Головна         Наступна


ЛІТОПИС НАЙВАЖЛИВІШИХ ПОДІЙ КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ
(X — середина XVII ст.)


ДЗЮБА Олена Миколаївна
ПАВЛЕНКО Ганна Іванівна


Передмова.
Розділ I. Культура Київської Русі.
Розділ II. Культура України (середина XIII-XV ст.).
Розділ III. Культура України (XVI — середина XVII ст.).
Примітки до тексту.




Передмова

Розбудова української держави зумовила помітну тенденцію суспільства до вивчення власної історії та культури, що сприяє процесу ідентифікації себе як нації, усвідомлення свого місця в колі європейських держав.

Довготривалий період бездержавності, нищення всього національного призвели до того, що багато поколінь українського народу було відчужено від своєї історії та культури, сприймало її як неповноцінну, провінційну щодо панівної російської. Необхідно чимало часу і праці, щоб виховати нове покоління, позбавлене комплексу меншовартості, котрий формувався політикою Російської імперії, а потім Радянського Союзу, привити почуття національної гідності як загальнолюдської гуманістичної цінності. Велике завдання в цьому покладається на школу та гуманітарні дисципліни — історію, філологію, культурологію.

Історія української культури стає предметом вивчення в школах з розширеною гуманітарною програмою — гімназіях, ліцеях, а також вищих навчальних закладах. Проте цей предмет, як і історія України в цілому, є тією сферою наукових досліджень, над якими впродовж тривалого часу тяжіли різні ідеологічні заборони. Досить згадати, що на сьогодні ми не маємо синтетичної праці з історії української культури навіть у традиційному хронологічно-предметному викладі, коли культура досліджується статично як сума досягнень суспільства у різних сферах інтелектуальної та духовної діяльності. Інші методи, зокрема системний, лише розробляються. Існують підсумкові праці, які охоплюють різного рівня сфери культурного життя — освіти, літератури, мистецтва. Останнім часом перевидано роботи українських учених, написані у 30-ті роки: курс лекцій «Українська культура» за редакцією Дмитра Антоновича (Київ, 1993); «Історія української культури» за загальною редакцією Івана Крип'якевича (Київ, 1994). Видано кілька вузівських підручників — «Теорія та історія світової і вітчизняної культури» (Львів, 1992); «Теорія та історія світової і вітчизняної культури» (Київ, 1992), посібників для студентів та учнів, зокрема «Історія культури України у запитаннях і відповідях» (Київ, 1993) та ін. Проте, здається, ще недостатньо не лише теоретичних і узагальнюючих праць, а й різного роду посібників, довідників, хрестоматій, які б давали фактичний матеріал, без знання якого не складається цілісна картина історії української культури і неможливі теоретичні переосмислення. У педагогічній практиці може бути корисним запропонований посібник-довідник, укладений як літопис найважливіших подій та явищ культурного життя в Україні. На основі хронологічно-предметного. принципу в ньому викладено головні події культурного життя від часів Київської Русі і до середини XVII ст. Хронологічні межі зумовлені як особливостями культурного, так і загалом історичного процесу на українських землях. Це період державотворення і формування українського етносу та його культури, розвиток культури в умовах втрати державності, включення українських земель до складу Великого князівства Литовського та Польського королівства, початок визвольних змагань. Типологічно культура цього періоду є середньовічною, з характерною для неї системою жанрів у літературі та мистецтві, але вже з XVI ст. помітний процес формування нової світської культури, що поступово відокремлюється від релігії та церкви. Внаслідок складних і несприятливих історичних умов цей процес завершився у XVIII ст. Тому цей посібник-довідник можна розглядати як першу частину подібної праці, друга — охоплюватиме період з середини XVII — до XVIII ст., де панують інші художні стилі — бароко і класицизм з властивими їм жанровими системами. Періодизація історії української культури не є на сьогодні питанням остаточно вирішеним. Посібник-довідник складається з трьох розділів, хронологічні межі яких більше прив'язані до політичної історії, яка так чи інакше взаємозв'язана з історією культури. У першому розділі «Культура Київської Русі» виправною точкою є запровадження на Русі християнства та поява писемної культури. Разом із християнством з Візантії були запозичені необхідні для функціонування християнського церковного життя література, культова архітектура, живопис, рукописна книга. Але це не було просте перенесення візантійської культури. Візантійські впливи поширювались на Русі в адаптованому для слов'янського ареалу вигляді — церковнослов'янською мовою, яка стала літературною та літургійною для тих слов'янських країн, що знаходилися під впливом візантійської церкви, і взаємодіяли з місцевими традиціями. Впродовж середньовіччя в цьому православному слов'янському ареалі сформувалися спільні «греко-слов'янські», або кирило-мефодіївські культурні традиції, що були визначальними для української середньовічної культури. Водночас вона була відкрита для взаємовпливів та запозичень іншої так званої «латинської» культурної традиції, властивої для країн Центральної та Західної Європи. В розділі послідовно простежується поява на Русі Святого Письма, творів отців церкви, апокрифів, морально-етичних та природничих збірників, створення оригінальної літератури, спорудження архітектурних пам'яток, написання книг тощо. Відбиралися найрепрезентативніші літературні пам'ятки, більшість яких своїм походженням — перекладом, переписуванням, укладенням зв'язана з власне українськими землями. Але частина з них є спільною для народів кирило-мефодїівської традиції, вони справили вплив на подальший розвиток української літератури.

Другий розділ «Культура України (середина XIII-XV ст.)» охоплює події культурного життя після Батиєвого нашестя, коли політичне та культурне життя «перетікає» в Галицько-Волинську Русь, продовжується в удільних князівствах, збережених Литовським князівством. Українська культура розвивається в межах кирило-мефодіївської традиції. Свідченням цього є поширення в агіографічній та ораторській прозі стилю «плетіння словес», привнесеного з Тирновської книжної школи болгарського патріарха Євтимія (XIV ст.) його сподвижником київським митрополитом Кипріаном та послідовником Григорієм Цамблаком, першим митрополитом створеної литовським князем Вітовтом окремої Київської митрополії для білоруських та українських земель у складі Великого князівства Литовського. Гурток вчених та перекладачів при дворі київського князя Семена Олельковича ввів в контекст української літератури пам'ятки, спільні для православного регіону. В культурі XV ст. мають місце і спорадичні прояви нових явищ, зумовлених поширенням ідей раннього гуманізму та Відродження. Третій розділ «Культура України (XVI - середина XVII ст.)» за кількістю подій є найповнішим. У цей період у культурне життя активно включається міщанство, привносячи сильний світський струмінь, активізується діяльність православної церкви, була здійснена спроба об'єднати православну церкву з католицькою й досягти церковної єдності. В літературі та мистецтві виникають нові жанри, починає формуватись і новий художній стиль — бароко.

Порівняно з попередніми періодами культурне життя стає динамічнішим, активізується процес засвоєння досягнень «латинської» культурної традиції. Внаслідок цього синтезу формувалася нова світська культура, а новий художній стиль — бароко — став спільним для народів Західної та Центрально-Східної Європи. До посібника-довідника відбиралися найважливіші культурні події, які тією чи іншою мірою свідчать про тенденції розвитку, дають можливість порівняти здобутки української культури з культурами інших народів. Представлені літературні та архітектурні пам'ятки, рукописи й друковані книги, заснування шкіл, друкарень. Дається характеристика діяльності відомих церковних і культурно-освітніх діячів. Представлені лише збережені архітектурні пам'ятки, іноді, коли йдеться про втрачені давньоруські, опис подається за літописами. Пам'ятки іконопису, котрі, як правило, не датувалися і не підписувалися авторами, репрезентують художні осередки, що діяли на українських землях.

Події культурного життя подаються у загальноісторичному контексті, що дозволяє прослідкувати взаємозв'язок політичного та культурного життя. Врахована також регіональна специфіка, зокрема галицько-волинських земель, більш відкритих завдяки своїй географічній близькості для культурних зв'язків з країнами Центральної Європи. На цих землях поряд з українцями проживали поляки, вірмени, євреї, які творили свою культуру не ізольовано від української. Пам'ятки їхньої культури ввійшли в посібник-довідник, як і пограничні польсько-українські культурні явища. Творчість багатьох письменників, поетів XVI — початку XVII ст. (Станіслава Оріховського, Шимона Шимоновича, Симона Пекаліда, Бартоломея Зиморовича та ін.) розглядається як приналежна і польській, і українській культурі. Подібним явищем є й українсько-білоруський спільний культурний процес кінця XVI - початку XVII ст., коли одні й ті ж самі церковні та освітні діячі працювали в українських та білорусько-литовських культурних осередках (Андрій Римша, Мелетій Смотрицький, Стефан і Лаврентій Зизанії, Спиридон Соболь та ін.). їхні твори органічно належать як українській, так і білоруській культурі.

У посібнику-довіднику використані деякі пам'ятки зарубіжної літератури — хроніки, мемуари, історико-географічні описи, які, власне, не є явищами культурного життя в Україні, але містять цікавий матеріал про українську культуру, побут, звичаї.

Літературні твори, пам'ятки рукописної та друкованої книги ілюструються уривками з текстів, передмов, післямов, записів переписувачів тощо.

Вказується місце зберігання рукописних книг, ікон, подається інформація про перші публікації тих чи інших творів, побутування їх в українській культурі пізнішого часу.

Посібник-довідник укладався на основі використання різноманітної літератури та джерел. Це енциклопедії, словники, монографічні дослідження, хрестоматії, публікації літературних пам'яток, стародрукована література. Отже, посібник-довідник містить фактичний матеріал і надасть можливість читачеві в хронологічній послідовності ознайомитись не лише з фактами і подіями культурного життя в Україні, але й простежити закономірності та особливості розвитку української культури, типологічну єдність її з культурними процесами в інших країнах, зокрема Центрально-Східної Європи. Не претендуючи на всеоб'ємність, водночас книга несе значну інформацію про основні події культурного життя в Україні з X - до середини XVII ст.



Головна         Наступна






Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.