Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 138-142.]

Попередня     Головна     Наступна





4. Розміщення людности



ГУСТОТА ЛЮДНОСТИ


Загальна характеристика. Густота людности, себто число осіб, що живуть на 1 км², становила на Україні в 1939 р. пересічно 66, а без мішаних територій, взагалі слабо заселених, — 58, густота людности УССР — 72. Густота населення України вища від пересічної густоти Европи (47), вища від сусідніх країн на півночі й сході (густота европейської частини СССР без України в межах перед 1939 р. — 21), подібна, як в сусідній Румунії (66), дещо нижча, ніж у Польщі (90) й Франції (76), і далеко нижча, ніж в сильно індустріялізованих країнах, як Німеччина (135), Англія (193) тощо (числа довоєнні).

На густоту людности України впливають природні умови й історія заселення, а далі — індустріялізація. Залежно від природного руху населення й міґраційних процесів, від зміни економічних відносин, зокрема росту індустріялізації, зазнає змін і густота населення України. Фактори ці міналися настільки різко, що ще в 1860 р. картина розміщення людности була досить відмінна від сучасного стану.

Густота людности в 1860 р. (див. мал. 103) представляє розміщення населення України з тих часів, коли не було індустріялізації і коли українське населення ще не відпливало назовні, бо рухи селянина тоді були дуже обмежені (панщина). На мапі виразно видні три поздовжні смуги густоти населення. Найгустіше заселена була середня смуга, що лежить від Сяну на заході до Курщини на сході. Це здебільшого смуга лісостепу, яка має найкращі умови для сільського господарства (чорноземи й достатня вологість) і яка давно заселена. Густота людности в цій смузі становила бл. 50 осіб на 1 км² і найбільшою була в Галичині (80), яка тоді вже була дуже перенаселеною аґрарною країною. Удвоє слабше була заселена півн. Україна, передусім через гірші ґрунти й підмоклість; особливо рідко було заселене Полісся. Найрідше була заселена південна — степова Україна (5 — 10), тоді ще слабо колонізована, й Передкавказзя, куди в той час ще не приплинув укр. селянин.

Густота населення в 1932 р. (мал. 104). У висліді природного приросту населення й міґраційних процесів, проти 1860 р. в картині розміщення людности зайшли досить великі зміни. Як давніше, так і тепер на корінній Україні без Передкавказзя виразно видно три смуги густоти людности: північну, середню й південну. Як і в 1860 p., найгустіше заселена середня смуга; її пересічна густота — 79. Це один із найгустіше заселених аґрарних просторів Европи. /139/

/140/

Як раніше, так і тепер найгустіше заселені Галичина й Буковина (97), особливо густо заселені Підкарпаття й Покуття (129); однак відмінності між Галичиною й Правобережжям менші, ніж раніше. В сх. напрямі густота населення меншає: Правобережжя має густоту — 92, Лівобережжя — 80, Півн. Слобожанщина (нині за межами УССР) — лише 50 у зв’язку з пізнішою колонізацією і більшою посушливістю клімату. Слабше заселені частини, які мають гірші ґрунти, як піщані Дніпрові тераси Лівобережжя, верхів’я Побожжя, Мале Полісся, Надбужанщина тощо.

Північна границя поширення лесу й чорнозему, а заразом із тим лісостепу є різкою границею густо заселеної середньої смуги і середньо заселеної північної. Пересічна густота півн. смуги дорівнює 52. Вона вища на сухому Підляшші й Чернігівщині, на самому ж Поліссі становить ледве 32. Взагалі густота населення в межах півн. смуги є функцією якости ґрунтів і більшої чи меншої підмоклости терену.

Різниця в густоті населення між середньою і півд. Україною не така різка, як 1860 p., бо завдяки колонізаційним процесам за цей час настало деяке вирівняння населення. Пересічна густота становить 55. Вона меншає в міру зменшення атмосферних опадів, отже найменша в херсонських і кримських степах і в західній, заселеній українцями, Доншині. Але на густоту населення степової України вже сильно впливає індустріялізація, яка за цей період охопила деякі простори півд. України. Увесь Донбас виступає як острів високої густоти (131); менші згущення населення виступають у Дніпровому промисловому районі й біля більших міст.

На Передкавказзі густе населення скупчується на довгій вузькій смузі, що простягається до підніжжя Кавказу від гирла Кубані через Краснодар, Ставропіль до П’ятигорська і Грозного, себто в смузі вогкого чорноземного степу; зате слабо заселені гори й засушливі степи. На півд.-сх. окраїнах України густота населення меншає до 10.

З гір найслабше заселений Кавказ, сильніше заселені лагідні Карпати; відносно добре заселені Кримські гори, бо на узбережжі скупчені численні міста.

Як бачимо, на густоту населення України впливали в 1932 р. насамперед природні умови й давність заселення; вплив індустріялізації позначається, крім Донбасу, в Дніпровому промисловому районі і в околицях більших міст, як от Харкова, Києва, Львова, та в Дрогобицькому нафтовому басейні.

Такі були відносини на початку 1933 р. У зв’язку з важливими пізнішими подіями сучасна картина розміщення людности справді загалом подібна до карти 1933 p., але із зменшенням числа населення густота населення всіх частин України поменшала; збільшилася вона лише в промислових районах, зокрема в Донбасі.

Проблема перенаселення. В часи перед колективізацією укр. землі були густо заселеною, а то й перенаселеною територією, коли брати до уваги слабу індустріялізацію та урбанізацію й середнє використання землі. Лише Передкавказзя і, в невеликій мірі, степова Україна могли прийняти сільську людність. /141/

/142/

Інші частини України терпіли гостре аґрарне перенаселення, зокрема середня, густо заселена смуга. Напр., в Галичині на 100 га використаної у хліборобстві землі живе 101 хліборобів, на Правобережжі — 96, себто більше, ніж в Польщі (77) Франції (43) і навіть таких густо заселених країнах, як Німеччина (51) і Голляндія (70). Боровся з перенаселенням — і заразом із зубожінням — селянин еміґрацією з рідного краю і, в меншій мірі, напливом до міст на своїй національній території. В УССР справжнім ліком на перенаселення села є не еміґрація, а піднесення інтенсивности сільського господарства й відплив населення до міст.

У зв’язку із зменшенням населення України по 1930 р. і сильним відпливом його з сіл до міст, проблема аґрарного перенаселення України належить сьогодні до минулого.





МІСЬКА ЛЮДНІСТЬ


Урбанізація. На Україні в 1939 р. по містах жило 29% всієї людности, себто менше, ніж у переважній частині країн Европи.

В той самий час у містах довоєнної Польщі жило 28 % населення, в СССР — 33 %, в Чехо-Словаччині — 36 %, в Румунії — 22 %, а в промислових країнах Зах. Европи — понад 50 %. У великих містах, які мають понад сто тисяч мешканців, на Україні жило 12 % населення, в СССР (без України) — 13 %, в Чехо-Словаччині — 10 %, в Польщі — 13,3 %, у Франції — 15,9 %, в Італії — 18,4 %, в Німеччині — 30,3 %, в Англії — 39,8 %.

Урбанізація наших земель — це справа останніх років. До кінця XIX ст. наші міста, крім кількох найбільших, були невеликими торговельними й адміністративними осередками для найближчих околиць. До більшого розвитку укр. міста дійшли лише в другій пол. XIX ст. і то там, де розвинулася промисловість (півд.-сх.) і торгівля (морські порти). Ще в 1926 р. на Україні в містах з населенням понад 100 тис. жило ледве 2,4 — міл. душ, або 4,6 % всього населення, а в 1939 р. — вже 6,4 міл., або 12 % всього населення.

Розміщення міської людности. Аж до другої пол. XIX ст., себто до початків індустріялізації, міста України мали характер торговельно — ремісничо — адміністративних осередків і були загалом розміщені пропорціонально до густоти населення. Більшого значення досягали ті з них, які, завдяки сприятливому географічному положенню, стали торговельними осередками для більшої території. Тому на протязі XIX ст. найбільше міської людности налічувала надморська Україна, бо тутешні порти були важливими торговельними осередками не лише для України, але й для всієї Сх. Европи. Зрозуміло, що аж до першої світової війни Одеса була найбільшим містом України.

Нова фаза у розвитку міст України постала в кінці XIX ст. у зв’язку з індустріялізацією. Тоді, а ще більше на протязі XX ст., зокрема в 30-их pp., постає могутнє скупчення міської людности в Донбасі, далі — в Дніпровому промисловому районі і біля Харкова; далеко менше значення має скупчення в районі Кривого Рогу, Маріюполя й на Передкавказзі.

Тому ясно, що найбільший відсоток міського населення має сьогодні Донбас (Сталінська, Луганська обл.) і приморські райони, зокрема Крим (56%), найменші відсотки — зах. і півн. Україна, які мають найслабшу індустріялізацію. Подробиці видно з карти, що представляє стан 1939 р.

Докладніше про зміни в урбанізації — при обговоренні змін в стані населення взагалі.

Величина міст. Розміщення і величину укр. міст видно з малюнка ч. 105 і з наступної таблиці, де подана величина міст за станом на 1939 р. (для міст понад 50 тис. меш.), на 1933 р. (інші міста підсовєтської України) та 1930 — 31 (для Зах. України).

Величина міст в тис.

Число міст

Число населення в міл.

5 — 10 тис.

144

1,0

10 — 20 тис.

127

1,7

20 — 50 тис.

71

2,2

50 — 100 тис.

25

1,8

понад 100 тис.

23

6,4


390

13.1

У 1939 р. Україна мала 23 міст із населенням понад 100 тис. меш.: Київ — 846 тис, Харків — 833 тис, Одеса — 604 тис, Дніпропетровське — 501 тис, Юзівка (Сталіне) — 462 тис, Львів — 316 тис, Запоріжжя — 289 тис, Макіївка — 240 тис, Маріюпіль — 222 тис, Луганське (Ворошиловград) — 213 тис, Кривий Ріг — 198 тис, Таганріг — 189 тис, Миколаїв — 167 тис, Кам’янське (Дніпродзержинське) — 148 тис, Симферопіль — 143 тис, Полтава — 130 тис, Севастопіль — 112 тис, Чернівці — 111 тис, Горлівка — 109 тис, Керч — 104 тис, Єлисавет (Кіровоград) — 100 тис, Армавір — 100 тис.

В. Кубійович


Література: див. стор. 133 і Kubijowytsch W. Die Verteilung der Bevolkerung in der Ukraine. Beiträge zur Ukrainekunde Ukr. Wiss. Institut, II. Heft. Berlin 1934.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.