Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія





4.16. ГЕДИМІНОВИЧІ. КЕЙСТУТОВИЧІ


Спірних питань навколо Кейстутовичів ще більше ніж навколо Ольгердовичів. Дати народжень, старшинство синів Кейстута, не кажучи про дочок, дискусійні і базуються на різноманітних версіях.




Таблиця 48

ГЕДИМІНОВИЧІ. КЕЙСТУТОВИЧІ



II


1. КЕЙСТУТ ГЕДИМІНОВИЧ († 1382)



III


2. ПАТЕРГ [ПАТРИКІЙ ?] КЕЙСТУТОВИЧ († після 1365) ...................................................................... 1

Його діяльність відносилася до 1348-1365 рр. Дальших згадок у джерелах немає (2112, s. 160). Можливо був князем гродненським. [Patirg]


3. ВОЙШВІЛ КЕЙСТУТОВИЧ [?] († після 1359) ...................................................................... 1

Непевна згадка у документі з 1359 р. 1 За документом з 1387 р. Скіргайло Ольгердович отримав логойську данину, яку раніше отримував Войшвіл (2112, s. 160). З цього могло випливати, що Войшвіл Кейстутович за життя свого батька тримав Логойське князівство. [Waysewilt]


1 Примітка litopys.kiev.ua. Мається на увазі фальсифікат грамоти Ольгерда, яка нібито підтверджує існування судів "кревів" у Литві. Знайдений в рукописах Т.Нарбута. Володіння Войшвіла (лит. Вайшвільтис) знаходилося в Упитській землі, де досьогодні існує село Вайшвілчяй, відоме з XIV ст. (Waysewilt [Waysewist] згадується в договорі між Литвою та Ливонією від 7 листопада 1367 р.) Помилково приписаний до синів Кейстута Яном Длугошем, на що вказує Вольф (2112). У хроніці Вартберґе зазначено, що "Wezewilte, nobilis satrapa" загинув від холоду після Рудавської битви (1370). Інформація Томаса Баранаускаса (сайт Середньовічна Литва).



4. ВОЙДАТ КЕЙСТУТОВИЧ († після 1362) ...................................................................... 1

У 1362 р. обороняв Ковно, потрапив у полон до Ордену і помер у неволі у хрестоносців (2051, s.207). Із запису Вітовта у 1401 р. відомо, що Войдат був князем новогрудським. Я.Тенговський висловив гіпотезу, що християнське ім'я князя було Іван і саме він був послом Вітовта до Ордену у 1390 р. (2069, s. 180). У такому разі важко пояснити чому не Войдат, а Вітовт виступив як старший з Кейстутовичів і спадкоємець батька. [Wojdat]


5. БУТАВ-ГЕНРІХ КЕЙСТУТОВИЧ († після 1380) ...................................................................... 1

У 1365 р. втік від батька до хрестоносців. 25.07.1365 р. прийняв хрещення у Кролевці, потім невдало пробував здобути Вільно. Орден намагався використати його у боротьбі з Гедиміновичами. Як Henricus dux Lithuanie чи навіть гех Litwinorum він згадується при дворі кайзера Карла IV (1368, 1370, 1374, 1377, 1380 рр.). (2051, s. 81-82). [Butaw]


6. ВІТОВТ-ОЛЕКСАНДР-ВІГАНТ КЕЙСТУТОВИЧ (* бл.1352 † 27.10.1430) ...................................................................... 1

Князь гродненський (бл. 1370-1382, 1383-1392 рр.), вел. кн. литовський (1392-1430 рр.). Безперечно був одним з найвидатніших політичних діячів не тільки Литви, але й усієї Східної Європи. Очолював великі армії у битвах на р.Ворсклі (1399 р.) та під Грюнвальдом (1410 р.), розширив кордони Литви до Чорного моря (225; 1967; 362; 363; 1041). Спочатку був православним (як Олександр записаний у Києво-Печерському пом'янику — поз.5), а після Кревської унії перейшов у католицьку віру (Вігант). Згідно Хроніки Биховця був одружений тричі (181, с.78). [Witowd-Aleksander]

Стосовно шлюбів Вітовта залишається багато суперечностей в джерелах, які породжують різні версії. Ми підтримуємо версію Ю.Вольфа, за якою першою дружиною Вітовта була Марія, княжна лукомська (хоча за Хронікою Биховця вона поставлена другою, що було би абсолютно неможливим) (2112, s.160). Ми відносимо цей шлюб до часу бл. 1370-х. На нашу думку Марія найпевніше була дочкою одного з останніх Рюриковичів на лукомському престолі, тобто походила з полоцької династії (504, c. 190). Нічого неправдоподібного у цьому шлюбі немає, тому сумніватися у його вірогідності також не варто.

Другою дружиною Вітовта була Анна, яка померла 31.07.1418 р. Згідно Хроніки Биховця вона була дочкою вел. кн. смоленського Святослава Івановича, що і було прийнято Ю.Вольфом (2112, s. 160-161). Я.Йонинас вважав, що Анна була дочкою Судемунта, князя на Ейшишках (1853, s. 183-244). Судемунт справді названий шурином Вітовта, але це надто слабка зачіпка. Ми не знаємо скільки сестер було у Марії, першої дружини Вітовта. їхніми мужами цілком могли бути Судемунт та друцький князь Лев, якого теж названо шурином Вітовта (225, N13, s.4; N 101, s.32). Тим не менше Г. Ловмяньский, відкинувши свідчення джерел і не прийнявши аргументації Йонинаса, посіяв, сумніви щодо походження Анни, визнавши його невідомим (1919, s. 122). Розвіяв ці сумніви, на наш погляд Я.Тенговський, довівши правильність версії Ю.Вольфа (2068, s. 177-182). Безперечно, що Василь, титулований «князем Русі» і названий шурином Вітовта у документах з 1413 р. був Василем Святославичем, одним з молодших синів смоленського князя (2068, s. 179). Я.Тенговський також довів, що Анну можна вважати матір'ю єдиної дочки Вітовта Софії. Сам шлюб, виходячи з можливої дати народження Софії, польський дослідник відносить до періоду між 1368-1377 р. Що стосується нижньої дати, то вона безпідставна (треба спочатку заперечити відомості Хроніки Биховця, якій не було потреби вигадувати Марію Лукомську, а потім пояснити чому так довго не було дітей). Хиткою виглядає і друга дата. Син Софії — Василь Темний, який народився бл. 1415 р., дійсно був сьомою або восьмою дитиною Василя Дмитровича (молодшою за нього могла бути тільки Анастасія Московка). Але перша їх дитина — Юрій згаданий тільки у 1395 р., він і всі четверо старших братів Василя померли у ранньому віці. Це схиляє до думки, що Софію могли видати зовсім дитиною (що з огляду на політичні вигоди шлюбу не раз мало місце) і вона могла почати народжувати слабких дітей у надто ранньому віці. Якщо ж віднести початок статевого життя Софії бл. 1394 р., коли її могло бути 11 років, то дату другого шлюбу можна віднести до 1381 -1382 рр., (ближче до першоїдати), а отже саме Анна врятувала життя Вітовту у 1382 р. (тут ми також згідні з Я.Тенговським). 19.11.1418 р. Вітовт одружився втретє з Юліанною, дочкою князя Івана Ольгімунтовича Гольшанського, вдовою за хотетовським князем Іваном Мстиславичем. Юліанна померла у 1448 р. у віці бл.70 років. Тобто вона народилася бл. 1378 р. Ми слідом за Ю.Вольфом (2112, s. 161) приймаємо цю інформацію Т.Нарбута. Я.Тенговський, який вирішив, що 66-річний Вітовт ніяк не міг закохатися у 40 річній жінці (!), вже готовий доводити, що Юліанна не дочка, а внучка Івана Ольгімунтовича у якого міг бути незнаний з джерел син Іван (2069, s. 181 -182). Батько карачевського князя Івана Мстиславича востаннє згаданий у 1377 р., його син Михайло — у 1408 р. Все разом взяте свідчить на користь Т.Нарбута.


7. ЗИГМУНТ КЕЙСТУТОВИЧ (* бл.1353 † 20.03.1440) ...................................................................... 1

Князь мозирський (1385-1401 рр.), новогрудський (1401-1406 рр.) і стародубський (1406-1432 рр.), вел. кн. литовський (1432-1440 рр.). Два факти свідчать на користь того, що Зигмунт був старшим за Товтивіла і наступним за Вітовтом сином Кейстута: у 1384 р. він був названий спадкоємцем Вітовта, а Ягайло, рекомендуючи на литовський престол, назвав його старшим братом. На ці обидва випадки звернув увагу Т.Василевський (2097, s.23-24). Заперечення Я.Тенговського (2077, s.113-114) не виглядають достатньо переконливими: відсутність печатки Зигмунта Кейстутовича на документі Вітовта з 30.01.1384 р. зовсім не означає, що він ще був молодий і не мав печатки. Просто Зигмунт чи Товтивіл на той час не мали можливості виступати гарантами Вітовта, перш за все не маючи власних уділів. Крім того на той час Зигмунт міг ще не перебувати на території Ордену. Доречі опис печаток, привішених до документу (1830, s.716), досить непевний. Так друцькому князеві Льву приписана «погоня», тоді як жоден з відомих гербів друцьких князів її навіть віддалено не нагадує: їх «ліхтарі» можна скоріше приліпити до «колюмни», хоча вони, напевно, походять від «тризуба».

Зигмунт Кейстутович був вбитий внаслідок змови, організованої князями Олександром та Іваном Чорторийськими (364).

Першою його дружиною була дочка князя Андрія Одинцевича. Вдруге він одружився у 1418 р. Ім'я і походження його другої дружини незнане. [Zygmunt]


8. ТОВТИВІЛ-КОНРАД КЕЙСТУТОВИЧ († 09.1390) ...................................................................... 1

Князь новогрудський (1362-1390 рр., з перервами?).

У 1382 р. втік у Мазовію, де прийняв хрещення під іменем Конрада (276, t.2, p.720). Загинув у вересні 1390 р. при обороні Вільна (2112, s. 161). Спроба Я.Тенговського заперечити цю версію Ю.Вольфа, спираючися на хроніку Віганда з Марбургу та Хроніку великих магістрів, непереконливі (2077, s. 115).

Не було змісту забирати смертельно пораненого Товтивіла з Вільна, а тим більше чинити перепони його похованню у міській катедрі. Так само легко могли помилитися орденські писарі, визначаючи ступінь родинних зв»язків Товтивіла, бо з жодних джерел про існування Конрада Войдатовича нічого не відомо. Так само ми не бачимо підстав, щоби відкидати відомості Длугоша, прийняті Вольфом, згідно яких дружиною Товтивіла була Юліанна, сестра Анни, дружини Вітовта (2112, s. 160), тобто дочка великого смоленського князя Святослава Івановича. [Towtiwil-Konrad]


9. МІКЛОВСА КЕЙСТУТІВНА († 30.10.1405) ...................................................................... 1

Була черницею.


10. МАРІЯ КЕЙСТУТІВНА († 1404) ...................................................................... 1

У 1375 р. видана за Івана Всеволодовича, вел. кн.тверського († 22.05.1425 р.).


11. ДАНУТА-АННА КЕЙСТУТІВНА (* бл.1362 † 25.05.1448) ...................................................................... 1

До 27.09.1376 р. видана за Януша Земовитовича, кн. вишгородського, цеханівського, віського, варшавського і черського († 8.12.1429) (1739, tabl. 10).


12. АНДРІЙ КЕЙСТУТОВИЧ ГОРБАТИЙ († після 1390) ...................................................................... 1

Через плутанину з Андрієм Ольгердовичем більшість дослідників його зовсім не згадують (2097, s.25). Схоже, що у 1386 р. тримав Лукомське князівство, а у 1390 р. був посланий Вітовтом з Гродна на переговори з Орденом (2069, s. 180).


13. ЮЛІАННА КЕЙСТУТІВНА [?] ...................................................................... 1

Відомий литовський нобіль Монівід, воєвода і староста віленський, одружився з Юліанною, яка згідно інформації Длугоша була вдовою князя Наримунта, який ніби-то загинув під Вільно у 1390 р. (232, rs.10, s. 187). За Хронікою Биховця її першим мужем був Відимунт, дядька Бірути (1816 с.64). Перше невірогідне з огляду на дату смерті Наримунта, друге взагалі погано в'яжеться з хронологією (хоча у природі трапляються випадки, коли дядько молодший за племінницю). Тому Ю.Вольф вирішив, що першим мужем Юліанни був Товтивіл (2112, s. 160), А.Прохазка запропонував Корігайла Ольгердовича (1968,s.30-32). А.Крупська, не зупиняючися на проблемі першого мужа Юліанни, вважає одочкою Бутава-Дмитра Ольгердовича (1892А, s.658-659). Тільки версія Ю.Вольфа відповідає іншим джерелам, які називають Монівіда шурином Вітовта: дружина Товтивіла — Юліанна була сестрою Анни, дружини Вітовта (одружившись з нею по смерті Товтивіла, Монівід також став шурином великого князя, що забезпечило його кар'єру). Я.Тенговський вважає Юліанну дочкою Кейстута, першим мужем якої був Судемунт, також названий шурином Вітовта. Загибель Судемунта він відносить до 1394 р., а другий шлюб — до періоду між кінцем 1394 р. та 2.02.1395 р., коли почалася стрімка кар'єра Монівіда (2069, s. 177-178). Обидві версії цілком можливі і не залежать від дискусії стосовно дати смерті Товтивіла. Проблема існування Юліанни Кейстутівни залишається дискусійною.


14. РИНГАЛЛА-ЄЛИЗАВЕТА КЕЙСТУТІВНА († 1433) ...................................................................... 1

З Хроніки Мурініуса відомо про наміри Вітовта у 1390 р. видати сестру замазовецького князя Генріха Земовитовича († 1393 р.) (277, s.171-172). За О.Бальзером (1739, tabl. 10) та В.Двожачеком (1803,tabl.4) цей шлюб відбувся між 4.02 і кінцем 06.1392 р. На тій підставі, що князь Генріх у 1391-1392 рр. був плоцьким біскупом, Я.Тенговський заперечує можливість шлюбу, відкидаючи цим повідомлення джерел (2069, s. 179). Це не звучить переконливо, у Генріха Земовитовича був приклад Конрада І († 1273 р.), князя глоговсько-битомського, який спочатку був пробстом глоговським, пізніше пассавським біскупом, а невдовзі (протягом року) зайняв престол, одружився і мав дітей. П'ясти, як і Рюриковичі та Гедиміновичі, на перше місце ставили політику. Вдруге Рингалла-Єлизавета вийшла за Олександра, господаря Молдови († 1432/33 р.).



IV


15. ЮРІЙ ВОЙДАТОВИЧ († після 1384) ...................................................................... 4

Князь новогрудський (? — після 1384 рр.). У документі від 30.01.1384 р. виступив першим з литовських гарантів Вітовта (225, N13, s.4). Помер до 1401 р. без нащадків, бо Новогрудське князівство у цьому році було передано Зигмунтові Кейстутовичу.


16. ОЛЕКСАНДР ВОЙДАТОВИЧ [?] ...................................................................... 4

За Нарбутом — син Войдата (1931, t.5, s.302; t.7, s. 112). У старшій літературі навколо цієї особи точилася полеміка: К.Несецький вважав Олександра сином Вігунта Кейстутовича, якого не існувало, К.Стадніцкий ототожнив Вігунта з Патергом.


17. ІВАН ВОЙДАТОВИЧ ...................................................................... 4 < князі КРОШИНСЬКІ ?

Про його діяльність нічого не відомо. У XV ст. існувало невелике Крошенське князівство у складі волостей Крошин, Тешинів, Сукроліна, Охловець, От’єзд, Заколоння, Волста, Клипін, Наєздилов, Чарпа, Головині. Цей уділ, напевно, був виділений ще у XIV ст. для наймолодшого з Войдатовичів і залишився за його нащадками. Князь Роман Крошинський, напевно, син Івана Войдатовича, записаний у Києво-Печерському (поз.243) та Супральському (поз.37) синодиках. Князі Роман, Петро, Флор і Суран Крошинські вписані у синодик монастиря св. Трійці у Вільні (перша половина XV ст.). їх сучасник Семен Крошинський, схоже, записаний у Любецькому пом'янику (поз.90). У Супральському пом'янику записано ще 9 Крошинських (поз.38-46), У Києво-Печерському є кілька записів сім'ї Крошинських (поз.215-216, 244-249, 251 -252), записані вони і у Холмському пом'янику (поз.9). З огляду на ці записи родовід князів Крошинських, приведений у Ю.Вольфа (2112, s. 190-193) виглядає неповним, особливо у верхній частині. Хто із записаних брати, а хто сини Романа Івановича встановити неможливо. Діяльність князя Івана Романовича, одного з синів Романа, Ю.Вольф відносить до 1446-1450 рр. Але чи були всі наступні Крошинські його нащадками? Чиї внуки Костянтин (згаданий у 1482-1513 рр.), Іван (діяльність відноситься до 1488-1525 рр., у 1494 р. був у складі посольства, яке їздило у Москву за Оленою Іванівною) та Тимофій (згадується у 1498-1540 рр.), від яких пішли три гілки Крошинських, не можна сказати з впевненістю. З другої половини XVI ст. князі Крошинські стали католиками (257, s. 145). Найстарша гілка вигасла до 1568 р.,середня-до-1579 р., молодша — після 1683 р.


18. ВОЙДАТ ГЕНРІХОВИЧ (* бл.1365 † після 1381) ...................................................................... 5

У 1381 р., маючи трохи більше 16 років втік з Литви в Орден, звідки був переправлений до двору кайзера, де тоді перебував його батько. Дальша доля невідома. Ю.Вольф помилково отожнив його з Юрієм Войдатовича (2112, s. 160). Можливо прийняв духовний сан під іменем Яна (1809, s.181-197).


19. СОФІЯ ВІТОВТІВНА († 15.06.1453) ...................................................................... 6

9.01.1391 р. видана за Василя Дмитровича, вел. кн. володимирського і московського († 7.02.1425 р.)


20. МИХАЙЛО-БОЛЕСЛАВ ЗИГМУНТОВИЧ (* до 1406 † до 10.02.1452) ...................................................................... 7

Князь стародубський (1432-1445 рр.). Талановитий полководець. Перемогою біля Вількомірана р.Святій (29-30.08.1435 р.) забезпечив батькові великокнязівський престол. Втративши надії на успадкування цього престолу емігрував в Москву. Був одружений тричі: до 26.05.1427 р. з Анною, дочкою мазовецького князя Земовита IV (* 13.06.1407/13 † до 17.03.1435); бл. 1435 р. з Євфимією, дочкою мазовецького князя Болеслава III (* до 1420 † до 3.03.1436); між 1440/45 рр. з Катериною, сестрою першої дружини Анни († після 22.10.1468) (2112, s. 161).


21. ЯДВІГА ТОВТИВІЛІВНА († до 1.12.1405) ...................................................................... 8

У 1397/98 рр. видана за Барніма V, князя поморсько-слупського († після 13.05.1403 р.) (1969, s.635). Версія Й.Здренка ніби Ядвіга була дочкою Свидригайла малоймовірна (2125, s.34).





Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.