Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Київ, 1994. — Т. 1. — С. V-IX.]

Попередня     Головна     Наступна






Попередні завваги до перевидання тритомника Енциклопедії Українознавства



Приступаючи до перевидання тритомної загальної частини Енциклопедії Українознавства, створеної зусиллями української діаспори у 40 — 50-х роках нашого століття, ініціатори цієї справи врахували і керувалися конкретними обставинами і факторами. В сучасних умовах, коли український народ нарешті здобув виплекану і виборену протягом багатьох віків реальну можливість розбудовувати незалежну державу і відкрито формувати свою національну самосвідомість, надзичайно важливою стала необхідність дати широкій громадськості якомога більше правдивих знань з усіх сфер нашої історичної минувшини. Одну з таких універсальних можливостей отримання найістотніших і різнопланових знань в концентрованому вигляді дають, як відомо, різні енциклопедичні видання. Невипадково саме вони були і є своєрідними репрезентантами національних держав. В Україні ж і в цьому відбилася нелегка історична доля нашого народу. Хоча ще починаючи з Київської Русі, в Україні з’являлися рукописні, а пізніше й друковані видання, які були носіями своєрідних енциклопедичних знань того часу, проте справжньої української енциклопедії, яка б давала достовірні знання про всю тисячолітню історію й культуру нашого народу, не було видано ні за часів панування російського царизму, ні в роки радянського тоталітаризму.

Ті енциклопедичні видання, що були здійснені в дореволюційні часи, створювались по канонам імперської ідеології „єдиної і неділимої“ російської імперії та „єдиного радянського народу“, в яких зовсім не визнавалась або свідомо спотворювалась історія і культура українського народу і насамперед його найяскравіші сторінки як самобутнього етносу, народу і нації.

Коли ж, нарешті, під тиском обставин у кінці 50-х років вище партійне й радянське керівництво „великодушно“ санкціонувало видання Української Радянської Енциклопедії, що була видана в 60 — 80-х роках українською та російською мовами, то й ця Енциклопедія стала радянською, але далеко не українською. Вона від початку до кінця заідеологізована на марксистсько-ленінських догматах. В передмові до неї так і говориться: „Ідейною основою УРЕ є всеперемагаюче вчення Маркса-Енгельса-Леніна, збагачене і розвинуте в рішеннях з’їздів Комуністичної партії Радянського Союзу, пленумів ЦК партії... Українська Радянська Енциклопедія спрямована проти будь-яких проявів реакційної буржуазної ідеології і насамперед українського буржуазного націоналізму, проти всіх і всіляких ухилів від вчення марксизму-ленінізму, проти ревізіонізму, проти догматизму“ 1. Через призму цих ідеологічних штампів, всупереч історичними фактами і науковій істині, і висвітлюються всі питання в цій енциклопедії. Звичайно, в ній є чимало і достовірного історичного фактажу, але круто замішаній на ідеологічних штампах радянського тоталіратизму він втрачає свою наукову цінність. В цій же передмові безсоромно проголошується, що УРЕ — це „перша Енциклопедія українського народу“ 2, а ні словом не згадується про те, що українська діаспора на той час уже видала тритомну загальну „Українську Енциклопедію“ і три томи з 10 томів словникової Енциклопедії українознавства, в якій багато в чому історія, культура, економіка і всі інші сфери життя й діяльності саме українського народу, тобто увесь комплекс українознавства, подані значно ширше, об’єктивніше і достовірніше. Це може помітити кожен не упереджений читач.

Редколегія і авторський склад Енциклопедії Українознавства і насамперед душа і натхненник її професор Володимир Кубійович — людина великого громадського обов’язку ставили своїм завданням при підготовці Енциклопедії керуватися виключно принципами наукового об’єктивізму, свідомо уникаючи будь-яких нашарувань політичного та ідеологічного пропаґандизму. Їх єдиною метою було прагнення створити універсальний довідник найістотніших знань про Україну, її народ, територію, історію, культуру, господарство і спосіб життя, розкривши їх в динаміці від найдавніших часів до того періоду, коли вони її створювали.



1 Див. УРЕ. — К., 1959. — Т. 1. — С. 5.

2 Там же.



Творці цієї Енциклопедії, керувалися великими патріотичними почуттями до своєї Батьківщини, скромно розглядали свою працю як необхідний універсальний довідник знань про Україну, розрахований насамперед на своїх співвітчизників, що з тих чи з інших причин опинялись на еміґрації, були розкидані по різних країнах світу і не мали ні підручників, ні іншої літератури про свою Вітчизну — Україну. Шануючи її, вони хотіли передати свою любов і знання про Україну і своїм почуттям та їх нащадкам, щоб виховувати з них таких же патріотів. Водночас вони вірили і в те, що народ їх Батьківщини — України рано чи пізно досягне своєї державної незалежності і щиро хотіли допомогти йому у знанні правди про багатовікові національно-визвольні змагання їх попередників за волю і національну незалежність.

І слід підкреслити, що вони в цілому успішно справились з своїми завданнями і прагненнями в обох напрямках. Це дійсно була і є перша Українська Енциклопедія, створена хоча й за межами України, але її справжніми патріотами. І колектив її творців заслуговує глибокої вдячності і поваги, особливо якщо врахувати ті умови, в яких вона створювалась. Адже вони були відірвані від України, де пануючі ідеологічні сили шельмували їх не іначе як „зрадниками“ та „буржуазними націоналістами“. Вони не мали достатньої джерельної бази, коштів і всього іншого. Але у них були великі патріотичні почуття, бажання і прагнення, які допомагали подолати всі негаразди.

На заклик ініціаторів створення Енциклопедії відгукнулись сотні інших патріотів з української діаспори, різних країн, які збирали кошти, ставали фундаторами і безпосередніми творцями цієї великої патріотичної справи. Всі вони заслуговують на нашу вдячність і шану.

Одним із виявів такої вдячності ми вважаємо, зокрема, і перевидання цієї першої української Енциклопедії в Україні, щоб і широкі кола української громадськості також мали змогу нею користуватися з безперечною користю для розбудови нашої незалежної держави і українського національного відродження.

При підготовці цього видання загальної частини Енциклопедії Українознавства (або ЕУ-I, як назвали її творці) ми враховували також і ті обставини, що, по-перше, словникова частина Енциклопедії Українознавства (ЕУ-2) в 10 томах уже перевидається зусиллями НТШ у Львові, а вони доповнюють одна другу і разом складають єдине ціле. А, по-друге, як і словникову ЕУ-2, так і цю загальну частину ЕУ-I вважаємо за доцільне перевидати в ідентичному вигляді, без внесення змін і виправлень. Звичайно, наука і життя не стоять на місці, а розвиваються. І в пропонованому читачам виданні є певні уже застарілі положення та факти, які потребують змін або уточнення. Адже ж вони відбивають той рівень розвитку науки і життя, коли ця праця створювалась. Тому, шануючи творців Енциклопедії, вирішено і цей тритомник перевидати без змін, а паралельно спільно з керівництвом НТШ в Сарселі (Франція) підготувати додатковий том загальної частини Енциклопедії, з урахуванням змін і досягнень в науці і житті за останні десятиліття.

Безперечно, що майбутні нові завдання розбудови української незалежної держави з розширенням демократичних форм управління і відповідно з більшими можливостями використання всього комплексу писемних джерел та нових досягнень науки, техніки і людського інтелекту в цілому викличуть потребу і створять необхідні умови для нового видання всеукраїнської енциклопедії, як універсальної, так і спеціальних — галузевих. Це буде загальною справою всього українського народу, що мешкає в Україні і за її межами. Але для цього буде потрібно ще чимало років. Тепер же, як для сучасних потреб нашого життя і державотворення, так і для майбутнього створення нових енциклопедій, безперечно, буде корисною і конче необхідною саме ця Енциклопедія Українознавства, яка і пропонується читачам.

Підготовка і перевидання цієї Енциклопедії стали можливими в сучасний нелегкий для нашої країни період лише завдяки ініціативному піклуванню голови НТШ в Сарселі іноземного члена АН України професора А. І. Жуковського та одного з високошановних фундаторів „Енциклопедії Українознавства“ п. Євгена Бориса, що взяв на себе функції спонсора цього видання. Їм та їх колегам ми щиро завдячуємо і приносимо велику шану.

Павло Сохань











Вступне слово


Перевидана в Україні ця Енциклопедія Українознавства (ЕУ) була першим довідково-науковим виданням, яке містило найістотнішу інформацію з усіх галузей знань про Україну, що його підготувало і видало Наукове Товариство ім. Шевченка після другої світової війни на еміґрації. Ідеться про два видання, які доповнюють одне одне, що з’явилися під назвою „Енциклопедія Українознавства“ (ЕУ), а саме тритомну (спочатку була задумана в двох томах, тому так і зазначено у заголовку) ЕУ-1, загальнопредметову частину, своєрідний підручник, складений з низки великих статей з різних галузей українознавства, і другу, словникову (алфавітну) частину, скорочено ЕУ-2, що охоплює 11 томів, (10 основних і 1 з доповненнями), які складаються з невеличких заміток, статей і нотаток, котрі доповнюють, поглиблюють і деталізують відомості, подані в першій частині. Слід відзначити, що в першій частині (ЕУ-1) українознавчі матеріали охоплюють всю етнічну територію України, включаючи й ті місцевості, що знаходилися поза кордонами УРСР, а в другій частині (ЕУ-2) застосовано реґіональний підхід: тут містяться дані про окремі історичні, природногеографічні краї — Буковину, Волинь, Галичину, Гуцульщину, Закарпаття, Поділля, Полтавщину, Чернігівщину; цей ґрунтовний матеріал викладено в тисячах біографічних і географічних заміток.

Перша частина Енциклопедії у трьох томах налічує 1230 сторінок, серед яких 1197 сторінок займає основний текст та 33 сторінки різні додатки. Матеріал довідника поділений на 20 розділів, присвячених окремим галузям українознавства. Подаємо назви розділів і кількість сторінок:

I. Загальна частина . . . . . . . . . . 23

II. Фізична географія і природа . . . . . . . . . . 94

III. Людність . . . . . . . . . . 59

IV. Етнографія . . . . . . . . . . 136

V. Мова . . . . . . . . . . 47

VI. Археологія, історія . . . . . . . . . . 221

VII. Церква . . . . . . . . . . 30

VIII. Право . . . . . . . . . . 67

IX. Культура . . . . . . . . . . 23

X. Література . . . . . . . . . . 64

XI. Просторове мистецтво . . . . . . . . . . 40

XII. Театр, музика, танок . . . . . . . . . . 46

XIII. Кіно, фото, радіо . . . . . . . . . . 10

XIV. Наука, освіта, виховання . . . . . . . . . . 67

XV. Видавництво і преса . . . . . . . . . . 38

XVI. Бібліотеки, архіви, музеї . . . . . . . . . . 21

XVII. Народне господарство . . . . . . . . . . 103

XVIII. Суспільство . . . . . . . . . . 23

XIX. Народне здоров’я, фізична культура . . . . . . . . . . 20

XX. Військо . . . . . . . . . . . 30

Спочатку був передбачений і 21 розділ, де мала йти мова про еміґрацію, але його перенесено до другої, словникової частини. Перенесено до ЕУ-2 також розділи: техніка, геральдика, нумізматика, філателія, місцеве господарство.

Головну редакцію очолили Володимир Кубійович і Зенон Кузеля, проте ініціатором, складачем програми, організатором редакційної колеґії, бюро та колективу авторів був В. Кубійович. Разом з управою НТШ він також дбав про фінансову базу для Енциклопедії.

Матеріали опрацьовували 120 авторів, з яких сьогодні живих лишилося близько 15, а серед 20 редакторів відділів — тільки 3.

Робота головної редакції над першою частиною Енциклопедії була надто складною, більша відповідальність лягала на редакторів розділів, авторські матеріали готували досвідчені фахівці, тому вони не потребували ґрунтовного втручання. А що більшість співробітників перебувала в Баварії, недалеко від осередку редакції в Мюнхені, то три томи ЕУ-1, (1230 сторінок сконденсованого енциклопедичного матеріалу) вдалося закінчити за відносно короткий час — чотири роки. Робота над ЕУ-1 розпочалася навесні 1948 року, а в червні 1952 року вже було закінчено видання тритомника. Для порівняння: над 10-ма томами словникової ЕУ-1 робота тривала 37 років.

В Енциклопедії найбільшу увагу приділено історії, якій надано 221 сторінку, далі йдуть етнографія, фізична географія, народне господарство, наука-освіта-виховання, право, література, мова, менше місця відведено церкві, культурі, народному здоров’ю, бібліотекам.

Окремі галузі українознавства (крім географії) представлено в хронологічному порядку: від найдавніших часів до кінця 40-х, інколи 30-х років XX століття.

Історія охоплює приблизно 1/5 частину довідника. В цьому розділі подається періодизація української історії, якої дотримується більшість українських істориків. Великим здобутком ЕУ-1 є висвітлення періодів після першої світової війни, малодосліджених українською історіографією.

Таку фундаментальну працю як Енциклопедія Українознавства, можна було видати лише завдяки титанічній роботі, чіткій програмі, наполегливості ініціатора і редактора Володимира Кубійовича, його співробітників, а також завдяки фінансовій підтримці української громади, яка сприяла здійсненню цього великого задуму. Від самого початку роботу над Енциклопедією фінансував Пластовий рух, а в пластовому видавництві „Молоде Життя“ в Мюнхені під керівництвом Атанаса Фіголя виходили всі три томи Енциклопедії Українознавства.

Слід додати, що попри застарілість деяких даних та концепцій, ЕУ має ту перевагу над аналогічними виданнями, які виходили в Україні за радянських часів, що її автори були незалежні від будь-яких догм, котрі вели до спотворень та фальсифікації українознавчих дисциплін.

Приступаючи до підготовки ЕУ, її творець В. Кубійович разом зі своїми співробітниками накреслили для Енциклопедії три завдання: „По-перше, це підставовий довідник українознавства для двомільйонної маси українців й осіб українського походження, які живуть у діаспорі за межами СРСР та його сателітів; по-друге, це має бути джерело знань про Україну й український народ для чужинців, зокрема, цю роль виконуватиме АЕУ (Англомовна Енциклопедія України); по-третє, і, може, найважливіше, — ЕУ має бути джерелом правдивої інформації про минуле й сучасне України для українців на рідних землях, де більшовики промовчують або фальшують те, що становить суть українства. Щоправда, ЕУ потрапляє тільки зрідка до рук наших земляків на батьківщині, але ми працюємо з вірою, що завтра може бути інакше... Енциклопедія Українознавства мала бути також у деякій мірі відповіддю на друге видання 51-томової Большой Советской Энциклопедии, яка недостатньо й переважно фальшиво представляє те, що стосується українства“. (Володимир Кубійович. Мені 85 // Молоде Життя. — Париж — Мюнхен, 1985. — С. 246).

Очевидно, що в 40-х роках це була тільки мрія, реалізацію якої можна було здійснювати лише з кінця 80-х років, на сорок років пізніше, коли ситуація в Україні докорінно змінилася. Але це і є доказом далекоглядності провідних діячів української еміґрації. Автор цих рядків, беручи участь у першій науковій сесії НТШ у Львові в березні 1990 року, доповідав про діяльність Інституту Енциклопедії Українознавства при НТШ в Європі (Сарсель) і висловив пропозицію щодо другого видання ЕУ: „Дотеперішні енциклопедичні проекти НТШ реалізувало виключно силами діаспори — звідси і наявність у них певних деформацій; тепер же, коли назрівають можливості співпраці діаспори з Україною, це друге видання мало б бути спільним виданням усіх наших НТШ. Одна з комісій львівського НТШ могла би присвятити свою увагу цій справі, а згодом, за спільною домовленістю, приступити до реалізації Всеукраїнської Енциклопедії України“. (НТШ і українське національне відродження. Львів, 1992. — С. 63). Ця пропозиція була схвалена Сесією НТШ, вже планувалося організувати нову редакцію під керівництвом Миколи Жулинського, але здійснення цього плану виявилося складним і довготривалим, тому восени 1990 року на нараді в Києві (М. Жулинський, О. Романів, А. Жуковський) було вирішено негайно приступити до фототипічного перевидання масовим тиражем на Україні 13 томів ЕУ з тим, що до них будуть додані томи з доповненнями і сучасними даними.

Були різні проекти перевидання. За цю справу взявся Рух, видавництво „Хорс“, згодом „Глобус“. Остаточно визначено, що першу частину Енциклопедії (ЕУ-1) перевидає Інститут української археографії Академії наук України, а 11-томник (ЕУ-2) Наукове Товариство ім. Т. Шевченка у Львові.

Значення ЕУ полягає ще й у тому, що вона залишається витвором вільної української наукової думки, акумулюючи життєвий, політичний і фаховий досвід своїх авторів, їхню любов до рідного краю і надії на його відродження як вільної та незалежної держави.

Сподіваємося, що цього разу перевидана Енциклопедія Українознавства дійде до широкого кола читачів в Україні, які зможуть скористатися науковим доробком української еміґрації.

Аркадій Жуковський







Інститут Української археографії Національної Академії наук України перевидає цю Енциклопедію в Україні за дозволом Наукового Товариства ім. Шевченка в Сарселі (Франція)

Це перевидання є уможливлене через щедрість пана Євгена Фердинанда Бориса з Торонто та заходами Фундації Енциклопедії України в Канаді і особисто її Президента пана Олега Іванусіва

Вже після виходу першого тому надійшла сумна звістка про смерть пана Євгена Фердинанда Бориса. Редакційна колегія глибоко сумує з цього приводу і схиляє голову перед світлою пам’яттю мецената української науки.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.