Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія





6.5. КНЯЗІ І МІСТА


В суспільстві Київської Русі міста відігравали дуже велику роль. Не даремно скандінавські джерела називали Русь — Гардарікі («країна міст»). Окремі дослідники, виходячи з аналогій відповідності структури "князь — старці градські — віче" структурі міст-держав Древнього світу, вважають за можливо розглядати епоху Київської Русі як епоху міст-держав, а міські волості як союз общин на чолі з торговельно-ремісничою общиною головного міста (1564, с. 243). Цей напрямок має немало прихильників, які поширюють його хронологічні межі в обидві сторони від VIII-IX ст. (1547) до XV — початку XVI ст. (613, 614, 615, 617, 618). Дискусія ця тільки набирає темпів і головні висновки ще попереду.

В науці немає остаточних критеріїв виділення міст як типу поселень. Більшість дослідників бачать в містах перш за все торговельно-ремісничі центри, забуваючи про традиційний зв'язок міст з сільськогосподарською округою. Інші захоплюються розмірами. Внаслідок цього окремі населені пункти, названі в джерелах містами, не підпадають під цю категорію ні з огляду торговельно-ремісничого, ні з огляду їх розмірів. З кінця XIV ст. містом вважався той населений пункт, який мав юридичний статус міста (королівське або княже, приватновласницьке або церковне, на магдебургському або звичаєвому праві), а його населення належало до соціального стану міщан. Нам здається, що головною ознакою міста і у попередню епоху (по меншій мірі з рубежа Х-ХІ ст.) був його юридичний статус і належність основної маси жителів до категорії містичів-міщан (старці градські, гості, посадські люди, майстри, уноти, рядовичі, гулящі люди, вбогі люди, сироти) чи присутність окремих представників князівської адміністрації (посадники, тіуни городові, осьменики, митники, мостники, ємці, ябетники). Окрім прямих літописних свідчень належності поселення до категорії міста чи наявності в ньому означених категорій жителів, можна вказати також на такі ознаки, характерні для міст:

- наявність різнорідного населення у професійному, соціальному та національному відношенні, що протежується в археологічному матеріалі, тоді як сільські поселення більш однорідні, в окремих випадках у них хіба-що присутні одинокі ремісничі майстерні;

- наявність укріплень;

- поява біля укріпленої частини посадів, приміських слобод та феодальних дворів-супутників, а також зони ремісничих майстерень як історичних частин розвитку міста.

Виходячи з цих ознак, на середину XIII ст. відомі щонайменше 54 міста у Київській землі (1*), 75 — у Чернігівській (2*), 28 — у Переяславській (3*), 94 — у Волинській (4*), 46 — у Галицькій (5*), 11 — у Турівській (6*), 17-у Полоцькій (7*), 32 — у Смоленській (8*), 23-у Муромо-Рязанській (9*), 39 — у Володимиро-Суздальській (10*), 17 — у Новгородській (11*).

Враховуючи залежність кількості населелення від площі забудови міст (1509, с. 197-201), можна приблизно підрахувати населення найбільших міст до 1240 р.: у Києві жило більше 60 тис., в Галичі та Чернігові -бл. 35-40 тис., на рівні з ними були Новгород Великий, Полоцьк, Смоленськ і Володимир на Клязьмі. У Василеві Київському було бл. 20 тис., Переяславі та Білгороді — бл. 15-17 тис., Вишгороді — бл. 12 тис. У Володимирі Волинському, площа забудови якого не визначена, жило, напевно, не менше 20 тис. Таку ж кількість населення мали, напевно, Ростов, Суздаль, Рязань, Вітебськ. У таких містах як Новгород-Сіверський, Городець-Остерський, Звенигород на Білці, Луцьк, Перемишль, Любеч жило 3-5 тис., у більшості міст — від 300 чол. до 1 тис.

Якщо перші міста виникли почасти стихійно, подібно до міст у Скандинавії та на інших територіях Північної і Центральної Європи, як племінні центри в місцях головних святилищ та центрах міжплемінного обміну (інститут віча як загальних зборів племені започаткувався саме у племінних центрах, звідки його традиції поширилися на інші міста), то з кінця -X ст. засновниками міст виступали переважно князі. Про це свідчать як повідомлення літописів, так і самі назви на честь князів-засновників, та бургівська структура (поступовий розвиток поселення від дитинця-князівського замку).

Можна припускати, що у містах Київської Русі двори бояр та представників князівської адміністрації були своєрідними юридиками (тобто не підлягали владі віча і не несли повинностей на користь міста). У цих дворах жили не тільки княжі і боярські люди (тіуни, гриді, отроки, детські, ключники, вірники, ємці, осьменики, митники), але й залежне населення (рядовичі-ремісники, челядники, вдачі, закупи, половники, пущеники, задушні люди і прощеники). У більшості випадків ці двори розміщались як супутники міст зі своїми укріпленнями та храмами. Юридиками, в пізнішому значенні цього слова, були і собори та монастирі з прилеглими територіями та залежним населенням. Від податків і інших повинностей, напевно, були звільнені і садиби княжих дружинників. Невідомо чи ці категорії міського населення приймали участь у міських вічах.

Статус міської верхівки і повноправних містичів, був високим з моменту виникнення міст. Незважаючи на встановлення над ними контролю з боку князівської влади в особі посадників, тіунів міських та інших урядників, міста значною мірою залишалися автономними, а інститут віча, принаймні в деяких містах діяв і у XIV ст. За допомогою до віча зверталися навіть київські князі. Вище вже багато говорилося про цей інститут і про дискусію навколо нього. Ми не знаємо системи управління містами і взаємин між посадником, як князівським намісником, вічем та іншими органами міської влади (якщо такі існували). Виходячи з обмеженості простору вічових зібрань в тих містах, де проведені більш повні археологічні дослідження (наприклад у Новгороді Великому чи Звенигороді на Білці), їх характеру, можна допускати подібність цього інституту до «300 золотих поясів» західних міст, тобто представницького органу міської верхівки (1720, с.47-48; 1716). Аналіз більш пізніх документів (з 1331 р.), які стосуються Новгорода Великого, дозволяє припускати, що «300 золотих поясів» та рада панів існували як окремі органи міського самоурядування окрім віча (332, с.70-80). Але чи було це характерне тільки для Новгорода і чи існувало у домонгольську епоху невідомо. Нам здається, що інститут віча як рудимент військової демократії доби племінних князівств, втративши загальноземельний характер зберігся у містах, трансформувавшись в орган міського самоурядування. І до середини XIII ст. цей орган був єдиним органом міського самоурядування, склад представництва якого відбиває відома вічова формула «від бояр, і від житьїх людей, і купців, і від чорних людей». І як рудимент давнього земельного віча міські віча намагалися зберегти свій вплив на політичні події, причому не тільки у Києві, Галичі чи Новгороді Великому, але і у менш значних центрах. У багатьох випадках, особливо у періоди міжкнязівських усобиць, рішення міського віча виходило з інтересів міста. Віча столичних міст, особливо Києва, неприхильно ставилися до князівських усобиць, змушували претендентів шукати щастя у польових битвах (так залишити столицю мусили навіть такі популярні князі як Мстислав Ізяславич, а білгородці зухвало запитували Юрія Довгорукого, який хотів вступити у місто: «А Київ тобі як одчинився?»). У 1146 р. в обложеному Звенигороді на Білці міське віче постановило здати місто. І тільки, коли княжий намісник Іван Халдійович стратив трьох вічових лідерів, а їх розрубані трупи скинув із стін, містичі уступили (112, стб. 325-326).

З другої половини XII ст. відбувалося піднесення соціальної ваги ремісничо-торговельної і фінансової верхівки міст, яка ставала вагомою силою, а часом і вирішальною, в політичній боротьбі (437, с.139).

За підрахунками Б.Рибакова у Київській Русі на XIII ст. відомо не менше 64 ремісничих спеціальностей (1340, с.508-509). Враховуючи доповнення М.Тихомирова, їх число можна збільшити до 78 (1485, с.72, 82-83, 88-91). Вдосконалювались і форми організації ремесла. В джерелах згадуються об'єднання городників, які ставили городні (стіни) у Вишгороді, старшина «дереводілів». Концентрація ремісників певних професій в окремих кварталах (урочища «Гончари», «Кожум'яки», «Ковалі») — теж одна з передумов виникнення ремісничих об'єднань. В поділі міських сотень на ряди можна бачити аналогії з організацією ремесла в азіатських містах, де кожен цех мав свій ряд майстерень, які були рівночасно і крамницями (437, с. 129). Хоча ряд міг означати і шеренгу в міському ополченні, яку займали представники одної професії. Це теж свідчення того, що у XIII ст. ремісники в містах вже йшли до корпоративної організації, яка певними рисами нагадувала цехи Західної Європи. Все це не могло не сприяти посиленню організованості містичів і зростанню їх політичної ролі.

Міські ремісники і ремісничі об'єднання мусили боротися з конкуренцією з боку князівських ремісників. Княжі тамги (знаки) на ремісничих виробах вказують не лише на потужні князівські майстерні, де ремісники-рядовичі працювали на ринок, але й на можливість існування у великих містах ремісницьких об'єднань на зразок візантійських (тобто під контролем князівської адміністрації). Конкуренція з боку організованого князівського виробництва теж сприяла перетворенню поселень ремісників однієї спеціальності в територіальну громаду з адміністрацією, власною юридикцією і навіть військовою організацією (584, c. 132-136). Зовнішніми ознаками такого об'єднання на першому етапі були спільні бенкети в певні дні року, переважно в честь святого патрона, побудова патрональної церкви. Можливо, що такі об'єднання отримували і княжі статутні грамоти (1692, с. 118; 1481, с.22-37).

Надаючи статутні грамоти купецьким і ремісничим об'єднанням, тобто йдучи на певні поступки, князі розраховували на підтримку з їх боку. Для підсилення княжої дружини в усобних війнах потрібно було отримати підтримку віча. Не маючи такої підтримки, князі не рідко змушені були звертатися по допомогу до чорних клобуків, половців чи сусідів (угорців та поляків). Таких прикладів немало. Еліта міст була тою силою, яка змушувала князів рахуватися з собою. Причому до монгольської навали ця політична сила не уступала у своїх впливах на обмеження князівської влади боярству (хоча останнє, безперечно, використовувало інструмент віча для посилення свого впливу) і випереджувало вплив церкви. У XI-XIII ст. князі потребували широких міських рад (1485, с.221). «Міста... з охотою підтримували претензії молодших князів на високі столи, тому що послаблення княжої влади в кінцевому рахунку давало можливість отримати більше міських привілеїв за рахунок князів» (1485, с.216).


1 * Міста Київської землі (в дужках час заснування або дата першої згадки в джерелах): Київ (не пізніше початку VIII ст.), Вишгород (946 р.), Іскоростень (946 р.), Витичів (середина X ст.), Вручій [Овруч] (977 р.), Родень (980 р.), Білгород (980 р.), Василів (989 р.), Михайлів [град на урочищі Княжа Гора] (кінець X ст., 1170 р.), Городець Київський (1026 р.), Малий Новгород (1030 р.), Юр'єв [Біла Церква] (до 1054 р.), Ростовець (1071 р.), Яготин (1071 р.), Олешшя (1084 р.), Желань (1093 р.), Святославль (1093 р.), Торчеськ (1093 р.), Трипіль (1093 р.), Саков (1095 р.), Заруб (1096 р.), Город (1096 р.), Халеп (1096 р.), Красн (1096 р.), Вздвижень [Здвижень] (1097 р.), Рудиця (1097 р.), Чучин (1100 р.), Дерновий (1146 р.), Брягин (1147 р.), Канів (1149 р.), Тумащ (1150 р.), Звенигород Київський (1150 р.), Володарів (1150 р.), Ушеск (1150 р.), Мическ (1150 р.), град на урочищі Дівич-ropa (середина XII ст.), Давидова Боженка (1151 р.), Іван (1151 р.), Вернев (1151 р.), Малин (середина XII ст.), Пересічин (1154 р.), Ярополч-град (1160 р.), Булич (1162 р.), Корсунь (1169 р.), Дмитрів Київський (1183 р.), Татинець (1187 р.), Чюрнаєв [Чурнаєв] (1190 р.), Товаров (1190 р.), Коульдгрев [Кюльдерев] (1190 р.), Дверен (1192 р.), Чорнобиль (1193 р.), Богуслав (1195 р.), Новгород Святополчий (1223 р.), Городеськ (1257 р.).


2* Міста Чернігівської землі: Чернігів (не пізніше VIII ст., 907 р.), Любеч (882 р.), Біла Вежа [Саркел] (друга половина X ст.), Тмутаракань (988 р.), Корчев (початок XI ст.), Листвен (1022 р.), Курськ (початок XI ст., 1095 р.), Сновськ (1068 р.), Нежатин (1071 р.), Стародуб (1096 р.), Новгород-Сіверський (1096 р.), Обров (кінець XI ст.), Одров [Одреськ] (кінець XI ст.), Хорол (1111 р.), Вир (1113 р.), Ольгов (1122 р.), Бронь Княж (1125 р.), Моровійськ (1139 р.), Орміна (1142 р.), Рогачев (1142 р.), Вщиж (1142 р.), Путивль (1146 р.), Брянеськ [Дебрянеськ] (1146 р.), Лобинеськ (1146 р.), Карачев (1146 р.), Болдиж (1146 р.), Нерінськ (1146 р.), Колтеськ [Колтеський] (1146 р.), Домогощ (1147 р.), Воробиїн [Воробейна] (1147 р.), Віхань (1147 р.), Попаш (1147 р.), Глебль (1147 р.), Бахмач (1147 р.), Уненеж (1147 р.), Мченеськ [Мценськ] (1147 р.), Всеволож Чернігівський (1147 р.), Гомій [Гомель] (1147 р.), Блеве (1147 р.), Біла Вежа (1147 р.), Кром (1147 р.), Девягорськ (1147 р.), Брин (перша половина XII ст.), Донець (середина XII ст.), Блестовіт (1151 р.), Гуричев (1152 р.), Семиць (1152 р.), Спаш (1152 р.), Березій (1152 р.), Рильськ (1152 р.), Глухів (1152 р.), Хоробор (1153 р.), Синій Міст (1153 р.), Козельськ (1154 р.), Воротинськ (1155 р.), Радощ (1155 р.), Лутава (1155 р.), Оргощ (1159 р.), Чичерськ (1159 р.), Облов [Обловеськ] (1159 р.), Ропеськ (1159 р.), Зартий (1160 р.), Росусь (1160 р.), Лопасна (1176 р.), Рогов (1194 р.), Воронеж (1177 р.), Свирилеськ (1177 р.), Трубчевськ (1185 р.), Мосальськ (1231 р.), Серенськ (1232 р.), Речиця (1213 р.), Сосниця (1234 р.), Таруса (до 1238 р.).


3* Міста Переяславської землі: Переяслав (907 р.), Літо (1015 р.), Воїнь (1055 р.), Горошин (1091 р.), Пісочин [Посечен] (1092 р.), Прилук (1092 р.), Переволочна (1092 р.), Римов (1093 р.), Ромен (1095 р.), Устя (1096 р.), Варин (1096 р.), Глтав (1096 р.), Лубен (1096 р.), Коснятин Переяславський (1096 р.), Городок Остерський (1098 р.), Желний (1116 р.), Баруч (1125 р.), Бронь [Брянь] (1125 р.), Полкостен (1125 р.), Малотин (1139 р.), Носов (1147 р.), Гюргев [Юр’єв Переяславський] (1152 р.), Пирятин (1154 р.), Серебряний (1174 р.), Лтава [Полтава] (1174 р.), Лукомль (1178 р.), Русотин (XII ст.), Глібів (1185 р.)


4* Міста Волинської землі: Пліснеськ (VII ст., 1188 р.), Волинь (VIII ст., 1018 р.), Червен (981 р.), Володимир-Волинський (988 р.), Берестя (1019 р.), Белз (1030 р.), Дорогобуж (1084 р.), Луцьк (1085 р.), Перемиль (1097 р.), Сутейськ (1097 р.), Всеволож (1097 р.), Шеполь (1097 р.), Бужеськ [Буськ] (1097 р.), Турійськ (1097 р.), Броди (кінець XI ст.), Острог (1110 р.), Дубно (1100 р.), Чорторийськ (1100 р.), Городно [Гродно] (1112 р.), Чернич-городок (1142 р.), Котелнич (1143 р.), Дорогичин (1143 р.), Меджибіж (1143 р.), Візна (1145 р.), Божеський [Божеськ] (1146 р.), Яришев (1148 р.), Шумськ (1149 р.), Пересопниця (1149 р.), Муравиця (1149 р.), Чемерин (1149 р.), Болохів (1150 р.), Мукарів (1150 р.), Корчеськ [Корець] (1150 р.), Гольсько (1150 р.), Конель (1150 р.), Заречеськ (1150 р.), Мильськ (1150 р.), Устилуг (1150 р.), Сапогинь (1151 р.), Семич [Семань, Сімоць] (1152 р.), Тихомль (1152 р.), Гнойниця (1152 р.), Вигошів (1152 р.), Ізяславль Волинський (середина XII ст.), Шеломниця (1159 р.), Попонний (1169 р.), Микулин (1169 р.), Межимостя (1170 р.), Городен Волинський (1183 р.), Каменець (1196 р.), град на городищі с.Коршів [Корчев Волинський ?] (XII ст.), град на городищі с.Жорнів [Жорнів ?] (XII ст.), Бранськ (XII ст.), Бельськ (XII ст., 1253 р.), Мельнич (XII ст.), Ратне (XII ст.), Дитиничі (XII ст.), Комов (1204 р.), Орельськ (1204 р.), Стовп'є (1204 р.), Верещин (1204 р.),Угровеськ (1204 р.), Ухань (1205 р.), Новогрудок (1212 р.),Городок Волинський (1213 р.), Щекарів (1219 р.), Холм (1223 р.), Кременець (1226 р.), Жидичин (1227 р.), Торчев (1231 р.), Стіжок (до 1240 р., 1261 р.), Любомль (до 1240 р., 1287 р.), Данилів (до 1240 р., 1260 р.), Сураж (до 1240 р.), Колодяжин (1240 р.), Водава (1240 р.), Жадень (1240 р.), Кудин (1241 р.), Губин (1241 р.), Кобуд (1241 р.), Дядьків (1241 р.), Деревич (1241 р.), Городок Болохівський (1241 р.), Андріїв (до 1240 р., 1245 р.), Мельник (до 1240 р., 1247 р.), Бусово (до 1240 р., 1248 р.), Рай (до 1240 р., 1248 р.), Мельниця (середина XIII ст.), Дороговиськ (до 1240 р., 1250 р.), Волковиськ (до 1240 р., 1252 р.), Здитов (до 1240 р., 1252 р.), Турійськ на Німані (до 1240 р., 1253 р.), Грубешів (до 1240 р., 1255 р.), Слонім (до 1240 р., 1255 р.).


5* Міста Галицької землі: Перемишль (981 р.), Стольсько (X ст.), Звенигород на Білці (1086 р.), Теребовль (1097 р.), Галич (1138 р.), Звенигород на Дністрі (1142 р.), Микулин Галицький (середина XII ст.), Ушиця (1144 р.), Тисмениця (1144 р.), Сянок (1150 р.), Болошев (1152 р.), Станков (1153 р.), Снятин (1158 р.), Кучелмин (1159 р.), Бирлад [Берлад] (1159 р.), Удеч [Жидачів] (1164 р.), Биковен (1211 р.), Збараж (1211 р.), Зопиш (1211 р.), Любачів (1211 р.) Маклеков Галицький (1211 р.), Товмач (1213 р.), Плав (1213 р.), Городок Солоний (1213 р.), ЯськийТорг [Ясси] (XII-XIII ст.), Малий Галич [Галац] (XII-XIII ст.), Білгород [Білгород-Дністровський] (XII-XIII ст.), Тустань (XII-XIII ст.), Черн [Чернівці] (XII-XIII ст.), Спас (XII-XIII ст.), Онут (1213 р.), Василів Галицькій (1229 р.), Оугільники [Югільники] (1229 р.), Ярослав (1231 р.), Вишня (1231 р.), Голі Гори [Гологори] ( 1231 р.), Ізяславль Галицький (1240 р.), Отиня (1240 р.), Коломия (1240 р.), Бакота (1240 р.), Синєвидне (1240 р.), Городок на Черемоші (до 1240 р.), Дороговиже (до 1240 р.), Стінка (до 1240 р.), Щекотов (1241 р.), Солі [Стара Сіль] (до 1240 р., 1255 р.).


6* Міста Турівської землі: Турів (980 р.), Копиль (1097 р.), Пінськ (1097 р.), Давид-городок (XI ст.), Слуцьк (1116 р.), Клечеськ [Клецьк] (1127 р.), Мозир (1155 р.), Небль (1158 р.), Дубровиця (1223 р.), Несвіж (1223 р.), Янів (1223 р.).


7* Міста Полоцької землі: Полоцьк (862 р.), Ізяславль (бл.990 р. ?), Усвят (1021 р.), Вітебськ (1024 р.), Брацлав (1065 р.), Мінськ (1067 р.), Орша [Рша] (1067 р.), Друцьк [Дрючеськ] (1068 р.), Голотичеськ (1071 р.), Одреськ [Одрськ] (1078 р.), Лукомль (1078 р.), Логожеськ [Логойськ] (1127 р.), Борисов (1127 р.), Стрижев (1127 р.), Неколоч (1127 р.), Свислоч [Городець Свислоцький] (1162 р.), Шклов (до початку XIII ст.). І дві столиці васальних князівств у латиських землях: Герсіке (1203 р.), Кокейнос [Кокнесе] (1205 р.)


8* Міста Смоленської землі: Смоленськ (882 р.), Торопець (XI ст.), Копись (1059 р.), Вержавськ (1137 р.), Жижець (1137 р.), Єльня (1137 р.), Пацин (1137 р.), Ростиславль Смоленський (1137 р.), Дорогобуж Смоленський (1137 р.), Крупль (1137 р.), Ізяславль Смоленський (1137 р.), Зарой (1154 р.), Мстиславль (1156 р.), Лучин (1173 р.), Прупой [Пропойськ] (XII ст.), Кричев (XII ст.), Василів (XII ст.), Красн [Зверовичі ?] (XII ст.), Грава (XII ст.), Бакланово (XII ст.), Ясменське городище (XII ст.), Борцево (XII ст.), Сороковище (XII ст.), Балишево (XII ст.), Будаєво (XII ст.), Ключ (XII ст.), Осовик (XII ст.), Ліпиця (XII ст.), Торопське городище (XII ст.), Ржева (1216 р.), Вязьма (1237 р.), Монастирище (XI-XIII ст.).


9* Міста Муромо-Рязанської землі: Муром (862 р.), Рязань (1096 р.), Перевитськ (XI ст.), Пронськ (1131 р.), Дубок (1146 р.), Воїн Рязанський (1147 р.), Єлець (1147 р. ?), Козар (1157 р.), Ростиславль Рязанський (1153 р.), Білгород Рязанський (1159 р.), Михайлов (1172 р.), Коломна (1177 р.), Борисов-Глібов (1180 р.), Городець Мещерський (XII ст.), Переяславль-Рязанський (кінець XII ст.), Лихарівське городище (XII ст.), Жокінське городище (XII ст.), Ольгов (1207 р.), Ужеськ [Ожеськ] (1207 р.), Новий Ольгов (початок XIII ст.), Кадом (1209 р.), Новгородок на Осетрі [Зарайськ] (1225 р.), Іжеславль (1240 р.).


10* Міста Володимиро-Суздальської землі: Ростов (862 р.), Суздаль (1026 р.), Ярославль (1071 р.), Переволока (1092 р.), Микулин (кінець XI ст.), Володимир на Клязьмі (1108 р.), Москва (1147 р.), Коснятин на Нерлі (1148 р.), Углич (1149 р.), Переяслав-Заліський (1152 р.), Клещино (1152 р.), Дмитрів (1154 р.), Городець Радилів (1172 р.), Боголюбово (1177 р.), Кідекша (XII ст.), Копонов (1187 р.), Перемишль на Мочі (XII ст.), Звенигород на Москві (XII ст.), Ярополч Заліський (XII ст.), Добрий (1204 р.), Орельськ (1211 р.), Кострома (1214 р.), Соль Велика (1214 р.), Нерехта (1216 р.), Зубцов (1216 р.), Городище на Сарі (1216 р.), Дубна (1216 р.), Шоша (1216 р.), Стародуб Ряполовський (1218 р.), Устюг (1218 p.), Унжа (1219 р.), Нижній Новгород (1221 р.), Галич Мерський (1238 р.), Моло- га (XIII ст.), Любно (1229 р.), Серегер (1230 р.), Морена (1230 р.), Гороховець (1239 р.), Кашин (до 1238 р.).


11* Міста Новгородської землі: Ладога (862 р.), Ізборськ (862 р.), Білоозеро (862 р.), Новгород Великий (середина X ст.), Псков (середина X ст.), Тиверський городок (рубіж Х-ХІ ст.), Юр'єв [Тарту] (1030 р.), Волок Ламський (1135 р.), Торжок (1139 р.), Стара Руса (1167 р.), Великі Лучки (1167 р.), Бежецький Верх (1196 р.), Корела (XII ст.), Твер (1208 р.), Копор'є (1240 р.), Олонець (1228 р.), Вологда (до 1238 р.).





Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.