Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 156-177.]

Попередня     Головна     Наступна





6. Національні відносини



Джерела


Джерелом до пізнання національних відносин на Україні є відомі нам уже переписи населення держав, до складу яких входила Україна. При цих переписах визначали національність населення на підставі різних критеріїв і з різною вірністю.

Найкраще й найвірніше був проведений перепис населення в СССР 1926 p., зокрема на Україні. Тим то за українців будемо вважати в СССР тих, кого урядова статистика залічила до українців, і лише винятково в урядову статистику внесено деякі поправки. Ми робимо це щодо укр.-білор. етнографічної границі, яка в світлі перепису 1926 р. в загальних рисах збігається з політичним кордоном УССР і Білоруси, а в дійсності, в світлі мовознавчих дослідів, проходить подекуди ближче р. Прип’яті; таким чином ми залічуємо тут до українців 120 тис. осіб, які за переписом 1926 р. були віднесені до білорусів. Подібну поправку ми вкосимо і щодо Донеччини, себто зах. частини кол. /157/ Области Війська Донського, Де на підставі мовних критеріїв залічуємо до українців 190 тис. осіб, народність яких визначена при переписі російською. В Галичині за українців вважаємо греко-католиків за поль. переписом 1931 p., хоч і ці числа точно не відповідають дійсності. На півн.-зах. землях (Волинь, Полісся, Холмщина й Підляшшя) ми вважаємо за українців усіх правос., крім нечисленних росіян і чехів, додавши також нечисленних греко-католиків і сектантів. У Румунії обчислюємо українців так: на Буковині — на основі австрійського перепису населення 1910 p., в Мармарощині — на основі угорського 1910 p., в Басарабії — на основі точного опрацювання проф. Берґа, проведеного в останні роки перед першою війною. В Чехо-Словаччині обраховуємо нац. відносини Карпатської України на основі перепису 1930 p., а на Словаччині — на основі угорського 1910 р.

Подати нац. стан наших земель, маючи такі різноманітні й різної вартости статистичні джерела, — не легко. Через це числа, які тут подаємо, мають деякі недоліки, хоч і не відбігають далеко від дійсности. За основу нац. статистики ми взяли в принципі висліди переписів, до яких зробили деякі згадані поправки. Але часом зробити такі поправки не було можливости, хоч ми й знаємо, що урядові числа невірні. Так, напр., офіційна нац. статистика Криму з 1926 р. невірна, алеж немає критерія, на підставі якого можна зробити точніші поправки. Подібно стоїть справа й щодо сх. Передкавказзя та мішаної території півн. Чернігівщини. Число українців, розпорошених поза етнографічною територією в межах СССР, в дійсності далеко більше, ніж виходить на підставі переписів. У Польщі, зокрема в Галичині, число українців також більше, ніж на підставі віросповідного критерія, бо й віросповідну статистику в поль. переписі представлено не зовсім вірно, але невідомо, до якої міри.

Дальші труднощі у визначенні числа українців і взагалі у подаванні нац. відносин полягають у тому, що деякі групи людей, зокрема на пограниччях, не виявляють ясної нац. приналежности, часто становлячи перехід між двома нац. групами. Так, наприклад, на укр.-поль. пограниччі в Галичині, на Волині й на Правобережжі виступає численна група т. зв. латинників: вони є римо-католиками, але розмовна мова їх українська. Мова і народна культура в’яжуть їх із українцями, віросповідна приналежність — із поляками; почувають себе здебільшого поляками. Число цих латинників доходить приблизно до 1 міл. На Холмщині й Підляшші живе бл. 200 тис. спольонізованих українців, які після 1905 р. перейшли з православія (на яке їх силою перетягнув з унії царський уряд в 1870-их pp.) на римо-католицизм і в зв’язку з цим зазнали сильної польонізації. З другого боку, на території Галичини і — в меншій мірі — на Холмщині кілька десятків тисяч українців (гр.-католиків чи православних) вживали під впливом поль. довкілля польської мови, але почували себе українцями. На укр.-словацькому пограниччі живе до 160 тис. греко-католиків, які вживають словацької мови; це здебільше кол. українці, тепер мовно пословачені. Подібна доля українців у півн.-сх. Угорщині. Щождо укр.-білор. поґраниччя, то в наслідок низького рівня нац. свідомости і поступового переходу укр. говірок у білор. важко залічити, зрештою, досить велике число населення до укр. чи білор. національности. Дуже ускладнені нац. відносини на Передкавказзі, де на нац. приналежність впливають не лише мовні критерії, але й належність до козацької групи. На підставі цього можна, принаймні до деякої міри, вважати мешканців Дону за окрему національність; далеко трудніше це сказати про козацьке населення Передкавказзя, зокрема Терщини.

Треба ще раз підкреслити, що нац. приналежність не завжди в’яжеться з мовною; зокрема в межах царської Росії, а пізніше на підсовєтській Україні процес мовної русифікації пішов подекуди досить далеко, але він не завжди рівнорядний із процесом нац. русифікації. Свідчать про це до деякої міри й висліди перепису 1926 p., на підставі якого в СССР нібито жило 31,2 міл. українців за національністю, але лише 27,6 міл. із них подало як свою рідну мору українську, хоча мовна статистика не зовсім вірна. На національне почуття має деякий вплив і державна приналежність до УССР, тим то часто українцями називають себе громадяни УССР, хоча вони не є українцями за мовою і походженням, з другого боку, неґативний вплив на нац. почуття виявляє приналежність до Російської СФСР чи до інших республік СССР.

Ці процеси вказують на те, яким складним є дослідження нац. відносин і яким схематичним мусить бути наше представлення. До того ж у цьому нарисі ми подаємо нац. відносини так, як вони виглядали в 30-их pp., хоч відтоді вони зазнавали великих змін. Ніяких даних про сучасний стан нац. відносин або, принаймні, про стан напередодні вибуху другої світової війки сов. перепис населення 1939 р. не дає, бо його висліди опубліковані лише загально і, як інші сов. статистичні дані, дуже мало вірогідні. Тому і числа, що їх ми подаємо, відносяться до 1926 p., для Зах. України — до 1930 — 31 р. Часто ми перечисляли їх на кінець 1932 р. Зміни нац. відносин після 1932 р. подаємо через брак точніших чисел лише загально.






НАЦ. ВІДНОСИНИ НА УКР. ЕТНОГРАФІЧНІЙ ТЕРИТОРІЇ 1)


Загальна характеристика. Нац. відносини на Україні є вислідом багатьох складних чинників, як окраїнного положення, колонізаційних процесів, природного приросту, міґрації, браку власної державності тощо.


1) Див. таблицю нац. складу людности.


Вислідом дії цих чинників є такі ознаки нац. складу наших земель, як змішування різних народів на деяких окраїнах, неясна нац. приналежність численних груп на окраїнах чи малий відсоток нац. меншостей, велика різниця між нац. складом міста і села, розвиток укр. колоній на схід від суцільної укр. нац. території та ін.

Специфічні нац. відносини ми бачимо на наших різних пограниччях, зокрема західньому і східньому. На заході укр. /158/ елемент був довго у відступі; нац. укр.-поль. границя пересувалася не на нашу користь, а що важливіше — все зах. пограниччя просякнене польським чи спольонізованим елементом, який віками йшов на схід, шукаючи місця для надміру своєї людности, зокрема використовуючи в другій пол. XIX і в XX ст. свою політичну перевагу, наш брак нахилу до урбанізації і нашу еміґрацію. Великих втрат зазнали ми зокрема на Холмщині, Підляшші та родючому Поділлі. Наступ поляків на укр. територію найкраще видно з того факту, що на захід від укр.-поль. етнографічної території жило бл. 100 тис. українців, а на схід від неї, навіть без мішаного Підляшшя й Холмщини, понад 1 міл. поляків і до 1 міл. латинників.

Зовсім інші ознаки має сх. пограниччя, де під натиском укр. колонізаційної хвилі на схід від суцільної нац. території створилися численні укр. острови, які тягнуться аж до Тихого океану. Правда, на укр. суцільній території жило до недавніх часів у висліді рос. панування понад 5 міл. росіян, але одночасно на схід від цієї території жило до 4 міл. українців. Деякі простори українці і росіяни колонізували одночасно, чим пояснюється мішаний нац. характер Передкавказзя й Криму.

У наслідок схрещування колонізаційних хвиль або неясного нац. почуття людности на пограниччях виникли три мішані райони: Східне Передкавказзя, Крим і півн. Чернігівщина, де укр. людність є в меншості. Ці мішані райони обіймають цілих 21,5% простору наших етнографічних земель, і на них живе 10,5% усієї людности і 4% української (див. також стор. 25).

Укр. нац. територія, взята в цілому, і в ширших і в вужчих межах, має з наведених причин великий відсоток інших народів. У вужчих границях їх 15,6 %, у ширших — до 30,4 %, хоч визначена нами укр. територія не переходить ніде етнографічних меж; отже нац. меншості тут не суцільні, а розпорошені. Такого числа нац. меншостей не знає ніяка інша з великих етнографічних територій Европи. Нац. відносини ілюструють, крім карт (мал. 117 і 119 і етнографічна карта в кінці книжки), також статистичні таблиці:

Нац. склад міст і сіл. Дальша ознака нашої етнографічної території — це відмінний нац. склад сільської і міської людности. Міста на етнографічній території недержавної нації міняють своє обличчя на користь державної нації, через доплив чужого елементу, насамперед урядовців, і через денаціоналізацію. Коли ще взяти на увагу слабий наплив до міст укр. елементу з сіл і той факт, що наші міста були сильно заселені жидами, то зрозумілим стане їх кволий укр. характер.

Міста на наших етнографічних землях мали різнонаціональний характер: на заході укр.-поль.-жидівський, на Правобережжі укр.-жидівсько-рос., на Лівобережжі укр.-рос., в Румунії укр.-жидівсько-румунський, на Закарпатті укр.-жидівсько-угорсько-чеський.

Нам тепер зрозумілою стане таблиця, яка подає нац. структуру села і міста.

На етнографічних землях, разом із мішаними окраїнами на 100 осіб припадало:


Українців

Росіян

Жидів

Поляків

Німців

Інших

Села

Міста

76,7

38,8

12,1

28,1

1,8

21,6

5,0

6,9

1,4

0,9

3,0

3,8

На 1000 українців жило по містах 98 (а по селах 902), росіян — 371, жидів — 727, поляків — 260, німців — 112.

Звідси виходить, що жиди жили переважно по містах, росіяни — у великій мірі, з поляків — кожний четвертий жив у місті, з українців — кожний десятий.

Взагалі відсоток українців по містах тим більший, що більший відсоток українців взагалі, отже найбільше українців по містах Лівобережжя, де вони становлять 67,6%, найменше — в степовій смузі (32,9 % по містах, 73,8% по селах) і в Галичині (25,4% по містах і 70,9% по селах).

Національний склад населення більших міст на Україні був такий (у відсотках; числа на 1926):

Міста

Українців

Жидів

Росіян

Поляків

Інших

Київ

Харків

Одеса

Дніпропетровське

Львів

Сталіно

Краснодар

Чернівці

42,1

38,3

17,4

35.9

16,2

26,1

29,9

17,8

27,2

19,5

36,5

26,7

31,9

10,7

1,1

33,5

24,1

37,0

38,7

31,5

 —

56,2

51,3

 —

2,7

1,3

0,3

1,8

50,8

1,3

0,6

17,3

3,9

3,9

7,1

4,1

1,1

5,7

17,1

31,4

/160/

Розміщення українців (див. мал. 117). Українці на своїй етнографічній території розміщені нерівномірно. Чистою укр. територією, де нац. меншості не досягають і 10%, є основний масив України, який обіймає старозаселені й центральні землі. Цей масив утворює неправильний чотирикутник, що простягається на заході до лінії Могилів — Бердичів — Київ, на сході — до лінії Миропілля (біля Сум) — Харків — Гришине, на півночі доходить до етнографічної межі з білорусами, на півдні досягає степів на лінії Балта — Ольвіопіль (Первомайське) — Запоріжжя — Гришине. Від цього масиву відходить іще чистоукраїнський поліський півострів, що сягає аж по Буг на заході, і другий, східній, від Харкова по Дін. Отже масив України пересунутий на північ, бо доходить на півночі аж до етнографічної межі, а на півдні лежить від неї далеко. Найчистішою частиною України є Лівобережжя; тут на великих просторах українці становлять 99 % усієї людности.

З другого боку, землі, де неукраїнці становлять великий відсоток, — це пограниччя й численні мішані простори. В Галичині, на Холмщині й Підляшші, на Буковині, в Басарабії, на Слобожанщині, Донеччині й на Кубані неукраїнці творять 1/4 — 1/3 й навіть більше всього складу населення (див. мал. 117). Несприятливий для укр. стану посідання є донський півострів, заселений донськими козаками і в деякій мірі росіянами, давній шлях російської імперії до моря, що сягає майже по Озівське море (Ростов) і відділяє укр. суцільну територію від укр. Передкавказзя (див. стор. 22).

Дуже великий відсоток нац. меншостей (34%) маємо в степовій смузі з різним нац. елементом (докладніше нижче) у висліді поспішної їх колонізації в кінці XVIII ст. Зокрема великий відсоток нац. меншостей мала сх. частина степів, територія Донбасу, через сильний приплив росіян до гірничих і промислових осередків.






НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШОСТІ НА УКРАЇНІ


Загальна характеристика. На кінець 1932 р. на укр. суцільній території жило бл. 12 міл. нац. меншостей (25 %), а разом із мішаними територіями — понад 16 міл. На Совєтській Україні в її сучасних межах жило бл. 10 міл. неукраїнців (24%). Точні числа подаємо на статистичній табл.

Нац. меншості, які живуть на Україні, оселилися тут в різні часи. Ті, що переселилися ще в давні часи (XIV — XVII ст.), як німці, вірмени, поляки, почасти розпливалися серед укр. населення або переходили до панівної в ту добу на Україні нації — поляків. Більшість нац. меншостей прийшла на Україну лише в другій пол. XVIII ст., себто в добу колонізації півд.

України й Кубані. Головні меншості посилено стали напливати в другій пол. XIX і в XX ст.: росіяни в зв’язку з урбанізацією й індустріялізацією (Донбас), поляки як колоністи, робітники (нафтовий басейн) і урядовці. Великий відсоток росіян і поляків — це українці з походження, які під впливом чужого панування підлягли денаціоналізації.

Росіяни (бл. 8 міл. на укр. землях, 3 міл. в УССР в сучасних кордонах) є найчисленнішою меншістю на Україні й найзагрозливішою. До 1939 р. не було майже росіян на Зах. Україні, мінімальний відсоток (2 %, винятково до 5 %) становлять вони в основному масиві України. Більший відсоток їх на чотирьох територіях: на Слобожанщині, на півд. Україні — зокрема в надморській смузі, у Донбасі, на Передкавказзі та в більших містах. Найдавніше росіяни оселилися на Слобожанщині, яку вони колонізували ще з кінця XVI ст. Росіяни становлять тут бл. 1/4 населення, зокрема в укр. частині Курщини — 46%, в укр. частині Вороніжчини — 30 %, в кол. Харківській окрузі — 22,5 %, а без міста Харкова — 18 %, в кол. Ізюмській — 15 %, на Старобільщині — 10 %, на Сумщині — 5,5 %. Найбільшим рос. скупченням є Харків, де в 1926 р. жило 154 000 росіян (37 %).

Далеко пізнішою є рос. колонізація на півдні України, зокрема в приморських частинах. Росіяни скупчувалися тут переважно по містах, творячи велику частину населення (Одеса — 39 % росіян, Миколаїв — 44,5 %, Херсон — 36%, Таганріг — 55 %, Маріюпіль — 35 %). Більші сільські скупчення росіяни творили лише на Мелітопільщині, однак це були малі острови, які зазнавали українізації. Відсоток росіян за переписом 1926 р. був такий: в кол. Мелітопільській окрузі вони творили 25 % (міста — 39,7 %, села — 24,0 %), Одеській — 23,3 % (38,1 і 8,2 %), Таганрізькій — 21,9 % (55,2 і 6,1 %), Маріюпільській — 18,5 % (46,7 і 10,6 %), Миколаївській — 15,7 % (39,5 і 9,9 %), на Аккерманщині (головне старовіри) — 14,9 %, в кол. Херсонській окр. — 11,4 % (31,0 і 7,7 %). За офіційною статистикою росіяни мали в Кримі 42,2 % (по містах — 54,6%, по селах — 31,6 %); треба гадати, що в дійсності їх відсоток не доходив до 33 %.

Високий % мають росіяни в Донецькому басейні. За винятком Луганщини, росіяни — це робітничий елемент, який напливав у найновіші часи в зв’язку з розвитком індустрії. За переписом 1926 р. росіяни в кол. Луганській окрузі творили 42,7 % (51,5 % по містах, 37,1 % по селах), в укр. частині кол. Шахтинсько-Донецької окр., яка входить до складу Російської СФСР, — 37 % (74,8 і 31,5 %), в кол. Сталінській окр. 34,2 % (59,4 і 13,8 %), в Артемівський 19,9 %. (37,2 і 7,6%.). /161/

Найбільший відсоток становили росіяни на Передкавказзі. За переписом 1926 р. вони нібито мали в зах. укр. частині Передкавказзя — 28,4 % (50 % по містах і 24 % по селах), у східній мішаній частині — 57 %. В дійсності відсоток був менший, бо до росіян залічено також козацьке населення, але точнішої статистики ми не знаємо.

Про росіян у півн. Чернігівщині мова вже була (стор. 25).

Значення рос. елементу на Україні в дійсності далеко більше, ніж це виходить із поданих чисел. Росіяни скупчуються в осередках модерного життя — великих містах і промислових районах, вони опанували нехліборобські зайняття, адміністративний апарат тощо. Рос. мова, як видно на підставі перепису 1926 p., поширена далеко сильніше, ніж рос. національність. На підставі цього перепису в УССР 4,5 % українців вживало рос. мови (в селах 2 %, в містах 23,6 %), так що число росіян за мовою становило 4,4 міл., тоді як за національністю лише 2,3 міл. В РСФСР нібито вживали рос. мови аж 32 %. Ці числа, зокрема, якщо йдеться про українців в РСФСР, дуже перебільшені, але загальновідомою річчю є більше поширення рос. мови, ніж рос. національности. До речі, числа ці відносяться до 1926 p., коли в УССР лише почався курс українізації, і згодом знання укр. мови значно поширилося. З другого боку, натиск на укр. життя, який почався після 1930 p., став причиною сильного поширення рос. мови по містах. Треба однак застерегтися проти визнання за критерій приналежности до укр. нації самого лише вживання укр. мови. Приналежними до укр. нації визнають себе не лише мовно зрусифіковані українці, але й частина зайшлого елементу, який почував себе зв’язаним з територією України, укр. народом і майбутнім країни.

Козаки. На півд.-сх. пограниччі України — в області Дону й на Передкавказзі з неукраїнців, крім росіян, живуть козаки, які хоч вживають рос. мови, але вважають себе, особливо донці, за окрему національну групу. Крім донців, на Передкавказзі є ще терські козаки. Статистика залічує їх до росіян, і тому важко точніше визначити, скільки їх живе на укр. землях.

Жиди — це до 1941 р. друга щодо чисельности нац. меншість на Україні; в 1932 р. їх було 2 980 000, або 6,1 V« всього населення. Як відомо, це елемент, скупчений по містах, де жило 73% жидів. По містах України вони становили 21,6 %, по селах ледве 1,8 %. Жиди поширилися в минулому (від XIV ст.) головне в Польщі; тому й сьогодні вони найбільше скупчені в тій частині Европи, яка входила колись до складу історичної Польщі або була в її сусідстві (на Закарпаття й Буковину жиди наплинули з Галичини лише під кінець XVIII ст.). На їх сучасне географічне розміщення на Україні мала вплив встановлена царським урядом т. зв. »межа осілости« — лінія Дніпра, на схід від якої уряд не дозволяв жидам осідати. Тому на Лівобережжі жиди становили 2 — 3 % населення (по містах 10 — 25 %, по селах 0,1 — 0,4%), на сх. пограниччях України (Слобожанщина, Донщина, Передкавказзя) навіть менше як 1 %, зате на захід від Дніпра жидів було більше як 5%, по містах навіть 20 — 50 %. Найбільший відсоток становили жиди на Зах. Україні: в Галичині й на півн.-зах. землях — 12 %, на Буковині — 16 %, на Закарпатті — 12,5 %.

В міру напливу сільського елементу до міст, піднесення його господарської свідомости (кооперація в Галичині!) і одночасно чимраз більшого розпорошення жидів (виїзд із зах. земель до Америки, розпорошення з УССР по СССР) відсоток жидів меншає — так, в УССР він упав із 8 % в 1897 р. до 5,4 в 1926 р. Одночасно йшов відступ жидів із сіл до міст і скупчення їх по найбільших містах. Так в 1897 р. в УССР жило на 100 жидів 43,5 в містах без т. зв. осель міського типу; разом із ними 1926 р. в УССР в містах жило 77,5 % всіх жидів, в тому числі 13,5 у великих містах; у 1926 р. відповідні числа становили 59,8 і 29,2. Тепер число жидів на Україні зменшилося до кількох сотень тисяч у висліді винищення їх гітлерівським режимом. Але про це докладніше далі (стор. 176).

Поляки й латинники — це перед другою світовою війною третя щодо чисельности національна меншість на Україні. Прийшли вони протягом століть на укр. землі, які входили до складу історичної Польщі. Після її упадку відсоток поляків на підросійській Україні зменшився, але дещо піднісся в Галичині. Їх стан посідання збільшився в часи між двома світовими війнами на Зах. Україні, окупованій Польщею. Під кінець 1932 р. на Україні жило до 2,9 міл. поляків і спольонізованих українців (латинників і калакутів). Половину їх становили давно оселені справжні поляки, бл. 300 000, — це колоністи, зайшлі по першій світовій війні; решта — спольонізовані українці.

Жили поляки й латинники лише на тих укр. землях, які колись входили до складу історичної Польщі. Найбільше їх на середній смузі, що простягається від Сяну по Збруч, де добрі ґрунти віками притягали поль. колоніста; поляки й латинники становлять тут 25 — 30 % населення. За Збручем їх відсоток меншає до 10 — 5 %, в сх. частині Правобережжя падаючи до 1 %. Відносно невеликий відсоток їх на південь від Дністра, зокрема /162/ в горах (10 — 20%) і на півночі — на зах. Волині (15 %) й Поліссі (11 %). На Волині — це почасти колоністи з кінця XIX ст., поселені тут у висліді парцеляційної діяльности Російського Селянського Банку. Найбільший відсоток становлять поляки на Холмщині й півд. Підляшші, де разом із спольонізованими українцями мають абсолютну більшість (57 %).

Як відомо, поляки мали особливо великий відсоток по містах Зах. України; в Галичині — в містах 39,5 %, а в селах 25,3 %, на півн.-зах. землях цей відсоток становить 29,0 і 20,0 %. У висліді встановлення нового кордону між УССР і Польщею та обміну населенням поляків сьогодні на укр. землях майже немає. З другого боку, майже немає українців на Лемківщині, Посянні й Холмщині з Підляшшям.

Інші національності не становлять значного відсотка. Найбільше з них німців — 580 000, чи власне 680 000, себто 1,2 % або 1,3% населення етнографічної укр. території. Німці — хліборобські колоністи, яких спровадила австрійська або російська влада як добрих господарів. Німці жили переважно в двох смугах: на Волині — на поль. (34 000) і сов. (56 000) боці, в суміжній кол. Коростенській окрузі (26 000), в степових округах УССР і в Кримі. Найбільший відсоток творили вони на Одещині (15,2 %). Німці займалися хліборобством і жили суцільними великими островами.

У висліді подій, зв’язаних із другою світовою війною, німців сьогодні на Україні майже немає.

Румунів (волохів, молдаван) на нашій етнографічній території жило 480 000, себто 0,9 % всього населення. Живуть вони на укр.-румунському пограниччі, головне на Буковині, в Хотинщині, на лівому березі середнього Дністра та в Аккерманщині. Крім того, смугами живе бл. 100 000 румунів, дрібними островами, порозкиданими по степовій Україні.

Греки (167 000) заселюють півд.-сх. Україну, головне Маріюпільщину, в меншій мірі — Чорноморщину, живуть вони і в Кримі та на Ставропільщині.

Болгари (126 000) сидять головне в Мелітопільщині (56 000) й Аккерманщині (9 000). Чехи (82 000) жили на Закарпатті й на Волині. Словаки живуть на Зах. Закарпатті (20 000). Угорці (43 000) — на Закарпатті. Вірмени (146 000) мешкають біля Ростова й на Кубані. Татари й турки (257 000) жили у Кримі й Аккерманщині. Кавказькі верховинці (63 000) на укр. Передкавказзі.






ЗМІНИ НАЦ. ВІДНОСИН В 1900 — 30 PP.


Порівнюючи висліди переписів населення, можна, при всій їх неточності, побачити, в якому напрямі йшла еволюція нац. відносин на Україні аж до часу примусової колективізації й частинної депортації укр. населення з підсовєтської України. Ці зміни показані на карті (мал. 118). /163/

На укр. землях в СССР протягом 1897 — 1926 pp. укр. елемент всюди збільшився коштом росіян і жидів, зокрема в степовій смузі і на сх. Передкавказзі, куди в той час напливав укр. елемент із корінних земель. Натомість рос. елемент зріс у Донбасі шляхом іміґрації. Деяких втрат українці зазнали на Курщині й Вороніжчині, досить сильних у Надволжі — мабуть, у наслідок русифікації. На території УССР відсоток українців збільшився з 76,7 до 80,8 %, в тому числі в селах — із 83,0 до 86,1 %, а в містах навіть із 32,5 % до 46,2 %. В той самий час відсоток росіян зменшився з 10,0 % до 8,4 % (в селах із 6,7 % до 6,0 %, в містах із 33,7 % до 23,3 %), а жидів — із 8,4% до 5,6% (в селах із 5,2% до 2,6%, в містах із 27,4% до 25,7%).

На Зах. Україні корисна для українців зміна нац. відносин мала місце лише на Закарпатті, де в 1900 — 30 pp. укр. елемент зріс від 59,4 % до 63,0 % коштом угорців і жидів, не зважаючи на одночасний наплив чехів. Натомість українці зазнали втрат у Галичині і на півн.-зах. землях на користь поляків у висліді допливу їх із корінної Польщі, більшої еміґрації українців, ніж поляків, і деякої денаціоналізації. В Галичині, на підставі поль. переписів, за pp. 1910 — 31 відсоток українців нібито зменшився з 64,0 % до 60,6 %, жидів — з 12,3 % до 10,3 %, а відсоток поляків одночасно нібито зріс із 23,0 % до 28,5 %. На півн.-зах. землях за pp. 1921 — 31 відсоток поляків зріс із 18,3 % до 21,2 % коштом жидів (11,9% і 10%) і українців (66,7 % і 65,0 %). Ці числа не зовсім вірні через непевність поль. перепису, однак під польською окупацією українці зазнали деяких втрат. Про пізніші зміни нац. відносин — окремо.






НАЦ. ВІДНОСИНИ В РІЗНИХ ЧАСТИНАХ УКРАЇНИ


Загальні зауваження. На опанування укр. території українцями впливає не лише величина відсотка, який становлять українці, але й густота населення. Що густіше живуть на якійсь території українці, то сильніше вона закріплена укр. елементом. Що більший відсоток становлять українці й що більша густота людности, то більшу перевагу мають вони над іншими національностями, то більша є надвишка українців над неукраїнцями на 1 км², т. зв. релятивна, відносна надвишка. І навпаки, що менша ця надвишка, то легше змінити нац. стан посідання й то легше при невеликих нац. змінах втратити більшість не на нашу користь (див. мал. 119).

Далі ми подаємо коротку характеристику нац. відносин на окремих територіях України, беручи насамперед під увагу ступінь закріплення нашого стану посідання. Найбільше уваги ми присвятимо окраїнам, подробиці — на картах і таблицях стор. 164 — 166, 167.

Правобережжя і Лівобережжя. Це найсильніше опанована укр. елементом частина України: відсоток українців тут високий, і густота населення теж дуже висока.

На Правобережжі (середня частина УССР між Збручем і Дніпром) українці становлять 86 % усієї людности (93,2 % — сільської, 48,9% — міської). Головною національною меншістю були тут жиди (7,6 %, зокрема, в селах 2,6 %, в містах 33,6 %). На другому місці — поляки і латинники, в селах 3,1 %, в містах 3,3 %, відсоток яких зменшується в сх. і півд. напрямі. Найбільше їх в кол. округах — Проскурівській (10,4 %), Шепетівській (9,1 %), Бердичівській (6,6 %) і Кам’янецькій (5,7 %). Більшість із них — це латинники. Росіяни творять ледве 2,6 % й живуть лише по містах (12,2 %, по селах 0,7 %), головно більших; 55 % їх скупчується в Києві. У висліді — на Правобережжі висока густота українців (77 на 1 км²) і велика надвишка над іншими народами (66 на 1 км², себто на 1 км² живе українців на 66 душ більше, ніж усіх неукраїнців).

Лівобережжя (без Слобожанщини) є найсильніше опанована українським елементом частина України. Українці творять тут 94,6 % (в селах 98 %, в містах 68 %), густота українців становить 70, а відносна надвишка — 66. З нац. меншостей малий відсоток жидів (2,7 %) і росіян (2,1 %).

Слобожанщина ділиться на півд.-зах., що входить до складу УССР (Харківщина в широкому значенні слова) і півн.-сх. — укр. частини Курщини й Вороніжчини, що входять до складу Совєтської Росії.

Харківщина має далеко більший відсоток росіян, які одночасно з українцями прийшли сюди вже в першій пол. XVII ст. Крім скупчення в Харкові, вони творять компактні острови сільської людности. Жиди живуть лише в Харкові, в цілому українці становлять 79,1 %, з них в селах 85,5 %, в містах 56,4 %, на 1 км² живе їх 62, а їх відносна надвишка становить 46. Росіян — 16,9% (в селах 13,7 %, в містах 27.2 %), жидів — 2,9 %, а без Харкова — ледве 0,6 %.

Півн. і сх. Слобожанщина, себто Курщина й Вороніжчина, вже далеко слабше опанована українцями: тут великий відсоток росіян, зокрема на Курщині, і взагалі менша густота населення. Українці становлять 64,2 % всього населення (в селах 64,3 %, в містах 63,2%), на 1 км² живе їх 32, а їх надвишка дорівнює ледве — 14. Росіяни становлять 35,4 %.

Північна Україна опанована укр. елементом слабше як через меншу густоту населення взагалі, так і більший, ніж на середній Україні, відсоток нац. меншостей.

Відкритою лишається для всієї півн. України проблема укр.-білоруської етнографічної межі (див. стор. 157), яку нелегко визначити, зокрема на зах. Поліссі й Підляшші в наслідок наявности переходових говірок між мовами обох народів, невисокого ступеня нац. свідомости й низки прикмет, характеристичних для всіх поліщуків по обох боках мовної границі, які випливають з особливостей природи. До того ж укр.-білор. пограниччя слабо досліджене, і тому ці відносини визначаємо лише схематично. Не вияснене нац. обличчя півн. Чернігівщини — пограничної території між Україною, Білоруссю й Росією (стор. 22). /164/






НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД ЛЮДНОСТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В 1930 PP.


Політичний і адміністративний поділ на pp. 1927 — 31

Краї



Територія в тис. км²




Все населення в тис.



Національний склад населення:


українці

росіяни

жиди

поляки й латинники

німці



інші

в  1000

у %

в  1000

у %

в  1000

у %

в  1000

у %

в  1000

у %

в  1000

у %

I. Українські землі в СССР (числа з 17. XII. 1926 р.)

А. Суцільна українська територія

1. Українська ССР

Правобережне Полісся 1)

Чернігівщина 2)

Правобережжя

Лівобережжя 4)

Слобожанщина 5)

Степ

Дніпровий пром. район

Гірничий район (Донбас)

1. УССР

23,1

30,2

100,8

53,4

39,7

119,1

46,2

30,6

443,1

1 212

1 716

8 908

3 969

3 098

5 568

2 391

2 036

29 018

863

1 530

7 712

3 756

2 449

3 674

1 984

1 222

23 219

71,1

87,6

86,1

91,6

79,1

66,0

82,9

66,0

80,0

28

162 3)

230

83

523

798

214

639

2 677

2,3

9,3

2,6

2,1

16,9

14,3

8,9

31,4

9,2

106

41

682

108

90

396

113

41

1 577

8,8

2,4

7,6

2,7

2,9

7,1

4,8

2,0

5,4

127

2

283

5

7

31

9

9

476

10,5

0,1

3,1

0,1

0,2

0,6

0,4

0,4

1,6

76

6

14

3

7

206

45

37

394

6,3

0,3

0,1

0,1

0,2

3,7

1,9

1.9

1,4

12

5

47

14

22

460 6)

27

88 7)

675

1,0

0,3

0,5

0,4

0,7

8,3

1,1

4.3

2,4


2. Білоруська ССР


2. Мозирщина (част.)

6,4

164

143 8)

87,2

3

1,8

7

4,3

8

4,9

3

1,8




3. Російська ССР

Курщина й Вороніжчина (част.)

Донеччина

Зах. Передкавказзя

3. Російська СФСР

43,9

23,8

46,6

114,3

2 200

778

2 115

5 093

1 412

597 9)

1 318

3 357

64,2

76,8

63,8

66,0

779

160

599

1 538

35,1

20,6

28,4

30,3

2

3

3

8

0,1

0,1

0,1

0,1

 —

1

5

6

 —

0,1

0,2

0,1

 —

11

15

26

 —

1,4

0,7

0,5

7

6

145 10)

158

0,3

0,7

6,8

3,0

А. 1 — 3. Суцільна укр. тер. в СССР

563,8

34 275

26 719

76,7

4 218

12,9

1 592

4,7

490

1,4

423

1,3

833

3,0


Б. Мішана територія

Півн. Чернігівщина 11)

Крим

Сх. Передкавказзя

Б. Мішана укр. тер. в СССР

14,2

26,0

163.4

203,6

880

714

3 500

5 094

121?

77? 12)

1 170

1 371

14,1?

10,8?

33,4

27,0

711?

301?

2 005

3 017

80,9?

42,2?

57,3

59,2

28

50

7

85

3 2

7,0

0,2

1,7

1

5

7

13

0,1

0,7

0,2

0,2

44

55

99

6.1

1,6

1,9

16

237 13)

256 14)

509

1,7

33,2

7,3

10,0

І. Всі укр. землі в СССР

767,4

39 369

28 090

71,3

7 235

18,4

1 677

4,3

503

1,3

522

1,3

1 342

3,4


II. Українські землі в Польщі (числа з 9. XII. 1931 р.)




























1. Галичина

55,7

5 435

3 299

60,6

 —

556

10,3

1 547

28,5

29

0,5

4

0,1

2. Півн.-зах. землі

Холмщина й Підляшшя

Зах. Волинь

Зах. Полісся

Більщина

76,5

10,2

35,8

27,8

2,7

3 763

675

2 083

924

79

2 417

205

1 448

708

56

64,1

31,6

69 1

76,6

70,9

47

1

32

13

1

1,3

0,2

1,6

1,4

1.3

376

64

208

99

5

10,0

9,5

10,0

10.8

6,3

835

391 15)

325

102

17

22,2

56 5

15,6

11,0

21,5

49

14

34

1

1,3

2,2

1,6

0,1

 —

39

38

1

1,1

1,8

0,1

II. Укр. землі в Польщі

132,2

9 198

5 716

62,3

47

0,5

932

10,0

2 382

26,0

78

0,8

43

0,4


III. Українські землі в Румунії (числа з 29. XII. 1930 р.)

Басарабія

Буковина

Мармарощина

11.6

5,3

0,7

750

462

26

461

302

17

61,5

65,4

65,4

64

3

8,5

0,6

68

55

6

9,1

11,9

23,1

1

27

0,1

5,8

15

21

2,0

4,5

141 16)

54 17)

3

8,8

11,8

11,5

III. Укр. землі в Румунії

17,6

1238

780

63,1

67

5,4

129

10,4

28

2,2

36

2,9

198

16,0


IV. Українські землі в Чехо-Словаччині (числа з 1. XII. 1930 р.)

Карпатська Україна

Словаччина

11,4

3,5

616

118

439

87

71,3

73,8

 —

 —

 —

 —

80

9

13,0

7,6

 —

 —

 —

 —

11

1

1,8

0,8

86 18)

21 19)

13,9

17,8

IV. Укр. землі в Чехо-Словаччині

14,9

734

326

71,8

 —

 —

89

12,1

 —

 —

12

1,6

107

14,5

Суцільна укр. територія на 1. І. 1933 р.

Укр. етнографічні землі на 1. І. 1933 р.

728,5

932,1

48 420

53 780

36 180

37 630

74,7

70,0

4 600

7 780

9,5

14,4

2 890

2 980

6,1

5,5

2 940 20)

2 950 20)

6,1

5,5

580

680

1,2

1,3

1 230 21)

1 760 22)

2,5

3,3


1) Кол. округи: Волинська, Коростенська, 2) Кол. округи: Глухівська, Конотопська, Чернігівська. 3) Числа за офіційною статистикою; за нею записано на Глухівщині бл. 80 тис. українців як росіян. 4) Кол. округи: Кременчуцька, Лубенська, Ніженська. Полтавська, Прилуцька, Роменська. 5) Кол. округи: Ізюмська, Куп’янська, Сумська, Харківська. 6) З них 245 тис. румунів, 91 тис. болгар, 72 тис. греків. 7) З них 34 тис. греків, 8 тис. румунів. 8) На підставі мовних критеріїв; офіційна статистика налічувала 135 тис. білорусів і 8 тис. українців. 9) Почасти на підставі мовних критеріїв; офіційна статистика налічувала 407 тис. українців і 350 тис. росіян. 10) З них 30 тис. кавказьких верховинців, 28 тис. вірмен, 22 тис. греків. 11) За офіційною статистикою; вона не є вірна. 12) Числа офіційної статистики невірні; мабуть 180 тис. українців і 200 тис. росіян. 13) 110 тис. татар, 16 тис. греків. 14) 27 тис. кавказьких верховинців, 77 тис. вірмен. 15) З них 40 — 50 % латинників. 16) З них 138 тис. румунів. 17) З них 52 тис. румунів. 18) 3 них 42 тис. угорців, 30 тис. чехів і словаків. 19) 3 них 18 тис. словаків. 20) З них половина латинників. 21) З них 483 тис. румунів, 140 тис. греків, 113 тис. болгар, 100 тис. чехів і словаків, 92 тис. білорусів, 52 тис. вірмен, 43 тис. угорців, 40 тис. татар і турків, 35 тис. кавказьких верховинців. 22) З них 488 тис. румунів, 257 тис. татар і турків, 167 тис. греків, 146 тис. вірмен, 143 тис. білорусів, 126 тис. болгар, 102 тис. чехів і словаків, 63 тис. кавказьких верховинців, 43 тис. угорців.

В цій табл. подано числа на підставі офіційних даних з деякими поправками. В дійсності число українців треба збільшити на яких 400 тис. коштом росіян (Півн. Чернігівщина, Крим, Глухівщина), дещо коштом поляків. З другого боку, треба збільшити і число білорусів; серед росіян є також козаки.






НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД ЛЮДНОСТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В 1930 PP.


Політичний і адміністративний поділ на 1948 р.1)

Числа на 1. І. 1933 р.

Краї


Все населення в тис.

Українці

Росіяни

Жиди

Поляки й латинники

Німці

Інші

в  1000

у %

в  1000

у %

в  1000

у %

в  1000

у %

в  1000

у %

в  1000

у %

І. Українська ССР

1. УССР в давніх межах 2)

2. Західня Україна

3. Буковина й Басарабія 3)

4. Карпатська Україна 3)

31 610

7 150

1 470

740

25 470

4 540

770

460

80,3

63,4

52,4

62,2

2 900

40

90

 —

9,3

0,6

6,1

 —

1 720

705

140

95

5,4

9,9

9,5

12,8

500

1 760

30

1,6

24,6

2,0

430

65

80

15

1,4

0,9

5,5

2,0

620

40

360 4)

170 5)

2,0

0,6

24,5

23,0

І. 1 — 4. УССР

41 000

31 240

76,2

3 030

7,4

2 660

6,5

2 290

5,6

590

1,4

1 190 6)

2,9


І. Українська суцільна територія за межами УССР

1. Укр. землі в Росії (РСФСР) 7)

2. Укр. землі в Білорусі (БССР)

3. Укр. землі в Польщі

4. Укр. землі в Чехо-Словаччині

5. Укр. землі в Румунії

5 160

940

1 360

120

110

3 400?

740

650

90

80

65,8

78,9

47,9

75,0

72,8

1 560?

5

30,3?

0,5

10

100

135

15

0,2

10,6

9,9

13,6

5

80

560

10

5

0,1

8,5

41,2

8,3

4,5

25

5

15

0,5

0,5

11,0

160 8)

10

20

10

3,1

1,1

16,7

9,1

II. 1 — 5. Укр. суцільна територія за межами УССР 7)

7 690

4 960?

64,6?

1 565?

20,3?

260

3,4

660

8,6

45

0,6

200

2,6


III. Українська мішана територія

III. Укр. мішана територія в РСФСР

5 360

1 450?

27,0

3 180?

59,2?

90

1,7

10

0,2

100

1,9

530 9)

10,0

Українська суцільна територія в Европі 10)

48 690

36 200

74,4

4 595

9,4

2 920

6,0

2 950 11)

6,1

635

1,3,

1 390 12)

2,8

Українські землі в Европі 10)

54 050

37 650

69,6

7 775

14,4

3010

5,5

2 960 11)

5,5

735

1,4

1 920 13)

3,6

1) політичний і адміністративний поділ, як в табл. на стор. 29; там подана територія. 2) Без тієї частини, що відійшла до Молдавської ССР. 3) В тому числі 160 тис. румунів, 119 тис. греків, 102 тис. болгар. 3) Разом із малими кусками неукраїнської території, і тому числа інші, ніж в попередній табл. 4) В тому числі 257 тис. румунів, 97 тис. болгар. 5) В тому числі 118 тис. угорців, 35 тис. чехів і словаків. 6) В тому числі 466 тис. румунів, 198 тис. болгар і сербів, 112 тис. угорців, 81 тис. білорусів, 80 тис. чехів і словаків, 51 тис. татар і турків. 7) Точніший розподіл у попередній табл. 8) 3 них 33 тис. кавказьких верховинців, 31 тис. вірмен, 24 тис. греків. 9) 3 них 217 тис. татар і турків, 96 тис. вірмен, 51 тис. кавказьких верховинців. 10) Див. кінцева заввага в попередній табл. 11) В тому числі половина латинників. 12) Між ними 457 тис. румунів, 217 тис. татар і турків, 199 тис. болгар і сербів, 140 тис. греків, 117 тис. угорців, 105 тис. чехів і словаків, 92 тис. білорусів, 52 тис. вірмен. 13) В тому числі 462 тис. румунів, 257 тис. татар і турків, 212 тис. болгар і сербів, 167 тис. греків, 146 тис. вірмен, 143 тис. білорусів, 117 тис. угорців, 107 тис. чехів і словаків, 63 тис. кавказьких верховинців.


/167/

Не треба недоцінювати, що під впливом приналежности цього пограниччя до Білоруської ССР тут шириться процес білорусизації, а в півн. Чернігівщині — русифікації.

Півн. Підляшшя, положене на північ від Бугу (що його називаємо від головного міста Більщино ю), є пограничною територією між українцями, білорусами й поляками. Укр. населення становило 69 %, польське — 22 %, жидівське — 8 %. Однак нац. свідомість укр. населення дуже низька й, за винятком коротких спроб в часи першої і другої світової війни, тут ніколи не було укр. культурної чи то політичної праці.

На зах. Волині й Поліссі, що до 1939 р. входили до складу Польщі, українці становили 71,5 % (села 79,6 %, міста — 18,8 %), на 1 км² жило 34 українців, а їх відносна надвишка — 21. Невелика надвишка була наслідком насамперед невеликої густоти населення. Національні меншості — це поляки (14,2 %), жиди (10,3 %), невеликий відсоток складали німці (1,0 %) й чехи (0,9 %), які жили тільки на Волині, прийшовши сюди в останні десятиліття XIX ст., як і частина поляків. Звертає увагу невеликий відсоток українців у містах, опанованих здебільшого жидами.

На сх. Волині й Правобережному Поліссі відносини були подібні: відсоток українців — 71,3 (села — 76,5 %, міста — 43,0 %), густота 38, відносна надвишка 32. Нац. меншості — поляки (10,5 %), жиди (8,8 %), німці (6,3 %), росіяни (2,3 %), чехи (0,5 %).

На Лівобережному Поліссі, або, краще, на Чернігівщині, відсоток українців вищий, бо щезають меншості: польська, німецька і чеська. Натомість підноситься відсоток росіян (9,3 %), які скупчуються головне на Глухівщині, де за переписом 1926 р. вони нібито складали 23,6 %. В дійсності ні перепис 1897 p., ні інші джерела не виявляють такого відсотка росіян, і вони становлять на Глухівщині, мабуть, бл. 10%, а в усій Чернігівщині — бл. 5%. У зв’язку з меншим, ніж на властивому Поліссі й Волині, відсотком нац. меншостей і більшою густотою населення вищий і відсоток українців: 87,6%, з них в селах — 91,5%, в містах — 61% (фактично він становив 96%), густота українців — 51 (53), а їх надвишка — 44 (46).

Південна Україна опанована українцями слабо, бо й густота населення тут невелика і від самого початку (в другій пол. XVIII ст.) вона заселялася не лише українцями, а й численними чужинцями тому, що укр. елементу тут не вистачало, щоб заселити велетенський простір степів.


Український стан посідання в поодиноких краях

Краї

Українці у відсотках людности

Українці на 1 км²

Надвишка українців на 1 км²

всієї

міської

сільської

Правобережне Полісся

71,3

43,0

76,5

38

23

Чернігівщина

87,6

61,0

91,5

51

44

Правобережжя

86,1

48,9

93,2

77

66

Лівобережжя

94,6

67,6

97,8

70

66

Слобожанщина

79,1

56,4

85,5

62

46

Степ

66,0

32,9

73,8

31

15

Дніпровий пром. район

82,9

49,3

91,1

43

35

Гірничий район

60,0

40,4

74,8

40

18

Курщина й Вороніжчина

64,2

63,2

64,3

32

14

Донеччина

76,8

33,9

81,8

25

18

Зах. Передкавказзя

63,8

34,8

68,4

29

13

Галичина

60,6

25,4

70,9

59

21

Зах. Волинь і Полісся

71,5

18,8

79,6

34

21

Холмщина й Підляшшя

31,6

4,3

34,4

22

 — 25

Закарпаття

71,4

37,6

77,2

36

24

Буковина

65,4

22,6

81,6

57

26

Басарабія

61,5

26,5

66,0

40

15

Півн. Чернігівщина

14,1?

2,0?

16,2?

9?

 — 42?

Крим

10,8?

8,6?

12,7?

4?

 — 24?

Східне Передкавказзя

33,4

19,0

34,4

9

 — 7

Укр. суцільна територія

74,7

41,5

82,2

50

34

Всі українські землі

70,7

38,9

77,0

40

23


З неукраїнців, крім росіян, сюди переселяли й інших слов’ян і православних, як болгар, сербів, молдаван, греків, а, крім того, взірцевих господарів — німців. Тому відсоток українців становив у 1926 р. (без Донбасу, але з Дніпровим пром. районом) лише 71,2, в селах 79,2, в містах 37,9, густота 34, а надвишка 20, себто нац. обличчя півд. України теоретично можна було б легко змінити. На щастя, нац. меншості тут розбиті; 71,2% українців відповідає 12,7 % росіян, 6,4 % жидів, 3,1 % німців, 3,1 % молдаван, 0,9 % греків, 1,2 % болгар. Еволюція нац. відносин взагалі сприятлива для українців, зважаючи на приплив укр. елементу з середньої України й українізацію неукр. островів. /168/Опанування півд. України укр. елементом зменшується взагалі в півд. і сх. напрямі. Воно найслабше в Донбасі, куди, як згадано, допливає рос. робітничий елемент: він лежить на межі неукр. етнографічної території (область Дону), і на його територію до Луганщини входить рос. мовний півострів. У 1926 р. в Донбасі українці становили 60,0 % (в селах — 74,8 %, в містах — 40,4 %), їх густота дорівнювала 40, а надвишка лише 18. Крім росіян (31,4 %), малі відсотки становили тут греки (2,5 %) й німці (1,9 %). Скріплення укр. стану посідання в півд. Україні, яка в’яже нас із морем, зокрема в промисловому серці України — Донбасі, є найважливішою життьовою проблемою України.

За межами УССР є заселена українцями частина кол. Области Війська Донського, яку можна назвати Донеччиною або укр. Донщиною. Вона розпадається на дві частини: півн., між Дінцем і Доном у сточищі р. Калитви з містами Міллеровим і Морозівським, і півд., що простягається між сучасним кордоном УССР і дол. частиною Дінця і Дону з Таганрогом. Це хліборобська територія, заселена майже самими українцями з невеликою нац. свідомістю; більший відсоток неукраїнців має лише середня частина, яка є сх. частиною Донбасу, положеною за межами УССР. Відсоток українців — 76,8 % (в селах — 81,8%, в містах — 33,9 %), густота — 25, отже надвишка українців — 18. Нац. меншістю є росіяни і донці (20,6%).

Передкавказзя має лише (див. стор. 22 — 23) в зах. частині укр. більшість. Національні відносини на Передкавказзі ускладнені різним походженням мешканців і молодими колонізаційними процесами. Побіч українських козаків, яких оселили на Кубані в кінці XVIII ст., зустрічаємо тут укр. селян, що стали напливати в другій пол. XIX ст. В сх. частині Передкавказзя (кол. Терська область) поселені були теж козаки з рос. мовою, і сюди, а ще більше в Ставропільщину, стали напливати рос. селяни. В містах оселився різнонаціональний елемент, в горах залишилися кавказькі горяни; адигейці — черкеси серед укр. Кубані творять острів. Якщо візьмемо до уваги слабе заселення краю й наявність живих колонізаційних процесів, то стає ясно, що Передкавказзя не мало ще в 30-их pp. і не має й тепер скристалізованого нац. обличчя.

Зах. Передкавказзя, яке має укр. більшість, обіймає зах. частину Кубанщини (або теперішньої Краснодарської области) і сусідні півд.-зах. частини кол. Области Війська Донського. Українці, за переписом 1926 p., становлять 63,8 % (в селах — 68,4%, в містах — 34,8 %), справді ж їх відсоток був вищий. Густота українців — 29, а відносна надвишка — 13. Нац. меншістю були росіяни і козаки з рос. мовою (28,4 %), малий відсоток припадає на кавказьких горян (1,4 %), вірмен (1,4 %), греків (1,0 %).

Далеко більше Сх. Передкавказзя обіймає сх. частину Кубанщини, кол. Чорноморщину, півд.-сх. частину кол. Области Війська Донського, Ставропільщину, частини кол. Терщини й малі півд.-зах. окраїни кол. Астраханської губ. За переписом 1926 р. українці становили тут 33,4 % населення (в селах — 34,4 %, в містах — 19,0 %), їхня густота — 9, а недобір — 7, себто, коли б сюди приплинуло пересічно 7 українців на 1 км², українці творили б половину всього населення. Росіян і козаків за цим переписом було нібито 57,3 %, інших — 9,3 %. І тут відсоток українців був у дійсності дещо вищий. Майбутнє вияснить нац. обличчя півд.-сх. пограниччя України.

Крим. За переписом 1926 р. на 714 000 населення українці становили ледве 10,8 % (села — 12,7 %, міста — 8,6 %), татари — 25,1 %, росіяни 42,2 %, а 21,9 % інші (жиди — 7 %, німці — 6,1 %, греки — 2,2 %). Давні володарі краю — татари, становили ще в 1897 р. 35,5 % всього населення, але відсоток їх постійно падає насамперед через іміґрацію українців і росіян. В 1926 р. татари становили навіть в півд. татарській частині краю лише відносну більшість (42,4 %). Сьогодні татар у Кримі немає, бо большевики виселили в 1946 р. все татарське населення. Якщо йдеться про розподіл слов’янського населення між українцями і росіянами, то урядові числа з 1926 р. невірні. В світлі цієї статистики в 1926 р. в Кримі нібито жило лише 74 тис. українців, але вже перепис 1897 р. налічував їх 65 тис, а на підставі статистики 1926 р. в Кримі жило нібито аж 80 тис. людей, народжених в УССР, себто укр. іміґрантів. Беручи до уваги природний приріст давно оселених українців і їх свіжий приплив, можна їх число на 1926 р. підвищити на яких 180 — 200 тис, або до 25 %, а відсоток росіян автоматично обнизити до яких 27 %, В селах творили українці мабуть 35 %, росіяни 10 %. Росіяни живуть в дійсності тільки по містах, українці мають більшість в півн. степовому Кримі. Яке сучасне нац. обличчя краю після виселення татар і нової іміґрації, сказати важко.

Холмщина й Підляшшя — це територія, погранична з Польщею на півн.-заході (див. стор. 21). Про півн. Підляшшя, що лежить на північ від Бугу, мова вже була (стор. 167). Ніяка інша частина укр. земель, положена на захід, не зазнала протягом короткого часу таких сильних змін нац. стану посідання. Поль. культурні впливи, зокрема на гр.-кат. церкву, були тут завжди; особливо посилились вони у XIX ст., коли ці землі ввійшли до складу т. зв. Царства Польського. Щоб загальмувати польські впливи, царський уряд в 1875 р. примусово скасував унію, перетягши холмщан і підляшан на православіє. Але велика частина населення залишилася вірною католицизмові і, коли царський указ 17. 4. 1905 р. дозволив змінювати віру, але й далі забороняв гр.-кат. церкву, вона перейшла на римо-католицизм і повністю підпала поль. церковним і культурним впливам. Із 450 000 правос. в 1905 р. залишилося при православії в 1908 р. 280 000. Другого удару українцям Холмщини завдала перша світова війна, коли більшість укр. правос. населення евакуювалася в глибину імперії перед приходом німецької й австрійської армій, а по війні лише частково повернулася на батьківщину; українці втратили тоді бл. 120 000. У висліді цих процесів відсоток українців зменшився, збільшився відсоток поляків (також шляхом колонізації), і постала група спольонізованих українців, яких правос. українці називали перекицами або калакутами; вони залишилися ще переважно при укр. мові й укр. народній культурі, але з політичного погляду почували себе радше поляками. /169/

/170/

Найбільше їх було на Підляшші (бл. 150 тис), менше на власне Холмщині (бл. 50 тис). Перед другою світовою війною українці мали більшість лише у вузькій смузі над Бугом, зокрема в Грубешівщині й Володавщині. В Холмщині й Підляшші без зах. окраїн українці становили в 1931 р. 32 %, спольонізовані українці — бл. 26 %, поляки — 30%, жиди — 9,5 %, німці — 2,2 %. Після другої світової війни укр. населення виселено.

Галичина. Колись чисто український край під впливом многовікового панування Польщі втратив провідну верству, яка за малим винятком зазнала польонізації, а крім того, поль. поселенці розселилися в цілому краю, зокрема в середній — найурожайнішій смузі. З поль. островів найбільші біля Львова, Самбора, в Тернопільщині (пов. Скалат, Теребовля, Тернопіль). Посередньою групою стали згадані латинники; це почасти перетягнені на римо-католицизм укр. селяни, почасти давні поль. колоністи, що українізувалися серед укр. оточення. Від другої пол. XIX ст., під впливом укр. нац. піднесення, в Галичині постає висока укр. нац. свідомість, твориться численна провідна верства, підлягають частковій українізації міста, але відсоток українців одночасно зменшився на користь поляків у наслідок сильної еміґрації укр. селян до Америки й припливу поляків до міста, зокрема до Львова й нафтового басейну, та їхньої сільської колонізації. За часів поль. окупації цей відсоток ще збільшився; у висліді на території Галичини сталися такі приблизно пересунення сил (на 100 душ всієї людности припадало — територія дещо інша, ніж в табл. на стор. 165, і тому числа дещо відмінні):

Рік

Гр.-кат.

Римо-кат.

Мойс. віри

1869

64,9

21,8

12,4

1900

62,8

23,5

12,8

1910

61,7

25,0

12,4

1921

60,6

27 6

11,1

1931

58,3

30,6

10,4

В 1931 р. на території Галичини з Лемківщиною на 5,4 міл. населення жило приблизно 3,4 міл. українців 1) (62 %), 1,4 міл. (27 %) поляків і латинників, 560 тис. (10,3 %) жидів, 30 тис. (0,5 %) німців. Відсоток українців у селах — 72 %, у містах — 26 %, густота на 1 км² — 60, відносна надвишка — 22. Українці мали виразну перевагу в горах і на Підкарпатті, в півн. частині краю і в зах. Львівщині; поляки становили вищі відсотки в середній смузі, зокрема на Поділлі, яке мало тенденцію стати мішаною територією, тим більше, що латинники швидше зазнавали повної польонізації. Проте за статистикою перед першою світовою війною українці мали перевагу в 90 % всіх громад Галичини. Сучасні нац. відносини Галичини цілком відмінні (див. стор. 28 і 176).


1) Числа дещо вищі від офіційної статистики (див. табл. на ст. 165).


Буковина ділиться під нац. поглядом на укр. і румунську частину (стор. 20). В укр. Буковині українці становлять лише 2/3 всього населення (65,4 %, в селах — 81,6 %, в містах — 22,6 %), але нац. меншості розбиті і скупчені переважно в містах, так що, за винятком міст, чужонаціональних островів на Буковині немає. З нац. меншостей найчисленніші — жиди (11,9 %), румуни (11,2 % — числа не зовсім певні), поляки (5,8 %), німці (4,5 %). На 1 км² жило 57 українців, а їх відносна надвишка — 26. Еволюція нац. відносин не виявляла поважних змін. За часів румунської окупації дещо зменшився відсоток поляків, жидів і німців, збільшився — румунів (напливовий елемент по містах).

Басарабія. Українці творять більшість лише в півн. частині краю — Хотинщині й півд. — Аккерманщині (стор. 20), в найбільшій — середній є лише укр. острови, які сягають і далі в Молдавію і дельту Дунаю, вже в межах Румунії.

Хотинщина є чисто укр. краєм з 74,2 % українців (в селах — 76,3 %, в містах — 26,5 %), на 1 км² живе 74 українців, їх надвишка — 45, себто Хотинщина відносно сильно опанована укр. елементом. Нац. меншості становлять румуни (12,3 %) і жиди (9,9%).

Як відомо (стор. 20), сучасний державний кордон між УССР і Румунією на території Буковини та Молдавською ССР на території Басарабії не покривається повністю з етнографічною границею. В Чернівецькій окрузі, що обіймає не лише укр. Буковину, але й Хотинщину, в 1932 р. жило на приблизно 840 тис. населення 540 тис. (64,2 %) українців, 18,5 % румунів (молдаван), 9,7 %, жидів, 3,4 % поляків, 2,6 % німців, 1,1 % росіян.

Зовсім інше обличчя Аккерманщини. Як півд. Україна, вона пізно колонізована найрізноріднішим елементом, який напливав сюди зокрема з Балканів. Українці являють основне населення — 49,4 %, в селах — 50,0 %, в містах — 46,7 %. Інші народи становлять справжню мозаїку: 23,4% румунів, 14,9 % росіян (старовірів), 4,0 % жидів, 3,9 % німців, решта припадає на болгар, татар, навіть французів. Опанування території українцями невелике: густота — 24, відносна надвишка 0. Ще строкатішою з нац. погляду є та частина Аккерманщини, яка належить до УССР (Ізмаїльська область), національні відносини в ній були до війни приблизно такі: на 630 тис. населення було 36,6 % українців, 19,2 % румунів, 17,0 % болгар, 12,7 % росіян, 9,2 % німців, 3,0 % жидів, 1,8 % татар (ґаґаузів).

Закарпаття являє собою пограниччя з трьома народами — словаками, угорцями і румунами (стор. 21). Хоча відтяте Карпатами від решти України, воно є чисто укр. краєм із 72 % українців. З нац. меншостей, які виступають в інших частинах укр. земель, тут зустрічали ми жидів (12,1 %), німців (1,6 V«) і румунів (1,4 %). Лише на Закарпатті знаходимо угорців (5,9 %), словаків і чехів (разом 6,5 %), останні — це зайшлий елемент від часів зв’язку Закарпаття з Чехо-Словаччиною. Нац. меншості скупчені в містах; німці й румуни творять кілька островів. Густота укр. на 1 км² — 36, відносна надвишка — 24.

Про пословачених і зугорщених українців — гр.-католиків була вже згадка (стор. 157).

Як відомо (стор. 21), до складу УССР не входить зах. частина Закарпаття (Пряшівщина), що залишилася в складі Словаччини, де українці зазнають деякої словакізації, і маленька частина Мармарощини, належна до Румунії. З другого боку, до складу Закарпатської обл. частинно входить територія, заселена вже /171/ угорцями (головне місто Берегово). Закарпаття в сучасних політ. кордонах мало в 1932 р. на 740 тис. душ 62,2 % українців, 16,0 % угорців, 12,8 % жидів, 4,8 % чехів і словаків, 1,9 % румунів, 1,4 % німців.

Еволюція нац. відносин на Закарпатті була несприятливою за часів довголітнього угорського гніту: провідні укр. верстви зазнавали зугорщення. Зміна політ. умов по першій світовій війні змінила ці відносини, і Закарпаття було одинокою країною Зах. України, де відсоток українців збільшився. На Закарпатті в адміністративних кордонах українці становили в 1900 р. 59,4 %, в 1910 p. — 56,0 %, в 1921 p. — 62,3 %, в 1930 р. — 63,0 %. По другій світовій війні щезли з Закарпаття жидівська, чеська і німецька меншість, ослабла угорська, так що Закарпаття належить до найчистіших під нац. поглядом укр. земель.






УКРАЇНЦІ ЗА МЕЖАМИ УКР. НАЦ. ТЕРИТОРІЇ


6 000 000 українців, або 13,5 % всього їх числа, жило в 1932 р. за межами укр. нац. території. Це в малій мірі укр. острови на пограниччях, головне — вислід еміґрації в останніх десятиріччях XIX і XX ст.

Українці на захід від нац. території. На захід від суцільної території на пограниччях з іншими народами з’являються укр. острови. Майже всі вони є слідами давнішого більшого поширення нашої території. Всі вони нечисленні; найбільше їх у Басарабії. Укр. колонії знаходимо і в столицях тих держав, де живуть українці. В таких островах у Галичині жило в 30 — их pp. 70 тис. українців, в Холмщині й Підляшші — 12 тис, на Закарпатті — 33 тис, на Буковині — 19 тис, в Молдавії — 60 тис, в Басарабії — 155 тис, на Добруджі — 70 тис; три останні групи сильно зрумунізовані.

Далеко від суцільної укр. території розкинулися наші колонії в Юґославії. Вони виступають у трьох групах, а саме: в Бачці, в півд.-зах. частині Словенії — у т. зв. Сірмії і в Босні, коло міста Приявора. Українці в Бачці й Словенії — це лемки з Закарпаття, що їх оселила тут у кінці XVIII ст. австрійська влада в майже пустельній, зруйнованій турецькими наїздами країні. Їх мова — окрема говірка з словацьким забарвленням, але нац. почуття їх українське. Українці в Босні оселилися в кінці XIX ст., вони походять із Галичини. Разом живе українців у Вачці — 12 тис, у Словенії — 8 тис, у Босні — 9 тис. Важче визначити число українців, що живуть у півн.-сх. частині Угорщини.

Упадок нашої державности став причиною того, що десятки тисяч укр. політ. еміґрантів покинули батьківщину, оселившись у різних країнах Европи, головне в Чехії і Франції. Але в останній, крім політ. еміґрантів, живе далеко більше укр. еміґрантів, що приїхали з Галичини й Волині та Закарпаття по першій світовій війні й працюють в копальнях, на фабриках і на ріллі. Число українців у Франції доходило перед другою світовою війною до 40 тис

Далеко більше еміґрантів покинуло рідний край у висліді другої світової війни. Та частина їх, яка не виїхала за океан, поселилася в таких країнах, в яких їх досі не було або майже не було, себто, крім Франції й Німеччини, ще в Англії й Бельгії. Сьогодні можна налічити в Німеччині бл. 50 тис. українців, в Англії — бл. 50 тис, у Франції — бл. 50 тис, в Бельгії — бл. 10 тис

Українці на схід від етнографічної території. За переписом 1926 р. в евр. частині СССР, крім більших островів, жило 440 тис. українців, в тому числі на Курщині — 170 тис, на Вороніжчині — 69 тис, на Донщині — 79 тис, по міських осередках: у Москві — 16 тис, в Ленінграді — 11 тис. /172/

Як вислід укр. колонізації в напрямі на схід залишилися численні укр. колонії по цей бік Уралу, розсіяні великими островами в Надволжі й на Уралі. За переписом 1926 р. в Нижньо-Волзькому районі жило 440 тис. українців (у Калмицькій обл. — 15 тис, в Астраханській — 14 тис, у кол. Сталінградській губ. — 141 тис, в Саратовській губ. — 202 тис, в Республіці Німців Поволжя — 69 тис), у Середньо-Волзькому районі — 206 тис. (в Самарській губ. — 80 тис, в Оренбурзькій — 112 тис), в Башкирській Республіці — 77 тис, в Уральському районі — 48 тис, разом — 771 000 українців. Це почасти великі укр. острови з укр. більшістю.

Українці в Азії. Далеко більше укр. колоністів оселилося в країнах по другому боці Уралу, в Азії. Перепис 1926 р. налічує їх 2 138 000. З них у межах Казахстану жило 861 тис, себто 13,3 % всього населення, в межах Сибіру — 828 тис (9,5 %), на Далекому Сході — 315 тис. (16,8 %), в Киргизькій ССР — 64 тис. (0,5 %), в інших середньоазійських республіках — 32 тис. (0,5 %), в Бурятській АССР — 2 тис. (0,4 %). В межах Закавказзя жило 35 тис. українців.

У порівнянні з 1897 р. число українців в Азії виявляє дуже сильний приріст. Тоді там жило 328 500 українців, або 1,6 % всіх українців, що жили на території Росії, в 1926 р. — 2 138 800, або 6,8 %; одночасно відсоток нашого народу в азійській частині СССР збільшився з 3,2 % до 6,4 %. Це було вислідом інтенсивної еміґрації українців на поч. XX ст. В дійсності ж число українців в Азії було далеко більше, і його треба піднести до яких 3 000 000 (див. стор. 148) на 1926 p., а сьогодні ще значно більше.

Укр. населення виявляло деяку тенденцію скупчуватися на величезних просторах Азії. Укр. селянин шукав там природних умов, подібних до тих, які мав у своєму краю; тим то він оминав пустельні й лісові райони, оселяючись у степах. Ми не зустрічаємо поважнішого числа українців ні в півн., ні в сх. Сибірі, ні в середньоазійських республіках, зате бачимо їх зосередженими в двох краях, а саме на Далекому Сході (на Зеленому Клині) й на пограниччі Казахстану та Сибіру, на довгій і вузькій смузі від Орська на заході по Новосибірськ і Барнаул на сході, себто в чорноземній смузі степу і лісостепу, що є /173/ природним продовженням укр. чорноземної смуги. Точніше розміщення українців на підставі сов. перепису 1926 р. бачимо на карті (мал. 122).

/174/

Уже в 1926 р. можна було виділити такі більші території з укр. перевагою: а) на пограниччі Казахстану й півд. Сибіру — від Оренбургу по Семипалатинськ, Камень і Новосибірськ (простір 460 тис. км² з 2 240 000 населення, в тому числі 40 % українців, 22 % росіян, 27 % казахів); б) т. зв. Сірий Клин на границі Казахстану й Киргизстану біля м. Фрунзе (32 тис. км² з 170 тис. населення), в тому числі 29 % українців, 19 % росіян, 44 % казахів); в) на Зеленому Клині в районі Благовєщенська над Амуром (10 тис. км² із 86 тис. населення, з нього 50 % українців, 43 % росіян) і в районі Спаська (70 тис. км² з 232 тис. населення, з нього 59 % українців і 22 % росіян).

В дійсності — підкреслюємо — число українців і простори, ними заселені, були вже в 1926 р. далеко більші і виявляють тенденції росту. Після 1930 р. і під час другої світової війни до Азії переселено сотні тисяч українців, і лише деякі з них повернулися назад. Частина з них на засланні в полярних концентраційних таборах, частина перебуває »на вільному оселенні« в областях давнього скупчення українців та в нових промислових районах. Сьогодні живе в Азії, мабуть, понад 5 міл. українців. 1)


1) Докладніше про укр. колоніяльні землі в II томі »ЕУ«.


Українці в Америці. До Азії еміґрували укр. селяни в царській імперії. Селянин із Галичини й Закарпаття від 80-их pp. XIX ст. переселявся за океан, отаке там тепер є понад мільйон українців, розпорошених по широких просторах Півн. й Півд. Америки. Українці або особи укр. походження до війни приблизно так були розподілені в Америці між різними її країнами:

Держави — Число українців

Сполучені Штати Півн. Америки — 700-800

Канада — 300 — 400

Бразілія — 50 — 60

Арґентіна — 50

Інші американські країни — 10 — 20

Перед першою світовою війною укр. іміґранти жили в обох країнах Півн. Америки й у Бразілії; згодом третє місце в іміґрації українців зайняла Арґентіна; крім того, по кілька тисяч українців жило в Уруґваї та Параґваї, менше — в Мексіці, на Кубі, в Венесуелі та ін. країнах. В кожній країні є інше розміщення українців, інші зайняття, в кожній із них українці живуть у відмінних природних і культурних умовах. У Сполучених Штатах Півн. Америки українці здебільшого живуть по містах, головне робітниками на копальнях і фабриках; в Канаді вони поселилися переважно на ріллі в природних умовах, подібних до тих, в яких є азійські колоністи; в Бразілії наші іміґранти — це переважно хлібороби серед субтропічних лісів; в Арґентіні — вони робітники на фабриках і фармах.

У висліді другої світової війни число давніх заокеанських українців збільшилося новими укр. політ. еміґрантами, які залишили батьківщину; бл. 100 тис. виїхало до Америки, насамперед до США, а далі до Канади, Арґентіни, Бразілії, Венесуелі. Докладніше про українців за межами України, зокрема в Америці, в II томі »ЕУ«.

Число українців на світі. На початку 1933 р. в усьому світі було 45 мільйонів українців. Розміщені вони були в різних державах так:

Держави

В мільйонах

В % усіх українців на світі

У % усієї людности держави, де живуть

СССР

36,0

79,4

21,7

Польща

6,0

13,3

18,1

Румунія

1,1

2,4

6,0

США

0,8

1,8

0,7

Чехо-Словаччина

0,6

1.3

4,0

Канада

0,4

0,9

4,0

Інші

0,4

0,9


Разом

45,3

100,0






ВІРОСПОВІДНІ ВІДНОСИНИ СЕРЕД УКРАЇНЦІВ


Віросповідні відносини в нас тісно пов’язані з нац. приналежністю. Українці — загалом православні й греко-католики; з нац. меншостей на Україні росіяни, білоруси, греки й болгари — православні, поляки і спольонізовані українці та словаки — римо-католики, румуни — православні й греко-католики, німці — переважно протестанти, меншість — римо-католики, угорці — католики, протестанти і греко-католики, татари, киргизи й кавказькі горяни — мохаммедани, жиди — Мойсеєвої віри, калмики — буддисти.

Приналежність українців до віри стоїть у тісному зв’язку з минулим. Перед першою світовою війною українці в Галичині й на Закарпатті були греко-католики, на всіх інших землях — православні; іміґранти в Америці були майже лише гр.-католики, бо походили головне з Галичини й Закарпаття. По війні настали деякі зміни: на Закарпатті почало ширитися православіє, головне у сх. частині Закарпаття й на галицькій Лемківщині; на /175/ Волині й Поліссі слабо шириться унія, сильніше — сектантство; в Америці теж поширилося православіє і протестантизм. В 30 — их pp. на Закарпатті на 100 українців 76 належало до гр.-кат. церкви, 24 — до правос., на галицькій Лемківщині на 100 українців 87 були гр.-католики, а 13 православних. Нарешті, на Волині й Поліссі 97,7 % належало до православної церкви, 0,6 % до гр.-католицької, а 1,7 % до сектантів. Нечисленні українці, латинники та калакути, належать до римо-кат. церкви. Віросповідний розподіл українців у світі на 1932 р. такий:

Віровизнання

У міл.

У %-ах

Православні

Гр.-католики

Інші

40,0

4,7

0,5

88,5

10,4

1?1

Разом

45.2

100,0%






ЗМІНА НАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН ПІСЛЯ 1930 р.


Змальовані досі національні відносини на укр. землях подають стан з 1930-их pp. Він сильно відрізняється від сучасних умов у зв’язку із згаданими вище змінами, які зайшли в стані всієї людности України (стор. 151 — 156). Зміни національних відносин треба окремо з’ясувати для періоду до 2-ої світової війни, окремо за час другої війни і після неї.

Період до 1939 р. На Зах. Україні не сталося важливих змін за винятком деякого збільшення відсотка поляків (колонізація і деяка польонізація), а на Карпатській Україні — відпливу чехів в 1939 р. і деякого допливу угорців (стор. 153).

На підсовєтських землях число всього населення, зокрема українців, зменшилося, як знаємо, у висліді репресій, голоду й переселення. Ці зміни в такій самій мірі стосувалися малих нац. меншостей, майже не зачепивши рос. і жидівського населення, як міського і політично упривілейованого. Навпаки, в той час на Україну прибуло деяке число росіян, можливо — 1 міл., можливо — більше. Дальшою зміною було сильніше, ніж досі, поселення українців у містах або в промислових районах, головне в Донбасі. Під натиском большевиків до деякої міри поширилося вживання рос. мови серед укр. населення, що не є однак рівнозначне з русифікацією.

Подати зміни в нац. стані посідання за час між обома переписами ще важче, ніж представити зміни в стані всього населення. Перепис 1939 р. подає лише загальне число українців в усьому СССР на 28,1 міл., себто на 3,2 міл. менше, ніж перепис 1926 p.; тим самим відсоток українців у всьому СССР повинен був зменшитися з 20,7 % до 16,6 %. Чисел цих не можна сконтролювати, бо вони подані лише цілком загально для всього СССР і вони зовсім неймовірні. Навіть беручи до уваги смерть бл. 4 міл. українців у висліді голоду й репресій і приймаючи нормальний приріст населення за 1927 — 30 і 1935 — 38 pp., доходимо до числа 32 — 33 міл. українців в СССР на 1939 р. /176/Трудно сказати, в якій мірі змінилися нац. відносини як на всіх укр. землях, так і в окремих їх частинах. Безперечно, укр. стан посідання на наших землях змінився несприятливо через: 1. збільшення смертности українців (голод і репресії); 2. переселення українців за межі України; 3. одночасний доплив росіян. Можливо, що до деякої міри діяли ще процеси русифікації, зокрема на укр. землях в РСФСР. У висліді цих процесів число українців на рідних землях і абсолютно і відсотково зменшилося, а число українців у діяспорі збільшилося.

Зміни під час другої світової війни і після неї. Про ці зміни вже говорилося вище. У висліді вибуху поль.-німецької війни покинули Зах. Україну, Басарабію і Буковину німці; большевики вивозять поль. колоністів; деяке число українців із Зах. України подається на захід.

Після вибуху німецько-сов. війни українці у висліді безпосередніх воєнних дій зазнають тих самих втрат, що й усе населення України. Евакуація міст большевиками так само зачепила здебільша росіян і жидів. Жидівське населення було винищене німцями.

Після війни настає взаємний обмін між поль. і укр. людністю, країну покидають майже всі німці й нечисленні чехи та кримські татари. Частину українців, які повернулися з робіт у Німеччині й з полону, большевики поселюють поза межами України. Так само лише частина українців, евакуйованих під час війни в глибину СССР, повернулася на Україну.

Подати ці зміни в цифрах — неможливо. У висліді війни й подій, зв’язаних із нею, з укр. земель майже зникли такі меншості, як поляки, німці, в Кримі — татари; з жидів (у 1932 р. — 3 міл.) живими залишилися лише ті, які перед приходом німців подалися на схід. Українці втратили на користь поляків свої зах. окраїни. Втрати самих українців у висліді війни (на полях бою, репресій тощо) можна обчислити на яких 3 міл.; можливо, бл. 2 міл. українців покинули батьківщину й не повернулися. Можливо, що по війні знову бл. 1 міл. чужинців прийшли на наші землі. Спроба порівняти нац. відносини УССР у сучасних межах в 1932 — 33 і 1946 — 47 pp. дає такі числа:

Рік

Укр.

Рос.

Жиди

Поляки

Німці

Інші

Разом

1. І. 1933 в міл.

в %-ах

31,6

77,0

2,8

6,8

2?7

6,6

2,2

5?4

0,6

1,5

1,1

2,

41,0

100,0

1947 — 48 в міл.

в %-ах

24 — 26

70 — 80

5 — 7

14 — 24


2

6



32-34

100,0

У висліді змін за останні два десятиліття, замість трьох сильних нац. меншостей — росіян, жидів і поляків (разом із латинниками), сьогодні на Україні живе фактично лише одна меншість, але мабуть настільки сильна або й сильніша, як раніше всі три разом — росіяни. Нац. відносини в УССР стали одноманітніші. Про таке позитивне явище, як наплив українців до Донбасу, згадка вже була.

Важче сказати, яких змін зазнали тим часом нац. відносини на окраїнних землях за межами УССР. Підляшшя, Холмщина, Посяння й Лемківщина та півн.-зах. окрайки Галичини втратили укр. населення майже повністю. Немає змін нац. відносин у сх. Словаччині — Пряшівщині. Не сталося змін у тих частинах укр. Полісся, які влучені до Білоруської ССР, хоч еволюція йде тут у напрямі деякої білорусизації. В півн. Чернігівщині безперечно йде далі русифікація як білорусів, так і українців. Треба гадати, що немає змін в півн. Слобожанщині, де укр. селяни живуть суцільно і де не так відчувалися процеси індустріялізації; так само мабуть не було змін у сх. Донеччині. Невідомо, хто зайняв місце татар у Кримі. Сильні зміни могли статися на Передкавказзі, слабо опанованому укр. елементом, де колонізаційні процеси все ще були живі.

Мабуть тепер, чи в 1946 — 47 pp., на укр. землях в СССР, але за межами УССР, жило яких 4 міл. українців (у 1932 р. — понад 5 міл.), зате число українців, розпорошених в СССР, збільшилося з 4 до 6 — 7 міл.

Загальне число українців у всьому світі можна сьогодні облічити на 36 — 39 міл.: в СССР — 34 — 37,5 міл. (в тому числі в УССР — 24 — 26 міл., на укр. землях поза межами УССР — 4 — 4,5 міл., в діяспорі — 6 — 7 міл.), в інших частинах Европи — понад 0,5 міл., в Америці й Австралії — понад 1,5 міл. (див. також стор. 156).

Одначе треба пам’ятати, що в порівнянні з 1932 р. не лише зменшилося число українців на яких 5 — 7 міл., але що наші біологічні втрати є також якісні, а саме недостача чоловіків у силі віку, сотні тисяч калік. Одночасно опанування укр. території нашим елементом стало слабше, ніж раніше, бо не лише зменшилося число всіх українців, але вони зазнають дальшого процесу розпорошення. В 1932 р. 13,5 % українців жило за межами укр. території; сьогодні мабуть — 18 — 20 %. Якщо навіть відсоток українців проти всього населення на укр. землях не зменшився, то опанування укр. території українцями стало слабшим, бо густота українців зменшилася з 40 до 32, а релятивна надвишка — з 23 до 18. Для УССР густота українців /177/ зменшилася з 58 до 38, а релятивна надвишка — з 30 до 25.

Не зважаючи на ці втрати, того населення, яке живе на Україні, а до деякої міри навіть самого українського населення вистачає для опанування й господарювання на Україні.

Не можна однак сказати, щоб українці достатньо опанували окраїни, зокрема півд.-східні. Тут виринає проблема укр. територіяльної політики. Як відомо, укр. народ на протязі сторіч колонізував нові землі, але не закріплював уже зайнятої території. Постає питання, чи краще задовольнитися при відновленні укр. держави меншою територією, але стягнути на неї розпорошене українство, чи поширити територію без її закріплення. А це питання зв’язане з проблемою укр. етнографічних і державних кордонів. Сучасні укр. державні кордони на заході взагалі покриваються з етнографічними, і їх можна з деякими поправками вважати за достатні. На півночі невеликих коректур вимагає сучасна границя УССР і БССР, далеко більших — кордон з РСФСР, де за межами УССР лежить півн. частина Слобожанщини. Відкритою є проблема кордонів на півд. сході від Дону і Передкавказзя, яке є мішаною територією і за яким ще простягаються укр. колоніяльні землі в Азії з 5 міл. укр. населення. До півд. сходу відноситься питання: територіяльне поширення без сильнішого закріплення нац. території, чи менша, але суцільна територія. Тут можливі три розв’язки: 1. обмежитися на суто національній території без мішаних земель, себто без східнього Передкавказзя; 2. спрямувати зусилля на включення до укр. держави сх. Передкавказзя й навіть колоніяльних земель у Казахстані й Сибірі, чого не можна зробити, не розв’язавши проблеми Дону й Козацьких Земель, бо Україна не має безпосередньої сполуки з своїми колоніяльними землями в Азії; 3. докласти зусиль, щоб на руїнах совєтської імперії постав ряд нових держав, як Дону, Великої Козаки, Сибіру тощо, і задовольнитися близьким союзом із цими країнами і забезпеченням у них прав української людности.

В. Кубійович 1)


1) Статті 5. Рух людности і 6. Національні відносини написав В. Кубійович.


Література як на стор. 133 і: Šafarik. Slovansky národopis. Прага 1942; Šafarik. Slovansky zemevid. Прага 1842; Czoernig K. Fr. v. Ethnographische Karte der österreichischen Monarchie. Відень 1855; Rittich A. Ethnographie des russiscnen Reiches. Karte 1 : 3 700 000 (Peterm. Mitteil., Erg.-Heft 51, 1878); Величко Г. Народописна карта укр.-руського народу. Л. 1896; Русов А. Карта расселения украинского народа (Украинский Вестник) 1906; Нечуй-Левицький І. Die Anzahl der Ruthenen in Rußland (Ruthenische Revue) 1905; Ко-ий В. Нац.-територіяльні межі України (Літературно-Наук. Вісник). 1907; Buzek J. Rozsiedlenie ludności Galicji według wyznania i języka. Wiad. stat. wyd. przez Krajowe biuro stat., t. XXI. z. II. Л. 1909; Францев В. Карты pyсского и православного населення Холмской Руси. В. 1909; Томашівський С. Етнографічна карта Угорської Руси. П. 1910; Рудницький С. Verbreitung der Ukrainer (Kartogr. Zeitschr. IV) 1915; Кордуба М. Півн.-зах. Україна. Відень 1918; Pawłowski S. Ludność rzymsko-katolicka w polsko-ruskiej części Galicji. Л. 1919; Карский Е. Этнографическая карта белорусского племени. П. 1923; Берг П. С. Население Бессарабии, этнографический состав и численность. П. 1923; Нац. склад сільського населення України. Статистика України, т. 96. Х. 1926; Krysiński A. Liczba і rozmieszczenie Ukraińców w Polsce. Sprawy Narodowościowe. B. 1928; Міртов Н. В. Сх. межа укр. мови. (На мовознавчому фронті). Х. 1930; Feliński M. Ukraincy w Polsce odrodzonej. B. 1931; Wolodymyriw S. Die gesamte ukrainische Bevölkerung der Welt. Abhandl. des Ukrain. Wiss. Inst. Bd. III. Берлін 1931; Хоменко А. Нац. склад людности УССР. Х. 1931; Олесіюк Т. Укр. колоніяльні землі. Табор 17 — 22. В. 1932 — 34; Зілинський І. Карта укр. говорів. В. 1934; Kuziela Z. Charakteristik der nationalen Bevölkerungsverhaltnisse in der Westukraine (Ukr. Kulturberichte des Ukr. Wissensch. Inst. Jg. VII, Nr. 39 — 44). Берлін 1939; Олесевич Т. Мапа Соборної України (циклостиль) 1946; Сидорук І. Проблема укр.-білор. мовної межі. Праці Інституту Слов’янознавства Укр. Вільної Академії Наук, т. III. Авґсбурґ 1948; Skrzypek S. The problem of Eastern Galicia. Лондон 1948.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.