Важко чинити опір нагаєві», або: «Не кидайте свиням перлів».

Загадка — це захований у мові певний зміст, який вимагає, щоб його відгадати. Як наприклад: «Мене мати народила і сама народжується від мене». Це лід, що утворюється з води і перетворюється знов у воду. /316/

Притча, або байка, — це [твір ], в якому виступають звірі, що розмовляють. Як наприклад: «Ягня і вовк, стомлені II спрагою, прийшли до річки». Також: «Лисиця, що хоче зірвати виноград, а не змігши зірвати його, сказала, що він кислий». Ще інші [байки]: «ведмідь і бджоли», «мурашка і коник-стрибунець», «пастух і собака», якому доручено стерегти овець, описується, що він говорить, і т. д.

Зверни увагу, по-друге, що найбільшу ваду алегорія має тоді, коли закінчення не залежить від початку, тобто, коли на початку мови йдеться про воду, а в кінці про вогонь або про інші протилежні речі.

Зверни увагу, по-третє, що відмінність між метафорою й алегорією така: переносне значення метафори полягає в одному слові, як ось у цьому прикладі псалмописця: «Ріки аплодують, і гори радіють» 138, а [переносне значення] алегорії проходить крізь усю думку, не лише на одній сторінці, але й в усій книзі. Ось приклад: «Сонце таємниче зійшло у Віфліємі й послало своє проміння всьому Зодіакові», або: «Джерело спасіння б’є з Віфліємської скелі й тамує велику спрагу смертних», або ще: «Божественна квітка, що народилася з непорочного саду, своїм спасенним сяйвом і ароматом привертає очі людей, приваблює, манить і захоплює їх» і т. д.



ПРО ІРОНІЮ

Іронія, або глузування, або насмішка, — це певна думка якогось речення, яку слід розуміти протилежно. Як наприклад: «О, преславний пастирю овець», — як це кажуть про вовка. |127|

Видів іронії — п’ять: сарказм, міктеризм, астеїзм, харієнтизм і мімесис.

Сарказм — це недружнє, їдке глузування з ко-/317/гось. Так ось [глузував] Іуда з Христа: «Радуйся, царю іудейський» 134, або: «Оце так людина», або ще: «Якщо ти син божий, зійди зараз з хреста» 135. Подібно [читаємо] в псалмописця: «Мав надію на бога, що він його врятує!»

Міктеризм — це удавана, але явна, насмішка, що виражається скоріше жестами, ніж словами. Ось приклад з «Виходу», XIV: «У Єгипті, можливо, не було гробниць, бо їх затопила вода» 136.

Астеїзм — це придворне, витончене, жартівливе глузування, позбавлене грубого жарту. Як наприклад: «Той назве Іуду щасливим, хто називає також чорта [щасливим]». Так само: «Хто ж не знає, що ти, Нероне, шануєш батьків?», «Хто ж скаже, що Крез був бідний, Ахілл боязливий, крітянин правдомовний, а Зоїл понад усе любив правду?»

Харієнтизм — це груба і гостра думка, виражена ввічливо-ласкавими словами. Як, наприклад, коли комусь бажаємо, щоб помер, то кажемо, жартуючи, явно іронічно: «Хай живе несторівські роки, хай живе здоровий, хай йому сприяє ласкава доля, хай вона його слухає та служить йому».

Мімесис — це протилежне наслідування характеру, мови та почуттів інших. Як наприклад: «Ти — правдивий образ своїх батьків: однакова м’якосердість до підданих, підтримка бідних, авторитет у високопоставлених, і всього того, що вони мали. Ти ж насправді позбавлений цього всього». Також польський вірш:

Dziwno na swiecie, bracia dwa trzyzwy bywali, |127зв.|

Lecz ieden w karczmie głowę, drugi kark złamali,

Y tak trzyzwość nad ynną cnoty ulubili,

Skąd poznać, że pod czopem y życie skączyli. /318/

[Якось жили на світі два тверезих брáти:

Один у корчмі голову встиг собі зламати,

А другий шию, й так тверезість полюбили,

Що разом ось під чопом життя закінчили].



ПРО ПЕРИФРАЗУ

Перифраза — це таке [явище], коли те, що можна сказати одним або кількома словами, пояснюється багатьма. Як, наприклад, про оратора [кажуть], що він — слухач Туллієвого красномовства, про Христа, — що він — агнець божий, який викупив від гріхів [усіх людей], або посередник між богом і людьми, про Павла, — що він — учитель іудеїв і народів, про Іоанна Хрестителя, — що він — предтеча Христа і перший пророк та останній з усіх пророків.

Зверни увагу, по-перше, що перифраза інакше називається ще описом і широким словесним поясненням. Вона здійснюється трьома шляхами. По-перше, через необхідність, коли, очевидно, не вистачає або не приходить на думку відповідне слово. Як наприклад: «позбавлений спадщини» — це така людина, що в силу закону позбавлена батьківського майна або позбавлена батьківських прав на підставі правового забезпечення. По-друге, заради пристойності або делікатності, коли звичайно якусь гидку річ не хочемо виражати прямо з огляду на неприємність для шляхетних вух, то користуємось описом. Так ось Павло, не бажаючи прямо назвати розпусту, сказав, що це найганебніша вада людського тіла. Так само [кажуть] про п’яницю: «просяклий хмелем», або «дихає Вакхом», або ще — «прихильник Вакха». По-третє, заради самої краси та красномовності. Як, наприклад, про того, хто має справу з поезією, так скажеш: /319/ «Грає на дуже солодкій лірі Аполлона», або: «Удосконалює мислення вченістю та добрими манерами», або: «Здійснює |128| настанови вчених муз».

Зверни увагу, по-друге, що перифраза відрізняється від антономасії тим, що антономасія вживає тільки одне загальне ім’я, замість власного, з огляду на красу і високий стиль, а перифраза, в якій немає ніякого натяку на красу та високий стиль, вживає багато назв обставин, властивостей шляхом визначення або опису.



ПРО ГІПЕРБАТОН

Гіпербатон, або зміна порядку слів, є тоді, коли змінюється граматичний порядок слів чи словосполучень. Або: гіпербатон — це троп, який полягає в перенесенні слів з їх природного і правильного місця на штучне. Як наприклад: Nostra in aede variis de rebus mecum locutus socius. [В нашому домі говорив зі мною друг про різні справи ]. Тут ти бачиш, що іп, de, cum розташовані не на своєму природному місці, а на іншому, зважаючи на художність.

Гіпербатон здійснюється трьома шляхами.

Перший шлях — переставлення, або переміщення, коли раніш ставиться якесь слово, що його треба вжити пізніше, коли, згідно з граматичною будовою, вживається: mecum [зі мною], tecum [з тобою], secum [з собою]. Подібно до цього Овідій [пише]: Aere sine ullus eris [Без міді ти будеш нічим], тобто без грошей.

Другий шлях — зміна правильного порядку слів, коли іменники ставляться трохи далі від прикметників, іменники — від дієслова. Як наприклад: Virtus, quae deo est soror, curanda nobis [Про доброчесність, /320/ яка є божою сестрою, нам слід турбуватись], або: Ad mei fletus magis addidisti tristitiam, non gaudium [До моїх сліз ти додав скоріше печаль, ніж втіху]. Третій шлях — парентеза, коли чомусь надається певного протилежного у смислу. Як наприклад: «Якщо не помру (нехай бог боронить), то прийду до тебе».



ПРО ГІПЕРБОЛУ

Гіпербола, або перебільшення, — це таке [явище], коли вживаємо якесь слово або речення, збільшуючи або зменшуючи неймовірно його зміст. Як наприклад: «біліший, ніж сніг», «праведніший, ніж ангел», «гарніший, ніж Нарціс», «ясніший, ніж сонце», «швидший, ніж вітри», «легший, ніж пір’я», «відважніший, ніж Ікар», «дорожчий, ніж золото», «темніший, ніж ніч», «менший, ніж пігмей», «повільніший, ніж черепаха».

Гіпербола здійснюється чотирма способами.

Перший спосіб — антономастична назва. Як наприклад: «Світ милується тобою, другим Гераклом, ученішим, ніж Мінерва, красномовнішим, ніж Туллій, логічнішим у мисленні, ніж Арістотель».

Другий шлях — порівняння, коли порівнюється нижча річ з вищою або ставиться вище останньої. Як наприклад: «Були колись у Римі свої Августи, були теж і в нашій країні найсвященніші Цезарі».

Третій шлях — підкреслення подібностей. Як наприклад: «жорстокіший, ніж Нерон», «брехливіший, ніж крітянин», «більший фантаст, ніж Езоп», «суворіший, ніж Катон», «легковажніший, ніж Фаетон». Так само Вергілій, Енеїда, VII, писав, що дівчина Камілла була наділена такими швидкими ногами, що вона випереджала навіть вітри, не заподіювала /321/ шкоди колоскам на полі, а [на морі] навіть не доторкалася [хвиль]:

«Бігла вона по верхів’ях посівів, неначе летіла, Ніжне колосся своїм не пошкодила бігом летючим, Чи то по морю, що піниться, хвилі піднявши

бурхливі, |129|

Мчиться й швидких своїх стіп вона не замочила у ньому» 137.

Четвертий шлях — епітети. Як наприклад: «володіє божественною мудрістю», «має ангельський талант», «вселилась Ахіллесова сила», «виявляє Одіссеєву хитрість», «розкриває Терсітовий вигляд».

Зверни увагу, що хоч у визначенні гіперболи ми вжили термін «неймовірно», проте конче потрібно, щоб гіпербола збільшувала або зменшувала річ пропорційно, а не надмірно, бо коли вона переходить міру, то тоді буде скоріше хиба, а не троп порівняння.

Ось стільки про тропи як слів, так і думок, сказано досить і дано достатні пояснення.








ПЛІД ДРУГИЙ

Про фігури слів і думок


За Кипріаном Соарським краса мови полягає в двох факторах: в окремих словах і в мовному зв’язку, тобто в одному, окремо взятому, слові і в цілому мовному періоді або в багатьох словах. Про [тропи] окремих слів ми пояснили вже аж до алегорії, а від алегорії і до фігур — про мовний зв’язок. Він має особливе застосування в фігурах, тому насамперед слід поставити питання, що таке фігура, або фігуральний вислів. Відповідаю: фігура — це не що інше, як більш величава та більш художня мова, ніж /322/ звичайна і простонародна. Або: фігура — це новий спосіб мовлення далекий від простої та загальновживаної мови. Фігури бувають двох видів: фігури слів |129зв.| і фігури думок. Фігури слів — це такі, що полягають у доброму відшліфуванні та розташуванні слів. Фігури думок полягають не так у доброму відшліфуванні слів, як у самому зворушенні душ, щоб викликати почуття. Відмінність між фігурами переважно така: фігури слів при зміні слів змінюються теж самі, а фігури думок залишаються такими самими, навіть коли змінюються слова. Подібно до цього троп відрізняється від фігури тим, що він полягає в словах, які [вживаються ] в переносному розумінні, а фігура — в словах, [вжитих] як у переносному, так і в прямому розумінні.

Існує три види фігур слів: фігури, що полягають у додаванні слів, у пропущенні слів і в подібності слів.

Фігури, які полягають у додаванні слів, — це такі, що або подвоюють слово, або збільшують його [значення] до іншого подібного. Фігури, які полягають у пропущенні, — це такі, що пропускають слово, і фігури, які [полягають] у подібності, — це такі, що роблять одні слова співзвучними або подібними з іншими чи то щодо складу, чи щодо числа. Як наприклад: Honor non ornat, sed onerat ambitiosos homines. [Посада не прикрашує, а обтяжує людей, які її прагнуть].

Фігур, які полягають у додаванні, є дев’ять: повторення, антистрофа, повторення на початку і в кінці речення, подвоєння, метонімія, поліптотон, синонімія, полісиндетон і градація.

1. Повторення — це вживання того самого слова на початку багатьох частин періоду, або його членів, /323/ або [кількох] періодів. Як наприклад: «Така велика хлоп’яча легковажність, така велика байдужість хлоп’ячої душі, така велика любов їх до ненависної бездіяльності, така велика ненависть до улюблених занять, що їх не можна переконати ані порадами, ані з’єднати їх любов’ю, ані примусити їх страхом, ані виправити їх словом, ані палицею».

Також [приклад] з «Енеїди», I, Вергілія: |130|

«Ти ось державу, ти скіпетр Юпітера з’єднуєш завжди,

Ти теж даєш мені разом з богами лежать на бенкетах» 138.

2. Антистрофа — це така фігура, коли в періоді члени або частини його закінчуються тим самим словом. Як наприклад: «Людину щасливою робить доблесть, наступним поколінням передає її доблесть, богові робить її близькою теж доблесть».

3. Повторення на початку і в кінці речення — маємо тоді, коли речення починаються й закінчуються тими самими словами. Як наприклад: Quis te accusavit łnimicus? Quis testes adduxit inłmicus? Quis tulit sententiam inimicus? [Який недруг вніс на тебе скаргу? Який недруг привів свідків? Який недруг виніс вирок?].

4. Подвоєння — це [така фігура], коли одне слово повторюється або на початку і в кінці, або в кінці і на початку [періоду]. Як наприклад:

Frigus et humor agunt, ut vexent tempora morbi,

Ut nata intereant, frigus et humor agunt (Ovidius).

[Холод, вологість призводять, що нас все хвороби тривожать.

Щоб все живе смерть знайшло, холод, вологість дають] (Овідій). /324/

Подвоєння відбувається шістьма способами.

По-перше, коли слово ставиться відразу ж після подвоюваного. Як [маємо] в Сенеки:

Da, da per auras curribus patris vehi 139.

[Дай, дай, щоб коні батька мчались в небесах].

По-друге, коли слово, що стоїть на початку [періоду], вживається теж в кінці його. Як наприклад:

Crescit amor nimis, quoties ipsa pecunia crescit.

[Гроші зростають, і стільки разів теж зростає кохання].

По-третє, коли подвоюється те саме слово в різних частинах періоду. Прикладом на це послужить вірш Сарбєвського про божественну любов:

Cor mihi clamat, amor clamat, cor dormit et ille,

Ambo iacent, surgit cor mihi, surgit amor.

Cor mihi plorat, amor plorat, cor ridet et ille,

Ambo canunt, plaudit cor mihi, plaudit amor 140.

[Серце кричить, то кричить теж любов, серце мовчить, то й любов теж,

Разом лежать, а встає серце — встає теж любов.

Серце ридає — ридає любов, і теж разом сміються,

Разом співають вони: серце радіє й любов].

По-четверте, коли якесь слово подвоюється після вставного речення або якоїсь вставки. Як це маємо у Вергілія: |130зв.|

«О мої друзі (відомі ж вам добре колишні нещастя),

О, перенесли ви гірші, і тим покладе бог кінець теж» 141.

По-п’яте, коли першому слову відповідає середнє або останнє. Як, наприклад, ось цей [вірш] Сарбєвського: /325/

Oscula poscebam, caelum dabat oscula, caelum,

Sed satiare meas non potuere genas.

[Я поцілунків бажав, поцілунки дало мені небо,

Зовсім вони не змогли спрагу згасити очей].

По-шосте, коли подвоюється вся частина періоду. Таким є вірш Вергілія:

«Так не для себе, пташки, гнізда свої ви в’єте,

Так не для вас, вівці, теж руно, що носите ви,

Так не для себе, воли, ниву людську орете,

Так не для себе, бджілки, носите мед звідусіль» 142.

5. Метонімія — це така фігура, коли якесь слово частіше вживається у власному значенні або змінює своє значення. Як наприклад:

Mundus erat mundus, mundo regnante parente

Immundus mundus labe parentis erat.

[Світ був безгрішним, коли ж цього світу царем став мій батько,

То від гріхів вже тоді батькових грішним став світ].

Також:

Esse, fuisse, fore tria tempora sunt in flore,

Nam simul omne perit, quod fuit, est et erit.

[Є, було й буде — це три різновидності часу у русі,

Разом-бо гине усе те, що є, буде й було].

6. Поліптотон — це така фігура, коли в реченні вживаються різні відмінки або часи. Як ось у цих рядках «Енеїди» Вергілія:

«Берег нехай берегам, а хвиля всім хвилям хай стане

Ворогом, зброя ж хай зброї! До бою хай стануть нащадки» 143. /326/

7. Синонімія — це така фігура, коли поєднуються слова, що мають однакове значення. Як наприклад: «Йди, куди мандруєш», «ну ж, вирушай», «відійшов», «віддалився», «вирвався», «вийшов».

8. Полісиндетон — це така фігура, коли якесь речення сполучається багатьма сполучниками. |131| Як наприклад: «Доброчесність робить людину і милою для бога, і дружньою для ангелів, і дорогою для друзів».

9. Градація — це фігура, коли ми так переходимо від одного до іншого, що пов’язуємо попереднє з наступним одним і тим же словом. Таким є цей [вірш]:

«Що ж від єхидни лютіше? Це тигр! А від тигра? Це демон!

Що ж ще — від демона є? Жінка! Від жінки? Ніщо!»

Фігурами, які полягають у пропущенні слів, називаються такі, коли в реченнях пропускаємо якесь слово. Таких фігур є п’ять: синекдоха, або екліпсис, пропуск єднальних слів, словесний зв’язок, асиндетон і синекіосис.

1. Синекдоха — це така фігура, коли пропускається якесь слово, потрібне для розуміння, але його легко можна вгадати на основі сказаного. Як ось в «Енеїді» Вергілія:

Nulla tuarum audita mihi neque visa sororum, — пропущено fuit.

Urbs antiqua fuit: Tyrii tenuere coloni (тобто quam).

[Зовсім не чув про твоїх я сестер, ані їх теж не бачив.

Древнєє місто було: в нім жили поселенці із Тіра] 144. /327/

2. Пропуск єднальних слів — це коли вживається багато слів або окремих членів періоду, не з’єднаних між собою сполучниками. Як, наприклад, у Вергілія:

«Жар несіть швидко, подайте нам зброю, хапайтесь за весла» 145.

3. Словесний зв’язок, або зевгму, маємо тоді, коли декілька синтагм або членів періоду з’єднані між собою одним дієсловом. Як наприклад: «Коли мовчить все повітря, всі птахи, всі звірі, то в цей час слід закінчити шкільні заняття».

4. Асиндетон — це фігура, коли який-небудь член періоду закінчується своїм власним словом. Як наприклад: «Заняття дають силу юності, забавляють |131зв.| дитинство, приносять насолоду старості».

5. Синекіосис — це така фігура, коли поєднуються між собою протилежні речі. Як наприклад: «Жаднюзі мало як того, що є в нього, так і того, чого він не має».

Фігури подібності — це такі, що здаються в чомусь подібними між собою. Їх є вісім: парономазія, вживання подібних форм, вживання подібних закінчень, ізоколон, протиставлення, переставлення слів, виправлення, вагання.

1. Парономазія, або асонанс, — це така фігура, коли в реченні вживаються дещо змінені слова. Як наприклад: Poeta magis mero, quam Homero dat operam [Поет віддається більше винові, ніж Гомерові], Quae nocent, docent [Що шкодить, те учить], Non morte, sed sorte [Не смертю, а долею].

2. Вживання подібних форм — це фігура, коли вживаються декілька слів в однаковому відмінку або в часі. Як наприклад: Non odio bonorum, sed invidia malorum premor. [Не ненависть добрих, а заздрість поганих мучить мене]. /328/

3. Вживання подібних закінчень — це така фігура, коли два слова або члени періоду однаково закінчуються. Як наприклад:

Si vis esse sanus, saepe levato manus.

[Хочеш здоровим ти жити — то часто руки слід мити].

Також:

Quisquis amas mundum, tibi prospice, quo sit eundum.

Haec via, qua vadis, pessima, plena cladis.

[Хто б ти не був, що світ любиш, куди йти, дивитися мусиш,

Шлях цей, яким тобі йти, повен нещастя й біди ].

4. Ізоколон — це така фігура, коли вживається два слова або члени періоду, рівні щодо кількості складів. Як наприклад: Qui humanitati studet, omnes vincet invidias. [Хто любить людяність, переможе всяку заздрість].

5. Протиставлення — це така фігура, коли протилежне протиставляється протилежному. Як наприклад:

Mortuus, ut vivas, vivus moriaris oportet.

Ore me amas et corde odisse videris.

[Ти уже мертвий, щоб жити, живий ти помреш, бо так треба.

Любиш мене на словах, а в серці у тебе ненависть ].

6. Переставлення слів — це така фігура, коли переставляємо в якійсь думці частини так, що з однієї й тієї ж частини виходить інша, протилежна попередній. |132| Як наприклад: «Не господаря пізнають по його господі, а господу по її господареві». /329/

7. Виправлення — це така фігура, коли ми виправляємо якесь слово або частину періоду, замінюючи його іншим, начебто виразнішим щодо значення. Як ось у Ціцерона: «Не злодія, а хапугу, не святотатця, а ворога святощів ми привели» 146.

8. Вагання — фігура, коли хтось говорить, що в нього є певний сумнів про якусь річ. Як наприклад: «Куди мені звернутись, не знаю», «Якщо скажу правду, то, можливо, викличу до себе гнів у людей, а якщо замовчу правду, то принижу її авторитет».




ПРО ФІГУРИ ДУМОК

Фігура думки — це думка речення, побудована згідно з більш мистецьким способом висловлювання. Фігур думок налічується двадцять шість: запитання, несподівана відповідь, відповідь собі самому, упередження, поправка, вагання, звернення до слухачів, прозопопея, апострофа, гіпотипозис, апосіопеза, етопея, емфаза, затримка, пропущення, ораторська свобода, уступка, парентеза, іронія, розчленування, передача на чийсь розсуд, заклинання, побажання, прокляття, епіфонема і вигук.

Про першу фігуру, тобто запитання.

1. Запитання — це фігура, коли хтось запитує себе самого або когось іншого з метою впливу або вияву своєї волі. Як наприклад: «Скажеш, нарешті, Іудо, яке зухвальство, яке божевілля штовхнуло тебе зробити цей негідний вчинок?»

Ця [фігура] запитання здійснюється шістьма способами.

По-перше, з метою утвердження. Як наприклад: «Хто посміє |132зв.| заперечити богові? Хто ж створив таку прекрасну небесну махину? Хто почепив у повітрі /330/ земну твердь? Чи ж не бог і найвище божество?» По-друге, з метою викликати співчуття або милосердя. Як наприклад: «О, які рани переніс за нас Христос, о, який біль: невинний, вбитий і розп’ятий на хресті за нас грішних!» По-третє, з метою погрози. Наприклад: «Як довго, Катіліно, будеш зловживати нашою терпеливістю?» 147. По-четверте, з метою викликати ненависть. Як наприклад: «На яку нагороду на тому світі може надіятись людина на підставі суєтності цього світу, на яке благо, якщо не на вічні муки?» По-п’яте, з метою викликати здивування. Наприклад: «О добросердечний Ісусе, чи ти не полюбив так людини, що прийняв замість неї публічну й жахливу смерть?» По-шосте, через непевність. [Наприклад]: «Куди прямую?», «Що роблю?», «Зупиняюсь, повний сумніву та непевності».

2. Несподівана відповідь — [це відповідь], коли хтось з метою збільшення або відхилення кари додає щось несподіване. Наприклад: «Чи ж ти не вбив злочинця?» Відповідаю: «Ні».

3. Відповідь собі самому, — коли хтось запитує себе або когось іншого і сам собі відповідає. Наприклад: «Звідки він узяв гроші? Чи, може, був залишений маєток? Та ніякий! Чи, може, дісталась йому якась спадщина? Та він позбавлений прав на спадщину! Чи заробив працею? Та він усе життя нічого не робив! Чи, може, друзі дали ці кошти? Та в нього ж їх не було!»

4. Упередження — [це така фігура], коли ми в своїй розповіді пропонуємо і самі вирішуємо щось таке, що могли запропонувати |133| суперники. Наприклад: «Ви можете сказати, що багато людей щасливих і без праці, але ніхто [з них] не досягає найвищих посад, ніхто [з них] не доходить до вершин почестей». /331/

5. Поправка — це така фігура, коли в тому, що вже сказано, робиться поправка шляхом [вживання] більш значущого слова. Наприклад, про господа Христа:

«Горе мені, о життя, я завдав тобі мук цих великих, Саме причина цим всім лихам — це наші гріхи.

Та заявляю, проте, що людину псує всяка розкіш. Тож лиш побої до ран — ліки надійні мої».

6. Вагання — це така фігура, коли ми стоїмо і вагаємось, що треба сказати, що робити. Наприклад: «Чи маю сказати, чи сонце зайшло, коли помирав Христос, чи ні, сумніваюсь, стою та роздумую, бо ж сонце піднялось, але зійшло зовсім іншим». Подібно до цього також: «Чи ж маю сказати про самий світ, чи про його непостійність, не знаю».

7. Звернення до слухачів — це така фігура, коли оратор дає поради іншим або радиться з іншими. Як наприклад: «Я вас, слухачі, і вашу совість кличу за свідків, скажіть мені, будь ласка, чи правильна ця думка, що хто тільки не слухає старших, той ворог богові».

8. Прозопопея — це фігура, коли оратор вводить речі або особи, дійсні чи видумані, живі чи не живі, такими, що говорять. Або: прозопопея — це певна думка, яку висловлюють як фіктивні, так і дійсні особи, як живі, так і неживі. Як, наприклад, так нарікала Земля, яку спалив Фаетон:

«Боже найвищий, як воля твоя, як я заслужила, —

Хай же твій грім загримить, упадуть блискавиці... як маю |133зв.|

Гинути я від вогню, то смерть від перуна найлегша.

Глянь, як від спеки страшної я ледве уста рознімаю; /332/

Пара мій віддих тамує, і кучері гинуть зелені.

Дим же сліпить мені очі, і попіл наліг на обличчя.

От нагорода мені, от відплата за труд мій і муки.

От мені дяка за те, що, ралом поранена тяжко,

Від хліборобів щороку терплю я жахи та знущання,

От мені дяка за те, що трави дарую худобі,

Людському племені — хліб і богам — запашні фіміами» 148.

[Переклад М. Зерова].

9. Апострофа — це фігура, коли оратор, виступаючи з промовою, направляє свою мову від однієї особи, чи то живої, чи неживої, до іншої. Як, наприклад, про муки господа Христа:

«Місця для ран не було від побоїв, одна тільки рана

Стала суцільна від всіх ран, що у нього були.

Ох, ви і біль, і побожність, отут, серед жаху, побоїв,

Бога з кайданів страшних саме звільнила любов».

10. Гіпотипозис — це така фігура, коли якусь річ, або особу, або місцевість так описують, начебто її бачили на власні очі. Як наприклад: «Людина з високим станом, з великою головою, з сивим і чорнуватим волоссям».

11. Апосіопеза — це фігура, коли якусь цілком завершену думку переривають іншою. Як наприклад: «...яких то я, та ліпше заспокоїти бурхливі хвилі». Так само: «Цього злодія відомим зробили численні ганебні вчинки, чимало святотатств, численні злочини, про якого я ще більше скажу, та краще залишу це вашим спогадам і передам вашій свіжій пам’яті. |134|

12. Етопея — це фігура, коли оратор певними знаками виражає природу, або життя, або дії якоїсь /333/ правдивої або фіктивної речі на зразок іншої. Як наприклад: «Я, мудрість, ось така, що правлю державами, тримаю скіпетри, я така, що несу перед собою господній образ, я така, що прийшла сюди, послана з неба». Цю фігуру, передусім, слід вживати в діалогах.

13. Емфаза — це фігура, коли розуміється щось більше й величніше, ніж означають сказані слова. Як наприклад: «Ти, Александре, не знаєш, що дерева довго ростуть, а за годину їх знищують». Подібно до цього про імператора Максиміана: «Слон великий, та вбивають його, лев відважний, і його вбивають, тигр жорстокий, і його теж вбивають, бережись багатьох, якщо не боїшся поодиноких».

14. Затримка — це фігура, коли ми трішечки затримуємо насторожену увагу слухачів, а потім додаємо щось несподіване. Як наприклад: «Послухайте, всі слухачі, коли вже сюди прийшли, послухайте, вчені й невчені, що я скажу нового, послухайте, багаті й бідні, старі й молоді, що скажу нечуваного, вислухайте прихильно, що, нарешті, скажу: смерть не страшна, тому що її не можна оминути».

15. Пропущення — це фігура, коли оратор заявляє, що він пропускає щось, або не знає чогось, або не хоче сказати і тоді тим самим каже про це. Як, наприклад, коли б хтось сказав до добродійника: «Не вистачило б мені слів раніш, ніж зміг би я перелічити всі твої добродійства для мене, замовчую твою доброзичливість, завдяки якій ти мене підняв від малозначної та бідної людини до заможної, поминаю ласку, якою ти мене зворушив до остовпіння, замовчую те добродійство, що ти мені дав |134| хліб і одяг, одне лиш не можу затаїти, що ти й тепер піклуєшся про моє життя, щоб я жив здоровий й безпечний». /334/

16. Ораторська свобода — це фігура, коли оратор заявляє, що він скаже дуже вільно те, про що важко або небезпечно говорити. Як наприклад: «Вибач мені, слухачу, що я так скажу, адже ж ваша несправедливість, ваша нечесність, а також важкий злочин вашої зіпсованої душі вимагає, змушує і штовхає мене проти моєї волі до того, щоб я не замовчував вашої непостійності, а також ваших вельми негідних вчинків».

17. Уступка — це фігура, коли дозволяємо чи то собі, чи слухачеві про щось поміркувати, щоб більше підсилити свою думку. Як наприклад: «Якщо ви, слухачі, не погоджуєтесь з моєю думкою, в якій я викладаю переваги тверезості, то ми, отже, нехтуймо нею, віддаймось пияцтву, мокнімо вдень і вночі у вині, полюбімо всім серцем і душею Вакха».

18. Парентеза — це коротка думка мови, перед якою виділяється вставка-вигук. Як наприклад: «О мої друзі (відомі ж вам добре колишні нещастя), о, перенесли ви гірші» 149.

19. Іронія — це фігура, коли ми щось говоримо явно не те, що, здається, означають слова. Як наприклад: «Кого ж у школі вважають більш пильним, ніж тебе, а славний своїми працями, хто знайдеться, а відомий своєю постійністю, хто де є?»

20. Розчленування — це фігура, коли ми ділимо щось ціле на складові частини, з яких кожній додається відповідне слово. Як, наприклад, Ціцерон |135| поділяє на частини заняття: «Ці заняття дають поживу юності, забавляють старість, прикрашують щастя, дають пристановище та втіху в нещасті, приносять задоволення вдома, не шкодять теж поза домом».

21. Передача на чийсь розсуд — це фігура, коли оратор, впевнений у якійсь речі, дозволяє, щоб про /335/ неї подумали слухачі. Як наприклад: «Подумайте ви самі, слухачі, чи ж не заслужено треба покарати за цей негідний злочин?» А також: «Те, що ви почули, якщо це неправда, то я передаю на ваш розсуд».

22. Заклинання — це така фігура, коли ми клянемось силою або чесністю істинного бога або людини. Як наприклад: «На милість божу, прошу тебе, будь чесним, люби доброчесність, ненавидь негідні вчинки».

23. Побажання — це така фігура, якою ми виявляємо комусь наші побажання. Як наприклад:

«Хай же отець всіх богів і нехай Аполлон сам великий,

Хай же всевишні ласкаво почують твої побажання

І до старих твоїх успіхів ще додадуть нові й радість» 150.

24. Прокляття — це така фігура, коли ми бажаємо комусь лиха. Як наприклад: «Хай пропаде той, хто ненавидить мудрість».

25. Епіфонему маємо тоді, коли до розповіді додається в кінці якесь нагадування або повчальна мораль. Як наприклад: «Не ангел, не безгрішна людина, ані не інший якийсь посередник, але сам єдинорідний син божий переніс муки, зневагу, кепкування, побої, стовп, терен, цвяхи, плювки, хрест і саму смерть за людину».

26. Вигук — це така фігура, яка виражає почуття болю або зневаги. Як наприклад: «О неймовірна річ! О нерозумна жадобо!» Подібно до цього теж: «О твердіша від скелі душе людей, які ніколи не мають жалю до бідних!» Але про фігури [думок] досить. |135зв.| /336/












ПЛІД ТРЕТІЙ

Про періоди та їхні частини


Період стосовно своєї назви походить від грецького слова περίοδος, що має таке саме значення, як [латинське] circumitus, ambitus або comprehensio. Що ж до суті, то період, на думку інших, — це певне сполучення ком або членів, з’єднаних між собою логічно і майстерно, в якому міститься певна закінчена думка та висновок. Або ще [таке визначення]: періодом називається певне завершене речення, коротке щодо кількості слів, які подають закінчену думку. А, взагалі, Арістотель визначає період так: «Період — це речення, початок і кінець якого очевидний і його легко можна охопити одним поглядом». Називається він реченням, тому що містить в собі певну завершену думку не в граматичному розумінні, а в риторичному, тобто не тільки закінчену щодо дієслова в особовій формі, але й щодо обсягу всієї думки. Адже ж завершена думка може бути двох видів. [Перший вид — це] думка члена періоду, в якій є дієслово в особовій формі, але вона ще не містить у собі вичерпного повідомлення про якусь річ, до того ж залежить від іншої частини періоду. [Другий вид] — це думка всього періоду, яка в своїх частинах має дієслова в особовій формі і в цілому обіймає повне повідомлення, яке дає вичерпне знання про якусь річ. [Далі, у визначенні] говориться «початок і кінець якого», тобто воно повинно мати протасис і аподосис, або підмет і присудок, бо підмет вважається немовби початком речення, тому що від нього починаємо свою мову, а присудок — це кінець, бо ним саме речення |136| закінчується й завершує думку. Ось наприклад: «Золото в порівнянні з волею — пісок». Тут «золото» — /337/ початок, бо від цього слова починається речення, а «пісок» — це присудок, бо ним закінчується воно.

[У визначенні] подається «є очевидний», тобто щоб у протасисі була певна закінчена думка, а в аподосисі — ціла завершена, або [протасис] має виражати підмет, а [аподосис] — присудок. Наприклад: «Хто багато хапає, мало ловить». Тут «хто багато хапає» — протасис, але він сам без аподосису, тобто без «мало ловить» не утворює закінченої думки.

Складових частин, або компонентів, періоду є два: кома [синтагма] і колон.

Кома [синтагма] — це грецьке слово, а по-латині incisum або articulus; вона являє собою найменшу частину речення, яка виражає певний зміст. Її називають відрізком, тому що завдяки йому період ділиться, наче тіло, завдяки своїм членам. Вона вважається найменшою частиною речення, тому що може складатися з одного або двох складів і ніколи не має більше десяти. Говоримо, що вона «виражає певний зміст». Оскільки [кома] є частиною періоду, то мусить мати не завершений зміст, а частковий, бо в противному разі вона буде не частиною, а цілим періодом. Кома позначається знаком, подібним до півмісяця. Наприклад: «Наука і література прикрашають щасливу пору».

Колон, або член, — це речення, яке виражає закінчену думку, але неповну і залежну від іншої частини періоду. Говоримо, що він [виражає] «закінчену думку», тому що закінчується дієсловом у певній особі. Крім того, вказується — «неповну і залежну», тому що не подає нам повного знання про якусь річ самостійно, а тільки з іншою частиною періоду. Наприклад: «Легше запалюються смолоскипи...» Тут, як бачимо, думка не закінчується, хоч колон завершується дієсловом в особовій формі, адже ж далі йде /338/ другий колон. Наприклад: «які недавно були погашені». |136зв.| І тепер уже маємо завершену думку.

Колон буває двох видів: простий і складний.

Простий — це такий колон, який не складається з ком. Наприклад: «Заздрісна доброчесність живиться прикладом чужої честі».

Складний колон — це такий, що складається з багатьох ком і закінчується одним дієсловом в особовій формі. Як наприклад: «Легше турбують плач і сльози». Колон доходить до 18 складів або й до 20 і не може бути меншим 10 складів. Якщо ж він складається з більшої кількості складів, то це вже не колон, а надмірний колон, а якщо з меншої кількості складів, то це буде кома. Колон позначається двома знаками: один знак називається двокрапкою (:), а другий — крапкою з комою (;). Цей знак вживаємо, передусім, тоді, коли зміст попереднього колона менше пов’язаний із змістом наступного, а найчастіше тоді, коли продовжується думка попереднього колона. Наприклад: «Того, хто бажає залишитись у спокої, не слід позбавляти свободи, бо найбільша небезпека [втратити] свободу закладена в самій свободі».

Запам’ятай, по-перше, що оратор як у комі, так і в колоні може з необхідності або для прикраси виходити поза вказані склади.

Запам’ятай, по-друге: як кома, так і колон, коли не входять до складу періоду, то мають закінчену думку і не є його складовою частиною, а чимсь цілим.











ПЛІД ЧЕТВЕРТИЙ

Про поділ та будову періоду


Існує чотири види періодів: моноколон, або одночленний період, диколон, або двочленний, триколон, або тричленний, і тетраколон, |137| або чотиричленний. /339/

Моноколон, або одночленний період, — це речення, що передає закінчену думку, обмежену одним колоном. Як наприклад: «Іноді сльози мають значення слова» 151. Подібно до цього: «Завжди навіть незначна забута іскра викликає велику пожежу» 152, а також: «Потайки пливе і зникає швидкоплинна година» 153, «Свіжий біль відновлює також минулі». Одночленний період відрізняється від колона тим, що він повинен бути не тільки закінченою думкою, як колон, тобто завершуватись дієсловом в особовій формі, але також і повинен містити в собі думку цілого періоду, завдяки якій розум слухача, незалежно ні від чого, може дістати [про річ] повне уявлення, якого не знаходимо в колоні (як про це вже говорилося раніше).

Диколон, або двочленний період, — це речення, що передає закінчену думку, яка міститься в двох колонах, з яких один вважається протасисом, або засновком, а другий — аподосисом, або консеквентом. Як наприклад: «Нічого природа не створила такого високого, куди б не могла проникнути доблесть» 154. Також: «Приємно згадати те, що важко було переносити» 155, і: «Той учить відмовляти, хто боязливо просить того, чого він бажає», і, нарешті: «Не завжди вбиває той, хто більш настирливо загрожує».

Триколон, або тричленний період, — це речення, що передає закінчену думку в трьох колонах, з яких два перші — це протасис, а останній — аподосис або перший — протасис, а два наступні — аподосис. Приклад на перший випадок: «У хворобах немає нічого більш шкідливого, ніж несвоєчасна медична допомога». Приклад на другий випадок: «Тоді нещасний Рим почав котитися до загибелі, коли прогнали з курії |137зв.| голубину скромність, а почала там панувати зміїна нахабність». /340/

Тетраколон, або чотиричленний період, — це речення, що передає закінчену думку в чотирьох колонах, з яких два перші — це протасис, а два наступні — аподосис, або перший — протасис, а три наступні — аподосис, або перші три — протасис, а останній — аподосис. Як, наприклад, думку «будь милим гостем» можна виразити таким періодом: «Сама земля відчуває приємність від розкоші, яку приносять твої сліди, і куди б тільки не пішла твоя величність, то ти ведеш із собою супутників щастя і оголошуєш своїм вісникам-супутникам радощі народів». Так само про милосердя: «Якщо ти одягнеш голе тіло бідних [хоч би] в найдешевший одяг і, таким чином, накриєш їхні тремтячі тіла заспокійливим покривалом, щоб вони відпочивали, забезпечені від усіх жорстокостей зими в своїх хатинах, то бідняки назвуть тебе в кінцевому підсумку Авраамом, покровителем усіх Лазарів».

Слова, якими сполучаються члени періодів:

настільки, що

до того, що не

до такої міри, що

а також, та

або, та, також

а, коли, або, або

у противному разі, також

то так, то так

інакше, ніж

перед тим, раніш, ніж

зрештою, або, або

певне, коли

тут же, коли

як, так

коли, тоді

коли, вже /341/

потім, нарешті

тоді, потім, коли

тоді, нарешті, як

тоді, тим часом

коли, тільки б не

хоч, однак

може, або, або

доти, тепер

до тих пір, що

не те, що

не зовсім те, що

не знаю, чи, щоб

чи цей, або той

з одного боку, з другого боку

тим, чим

сюди, туди |138|

відразу ж, але

вже довго, що

вже, коли

вже колись і тепер

вже тоді, коли

колись, або цього літа

в той час, коли

тому, коли

тому, що

теж, і також

той, який

до того, що

там, де

там, коли, як

звідси, звідки

більше, ніж

дивно, звідки

дивно, якщо /342/

щойно, коли

щойно, де,

ані, ані

щоб не, коли

ніхто, хіба тільки

ніхто, хто не

саме, щоб справді не

ані, ані, але

ніщо інше, хіба тільки

не менше, ніж

не краще, як

ніщо, що не

не справді, але певно

не що, а тому що

не щоб, але щоб

не щоб не, але щоб не

жоден хіба тільки

жоден, крім

тепер, що й ніколи, хіба що

колись, коли

всякий, хто однаково не

частина є, щоб

однаково, якщо

однаково і щоб

мало, що

мало бракувало, чи, чи

так, начебто

перше, останнє

за те, що

близько, щоб

майже зроблено, щоб

крім того, щоб

як, так

як, коли /343/

як, наче

як, щоб

як довго, так довго

коли, тоді

тому що, отже

хоч, одначе

стільки, скільки

надалі, тим часом

той, який

цей, що

так, щоб не

так, хоч

так, наче

так, мов

вдруге і раніш

хоч, проте

далеко інакше, а також

нема чого, щоб

нічого давнішого, як

нічого більше, як

хіба що, або

однак ні

не скажу, але

не тільки, але й не

не той справді

не тільки, але й, також

не більше, ніж

більше, ніж

не більше, як

після того, як, або

після того, як він

так само, як

раніш, тільки справді

за винятком того, що /344/

спочатку, згодом

спочатку, потім

наскільки, настільки

хоч, одначе

хоч, але

начебто, так

начебто не так, або

інакше

до якого часу, до того часу

яким способом, так

що-небудь

не зважаючи на те, однак |138зв.|

бо, тому що

з цієї причини хтось, він

чим, чим

в напрямку чого, туди

скільки б, стільки б

скільки, стільки

як довго, до тих пір

інакше, якщо не

інакше, а також

як, і якщо

чи то, чи то

чи то, чи то не

якщо не, то однак

так, таким чином

так, щоб, щоб справді не

якщо, як, якщо

так, начебто

так, як

подібно, а також

подібно, як

в цей час, зараз

в цей час, коли /345/

таке, що

такий, який

так довго, як довго

тоді, що

так, як

однак, щоб не

проте, щоб

хоч, якби не

так довго, проте коли

настільки, наскільки

стільки, скільки

стільки нема, що

стільки не

стільки, що, щоб не

так багато, стільки

то, то

тоді нарешті, вкінці

де б то не було

коли тільки, так

як тільки, зараз

або, або

або найбільше, якщо

аж до того, щоб

до того часу, тоді

до того, що

до того, що не

ледве коли, ледве що не

заледве щось, щоб певно

коли так, то заледве

якщо колись, в цьому

часі, раніш ніж

раніш не, але

ще не, але вже, до

того часу /346/

поки, хоч, однак

той, який, яким чином, так

якщо щось, якщо те

настільки, наскільки

стільки, скільки

тим, чим, не лише,

а також, коли радше,

ані, але,

той або цей, чи той,

що ж бо, якщо не,

ніщо, ані, не менше, як і т. д.

Для утворення двочленного періоду служать ось такі сполучні слова: перед тим, як; раніш, ніж; стільки, скільки; не, але; хоч, однак; до того часу, поки; хоч, стільки; ніхто, якщо не; хоча, до того; щоб, тому що; і так, таким чином; тим, чим; більше, ніж; не тільки, але й також; стільки разів, скільки; стільки, скільки. Як наприклад: «Той добре живе, хто завжди вчиться помирати».

Зверни тут увагу: всі ці сполучні слова, подані [для утворення] двочленного [періоду], можуть вживатися теж як у тричленному, так і в чотиричленному періоді, беручи перше або друге слово двічі, а то й тричі, словом, відповідну |139| кількість разів. Як наприклад: до того, що не тільки, але й також; якщо, коли, в той час; так, до такої міри, що не тільки; так, що не менше; як, так; яким чином, таким чином; ті, які; доти, поки вони; так, що не тільки, але й також.

Періодів у невласному розумінні є п’ять: надмірний період, пневматичний період, поширений періодичний виклад, період-пневма і розтягнений період.

1. Надмірний період — це один розтягнутий в довжину великий колон. Він досягається двома шля-/347/хами: по-перше, завдяки вживанню фігури гіпербатон, коли багато членів відносяться до одного дієслова, і, по-друге, завдяки вживанню зевгми, коли в одному члені поєднується багато синтагм одним дієсловом в особовій формі, що стоїть чи то на початку, чи в середині, чи в кінці члена. Як, наприклад, [подає] Ціцерон: «Ми обіцяємо своїм воїнам свободу, права, закони, суди, владу над світом, становище, мир між усіма».

2. Пневматичний період — це такий, що складається з розтягнутих і надмірних членів.

3. Поширений періодичний виклад — це форма мовлення, подібна до одного із згаданих вище чотирьох періодів, однак позбавлена певних особливостей. Як, наприклад, коли або сполучники не сполучають членів, або членів більше є, ніж чотири, або певний член не має відповідної довжини. Визначення поширеного періодичного викладу таке: це є період, в якому так сполучається між собою багато членів без певного ясно вираженого протасису і аподосису, що в ньому вживають певний сполучник, який робить залежним смисл попереднього колона і вимагає в наступній думці відповідного собі сполучника. Існує ще таке визначення: поширений періодичний виклад — це період, в якому є багато ком і колонів, не з’єднаних між собою сполучниками. Як наприклад: «Ніхто до цього часу не оцінив |139зв.| доброчесності ціною золота, ніхто не переміг її своїми титулами, і що б тільки ти з прикрас не протиставив їй, то воно втрачає свою вартість, який би ти не взяв зразок, то й він мусить поступитись їй, адже ж вона ясніша, ніж золото, славніша, ніж срібло, гарніша, ніж перли, цінніша, ніж сталь».

4. Період-пневма — це речення, яке подає закінчену думку, що міститься в комах і колонах, /348/ розрахованих на один поштовх повітря того, хто говорить. Цей період будується з двох, трьох або чотирьох колонів, до того ж складається з поширених колонів, а тому називається «пневма», бо так поширюється, як тільки можна його вимовити, не перериваючи дихання. Адже ж «пневма» означає дихання.

5. Період-розтягнення — це таке речення, яке виражає закінчену думку в багатьох комах і колонах і настільки розтягнене, що його не можна вимовити, не перериваючи дихання. Наприклад: «Як сонце, що чим воно звичайно піднімається по вищій орбіті, то тим воно дає більшу свободу людям бачити й користуватися світлом, так і цілком подібно до цього славна й прекрасна доброчесність Іоанна Хрестителя, наскільки вона піднеслась вгору завдяки своїй славі, настільки вона, ще ширше розсипавши своє проміння, виявляє майже всьому світові не ангельське світло, а справді його істинність і схиляння голови перед правдою».

Запам’ятай тут: структура періоду містить у собі три фактори: зв’язок, порядок і ритм.

Зв’язок — це відповідне сполучення багатьох слів або виразів в один колон або період. Оскільки одні слова періоду є більш поетичні, а інші менш красиві, то з-поміж них треба вибирати звучніші, більші і метафоричні. |140|

Звучнішими словами вважаються ті, до складу яких входять такі голосні: a, o, u. Як, наприклад, краще звучить mandatum [указ], ніж lex [закон], або praeceptum [вказівка], хоч і складається із стількох же складів; також mors [смерть] звучить краще, ніж lethum [смерть, забуття], Mars [Марс], ніж bellum [війна], ars [наука], ніж scientia [знання].

Більші слова — це такі, що містять у собі більше /349/ складів. Як наприклад: labitur [опускається] більше, ніж cadit [заходить], imperator [повелитель], ніж imperans [той, що наказує], bellator [воїн], ніж miles [солдат], barbarus [варвар], ніж Scytha [скіф], Machometanus [магометанин], ніж Turca [турок]. Також більшими є прикметники у вищому й найвищому ступені порівняння, ніж у звичайному. Як наприклад: gratior [миліший], ніж gratus [милий], grandior [більший], ніж grandus [великий], vetustissimus [найстарший], ніж vetus [старий]. Також більшими є герундиви, ніж звичайні прикметники. Як наприклад: nefandus [нечестивий], ніж nefarius [нечестивий], admirandus [подиву гідний], ніж mirabilis [дивний], commemorandus [достопам’ятний], ніж memoratus [достопам’ятний], sitibundus [жадібний], ніж sitiens [жадібний]. Також [більшими] є складні слова, ніж прості. Як наприклад: collabitur [падає], ніж labitur [падає], acclamo [проголошую], ніж clamo [кричу], deprecor [благаю], ніж precor [прошу], desaevio [шаленію], ніж saevio [шаленію].

Переносні слова: «золотий вік», або «вік Сатурна» ([краще], ніж «щасливий [вік]»), «розгнуздана свобода» ([краще], ніж «надмірна»), «сяюче горе», «одіссеєва хитрість», «терситове обличчя», «гангське золото», «нумідійське залізо», «ікарова відвага», «танталова спрага» і т. д.

Менш художні слова — незвучні, короткі і прості.

Незвучні — це ті, до складу яких входять оці голосні: e, i. Як наприклад: dives [багатий], piger [повільний], mitis [лагідний], celer [швидкий], saeverus [жорстокий] та інші, з яких якщо утворюємо період, то він буде нам видаватись глухим і спокійним. Наприклад: Bene tibi semper, quemlibet diem /350/ cedere dii velint. [Добре тобі завжди, який би день тобі не захотіли послати боги].

Короткі слова — це такі, що складаються з одного або тільки з двох |140зв.| складів. Як [наприклад]: ver [весна], fert [несе], thus [фіміам, кадило]. Якщо з них утвориш період, то він вийде з гіатусами й кострубатий.

Прості слова, або простонародні, — це такі, з яких складається фамільярна мова. Як наприклад: «Уже прийшло благовіщення, але ще не минули морози». Якщо з таких слів складатимуться поетичні періоди, то від них тхнутиме простою і сільською мовою.

Слід знати, по-перше: не треба вживати багато слів, які починаються з одного й того ж самого складу або однієї і тієї ж самої букви. Як наприклад: Dives dona dat divitibus. [Дукач дає дарунки дукачам].

Слід знати, по-друге: не треба вживати багато слів з однаковим закінченням. Як [наприклад]: Inopes, (ne putes,) non habentes aes. [Бідні, не думай, не мають грошей].

Слід знати, по-третє: треба уникати збігу голосних і приголосних, щоб наступне слово не починалось тією самою буквою, якою закінчується попереднє. Як наприклад: Lentos studiis semper redditis nos studiosos. [Нас, лінивих студентів, завжди підганяйте до занять].

Слід знати, по-четверте: щоб зв’язок був хороший, треба брати такі сполучні слова: настільки, що, а також, і, хоч, однак, про які ми згадували раніше.

Риторичний порядок слів інакше називається ще риторичним словосполученням, — це вживання якогось слова на відповідному місці таким чином, щоб воно робило нашу мову випуклою, як колесо, що котиться. Наприклад, якщо скажеш: Deus ultor a tergo superbos sequitur [Бог-месник слідує позаду за гор-/351/дими ], то це є словосполучення, але невдале. По-ораторськи його треба передати так: Sequitur superbos ultor а tergo deus.

Про порядок слів треба сказати таке. По-перше, короткі слова слід вживати перед довгими. Як наприклад: Bella delectat cruor. [Кров приносить насолоду війнам]. По-друге, щоб слова, які закінчують думку, завершували водночас період. Цими словами є дієслова в особовій формі та іменники. Як наприклад: Pulvere qui laedit, sed laesus marmore scribit. [Хто шкодить піском, то, пошкоджений сам, пише мармуром]. |141| По-третє, щоб не вживати багато слів однакових щодо кількості складів. Як наприклад: Ars est dos mentis. [Мистецтво — дар розуму] По-четверте, щоб прикметники ставити біля іменників, до яких вони стосуються. Як наприклад: Graves morbi temerariis curantur remediis. [Важкі хвороби лікують випадковими ліками]. Якщо ж прикметники стоять окремо від своїх іменників, то їх можна вживати після цих іменників і це надасть реченню краси. Як наприклад: Odit amor verus пес patitur moras. [Справжня любов ненавидить, а також не терпить зволікання]. По-п’яте, щоб між прикметником і іменником вживалась якась інша частина мови. Як наприклад: Non est ad astra mollis e terra via. [Не легкий шлях від землі до зірок]. По-шосте, щоб власним іменникам протиставились загальні. Як наприклад: Celeberrimus poetarum antesignanus Homerus. [Найславетніший поет — це знаменитий Гомер]. Або: Splendida humanae mentis fax est scientia. [Знання — сяючий факел людської думки].

Ораторський ритм — це поважна й одночасно вдала ритмічна композиція слів, що виходить з мішаного вживання довгих і коротких [складів]. Він відрізня-/352/ється від поетичного ритму, який завжди складається з певного розміру, незмінної кількості й порядку [складів] залежно від роду вірша. Ораторський же [ритм], навпаки, відкидає таке суворе правило. Про ораторський ритм слід запам’ятати таке. По-перше, не слід вживати підряд багато однакових стіп. Як, наприклад, дактилів, або спондеїв, або ямбів, а завжди короткі повинні чергуватися з довгими. По-друге, слід особливо опрацьовувати початок і кінець [періоду], тому що саме в цьому полягає ораторський ритм. Очевидно, треба на початку періоду вживати слова, що мають будову кретика — U — , або дактиля — U U, або першого пеона — U U U, а в кінці повинні бути хореї — U, спондеї — — , другий пеон U — U U, анапест U U — або дихорей — U — U. У середині вживаються різні розміри на розсуд оратора.

Зверни увагу: про вправи [в складанні] періодів треба запам’ятати такі правила. |141зв.|

Перше: слід визначити певну конкретну думку, яку повинен виражати період.

Друге: слід відмітити, що є підметом, а що присудком.

Третє: потрібно передавати підмет одним членом або двома, якщо буде в цьому потреба. Так само і присудок. Якщо він буде виражений іменником, то його слід передати синонімічно, а якщо дієсловом, то з нього утвори іменник або прикметник і вживай однаково. Як, наприклад, візьмемо таку думку: переможці тріумфують. Цю думку поширимо і зробимо одночленний період, тому додаймо відповідний епітет, поширмо, додавши іменники та прикметники, або змінімо дієслово на інше, синонімічного значення. З наведеної вище думки вийде такий період: «Кожен хороб-/353/рий вихованець Беллони переможною рукою зриває нев’янучий лавр». Якщо цю думку поширити на двочленний період, то він вийде таким: «Захоплені так дуже Марсовим запалом, його вихованці втішаються тріумфом, яких увінчують нев’янучим тріумфаторським лавром».

Так само роби і з іншими [періодами].













ПЛІД П’ЯТИЙ

Про деякі риторичні місця


Явище ампліфікації слів і речень ми подали та пояснили дещо в першій огорожі, першій квітці, другому плоді, де говорилося про мистецтво віршування взагалі, а особливо там, де йшлося про епіграматичну поезію, в третій квітці, сьомому плоді. Одначе тут конча потреба примушує нас вдруге дещо ширше й докладніше обговорити ампліфікацію, що випливає не з якихось інших місць, а тільки з внутрішніх і зовнішніх, як це видно із слів Кипріана Соарського. Ці місця, оскільки вони є спільними для поетів, ораторів |142| і філософів, саме тому ми їх, щоб грунтовно засвоїти легкість у їх вишукуванні і шляхи ампліфікації, подамо тут і дослідимо.

На питання відповідаю, по-перше: визначення — це речення, яке пояснює природу речі, що звичайно визначається. Визначення буває: одне суттєве, до складу якого входять [поняття] роду і відмінності. Як наприклад: «Людина — це розумна тварина». Другий вид визначення — описове, або акцидентальне, яке може пояснювати природу речі якимсь предикатом. Як наприклад: «Людина — крихкий горщик, їжа хробаків, порох, земля, глина». Визначення береться двояко: як заперечне і як стверджувальне. /354/ Заперечне маємо тоді, коли якась річ описується шляхом заперечення. Як наприклад: «Царство небесне — це не їжа і питво, а стриманість і святість». Подібно до цього: «Людина — не бог, а найдосконаліший твір божий, не звір, а повелитель звірів, не небо, а небом обраний громадянин». Стверджувальне визначення — це таке, в якому перелічуються властивості визначуваної речі. Як наприклад: «Поезія — це красномовна вчителька ритмічної мови, працелюбна майстриня поетичних творів, вчена наслідувачка простої природи, вісниця славних чеснот, приємна насолода душі, солодка симфонія вчених муз, велика помічниця великої художниці».

Польський приклад про заздрість:

Mol, która same niesmiertelnych bogów

Imiona toczy rdzą wspaniałey stymy,

Zazdrość, buntownik czterech swiata rogów,

Na lustr spraw pięknych szpetne rzuca dymy,

I chociay słońca chmury nie zagaszą,

Gdyż przełamawszy obłoków zasłony, |142зв.|

Jednak zakryte przed zrzenicą naszą

Haniebne same wraz ciska tryony,

I lubo zazdrość nic nie wczyni cnocie,

A przecież kandor w brzydkim kładzie błocie,

Działa naylepsze ta w szpetne nicuie,

Żółć zawsze kandor piołunami truie.

[Заздрість — міль, яка імена безсмертних богів точить іржею великої слави, бунтівник чотирьох кінців світу, що кидає ганебну мряку на дзеркало прекрасних вчинків, і, хоч сонця хмари не згасять, бо воно проходить крізь заслони хмар, однак закрите перед нашими зіницями пускає ганебні тритони. Заздрість нічого не зробить чесності, проте кидає /355/ славу в гидке болото, перетворює найкращі вчинки на ганебні. Жовч завжди отруює славу полином].

Описове визначення дається на основі таких тропів, як метафора, антономасія, алегорія, іронія, перифраза, а також виводиться з причини, наслідку, подібності, прикладів, творів та з інших риторичних джерел. Застосовуються у ньому також фігури, додаткові дані, протиставлення, синонімія, апострофа, гіпотипозис і т. д.

На питання відповідаю, по-друге: перелік частин — це поділ чогось цілого на його частини, з яких воно складається. Як наприклад: доброчесність поділяється на справедливість, розсудливість, поміркованість, сміливість, мудрість, ласкавість, непорочність, красу і т. д.

Ціле буває багатьох видів.

Ціле метафізичне, — частини якого логіки називають видами у відношенні до роду. Як, наприклад, тварина, а її частини — це людина, лев, дельфін, орел і т. д.

Ціле фізичне, — суттєві частини якого з’єднані між собою фізичною єдністю. Такими частинами в будь-якій речі, згідно з думкою філософів, є матерія і зміст. Як, наприклад, в людини тіло й душа з’єднані між собою так, що без них ніяк не може бути людини.

Ціле інтегральне — це таке, частини якого є незмінними. Як, наприклад, в людини, що описується в польському вірші на основі поданого твердження: зміст — тлінне благо: |143|

Lubo, komu na wargach jasnieją korale,

Lub się mlicznie po skroniach rozlewaią fale,

Niech wi, że piękność nie długa

Jest twarzy ludskiey sługa. /356/

Różowe jagód kwiaty — alabastry czoła,

Wspak swoie starożytne iuż zakręca koła,

S piescidła będzie maszkara,

Z piękności cień i mara.

Oczy, dwa karbunkuły, rzucaiąc promienie,

Widzą w iasności słońca towarzyskie cienie,

Poyzrzysz potym na oczy,

Łezne się zródło toczy.

Złote w kędziorach koła, ozdobne pierscienie

Ledeyskiey wyrówniaią w swych kształtach Helenie,

Nastąpi chorób godzina,

Głowę zaćmi lisina.

Bądź cudem jako Narcis, prszewisz Ganimeda,

Niechay ci z udatnością lauri odda Leda,

Gdy się choroba nawinnie,

Przydzie tey zpełznąć minie.

Nigdy długo nie mogą trwać na wodzie lody,

Ani cudne wystarczą trwać długo urody,

Z lodu stanie się krynica,

Ławra z kształtnego lica.

Niby obraz maluie człowieka natura,

W którym y cienie zdobią y oświeca chmura, |143зв.|

Odmieni się pierwsza cera,

Aż z Dianny Megera.

Utrapienie y starość, mróz, ogień i bole

Otprawiaią na jasnym wszelkie dzieie czole,

O iako srodzy tyranni,

Każdy z nich piękność rani.

Póki człowiek iest młody, iako ryba zdrowy,

Zda się iako na swiecie Askaniusz nowy

Zfaluie na swym splendorze,

Gdy go starość poorze.

Ten dufa bliskawicy, kto nie wie, że w omgnieniu /357/

Oswieci drogie na swiat rezyduiąc w cieniu,

Jako wspaniałego lica

Uroda — bliskawica і т. д.

[Приємно, якщо на устах у когось червоні корали або на скронях розливаються молочні хвилі. Хай же він знає, що краса — не довга служниця людського обличчя. Рожеві квіти ягід — алабастри чола, вже свої [старість] крутить старечі кола, з випещеного буде машкара, а з краси тінь і мара. Очі, два вуглики, кидають проміння й бачать у світлі сонця товариські тіні, глянеш потім очима — випливає джерело сліз. Золоті кружечки в кучерях, прикрашувальні персні, дорівнюють своєю красою Єлені, дочці Леди; та настане година хвороб — і голову покриє лисина. Будь чудом, як Нарціс, перевищуй Ганімеда, хай тобі з відданістю оддасть лаври Леда, але, коли прище хвороба, цій красі доведеться загинути. Ніколи довго на воді не може втриматись лід, ані чудова вродливість не може довго існувати: з льоду буде вода, а з прекрасного обличчя — труп. Наче картину, малює природа людину, в якій тіні прикрашують її і освічує хмара, першою зміниться шкіра, і з Діани буде Мегера. Журба, старість, мороз, вогонь, страждання позначають на чолі світлім різноманітні дії, і, неначе жорстокі тирани, кожне з них ранить красу. Поки людина ще молода, здорова, мов риба, з’явиться на світ новий Асканій, і слава його затемниться, коли старість зоре його [обличчя]. Той дорівнює блискавиці, хто не знає, що вона мигцем освітить шляхи, і знов тінь падає, так і врода прекрасного обличчя — це блискавка].


Ще інший приклад на ціле інтегральне про якогось юнака: /358/

«Сяє покірність прекрасна в зіницях твоїх, і священна

Ось соромливість твоє красить рум’яне лице,

Видно в очах простоту, красномовність — твоїх вуст ознака,

А на вродливих щоках справжня сміється краса,

Гідність батьківська й ласкавість чоло прикрасили спокійне,

В серці у чистім твоїм щирість панує свята.

Бачу скрізь слуг і служанок, що біля дверей зустрічають.

Чесність — господарка тут. Хто б заперечить це смів?»

Ціле моральне — це таке ціле, частини якого підпорядковані собі в певному порядку на підставі вільного об’єднання людей. Як, наприклад, церква поділяється на |144| патріархів, митрополитів, єпіскопів, священиків, абатів, настоятелів, ігуменів, монахів, послушників і т. д.

Ціле штучно зроблене — це таке, частини якого зроблені майстром. Як, наприклад, будинок поділяється на фундамент, стіни, порії, двері, вікна і т. д.

Ціле завдяки об’єднанню — це таке, частини якого об’єднуються на основі подібності. Як наприклад: держава, сенат, командування, стадо, військо, птаство і т. д.

На питання відповідаю, по-третє; значення слова, або етимологія, — це тлумачення якогось імені або дієслова. Як, наприклад, ось таке, що стосується слова cerevisia [дослідження мозку] 156.

«Звідки виводить свою cerevisia назву, спитаєш.

Мозок вивчає вона, й назва, Севелле, звідсіль».

Так само інші власні імена мають своє тлумачення щодо свого походження Ось з чужих мов: іудейські; /359/ Авраам — батько багатьох племен, Михаїл — богоподібний, Давид — обранець; грецькі: Андрій — хоробрий, Стефан — вінок, Феодор — божий дар, Хрізостом — золоті уста, Анастас — воскресіння, Василь — цар, Варлаам — добрий син, Даниїл — суд божий, Деметрій — плід землі, Гавриїл — божа людина, Георгій — землероб, Григорій — такий, що не спить, Ієронім — святе ім’я, Іосиф — приросток, Іоанн — ласка, Іоанікій — повен ласки, Лука — слон, Микола — перемога, Павло — посудина вибору, Рафаїл — божа медицина, Сильвестр — лісовий, Симеон — слухаючий, Фома — прірва, Тимофій — господній страх, Захарій — господня пам’ять; латинські: Амбросій — амброзія, Петро — скеля, Костянтин — стійкість, Модест — скромність, Сильвестр — ліс, Гіларій — радість, Юстин — справедливість, Христофор — той, що несе Христа, і т. д. 157. |144зв.|

На питання відповідаю, по-четверте: споріднені слова — це такі, що походять від одного слова, але по-різному відмінюються. Як наприклад: clareo [бути ясним], clarus [ясний], claritas [ясність]; або: sapiens [мудрий], sapienter [мудро], sapientia [мудрість], sapit [є мудрим]. Ці слова відрізняються від змісту імені, тому що вони утворюють різні слова, які походять від одного кореня, а зміст [слова] — це пояснення самого значення етимології,

На питання відповідаю, по-п’яте: рід — це спільна назва для багатьох [речей]. Як, наприклад, доброчесність — це рід для справедливості, стриманості, смиренності, сміливосгі, непорочності. Також гріх — це родове [поняття] для ненажерливості, пияцтва, розкоші, жадоби, гордості.

На питання відповідаю, по-шосте: вид — це одинична назва, яка позначає одну [річ] і входить [до /360/ поняття] роду. Як, наприклад, філософія, риторика, поезія входять до [поняття] «знання». Подібно до цього орел, яструб, соловей, курка, ворона, журавель, рябчик, сорока, ластівка входять до поняття «птах».

На питання відповідаю, по-сьоме: подібність — це узгодження двох або більше різних [речей] в чомусь. Як, наприклад, золото і мудрість, хоч вони різні, проте узгоджуються в тому, що обоє збагачують людину і прикрашають її. Подібно до цього теж посада і тягар, слава і тінь.

Подібність відрізняється від порівняння завдяки поняттю «різний», бо ж подібність буває між речами, різними щодо своєї природи. Як, наприклад, погане оберігання і чума, лев і людина, а порівняння відбувається між речами, однаковими за своєю природою. Як наприклад: «Царі підлягають смерті. Що ж тут дивного, якщо помирають і бідні?» Також: «Розбійника слід убивати, отже, й ворога теж».

На питання відповідаю, по-восьме: неподібність — це неподібне відношення двох або багатьох різних [речей]. Як, наприклад, громадянин і чужинець не узгоджуються в тому, що перший турбується про успіхи батьківщини, а чужинець ні. |145|

Також ще приклад з Катулла:

«Може сонце зайти, та вранці зійде,

А для нас, як погасне день короткий,

Ніч настане й довічно будем спати» 158.

Цей самий вірш польською мовою:

Często słońce wtetryczne noc jasność swe mieni,

Swietne potym wystawia kolosy promieniy,

Swiatła zaś krótkie życia ludzkiego to maią,

Że po zachodzie swoim iuż się nie wracaią. /361/

На питання відповідаю, по-дев’яте: протиставні поняття, або антитетичні, або суперечні, — це протиставлення двох або багатьох слів, чи то протилежних, чи то суперечних, чи то заперечних, чи то відносних. Як, наприклад, протилежні слова: білість і чорнота, ненависть і любов, тепло і холод; суперечні (або заперечні): Петро є мудрий, Петро не є мудрий; заперечні: сліпота і видючість, слух і глухота, знання і незнання, світло і темрява, життя і смерть; відносні: батько і син, хазяїн і раб, учитель і учень. Ось приклад польського вірша з контрарними, або протилежними, поняттями, зверненого до хворого:

Skarżysz: tle się mam codzień, tak to, panie bracie, Przyczyna złego, że się codzień dobrze macie. [Чую скаргу: «Горе мені, щодня біда, брате». Та причина цього горя — ти живеш багато]. На питання відповідаю, по-десяте: додаткові дані — це такі, що або неодмінно, або з огляду на акцидентальну ознаку мають певне відношення до справи. Як, наприклад, про скупого Мецената на основі додаткових даних, за допомогою яких

Chce drugi Mecenasa dostąpić nazwiska,

A gdy klient: «Day», — mówi, aż on worek sciska,

Darmo pniesz się, niebożę, daremną twą żadzę,

Nie będziesz Mecenasem, gdy lubisz pieniądze».

[Меценатом дехто бути в житті затіває,

Та як кажуть: «Дай же, друже», то мішок стискає.

Дарма мрієш, небораче, хоч мрії хороші,

Меценатом ти не будеш, якщо любиш гроші]. |145зв.|

На питання відповідаю, по-одинадцяте: причина — це те, внаслідок чого щось відбувається. Як напри-/362/клад: «Бог завдяки могутності й силі своїй створив усі істоти».

Існують чотири види причин: матеріальна, як наприклад: із заліза [постає І меч, з дерева — колесо; формальна, як наприклад: людина — це відбиток божественності, або образ і подоба бога; фінальна, як наприклад: людина створена для щастя, приймання ліків для здоров’я, і, нарешті, спонукальна причина, як наприклад: світло від сонця, промова від оратора, людина від самого творця світу, тобто від бога. Тому, скільки є причин, стільки може бути і наслідків. Причина буває фізична і моральна, загальна і часткова, головна й інструментальна, вільна і необхідна, посередня і безпосередня, адекватна і неадекватна, поділ і пояснення яких належать до завдань філософії, а не поезії або риторики.

Відповідаю на питання, по-дванадцяте: наслідки — це те, що виникає з причин. Як, наприклад, шаленість і зміна відчуттів від оп’яніння, день від сонця, похвала з доброчесності, ганьба з розкошів, тріумф з перемоги.

Відповідаю на питання, по-тринадцяте: попереднє — це те, що неодмінно тісно пов’язане з наступним. Як, наприклад, сонце зійшло, отже, настає день, а також: живе, отже, помре. Подібно до цього — польський приклад:

Już siwizna wkazaia na brodzie twey, Janie,

Cóż za tym? Wkrótce zginiesz, to się z tobę stanie.

[На бороді вже у тебе сивина, Іване,

А що далі? — Скоро згинеш і нічим ти станеш].

Попереднє відрізняється від додаткових даних тим, що воно неодмінно має зв’язок з речами, а додаткові дані пов’язані з ними частіше завдяки акцидентальним ознакам. /363/

Відповідаю на питання, по-чотирнадцяте: наступне — це те, що неодмінно йде за якоюсь річчю. Як, наприклад, мертвий, отже, прожив життя; у нього шрам, отже, дістав колись удар. |146|

Відповідаю на питання, по-п’ятнадцяте: порівняння — це розміщення двох або багатьох речей, однакових щодо своєї природи, в якомусь предикаті, подібному до цих речей. Як наприклад: «Іноді кращу нагороду заслуговує втеча, ніж битва».

Порівняння є трьох видів. Від більшого до меншого. Як наприклад: «Грішних ангелів покарав бог навіки, отже, людей покарає ще більшою карою». Від меншого до більшого. Як наприклад: «Період скласти він не може, то як же, отже, [складе він] промову?» Також: «Злочинець боїться бога, отже, чесна людина [боїться] ще більше»; і ще: «Терпеливо він переносить слова, отже, й побої». Від рівного до рівного. Як наприклад: «Андрій може вивчати риторику, отже, також і Яків».

Зверни тут увагу: вище, в третьому плоді [другої квітки, першої огорожі], де говорилося про мистецтво віршування взагалі, ми там налічили тринадцять [таких] зовнішніх джерел: повчання, історія, розповідь, парабола, прислів’я, символи, ієрогліфи, емблеми, сентенції, закони, святе письмо, обряди стародавніх народів, сила природного таланту. Всі вони зводяться до шести, які перелічують Квінтіліан і Соарський, а саме: передрішення, чутка, тортури, закони, присяга, свідки. Усі інші, які б вони не були, чи то історія, чи розповідь, чи парабола, вони містяться в цих [шістьох].

Передрішення, або передрішене, — це думки, подані вже раніше в цій або іншій справі. Як наприклад: «Наші предки вже позбавляли життя та майна /364/ зрадників батьківщини, отже, й тепер слід позбавляти їх».

Чутка — це певна думка народу, без певного автора, яка розходиться скрізь, маючи під собою певну основу. Як наприклад: «Усе місто говорить, що Петро — зрадник батьківщини, отже, треба його таким вважати». |146зв.|

Тортури — це показання правди про якусь справу, здобуте шляхом призначення фізичного покарання згідно із законами. Як наприклад: «Петро під тортурами признався, що він перейшов на бік ворогів, отже, він зрадник батьківщини».

Закони — це всі людські та божественні закони, написані давно на мідних, глиняних або кам’яних таблицях. Як наприклад: «Божественний і людський закон засуджував на смерть зрадників батьківщини, отже, й Петра».

Присяга, або клятва, — це визнання якоїсь речі, дане публічно, беручи за свідка бога. Як наприклад: «Громадяни підтвердили присягою, що Петро перейшов до ворогів, отже, таким його треба вважати».

Свідки — це свідчення людей, достойних довір’я та відомих своїми чеснотами, дане в якійсь справі. Як наприклад: «Бургомістр і чимало радників свідчать, що Петро задумав зраду проти міста, отже, він — зрадник батьківщини».











ПЛІД ШОСТИЙ

Про хрію, її визначення, поділ, частини та перехід [від однієї частини до другої]


Раніше, ніж перейдемо до визначення хрії, годиться передусім знати її етимологію. Отже, твердимо, що хрія — це грецьке слово χρεία, a по-латині озна-/365/чає воно utilitas, necessitas, або usus dicendi, бо завдяки хрії оратор може виразити будь-який предмет, як церковний, так і світський. |147| Щодо суті, то хрія — це речення, яке подає вислів або вчинок, або те й друге одночасно, якоїсь особи і побудоване з певних частин.

Хрія буває трьох видів: словесна, речова і мішана. Словесна [хрія] — це речення, в якому подається або розглядається вислів якоїсь особи, достойний похвали або осуду. Як, наприклад, оцей вислів Платона: «Тільки страждання і праця породжують чесноти». Також [вислів] Плутарха: «Мало чого немає в злиднів, а в тих, що люблять, — усього». Далі [вислів] Ціцерона: «Звільнитись від провини — велика радість» — і, нарешті, слова Горація: «Життя смертним не дало нічого без праці» 159.

Речова [хрія], або хрія факту, — це речення, в якому виражається похвала або осуд чийогось вчинку. Наприклад, якби ти хотів похвалити Піфагора, який на питання «Яким довгим є людське життя?» нічого не відповів, а вийшов на хвилинку вперед, щоб подивились на нього, і відразу ж зник з очей присутніх. Подібний до цього вчинок Іоанна Хрестителя, який ще замолоду пішов у пустелю, де він через надмірну стриманість їв сарану і дикий мед 160. Також, якщо хочеш похвалити надмірну старанність Елагабала, який ніколи не одягав двічі того самого одягу, хоча [він] і був найдорожчим, а все новий. Мішана хрія — це речення, в якому викладається або згадується похвала або ганьба якогось факту. Наприклад, якщо скажеш про цей вчинок і рівночасно вислів Діогена, який, побачивши чванливого юнака, вдарив палицею його вчителя (і це справді так було), говорячи: «За те, що так вчиш хлопця», — /366/ це його слова. Подібний ще вчинок господа Христа, |147зв.| який вигнав з церкви бичем іудейських купців, кажучи при цьому: «Це мій дім, а ви його зробили вертепом розбійників» 161, а також, коли він, сидячи на горі, оплакував Єрусалим, промовляючи: «Якби ти знав день твого прибуття» і т. д.

Також іншою є упорядкована, або пряма, хрія, а іншою — невпорядкована, непряма, або з перемішаними частинами, а ще іншою є повна і завершена, а іншою — неповна, або незавершена.

Упорядкована, або пряма, хрія — це така, в якій всі частини вживаються на своєму місці. Невпорядкована, непряма, або з перемішаними частинами, — це така хрія, в якій вживаються частини в мішаному порядку. Повною, або завершеною, називається така хрія, яка складається з восьми частин, а неповною, нецілою, або незавершеною, — така, до складу якої входить шість, або сім, або п’ять, або навіть чотири частини.

Частин хрії взагалі налічується вісім: вступ, розповідь, причина, протилежне, подібне, приклад, свідчення і епілог.

Вступ — перша частина хрії, — це короткі пояснення до речі, які випливають із слів або чийогось вчинку і містять у собі похвалу або осуд того автора, чиї слова або вчинок, або те й друге одночасно, розглядаються в хрії. Початок можна трактувати багатьма способами.

Перший спосіб: шляхом коротких визначень якогось автора, чиї слова і вчинок хвалять або засуджують. |148| Як, наприклад, ось про св. апостола Павла, який сказав: «Хай не буде в мене слави, хіба що тільки на хресті господа нашого Ісуса Христа». Це красномовність божественних уст, а не слово Павла, /367/ учителя народів; догма самого бога, оцінена на вагу золота і перлів, а не полум’яного проповідника Павла, який є найславетнішим пророком досліджуваних божественних таїнств, засідателем найновішого суду, земний громадянин і рівночасно небесний житель, останній проповідник євангелія, але перший проповідник слова божого, запеклий переслідувач пророків, але найпалкіший поборник християнської віри, найзавзятіший покровитель тричі шанованого хреста, і, крім того, ми чуємо, що він ненавидів усе, що приносило славу. Як, наприклад, сам і словом, і ділом підтвердив думку: «Хай не буде в мене слави, хіба що тільки на хресті господа нашого Ісуса Христа».

Другий спосіб: шляхом порівняння, коли, очевидно, ми порівнюємо слова або вчинок якогось автора або самого автора із словами або вчинком іншого в подібній справі, чи то ставлячи його вище, чи то нижче, чи на рівні з іншим. Як, наприклад, [порівняння] від рівного до рівного на чиюсь похвалу: «Велику собі заслужив славу великий македонець, розв’язавши Гордіїв вузол; він — великий суддя великої мудрості, що розтяв гострою думкою приховану істину речей, тому заслужив гідну похвалу і повернув для своєї могутності славу, зв’язану кайданами» і т. д.

Третій спосіб: шляхом приниження свого таланту або прославляння переваги слів або якогось вчинку. Як наприклад: «Я, |148зв.| незадоволений мовою смертних, вважаю красномовність безсмертних богів зразком для порівняння. Випробовую ганебне перетворення мовчазності, коли зустрічний учитель — страх — придушує голос під впливом безмежних похвал і сповільнює перо» і т. д.

Четвертий спосіб: шляхом вживання фігур, як фігур слів, так і фігур думок. Як, наприклад, порівняння, /368/ запитання, членування на частини, апострофа, коли звичайно оратор говорить до слухачів.

П’ятий спосіб: шляхом відхилення багатьох повчальних даних, які служать для пояснення речі або самому авторові. Як наприклад: «Не вихваляє вже Рим своїх Гортензіїв, не підносить до небес уже Греція своїх Демосфенів, не маю сумніву, що ось цьому нашому мужеві краще признатися або оголосити, що він у красномовстві і науці скоріше простак, аніж оратор».

Шостий спосіб: шляхом вживання протасису і аподосису, очевидно, коли в протасисі, тобто у вступі, вживається якесь повчання, або історія, або символ, або вислів, або ієрогліф, які служать для [пояснення] речі, що розглядається у вступі. Далі, тобто в аподосисі, відбувається перехід до справи, або до похвал, або осуду речі чи особи. Як, наприклад, початок цієї думки: «Синку, вчися з молодих років, пізнавай мудрість аж до сивого волосся. Я знаю, що не знайдеться нікого, хто був би настільки несправедливим суддею речей і таким небезпечним ворогом мудрості, який би бажав долі простих вісників дуже заслуженим в науці мужам, твори яких дуже ясно говорять людям |149| про те, що треба йти за правдивою чесністю; і серед тих мужів, відомих своєю мудрістю, славиться теж Еклесіаст. Людина настільки вище стоїть своєю мудрістю, наскільки вона, як учений, більше славиться дуже побожними настановами свого вчення і дала людям ці настанови, що приносять для багатьох невчених світло і спрямовують блудливі ноги на шлях доброчесності».

Сьомий спосіб: шляхом похвали або осуду слів або вчинку автора. Як, наприклад, на честь Ісократа, який сказав, що коріння науки гірке, а плоди солод-/369/кі: «Заслужено слід хвалити Ісократа за особливі ораторські здібності, завдяки яким він здобув ім’я найславетнішого, і яка б не була сила красномовності, то її він сам показав, займаючись нею» і т. д.

Восьмий спосіб: шляхом пояснення значення якогось імені, щó саме означає корінь слова. Як, наприклад, Іоанн [означає] ласку, Василь — царя, Стефан — вінок, Хрізостом — золоті уста, на честь якого хай буде оцей приклад: «Цей найвидатніший з ораторів, Іоанн, не міг іти за жодним ім’ям, більш відповідним його природному талантові, ніж за ім’ям Златоуста. В його божественній мові сяяли квіти всіх ораторів, чарівність усіх мов, ніжність і краса всього красномовства. Не без божественного провидіння заслужив він носити ім’я Златоуста, адже ж з його уст ніколи не вийшло ані щось незначне, ані щось неясне, ані також щось маловажне. Усі його передбачення — це золото, перевірене у вогні, а його окремі вислови — це дуже дорогі перлини, з яких ось ця є в нас найціннішою, |149зв.| тобто оцей незаперечний вислів: «Легше самому перенести кривду, ніж зробити її другому».

Дев’ятий спосіб: шляхом вживання слова «проте», яке застосовуємо тоді, коли якийсь язичник зробив або сказав щось хороше. Про це скажеш саме так: «Хоч він і язичник, проте, здається, достойний похвали, тому що він таке-то зробив і таке-то сказав». Наприклад, для похвали Сенеки скажеш так: «Життя він вів нехристиянське, але щодо моралі — він християнин, щодо обрядів — негрішний, у вченні — релігійний; дуже оцим усім прославився Сенека. Не соромно християнам прославляти в своїх енкоміях того, хто сам формував християнський світогляд своїми побожними настановами, заслужив він похвал з уст авторів панегіриків, він, з уст якого /370/ вийшли оці слова, достойні християнина: «Пам’ятай, що не годиться комусь заподіювати шкоду, і, передусім, братові».

Десятий спосіб: шляхом вживання свідчень, коли, щоб похвалити якогось автора, наводяться слова інших. Так, наприклад, маєш похвалити св. Іоанна Хрестителя: «Хай прибуде з усією сім’єю доброчесності мати правди, отець справедливості, годувальниця чесності, найкраща красномовність, [адже] твоїх панегіриків бажає сьогодні глава пророків Іоанн Хреститель. Ось він, якому царський поет на міцних струнах кіфари оспівує лампаду, приготовлену для Христа, щоб він, наче жених, увійшов до цього світу не без лампади краси. Це він, про якого пророк і євангеліст говорять: «Голос волаючого в пустині» 162, щоб голосніше прозвучало для смертних вічне слово вічного бога. Не мовчить теж Малахія, що це прославлений нащадок Захарії, не людина, а ангел в об’явленій людині: «Ось я посилаю свого ангела перед лицем |150| твоїм, який приготує твій шлях перед тобою» 163. Крім того, сам Христос поважав, назвав і оголосив його великою людиною, більшою від усіх народжених, найбільшим з усіх пророків. Отже, якими словами ми маємо його прославляти як послідовника таких великих панегіристів, що сказав: «Покайтесь!» 164.

Одинадцятий спосіб: шляхом вживання додаткових джерел, коли перелічують місця, в яких хтось щось прекрасне зробив або сказав. Наприклад, щоб прославити апостола Андрія, який поставив хреста на Київських горах: «Він перший із смертних був апостолом первородному Христові, прославив невідоме поселення Віфсаїду своїм прекрасним походженням, своєю власною смертю, прийнятою за Христа, /371/ оживив Ахею, яка згасала від поганських забобонів, як іноземний нащадок передав небесам Візантій, позбавлений права на успадкування царства небесного». Поезія, що грунтується на його прославлянні, вишукує потрібні похвали: «Нас вважатимуть невдячними жителями цього Парнасу, якщо не співатимемо славних панегіриків отому божественному руському Аполлонові. Бурхливі касталійські води Борисфену шумлять безперервними прибоями хвиль або виходять зовсім з берегів, щоб прославити свого покровителя. І не зупинить тебе перед Київськими горами притаманна їм мовчазність, де мають виголошуватись панегірики на честь дуже трудолюбивого садівника св. Андрія; їх ти завжди повинен співати, адже ж у тобі закладено безліч добродійств, або насамперед через те, що він тут поставив хрест прославленого дерева, промовляючи: «На цю гору зійде божа благодать».

Розповідь — друга частина хрії, — це пояснення думки або |150зв.| вчинку, або рівночасно обох їх. Коли звичайно думка або якийсь вчинок, виражений кількома словами, подає неясний і дуже незрозумілий зміст, то його слід пояснити ширше, вживаючи більше слів.

Розповідь відбувається двома шляхами.

По-перше, шляхом переліку частин, якщо, очевидно, думка або вчинок, виражені загальними поняттями, поділяються на часткові. Як, наприклад, в цій сентенції: «Якщо все втратиш, не забудь зберегти славу». Тут слово «все» поділиш на часткові [поняття], а саме: багатство, почесті, земельні володіння, здоров’я, життя і т. д., що, виражаючи стисло, викладеш так: «Це відоме прислів’я дуже славного поета містить у собі не якийсь таємничий смисл, а те, /372/ що хтось має багатства, які дорівнюють кількості піщинок, і їх грабіжницькою рукою забирає доля і заставляє вести нужденне й беззахисне життя, тобто вона, заздрісна, робить власника багатьох маєтків злиденним Іром, або примушує його повзати по землі грізна любов народної стихії, скинувши з високої вершини дуже достойної посади, або його незів’ялі сили й міцне здоров’я знищить жорстока й руйнівна сила хвороб, або, нарешті, світло його короткого життя, оповите кіммерійською темрявою, згасне від смертоносного затемнення; одне тільки буде його турбувати, що все це завжди переживе слава».

По-друге, розповідь може відбуватись шляхом застосування фігури гіпотипозису, тобто якщо вислів або вчинок, які розглядаються в хрії, описуються так і так само відбуваються. Як, наприклад, ось цей про якогось героя чи воїна: «Погляньте: цей вчинок гідний, щоб про нього пам’ятали в майбутньому, |151| тож прийміть подвиги, які слід передати майбутнім нащадкам. Височіли турецькі укріплення, побудовані трудолюбивою рукою на загибель руського народу, гордо стояли вони, побудовані з міцних брил самого тільки каменю. І ніхто не наважувався знищити ось ці вонючі нарости на тілі Русі, а тільки цей один, наче з неба посланий, тріумфатор і захисник, якого до цього спонукало не власне горе, не спинила також обмаль солдатів, не змогла налякати його могутність варварського народу, а спонуканий бажанням повернути свободу батьківщині, він пішов війною. Поставивши на чолі воїнів-ветеранів, взявши до війська відважну молодь, він навчив її воювати й орієнтуватись у боях. Повів військо з міста через степи, пройшов трудні для переходу гори, бездоріжжя, ріки вбрід, аж поки, пробравшись до ворога, показав /373/ оттоманській силі військо, що наводило страх. Тут він вишиковує бойові лави багато разів, щоб здобути місто. Відважні воїни облягають великі укріплення, лякають жителів військові машини своїм шумом, у повітрі, наче дощ, літають незчисленні стріли. Вороги впадають у паніку, палають будинки, ціле місто у вогні, переповнене трупами, жах панує скрізь. І, нарешті, втративши надію на порятунок, ворог капітулює собі на ганьбу, а переможцеві на славу» і т. д.

Причина — це третя частина хрії. Завдяки їй встановлюється, що вислів або вчинок, або перший і другий одночасно, є корисними, правильними, легкими, приємними, почесними, справедливими, славними, похвальними і т. д. Згідно з таким віршем: |151зв.|

«Правильне та справедливе, корисне, а також приємне, Чесне й легке, похвала й слава причину дадуть».

Саме на основі цього треба вести дослідження, щоб знайти причину. По-перше, чи річ, яка міститься у вислові або вчинкові, є корисною, і відразу ж тобі прийде відповідь. По-друге, чи вона правильна і справедлива. По-третє, чи легка до виконання. По-четверте, чи приємна вона для тих, кому вона належить. По-п’яте, чи чесна вона. По-шосте, чи законно можна її здійснити. По-сьоме, чи приносить вона славу, якщо вона є. По-восьме, чи з неї прийде якась слава. Взявши все це до уваги, ніколи не бракуватиме дослідницьких засобів для вивчення речі, якої треба бажати або уникати.

Протилежне — четверта частина хрії, — це вивчення якоїсь речі, яку слід бажати або уникати, на основі протилежних даних. Джерела протилежного /374/ такі самі, як і джерела причини, але тільки містять заперечне значення Як, наприклад, коли в причині було корисне, то тут слід сказати некорисне, якщо там чесне, то тут — нечесне і т. д.

Подібне — п’ята частина хрії, — це дослідження якоїсь речі шляхом порівняння з іншою, подібною до неї, річчю. Подібне завжди треба знаходити таке, завдяки якому бажаєш дати пораду або відрадити думку або вчинок, щоб їх визнали і відповідно ствердили.

Приклад — шоста частина хрії, — це дослідження якогось вислову або вчинку на основі порівняння з дуже подібними вчинками інших найвидатніших осіб.

Свідчення — сьома частина хрії, — це доведення якогось вислову або вчинку на основі свідчень інших авторів, |152| які цілком так само висловились. Іноді можна вживати одне свідчення, а іноді й багато свідчень різних авторів, якщо такі можна знайти У цьому випадку слів їх ми не змінюємо, а подаємо докладно, як написано в автора, думку якого беремо як свідчення і використовуємо для підтвердження своєї речі.

Епілог — остання частина хрії, в якій дуже коротко повторюється весь зміст, що проходив крізь усю хрію.



ПЕРЕХІД ВІД ОДНІЄЇ ЧАСТИНИ ХРІЇ ДО НАСТУПНОЇ

Перехід від однієї частини хрії до другої навряд чи підпорядковується правилам науки, проте виводиться, очевидно, з самої теми, яка розглядається, і не без майстерності того, хто викладає або описує її. /375/ Та щоб і в цій справі ти не відчував у чомусь труднощів, то я подам деякі [правила], які можуть пригодитись майже при кожній темі.



Від вступу до розповіді

1. «Можливо, ви, слухачі, бажаєте, щоб я розкрив таїни цієї думки, прагнете дослідити глибину цієї істини, хочете, щоб я пояснив думку цієї дуже мудрої людини, то я поясню і чітко викладу, тому що мав він, цей вельмимудрий учений, знання» і т. д.

2. «Пізнавальний характер має це прислів’я найвидатнішого з поетів, або ораторів, або учених. Воно містить у собі не якийсь загадковий зміст, хіба тільки...» і т. д.

3. «Короткий дійсно, проте унікальний і подиву гідний цей вислів, якщо справді він нам дає повчальні знання» і т. д. |152зв.|

4. «Послухаймо найпопулярніших пророцтв, пояснімо думки, подаючи докази, чого вимагає цей відомий вислів вельмимудрого автора, на що він має вказувати. Він, очевидно, щоб...» і т. д.

5. «Якщо бачимо, що це досліджується правильною проникливістю розуму і перевіряється істинністю судження, то нам треба прийняти істину цієї дуже видатної та дуже вченої людини, виражену в її словах» і т. д.

6. «Похвалімо цю щасливу думку перед слухачами для істинності цього вислову й зважмо, що думає ця найщасливіша людина» і т. д.



Від розповіді до причини

1. «Якщо ви бажаєте запитати мене про причину цієї речі, то скажу, що...» і т. д. /376/

2. «Якщо ви хочете довідатись про глибину цієї думки, то вам у вашому задумі допоможуть міцні й надійні докази, адже ж...» і т. д.

3. «Мудрому, як відомо, досить слова, то і цей учений зрозумів, що божественним є те, що...» і т. д.

4. «Пізнайте ясну і добре відому для всіх істинність цього вислову, або після цього, тому що...» і т. д.

5. «Щоб не здавалось, що я подаю щось незрозуміле для всіх, то для ясності подаю ці аргументи, бо ..» і т. д.

6. «О, щоб можна було почути ще раз слова цього мужа, які донесла до небес доброчесність людини, яка сказала не що інше, як це...» і т. д.

7. «Щоб оминути багато дечого іншого, від чого істинність цього вислову набирає ваги, щоб замовчати те, що цей вислів...» і т. д.

8. «Справді, й час нічого не дав би мені, якби я виклав окремі слова цього вислову або |153| вчинку, то це мені допомогло б...» і т. д.

9. «Та нехай же так буде, погодімось, що це чудове пророцтво не виражало нічого іншого, як тільки істину, яку треба дослідити...» і т. д.



Від причини до протилежного

1. «Щоб зрозумілішими стали протилежності, закладені самі в собі, то годиться порівняти вислів цієї людини...» і т. д.

2. «Різною є думка тих, які більш бажають віддатись якому-небудь злу, ніж зрозуміти істинність цього вислову...» і т. д.

3. «Ви, а не я слідую за дивовижними знаменнями, ви, повторюю, які не бачите світла цієї правди й не намагаєтесь його побачити, окутані своєю засліпленістю...» і т. д. /377/

4. «Скажіть, слухачі, і порадьте, противники, якщо не бачите досліджуваної істинності цього вислову або вчинку, то погляньте, яке лихо і які великі небезпеки викличе щось протилежне цій істині» і т. д.

5. «Якщо, ви, слухачі, не довіряєте викладеній істині, то, очевидно, вірите протилежним речам і маєте якісь свої міркування, протилежні цій істині, тому що...» і т. д.

6. «Та легко довести наш аргумент, адже ж протилежні дані захищають нашу істину...» і т. д.

7. «Нещаслива, справді, доля тих, які сходять з цього шляху чесності та істини...» і т. д.

8. «Тож наче між зорями тіні, наче світло вночі, наче перлини в купі звичайного каміння, так між протилежними речами ясніша й очевидніша істинність викладеної речі...» і т. д. |153зв.|



Від протилежного до подібного

1. «Якщо добре, слухачу, обдумаєш у своїй голові цю річ, то зрозумієш, що це відбувається не інакше, як тільки...» і т. д.

2. «Оскільки супутником мислення є подібність, то для підтвердження істинності цієї думки обміркуймо подібні обставини як небесних, так і земних речей, як наприклад...» і т. д.

3. «Подібне зображення всякого роду речі можна побачити...» і т. д.

4. «Щоб завдяки подібності річ стала зрозумілішою і здавалась для наших очей більш доведеною і ширше висвітленою, то звернімось до речей, завдяки яким справді ми зможемо підтвердити її, а до цих особливо...» і т. д.

5. «Поверніть жадібне око вашої думки і подивіться на живий її образ...» і т. д. /378/

6. «Коли докази протилежностей, здається, дуже мало допомагають нам, то тоді подібність набирає великої ваги, бо ж яким чином...» і т. д



Від подібного до прикладу

1. «Якщо є потреба користуватися прикладами для підтвердження того, що говоримо, то зверніть увагу на того, який...» і т. д.

2. «Щоб я вам не здавався таким, що подаю на розгляд одні тільки слова вельмимудрої людини, то явне підтвердження для цієї речі можна побачити в цій дуже славній людині, яка...» і т. д.

3. «Ти просиш, щоб підтвердити річ прикладом, то годиться для того згадати про дуже славну людину, пам’ять про яку залишилась дотепер, що...» і т. д. |154|



Від прикладу до свідчення

1. «Вислухали ви уважно міркування і приклади, вислухайте тепер ще й свідків, серед яких першим говорить оцей...» і т. д.

2. «Якщо ще не підтвердила цієї істини моя проста мова, то нехай підтвердить своїми творами воскреслий Златоуст, Василій, Афанасій, Ієронім, Соломон...» і т. д.

3. «Мудре прислів’я гласить, що великі таланти подібні, то ясно, що в цьому свідченні є й таке, що підтверджує думку автора, про якого йшла мова, коли дається свідчення...» і т. д.

4. «Чи є потреба в більшій кількості свідчень? Послухайте, як чудово підтвердив цю істину N, який говорить...» і т. д.

5. «Якщо ви, слухачі, вимагаєте від мене свідка, то вам найкращий з ораторів сам подасть важливе свідчення...» і т. д./379/

6. «О божественний Платоне, ти звичайно говорив: «Щасливо процвітають держави, якщо керують ними філософи або якщо царі займаються філософією» і т. д.

7. «Пригадайте собі думки стародавніх, що саме про це говорить Платон, що Арістотель, що Сенека» і т. д.

8. «Тебе, великий учителю, запрошую я бути свідком для нашої істини...» і т. д.



Від свідчення до епілога

1. «Та вже закінчуємо свою промову, а коли так, то, слухачі, я бажаю одного тільки, щоб ви зважили на те, що почули...» і т. д.

2. «Тому ось тепер прошу я вас, слухачі, і клянуся цією славою, яку принесли вам ваші предки, |] ідіть за їх прикладом» і т. д.

3. «Коли наведено вже стільки свідчень, то досить уже їх, слухачу, щоб зрозуміти істинність згаданої думки, отже...» і т. д.

4. «Я вище вже подав докази, пояснив усе, а тепер ще раз повторюю...» і т. д.

5. «Отже, слухачу, збагни ласкаво своїм розумом те, що я подав на розгляд, старанно вислухавши й пізнавши його з усією свідомістю, бо ж усе це я говорив не без користі для тебе, якщо...» і т. д.

6. «Та, нарешті, відчуваю втому і, щоб закінчити свою промову, ще раз звертаюсь до вас, найславніші слухачі...» і т. д.

Зверни увагу, по-перше: не завжди слід вживати всі частини хрії в такому порядку, а залежно від дослідження [можна вживати] більше або менше частин, як вам до вподоби або як вимагає потреба. /380/

Зверни увагу, по-друге: як у вступі, так і в епілозі похвáли авторів треба наводити так, щоб вони узгоджувались між собою і вживались пропорціонально, а не щоб когось хвалити більше або менше, тому що коли втрачається міра, то тоді вийде підлабузництво.

Зверни увагу, по-третє: коли в хрії мова йде про велику кількість людей, то іноді можна оминути похвалу і почати від розповіді, а коли перейдеш до свідчень, то слід брати сентенції із святого письма або світських книг, пов’язуючи їх уміло з предметом, про який ведеться мова.

Тут уже ми щасливо закінчуємо виклад про мистецтво складання хрії, подавши перехід від однієї частини її до іншої, а як вінець цього викладу потрібно подати ще її практично. |155|



ХРІЯ СЛОВЕСНА ДО СЛІВ ЦАРЯ СОЛОМОНА «БЕЗМЕЖНЕ ЧИСЛО НЕРОЗУМНИХ»


Вступ

Справді, як і годиться мудрій людині, цей дуже славний цар, який перевищив усіх смертних незвичайною, дійсно божественною мудрістю, дістав найславніше ім’я «мудреця» і, наче своє власне, зберіг його. Багато мудрого, заявляю, написав і сказав Соломон, за що треба його завжди прославляти, виголошувати йому похвали. І, на мою думку, він не сказав нічого ніколи мудрішого, нічого логічнішого, правдивішого, як це, коли, роздумуючи про людську нерозсудливість та глупоту, натхнений святим духом і Всевишнім богом, сповістив, що число нерозумних безмежне, такими словами: «Кількість дурнів безмежна». /381/



Розповідь

І воно справді так. Багато смертних часто ненормальні: і тим важча хвороба божевілля володіє кожним, чим він розумнішим здається для інших. Куди б ти не пішов, то, запитую тебе, де ти не зустрінеш нерозумних? Чи знайдеш десь куточок землі, де б не проживали безголові? Яка місцевість є такою щасливою і відзначається здоровим кліматом, де б ти не знайшов дурних? Пройди міста — в них повно дурнів. Оглянь ринки — там аж кишать дурні, передивись села, перевір перехрестя доріг, і тут юрбиться незчисленна кількість дурнів. |155зв.| Обійди міські будинки, заглянь у таверни, двори, спальні, покої. О безсмертний боже, яке велике число нерозумних там побачиш, скільки знайдеш дурнів всередині і поза будинками, в міських приміщеннях і в позаміських віллах, у містах і селах, в публічних і приватних місцях! Як багато знайдеш ти скрізь їх різного віку й усякого походження, скрізь побачиш безліч безголових. Та найбільше побачиш таких, які з особливою запопадливістю добиваються для себе користі, втішаються життям, особливо турбуються про свої речі, а взявшись за якусь справу, обережно доводять її до кінця. Таких, кажу, простолюддя вихваляє як мудрих, прославляє їх як обережних, виявляє подив як до розсудливих і талановитих і називає їх передбачливими й дуже розумними. Їх же, слушно заявляє оцей мудрий цар, треба вважати дуже недалекими, нерозважливими, позбавленими чуття і таланту, а також безглуздими і страшенно дурними. Що ж? Хіба ж не будуть вважатися безглуздими ті, які вище цінують ганьбу, ніж честь, жадобу, ніж поміркованість, хиби, ніж чесноти, красу, ніж славу, землю, ніж небо, /382/ мінливі та примарні блага, ніж правдиві та вічні? А хто ж не віддає цьому переваги? Хіба ж, кажу, чинять розумно ті, що, відкинувши небесні й найбільш спокійні радощі щасливого життя, з усією пристрастю прямують і гоняться за грубою розкішшю, від якої не є гіршою ніяка хвороба? Хто ж не бажає і не гониться за нею? Хіба ж не назву я нерозумними тих, які заподіюють собі вічні муки хвилинним задоволенням? Хто ж, |156| знехтувавши розумом, віддає своє життя нестриманості і перебуває в найогиднішому болоті пороків? Хто віддає для цього всі сили, щоб гнатися за примарою якоїсь слави, щоб служити суєті, щоб іти назустріч жадобі й віддаватися розкоші та потурати найнечеснішим пристрастям? Хто ж не веде такого способу життя? Хто ж не плаває у цьому морі безглуздя? Хто ж не прямує до цих вершин божевілля? Хто ж не зазнає жалюгідної катастрофи думки й розсудку між цими сиртами глупоти?



Причина

Очевидно, дуже мало людей керується розумом — керманичем свого плавання. Адже потрібно було б перебувати біля керма, керувати ним і спрямовувати курсом життя, а він [розум], боячись великого злочину і зневаги, лежить собі в клоаці пороків, а замість нього, розгнуздана жадоба, шаленіючи, керує стерном, піднімає весла пристрастей, розпускає вітрила для пороків і нестриманих душевних почуттів та виставляє нерозумних під [удар ] хвиль нестриманості. Поки вони перебувають у вирі розпусти або поки володіють ними припливи і відпливи шалених пристрастей, то всі вони скочуються в одне місце — у підземний Тартар. /383/



Протилежне

Та між тими нерозумними, що ведуть кораблі до загибелі, є також обізнані зі справою, які пливуть у безмежному океані бурхливого житія: ось Одіссей і Орфей, яких не ввели в оману сирени своїм згубним співом, які не втратили розуму від чарів Цірцеї, |156зв.| які проїхали безпечно між Сціллою і Харібдою розбурханих пристрастей і досягли порту щастя. Таких кожен може легко порахувати, бо їх надзвичайно мало, а нерозумних, хто ж спроможний назвати їх кількість?



Подібне

Швидше я міг би порахувати морські хвилі, які звичайно в негоду піднімаються високо вгору, або листя дерев, що опало від морозу, або каміння, яке омивають морські хвилі, б’ючись об береги, ніж навіжених, пустоголових, безглуздих. Адже ж бачимо, що сама природа так недоречно створила, що прекрасне й рідкісне трапляються рідко і в малій кількості. Ось бачиш, що вся місцевість покрита невідомими скелями й камінням, на полях росте тернина, і безплідні бур’яни витягують з них соки, неймовірну силу мають шкідливі або некорисні звірі, лиха [у світі] величезна кількість, без міри теж поганих [людей]. Ось така безмежна кількість дурнів.



Приклад

А чи тільки тепер? А раніше хіба не було так багато нерозумних? Від початку світу їх кількість зросла неймовірно, і то так зросла, що з безлічі людей, які вже розсіялися майже по всьому світу і заселили різні райони землі знайшовся один-однісінький Ной, який з божої волі ще досягнув похвали /384/ як мудрець і який вигнану з землі правду взяв до того нещасливого корабля, якого він побудував по велінню божому і врятував його цілим та неушкодженим від всесвітнього потопу і від знищення всіх речей. |157|



Свідчення

Ти це бачив, прабатьку, найсвятіший з царів, набагато мудріший від премудрого Соломона. Він узяв від тебе цю небесну науку й божественну мудрість, вислухав тебе найуважніше, коли ти, переглянувши дивно малу кількість мудрих, звернув увагу на безмежну кількість дурнів. І, спонукуваний божественним натхненням розуму, вражений і здивований, мав сказати, що справді з усіх людей господь, наглядач усіх речей, не знайшов ні одного, який би був мудрий, який би йшов шляхом доброчесності, який би вів життя, достойне людини. І всі були повержені, [а ти говорив]: «Цей не є розумним, і цей ні», і так до останнього.



Епілог

Якщо все це правдиве і якщо ніхто розумний не заперечував, що воно — чистісінька правда, то не треба вже заявляти ще раз про те, що Соломон сказав дуже мудро, що в усіх народів є така велика кількість дурнів, що їх ніхто неспроможний перелічити. Тому й ми теж скажемо і дамо підтвердження словам царя Соломона: «Кількість дурнів безмежна».



ХРІЯ РЕЧОВА

в якій вихваляється наш наставник, найясніший і вельмишановний великий владика Рафаїл Заборовський, з ласки божої архієпіскоп Київський, Галицький і Малої Русі, який після дуже щасливого вступу /385/ на Київську св. Софії архієпіскопську кафедру виголосив проповідь 1732 року, третього дня, коли дуже щасливо відзначали |157зв.| день народження Анни Августи, імператриці всієї Росії. Згодом, турбуючись про народне добро, підняв на власні кошти Академію. Інші пізніші добрі діла, які слід було передати майбутнім вікам, він заповів нащадкам.



Вступ

Хай мовчить панегірист Аполлон, хай замовкне аед Гомер, хай стримає голос красномовний Туллій, хай теж затихне сама переможниця — красномовність, бо ось новий іде найкрасномовніший оратор Рафаїл, якого, кажуть, раніш з особливою увагою слухали жителі Москви, коли він говорив з амвона, а недавно вже Київська кафедра ласкаво слухала його, коли він виголошував проповідь, і прийняла його. Ідіть сюди, народи, збігайтесь, найвіддаленіші нації, сходьтеся послухати з кожної країни, всі племена, насторожте вуха, зверніть погляд! Хто ж цей святий, що з владики став незвичайним оратором? Це ось той, що ще раніш, обраний професором московських шкіл, як дуже достойний і вчений, доступно і на належному рівні виступав у присутності всіх із шкільних кафедр; це той, що в морських плаваннях виконував обов’язки і мав сан ієромонаха, щоб керувати життям інших, згодом після кількох років наполегливої праці він увінчав своє чоло золотою митрою, був призначений архімандритом Колазинського монастиря, а також засідателем і мировим посередником у Священному синоді; це той, якому |158| після Колазинської архімандрії призначено дорогоцінний жезл Псковського єпіскопа, де він, додержуючись у своєму житті священної поміркованості, піднявся /386/ на вищий ступінь досконалості чеснот, за що був щедро винагороджений і за наказом найяснішої імператриці Анни Іванівни перейшов на Київську кафедру, з якої у святковий день блаженної покровительки Анни він вшанував вічну славу своєї володарки найдостойнішою проповіддю і наситив уважні вуха всіх ораторською красномовністю своїх слів.



Розповідь

Нічого дивного, що цей божественний проповідник відібрав пальму першості в красномовстві у самого Туллія, представника величавої красномовності. Адже ж, справді, слабким виявився б талант Туллія (якби він встав), щоб нести такий величезний тягар того всього, що взяв на себе, як ми чули, Рафаїл. Сама Свада впала б безсилою, затьмарилися б очі та розум, покинули б сили, заскрипіли б пера, тому що справа вимагає красномовності божественних, а не людських уст, божественного оратора, а не Туллія. Для цього саме доброчесність обрала тільки одного достойного Рафаїла. Це щастя принесла йому вроджена скромність, став ученим завдяки особливим знанням, на кафедру поставила його дуже велика й правдива вірність своїй найяснішій цариці й найласкавішій володарці. Він, прекрасний оратор, своєю глибокоосвіченою й чарівною красномовністю зачарував уми всіх. Їхні очі привернув до себе, коли ввійшов |158зв.| у святий храм. Зійшов до народу, відкрив уста, щоб виголосити проповідь, зробив рух руками, складеними дуже скромно, напруживши зір, обвів очима слухачів різного віку і походження. А з них одні спрямували свої очі до неба, інші в страху божому роздумували про вічне життя, а ще інші раділи, а ще інші в думці й душі аплодували, виражаючи вдячність собі /387/ й своєму такому великому щастю, що завдяки особливому божественному провидінню вони живуть у такі часи і що вони удостоїлись не тільки бачити, але й слухати оратора — свого владику, що немов упав їм з неба і виголошує проповідь, вживаючи священні слова.



Причина

Київ пам’ятає стільки віків, але не снився йому такий добрий пастир, який би згасив його спрагу такою проповіддю до народу, з якої черпають собі поживу розсудливі вівці, бо ж з цієї проповіді випливають здорові думки на пасовище. Адже ж завданням пастирської проповіді є те, щоб священний проповідник дав кожному відповідь, щасливо виступив і щоб присутні слухачі, що уважно слухають, зібрали тим більше плодів, чим сильнішою, красномовнішою й переконливішою є Свада. Було багато таких, які боялися прямувати до праведного життя, проте його заохочення, переконання й повчання примусили і переконали їх. Інші вважали, що праведне життя набагато важче, а ще інші віддавалися приємним життєвим справам і займалися ними. І їм усім Рафаїл дав |159| найкращий зразок доброчесності, показав також приклад досягнення вічної слави і краси, коли він краще і переконливіше вчинками, а не словами, виразив і подав для них цей взірець у собі самому і відразу ж повернув їхні очі, серця й душі до божественної любові, а їхні помисли захопив і спрямував до почесних і корисних вчинків, що вимагають самопожертви і співчуття.



Протилежне

А ви, пустослівні оратори, які нескінченним потоком слів, пустим і розтягнутим викладом думок /388/ намагаєтесь добитися витіюватості й чарівності промови, які красномовною привабливістю і спокусливим багатослів’ям затуркуєте вуха недосвідчених, гонитесь не за чимсь іншим, як тільки за легенькою популярністю і дешевою славою, скажіть, прошу вас, яке переживання душі, які перетворення, яка зміна бажань, які прекрасні вчинки, які дивні чесноти йдуть, природно, за тими прекрасними промовами, які ви виголосили? Докладно обдумані, підготовлені і старанно відшліфовані промови ви приносите з дому. Потім ви йдете на амвони, виголошуєте, втокмачуєте їх, напружуєте свій голос, говорите до хрипоти, наповнюєте вуха криком, а святі місця — вигуками, а який наслідок з цієї праці? Коли ви запалюєтесь, слухач залишається холодним, коли ви підвищуєте голос, він позіхає, коли ви кричите, він засинає, а зворушується тоді, коли ви закінчили промову, і він виходить і після зборів приходить додому. Що ж, хіба не так? Адже ж ваші нрави не відповідають вашим промовам, |159зв.| бо чого ви навчаєте своєю промовою, то те заперечуєте своїми вчинками, тому що ваше лицемірне життя йде всупереч тому, до чого ви намагаєтесь схилити інших своїми аргументами.



Подібне

Відомо, що земля не удобрюється громами, а водою, не від блискавок родять поля, а завдяки дощам, не шумним градом насичуються і зволожуються лани, а легеньким дощем. Так само не викриком слів, не славою таланту і звучними сентенціями збуджуються душі, щоб давати плоди чеснот, а тільки прекрасними вчинками та прикладами. Поглянь, з яким запалом кидаються воїни на ворога, з якою шаленістю вдираються вони до обложеного міста через зруйновані /389/ мури! Чи гадаєш, що їх запалює до битви гуркіт барабанів і звуки сурм? Помиляєшся! Чи думаєш, що їм додає відваги лайка ворогів, крики товаришів по службі, заохочення командирів? І тут помиляєшся! Сам тільки вождь є таким, що, сидячи на коні з витягнутим мечем у руці, йде попереду бойових лав і закликає не язиком, а рухами своїх рук, щоб [воїни] йшли вперед, бо хто ж може не піти за вождем, який іде попереду?



Приклад

Чи так воно? Хто ж, найясніший владико, не пішов за тобою, коли ти ведеш, коли найщасливіший день Августи-володарки ти започаткував і продовжуєш славити щорічним вітанням? Хто ж не послухав тебе, коли ти задумав відзначати цей день як приклад святості й прославляння? Усі слухачі зійшлися саме сюди, насторожили вуха й, охоплені безмежною радістю, відновлювали |160| в пам’яті найславнішу прикрасу Русі, колишній їх захист, блаженної пам’яті найяснішого й найшановнішого архієпіскопа і митрополита Рязанського й Муромського Стефана Яворського, який також у свій час, щоб церква і православна віра не зазнали жорстокого переслідування, готуючись особливо старанно і з ораторською серйозністю, часто піднімався на амвон. Крім того, проявив ретельність і любов до наук, виділяв чимало коштів для бідних, які присвятили себе науці, і різноманітними способами закликав магнатів, щоб допомагали й протягали правицю допомоги таким великим успіхам батьківщини, щоб збільшити кількість вільних мистецтв і наук. А ось той пастир з любов’ю і таким самим завзяттям пішов за тобою, найдостойніший пастирю, і всі його чесноти втілились у тобі й переселились /390/ у твою непохитну душу. Адже ж ти і його, і своїм перебуванням отут показав прекрасний зразок служіння на благо народу, адже ж ти підніс власними коштами започатковані й засновані школи Петром Могилою, щоб дати освіту простому й неосвіченому народові, ще більше поширив науку, а ти заснував і побудував декілька шкіл, — ось погляньте своїми очима (якщо хтось не вірить). Справді називають і визнають тебе покровителем, реставратором і поширювачем науки та любителем мудрості. Тільки ти своєю священною ногою вступив до Академії, то відразу ж узявся за відбудову академічних \\ будинків і привів їх до належного вигляду своїм постійним піклуванням та власними коштами і, закінчивши роботи, поклав вінець. Далі, не менше милуються очі глядачів і тим, що ти, прибувши якнайщасливіше до Києва, обрав трьох архімандритів з особливою урочистістю (раніш їх у Києві не було). Нарешті, ти не заховав своєї руки, щоб подати їм допомогу в прикрасах, якими заслужені мужі, достойні таких почестей, сяють золотом і славою чеснот. І їх прикраса — це твоя прикраса, і вона не забариться, щоб сповістити вічності про твою честь, і запише вона тобі похвалу на скрижалях безсмертя.



Свідчення

Правда в моїх словах, і істинне те, що я сказав раніше, а підтвердженням моїх слів буде оце твердження найсвятішого Лева: «Приклади сильніші, ніж слова, праця повчальніша, ніж слово». Тому й ти, найясніший владико, не міг нічого дати мудрішого і переконливішого, як приклади скромності, смиренності, чесності, співчуття, непорочності та інших чеснот, додавши до них і супутника мудрості — дар слова. /391/ Відзначаючи свято блаженної пророчиці Анни й одночасно день іменин найяснішої імператриці, ти своєю проповіддю, повною дуже покірної та сердечної вірності, прославив його. І як у словах, так і в чистому серці, думках і душі зберігаєш вірність своїй цариці й найславнішій володарці до кінця свого життя. Проповіді |161| на честь бога — це і теперішні, і довговічні свідки, але не меншим свідком є також оця твоя праця про виголошення промов, яку ти завершив і вичерпно виклав.



Епілог

Зрештою, вік побачить, твої нащадки поглянуть на вчинки, а про твої справи і дуже велику турботу скажуть народи. Тепер же, наскільки моє перо змогло записати й передати, я скорочено зібрав величезний арсенал твоїх чеснот, прийняв їх як належне у свою шкільну працю і подав їх. Отже, хай читають нащадки для прикладу наступних віків і, читаючи, хай слухають, дивляться очима, беруть ласкавою рукою і сприймають з ще ласкавішою душею. /392/


















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.