Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 142-156.]

Попередня     Головна     Наступна





5. Рух людности



Рух людности кожної країни складається з природного руху населення і міґраційних процесів. Природний рух населення — це народження, смертність і шлюби; природний приріст населення — це надвишка народжень над смертями. Міґраційні процеси діляться на /143/ зовнішні і внутрішні. Під зовнішніми переведеннями, напр., на Україні розуміємо еміґрацію з України або іміґрацію на укр. землі ззовні. Під внутр. переселеннями розуміємо обмін населення між поодинокими частинами України; найважливіші з них — це приплив населення з сіл до міст, себто процес урбанізації. Дійсний приріст населення якоїсь країни відповідає перевазі народжень над смертністю, збільшеній іміґрацією і зменшеній еміґрацією.






ПРИРОДНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ


В розвитку природного руху населення треба відрізняти такі періоди: 1. часи до 1914 p., 2. часи першої світової війни і визвольних змагань, 3. часи нормального руху населення, що триває на підсовєтській Україні лише в pp. 1924 — 30, а на Зах. Україні в 1921 — 38 pp., 4. часи примусової колективізації і другої світової війни.

Як подано вище (див. ст. 131), лише для Зах. України відомі нам числа природного руху аж до 1938 p., для Центральних і Східніх Земель — лише до 1929 p., і тому тільки за цей період часу можемо природний рух з’ясувати точніше.

Часи до 1914 р. В часи до першої світової війни природний приріст населення на Центральних і Східніх Землях, себто на укр. землях під Росією, був найвищий з усіх країн в Европі, завдяки високому числу народжень, не зважаючи на відносно високу смертність.

Як скрізь у Европі, так і на цих укр. землях з часом число народжень меншало, алеж зменшувалась і смертність, отже — природний приріст лишався без змін; він становив на рік 1,8 — 2,0 %. Яких змін зазнавав цей рух людности з року на рік, видно з діяграми (мал. 106).

Далеко менший природний приріст виявляли перенаселені й бідні Галичина та Буковина. І тут з часом меншало число народжень і смертей, і в висліді природний приріст лишався без змін. Подаємо числа для Центральних і Східніх Земель (а) і для Галичини (б):



Роки

На рік на 1000 мешканців припадало

народжень

смертей

природний приріст

а)

б)

а)


б)

а)


б)

1891 — 1900

1901 — 1910

1911 — 1913

49,1

44,6

42,9

45,6

443,2

40,3

29,9

26,4

22,9

31,4

28,2

25,9

19,2

18,2

20,0

14,2

15,0

14,4

Треба підкреслити, що природний приріст на Центральних і Східніх Українських Землях був вищий від російського, який характеризувався вищою народжуваністю, але й величезною смертністю, так що Україна нагадувала европейський тип з помірною народжуваністю й невеликим рівнем смертности. В Галичині ж природний приріст укр. населення був дещо нижчий від польського, головне через високу смертність. Для порівняння подаємо числа 1908 — 13 pp. На рік на 1000 мешканців припадало:

Країна

Народжень

Смертей

Природний приріст

Росія

Польща

Німеччина

Румунія

Вся Европа

45,5

38,9

29,5

40,1

35,1

28,9

22,4

16,5

25,9

22,8

16,6

16,5

13,0

14,2

12,3

/144/

Час першої світової війни. Війна принесла зменшення народжень, які спадають навіть до 23 ‰, і збільшення смертности (в деякі роки до 40 ‰); замість сильного приросту людности настало її зменшення. Цей стан на Західніх Землях тривав до 1920 p., на Центральних і Східніх — аж до 1922 р. В цьому році бачимо сильне зменшення людности через високу смертність, зв’язану з голодом, що вибухнув у степовій смузі. Взагалі втрати населення, яких зазнали всі укр. землі у висліді першої війни та її наслідків, можна обчислювати на яких 6 міл., а українського населення (в світі) на 4,5. На поч. 1914 p., число українців було 40 — 41 міл.; якщо б не було війни, воно налічувало б 47 — 48 міл. Від 1924 р. починається сильний природний приріст людности.

УССР в 1924 — 29 pp. Період 1924 — 29 становить для України »демографічний оптимум«, бо в наслідок сильного зменшення смертности проти передвоєнного періоду, — хоч одночасно дещо впало й число народжень, — природний рух досягнув ще вищих чисел, ніж перед війною. На рік в УССР припадає на 1000 мешканців:

Роки

Шлюбів

Народжень

Смертей

Приросту

Смертність немовлят

1924 — 25

1926 — 27

1928 — 29

11,0

11,7

10,4

42,6

41,2

36,6

18,6

18,0

17,1

24,0

23,2

19,5

147

147

144

Як і до війни, побіч Росії числа народжень і природного приросту на Україні найвищі в Европі; вони свідчать про велику силу і здоров’я укр. нації. Високу родючість на Україні ще краще видно з чисел, що подають плодючість жіноцтва, себто число народжень у відношенні до жінок у віці 15 — 49 літ. Наводимо числа народжень на 100 жінок у різних вікових групах:

Вікові групи:

15 — 19

20 — 24

25 — 29

30 — 34

35 — 39

40 — 44

45 — 49

15 — 49

відсотки:

3,8

25,4

25,8

21,8

15,7

7,8

1,0

13,3

Плодючість укр. жінок вища, ніж в інших країнах Европи. Вона становила в УССР — 13,3, а в Польщі — лише 10,9, в Італії 9,5, в Німеччині — 5,6, в Англії — 5,6; вищі числа мала лише Болгарія — 13,8.

У порівнянні з іншими народами, які живуть в УССР, відсоток народжень в українців найвищий. На 100 новонароджених дітей на дітей різних національностей припадало (в дужках відсотки, які становлять поодинокі національності в порівнянні до всього населення): українці — 83,6 (80,8), росіяни — 7,4 (8,4), жиди — 3,1 (5,6), поляки — 1,6 (1,6), німці — 1,6 (1,8).

Смертність на Україні, як в інших країнах Сх. Европи, була дещо вища, ніж у Західній. В 1926 — 29 pp. на Україні на 100 осіб припадало пересічно 17,5 смертей, тоді як у Румунії — 21,2, в Росії — 20,0, в Болгарії — 17,9, в Польщі — 16,8, в Італії — 16,0, у Франції — 16,8, в Англії — 12,1, в Німеччині — 11,8, в Голляндії — 9,9. Зокрема треба підкреслити велику смертність дітей молодших від одного року: на 1000 новонароджених на Україні вмирало молодших від одного року 146, тоді як смертність немовлят у Польщі становила 148, в Румунії — 197, в Італії — 123, у Франції — 92, в Англії — 72, в Німеччині — 69.

Взагалі ж смертність молодих річників велика, як це видно з таблиці смертности за віком. На 1000 осіб відповідного віку і статі помирало:

Вік

Чоловіки

Жінки

0 — 4

70,4

59,6

5 — 9

8,3

7,8

10 — 14

3,5

3,4

15 — 19

4,5

4,5

20 — 24

6,6

6,0

25 — 34

6,1

6,1

35 — 44

7,8

7,3

45 — 54

13,2

9,6

55 — 64

24,3

17,9

65 — 74

49,8

42,3

75 — +

131,5

116,2

Коли в нас у віці до 4 років умирало 7 % хлопчиків і 6% дівчаток, то, напр., в Польщі — 4,5 % і 3,8%, а в Німеччині ледве — 2,2 і 1,8, себто смертність дітей і взагалі молоді була в нас одна з найбільших в Европі. Вона теж із бігом часу зменшувалася: напр., в 1895 — 99 pp. на Україні вмирало у віці до 4 р. пересічно на рік аж 12 % хлопців і 10 % дівчат. /145/

Велике число народжень людність України завдячує, між іншим, також низькому вікові молодих і високому числу шлюбів: на 100 душ у нас припадало на рік пересічно (1924 — 29 pp.) 11,2 шлюбів, коли, напр., у Польщі — 8,9, в Німеччині — 9,2, в Італії — 6,9, в Англії — 7,8.

Вік молодих (у відсотку до загалу молодих) у 1927 р. був такий:

Вік:

19

20 — 24

25 — 29

30 — 39

40 — 49

50 — +

Чоловіки:

Жінки:

14,2

36,4

51,4

44,1

19,8

11,0

8,9

5,7

3,2

1,9

3,5

0,9

У нас одружуються досить рано. Раніше беруть шлюб тільки у болгар. Зате в Середній і Зах. Европі — пізніше. Так у нас 36 % жінок виходить заміж молодшими 20 p., в Болгарії — 37 %, в Італії — 26 %, у Польщі — 20 %, у Німеччині — лише 8 %.

Цікава проблема мішаних з нац. погляду шлюбів. Їх на Україні було мало. На 1000 українців у 1927 р. 967 одружувалися з українками, 19 — з росіянками, в — з польками, 2 — з жидівками, 4 — 3 іншими.

З інших проблем природного руху населення звернемо увагу на всюди відому різницю між природним рухом населення в селах і містах. В останніх, зокрема більших, менше число народжень і менша смертність, і у висліді менший природний приріст. Так на 1000 населення в 1927 р. припадало: на села (с), міста (м.), разом (p.); як приклад великого міста подаємо Київ (К):


с)

м)

р)

К)

Народжень

42,6

29,6

40,2

21,0

Померлих

18,7

13,4

17,7

11,6

Приріст

23,9

16,2

22,5

9,4

Шлюбів

10,9

12,6

11,2

13,8

Розлук

1,6

3,2

1,9

3,7

Географічне розміщення природного руху. Народження, смертність і природний приріст у нас не скрізь однаковий, як видно з мапи (мал. 107) і таблиці (числа на 1925 — 29 pp., бо лише для того часу ми маємо статистичні джерела).


Природний рух людности в pp. 1925 — 1929 (на 1000 осіб):

Краї

народжень

смертей

природний приріст

Східне Полісся

40,3

19,1

21,2

Правобережжя

37,9

18,5

19,4

Лівобережжя

38,4

17,9

20,5

Степ

42,1

16,7

25,4

Півн. Кавказ

45,6

18,2

27,4

Крим

42,1

15,1

27,0

Галичина

32,2

19,8

12,4

Волинь, Полісся

38,8

17,3

11,5

Буковина

31,2

19,7

11,5

Закарпаття

40,6

21,1

19,4

Найбільше народжень, а також найбільший природний приріст мають ті наші землі, які не перенаселені і ще можуть приймати людність. Це півд. Україна, Крим і Передкавказзя; вони мають такий великий природний приріст, що подібного не зустрічаємо ніде інде в Европі. Пересічне число народжень і пересічний природний приріст має вся півн. смуга наших земель і Закарпаття, а з середньої смуги — Лівобережжя 1, менше, Правобережжя. Найменше. число народжень і найслабший природний приріст мають перенаселена Галичина й Буковина.

Зростання економічної кризи й припинення еміґрації були причиною того, що число народжень в Галичині й Буковині невпинно спадає. Щоправда, зменшується й число смертей, але не в такому швидкому темпі, як народження (мал. 108), Далеко корисніший природний рух населення Волині, Полісся й Закарпаття.

Ось числа для Зах. України за останні роки до другої війни (на 1000 мешканців):

Краї


1930

1932

1934

1936

1938

Галичина

Народжень

Смертей

Пр. приріст

32,1

18,1

14,0

29,9

16,8

13,1

26,0

16,6

9,4

25,1

15,8

9,3

23,9

15,6

8,3

Волинь і Полісся

Народжень

Смертей

Пр. приріст

35,9

14,9

21,0

33,3

14,7

18,6

30,0

15,3

14,7

29,0

13,8

15,2

27,3

13,7

13,6

Буковина

Народжень

Смертей

Пр. приріст

30,6

18,6

12,0

30,1

19,7

10,4

26,7

20,0

6,7

23,2

19,8

6,4


Закарпаття

Народжень

Смертей

Пр. приріст

40,5

18,5

22,1

38,7

19,2

19,5

34,1

17,2

16,9

32,7

18,4

14,3


/146/

У порівнянні з природним приростом інших народів, які мешкали на наших землях, приріст українців був вищий. Про УССР ми вже говорили. На півн.-зах. землях природний приріст українців був далеко вищий від приросту поляків і жидів. У Галичині в порівнянні з поляками відсоток і народжень і смертности був вищий; у висліді приріст був взагалі такий самий. На Закарпатті природний приріст українців далеко вищий (в 1934 р. 16 %), ніж чехів (9,0 %), угорців (9,0 %) і жидів (13,9 %).

Взагалі перед колективізацією й голодом укр. народ виявляв одні з найвищих складників природного руху в Европі, і це було важливою запорукою його розвитку. Лише в Галичині з її великою смертністю й середнім числом народжень відносини були менш сприятливі. В роки »демографічного оптимуму« людність усіх укр. земель зростала кожного року на 900 — 1000 тис, в тому числі самі українці на 650 — 750 тис.

Природний рух населення на підсовєтській Україні після 1930 р. Його подробиці нам невідомі — відома тенденція. У зв’язку з большевицьким терором 30-их pp. число народжень зменшується, а смертність зростає. В 1931 р. природний приріст населення був мабуть небагато вищий від нуля, в 1932 р. була вже надвишка смертей, а в 1933 р. — в рік голоду — смертність у багато разів перевищувала народження. Лише від 1935 р. виступає, ймовірно, знову надвишка народжень, в наступні роки вона ще вища, але, мабуть, нижча, ніж в 1924 — 29 pp. Сов. влада, залякана зменшенням населення, намагалася збільшити природний приріст, заохочуючи родючість (заборона абортів, підтримка родин із численними дітьми, пропаґанда), з другого боку заходи соціяльної гігієни зменшують смертність.

Хвиля нормального природного руху, кінчається в 1940 р. Війна є новим періодом збільшення смертей у висліді безпосередніх воєнних операцій, смерти людей по сов. і німецьких таборах праці, важких харчових умов (голод по містах зимою 1941 — 42), поширення пошесних недуг і зменшення охорони здоров’я. З другого боку, розірвання родин є причиною зменшеного числа народжень, в якій мірі — знову не відомо.

Всі фази змін природного руху за роки 1909 — 1942 можемо спостерігати на прикладі м. Києва, для якого винятково маємо числа, хоча природний рух у великому місті сильно відрізняється від умов по країні (зокрема далеко слабше позначаються голодові роки 1932 — 33. Мал. 109.) /147/

Закінчення другої світової війни лише в деякій мірі поліпшило популяційні відносини: безперечно, далі зменшилася смертність, але число народжень не могло дійти до довоєнної висоти насамперед через брак пропорції між обома статями в дозрілому віці.






ПЕРЕСЕЛЕННЯ НА ЦЕНТРАЛЬНИХ І СХІДНІХ ЗЕМЛЯХ ДО 1930 Р.


Загальні зауваження. Природний приріст людности на наших землях нижчий від дійсного, бо частина населення кидала батьківщину й переселялася за її межі.

Причини еміґрації українців, головне до 1914 p., такі: нездоровий аґрарний устрій і аґрарне перенаселення країни, що не могла дати праці великій кількості людности, слаба індустріялізація, — це змушувало її міняти свій побут, з другого боку, підтримка еміґрації владою. Еміґрація з українських земель була завжди скерована в двох напрямах. З укр. земель, що перед 1914 р. належали до Росії й пізніше до СССР, вона йшла майже виключно в Азію, а з Галичини, Буковини й Закарпаття — виключно до Америки, а до деякої міри й до країн Зах. Европи.

Переселення на Схід. Із Центральних Українських Земель до Америки еміґрувало переважно жидівське маломістечкове населення Правобережжя й Полісся, а українці — лише з Холмщини, Волині, Підляшшя і — в дуже малій мірі — з Поділля; в решті еміґрація українських селян була скерована майже виключно на Схід.

В першій пол. XIX ст. надвишка укр. людности йшла головне в півд. Україну, а коли вільної землі там не стало, від половини XIX ст., на Передкавказзя. Туди спрямувалася укр. еміґрація переважно в 60 — 70-их pp. XIX ст., тому що Передкавказзя стало приступним для селянської колонізації (доти на ріллі там жили лише козаки), а також тому, що після скасування панщини (1861 р.) в наслідок несправедливого розподілу землі між великою і селянською посілістю постало гостре малоземелля селян і аґрарне перенаселення. В меншій мірі укр. селянин переселявся на Надволжя.

Коли в кінці XIX ст. Кавказ здебільшого вже був залюднений, укр. колонізація починає звертатися на схід — до Азії. Зміну напряму переселень з України найкраще видно на прикладі Полтавщини, що брала дуже активну участь в еміґрації. До 1876 р. на 100 виселенців на Кавказ ішло 89 і ледве 1 за Урал; в 1876 — 93 pp. ми бачимо числа 65 і 15, а в останні роки XIX ст. (1894 — 1900) ледве 13% виселенців ішло на Кавказ, а решта — до Азії.

Як посереднє кільце між суцільною укр. територією в Европі й майже суцільною укр. територією в Азії створилися укр. острови на Надволжі й Уралі серед рос. населення, яке тут осідало вже від XVIII ст.

Змінявся не лише напрям еміґрації українців, але збільшилася й її інтенсивність. З одного боку, аґрарне перенаселення України ставало щораз дужчим, а з другого — будова сибірської залізниці в кінці XIX ст. ще більше сприяла еміґрації до Азії.

Одночасно царський уряд заохочував колонізацію майже незалюднених азійських просторів і безплатно роздавав колоністам земельні наділи. Чисельність еміґрації з корінної України (9 губерній) і цілої Росії до Азії видно з діяграми (мал. 110) й таблиці. Мандрували до Азії (в тисячах):

Роки

а) з Росії

б) з України

а/б

1891 — 1900

1901 — 1910

1911 — 1914

1924 — 1928

1 041

2 409

696

598

366

1 196

420

142

36%

49%

60%

24%

Разом

4 744

2 124

45%

За 20 передвоєнних років з корінної України виселилися 2 міл. людей. В 1906 — 10 pp. переселялося на рік пересічно 202 тис, а в 1909 р. — 290 тис, себто 68 % природного приросту. За війни еміґрація майже цілком припинилася, по війні відновилася, але в далеко меншій мірі, бо укр. селянин не відчував уже дошкульного голоду на землю у висліді розпарцелювання давніх поміщицьких земель. Укр. еміґрація з 9 губерній становила майже половину всієї еміґрації з Росії, а в останні роки перед 1914 р. — навіть 60 %. /148/

Частина виселенців до Азії згодом повернулася на Україну; за 1890 — 1914 pp. таких поворотців було 480 тис. Взагалі можна прийняти, що в Азії оселилося до 1930 р. яких 2¼ міл. українців. Взявши до уваги високий природний приріст еміґрантів, можна прийняти число українців, оселених в Азії в 1926 p., себто в рік перепису людности, за 3 міл.

В дійсності перепис 1926 р. подає число українців в Азії — 2,1 міл. — безперечно применшеним. Укр. переселенці зосереджувалися в Азії головне в двох районах: на Далекому Сході, себто на Зеленому Клині, і в Середній Азії, на пограниччі Сибіру й Казахстану, створивши тут свої колонії.

Еміґрація до Азії найдужче охопила Лівобережжя, особливо Полтавщину. На 100 виселенців з 9 укр. губерній 23 припадало на Полтавщину, 17 — на Чернігівщину, 12 — на Київщину, 11 — на Катеринославщину й Харківщину і лише 5 — на Поділля та 4 на Волинь.

Укр. еміґрація до Азії мала місце майже виключно до 1914 р. Дальша її хвиля прийшла після 1930 р. у зв’язку з колективізацією й масовим терором большевиків. У той час заслано сотні тисяч українців до Азії (головне на північ), почасти також на північ Европи, а інші сотні тисяч оселилися рамі, тікаючи від голоду або терору. Частина з них оселилася в місцях давнього скупчення українців, головне в Казахстані, частина — в нових промислових районах, переважно в Кузнецькому басейні. Друга світова війна ці процеси, ще скріпила. У висліді число українців в Азії може подвоїлося.

Іміґрація на Центральні і Східні Землі. В той самий час, коли з України виеміґрувало до 3 міл. (1890 — 1930 pp., вся людність, себто не лише українська і не лише до Азії), на Україну переселилося приблизно 2 міл., майже виключно росіян, що оселилися по містах і промислових районах. Перепис людности 1926 р. налічує 1801 тис. осіб, що народилися в Сов. Україні, але під час перепису жили поза її межами, себто були еміґрантами, однак той же перепис налічує аж 941 тис. осіб, що народилися за межами УССР, але під час перепису перебували на її території. З цих 941 тисяч 70% оселилися по містах. Ця еміґрація чужинців — для нас явище дуже несприятливе. Справді в наслідок еміґрації укр. селянина укр. нац. територія на сході збільшувалася, і творилися укр. колоніяльні землі в Азії, але водночас ми не опановували тривкіше нашої території, зокрема міст та промислових /149/ районів (як Донбас), які лишалися нам чужі, а наш національний стан посідання в Донбасі навіть зменшувався. Про відносини після 1930 р. — окремо.

Внутрішні переселення. Крім таких зовнішніх переселень, були на Україні й внутрішні: людність із перенаселеної середньої України переселялася на півд. Україну, в Крим, на Передкавказзя й до більших промислових осередків, насамперед Донбасу, хоча тут до 1930 р. сильніше припливав рос. елемент.

Балянс переселень. У висліді всіх цих переселень настали пересуви населення (див. мал. 111 — стан з 1926 p.). Вся перенаселена середня Україна втратила людність за винятком великих міст — Києва і Харкова; менше людности втратила півн., не так густо заселена смуга. Натомість зросла людність ще слабо заселеної півд. України, Криму, Донбасу й Передкавказзя.

Ці переселення мали чималий вплив на національний склад України. Найбільше впливали вони на нац. відносини на півд. і півд.-сх. Україні.

На півд. Україну й на Крим був далеко сильніший доплив укр. людности, ніж російської, і тому тут міцнішав укр. стан посідання. Зате в Донбас, а в меншій мірі на Передкавказзя, сильніше надходив рос. елемент. Тут із 460 тис. осіб, що, на підставі перепису 1926 p., жили в Донбасі, але народилися за його межами, ледве 32% походило з України, а 56% — з Росії. У наслідок переселень міцнішав укр. стан посідання на півдні і в Азії, але ми ослаблювали себе на пограниччі нашої суцільної території, зокрема в серці укр. промисловости — Донбасі.

Представлені тут дані відносяться до часу перед колективізацією. Про процеси після 1930 р. див. стор. 151 — 156.






ПЕРЕСЕЛЕННЯ НА ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ДО 1938 Р.


Міґраційні процеси перед 1914 р. Далеко інтенсивніші, ніж на Центральних і Східніх Землях, були переселення в Галичині й на Закарпатті. Еміґрація тут була особливо сильна в наслідок великого перенаселення. Вона звернена була майже виключно до Америки, в невеликій мірі — до Німеччини й Франції (сезонна еміґрація).

З зах. укр. земель еміґрація почалася в 1877 р. й охопила спершу закарпатську, далі галицьку Лемківщину, а в останні роки XIX ст. всю сх. Галичину й Буковину, а в невеликій мірі й Холмщину та Волинь. Особливо сильною була еміґрація перед війною. За десятиріччя 1890 — 1900 із сх. Галичини виеміґрувало 26% всього природного приросту, в найближчому десятиріччі 1900 — 10 — вже 34%. В 1890 — 1913 pp. із згаданих земель еміґрувало загалом 700 000 — 800 000 людей, досягаючи в різні періоди 1/4 — 1/2 природного приросту.

В заморській еміґрації з Галичини українці брали далеко більшу участь, ніж поляки. Через важкі економічні умови, зокрема аґрарне перенаселення, а також труднощі з знаходженням праці в місті, опанованому чужонаціональним елементом, укр. селянин мусів шукати долі за океаном, тим часом як на його територію, на розпарцельовану землю дідичів і до міст напливали польські колоністи. До того ж, як і на Центральних та Східніх землях, трала свою ролю деяка нехіть укр. селянина селитися в місті. У висліді цих міґраційних процесів, подібних до того, що діялося в межах Росії, поль. елемент у Галичині поволі, але невпинно зростав коштом українського. За 1900 — 10 pp. приріст поляків у Галичині був на 12% вищий від природного, українців же — на 45% нижчий. У зв’язку з цим число українців за цей період зросло лише на 9 %, а поляків — на 19,5%, отже відсоток українців зменшився з 62,8 на 61,7, а поляків зріс із 23,5 до 25,3.

Еміґрація із Зах. України йшла головне до Сполучених Штатів Півн. Америки, в меншій мірі — до Канади й лише в незначній кількості до Бразілії. Число еміґрантів-українців до цих країн за 1890 — 1917 pp. можна визначити в півмільйона; з них до США еміґрувало бл. 360 000, до Канади — бл. 100 000 і до Півд. Америки — яких 25 000.

Велике економічне значення для укр. селянина мала сезонна еміґрація до Німеччини (в 1907 — 12 pp. пересічно 75000 осіб на рік), у менших розмірах — до Чехії, Румунії, Данії, бо він не покидав /150/ батьківщину назавжди й міг поправити своє становище заробленими грішми.

Еміґрація після 1918 р. Після воєнної перерви еміґрація віджила, але набрала інших форм: в наслідок еміґраційних обмежень вона стала слабшою, ніж перед війною, через зміни політичних границь вона охопила й Волинь та Полісся, які досі брали в заокеанській еміґрації слабу участь; нарешті, змінився й напрям переселень. Еміґрація до Сполучених Штатів Півн. Америки зменшилася до мінімуму в зв’язку з сильними урядовими обмеженнями; на перше місце висунулася еміґрація до Канади, і великого значення набрала еміґрація до Арґентіни, яка перед війною для укр. переселень не мала найменшого значення.

За 1919 — 35 pp. з Польщі, Румунії й Чехо-Словаччини виеміґрувало (коли відрахувати рееміґрантів) 172 тис. українців, з них до США — 11 тис, до Канади — 67 тис, до Арґентіни — 42 тис, до Бразілії — 7 тис, до Франції — 36 тис. і до інших країн — 9 тис.

Повоєнна еміґрація була найсильніша в 1927 — 29 pp., потім зменшувалася через економічну кризу, в 1931 — 34 pp. майже зовсім спинилася, відновившись лише в останні роки перед другою світовою війною, хоч і в далеко слабшій мірі. Вона була скерована тепер, крім Канади й Арґентіни, також до цілого ряду »екзотичних« країн, як Уругвай, Параґвай, Перу та ін.

Еміґрація по першій війні, як і перед війною, охопила найсильніше Галичину й Закарпаття, потім Буковину, а найслабше — Волинь і Полісся.

В той самий час на укр. землі й далі переселялися чужинці, при чому інтенсивніше, ніж до війни. На укр. землі в Польщі за час поль. окупації переселилося яких 300 000 поляків, на Закарпаття — до 30 000 чехів; якесь невідоме точніше число румунів — на Буковину й до Басарабії.






ЗМІНИ В СТАНІ ЛЮДНОСТИ ЗА 1890 — 1930 PP.


Фази в розвитку людности. Знаючи природний приріст населення й міґраційні процеси, легко зрозуміти дійсні зміни в стані населення України. Точніше можна подати ці зміни, лише порівнюючи висліди двох переписів — 1897 і 1926 pp., а для Зах. України 1900 і 1931 (1930) pp. В розвитку дійсного приросту чи зменшення населення можна розрізнити ті ж стадії, що й у розвитку природного руху (див. стор. 143 і мал. 112).

Перед першою світовою війною дійсний приріст населення, не зважаючи на еміґрацію, був доволі високий завдяки сильному природному приростові. За час 1897 — 1913 людність усіх укр. земель зросла з 35,8 міл. до 48,7 міл., себто збільшилася на 36 %. Цей приріст був найсильніший на півдні, в Крим! й Передкавказзі, бо ці слабо заселені простори могли ще приймати сільську людність, найслабший — у перенеселених Галичині й Буковині. Міська людність і людність промислових районів (Катеринославщина, Донбас) зростає найскоріше.

В часи першої світової війни і за визвольноі війни людність зменшилася в наслідок /151/ зменшення народжень, втрат на терені війни та евакуації населення з прифронтових смуг. За 1914 — 1920 pp. пересічна річна втрата (числа не зовсім певні!) в УССР становила 1,7 % в Галичині — 2,1, на півн.-зах. землях аж — 7,9 % (вплив евакуації), і лише населення Закарпаття збільшилося на 0,7 %. Більших втрат зазнало населення сіл, ніж населення міст. Зате в добу пореволюційну, в наслідок занепаду промисловости й торгівлі, населення міст зменшилося, зокрема Одеси (в 1897 р. — 404 тис, в 1912 р. — 620 тис., в 1923 р. — 324 тис.).

Після першої війни дійсний приріст став більший, ніж до війни, в наслідок більшого природного приросту й зменшеної еміґрації. Пересічний річний приріст за 1921 — 31 становив для УССР 2,2 %, для Галичини — 1,4 %, для Закарпаття — 2,0 %, а для півн.-зах. земель аж 3,4 % (вплив повороту частини людности, евакуйованої в часи війни).

Зміни за 1897 — 1926 pp. представлені на карті (мал. 113). За період 1897 — 1926 pp. людність України зросла на 35,8%, при чому сільська на 31,6%, а міська на 51,2%. Найслабший приріст виявила середня смуга, аґрарно перенаселена, неіндустріялізована (26,4 %), дещо більший — півн. (28,5%), а найсильніший — півд. (53%), зокрема Крим (65%), Донбас (126%) і Передкавказзя (55%). Найслабший приріст виявляє Зах. Україна в наслідок аґрарного перенаселення й воєнних дій. Взагалі ж приріст населення в цей період є функцією більшого чи меншого аґрарного перенаселення, ступеня індустріялізації й воєнних дій.

Урбанізація. Приріст людности інакший у містах, ніж у селах. У Зах. і Середній Европі за останні 60 — 70 pp. сільська людність зовсім не виявляла приросту, не зважаючи на сильний природний приріст, бо весь надмір людности йшов із села до міста, де знаходив працю в промисловості. Тим то в цих країнах не було зубожіння селянина, навпаки, його життя кращало, бо хоч площа землі не мінялася, проте поступово зростали інтенсивність і прибутки з господарства.

У Сх. Европі — поступ індустріялізації був слабий, приріст міської людности був невеликий, а сільська людність, не зважаючи на еміґрацію за море чи до Азії, здебільша залишалася на місці. На Україні у 1897 р. по містах жило 15,9%, а в 1926 р. — 17,8%; В той самий час відсоток людности великих міст зріс із 3,2 до 5,1. Поступ урбанізації був у нас взагалі слабий і дуже нерівномірний. Сильний приріст міської людности бачимо лише на півд. сході України, де сильніше розвинулася промисловість. В чисто хліборобських областях України поступу урбанізації за цей час не видно, а в зах. частині степів, через занепад тамошніх торговельних міст, помітний навіть спад урбанізації. Приріст деяких більших міст видно з діяграми (мал. 114).






ЗМІНИ В СТАНІ ЛЮДНОСТИ ПІСЛЯ 1930 Р.


Події 1930 — 32 pp. Про політичне та економічне підложжя колективізації й індустріялізації див. »Історія і Народне господарство«. Як було сказано (стор. 134), в р. 1930 »розкулачено« укр. село. Частину селянського елементу, переважно чоловіків, тоді знищено, частину заслано, а частину разом із родинами переселено, переважно до Азії, в Казахстан і Кузнецький басейн, без права повороту, але не як в’язнів; деякі ж селяни, рятуючись від репресій влади, самі покидали рідні села й переходили до промислових районів, які потребували робочих рук і в яких було легше пережити добу терору.

Репресії 1930 р. перекинулися й на міста, насамперед на укр. інтеліґенцію, у формі боротьби з »націоналізмом« та »шкідництвом«. Ці репресії тривали весь час, /152/ найбільше посилюючись в 1929 — 32 pp., 1933 — 35 pp. (зокрема у зв’язку з убивством Кірова) і в 1937 — 38 pp. (»єжовщина«).

У висліді згаданих репресій знищено до 1 міл. українських селян і мешканців міста; далеко більше заслано за межі України, або люди самі виїхали, рятуючись від терору (може 2 — 3 міл.?).

Голод 1932 — 33 pp. He менше жертв коштував голод, штучно спричинений совєтською владою, щоб остаточно зломити опір укр. селянина проти колективізації. Голод 1932 — 33 pp. був організований зумисне відбиранням восени 1932 р. всіх харчових запасів у селян. В 1932 р. на Україні була невелика посуха, і то лише в півд. частині, так що збір збіжжя був дещо нижчий від пересічного (14,4 міл. тонн — пересічний 17,7 міл. тонн). Його повністю вистачало для харчування сільського населення та домашньої худоби, бо для цього мусіло залишатися пересічно 2,5 тонни хліба на душу вже після забезпечення міського населення за нормою 1,2. тонни на душу.

Голод почався восени 1932 p., але особливої гостроти дійшов на весні 1933 р. Він охопив головне УССР, менше — Півн. Кавказ, Курщину й Вороніжчину, Нижню Волгу, Крим і Казахстан, себто землі, частково заселені українцями. Не було голоду на суторосійських землях, які харчувалися укр. хлібом, не було його й на Білорусі. Населення промислових осередків і міст України відчувало недостачу харчів, але не таку, щоб вона спричиняла голодну смерть. Частина сільської людности вимерла на місці, частина — під час мандрівок за хлібом; великі маси врятувалися від смерти втечею до Азії, сх. частини Передкавказзя (зокрема на Терщину), почасти до промислових районів України, особливо Донбасу. У наслідок голоду спустіли цілі села; лише згодом і тільки почасти вони знову наповнилися людьми. Жертвою голоду за різними обрахунками стало в УССР 2 — 5 міл. населення, на 90 % українців. Можливо, що в наслідок голоду вмерло до 3 міл. українців, з них до 2,5 міл. на території УССР (?).

Жертвою голодної смерти стали передусім менш відпорні організми, отже гинули найбільше старі й діти; на голод відпорнішими були жінки, ніж чоловіки, так що в наслідок голоду сталися зміни у віковій і статевій структурі населення (стор. 136). Період голоду позначився також сильним зменшенням числа народжень.

1934 — 39 pp. В 1934 р. голоду вже не було, але безпосередньо відчувалися його наслідки, насамперед зменшення числа народжень і збільшення різних хвороб. Почавши від 1935 p., народження знову перевищують число смертей, хоча не так сильно, як до 1930 р. Треба гадати, що частина населення повернулася до спустілих під час голоду сіл. В той період репресії щодо сільського населення не були такими масовими, як в попередні роки. Зате весь час відбувалися інтенсивні внутрішні переселення, передусім доплив населення до промислових районів, зокрема Донбасу. Сотні тисяч укр. людности переходили з одного місця праці до другого, шукаючи, де можна прожити. Цього механічного руху населення не могли повністю спинити навіть постанови совєтської влади 1934 p., які не дозволяли самовільно покидати працю в колхозах і на заводах.

Балянс змін 1930 — 38 pp. Підсумовуючи зміни, про які йшла вище мова, приходимо до таких висновків: 1. населення УССР і всіх укр. земель розвивалося нормально лише до 1930 p.; 2. згодом, у наслідок репресій, загинуло до 1 міл. укр. населення, у висліді голоду — може до 3 міл.; 3. постало зменшення природного приросту, а то й надвишка смерти над народженнями; 4. Україну покинуло кілька міл. українців: можливо 2 — 3 міл. (?) переселилося добровільно чи примусово, головне до Азії; 5. одночасно на Україну наплинуло деяке число росіян, як до міст, так і до сіл (як адміністративний апарат, навіть як с.-г. робітники до совхозів); 6. сталося пересунення людности з сіл до промислових осередків.

Зміни, які зайшли в стані населення між обома переписами, точніше можна представити лише для 1927 — 32 рр., бо щодо них є офіційні, хоч і не зовсім точні числа. Для УССР вони виглядають так:


Рік

Населення в тисячах

все

міське

сільське

1. І. 1927

1. І. 1929

1. І. 1931

1. І. 1933

29 040

30 250

31 400

31 900

4 930

5 350

6 490

7 160

24 110

24 900

24 910

24 740

Пересічний річний приріст населення на тисячу душ такий:


Роки

Населення

все

міське

сільське

1927 — 28

1929 — 30

1931 — 32

20,4

18,0

7,9

41,0

96,8

48,8

16,1

0,1

— 3,4

Числа наочно доводять вплив колективізації й індустріялізації на зміни в стані людности міст і сіл. В 1931 — 32 pp. настає злам в рості населення; на підставі не зовсім точних совєтських джерел, населення УССР зменшилося вже в 1932 р. на 127 тис. /153/

Змін в стані населення після 1932 р. не можна представити за допомогою чисел. Найкритичніші роки були 1933 — 34, коли в наслідок голоду, переселень і спаду числа народжень населення УССР зменшилося на бл. 3 — 5 міл., себто на 10 — 15%. Від 1935 р. починається вже приріст населення, хоч нижчий, ніж перед колективізацією (див. стор. 146). В світлі офіційних чисел, в той час в УССР стались такі зміни:

Рік

Населення в тис.

все

міське

сільське

1. І. 1933

31 900

7 158

24 742

1. І. 1939

30 960

11 196

19 764

Зміни в % в




1933 — 38 pp.

-2,9

+56,2

 — 20,1

Зміни в % в




1927 — 38 pp.

+ 6,6

+ 127,1

 — 18,8

Отже спроба цілком загально представити балянс змін у стані населення УССР за 1933 — 38 pp. (в. міл.) виглядає так:

Число людности на 1. І. 1933 —-- 31,9

Природний приріст 1935 — 38 —-- + 1,8

Голод —-- — 2 — 3

Смерть в наслідок репресій —-- — 1

Еміґрація (в тому числі заслання) —-- — 2 — 3

Іміґрація (головне росіяни) —--+ 1(?)

Стан на 1. І. 1939 —-- 29 — 31

На підставі цих оцінок населення УССР на початок 1939 р. можна визначити числом 29 — 31 міл. Перепис виявляє 31,9 міл.; на яких 2 міл. число це мабуть перебільшене.

За даними перепису 1939 р. дещо менший спад сільського населення і дещо слабший приріст міського проти УССР виявляє Передкавказзя, а населення Криму сильно зростає.



Край

Населення в тис.

Зміни в % за 1927 — 38 рр

все

міське

сільське

Населення

1926 р.

1939 р.

1926 р.

1939 р.

1926 р.

1939 р.

все

міське

сіль.

Півн. Кавказ 1)

Крим

7 456

714

8 016

1 127

1 466

330

2 422

586

5 990

384

5 594

541

+7,5

+57,8

+65,2

+77,6

 — 6,6

+40,9

1) Без автономних республік.


І на Передкавказзі, і в Кримі число населення мабуть в 1939 р. було менше, ніж опубліковано за переписом, отже приріст населення за 1927 — 38 pp. менший.

Треба ще додати, що УССР із усіх союзних республік, за винятком Казахстану, виявляє найменший приріст населення. За час між двома переписами воно нібито зросло на 6,9%, людність всього СССР — на 15,9, Російської СФСР — на 16,9.

Географічне розміщення зміни населення пояснює малюнок ч. 115. З нього видно, що чималий приріст населення виявляє вся півд.-сх. Україна, себто Донбас і Дніпровий пром. район, бо вони були найдужче індустріялізовані. Слабий приріст виявляють Передкавказзя і Київська область, всі інші укр. землі мають убуток. Найбільший приріст мають області Сталінська (91%), Крим (58%), Луганська (44%). Слабший приріст в областях Дніпропетровській (27%), Запорізькій (17%). Найбільший убуток населення мають області: Полтавська (18%), Кіровоградська (12%), Сумська (9%), Вінницька (7%).

Урбанізація пішла вперед головне в областях розвитку важкої промисловости, себто в Донбасі й Дніпровому районі та на Харківщині. Міста хліборобської смуги не виявляють помітнішого приросту населення, як видно з мал. ч. 116, що подає ріст міст із населенням понад 50 тис. (нам відомі лише числа для цих міст.) Див. також мал. 114, що представляє ріст великих міст України. Найбільше зростають міста Донбасу (за 1927 — 38 pp. на 235 %) і Дніпрового пром. району (221 %), сильно зріс Харків (100 %), середньо — міста Криму (85%), далеко слабше зросли міста решти, здебільше аґрарних теренів УССР (51 %) та Передкавказзя (32 %).

Нагадуємо, що порівняння населення між обома переписами має лише відносну вартість, бо числа 1939 р. мабуть перебільшені, отже приріст населення в дійсності менший.

Період до вибуху сов.-німецької війни. Перші зміни в стані людности, спричинені змінами політ. кордонів і війною, виявляє Закарпаття. У зв’язку з окупацією Карпатської України угорцями її залишають усі чехи (бл. 30 тис.) і деяке число українців, а напливає якась кількість угорців.

Більші зміни постають із початком німецько-поль. війни. Невелике число українців, мобілізованих до поль. армії, гине на фронтах, деяке разом з рештками поль. війська розпорошується по світі.

Досить великі зміни заходять після окупації Зах. України совєтами. Найважливіші з них такі: 1. на підставі німецькосов. договору щодо взаємної виміни населення, бл. 10 тис. українців із зах. окраїн, які опинилися під німецькою владою (див. стор. 28), переселилися на територію УССР, а всі німці з Галичини й Волині (т. /154/ зв. »фольксдойче«) переселилися до Німеччини (бл. 100 тис); 2. понад 10 тис. українців перед приходом большевиків подалися на захід; 3. сов. влада провела на Зах. Україні репресії проти укр. людности, жертвою яких стало кілька десятків тис. осіб; 4. большевики вивезли поголозно всіх поль. колоністів, поселених по селах Зах. України за часів поль. окупації, а в якійсь мірі і зайшле поль. міське населення (разом бл. 300 тис).

Ще перед зайняттям большевиками Буковини й Басарабії Німеччина переселила всіх своїх земляків із цих країв до Німеччини.

Період сов.-німецької війни спричинив колосальні зміни в стані людности України, на території якої і за яку воювали ці військові сили. Ці втрати, більші, ніж в будь-якій іншій країні Европи, були вислідом безпосередніх воєнних дій, репресій окупантів і переселень людности.

Безпосередньою жертвою війни впали українці, що загинули на полях боїв, і та частина цивільного населення, яка загинула в наслідок самих воєнних дій. Жертвою війни стали й ті українці — вояки сов. армії, які попали в німецький полон і там померли з голоду, що лютував у таборах полонених.

Другою групою людности, яка загинула а часи війни, були жертви терору обох окупантів. До них належить передусім більшість жидівського населення, винищена німцями. Українці ж зазнали втрат і на рідних теренах, і в таборах праці, до яких їх заганяли німці, як і большевики.

Взимку 1941 — 42 pp. по містах України Літував голод, спричинивши смерть може сотні тисяч людей.

У зв’язку з війною сталися масові пересування населення; деякі з них — тимчасові переміщення людности, інші — постійні. Совєтська армія, відступаючи, евакуювала частину населення, головне міського; це були здебільшого неукраїнці — росіяни і жиди. Далеко більше укр. населення німці забрали на примусові роботи. В наслідок цих подій населення України дуже зменшилося. Особливо великих втрат зазнали міста.

В 1943 р. німці провели на частині окупованих ними укр. земель перепис населення, хоч він не цілком точний, однак дозволяє нам визначити втрати, яких зазнало населення України за перші роки війни. Найточніше перепис проведено в Галичині, яка входила тоді до складу т. зв. Генеральної Губернії. Ось числа для Галичини й порівняння їх із переписом 1931 р. та з обрахунками людности 1939 р.:


Роки

Населення в тис.

все

міське

сільське

1931

1939

1943

Зміна нас. в % В 1939 — 43 pp.

5 327

5 900

4 622

 — 22

1 196

1 320

896

 — 32

4 131

4 580

3 726

 — 18

За перші три роки війни Галичина втратила 22% свого населення. Це не були абсолютні втрати, бо до складу цих 22% входить частина населення, вивезеного німцями на роботи, /155/ забраного до війська, евакуйованого і т. д. Втрати населення далеко більші в містах, ніж по селах, через винищення жидівського населення. Коли б ми відлічили знищене німцями жидівське населення, то християнське населення зменшилося лише на 13%. Якщо візьмемо до уваги виселення поль. кол оністів, то зменшення укр. населення не доходить до 10%, — більшість перебувала тимчасово в Німеччині. Як приклад подаємо зменшення населення кількох міст Галичини. Так населення Львова зменшилося до 284 тис. (в 1931 р. — 316 тис), Станиславова — до 36 тис. (60 тис), Коломиї — до 19 тис. (33 тис.) тощо.

Зміни в стані населення міст залежали від відсотка жидів і допливу нового населення.

Ще менших втрат зазнало населення півн.-зах. земель (Волинь, Полісся), бо воно зменшилося за 1939 — 43 pp. лише на 12%, а без жидів ледве на 3%; це, м. ін., також наслідок сильного природного приросту, який не припинявся й під час війни. Дуже зменшилося тут населення міст, бо вони були заселені переважно жидами. Так людність шістьох найбільших міст зменшилася до половини, це особливо Пинське (1943 р. — 12 тис, 1931 р. — 32 тис.) і Володимир Волинський (із 24,6 тис. до 8,6 тис).

Далеко більших втрат зазнали центральні землі, з яких пляномірніше евакуювали населення, а також вибирали на роботи до Німеччини. Населення т. зв. Райхскомісаріяту України зменшилося з 24,1 міл. до 16,9 міл., себто на 30%. Кількість населення більших міст знизилася на 53 %. Особливо зменшилося населення великих міст, де жило багато жидів і росіян, що виїхали з большевиками чи були винищені німцями. Так людність Києва зменшилася з 846 до 305 тис, Дніпропетровського — з 501 до 280, Запоріжжя — з 286 до 120 тис, Миколаєва — з 167 до 84 тис, Полтави — з 130 до 75 тис. тощо. Відлічивши жидів, зменшення християнського населення можна обрахувати не на 30 %, а на 24 %, а українців — на 15 — 20 %. Якщо однак візьмемо до уваги, що число населення в 1939 р. мабуть було подане перебільшено, то спад населення в перші роки війни був ще менший.

Відступ німців з України спричинив нові зміни: 1. вивіз майже всього німецького населення з УССР і Криму; 2. евакуацію частини укр. населення й заслання його на роботи в Німеччині; 3. перед приходом большевиків на захід виїхало бл. 100 тис. українців, головне з провідної верстви, які згодом стали підставою найбільшої в історії укр. політ. еміґрації.

Якщо прийняти, що подібних втрат зазнало населення інших укр. теренів, то можна гадати, що людність усіх укр. земель зменшилася в 1943 р. на 1/4 проти числа, яке подає офіційна статистика 1939 р. Це втрата бл, 14 міл. людей, так що в 1943 — 45 р. людність усіх укр. земель, як можна думати, становила лише 40 міл. При цих втратах мабуть 5 міл. загинуло (в тому числі до 2 міл. жидів), інші /156/ тимчасово покинули Україну в наслідок евакуації, вивозу на роботи тощо.

Зміни в стані населення після 1944 р. Після зайняття України сов. владою, а особливо після закінчення війни, почався у широких маштабах поворот на батьківщину евакуйованих і вивезених. Репатріювали більшість забраних на роботу до Німеччини українців; повернулися до СССР з німецького полону сов. вояки. Треба вважати, однак, що не всі репатрійовані повернулися на Україну; частину їх сов. влада поселила за межами України. Ще в більшій мірі це стосується до колишніх полонених. Так само лише частина українців, евакуйованих большевиками в часи війни в глибину СССР, повернулася назад, бо їх примусово залишили в промислових районах Азії.

Інші зміни сталися в зв’язку з проведенням нових кордонів між УССР і Білоруською ССР, з одного боку, з Польщею — з другого боку (див. стор. 28). За договором про обмін населенням все або майже все польське населення покинуло Зах. Україну і перейшло в Польщу. І навпаки, укр. людність із зах. окраїн, які були влучені до Польщі, в числі бл. 700 тис. душ, була вивезена на схід (головне Галичина і Донбас) або на захід (головне до сх. Пруссії і на Долішній Шлезьк, зайнятий тепер поляками); лише нечисленні українці залишилися на місці; частина їх загинула в боях із поляками (бої Укр. Повстанської Армії — УПА) та в наслідок польських репресій.

До малих змін населення належить від’їзд чехів (30 тис.) з зах. Волині; Закарпаття залишили угорці, які наплинули туди в 1939 р. і пізніше.

З наших окраїн, тобто земель на пограниччі укр. території, сов. влада виселила всіх татар із Криму, з Передкавказзя — верховинські племена, кабардинців, інґушів і чеченців, з Нижньої Волги — калмиків.

Безперечно, після війни на укр. землі знову наплинули росіяни та інші неукраїнці, щоб виповнити прірви, які постали в населенні в наслідок війни, а також тому, що не всім українцям було дозволено повернутися.

Важко сказати, навіть у цілком загальних рисах, скільки населення живе чи, точніше, жило по закінченні другої світової війни на укр. землях. Приймаючи, що в 1933 р. на всіх укр. землях жило 54 міл. людности, можемо приблизно дійти до таких висновків: почавши від 1933 p., населення укр. земель збільшилося шляхом природного приросту на 5 міл. (пересічний річний природний приріст — 1,5 % за 1935 — 40 pp.), на укр. землі мабуть наплинуло бл. 2 міл. росіян і інших чужинців; жертвою голоду стало 3 міл. населення, репресій до війни — 1 міл., виїхало й вивезено за межі України до війни 3 міл.; під час війни на фронтах і в наслідок репресій загинуло 6 міл., в наслідок евакуації населення (вже під час війни) зменшилося на 2 міл., нарешті під час війни Україну покинуло бл. 2 міл. поляків і німців. Разом це становить 10 міл. людей, втрачених за 1933 — 46 pp., так, що в 1947 р. на Україні, ймовірно, жило бл. 44 міл. населення, з них в УССР — яких 33 міл. Ще раз підкреслюємо, що це зіставлення зовсім непевне.


Література як на стор. 133 і: Кузеля З. Причинки до студій над нашою еміґрацією. ЗНТШ, тт. 101, 105, 107, л. 1911 — 12; Птуха М. В. Материалы по естественному движению населення Украины в 1867 — 1914 тг. Центральное Статистическое Управление УССР. Х. 1924; Демографічний Збірник. Українська Академія Наук. К. 1928 — 30; Птуха М. В. Смертність у Росії й на Україні. К. Х. 1929; Kubijowytsch W. Die Entwicklung der Bevölkerung der Ukraine In den Jh. 1890 — 1932. Arch. für Bevölkerungswissenschaft und Bevölkerungspolitik, II. Ляйпціґ 1936; Kubljowytsch W. Ukraintsche Auswanderung nach Aslen. Cong. Internation. de Géographie 1934. Comptes rendus III, B. 1938; Poletika W. Annulierte Volkszählung 1937 und Bevölkerungszustand i. d. Sowjetunion. Allg. Staat. Archiv, B. 28. Сулькевич С. Территория и население СССР. М. 1940; Население Страны Социализма. К итогам переписи 1939 г. Плановое хозяйство. М. 1940; Kulischer E. M. Europe on the move. War and population changes 1917 — 47. Нью-Йорк 1948; Skrzypek S. Ukraiński program państwowy na tie rzeczywistości. Лондон 1948.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.