Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна





СЛОВНИК ІМЕН І НАЗВ



Абат — настоятель монастиря, ігумен.

Абдолонім — бідний чесний садівник, якого Александр Македонський зробив царем Сідона.

Авгур — жрець у Римі, який ворожив, спостерігаючи за польотом птахів, їхніми криками та по інших ознаках.

Август, Октавіан (63 р. до н. е. — 14 р. н. е.) — римський імператор.

Аверн — озеро в Кампанії (Італія), де, як говорить легенда, був вхід до підземного царства.

Авессалом (бібл.) — син іудейського царя Давида. Він виступив проти свого батька й загинув у цій боротьбі.

Авраам (бібл.) — іудейський патріарх.

Аврора — богиня вранішньої зорі, дочка Гіперіона, дружина Тіфона.

Австр — південний вітер.

Автолік — син Меркурія, дід Одіссея, відомий своїм злодійством.

Агамемнон — син Атрея, чоловік Клітемнестри, головнокомандуючий грецьким військом у Троянській війні.

Аганіппа — джерело муз на Геліконі (Беотія).

Агафокл — сіракузький тиран (360 — 289 рр. до н. е.), походив з сім’ї гончаря.

Агафон — син Тірімма, вождь кінноти Александра Македонського.

Аглая — див. Грації.

Агріппа, Марк Віпсаній — римський консул (37, 28, 27 рр. до н. е.), близький до Августа.

Агріппіна — мати римського імператора Нерона, вбита за наказом сина в 59 р. н. е.

Адоніс — син кіпрського царя Кініра і його дочки Мірри. Його кохали Афродіта й Прозерпіна. Вбитий вепром, якого послав ревнивий Арей, чоловік Афродіти.

Адріан VI — римський папа (1522 — 1523 рр.). /403/

Адріатичне море — море між Балканським та Апеннінським півостровами.

Аед — старогрецький співець, виконавець епічних пісень.

Азов — місто на місці грецької колонії Танаїс у гирлі Дону, яке довгий час належало туркам, а в 1736 р. російські війська під командуванням Мініха здобули цю фортецю, і вона залишилася за Росією.

Аїд — син Кроноса і Реї, брат Зевса, володар підземного царства (див. Плутон).

Аканф — македонське місто на східному березі Халкідіки.

Аквілон — північний вітер.

Акінак — короткий перський меч.

Акко — страховище, яким лякали малих дітей. (Наша Баба-яга).

Актеон — внук фіванського царя Кадма. Його Діана перетворила на оленя.

Албіній, Луцій — трибун з владою консула (в 379 р. до н. е.).

Алекс — друг Дафніса, сіцілійського пастуха — творця пастушої пісні.

Александр Македонський (356 — 323 рр. до н. е.) — засновник Македонської монархії.

Алекто — див. Фурії.

Алкей — грецький ліричний поет на острові Лесбос (кінець VII — початок VI ст. до н. е.).

Алкід — нащадок Алкея, тобто Геракл.

Алкман — грецький ліричний поет, автор гімнів (2 пол. VII ст. до н. е.).

Алкмеон із Аргоса — син Амфіарая, вбив свою матір Евріфілу.

Алфей — найбільша ріка на Пелопоннесі, яка двічі зникає під землею, пливучи до Іонійського моря.

Альвар, Еммануїл (1526 — 1572 рр.) — португальський єзуїт, мовознавець, автор латинської граматики, якою користувалися майже в усіх школах Європи того часу.

Амазонки — плем’я войовничих жінок, яке проживало на Кавказі і на берегах річки Фермодонту в Понті.

Амалазунта — дочка царя остготів Теодоріха (VI ст. н. е.), яка стала царицею в 526 році.

Амасіс — цар Єгипту (570 — 526 рр. до н. е.).

Амброзія — їжа античних богів, що давала безсмертя.

Амнон (бібл.) — син іудейського царя Давида, вбитий братом Авессаломом.

Амон — староегипетське верховне божество. /404/

Амулій — цар м. Алби-Лонги (Італія).

Амур, або Купідон (у греків — Ерот), — бог кохання, син Венери.

Амфіном — сіцилійський юнак, який із своїм братом Анапом врятував своїх батьків під час виверження вулкана Етна.

Амфіон — син Зевса і Антопи, фіванський цар, чоловік Ніоби, чудово грав на лірі.

Амфітрита — дружина Нептуна, богиня моря.

Амфора — велика глиняна посудина з двома ручками.

Анаграма — переставлення букв або складів.

Анакреонт з острова Теоса (Іонія) — один із представників монодичної лірики (2 пол. VI ст. до н. е.). З його творів збереглися невеликі фрагменти.

Анаксагор — відомий грецький філософ з Клазомен, непослідовний матеріаліст (бл. 500 — 428 рр. до н. е.).

Андрій (бібл.) — один з 12 апостолів міфічного засновника християнства Ісуса Христа.

Анна — імператриця Росії (у 1730 — 1740 рр.), дочка царя Івана Олексійовича.

Антей — син Посейдона і Геї, лівійський велетень, переможений Гераклом.

Антігона — дочка фіванського царя Едіпа і Йокасти.

Антоній, Марк — римський політичний діяч і полководець (83 — 30 рр. до н. е.).

Антоній Печерський, родом з Любеча (982 — 1073 рр.), — засновник Києво-Печерського монастиря.

Антоній Пій — римський імператор (138 — 161 рр. н. е.).

Анхіз — цар Дардана, батько Енея.

Аонія — частина Беотії (Греція), біля підніжжя Гелікону.

Апекс — конусна вершина шапки, обмотана білою шерстю.

Апіній, Рублій — римський юнак, якому Публій Клодій загрожував убивством, якщо той йому не відступить город.

Апіцій, Марк Габій — гастроном часів Августа і Тіберія.

Аполлон — син Юпітера і Латони, покровитель поезії, медицини та ворожбитів.

Аргія — дочка Адраста і дружина Полініка, сина фіванського царя Едіпа і Йокасти.

Аргос — син Зевса і Ніоби, міфічний цар Аргоса.

Аргус — стоокий гігант, якому Юнона веліла стерегти Іо, перетворену в корову.

Аріадна — дочка Міноса і Пасіфеї, залишена Тесеєм на острові Наксос, згодом дружина Вакха (Діоніса). /405/

Аріон — поет-кіфаред з Метімни на о. Лесбос (бл. 600 р. до н. е.).

Арістід — афінський державний діяч (бл. 540 — 467 рр. до н. е.), названий «Справедливим».

Арістіпп — філософ з Кірени, засновник кіренської школи гедонізму (бл. 434 — 360 рр. до н. е.).

Арістомах — тиран (з 234 р. до н. е.) в Аргосі після вбивства Арістіппа.

Арістотельвидатний старогрецький філософ (384 — 322 рр. до н. е.).

Арістофан — видатний грецький комедіограф (бл. 452 — 388 рр. до н. е.).

Артаксеркс — ім’я трьох перських царів: Артаксеркс І — син Ксеркса (465 — 425); Артаксеркс II Мнемон — син Дарія II (405 — 359); Артаксеркс III Ох — син Артаксеркса II (359 — 338 рр. до н. е.).

Артемісія — дружина царя Карії Мавзола (IV ст. до н. е.).

Архілох — грецький поет VII ст. до н. е., представник ямбічної і елегійної поезії, творець ямбічного вірша.

Архімед із Сіракуз — учень Евкліда, великий грецький математик і фізик (287 — 212 рр. до н. е.).

Архіт з Тарента — філософ піфагорейської школи (V — IV ст. до н. е.).

Асилія — притулок, право притулку.

Асканій — син Енея і Креуси, цар Лавінію, засновник м. Альби-Лонги.

Асклепіад — грецький поет з Самосу, який вважається творцем «асклепіадового» вірша.

Асклепій — фессалійський цар і лікар, згодом бог лікування.

Аспасія — друга дружина Перікла, відзначалась красою, розумом та освітою (нар. бл. 470 р. до н. е.).

Аталанта — учасниця калідонського полювання і походу аргонавтів.

Атлант — титан, син Япета і Клімени, батько плеяд, гіад, гесперид і Каліпсо, згідно з легендою, тримав на своїх плечах небозвід.

Атрей — син Пелопса і Гіпподамії, цар Мікен.

Атрій — вітальня в італьських домах.

Атропос — див. Парки.

Аттіка — область у Центральній Греції із столицею Афіни.

Афіни — столиця Афінської держави, розташована в Аттіці. /406/

Афродіта — див. Венера.

Ахеронт — ріка в підземному царстві.

Ахея — область Північного Пелопоннесу, взагалі, вся Греція.

Ахілл — син фессалійського царя Пелея і морської богині Фетіди, головний герой «Іліади» Гомера.

Аякс — син Оілея, царя локрів.

Аякс — син Теламона, цар Саламіну, один з учасників Троянської війни.

Бальд (1327 — 1400 рр.) — італійський юрист, учень Бартола. Його праці з римського і канонічного права, що зібрані в 5 томах, є важливим джерелом права епохи феодалізму.

Барбітон — семиструнна ліра великих розмірів,

Бартол. Бартоло Северо із Сассоферрато (1314 — 1357 рр.) — італійський юрист епохи феодалізму. Основна праця — коментар до кодифікації Юстініана.

Басс, Агафон — римський поет епохи Августа, друг Овідія. Проперцій присвятив йому четверту елегію першої книги.

Баховський, Фелікс — польський письменник XVII ст.

Баухусіус, Бернард (1575 — 1619 рр.) — голландський поет, автор епіграм.

Беллерофонт — син Главка Корінфського, внук Сізіфа, переможець Химери, триголового страховища в Лікії, яке дихало вогнем.

Беллона — сестра Марса, богиня війни у стародавніх римлян.

Біант — один із «семи мудреців» Греції, родом з Прієни (Мала Азія).

Бідерманн, Яків (1578 — 1639 рр.) — німецький поет, який писав німецькою і латинською мовами.

Бірема — судно з двома рядами весел.

Біт — гладіатор, що боровся з Вакхієм і разом з ним загинув.

Бітон і Клеобіс — два брати, які славились своєю любов’ю до матері.

Борей — північний вітер.

Борисфен — стародавня назва Дніпра.

Братковський, Данило (помер в 1702 р.) — український громадський діяч і поет, учасник і організатор ряду повстань на Україні, загинув у Луцьку від рук польської шляхти.

Бріарей — сторукий велетень, син Урана.

Бронт — один з киклопів у майстерні Вулкана.

Букефал (Буцефал) — любимий кінь Александра Македонського. /407/

Бусірід — цар Єгипту, син морського бога, приносив в офіру чужинців, вбитий Гераклом.

Вакх (у греків — Діоніс) — син Юпітера і Семели, бог вина і виноградарства.

Вакхій — див. Біт.

Валеріан — римський імператор (в 253 — 260 рр. н. е.).

Валтасар — останній вавілонський цар.

Ваней (бібл.) — син Іодая, головнокомандуючий військом при Соломоні.

Варвара — дочка Діоскура, замучена (бл. 306 р. н. е.) за християнство, визнана церквою святою.

Варрон, Публій Теренцій Атацінський (116 — 27 рр. до н. е.) — римський поет, автор сатир, які не збереглися.

Василій Великий з Кесареї (бл. 330 — 379 рр. н. е.) — каппадокійський митрополит, автор «Шестиднева», повчальних трактатів та проповідей.

Везул — гора в Лігурії (Італія).

Велізарій — полководець візантійського імператора Юстініана (490 — 565 рр. н. е.).

Венера (у греків — Афродіта) — дочка Зевса і Діони, за іншою версією, народилась з морської піни біля острова Кіпру, тому часто називають її Кіпрідою, богиня краси й кохання.

Вергілій. Публій Вергілій Марон (70 — 19 рр. до н. е.) — римський поет, автор творів «Енеїда», «Георгіки», «Буколіки».

Верекінф — гора у Фрігії (Мала Азія).

Веспасіан — римський імператор (69 — 79 рр. н. е.).

Візантій, або Візантія, — фракійське місто на Босфорі (тепер Стамбул).

Вікарій — заступник, помічник єпіскопа й митрополита.

Віфлієм — місто в Палестині, 9 км на південь від Єрусалима, місце народження міфічного засновника християнства Ісуса Христа.

Віфсаїда — місцевість у Палестині, де народились апостоли Петро, Андрій і Філіпп.

Вулкан, або Мульцібер (у греків — Гефест), — кривий бог вогню та ковальського ремесла, син Юпітера і Юнони, чоловік Венери.

Вултур — гора на межі Апулії, Луканії і Самнію (Італія).

Вултурн — південно-східний вітер, що дує від гори Вултур.

Гавр — гірське пасмо в Кампанії (Італія).

Гален (129—199 рр. н. е.), родом з Пергама, — лікар імператорів Марка Аврелія, Вера і Коммода. /408/

Галли — плем’я, яке проживало на території, що охоплює приблизно сьогоднішню Францію, Бельгію, Швейцарію.

Галлієн — римський імператор (в 260 — 268 рр. н. е.).

Гальба, Сервій Сульпіцій — учасник галльської війни Цезаря.

Ганг — ріка в Індії.

Гангри — місто в Пафлагонії (Мала Азія).

Ганімед — вродливий юнак, син Троя, якого орел Зевса переніс з гори Іди на Олімп, де Ганімед подавав богам напої.

Ганнібал — відомий карфагенський полководець (247 — 183 рр. до н. е.).

Гараманф — відомий у Римі розбійник.

Гарпаг — мідяний, полководець перського царя Kipa Старшого.

Гарпал — друг Александра Македонського, очолював фінансове відомство, згодом утік до Афін з великою сумою грошей.

Гарпаліка — фракійська героїня, після смерті батька вела розбійницьке життя, вбита пастухами.

Гедеон (бібл.) — один із ізраїльських суддів, родом з м. Офри. Правив в Ізраїлі 40 років.

Геката — дочка титана Перса і Астерії, богиня, яка появлялась у трьох формах, як Селена на небі, Діана на землі і Прозерпіна в Аїді.

Гектор — син Пріама і Гекуби, чоловік Андромахи, головний герой Трої, загинув в єдиноборстві з Ахіллом.

Геліади — сестри Фаетона, перетворені в дерева.

Гелікон — гірський хребет в Південній Біотії, присвячений Аполлонові та музам.

Геліос — бог сонця, син Гіперіона і Теї, брат Селени і Еос.

Гелон — тиран Гели, а згодом Сіракуз (V ст. до н. е.).

Генна — місто в центрі острова Сіцілії з храмом Церери.

Геракл (у римлян — Геркулес) — син Зевса і Алкмени, грецький народний герой, відомий своїми дванадцятьма подвигами.

Геракліт з Ефеса (VI — V ст. до н. е.) — грецький філософ Іонійської школи.

Герм — золотоносна ріка в Лідії, яка впадає у Смірнську затоку.

Гесіод з Аскри (нар. бл. 850 р. до н. е.) — автор поем «Роботи і дні», «Теогонія».

Гетер — син Кефала і Аврори, вечірня зоря.

Геспериди — дочки Атланта і Гесперії, що жили на заході й стерегли золоті яблука з допомогою дракона, який ніколи не спав. /409/

Гети — фракійське плем’я на берегах Дунаю, на південь від даків.

Гіант — син Атласа і брат гіад — семи зір у сузір’ї Тельця.

Гіацінт — син спартанського царя Ебала, якого вбив Аполлон нехотячи диском.

Гігес — цар Лідії, власник чародійного персня, родоначальник династії Мерманідів (VII ст. до н. е.).

Гідасп — ріка в Індії, яка впадає в Інд.

Гідра Лернейська — багатоголова змія, яку вбив Геракл.

Гіл — син Феодаманта, царя дріонів, супутник Геракла у поході аргонавтів. Його вкрали наяди.

Гіменей — бог шлюбу, син Аполлона; взагалі, весільна пісня.

Гіперіон — син Урана ł Геї, титан, батько Геліоса, Селени й Аврори.

Гіппократ (помер бл. 370 р. до н. е.) — видатний лікар з Коса.

Гіппократ Хіоський — грецький геометр (2 пол. V ст. до н. е.), автор систематичного твору з геометрії (не зберігся).

Гіппомен — син Мегарея з Онхеста в Беотії, чоловік Аталанти, батько Лімона.

Гіппонакт — грецький поет з Ефеса (VI ст. до н. е.), автор ямбічних і пародійних творів, творець холіямба.

Гіпсіпіла — дочка лемноського царя Фоанта.

Глікера з Феспій — гетера, яка подарувала феспійцям статую Ерота роботи Праксітеля, або, можливо, та, про яку пише Горацій, або Глікера з Сікіона (Пелопоннес), коханка художника Павсія.

Глікон — грецький поет, який, на думку стародавніх греків, винайшов гліконейський вірш.

Гомер — найдавніший з відомих грецьких поетів, автор поем «Іліада» і «Одіссея».

Горацій, Квінт Горацій Флакк (65 — 8 р. до н. е.) — римський поет, автор «Од», «Епод». «Сатир», «Листів».

Гордіїв вузол. Гордій — батько Мідаса, із бідного селянина став царем Фрігії. За те він посвятив Юпітерові свою колісницю, на передку якої був складний вузол, що його розтяв мечем Александр Македонський.

Гортенсій, Квінт Гортал — один з найвидатніших римських ораторів (114 — 50 рр. до н. е.).

Гракхи — два брати: Гай і Тіберій, сини Тіберія Семпронія Гракха, народні трибуни в Римі (перший в 133 р., а другий в 121 р. до н. е.), вбиті у боротьбі з оптиматами за земельні реформи на користь малоземельнрго селянства. /410/

Грації (у греків — харіти) — три богині краси: Аглая, Талія і Еуфросіна, дочки Юпітера і Евріноми.

Давид (бібл.) — син Ієсея, іудейський цар, батько Соломона.

Дамон — афінський музикант і софіст, друг Перікла, учитель Сократа.

Даниїл (бібл.) — ізраїльський пророк, якого перський цар Дарій вкинув у яму, де були леви.

Дарданіди — троянці.

Дарій — перський цар (в 336 — 330 рр. до н. е.), якого переміг Александр Македонський під Іссом в Кілікії (в 333 р. до н. е.).

Дафна — німфа, дочка річкового бога Пенея, перетворена в лавр.

Дафніс — син Меркурія, сіцілійський пастух, творець буколічної пісні.

Дебора (бібл.) — іудейська пророчиця, поетеса, яка закликала іудеїв до скинення панування ханаанеїв і в значній мірі допомогла їм перемогти ворогів.

Девкаліон — син Прометея, цар Фтії у Фессалії, разом із своєю дружиною врятувався від потопу і став родоначальником людського роду.

Дедал — афінянин з роду Ерехтидів, батько Ікара, будівничий крітського лабіринту.

Делос — один з Кікладських островів у Егейському морі.

Дельфи — місто в Фокіді біля Парнасу з храмом Аполлона.

Демагор — наварх родосців, відзначився під час облоги Родоса Мітрідатом.

Демосфен (384 — 322 рр. до н. е.) — син Демосфена, родом з аттічного дему Пеанії, видатний афінський оратор, ворог Македонії.

Демофоонт — син Тесея і Федри, учасник Троянського походу, цар Афін.

Деції — римська сім’я; найбільш відомі: Публій Децій Мус — учасник першої Самнітської війни — і його син Публій Децій Мус — учасник другої Самнітської війни.

Діана (у греків — Артеміда) — дочка Юпітера і Латрни, сестра Аполлона, богиня полювання, помічниця родів (Люціна), нічних чарів (Геката, Персеїда, тобто Кірка).

Діндими — гора у Фрігії на межі з Галатією, присвячена Кібелі.

Діоген — грецький філософ-кінік, родом із Сінопи (404 — 323 рр. до н. е.).

Діомед — син Арея, цар бістіонів у Фракії, годував своїх коней людським м’ясом, вбитий Гераклом. /411/

Діонісій з Тріполіс — керівник групи розбійників у Сірії, вбитий Помпеєм (І ст. до н. е.).

Діонісій Молодший — син Діонісія Старшого, сіракузький тиран (в 367 — 343 рр. до н. е.).

Діонісій Старший, син Гермократа — сіракузький тиран (в 405 — 367 рр. до н. е.).

Діоскури — див. Кастор і Полідевк.

Донат, Олександр (1584 — 1640 рр.) — професор риторики в Римі, поет.

Еак — син Зевса і Егіни, суддя Аїду.

Евагор — цар Саламіна на острові Кіпр (бл. 400 р. до н. е.).

Евандер — син Меркурія і пророчиці Кармеити, переселився з Аркадії в Італію ще перед Троянською війною. Йому приписувалось запровадження в Італії алфавіту, мистецтв і законів.

Евменіди — див. Фурії.

Евр — східний або південно-східний вітер.

Евріал — троянець, найближчий друг Ніса, вбитий у нічній сутичці з рутулами.

Еврібат — довірений лідійського царя Креза, обікрав Креза і видав його військові плани Кірові.

Еврідіка — дружина Орфея, яка померла від укусу гадюки.

Евріфіла — дружина Амфіарая, якого послала в похід на Фіви, де він загинув. За це її вбив рідний син Алкмеон.

Евтерпа — муза лірики, винахідниця флейти.

Едіп — син Лая і Йокасти, цар Фів.

Езоп — грецький байкар (бл. середини VI ст. до н. е.). Збірник його байок складено в XIII — XIV ст.

Езоп, Клодій — знаменитий трагічний актор часів Ціцерона. Його син Марк Клодій Езоп славився своєю розкішшю.

Елагабал, Валерій Авіт Бассіан — римський імператор (218 — 222 рр. н. е.).

Елевсін — приморське місто в північно-західній Аттіці з храмом Церери.

Еліфаз (бібл.). — друг Йова.

Ендіміон — син карійського царя Ефалія (за іншою версією — син Зевса), прекрасний юнак, який вічно спав на горі Латмі в Карії, його кохала Селена.

Еней — син Анхіза і Венери, після зруйнування Трої прибув до Лаціуму, став «засновником» Римської держави.

Енкелад — один із сторуких гігантів, син Тартара і Геї, вбитий блискавкою Юпітера і похований під Етною.

Енкомій — похвальна пісня, похвальна промова, панегірик. /412/

Енній, Квінт (239 — 169 рр. до н. е.), родом з Рудій (Калабрія) — творець римського епосу, автор «Анналів», трагедій та ін.

Еномай — цар Пізи на заході Пелопоннесу в долині ріки Алфею.

Еовс — один з чотирьох коней бога сонця Геліоса. Взагалі, схід.

Еол — грецький бог вітрів.

Епамінонд — фіванський полководець, переможець спартанців під Левктрами і Мантінеєю (418 — 362 рр. до н. е.).

Епей — син Панопея, збудував троянського коня.

Епікур — афінський філософ родом з Самосу, представник античної матеріалістичної філософії (341 — 270 рр. до н. е.).

Ерато — муза пісень про кохання.

Ереб — син Хаоса, бог підземної темряви, чоловік Ночі.

Ерідан — це річка По в Італії, яка впадає в Адріатичне море.

Еріна — поетеса з острова Лесбос (IV ст. до н. е.).

Ерінії — богині помсти і кари (у римлян — фурії).

Ескулап — див. Асклепій.

Есонід — син Есона, тобто Ясон.

Есфір (бібл.) — дочка ізраїльтянина Амінадава, дружина перського царя Артаксеркса.

Етеокл — син фіванського царя Едіпа і Йокасти, брат Полініка.

Етна — вулкан у Східній Оіцілії.

Етон — один з чотирьох коней бога сонця Геліоса.

Еуфросіна — див. Грації.

Ефес — іонійське місто біля гирла ріки Каїстру напроти острова Самос з храмом Діани.

Ехо — німфа, яку прокляла Гера і покарала тим, що вона не могла говорити, коли інші мовчали, і мовчати, коли інші говорили. Її переслідував бог Пан.

Євгенія — можливо, сестра Агафія Мірінейського (VI ст. н. е.).

Євтропій — євнух, якого мали призначити консулом на 399 р. за часів малолітнього імператора Гонорія, за якого фактично державою керував Стіліхон.

Єлена — дочка Зевса і Леди, дружина Менелая, викрадена Парісом, сином троянського царя Пріама.

Єлена — мати Константина Великого, народилась у Віфінії або в Англії (серед. III ст. — 328 р.). Церквою визнана як свята за те, що побудувала церкву на місці розп’яття міфічного засновника християнства Ісуса Христа. /413/

Єлисавета — королева Британії в 1558 — 1603 рр.

Єлисейські поля — місце перебування праведних у підземному царстві.

Єрусалим — столиця Палестини.

Заборовський, Рафаїл — митрополит Київський, ректор Київської академії (в 1731 — 1747 рр.), родом із Заборова біля Львова.

Зевксіс — грецький художник (2 пол. V ст. до н. е.), родом з Гераклеї в Італії, жив у Афінах, представник іонійської школи живопису.

Зефір — західний теплий вітер.

Зодіак — сукупність 12 сузір’їв, по яких відбувається рух Сонця: Водолій, Риби, Овен, Телець, Близнята, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козоріг.

Зоїл — грецький ритор і граматик (у III ст. до н. е.) в Александрії, дріб’язковий критик Гомера, за що дістав кличку «бич Гомера».

Іаїль (бібл.) — дружина начальника клану кенеян, яка вбила Сісара, командуючого армією ханаанеїв у битві з євреями біля гори Фавор.

Іаков (бібл.) — син Ісаака і Ревеки, батько 12 синів.

Іапет — титан, син Урана і Геї, батько Прометея, Епіметея, Атланта і Менетія.

Івік — грецький ліричний поет з Регія в Італії (бл. VI ст. до н. е.).

Іда — гора в центрі острова Кріту, на якій виховувався Зевс.

Ієзавель (бібл.) — дружина гірського царя Ахава, жорстоко переслідувала пророків — прихильників ізраїльського бога Ягве.

Іеронім Блаженний (нар. бл. 348 р. н. е.) — латинський письменник, автор багатьох творів, перекладач Біблії на латинську мову.

Ікар — син Дедала, який втік з батьком з Кріту на штучних крилах, але по дорозі впав у море і втопився.

Іксіон — цар лапітів у Фессалії, батько Піріфоя. Прикутий у Тартарі до колеса, обвитого зміями, за те, що покохав Геру, дружину Зевса, терпить вічні муки.

Ілія — народжена в Трої, Рея Сільвія, мати Ромула і Рема, дружина річкового бога Тібра.

Ілля (бібл.) — староєврейський пророк (IX ст. до н. е.).

Інфула — пов’язка голови з червоної або білої шерсті у римських жерців, весталок, а також послів. /414/

Іоанн Златоуст — видатний християнський письменник, проповідник, архіепіскоп константинопольський, родом з Антіохії (бл. 344 — 407 рр. н. е.).

Іоанн Хреститель (Предтеча) — міфічна особа в історії християнської релігії.

Іонафан (бібл.) — син ізраїльського царя Саула, прославився в битві з філістимлянами.

Іонійське море — море між Сіцілією, Південною Італією і Грецією.

Іосиф (бібл.) — син патріарха Якова і Рахілі, проданий братами в Єгипет, де був верховним міністром.

Іппокрена — див. Пегас.

Іпполіта — дочка Марса, цариця амазонок, дружина Тесея.

Іпполіт — син Тесея і Іпполіти, проклятий батьком за намовою мачухи Федри, загинув від сполоханих коней Нептуна.

Ір — прізвисько бідного Арнея в домі Одіссея на острові Ітака. У переносному розумінні — бідняк.

Ірод — син Антипатра, цар Палестини (в 40 — 4 рр. до н. е.).

Ісаак (бібл.) — єврейський патріарх, син Авраама і Сари.

Ісіда — староєгипетська богиня, сестра й дружина Осіріса, мати Гора й Бубастіс.

Ісократ (436 — 338 рр. до н. е.) — афінський оратор, учень Горгія, Продіка і Сократа.

Ісус Навін (бібл.) — єврейський вождь, який після смерті Мойсея привів євреїв у Палестину, переміг своїх ворогів ханаанеїв.

Ітіс — син Терея і Прокни, вбитий матір’ю за насильство його батька над її рідною сестрою Філомелою.

Іуда Іскаріот (бібл.) — один з 12 апостолів міфічного засновника християнства Ісуса Христа. Його ім’я стало символом зради й віроломства.

Йов (бібл.) — великий багач, який втратив своє майно.

Каїн (бібл.) — старший син Адама і Єви, вбивця свого брата Авеля.

Как — син Вулкана, розбійник, велетень, жив у гроті на Авентинській горі в Римі, вбитий Гераклом.

Каліпсо — дочка Атланта, німфа острова Огігії, у якої Одіссей пробув 7 років.

Каллікрат — афінський архітектор (2 пол. V ст. до н. е.), співпрацював з Іктіном при будівництві Парфенона, побудував храм Ніки Аптерос на Афінському акрополі.

Калліопа — муза епічної поезії, мати Орфея. /415/

Кальпурнія — дочка Л. Кальпурнія Пізона Цезонія, дружина Юлія Цезаря.

Камбіз — син Kipa Старшого, другий цар Персії (в 529 — 522 рр. до н. е.).

Камілл, Марк Фурій — завойовник міст Веї і Фалерії, диктатор Риму, прозваний «другим Ромулом».

Камілла — дочка царя вольсків Метаба, супутниця Турна, яку вбив Еней.

Кампанія — область у середній Італії.

Карл Великий — король франків (з 768 р.), римський імператор (в 800 — 814 рр.).

Карфаген — місто в Північній Африці (тепер Туніс).

Кастильське джерело — джерело біля підніжжя гори Парнасу недалеко від Дельф.

Кастор і Полідевк — брати діоскури, тобто діти Зевса. Кастор — син Тіндарея і Леди, а Полідевк — син Зевса і Леди. На честь їхньої великої любові названо сузір’я Близнюків.

Катерина Александрійська (кінець III ст. і поч. IV ст. н. е.) — жінка, замучена в Александрії з наказу імператора Максентія за виступ перед ним з християнськими догмами.

Катіліна. Луцій Сергій Катіліна — римський аристократ, який в 63 р. до н. е. намагався зробити державний переворот.

Катіна — місто на східному побережжі Сіцілії.

Катон. Марк Порцій Катон Старший (234 — 149 рр. до н. е.) — римський консул (в 195 р.), підкорив Іспанію, великий ворог Карфагена, автор творів «Про сільське господарство», «Історія Риму».

Катулл, Гай Валерій (бл. 80 — бл. 50 рр. до н. е.) — римський поет-лірик.

Квінтіліан, Марк Фобій (бл. 30 — бл. 96 рр. н. е.) — римський письменник, автор твору «Про виховання оратора».

Кекропс — засновник Афін, перший цар Аттіки.

Келей — цар Елевсіна, перший жрець Деметри.

Кентаври — міфічне плем’я напівконей-напівлюдей, які на весіллі Піріфоя накинулись на жінок лапітів і зазнали поразки в битві з лапітами.

Кераст — рогата змія.

Кефал — аттічний юнак, мисливець, любимець Аврори, чоловік Прокріби, яку він убив ненавмисне.

Кіана — німфа джерела Сіракуз.

Кіаніпп — сіракузець, убитий дочкою Кіаною, яка вбила також себе. /416/

Кіаф — невелика розливна ложка, якою розливали вино з чаші в чарки,

Кібела — фрігійська богиня, мати всіх богів, дочка Сатурна і Землі, зображувалась у колісниці з запряженими левами.

Кіклопи — дике однооке плем’я, яке проживало на заході. Пізніше кіклопами називались помічники бога-коваля Гефеста, які кували блискавки для Зевса.

Кіллар — один з кентаврів, вбитий на весіллі Піріфоя.

Кімба — вид човна.

Кіммерійці — міфічне плем’я, яке проживало десь далеко на Заході в країні вічної темряви.

Кінф — гора на острові Делос в Егейському морі, місце народження Аполлона і Діани.

Кінфія — епітет Діани від гори Кінф на острові Делос, де вона народилась.

Кінфський — епітет Аполлона від гори Кінф на острові Делос.

Кіпаріс — син царя Кеоса, друг Аполлона.

Кіпр — острів у східній частині Середземного моря.

Кір Старший — син Камбіза, засновник перської монархії (царював у 559 — 525 рр. до н. е.).

Кірка, або Цірцея, — дочка Сонця і океаніди Перси, німфа-чарівниця, в якої перебував один рік Одіссей.

Кіфара — музичний інструмент, різновидність ліри.

Кіфера — острів біля входу в Лаконську затоку (Пелопоннес).

Клавдіан, Клавдій (кінець IV — поч. V ст. н. е.), родом з Єгипту, — римський поет, автор панегіриків і поем «Про війну з Гільдоном» (зберігся початок) і «Про викрадення Прозерпіни» (збереглося 3 пісні).

Клавдій, Тіберій Гай Друз Нерон Германік — римський імператор після вбивства імператора Калігули (в 41 році н. е.).

Клеобіс — див. Бітон.

Клеопатра — дочка Птолемея Авлета, цариця Єгипту (в 69 — 30 рр. до н. е.).

Кліо — муза історії.

Клітемнестра (Клітеместра) — дочка Тіндарея і Леди, дружина Агамемнона, якого вбила разом з Егісфом, за що її вбив її син Орест.

Клоанф — супутник Енея.

Клото — див. Парки.

Коклес, Публій Горацій — захисник мосту на стовпах під Римом проти етруської армії Порсени. /417/

Корібанти — жерці фрігійської богині Кібели, культ якої поширився в Елладі та в Римській імперії.

Корінна — лірична поетеса з Танагри в Беотії (VI ст. до н. е.).

Корінф — місто в північно-західній частині Пелопоннесу.

Корнелія — сестра Публія Сціпіона Африканського, дружина Тіберія Семпронія Гракха, мати Тіберія і Гая Гракхів.

Кохановський, Ян (1530 — 1584 рр.) — польський поет епохи Відродження.

Коціт — ріка в підземному царстві, притока Стіксу й Ахеронту.

Красс, Марк Ліціній — римський консул (70 р. до н. е.), член тріумвірату з Цезарем і Помпеєм, розбив військо рабів під проводом Спартака.

Крез — син Аліатта, цар Лідії (бл. 560 — 546 рр. до н. е.), переможений Кіром, славився своїм багатством.

Кріт — острів у Середземному морі.

Ксеркс — син Дарія і Атосси, цар Персії (в 485 — 465 рр. до н. е.).

Купідон — див. Амур.

Лавз — син Мезенція, вбитий Енеєм.

Лазар (бібл.) — безпомічний бідняк, який лежав біля воріт свого безсердечного брата.

Лай — син Лабдака, батько Едіпа, цар Фів у Беотії.

Ламах — афінський полководець епохи Пелопоннеської війни, який загинув під Сіракузами (в 414 р. до н. е.).

Лаодамнія — дочка Акаста, дружина Протесілая, яка вчинила самогубство після смерті чоловіка.

Лаодіка — дружина Антіоха Великого, дочка Мітрідата IV.

Ланіти — міфічне плем’я в Фессалії, на півночі Греції.

Лари — духи-покровителі домашнього вогнища.

Ластенія — гетера з Мантінеї, коханка Спевсіппа.

Латм — гора в Карії, на якій богиня місяця Селена побачила сплячого Ендіміона й закохалась у нього.

Латона — дочка титана Кея і Феби, мати Аполлона і Діани.

Лацени — спартанки.

Лацерна — верхній одяг з капюшоном.

Лахесіс — див. Парки.

Лев Мудрий — візантійський імператор (в 886 — 912 рр.).

Лемнос — острів у північній частині Егейського моря. Тут виховувався Вулкан.

Леда — дружина спартанського царя Тіндарея, мати Єлени, Клітемнестри, Кастора і Полідевка. /418/

Лета — ріка в підземному царстві, вода якої приносила забуття.

Лєхія — стара назва Польщі.

Лібітіна — богиня померлих, смерті та похорону.

Ліей — епітет Вакха, тобто такий, що проганяє сум. Звідси ліейське вино.

Лікург — стародавній законодавець Спарти.

Лін — син Аполлона, вбитий Гераклом, якого він учив грати на лірі.

Ліпара — найбільший з Ліпарських (Еолійських) островів.

Лісандр — спартанський полководець (в 407 — 394 рр. до н. е.), який здобув Афіни (в 404 р. до н. е.), загинув у битві під Галіарте (в 394 р. до н. е.).

Лісімах — син Агафокла з Пелли, полководець Александра Македонського, з 306 р. до н. е. — цар Фракії, загинув у битві з Селевком Нікатором.

Лісіпп — грецький скульптор, родом з Сікіона, сучасник Александра Македонського.

Лісістрат — афінський політик, перейшов на бік аристократії, став другом Фрініха (в 422 р. до н. е.).

Локріда — область у Центральній Греції.

Лузітанія — південно-західна частина Піренейського півострова.

Лукан, Марк Анти (39 — 65 рр. н. е.) — римський поет, автор поеми «Фарсалія».

Лукулл, Луцій Ліціній (117 — 57 рр. до н. е.) — противник Помпея, учасник походів проти союзників, Мітрідата й Тіграна.

Луна (у греків — Селена) — богиня місяця, дочка Латони, пізніше ототожнювалась з Діаною.

Луцілій, Гай (бл. 180 — 102 рр. до н. е.) — римський сатирик, написав «Бесіди» (збереглися у фрагментах).

Люціна — римська богиня родів.

Люціфер — син Аврори, бог ранкової зорі.

Мавзол — цар Карії, якому його дружина Артемісія побудувала прекрасну гробницю «Мавзолей». Помер у 352 р. до н. е.

Майя — дочка Атланта і Плейони, мати Меркурія.

Максиміан, Марк Аврелій Валерій — римський імператор (в 286 — 305 рр. н. е.).

Маніпул — військова одиниця у римлян, дорівнював двом центуріям (бл. 200 воїнів).

Манлій, Тіт Капітолійський (Торкват) — див. Торкват.

Манто — віщунка, дочка фіванського віщуна Тересія.

Маргарита — королева Шотландії (1489 — 1641). /419/

Марій, Гай Марк (156 — 86 рр. до н. е.) — переможець Югурти, тевтонів і кімврів, був сім разів консулом, представник народної партії, противник Сулли.

Марс — син Юпітера і Юнони, бог війни у римлян.

Марціал, Марк Валерій (бл. 40 — 104 рр. н. е.) — римський поет, відомий своїми епіграмами.

Массагети — плем’я, що жило між Каспійським і Аральським морями.

Мафусаїл (бібл.) — ізраїльський патріарх, дід Ноя, який прожив 969 років. Мафусаїлів вік — символ довголіття.

Махаон — син Асклепія, грецький лікар під час оборони Трої.

Мегера — див. Фурії.

Медуза — мати Пегаса, найстрашніша з трьох горгон, яку вбив Персей.

Мелампод з Пілоса — син Амфіона, віщун і лікар.

Мельпомена — муза трагедії.

Мемнон — син Тіфона і Аврори, міфічний цар Ассірії, творець замку в Сузах, колосальної статуї недалеко від Фів Єгипетських, союзник Пріама в Троянській війні, загинув від руки Ахілла.

Мемфіс — столиця Стародавнього Єгипту на лівому березі ріки Нілу.

Менади, або вакханки, — супутниці Діоніса.

Ментор — грецький скульптор середини IV ст. до н. е.

Мареотіда — велике озеро біля міста Мареї (Єгипет).

Меркурій — син Юпітера і Майї, посланець богів, провідник померлих душ, покровитель гімнастики, торгівлі й красномовства, винахідник ліри.

Метелли — представники римського роду Цеціліїв. Найбільш відомі:

1. Квінт Марк Цецілій Македонський — завойовник Македонії.

2. Квінт Марк Цецілій Нумідійський — командуючий римським військом у Нумідії проти Югурти.

Меценат, Гай Цільній — близький друг імператора Августа, покровитель поетів Вергілія, Горація та інших.

Микола VI — римський папа (в 1447 — 1455 рр.).

Михаїл-архістратиг (бібл.) — один з семи архангелів, покровитель іудеїв, вождь небесного воїнства.

Михайлівський монастир у Києві — заснований великим князем Святополком у 1108 р.

Мідас — син фракійського царя Гордія, міфічний цар Фрігії, відомий своїм багатством. Був суддею на змаганнях між /420/ Аполлоном і Паном у музичному мистецтві. Аполлрн дав йому ослячі вуха за те, що першість він присудив Панові.

Мідія — велика країна в Малій Азії, яка межувала на сході з Парфією й Гірканією, на півдні — з Персією і на заході — з Вірменією й Ассірією.

Мілон — атлет з Кротона (VI ст. до н. е.), загинув, придушений дубом.

Мінерва (у греків — Афіна) — дочка Юпітера, що народилась з його голови, покровителька наук, мистецтва, ремесла, а також війни.

Мінос — син Європи і Юпітера, цар Кріту, який після смерті став суддею в підземному царстві.

Мінотавр — син Пасіфаї і морського бика, напівлюдина-напівбик, вбитий Тесеєм у лабіринті, побудованому Дедалом.

Мірон — грецький скульптор, родом з Елевтер (Беотія), сучасник Фідія.

Мітрідат IV Філопатор — цар Понту (в 170 — 150 рр. до н. е.).

Мнесфей — троянець, супутник Енея.

Могила, Петро (1596 — 1647 рр.) — київський і галицький митрополит, засновник Київської колегії, або академії, яка згодом називалась Києво-Могилянською академією, автор творів «Євангеліє учительне» (1636 р.), «Анфологіон» (1636 р.), «Євхологіон» (1646 р.) та ін.

Мойсей (бібл.) — міфічний вождь євреїв, яких він вивів з Єгипту до Палестини.

Морфей (у греків — Гіпнос) — син Сну і Ночі, бог сновидінь.

Мусей — міфічний поет в Аттіці, учень Орфея. Див. Орфей.

Навуходоносор II — вавілонський цар (604 — 562 або 561 рр. до н. е.).

Нарціс — син беотійського річкового бога Кефіса і німфи Ліріони. Побачивши у воді своє відображення, він так закохався в нього, що з туги перетворився у квітку.

Нелей — цар Пілоса, вбитий Гераклом.

Нептун (у греків — Посейдон) — син Сатурна і Реї, брат Юпітера і Плутона, чоловік Амфітрити, бог морів та всіх водоймищ.

Нерва, Марк Кокцей — римський імператор (96 — 98 рр.).

Нереїди — морські німфи.

Нерей — син Океана і Геї, морське божество, батько 50 нереїд.

Нерон, Тіберій Клавдій — римський імператор (в 54 — 68 рр. до н. е.). /421/

Нестор — син Нелея і Хлоріди, пілоський володар, учасник походу аргонавтів, дожив до глибокої старості, звідси — «несторівський вік».

Нирей — син Харопа і Аглаї, найкрасивіший з ахейців після Ахілла.

Німфи — нижчі божества, які уособлювали різні сили природи. Нереїди — німфи морів, наяди — німфи рік і струмків, лімоніади — німфи полів і лук, ореади — німфи гір, алсеїди — німфи лісів, дріади, або гамадріади, — німфи дерев.

Нін — чоловік Семіраміди, засновник Ассірійської держави.

Ніс — троянець, син Гіртака, один із супутників Енея, найближчий друг Евріала.

Ніса — столиця Парфянської держави, що була розташована на південь від Каспійського моря.

Ной (бібл.) — іудейський патріарх, після «всесвітнього потопу» виступає як родоначальник людського роду.

Нот — південний вітер.

Нумідія — країна в Північній Африці між Маврітанією і областю Карфагену (тепер — територія Алжіру).

Овідій. Публій Овідій Назон (43 р до н. е. — 17 р. н. е.) — родом із Сульмони, римський поет, автор «Метаморфоз», «Героїнь», «Трістій», «Мистецтва кохання» та ін.

Одіссей — володар острова Ітаки, син Лаерта і Антіклеї, учасник Троянської війни, головний герой поеми Гомера «Одіссея».

Озов — див. Азов.

Октавіан — див. Август Октавіан.

Олексій Блаженний (пом. бл. 412 р. н. е.) — син багатих батьків, у молодості залишив світське життя і пішов у пустиню.

Олімп — гора на кордоні між Македонією і Фессалією, місце перебування богів.

Олоферн — полководець Навуходоносора; його вбила Юдіф під час облоги міста Ветулії.

Ona — римська богиня родючості та врожаю, згодом ототожнювалася з Реєю Сільвією і вважалась дружиною Сатурна.

Орест — син Агамемнона і Клітемнестри, друг Пілада, вбив свою матір за те, що вона разом з Егісфом умертвила Агамемнона.

Оріон — беотійський мисливець, улюбленець Аврори, вбитий Діаною і перетворений разом із своїм собакою в сузір’я.

Орк — підземне царство, а також бог підземного царства Плутон.

Орфей — син Аполлона (за іншими переказами — син фра-/422/кійського царя Еагра) і Калліопи, чоловік Еврідіки, міфічний поет і музикант, якого розірвали вакханки.

Осіріс — єгипетський бог, чоловік Ісіди, покровитель Єгипту, вбитий своїм братом Тіфоном.

Павло — апостол, один з дванадцяти учнів міфічного основоположника християнства Ісуса Христа.

Павсон — грецький художник середини IV ст. до н. е., родом із Сікіона.

Пактол — золотоносна ріка в Лідії недалеко від міста Сарди.

Паллада (у римлян — Мінерва) — епітет грецької богині Афіни, дочки Зевса, богині наук, мистецтва, ремесла і переможної війни, покровительки Афін і Аттіки.

Палінур — керманич Енея, що заснув біля берегів Луканії, впав у море і втопився.

Пан — бог лісів і гаїв, греки уявляли собі його з рогами, козлячими ногами і волохатим тілом.

Паріс, або Александр, — син Пріама і Гекуби, суддя трьох богинь, Гери, Афіни та Афродіти, викрав Єлену, дружину Менелая, через що розпочалась Троянська війна.

Парки — богині долі. Їх було три: Клото, яка пряла нитку життя, Лахесіс — тягнула її, і Атропос — обрізувала цю нитку.

Парнас — гора у Фокіді. Біля її південного підніжжя були Дельфи і Кастальське джерело, присвячене Аполлонові і музам.

Парос — один із Кікладських островів на Егейському морі.

Паррасій — афінський художник, родом з Ефеса, син Евенора, жив у першій половині IV ст. до н. е.

Парфенопей — син Мелеагра і Аталанти, один із семи учасників походу проти Фів.

Патрокл — найближчий друг Ахілла, загинув під Троєю від руки Гектора.

Парфяни — плем’я, що жило на південь від Каспійського моря. Їх столичне місто — Ніса.

Пеан — первісно бог лікування, згодом епітет Аполлона та Асклепія.

Пегас — крилатий кінь, що народився з крові горгони Медузи, якій Персей відрубав голову. Від удару його копита на горі Гелікон утворилось джерело Іппокрена. Згодом він служив Беллерофонтові, і коли останній захотів піднятись на ньому до неба, Пегас скинув його і полетів сам та перетворився там у сузір’я.

Пелей — син егейського царя Еака, батько Ахілла, учасник походів аргонавтів і на Трою, чоловік морської богині Фетіди. /423/

Пенати — боги — покровителі домашнього вогнища, суспільства і держави.

Пенула — дорожній плащ з капюшоном.

Пенфесілея — дочка Марса, цариця амазонок, союзниця троянців, вбита Ахіллом.

Пердікка — полководець Александра Македонського, вбитий у Єгипті (в 321 р. до н. е.).

Перілл — агригентський майстер, який зробив для тирана Фаларіда мідного бика, в якому спалювали засуджених на смерть. Першим спалено самого Перілла.

Персей — син Юпітера і Данаї, вбив Медузу і визволив Андромеду, з якою одружився. Став царем Тірінфа.

Персея — дочка Перса, тобто Кірка або Геката.

Персій. Авл Персій Флакк (34 — 62 рр. до н. е.) — римський поет-сатирик, збереглося 6 його сатир.

Пестанські фрукти — назва пішла від міста Пест на західному узбережжі Луканії (Італія).

Петро, апостол (бібл.), — один з учнів Христа, родом з Галілеї.

Петро I (1672 — 1725 рр.) — цар Росії.

Печерська лавра у Києві — заснована в 1062 р. за князя Ізяслава Ярославовича, розташована на правому березі Дніпра на південній окраїні Києва.

Пієрій — гора в Пієрії, південно-західній області Македонії, улюблене місце перебування муз.

Пієрій — міфічний македонський співак, син Ліна (див. Лін). За Овідієм — цар Пелли в Македонії, батько дев’яти дочок, які, переможені в змаганні музами, були перетворені в сорок.

Пілад — син фокідського царя Строфія, близький друг Ореста.

Піндар — представник грецької хорової лірики, родом з Фів (518 — 440 рр. до н. е.). Збереглися чотири книги епінікіїв на пошану переможців у піфійських, олімпійських, немейських та істмійських іграх.

Пірахмон — один із кіклопів у майстерні Вулкана.

Піріфой — син Іксіона, цар лапітів, друг Тесея.

Пірой — один із чотирьох коней бога сонця Геліоса.

Піфагор — грецький філософ середини VI ст. до н. е., родом із Самосу, засновник піфагорійської школи в Кротоні (Італія).

Піфон — страшний дракон, який проживав у печері на Парнасі, вбитий Аполлоном.

Платон (427 — 347 рр. до н. е.) — родом з Афін, син Арістона, учень Сократа і вчитель Арістотеля, засновник академічної філософської школи в Афінах. /424/

Плеяди — сім дочок Атланта і Плейони (Електра, Алкіона, Келено, Майя, Стеррпа, Тайгета і Меропа). Після смерті були перетворені в сім зірок Стожари.

Плутарх — старогрецький письменник (бл. 46 — бл. 120 рр. н. е.), родом з Херонеї (Беотія), автор «Паралельних життєписів» і «моральних» трактатів.

Плутон — син Сатурна і Реї, брат Юпітера і Нептуна, чоловік Прозерпіни, бог підземного царства.

Полідамант — атлет, що загинув у печері, яку залила вода.

Полігімнія — муза священних гімнів.

Полідевк — див. Кастор і Полідевк.

Поліклет — афінський скульптор (V ст. до н. е.), родом з Сікіона.

Полікрат з Самосу — тиран острова Самос, замучений в 522 р. до н. е. перським сатрапом м. Сард Оретом (537 — 522 рр. до н. е.).

Полінік — син фіванського царя Едіпа і Йокасти, брат Етеокла.

Поліптотон — вживання того самого слова у різних відмінках.

Поліфем — син Посейдона і німфи Фооси, одноокий кіклоп, якого осліпив Одіссей.

Помона — богиня плодів та плодових дерев.

Помпей. Гней Помпей Великий (106 — 48 рр. до н. е.) — переможець піратів і Мітрідата, належав до першого тріумвірату з Цезарем і Крассом, загинув після битви з Цезарем під Фарсалою.

Понтан, або Понтано (Яків Шпаннмюллер, 1542 — 1626 рр.) — німецький єзуїт, написав «Прогімназмати», «Поетику».

Поппея — дружина Нерона, римського імператора, яка загинула від його рук.

Постумій, Авл Публій Туберт — римський диктатор (в 431 р. до н. е.), убив свого сина.

Праксітель — грецький скульптор (1 пол. IV ст. до н. е.) в Афінах, відомий своїми статуями Афродіти Кнідської та Ерота Феспійського.

Пріам — син Лаомедонта, останній цар Трої.

Пріап — син Вакха і Венери, бог садів, полів, родючості, народження дітей.

Проб, Марк Аврелій — римський імператор (276 — 282 рр.н.е.).

Прозерпіна — дочка Юпітера і Церери, дружина Плутона, богиня підземного царства. /425/

Прокна — сестра Філомели, дружина фракійського царя Терея. Щоб помститись за зраду чоловікові, вона разом з сестрою вбиває його сина Ітіса й готує з його тіла обід. Коли Терей довідався, що за обідом він їв м’ясо свого сина, він кинувся за Прокною й Філомелою з мечем, щоб убити їх, але Прокна перетворилась у ластівку, Філомела — в солов’я, а сам Терей — в одуда.

Прокруст — прізвисько розбійника Дамаста в Гермі (Греція), який клав подорожніх у своє ліжко й підрівнював їх до нього. Звідси — «прокрустове ложе». Вбитий Тесеєм.

Прокулей — швагер Мецената, друг Октавіана, який поділився своїм майном з двома братами, розореними проскрипціями.

Просімна — місто в Арголіді (Пелопоннес).

Протагоніст — головна дійова особа в театральному творі.

Протей — вище морське божество на острові Фаросі (Єгипет), яке змінювало свій вигляд.

Протесілай — син Іфікла із Філаки, чоловік Лаодамії, командуючий фессалійцями в Троянській війні, в якій загинув.

Птолемей I Сотер — засновник і цар елліністичного Єгипту (305 — 283 рр. до н. е.).

Птолемей II Філадельф (282 — 246 рр. до н. е.) — єгипетський цар, син Птолемея І Сотера.

Птолемей III Евергет (246 — 221 рр. до н. е.) — третій цар елліністичного Єгипту.

Радаманф — син Зевса і Європи, брат Міноса, згодом став суддею в підземному царстві.

Рем — див. Ромул і Рем.

Ремора — назва, якою, згідно з переказом, Рем хотів назвати місто Рим.

Рея Сільвія — дочка царя Альби Нумітора, жриця Вести, мати Ромула і Рема.

Родопа — гірський хребет у Західній Фракії між Гебром і Нестом.

Родос — острів в Егейському морі біля південно-західного узбережжя Малої Азії.

Розамунда — дружина лангобардського короля Альбоїна, яка його вбила (VI ст. н. е.).

Ромул і Рем — брати-близнюки, сини Реї Сільвії і Марса, міфічні засновники м. Рима. Ромул — перший цар Риму (753 — 716 рр. до н. е.).

Савромати, або сармати, — кочові племена, що прийшли в Північне Причорномор’я з приволзьких і приуральських степів (II ст. н. е.). Сармати внесли певний вклад в культуру слов’янських народів. /426/

Савська цариця (бібл.), — яка, почувши про мудрість Соломона, царя єврейського, вирушила до нього, щоб перевірити його мудрість.

Сагум — короткий військовий або дорожній плащ.

Салмоней — син Еола, брат Сізіфа, цар Фессалії та Еліди, вбитий Юпітером за спробу змагатися з ним у киданні блискавок.

Самос — острів у Егейському морі з храмом Юнони.

Сапор II — перський цар (310 — 379 рр.), називав себе царем царів, володарем зірок, братом Сонця і Місяця.

Сапфо (VII — VI ст. до н. е.) — грецька лірична поетеса, родом з Лесбосу, проживала в м. Мітілени.

Сарбєвський, Мацей (1595 — 1640 рр.) — польський поет, автор од, панегіриків, твору «Лісові ігри» та ін. Писав латинською і польською мовами.

Сарданапал — останній цар стародавнього Ассірійського царства, відомий своєю любов’ю до розкоші, спалив себе разом із своїм двором в Ніневії, яку оточили вороги (бл. 800 р. до н. е.).

Сарди — столиця Лідії, розташована на р. Пактол на південному схилі гори Тмол.

Сатири — другорядні лісові і польові божества з ногами й хвостами козла, маленькими ріжками і тупим носом.

Сатурн — давньоіталійський бог посівів і землеробства, чоловік богині Опи, згодом ототожнений з грецьким Кроносом, батько Юпітера, Нептуна і Плутона. Його скинув з трону Юпітер і сам став царем богів.

Саул (бібл.) — перший цар єврейського народу (в XI ст. до н. е.).

Свада — богиня переконливості і красномовства у Стародавньому Римі.

Север, Луцій Септімій — римський імператор (в 193 — 211 рр. н. е.).

Селевк Нікатор — один з видатних полководців Александра Македонського, засновник царства Селевкідів (312 — 281 рр. до н. е.).

Селена (римське — Луна) — богиня місяця, яка їздила на колісниці з биками. Об’їхавши небозвід, вона опускалась в печеру гори Латма в Карії (Мала Азія), де вічно спав прекрасний Ендіміон, якого Селена кохала.

Семела — дочка фіванського царя Кадма і Гармонії, що народила від Юпітера Вакха.

Семіраміда — дружина царя Ніна, яка керувала державою після його смерті і прославилась своїми військовими походами, а також будівлями та садами у Вавілоні. /427/

Сенека, Луцій Анней (бл. 5 р. до н. е. — 65 р. н. е.) — римський поет, філософ, автор трагедій.

Сибарит — житель грецького міста в Південній Луканії (Італія) Сібаріс. У переносному значенні — шукач насолоди.

Сирени — казкові істоти з головами жінки і з тілом птахів, проживали десь на південному узбережжі Італії. Своїм співом заманювали моряків і вбивали їх.

Сізіф — цар Корінфу (Греція), якого боги покарали тим, що він у Тартарі викочував на високу гору кам’яну брилу, яка знову скочувалась донизу. Звідси — «сізіфова праця».

Сільван — бог лісів, полів і стад, покровитель сільських жителів.

Сімеон (бібл.) — старець-богоприймець, якому випало прийняти в храмі новонародженого Христа.

Сімонід — грецький ліричний поет з острова Кеос (550 — 469 рр. до н. е.), автор епіграм, елегій, епінікіїв, гімнів, дифірамбів, партеніїв тощо.

Сірія — країна між рікою Євфратом, Середземним морем, Таврським хребтом і Аравією.

Сірти — дві затоки між Карфагеном і Кіреною, відомі своїми мілинами. Тепер — Сідра й Кабес.

Скавр, Марк Емілій (II ст. до н. е.) — римлянин, що відзначався великим багатством.

Скірон — розбійник, який жив у Скіронських скелях між р. Мегарою і Афінами, вбитий Тесеєм.

Скіфія — країна на північ від Чорного моря, заселена переважно войовничими скіфами-кочівниками.

Смірна — місто в Малій Азії над Чорним морем, тепер Ізмір.

Соарец (Соарський), Кипріан (бл. 1525 — 1593 рр.) — єзуїт, автор праці «Про риторичне мистецтво» (перше видання 1618 р.).

Сократ, родом з Афін (469 — 399 рр. н. е.), — засновник ідеалістичної філософської школи в Афінах.

Сотад — грецький поет в Александрії (III ст. до н. е.), родом з Маронеї (Фракія).

Софісти — учителі філософії і риторики в Афінах.

Св. Софія в Києві — Київський Софійський собор, будівництво якого розпочато в 1037 році.

Спартак — вождь повстання рабів у Римській державі, вбитий у 71 р. до н. е. після дворічної боротьби з римським військом.

Стацій, Публій Папіній — римський поет (І ст. н. е.), автор творів: «Сільви», «Фіваїда», «Ахіллеїда». /428/

Cmepon — один з кіклопів.

Стесіхор — грецький ліричний поет із Сіцілії, автор напівліричних, напівепічних творів (VI ст. до н. е.).

Св. Стефан (бібл.) — мученик христової церкви, належав до 70 апостолів.

Стікс — ріка в підземному царстві.

Стіліхон — дипломат і полководець, фактичний правитель Західної Римської імперії при малолітньому імператорі Гонорії. Загинув у 408 році.

Стобей, Іоанн — грецький письменник (2 пол. V ст. н. е.), народився в м. Стобі, автор «Виписок з різних авторів».

Стола — довге плаття римських жінок.

Страда, Фаміано (1572 — 1649 рр.) — італійський церковний письменник, історик і поет.

Сулла, Луцій Корнелій (138 — 78 рр. до н. е.) — керівник аристократичної партії, диктатор (у 82 — 79 рр. до н. е.) в Римі.

Сцевола, Гай Марк Корд Муцій — відомий своєю хоробрістю у війську етруського царя Порсени (508 р. до н. е.).

Сцілла, або Скілла, — міфічна морська потвора, яка жила в печері біля протоки між Італією і Сіцілією напроти Харібди.

Сціпіади — члени роду Сціпіонів. Найбільш відомі:

1. Публій Корнелій Сціпіон Африканський Старший (помер в 183 р. до н. е.).

2. Публій Корнелій Сціпіон Африканський Молодший Нумантинський (185 — 129 рр. до н. е.).

Таг — ріка в Лузітанії (Іспанія).

Талія — див. Грації.

Талія — муза комедії.

Тантал — син Юпітера, цар Фрігії, за розголошення божої таємниці терпить вічний голод і спрагу в підземному царстві.

Тарпейська гора — гора в Римі, з якої скидали злочинців, засуджених до смертної кари.

Тартар — підземне царство.

Тассо, Торквато (1544 — 1595 рр.) — один з найвидатніших епічних поетів італійського Відродження, автор поеми «Визволений Єрусалим» (1580), де подав опис першого походу хрестоносців.

Твардовський, Самуїл (бл. 1600 — 1680 рр.) — польський письменник.

Тевкр — син Теламона, саламінського царя, один з кращих грецьких воїнів у Троянській війні.

Тевта — цариця Іллірії (III ст. до н. е.).

Темпе — урожайна долина в Фессалії (Греція) між Олімпом і Оссою, яку зрошує річка Пеней. /429/

Теренцій, Публій Афер (бл. 185 — 159 рр. до н. е.) — римський поет-комедіограф.

Терпсіхора — муза танців.

Тесей, або Тезей, — цар афінський, син Егея і Етри, чоловік Аріадни, а згодом — Федри, переможець Мінотавра, учасник походу аргонавтів, засновник державної єдності Аттіки.

Тіберій, Цезар Аегуст — римський імператор (14 — 37 рр. н. е.).

Тібудл, Альбій (57 — 18 рр. до н. е.) — римський елегійний поет.

Тізіфона — див. Фурії.

Тімофей — син Конона, афінський полководець (IV ст. до н. е.), помер у вигнанні на острові Евбеї.

Тір — стародавня столиця Фінікії, зруйнована Навуходоносором (в 586 р. до н. е.).

Тітанія — дочка Тітана, тобто Кірка.

Тітій — гігант, син Геї.

Тіфій — керманич аргонавтів.

Тіфоей, або Тіфон, — син Геї і Тартара, стоголовий і сторукий велетень, вбитий Юпітером і похований під Етною.

Тмол — гора в Лідії на південний схід від м. Сард.

Товія (бібл.) — син зубожілого ізраїльтянина Товіта.

Тога — верхній одяг римлянина, звичайно біла.

Томіріда — цариця массагетів, яка вбила Kipa II, царя персів.

Торкват, Тіт Марк Капітолійський — представник римського роду Манліїв. У 340 р. до н. е. вбив власного сина за порушення військової дисципліни.

Трабея — парадний білий плащ з пурпуровими смугами, який носили римські царі та консули. При імператорах трабея була пурпурова.

Трирема — судно з трьома рядами весел.

Тріптолем — міфічний цар Елевсіна, після смерті — суддя в підземному царстві.

Троя (Іліон) — головне місто Троади в північно-західній частині Малої Азії.

Туніка — нижній одяг у римлян, поверх якого чоловіки одягали тогу, а жінки — столу.

Улісс — див. Одіссей.

Уранія — муза астрономії.

Фабії — римський рід, з якого походили видатні діячі:

1. Квінт Фабій Максім — політик і полководець (бл. 320 р. до н. е.). /430/

2. Квінт Фабій Максім, або Кунктатор, який брав участь у другій Пунічній війні з Ганнібалом (пом. в 203 р. до н. е.).

3. Квінт Фабій Піктор — учасник Галльської і другої Пунічної воєн, автор першого твору з історії Риму.

4. Квінт Фабій Максім Аллоброгський — переможець союзних військ аллоброгів, арвенів і рутенів (у 121 р. до н. е.).

Фавоній — теплий західний вітер.

Фаетон — син Геліоса і Клімени, який взявся керувати колісницею батька, але мало не спалив землі. Вбитий блискавкою Юпітера.

Фаларід — тиран м. Агрігента на Сіцілії. Див. ще Перілл.

Фалеків вірш — дактилічно-трохеїчний одинадцятискладовий вірш. Його творець Фалек, поет александрійської школи (IV ст. до н. е.).

Фалерн — одне з кращих вин Італії. Назва походить від фалернського маєтку в Північно-Східній Кампанії.

Фаон — гордий лесбоський юнак, якого кохала поетеса Сапфо.

Фарос — острів недалеко від Александрії Єгипетської, відомий в давнину своїм маяком, побудованим за часів панування Птолемея Філадельфа.

Фарсам — місто в Фессалії (Греція).

Феб — епітет Аполлона, «світлоносний».

Фенікс — легендарний птах, який після 500 років життя сам себе спалював у гнізді, а з його попелу народжувався новий фенікс.

Феодора — дружина імператора Юстініана (527 — 565 рр.).

Феодосій Печерський (1036 — 1074 рр.), родом з Василева Київської області (тепер Васильків), — ігумен Києво-Печерського монастиря, автор послань, молитов та ін.

Фетіда — дочка Нерея й Деяніри, мати Ахілла.

Ферсіт, або Терсіт, — один з греків, які облягали Трою, невродливий на вигляд, виступив проти жадоби Агамемнона, головнокомандуючого грецьким військом.

Фіви — столиця Бестії, на річці Ісмені, заснована Кадмом.

Фідій — видатний афінський скульптор епохи Перікла.

Фієст, або Тієст, — син Пелопса і Гіпподамії, брат Атрея.

Філена (одноока) — некрасива жінка.

Філіпп — цар Македонії (в 359 — 336 рр. до н. е.), батько Александра Македонського.

Філоктет — син Пеанта з Мелібеї (Фессалія), супутник Геракла, учасник Троянського походу. /431/

Філомела — дочка афінського царя Пандіона, сестра Прокни, перетворена в солов’я.

Фімбра — долина в Троаді (Мала Азія) на річці Фімбрій з храмом Аполлона.

Флегетонт — вогненна річка в підземному царстві.

Флегонт — один з чотирьох коней бога сонця Геліоса.

Флора — римська богиня квітів і весни.

Фок — син егінського царя Еака, вбитий своїми братами Теламоном і Пелеєм.

Фокіда — область у Центральній Греції між Бестією і Етолією, відома своїми горами Парнасом і Геліконом.

Фокіон — афінський політик і стратег, прибічник Македонії, загинув у 318 р. до н. е.

Фортуна — римська богиня щастя і долі.

Фракія — країна в Північно-Східній Греції між Македонією і Чорним та Егейським морями.

Фрігія — країна в західній частині Малої Азії.

Фурії (у греків — ерінії, евменіди) — три дочки Ереба і Ночі: Алекто, Мегера й Тісіфона, богині помсти.

Харібда — міфічна морська потвора, яка жила в протоці між Італією і Сіцілією недалеко від Сцілли і поглинала хвилі разом з кораблями.

Харіти — див. Грації.

Харон — міфічний перевізник душ померлих через р. Стікс до підземного царства.

Химера — триголова потвора в Лікії, яку вбив Беллерофонт. Спереду була левом, посередині — дикою козою, а ззаду — драконом.

Хірон, або Хейрон, — мудрий і вчений кентавр, син Сатурна і Філіри, вихователь Ескулапа, Ясона і Ахілла, перетворений в сузір’я Стрільця.

Хламіда — верхнє плаття в греків, плащ.

Хоразін (бібл.) — поселення в Палестині.

Хорег — афінський громадянин, який давав гроші на організацію хору для театральних вистав, придбання костюмів, масок, взагалі мав забезпечити постановку п’єси.

Цезар, Гай Юлій (100 — 44 рр. до н. е.) — римський політик, полководець, оратор і письменник, завойовник Галлії, автор «Записок про Галльську війну».

Цербер, або Кербер, — син Тіфона 1 Єхідни, триголовий собака, який охороняв вхід до підземного царства.

Церера — дочка Сатурна і Реї, сестра Юпітера, богиня полів, землеробства і сільського життя. /432/

Цірцея — див. Кірка.

Ціцерон, Марк Туллій (106 — 43 рр. до н. е.) — видатний римський політичний діяч, оратор і письменник, автор філософських та риторичних трактатів, промов тощо.

Ювенал, Децім Юній — римський поет-сатирик часів імператорів Доміціана і Траяна.

Юдіф (бібл.) — героїня неканонічної «Книги Юдіф», що відрубала голову полководцеві Навуходоносора Олофернові, який керував облогою міста Ветулії. Тим самим Юдіф сприяла перемозі євреїв над вавілонським загоном Олоферна.

Юнона — дочка Сатурна і Реї, дружина Юпітера.

Юпітер — син Сатурна і Геї, римський верховний бог, цар богів.

Юстін I — римський імператор (518 — 527 рр.), походив з бідної сім’ї.

Яворський, Стефан (1658 — 1722 рр.) — церковний діяч, викладач Києво-Могилянської академії, з 1700 р. митрополит Рязанський і Муромський, автор проповідей, панегіриків і твору «Камінь віри».

Ягелло, або Ягайло (бл. 1348 — 1434 рр.), — великий князь литовський (з 1377 р.) і польський король (з 1386 р.).

Янус — староіталійський бог світла з двома обличчями — символами старого і молодого, минулого і майбутнього.












Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.