Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 89-93.]

Попередня     Головна     Наступна





6. Чорне й Озівське море



ПОЛОЖЕННЯ, ВЕЛИЧИНА, ГЕНЕЗА


Положення. Чорне море з Озівським лежить між 40,55° і 47,15° півн. широти, 27,20 ° і 41,48 ° сх. довготи. Півн. його частина становить на довж. 1 800 км природну півд. межу України.

Чорне море оточене від заходу й півночі берегами Европи, від сходу й півдня — берегами Азії. Воно втиснене між молодими складчастими горами Малої Азії та Балканів на півдні й складчастими спорудами Кримо-Кавказу та сх. европейською рівниною на півночі.

Чорне море належить до типу внутрішніх морів, бо його з усіх сторін оточує суходіл. Лише в своїй півд.-зах. закутині воно злучене вузькою Босфорською й Дарданельською протоками із Середземним морем, яке є частиною Атлантійського океану.

Розмір. Площа Чорного моря має 411 540 км², площа Озівського — 37 610 км².

Генеза Чорного і Озівського морів нам відома з геологічної частини (стор. 47 і 50).






МОРФОЛОГІЯ


Горизонтальне розчленування. Українське узбережжя майже цілком належить до типу рівнинного, або т. зв. невтрального. Тільки в Криму й на півд. сході йдуть гірські хребти рівнобіжно до берега (уздовжне узбережжя). На короткому відтинку, де узбережжя перетинає впоперек хребти Кримських гір, виникло поперечне, або дискордатне, узбережжя. Прибережний краєвид вже описаний (див. стор. 77 і 78), а тут обмежуємося до докладнішого опису розчленування берегів наших морів.

Від багнистої дельти Дунаю до гирла Дніпра берег чорного моря набирає вигляду кліфу (див. стор. 77). Аж до гирла Дністра вздовж узбережжя досить густо сіріють спокійні плеса більших і менших берегових солоних озер і невеличких лиманів, напр., озеро Сасик, або Кундук, Шагани, Алібей, Бурдаський, Шалабатський лиман та ін. Від гирла Дністра до лиману Дніпра в одноманітні береги врізуються численні глибокі балки й багато лиманів. Найважливіші з них три: великий лиман Дністра (40 км довж., 5 — 10 км шир.), вузький — Бога (45 км довж., 2 — 5 км шир.) і найбільший з усіх — лиман Дніпра (60 км довж., 5 — 21 км шир.). Всі три лимани, хоч і не дуже глибокі (5 — 9 м), мають чимале значення для сполучення (див. мал. 46, 57).

Від лиману Дніпра до Каркинітської затоки узбережжя стає низьке, плоске й здебільшого вкрите пісковими відкладами. Характеристичні для цієї частини узбережжя т. зв. коси, що замикають собою більші або менші затоки (Ягорлицька, Кінбурнська, Тендерська, Джарилгацька, Каркинітська).

Від Джарилгацької коси узбережжя втрачає свій типово лимановий характер. Воно стає низьке, плоске, сильно розчленоване, бо берегова течія не має змоги інтенсивніше згладжувати обрисів Каркинітської затоки, головне її відноги — Перекопської затоки.

Від Перекопської затоки починається узбережжя Кримського півострова. Аж до рогу Улукул — це невтральне, намивне, низьке й плоске лиманово-ляґунове узбережжя. Від рогу Улукул до найдалі на південь висуненого рогу Сарич виступає ріясовий тип узбережжя (див. стер. 78). Тут лежать найкращі порти на всьому чорноморському березі. Найважливіша затока — це досить глибока (10 — 20 м) і добре розчленована Севастопільська (7 км довж., 1 км шир.).

Від рогу Сарич аж до рогу св. Іллі виступає поздовжнє скелясте узбережжя (див. стор. 78 і мал. 50, 59). Нарешті, від рогу св. Іллі починається узбережжя здебільшого низьке, плоске. На Керчинському півострові воно ще досить високе. Численні солоні прибережні озера надають йому ляґунового вигляду. Узбережжя це небагате затоками. Найбільша з них — широка Теодосійська затока.

Керчинською протокою (40 км довж., 4 — 36 /90/ км шир.) з двома незначними затоками (Керч і Тамань) утворюється сполука з Озівським морем. Берег Озівського моря здебільшого одноманітний, хоч поодинокі його частини виявляють чималі відмінності. Південне узбережжя від Керчинської протоки до Арабатської стрілки (коси) високе й досить стрімке. Зах. узбережжя — від Арабатської коси до Геничеського — утворене Арабатською косою (111 км довж., 270 м шир.), що відділяє від Озівського моря велике солоне озеро Сиваш, або Гниле море, — низьке й піщане. Сиваш (150 км довж., 3 — 22 км шир., площа 2 870 км²) обмиває своїми хвилями майже ввесь півн.-сх. берег Кримського півострова. Води Сивашу насичені йодовими солями, і через це в ньому не можуть жити ніякі організми.

Від Геничеського до гирла Дону — узбережжя досить високе й має багато дугуватих низьких піскових кіс, що замикають вигідні затоки й берегові озера. Більші затоки — Обиточна, Бердянська, Білосарайська, Таганрізька із бічними затоками Кривою, Біглицькою, Золотою і Петрушиною.

Від гирла Дону тягнеться сх. частина узбережжя Озівського моря. Берег цієї частини — низький, здебільшого багнистий із численними лиманами, ляґунами й косами (більші лимани: Єйський, Бейсузький, Темрюцький і Утлюцький).

Таманський півострів, що відділяє Озівське море від Чорного, має вже вищі береги, сильно порізьблені затоками та лиманами (Таманський, Витязівський, Кизилташський).

Від Таманського півострова починається кавказьке узбережжя, що далі на півд. схід. береги стають вищі й крутіші. Біля Анапи півн. відноги могутнього Кавказу доходять до самого моря й обриваються білими кручами уздовж узбережжя аж до рогу Кодор, надаючи цій частині ознак типового скелястого, абразійного узбережжя. Кавказьке узбережжя не має багатьох зручних для кораблів заток. Важливіші порти: — Новоросійське, Туапсе, Сочі, Геленджик.

Чорне море бідне на острови: самітні — скелястий острів Березань, при гирлі Дніпрово-Бозького лиману, та Зміїв острів (Федонісі) напроти гирла Дунаю.

На Озівському морі — невеликі низькі острови Піщані, коло Єйська, й Черепаха та Бирючий на схід від Геничеського.

Глибина. Чорне море — це глибока миска з досить крутим схилом. У півн.-зах. частині, де береги плоскі й низькі, глибина не перевищує 100 м. Вся інша частина — глибока (понад 2 000 м), при чому найглибша западина — 2 243 м лежить біля півд. сторони Кримського півострова.

Озівське море неглибоке, здебільшого 5 — 10 м. Найбільша глибина доходить 15 м у півд. його частині.






МОРСЬКА ВОДА


Солоність води Чорного моря вагається між 1,2 % (себто 12 грамів соли на 1 л води) коло гирла великих рік і 1,85 % на чистому морі. Невелику солоність /91/ Чорного моря (пересічна солоність океанів становить 3,5 %, Середземного моря — 3,7 %) спричиняє значний доплив прісної води великих чорноморських рік. Солоність Озівського моря ще менша. Воно має всього 1 % солей.

Якщо йдеться про вертикальний розподіл солоности — то вона збільшується поволі до яких 50 м глибини (1,81 до 1,85 %). Від 50 до 730 м — солоність зростає швидко (1,85 — 2,22%), бо на цій глибині до Чорного моря напливають Босфорською протокою солоніші води Середземного моря; нарешті, нижче 730 м вона зростає дуже поволі (2,22 — 2,26 %).

В Озівському морі, через незначну його величину й глибину, помітні в солоності лише малі відміни: до 0,7 — 1,0 %.

Інші складові частини морської води. В гор. верствах є в досить значній кількості кисень, а саме взимку бл. 7 см³, влітку — 4 см³ на 1 л.

Особливо характеристичний для Чорного моря ненормально великий відсоток сірководню. Уже від глибини бл. 50 м на чистому морі, а при берегах від 200 м, помітні його сліди. Кількість сірководню згаданих нижче глибин скоро зростає і на глибині 180 м доходить до 0,4 см³ на 1 м³ на глибині 2 000 м — 6 — 7 см³ на 1 л.

Гадають, що сірководень утворюється з органічних решток на дні моря із сульфатів та під впливом бактерії Microspira aestuarii. В Чорному морі сірководень нагромаджується в глибинних шарах води тому, що прямовисний рух води тут дуже обмежений і кисень повітря не просякає до цих шарів.

Велика кількість сірководню в нижчих шарах Чорного моря є причиною того, що органічне життя постійно зменшується до межі 150 — 200 м; від цієї глибини ми взагалі не знаходимо вже слідів живих організмів, крім бактерій.

Прозорість води Чорного моря досить велика: так світло електричної лямпки зникає лише на глибині 40 — 70 м.

Температура води. Горизонтальне розміщення температури верхнього шару води Чорного моря загалом подібне до температури повітря. Пересічна річна температура води і при берегах і на чистому морі трохи вища за температуру повітря. Влітку вона дещо нижча, взимку вища. Влітку вона має бл. 21° Ц. в півн. частині і 23° — 24° Ц. в інших частинах; взимку 5° — 8° Ц.

Вертикальний розподіл температури виявляє далеко більші відмінності, ніж горизонтальний.

Влітку температура верхніх шарів води спадає до глибини 30 м дуже швидко; від цієї глибини до 60 — 65 м — повільніше, від 65 м (на цій глибині трапляється найнижча температура 6° — 6,7° Ц.) температура поволі зростає і, нарешті, від глибини бл. 550 м майже не міняється (8,9° — 9,3° Ц.). Причиною такого рідкого явища є приплив тепліших мас води з Середземного моря через Босфор.

Взимку температура поверхневої води постійно зростає з глибиною аж до дна, де встановлена температура від + 8,9° до + 9,3° Ц.

Межею, де зникає різниця в температурі води під впливом пори року, є глибина бл. 200 м.

Замерзання. Час тривання замерзання портів збільшується в міру посування з заходу на схід, себто в міру зростання континентальности; він більший у глибині лиманів, ніж над відкритим морем.

Так пересічне число днів від першої появи криги до її скресання становить у гирлі Дністра 97, в Одесі — 55, Очакові — 81, Миколаєві — 92, Керчі — 51, Бердянському — 92, Таганрозі — 117 днів. Не замерзають пристані на півд. берегах Криму й Кавказу. Фактично порти вкриті кригою коротше, бо морози й відлиги часто чергуються. Грубість криги вагається між 10 см і 1 м. Крижане поле тягнеться переважно на 10 — 20 км від берегової лінії й лише винятково, в дуже морозні зими, на 100 — 200 км.

Густина морської води. Горизонтальне розміщення густини морської води на наших морях приблизно відповідає горизонтальному розміщенню солоности. Отже найменшу густину має морська вода біля гирла Дунаю. Дедалі на півд. схід густина зростає, стаючи найбільшою по півд.-східній стороні Криму.

Вертикальний розподіл густини такий: до глибини 30 м густина води зростає дуже швидко, від 30 до 60 м вона зростає повільніше, від 60 до 700 м дещо швидше, нарешті, від 700 м до дна — знову повільніше. /92/






ТУМАНИ, ВІТРИ Й БУРІ


Про підсоння українського чорноморського узбережжя була вже мова в загальному описі клімату України Нагадаємо ще коротко тільки про деякі метеорологічні явища, які мають важливе значення для морського сполучення, як тумани, вітри й бурі.

Туман є для судноплавства чималою перешкодою.

На всьому Чорному морі тумани з’являються в холодну пору року (від жовтня до червня). У відкритому морі вони найчастіше бувають в квітні й травні. Найменше туманів буває на кримському узбережжі (максимум — у травні, мінімум — у серпні) і кавказькому (максимум на весні, мінімум-улітку).

Частіші й густіші тумани стеляться на зах. й півн.-зах. узбережжі Чорного моря (максимум узимку) і на Озівському (максимум восени).

Найчастіше тумани бувають у протоках Керчинській і Босфорській, де вони стеляться впродовж цілого року, не виключаючи й літніх місяців.

Вітри. На зах. й на півн.-зах. та кримському узбережжі цілий рік переважають півн. вітри (12 — 20 %) усіх напрямків вітру), півн.-сх. (16 — 20 %) й півн.-зах. (12 — 21 %). На озівському узбережжі цілий рік переважають вітри сх. (19 — 26 %) і півн.-сх. (14 — 16 %); на кавказькомув зимку півн.-сх. (17 %), сх. (16 %) і півд.-сх. (14 %), влітку — півн.-зах. (25%) і зах. (13%).

Безвітря буває найчастіше на кримському узбережжі (17 — 20%), рідше на кавказькому (10 — 12%) й озівському (10 — 13 %), найрідше на півн.-зах. (7 %) і на зах. (4 — 5 %).

Бурі бувають найчастіше на Озівському морі, рідше — на півн.-зах. і кримському, найрідше на кавказькому узбережжі. Найбагатші на бурі в усіх частинах Чорного й Озівського моря — зимові місяці (максимум у січні), найрідші бурі в літні місяці (мінімум у червні).

Зимові бурі охоплюють більшу територію й тривають довше, літні здебільшого скоро проминають і бувають більш місцевого характеру.

На кавказькому узбережжі, між Анапою і Туапсе, бувають дуже холодні різкі вітри, звані борою.






РУХИ ВОДИ


Хвилі Чорного моря під впливом сильніших вітрів досягають заввишки 3 — 5 м і завдовжки 10 — 15 м. Під час бурі висота їх доходить 10, а то й 15 м, довжина — до 30 м.

Приплив і відплив моря виступає в дуже малих розмірах (пересічну висоту припливу обчислюють на 7 см), так що він зовсім не відчувається.

Більші хитання рівня Чорного й Озівського моря виникають при берегах через вітри, напр., у лимані Бога вранці рівень моря спадає, увечорі — підноситься.

Морські течії. В Чорному морі спостерігаємо два роди течій: т. зв. подвійні і поверхневі.

Подвійні течії найсильніше виступають у протоках Босфорській і Керчинській. З Чорного моря до Мармурового йде верхня течія, менш солоної і легшої води; вона сягає в Чорному морі приблизно глибини 50 м, в Мармуровому — 13 — 20 м. Під верхньою течією в зворотному напрямі, себто з Середземного моря до Чорного, йде нижня течія, тепліша й солоніша, водночас густіша.

Швидкість верхньої течії доходить пересічно 1,23 метрів на сек., у вужчих місцях — 2 м на сек., під впливом сильних півн. і півн.-сх. вітрів, головне влітку, — 2,5 м на сек. Швидкість нижньої течі далеко менша (0,7 — 0,4 м на сек.). Згадані швидкості на різних глибинах не однакові.

Подібну подвійну течію знаходимо і в Керчинській протоці. А саме з Озівського до Чорного моря йде верхня, менш солона течія, нижче від 5 м до дна пливе в протилежному напрямі нижня, солоніша. Швидкість верхньої течії — бл. 0,4 — 0,8 метрів на сек.

Крім подвійних течій, на Чорному морі під впливом північних вітрів виступають ще поверхневі течії, які творять два замкнені кільця, одно з них — зах. чорноморське, друге — сх. чорноморське (див. мал. 60).

Ширина зах. чорноморської течії нижче від гирла Дунаю має бл. 100 км; дедалі на півдні вона меншає і коло Босфору звужується вже до 8 — 10 км. Пересічна швидкість течії — бл. 0,5 км на год.

У сх. частині Чорного моря виникає друге замкнуте кільце сх.-чорноморської /93/ течії. Ширина сх. течії має бл. 50 — 100 км, швидкість її — бл. 1 км на год.

З огляду на дуже невелику швидкість, чорноморські течії практичного значення для судноплавства не мають.

І. Федів


Література: Ф. Врангель й Шпиндлер И. Материалы по гидрологии Черного и Азовского морей. СПБ. 1899; Гидро-метеорологические наблюдения гидрографических экспедиций. Изд. Гидрогр. Управл. Петербург 1917; Описание морских торговых портов республики. Москва 1924; Архангельский А. и Страхов Н. Геологическая история Черного моря. Бюл. Моск. Об-ва Испытателей Природы, Москва-Ленинград 1932; Записки по гидрографии. Ленинград 1932; І. Федів. Чорне й Озівське море. Географія України й сумежних країв. Краків-Львів 1943.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.