Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 130-133.]

Попередня     Головна     Наступна





2. Джерела й література про людність України


Джерела. Джерелами до вивчення стану людности кожної країни є насамперед матеріяли загальних переписів населення й відомості про природний і механічний рух людности. Їх збирає, реєструє й публікує держава за допомогою своїх статистичних установ. До часу заведення загальних переписів населення матеріяли про людність давали часткові переписи (при яких переписували тільки деякі групи населення), географічно-статистичні описи, спеціяльні обслідування тощо.

Вартість перепису залежить від його наукової підготови, від способу проведення, опрацювання зібраного матеріялу й від того, як ці висліди публікують. Переписи не завжди провадяться вірно. Особливо в новіші часи деякі держави намагаються представити висліди переписів не згідно з правдою, зокрема, якщо йдеться про національні відносини.

На наших землях переписували людність і реєстрували рух населення держави, до складу яких входила Україна, і тому демографічні джерела треба обговорити окремо щодо кожної з них.

Джерела в довоєнній Росії. Основним матеріялом для вивчення стану понад 4/5 нашої людности довгий час був лише всеросійський перепис населення 28. 1. 1897 р.

Всі попередні матеріяли були лише частковими. Між численними з них треба згадати »Румянцевську опись« 1765 p., яка дає матеріяли про Гетьманщину другої пол. XVIII ст. На кінець XVIII ст. припадає складення »Опису намісництв« (1783 — 93), частина якого була видана в 1851 р., в тому числі опис Чернігівщини — Шафонського з 1786 р. З XIX ст. походять: опис Таврії — К. Германа з 1807 p., Київщини — Журавського з 1852 р. та ін. Багато демографічного матеріялу зібрано у зв’язку з готуванням селянської реформи 1861 р.

Основним матеріялом для ознайомлення із складом і числом людности були т. зв. ревізські переписи, яких проведено було для податкових цілей десять (останні в 1850 і 1856 pp.) і які всієї людности не охоплювали.

З другої пол. XIX ст. матеріяли про людність імперії видає періодично Центральний Статистичний Комітет у Петербурзі. В 70-их і 80-их pp. XIX ст. починає діяти земська статистика, яка, крім обслідувань загально-господарського стану, присвячує увагу і демографічним проблемам. В ті часи провадилися також льокальні переписи кількох міст України. Багато цінного демографічного матеріялу зібрав і опублікував у своєму капітальному творі П. Чубинський (див. стор. 9). Протягом довгих років збирав статистичні матеріяли до своєї етнографічної карти Росії Л. Ріттіх.

Перепис 1897 p., не зважаючи на недоліки, є єдиним джерелом для визначення складу людности України наприкінці XIX і на поч. XX ст. Найбільші його недоліки — це хибна клясифікація зайнять людности й публікація вислідів лише за більшими адміністративними одиницями, а саме — губерніями й повітами. Мову населення, якщо йдеться про українців, також представлено подекуди, зокрема на пограниччях, хибно, і взагалі число українців зменшено. Висліди перепису публікував Центральний Статистичний Комітет, а деякі — лише Центральне Статистичне Управління УССР.

За браком нового перепису, єдиним джерелом для обліку населення після 1897 р. довго були відомості, що їх публікував Центральний Статистичний Комітет на підставі даних перепису 1897 p., беручи до уваги рух населення. Центральний Статистичний Комітет також публікував щороку дані про природний рух і переселення, головне еміґрацію до Азії; ці матеріяли збирало Переселенське Управління. Через те, що переселення мало особливе значення для України, українські земства створили в 1900 р. спеціяльну переселенську організацію, яка публікувала свої матеріяли.

Матеріяли з Австро-Угорщини. Першими демографічними джерелами щодо укр. земель в Австро-Угорщині так само були географічно-статистичні описи, неповні статистичні обліки, матеріяли, зібрані для військових цілей, тощо. Треба з них насамперед відзначити працю віденського статистика К. Черніґа (К. Czoernig), який у своїй карті точно представив національні відносини Галичини, Закарпаття й Буковини за станом з пол. XIX ст. Його праця й сьогодні має наукову вартість.

Переписи в Австро-Угорщині провадилися далеко частіше, ніж у Росії, майже щодесять років, з більшою точністю й докладністю. Провадили їх 1857, 1869, 1880, 1890, 1900 і 1910 pp. Австрійські переписи з 1880, 1890 і 1900 pp. подавали поділ населення за вірою і мовою для кожного села; висліди перепису 1910 р. опубліковані лише за адміністративними і судовими повітами. Статистичні матеріяли публікувала Центральна Статистична Комісія у Відні, а також крайові статистичні установи для Галичини у Львові, для Буковини — в Чернівцях.

Національний склад населення був в австрійських переписах представлений невірно, поперше, тому, що не враховували окремо жидівської мови, відносячи жидів до інших народів — у Галичині переважно до поляків, — подруге, тому, що польська адміністрація в Галичині провадила перепис на користь поляків. Однак поправки можна легко зробити на підставі вірної віросповідної статистики.

Висліди переписів на Закарпатті публікував Угорський Статистичний Уряд у Будапешті в своїх цінних виданнях. Національна структура населення і тут подавалася невірно: змадяризаційними тенденціями влади; жидів залічували тут здебільшого до угорців і німців.

Матеріяли щодо руху населення з великою точністю публікували обидві центральні статистичні установи у Відні і Будапешті; докладніше опрацьовували матеріяли крайові установи.

Джерела з СССР. Ще в часи війни, 1916 p., і вже після революції 1917 р. в усій імперії провадилися сільсько-господарські переписи, які дають і деякі демографічні матеріяли. В 1917 р. провадили також переписи людности в Києві й Одесі. В другій пол. 1920 р. совєтська влада провела загальний перепис населення, але він не обняв усієї України; зважаючи на тодішні воєнні події, вартість його сумнівна. Його висліди частково опублікувало Центральне Статистичне Управління (ЦСУ) УССР, і до перепису 1926 р. дані перепису з 1920 р. були, при всіх його недоліках, підставою відомостей про населення України. /131/

Три роки пізніше, 15. 3. 1923, проведений був перепис міської людности України. Його дані опрацьовані й опубліковані у виданнях ЦСУ УССР в Харкові і СССР — у Москві.

Перший загальний перепис провела совєтська влада 17. 12. 1926 р. Його висліди — це найбагатший і досі єдиний точний матеріял для вивчення стану людности більшости наших земель. Він був добре підготований і проведений методично і дозволяє нам визначити всі важливіші прикмети людности України. Характеристичною рисою його є брак запитання про релігійну приналежність. Етнографічна приналежність висвітлюється запитанням про мову й національність населення. Деяка хибність інструкцій і спосіб проведення перепису знецінюють дані про рідну мову і, в меншій мірі, про національність населення. Число українців за національністю і, далеко більше, за мовою применшене, зокрема на окраїнах України, а ще більше за її кордонами.

Висліди перепису опубліковані досить швидко в кількадесяти томах, виданих Центральним Статистичним Управлінням СССР у Москві, а деякі — ЦСУ УССР, за малими адміністративними одиницями — районами та волостями, а для УССР — навіть за сільрадами. Відомості про рідну мову опубліковано лише за більшими одиницями. В порівнянні з переписом 1897 р. перепис 1926 р. проведений далеко краще.

Крім центральних видань у Москві й Харкові, деякий демографічний матеріял знаходимо у виданнях місцевих статистичних установ, зокрема Півн. Кавказу (Ростов) і Криму (Симферопіль), подекуди — : навіть окремих округ України. Природний рух населення поданий у виданнях ЦСУ в Москві і, детальніше, в Харкові в 1923 — 29 pp.

Почавши від 1930 p., в організації статистичної роботи СССР зайшли зміни. Скасоване було Центральне Статистичне Управління УССР. В Москві функції кол. ЦСУ перебрало ЦУНХУ (Центральное Управление Народно-Хозяйственного Учета). Демографічні обслідування відійшли на задній плян. Дальшого опрацювання вислідів перепису 1926 р. немає. Від 1930 р. почавши, не публікують в СССР — це єдина країна в Европі — вислідів природного руху населення, вважаючи їх державною таємницею.

Після перепису 1926 р. в СССР проведено ще два загальні переписи, а саме 6. 1. 1937 р. і 17. 1. 1939 р. Перший з них оголошений шкідницьким і анульований, очевидно, тому, що він виявив жахливі втрати серед населення, особливо на Україні. Результати перепису 1939 р. опрацьовуються, але досі з нього опубліковані лише найзагальніші висліди, так що й вони неприступні світові; те ж, що з них публіковане, дозволяє нам ствердити, що перепис невірний, зокрема, якщо йдеться про національні відносини.

Отже, перепис 1926 р. і далі лишається єдиним вичерпливим джерелом для дослідження структури української людности в СССР, хоч відносини 1926 р. належать уже до історії.

Джерела щодо Зах. України після 1918 р. — це матеряли з Польщі, Чехо-Словаччини й Румунії.

В Польщі переписи населення провадилися в 1921 і 1931 pp. Висліди першого опубліковано детальніше, зокрема, національну й віросповідну структуру оголошено за поодинокими оселями, висліди другого — лише за повітами. За переписом 1921 р. реєстровано національність, за переписом 1931 р. — рідну мову населення. Все опрацювання матеріялів було зосереджене в Головному Статистичному Уряді в Варшаві; крайовий статистичний відділ у Львові був скасований. В обох переписах національну структуру населення з політичних причин подано невірно, і під цим поглядом висліди обох переписів не мають майже ніякої наукової вартости. Далеко вірніше подана віросповідна структура населення, і вона є деякою коректурою для встановлення національних відносин.

Природний рух населення опублікований правильно і був критично розроблений. Менш точні були відомості про міґраційні процеси.

В Чехо-Словаччині переписи проведе но в 1921 і 1930 pp. і детально їх опрацьовано. Вони, як і рух людности, загалом реєстровані зразково. Але на Зах. Закарпатті, на пограниччі з словаками, нац. відносини представлені невірно, і число українців зменшене на користь словаків.

В Румунії проведено перепис населення в 1930 р. і опубліковано головні його висліди по повітах і громадах. Нац. приналежність населення представлено подвійно — за мовою й за етнічним походженням. Число українців дуже применшене на користь румунів, а в Басарабії — і росіян.

Загальна характеристика демографічних матеріялів. Головне джерело наших демографічних відомостей — переписи населення походять, як ми бачили, не з того самого часу, зібрані за різними принципами, їх публікували на основі різних адміністративних одиниць і, що найважливіше, вони провадилися не завжди вірно і не завжди згідно з волею населення подавали національну чи мовну приналежність. Тим то звести всі ці матеріяли до одного не легко, і цілком вірної картчни щодо складу і руху людности на Україні мати не можна. Тому в урядові дані треба вносити деякі поправки, але це не завжди можна зробити, бо часто справді відомо, що урядові числа невірні, але ми не знаємо, як стоять справи фактично. З другого боку, треба пам’ятати, що переписи населення ніколи не можуть вивчити певних демографічних тонкощів там, де відносини дуже складні, і що можуть це зробити лише спеціяльні дослідчі праці. Нарешті, демографічні матеріяли застарілі, бо належать до 20-их pp., себто до часу, коли на Україні були нормальні демографічні відносини, а про пізніші можна згадувати лише загально. Представлені в цьому нарисі числа ми старалися звести на кінець 1932 p., рідше на 1939 р. з тим, однак, що наші відомості у 80 % базуються на переписі 1926 р.

Ще важче подати еволюцію відносин людности України, бо доводиться порівнювати тут звичайно матеріяли, неспівмірно опрацьовані і не однакової вартости. Вже згадано, що наші відомості про природний рух населення зовсім застарілі, якщо йдеться про СССР, а дані промеханічний рух так само дуже приблизні.





Демографічні досліди


Організація дослідів. Як відомо, збиранням, опрацьовуванням і публікацією демографічних матеріялів займаються передусім державні статистичні установи. Окремо треба згадати про працю Центрального Статистичного Управління УССР (ЦСУ) в Харкові. Цій /132/ установі ми завдячуємо за короткий час її існування (до 1929 р.) цілу серію цінних публікацій, як »Статистичний Щорічник України« (річники 1925, 1926, 1927, 1928, 1929), квартальник »Вісник Статистики України«, місячник »Статистичний Бюлетень«, а згодом »Статистична Хроніка ЦСУ«, популярну бібліотеку ЦСУ УССР, а головне, майже дві сотні томів »Статистики України«, при чому ми згадуємо лише ті видання, в яких знаходимо багаті й всебічні матеріяли для вивчення стану населення УССР. Центральне Статистичне Управління УССР за короткий час свого існування виконало велику роботу в державному маштабі. Його видання були кращі від всесоюзних і належали до найкращих видань світу. Крім статистичного матеріялу, знаходимо там і наукові розвідки з усіх ділянок демографічної науки. Знищення цієї установи большевицькою владою було разом із тим знищенням важливого вогнища укр. національної статистики й демографії.

Крім ЦСУ УССР, демографічну роботу, але в далеко вужчих рамках, провадив Демографічний Інститут при Всеукр. Академії Наук під керівництвом акад. М. Птухи. На Зах. Україні й на еміґрації ці функції виконували Статистична Комісія при НТШ, Укр. Науковий Інститут у Варшаві, „Чр. Економічне Бюро в Варшаві, а в Чехо-Словаччині катедри статистики й демографії при Українському Вільному Університеті і Укр. Господарській Академії. З давніших видань треба передусім згадати видання укр. земств.

Стан демографічних дослідів. Дослідження стану людности України почалося від окреслення укр. етнографічної території (див. також стор. 29 і 36), розміщення укр. народу й характеристики його головних демографічних прикмет. Ці проблеми знаходимо вже в капітальному творі Шафарика про слов’ян і долученій карті (див. літературу в кінці підрозділів 2 і 6). Першу точнішу карту укр. земель склав А. Ріттіх, цілою скарбницею матеріялів була праця П. Чубинського. Ці дві праці довго були головною підставою вивчення етнографічних відносин нашої батьківщини. Першою етнографічною картою України, що вийшла укр. мовою, була карта Г. Величка.

Перепис 1897 р. довго був підставою нашого знання про людність України, і його використали перші укр. статистики-демографи. Тут треба передусім згадати укр. статистика О. Русова, який перший зробив точніший демографічний огляд підросійської України на підставі перепису 1897 р. в збірному виданні »Украинский народ« П. 1916. Він був і автором низки інших праць, зокрема про заняття українців, капітального статистичного твору про Чернігівську губернію й карти розміщення укр. народу.

З інших творів, які використали перепис 1397 p., треба згадати про розвідку В. Ко-ого (В. Кошового) про межі розселення укр. народу, І. Нечуя-Левицького про число українців, а особливо праці М. Кордуби й праці С. Рудницького про територію й населення всіх укр. земель, які довго були головним джерелом знання про укр. стан посідання на світі.

Після війни буйно розвинулися демографічні досліди в УССР. З творів, присвячених опрацюванню перепису 1926, треба підкреслити рос. працю В. Шибаєва, яка відноситься до всього СССР і дає підсумки переписів 1897, 1920 і 1926 pp., Хоменка про нац. відносини УССР, А. Гіршфельда про міґраційні процеси на Сов. Україні, М. Авдієнка про письменність людности України. Природний рух населення УССР розробляв у численних своїх працях М. Птуха.

Укр. Науковий Інститут у Варшаві видав окремою серією статистику всіх укр. земель в СССР і збірну працю В. Садовського, Т. Олесевича, П. Пителя, О. Чубенка »Укр. людність СССР«.

Розгляд усієї української території й найважливіші демографічні прикмети людности України представив на підставі найновіших статистичних матеріялів В. Кубійович у низці своїх праць, насамперед у »Географії України«. Він же разом із М. Кулицьким сконструював новіші й точніші етнографічні карти України. Всі важливіші демографічні проблеми представлені В. Кубійовичем в »Атласі України« і в трьох томах »Укр. Статистичного Річника«, єдинім статистичнім виданні, що публікувало й використовувало найновіші дані з усіх укр. земель. Загальний характер має праця С. Володимирова про число українців на світі. Популярним зіставленням є »Україна в числах« М. Сціборського, яка з’явилася кількома мовами.

Багато праць присвячено реґіональним проблемам, зокрема, національним відносинам на пограниччях, особливо західніх. Нац. відносини Галичини до першої війни досліджував В. Охримович, займалися ними в згаданих працях М. Кордуба, С. Рудницький, з поляків — Й. Бузек, С. Павловський і інші. Багата література про Холмщину й Підляшшя, зокрема, цінні етнографічні карти В. Францева й розвідка М. Кордуби. Після війни критичним розробленням поль. статистики займалися В. Садовський і В. Кубійович, а польські досліди сконцентрувалися головне в зорганізованому поляками Інституті Дослідження Нац. Справ (Instytut Spraw Narodowościowych), де, між іншим, з’явилися праці А. Крисінського, Фелінського та ін. Проблемою укр. еміґрації на Зах. Україні займався З. Кузеля.

Багатою є література про нац. відносини Закарпаття. З давніших праць треба передусім згадати с. Томашівського, В. Гнатюка, а по війні — чеські праці Богача (етнографічна карта Чехо-Словаччини), Гусека й інших. Для пізнання нац. відносин Басарабії все ще найкращим джерелом є праця С. Берґа.

Укр.-білоруське пограниччя досліджували головне мовознавці й етнографи, насамперед Є. Карський. Але зовсім бідна література щодо наших східніх погранич.

Наявна література про людність України дозволяє нам лише найзагальнішу орієнтацію. Непевність демографічних матеріялів, неприступність частини їх для укр. дослідника й дуже скромні можливості власними дослідами надолужити ці прогалини є головними причинами наших недостатніх знаннів.

В. Кубійович


Література: Не подаємо тут списка сирих демографічних матеріялів, обмежуючись лише показником загальних статистичних зіставлень, праць загальнішого характеру. Вони, між іншим, перелічені в »Атласі України« Кубійовича і в »Укр. Статистичних Річниках«. Докладніші праці подаємо при поодиноких розділах. /133/

Чубинский П. Труды Этнографическо-Статистической Экспедиции в Западно-Русский Край. VII, П. 1872; Русов А. Статистика украинского населення Европейской России (Украинский народ в его прошлом и настоящем). П. 1916; Rudnyckyj S. Ukraina, Land u. Volk. Відень 1916; Кордуба М. Територія і населення України. Відень 1918; Рудницький С. Огляд національної території України. Берлін 1923; Рудницький С. Основи землезнання України, Антропогеографія. Ужгород 1925; Хоменко А. Населення України 1897 — 1927. Х. 1927; Україна. Статистичний Щорічник. 1925, 1927, 1928, 1929. Х. 1925 — 29; Хоменко А. Населення України 1897 — 1927. Х. 1927; Мінаєв С. Наслідки вселюдного перепису 1926 року на Україні. Х. 1928; Шибаєв В. П. Этнический состав населення европейской части Союза ССР. П. 1930; Українська людність СССР. Праці Укр. Наук. Інст., том 2. В. 1930; Олесевич Т. Статистичні таблиці укр. населення СССР. Праці Укр. Наук. Інст., т. 1, В. 1931; Кубійович В. Територія й людність укр. земель. Л. 1935; Український Статистичний Річник. Річник 2 — 4. В. Л. 1934 — 1938; Кубійович В. Атлас України. Л. 1937. Кубійович В. Географія України і сумежних країв. Кр. Л. 1943; Sziborskyj M. Die Ukraine in Zahlen. Helsinki 1944.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.