Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія





1.7. ПОМ'ЯНИКИ ЯК ДЖЕРЕЛА З ГЕНЕАЛОГІЇ КНЯЖИХ РОДИН. ЛЮБЕЦЬКИЙ ПОМ'ЯНИК. СПРОБА ІДЕНТИФІКАЦІЇ КНЯЗІВСЬКИХ ІМЕН


Літописи, хроніки і актовий матеріал, порівняно з родоводами, зберегли малу частку княжих імен. Однак тенденційність цієї групи пам'яток цілком очевидна. З усіх інших джерел найбільшу кількість імен князів і княгинь зберегли пом'яники-церковні синодики, суботники, диптихи, куди записувалися імена померлих родичів для церковного поминання. Початково це були невеликі пергаментні грамоти або сувої чи записи у церковних книгах. Пізніше з'явилися спеціальні книги-пом'яники (1121, с.49).

Такі синодики велися у всіх престижних монастирях, некрополі яких часто служили усипальницями певних родин. На поминання душі вносилися вклади, а до монастирського синодика записувалися й інші померлі родичі. Так як призначення пом'яників було надзвичайно важливим (йшлося про спасіння душі померлого родича), то помилки у записах могли бути зробленими тільки при переписуванні і носять випадковий характер. Жодної свідомої фальсифікації тут не могло бути. У Києво-Печерському пом'янику стерті записи імен великого князя Вітовта-Олександра Кейстутовича, який покинув православ'я і перейшов у католицьку релігію, та митрополита Ісидора, який прийняв Флорентійську унію 1439 р., але це було зроблено, напевно, під час загострення релігійної боротьби на межі XVI-XVII ст. Можна з дуже великою вірогідністю припускати; що запис про того чи іншого князя у пом'янику є свідченням його автентичності. Але, за рідкісним винятком, оригінали пом'яників не збереглися. До нас дійшли тільки копії, переписані переважно у кінці XVII ст. і пізніше.

На перший погляд пом'яники належать до тих пам'яток, розшифрування яких практично неможливе. Князівські родини записані туди поряд з іншими родинами без вказівок на вік, час і місце поховання. Вказівки на родинні стосунки досить рідкі, у більшості випадків йде просто перелік імен. Окрім можливих помилок при переписуванні, додають складності хрестильні та чернечі імена окремих князів. При відсутності згадок у літописах чи в актовому матеріалі, ідентифікація таких імен практично не можлива.

Найбільш цікаві і повні пом'яники були опубліковані у минулому столітті: Любецький (714, с.24-29), Києво-Печерський (52, с.І-IX, 1-88), Супральський (176, с.454-459), Дерманського монастиря (104, с.107-109), Дубнівської замкової церкви Воскресения і Миколая (104, c. 109-107). Окремі пом'яники збереглися у виписках А.Петрушевича (Львівська наукова б-ка ім. В.Стефаника, відділ рукописів, АСП-266). На жаль, ці пам'ятки майже не досліджувалися. Виняток складає хіба що Любецький пом'яник, вивченням якого займалися М.Квашнін-Самарін (792), митрополит Філарет [Гумилевський] (1544, т.5, с.34-75), та Р.Зотов (714). З досліджень інших пом'яників можна згадати докладну працю Є. Де Вітте (619), Після публікації книги Р.Зотова, яка досі не втратила свого значення, М.Грушевський вважав необхідними публікацію і спеціальні дослідження пом'яників. Однак історики зверталися до них лише для того, щоб підтвердити або заперечити ту чи іншу версії. Довший час ці джерела майже не цікавили істориків. Тільки останнім часом до них почали звертатися (841, с.3-45; 683А, с.8-11). Першими успіхами у вивченні цих складних пам'яток можна вважати дослідження І. Мицька (1119, с.7; 1120, с.51-53; 1121, с.49-56). Він опублікував найдавніші пом'яники, в їх числі пом'яник князя Лева Даниловича, дослідив за пом'яниками походження князя Федора Любартовича, родини князів Острозьких. З більшістю його висновків ми погоджуємося, окремі з них піддаємо сумнівам. Більш детально про це в наступному параграфі. І. З. Мицько звернув нашу увагу на текст фрагментів Холмського пом'яника, і підказав, на наш погляд, вірний варіант реставрації первинного тексту, пов'язаного з родиною Острозьких (504, с. 124-125,131; 506, с.358-360).

Спостереження за князівськими іменами, внесеними у різні пом'яники, дозволяють помітити наступні закономірності:

1. Практично в усіх пом'яниках належність до княжої родини виділяється особливим зазначенням титулу.

2. Наявність у числі родини нетитул ованих осіб слід відносиш до числа дітей тих князівень і княгинь, які виходили заміж за нетитулованих вельмож, а також до цих самих вельмож. Останні в окремих випадках титулуються як «пан» чи «пані».

3. Немає сумніву, що в число тої чи іншої родини у пом'яниках записані різні родичі: свати, зяті і невістки, пасинки, а також діти, які померли немовлятами чи у ранньому віці. Так у Дерманському пом'янику

записано аж 131 князів Острозьких, 169 князів Луцьких, 112 князів Слуцьких, 66 князів Соломирецьких і 246 князів Гольшанських. Подібне зустрічаємо і у Києво-Печерському чи Супральському пом'яниках.

4. Хронологія, принаймні там, де княжі родини окремо не виділені, не дотримується. Так у Києво-Печерському пом'янику серед великих князів Скіргайло-Іван Ольгердович, який правив у Києві в 1395-1396 рр., записаний попереду Володимира Ольгердовича, який займав київський престол у 1362-1393 рр. та Ольгіманта-Михайла Гольшанського, який вірогідно перебував на київському княжінні бл. 1324-до 1331 рр. Подібне можна помітити і в записах Любецькогопом'яника та інших пам'яток.

5. У більшості пом'яників присутні повтори, які свідчать про поступове складання цих пам'яток. Так у Києво-Печерському пом'янику двічі записані князі Острозькі і князі Крошенські та Трубецькі. Схоже, що так само двічі Острозькі записані і у Супральському пом'янику.

6. Окрім того, імена окремих князів, записаних до одної родини, зустрічаються у складі іншої родини, з якою той чи інший князь був пов'язаний через дружину.

Виходячи з цих спостережень, ми і проводили дослідження пом'яників. Публікуючи тексти або фрагменти текстів пом'яників, ми нумерували рядки з князівськими іменами для зручності самого дослідження через велику кількість імен. Так як філологічні аспекти проблеми істотно не впливають на наше дослідження, то для зручності і імена князів та княгинь приводяться у сучасній орфографії.

Найбільш доступним для дослідників залишається Любецький пом'яник. У ньому в більшості випадків є не тільки вказівки на родинні стосунки, але й на престоли, які займав той чи інший князь. Сама пам'ятка, яка датується 1693 р., дійшла до нас у зошиті, переписаному у 1886 р.



ЛЮБЕЦЬКИЙ ПОМЯНИК публікується за книгою Р.Зотова (714, с.24-29).


[I] в.кн. Костянтина Мстиславича і княгиню його Анастасію,

[2] в.кн. Миколу Святослава Чернігівського і княгиню Киликію,

[3] кн. Михайла Чернігівського і княгиню Феофанію,

[4] кн. Георгія Київського в іпоцех Гавртла Всеволода,

[5] кн. Олександра Київського,

[6] кн. Романа Київського,

[7] кн. Димитрія,

[8] кн. Василя Всеволода,

[9] кн. Давида Чернігівського і княгиню Феодосію,

[10] кн. Миколу Святослава і княгиню Анну,

[11] кн. Святослава в іноцех Гавртла і княгиню Катерину,

[12] кн. Ярослава в іпоцех Василя і княгиню Ірину,

[13] кн. Феодосія і княгиню Євфросинію,

[14] кн. Всеволода Даниїла Святослава і Анастасія,

[15] кн. Костянтина і синів його Давида, Гліба, Олександра,

[16] кн. Пахомія Гліба і Анастасія,

[17] кн. Михайла Всеволодовича, Святославова внука і боярина Федора убієнних,

[18] кн. Михайла і княгиню Олену,

[19] кн. Пантелеймона Мстислава і княгиню Марію,

[20] кн. Бориса Володимира Святославича і княгиню Марію,

[21] кн. Бориса Святослава Ольговича і княгиню Євдокію,

[22] кн. Гавртла Ярополка Ярославича і княгиню Василису,

[23] кн. Антонія Володимира Ігоревича,

[24] кн. Святослава Всеволодовича і княгиню Марію і сипа Бориса,

[25] кн. Федора Мстислава Глібовича,

[26] кн. Филипа Володимировича і княгиню Агафію,

[27] кн. Лаврептія Всеволода Ярополчича і княгиню Анастасію,

[28] кн. Василя і княгиню Феклу,

[29] кн. Семена Всеволода і сина Федора Святослава, вбитого у Литві, і княгиню Євфимію,

[30] кн. Романа Старого і княгиню Анну і сипа Олега Романовича Леонтія в іноцех Василя,

[31] інока Феодосія,

[32] кн. Бориса,

[33] кн. Давида,

[34] кн. Андрія,

[35] кн. Дмитрія Святослава,

[36] кн. Володимира,

[37] кн. Антонія Глібовича,

[38] кн. Михайла,

[39] кн. Анікема,

[40] кн. Романа,

[41] кн. Івана,

[42] кн. Дмитра, вбитого татарами і княгиню Мамелу,

[43] кн. Михаила Дмитровича і княгиню Марфу,

[44] кн. Федора Дмитровича,

[45 ] кн. Василя Козельського, вбитого татарами,

[46] кн. Андрія Рильського і княгиню Олену,

[47] кн. Михаила Олександровича,

[48] кн. Романа Михайловича, убитого у князя Юрія Смоленського і сина Симеона Романовича і княгиню Марію Корчевську,

[49] ки. Георгія Курського і сина Георгія,

[50] кн. Федора Мстиславича Новгородського і княгиню Мотрону,

[51] кн. Костянтина Давидовича Новгородського і сина Тимофія,

[52] кн. Івана Романовича Путивльського,

[53] кн. Костянтина Романовича,

[54] кн. Михайла Романовича, вбитого у Литві,

[55] кн. Олександра,

[56] Василя Чорноризця,

[57] кн. Михайла Глухівського і сина Семена,

[58] кн. Олександра Новосильського, вбитого татарами,

[59] кн. Семена Олександровича,

[60] кн. Михайла Всеволодовича,

[61] кн. Сергія Олександровича, вбитого татарами,

[62] кн. Дмитра Курського і княгиню Феодору і сина Василя, вбитого татарами, і Анастасія,

[63] кн. Дмитра Новгородського і княгиню Марію,

[64] кн. Андрія Всеволодовича і княгиню Феодору,

[65] кн. Івана Путивльського, вбитого татарами,

[66] кн. Івана Резанського і княгиню Василису,

[67] кн. Михайла Андрійовича Трубецького,

[68] кн. Юрія Туровського,

[69] кн. Костянтина Оболенського, вбитого Литвою,

[70] кн. Михайла Олександра Пронського, вбитого у брата,

[71] кн. Патрикія Давида Стародубського і княгиню Олену і сина Івана,

[72] кн. Бориса Михайловича Тверського,

[73] кн. Василя Рильського,

[74] кн. Івана Глинського,

[75] кн. Федора Звенигородського і княгиню Софію і сина Олега,

[76] кн. Дмитра Чернігівського і брата Івана,

[77] кн. Івана Скіргайла,

[78] кн. Михайла Євнутійовича,

[79] кн. Давида Остиковича і Олександру чорноризців,

[80] кн. Івана Козельського, інока, і княгиню Агрипину,

[81] кн. Семена Юрійовича Туровського,

[82] кн. Дмитра Ольгердовича і княгиню Анну і синів кн. Михаила, кн. Івана,

[83] кн. Івана Ольгімантовича і княгиню Агрипину,

[84] кн. Андрія Оболонського,

[85] кн. Семена Трубецького,

[86] кн. Давида Дмитровича Городельського і княгиню Марію,

[87] кн. Дмитра Волховського і княгиню Анастасію і Василя,

[88] кн. Івана Мстислава і княгиню Софію,

[89] кн. Андрія Всеволодовича і княгиню Євпраксію,

[90] кн. Семена Крошинського,

[91] кн. Івана Станіславича,

[92] кн. Семена Вяземського і тещу Анастасію,

[93] кн. Івана Любартовича і княгиню Марію,

[94] кн. Івана Михайловича Трубецького,

[95] кн. Василя Перемишельського,

[96] кн. Василя Соломирецького,

[97] кн. Онисима Ярослава, убитого у Литві,

[98] кн. Василя Ковельського,

[99] кн. Федора Олександровича Звенигородського, убитого татарами,

[100] кн. Дмитра Орлкаго і княгиню Євдокію,

[101] кн. Івана Сонського, інока, і княгиню Євпраксію.


Багато імен відносно легко піддаються ідентифікації, що було зроблено ще Р.Зотовим, інші залишаються спірними.

[1] Серед великих князів київських ми не зможемо знайти князя Костянтина Мстиславича. Однак ні Ізяслав-Пантелеймон Мстиславич, ні його рідні брати Ростислав-Михайло та Володимир-Дмитро, які займали київський стіл, ворогуючи з Ольговичами, ні, звичайно, внук Ізяслава-Пантелеймона Роман-Федір Мстиславич, не могли відкривати пом'яник чернігівських Ольговичів. Не міг його відкрити і незначний представник смоленської гілки Мономаховичів Ізяслав Мстиславич, який двічі сидів у Києві (05.1235 - бл. 03.1236, 10.04.1236 — 05.1236) (500, с. 95). Залишається припустити, що під час переписування пом'яника була допущена помилка і в оригіналі читалося як Костянтин Мстислав, а не Костянтин Мстиславич. Тоді Костянтин — хрестильне ім'я князя Мстислава Володимировича, сина Володимира Мстиславича від Аделі. Після битви під Листвином (1023 р.) цей тмутараканський князь фактично розділив державу з Ярославом Мудрим, обравши своєю столицею Чернігів. Він був першим чернігівським князем з династії Рюриковичів, помер у Чернігові у 1036 р. і був похований там у заложеному ним соборі св.Спаса (111, стб. 150; 112, стб. 138). Саме з цього князя і мали починатися князівські пом'яники у Чернігівській землі. Княгиня Анастасія з інших джерел невідома, але відомо, що у Мстислава був син Євстафій, який помер у 1033 р. (116, c. 136:121, с. 70). Отже Любецький синодик дає підстави визначити ім'я дружини Мстислава Володимировича як Анастасії. Це приймав також Л. Махновець (87, с.85). Вірогідно, що вона була аланкою за походженням (504, с.41).

[2] Святослав-Микола Ярославич був першим чернігівським князем, який займав київський престол (22.03.1073 — 27.12.1076). Він помер раптово у Києві від невдало зробленої операції по видаленню гною із звичайного фурункула. Його тіло було відвезене до Чернігова і поховане у соборі св.Спаса. Микола-Святослав був родоначальником обох чернігівських династій — Давидовичів і Ольговичів, а також Ярославичів, які правили у чернігівських колоніях Муромі та Рязані. Відомо, що він був одружений з дочкою графа Етелера, сестрою трірського архієпископа Бурхарда (1750, р.9). На підставі Любецького пом'яника можна вважати, що її ім'я було Киликія.

[3] Князь Михайла Чернігівський і княгиня Феофанія-це, безперечно, Олег-Михайло Святославич, родоначальник династії Ольговичів, який помер 1.08.1115 р., і його дружина візантійська аристократка Феофано Музалон (1714).

[4] 3 усіх відомих нам київських князів, окрім Ярослава Мудрого, присутність якого у пом'янику Ольговичів була би недоречною, тим більше після його сина Миколи-Святослава (поз.2), був лише один князь з іменем Георгій. Ним був союзник Ольговичів князь Юрій Довгорукий. Цей союз був скріплений у

1150 p. шлюбом дочки Юрія з сином сіверського князя Олегом Святославичем (714, с.269). Як союзник і родич Ольговичів, Юрій Довгорукий міг бути включеним до пом'яника Ольговичів. Як відомо, Юрій Довгорукий помер 15.05.1157 р., на п'ятий день після бенкету у осьменика Петрила (112, стб.304; 115, с. 10), де його, вірогідно, було отруєно. Любецький пом'яник дає підстави стверджувати, що перед смертю, як тоді було прийнято, князь Юрій став ченцем під іменем Гавриїла.

У тексті пом'яника поряд з іменем Гавриїла записано ім'я Всеволода. Нам здається, що при пізніших переписуваннях було допущено помилку. Початково могло найвірогідніше стояти «Всеволодович», тобто вказівка, що Юрій належав до іншого відгалуження Рюриковичів — Всеволодовичів. Не можна виключати, що при переписуваннях випало «і сина єго». Тобто у пом'яник був внесений син Юрія князь Всеволод Велике Гніздо († 12 чи 14.04.1212). Замолоду цей князь був союзником Ольговичів. Крім того його сини Юрій та Володимир були одружені з чернігівськими князівнами. Правда, князь Всеволод Велике Гніздо конфліктував і навіть воював з Ольговичами, тому ми схиляємося більше на користь першої версії.

[5] Жоден з київських князів не носив імені Олександра. Але це, напевно, хрестильне ім'я, яке не було зафіксоване джерелами. У другій пол. XII ст. два князі з Чернігівських Святославичів були на київському престолі-Ізяслав-Микола Давидович та Святослав-Михайло Всеволодович. Мономаховичі, які займали цей престол, були в основному противниками Ольговичів і не було підстав для включення їх у пом'яник. З усіх київських князів цього періоду туди міг бути включеним тільки один Мономахович — Гліб Юрійович, який двічі княжив у Києві (12.03.1169 — 20.02.1170, 13.04.1170 — 20.01.1171). Він був також союзником Святославичів. Друга його дружина була дочкою Ізяслава Давидовича. Перша дружина, якапомерладо 1154 р., найвірогідніше теж походила з чернігівської династії. Принаймні такий альянс найбільше відповідав вимогам тодішньої політичної кон'юнкури. Отже, на підставі Л юбецького пом'яника можемо стверджувати, що хрестильним іменем Гліба Юрійовича, напевне, було Олександр.

[6] Ідентифікація князя Романа Київського труднощів не викликає. Ним міг бути тільки представник смоленської гілки Мономаховичів Роман Ростиславич, який займав київський престол двічі (1.07.1171 -середина 02.1173, кінець 1174 — бл. 19.07.1176). Роман Ростиславич 9.01.1149 р. одружився з дочкою Святослава Ольговича (118, c. 15; 126, с.212), що і дало підставу включити його до цього пом'яника.

[7] Після київських князів з інших династій, які потрапили до пом'яника, починається перелік в основному нащадків Святослава Ярославича. Так як серед них ми не знаємо князя Дмитрія, а поз.9 вказує на князя Давида Святославича, то логічно, що біля нього варто шукати його сучасників. Старшими за Давида були Гліб та Роман-Борис Святославичі. Хрестильне ім'я Гліба невідоме. Ним могло бути і Дмитрій. Гліб Святославич княжив у Новгороді (1069-1078 рр.). Після смерті батька він не погодився з позбавленням престолу на користь Святополка Ізяславича і втік у Заволочську Чудь, де і загинув 30.05.1078 р. (114, с.З; 116, с.148;118,с.2).

[8] Князем Василем Всеволодом був, напевно, син Давида Святославича князь Всеволод, хрестильне ім'я якого невідоме. У 1116 р. цей князь узяв участь у поході на половців. По смерті батька у 1123 р., коли його дядько Ярослав Святославич переїхав до Чернігова, Всеволод отримав Муромське князівство. У наступному році, як перший серед спадкоємців чернігівського престолу, одружився з дочкою краківського князя Болеслава Кривоустого (112, стб.286). Дальша доля його невідома. Позаяк він не брав участі у чернігівській усобиці 1129 р. можна припускати, що він помер невдовзі після шлюбу. На підставі Любенького пом'яника можна вважати, що хрестильним іменем Всеволода було Василь.

[9] Князь Давид Чернігівський — це Давид Святославич, який княжив у Чернігові у 1097-1123 рр. Любецький пом'яник дозволяє встановити ім'я його дружини — Феодосія. Такої ж думки був Р.Зотов (714, с.24).

[10] Князь Микола Святослав і княгиня Анна- це старший син Давида Святославича князь Святослав, який займав престоли у Луцьку (1099-1100 рр.) та Городці-Остерському (1106 р.), а потім став ченцем у Києво-Печерському монастирі, де і помер 14.10.1143 р., ввійшовши у історію як подвижник Микола Святоша. Анна, його дружина, померла після 1136 р. Вона була дочкою київського князя Святополка Ізяславича (374).

[11] Тут було записано князя Святослава-Миколу Ольговича, який тримав Сіверське (1146-1157 рр.) та Чернігівське князівства (1157-1164 рр.), і його другу дружину княгиню Катерину, дочку новгородського посадника Петрила, з якою він одружився у 1136 р. (1468, с. 142). З пом'яника випливає, що перед смертю князь прийняв чернецтво під іменем Гавриїла.

[12] Р.Зотов вважав, що тут було записано князя Ярослава-Прокопія Всеволодовича, який займав чернігівський престол у 1180-1198 рр., та його дружину княгиню Ірину, незнану з інших джерел (714, с.267-268). З цим можна цілком погодитися.

[13] На думку Р.Зотова, під іменем князя Феодосія тут записано головного героя "Слова" князя Ігоря Святославича та його дружину Євфросинію (714, с.27). Стосовно імені Ярославни, то воно підтверджується як пізнішими джерелами, так побіжно, і тим фактом, що під іменем Євфросинії прийняла чернецтво її мати Ольга Юріївна (87, с.345). Хрестильним іменем Ігоря Святославича, який народився 2.04.1151 р., було Георгій (112, стб.416). Тоді Феодосій — чернече ім'я. Перед смертю Ігор Святославич, напевно, прийняв чернецтво.

[14] У заплутаному записі "Всеволода Даниїла Святослава і Анастасія" Р.Зотов бачив спотворення запису імені князя Всеволода-Данила Святославича Чермного, який помер у 1212 р. (118, с.118) чи у вересні 1215 р. (1468, с. 192), та його дружини Анастасії (714, с.272). У 1179 р. Всеволод Чермний одружився з дочкою краківського князя Казиміра Справедливого (1739, s.258). Польські джерела імені княгині не повідомляють. Л. Махновець звернув увагу, що у Густинському літописі та у В.Татищева дружина Всеволода Чермного названа Марією. Але на його думку у літописі дружина Всеволода Святославича поєднана з Марією, дружиною Всеволода Ольговича, про смерть якої повідомляється через два абзаци (87, с. 326). Ця здогадка не виглядає переконливою, так як, за В.Татищевим, дочку Мстислава Володимировича звали не Марією, а Агафією. Зрештою і сам Л. Махновець не був до кінця впевненим, прийнявши компромісний варіант імені княгині — Марія-Анастасія. Ми вважаємо цей варіант за найбільш прийнятний. Стосовно імен пом'яники точніші за інші джерела.

[15] Князя Костянтина і його синів Давида, Гліба, Олександра ідентифікувати досить важко. Не викликає поважних застережень думка, що йдеться про князів з династії Ольговичів, сучасників Всеволода Чермного. Тоді, найпевніше Костянтин — хрестильне ім'я брата Всеволода Чермного — Олега Святославича, який помер у 1204 р. (121,с.37). Ім'я Костянтин зустрічається серед його нащадків. Син Давид зафіксований джерелами. Востаннє він згадується під 1196 р. (112, стб.668; 118, с. 105). Інші-сини Олега невідомі, але це не значить, що їх не було. Інших князів, яких можна було би ототожнити з Костянтином серед Ольговичів, сучасників Всеволода Чермного немає.

[16] Р.Зотов реконструював цей рядок як згадку про князя Пахомія-Гліба Святославича (714, с.272). Гліб Святославич займав чернігівський престол (1206-1208,1212/15 -1216 рр.). Його хрестильне ім'я невідоме. У 1182 р. цей князь одружився з дочкою овруцького князя Рюрика Ростиславича. Напевно її звали Анастасія.

[17] У цьому рядку записаний князь Михайла Всеволодович, внук Святослава Всеволодовича і його боярин Федір, з яким вони загинули в Орді 30.09.1246 р. (116, c. 182-185)

[18] Князем Михайлом, записаним у цьому рядку найвірогідніше був пронський князь Михайло Всеволодович, якого вбили на снемі рязанських князів в Ісадах у 1217 р. (111, стб. 440). Михайло був одружений з дочкою Всеволода Чермного, яку за В.Татищевим звали Вірою (1468, с.259). Напевно Олена — хрестильне ім'я княгині.

[19] Ми погоджуємося з Р.Зотовим стосовно ототожнення князя Пантелеймона Мстислава з Мстиславом Святославичем, який займав чернігівський престол у 1216-1223 рр. і загинув у нещасливій битві на Калці 1.06.1223 р. У 1182 р. він одружився з аланською княжною, свояченицею суздальського князя Всеволода Велике Гніздо (714, с.273-274). Судячи з пом'яиика, княгиню звали Марією.

[20] Ототожнення Р.Зотовим князя Бориса з незнаним з інших джерел сином Володимира Святославича (714. С.278), викликає сумнів. Нам здається вірогіднішим бачити тут самого Володимира Святославича, який помер у 1201 р. (111, стб.416) і міг мати хрестильне ім'я Борис, що не виключав і Р.Зотов. Цей князь, напевно, тримав Вщизьке князівство (504, с.71). У 1178 р. він одружився з дочкою суздальського князя Михайла Юрійовича. Виходячи з інформації Любецького пом'яника княгиню звали Марією.

[21] Ми не приймаємо версію Р.Зотова про те, що у Святослава Всеволодовича був син князь Борис (714, с.273-274; 504, с. 52). На наш погляд у пом'янику записано рильського князя Святослава-Бориса Ольговича († 1196 р.). На підставі цього джерела можна прийняти, що дружину його звали Євдокією.

[22] Не викликає заперечень ототожнення князя Ярополка Гавриїла Ярославича з сином чернігівського князя Ярослава Всеволодовича, який з старшим братом Ростиславом тримав Вишгород у 1210-1214 рр. (714, с.275) Його дружина княгиня Василиса з інших джерел незнана.

[23] Хрестильним іменем путивльського князя Володимира Ігоревича, який народився 8.10.1171 р. було Петро (112, стб.562). Напевно, Антоній — чернече ім'я цього князя. Він помер після 1211 р. і до 1223 р. за обставин, які не відомі. Можливо, що після трагедії Ігоревичів у 1211 р. Володимир став ченцем.

[24] У цьому записі можна бачити князя Святослава Всеволодовича, який займав чернігівський і київський престоли, одного з героїв «Слова», його дружину княгиню Марію, дочку полоцького князя Василька Святославича і молодшого сина Бориса (поз.21). Але у такому разі це був би повтор, причому нелогічний, так як усі сини Святослава Всеволодовича записані попереду батька. Не мотивованим виглядає і згадка лише про одного Бориса. І хоча таке у синодиках трапляється, нам здається більш мотивованою ототожнення Святослава Всеволодовича з однойменним трубчевським князем, сином героя «Слова» Всеволода Святославича, який згаданий під 1232 р. (114, с.48; 127, с.359). Напевне його дружину звали Марією, а сина Борисом. Князь Андрій, який у середині XIII ст. займав трубчевський престол і за віком міг бути сином Святослава Всеволодовича (714, с.283), також міг мати хрестильне ім'я Борис.

[25] Князь Мстислав-Федір Глібович загинув у 1239 р. (112, стб.782). Цей князь, напевно, тримав Сіверське князівство (1212-1239) (504, с.68-69). Р.Зотов помилково вважав, що Мстислав Глібович був чернігівським князем у 1235-1239 рр. (714, с.280), він тільки прийшов на допомогу обложеному монголами Чернігову.

[26] Князь Филип (Пилип) Володимирович і княгиня Агафія, поза сумнівами — старший син і невістка князя Володимира Святославича. Пилип, очевидно, — хрестильне ім'я. Цей князь, напевно, у 1201 р. отримав Вщизьке князівство і помер раніше за братів.

[27] Князь Всеволод-Лаврентій Ярополкович, дружину якого звали Анастасією, відомий тільки з Любецького пом'яника. Р.Зотов помилково вважав, що він був батьком Андрія Всеволодовича, який займав чернігівський престол у 1246-1263 рр. і за якого Василько Романович видав свою дочку Ольгу (714, с.281). Зрозуміло, що нащадок сновських князів не міг претендувати на головний престол у Чернігівській землі, в той час коли живими були численні нащадки Святослава Всеволодовича.

[28] Князя Василя і його дружина княгиня Фекла належали до ровесників князя Михайла Всеволодовича. Можна припускати, як це робив Р.Зотов, виходячи з місця запису, що вони були з молодшої гілки Ольговичів.

[29] Немає підстав піддавати сумніву ідентифікацію Р.Зотова, за якою князь Всеволод-Семен — син Володимира Ігоревича, який залишився у Путивлі в 1206 р., коли Ігоревичі вирушили завойовувати Галицьку спадщину (112, стб.723). Його син Святослав-Федір, дружину якого звали Євфимія, загинув у війні з литовцями, напевно, у 1236 р., коли похід проти них організував київський князь Ярослав Всеволодович.

[30] Князь РоманСтарий займав чернігівський престолу 1263-1288 рр. За родоводами і збірником Діонісія він був сином чернігівського князя Михайла Всеволодовича (414, с.74-77). Версія М.Баумгартена про те, що цей князь був нащадком Всеволода Чермного неясного походження, непереконлива. Пом'яник подає інформацію, що його дружину звали Анною. Його син Олег-Леонтій Романович тримав Брянське князівство (після 1264 — після 1274 рр.), а пізніше прийняв чернецтво під іменем Василя (714, с.280).

[31] Хто з Ольговичів став шоком Феодосієм довідатися навряд чи пощастить.

[32] [33] [34] [35] Р.Зотов пропонував вважати князів Бориса, Давида, Андрія і Святослава-Дмитрія, синами Володимира Святославича (714, с.278). Він виходив з засади, що вони були записані попереду Володимира [поз. 36] і Антонія Глібовича, тобто були синами старшого за Гліба Святославича брата. Іншу інтерпретацію важко запропонувати, тому це було прийнято нами (505, табл.8). Напевно ця гілка після снему 1206 р. утримала за собою Вщизьке князівство, яке було вщент зруйноване монголами у 1239 р. При його обороні нащадки Володимира Святославича вигинули.

[36] Князя Володимира Р.Зотов вважав сином Давида Ольговича (714, с.284). У наших таблицях ми прийняли цю версію, хоча і відзначаємо її непевність. Володимир міг бути і сином Володимира Святославича.

[37] Антоній — хрестильне ім'я молодшого сина Гліба Святославича.

[38] [39] [40] [41] Князів Михайла, Анікема, Романа і Івана Р.Зотов вважав синами Бориса Святославича (714, с. 281). Реконструкція ця непевна. Про самого Бориса і його потомство з інших джерел невідомо. Ми переконані, що такого князя не існувало взагалі, а у пом'янику було записано рильського князя Святослава-Бориса Ольговича († 1196 р.). Враховуючи, що ці князі записані після Антонія і перед Дмитром (найпевніше сином Мстислава Святославича), можна вважати їх синами Гліба Святославича.

Зрозуміло, що реконструкція ця гіпотетична. З впевненістю можна сказати тільки одне — ці князі були внуками Святослава Всеволодовича і жили у першій половині XIII ст. Нам незнані подробиці завоювання монголами Чернігівської землі. Багато князів могло загинути. Крім того існує вірогідність утримання якоюсь гілкою Ольговичів Тмутаракані, як васального князівства у складі Візантійської імперії, яке бл. 1221 р. могло знову відродити певну самостійність. І монети, які вважаються монетами Олега-Михаила Святославича могли бути монетами князя Михайла. Тільки тмутараканський князь міг бути тим «маліком русів», який виступив на допомогу Судаку у 1221 р. (504, с.67).

[42] Князя Дмитра, вбитого татарами, і княгиню Мамелу Р.Зотов вважав сином і невісткою чернігівського князя Мстислава Святославича. Син Мстислава загинув на Калці у 1223 р. За В.Татищевим його звали Васильком. Напевно Дмитро-хрестильне ім'я.

[43] Князь Михайло Дмитрович був старшим сином Василька-Дмитра Мстиславича. Княгиня Марфа була його дружиною. В інших джерелах про них відомостей немає. Р.Зотов відносив їх життя до рубежу XIII-XIV ст. (714, с.287). Напевно скоріше можна говорити про середину або першу половину XIII ст. Козельське князівство, яке, вірогідно, отримав Василько-Дмитро Мстиславич після того як його батько перейшов до Чернігова, по загибелі князя Василька-Дмитра перейшло до молодшого брата. У 1238 р. Козельськ захищав племінник князя Михайла Дмитровича. Це могло означати, що самого князя вже не було в живих.

[44] Федір Дмитрович — молодший брат Михайла Дмитровича, який теж вірогідно помер до 1238 р.

[45] Козельський князь Василь, який весною 1238 р. сім тижнів обороняв Козельськ від монголів, був дуже юним. На думку Р.Зотова він був сином Івана Мстиславича (714, с.287,281). Все це дуже гіпотетично. Згідно реконструкції цього дослідника у Мстислава були сини Дмитро (Василько-Дмитро), Андрій, Іван і Гавриїл. Після загибелі на Калці старшого Василька-Дмитра Козельське князівство мало перейти до Андрія. За М.Карамзіним, цей князь був убитий у 1245 р., сіле це скоріше помилка, бо у цьому році, згідно повідомлення Плано Карпіні, був убитий Андрій Мстиславич, син Мстислава Глібовича (504, с.53). Отже, якщо Андрій Мстиславич справді існував, то він помер скоріше всього до 1223 р. Тоді Козельське князівство тримав Іван Мстиславич, який помер невдовзі перед приходом монголів. Те, що на престолі опинився його малий син, може свідчити, що молодший брат Гавриїл і старші племінники Михайло та Федір Дмитровичі померли. Гавриїл-скоріше чернече ім'я, тож молодший брат міг піти у монастир. Але всі ці реконструкції дуже гіпотетичні, на що звернув увагу і Л. Махновець (87, с.394).

[46] Рильський князь Андрій, про якого інші джерела не знають, міг бути тільки сином рильського князя Мстислава Святославича (до 1206 -1241). Згідно пом'яника дружину князя Андрія звали Оленою. Можливо, що Андрій успадкував Рильське князівство у 1241 р., а його молодший брат Олег († 1285 р.) спочатку отримав Воргольський уділ. Отже тут пом'яиик дозволяє уточнити ще один епізод з історії Рильського князівства.

[47] Р.Зотов вважав князя Михайла Олександровича сином князя Олександра Костянтиновича (поз. 15 пом'янника). Виходячи з цього, за нашими уточненнями це мав би бути молодший внук князя Олега-Костянтина Святославича. Так само це міг бути і син липицького князя Олександра († після 1285 р.). Але цей князь Михайло Олександрович у першій половині XIV ст. княжив у Чернігові. А у Чернігові, виходячи з практики успадкування престолів, яка була прийнята у 1206 р. (504, с.48), княжили нащадки Михайла Всеволодовича. Після Андрія Всеволодовича, молодшого брата Михайла, чернігівський престол зайняв Роман Михайлович, записаний у пом'янику як Роман Старий (поз. 30). Джерелами зафіксовані два його сини — Михайло і Олег. Михайло помер при житті батька, бо його наступники зберегли тільке Осовицьке князівство, яке було волостю Брянського князівства, в якому правив Михайло. Олег закінчив дні у монастирі. Найбільш вірогідно, що у Романа був ще один син Олександр, який успадкував у 1288 р. чернігівський престол і залишив його своєму синові Михайлові (504, c. 165).

[48] Чернігівський князь Роман Михайлович добре відомий джерелам. У своєму листі великий князь литовський Вітовт титулував Романа Михайловича великим князем чернігівським (126, стб.471). Використовуючи суперництво Чернігова і Смоленська за Брянське князівство, Вітовт поставив його намісником у Смоленськ. У 1401 р. князь Роман загинув під час виступу смолян у підтримку їх законного князя Юрія Святославича (140, с.52, 72, 121). Про сина чернігівського князя Семена Романовича і його дружину княгиню Марію Корчевську відомо тільки з пом'яника. Семен Романович, напевно, помер при житті батька, бо по смерті Романа Михайловича князівство перейшло до Гедиміновичів. Княгиня Марія, напевно, була не Корчевською, а Карачевською, скоріше всього дочкою карачевського князя Святослава Титовича, незнаноною з інших джерел. Такий альянс був би дуже вигідним. Карачевське князівство на той час було одним з найсильніших на Чернігівщині.

[49] Про курського князя Георгія (Юрія), який міг бути сином Олега Святославича, і його сина Георгія відомо тільки з пом'яника. Князь Юрій Ольгович тримав Курське князівство у середині XIII ст.

[50] У 1245 р. за свідченням Плано Карпіні в Орді загинули сини Мстислава-Федора Глібовича князь Андрій Мстиславич з незнаним з імені молодшим братом. Разом з ними, схоже, обірвалася гілка Гліба Святославича, яка тримала після 1206 p. Сіверське князівство. Незнаний з імені син Мстислава Глібовича не міг бути князем Федором Мстиславичем Новгородським, бо в останнього була дружина княгиня Мотрона. Р.Зотов пропонував читати запис у пом'янику як подвійне ім'я Федір-Мстислав (тобто Федір -хрестильне ім'я, а Мстислав — князівське) і ототожнив цього князя з Мстиславом, сином Давида Ольговича, який народився у 1193 р. (714, с.284). До цього князя справді у 1245 р., після загибелі Андрія Мстиславича, могло перейти Сіверське князівство.

[51] Костянтин Давидович, напевно, успадкував Новгород-Сіверське князівство після смерті старшого брата Мстислава-Федора. Про нього і його сина Тимофія відомості збереглися тільки у пом'янику. Тимофій Костянтинович теж, напевно, правив у Новгороді-Сіверському у другій пол. XIII ст.

[52] Путивльський князь Іван Романович, судячи з пом'яника, був старшим сином нещасливого Романа Ігоревича, повішеного галицькими боярами у 1211 р. Путивльське князівство він міг успадкувати у 1223 р. після смерті Ізяслава Володимировича, який, ймовірно, загинув на Калці (118, с.236).

[53] Костянтин Романович, звичайно, брат Івана Романовича, з інших джерел невідомий.

[54] Михайло Романович, який загинув у битві з литовцями, напевно у другій половині XIII ст., коли у джерелах відбита конфронтація Литви з волинськими і чернігівськими князями, був молодшим братом двох попередніх князів. Можливо, що вони володіли Путивльським князівством по частках.

[55] Джерелам відомий тільки один князь Олександр, який жив у цей період і тримав Липицьке князівство. Олександр належав до молодшої гілки Ольговичів. У 1285 р. з допомогою ординців він розправився з рильським князем Олегом Мстиславичем і його синами, помстившись за смерть свого брата Святослава.

[56] Хто з Ольговичів перебуває під іменем Василя Чорноризця встановити неможливо. Нам, однак здається, що можна поз.55 об'єднати з поз.56. Тоді б це могло означати, що липицький князь після свого злочину пішов у монастир під іменем Василя Чорноризця.

[57] Михайло Глухівський і його син Семен відомі з родоводів. На їх підставі можна судити, що тут записані нащадки Михайла Всеволодовича: його внук глухівський князь Михайло Семенович (друга пол. XIII — поч. XIV ст.) і правнук глухівський князь Семен Михайлович (перша пол. XIV ст. — до 1375) (504, c. 169).

[58] Молодший брат глухівського князя Михайла Семеновича новосильський князь Олександр Семенович був убитий в Орді 15.08.1326 р. (121 ,с.205).

[59] Князь Семен Олександрович, син Олександра Семеновича, відомий також з родоводів, був новосильським князем (1326-до 1371).

[60] Устівський князь Михайло Всеволодович був сином Всеволода Семеновича, молодшого брата Михайла та Олександра Семеновичів (714, с.291,297). Його діяльність можна віднести ло першої половини XIV ст.

[61] Новосильський князь Сергій Олександрович був убитий ординцями до 1371 р., після цього Новосильське князівсьво відійшло до старшої гілки, яка княжила у Глухові. Напевно після загибелі Сергія ця гілка обірвалася.

[62] На підставі цього запису можна вважати, що після Георгія (Юрія) Ольговича престол Курського князівства займав його брат Дмитро, дружину якого звали Феодорою. Йому успадкував син Василь, убитий ординцями. Дружина Василя мала ім'я Анастасія. Після нього в останні десятиріччя XIII ст. у Курську вже не було князя, його тримав баскак Ахмат (504, c. 183).

[63] Р.Зотов вважав князя Дмитра сином Мстислава Давидовича (714, с.290), з чим можна погодитися. Пом'яник також зафіксував його дружину княгиню Марію. Дмитро Мстиславич княжив у Новгороді-Сіверському у другій половині XIII ст.

[64] Можна припускати, що під цією позицією записано незнаного з інших джерел сина сновського князя Всеволода Ярополковича. Андрій Всеволодович та його дружина Феодора були сучасниками князів, записаних під поз.63 та 65.

[65] Путивльський князь Іван, як і вважав Р.Зотов, скоріше всього був сином Івана Романовича. Ординці вбивали переважно сильніших князів, яким вдавалося стабілізувати становище у своїх володіннях і розширювати їх. Саме таке піднесення Путивльського князівства відбулося у другій половині XIII ст. Синам Івана Івановича вдалося при допомозі ординців опанувати Київську землю (504, c. 178).

[66] Чому потрапили у пом'яник сіверських князів великий князь рязанський Іван Федорович (1402-1408, 1409-1427 рр.) та його сестра Василиса, видана за серпуховського князя Івана Володимировича, сказати важко, їх батько був одружений з Софією, дочкою великого володимирського і московського князя Дмитра Івановича. З близьких родичів лише тітка Агрипина була одружена з Ольговичем — козельським князем Іваном Титовичем (504, с. 158).

[67] Трубчевський князь Михайло Андрійович, з інших пам'яток незнаний, на думку Р.Зотова, належав до нащадків героя «Слова» Всеволода Святославича. Його батько був сином Святослава Всеволодовича, тому діяльність Михайла Андрійовича можна віднести до другої половини XIII ст. (505, табл. 13) 3 цим висновком важко не погодитися.

[68] Турівський князь Юрій потрапив у пом'яник, напевно, як родич Ольговичів по дружині або по дочці. Можна тільки здогадуватися, що його діяльність відносилася до другої половини XIII ст. і він походив з однієї з старших гілок нащадків Юрія Ярославича, можливо був внуком князя Андрія, який загинув на Калці.

[69] Оболенський князь Костянтин Іванович, нащадок наймолодшого сина Михайла Всеволодовича — Юрія, був убитий у своїй столиці у 1363 р. під час війни з Ольгердом Гедиміновичем (122, c. 11). Як ми вже звертали увагу раніше (500, с. 68), у Никонівському зведенні князь Костянтин Іванович переплутаний з своїм дідом Костянтином Юрійовичем, якому б на той час було не менше 120-130 років. Ця помилка перенесена у схеми О.Зиміна та інших.

[70] Пронський князь Олександр Михайлович у 1339 р. спробував установити з Ордою прямі стосунки за спиною у свого сюзерена двоюрідного брата рязанського князя Івана Коротопола. Останній перехопив і пограбував його обоз, а самого Олександра Михайловича привів у Переяслав-Рязанський і наказав убити (115, с.235). Напевно дружина пронського князя була з Ольговичів і через це його ім'я було занесене у пом'яник.

[71] Хотимський і карачевський князь Патрикій Наримунтович († 1408 р.) відомий з різних джерел. Від нього походять родини князів Патрикеєвих, Булгакових, Голіциних, Куракіних, Щенятєвих, Хованських і Корецьких. Однак пом'яник уточнює хрестильне ім'я князя — Давид, ім'я його дружини Олени, а також те, що князь Патрикій тримав Стародубське князівство і передав його сину Федору чи Дмитру (обидва загинули у битві на Ворсклі 12.08.1399 р.), від яких це князівство перейшло до Олександра. Крім цих трьох синів у Патрикія-Давида був ще син Юрій. Син Іван іншими джерелами не засвідчений. Нам здається, що Іван -хрестильне ім'я одного з стародубських князів, скоріше Федора.

[72] Єдиний князь з тверської династії, який називався Борисом Михайловичем, помер 19.07.1395 р. Він тримав Кашинське князівство (1389-1395 рр.). Його дружиною була дочка смоленського князя Святослава Івановича. Єдиний син Іван теж займав кашинський престол. До Ольговичів цей князь не міг мати жодного відношення, отже і не міг бути вписаним у Любецький пом'яник.

Серед князів тверської династії був князь Борис Олександрович, який був великим князем тверським (1426-1461 рр.). Він був одружений двічі, обох дружин звали Анастасіями, перша була сестрою можайського князя Івана Андрійовича, друга — дочкою суздальського князя Олександра Васильовича. Родиних зв'язків з Ольговичами або сіверськими князями з інших династій у нього не було. Але цей князь видав свою двоюрідну сестру Анну Іванівну за Свидригайла і активно допомагав останньому у війні проти Зигмунта Кейстутовича. Отже він міг бути внесеним у Любецький пом'яник.

Інший князь з цієї династії Борис Олександрович († до 1477 р.) займав микулинський престол, не стикався з сіверськими князями і не мав підстав для внесення у Любецький пом'яник.

Міг бути внесений у пом'яник і останній великий князь тверський Михайло Борисович (1461-1486 рр.). Він був одружений з дочкою київського князя Семена Олельковича. Втративши тверський престол, Михайло Борисович емігрував у Литву, де і помер після 1505 р. (660, с.507-512, 530-534). Не виключено, що він певний час перебував на Чернігівщині.

[73] Під іменем князя Василя Рильського у пом'янику, найвірогідніше, записаний Василь Іванович Шемячич, наймолодший син Івана Дмитровича Шемякіна, батько якого претендував на московський престол. Емігрувавши у Литву, Іван Дмитрович отримав у 1454 р. майже всю Сіверщину і Чернігівщину. Василь Іванович спочатку тримав Рильське князівство, а потім об'єднав у своїх руках всю землю. У 1500 р. він із своїми землями перейшов під московську протекцію. Незважаючи на його вірну службу, у Москві не були зацікавлені в існуванні такого потужного васала. У 1517 р. його заарештували перший раз. Він зумів оправдатися. У 1523 р. його схопили, і він помер в ув'язненні у 1529 р., а князівство було анексоване Москвою.

Не виключено, однак, що у першій половині XIV ст. у Рильському князівстві ще правив син або внук Федора Андрійовича на ім'я Василь.

[74] Князь Іван Олександрович Глинський († після 1399 р.) був внуком знаменитого Мамая. Його дружиною була Анастасія Данилівна Острозька (2112, s.92). У Любецький пом'яник він потрапив через те, що мав володіння на Чернігівщині.

[75] Звенигородський князь Федір Андріянович у 1377 р. згадується як литовський васал. Він походив з карачевської гілки Ольговичів, тобто належав до нащадків Михайла Всеволодовича. Згідно пом'яника княгиню звали Софія, а сина — Олег. Джерелам відомий один син Федора Андріяновича — Олександр. У 1408 р. у свиті Свидригайла Ольгердовича він виїхав у Москву, де і залишився (133, с.237). Можливо, що Олександр — хрестильне ім'я Олега.

[76] В особі князя Дмитра Чернігівського і його брата Івана Р.Зотов бачив Дмитра-Корибута Ольгердовича і його брата Івана-Скіргайла Ольгердовича (714, с.96). Як сюзерен Чернігівщини сіверський князь Дмитро-Корибут міг носити титул князя чернігівського. Окрім того не виключено, що цей князь міг тримати Чернігів після смерті Романа Михайловича у 1401-1405 рр. (504, с. 165). Ф.Шабульдо пропонував ототожнити Дмитра Чернігівського з Дмитром-Бутавом Ольгердовичем, який до 1380 р. володів Брянським і Чернігівським князівствами, а після переходу під московську зверхність, втратив їх обидва (1605, с.88-89). Така інтерпретація також можлива.

[77] Князь Іван-Скіргайло Ольгердович займав троцький (1382-1387 рр.), полоцький (1387 р.) престоли, був намісником Ягайла у Великому князівстві Литовському у 1387-1392 рр. і київським князем у 1395-1396 рр.

[78] Іжеславський князь Михайло Євнутійович загинув у битві на р.Ворсклі у 1399 р. (140, с.46,52). У Любецький пом'яник його могли занести як близького родича чернігівських князів, напевно з боку дружини.

[79] Боярська родина Остиків і у XVI ст. вступала у шлюбні зв'язки з княжими родинами. Так Микола Юрійович Остик був одружений з княжною Ганною Романівною Друцькою-Любецькою († 1571 р.), а його дочка Анна була видана за князя Лева Олександровича Сангушка-Каширського (1700, с.291,295). Напевно Давид Остикович був боярином, який одружився з княжною Олександрою, дочкою одного з князів, які тримали якесь князівство у Чернігівській землі на рубежі XIV-XV ст.

[80] Р.Зотов вважав, що тут записано ковельського князя Івана Титовича, який у 1371 р. згадується як васал Ольгерда Гедиміновича. Цей князь у 1377 р. одружився з дочкою великого рязанського князя Олега Івановича Агрипиною (714, с.297). Сумнівів ця гіпотеза не викликає. Серед ковельських князів цього періоду був ще один Іван — князь Іван Федорович Шокур (друга пол. XIV ст.), але він тримав якусь дрібну частку князівства і його нащадки втратили князівський титул і писалися Сатіни- Шокурови. Крім того про його дружину нічого не відомо.

[81] Про князя Семена Юрійовича Турівського відомо тільки з Любецького пом'яника. Очевидно він був сином князя Юрія, записаного під поз. 68 у цьому пом'янику. Тоді його діяльність можна віднести до кінця XIII — початку XIV ст.

[82] Безперечно, що мова йде про Дмитра-Бутава Ольгердовича, який загинув у 1399 р. у битві на р.Ворсклі. Свого часу він тримав Трубчевське і Брянське князівства, а до 1380 р. був сюзереном усієї Чернігівської землі. Другий Дмитро Ольгердович — Дмитро-Корибут був одружений з Анастасією, дочкою великого князя рязанського Олега Івановича (23, т.2, N 67, c. 104). Ім'я дружини Дмитра-Бутава з інших джерел незнане. На підставі Любецького пом'яника можна стверджувати, що її звали Анною. Обидва сини Дмитра-Бутава та Анни — Михайло і Іван Кіндир відомі з інших джерел. Іван Кіндир загинув з батьком на р.Ворсклі у 1399 р. (140, с.52,73,139,161,187,208), а Михайло успадкував Трубчевське князівство (1034, с.45). Те, що під поз.82 записаний Дмитро-Бутав, підвищує ступінь вірогідності здогадки Р.Зотова стосовно того, що запис під поз. 76 відноситься до Дмитра-Корибута.

[83] Князь Іван Ольгімантович займав київський престол у 1396 — після 1401 рр. Стосовно особи Івана Ольгімантовича і версій навколо київського князя Івана Борисовича, який загинув у 1399 р., ми вже писали раніше (504, с. 161 -162). Про княгиню Агрипину відомо тільки з Любецького пом'яника.

[84] Тут записано оболенського князя Андрія Костянтиновича, який успадкував престол після свого батька у 1363 р.

[86] Князь Давид Дмитрович тримав Городецьке князівство (до 1388 — до 1399 рр.) і був одружений з княгинею Марією Ольгердівною. До кінця немає впевненості, про який Городець (турівський чи мінський) йде мова. Скоріше про перший. Не виключено також, що Давид був одним з синів Дмитра-Любарта і мав уділ з центром у Давид-городку. У нього були і якісь володіння у Сіверській землі, бо він згадується на першому місці в числі васалів Дмитра-Корибута у грамоті від 26.04.1388 р. (201,1.1, N 9, s.8-9).

[87] Князі Волховські походять від Івана Болха, молодшого сина Звенигородського князя Андріяна Мстиславича, який тримав свій уділ до 1339 р. (504, c. 175). Серед його нащадків ім'я Дмитро зустрічається аж у 1566 р. У цього князя Дмитра Івановича був старший брат Василь і двоюрідний брат Василь Юрійович. Внесення цих князів у Любецький пом'яник невірогідно. Вони були московськими служилими дворянами, які давно втратили удільні володіння і ніяк не були пов'язаними з Чернігівською землею. Отже залишається припускати, що Дмитро — одне з імен перших болохівських удільних князів, найбільш вірогідно Олександра Івановича, внука Івана Андріяновича, який правив на рубежі XIV-XV ст. і мав сина Василя. Якщо ця здогадка правильна, то дружину його звали Анастасією.

[88] Р.Зотов вважав князя Івана-Мстислава, який загинув у Куликовській битві у 1380 р., сином оболенського князя Івана Костянтиновича (714, с. 304). У родоводі князів Волконських цей князь записаний як син Івана Юрійовича на прізвисько Товста Голова. Іван Менший Юрійович Товста Голова отримав Волконське князівство. Його син Федір, який загинув на Куликовському полі у 1380 р., названий у джерелах князем таруським, очевидно тому, що він був старшим з таруських удільних князів, які брали участь у цій битві. Іван-Мстислав був князем спаським. Спаський уділ виділився з канінського. Канінське князівство належало нащадкам Семена Юрійовича, старшого синатаруського князя Юрія Михайловича. Напевно Іван-Мстислав був його нащадком. Але, можливо, що ця гілка вимерла і Спаське князівство перейшло до молодшої гілки — нащадків Івана Товстої Голови. Тоді князь Іван-Мстислав був сином Федора Івановича і тому у списку загиблих таруських князів стоїть позаду нього. Дружину спаського князя звали Софією.

[89] Мезецький князь Андрій Всеволодович на прізвисько Шутиха у 1422 р. разом з братом виступив на допомогу Одоєвському князівству проти ординців. Його дочка Аксинія була видана за князя Федора Одинцевича, а друга дочка Авдотія — за князя Івана Семеновича Бабу-Друцького (504, c. 177). Ім'я дружини княгині Євпраксії знане тільки з Любецького пом'яника.

[90] Крошинське князівство виділилося з Новогрудського. Першим крошинським князем був, ймовірно, Іван — син новогрудського князя Войдата Кейстутовича (після 1362 р.?). Потомство Крошинських, серед яких ім'я Семена не зустрічається, можна прослідкувати від Івана Романовича (1446-1450 рр.). У пом'янику монастиря св.Трійці у Вільні (перша пол.XV ст.) записані Роман, Петро, Флор і Суран Крошинські (504, c. 193). Напевно, що Роман був старшим сином Івана Войдатовича. Семен Крошинський міг бути його молодшим братом, записаним у пом'яник помилково як Суран.

[91] Присутність у Любецькому пом'янику князя Івана Станіславича, який у другій половині XIV ст., напевно, тримав якесь князівство у Київській землі або княжив у Путивлі, підтверджує історичність київського князя Станіслава з династії путивльських Ольговичів. За легендарною частиною литовських літописів цей князь у 1321 р. був розбитий на р.Ірпені і прогнаний з Києва. Слідом за Ф.Шабульдо ми відносимо цей епізод до 1324 р. Ми ототожнюємо князя Станіслава з князем Терентієм Івановичем, погоджуючися з версією Р.Зотова (504, c. 159).

[92] Перший з вяземських князів, відомий джерелам, який носив ім'я Семен, жив у першій половині XVI ст., коли князівство вже було анексоване Московською державою. Вяземські на той час були московськими дворянами середньої руки. Племінник князя Семена Андрійовича був опричником. Отже цей князь не міг мати тещу Анастасію з чернігівських князів і не міг бути включеним у Любецький пом'яник. Тож залишається припускати, що Семен — хрестильне ім'я одного з вяземських князів, який жив у другій половині XIV ст. — на початку XV ст. У той час різними уділами Вяземського князівства володіли Іван Михайлович, Данило Михайлович, Олександр Михайлович, Тимофій Михайлович, другий Данило Михайлович та Іван Іванович. Котрийсь з них мав друге ім'я Семен і був зятем княгині Анастасії з Чернігівської землі.

[93] Князь Федір Любартович займав сіверський престол у 1393-1405 рр. Його брат князь Іван Любартович міг зберегти за собою якійсь уділ у цій землі або взяти звідси за дружину княгиню Марію, яка походила з місцевої династії. Ми сумніваємося у правильності версії Ф.Шабульдо стосовно того, що син Дмитра-Любарта міг ще за життя батька у 60-х роках XIV ст. отримати якійсь уділ на Сіверщині (1605, с.63).

[94] Серед князів Трубецьких, нащадків Бутава-Дмитра Ольгердовича, князя Івана Михайловича не було. Отже, скоріше всього, це останній з нащадків Всеволода Святославича, син Михайла Михайловича, який княжив у середині XIV ст., десь до 1360-х років.

[95] Серед відомих князів Перемишль-Козельського та Перемишль-Воротинського князівств, які могли бути записані до Любецького пом'яника, Василя немає. Але старший брат родоначальника перемишль-козельських князів, від яких походять князі Горчакови, Романа Івановича називався Василь Зазрпка. Його діяльність можна віднести до другої половини XIV — початку XV ст. Нащадків у нього не було. Судячи з запису у пом'янику Перемишль-Козельське князівство спочатку було виділено йому або по частках з Романом Івановичем.

[96] Соломирецькі князі походили від Івана Дмитровича Шаха, внука Гліба Святославича, який у 1395 р. був великим князем смоленським. Залишившись литовськими васалами нащадки Гліба отримали уділ у мінській волості з центром у с.Соломірце над р.Соломеречою, притокою Вячи. Серед князів Соломирецьких першим, хто мав ім'я Василь був внук Івана Шаха Василь Татищ. Відомий дворянський рід Татищевих вважав його своїм родоначальником (2112, s.493). Останнє далеко не безперечне (1469). Василь Юрійович Татищ жив у другій половині XV ст.

[97] Городенський князь Ярослав-Онисим Олександрович, син великого тверського князя Олександра Івановича був убитий у Литві в 1435 р., очолюючи тверську дружину, яка прийшла на допомогу Свидригайлові Ольгердовичу.

[98] Напевно тут записано козельського князя Василя Григоровича Глазиню, діяльність якого відноситься до періоду середини XV ст. — після 1486 р.

[99] Звенигородський князь Федір Олександрович Котлече у 1408 р. разом з батьком виїхав у Москву, звідки не повернувся. З Любецького пом'яника стає відомим, що його убили татари.

[100] Важко ідентифікувати особи князя Дмитра «Орлкаго» і княгині Євдокії. Серед князів, які тримали у цей період уділи у Чернігівській землі таке ім'я носили лише три князі. Воротинський князь Дмитро Федорович (після 1455 — після 1496 рр.) був одружений з Анною Костянтинівною Бабич-Друцькою. Отже, зостаються козельський князь Дмитро Іванович Глушаков (після 1494 — до 1505 рр.) і мосальський князь Дмитро Іванович (до 1496 — після 1513 рр.).

[101] Ідентифікувати князя Івана Сонського, інока, і княгиню Євпраксію ще важче. Надто багато подібних імен серед потомків Ольговичів у кінці XV ст. Крім того Іван Сонський може бути чернече ім'я і прізвисько.

Таким чином, підводячи короткий підсумок нашої перевірки дослідження Р.Зотова, можна стверджувати, що Любецький пом'яник є унікальним і надзвичайно цінним джерелом, яке дає багато достовірної інформації стосовно князів і їх родин. Більшість князів, записаних у пом'янику, відомі з інших джерел, що підвищує довіру до пам'ятки. Значна частина гіпотез і припущень Р.Зотова вірогідні та актуальні і зараз. Деякі наші уточнення, сподіваємось, просунули трохи вивчення пам'ятки, яке в жодному разі не можна вважати вичерпним.





Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.