Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія





1.4. ПРИВАТНІ ГРАМОТИ І АКТИ (МАЙНОВІ, СУДОВІ, ГРОДСЬКІ І ЗЕМСЬКІ)


Збереглося більше десятка тисяч актів, більшість яких торкається майнових і судових справ. Ці документи зберігалися поза межами князівських і монастирських архівів. Позаяк Рюриковичі та Гедиміновичі також виступали як позивачі, відповідачі та свідки, то, особливо для XV-XVI ст., ця категорія джерел залишається однією з основних. Безсистемна публікація цих документів, розкиданих по різних архівах почалася ще з XVIII ст. Враховуючи, що частина з опублікованих документів уже втрачена, а інша недоступна з різних причин, дослідник змушений користуватися всією масою цих публікацій. Давно назріла необхідність видання корпусу «Acta Historica Ukraniae» та «Acta Historica Rusiae». Ще на початку XX ст. В.Ключевський з цієї нагоди писав: «Археографічна комісія, яка почала видавати акти в 1830-х роках, видавала їх без усякої системи, і тепер позбиралося їх настільки багато, що розібратися в них надзвичайно важко; додайте до цього численні акти, видані в журналах, окремих працях і в працях архівних комісій різних губерній. Слідкувати за всіма цими виданнями стає неможливо; очевидно, все це викликає необхідність розібрати видані і невидані джерела і накопичений матеріал видати по плану в якому-небудь систематичному порядку.» (809, c. 17) Через більше ніж 90 років доводиться повторювати те ж саме. Кількість видань збільшилася, особливо за останні роки, повторів — теж, причому не в усіх виданнях вказані ці повтори. До цього треба додати і численні польські та литовські видання. Разом з тим найбільш цінні видання давно стали бібліографічною рідкістю.

До багатших збірок актів, які містять окремі матеріали з генеалогії княжих родин, відноситься публікація знахідок П.Строєва з бібліотек та архівів північних регіонів. Правда, це видання надто архаїчне, крім того здійснене церковно-слов'янським шрифтом (24). Те ж саме можна віднести до першої спроби зведеної публікації джерел з російської історії, здійсненої М.І.Новіковим у 1788-1791 рр., т. з. «Вівліофіка» (63). У 20 томах другого видання опубліковані ярлики ординських ханів, договірні грамоти між різними князями, документи литовських, смоленських, рязанських і тверських князів, генеалогічні матеріали і родоводи. Значна частина пам'яток вціліла тільки у цьому зібранні. Багато подібних матеріалів зібрані у 5-томному виданні «Акты исторические» і 12 томах «Дополнений...», в яких опубліковані знахідки в іноземних архівах та бібліотеках — документи з середньовічної історії переважно російських земель за XIV-XVII ст. (20). Сюди можна віднести видання актів міст Вільна (Вільнюса), Ковна (Каунаса) і Трок (Тракаю) (169), смоленських (167), полоцьких (143), рязанських грамот (62), тверських (185) та углицьких актів (179), видання В.Берха частини грамот удільного періоду (35), окремих унікальних пам'яток цієї епохи в «Достопам'ятностях» Московського університету (156), перше зібрання білоруських давніх актів (в їх числі і грамот Гедиміновичів та Рюриковичів) (33), опис О.Х.Востокова давніх грамот і актів найбільшого з тогочасних зібрань ? Румянцовського, яке містило 473 рукописи, частина яких втрачена (45).

Нами було проглянуто також 39 томів «Російської історичної бібліотеки», яка також містить ряд матеріалів з історії княжих родин (не враховуючи публікацій з Литовської метрики у 20, 27, 30 і 33 томах) (155).

Зустрічаються цікаві матеріали і серед гродських, земських актів та актів підкоморських судів, незначна частина яких опублікована (187; 101; 76).

Путівником серед цієї маси джерел є дослідження М.П.Ковальського (828; 829, с.25-34; 829) та С.Макарчука (1056).

Пошуки серед величезної кількості розкиданого по різних збірниках актового матеріалу необхідні. Часом вони дають досить несподівані результати. Так, в «пописі границь» Великого Князівства Литовського з коронними землями, складеному у 1546 р., знаходимо одне з небагатьох свідчень про збаразького князя Миколу. Цей документ опублікований у першому томі Археографічного збірника Віденського учбового округу (30, т. 1 , док 31, с.90). До перегляду цього збірника нас підштовхнула стаття Г.Боряка (431, с.89-90). Сьогодні дослідження з історії княжих родин вимагає перегляду практично всіх публікацій актових матеріалів, незважаючи на їх якість.





Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.