Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
[Українська драматургія першої половини XIX ст.: Маловідомі п’єси. — К., 1958. — С. 329-378.]
Попередня
Головна
Наступна
Стецько ШЕРЕПЕРЯ
КУПАЛА НА ИВАНА
Малороссийская опера в трех действиях, в которой обряды Купала и свадьбы, как водится у малороссиян, представлены в подлинном их виде с национальными песнями
ДЕИСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:
Иван Коваленко — любовник Любки.
Любка Мирошникивна — любовница Иванова.
Цыган Гаврило Шмагайло — старый знакомец и дружко Ивана.
Юрко Паливода, скрипник — посватаный жених Любки.
Панько Шереперя — дядя Любки.
Xивря — жена Шерепери.
Омелько Прылипка — староста Иванов.
Яриш Калаберда — подстароста Иванов.
Вакула Дыбка — подружий Иванов.
Приська Мовчанка — свашка Иванова.
Стеха Скалозубивна — светилка Иванова.
Явтух Полыгайло — зять Шерепереных.
Векла (еще в девстве) Цындря — жена Полыгайла.
Федько — тринадцатилетний двоюродный брат Любки.
Харько Дурысвит — шинкарь.
Видьма — мнимо ожившая из мертвых.
Вовкулака, домовые.
Хоровод юношей и девиц.
Бояры и дружки. Музыканты.
Действие происходят вблизи села при реке.
ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ
Явление 1-е
Сцена представляет: в отдаленности лес на горе, при которой извилисто течет река и образует полуостров. Ближе на сцене, с левой стороны край цыганского шатра, с правой — обрушенный дуб, немного далее — другой стоячий дуб, огромный и дуплистий. Вечер.
Иван Коваленко
(с дорожчою за плечами котомкою подходит к обрушенному дубу и с удивлением говорит)
Гай! Гай!.. Який же то оцей дуб здоровий та розкішний був, а тепер, бач, голубчику, що з ним сталось! Той же дупнатий та й досі стоїть. Як то воно все, мов на дивовижу, діється на світі божому! Вже ж хоч сісти отут та відпочити.
(Садится, кладет свою котомку у ног)
Як же, бачу, гарно на лежачому сидіти!.. Та тільки скверно у роті! Ну, се вхопив гарячого до сліз, аж піднебіння облізло! Не в чім канальський москаль по улиці кричав: «Гарячий, кип’яток гарячий». Ні, вже, мабуть, удруге буду обходити Харків, а то щоб овсі зубів не збути. Як то ті пани отаке гаряче п’ють! А може, і у /332/ них так піднебіння пооблазило, як тепер у мене. Коли б хоч трішки де води хлебнути! Ото щось лисніється — чи не вода?
(Подходит к речке, черпает рукою воду; пьет и, виплюнувши ее потом, говорит)
І вже! як після солодкого та пити калну 1 воду!.. Так лучче ж люлечки покурити абощо!
(Возвращается на прежнее место. Остановился. Прислушивается)
1 Каламутну, брудну.
Хор
(в отдаленности едва слышны некоторые отголоски и звуки скрипки).
Купала на Івана!
Купався Іван,
Та в воду впав!
Купала на Івана! Гув!
(Возвышенным и протяжним тоном)
Один голос
(несколько ближе)
Коли б то Іван схаменувся
Та з Дону вернувся!
Я, б ні об чім не тужила
І гори б покотила!
(Опять тот же хор)
Иван
(прислушавшись)
Е! Се, бачу, сьогодні Купала Івана! А я собі на біду в дорозі про се і забув. Та то щось у тому кагалі почитує Івана, та ще як жалібно! Чи не мене лиш? Чи не Любка лиш? А вже так, як її голосок! /333/
Явление 4-е
Иван и Любка.
Когда Иван в таком разгадываньи находился еще вблизи реки.
Любка
(призадуманная в цветочном венке подходит к вершине обрушенного дуба, на корню которого сидел Иван, отламывает сухие ветви и поет)
Ой дубе, дубе, розкіш дібровна,
Що ти ниць похилився?
Ой світе, світе, добра година,
Чом мені так знудився?
Ох, мені тяжко, ой, мені важко
З нелюбом вікувати!
Де ти, Іване? Чом ти не прийдеш
Та мене й рятувати?
Ти ж мене любив, ти ж мене кохав,
Як ядерце в орісі!
А тепер зайшов, мене покинув,
Як горобоньку в стрісі!
(Взглянув на небо)
Зіронько моя, світлонько ясне,
Ти ізвисока сяєш,
Скажи ж ти мені, в якій сторінці
Мого Івашечка бачиш?
Ой Іванечку, орле мій милий,
Хоч вітром відзовися!
Я у горлиці позичу крилець
На тебе й подивиться!
Иван, увидев Любку, остолбенел и выпучил на нее глаза во время ее пения. Потом Любка удалилась с оберемком отломленных ветвей.
Явление 3-е
Иван
(в крапнем замешательстве возвращается к прежнему своему месту и прерывисто говорит)
Ох! се ж вона! Далебі, моя Любка! Та як вона й досі /334/ мене любе! Як за мною побивається, сердечина! Тільки який там супостат нарипався її від мене відбити; за себе хоче взяти. Та вже ж! Треба думати та гадати!
(Садится)
Явление 4-е
Иван и циган Гаврило Шмагайло выходит позади обрушенного дуба. За собою ведет медведя на цепи, привязанного к поясу с одного боку, с другого за поясом же висит нагайка; в руке у него огромная дубина. Потом остановился и, оглянувшись назад, плгоет и цыганским тоном говорит.
Цыган
Харкове, Харкове, щоб на тебе собаки харкали! Славний єси город, та нічого в тобі їсти! Ні кіньми менджувати, ні ведмедів водити!
(Вынимает из шароварного кармана фляжку с водкою, прикладывает ее к щеке)
От тільки в мене й бариша, що оця бідниця, ся душепарочка! Поздоров, боже, мого Потапка! Він мені загопцював на дорозі; а я побіля нього із вольниці від кабаччиків уплентавсь. Буде чим хоть товариство своє потішити!
(Уходит в шатер)
Явление 5-е
Иван
(один)
Бач, як циганові не злюбився Харків! мабуть, то нічого не вдалось украсти! Бо там тепер злодіям дуже тісно!
(Иван призадумался; потом сплеснул руками)
Ох! та що мені на світі божому з моєю Любкою робити! Аж зниділа, бідненька, за мною!
(Снимает с шеи свой гаман, перебирает там серебря-/335/ные деньги, и, вынувши из него широкую длинную ленту, продолжает)
Ну, що ж то мені з сього за користь! Ось хоч і грошенят, спасибі богові, розгорив, і яку скиндячку 1 Любці купив, ще й
(указывая на котомку)
парчевий очіпок її матері Фесьці на гостинець; а як провороню Любку, то... то...
(опрометью)
то хіба тоді повіситься мені на сій скиндячці!..
(Задумывается. Потом, ударив кулаком себя в лоб)
Гм! коли б мені оце той бузувір попався на зуби — я б йому!..
(Опять задумывается. Потом)
Та як би мені оце мою Любку відвоювати. Коли б тільки найти якого мистюка, щоб мені поміг у сім ділі; то вже тому неотецькому синові не доведеться орудовати моєю Любкою! Далебі, нічого не пожалію!
1 Стрічку.
Между тем, как Иван так заговорился, из цыганского шатра слышно с притоптыванием пение и бренчание на варганах — цыганское изделье, металлический духовой инструмент.
ЦЫГАНСКАЯ ПЕСНЯ
по-малороссийски составленная из цыганской песни г. Пушкина
Три голоса
Ми блукаємо по полях,
По лісах дрімучих.
Де спимо на подушках,
Де в трісках колючих.
Хор
Гоп, цигани! Гоп, цигани!
Дужче, моторніше
Забряжчімо у варгани,
Буде веселіше! /336/
Три голоса
Так ми спредку живемо,
Як батьки живали:
Де що зверху — беремо,
Аби де попали!
Хор
Гоп, цигани! Гоп, цигани!
Дужче, моторніше
Забряжчімо у варгани,
Буде веселіше!
Три голоса
Де захватить нас зима —
Там нам господарство!
Хліба іноді нема,
Нам варгани — панство!
Хор
Гоп, цигани! Гоп, цигани!
Дужче, моторніше
Забряжчімо у варгани,
Буде веселіше!
Иван
(выслушавши пение, говорит)
Що це за нечиста мати! Все танці та співи! Людям весілля, а мені — мов п’явки ссуть за серце!.. Любка мені так памороки забила, я й про люльку забув.
(Вынимает трубку, набивает ее табаком; приготовляет огниво и поет)
Де ти бродиш, моя доле?
Не докличусь я тебе!
Досі б можна дике поле
Пригорнути до себе.
А тебе ось не вблагаю
До якої-то пори!
Всюди ськаю та питаю,
Що аж серденько знурив! /337/
Фотокопія портрета Степана Писаревського (Стецька Шерепері).
Чи не в небі із віконця
Сучиш дулі біднякам?
Чи при місяцю без сонця
Чешеш кучері зіркам?
Чи у полі при долині
Диким маком ти цвітеш?
Чи у лузі на калині
Ти зозулею куєш?
Чи на морі між купцями
Лічиш з краму бариші?
Чи в хоромах з панянками
Ти регочешся вночі?
Ой, ізмилуйсь, моя нене!
Та край мене хоч присядь!
Хоч наплюй ти біля мене —
І тому я буду рад!..
(По окончании песни своей он, долбнув пальцем в трубку, говорит)
Чи за журбою, чи за співами я й люльку погасив. А може, як там кажуть, коли бог не годить, то й вогонь не горить.
(Снова закуривает трубку)
Та воно й то правда — єсть ще й така приповість: дай боже — роби, небоже! То й мені щось треба робити, щоб Любку свою від нелюба відбити.
(Куря трубку, размышляет; потом, соскочив с места)
Добре, гаразд оце, що я так здумав! Де ще того прасула шукати, а він ось де, під боком.
(Указывает на шатер)
Над цигана Шмагайла нема вже моторнішого і кебетнішого на всі штуки — куди не ходило — хоч і чоботи червоні! А цигани на них падкі! /338/
Явление 6-е
Иван и цыган Шмагайло выходит из-за шатра и говорит.
Цыган
Хто там мене почитує? Чи нема лиш якої свіжинки?
Иван
(про себя)
Оце ще краще! Про вовка річ, а вовк навстріч!
Цыган
(подошедши к Ивану, всматривается в него)
А! здоров був, Іване! Де ти в дідька взявся? Як же ми давно вже з тобою бачились! Де ти блукав? що робив?
Иван
Де був? — на Дону, на заробітках. А тепер, як бачиш, причвалав на свою Україну. І оце почув тут разнії реготи та співи, та й сів супочити, щоб і люльки покурити.
Цыган
Що ж там на Дону? Коні поцінно?
Иван
Бач! кому про що, а циганові про коні! Там красти коней вже не можна, бо старший наш царевич, що завідує Доном, не таку там уставив установу! Та що оце за гулі та за співи у вас?
Цыган
Хіба ти не знаєш, що сьогодні Купала Івана?
Иван
Се вже я трохи розшолопав. Чого ж там ще мов музики гарчать?
Цыган
(лукаво улыбаясь)
Але, чого! Ще там і сватання запивають. /339/
Иван
(опрометью)
Яке?
Цыган
От яке: удова Феська Мирошничиха, Любчина мати, без тебе вже вмерла.
Иван в изумлении крестится и что-то шепчет про себя.
Дядько Любчин, Панько Шереперя взяв Любку до себе, бо нема їй прихилища. Удівець Юрко Паливода, скрипник, що тільки на одно око бачить, полюбив Любку; а Панько Шереперя та виноват йому грошей. Пройшов з рік — треба платити. Юрко підсліпа, ти ж його знаєш...
Иван
Оцеи-то бузувірів син? Як його, супостата, не знати! Не одному залив сала за шкуру!..
Цыган
Ну, то ж то! Ще ж тільки одним оком блима!..
Иван
(в нетерпении)
Та доказуй вже мерщій!
Цыган
Ото, бач, він як ще о з батька багатий, могучий і хрещеним людом, як чорт болотом, ворочає, напався на дядька Любчиного — не так за гроші, щоб взяти її за себе. Сердешний Панько бачить, що біда, грошей нема, вертівся, вертівся та й мусить посватати за нього Любку, і рушники подавав.
Иван
(почти в бешенстве хватив себя за волосы)
Та справді оце так, як ти кажеш?
Цыган
Хіба ж таки цигани і не кажуть правди! От там, коли чув,
(указывая в то место, откуда слышно было пение)
і той Юрко підсліпа нарізує на скрипці; гарцюють хлопці та дівчата, а старики Любчине сватання горілкою захлистують. /340/
Иван
(в крайнем ожесточении)
Та він же, сіда псяюха, катилик, як я чув, давно вже дочку свою віддав заміж, вже й онучата в нього єсть.
Цыган
Ну! ти ж кажи!
Иван
(задумался, потом вдруг говорит)
Цигане, якої ти віри?
Цыган
(скоро)
А якої тобі треба?
Иван
От якої, коли ти ще чоловік і пам’ятуєш прежню хліб-сіль.
Цыган
(вертя головою)
Хіба ж циган і не чоловік! Хіба ж я не чуствую від людей прияства! Кажи, що тобі, Іване, треба?
Иван
А от чого: Любка Мирошниківна здавна моя суджена. Як ми з нею любимось!..
Цыган
(прервав его речь)
Про се вже давно я знаю. Кажи мерщій, що тобі треба?
Иван
(указывая туда, откуда слышны были пение и скрипка)
Оту підсліпувату падлюку, Юрка, відбити від моєї Любки; а той бусурманський кагал провчити, щоб вони більше не потішались моєю журбою. /341/
Цыган
Та що! Та я зараз! А могорич буде?
Иван
Та за могоричем діло не стане. Тільки як би нам кебетніше се диво скомпонувати!
Цыган
Давай руку!
(Бьют по рукам)
От тобі, Іване, моя рука, моє й слово. Побачиш, який я на се приберу ярміс. Не все таки одні тільки білі правду й кажуть і роблять: на нас, чорних, тільки так подейкують.
(Поет)
Хоч у шатрі я вродився,
Та від попа охрестився.
Які люди, такий я — } 2 Що ж на циганів пеня! } А цигани — ті ж миряни,
Що носять тонкі жупани!
Ми не кращі від других, } 2
Та й не поганіші їх!.. }
Знаєш, Іване, що я оце задумав?
Иван
Кажи!
Цыган
Я зимувався у Любчиної матері Феськи, як була вона ще жива, і тоді подейковали на неї, що вона відьма; а як замирала, то тричі стелю зривали над нею.
Иван
Та все ж таки доконала свого віку. /342/
Цыган
Але тепер така поговірка, що вона ожила і що нічною добою корів сусідських доїть і ляка весь мир хрещений.
Иван
Отже, пане цигане, се буцім брехня.
Цыган
Як хоч кажи! А тут ще така помовка, що вона, уставши з того світу, Свирида Нишпиря ще й вовкулакою зробила.
Иван
Та се брехня, щира брехня!
Цыган
Адже, пане брате Іване, послухайся лишень мене, дурня, то діло твоє буде з кінцем!.. Я з сії брехні зроблю таку нарядку, що буде вона всім надивовижу, а тобі на славу. Ходім лиш до нас попереду у шатро.
Иван
Та чого ж іти? кажи тут, що там ти зметикував?
Цыган
Ну ж бо, йди, не змагайся! Тут, бач, як людно, а те діло так треба змайструвати, щоб ні сич, ні сова... чуєш?
Иван
Та й ходім же!
(Идет с цыганом; потом, остановившись, возвращается и говорит)
Еге, братко! я біля дуба забув свого збіжжя. Іди ж. Я зараз прийду до вас.
Цыган
Не барися ж.
(Уходит) /343/
Явление 7-е
Иван
(один приходит к тому месту, где сидел на дубе, подбирает свою котомку; садится снова; задумывается; потом говорит)
Що ж то з того буде, що циган мені повну жменю наобіщав — коли не збреше, то, може, й гаразд. Я вже трохи й догадуюсь, яку він крутить мізком веремію. Коли б тільки не перелякав іще Любки — як мені її жалко! Мов свого серця!
Явление 8-е
Иван и Любка.
Поздние сумерки. Любка печальная медленно подходит к обрушенному дубу и, обошедши его, выступает в задумчивости на сцену; потом срывает с головы цветочный венок; волосы растрепались, она, разорвавши венок, бросает его на землю и поправляет свою косу. Иван в эту пору, увидевши ее, поспешно подобрав свою котомку, входит в отверстие дуплатого, вблизи стоящего дуба, и пристально смотрит.
Любка
(поет)
Коса, моя коса,
Дівоцька краса!
Нащо тобі прикраса,
Коли нема Івася!
Потом, прошедшись по сцене в такой же задумчивости, садится на лежачем дубе и, склонив голову на правую руку, которой локоть поддерживает левою рукою, качаясь, снова поет.
Вийди, Іване, на улицю!
Вийди, Коваленку!
Заграй мені в сопілоньку
Стиха, помаленьку!
Сопілонька кленовая
Дубовеє денце, /344/
Як було заграєш в неї,
Тремтить моє серце!
Ой, вийду я на улицю,
Гуляю, гуляю,
Як білая лебідонька
По тихім Дунаю!
Не займайте мене, хлопці,
Я сирітська дочка,
Тільки мені і празника,
Як біла сорочка!
Коли б Іван прийшов з Дону —
От би в мене й хата,
Не досталась би сліпому
Ся черчата плахта.
Иван
(сидя в дуплатом дубе, говорит про себя)
Як вона, сердечина, мене мордує! Заграти б оце їй знезнімки на сопілку, як колись було грав. Та от тільки морока! чогось у мене всі жижки тремтять, а в пучки мов шпига шпичками! Та вже ж, попробуєм.
(Играет на сопилке тем же тоном, каким пела Любка)
Любка
(в изумлении оглядывается и вслушивается)
Ох, мій голубе сизий! А ти, бачу, тут, Іване!
(Бежит к нему; а Иван к ней. Любка бросается к нему на шею)
Чи ти ж таки мене любиш так, як я тебе люблю?
(Рыдает)
Иван
(обнимая Любку и отирая ее слезы своею хусткою или ширинкою, сам отирается и говорит сквозь слезы).
Годі ж плакати, моя голубонько! /345/
Любка
А ти ж так сам чого плачеш?
(Дуэт)
Иван
Як мені не плакать
Та не горювати,
Як я буду в світі
Один бурлакувати?
Бо другий до себе
Тебе пригортає,
А мені на серце
Камінь навертає.
Любка
(обнимая Ивана)
Ні, сього не буде,
Щоб другий від тебе
Моє щире серце
Привернув до себе!
Тільки мені й світа,
Як тебе я бачу,
Як з тобою плачу!
Явление 9-е
Те же и цыган Шмагайло, выскочив из шатра.
Цыган
А що ж, Іване, мерщій ходім прийматися за діло! Еге, в тебе, як я бачу, мішаниця, та ще й здорова. Любка нав’язла на шию!..
Иван
Та що ж будеш діяти! Давно бачились. Насилу зійшлися, та й се вже, може, в послідній раз!.. /346/
Цыган
(скоро отступив от него, взбочился и, виставив левую ногу пред ним, говорит)
Хіба ж ти нехрист, Іване, що не віриш моєму слову? А я могорича твого не забув; і те, що загадав, уже добре скумпуновано. Ходім лишень! Чого тут гаяться!
Иван
(отрываясь от Любки)
Прощай, моя галочко, до побачення!
Любка
(утирая кулаком свои слезы)
Бач-бо який добрий! Не вспів побачиться гаразд зо мною, та вже і втіка від мене!
Иван
(целуя ее)
Та для тебе ж, моє серденько, тепер тебе й покидаю: щоб оту нечисту віру сплюндровати, а тебе від проклятого підсліпи скоріше відбити.
Любка
Ох, він, супостат, задушить мого дядька за гроші, що торік йому дав.
Иван
Об сім, моя голубонько, не журись!
(Показывает на шее свой гаман).
Поздоров, боже, нашу голову! Я все те постачу, аби наші вороги не порадувались нашою бідою.
(Вполголоса).
Циган Шмагайло за могорич прибрав уже на сей свій ярміс. Все, бачся, буде гаразд. Прощай же, моя зозуленько! Треба з ділом справляться. /347/
Любка
Коли ж так, то справляйся, батьку рідний, як краще та моторніше!
Иван
(вынув из гамана ленту, отдает ее Любке)
На лиш, моя Любонько, оцей тобі гостинчик!
(Потом, обратившись к цигану)
Ходім же, пане Гаврило; та коли б нам тільки Любки не злякати.
Цыган
(улыбаясь).
Хіба ж таки я нічого й не бачу і не знаю!.. Скоріше ходім!
(Уходят),
Любка лентою любуется
Занавес опускается
ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ
Явление 1-е
Сцена представляет: вблизи деревянный домик окошками на сцену. Ночь. Юрко скрипник, неся за поясом скрипку, выходит с противоположной стороны.
Юрко
(разглядывая).
Що це за нечиста мати! Любка була там укупі з дівчатами, все сумувала та сумувала, а далі, мов навіжена, де й ділась! Чого ж би то се? Там же її дядько і тітка. Хіба-разві при парубках та дівчатах соромиться /348/ мене? Так заграю ж лиш їй хоч тут. Вона, мабуть, тепер дома. Чи не вигляне хоч у вікно. Бо тепер, кажуть люди, празник.
(Играет на скрипке по шелковым струнам и, поглядывая на окно, припевает. Дуэт)
Вийди з хати, дівчино,
Потанцюєм, рибчино!
Гоп-гоп-гопо-поп, }
Потанцюєм, рибчино! } дважді
Явление 2-е
Любка
(подняв окно и смотря на Юрка с пренебрежением)
Танцюй собі на біду,
Я до тебе не піду!
Так-так, таки-так, }
Я до тебе не піду! } дважды
Юрко
Ой, як вийдеш на танець,
Куплю тобі й обідець.
Гоп-гоп-гопо-поп,
Куплю тобі й обідець.
Любка
(так же в окно).
Цур тобі з тим танцем,
Пек тобі й з обідцем!
Так-так, таки-так,
Пек тобі й з обідцем!
Юрко
Подивись лиш на мене,
То й полюбиш ти мене.
Гоп-гоп-гопо-поп,
То й полюбиш ти мене! /349/
Любка
Я від тебе відвернусь,
До Івашка пригорнусь,
Так-так, таки-так,
До Івашка пригорнусь!
Юрко
А я чому й не козак,
Як обкрутнуся от так!
Гоп-гоп-гопо-поп,
Як обкрутнуся от так!
(Кружится глупо, притопывая ногами)
Любка
Крутись собі на біду,
Я до тебе не піду!
Так-так, таки-так,
Я до тебе не піду!
(Поспешно задвигает окошко)
Явление 3-е
Юрко
(один; разинув рот, глядит на задвинутое окошко; потом, кивая головою, говорит)
Оце так, за моє жито та мене й бито! За мене подавала рушники, та ось якої мені відспівує, а якогось Івана вже почитує — се з біса гарно!.. Що ж мені тепер робити?
(Задумывается)
Та вже ж побачим.
(Уходит) /350/
Явление 4-е
Сцена представляет: в самом конце театра под лесистою горою видно селение и свет сквозь окна, от которого отсвечивается церковь. Пред селением течет река и извилиною своєю среди сцены образует полуостров; по краям оного кое-где кустарники, сквозь которые видны Юрко и несколько сидящих стариков. К полуострову от селения проведен мосток. С одной стороны полуострова стоит пустая полуразвалившаяся изба; с другой — дуплистый дуб. Посреди полуострова пылает костер; вокруг него пляшущий и поющий хоровод юношей и девиц в цветочных венках. Пред костром на некотором возвышении стоит кумир, или чучело из древесных ветвей зеленых, обвитое цветами и обвешанное вышитыми ширинками; у подножия его стоят два большие глиняные кубка.
Хор хоровода
Купала на Івана
Купався Іван
Та в воду впав,
Купала на Івана! Гув!..
(Возвышенным и протяжним тоном)
Купала на Івана
З води рятували,
Вогнем зогрівали,
Купала на Івана! Гув!..
Купала на Івана
Квітчали квітками,
Шитими хустками,
Купала на Івана! Гув!..
Купала на Івана
Від меду упився,
Пивом похмелився,
Купала на Івана! Гув!..
Из хоровода при каждом восклицании «Гув!..» юноши и девушки, взявшись за руки попарно, прыгают через огонь, и опять стройным чередом оставляют круг хоровода. Юрко Палывода под кустарником аккомпанирует на скрипке. /351/
Явление 5-е
Те же и Любка. Вышед из-за дуплистого дуба с веселым видом в Ивановой ленте, с венком на голове, который, снявши с себя, полагает на верх чучела. Потом, выждав пение хоровода, одна поет:
На Івана Купала
Я Івана дождала.
Прийшов Іван
На Івана Купала!..
Явление 6-е
Те же и Юрко с скрипкою выбегает на сцену протав Любки и в ожесточении кричит.
Та доки ж ти будеш мене мордувати?
Хочет схватить ее, но Любка, повторяя хоровое «Гув!..», перескочила через костер и, смеясь, говорит.
Любка
От тепер же я пройшла і скрізь вогонь, то і скаженого підсліди не страшно.
Прячется за чучело. Юрко вслед за нею, но, зачепившись за полено костра, упал. Громкий хохот хоровода.
Явление 7-е
Те же и чучело, устроенное пред костром, пошатнулось и разорвалось. Оттуда выходит Феська (мнимая ведьма, из мертвых ожившая). Трубит в кулак диким и осиплым тоном. Костюм ведьмы Феськи: на голове ее из серпанка (род жидкой кисеи) белый наметок, повязанный по очипку с перевязью на лбу и с подбородком; над ушами вверх торчит две завязки в виде полубантов; из того же серпанка от затылка до поперека, по седым волосам мотаются два конца. Она одета в длинную белую рубашку. На спине ее горб. Вид старухи самый безобразный. Хоровод остановился в изумлении и ужасе.
Одни из хоровода
Ох, ненько, се Феська відьма! /352/
Другие из хоровода
Де оце вона взялась?
Все вместе
Та втікаймо відсіль! Се нам халепа!
Хоровод разрывается, чтобы бежать в это время.
Явление 8-е
Из пустой избы вдруг выскакивают домовые с черными лицами в черной одежде с хвостиками в руках, с визгом и завыванием преследуют бегущий хоровод, из которого иные с мостка падают в воду, иные прячутся под мосток. Между сим Юрко, барахтавшийся подле костра, увидев общую тревогу, лежит, притворившись мертвым.
Феська трубит так же вторинно.
Явление 9-е
К Феське сбегаются домовые, и вовкулака из дуплистого дуба вылезает к ней на четвереньках в зверином костюме — в черном тулупе, вывороченном шерстью вверх.
Феська (к притворившемуся Юрку)
Що че, шючій шину, ти ждумав? одного ока жбув на вечорничях та ще жа дівчатами гарчюєш. Ти не був ще на тім швіті так, як я, то й не жнаєш, що там роблять таким шупоштатам, як ти. От тепер попереду покуштуй вогню чи шмашний!
(Потом, обратившись к вовкулаке и домовым)
Вожміть лишень його, хлопчі, поперед божого гніву та вкиньте його у шей бушурманицький вогонь, щоб він, шупоштат, більше не мудрував та не мутив білим швітом.
Вовкулака подымается на дыбы, и домовые вместе с ним берут лежащего Юрка; размахивают пред костром, чтобы его бросить в огонь. /353/
Юрко
(барахтается на руках у них)
Тітусю, дядинко, матусю моя рідна! Та що оце? Та за що се? У чім я перед тобою проступився?
Феська
(грозя пальцем)
А що, шючій шину! Оче тобі жа те, не дій пакошти людям, хоч ти багатий і могучий; не відбивай дівчат від парубків, як оче жа Любкою гнавшя еши, штара шобако!
Юрко
Уже ж, матусенько, не буду! Єй же то богу, не буду! Пустіть мене, будьте ласкаві!
Феська
А жа Любкою чого ти гнавшя?
Юрко
Та вона, бачите, простіть в сім слові, рушники за мене подавала. А далі стала піднімати на глузи.
Феська
Мені ще на тім швіті шкажано, що вона шужена не тобі мерженому, а Іванові Коваленкові; а ти коли ще хочеш животіти, то тепер же Любки відрікайся, щоб тебе не шпекли отут на вогні, як широго рака, Кажу тобі — відрікайшя!
Юрко
(все на руках; складывает руки)
Єй же то богу, відрікаюсь! До віку, до суду відрікаюсь! Тільки помилуйте мене, матусенько! Ослобоніть мене! Не зробіть з мене вишкварків. /354/
Феська
(дает знак рукою; Юрка опускают на пол)
Ну, гляди ж, прешкурвий шину! щоб ти удруге не чіплявшя до Любки, а то я ще не так жа тебе приймушя!
Юрко
(схватившись, опрометью бежит без оглядки)
Оце так! Тепер буду тямити Купала на Івана!..
(Скрылся. Вслед за ним общий хохот)
Конец второго действия
Третье действие через несколько дней.
ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ
Явление 1-е
Сцена представляет: полдень. Сельский шинок. Две бочки с горилкою. Шинкарь Харько Дурысвит защелкнул крючком дверь и, выливая в бочку воду из водоносного ведра, говорит.
Хіба ж все старшим тільки й користуваться! Треба ж таки й нашому брату що-небудь собі наверстати! Я вже бачив, що роблять у конторі — чому ж і нам не замишляти як лучче.
(За кулисами стучатся в дверь)
От ще когось нечиста мати несе у сю пору!
(Проворно подбирает ведра, отирает замоченные бочки и закупорив оные).
А хто там так стукотить? Але не дадуть і супочити! /355/
За кулисами отзыв
Та се я, Охрімович! Відщепни лиш, будь ласкав!
Харько
А! се ви, Матвійович!
(Отщепает дверь)
Звольте, пожалуйте, Матвійович! Милості просим! Я оце так за ранок намонявсь; та тільки хотів супочити...
Явление 2-е
Тот же Юрко Палывода с досады запыхаясь.
Дай лиш мені, Харку, чвертку горілки.
Харько
Звольтесь, Юрій Матвійович!
(Отливает водку. Подает)
Юрко
(наливает рюмку, начинает пить)
Здоров був, Харку!
Харько
(кланяется).
На здоров’я та на легке видихання, Матвійовичі
Юрко
(несколько смягчившись)
Я собі на безголов’я, мов зсунувся з глузду, що забув і поздороваться з тобою, ввійшовши до тебе у хату. Просим гніву не положити!
(Пьет водку)
Харько
Ні, в нас, Матвійович, за се гніву нема! Та що у вас за турбація такая, що ви сьогодня мов несамовиті? /356/
Юрко
Але — турбація! Ще й чарівна! Адже ти, благоприятелю, знаєш, що Любка Мирошниківна за мене рушники подавала?
Харько
Як же мені не знати, коли я і горілку туда відміряв і на сватанні був?
Юрко
Еге! так бач же, як вийшло. Се й було на Івана Купала. Буде довго мені впомки! Як згадаю, то й тепер мов хто з волоссям шкуру з голови дере. На острівку тому грали хлопці і дівчата Івана Купала, скакали через вогонь, як водиться здавна. Був і я там з деякими стариками; а більше того, нігде гріха таїти, щоб з Любкою приязніше побалакати. Вона ж чогось там все сумувала, то єсть відчаювалась; а далі я і не зуздрів, де й дівалась. Я пішов з скрипкою на ту юлицю, де її хата. Заграв, заспівав, як мов до своєї. А вона мені як відспівала у вікно, то я мов чемериці понюхав.
Харько
Хіба ж, Матвійович, тільки й світа, що в вікні! Не буде Галя — буде другая. Пожалуйте лиш, вип’єм ще від мене, чи не повеселіша!
(Пьют)
Юрко
Та воно так, благоприятелю! Тільки мені за всіх увірвався Купало.
Харько
Чим же се так, Матвійович?
Юрко
От бач чим: Любка моя на Купала удруге такої ж мені утяла, почитуючи якогось Івана, а мене грець так розмордував, що я, погнавшись за нею, незчувся, як біля вогнища зачепився за поліно та і впав. /357/
Харько
Хіба ж не можна було відчепитися від поліна?
Юрко
Так! відчепишся, коли ж диявольський кагал подоспів: відьма, вовкулака та справжні чортяки мене, як дровеняку, вихають, щоб кинути на вогонь — ну, що б ти сам тоді казав?
Xарько
Вістимо, що видима смерть страшна, та ще й на вогні.
Юрко
Отже-то, вихають над вогнем та кричать: відрікайся Любки, відрікайся Любки, а то спечем, як рака сирого.
Xарько
Що ж ви, Матвійович?
Юрко
Мусив відректись. А тепер, як я розшолопав, так воно вийшло от що: бродяга Іван Коваленко, давно знюхавшись з Любкою, підкупив цигана Гаврила Шмагайла, так той і зробив сю нарядку; Івана зробив Феською-відьмою, сам нарядився вовкулакою, а своє прокляте циганське братерство намуштрував бути чортами, і се так знезнімки скомпонували, що моя Любка з тим бродягою Іваном сьогодні вже повінчалась і вже там у них тепер і весілля.
Xарько
Се справді чудомія! Та хіба ж на них і суду нема?
Юрко
Як же, любезніший! Коли я сам від неї відрікся. Тепер підвели мене, щоб їх путь заклекотіла! Та вип’єм ще абощо!
(Пьют. Юрко задумывается; потом, махнув рукою)
Та що, благоприятелю! Пропало, що з воза впало! Журбою поля не перейдем! Ходім туда! Хоч вип’єм з жалю по чарці — і то з нас! Панько Шереперя мусить /358/ тепер усього постачати, бо знаю, що грошей у нього чортма мені віддати, що позичав у мене. Я його тепер не так зацурую!..
Харько
Та звольтесь, Матвійович! Ідіте ж, а я приберу деяке своє манастаття та й прибуду за вами.
(В сторону)
Тут коли б його скоріше здихаться!
(Юрко уходит).
Явление 3-е
Сцена представляет: деревенский двор, с одной сторони видна изба, с противоположной — домовая постройка. Посреди досчатые запертые ворота. За кулисами слышны три пистолетных выстрела попеременно и топот лошадей, прибывших к воротам. По третьем выстреле из избы выходят к воротам дядько Любки Панько Шереперя с женою своей Хиврею. С ними несколько мужчин и женщин свадебных.
Голос за кулисами
(стуча в ворота)
Відчиняйтеся врата для нашого брата.
Панько Шереперя
(к Явтуху Полыгайлу громким голосом)
Бери, Явтуше, пушку! Підставляй до воріт, заряджай та пали, стріляй! Що оце за татарва до нас набігла!
Явтух
(выкативши из-под сарая разломанное колесо, поставил против ворот, сквозь отверстие его бросает песок и кричит)
Пулі! пулі! пулі!
(После третьего «пули» женщины, стоящие здесь с дядиною Хиврею, поют) /359/
Хор
Ой, на зятя та метіль мете, }
Стій, зятеньку, за воротами! } дважды
Укривайся ти лисицями }
Та чорними та й куницями. } дважды
Голос
(за кулисами)
Та відчиняйте, будьте ласкаві, мерщій ворота! Може, кого вже й піт пройняв, стоячи отут. Ми люди добрі, з хлібом та сіллю ідемо до вас.
Панько
(отворяя ворота)
Коли так, то милості просим до отцевського куреня!
Явление 4-е
Те же и Иван-жених; староста Омелько; подстароста Яриш; дружко цыган Шмагайло — в праздничном наряде, в красных сапогах, с кубышкою в руках; поддружий Вакула; свашка Приська, светилка Стеха с трийцею в руках, т. е. три восковые снизу слепленные свечи и сабля вверх эфесом, обвитым васильками; бояры и другие из поезжан Ивановых — мужчины и женщины — все входят в ворота, сопровождаемые музыкантами, играющими марш. Женщины, взошедши на двор, поют.
Хор
А ми таки крізь метіленьку }
Побачили ясну зіроньку } дважды
Вона у вас та на покутті, }
Для Івана та напохваті! } дважды
Потом староста и подстароста впереди прочих, с палочками в руках, целуются с Шерепериными по три раза, подают каждый от себя ржаные хлебы: староста — Паньку, а подстароста — Хивре, говоря: /360/
Омелько и Яриш
(вместе)
Кланяємось тобі, свату, і тобі, свахо, хлібом-сіллю та низьким поклоном!
(Кланяются в пояс Шерепериным; Шереперины, поцеловавши их хлебы, подают взаимно им свои; те таким же порядком оные принимают).
Панько Шереперя
Милості ж просим у господу, коли справді добрі єсте люди!
Явтух Полигайло
Е, ні, братця, хоч ви й добрі люде, та, як там кажуть, люби боже правду: я за свою працю, що стріляв, та оце нічого й не заробив! Дайте лиш мені хоч свого коня, щоб тут на диво погарцювати.
(Поспешно у старосты Омелька отнимает из рук палку; прокладывает себе между ног, как бы верховой ездок, и поет)
Ну лиш, коню, загарцюй!
Ти, козаче, потанцюй!
За козацьку муштрю
Будеш їсти путрю!
(Потом, на этой палке делает кружки по двору, припевая тот же куплет. Все свадебные, встановившись при воротах, усмехаются)
Панько Шереперя
(к старосте Омельке)
Ну се, свату, веремія, та ще й неабияка. Сей дідько ще коли б безвісти не забіг на твоєму коні. Тоді як ти свого молодого до нашої молодої та покажеш? А вона вже з дружками давно вас в вікно вигляда.
Староста Омелько
Та я, сватку, і сам се розумію, що треба викупати свого коня.
(Обратившись к дружку Шмагайлу и вынувши из-за пазухи деньги) /361/
Дружко цыган
(догоняя кружащегося Явтуха)
Явтуше, Явтуше Мосійовичу, постривай лишень! На тобі на могорич та, будь ласка, верни нашого коня!
(Тот остановился, этот дает ему деньги).
Явтух
(принял, посмотревши)
Е, братко, се дурниця! Хіба тепер такі дівчата так дешеві стали! Постійте ж, поки я нагарцююсь!
(Снова кружится).
Иван-жених
(подозвавши к себе цигана, дает ему деньги и говорит)
Та на ще, цур йому! Доки будуть оці витівки!
Дружко цыган
(встановив снова Явтуха, еще дает ему деньги)
На, братіку, ще тобі, коли тих мало.
Явтух
(принявши деньги и посмотрев на них)
От за се спасибі! Не стільки гроші, як честь дорога — хоч у панів, хоч і у мужиків. Тепер ізвольтеся пожалуйте, як вам завгодно.
(Отдает палку цигану, котрый возвращает оную старосте Омельке)
Панько Шереперя
(взяв за руку Омелька)
От тепер, свату, ходімо у саму господу! Просю бога і вас, вся чесна громада, на хліб, на сіль та й на весілля. А за се, що трохи постояли за конем, будьте ласкаві, гніву не положіте! /362/
Омелько
Та се, сватку, зроду-віку так за хрещеним миром водиться — чого ж гніваться нам!
(Идут в дом со всеми свадебными)
Явление 5-е
Сцена двора переменяется и представляет внутренность деревенского дома в день свадьбы малороссийской. С левой стороны поваренная печь с грубкою, при которой прилавок. Посреди хаты длинный стол. На главном углу (на покути) сидит разряженная невеста Любка; на голове у нее с обоих боков два банта красной ленты. Рядом с нею с одной сторони сидят девушки, ее подруги, а с другой — ее двоюродный тринадцатилетний брат Федько с репейным в руке кийком, или булавою. На столе лежит дивень, или свадебный большой калач, подле него в ржаном хлебе воткнуто гильце, или искусственная цветочная ветвь. Пред невестою на деревянной тарелке лежит шишка, или калач в меньшем виде, и две ложки, связанные красною лентою. По столу разложены шишки и посреди стоит штоф с водкою, украшенный калиновою веткою, перевязанный красною ленточкой. Подле грубки на прилавке сидит Векла Цындря, жеманно вертясь и прихорашиваясь. Дружко и поддружий первые входят в хату, а прочие с женихом остаются в сенях за порогом при растворенной двери. Им подают воду, они умывают руки. Подаются рушники — они, обтерши свои руки, перевязываются теми рушниками. Потом обращаются к жениху, к посаженным и говорят.
Дружко и поддружий
(вместе)
Кланявся сват сватові, сваха свасі, пані молода панові молодому, дружки боярам і просять у господу на хліб та на сіль.
Хор дружек невестиных
Бояри бідкались в дорозі,
Тепер потіють на порозі,
Не будь спесивий, свату,
Проси вже їх у хату. /363/
Явление 6-е
Те же и прочие все поезжане Ивановы входят. Дружко цыган подводит молодого к невесте поближе, чтобы ему сесть подле нее; но брат ее Федько бьет Ивана по голове репейным кийком. Репяхи сыплются ему на голову, вцепливаются в волосы и некоторые падают на землю. Молодой оббирается, а Федько, то же продолжая, говорит.
Федько
Не наближайсь! Не наближайсь! Чи се хапуни, чи що сюди утиралось! Ні! я так сестри своєї не продам!
В это время дружки невесты поют.
Хор дружек
Ти, братіку та сокілчику,
Сиди-таки на ослінчику,
Не продавай своєї сестри
За абиякі від них дари...
Проси-таки та червонного
За сього князя невгомонного.
Иван-жених
(вынув из кармана деньги, дает Федьку)
Та на вже тобі, братіку! Тільки змилуйся та пусти мене на покуті сісти біля своєї молодої.
Федько
(взявши деньги, посмотрел на них)
Хіба так! Оце лучче, що менше змаги. Отепер зводьтесь, господин князю, садовіться біля своєї молодої!
(Встает с места. Дружко цыган подает Ивану полу свого кафтана и заводит его за стол. Иван садится подле невесты. Бояры также садятся на длинной скамье против дружек. Дружко цыган потчевает Шерепериных из своей кубышки водкою, приговаривая).
Дружко
(поднося прежде Паньку)
Отепер, слава господеві, пройшли вогонь і воду і таки добились до нашої молодої. Вип’єм же, сватку, попереду від нас могоричу; ваш нехай ще трохи постоїть.
(Наливает чарку, подносит) /364/
Пан ько
(отклоняя его руку)
Вам же, пане дружку, на здоров’я!
Дружко
(выпив, остатками брызжет вверх, притопнув ногою. Наливает снова, подает Паньку)
Та так же, як я, сватку! Щоб наші молоді уродливі та повнолиці вдалися та вибрикували!
Панько
(так же выпив)
Та вже ж, не як! А втім, як бог дасть!
Дружко
(потчевая Хиврю)
Що ж, свашенько, і ти таки нашу молоду приглядала та кохала. Випий же й ти нашого могоричу.
Хивря
(випивши и отряхнув рюмку, подает)
От тобі, пане дружку, і я зовсім, щоб тут було весело усім!
Между сим потчеваньем невеста притворилась плачущею. Дружки поют.
Хор дружек
Не плач, не плач, небого,
Що йдеш тепер за нього,
Нехай голосить він,
Що дбає лихо в двір!..
Дружко
(ставя кубышку на стол)
Отепер, кому як завгодно! Я, бачся, на почин своє діло зробив. /365/
Векла Цындря
(с прилавка)
Оце так, пане дружку! Чи рівно й зробив!.. Схаменись лишень! Чого ще нема у твого князя молодого? Ке лиш сюди!
Дружко
А! Звиніть, пожалуйста, Пантелеймоновно! Я, далебі, за сією турбацією і забув про те. Звольтесь! Робіть, що треба.
(Подает ей сивую шапку молодого)
Векла
(берет шапку, подходит к невесте, отшпиливает у нее с голови левый бант)
Еге! От бачите, як-таки князеві бути без квітки на шапці!
(Потом, засукавши рукава своей рубашки до локтей, пришпиливает наскоро к шапке невестин бант. Вздевает шапку себе на голову и, сбросивши с ног свои башмаки, босими ногами вскочила на прилавок и танцует, припевая)
Тепер вдарю гопака,
Як годинонька така,
Щоб ручками заробити,
Та душечку прокропити!
Так-так, таки-так,
Та душечку прокропити!
(Плещет в ладони)
Дружко
(из той же кубишки потчевая Веклу).
Та звольтеся ж, пожалуйте! Може, й справді в горлі захарастилось, то промочіть свою душечку.
Когда Векла выпила, то дружко, взявши от нее чарку, ставит с кубышкой на стол. /366/
Векла
(смотря на это)
Та й тільки! Оце, пане дружку, сим хочеш і відбути? Е, ні! Мене відсіль спроста не зведеш! Або коркові чоботи, або ж червоні черевики! Бач, я то за короваєм, то за гільцем, то за шишками тупцюючи обосила. Люби, боже, правду! А то твій князь молодий все-таки останеться без шапки та без квітки. А ти, дружку, коли взявся за гуж, то не кажи, що недуж...
Иван, подозвав к себе дружка, шепнул ему на ухо, — сей подходит к Векле и, вынув из-за пазухи красные башмаки, отдает ей, говоря.
Дружко
Ізвольтеся ж вам, Пантелеймоновна, гостинець від князя молодого, та верніть його княжецьку шапку.
Векла
(принявши башмаки и вздевши на ноги)
От, бач, мов тут були! Чом же попереду об сім не порахубились — все б менше вам хлопіт було!
(Соскочив с прилавка, схватывает с себя шапку молодого вместе с своим очипком. Волоси ее растрепнулись).
Дружко цыган
(вынув из шапки ее очипок, смеется)
А що, пані швачко, довередувалась, поки волосом засвітила! Хверцюй же тепер простоволоса! Я насилу викупив княжецьку шапку! Овва! та ще буду і з баришем!
(Хохочет)
В это время Векла удало подскочив к нему, вырвала из рук его очипок, оправила свою голову.
Векла
(также смеясь)
Еге, хоч з баришем, та ненадовго! Давай лиш, дружку, скоріш свої музики. А я таки в очіпці заробленими черевичками та похверцюю! /367/
Дружко
Нехай же надалі! Музики пообідають. А ми
(к Вакуле поддружему)
ходім справляться з своїм ділом.
Векла
Ну, коли так, то й так. Справляйтесь мерщій!
(Садится на свое место; и дружко и поддружий уходят)
Явление 7-е
Те же и дружко, поддружий и Хивря.
Дружко на викове, т. е. на крышке хлебной дежи, несет коровай, т. е. большой свадебный калач, покрытый двумя рушниками.
Дружко
(стоя у порога)
Старосто! Пане підстаросто!
Староста Омелько
Ми раді слухати ваше добре слово. Що мовите нам?
Дружко
Благословіте нам у сьому чесному домі та сей чесний хліб розділити.
Староста
Бог благословить — і ми благословимо.
Дружко
Другим разом!
Староста
Бог благословить!
Дружко
Третім разом!
(Кланяется) /368/
Староста
Бог благословить — і ми благословимо! Не мешкайте з чесним хлібом!
Когда дружко подходит ближе с короваєм и ставит его на стол.
Хор дружек
Подивися, наша діво,
Що дружко несе за диво!
Диво се тим гарне пуще,
Що дівочкам не минуще.
По окончании хора Хивря Шерепериха снимает с коровая рушники, перевязывает через другое плечо дружка и поддружего, говоря.
Хивря
У мене вже ні за ким більше рушникувати. Тільки оце і дитини осталось, що Любка. Векла вже відрізана скибка від хліба. А Любка, спасибі їй, пряха неабияка в мене була — напряла пучками та надбала ручками. Квітчайтесь, добрі люди, від її кревної праці!
(Уходит).
Явление 8-е
Те же, кроме Хиври.
Дружко цыган
(оправляя на себе рушники)
От спасибі богові! червоні чоботи, шиті рушники ще й три копи грошей! Марта моя вже щетини накупила та щітки в’яже — чого мені ще більше хотіти? Роби кревно й ходи певно! Ну лиш, пане піддружий, берись за кубишку та за чарку, частуй, а я за оцей чесний хліб приймусь.
Поддружий
(берет кубышку и чарку)
Я до сього торгу й пішки!
(Потчевает) /369/
Дружко цыган
(сперва очерчивает накрест ножом коровай и, перекрестившись, разрезает его на части)
Господи, благослови оцей чесний хліб сій чесній кумпанії розділити!
(Разрезавши на куски, подносит на деревянной тарелке — сперва молодим, потом Паньку Шерепере, старосте и прочим по их свадебному чину. В это время входят два скрипача).
Явление 9-е
Те же и скрипачи, вошедши, кланяются.
Кланяємось молодим і всій чесній кумпанії добрим здоров’ям!
Всі
(приподнявшись)
Спасибі за добре слово!
Дружко
А я ще двічі вам спасибі! Отепер в червоних чоботях погопцювати!
Векла Циндриха
Е! ні, пане дружку! У мене і в самої усі жижки тремтять погарцювати в червоних черевиках; та, бач, така обичайка, щоб попереду коровай відспівати, старшу дружку відвести на вечерю — та тоді вже! Нуте лиш, дружечки, що ви так засумувались!
Хор дружек
(при аккомпанементе скрипок)
Так зділяйте ж короваєм —
То й вам пісні заспіваєм!
Любку ми тепер збули,
Хоч бояри б нас вели; /370/
Дружки старшої в господу,
До отця її, до роду,
Щоб вечерять нам дали,
Коли ж Любку вже збули.
В это время дружко подносит боярам и дружкам по куску коровая. Каждый из них завязывает свой кусок в шитую хустку (ширинку).
Поддружий
(потчевая бояр и дружек)
Спасибі ж вам, пани бояри, і вам, любі дружечки, що ви нашу беседу навістили та розвеселили. Оце ж вип’єм на відході, щоб старша дружка не смутна прийшла в свою господу.
(Кончивши потчевание, ставит кубышку, откланивается, и обратившись к дружку)
Отепер, пане дружку, я своє діло зробив, а ти собі як там знаєш.
Дружко
(подводя старшего боярина и старшую дружку к молодым)
Почоломкайтесь же попереду з молодими на прощання та тоді вже хоч і у свою добру путь. А ви, музики, проводжайте дружок та бояр та грайте їм марш.
Таким порядком попростившись, вся молодежь выходит за дружком с скрипачами.
Явление 10-е
Оставшиеся в избе и Хивря Шерепериха поспешно вшедши и всплеснув руками.
Оце ж, моя годино! Уже бояр та дружок і нема! Я собі на безголов’я вовтузилась над скринею Любчиною та й забарилась. Чи таки ж випроводили їх так як треба?
Поддружий
Та так, свашенько, не турбуйтесь! Все гаразд. /371/
Хивря
(отдавая Векле Цындрихе штоф с водкою и чарку)
На лиш, доню, та почастуй ще ти нас, щоб нашим боярам та дружкам дороженька гладка була.
Векла
Та й я, мамо, так кажу: чого насухо сидіти! На те, батю, кажуть весілля.
(Наливает, потчует сперва Хиврю)
Хивря
(отклоняет ее руку и указывает на Панька)
У тебе, доню, може, ще й батько єсть: а хто старший, то не менший.
Векла
(поднося потом чарку Паньку)
Оце ж, тату, як я обмишулилась!
Панько
А я про се, дочко, й байдуже! Мені аби чарка повна! По сій мові будьмо здорові!
(Пьет и остатками брызжет в потолок)
Нехай же там боярам та дружкам легенько ікнеться! А наші молоді щоб вибрикували!
Векла
(поклонившись)
Дай боже!
(потом потчевает Хиврю)
Хивря
(отклоняет ее руку)
Тобі ж, доню, на здоров’я!
Векла
От, спасибі, мамо, що й мене таки не забуваєте!
(Пьет частыми глотками, утираясь рукавом своей рубашки) /372/
Хивря
Повненьку ж, доню, повненьку, щоб наші молоді повненького личка держались.
Векла
(подает матери и потом потчевает всех свадебных, которые выпивают не без церемонии, приговаривая: «Дай же боже, щоб наші молоді здорові та щасливі були!» Векла припрашивая каждого и кланяясь)
Дай боже вам на здоров’ячко!
(Молодые в это время, стоя и молча, каждому пьющему кланяются в пояс. Векла, кончивши ряд, обращается с чаркою к молодым)
Отепер же, пани молоді, випийте лишень і ви за мою працю!
(Потчевает их, припрашивает. С обеих сторон взаимные церемонии. Потом Векла, доливши чарку, прихлебнула немного, и, поставивши на стол)
Ну! тепер хоч би і черевички обновити! Та, головко бідна, що наші музики так довго там баряться!
Явление 11-е
Те же и Юрко Паливода пьяный, с висящею за поясом скрипкою, в сенях за порогом у растворенной двери, шатаясь, бормочет.
Юрко
А-аж-ж ось і-ї-і я, к-к-ко-л-ли в-вам т-т-тре-треба м-му-муз-зики!
(Потом хочет войти в хату, но, перевалившись через порог, упал, и, барахтаясь на четвереньках, силится привстать. Общий хохот)
Б-ба-бач, я-який т-те-п-пер р-р-регіт! П-п-по-п-пе-реду, я-й-як г-гр-ошей т-т-тре-ба б-було, М-м-ма-т-тві-іо-в-вич-ча н-на п-пок-ку-ті н-не з-зна-л-ли, д-де п-пос-сад-дити, а т-те-п-пер, що-щоб в-вас г-г-р-рець п-по-б-бив, ф-як ч-чо-л-ло-в-вік з-з ж-жур-р-рби ох-ме-л-лив-вся, т-то н-ні-к-ко-м-му й з п-по-р-ро-г-га п-підн-няти, щ-щоб м-ме-н-ні х-хоч н-на Л-люб-бку п-под-ди-в-ви-т-ть-ся. /373/
Явление 12-е
Те же, дружко цыган и два музыканта.
За кулисами слышна известная малороссийская песня: «Ой, надворі метелиця, чому старий не жениться» и проч. с притоптыванием и припеваньем под скрипки.
Дружко цыган
(над ползающим Юрком, от удивления растянувши руки, хохочет и поет)
По дорозі жук, жук,
По дорозі чорний,
Подивіться, добрі люди,
Який він моторний!
З нори виліз жук, жук
З бурими рогами,
Та повзе він туди рачки,
Де ходять ногами!
На Купала жук, жук,
Від Купала рак, рак,
Чи не Іван лиш Купало
Зробив йому так, так!..
Юрко Паливода
(пьяным наречием, так же во всем продолжении своей роли).
Е, бач, неотецький син, ще й глузує! А якби не відхрестився, то, може, й справді спекли б на вогні, мов сирого рака.
Цыган Шмагайло
(с лукавою заботливостыо приподнимая Юрка)
А! се ви, Юрко Матвійович! Я, далебі, і не пізнав вас! Устаньте лиш та сядьте отутеньки.
(Садит его на скамье близ порога)
Ми як бозна-чому раді, що ви оце прибули до нас
(в сторону)
хоч рачки! /374/
Юрко
(садясь и качая головою)
О! ти добрий псяюга! З біса добрий! трохи на Купала не скупав мене у вогні, змовившись з своїм проклятим братерством; а все, бач, щоб Любку від Юрка відбити.
Цыган
(крестя несколько раз Юрка)
Бог з тобою, Матвійович! Коли я що, абощо, то нехай мені бозна-що, а не тільки що — от що!
(Поднимает руку, чтобы самому перекреститься)
Хивря Шерепериха
(подхватывая циганову руку)
Та що оце, пане дружку, схаменись лиш! Чи не гріх таки так божиться, що аж нам слухати сумно!
(Обратясь к Юрку)
А вам, Матвійович, пора б уже й знати честь! Годі б уже білим світом мутити та людей уводити в гріх.
Юрко
А хіба гріх любити Любку?
Хивря
Та що ж, Матвійович, казать правду: що нечля, то й не гоже. Ви удівець, пошти вже віку свого доживаєте, а наша Любка, самі бачите, нівроку їй, як майовий мак цвіте. Отже, розсудіть самі, Матвійович, чи вона таки вам рівня!
Юрко
(размахивая руками и шатаясь)
Та нехай все й так, коли так! Верніть же хоч мені гроші, що взяли у мене.
Хивря
Та за нами, Матвійович, ваше не зайдеться. Поздоров, боже, мого старого та нашого зятя Івана! Гроші /375/ єсть, тільки поноровіте, будьте ласкаві, нам хоч до післязавтрьова — бачите, який тепер нам скрут. А поки суть та діло — вип’єм оце, Матвійович, ще з вами по чарці.
(Берет со стола штоф с чаркою)
Юрко
Я вже й сам давно на чарку позіхаю.
(Шатаясь в сторони, едва схватил чарку в руку, пьет)
Хивря
(взявши со стола шишку, подносит ему)
Закусіть, Матвійович, хлібом святим.
Юрко
(откусивши часть поданого калача, остаток положил за пазуху).
Спасибі ж богові і за се, що хоч шишку заробив на Любчиному весіллі за купалну працю, а вже здорову дулю піднесли мені під ніс!..
(Вертит головою)
Та ще то й гаразд, що хоч відхрестився від сих бузувірів.
(Указивая на цигана и на Ивана)
Дружко цыган
Та годі лиш келементоваться! Тут ось жижки тремтять до халяндри в чоботях червоних. Нуте лиш, музики, заграйте мені під ногу!
Юрко
Оце гаразд! І я таки б послухав.
(С хвастовскою миною)
А може б і ми що-небудь заграли, коли б зуміли. Гм, гм, як було колись. Гм, гм...
Музыканты играют. /376/
Дружко цыган
(с цыганскими ухватками танцует и поет)
Чи я в світі не местюн,
Чи чого не вмію!
Кого схочу — одурю,
Ще й не червонію!..
(Вприсядку с припевом)
Гий, гий! Халяндра!
Ще й не червонію.
Векла Цындря
(схватившись с своего места, взяла себе набекрень шапку молодого, подбегает к цигану и, делая перед ним разные малороссийские выхилясы, танцует и поет)
Чи я в мужа й не жона,
Чи не господиня!
Сім днів хати не мела,
Сміття й не носила.
(Кружась и хлопая руками)
Так-так, таки-так,
Сміття не носила.
Дружко цыган
Мир хрещений осужда
Циганську порідню.
Де сам сотні відбира,
Нас судить за гривню!.. (Гий, гий — и проч.)
Векла Цындря
Ой, бив мене чоловік
За якіїсь вчинки.
Чи я ж йому не напряла
За год три починки!.. (Так-так — и проч.)
Дружко цыган
Коли б оце під шатром
Забряжчали гроші, /377/
То й цигани б були
Білі та хороші!.. (Гий, гий — и проч.)
Векла Цындря
Коли б мені чоловік,
Як я в нього жінка,
Що запила від середи
Та до понеділка!.. (Так-так — и проч.)
Юрко в это время еще более опьянелый, шатаясь и разинув рот, глядит на танцующих; потом шаткими ногами подходит к ним, вынимает из-за пояса свою скрипку, скрипит на ней, притоптывая ногами, делает пьяные гримасы и поет.
Коли б усім розум той,
Що бува навпіслі,
То Купала б я не знав,
Не сів на сім кріслі!..
Дружко цыган
(кувыркаясь пред Юрком)
Як твій розум не стече,
То мене спитайся!
В чужих кріслах як пече,
То мерщій вбирайся!..
(Так припевая и танцуя, лукавою ухваткою, будто нечаянно, зацепил Юрка ногою. Юрко, пошатнувшись несколько раз назад, присел на конце скамейки. Скамья опрокинулась, и Юрко вместе с нею упал. Общий хохот.)
Юрко
(барахтаясь под скамьею)
Та й гарно ж приспівує неотецький чоловік! Чи воно ж таки кожному приштиться так, як оце мені, хто побува на Купала та на Любчиному весіллі. А мені тепер відусіль смачно!..
Дружко цыган, удерживая свой смех, с притворною заботливостью прибегает к Юрку, поднимает его.
Занавес начинает опускаться постепенно. /378/
Дружко цыган
(оглянувшись)
Та постривайте лиш! Що за невірні люди! Тут ось попереду треба вирятувати чоловіка з-під ослінця, а вони вже мерщій ховаться!
(К Юрку)
Переверніться лиш, Матвійович!
Юрко, бормоча, барахтается на цыгановых руках.
Дружко цыган
(бросивши на пол Юрка, обращается к публике с поклоном)
От як бачите, добрі люди, так і кажіть. Раді б і більше діла зробити, так само ж пручається із рук. А тепер, чим багаті, тим і раді — гніву не положіть.
Занавес опустился
