Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія





1.12. «Teraturgema» АФАНАСІЯ КАЛЬНОФОЙСЬКОГО ЯК ДЖЕРЕЛО З ГЕНЕАЛОГІЇ КНЯЗІВСЬКИХ РОДИН.


У числі джерел, які не використовувалися для генеалогічних студій, є трактат Афанасія Кальнофойського «Teraturgema або чуда Печерського монастиря», виданий польською мовою у Києві в 1638 р. Афанасій Кальнофойський був ченцем Києво-Печерської лаври і належав до кола митрополита Петра Могили. Трактат був розрахований на освітленого польського читача і поряд з описами 64 чудес, які відбувалися у Києво-Печерському монастирі у 1594-1638 рр., містив вірш на герб князів Святополк-Четвертинських, їх генеалогічне дерево, опис цього дерева, 31 епітафію з надгробків відомих осіб, похованих у монастирі, перелік ктиторів і опікунів монастиря печерського та виписки з монастирського пом'яника. Досі дослідників цікавили саме видання, подані плани Києва і Печерського монастиря, передмова. Окремо були видані також поетичні епітафії з трактату (65). Між тим як самі епітафії та окремі відомості, наведені в їх тексті, так і список ктиторів значною мірою може служити підтвердженням історичності існування тої чи іншої особи. Список Печерського пом'яника, з якого черпав відомості А.Кальнофойський, пізніший за відомий список, який зберігся. І вже це вартує окремого розгляду. Меншу цікавість являє собою генеалогічне дерево князів Святополк-Четвертинських та його опис, які відбивають генеалогічну традицію цієї волинської князівської родини у середині XVII ст. Названі фрагменти з книги Афанасія Кальнофойського як генеалогічне джерело в історіографії ще не розглядалися. Ми користувалися новим факсимільним виданням книги Гарвардського університету (295, p. 119-328).

Генеалогічне дерево князів Святополк-Четвертинських має 33 відгалуження (імена) від стовбура (князя Святослава Ігоревича, батька Володимира) (295, р. 120). Останнім в ряду князів під поз.34 виступає сучасник автора королівський ротмістр князь Ілля (Геліаш) Стефанович Святополк-Четвертинський (* 1606 † 1638) (1700, с.314). У середині XVII ст. сім'я Святополк-Четвертинських залишалася однією з небагатьох князівських родин, які зберігали вірність православ'ю. Сам князь Ілля був ктитором Києво-Печерського монастиря і на його погребі Іпіатій Оксенович-Старушич, книжник з кола митрополита Могили, виголосив проповідь, яку лаврська друкарня видала окремою книгою у 1641 р. (900, с. 244-271).

Генеалогічне дерево князів Святополк-Четвертинських, наведене у книзі, показує наскільки неповними, а часом і невірними є подібні джерела, більшість яких створена на раніше середини XVI -початку XVII ст., коли інтерес до власної генеалогії мав уже не практичний, а престижно-політичний характер. Родова традиція виводила родину князів Четвертинських від великого князя київського Святополка Ізяславовича, звідки і прийняття прізвища Святополк-Четвертинських. Це не викликає заперечень і в сучасних дослідників (504, с. 188). Але у їх генеалогічному дереві дуже багато пропусків. Причому ці пропуски характерні не тільки для давнішої частини родоводу, але й для сучасного книзі Кальнофойського періоду. Так з чотирьох рідних братів князя Іллі у родословному дереві під поз. 32 та 33 присутні тільки молодші брати Януш († 1648 р.) та Микола († 1659 р.), хоча про старшого брата Олександра сказано в тексті опису генеалогічного дерева, що він загинув у Прусах (князь Олександр загинув у 1628 р.). Те ж саме можна сказати і про двоюрідних братів князя Іллі, з яких тільки Захаріаш та Василь згадуються у тексті як «нині живі», а на генеалогічному дереві пагінці решти князів Четвертинських з цього покоління відсутні (295, р.125).

Але на цьому дереві немає фантастичних побудов, що доволяє припускати, що воно було складене, мабуть, на підставі літописів і документів сімейного архіву, відомості яких за різні періоди були різними. Щодо гілок роду, не пов'язаних безпосередньо з князем Іллею, то вони наводилися тільки в тому випадку, коли могли піднести родинний престиж.

Під поз.2 на дереві поміщено великого князя Володимира Святославича, під поз.3 — його сини Борис і Гліб, під поз.4 — князь Ярослав Мудрий. Це мало підкреслювати, що пращурами князів Четвертинських були найславетніші володарі Київської Русі, а також святі Борис і Гліб.

Під поз.5 записано князя Ізяслава. Це родоначальник турівської династії великий князь Ізяслав Ярославич († 1076 р.), від якого, зрештою, і походили князі Четвертинські. Але під поз.6 записано князя Всеволода. Це молодший брат Ізяслава. Далі під поз.7 йде князь Володимир. Це син Всеволода Ярославича — Володимир Мономах. До турівської династії і Четвертинських він уже мав віддалене відношення, але в історії Київської Русі це була фігура, родинні зв'язки з якою вартувало афішувати.

Під поз.8 записаний князь Мстислав. Текст опису свідчить, що це син Володимира Мономаха великий князь Мстислав Володимирович († 1132 р.). Під поз.9 записано його сина Ізяслава († 1154 р.), теж великого князя київського. Далі, згідно тексту, під поз. 10, 11, 12 йдуть сини Ізяслава — Всеволод, Ярослав і Святослав. Від них виводяться князі Ярополк (поз. 13) і Святополк (поз. 14). І тут ми вперше зустрічаємося з плутаниною, внесеною укладачами родовідного дерева або Афанасієм Кальнофойським. Річ у тому, що у великого князя київського Ізяслава Мстиславича не було синів Всеволода та Святослава, а волинський князь Ярослав Ізяславич († 1180 р.) не мав підстав потрапити у цей родовід.

Нам здається, що використовуючи більш давнє дерево, вкладачі генеалогічного дерева Іллі Четвертинського або ж сам Кальнофойський, просто невірно приписали Всеволода, Ярослава і Святослава як синів Ізяслава Мстиславича і тим самим віднесли Четвертинських до Мономаховичів. Скоріше всього, Всеволод (поз. 10) та Святослав (поз. 12)-це найвидатніші з Ольговичів на київському престолі Всеволод Ольгович († 1146 р.) та його син Святослав Всеволодович († 1194 р.), родинну спорідненість з якими було престижно підкреслити. Під поз. 11 записано прямого пращура Четвертинських Ярослава Святополковича, якого просто поміняли місцями. Він повинен був бути між Святополком (поз. 14) та Юрієм (поз. 15). Якщо ж цю версію відкинути, то доведеться припускати, що не знаючи справжнього походження князів Четвертинських, вкладачі вдалися до свідомої фантазії. Останнє дуже мало ймовірно при наявності як сімейної традиції, так архівів і літописів. Принаймні Ф. Софонович та І. Гізель, які писали свої праці на 30-40 років пізніше, користуючись хронікою Стрийковського і літописами з бібліотеки монастиря, досить добре знали генеалогію XII ст.

Під поз. 13 записано князя Ярополка Ізяславича († 1086 р.), який був старшим братом Святополка Ізяславича, чиє ім'я старша гілка Четвертинських з часів князя Іллі приєднала до свого родового прізвища. Причому це було зроблено з повним правом. Князь Святополк († 1113 р.) був великим князем київським, добре відомим літописам. Кальнофойський цілком правильно повідомляє польського читача, що дочка Святополка Збислава була дружиною Болеслава III Кривоустого (295, p. 125). Син Святополка — Ярослав († 1123 р.)помилково на родовідному дереві розміщений під поз.11.

Під поз. 15 записаний князь Юрій Ярославич († після 1166/до 1168 р.), який був внуком, а не сином Святополка, як записав А.Кальнофойський (295, р. 125). Під поз. 16 записаний Михайло, якого автор вважав сином Юрія і батьком Олександра Четвертенського († після 1388 р.). Зрозуміло, що такий хронологічний розрив неможливий. Серед синів турівського князя Юрія Ярославича немає князя Михайла. Правда, це могло бути хрестильним іменем. Однак, якщо припустити, що при складанні родоводу, укладачі користувалися сімейним архівом, то може до їх рук потрапила грамота пінського князя Михайла († після 1247 р.), який був правнуком Юрія Ярославича і, правдоподібно, належав до прямих предків Четвертинських. Але, якщо глянути на дальші пагінці родовідного дерева, то стане зрозумілим, що князь Михайло це не батько, а син Олександра Четвертинського і їх просто поміняли місцями. Можливо, що архів турівських князів був знищений у середині XIV ст. У будь-якому разі молодша гілка турівських князів, до якої належали Четвертинські, не володіла документами за XIII-XIV ст., а з літописів почерпнути відомості стосовно своєї родини теж було важко. У розпорядженні була тільки традиція, яка виводила рід від князя Святополка, та документи з рубежу XIV-XV ст. Якщо першу частину можна було підкоректувати за допомогою літописів, то лакуну від Юрія Ярославича до Олександра Четветні не було чим заповнити.

Князь Олександр Четветня (поз. 17) відомий на підставі грамоти від 10.10.1388 р. (201, t.l, N l l, s.l 1). У нього було двоє синів: Іван (поз. 18) та Михайло (505, табл.6). Кальнофойський записав, що подальше потомство Четвертинських йде від Іванового сина Федора, що є помилкою. Старші Четвертинські походять від Федора, який був сином Михайла, записаного під поз. 16. Михайло Олександрович був молодшим братомівана. Іван мав також сина Федора, який у 1492-1497 рр. був брацлавським намісником. Але цей князь помер бл. 1507 р. не залишивши нащадків (1700, с.313). Під поз. 19 записаний вишковський князь Федір Михайлович († після 1488 р.), від якого пішла старша гілка Четвертинських. Князі Василь (поз.20), Андрій (поз.21) та Федір (поз.22) — його старші сини. Крім них було ще двоє синів (Олександр та Семен) і дві дочки. Але вони в родовідному дереві опущені.

Під поз.23 поміщено князя Матвія. Син Василя Федоровича, справця Луцького староства князь Матвій Васильович Четвертинський († 1563 р.) занесений на родовідне дерево разом з дочкою Анною (поз.24) тільки тому, що його дочка вийшла за князя Януша Збаразького, що теж підносило авторитет роду.

Під поз.25 поміщено наймолодшого з синів Андрія Федоровича князя Остафія Андрійовича († після 1586 р.), який віддідичив уділ на Старій Четвертні. Під поз.26 записано його сина Григорія († 1651 р.), а під поз.27 і 28 відповідно Захаріаша Григоровича († 1649 р.) та Василя Григоровича († 1694 р.). В тексті зазначено, що князь Григорій опікується монахами чину св.Василія, а його сини «і нині живі». Такий порядок записів дозволяє зрозуміти звідки взялися помилки, пов'язані з перестановкою місцями князів, які невірно витлумачив А.Кальнофойський.

Під поз.29 поміщено Яцька Андрійовича, який у 1580 р. брав участь у поході на Московію під командою князя Януша Збаразького, як свідчить запис А.Кальнофойського (295, p. 125). Запис дозволяє віднести смерть цього князя до часів після 1580 р., тоді як раніше вважалося, що він помер після 1569 р. (1700, с.314) Також незрозуміле, чому на родовідному дереві попереду поставлено потомство його молодшого брата Остафія, тоді як інші брати (Василь, Яків та Лев) опущені.

Під поз.30 записано Федора Яцьковича († 1664 р.), який був молодшим братом Стефана Яцьковича († 1665 р.), записаного під поз.31. Князь Стефан був батьком Миколи (поз.32), Януша (поз.ЗЗ) та Іллі (поз.34) Святополк-Четвертинських.

Спостереження над генеалогічним деревом князів Святополк-Четвертинських дозволяють певною мірою стверджувати, що подібного роду пам'ятки створювалися на базі традиції роду, яка безперечно знала родоначальника, підкріпленої відомостями літописів та документами родинного архіву. Там, де тих документів бракувало, а з літописів неможна було почерпнути відповідну інформацію, автори все ж не йшли на пряму фальсифікацію, вигадуючи неіснуючих князів. Можливо також, що основою для генеалогічних дерев, створених у XVI-XVII ст. служили більш давні родоводи, створені на підставі записів у пом'яниках або інших джерелах, які не завжди можна було пояснити. Записуючи до таких родоводів «престижних» родичів, також, керувалися фактами, а не чистим домислом. Очевидно, що в цю епоху не так уже просто, як нам здається, можна було виготовити фальсифікат. Кожна князівська родина мала свій архів і могла похвалитися знаннями з генеалогії, якщо не такими як у князя Андрія Курбського, то все ж достатньо глибокими.

Поміщаючи у своїй книзі поетичні епітафії до надгробків з Києво-Печерської лаври, А.Кальнофойський подав і написи на надгробках, які, напевно, ще читалися в його часи. Уже це дає достатню гарантію в існуванні цих осіб, більшість з яких належала до князівського стану, і дозволяє розглядати ці фрагменти книги як важливе генеалогічне джерело.

Перший надгробок належить св.Феодосію Печерському (* бл. 1036 † 3.05.1074). У його голові була похована, як свідчить напис, скопійований А.Кальнофойським (295, р. 152), дочка князя Ярополка Ізяславича, дружина київського князя Гліба Всеславича, яка померла через сорок літ після мужа і покладена поряд з ним 3.01.1159 р. Дочку волинського князя звали Анастасією. Вона народилася 1074 р. і померла 3.01.1159 р. її чоловік займав престол Мінського князівства, але прагнув значно більшого і врешті помер у київській темниці 13.09.1119 р. Він був похований у Печерському монастирі, куди дружина внесла руту-100 гривен срібла і 50 золота. Княгиню Анастасію могли записати дружиною князя київського, тим більше, що батько Гліба займав цей престол у 1068-1069 рр. (500, с.25). Отже, немає сумнівів в автентичності напису на другому надгробку.

Вносить певні корективи у загальноприйняті дати і напис на третьому надгробку: «У році 6979 померлому по християнськи Симеонові Олександровичу, Дідичному Панові Землі Київської, Князеві Слуцькому, Відбудовникові Святої Церкви Печерської, яку відновив при королю Казимирі і при в.о. архімандриті Івані р. 6978 грудня 3.» (296, р. 152). Більшість дослідників відносять смерть Семена Олельковича до кінця 1470 р. Точно відомо, що, довідавшися про смерть брата Михайло Олелькович покинув Новгород Великий 15.03.1471 р. (117, с. 192-193). Зважаючи на віддаль між Новгородом і Києвом, швидкість руху гінця, неординарність самої події, смерть князя цілком можна віднести до початку 1471 р. (6979 р. відповідає 1471/ 1472 р.). Тоді дата 3.12.1470 р. відноситься, як випливає з тексту, до закінчення реставрації храму.

Четвертий надгробок належав «побожно померлому Василю Семеновичу Олександровичу Олельковичу, котрий пішов з світу цього року 7003, індикта 13, червня, д.4». Родичі не забули дописати, що покійний був «дідичний пан Київської землі і князь слуцький» (295, p. 152), хоча він був позбавлений Київського князівства, а взамін отримав тільки Пінське князівство. Про його поховання у Печерському монастирі згадує С.Окольський. Точну дату смерті цього князя дозволяє уточнити тільки копія надпису на надгробку А.Кальнофойського: індикт 13 припадає на 1495 р., тобто князь помер 4.06.1495 р.

Напис на п'ятому надгробку скопійований неточно: «Юрій Юрійович Олелькович, князь слуцький, дідичний пан Землі Київської, помер року 1579 квітня 12 і тут є покладений» (295, p. 152). Юрій Юрійович помер 9.11.1578 р., а похований у монастирі 12.04.1579 р.

Шостий надгробок, з незвичним для Печерського монастиря латинським написом, належав останній з родини Олельковичів Софії Юрієвні, яка вийшла за Януша Радзивіла і померла 9.03.1612 р. (295, p. 153). Всі відомості, приведені в написі, відомі з інших джерел.

Сьомий надгробок належав батькові Софії. Його повний напис: «В році божому 1586, місяця травня, дня 6, маючи років двадцять шість, місяців вісім, днів дев'ятьнадцять ЮРІЙ КНЯЗЬ СЛУЦЬКИЙ, з давної і знаної Ягеллової родини, Юрія Олельковича, князя слуцького, і Катерини, графині з Тенчина, син первородний, не проживший й року з дружиною своєю Катериною Кішкою, котру собі був взяв, з цього світу з великим для матері, братів, приятелів, слуг і підданих своїх жалем є покликаним». Цей напис дозволяє підтвердити дату народження князя Юрія III Юрійовича (17.08.1559), а також не залишає сумнівів, що він був найстаршим з синів Юрія II Юрійовича.

Восьмий надгробок належав волинському феодалові Гаврилові Меновичу Богдану Госцькому (Гойському), який помер 20.03.7035 (1527) р. (295, p. 153).

На дев'ятому надгробку був напис князя Василя Андрійовича Полубенського († 1550 р.), який у 1505-1507 рр. був володимирським намісником. Поряд з ним під десятим надгробком в Успенському храмі лежав його син князь Лев Васильвович Полубенській († до 1544 р.). Ці написи не вносять нічого свіжого з того, що було відомо про обох князів Полубенських. На жаль на них не було вказано точних дат смерті.

Одинадцятий надгробок належав київському князеві Олександрові (Олельку) Володимировичу, який титулований як «князь і дідичний пан Землі Київської». Дата смерті князя 6992 (1484 р.), була скопійована А.Кальнофойським невірно (295, р. 154). Повинно було бути 6962 (1454 р.).

Дванадцятим у книгу А.Кальнофойського записаний надгробок князя Костянтина Івановича Осгрозького († 1530 р.). У написі було відзначено, що покійний полководець здобув 63 перемоги. Поряд з ним похована дружина княгиня Тетяна Семенівна Гольшанська-Острозька, чий надгробок записаний під тринадцятим номером.

Чотирнадцятий надгробок належав відомому київському бояринові «Іванові Гуріну Скуминовичу Львовичу Тишкевичу, господарському маршалкові та чорнобильському державцеві», який помер у 7071 (1563 р.). Іван Звір-Тишкевич був сином Звіра Львовича. Як Скуминовичі відомі його двоюрідні брати, сини Скумина Львовича Тишкевича (1700, c. 165). Цей напис дозволяє уточнити повне ім'я і дату смерті цього діяча, незнані з інших джерел.

П'ятнадцятого надгробку в часи А.Кальнофойського вже не було. Присвячуючи віршовану епітафію св.Юліані, княжні Гольшанській-Дубровицькій, він склав і надгробний напис, який, звичайно, не подає ніяких нових відомостей.

Шістнадцятий надгробок належав Анні Шимківні, княгині Капусті, дружині брацлавського каштеляна князя Андрія Тимофійовича Капусти († 1572 р.), яка померла 19.07.1577 р., проживши 54 роки, 4 місяці і 19 днів (295, р. 157), тобто народилася 28.02.1503 р. Обидві дати з інших джерел незнані.

Напис на сімнадцятому надгробку повідомляв про смерть князя Михайла (Олександровича) Корибутовича Вишневецького, яка наступила 16.10.1584 р. о другій годині ночі з понеділка на вівторок (295, p. 157). Це теж свідчення незнане з інших джерел.

Напис на вісімнадцятому надгробку належить князеві Федору Івановичу Ярославичу († 1521 р.), нащадкові боровських князів з молодшої гілки московських Мономаховичів. Одружившись з Олександрою, дочкою київського князя Семена Олельковича, він успадкував по її братові Пінське князівство. На жаль напис на надгробку не мав жодних додаткових відомостей, незнаних з інших джерел.

Напис на дев'ятнадцятому надгробку повідомляв, що похований тут князь Олександр Олександрович Корибутович Вишневецький помер 3 квітня 1577 р. о шостій годині ночі з вівтірка на середу, проживши 33 роки і 4 місяці (295, р. 158), тобто народився 1543 р. Це теж унікальне повідомлення, незнане з інших джерел.

Під двадцятим надгробком був похований князь Богуш Корецький. Напис уточнює його повне ім'я Євфимій Богуш Федорович і точну дату смерті 19.08.1576 р., незнані з інших джерел (295, p. 158).

Під двадцять першим надгробком лежала черниця Євпраксія (Пракседа-Адельгейда), дочка князя Всеволода, яка померла 9.07.6617 (1109 р.) (295, p. 158). Це була дочка Всеволода Ярославича і сестра Володимира Мономаха, яка була дружиною маркграфа Генріха Довгого фон Штаде та германського імператора Генріха IV.

Під двадцять другим надгробком похований королівський маршалок Ісидор Копець, під двадцять третім — київські нобілі Ян та Дмитро Єльці. Під двадцяць четвертим надгробком похований князь Семен Іванович Лико († 1621 р.). Під наступними надгробками лежали відомі київські діячі Захарія Копистенський, Єлисей Плетенецький, Тарас Земка, Памво Беринда, хорунжий брацлавський Микола Шашкевич і могильовський бурмістр Василь Якимович.

Таким чином, написи надгробків з поховань у Печерському монастирі, збережені у книзі А.Кальнофойського, дозволяють уточнити ряд дат і імен, невідомих з інших джерел.

Каталог «добродіїв і опікунів святого монастиря печерського» у передачі А. Кальнофойського відкривається св. Андрієм Первозванним, за яким слідують св.Антоній і Феодосій Печерські та інші святі, в числі яких княгиня Ольга, князь Володимир і його сини Борис та Гліб. Всі особи, внесені у каталог, пронумеровані (295, p. 164-168).

Від поз. 16, під якою значиться князь Ярослав Мудрий (причому приводяться його заслуги в побудові собору св Софії і патрональних храмів св.Юрія та св. Ірини), починається список реальних ктиторів монастиря і його храмів. Цікаво, що під поз. 17 значиться княжна Анна. Це могла бути тільки дочка Ярослава Мудрого, пізніша королева Франції († після 1075 р.). Вона покинула Київ у 1051 р., а до цього часу могла підтримувати св. Антонія Печерського і його братію, що і знайшло своє відбиття у монастирській традиції. Без підстав записувати мало знану княжну в ктитори не було змісту. Навряд чи міг довідатися А.Кальнофойський про княжну Анну з доступних йому літописів. Отже тут ми зустрічаємося з унікальним свідченням якоїсь благодійницької діяльності Анни Ярославни ще до того як вона покинула Київ. поз. 18. Святослав Ярославич († 1076 р.) був ктитором монастиря і засновником Успенського собору, про що добре відомо з інших джерел/Його присутність у списку цілком закономірна. Зрештою і як його брата Всеволода (поз. 19). Намагалися завоювати прихильність печерських монахів, вносячи свої вклади в монастир, і володимиро-суздальські князі Всеволод Велике Гніздо (поз.20) та Андрій Боголюбський (поз.21). Перший сидів у Києві короткий час (18.02-23.03.1173), а другий періодично перебував тут з батьком під час боротьби за київський престол у 1149-1151 рр. Великі князі Володимир Мономах (поз.22), Святополк Ізяславич (поз.23) і Всеволод Святославич (тобто Ольгович, внук Святослава Ярославича) (поз.24), чиї заслуги підкреслені в тексті, теж закономірно внесені в цей каталог,

Під поз.25-26 записані чернігівський князь Михайло Всеволодович і його боярин Федір, який загинув разом з ним в Орді 30.09.1246 р. На перший погляд може здатися, що печерські монахи свідомо внесли до списку ктиторів монастиря святих, досить популярних у середніх віках. Однак не можна забувати, що князь Михайло княжив у Києві (бл. 03.1238 — бл. 07/08.1239), а потім жив довший час у Києві після 1241 р. Його близький соратник Федір напевно перебував з ним. У цей період часу або напередодні виклику до Орди обидва могли внести значні пожертвування для монастиря, що знайшло якийсь відбиток в традиції або навіть і у монастирському архіві. !

Під поз.27 записаний князь Мстислав. Це міг бути князь Мстислав Ізяславич († 1069 р.), який залишив по собі недобру пам'ять у киян, чия присутність у списку підвищувала би загальну достовірність цього джерела. Але, з огляду на те, що у списку ктиторів цей князь поставлений після Михайла Всеволодовича, це скоріше був карачевський князь Мстислав Михайлович (середина XIII ст.).

Під поз.28-29 записані князі Євстафій і Станіслав. Це рідкісні імена серед князів. Князь Станіслав згадується у легендарній частині литовських літописів як київський князь, який у 1321 р. був розбитий Гедиміном на р.Ірпені (140, с.95, 152, 180, 184, 201, 221). Значна частина дослідників вважають його легендарною особою (1390, с. 147-157). Однак присутність у Любецькому синодику князя Івана Станіславича (714, с.29) переконала нас в історичності особи князя Станіслава, який належав до путивльської династії, яка у першій половині XIV ст. займала київський престіл (494, с.63; 499, с. 149-150; 500, с.54-55). Хрестильним іменем цього князя, схоже, було ім'я Терентій. Присутність князя Станіслава-Терентія у списку А.Кальнофойського ще одне поважне свідчення його історичності. Важко сказати звідки взялися у князів з путивльської династії такі імена як Станіслав і Євстафій. Немає відомостей щодо шлюбу котроїсь з П'ястівн з Ольговичем на рубежі XIII-XIV ст. Але матір'ю цих князів могла бути і особа некнязівського походження, дочка нобіля, який з певних причин виїхав до Києва з Польщі або Чехії. З братів Станіслава джерелам знані Володимир-Іван та Федір. Останній довший час займав київський стіл і міг внести вклади на підтримку монастиря. Але його у перелік ктиторів не внесено. Отже, не виключено, що князь Євстафій був старшим братом і попередником Станіслава на київському престолі, незнаним з інших джерел. Вигадувати фантастичних неіснуючих князів-ктиторів печерським монахам не було потреби.

Під 30 та 31 поз. записані великий князь московський Іван Васильович та його син Іван. Поскільки Іван Іванович титулується великим князем московським і всієї Русі, а титули «цар великий» і «цар» записані у дужках, то мова йде про Івана III Васильовича († 1505 р.) та його сина Івана Молодого († 1490 р.), який певний час був співправителем батька. Сам Іван III після розпаду Великої Орди в окремих випадках вживав царський титул.

Під поз. 32-35 записані ктитори з родини князів Гольшанських: Юрій, Марш, Володимир і Борис, їх син. Дубровицький князь Юрій Іванович Гольшанський († 1536 р.), його син Володимир Юрійович († 1545 р.) мав дружину княжну Марію Василівну Соломирецьку. їх син Борис з інших джерел незнаний. Очевидно він помер малим і від його імені батьки внесли вклад у монастир.

Наступною записана родина князів Острозьких: Іван (поз.36), Костянтин (поз.37), Ілля (поз.38), Костянтин Іванович (поз.39), Олександр (поз.40), Татьяна, воєводина троцька (поз.41), княжна Мавра (поз.42), княжна Євдосія (поз.43) і княжна Пелагія (поз.44). Князь Іван Васильович Острозький († після 1465 р.), його син Костянтин († 1530 р.), похований у Печерському монастирі (у списку А.Кальнофойського він помилково записаний двічі під поз.37 і 39), та старший внук Ілля († 1539 р.), були значними ктиторами монастиря. Підтримував монастир і Олександр Костянтинович Острозький († 1603 р.), син Василя-Костянтина Костянтиновича. Якщо чоловічих представників родини легко ідентифікувати, то з жіночими іменами набагато складніше. Лише дружина Костянтина Івановича княгиня Тетяна Семенівна Гольшанська-Острозька († 1522 р.) не викликає сумнівів. Мавра, Євдосія і Пелагія-це хрестильні імена князівен, які, напевно, були молодшими за княгиню Тетяну, бо записані після неї. Оскільки за часом життя вони були близькі до часів А.Кальнофойського, а родина надто відома, то практично можна виключити можливість перестановки їх місцями. Дочки Януша Острозького були ревними католичками, теж саме можна сказати і про дочок Олександра, особливо про Анну-Алоїзу, яка до того ж була гонителькою на православних. Отже запис їх в число ктиторів монастиря, куди не потрапив навіть князь Василь-Костянтин, виключений. Крім них відомі ще чотири представниці родини, молодші за Тетяну, які були хрещені як православні: Софія Костянтинівна († після 1531 р.), Гальшка Іллівна († 1582 р.), Єлизавета Костянтинівна († 1599 р.) та Катерина Костянтинівна († 1579 р.). Софія померла юною, але від її імені міг бути внесений вклад у монастир. Гальшка перебувала під опікою матері-католички, потім в ув'язненні у мужа Лукаша Гурка і, втративши розум, під опікою дядька Василя-Костянтина. Він міг від її імені вносити вклади у монастир. Єлизавета і Катерина перейшли у католицьку віру у молодому віці. Але від імені Єлизавети, яка до шлюбу з Криштофом Радзивілом (1593 р.), залишалася православною, міг бути внесений вклад на підтримку монастиря. Тоді можна припускати, що Мавра — хрестильне ім'я Софії, Євдосія — Гальшки, а Пелагія — Єлизавети. Залишається також вірогідність того, що Євдосія і Пелагія незнані з інших джерел сестри Софії, які померли малими і від імені яких було зроблено вклади, або діти Василя-Костянтина.

Наступний блок родини князів Корецьких містить кілька унікальних записів. Під поз.45 записаний князь Теодор, під поз.46 — його син Євфімій, воєвода волинський, староста луцький, брацлавський, вінницький і Звенигородський, під поз.47 — Юрій, під поз.48 — Анна, у схимі Анастасія, під поз.49 — Серафима, у схимі ігуменя Єлена (Олена). З усіх князів Корецьких волинським воєводою був тільки князь Богуш Федорович († 1576 р.). З напису на його надгробку, приведеному вище, вже відомо, що хрестильним іменем князя Богуша було — Євфимій. Тоді Теодор — це князь Федір Іванович Корецький († 1522 р.). Юрій Богушович († до 1576 р.) — син Богуша Федоровича. Анна Іванівна Корецька († 1532 р.) була видана за князя Івана Васильовича Мосальського. Те, що вона прийняла чернецтво під іменем Анастасії з інших джерел теж невідомо. Загадковою залишається постать Серафими-Олени. Серафима, без сумніву, хрестильне ім'я. Молодший брат Юрія Богушовича Іоахим був вихований в католицькому дусі, і все його потомство було католиками. Отже княжна Серафима була або старшою сестрою Юрія або сестрою його батька (рідною чи двоюрідною), незнаною з інших джерел, яка прийняла чернецтво і була ігуменею в монастирі у Корці.

Під поз.50-54 записані князі Олександр († 1565 р.), Боніфацій, Олександр († 1577 р.), Михайло († 1584 р.) і Адам († 1622 р.) Вишневецькі. Позаяк у цьому списку занесені послідовно нащадки Олександра Михайловича Вишневецького, які відзначалися підтримкою монастиря і більшість яких похована тут, то майже не викликає сумнівів, що Боніфацій-хрестильне ім'я Максима Олександровича Вишневецького, який помер раніше за братів († 1565 р.) і тому записаний перед ними. Це свідчення теж унікальне і невідоме з інших джерел.

Окремо також винесена під поз.55-58 родина князівСангушків: Федір († 1547 р.), Андрій († 1560 р.), Аксинія і Олександр († 1565 р.). Виходячи з порядку записів, можна припускати, що Аксинія ? це хрестильне ім'я Анни Андріївної († після 1546 р.), яка другим шлюбом була одружена з князем Богушом Федоровичем Корецьким.

Отже, список ктиторів Печерського монастиря, складений А.Кальнофойським, містить цілий ряд унікальних свідчень, сумніватися у достовірності яких підстав немає, особливо враховуючи правильність решти записів, що підтверджується іншими джерелами.

Крім цього пам'ятка містить виписки з молодшої редакції Києво-Печерського пом'яника, про яку була мова вище. В цілому книга А.Кальнофойського може розглядатися як поважне і достовірне джерело з генеалогії князівських родин, у першу чергу волинських.





Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.