[Українська драматургія першої половини XIX ст.: Маловідомі п’єси. — К., 1958. — С. 71-83.]

Попередня     Головна     Наступна





Т. М.

БЫТ МАЛОРОССИИ В ПЕРВУЮ ПОЛОВИНУ XVIII СТОЛЕТИЯ



Длинная бричка, называемая краковскою, влекомая четверней пестрых лошадей, показалась из лесу и остановилась перед обширным домом, обнесенным высоким частоколом; из нее вышел г. Провинциаленко Никодим Тимофеевич.


Провинциаленко

Петро! Пе-тро, чого ти там маракуєш на зап’ятках? А це ж твоє було діло відтіль спригнути і вивести мене за руку: хіба мені самому треба вилізати з брички, чи що? Дивись, який він дурень!..


Петр

Та сих же витребеньків наперед не було, поки не їздили в Москву.


Провинциаленко

А що ж, хіба ти, відмінок, не бачив, як там всі лакеї панів своїх за руки водять? Чи, може, забув, що я твій пан? Чи, може, думаєш, що так буде, як наперед було? о, ні! недаром, бач, я їздив у Москву і недаром дивився на розумних людей, щоб мені не перейняти обичаю московського!


Петр

(про себя)

От іще став вередувати! Може, ще захоче, щоб я його і за ніс водив. О ні, сього не буде: я не дурень. /74/


Провинциаленко

Та чого ж ти там мурликаєш? Чого ще там моргаєш губами? Іди, скажи старій пані, що я приїхав з Москви, щоб вона зараз з дочками вийшла на крильце і прийняла мене, як слідує розумній жінці; а я тутечки трохи підожду, заким вона прибереться. Чи чуєш?


Петр

Та чую!

(Тихо)

От як став перебендювать — і сам нечистий не потрапить.


Провинциаленко

А ти, Грицьку,

(обращаясь к кучеру)

як будеш під’їжджати під крильце, то закричи так курйозно, як в Москві; тільки сділай милість, не ляскай батогом і не свищи: сі вихлестаси не пристали вже панським погоничам.


Грицько

Слухаю!

(Про себя)

О, тепер уже не буде мені життя, челядь осміє мене, як учує, як я галасую.


Провинциаленко

Здається мені, що вже пані з панночками на порозі стоїть.

(Садится в бричку, едут)


Провинциаленко

Борони ж тебе боже, Грицьку, як ти мені що-небудь не до шмиги зробиш.

(Подъезжают)


Провинциаленко

Ну, галасуй!

(Скоро)

Галасуй же, Грицьку! /75/


Грицько

Гей-ви-пой-ди!


Провинциаленко

Та не так, плюгавцю! Ах, який сором! мов жаром тебе осипало. Постривай же мені, я ж тобі наперу спину.

(Подъезжают и останавливаются)


Провинциаленко

(виглянувши из брички, закричал гневно)

А що се? Ви, мабуть, панночки, і не пізнали уже свого батька? Та ходіте ж сюди, дурочки, та поможіть мені трохи вибраться із брички.


Улияна

(супруга Провинциаленко)

А! Здорово же був, мій сизий голубчик! Та чого ж ти так запізнився? чи забагатів, чи що?


Провинциаленко.

Та стривай лиш, поки я вийду, яка ти кудесна! мені здається, що розумна жінка наперед би чоловіка поцілувала, а потім уже здоровалась би — ось як воно буває у розумних людей.

Дочери Провинциаленко: Наталка, Приська и Домаха ведут батюшку на крыльцо, целуя по очереди его руку.


Провинциаленко

(взойдя на крыльцо, останавливается и кланяется)

Ну! Желаю здравствовать вам, любезна супруга і любезні дочки! Дуже радуюсь, що бачу вас живими і здоровими; думаю, що і ви веселитеся, забачивши батька, і дуже тошковали, поки я був у Москві?


Дочки

(все вместе)

Аякже! /76/


Улияна

І дуже-дуже раді!

(Целует супруга, и все уходят внутрь комнат)


Провинциаленко

Наперед цього, любезна жінка, скажу тобі, що вже я став не той дурень, який поїхав у Москву; тепер у мене багацько прибавилось розуму! Там, у Москві, всі люди, бач, умні; там не можно, щоб дурень не набрався розуму. Та здається мені, що я за сим же добром туда і їздив? Тепер у нас все піде на новий лад, і ми не одного сусіда зіб’ємо з пантелику!!


Улияна

Ану-ну, розкажи, що бачив, що видав там, в тій Москві!


Провинциаленко

Тепер ніколи, треба наперед добре поїсти, а потім опочити, а завтра уже зачнем все гобзовати на новий штиль! Так, бач, роблять і там: з дороги зараз їдять і лягають спать; е! постій, от трохи не забув! зараз, Уляно, постав Панаса у воріт і скажи йому, щоб він нікого не пускав і всім говорив: пан не велів теперечки нікого допускати, бо тілько що приїхав з Москви. Іще скажи йому, щоб він нарядився в свитку, гобзовану шнурками; нехай обує жовті чоботи і візьме замісто булави... що би таке?

(Думает)

та хоть ковіньку або макогін! Нехай він держить її на плечі, як рушницю. А столяру скажи, щоб зараз мені покинув він всяку роботу та швидко будував йому возлі воріт будку і гарно покрив би її новою соломою.


Улияна

Хіба ж так і в Москві водиться? Оце діло! Сусіди подумають, що розбійник живе у нас при воротях; тільки подивляться, то і будуть чимглядь удирать додому. /77/


Провинциаленко

Бо вони дурні, не знають, як потребує жить світлим панам: а завтрачки буде мені багацько роботи, а теперечка добре було б чого-небудь поїсти.


Улияна

Та оце ж і снідання уже на столі; ось млинці, ковбаса, пиріжки зо сметаною і холодець з поросячими ніжками; годуйтесь, Никодим Тимофійович, ось зараз буде і гарячий буханець.


Провинциаленко

А яка тепер година?

(Смотрит на часы и вскрикивает)

Ах! Бери ж, бери се снідання скоріше, се вже бо не до шмиги: іще тільки восьма година! Чи ж я ошоломонів! Та за се би в Москві бозна-що сказали!.. Та мені же і не хочеться їсти, я вже, бач, привик жить по-панськи: в сю саму пору там тільки п’ють гаряче: скоріше грійте самовар, та, зділай мені милість, сама около його не стряпай, а нехай Наталка се діло зробить. А піднос давать хто буде?

(Думает)

Та візьми хоть чоботаря, та нехай він зараз обує чоботи, тільки мені щоб ні олія, ні сало не воняло од них, а то зараз заболить у мене голова.


Улияна

А чим же? Смальцем мазать, чи що?


Провинциаленко

А, борони боже! Чоботи треба мазать вапсою! е, ні! не так.

(Вынимает записную книжку и читает)

О... ваксою. Ось бач, яка вона блистяча.

(Показывает жене сапог) /78/


Улияна

Мабуть, з купорвасу зроблена, що така чорна, як галка.


Провинциаленко

А, де тобі! там стільки около її забобонів, що і в півгода не виучишся; але я купив її на десять рублів, і міркую, що, може, стане на два місяці. Іще прошу тебе, щоб Прокіп і Андрій (от що роблять у нас на винниці), щоб безпремінно все були тут в маленькій кімнаті: ся кімната буде зватися прихожа. Нехай вони там собі грають у карти або в дзигу, а як хто прийде, — щоб зараз питали: «а хто ви? а відкіль? а що маєте за діло до пана? а як сказать пану о вашій мосці?» І тоді уже доносити мені, а я вже скажу, чи допустити, чи прогнати, або скажу, що сьогодні багацько дуже письма, і нема нікому до мене припуску. Ось як воно!


Улияна

Далебі, ще ж будуть з нас сміяться люди, і одцураються від нас всі хрещені. Схаменуйся, Никодиме!


Провинциаленко

Нехай дурні цураються! Уже ж, бач, не пристало тепер нам жити по-мужицьки, нехай же всі знають, що ми живемо по-московськи!


Наталка

Батюшка, бат...


Провинциаленко

(прервал ее)

Цить-цить! Треба кликати «папа».


Улияна

І що вже бо се таке? Чи видано ж бо де в світі, щоб дочка кликала батька свого попом?


Провинциаленко

Та не попом же, а папою. /79/


Улияна

Що ж то? римським би то, чи що?


Провинциаленко

Що-бо ти глузуєш? Я тобі говорю, що мене нехай вони кличуть «папа», тебе «мама» а ми будем їх кликать: старшу «Натуша», середущу — «Присуша», а найменшу — «Домуша», а коли треба всіх трьох, то «медузелі»; ось як воно водиться в розумній Москві!


Улияна

Чи бачите! У мене і розуму не достане, щоб пам’ятовати оцю коверзію!


Провинциаленко

Ну, а ти, Домуша, гарна моя дочка, що скажеш?


Домаха

А як там убираються пані і панночки?


Провинциаленко

Ось як. В чоботях ніхто тепер уже не ходить, а все в черевиках, але не в червоних, а в пістрьових, плетених, мабуть, із заполочі; панчохи довгі до самих колін, а на колінах підперезані широкою стьожкою; у сорочок пазух теперича уже нема, і не знаю сам, для якої се причини; карсети, кохточки, спідниці і мантилії ніде уже не носяться, і наряджаються в дуже довге і широке плаття — таке, що, я думаю, якби ти в його нарядилась, то не пройшла би і в двері! Рукава у його, як у ряси, широкі, а ззаді розтопирюється і дуже далеко оддувається. У пояса дуже тісно, так що аж ребра знать, і підперезуються стрічкою; шия гола; на руках до локтів довгі рукавички — мабуть, для того, щоб руками не пачкали плаття; на шиї широкий пістрьовий платок, буває іноді червоний або зелений. В ухах превеличенні серги, мало що до плеч не досягають; на голові волосся скручене, як перевесла у снопів, і заткнуте великим гребінцем; іноді носять квітки, іноді брилі, зверху чорні, а всередині червоні; а на бриликах зверху теліпається якась сітка! Панночки тепер уже не швен-/80/дяють так, як у нас, а ходять з вихилясами, з вивертасами, з викрутасами, так що аж любо дивиться; а в танцях уже не плигають навприсядки, а стрибають помаленьку по двоє враз; а як зачнуть точити баляси, то їх уже не опиниш, так що якби чоловік од нудьги не скріб собі голову, то їм ніколи не було кінця. Іще я примітив, що там пани не чвиркають уже додолу, а в маленькі скриньки, бо діл вистлан коцями, килимами і рябими півстьми.


Домаха

Ах, матіночка моя, що там за диво! Нащо ж та сітка у паній і панночок?


Провинциаленко

Того уже і сам не знаю, а маракую, що то зроблено для того, щоби тепліше було в лицьо. Іще слухайте, дочки, нехай завтричка прийде цирульник, я йому розтолкую, як вас остригти по-московськи і заплести коси; ось як.

(Вынул и показал картинку модной прически)

Іще пішліте безпремінно за манією і малюйте щоки — таке, бач, тепер поведенія, без його тепер ані зизирк перед людей!


Вседочки

(вдруг)

О, єй-богу, не хочем, і цур йому, пек йому, осина йому.


Провинциаленко

А ні, нельзя, треба червонити щоки, а то будуть називать мужичками.


Дочери показывают вид изумления.


Провинциаленко

(продолжает)

Е, нельзя, не можна ніяк. Іще треба би натираться і крохмальком, але ви дуже білі і без того. Слухайте /81/ іще: маслом голови тепер уже не мажуть, а чим-то пахучим, як, бач, воно кличеться — забув!.. Воно пахнеть так гарно, як ладан.

(Ищет)

Ось воно вам, чи бачите?

(Дает духи и помаду)


Приська

А що там таке їдять?


Провинциаленко

А я привіз з собою мусе-кухаря: він знає стряпать всякі німецькі потрави. А ви уже, донечки, на кухню — анішишир!


Дочки все

(вместе)

О, як то можна, та нас і заміж ніхто не візьме.


Провинциаленко

Тепер вам замуж іти не тутечки, а вже в розумній Москві, я вас туди і одвезу, коли настане пора, а тепер побалакаєм о тім, як би вам зробиться такими чемними панночками, щоб аж ангели зазирали вам в очі!..


Домаха

(смотрит в окна)

Дивіться, он іде до нас і дядюшка, Полікарп Семенович!


Провинциаленко

(в суматохе)

Пе-тро, Петро, а ходи скоріше сюда, вражий сину; біжи швиденько на крильце і подивися, коли у Полікарпа Семеновича чоботи змазані дьогтем, то скажи йому, що мене нема дома, та не ковиляй же, а йди моторненько. /82/


Поликарп Семенович

А що, Петре, пан дома?


Петр

Дома, та, бач, казав, коли у вас чоботи змазані дьогтем, то сказать вам, що його нема дома, бо в його, бач, все голова болить од дьогтю.


Поликарп Семенович

А се що таке? О, дій його кату честі! дивись, як він чваниться! А то що за чоловік ходить у вас з макогоном поперед ворітьми?


Петр

Щоб не допущати гостів до пана.


Поликарп Семенович

(качает головою)

Скажи ж, Петре, моєму братіку, що я первий раз од його чую, щоби можна іще дурнішим приїхати з Москви, як туди поїдеш.

(Уходит)


Провинциаленко

(Петру)

А що?


Петр

Та що — дьогтьом. Він іще сказав, що ви, мабуть, тепер дурніший, як в Москву поїхали.


Провинциаленко

Що ти кажеш? Стривай же мені, мужицька порода! Я ж тобі оці натабеньки зіб’ю, а диви! Яку ж він капість мені робить! Ай, гай!.. Віднеси ж зараз йому оце письмо, нехай він знає, що я там знався з високородними, і нехай він передо мною не чваниться, мов свиня в болоті. А ти, Присуша, нароби зараз білих карточок /83/ і скажи писцю на всякій написать: «Никодим Тимофійович Провінціаленко тільки що приїхав з Москви». А як се все буде готово, то нехай горбатий Панько запряжеть в віз сивого коня і повезе ті карточки до наших знакомих і до родні, а як будуть його питати, «нащо се?», нехай їм, дурням, розказує, що тепер, бач, всі розумні люди замість себе посилають з чоловіком в гості писульки, що значе, мось будто самі їздили.


Петр

(подавая обратно письмо)

Полікарп Семенович щось там нариговав.


Провинциаленко

Ке сюди!

(Смотрит),

Що се?

(Читает)

«Каплоуху хоть родзинками корми, а вона все-таки каплоуха». Дивись! що би се значило? А! Догадався: то, мабуть, значе, що він хоть і читав се письмо, а все-таки дурень остався, який і наперед був, бо не міг добре прослюбозовати розумного письма! гей! гей! Отака дурнів доля!


Приська

А дивіться ж, сорока під самісіньким вікном кажеть гостей.


Провинциаленко

(смотрит)

Ага! Пе-тро, Пе-тро, от скоро будуть до нас гості; обід уже готовий, бо вже муся-кухар спить, а ти зараз мені розпечатай бутилку з тим дорогим вином, як, бось, воно кличеться? шам-шам-шампанське — так! І постав його на пічку, та затички мені не відтикай, а то візьмеш стусана в спину. Кажуть, що як воно в теплі постоїть, то дуже добре на смак і гарно шумує, а я, доки прийдуть гості, піду, трохи опочину.



Все расходятся.













Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.