Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 93-99.]

Попередня     Головна     Наступна





7. Води


Як кліматичними, так і гідрологічними умовами українські землі становлять переходову країну між багатоводною Зах. Европою і посшливими просторами Азії. Ідучи з заходу на схід, бачимо цілу низку перехідних форм від багатих на ріки, потоки, джерела та озера Карпатських гір, Посяння й Підляшшя до посушливих степів на півд. сході. Одначе переходи відбуваються непомітно, без стрибків, а взагалі укр. землі мають достатні засоби і поверхневих і підземних питних вод.





ПІДЗЕМНІ ВОДИ


Підземні води, або підґрунтові, діляться на дві основні групи. Перша група — це власне ґрунтові води, або т. зв. зашкірна вода, що тримається в товщі поверхневих покладів і звичайно використовується в відкритих шахтних колодязях; вона часто занечищена й мало придатна до пиття. Друга група — це т. зв. верствові, глибинні води, (див. мал. 63), що тримаються в глибинних верствах породи й часто мають покриття з водонепроникливих порід, які зумовлюють чималий тиск цих вод (напірні, або артезійські, води). Наявність і багатство підземних вод залежить і від кліматичних, зокрема опадових, умов і від геологічної будови даної области. Залежно від змін обох факторів, укр. землі можна поділити на кілька гідрогеологічних районів.

На Поліссі підґрунтові води тримаються близько поверхні, в низинних шарах пісків (0,5 — 3 м), на морені, третинних глинах, рідше на ґранітах і крейді. Питна вода — середньої якости, але в неглибоких селянських криницях часто занечищена. Напірні води залягають у Поліссі глибоко, і їх використовують лише для водопостачання містам.

В Придніпровській низовині підґрунтові води тримаються в нижчих шарах лесу або в палеогенових пісках, а на річкових терасах залягають близько від поверхні (2 — 3 м). Вони часто засолені, а зрідка зовсім непридатні до пиття. Артезійські води тримаються в третинних покладах і крейді; вони тверді, але доброї якости.

Кристалічна смуга має здебільшого зашкірну воду (див. мал. 61). Вода збирається під самою поверхнею в лесі або в піскуватій глинці, що покриває кристалічні породи. Видатність колодязів залежить від атмосферних умов; під час довгих посух криниці висихають. Добра підземна вода збирається в розколинах кристалічних порід, і її дістають свердловинами.

Наддністрянщина й Поділля має добру верствову воду, що збирається в кількох поверхах (див. мал. 62). Найважливіші з них силюрські пісковики і вапняки та сеноманські пісковики. Донецький басейн не має доброї води, бо її забруднюють шахти.

В степовому районі вода з верхніх шарів часто солонава й гірка і до пиття мало придатна. Натомість добру верствову воду постачають глибші шари. /94/

Найбагатші на воду Карпати й Кавказ, які одержують найбільше атмосферних опадів.

Мінеральні джерела, тобто джерела з чималою кількістю розчинених мінералів, є в усіх областях, найбільше в горах і на підгір’ях. Кислі джерела з двоокисом вуглецю відомі на Кавказі (нарзан у Кисловодську) і в Карпатах (Щавниця, Романів та ін.). Залізисті джерела є на Кавказі (Залізноводськ, Кобі, Цаґвері), в Карпатах (Криниця, Буркут), на Київщині (Лисянка), на Харківщині (Березівка) й ін.

Сірчані джерела — найбільш відвідувані: П’ятигорськ, Сочі на Кавказі, Слов’янські озера коло м. Слов’янського, Підлюте в Карпатах, Черче на Поділлі, Скло й Немирів на Розточчі й ін. Алькалічні джерела є в Ессентуках. Соляні джерела є в Слов’янському, в Кримі і на Підкарпатті (Моршин, Трускавець). Лугувато-ґлявберові джерела з розчиненими солями, ґлявберовою і кухонною, та двоокисом вуглецю трапляються головне на Кавказі (Михайлівські і Сліпцівські джерела). Терми, джерела з теплою водою, є в Карпатах і на Кавказі (в Гарячоводську з температурою 80 — 90° Ц.). Джерела з радіоактивними прикметами виступають на узбережжях Чорного моря (напр., Солоне озеро Одеси) і в Миргороді (Миррад). Гіркі джерела відомі на Кубанщині й Криворіжжі.






РІКИ


Загальні завваги. Укр. ріки — це здебільша довгі водні артерії, що повільно несуть по рівнинах свої води на південь у напрямі найбільшого нахилу терену до Чорного й Озівського морів. Туди віивають свої води Дністер, Бог, Дніпро, Дін і Кубань. Тільки зах. області відсилають свої води Бугом і Сяном до Висли й до Балтійського моря, а півд.-сх. пограниччя Кумою й Тереком до Каспійського моря. Головний вододіл між ріками сточища Чорного й Балтійського морів проходить, за малими винятками, рівнинними теренами, і завдяки цьому ріки обох сточищ можна легко сполучити каналами.

Рівнинний характер рік дозволяє використовувати їх як водні шляхи. Єдину перешкоду плаванню становлять пороги по місцях, де ріки пробиваються крізь Українську кристалічну гряду. Тепер пороги набільшої з українських рік — Дніпра залиті водою, і плавання від Чорного до Балтійського морів відбувається без перешкод. Пороги укр. рік є характеристичною прикметою, якої не знаходимо в інших европейських ріках. Інші їх прикмети — це лиманові гирла й асиметрія берегів Дніпра, Дону й Дінця (правий берег вищий від лівого).

Водостан укр. рік. Транспортове й господарське використання рік залежить, м. ін., і від багатоводности їх і від змін водостану впродовж року чи низки років. Водостан же рік залежить головним чином від клімату, зокрема від величини й розподілу атмосферних опадів і випаровування.

Континентальність укр. клімату позначається великим випаровуванням води, що падає з атмосфери. Поміри стоку води ріками в окремих пунктах вказують на те, що ледве 1/4, а то й менше опадової води відпливає до рік. Понад 3/4 випаровується знову в повітря. Відсоток випаруваної води більшає з півночі на південь.

Так, напр., у сточищі Дніпра вище Києва випаровується мало не 75% опадової води; в сточищі середнього Дніпра випаровування забирає вже 87% опадової води, а в сточищі дол. Дніпра — понад 90%, так що менш як 10% стікає до ріки. Так само й в сточищах інших ріх випаровування дуже велике. У малих річок півдня і півд. сходу випаровування таке велике, що ріка до моря не доходить і або кінчається безвідпливними лиманами (Великий і Малий Куяльник, Тилигул), або губиться в пісках (Манич, Кума). Інтенсивність випаровування міняється із зміною пори року. Найменше /95/ випаровування — зимової пори (в грудні для сточища Дніпра — 17 %), пізньої весни і влітку — найбільше (в травні для Дніпра понад 100 %). У наслідок сильного випаровування в літні місяці ріки живляться запасами попередньої холоднішої половини року. Річний хід опадів, випаровування і стоку для гор. Дніпра подає мал. 64. Крім змін впродовж року, величини випаровування і стоку зазнають змін і з бігом років.

Зміни в сумі опадів, випаровування і стоку позначаються передусім на водостані наших рік. Усі наші ріки мають виразний річний хід змін водостану (див. річний період коливань рівня води в Дніпрі — мал. 65). Найвищий стан води відзначений на весні, коли до рік стікають води з талих снігів. Максимум у гор. бігу виступає в березні або квітні, в дол. течіях пересувається на травень. Мінімум настає під час найсухішого періоду, тобто восени (VIII, IX і X), а другий мінімум взимку (XII, I або II), коли випадає сніг, а ріки живляться тільки ґрунтовими водами. Між осіннім і зимовим мінімумом помітний ще невеликий ріст водостану перед приходом зими, коли низька температура ослаблює випаровування і добрих 3/4 атмосферних опадів іде до рік. У гірських рік (Дністер, Кубань) відзначений другорядний літній максимум, спричинений високими літніми опадами й таненням снігу в високих горах.

Зимовий режим рік. Взимку всі укр. поверхневі води, за малими винятками теплого півдня, вкриваються кригою. На півн. землях крига тримається 3 — 4 місяці, на півдні — лише кільканадцять днів. На півн. землях ріки замерзають на початку грудня — менші пересічно по 17 днях з температурою нижче 0°, великі — по 23, а канали — по 12. Ріки на півдні України замерзають у другій половині грудня. Скресання рік іде від півдня до півночі, напр., Дніпро біля Херсону розтає бл. 11. III., біля Запоріжжя — 24. III., під Києвом — 27 III., під Могилевом — 4. IV. Від цих пересічних даних для Дніпра, які можуть характеризувати зимовий режим і інших рік, є відхилення, коли ріки замерзають дуже рано, напр., 1870 р. Дніпро замерз там уже 3. XI. Так само залежно від тривалости зими кригоплав може бути раніший або припізнений, напр., кригоплав на Дніпрі під Києвом був у 1899 р. 26. І., а в 1905 р. — 23. IV.

Повені. Високий стан води в ріках з приходом весни зумовлений таненням снігу, що назбирався за зиму. Коли ж в наслідок сильного підвищення температури танення снігу відбувається надто швидко в усьому сточищі ріки й снігові води не можуть вміститися в руслі, води заливають долини рік і спричиняють повені.

Весняні повені відомі у всіх укр. рік. Найгрізніші бувають вони в гор. течії Дніпра, коли вода підноситься понад пересічний рівень навіть на кілька метрів (1931, 1917, 1908, 1895 і т. д.). На збільшення небезпеки повені на Дніпрі вище від Києва впливає ще й те, що саме на невеликому відтинку вище від Києва до Дніпра вливаються його великі притоки Десна і Прип’ять, води яких не можуть протиснутися Дніпром і виходять із берегів. /96/

Тоді Прип’ять заливає Поліську низовину, що на кілька тижнів перетворюється на широчезне озеро. Грізні весняні повені спричиняють також ріки сточища Балтійського моря (притоки Висли, Вислока, Сян, Буг), які скресають в гор. течії раніше, ніж у дол., і через це води, що не можуть відплисти замерзлим ще долішнім руслом, виходять із берегів. У гірських рік — правобічних приток Дністра й Кубані іноді бувають дуже грізні літні повені, спричинені довгими дощами в горах; напр., в 1941, 1927, 1919, 1893 й ін. pp. повені правобічних Дністрових приток спричинили важкі матеріяльні втрати й забрали багато людських жертв.

До найбільших літніх повеней на Кубані належать повені 8. VII. 1901, 27. VII. 1899, 14. VII. 1863 р. й ін.

Коротка характеристика більших рік. За винятком Дністра, Бога й Кубані, всі більші укр. ріки витікають поза межами української етнографічної території : Дніпро і Дін — з півн. частини Осередньої височини, а Дунай тільки своїм гирлом належить до укр. території.

Подаємо перегляд головних рік і їх більших приток.

Дунай тільки своїм гирлом-дельтою належить до укр. території. На укр. землях витікають деякі його важливі притоки, як Тиса, що бере свій початок під Говерлею і збирає менші ріки укр. Закарпаття: Терешву, Тереблю, Велику Ріку, Бержаву, Ляторицю й Уж. На півн. схилах Чорногори витікає друга укр. притока Дунаю — Прут з притокою Черемошем (див. мал. 63) і буковинський Серет. Усі названі гірські ріки течуть мальовничими долинами, творять водоспади й пороги. Деякі з них використані для сплавлювання дерева.

Дністер (довжина 1372 км, площа сточища 76 860 км²) найбільша ріка зах. укр. областей, тече від джерел до гирла укр. територією. Його джерела лежать у Високому Бескиді, коло села Вовче, на висоті 700 м. По виході на Підгір’я він тече на півд. схід. Долина з початку забагнена, згодом від м. Нижнева Дністер пробивається глибоким яром через Подільську плиту, утворюючи меандри, а коло Ямполя, в місці, де проривається крізь випуски Української кристалічної гряди, — пороги. Від Тирасполя він тече забагненою долиною аж до Чорного морл. Перед впадінням у море Дністер заливає свою долину, перетворюючи її на лиман (бл. 40 км завдовжки і 10 км завширшки). З лиману води двома гирлами (Очаківським і Царгородським) переливаються до моря.

Дністер — ріка невреґульована, тому для плавби не придатна й економічно використана слабо.

Правобічні притоки Дністра: Бистриця з Тисьменицею, Стрий (довж. 170 км) з Опором, Свіча, Лімниця й Бистриця (110 км) — гірські швидкі ріки; інші дві, Реут і Бик, течуть із Басарабської височини підмоклими долинами. Лівобічні притоки, за винятком Стривігора, що витікає з гір, течуть із Подільської височини. Важливіші з них: Верешиця, Зубра, Гнила Липа, Золота Липа (140 км), Стрипа (170 км), Серет (255 км), Збруч, Ушиця, Мурахва, Ягорлик і Кучурган. Подільські ріки течуть глибокими ярами, які утруднюють сполучення. Для плавби, за дуже невеликими винятками, непридатні. Використовують їх тільки як рушійну силу для млинів.

Бог (857 км довж. і 64 000 км² сточища) витікає з півн. рубця Поділля й тече рівнобіжно з Дністром на півд. схід. Бог — ріка височинна. Русло невирівняне й порожисте. Перед морем ріка поширюється в лиман, що сполучається з лиманом Дніпра. До Бозького лиману вливається р. Інгул (330 км довж. і 9 744 км² сточища). Притоки р. Бога невеликі й небагаті на води. З них найбільші з правого боку: Кодима і Чичиклея, а з лівого — Соб і Синюха (125 км довж. і 16 790 км² сточища). /97/

Дніпро, найбільша й найкраща ріка України, витікає поза межами укр. території на Білорусі в Смоленщині. У Білорусі він приймає дві великі притоки, Березину і Сож, і вже великою рікою вступає на укр. землі. Відразу біля границі України до Дніпра вливаються дві його найбільші притоки: з правого боку Прип’ять і з лівого боку Десна з Сеймом. Під Києвом Дніпро вже могутня ріка. Звідси Дніпро тече на півд. схід уздовж півн.-сх. рубця Укр. кристалічної гряди. Біля Дніпропетровського він повертає на південь, прорізуючись крізь ґранітові скелі Кристалічної гряди й утворюючи свої славетні пороги. Тепер, після збудування велетенської греблі біля Запоріжжя, пороги затоплені. Нижче Запоріжжя ріка виходить на Чорноморську низовину й тече на півд. захід; вливаючись до Чорного моря, утворює лиман. Довжина Дніпра 2 285 км, а площа сточища — 503 000 км².

З приток Дніпра найбільша Прип’ять (795 км довж., 120 815 км² сточища), що збирає свої води з Полісся й Волині. Ріка багатоводна й судноплавна з великими притоками. З правого боку вливаються до неї Турія, Стохід, Стир з Іквою, Горинь із Случем, Ствига, Уборть і Уж. З лівого боку: Пина, Ясельда, Цна, Лань, Случ Поліська і Птич. Друга велика укр. притока Дніпра — це Десна (1127 км довж. і 88 340 км² сточища) з притокою Сеймом.

Інші притоки Дніпра менші. З них важливіші з лівого боку: Супій, Сула з Удаєм, Псел (699 км довж. і 23 000 км² сточища), Ворскло (421 км довж. і 21 400 км² сточища), Орель, Самара і Конка; з правого Тетерів (336 км довж. і 17 900 км² сточища), Ірпень, Рось, Тясмин та Інгулець (539 км, 16 600 км² сточища).

Дніпро від найдавніших часів є однією з найважливіших комунікаційних артерій. Про комунікаційну ролю Дніпра — нижче у відділі »Народне господарство«.

Дін — це ріка, що тільки в долішній течії належить до України. Зате найбільша його притока — ріка Дінець (1020 км довж. і 99 000 км² сточища) майже цілком належить до України. Дінець тече уздовж півн.-сх. рубця укр. вугільного басейну і по сполуці з Доном тече на півд. захід до Озівського моря. Найбільші притоки Дінця: Уди, Оскіл, Гайдар і Калитва з лівого боку та Лугань з правого.

Кубань (728 км і 57 000 км² сточища) витікає з льодовиків Ельбруса. Ріка тече в гор. течії на півн. захід, а згодом звертає на захід і вливається дельтою Таманського півострова до Чорного і Озівського моря (тепер рукави, що сполучали Кубань із Чорним морем, замулилися, і всі води течуть до Озівського моря). Майже всі притоки дістає Кубань з лівого боку. Найбільші з них: Уруп, Лаба і Біла. Правобережжя Кубані — засушливий степ, позбавлений рік.

Інші ріки. З менших річок, що вливаються до Озівського моря, важливіші: Молочна, Берда, Калміюс і Міюс. У Кримському півострові тече одна більша річка — Салгир (150 км довж.).

До Каспійського моря течуть із української території дві ріки: Терек (482 км) із притокою Малка і Кума (430 км) з притокою Калаус. Під час посухи Кума до моря не доходить.

Балтійське сточище обіймає ріки зах. укр. областей, що вливаються до Висли. Найбільша Сян (444 км довж. і 16 779 км² сточища), що витікає з Високого Бескиду з лівобічною притокою Вислок і правобічними: Вишня, Скло, Любачівка й Танва.

Друга велика притока Висли — це багатоводна й судноплавна ріка Буг (730 км довж. і 73 470 км² сточища) з найбільшою притокою Нарвою.

Між гирлом Сяну і Буга вливається до Висли колись гранична між укр. й поль. землями ріка Вепр.

Канали. Не зважаючи на сприятливі умови для проведення мережі каналів, використано ці можливості лише в невеликій частині. Найважливіші системи каналів ті, що сполучають обидва морські райони. На укр. землях маємо лише два такі канали: Дніпрово-Бузький канал (довж. 232 км) і канал між Дніпром і Німаном, прокопаний між притоксю Німану Щарою й Яселдою (довж. 343 км), т. зв. Огинський канал. /98/






ОЗЕРА Й БОЛОТА


Озера. На озера укр. територія небагата. Усі вони невеликі простором і неглибокі. Більшість із них згрупована на півн. заході, на Підляшші й Поліссі, та на півдні — над Чорним і Озівським морем. Півн.-зах. укр. озера польодовикового походження. З них важливіші: озеро Вигонівське (26 км²), Світязь (27,5 км²), Пульмо, Тур, Оріхове, Волянське, Біле, Любіж, Нобель, Погость і ін. Визначніші надморські озера, з яких більшість — колишні ляґуни, відділені від моря пересипами або косами, — це Сасик, або Гниле озеро, в Криму коло Евпаторії, Сакське, Майнак, Копрат, Аджі-Байчі й ін. Всі вони переважно безстічні й солоні. На дні їх осаджується сіль.

До озер можна залічити деякі лимани, як Куяльник (62 км²), Хаджибейський (63 км²) і Молочний та затоку Сиваш, або Гниле море (2500 км²), відділене від Озівського моря Арабатською косою.

З надрічних озер найпомітніше озеро Гудило, або Манич (800 км²), западина, яку перетікає ріка Манич.

На Покутті, Поділлі, Волині, Кримі і Слобожанщині трапляються невеликі озера красового походження. В горах є невеликі польодовикові озера.

Болота виступають там, де річкова мережа ще не усталена, де спади рік занадто малі або де постають перешкоди у відпливі вод. Вони простягаються зокрема в долинах, бо тут близько поверхні є підземні води.

На Україні болота розташовані головне в півн. частині. Найбільші серед них Пинські, або Поліські болота по гор. і середній течії Прип’яті та її приток. Вони створені слабим спадом рельєфу, утрудненням відпливу, а до деякої міри й допливом підземних вод, переважно красових. Величезні болота є в басейні гор. Дніпра. Сожа і Десни. В підгірських областях, як от над гор. Дністром і Тисою, причиною заболочення є слабий спад рік, що не можуть відпровадити нагромаджених вод.

В лісостеповій і степовій Україні боліт мало. На височинах є забагнені, передусім гор. течії річок, головно на Поділлі. На півд. низинах болота лежать лише уздовж течії великих рік. Найбільше на південь висуненим болотом є Кардашинське болото на дол. Дніпрі. Забагненням є т. зв. плавні 1), якими вкриті гирла Дунаю, Дніпра, Дону й Кубані; відомі Кінські і Базавлуцькі плавні.

І. Тесля


1) Докладніше див. »Рослинність«. /99/


Література: Фомин. Болота Европейской России. П. 1898; Жилинский И. Очерки работы западной экспедиции по осушенню болот. П. 1899; Максимович Н. Днепр и его бассейн. 2 тт. Киев 1901; Пузыревский. Днестр, материалы для описання русских рек. П. 1902; Отоцкий П. Грунтовые воды. П. 1905; Оппоков Е. Режим речного стока в бассейне верхнего Днепра до г. Киева. П. 1904, 1914; Красінський Е. Гідрогеологічна районізація України. Укр. Геол. Вісті, Київ 1924; Zubrzycki T. Przebieg і charakter wezbrań Dniestra. Czasop. Techn. 1925; Оппоков Е. Водные богатства Украины. Харьков 1925; Огиевский А. В. Режим стока верхнего и среднего Днепра. Киев 1932; Оппоков Е. Дніпро (фізично-географ. нарис). Журнал геол.-геогр. циклу, Харків 1934; Тесля І. Води. Географія України й сумежних країв. Краків-Львів 1943; Водный транспорт. Исследование рек СССР.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.